Архів друкованих видань Всеукраїнської Академії НАУК, 1919-1931 рр.
Видання:
Наукові збірники ВУАН
Відділ:
Історико-філологічний відділ
Випуск №:
83
Назва:
До історії вищої освіти у арабів та дещо про Арабську академію наук
Автор:
Кримський А., Боголюбський О.
Рік видання:
1928
Сторінок:
96
Мова видання:
Українська
Текст роспізнано:
ТАК
Дата завантаження:
23.12.2020
Опис:

Збірники наукових праць Всеукраїнської академії наук за 1919-1931 роки

Оригінал зберігається:
Національна історична бібліотека України

На весь екран

Знайшли помилку? Напишіть нам про це на пошту nibu.kyiv@ukr.net

,Збірник Історично Філологічного Відділу Всеукраїнської Академії Наук No 83, КАБІНЕТ ЛРАБО-ІРАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ПІД КЕРУВАННЯМ АКАД. A. Е . КРИМСЬКОГО. No 2, Акад. А. КРИМСЬКИЙ та ОЛ. БОГОЛЮБСЬКИЙ ДО ІСТОРІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ У АРАБІВ ТА ДЕЩО ПРО АРАБСЬКУ АКАДЕМІЮ НАУК. MATÉRIAUX POUR L ’ HISTOIRE DE LA SCIENCE ET DE L ’ ENSEIGNEMENT SUPÉRIEUR CHEZ LES ARABES ДОПОВНЕНА ВІДБИТКА З XVI, XVIII та XIX KH. «ЗАПИСОК ІСТОРИЧНО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ”. у К И І В І З друкарні Всеукраїнської Академії Наук 1928 ,Бібліографічний опис та шифри для бібліо ­ течних каталогів на цю книгу вмішено в „Лі ­ топису Українського Друку” та „Картковому репертуарі” Української Книжкової Палати Дозволяється випустити в світ За Неодмінного Секретаря Академії Наук. акад. С О. Єфремов. Київський Окрлії No 232 1928. Зам. No 1213 — 600 прим. ,ШКОЛА, ПИСЬМЕНСТВО Й ОСВІТА В ТУРЕЦЬКО-АРАБСЬКИХ КРАЯХ ЗА ПЕРЕДРЕВОЛЮЦІЙНОЇ ДОБИ НА ГРАНІ XIX — XX ВВ. Нарис А. Кримського 1 ). До шкільництва іслям із давніх часів був прихильний, і навіть те ­ пер у найменшому мусулманському ‘ селі неодмінно буває школа. Ба нераз доводиться чути од мусулман зарозумілу, горду заяву, що ідея вселюд- ного шкільного навчання — то ідея суто-іслямська і що Европа засвоїла собі тую ідею тільки од мусулманського світа 2 ). Заснувати ш колу вважалося завсіди за діло боговгодне тому, що головна мета мусулманської шкільної науки — навчити дитину читати пресвятий Коран і потрібні обов ’ язкові молитви. Коран і молитви повинні читатися не инакше, як тією самою святою мовою, якою вони й написані, себ-то старою арабською. Тільки ж навіть природні араби не гаразд уже розуміють тую архаічну мову, доки попереду не піду чуться її, та й для ара ­ бів потрібна па те школа. А що ж казати про не-арабів! не-араби аж ніяк не можуть перебутися без шкільної науки, вже попросту й для того, щоб навчитися хоч-би механічно читати, тоб-то лиш вимовляти важкі й круті слова чужої, незрозумілої їм арабської мої й. Місцем для школи, річ при- родня, зробився мечет, — і наука була од халіфських часів усе в руках духівництва („улемів”); а воно, до речи сказати, постаралося освятити свою науку всякими „хадісами”, себ-то переказами про те, іцо казав був про- ’ ) Стаття О. Боголюбського про вищу освіту у арабів у Сирії, що попереду друку ­ валася в „Записках Історично-Філологічного Відділу” (XVI, XVIII та XIX, а тут з неї подасться окрема доповнена відбитка), може не надто буде яскрава для тих читачів, котрі не добре знають давніше освітнє становище Сирії, тієї колись турецької провінції. Для таких читачів не буде видко контрасту поміж тим, що було і що є тепер. Через те я вважаю за потрібне умістити перед статтею О. Боголюбського відповідну статтю свою, писану ще 1898 року в самій Сирії, серед арабської людности, а потім трохи доповнену 1904-5 року. В ній передреформний культурний рівень давньої султанської Туреччини та її арабських провінцій зафіксовано, можна сказати, саме на грані XIX і XX вв. мало чи не на передодні тієї турецької революції, яка після декількох зусиллів пова- лила-таки і самого Абдул Гаміда і його політичні та культурні порядки. Писав я тую статтю попереду на прохання д-ра Осина Маковея, редактора „Буковини”, а потім з неї вийшов один з розділів моєї книжки „Мусульманство” (1899). 2 ) Між иншим див. писану в такім дусі передовицю Ісм. Гаспринського: „Tâpix -и меариф” (=. „До історії освіти”) в бахчесарайському „Терджиман ’ і” 1901 (=1319) р., No 48. Але в тому самому „Терджимані” вже з чималим скептицизмом писано статтю „Медресе в минулому’ та майбутньому” 1905, NoNo 35, 36, 37 і д. ,IV Акад. А. Кримський рок Мохаммед або, там, його зять Алій. Алій ніби мав сказати: „Чорнило вченого („у лема”) — святіше од крови мученика” („Алимин мюреккебі — шейідін каньшдан ефзель дір “ ). Пророкові вкладено в уста такі слова, що „учитися — то свята повинність для кожного мусулманина й мусул- манки („Джюмле мюслим у мюслиме-йе тахсіли ильм фарз днр” ‘). Виробилося два типи шкіл: 1) мектеб — початкова школа, де парафіяльний імам (мулла, пан ­ отець) учив читати, а коли хотів, то й писати; 2) медресе (ж. р.) — щось ніби духовна семінарія, що її закладали при більших мечетах коштом вакфа (церковного маєтку); учителі таких шкіл-медрес називалися „модерриси”, а ученики — або арабським сло ­ вом „талиб” („той, що шукав”, тоб-то науки), або перським словом „сухте” („спалений”, тоб-то спалений любов ’ ю до науки), звідки пішло турецьке „софта”. Коли ми братимем термін „університет” в його се- редньовіковому, схоластичному розумінню, то можемо медреси звати „університетами”, або „схоластичними університетами”, а талибів або соф- тів — зватимем студентами; і це — з тим більшим правом, що не тільки напрямом своєї науки, ба й своїм приватним побутом і своїм становищем серед суспільности ці мусулманскі студенти дають нам надзвичайно близьку паралелю до студентів середньовікових європейських університетів, або й до студентів-спудеїв нашої старо-української Київо-Могилянської колегії, чи Академії (надто-ж — то до наших, що так звалися, „мандрованих дяків-пиворізів”). Ті два середньовікові типи шкіл (мектеби та медреси) твердо три ­ малися аж до 19-го століття на цілім мусульманськім світі, од Малай ­ ського архіпелаги до Барбарійських (північно-африканських) держав. Та й за наших часів, котрі мусулманські краї найбільше одірвані од Европи, там єдиними розсадниками просвіти та літературних уподобань залиша ­ ються, по давньому, все ті самі мектеби й медреси, під проводом, зви ­ чайно, темних учителів-духівників. А по инших мусулманських краях по ­ роблено в шкільництві певні реформи, і давнім медресам доводиться тепер там конкурувати вже й з новими вищими школами, закладеними на європейський лад. Доля шкільництва в Турецькій державі XIX в. В Туреччині Махмуд II (1808 — 1839), бажаючи мати таких, як в Европі, офіцерів та військових лікарів, заснував у Царгороді військову „імператорську” а к а д е м і ю і м е д и ч н у „імператорську” школу, що вони і теперечки животіють. То була перша новина в шкільництві Даль ­ ший султан Абдул-Меджід 1846 року завів світську „палату народньої освіти” і одібрав мектеби у духівництва, лишивши йому (себто шейх- уль-ісляму — щось ніби мусулманському патріархові) самісінькі медреси, ‘) Про це лив. у тій самій передовіші татарина Ісм. Гагринського. Автор не хоче знати, що всякі такі хадіси — то собі пізніші підроблення, а він думає, що вони справді йдуть од самого Алія та Мохаммеда. ,Школа, письменство й освіта в турецько-арабських краях V і вони одтоді сталися тим, чим у нас духовні семінарії. А в 1869 р. дальший султан Абдул-Азіз установив закон про школи державні і приватні. При ­ ватні школи не виключено з-під міністерського нагляду, та в самий план їхньої науки міністерство не вплутується; і от, до числа приватніх шкіл зачислено й медреси. Полишені – цілком за свою волю, медреси перестали йти наперед, та й не пнуться до того, а вперто тримаються й далі своєї середньовікової програми і виробляють із своїх софтів (семінаристів) цвіт мусульманського фанатизма. Наука в них ведеться стародавнім азіятським способом, цебто переважно через механічне, безглузде завчання на пам ’ ять, і через те ба ­ гато часу гайнується зовсім непродуктивно ’ ). Підмогу для своїх учених занять і джерело своєї мудрости софти мають у численних рукописних бібліотеках, в яких повно книжок старо-мусулманського типу. Засну ­ вати таку бібліотеку завсіди вважалося за спасенне й богоугодне діло. Звичайно буває так, що якийсь учений шейх або меценат-паша, що ко­ хався ціле життя в рукописах та збирав їх, будує нарешті для них хатину на невеличкім закупленім ґрунті та й записує її в свойому запо ­ віті на громадську або, краще сказати, на церковну власність („вакф “ , „ва- куф “ ). Ще за живоття, він на подвір ’ ї, десь у куточку, призначує місце для своєї могили; часом там ховають і його батька й жінку, ба ще й инших його сім ’ ян. Новітніми книжками така рукописна бібліотека не допов ­ нюється, і через те до неї рідко-хіба зайде хтось із світських студен ­ тів; але софти, що задубіли на середньовіковому рівні, захожають до та ­ ких бібліотек частенько та й роблять виписки з манускриптових комен ­ тарів на Коран, із коментарів на хадіси, з усяких богословсько-правничих писань і т. и. 2 ). Що-ж до шкіл державних, то султанський наказ 1869-го року про ­ голосив їх багатенько: і вищих, і середніх, і нижчих; тільки-ж, як воно звичайно водиться в Туреччині, здійснено хіба малесеньку частину всіх ‘ ) От, наприклад, важку арабську мову, неминучу для всіх мусулман, софти учать ба ­ гато літ, та через свій допотоповий спосіб науки вони ледви-ледви навчаються писати нею аби-як. А європейські студенти – орієнталісти (беру, приміром своїх пересічних студен ­ тів Лазаревського Інституту Східніх мов у Москві) вже під кінець першого року уміють перекладати навіть „Капитанскую дочку” Пушкіна з росіискої мови на араб ­ ську, бо виклад ведеться європейським, філологічним способом, а не способом механічного витуркування. 2 ) Дуже цікаво й докладно списав порядки в таких рукописних книгозбірнях пе ­ тербурзький професор-турколог В. Д. Смірнов у своїй статті: „Турецкая цивилизація. ея школи, софта, библіотеки, книжное діло” в „В-Ьстнику Европм” 1876, августа (ст. 527-566) і сентябрь (ст. 1-57). Иноді я покликатимусь на цю довгу розвідку авто ­ ритетного вченого, та не часто, бо автор аж надто виразний не – туркофіл (він добачає в турках „вепоправимую отсталость во вс-Ьх-ь отношеніях-ь и полную невозмож- ность для них-ь стать к о г д а-н и б у д ь вт, одинь уровень ст> прочими цивилизован- ньіми народами”, ст. 57), а я задля об’єктивносте наводжу звістки або з писань самих турків чи туркофілів, або із своїх особистих дослідів і вражінь. Ба навіть своїм особи ­ стим вражівням я намагаюся не давати волі, щоб якоїсь суб’єктивносте не вийшло, ,VI Акад. А. Кримський тих обіцянок ’ )- Це, зрештою й не дивно, бо й турецькі міністри ОСВІТИ й ціле міністерство — то бували такі люди, які звичайно самі бували страшенно неосвічені (за часів Абдул-Азіза міністр Неврес-паша нічо ­ гісінько сам не знав з „науки” окрім каліграфії). А здебільша турецькі державні школи належать до відділу нижчого. Одні з них — зовсім початкові, для малих дітей: „мектеби сиб ’ ян” ; вони роблять ту саму службу, що й старовинні мектеби, — навчають чи ­ тати (не-звуковим способом), писати й рахувати. Другі — „мектеби руш- дійє” (себто „нормальні”) — це щось ніби російські „городскія двухклас- сньїя училища”, де викладають турецьку, арабську та й перську гра ­ матику (без арабської і перської граматики не молена бути письменним і по турецькії). Наука в тих „рушдійях” ведеться невміло, тому що здатних і тямущих учителів нема. Трохи більше відомостей, як у рушдійях, по ­ дається в турецьких кадетських корпусах; крім них є ще військові школи початкові. Середньо-наукових установ, таких як гімназія і т. и.,в Туреччині так що й нема. Та й те, що є (в Царгороді) вважається за школи вищі, а не за середні; для більшості! учнів-турків середня освіта обме- жається на тім, що вони переходять курс рушдійє і т. и. 2 ). Хто живе в Царгороді, той може дістати освіту трохи кращу — або в школах спеціяльних, прим, в медичній, урядничій, іпжепірській, учи ­ тельській, — або прим, у школі з широченькою – таки середньою про ­ грамою — в „султанськім ліцеї” 3 ) і в инших отаких школах, між якими декотрі мають претензію грати ролю університетських факультетів ‘). Як бачимо, ті османи, що вчаться тільки в своїх наукових установах, не мають підстав славитися своїм освітнім цензом. Тільки ж, як ото во ­ диться в усіх напівосвічених людей, вони повні тупого самозадоволення з своїх знаттів. Раз я скептично був виговорився перед одним із них: „Та хіба можна чого-небудь навчитися в ваших школах? Що таке ваші школи, навіть найвищі?”. Па те дано було мені відповідь у дуже побідопос- нім тоні: „Чи в вас у Росії вчать фізики?… А?:.. Ну, а у пас її учать!” Він і здумати не міг, що фізику у нас знає кожен гімназист. а через те, де тільки можна, не забуваю стверджувати свої думки ще й цитатами з бахчесарайського татарського тижневика „Терджиман” („Переводчик-ь”), що видає осві ­ чений татарин-иатріот Ісмаіл з Гаспри (чи, як він себе пише, „Гаспринскій”). ’ ) Одначе на папері (приміром, у державних звідомленнях) показуються в Туреччині навіть дуже блискучі храми науки. Та їх немає, — вони існують тільки на папері, в проектах. 2 ) Та й таких людей не багато. Маса дубіє в що – найтемнішім неуцтві. 3 ) По турецько „мектеби султані”. Засновано його в 186S ропі для всіх вір, із євро ­ пейським викладом у французькій мові (Коран та турецька граматика викладаються не по французьке). Вільшина учнів-ліцеїстів — не турки, але греки, вірмени, жиди, серби, араби і ин. (Таке саме явище помічається в наукових (спеціяльних) школах). *) Проф. Смірнов , що часто ходив задля турецької практики слухати лекції в „Дар-уль-фунун-і” (дословно: „Дім наук”, себто ніби університет, але направду пога ­ ненька середня школа), не міг добачити в лекціях жадної „наукообразности” (він опи ­ сує лекції перської мови, географії, стилістики та торгового права. Див. „Турецкая ци- вилизація”, ст. 542-550). На жаль, жадної „наукообразности” немає й досі в лекціях усіх турецьких ніби-то вищих шкіл. ,Школа, письменство й освіта в турецько-арабських краях VII Виїзджають турки по науку й за границю, в європейські універси ­ тети, де звичайно робляться т. зв. „молодотурками’). Та тільки дуже мала їх частина має правдиву спромогу використати європейську універси ­ тетську науку, як слід, і зробитися справді-освіченими людьми; в иніпих нема до того ані попереднього підготування, ані — -часто-густо — пиль- ности: добре ще, коли заманить їх хоч загальний прогресивний напрям європейських університетів та й опісля не перестав корисно познача ­ тися на їх діяльності. Про турецьке письменство, як дзеркало освітнього рівня. Духовому рівневі турецької суспільности відповідав й література. Передреформне (тоб-то до 19-го в.) турецьке письменство складалося переважно або із схоластичних святопобожних писань всеіслямського типу, або із буквальних, невільничих, страшенно неоригінальних наслідувань ста ­ рих перських і арабських поетів, романістів і т. и * 2 ). І під теперішні часи не перевелося складання творів у давнім роді, особливо в письмен ­ стві духовнім. Супроти всього європейського („ґяурського”, як каже ця закостеніла література) вона ставиться здержано, або вороже. Та от на ­ віть у такій, здавалося-б, неприступній для фанатизма книжці, як про верси ­ фікацію, молена знайти, наприклад, оповідання про те,, що сам Мохаммед своєю повагою мав освятити віршування, бо віршами молена влучно стрі ­ ляти в ґяурів: „Лаяти і’яурів — це не тільки не значить іти поганою стеж ­ кою, ба навпаки це значить іти простою дорогою до спасення; хто в них стріляє язиком, той веде святу війну і найкраще служить Богові” 3 4 )- — По ­ руч цієї схоластичної літератури існує в турків уже й новітня XIX в. Вона силується наслідувати європейську та й пропагувати европеїзм. ‘) Останніми часами термін „молодотурки” циркулює в європейських устах не надто виразно. ‘Гак повинна б називатися партія, що намагається перебудувати Туреччину в європейському дусі. В новіших часах вона ладна (принципово) поширювати майбутні реформи і політичні права навіть на не-мусулман, дарма що передше, відколи молодо ­ турецька партія виникла (в 1800-х роках), вона завсіди держалася девізи, що „Туреччина — задля турків” (Російською мовою про історію молодо-турків див. найкраще у профе ­ сора В. Д. Смірнова в VII розділі його „Офиціальной Турціи”, в „В-Ьстнику Европьі” 1878 февр., а дуже рельєфний образ молодотурецького письменства й преси — в його „Очерку исторіи турецкой литературьі” в серії Корша та Кірпічнікова, СПБ). [Пізніш дав дуже непоганого нарнса В. О. Гордлевський в „Очеркахт. по новой османской лите- рагурТ,” М. 1912]. Молодотурецька партія, ясно, стоїть в опозиції до турецького правитель- ства. Та с в Туреччині ще друга опозиція — консервативна, невдоволена на султанів навіть за найдрібвіші новості. Газети иноді і тую опозицію зачинають називати „Молодою Ту ­ реччиною”. 2 ) За 600 літ свого існування турецька література не видала жадного світо ­ вого талану. “ ) Диви той версифікаційний підручник: „Арузи Тюркі” Алія Джемаледдіна, Цар- город 1290 (1873), ст. 6. 4 ) Журналів-місячників турки не мають: не відчувають справжньої потреби. Иноді Найуспішніше од усього розвилися часописи, газети тії 1 ); але путя ­ щого змісту в більшості турецьких часописей нема чого шукати. Для ,VIII Акад. А. Кримський побутової історії цікаво читати відділ оповіщень, де приміром якась аптека закликає до себе покупців на чудодійні пілюлі, що од них пацієнтові має прийти велика полова сила; або нащадок якогось святого дервіша (щось таке, як у побожних жидів ,,цадик “ ) публікує, що він молитвує од усяких хороб і добре знає своє діло; у російських часописах отакі оповіщення (ну, скажемо, про сцілющі чудеса живого попа Івана Крон- штадського або про чудеса од мощей Серафима Саровського) містяться не в рубриці купецьких оповісток, але в рубриці газетних новинок… У фейльєтонах турецьких газет, а так само й в окремих виданнях, пере ­ кладаються банальні французькі романи, і на їх лад пишуться й свої — кострубуваті наслідування. До останніх десятиліть XIX в. турки пере ­ кладали не найновіше французьке письменство, але дуже давнє („Теле- мак “ Фенелона, писання Молієрові, Вольтерові і т. и., славні своєю кла ­ сичною французькою мовою); та тепер єсть уже переклади й деяких най ­ свіжіших бульварних французьких письменників, і ще Жюля Берна (його турки дуже люблять); ба навіть — чи треба чого модернішого? — завелося скількись турецьких декадентів. Чи то в турецьких романах, чи в инших книжках, чи в газетних статтях і в передовицях, — скрізь-скрізь вибли ­ скує велика маса кричущої неосвіти й грубостп. До виблисків грубости залічимо й порнографію, якої в турецькому письменстві чимало: здавна турки любили й любять і друкують такі писання, як „Баг-намб “ (Liber coitus, ще й з відповідними ілюстративними малюнками!), або зовсім де ­ шевенький, популярний „Та ’ лім-наме-і зпнй “ („Підручник до блудоді- яння “ ) 1 ); та тепер дещо позичено ще й од французів. Загальне вражіїшя од теперішньої турецької літератури — на самий перед дуже прикре, нудне та несмачне. Та й тільки малу-по-малу з по ­ під великої купи друкованого дрантя виринає одна або друга симпатична поява. Сюди треба зарахувати, прим., переклади й переробки книг на ­ укових, історичних і взагалі корисних для читання: шкода тільки, що вони читачів знаходять не гурт. Цікаві фантастично-наукові романи Жюля Берна популяризують европейску науку та європейський літературний смак, може, краще од усяких инших пері кладів. Надзвичайно симпатична поява в останньому п ’ ятиріччі (на грані ХІХ-ХХ вв.) — це поет кривд бідного народу і гарячий турецький патріот Емін-бей. Нема де правди діти, його турецький патріотизм часто переходить в націоналістичний шовінізм (тут на його віршах слідно французький вплив Поля Деруледа); тільки ж читач може Еміи-беєві національну його загорілість легко про ­ стити за ті картини горя бідного турецького люду, які він щиро й та ­ лановито малює. Що до мови, то і в цій царині Емін-бей тожсамо зачинає виходити якийсь журнальчик, та й зараз таки й спиняється, бо не збере перед ­ платників і співробітників. Газета — навпаки, читачів збирає легко. ‘) Одну свою „Le livre de volupté” сами-таки турки видали ще й у французькому (по ­ ганенькому, нівроку) перекладі — в Ерзерумі. В передмові гордовито сказано: нехай європейці не гадають собі, що в турі.ів нема нічого такого, як Ars amatoria. Переклав Абдулхакк-ефенді (178 ст.). ,Школа, письменство й освіта в турецько-арабських краях IX симпатичний письменник, ще й реформатор, бо радить туркам покинути штучне язичіє, якого досі трималася та й тримається турецька літера ­ тура (це макаронічна мішанина елементів арабських та перських із турець ­ кими). Емін-бей радить удатися до звичайнісінької простонародньої мови і не лякатися, що це вийде вульгарність. Треба сказати: турки принципово його похвалюють і за його особисту мову ба й за самий його напрям; тільки-ж практичних прихильників він іще не має. Принцип — принци ­ пом, а літературна турецька мова зостається макаронічною ’ ). Колись велике моє зацікавлення -була викликала звістка, буцім серед освічених турків дуже ширяться переклади з російських письменників. Говорено було 2 ), що в російській літературі переходового часу освічені турки бачать багацько таких типів, які й їм дуже знайомі: в „Герої на ­ шого часу” Лєрмонтова вони пізнають себе, з перекладу „Демона” багато уступів цитують на пам ’ ять. Тільки-ж ані я сам особисто, в Царгороді чи де-инде в Туреччині бувши, ані мої знайомі та учні, ані будь-хто із моїх дописувачів не змогли розшукати тих писань ніде в турецьких книгарнях 3 ). Та й ні од кого з-поміж освічених турків ми сами не чули, щоб Лєрмонтов був коли-небудь перекладений на турецьке. Тим-то цюю звістку ми мусимо приймати cum grano salis. От, російську комедію „Лихо від розуму” Грибоїдова — то цю справді перекладено на турецьку мову; і там турки зовсім легко добачають свої сучасні напівцивілізовані, напів- варварські норови. Бо й справді, приміром, той старий російський гене ­ рал, що вмисне спотикається на паркеті та й зариває носом у землю, аби розсмішити царициного фаворита, — хіба-ж це не сучасний турецький паша, що вдає паяца перед султаном або котримсь із везірів (міністрів) 4 ). Забалакавши про Грибоїдова драму, згадаймо ще й про турецький театр, заведений на європейський лад. Він стоїть доволі зле, потроху через недостачу турецьких артистичних сил (котрі актори єсть, то й ті здебільша греки, вірмени, жиди, а акторки — ніколи не туркені), потроху через недостачу турецьких драматичних письменників (їх — обмаль), а пай- *) Про Еміна-бея диви широку працю мого талановитого вченика Вол. Хв. Минор- ського: „Національная стихотворенія Змина-бея вт> связи сь новимт, направленіемт, османской псззіи”, Москва, 1903 (відбитка з II і Ш т. редагованих од мене „Древностей Во- сточнмх ’ ь”). Там оголошено ще й ті вірші Еміна-бея, яких він, через турецьку цензуру, но міг видрукувати в Туреччині; до віршів додано й прозаїчний російський переклад. а ) Про по диви довгі дописи з Царг рода до „Биржевнхь Відомостей” в августі та сентябрі 1896-го року. Автор дописей — спеціяльний кореспондент „Биржевмх-ь Ві ­ домостей”. Він одвідав деяких турецьких письменників; а що він сам не знає турець ­ кої мови, то його драгоманом був Юрій Казібек (потурчений жид-вихрест, дрібний ро ­ сійський белетрист і дневникар). а ) До речи: цікаво сконститувати, що турецькі книгарні (це звичайно малесенькі крамнички, де заразом продається й тютюн на кальян) — вони здебільша в руках у пер ­ сів, а не в турків. І це явище констатують здавна (порівн. Смірнов: „Тур. цивилизація” от. 7 — 8). А великі книгарні-фірми — ті в руках у вірмен. 4 ) Завважимо, що в турецькому перекладі цієї комедії пороблено ще й деякі ма„ лесенькі зміни, які позволяють туркові впасти в повну ілюзію про те місце, де одбу- ваеться подія. Зовсім виходить Туреччина, а не Росія! ,X Акад. А. Кримський головніше — через брак щирого інтересу до театру серед публіки: турок іще й досі не може зрозуміти, як це він мав за свої заплачені гроші ще й сумувати (з трагедії), а не веселитися! В Царгороді перебуває навіть опера (італіянська), але її одвідують греки та європейці, а в турків до чого-чого, а до європейської музики нема жадного смаку. Простий народ і середня турецька інтелігенція натомість радо дивиться па комічний театр маріонеток, де головну ролю грає Караґьоз („чорноокий”). Караґьоз — це те саме, що в росіян Петрушка, а в західніх європейців Пульчинелльо, або Полішинель, тільки з додатком колосального membrum virile. Всякі комічні ситуації полягають, здебільша, па великості отого Караґьбзового органу, а через те репертуар Караґьбзового театру — незвичайно цинічний брудний, сороміцький. В Царгороді грубі сценки з membrum virile по ­ троху одпадають тепер, у провінції — ще держаться. Не вважаючи па те, дивитися на Караґьбзові нівси ходять і жінки і діти; а коли європеєць із того жахнеться, то почує од турків: „Але-ж і Караґьоз і инші дієві фі ­ гури — вони ж зроблені з паперу, а не справжні люди!”. Рівень освіти у арабів XIX віку. . У арабського плім ’ я (а частина його входить в склад Турецької держави) освіт пій рівень стоїть з багатьох поглядів незмірно вище, як у турків. Правда, є дві арабські країни, де шкільництво і вся освіта і письмен ­ ство не пішли понад середньовіковий тип: це колиска арабів Арабія, па половину кочова й самостійна, на половину турецькопіддана, та фана ­ тичне африканське султанство Марокко. В Марокку все ж не згасла ста ­ родавня культура; а, от, внутрішня Арабія, що залюднюють її або кочо ­ вики („бедуїни”) або напів-кочовики, держиться зовсім ізольованою не тільки од усяких новочасних подувів, ба навіть узагалі од культурного руху. Тільки-ж ані Арабія, ані сусідня з нею Месопотамія (де Баг ­ дад), ані Марокко — не вважаються за осередок арабського життя та шкільництва, а такими осередками являються дві инші країни: Си- рія та Єгипет. Політичні обставини, в яких вони перебувають, не однакові: Сирія з її частиною Палестиною — то турецькі губернії, а Єгипет — номінально самостійне хедівство, що направду — в руках у англійців. Звісне діло, що сподіватися путнього державного шкільництва та освіти в тих арабських краях, котрі стоять під володінням турецьким, вже й a priori ne можна. Бо Туреччина навіть для владущого народу, для своїх турків, зробила не багато; а про підвладних арабів (в Сирії, Месопотамії, або в прибережній Арабщині), про тих нелюбих своїх дітей, дбає вона без порівняння менше. Поганенькі мектеби та рушдійї — от і все, що вона їм дала, та й то — не скрізь, а хіба де-не-де. Тому-то, як ми гже казали, турецька Арабія ще й досі не вийшла з середньовікового становища, а Сирія з Палестиною завдячують свій розвій зовсім не Туреччині, але почасти енергії окремих багатих осіб з патріотів-арабів,. ,Школа, письменство fi освіта в турецько-арабських краях XI що своїм коштом засновують свої школи, почасти (і то найбільш од усього) — діяльності приїжжих христіянськпх місіонерів 1 ). *) В Сирії і Палестині значна частина арабів — христіяни, і мета західніх місій — влекшувати їх побут, а при нагоді навертати з православ ’ я на иншу віру. Навертати на христіявство мусулман — не дозволяють турецькі закони. 2 ) Тому, що в Туреччині середніми школами виходять дрібні рушдійї, то амери ­ канців школа, яка дає свідоцтво доспілости, не могла бути инакше названа, як «уні ­ верситет» (по-арабськи «кюллійє»), 3 ) їх теперішні наступники — то вже не такі, як вони, і, можна сказати, арабську мову з своєї колегії виперли. 4 ) Про те, як стоїть справа викладів класичної арабської мови в бейрутському „Університеті св. Йосифа” і які арабські письменники повиходили з того університету, диви статтю о. Л. Шейхо (по-арабськи) в бейрутському журналі „аль-Машрик” 1902, Л іі 20, ст. 923 — 932. [Десятьма літами пізніш про у-т св. Йосифа дав по-російськи велику статтю Гн. Ю. Крачковеький в <Журн. Мін. Нар. Просв.»]. 4 ) Звичайно вони засновують свої власні школи, в яких стараються наслідувати програму європейців (так само чинять деколи й араби-православні). Зрештою в остан ­ ніх часах деякі місіонерські школи закладаються в різних пунктах краю на прохання Найбільше попрацювали для Сирії американські й французькі місіо ­ нери: крім безлічи нижчих шкіл, заснованих у кожнім більшім селі, вони — а саме американці — нарешті побудували в Бейруті (1866 р.) „Сирійську протестантську колегію”. Тая колегія (чи „кблледж”) скла ­ дається з „університету” („кюллійє”), тобто середньої школи 2 ), із медич ­ ного факультету. Перші професори, що приїхали з Америки, постаралися зовсім з ’ арабщитися; не-араби, вони вивчилися арабської мови краще од кожного ученого араба, так що не тільки викладали по-арабськи лекції і писали підручники та инші книжки із своєї спеціяльности 3 4 ), ба поро ­ билися вони й видатними арабськими літераторами і патріотами (приміром сім ’ я фан-Дайк). І вони особисто, і сформована через них школа пись ­ менників, заходилися пересаджувати європейську науку на арабський ґрунт, а почасти розбуджували серед арабів Сирії цікавість до дуже ба ­ гатої давньої арабської літератури, яку сирійські араби стали були й призабувати. За прикладом місіонерів протестантських більше-менше пішли їх су- противники-єзуїти. 1 вони теж обкинули цілу Сирію мережею нижчих шкіл із арабським викладанням, а в Бейруті єзуїти заснували (але вже з фран ­ цузькими викладами) „Університет св. Йосифа”. В тім університеті св. ІІосифа є дві середні школи (світська колегія і духовна семінарія) і два факультети: медичний і (заснований недавнечко: 1903 р.) — орієнталістич- пий. Па ґрунтовну науку арабської мови звертають єзуїти величезну увагу, а їх друкарня видала не мало дуже інтересних пам ’ яток старовин ­ ної арабської літератури. А вже-ж учеників не бракує в них 1 ). Мусулмани ходять до христіянських шкіл у розмірно невеликім числі 5 ). Тільки ж як література арабів-мусулман і арабів-христіян одна й та сама, то ідеї, запроваджені в краю через європейців, не можуть зо ­ ставатися власністю самісіньких арабів-христіян, або тільки тих мусул- ман, котрі училися в христіянських школах. ,XII Акад. А. Кримський Осередком арабської культури й арабського літературного життя в теперішніх часах являється Єгипет. Навіть середньовікова мусулманська схоластична школа стоїть там в Єгипті високо: старовинна арабська наука, — мішанина теології, мусулманської юриспруденції та арабської філології з логікою, астроно ­ мією, часом медициною і т. и., — досі цвіте у всесвітньо-звісній, старо ­ давній медресі при мечеті ‘Азгар у Каїрі. Тая медреса є найважливіше огнище освіти, науки й ерудиції в чисто-мусулманському дусі для ці ­ лого побожного іслямського світа. Вона є найкращий мусулманський та й найстаріший у цілому світі університет (у схоластичному розумінню цього слова) 1 ), або, точніше, Азгарська медреса — найкраща мусул ­ манська духовна академія. Вона — свідомий розсадник мусулман- ського консерватизму, вопа — талановитий і могутній ворог усяких євро ­ пейських новостей, хоча, зрештою, і сама вона дещо позичила з європей ­ ської науки, а саме — завела в себе лекції (поки що — елементарні) все ­ світньої історії, географії та математики. Сюди, по науку в цей каїрський ‘Азгар, напливають студенти (не дуже, правда, підготовані) з усіх, навіть найдальших сторін іслямського світа: цифра їх завсіди доходить більше- менше до 9.000, а професорів буває по-над 200 — 250. В Азгарській бібліо ­ теці є звиш 20.000 книг старомусулманського змісту. Скінчивши тут курс, студенти знов розходяться по своїх краях, повні мусулманської пихи та ворожнечі проти немусулманської, ґяурської науки. З вакфових (фундаційних) грошей та я єгипетського скарбу витрачується на Азгар- ську медресу річно, так, з 360 тисячів карбованців 2 ). не чиє, як самих-таки мусулман. Найкраща з єзуїтських шкіл — бейрутська колегія — тому мас невеликий процент мусулман, що не кожен батько пристає на одну неодмінну умову од єзуїтів: учень повинен ходити на їхню христіянську (католицьку) службу божу в їхньому єзуїтському костьолі. ’ ) Болонський університет в Італії датується, правда, ще з V віку. Тільки-ж, ви ­ щого школою зробивсь він аж в XI віці. Виходить, що Азгарська медреса — то старі ­ ший університет, ніж Болонський. 2 ) Про Азгар дивись у мене в виданні: „Всемусульманскій университеть при мо ­ нети Азхар’ь в-ь Каир-Ь, его прогплое, его современная наука, печать и журнальная д’Ьятельность”, Москва, 1903, з трома ілюстраціями, — відбитка з II тому редагованих од мене „Древностей Восточньїхь”. Найновіша дуже важлива стаття (з єгипетського „аль-Ливй ” ) про теперішній Азгар та його хиби — див. в бахчесарайському сТерджпмані», 1905, No 62. До цього всього пор. ще в «Терджиман»-і 1904, No 95. Здавалося-б, що в тім краю, де отак цвіте суворо-мусулманська освіта, нема надії на успіх освіти європейської. Однак жива дій ­ сність перекидає такі думки: Єгипет з того погляду випередив геть-усі инші мусулмапські краї. Першим реформатором шкільництва в Єгипті, засновником і переробником єгипетських шкіл на європейський лад, був, як і в инших поступових починах, Мехеммед-Алій, той що повстав проти влади османських султанів (1805) і заснував у Єгипті свою власну, хоч і васальну династію, яка пізніш (1866) прибрала собі титул „хедів- ської”. Менше ніж за сторіччя Єгипет, під володінням хедівів, перегнав ,Школа, письменство й освіта в турецько-арабських краях XIII в напрямі західньо-наукового шкільництва всі инші мусулманські країни. Річ це — тим позначніша, що й Мехеммед-Алій, перший реформатор єгипет ­ ського шкільництва, і всі дальші хедіви (з корінного роду — неараби) не в повній мірі розуміли, яку велику вагу мають школи для поступу гро ­ мадянства: на військо вони видавали гроші з безмірно більшою охотою. Тільки ж так чи йнак, а Єгипет кінець-кінцем геть-увесь укрився й ниж ­ чими й середніми й вищими школами (державними й приватними, в тім числі й місіонерськими), а тепер там уже вважається за відповідну річ — заснувати навіть всеарабську Академію Наук (поки що, тільки дня словесности). Із вищих шкіл визначаються: „учительський інститут”, „школа права й управи”, „школа вмілостей (механічних наук) і реместв”, „політехніка”, славнозвісна на цілім світі „школа єгиптології” з її євро ­ пейськими керманичами, і ин. Для медичної науки чимало єгиптян во ­ ліють краще їхати до Бейруту — до французів-єзуїтів або американців- протестантів. Мабуть чи не головна недостача для Єгипту — тая, що шкіл середніх не гурт, не стільки, скільки слід би; тому й вищі школи запо- рожнюються не по путящому, ідуть туди люди недостатньо освічені, що не всі можуть перейнятися, так сказати, ідеальною стороною науки 1 ). ‘) А що араб уже й з природи своєї — чоловік над міру практичний і повний не дуже симпатичного „реалізму”, то, коли з нього людина, тільки на половину освічена, то він викликає в нас не зовсім любе вражіння; здається, що це — людина віддана липі матеріяльним вигодам. 2 ) Багато сирійських родин мають родичів у Єгипті, торгові зносини поміж обома краями дуже жваві, письменники сирійські друкують свої писання в Єгипті (де нема цензури) або й зовсім переїздять до Єгипту, щоб видавати там часописи, і т. и. Дещо про це сказано буде далі). Треба завважити, що для арабського плім ’ я найвищі школи єгипет ­ ські і найвищі сирійські обопільно доповнюють одні одних, і являються вони для арабського плім ’ я однією спільною цілістю, бо між Єгиптом і Сирією держаться дуже тісні відносини економічні, культурні й духові 2 ). Слід сподіватися, що в єгипетсько-сирійських арабів уже в близькім часу геть зникне навіть дрібний антагонізм до культури європейців, до їх науки і їхніх порядків. Бо на що вже консервативний народ попівство, улеми, а й вони в Єгипті потроху лібералізуються в європейському дусі. От, голова єгипетського духівництва, єгипетський муфтій шейх Мохаммед- Абду (він же й учений азгарський професор) їздив на літо з Єгипту до європейських університетів; і його можна було бачити, приміром, у Же ­ неві, де він, у своїй національній арабській довгій джуббі (плащі) та з ученою наміткою на голові, сидів серед студентів женевського універ ­ ситету і слухав разом із ними лекції про французьку мову. Тепер він зовсім вільно пише тією „ґяурською” мовою та й дуже уважно слідкує за тим, як тече й розвивається європейська наукова й філософська думка: а серед свого клеру, не уважаючи на анатеми декотрих своїх зашкарублих колег, Абду популяризує пошану до європейської культури й освіти. Торік (1903) він їздив в Англію та й виголосив у Кембріджському університеті ,XI v Акад. А. Кримський низку лекцій про іслям, доводячи, що це релігія поступова 1 ). Замітний теж — талановитий єгипетський богослов Мохаммед Ферід Видждій, авто р багатьох праці, про згідність ісляму з європейською цивілізацією. ‘) Про цю позначку сучасну мусулманську особистість, дпп. найновішу статтю в „Терджимані”, 1322 (1904), чч. 55,56і 57: „Мюфті-йи дійар-и Миеир”, написану за гір ­ ським часописом „Тюрк”. 2 ) Навіть на Лівані, себто в країні автономній, іцо має свій власний вибірний пар ­ ламент, газета „Любнан”, спробувавши дати рецензію в 1899 році (ч, 283) на перше ви ­ дання мого „Мусульманства и его будущности”, не зважилася навести заголовка тієї книжки, бо боялася причепи й халепи од турецької цензури: самий заголовок („Ву- дущность”) — то є натяк на самостійне думання. Ціла рецензія на мою книжку оберну ­ лася під цензорським пером в переклад або переповідання лиш деяких, зовсім друго ­ рядних уступів з моєї книжки, а глухо додано, що в книжці єсть іще чимало „наших” цікавих речей. 3 ) Маронітська церква в Сирії перебуває в унії ? Римом. Арабська література XIX віку. Що до літератури, то Єгипет — огнище всеарабського літератур ­ ного життя. Найкращі й найпоступовіші арабські письменники виробляються в Сирії (кожен сирієць, коли хоч трохи письменний, так і пнеться пи ­ сати та друкувати); тільки ж утиски турецької цензури перевищують усе, що тільки можна собі придумати 2 ). Французам (наприклад, єзуїтам, що видають науковий журнал ,,аль-Машрик “ ), або американцям, ще якось можна дати собі раду проти нахабности турецької цензури; ну, а турець ­ ким підданим — ні. Через те, хоч у Сирії друкується і книжок і часопи- сей багацько, всі котрі-цікавіші писання та статті доводиться одсилати до Єгипту, де іще од часів хедіва Ісмаїла (1863 — 1879) завелася воля преси, а за англійської окупації зробилася така, як в Англії. Після російсько- турецької війни (1877-1878) і настання в Єгипті англійської окупації зачали з-по-під турецького гніту Сирії переселятися в вільний Єгипет цілі маси сирійців, щоб пожити кращим життям; поміж тими імігран ­ тами була й безліч сирійських письменників. Вони, приязно привитані й піддержані англійцями, надхнули єгипетську пресу новим духом, і лі ­ тературне арабське життя в Єгипті аж закипіло; — самісіньких часописей єсть понад сто. Одмітна риса сучасної арабської літератури, розвитої в Єгипті пере ­ важно через нахожих сирійців, це — з одного боку — гаряча прихильність до своєї давнини, до давнього арабського письменства, до його переказів, до його класичної мови, а з другого боку — гарячковий запал до євро ­ пейської літератури, науки (в тім числі й до орієнталістики) і перене ­ сення її результатів на арабський ґрунт, на арабську’ мову. Найталановитші літератори — то саме-іменно оті христіяни сирійці, котрі виховалися попереду в бейрутських місіонерів, а далі де-небудь на університетах Европи або Америки. Поміж ними бувають усякі відтінки; між иишими мароніти 3 ), що виховалися в бейрутських єзуїтів, звичайно ,Школа, письменство й освіта в турецько-арабських краях XV бувають і в Єгипті культурними і політичними прихильниками~французів та супротивниками англійців, тимчасом як вихованці бейрутського аме ­ риканського протестантського колледжа (одні — вже й навернені до проте ­ стантства, другі, — ще православні, аякдеякі — то й мусулмани) дають най ­ ліпший контингент робітників для літератури й печати англофільської. Англофільська арабська печать стоїть у Єгипті безмірно краще, ніж яка инша, бо всі найкращі літературні арабські талани — англофіли ’ ). Звичайно, шо трапляється иноді поміж англофілами, французофілами й иншими „філами” деяка полеміка, буває взагалі антагонізм; тільки ж те все не перебиває їм разом, укупі, вести арабів до однієї спільної мети, до євро ­ пеїзування, та й то не самих христіян, ба так само й мусулман. Бо пере ­ січний араб-мусулманин не надає жадної ваги питанню, чи мусулманство, чи христіянство визнав якийсь арабський письменник або редактор; коли книжка писана но-арабськи й по-путящому, то її любісінько читав й араб-мусулманин. Ба араби-мусулмапи пишаються, як своїм рідним, журналом „Гиляль” („Молодик”) християнина Зейдеиа (англофіла), де, між иншим уміщуються преінтересні романи редактора із староарабського життя, або журналом „Мбктатаф” („Вибірка”) христіян Сарруфа і Нимра (англофілів), — журналом, що ведеться з солідною науковістю, а його обидва редактори — доктори філософії. Само собою розуміється, що ті араби, котрі здобули свою найвищу освіту в мусулмансько-схоластичному Азгарі і не терплять європейського духа, ставляться і до арабської европолюбної літератури неприхильно і боряться проти неї не тільки науковим,ба й дневникарським способом. В Єгипті єсть і іслямофільська печать, і то впливова. Ба навіть на ввесь світ, чи (прихильно) серед мусулман, чи (неприхильно) серед європейців, здобула собі широку славу й розголос каїрська іслямсько-консервативна політична газета „аль-Моейяд” („Богоспоможена”), заїлий ворог христіяп- ської цивілізації взагалі, а англійського панування в Єгипті з-осібна. Її можна навіть уважати за орган всеіслямський, спеціяльний орган кон- сервативнпх мусулман усіх країв і народів, бо нема такої мусулманської країни, де б у „Мобйяда” не було пильних читачів і дописувачів. Тільки-ж терпима арабська вдача доводить до того, що навіть поміж азгарцями починає вже буяти європейський дух, а загал арабів не перестав перей ­ матися европеїзмом із кожним днем усе більш та більш. Треба завважити, що єгипетська арабська преса мав величезний вплив не тільки па тих арабів, що живуть в Єгипті, ба так само й на тих, що зостаються в поневоленій Сирії. Бо через європейські поштові бюра в Туреччині, до яких не смів пхати носа турецька цензура, єгипет ­ ські часописи й книжки можуть наводнювати собою й Сирію (до речи сказати, це не може бути дуже люба річ для царської Росії, бо англо ­ фільська арабсько-єгипетська преса розповідав й сирійцям із палестинцями *) І заразом — вороги російського правительства. Надто яскраво виявляється це саме отепер підчас теперішньої російсько-японської війни. ,XVI Акад. А. Кримський про російський уряд усе те, що сама вичитує з англійських часописей). Хто з сирійців не боїться допоса, той може собі передплачувати з Єгипту не тільки поступові, ба навіть виразно революційні, антитурецькі часо ­ писи. Не завадить сказати при пагоді, що Єгипет, як вільна країна, є вза ­ галі революційний антитурецький притулок, себто не тільки для арабів, а так само й для природніх турків-сміграптів. В Каїрі або (Олександрії „молодотурецькі” емігранти раз-у-раз видають які-небудь часописи ту ­ рецькою мовою, змісту революційного ‘). Кажучи про освіту, науку й письменство арабської нації, себто про таку річ, де характеристичною ознакою буває не стільки расова кров, скільки мова, саме ж арабська мова, ми повинні тутсамо згадати про освітнє становище і у арабів т. зв. барбарійських, инакше маврів, що залюднюють північну Африку (турецький Трипіль, васально-французький Тунис,. французький Альжир і самостійне султанство Марокко). Бо й самії маври вважають себе за арабів, дарма, що їх расова кров не арабська, а побільше берберська. З тих країв самостійне Марокко вважає себе за справжній халіфат; а турецького султана за те, що він титулує себе „халіфом”, зве самозванцем 2 ). Про Марокко ми вже мали побіжну нагоду сказати, що там освіта й письменство завмерли на свойому середньовіко- вому мусулмансько-схоластичному рівні, який, зрештою, тішиться великою пошаною й по-замарокськими межами 3 ). В турецькому Триполі панує за ­ гально-турецька темнота. Тунис прилучено до Франції ще зовсім недавно (1881); тому-то, коли ми досі не бачимо в ньому поважнішого поступу в євро ­ пейськім дусі, то вину за те можна-б було якось скласти, поки-що, на те, що французи панують у тій країні ще дуже короткий час. Тільки-ж вели ­ ких просвітніх успіхів в європейському дусі не видко, на жаль, і в су ­ сідньому Альжир і — дарма, що Альжир перебуває під французьким пану ­ ванням уже три чверті століття, — і самі французи мусять констатувати факт недостатнього європеїзування в тій країні *). Пе можна заперечувати • ’ ’ ) Про арабську пресу в Єгипті я докладно написав в уже згадуваній своїй роботі: „Всемусульманскій университетт, при мечети Азгарт, вь Егиііт’Ь”, на ст. 22 — 31. Там чи­ тач знайде й характеристику важніших органів, знайде теж зразки полеміки. 2 ) Султанська династія, що панує в Марокку, виводить свою генеалогію од Хасана, старшого сина Мохаммедової дочки Фатими. Через те султан Османської держави, що величає себе „халіф”, а сам — навіть не є араб зроду, виходить на їх погляд прості ­ сіньким узурпатором. Між Марокком і Туреччиною нема через те жаднісіньких дипло ­ матичних зносин. а ) Велика медреса в марокському Фесі має багацько схоластичних професорів (богословів та правників) і, в певній мірі, конкурує з єгипетським Азгаром та, теж відо ­ мою, медресою в Мецці. ‘ ) Правда, французький орієнталіст А. Шателье, що його брошуру про іслям у XIX століттю (писану ще в 1888 році) переклала на російську мову А. А. Калмикова („Исламь в XIX в’Ьк’Ь, изданіе А. Л. Кирснера”, Ташкент, 1900), каже, що ті европейсько-цивілі- заційні результати, яких досягла Франція в Альжирі, треба вважати за розмірно значні (ст. 98). Але й Шателье констатує, що ввесь загал французів думає про це но так (ст. 96). Та й сам Шателье не може навести жадних конкретних фактів, окрім хіба того, що обрядова релігійність і побожність серед альжирців трохи поменшала. ,Школа, письменство й освіта в турецько-арабських краях XVII Альжир стався зовсім французькою колонією, з французькою обстановок), в ньому єсть чимало шкіл і середніх і вищих, — тільки-ж користуються тими школами переважно місцеві французи, а не мусулмани-тубільці. І! певній мірі можна за це винуватити самих-таки французів; бо, хоч би мусулманин-альжирець набув і найвищу французьку освіту, він у фран ­ цузьких правителів не має ані пошани, ані довіри, а через те французька школа не надто може принадити мусулманина. Та найбільша вина спадає таки на самих альжирців, на їхню фанатичну натуру: хоч альжирський араб вважає себе за щирого араба і зневажливо дивиться на непоарабле- шіх берберів, він зовсім не має тих расових ознак, які ми бачимо в ара- бійців, сирійців, месопотамців, єгиптян, — він попросту той самий фана ­ тичний і тупуватий берберець, тільки з арабською рідною мовою. 1898. 1905. А. Кримський. ,XIX ОЛ. БОГОЛЮБСЬКИЙ ВИЩА ОСВІТА В СИРІЇ (з Ліваном). І. ФРАНЦУЗЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ У БЕЙРУТІ. ,]. Кидаючи загальний погляд на недовгу порівнюючи! сторію вищої освіти на Лівані й на розвиток її в Сирії ’ ), що допіру починається, слід на самому ирипочатку цього викладу відзначити ті її особливості, що відбиваються на її характері й методах і через те дуже впливають на її здобутки. На Лівані, насамперед, можна констатувати наявність певної на ­ укової традиції, що її початок стосується, коли не до XVIII, то до поло ­ вини XIX ст. Правда, за цей час іще не можна говорити про вищу освіту в тій країні, де офіційно вона розпочалася тільки останніми роками мину ­ лого сторіччя. До всього, держава, не маючи змоги, ба навіть не бажаючи запроваджувати на Лівані й у Сирії вищі школи (мова тут мовиться за ко ­ лишню імператорську Туреччину), — дуже неохоче віддавала вищу освіту до приватних і, навіть більше, до чужих рук, певніше до рук різних місіонерських організацій усяких національностей і релігій. І сталося фак ­ тично так, що всі вищі школи на Лівані зосередилися в Бейруті. Вони розбилися на дві категорії: французький католицький Університет св. Йосипа й установи, що до нього стосуються, та американський Проте ­ стантський Університет з усіма школами, що від нього залежать. Двоїстість і різність характерів цих двох вищих шкіл очевидячки утворює поміж ними певну конкуренцію та бажання притягти най ­ більше студентів, і для цього безупинно запроваджуються різні вдоскона ­ лення в курсах, і кількість їх раз-у-раз збільшується. Але через те, що духом своїм обидві установи не мають нічого спіль ­ ного, то в кожної є с в о я клієнтела, в залежності від тієї країни, до якої більше симпатій мають учні-араби чи — краще — їх батьки, й до якого фаху, а так само в якій країні вони гадають працювати. У французькому університеті більше звертають уваги на інте ­ лектуальний розвиток, хоч дають місце й практичним дисциплінам, що їх особливо шанують тубільці, — в американському, навпаки, характер викладу більш прикладний, зате вироблення характеру, фізична культура й спорт користуються особливою повагою. Отже, ці дві установи є ніби дзеркало своєї країни й служать вони, побіч свойого безпосереднього завдання, для поширення національного впливу й ідей кожної країни. Релігія (кітолицтво й протестанство) — це по суті лиш прикрита національна вивіска. Ще характерною рисою обох університетів є те, що через різнома ­ нітність і доволі непевний характер середньої освіти в країні, універ ­ ситетам, щоб мати цілком підготованих слухачів, доводиться мати при собі й відділи середньої школи і навіть школи першого ступеня. ‘) Головне місто Лівану — Бейрут, головне місто Сирії — Дамаск. ,— 2 Але, це є „університет” у цілковитому розуміннню цього слова. Не треба додавати, що в французькому університеті викладова мова фран ­ цузька, а в американському англійська, але обидва не забувають вивчати й арабську мову. — Це так на Лівані, в Бейруті. Не те ми бачимо в Сирії. Там вища освіта в, можна сказати, справа вчорашнього дня, є витвір компромісу поміж арабським націоналізмом і французьким бюрократизмом. Але в Сирії, в протилежність Ліванові, справа вищої освіти перебу ­ вав цілком у руках держави, і офіційний штемпель на ній стоїть араб ­ ський, як і викладова мова, дарма що система її являє мішанину ту ­ рецько-ні мецько-франко-арабських метод. Вищу освіту в Сирії зосереджено в Дамаскові. Після всяких пе ­ рекроїв, що на них ми тут не будемо спинятися, вона складається з „уні ­ верситету” (і під цим терміном слід розуміти Арабську Академію з її установами), Вищої Правничої Школи та Медичної Школи. Окремо стоїть французький Інститут мусулманської Старовини, Археології й Мистецтва. Усі зазначені установи, звичайно, не можуть мірятися з Ліванськими університетами, але в міру сил і можливости опитуються утворити дещо своє, національне, хоч і засноване здебільшого па чужоземних зразках. У цій еволюції є дещо, що нагадує епоху Петра І. У свойому місці ми трохи докладніше спинимося на еволюції цієї наймолодшої установи вищої науки в Сирії, а тепер докладніш опишемо характер і сучасне становище ліванської вищої освіти. Розгляньмо, насамперед, Французький університет св. Йосипа й залежні від нього установи. Цей університет, що року 1925 відсвяткував п ’ ядесятирічний юбілей свойого існування, повстав почасти через бажання утворити конкуренцію „Сирійському Протестантському Коледжеві” (майбутній американський університет), що успішно працював у Бейруті від року 1866. Самий будинок, що його розпочато будувати в жовтні року 1871, закінчено було за двоє років, але вже в листопаді року 1875 розпочато читання лекцій у тимчасовому приміщенні. У теперішньому свойому вигляді університет являє собою величез ­ ний будинок строгої архітектури, на три крила й на 2 — 3 поверхи, роз ­ ташований у горяній частині Бейрута й чолом звернений до моря. Три зазначені павільйони ділять чоло на три частини й кожен па ­ вільйон тягнеться 57 метрів завдовжки. Середній павільйон зайнято під церкву, що її збудовано в мавритансько-візантійському стилі; склепіння підтримують 150 колон конхоїдальпого мармуру. Високі портики оточують два внутрішні двори, широкі коридори впоряджено на всіх поверхах, і будинок являє типовий зразок манастир- ської й шкільної архітектури. Скрізь сила світла. ,P. 1881 папа Лев XIII надав університетові права видавати диплом на ступінь доктора філософії й богословії. Починаючи з цієї дати, роз ­ виток університету пішов уперед швидким темпом. Тепер він складається з таких відділів: І. Вища освіта, що її репрезентують факультети філософсько-бого ­ словський, медичний, правничий і школа інженірів. До відділу вищої освіти належать: обсерваторія в с. Ксарі (на Лі ­ вані) та бібліотека сходознавства. II. Середня освіта, що її репрезентує „колеж”. III. Нижча освіта, яку репрезентують приписані до університету школи. Ми спинимося, звичайно, тільки на відділах вищої освіти. Бейрутський університет св. Йосипа. На філософсько-богословському факультеті вакансії заповнюють, го ­ ловне, інтерни т. зв. Східньої Семінарії, а екстерни — то студенти, члени різних східніх конгрегацій. Викладання провадиться латинською мовою: філософія читається два роки, потім іде курс догматики (догматичної богословії) й морали протягом чотирьох років, окрім спеціяльних курсів святого письма, історії церков, історії та літургічних мов христіянського сходу. Факультет цей видає дипломи бакалавра, магістра й доктора бого ­ словії та філософії. Після різних змін, звязаних з великою війною, фа ­ культет цей тепер реорганізовано, і він далі випускає освічених священиків для Сходу. Студентів у ньому пересічно від 60 до 75. З початку своєї діяльности факультет цей дав Сходові трьох Патріярхів: Mgr Elie Hou- ,aiek — патріарх Маронітський, Mgr Emmanuel Joseph Thomas — патріарх Халдейський, покійний Mgr Cyrille Macaire — патріарх католицьких Ko п – тві, 25 епіскопів і близько 300 священиків. Медичний та фармацевтичний факультет. Факультет цей з назвою „Французька Медична Школа” відкрито року 1883 за згодою од французького ураду з єзуїтською місією в Сирії, в складі 4 професорів і 11 студентів. Року 1883 французьке міністерство піднесло школу на ступінь фа ­ культету, р. 1889 сюди-ж додано фармацевтичну школу. Р. 1912 факультет перенесено до спеціально для нього вибудуваиого будинку на Дамаській Медичний факультет. дорозі біля „Соснового Лісу “ . На початку оповіщення війни в жовтні р. 1914 на факультеті було 12 професорів, 10 лаборантів і завідувачів клініками та 355 студентів, з них 305 медиків і 50 фармацевтів. Підчас війни турецька дамаська медична школа посідала бейрутське приміщення факультету, але року 1919 факультет знову повернувся до свойого будинку. Року 1920 відкрито зуболікарську школу, року 1913 засновано Пастеровський Інститут, що дістав окреме приміщення. Диплом Медичного Факультету, виданий до 1895 року, давав дозвіл на практику тільки в колоніях, але на початку цього року його зрівняно в правах з дипломами, що їх видають французькі державні університети. Повий медичний факультет міститься в двох рівнобіжних корпусах, збудованих у напрямку з з. па с. довжиною по 70 метрів кожен. Головний будинок містить на першому поверсі великий амфітеатр, що вміщає ,близько 600 слухачів, кабінет медичної фізики та радіологічний кабінет, каплицю, бібліотеку, музей з великими анатомічними колекціями та 6 гербаріїв, розкладених у 150 великих теках. Другий корпус розділено на два рівнобіжних павільйони по 60 метрів завдовжки кожен. У кожному павільйоні є авдиторія на 250 слухачів, а навколо розташовано різні лабораторії. До медичного факультету відноситься також і ботанічний сад з тепли ­ цями, що його утворено працею о. Булумуа (найвидатніший авторитет у галузі сирійської ботаніки, тепер покійний, а його книга „Флора Сирії” тепер видається за участю фр. академії й ишп. наукових установ). Сад відкрито р. 1900 й призначено зокрема для вивчення акліматизації чужо ­ земних рослин у Сирії. Організація праці па факультеті. Вчитися на факультеті мають право тільки тубільці, або й євро ­ пейці, коли народилися вони на сході й їх родини остаточно оселилися в країні. Щоб учитися на факультеті, потрібен вступний іспит перед жюрі, що його призначає верховний комісар. Французький диплом бакалавра одзволює від такого іспиту. Всі студенти — екстерни; професори виклада ­ ють свої лекції французькою мовою. Ходити на лекції треба неодмінно й контроль за цим суворий. Курс п ’ ятирічний. Наприкінці кожного року сіуденти мусять складати іспити з тих наук, що їх студіювали. Після п ’ ятирічного курсу — іспит у клініках. У відділі фармації курс трирічний і опріч того річний стаж в одній з призначених аптек. У зуболікарській школі курс теж трирічний. Року 1919 відкрито Інститут Хімічних аналіз та Бактеріологічних дослідів, а р. 1922 Акушерську школу, яку приєднано до Гінекологічної Поліклініки. Пересічно на всіх відділах студентів буває від 200 до 250 чоловіка; 760 лікарів і фармацевтів, розкиданих по всіх країнах Сходу, випустив цей факультет з самого початку його заснування. Правничий французький факультет. Ного перші зачатки стосуються до 1913 року, коли Ліонський Уні ­ верситет за згодою з торговельною палатою того міста утворив т. зв. „А со ­ ціацію для поширення за кордоном вищої технічної освіти”. Ця Асоціяція передала Університетові св. Йосипа право органі ­ зувати при ньому Правничу школу. Завдання й програми цієї школи цілком збігаються з завданням і програмою французьких правничих факультетів. Вибувши на факультеті двоє років, студенти діставали ступінь ба ­ калавра, а ще за рік — ступінь ліценціята. Бувати на лекціях треба не ­ одмінно; раз на рік одбувається контрольний іспит перед жюрі, що скла ­ ,- (5 – дається з професорів факультету. Для особистої праці студенти користу ­ ються книгозбірнею на 2000 томів. Що-року в листопаді міністерство чужоземних справ за згодою з міністерством народньої освіти делегує для переведення остаточних іспитів жюрі з 4 — 5 ординарних професорів під головуванням одного з професорів Ліонського Університету. Кількість студентів пересічно 100 — 120, і здебільша вони ліванці. Поменшало студентів, треба сказати, чималою мірою через те, що в Да ­ маску засновано арабський правничий факультет. До вищих курсів університету стосується теж Французька і н ж е и і р н а школа, заснована з ініціятиви тієї самої, вищезазначеної А соціації . Року 1913 був у ній тільки один, підготовчий, курс. А школа, що її знов одкрито року 1919, має троє законних річних курсів повного обсягу. Її завдання — дати загальну наукову освіту, потрібну кожному інже- нірові, й, опріч того, спеціяльні знання в вибраній галузі: механіці, електротехніці та цивільній архітектурі. Диплом цивільного інженіра видається тим студентам, котрі склали іспити з успіхом. Він має таку саму вартість, що й диплом Нейтральної Ліонської Школи Інженірів. Персонал лекторів складається з б ординарних та 5 екстраординар ­ них професорів. Ходити на лекції треба неодмінно, й присутність або відсутність на них реєструється особливо. Загалом студентів небагато: 25 — ЗО; пояснити це треба тим, що індустрія розвинена тут мало, а людність з презирством ставиться до інженірних наук. Па цьому ми закінчимо наш короткий огляд факультетів францу ­ зького університету в Бейруті й перейдемо до опису залежних од нього наукових установ, що на чільному серед них місці стоїть Обсерваторія в м. Ксарі (біля м. Захле, в долині Бекаа). Обсерваторію цю розміщено посеред чудових виноградників єзуїт ­ ського зразкового маєтку Ксара, на одному з останніх передгір ’ їв Ліван ­ ського кряжу, яке відзначається особливою ясністю атмосфери протягом більшої частини року. Засновано обсерваторію десь коло 1907 року, причому встаткування її, що безупинно поліпшується, було цілком достатнє, коли вибухнула війна 1914 року. Підчас війни все пограбовано, і коли в грудні р. 1918 директор повернувсь, то знайшов саму лиш руїну: все винесено аж до дверей та віконних рам. Завдяки підтримці Академії Наук пощастило відновити більшість утраченого й виправити зруйноване, цілком упорядкувавши обсерваторію. ,Тепер обсерваторія складається з окремих павільйонів, що мають кожен своє, особливе призначення. Є чотири секції: метеорологічна, маг ­ нітна, сейсмографічна та астрономічна. Перший будинок має, барометричну кімнату, кімнату анемографів і льох, де містяться сейсмографи, а так само велику книгозбірню, що в ній можна знайти всі потрібні спеціальні видання: заразом править вона й за залю для роботи. Сейсмографи встановлено в 1921 році (липень), і вже до кінця року зареєстровано 104 землетрусів, великих та малих. Метеорологічне приладдя міститься в окремій загородці під голим небом. У другому будинкові в долішньому поверсі містяться хімічна лабо ­ раторія й фотографічйий кабінет, заля акумуляторів і електрична група, а так само майстерні механічні та столярні. Будинок цей завершує башта з коловоротною банею і в ній еквато- ріяльна труба на 20 см. діяметром. Магнетове приладдя — в окремому павільйоні та в льоху, далеко від залізних речей. У невеличкій залі меридіанна труба в 55 мм., хронометри, маятники й апарат бездротового телеграфу. Спостереження робляться тричі на день; перед війною друковано їх у щомісячному бюлетені. Після війни бюлетень замінили „Аннали обсер ­ ваторії в Ксарі”, і перший випуск їх вийшов року 1924. Обсерваторія в Ксарі перебуває в безпосередньому звязку з усіма иншими метеорологічними установами Сирії й Лівану, бо з року 1921 їй доручено керувати метеорологічними відділами цих держав. На чолі обсерваторії стоїть її директор (тепер о. Комб ’ є), помічник його (о. Берлоті, відомий метеоролог) та декілька завідувачів відділами й секретарів. Тепер обсерваторія в Ксарі є перша своїм науковим значінням серед установ цього роду в країні, чимало прислужившись справі кліматології. Друкарня. Перейдімо тепер до опису установи, що її діяльність була дуже плодотворча для науки сходознавства: ми тут маємо на думці Като ­ лицьку друкарню в Бейруті, іцо з-під варстатів її вийшла більшість наукових творів, присвячених історії арабського письменства та вивченню біблійної старовини й текстів. Перші спроби друкування в Бейруті робили єзуїти ще року 1847, але тільки року 1855 пощастило налагодити, як слід, друкарню, устатко ­ вану спочатку тільки ручними машинами; допіру року 1867 перейшли на парового двигуна. Друкарня негайно заходилася друкувати наукові книги: р. 1857 вийшли „Vocabulaire Français-Arabe” О. Р. Henry (in 8°, 715 р.), тоді „Dictionnaire Arabe-Français” о. Спсіїе ’ я та „Арабо-французька граматика” о. Abougit. ,— 8 — Завдяки зусиллям о. Еліяса, мусулманина, що перейшов до като ­ лицтва, року 1881 католицька друкарня так удосконалилася, що стала за найкращу з технічного боку друкарню в Отаманській Імперії. О. Еліяс перший здогадавсь виливати відразу арабську літеру з голосівкою, що стоїть вище, і це дало набірній арабській касі 1369 відділів. Він-же надзвичайно дотепно й майстерно пристосував шрифт типу „Стамбулі” й опріч того сам винайшов шрифт, відомий під назвою „Алям “ і „Бейруті”. Через оці всі новини розкішне видання арабської біблії, що вийшла року 1875, здобуло на паризькій виставці року 1878 золотого медаля. Відтоді друкарня присвятила себе па видання численних книг, що розпо ­ діляються на три групи: релігійні видання, видання класичні й філо ­ логічні та видання періодичні. На першій категорії ми не спинятимемося,’ скажемо тільки, що ансамбль цих видань складає бібліотеку на 200 томів. Стільки-ж приблизно є й філологічних видань. Серед творів цього роду, що їх випустила друкарня, одзначимо численні „граматики” й вза ­ галі всякі підручники, а так само „зразки арабського письма”, щоб по ­ легшити читання рукописів, і надто словники, з яких найбільший — компіляція Саїда Шартуні, складена виключно арабською мовою, більш як на 2000 сторінок по три стовпці тексту в кожній. Так само друкарня випустила найповнішу арабську граматику французькою мовою, що на ­ лежить перу о. Верньє. Від року 1885 розпочинається ера публікацій філологічних, присвя ­ чених спеціяльпо східній ерудиції давній і новій. Старі арабські трактати було старанно видано: At Thaalibi, Abdarrahman al Hamadani, Abou-Zaid і особливо Ibn-as-Sikkit, автор „Критики мови”, справжній зразок свойого жанру. 0. Шейхо видав усі ці рукописи, пододававши до них цінні ко ­ ментарі ’ )• До цієї „книгозбірні” філологічного характеру треба додати ще багату колекцію давніх арабських „діванів”: Aboul Atahia, Al-Khansa й инш., деяких поетес преіслямітського періоду, арабського поета христіянина Аль-Ахталя й инш., і нарешті, „Приказки” Майдані, що їх звіршував вчений мусулманський шейх Ібрагім Аль-Ахдаб. Це останнє видання є єдине, розкішшю свого виконання. Далі йдуть різні арабські антології; найзначпіша книга цього роду: „МаЖани “ або „Літературний цвіт” в шістьох томах. Французькою мовою друкарня видала в двох томах: „Documents inédits pour servir à l ’ histoire du christianisme en Orient”. Війна 1914 року мало не стала фатальною для друкарні, але по за ­ миренні діяльність її відновилася з новою енергією; й року 1924, напр., випущено 143 томи різних назов. *) Як ця стаття вже була друкувалася, здобуто повідомлення, іцо Шейхо помер у грудні 1927 р. ,З періодичних видань друкарні зазначимо часопис „Аль-Башір”, що заснований року 1870 й виходить по цей день; кількість абонентів його досягла 2000: найбільша, яку можуть зареєструвати арабські часописи в Сирії (а взагалі, найбільший тираж газет тут ніколи не переходив за 5000 прим.). Але для науки сходознавства далеко цікавіше друге видання дру ­ карні: щомісячний збірник „ Аль-М а ш р и к “ („Схід”), що його перше число вийшло р. 1898. Кожне число його містить у собі 70 — 80 стор. переважно оригінальних статтів історичних, філософських і наукових. Особливо старанно провадиться відділ, присвячений бібліографії творів, виданих на сході. З наукових етюдів, присвячених сходові й уміщених у „Аль-Маш- рик “ ’ ові, відзпачімо з багатьох боків визначний „Трактат про арабську музику” д-ра Мешаки з коментаріями о. Ронзеваля, а також „Історію Бей ­ рута” Салиха-ибн-Ях ’ ї (XV в.), що її покоментував о. Шейхо. Але найцікавіше видання друкарні з наукового погляду безперечно: „Mélanges de la Faculté Orientale de l ’ Université St. Joseph” (вже 11 томів). Отож скажімо скількись слів про самий „Східній Факультет”, що, почавши свою діяльність дуже щасливо, тепер більш не існує. Річ у тому, що найвидатніші фахівці-сходознавці вже давно знали, як довго треба стажувати на сході, щоб удосконалити знання й могти практично працювати. Звідусіль лунали голоси про потребу утворити який-пебудь місцевий семінарій або иншу подібну організацію, наукове огнище, де вчені могли-б працювати без перешкод, — аж поки нарешті суто-паукові завдання зро ­ бились за ширму для політичних жадань різних супротивних на Сході євро ­ пейських держав. Так, напр., проф. Гартман, у Orientalistische Litteratur- Zeitung (1901) вимагав утворити такий центр у якому-небудь місті Сирії (Дамаск, Алепо, Хомо, Хама) для пропаганди, між иншим, німецьких ідей і впливу; і, здається, тодішній російський уряд серйозно замислювавсь над цим. Доводилося через те поспішатися — й Університет св. Йосипа відкриває року 1902 свій „Східній Факультет”: крок настільки-ж науковий, як і дипломатичний. Офіційним органом факультету й були „Mélanges”. Програма факультету, поділена на три роки, містила в собі вивчення класичних семітських мов: арабської, давньої жидівської, арамейської, вивчення коптської й етіопської мови, місцевої історії й географії, а так само східньої епіграфіки. Вивчення арабської мови було за базу для инших семітських діялектів. Відповідний диплом видавався по закінченні повного трирічного курса й після всіх установлених іспитів з обов ’ язкових пред ­ метів: мови арабської, жидівської, арамейської, історії, географії й архео ­ логії сходу. Спеціяльпий диплом доктора східнього факультету було встановлено для тих, хто, здобувши попередній диплом, подасть і оборонить дисер ­ тацію на вибрану тему. Вища освіта у арабів. 2 ,— 10 — – Факультет організував ще екскурсії й наукові подорожі під проводом професорів для тих студентів, котрі хтіли практикою перевірити й по ­ ліпшити свої теоретичні знання з археології, епіграфіки та східньої топографії. Перша оборона дисертацій була в червні року 1906 перед жюрі з професорів університету. Розвідка о. Едмонда Повера: „Poésies religieuses d ’ Omaya ibn-Abi-s-Salt “ дала йому ступінь доктора, за декілька днів о. Австин Гартіґан оборонив дисертацію на той-же ступінь: „Bichr ibn Abi Khazm, poète préislamique”. Обидві ці праці вміщено в MFOB (це — знак видання для означення його в виданнях і звідомленнях наукових товариств). Але діяльність східнього факультете тривала недовго: підчас війни його закрито, а після війни не знайшлося досить компетентних осіб, щоб обійняти вакантні катедри. Діяльність кількох давніх професорів, що мали змогу повернутися до Бейрута, зосередилася на продовженні видання „Mélanges”, які напри ­ кінці року 1924 являли собою колекцію В 11 ТОМІВ ПО 400 — 500 crop, у кожному, при тиражі видання пересічно в кількості 300 примірників. Розглядаючи побіжно зміст виданих томів, ми знаходимо в них ба ­ гато дуже цікавих для сходознавців статтів. Найцікавіший. — перший том що містить у собі вже згадані вище дисертації й починається „Етюдами про царювання Моавії 1-го” о. Ламенса. З цих етюдів, що вони ввійшли до двох дальших томів, склалася окрема книга в XXXIV 4-778 стор. Опріч того, зазначимо: Une école de savants égyptiens du moyen âge (o. Mallon)”, „Le cycle de la Vierge dans les apocryphes éthiopiens (o. Chaine). У своїх замітках з історії Сирії о. Ламенс вивчав мало відомий край Джаяа в північній Сирії, то-що. Том цей закінчується мемуаром о. Шейхо: Un dernier écho des croisades, де описано історію експедиції мамлюків на о. Кіпр в епоху останніх Люзіньянів. Инші томи містять у собі багато цінних статтів з археології й епі ­ графіки Сирії та Анатолії. З найцінніших’робіт одзначимо: „Хамаса” Бохторія, що видав о. Шейхо з анотацією, за унікатпим ляйденським списком. 0. Ламенс продовжував серію своїх дослідів: „Халіфат Язіда, 1-го” (530 стор.), „Місто Таіф на передодні Гижри” (215 стор.) та „Мекка напе ­ редодні Гижри” (343 стор.). Шостий том містить у собі французький переклад „Трактата про арабську музику” д-ра Мешаки, що його раніше надруковано в „Машрику”. Том сьомий, що його почато року 1914, видано тільки р. 1921, й між иншим матеріалом він містить у собі етюд діро містику Аль-Газалія (проф. др. Асіп Паласіос), а так само чимало грецьких написів, зібраних уже після замирення. Починаючи з восьмого тому, назва цього збірника буде висе ипша: “ Mélanges de l ’ Université St. Joseph”, бо вже нема східнього факультету, але характер змісту залишається той самий. У виданні, як і раніше, друку ­ ,— 11 — ватимуться праці орієнталістів, що пройшли через університет св. Йосипа й сами стали фахівцями в своїй науці. Наша стаття була-б неповною, як би ми не згадали за східню кни ­ гозбірню університету, що без неї важко перебутися всякому орієнта ­ лістові, який працює в Бейруті постійно чи тимчасово. Друкований фонд її (мови жидівська й східні) перевищує 30.000 томів. Арабський відділ, включаючи періодичні видання, становить чималу ча ­ стину книгозбірні. Що-до рукописів, переважно арабських, то їх близько 3.100. Опис їх почав у „Меланжах” о. Шейхо за таким розпорядком: р. 1913 (т. VI) опи ­ сано історичні рукописи, р. 1921 (т. VII) — історичні, географічні й „на ­ укові”, р. 1922 (т. VIII) — ті, що стосуються до хімії, фізики й математики. Загалом, описано 336 рукописів. Працю цю буде проваджено в даль ­ ших томах „Меланжів”, що мають вийти в світ. Східню книгозбірню відкрито не тільки для студентів, ба й для вчителів, військових старшин, мандрівників і взагалі для всіх, хто ціка ­ виться сходом. Регламент забороняв видавати книги додому, зате всі ви ­ голи дає для праці на місці. Книгозбірня робила й робить величезні послуги справі сходознавства. На цьому ми закінчимо нашу характеристику французького універ ­ ситету в Бейруті, додавши, що до листопада 1927 р. ректором його був о. Каміль Шантер. Тепер обрано па ректора о. Бонневіля, що недавно прибув з Парижу. Як легко можна помітити з цієї статті, викладання в університеті — головним чином філологічне, й ця школа виховує кабінетних учених та дослідників. Песумнівний мінус — це суворо-католицький дух універси ­ тету; але наукове дослідження в сфері с х о д о з її а в с т в а — все-ж вільне, й видання університетські мають цілком реальну об ’ єктивну наукову цін ­ ність. А йдучи за духом часу та підо впливом конкуренції инших націй, університет мусів утворити відділи й для суто-прикладного знання; отже й у цій галузі треба його цінувати за практично намічені завдання, викопані розсудливо й по докладному обміркуванні, без різкого схола ­ стицизму. Американський протестантський університет — теж, у Бейруті, на Лі ­ вані. Дві вищі школи там конкурують одна з одною, але навсправжки вони не заваджають одна одній, існують поруч, виконуючи своє призна – чення, й функціонують нормально. Зробивши це попередження, ми опишемо характер діяльності! й Аме ­ риканського бейрутського університету. ,12 . II. Американський Бейрутський Університет. Перші підвалини для протестантської діяльносте в Бейруті по ­ клали американці року 1821. 3 ’ явившися тут, протестантські місіонери не забарилися перенести сюди і свою друкарню, що перед тим була на о. Мальті. Року 1866 покладено початок „Протестантському Сирійському Колле- джеві” (The Syrian Protestant College); на університет переведено його року 1920. Уже з 1862 р. невтомний місіонер Данієль Бліс присвятив себе на здійснення цього проекту. Року 1864 здобуто патент на заснування Кол- леджу від уряду Нью-Йоркського штату, що утворював Опікунську Раду, — і Колледж відкрито за двоє років по тому. Перший випуск був року 1870. Після 40 років наукової праці д-р Данієль Бліс подавсь в одставку. Син його, д-р Говард Бліс заступив свого батька на його посту та й за ­ лишивсь на цьому аж до самісінької своєї смерти, що сталася року 1924. Опікунська Рада по тому, як він помер, призначила на ректора або, як його називають, президента університету д-ра Баярда Доджа. Теперішня Опікунська Рада складається з 15 осіб; серед них є скіль ­ кись мільярдерів, як от Вандербільт, Морґан, Додж, то-що. У теперішньому свойому вигляді „Американський Бейрутський Уні ­ верситет”, або, як його вкорочено звуть, Ейюбі (A. U. В.), розкинувсь на морському узбережжі на височині кварталу Рас-Бейрут („Бейрутський виступ”) на території по-над 10 гектарів завширшки. Па цій площі зосе ­ реджено 43 окремих будинки; окремі корпуси розміщено скрізь у певному логічному порядкові за американською системою. Великої ваги надають тут майданчикам для фізичних вправ, стадіо ­ нові, лави-тенісові, ґольфові, футбольному полю, то-що; у французькому університеті всього цього немає. Далі, відмінно од французької системи, більшість студентів — ін ­ терни, й живуть вони в університетських бурсах, де їм дають дуже гарні кімнати, спільні на скількох чоловіка (2 — 3 — 4) або, за невеличку доплату, — окремі кімнати. З боку наукового американський університет поділяється на шестеро відділів, т. зв. шкіл або факультетів, що мають кожен своє особливе при ­ значення. Слід одзначити, що й при американському університеті є підготовчі відділи з курсом середньої школи. Перед веде „Школа мистецтв і наук”, заснована р. 1866, таке-собі спо ­ лучення історично-філологічного та фізично-математичного факультетів. Завдання її — дати закінчену філологічну освіту; опріч того в ній ви ­ кладають низку дисциплін з технічних наук. Філологічний відділ має курс мов, письменства, — історії й економіки; а тоді вже йде відділ фі ­ зично-математичних наук. ,» Американський університет у Бейруті ІЗ Вибувши один перший рік (,,фрешман “ -ом) на цьому відділі, студент закінчує, власне, середню свою освіту, бо свідоцтво, яке він за цей рік здобував, відповідає єгипетському урядовому свідоцтву про закінчення курсу середньої школи та палестинському іматрикуляційному свідоцтву. Троє дальших років дають ступінь бакалавра мистецтв; дальші курси дають ступінь ліценціята (Master of arts). До цієї-ж-таки школи належить той відділ, де викладають вищі комерційні курси й економічні етюди, що дають право на ступінь бака ­ лавра (з економічного відділу). Що-до „Медичної школи”, відкритої року 1867, то ступінь доктора медицини й хірургії тому, хто закінчив п ’ ятирічний курс наук, зразу не дають: студенти повинні одбути попереду ще підготовчий курс фізики, хімії й природознавства, подібно до того, як це робиться по французьких університетах. „Фармацевтична школа”, що існує з року 1872, має трьохрічний курс наук з річним після нього стажуванням в одній з призначених на це аптек. Цей відділ дає ступінь фармацевта-хімика, а ще за два роки до ­ даткових курсів — ступінь магістра фармації. „Школа сиділок”, відкрита р. 1905, приймає жінок, що хтять підго ­ туватися до професії шпитальної сиділки. Курс трьохрічний з стажуван ­ ням в університетському шпиталі. „Зуболікарська школа”, що існує з року 1910, має двохрічний підго ­ товчий курс, а за ним чотири роки лекцій, що дають ступінь доктора зуболікарської хірургії. Нарешті, „Підготовча школа”, заснована року 1871, почасти автономна з адміністративного погляду, перебуває під повним контролем Універси ­ тету й готує студентів до вищих курсів, даючи їм елементи середньої освіти. Треба відзначити, що в університеті немає правничого факультету. Опікунська Рада, мабуть, тому його не заснувала, що в провінції й у сто ­ лиці тодішньої Туреччини вже були правничі турецькі школи. Отож Рада не хтіла робити їм конкуренції. Як не як, а з цього короткого переліку курсів можна помітити, що американська вища освіта має прикладний, практичний характер. Керую ­ чись відомою приповідкою: „в здоровому тілі — здоровий дух”, — амери ­ канці багато уваги приділяють фізичній культурі й вихованню характера. Так, напр., навіть професори у своїх контрактах зобов ’ язуються не пити (не забудьмо, що в Америці т. зв. „сухий режим”), а так само по змозі що-неділі одвідувати душпастирські бесіди. Так з в. „папірці”, себ-то дипломи, свідоцтва, рекомендації, то-що, у американців стоять на другому місці: на першому має ціну вміння ро ­ бити певну справу швидко й добре її знаючи: напр. між професорами математики, що їх дуже шанують, є особа з неповною російською техніч ­ ною освітою, що, добре знаючи своє діло, не має, проте, жадного диплома; і це не перешкодило йому обійняти цей пост, коли американці пересвід ­ чилися, що він не аби-як розуміється на своїй спеціальності. ,14 Американський університет у Г>ейрут Взагалі, американці вважають, що дипломи це щось другорядне, та й кажуть: „шматок папірця не замінить знання”. Тим-то насамперед див ­ ляться вони на те, як яка особа справляється на практиці, а не в теорії, і коли бачать, що вона ні до чого, то жаден диплом не вратує її від звільнення. Другий принцип американського університету — нічого не давати дурно. Студент за все мусить платити, хоч і за дешевшими трохи ці ­ нами, але все-таки дорогенько, надто коли взяти на увагу, що платити треба єгипетськими фунтами. Хоч як це дивно, але все це дуже сприяє тому, що тубільці аж надто шанують науковий престиж школи: „беруть гроші добрі, то й освіта буде добра: дурно ніхто нічого путящого не дасть”. Цю істину, поширену в комерції, тубільці прикладають і до навчальної справи. Відмінно од французького університету, що по-за лекціями нічим особливо не зобов ’ язує своїх слухачів, опріч духовних осіб, — американ ­ ський університет намагається не тільки навчити, ба й виробити в своїх вихованців характер, такий потрібний у практичному житті. Доходить до того, що часом перше завдання живовидячки поступається першим міс ­ цем перед другим. Встановлені на це правила для студентів кажуть виразно й певно: „Університет заступає студентові батьків і несе відповідальність за виховання й вплив на величезну та різноманітну студентську корпорацію”. „Завдання дисципліни па кожному факультеті — виробити мужню, пряму, певну себе вдачу” і тільки вже тоді: „передати навичку серйозної наукової праці” — але зараз-же збивається знову на своє: „а так само роз ­ винути лояльність у грі та панування над собою в атлетичному спорті”. Отже ми бачимо, що власне науці приділено тут середнє місце поміж мораллю й футболом, і це досить симптоматично. Отож через те: „тютюн можна вважати за шкідливе зілля для моло ­ дих студентів, — тому заживати тютюн забороняється на всіх факульте ­ тах; надто студенти медичного факультету повинні додержувати цієї постанови, щоб являти собою належний приклад поваги до медичних правил”. І далі додано: вже багато років студенти-медики непорушно дотри ­ мували цієї постанови. Л тому: „палити в будь-якому приміщенні уні ­ верситету як-найсуворіше забороняється всім студентам без вийнятку”. А як який-пебудь студент у бурсі чи на атлетичному полі шкід ­ ливо впливає на своїх колег і не виявить нахилу виправитися, то догля ­ дачі попереджують його, що він мусить покинути університет, „хоч-би він з зовнішнього боку нічим не порушив дисципліни”. Знов-же, університет застерегає собі право запропонувати студентові, щоб покинув університет, коли в нього буде недостатній пересічний бал, або коли студент заслабне на хоробу небезпечну для здоров ’ я инших, а так само „коли його моральні пересвідчення не відповідають тим прин ­ ципам, що їх переводить у життя університет”. ,Американський університет у Бейруті 15 Студент, вступаючи до університету, „зобов ’ язується безсуперечно коритися духові й букві чисто-всіх правил, що їх факультет на своє бажання може змінити, попереду його про це не сповістивши; і студент, вступаючи до університету, зобов ’ язується приймати й ці можливі зміни; як-же-ж він через що-небудь не захоче їм скоритися, то „обіцяє покинути університет без скандалу”. Факультет суворо стежить за тим, чи не легковажно часом ставиться студент до одвідания лекцій або инших університетських праць. Коли сту ­ дент проминув певний відсоток лекцій, він підлягає дисциплінарній карі або навіть звільненню з університету. „Коли студент не одвідає каплицю вдруге або нехтуватиме моральними бесідами, то його має бути покарано звільненням із університету”. Американський університет у Бейруті над мором (як дивитися од шпиталів). Скрізь па першому плані стоїть піклування про фізичний розвиток студента. Університетську територію розташовано так, що кожен студент може з успіхом користуватися з щоденних вправ па вільному повітрі. Пра ­ вильні фізичні вправи, що провадяться за пильним керуванням фахівця- інструктора (для нього утворено спеціяльний диплом: „бакалавра фізич ­ них вправ”), відбуваються регулярно й є обов ’ язкові для всіх студентів. Атлетичне поле забезпечено треком, майданчиками для футболу, баскет-болу, для гри в теніс; ванні приміщення мають холодну й гарячу воду; окрім того, кожен студент мусить купатися в морі під доглядом фахівця. Кожен студент протягом свойого перебування в університеті повинен навчитися плавати. Дбаючи за фізичний стан студентів, періодично роблять їм медично- психологічний огляд — І коли в кого знайдуть якусь небезпечну хоробу, ,16 Американський університет у Бейруті то його зараз-же прохають покинути університет; коли-ж хто потаїть свою заразливу та причіпливу недугу, то він підлягав дисциплінарній карі за постановою факультети. Опріч цих фізичних вправ в ще вправи моральні. Всі студенти повинні зорганізуватися й впоряджати мітинги за тра ­ диціями, встановленими для цього в університеті; але будь-що-будь санк ­ ціонувати їх має факультет. На цих зборах розглядаються всі загальні питання в дусі лібера ­ лізму й толерантности, а міркування на теми сектярського та релігійного характеру як-найсуворіше заборонено. П ’ ять разів на тиждень професорів і студентів запрохують на 15 хви ­ лин уранці для вправ, що мають сприяти розвиткові особистости. Американський університет (Вигляд од зуболікарської школи). Релігійні зібрання відбуваються що-неділі; бути на них факульта ­ тивно для тих студентів, котрі мають серйозні підстави не брати в них участи;’ але для цієї категорії організовано окремі зібрання, і на них моральні та інтелектуальні завдання університету трактуються по-за будь-якими релігійними формами. Університет, дбаючи за інтелектуальний розвиток своїх вихованців, не забуває й про матеріяльний бік студентського життя, і його організо ­ вано дуже старанно. Окрім бурси, для всіх взагалі студентів року 1924 одкрито спеці ­ альний ресторан; усі студенти, котрі живуть у бурсі, мусять харчуватися в ньому за 20 єгипетських фунтів (щось із 200 золотих карбованців) на рік. Для прожитку — цього досить, але як хто потрібує ще додаткових страв, то завсіди може замовити їх, заплативши готівкою або ресторан- ,Американський університет у Бейруті 17 ними марками. Пересічно студент витрачає ще близько 6 фунтів на отакі страви. Взагалі за своє утримання й навчання студент виплачує близько 90 єгипетських фунтів за рік, без шкільних підручників, що їх вар ­ тість, як на якому факультеті, хитається поміж 12 та 20 фунтами за весь курс. Отже, пересічно утримання кожного студента в американському бейрутському університеті коштує близько 100 єгипетських фунтів за рік, і ця ціна, як на місцеві умови, дорогенька. Перейдімо тепер до опису окремих факультетів. Па чолі їх стоїть Американський університет у Бейруті. Головний в ’ їзд і Управа. Факультет мистецтв і наук. Факультет цей має при собі й суто-наукові установи: І. Обсерваторію, відкриту року 1892 й забезпечену всім погрібним устаткуванням: рефрактором на 12 цалів, спектрометром і поляризованим фотометром, пасажним інструментом, то-що. Метеорологічні спостереження провадяться тричі на день. II. Археологічний Музей, що має колекції, зібрані в Палестині, Єгипті, Кіпрі й Сирії, а так само велику нумізматичну колекцію. III. Біблійний Музей, що ілюструє жидівську давнину. IV. Геологічний Музей, що має багатющу колекцію сирійськпх ко ­ палин, надто тих, котрі стосуються до крейдяної системи на Лівані. V. Гербарій, що містить у собі близько 15.000 примірників, класи ­ фікованих, згідно з Природиьою системою. ,18 Американський університет у Бейруті VI. Зоологічний Музей, присвячений фавні Сирії й Палестини. Нормальний курс наук на факультеті наук і мистецтв — чотирьох- річний і дає право на ступінь бакалавра й магістра. Оцінка знання студентів складна й забарна. Іспити відбуваються в лютому й наприкінці академічного року, окрім того подаються що-місяця відомості про успіхи. Остаточний бал складається з загального висновку зарік і іспитового балу. Найвищий бал — 100, за завдоволящий увижається не менше, як 60 з кожного окремого предмету, але загальний підсумок має бути не нижчий за 65 з ансамблю іспитів. Нормальний розклад лекцій па факультеті — п ’ ять предметів на тиждень, по 3 й більше годин кожен. Предмети розподіляються на обов ’ язкові для всіх і додаткові, звязані одні з одними в систему. Кожен студент повинен вибрати досить предметів, щоб заповнити ту норму годин. Починаючи з другого курсу, студент повинен вибрати шість оснівних і шість додаткових у такій схемі: Оснівні: Додаткові: Арабське письменство . . Французьке письменство або історія арабських народів або англійське письменство. Французьке письменство . Арабське або англійське письменство. Англійське письменство . Арабське або французьке письменство. Математика ……………………. Фізика, астрономія. Астрономія …… Математика, фізика, геологія. Фізика . ………………………… Математика, астрономія, хімія. Хімія …………………………….. Фізика, біологія. Механіка ……………………….. Математика, фізика. Історія ……………………………. Політичні науки, економіка. Політичні науки . . . . Історія, економіка. Економіка ……………………. Історія, політичні науки. Педагогіка ………………………… Будь-який предмет з першої шпальти. Решту годин, щоб заповнити розклад, вибирає студент, як хоче, але так, щоб перейти цілий курс протягом даного періоду. Курси розподіляються на ..підготовчий” (новаки, фрешмен), „попе ­ редній” (софомор), „молодший” (юніор) і „старший” (сеніор) — по одному рокові кожен. Ми тут навели тільки основний розподіл, а навсправжки є багато ком ­ бінованих курсів з різними фахами; але розглядати їх — річ дуже забарна. Треба одзначити, що навіть на цьому факультеті, найспекулятивпі- шому, панує практичний і прикладний дух. У такому дусі складено й усі підручники та порадники, і їхні відомості можна безпосередньо пристосувати до діла. ,Американський університет у Бейруті 19 Тим-то чиста філологія на цьому факультеті стоїть якось непомітно, а на першому плані — механіка, агрикультура й комерція. Перейдімо тепер до Медичного факультету. Як уже було сказано, він розподіляється на чотири відділи, чотири окремі школи, відповідно до чотирьох фахів: І. Медична школа з п ’ ятирічним курсом, що дає право на ступінь доктора медицини й хірургії. Курс цієї школи відповідає курсові медичних американських шкіл класи А, з тими самими вимогами й правами. П ’ ятий рік присвячено переважно клінічній практичній роботі. Кожного року спеціальна комісія Верховного Французького Комісаріату екзаменує тих студентів, котрі хтять мати дозвіл на право практикувати в Сирії й на Лівані. Ми не зупинятимемося докладно на розподілі лекцій і предметів, бо він приблизно такий самий, як і на всякому медичному факультеті всякого університету. При університеті є великий шпиталь з різними клініками. В них роблять що-найскладніші операції. Це клініки зажили собі на близькому сході широкої слави. II — IV. Те саме можна сказати й про Фармацевтичну та про Зуболікар ­ ську школи. Новина для Сходу — Школа сиділок, спеціально призначена для тих жінок, котрі хтять підготуватися до цієї клопітної кар ’ єри. Підготування їх дуже серйозне, курс трьохрічпий разом з дов ­ геньким стажуванням у шпиталі. Отакі в короткому огляді головні галузі наук, що викладаються в бейрутському Американському Університеті. При Університеті є, чималою мірою автономна, т. зв. „Американ ­ ська друкарня”, що свого часу так турбувала о. о. єзуїтів. Вона ви ­ пускає в світ чимало арабських і англійських книжок, здебільша біблій ­ ного й місіонерського змісту, але загалом наукове значіння її не таке велике, як значіння згадуваної попереду „Католицької друкарні”. Університет має й свій друкований орган, що видається арабською й англійською мовами заразом (у двох виданнях), завбільшки 100 — 120 стор. що-місяця. Цей збірник, знов-таки, має більше прикладний характер і, як гадають видавці, править за звязок, що об ’ єднує всіх теперішніх і колишніх вихованців університету. Там містяться звідомлення про спортивні змагання, університетські свята, наукові екскурсії, а по-за тим наукові статті з усіх спеціяльностів і з усіх галузі в наук, що їх вивчають в Університеті. Зветься цей збірник „Аль-Куллія” (Університет). Наприкінці нашого огляду не пошкодить навести статистичні дані про діяльність університету протягом найголовніших періодів у його існуванні. Року 1866, коли відкрито „Сірійський Протестантський Колледж”, було в ньому тільки 16 учнів. Року 1871 — як відкрито Медичну школу, — 34 і 31, разом 85. ,20 Американський університет у Бейруті Року 1895, при відкритті Фармацевтичного відділу — 297. Потім кількість студентів зростала безупинно; і р. 1910, коли від ­ крито Зуболікарську школу, дійшла 874 чолов. Року 1920 кількість їх перейшла за 1000; остання статистика року 1926 дала цифру 1183 студенти. Але до цієї кількости зараховано не тільки власне студентів, а так само й вихованців підготовчого колледжу — середньої школи. А власне студентів на всіх факультетах було, напр., року 1921 — 229 чоловіка. Цифри ці мало не такі самі, як і французького університету, і це почасти свідчить про природне розмежування „сфер впливу” поміж цими двома конкурентними установами, та що вони, як про це вже вище казано, стоять поруч, доповнюючи одна одну й зберегаючи кожна риси своєї нації. Але треба відзначити, що з 1927 року французький університет неначе-б почав переважати свого конкурента кількістю слухачів; тільки-ж статистику цю ще не налагоджено як слід. ,Вища освіта в Дамаській Сирії 21 ВИЩА ОСВІТА В СИРІЇ. Ми вже бачили, що на Лівані вища освіта перебував виключно в при ­ ватних руках і, належачи чужоземцям, не мав національного характеру. В Сирії, навпаки, вища освіта знаходиться в руках держави. Викла- дова мова по школах — арабська. Всі школи зосереджено в столиці країни, м. Дамаску. Ми не розглядатимемо докладно, як запроваджено вищу освіту в Сирії та як вона тут розвинулася. Скажемо тільки, що в теперішнім своїм ви ­ гляді мав вона в собі два елементи, різні складом та походженням: еле ­ мент успадкований ще з тих часів, коли в Сирії панували турки (Медична та Правнича школи) й елемент нової арабської формації — Арабська Ака ­ демія та належні до неї установи. Подекуди окремо стоїть т. зв. „Французький Інститут мусулман- ського мистецтва й археології”; цього інститута властиво не можна вва ­ жати за вищу наукову установу, та й бюджет його не ввіходить до бю ­ джету сирійської держави, але залежить од Найвищого Комісаріату. З усіх зазначених установ з наукового погляду Арабська Ака ­ демія безперечно найцікавіша. Засновано її тоді, коли Сирію окупували національні сили, 8 червня року 1918. Доти члени турецького уряду неприхильно ставилися до думки заснувати арабську академію, а султан Абдул Гамід попросту сказав: „Інтелектуальне та соціяльне огнище арабізму, ця літературна Академія незабаром стане за живлюще джерело для всього арабського та за вій ­ ськову академію проти всього турецького”. Абдул Гамід із свого погляду безперечно мав був рацію, але що менш зрозуміло, так це. те, що національний уряд еміра Фейсала, який заступив турків, теж не був прихильний до Академії. Діяльність її він припинив з 1 грудня р. 1919, і праця в ній безборонно могла відно ­ витися тільки 7 вересня р. 1920, трохи згодом по тому, як окупували місто французи. Завдання Арабської Академії, згідно з Статутом, в „поступ літера ­ тури й науки, моральна й соціяльна емансипації та інтелектуальна со ­ лідарність усього арабського елементу, без різниці національностей та релігії”. ,22 Вища освіта в Дамаській Сирії В цім дусі й скеровує діяльність Академії президент її Мохаммед Курд-алі, колишній та теперішній міністр народньої освіти, відомий да ­ маський історик і літерат, що йому належить і сама ідея Академії та реалізація її. Членів Академії (16 у Дамаску, не рахуючи президента) рекруту ­ ється споміж місцевих нотаблів та шейхів, відомих своєю вченістю з араб ­ ського погляду. Мало не відразу-ж Академія мусіла пережити скрутну годину: через фінансову кризу року 1919 чотирнацятеро академиків не здобували утри ­ мання; але незабаром становище покращало, й первісний склад членів Академії відновлено. З року 1920 Академія вже почала видавати свій збір ­ ник. З-поміж членів Арабської Академії (цього року їх — 109 чоловіка) є й чужоземні орієнталісти, як от: Marçais (Tunisie); Massé (Algérie); Guy (Smyrne); Ferrand, Dussaud, Massignon, Bouvat (Paris); Guidi, Nallino (Ita ­ lie); Asin (Espagne); Lopes (Portugal); Montet (Suisse); Hess (id.); Snouck- Hurgronje, Houtsma, Arendonk (Hollande); Margoliouth, Bevan (Angleterre); Hommel, Sachau, Brockelmann, Horovitz, Herzfeld, Hartmann, Mitwoch (Alle ­ magne); Zetterstén (Suède); Oestrup, Buhl, Pedersen (Danemark); Kowalski (Pologne); Kratchkovsky (U. R. S. S.); Musil (Tchécoslovaquie); Macdonald (Amérique); Karsikko (Finlande) та ин. Року 1923 Арабська Академія, проти своєї волі, увійшла до складу т. зв. Сірійського Університету, утвореного з Правничої та Медичної Шкіл. Відтоді не переставала вона добиватися собі автономії та й нарешті, таки допнулася свого: 15 березня року 1926 Найвищий Комісаріат визнав Арабську Дамаську Академію за установу автономну, незалежну від „Уні ­ верситету”. Відтоді організацію цю вже не змінювано, й Академія могла працю ­ вати відповідно до принципів оповіщених у її програмі. Як гадає президент Академії, самий факт її існування свідчить за те, що сирійська нація цілком достигла до наукової та соціологічної не- залежности. Ми не розглядатимемо тут, що визначають терміни „сирій- ський” та „арабський”, бо це заведе нас надто далеко. Досить сказати, що мова Академії — арабська, і члени її під іменням „арабський” розуміють як сирійський, так і инші народи, що говорять цією мовою, хоч би етнічне походження їх було трохи відмінне від справжніх арабів. Націоналістично настроєні кола навмисне лишають це питання в тумані, щоб не послабляти ідеї арабської одности. Щоб дійти своїх завдань, Арабська Академія вивчає та публікує ті арабські рукописи, котрі стосуються до історії, літератури та лінгвістики. Вона санкціонує вживання неологізмів та наукових термінів і ви ­ правляє „стилістичні помилки” авторів; перед тим, як видавати різні рукописи, встановлює справжній їх текст; та взагалі заохочує до літера ­ турної діяльности арабською мовою. Виконуючи ці свої плани, Академія опублікувала досі І том своїх „За ­ сідань” і має надалі видавати два томи що-року. Змістом своїм це ви ­ ,Вища освіта в Дамаській Сирії 23 дання стосується до письменства, філології, поезії, історії, соціяльного права, гіґієни та виховання. Тимчасом політичні події рр. 1925 — 1926 не дали здійснити цю про ­ граму, загаявши трохи темп наукової праці академиків. Міститься Арабська Академія в будинку дуже показному, але мало пристосованому до сучасних умов — медресе Адилійє, що споруджено його ще ж у XIII в. (1218); поставив його султан Адиль Абу-Бакр бен-Ейюб неда ­ лечку мечету Омейядів. Свого часу це була одна з найвизначніших шкіл шафіїтського толку. Різними переробками вже за наших часів пощастило зсередини при ­ стосувати це приміщення на потреби Академії. Чималий двір прикрашено кількома уламками греко-римського та пальмірського періодів; у нього виходять двері з різних заль Академії. Просто проти входу двоє дверей ведуть до приміщення, де перебуває лапідарний музей та консерватор його, емір Жафар; ліворуч перші двері ведуть до усипальниці султана Малик-Адиля, перетвореної на Музей мусулманської старовини; а дальші двері — до конференц-залі, де влітку теж працюють академики, окрім вівторків, коли праці не буває. Перші двері праворуч од входу ведуть до публічної бібліотеки-чи- тальні при Академії. В лівім куті двору — сходи на горішній поверх, де академики, згідно з місцевим звичаєм, працюють холодної пори року. Тут-таки знаходиться частина бібліотеки, а надто чужомовні твори. Ця частина академії скла ­ дається з двох кімнат; перша з них править за секретаріят, а в другій навкруги великого столу стоїть 16 глибоких шкуратяних крісел; з них підчас звичайних засідань зайнято буває п ’ ять-шість. Проти цього будинку знаходиться медресе Загирійє, що її збу ­ дував халіф Загир Бібарс р. 1279 та що належала спільно двом толкам шафіїтському та ханіфітському. З цих шкіл вийшли такі славнозвісні в арабських літописах учені, як аль-Макдисій, ибн-Халликян та ибн-Халь- дун, історик-філософ. Частина цього приміщення й досі під школою; а в кумполі уси ­ пальниці знаходиться бібліотека, або правдивіше дві третині академічної книгозбірні, найбільше стародавні книги та рукописи; решту-ж перене ­ сено до бібліотеки Адилійє. Розвивати та вдосконалювати бібліотечне встаткування ніяк було через убогість бюджету: ані міністерство народньої освіти, ані адміні ­ страція вакфів не допомогли Академії в цій важливій справі. Незабаром змине 10 років, відколи засновано Академію. Погляньмо, в чому-ж виявилася за цей період діяльність молодої наукової установи. Дехто вимагав, щоб Арабська Акадрмія за прикладом Французької заходилася-б видавати повний академічний словник. Але ця робота на ­ трапила на перешкоди з самого початку, бо виявилося, що матеріалу на це — обмаль: люди не погоджуються один з одним у справі запровадження мовних новотворів; отож, поки настала-б у цьому питанні остаточна згода, ,24 Вища освіта в Дамаській Сирії новий словник був-би звичайним передруком дотеперішніх: Лисан-аль араб, Камус, Таж-аль-арус, то-що. Отож, Академія поки-що мусить обмежитися на біжучій чорновій роботі, де їй через місцеві умови довелося відогравати ролю не так вищої наукової установи, як органу популяризаційного та соціяльного. До цієї царини належать її публікації лекцій, викладаних у конфе ­ ренц-залі Академії, а надто організація спеціальних лекцій для мусул- манських дам; на них виступали з доповідями, найбільше на соціальні теми, чотири місцеві лекторки. Щомісячний орган Академії, з статтями найбільше філологічними та історичними, видається регулярно; він підтримує виміну з європейськими науковими установами, що звязок із ними встановлено вже більше-менше сталий. Цього не можна сказати про країни, де панує арабська мова, як це визнає й сам голова Академії в своїм рапорті до правителя сирійської держави. Далі ми торкнемося причин цього, на перший погляд дивного, явища. В програмі Академії, між иншим, стояло: „Заохочувати до літера ­ тури, встановлюючи конкурси та премії за найкращі твори”. Не можна сказати, щоб спроби в цім напрямі мали успіх. Місцеві меценати встано ­ вили три премії за троє найкращих книжок, корисних для країни. Тим- часом з творів, поданих на конкурс на премію, жаден не було визнано за вартий нагороди. Аналізуючи причину цього сумного явища, президент Академії вба ­ чає її в загальнім становищі наук у Сирії та цілком слушно завважує, з відтінком зрозумілої гіркости: „Справді, з часу великої війни люди чим ­ раз більше цінують матеріальне благо, і це — до такої міри, що стало дуже важко знайти людину, яка-б працювала на користь науки, не гада ­ ючи передусім про зиск. Окрім того, „науковому рукоместву” (sic!) від ­ даються тільки бідаки; дуже рідко заможні люди цікавляться ним’* (див. 3-й рапорт президента Академії до правителя держави за р. 1924). Завваженіїя шановного вченого, як не можна більше, справедливе, бо нам особисто відомі приклади, коли деякі „вчені” поєднували вкупі з пе ­ дагогічними обов ’ язками високе звання власника бакалійної крамнички, продаючи міцні трунки на питуще та на винос. Половина дня йшла в них на навчання, а друга — па стояння коло шинквасу й готування різних сумішів та „коктайлів” для одвідувачів. До цього треба додати, що місцева людність тільки комерційну частину в професії цього вченого спеціяліста має за варту уваги. Є ще й инші причини, що через їх деякі наукові праці сирійських учених мають подекуди занадто легку вагу. „Тепер, каже далі президент, пертурбації нашого життя спонукали тих з наших тямущих людей, чиї досліди та висновки обіцяли-б у майбут ­ ньому дати добрі наслідки, спішитися та й, позакінчувавши свої етюди, негайно їх видавати. Вони завдовольняються з першого нарису, і їхні праці не оригінальні, та й з наукового погляду не цінні. Дехто з них ,Вища освіта в Дамаській Сиріт 25 бачивши, що їх праці цінують та заохочують до них, не писали-б по ­ хапцем. Вони силкувалиея-б використати всі шанси на те, щоб удоскона ­ лити свої твори. Отож, наслідком цих силкуваннів вийшло б дарма що лиш кілька аркушів, зроджених у їхньому мізку або достиглих у сту ­ діях, дак зате-ж корисніших, ніж грубі томи, складені без ніякої системи й ладу в розміщенні матеріялу” (див. там-таки). А втім це й не дивно. „Звичайно, коли-б у нашій країні вчені знаходили-б собі хоч будь- яку утіху в нагороду за важкі зусилля, потрібні від видатних осіб — дармоїди не зважу валися-б сідати до бенькетного столу науки, і літера ­ турні бастарди не претендували-.б на літературу. Ті, хто заходжується коло цього мистецтва, як коло рукомества, постукавши попереду в усі двері, сподіваючись роздобути звідти засоби на прожиття, і побачивши, що всі вони позачинялися, — не бралися-б до літературної праці”. Немає чого додати до цієї характеристики, де з-поза барвистости східньої риторики та півнатяків, чудово зрозумілих місцевим людям, визирає незаперечна істина. Через такий стан речей у Сирії не друку ­ ється арабською мовою жадних цінних наукових праць: „У Сирії є більше-менше сотня друкарень, але на рік вони видру- ковують ледві-ледві дванацятеро вартих уваги книжок (та чи й видру- ковують? О. Б.), що присвячено їх працям давніх та нових учених. От через що ми бачимо, що читачів чужомовних книг, журналів та газет де-далі все більшає. Отож з-поміж тих, котрі шукають світла, трапля ­ ються й такі,, що не знаходять потрібного їм матеріялу в творах, писаних шляхетною арабською мовою ‘ \ Не молена не визнати, що ця єреміяда дуже справедлива, й харак ­ терне вже те, що вона походить од президента Арабської Академії, од ­ ного з небагатьох тих людей, що присвятили себе: науковим дослідам, не мавши до того жадної иншої, хлібнішої посади. А цього не можна ска ­ зати про решту членів Академії, бо вони, окрім цього високого звання, мають здебільша ще й певну „справжню” професію, що годує їх краще, ніж реторичні вправи в стінах поважної медресе Малик-Адиля. А заразом справедливість вимагає відзначити, що в важких сирій- ських умовах Арабська Академія протягом неповних десятьох років свого існування встигла лишити помітний слід у сучасній, поки-що ну ­ жденній, сирійській науковій літературі. По-перше вона видає, під заголовком „Огляд Арабської Академії”, з року 1920, місячник на 64 сторінки in 4°, де містяться найбільше роз ­ гляд та філологічна критика нововиданих книг арабських авторів. Сами принципи цієї філологічної та літературної критики, здається нам, уже трохи застаріли (в розумінні, напр., панування т. зв. естетичного під ­ ходу), але не можна заперечувати, що праці та зусиллів покладено на цю справу дуже багато. Далі багато часу присвячено обміркуванню, розгля ­ дові та утворенню нових термінів і неологізмів, щоб передавати сучасні технічні вислови та терміни. До того-ж слова або береться від арабських Вища освіта у арабів. З ,26 Вища освіта в Дамаській Сирії пнів, або завдовольняються вживанням чужомовного терміну, ґрунтовно арабізуючи його за формою арабської мови та відповідно до духу її. Ця частина літературної діяльности Академії спричинювалася й спри ­ чинюється до жвавих дебатів, бо не всі погоджувалися з варіянтом, за ­ пропонованим од Академії. Досі Академія опублікувала перший том своїх „Повідомлень”, себ-то збірник лекцій з літератури, історії, гіґієни, політичної економії та соціології, але, за браком достатніх кредитів, друкування дальших томів затрималося. З дня заснування Академії президент та члени її опублікували де ­ кілька томів своїх творів, що поміж них одзначимо такі: Президент Академії Курд-алій за останніх сім років випустив у світ: 1 . — Дива заходу. — Два томи оповідань про мандрівки по Европі (1921). Твір швидше популярного характеру; 2 . — Нове та Новість (1922). — Збірник етюдів із соціології, істо ­ рії та літератури; 3 . — Минуле й сучасне Андалусії; та нарешті 4 . — План Сирії (з року 1924), що являє собою величезний трактат почасти компілятивного характеру, де використано арабські, турецькі та французькі джерела, над якими автор працював протягом 27 років. Вико ­ ристав він так само близько 200 невідомих арабських рукописів. Ансамбль охопить 9 — 10 грубеньких томів in quarto, з яких поки-що вийшло в світ чотири. З них у трьох маємо політичну історію Сирії, а 4-тий та 5-ий і 6-ий, що мають вийти по ньому, являтимуть собою трактат про „сирійську цивілізацію”. В тт. 7 — 8 буде опис та історична географія всіх сирій- ських міст, сіл, гір, рік, озер, то-що, а ціле видання становитиме щось подібне до національної Сирійської Енциклопедії. Це безперечно найціка ­ віша частина праці поважного вченого. З-поміж робіт инших членів Академії згадаємо: Проф. Магрибій опублікував два томи своїх робіт, присвячених со ­ ціології та реформам у сучасних арабських звичаях (1926), а так само трактат про „Мораль ісляму” (1926). Проф. Мардан-бей захистив дисертацію на тему про трьох видатних поетів III віку гиджри. Проф. Жюндій видав дослід, присвячений філологічній критиці стилі ­ стичних хиб, що їх можна знайти в славнозвісного письменника Язи- джія (1925), та декілька етюдів про класичну арабську літературу. Проф. Накадій видав трактат про соціологію та етюди про право в ісламських інституціях (1925). Емір Мустафа Шегабій опублікував дві книги про хліборобство (1925). З цього, почасти неповного, переліку можна бачити, що члени араб ­ ської Академії яко мога дбали за те, щоб збагатити арабське письменство. Відзначимо великий відсоток творів соціологічного характеру. Місцева публіка дуже вдумливо ставиться до цього роду творів, і вони мають великий попит. Не перебільшуючи можна сказати, що це один з найви- ,Вища освіта в Дамаській Сирії 27 грашніших сюжетів, який знаходить собі жвавий відгук місцевої авдиторії, й Академія в данім разі йде назустріч вимогам мас. Що-до наукових метод у філологічних та історичних статтях, то навряд чи можна сказати, щоб вони мали сучасний характер. Надто-бо схиляючись перед писаними пам ’ ятками й критично їх не перевіряючи, араби-дослідники шкодять точності та непорушності своїх аналіз. Правда, щоб застосовувати сучасні методи, не тільки в Академії, ба й у цілій Сирії немає жадного хоч трохи систематизованого каталоги (не кажемо вже про науковий опис) рукописів, що єсть у країні. Було-б дивно, коли-б Академія про це не знала, але марудна чор ­ нова робота над складанням каталогів та описом рукописів очевидячки мало приваблює місцевих учених. Досі не видано раціонально складеного каталоги книгозбірні симої Академії, дарма що складають його досить активно. Академія доручила одному з своїх членів ученому шейхові Мо- хаммедові Зейн-ель-Абидінові з Антіохії скласти каталог книг, що пере ­ ховуються по всяких мечетах та медресах давньої столиці Сирії. Про на ­ слідки цього доручення досі ще нічого не відомо. Тимчасом для орієнта ­ ліста всесирійський каталог з описом рукописів мав-би величезну вагу. Академічна книгозбірня. Ці міркування природньо приводять нас до питання про Академічну книгозбірню, як найважливіше знаряддя наукового досліду. Як було вже сказано вгорі, академічну книгозбірню поділено на дві нерівних частини, що знаходяться в різних приміщеннях. Власне робочий фонд Академії та чужомовний відділ приміщуються на горішнім поверсі, займаючи згадані вже дві кімнати. Академія зробила все можливе, щоб централізувати рукописи та книги дамаських нотаблів. Року 1924 бібліотекаря Академії, Хоснія ель- Касима, було послано до Єгипту, й він привіз звідти 1600 різних томів, що їх здебільша пожертвували автори та видавництва. Окрім того, Академія придбала багату колекцію рукописів, покупле ­ них або в Дамаску, або в Каїрі, Парижі, Ляйдені та Лондоні, загальним ЧИСЛОМ ДО 2954 ТТ. Всі ці придбання, по приєднанні їх до бібліотеки, що її здобула в спадок Академія від медресе Загирійє, заснованої 500 років тому, утво ­ рили фонд більш як з 16 000 томів, з яких по-над 400 — дуже цінні руко ­ писи, почавши з XI віку, що трактують про всі царини наук, відомі за середньовіччя та дальшої доби. Президент дуже ласкаво дозволяє всім охочим користуватися видан ­ нями, що знаходяться в академічній книгозбірні, але книги додому аніяк не видається. Тепер в академічній книгозбірні єсть 16 500 томів та 3 618 рукописів, з яких 4 014 тт. та 2 833 рукописи становлять первісний передакадеміч- ний фонд. Чужомовних книжок у цім ансаблі, порівнюючи, не багато. ,28 Вища освіта в Дамаській Сирії Академічний Музей. З-поміж наукових установ, що залежать од Арабської Академії, треба відзначити Академічний Музей, поділений на відділи лапідарний та му- сулманської старовини; консерватор його — емір Жа’фар ель-Хасаній, що здобув спеціальну археологічну освіту в школі Лувру в Парнасі. Поки-що, коли відомості наші точні, він — єдиний тубільний фахо- вець з археології на цілу Сирію. За постановою Найвищого Комісара, всі пам ’ ятки старовини, що їх знаходять підчас розкопів або випадково, конче повинні йти до Музею Академії, й їх не можна вивозити за кордон, окрім того випадку, коли поміж них знаходяться подвійні примірники. Всі взагалі громадяни не мають права переховувати в себе пам ’ ятки старовини, навіть належні їм, не заявивши попереду про існування їх; у противнім разі їх конфіскують та здають до згаданого музею. Досі таким шляхом, а так само шляхом купівлі та пожертвувань, зібрано чимало колекцій з різних речей, і тепер їх належно покласифі- ковано та приміщено в вітринах для огляду. З цінних колекцій Музею варте уваги т. зв. „веселкове скло” (Verres irisés) знайдене підчас розкопів, а так само рідка колекція різного роду скляного посуду, що належить добі середньовіччя. Єсть у музеї 12 скля ­ них монет, що походять здебільша з епохи Фатімідів, коли брак золота спонукав тодішній уряд фабрикувати монети з скла. Коли зацарював Салахеддін Юсуф-бен-Ейюб, він замінив згадані монети на золото. Окрім того, в Музеї є досить мідяного й глиняного посуду та ваз, скриньки з дерев ’ яної давньої мозаїки та чимало старовинних монет. Ляпідарний відділ запорожнено найбільше статуями, скульптурними орнаментами та написами греко-римської й надто пальмірської епохи, знайденими підчас різних розкопів. Статуї, звичайно, понівечено, і геть чисто-всі — без голів, бо, як вимагає мусулманський звичай, усі подоби людини треба нищити. Загалом тепер у Музеї єсть 315 речей з каміння, 603 з міди, 259 з глини, 50 з дерева, 224 з фаянса, 614 із скла, 317 різного складу та 320 пергаменових сторінок з письменами арабськими, грецькими, єги ­ петськими, жидівськими. Окрім того, є 3359 монет мусулманських та ин. З приводу сучасного стану археологічних колекцій у Сирії треба завважити, що не пошкодило-б, коли-б він був кращий. Річ у тім, що місцеві жителі мають перебільшене уявління про цінність стародавніх речей, що його пильно підтримують урядові законодавчі заходи. Так, перше (1920) видано було закон про те, що ніхто не має права робити розкопи, а вже тоді — згадане розпорядження про зголошення пам ’ яток старовини, які знаходяться на руках у людности, та про взяття їх на особливий облік. Немає чого казати, що взагалі постанова ця лишилася мертвою буквою, й люди подбали, коли можна, не заявити, а приховати або продати пам ’ ятки старовини, що знаходилися в їх розпорядженні. ,Вища освіта в Дамаській Сирії 29 Сміливо можна запевняти, що кількість старовинних речей, які знахо ­ дяться на руках у людности, багато переважав все, що в в академічному музеї. Звичайно, при нагоді ці речі продається з-під поли, найбільше чужоземцям. Центр цього значно розвиненого промислу — м. Алеппо, звідки, не вва ­ жаючи на всю пильність уряду, пам ’ ятки старовини таки просочуються до Америки та Европи. Отож почувши слово „антіка”, тубільці поважні- шають і стають не дуже балакучі, міркуючи, що мова мовиться про ве ­ личезні скарби, які держава намагається забрати в них. На ділі-ж, зви ­ чайно, цінність знайдених речей поголоска надто перебільшує, хоч не можна заперечувати, що поміж них трапляються иноді рідкі примірники, які зникають кудись таємниче й без сліду. Справу ще ускладнює те, що мусулманські пам ’ ятки старовини здебільша знаходяться у віданні адміністрації вакфів, і ця, хоч і пильно зберегає їх од найменшого посягання із сторони, але сама мало піклу ­ ється про належну класифікацію їх та вивчення. Розкидані вони по різ ­ них мечетах та медресах, і для науки їх можна вважати за втрачені. Адмі ­ ністрація вакфів не погодилася вкупі виставити ці речі, в особливих вітринах, у приміщенні, що знаходиться в спільному віданні Академії та вакфів, себ-то в медресі Бібарса. Що до французького уряду, то він подбав про те, щоб скласти спи ­ сок, хоч і не надто повний, історичних монументів та будинків країни. Занесені до нього будівлі вважається за пам ’ ятки старовини, й знаходяться вони під охороною спеціяльнпх законів, виданих року 1926. Нам пощастило обізнатися з цим списком, що тепер являє собою єдиний документ такого роду. Він дуже полегшує вивчення старовини в місті, тому ми дозволимо собі навести його цілком, але в переробле ­ ному й почасти доповненому вигляді, бо оригінал складено зовсім без ніякої системи та порядку. Ми розмістили монументи за кварталами, осо­ бисто оглянувши їх. Центр: Мечет Омейядів із слідами римського храму (III віку) та базиліки (IV в.), властивий мечет 705. Мавзолей Саладіна (1193). Медресе-мавзолей Малик-Адиля (Арабська Академія) (1218). Медресе-мавзолей Загирійе султ. Бібарса (Книгозбірня Акад.) (1277, 1279). Медресе-мавзолей Абу-Мансура Джагаркеса (1211). Цитаделя (1208). „Мечет трояндів” (Барсбая) (XV в.). Брама ель-Фараж (реставр. р. 689 гиджри), коло цитаделі. Медресе-мавзолей аш-Шамійє (1186). Медресе-мавзолей Нуреддіна (1171). Палац Азем (1749) ,80 Вища освіта в Дамаській Сирії Хан Ас ‘ ад-паші (XVIII в.). Хан Сулеймана-паші (XVIII в.). Медресе-мавзолей Сейфеддіна Килидж-ель-Мушмуша (1253). Мечет Ялбога (реставр. арх. Інал р. 1455) (1263). „Джерело скарбу” (ХНІ в.). Дверяний молоток медресе ель-Хайдарійв. Мінарет мечету Гишама (XIV в.). Мечет Синанійе (1590). Мечет Сабунійе (1464). Мечет та мавзолей Дервішійе (1584). Брама Баб-ель-Жабійє та рештки од башти (1175). Христіянський квартал. Стародавні мури міста (римські, візантійські, арабські та турецькі прошарки). . Східня брама (Баб еш-Шарки) римськ., реставр. р. 1226. Брама Баб-Тума (теж). Мавзолей шейх-Арслана (XI в., з надбудовами XII — XIII вв.). Квартал Каса б. Мечет Садат (1110). Квартал Амара Брама Баб ес-Салям (1243). Кладовище Дахда, мавзолей Тальхи (XI в.). Квартал Амара-ель-Жуаніііе. Мечет ет-Товбе (1234). Бульвар Перемоги (б. Джемаль-паша). Мечет-мавзолей Таннісійє (1318), тепер Військова школа. Теків Сулейманійе (1554). Мгданський шлях. Кладовище Баб-Сагір. Гробниця Ситт-Фатими (1047). Гробниця Сейїда Сокайна (XI в.). Мавзолей Бахті-хатун (1250). Мідан. Михраб мечету Фолус (XII в.). Мавзолей Зовейзана (XIII в.). Мавзолей шейха Мохаммеда Хармелі (XIII в.). Медресе Сухб-ер-Румі (1349). Гробниця Адак-ес-Сейфі (XIV в.). ,Вища освіта в Дамаській Сирії 31 Медресе ель-Манжакійв (1368). Медресе ель-Тенабійв (1377). Мечет ет-Тейрузі (1420). Медресе ель-Жакмакійв (1421). Мечет (Мастаба) Са’деддіна (1578). Квартал Салихійє. Рештки од мавзолею Ханха-ет-Таусійє (1104). Перебудовано на мечет р. 1382. Мавзолей Хатун (1185). Маристан Каймарі (1248). Мавзолей Каймарі (1256). Анонімний медресе-мавзолей (вул. Черкасійв) (ХШ в.). Одвірок вул. Черкасійв (XIII в.). Квартал Могажрін. Мавзолей Ситт-Хатун (XIII в.). Курдський квартал. Мечет Ханабиле-ель-Кекбурі (1202). Мечет-мавзолей Рукнеддіна Манкурес, перед 1304. Мечет Селімійв, мавзолей Мохйіеддіна (1518); могила Абд-ель-Кадера (XIX в.). По-за класифікацією. Мечет Лала-Мустафа-паші (1564). Мечет Синан-ага (1565). Медресе Сібагійв (1515). Медальйон Тиштар-Салихі (1239). Медресе Фаррух-хана (1183). Маристан Нуреддіна (1154). Тимчасом, не вважаючи на всякі похвальні наміри Найвищого Комі ­ саріату що-до охорони згаданих угорі пам ’ яток старовини, всі вони, окрім дуже небагатьох (гробниця Саладіна та дві-три инших), перебувають у жахливому стані запустіння. Деякі з них, а надто з XI в., являють собою щось подібне до громадських ретирад, їх занедбано, й вони руй ­ нуються сами собою. Належать ці пам ’ ятки адміністрації вакфів, але вона очевидячки волів краще піклуватися про збудування на своїх дільницях крамниць та крамничок, що їх вигідно винаймати, аніж про охорону па ­ м ’ яток пишного колись Дамаску. А втім ми довідалися, що по всіх инших центрах Сирії, багатих на пам ’ ятники старовини (Алеппо, Антіохія, Хавран, Джебель-Друз та ип.), справа стоїть іще гірше. Про місця далекі від залюднених центрів не варто ,32 Вища освіта в Дамаській Сирії й говорити; напр., не вважаючи на сувору заборону робити самовільні розкопи, ми бачили на руїнах міста Ресафа (ст. Сергіополіс, V* в. по Хр.) правильно організоване артільне підприємство скарбошукайлів. Вони по ­ копали вдовж та поперек величезний простір, шукаючи „антиків”, що лишилися по Тамерлані, який, відомо, перевів дуже пильне та організо ­ ване „відбирання лишків” у цьому саме місці. Тимчасом поголоска про декілька знайдених таким способом золотих та срібних речей, полумисків, то-що, що належать, судячи з опису, до епохи Сасанідів, утворила в пів ­ нічній Сирії цілі натовпи шукачів золота. Вони оперують у пустелі та нищать підчас своїх розкопів усе, що їм не здається цінним, але що для науки становить безсумнівний інтерес. Брак кредитів перешкоджає правильній організації розкопів у Сирії, цій скарбниці всякого роду пам ’ яток старовини. Але це питання вже не стосується до сюжету. * * * Повернімось до Арабської Академії. Нам лишилось тільки торкну ­ тися декількох питань, поєднаних з її існуванням. Як наукова установа цього роду, Академія має поміж своми членами представників мало не всіх арабських країн. Академія претендує на універсальність своїх лінгвісти ­ чних ухвал та обов ’ язковість їх для всіх країн, що говорять арабською мовою. Вона вважав, що, як географічне становище Дамаску посеред араб ­ ських країн, так і славетна історія його говорять на користь цих претенсій. Тимчасом ця теорія не знаходить собі однодушного визнання навіть у самій Сирії, бо, напр., Ліван, що теж говорить арабською мовою, мало піддається лінгвістичному впливові Академії, ’ дарма що серед членів її є декілька ліванців. Тут на сцену виступають політичні мотиви. Скоро повстали на території колишньої Отаманської Імперії декілька арабських держав, незалежних, і напівнезалежних, то багато з них по- спішилися заводити власні „академії” ‘). Претендують вони на те саме, що й дамаська академія, й змагаються одна з одною не так на терені науко ­ вому, як на політичному. Тимчасом на погляди дамаських академиків приставав такий автори ­ тет, як небіжчик о. Шейхо, що й сам був членом академії, а жив на Лівані. О. Шейхо вважає, що „Дамаск не тільки столиця Сирії, ба й серце араб ­ ського світу, як своїм переважним становищем серед народів, що гово ­ рять по-арабськи, так і своєю віддаленістю від діялектологічного впливу турецької мови та відсутністю перського впливу, які позначаються на говірках північної. Сирії й Іраку та на незграбній мові арабів з півострова. Тимчасом,. спитавшись жителів цих самих країн про їх мову, поба ­ чимо, що вони додержуються зовсім инакшого погляду. А до того всі ці країни добиваються цілковитої незалежности, перебуваючи підо впливом своєрідного місцевого „імперіалізму”, і кожна з них претендує на першість. ’ У По-арабськи „академія” віддасться дуже некричущим терміном: „аль-мажма алг> ‘ ильмі “ (досл. „науковий збір”).’А. Кр. ,Вища освіта в Дамаській Сирії 88 Багдад протиставляв Дамаскові період Аббасидів та Гаруна ар-Рапііда, відновлюючи колишнє суперництво цих країн, що закінчилося так тра ­ гічно для Дамаска, не кажучи вже за незалежну Арабію, яка, звичайно, й знати не хоче лінгвістичної геґемонії Дамаської Академії. Навіть неве ­ личке місто Аман (8000 ж.), столиця Зайорданського емірату, то й те за ­ вело свою „академію”. Що до Єгипту, то він має Сирію так-би мовити за свого роду вбогу родичку… Й от виходить така картина, що вагу наукових творів розці ­ нюється не що-до їх справжньої сути, а за принципом географічним та „як віруєш”. В певній частині арабської громадської думки, що її репрезентує часопис „ез-3огра “ , повстала течія, яка намагається об ’ єднати троє науко ­ вих відтінків арабської академії: єгипетський та иракський з сирійським. Притому малося заснувати якийсь спільний центр, що повинен був-би стати за „Каабу бажань та регулятора спільних праць над лінгвістичними но ­ винами”. Тимчасом на це побажання Арабська Академія відповіла устами свого президента: „Ми відповімо на цю пропозицію тим, що досі ми не бачили цінних праць,які вийшли з цих академій. І те саме — що-до Академії Зайор- данської, яка, обмежуючись на самих промовах, не зробила анічогісінько”; Ми пе казатимемо тут, так це чи ні, одзначивши тільки тенденції, що не дають лінгвістично й науково об ’ єднати арабські країни близь ­ кого сходу. Через зазначене вгорі становище вчених на близькому сході, голос їх не може бути ані владним, ані авторитетним. Тим більше, що єдина суто-наукова установа в Сирії, Арабська Академія, мусить мало не що ­ року наново доводити необхідність свого існування та призначення на це більш ніж скромних кредитів. Не говоримо вже про те, що доводиться також благати допомоги від приватних та чужоземних жертводавців, яка найбільше й підсилює академічну книгозбірню та почасти музей. Медична та Правнича Школи. Скажемо тепер кілька слів про вищі наукові установи, коли можна так висловитися, прикладного характеру: Медичну Школу та Правничий Факультет (теж школа), які що-року випускають на сирійську ниву кільканацятеро лікарів, фармацевтів та адвокатів — стану в Сирії числен ­ ного, через нахил людности до найрізноманітніших позовів та процесів. Медичну дамаську школу успадковано ще від турків; міститься вона недалеко вокзалу Барамке в будинку залежному від Головного Шпи ­ талю, що заразом править і за університетську клініку. Новий будинок, що його оце ставлять, має в собі амфітеатр на 600 слухачів. п Медичну школу поділено на відділи властиво-медичний, фармацев ­ тичний та зуболікарський, потім іде відділ підготовчий (P. С. N.): фі ­ зика, хімія, природознавство, як на французьких медичних факультетах. Є ще акушерські курси для жінок. : , ,34 Вища освіта в Дамаській Сирії Курс на властиво-медичному факультеті п ’ ятирічний, причому число студентів, що доходять останнього курсу, дорівнює приблизно третині всього складу слухачів першого курсу. Наприклад, біжучого 1927 — 28 академічного року на першім курсі було 23 студенти, на другім — 11, на 3-м — 10, і на двох останніх по 9. А разом 62 студенти. Потім іде фармацевтичний відділ з трирічним курсом: 9 студентів на першому курсі, 6 на другому й три на останньому. На зуболікарському відділі курс чотирирічний, і біжучого року на першому та другому курсі було 5 слухачів, і на останніх двох по 2. Підготовчий відділ (P. G. N.) мав 39 слухачів, а відділ акушерський, з двохрічним курсом — 24 слухачки, 15 на першому та 9 на другому. Загальне число слухачів цього академічного року було 152, що ста ­ новить звичайну, пересічну норму. На це число студентів є 20 професорів, з яких чотири французи: пп. Lecercle (хірургія), Jude (нервові хор.), Trabot (внутр. хор.) та Gini- sty (зуболік.). Ректор Медичної школи — проф. др. Риза-бей Саїд, колишній мі ­ ністр народньої освіти. Викладова мова арабська, коли професор араб, та французька, коли професор француз. Тимчасом підручники здебільша французькою мовою, бо немає точних перекладів. Рецептура так само не латинська, а французька. Закінчивши школу та поскладавши відповідні іспити, студент здо ­ бував диплома, що дав право практикувати по всенькій Сирії та на Лівані. Друге огнище вищої освіти в Сирії це — Правнича школа (та ­ кож: „факультет”), що приміщується в невеличкому власному будинку європейського стилю на набережній р. Наради, поруч з мечетом Сулей- манійв або Текійв. Курс цієї установи трирічний, і біжучого академічного року на пер ­ шім курсі було 92 слухачі, на другому 140 й на третьому 40. З приводу вивчення в цій школі правничих наук, слід згадати, що в Сирії досі ще має силу давнє османське законодавство, скасоване че ­ рез його цілковиту відсталість навіть у самій Туреччині три роки тому. Тим-то й виклади в школі являють собою суміш давнього з новим. Викладається там такі предмети: арабську та французьку мову, кон ­ ституційне право, римське право, міжнародне право, кодифікацію, еконо ­ мію, карне право, адміністративне право, консульські закони, фінансове право, цивільний та карний процес, арабську кодифікацію, шлюбне право, вакфи та межове право. Всього Правнича школа має 15 професорів та лекторів. Вона ви ­ пускає чимало адвокатів, що визначаються коли не широким знанням, то звучною фразеологією й великим, з погляду французької влади, вільно ­ думством. А втім, ще з турецьких часів ці дві школи вважали (й цілком спра ­ ведливо) за установи пройняті революційним духом і „непевні” через їх арабський націоналізм, — така традиція їх залишилася й донині. З цих ,Вища освіта в Дамаській Сирії 35 шкіл виходять, як тут звуть їх, „патріоти”; дехто з їх наклав головою підчас останнього повстання рр. 1925 — 1926. Дух цей панує почасти й серед професури. Один з неї, безпосе ­ редньо замішаний у повстанні, упокоївсь недавно в Палестині. Другий, найвидатніший поміж сирійських правників, автор багатьох підручників та творів з місцевого права, колишній міністр народньої освіти від на ­ ціоналістів на початку року 1926, — просто з міністрів потрапив на за ­ слання геть аж за Ефрат, а потім до ліванського сільця. Цього „патріота” амнестовано тільки 17 лютого року 1928 в звязку з призначенням загаль ­ них виборів у країні. Студенти Медичного та Правничого факультетів завсіди вели перед підчас різного роду антиурядових маніфестацій та заколотів, що трапля ­ лися по французькій окупації, себ-то з року 1920. Так от, рр. 1922 — 3 не раз вони виступали з демонстраціями, проти яких доводилося пускати в хід збройну силу. Студенти беруть як-най- діяльнішу участь у політичному житті країни, виборах, петиціях, то-що. Року 1924 вони навіть вдерлися до будинку Парламенту, вчинивши там бурхливу маніфестацію проти одного реакційного депутата та давши йому ляпаса. Року 1925 підчас досить серйозних заколотів, звязаних з прибут ­ тям до Дамаску лорда Бальфура, автора сіоністської декларації, студенти та взагалі шкільна молодь були головними організаторами націоналістич ­ ної маніфестації, яка закінчилася справжньою баталією та облогою одного французького ресторану. Довелося викликати тенки, панцерники та ма- роканську кавалерію, яка насилу відновила порядок. Участь студентів у повстанні рр. 1925 — 26 була дуже діяльна, але через миролюбну та помірковану політику колишнього найвищого комі ­ сара де-Жувенеля пощастило трохи втихомирити їх. Відтоді вже нічого не чути про революційні виступи їх, дарма що погляди їхні ані трохи не одмінилися. Вірою своєю студенти здебільша мусулмани. Французький Інститут Мусуямайської Археології та Мистецтва. Нам лишилося схарактеризувати ще одну установу, що стоїть трохи осторонь та претендує на ролю свого роду факультету мусулманського мистецтва в Сирії; утримує її французький Найвищий Комісаріат. Повна назва її така: „Institut Français d ’ Archéologie et d ’ Art Musulmans de Da ­ mas”, але звичайно відома вона під скороченим найменням: „Інституту Азем” — за місцем знаходження його в колишнім палаці роду Аземів, звідки рекрутовано дамаських губернаторів у XVIII в. Будинок цей, — що його поставив року 1749 Ас ‘ ад-паша Азем, той самий, що збудував пишний хан, який знаходиться тут-таки недалечко й названий його ім ’ ям, — являв собою один з прекрасних зразків східньої архітектури, але занепав та став пусткою. Будинок мали вже продати на дрова, коли Найвищий ,Вища освіта в Дамаській Сирії Французький Комісаріат придбав його та зреставрував. Реставруючи ви ­ явлено, що під шаром пізнішого тинку були як-найрідкіші різьбляні мотиви; надто добре збереглася стеля парадної залі на два світла, яка являла собою диво східньої художньої орнаментики. В жовтні року 1922 у палаці Азем відкрито згаданий інститут, за директора якого призначено п. Есташа, відомішого під ім ’ ям п. де-Льорей, що в минулому своєму мав якесь не дуже певне дипломатичне амплуа. Археологом він зробивсь очевидяки випадково, а що-до наукових праць його, то вони нам не відомі, хоч, може бути, й існують. Тимчасом не можна заперечувати, що директор цієї установи має дуже розвинений артистичний смак, за допомогою якого він, оскільки змога була, зреставрував будинок та зібрав у ньому невеличкий музей із зразками стародавнього арабського начиння, одежі, килимів та старовин ­ них монет, що належали йому особисто. Було утворено також порівнюючи невелику, але раціонально підібрану книгозбірню для орієнталістів. З археологічних пам ’ яток, приміщених в Інституті Азем, притягав увагу перш за все хиттітський лев, вирізьблений з базальту; походить він з околиць Шейх-Сааду, в Хаврані, де за традицією знаходиться Іовова батьківщина. Цікаві також деякі керамічні речі, знайдені підчас розкопів біля Східньої брами та Самара-ель-Фостат. Окрім того є вівтарний камінь із зображенням божества Манаф, обо ­ ронця Мохаммедовому роду, та серія написів і скульптурних зображень пальмірської, візантійської й арабської епох, що взагалі нічим особливим не визначаються. При Інституті було утворено щось подібне до ремісничої ніколи умілосте й. Вона мала дати змогу місцевим ремісникам здобути поняття про способи стародавнього декоративного мистецтва, з стилістичного по ­ гляду тепер занепалого, та відновити традицію артистичної роботи, чим раніше був уславивсь Дамаск. Вироби цієї школи, що являли собою стилеві меблі та такі самі тка ­ нини, виставлялося на огляд публіці та продавалося за добру ціну. Неза ­ лежно від цього Інститутові, або що те саме — директорові його, було доручено „реставрувати та класифікувати історичні монументи мусул- манської доби по цілій Сирії”. З самого початку, коли засновано було Інститут, йому було забезпе ­ чено широку рекламу в багатьох органах французької преси. Здається, не було газети, яка не співала-б дитирамбів йому, не було такого вель ­ можного мандрівника й надто письменника, почавши з Анрі Бордо та ІГєром Бенуа скінчивши, Якого не водили-б на поклін до директора Ін ­ ституту та його хиттітського лева. По цьому негайно з ’ являлися у відпо ­ відних органах статті, які свідчили, що гіперболічна риторика властива не самим тільки східнім авторам. У проспектах, які видавав Інститут та які роздавалися одвідувачам йоґо, говорилося арабською, французькою й англійською мовою, що „Фран ­ цузький Інститут у Дамаску є огнище вищих наукових дослідів, поклик ,Вища освіта в Дамаській Сирії 37 каний відогравати ту саму ролю для археології мусулманського сходу, що й Французький Археологічний Інститут в Атенах, Римі та Каїрі. Він об ’ єднує в собі студентів та артистів, як французьких, так і чужоземних, які гуртуються на те, щоб поповнити свої знання з історії, архітектури та мистецтва ісляму в тій самій країні, що була йому за колиску”. Поли- шаючи питання, чи була Сирія „колискою ісляму”, завважимо, що на ділі всі французькі та чужоземні студенти, які гуртувалися в Інституті, з ’ єдналися в однісінькому молодому арабістові Соваже. Він з ’ явивсь на початку р. 1923, французький уряд платив йому мізерний пансіон, а Ін ­ ститут, за прикладом київської бурси, давав кімнату в жилій частині палацу Азем, яка ще збереглася. Соваже працював, як йому Бог на душу покладе, бо директор Інсти ­ туту з арабською мовою не обізнаний. У художній-же частині оперувала молода людина не без здатности, Халид Моаз, що виконував під керівництвом директора низку малюнків та моделів стилізованих орнаментів і меблів. Врядигоди парадну залю Інституту пристосовувалося до лекцій з туманними картинами й без них, які викладали проїжджаючі славно ­ звісні знавці археології та мистецтва. Запросини на ці лекції розсилав Найвищий Ко.місаріят за т. зв. „списком нотаблів”, який охоплює в Да ­ маску близько 300 найменнів. Лекції ці завсіди були нечасті й тепер мало не совсім припинилися. Ген. Сарайль, перебуваючи в Дамаску, вибрав собі Інститут за тим ­ часову резиденцію. Ця обставина стала фатальною для згаданого огнища наук та мистецтв. 18 жовтня року 1925, ввечері, повстанці діставшись з околиць до центру міста, обложили палац Азем та й закидали його ручними грана ­ тами. В тій частині палацу, де звичайно резидував Сарайль, генерала під той час у пій не було. Тимчасом будинок зруйновано. Головну залю з чудовою стелею теж зруйновано та спалено. Невеличка залога, що знаходилася в палаці, витримала всі атаки повстанців протягом 19 та 20 жовтня, але другого дня евакуовала оповиті димом руїни. По цьому все, що було цінного в Інституті, пограбовано, а приміщення директора зовсім знищено з усіма меблями та обстановок). Книгозбірню почасти по ­ дерто, почасти спалено, килими та коштовні речі винесено, нумізматичні колекції — найперше, і з усіх наукових цінностей посеред чималого інсти ­ тутського двору лишивсь тільки хиттітський лев та декілька безголових статуй… Згодом пощастило багато речей повернути, але й багато загинуло без вороття. Наукові студії в Інституті припинилися. Соваже подавсь одбувати військову повинність. Останній читач книгозбірні був автор цих рядків, що одвідав її напередодні славнозвісної облоги. Поширення красного мистецтва в Сирії було теж трохи скомпромі- товано: невідомо з якої причини, директор Інституту дав свойому голов- ,38 Вища освіта в Дамаській Сирії йому рисівникові декілька ляпасів і вигнав його з Інституту. Ображений артист забрав свої манатки та відкрив в європейській частині міста власну майстерню стилевих меблів, що працює на славу й завдає чима ­ лої прикрости згаданому меценатові. Згодом в Інституті знову наведено порядок, і відкрито його для огляду публіки, але вже за плату 25 сир. піястрів (5 фр.); її, дарма що об ’ єкт огляду цікавий, не можна не визнати за дорогую, тим більш, що Арабська Академія дозволяє оглядати свої музеї та всі свої колекції зо ­ всім безплатно. По повстанні Інститут видав серію листівок і, продаючи їх, поповнює свій бюджет. Але через те, що всього цього зовсім не досить, щоб виправдати таку завидну синекуру, то для власника цієї бенефіції утворено особливе амплуа „радника красного письменства” при Делегації Найвищого Коміса- ріяту. Тепер на цілій Сирії не можна поставити жадного хоч трохи ви ­ датного будинка, не діставши апробації од цього імпровізованого арбітра витонченого смаку, що таким способом контролює всіх архітектів дер ­ жави. „Кто прав, кто виноват судить не нам”…, але за таких обставин з наукового погляду претендувати на ролю „вищої навчальної установи” цей Інститут навряд-чи має право. ,Вища освіта в Дамаській Сирії 39 IV. Прикінцеве слово. Ось такі всі сучасні наукові установи в Сирії та на Лівані. Кинувши загальний ретроспективний погляд на характер їх, не можна не констатувати, що в частині, яка стосується до археології та орієнталістики, бейрутський університет св. Йосипа стоїть на першім плані, як що-до метод уживаних у ньому, так і що-до характеру спе- ціяльних видань, які він публікує. Це, властиво кажучи, — єдина уста ­ нова, що її можна назвати „університетом”. Духом своїм та традиціями університет цей наслідує давню Европу. Що до Сирії, то робота філологічного характеру провадиться тільки в Арабській Академії, але проходять у країну сучасні методи наукових дослідів тільки з найнедавнішого часу, а надто в археології. А в царині суто-філологічній та літературній лишається дуже ба ­ гато зробити, бо місцеві вчені позбавлені змоги віддатися з усенькою необхідною пильністю попередній чорновій роботі в згаданому напрямі. Правда, не можна обвинувачувати їх за це, бо за теперішніх умов більше зробити вони не можуть. На жаль, до Сирії ще цілком дається застосувати слова першого російського поета-сатирика: „Наука ободрана, в-ь лоску тахт, обшита, Изо всіх!, почти домові, сь ругательствомь сбита”… От через що й не випадає бути надто суворим до хиб у науковій методології людей, змушених працювати в описаних попереду несприятли ­ вих умовах: без допомічних праць, без бібліотек, навіть без наукових звязків з иншими країнами хоч трохи пристойних, не кажучи вже про країни, що говорять арабською мовою, в атмосфері повсякчасних інтриг та комбінацій, що не мають нічого спільного з наукою та філологічними дослідами, часто покликуваваними на допомогу політиці, де панує різно- думність, різноголосність, партикуляризм та фанатизм… Уже як друкувалася ця стаття, в лютому року 1928, в Бейруті по ­ встала ще одна культурна установа — „Ліванська Академія Наук”. До складу її ввіходять 15 членів, що їх призначає президентський декрет. Академія Наук приміщується поки-що в будинку Національного Музею в Бейруті. Дамаск, 24 лютого. 1928. ,Вища освіта Дамаській Сирі Арабська Академія в Дамаску. Ліворуч — сама Академія (будова — першої половини XIII в., медресе ‘ Адилійе), хрещиком зазначено вхід до Академії. Праворуч (позна ­ чено двома хрещиками) — Бібарсова медресе, де міститься академічна бібліотека. Будова — другої половини ХІП в. уже мамлюцьких часів. ,— 41 — Члени Арабської Академії в Дамаску. (Цифри треба рахувати з-права на-ліво) 1) Мас’уд Кавакибій, 2) Аніс Салюм, 3) ‘ АбдалькЗдир Магрибій, 4) Мох. Курд-Алій (президент), 5) Салім Бохарій, 6) Салім ‘ Анжурій, 7) ‘ АбдалькЗдир Мобарак, 8) ‘ Іса-Искандар Ма’люф, 9) † Ильяс Кудсій, 10) д-р Ас’ад Хакім, 11) ФЗрис Хурій, 12) Багже БейтЗр, 13) Салім Жюндій, 14) ‘ АбдалькЗдир Ра’д, 15) ‘ Ариф Накадій, 10) д-р Моршид ХЗтир. Дамаська Правнича школа. ,— 43 — Французький Археологічний Інститут у Дамаску (перед пожежею). Діванова саля (давнішого палацу Аземів XVIII в.). ,— 45 — Французький Археологічний Інститут в Дамаску Подвір’я-харемлік (XVIII в.). Початок наступу й пожежі Аземівеьких палат (Археоло ­ гічного Інституту 18 жовтня 1925 р. (Праворуч — мечет Омейядів, ліворуч — дах православного катедрального собору). ,— 47 — Руїни Археологічного інституту (Аземівських палат) у Дамаску після жовтневих подій 1925 р. Що залишилося од парадної салі? Руїни селямліка Аземівських палат (Археологічного Інституту). ,RÉSUMÉ. En parlant de l ’ enseignement supérieur au Liban et en Syrie, il importe de faire ressortir bien nettement les caractères différents que cet enseigne ­ ment acquiert dans ces deux pays: il est entre les mains des étrangers au Liban, professé dans les établissements privés, tandis qu ’ en Syrie c ’ est l ’ Etat qui en possède le monopole, et l ’ enseignement supérieur est donné en arabe. Au Liban, l ’ enseignement supérieur est concentré à Beyrouth et repré ­ senté par l ’ Université Française St.-Joseph et „American University of Beirut”. Ces deux établissements, d ’ un caractère différent quant aux méthodes et aux principes posés à la base de chacun, se font une concurrence bien compréhensible, mais en somme loyale, et ne se nuisent pas trop, ayant chacun leur clientèle spéciale. L ’ Université Française St-Joseph. Cette institution, qui en 1925 a célébré le 8O-e anniversaire de sa fon ­ dation, donne l ’ enseignement primaire, secondaire et supérieur. Ce dernier est représenté par les Facultés suivantes: F. Théologo-Philosophique, destinée aux membres de différentes con ­ grégations orientales; F. de Médecine et de Pharmacie, avec 12 professeurs et chargés de cours et environ 200 étudiants; F. de Droit, ouverte en 1913; Ecole Française d ’ ingénieurs, dont la fondation remonte à la même année, et qui a 11 professeurs ordinaires et extraordinaires. A l ’ Université Française se rattachent quelques institutions scienti ­ fiques, telles que l ’ Observatoire de Ksara (dans la plaine de la Be ­ kaa, près de Zahlé), appartenant aux PP. Jésuites et pourvu de tous les instruments nécessaires même aux observations les plus délicates. Vient ensuite l ’ imprimerie Catholique de Beyrouth, fondée en 1855, meilleure en Syrie, d ’ oü sortirent nombre d ’ ouvrages de haute valeur scientifique concernant l ’ Orient. L ’ activité de cette imprimerie est impor ­ tante: en 1924, par exemple, elle fit paraître 143 volumes de diverses déno ­ minations. ,— 50 — American University of Beirut. La fondation de cette Université remonte à l ’ année 1866, date où fut ouvert à Beyrouth „Syrian Protestant College”, grâce aux efforts notoires de Mr. Daniel Bliss. Depuis lors l ’ Université Américaine progressa rapide ­ ment et régulièrement; actuellement elle se compose d ’ une série de bâti ­ ments situés au bord de la mer (43 édifices en tout) dans le Quartier Kâs- Beyrouth. Une très-grande importance est attachée aux sports et à l ’ éducation morale des étudiants: ces pratiques ont pour but le développement d ’ un caractère ferme et sûr de soi-même. La plupart des étudiants sont des internes. L ’ Université Américaine se divise en 6 Ecoles ou Facultés; sans comp ­ ter les cours’ préparatoires, où est donné L ’ enseignement secondaire et pri ­ maire En premier’lieu vient la Faculté des Arts et des Sciences, dont le but est de donner une instruction linguistique, historique et scientifique suffi ­ sante, puis l ’ Ècôle de Médecine, ouverte en 1867 et qui délivre les diplômes de Docteur en Médecine après 5 ans d ’ étude au minimum. Suivent l ’ Ecole de Pharmacie (1875) et celle des Infirmières, ainsi que.l ’ Ecole Dentaire. D ’ une maniéré générale, l ’ enseignement Supérieur donné par l ’ Univer ­ sité Américaine de Beyrouth possède un caractère pratique et immédiate ­ ment applicable. A l ’ Université Américaine est rattaché l ’ important service d ’ édition, connu sous le nom d ’ American Press, qui publie un grand nombre d ’ ouvra ­ ges arabes et anglais. Une édition mensuelle: „L ’ Université” (Al-Kulliyeh) en arabe et en anglais complète les efforts pédagogiques du corps enseignant. Si on compare la moyenne du nombre d ’ étudiants de l ’ Université Fran ­ çaise et de.l ’ Université Américaine, on constate que la repartition est sen ­ siblement égale entre les deux établissements: 220 — 250 étudiants propre ­ ment dits; toutefois, il semblerait qu ’ à partir de l ’ année 1927 l ’ Université Française commence à prendre le pas sur son concurrent américain. L ’enseignemeht supérieur en Syrie; A la tête des établissements scientifiques syriens il convient de placer la jeune „Académie Arabe de Damas” dirigée par son Président Mohammed Kurd Ali, ancien et actuel Ministre de l ’ instruction Publique, historien bien connu de Syrie. Le but de cette académie consiste à favoriser le progrès des lettres et des sciences afin de faciliter l ’ évolution sociale du pays et d ’ assurer la solidarité de tous les éléments arabes. Le nombre des membres actifs et correspondants a atteint, en 1927, le chiffre de 109 personnes. Parmi les membres étrangers de l ’ Acadértiie Arabe de Damas on peut trouver les noms de presque tous les orientalistes de marque de tous les pays. ,— 51 — Le chemin de l ’ Académie Arabe de Damas avait été parsemé de diffi ­ cultés, dont une partie subsiste encore maintenant, cependant le fait même de son existence encourage son Président à penser que la nation arabe-syrienne à atteint un degré suffisant de civilisation pour pouvoir prétendre à l ’ indé ­ pendance scientifique et sociale. . Pour atteindre ce but, l ’ Académie étudie et publie les manuscrits ara ­ bes se rapportant à l ’ histoire, la littérature, et à la linguistique, sanctionne l ’ empioi de néologismes et corrige les fautes de style de divers auteurs nationaux. Elle encourage également d ’ une manière générale le mouvement intel ­ lectuel en Syrie; la diffusion de ses idées est assurée, entre autres, par les conférences où participent activement les dames musulmanes. Ses Membres ont publié un assez grand nombre d ’ ouvrages de toute sorte en arabe, parmi lesquels se distingue le travail de son Président M. Kurd Ali: „Plan de Syrie”, en dix gros volumes, dont 4 ont paru. Musée Académique. A l ’ Académie Arabe de Damas est rattaché le Musée National, ayant deux sections: le Musée lapidaire et la section des Antiquités musulmanes. Parmi les objets précieux conservés dans le Musée de l ’ Académie, il faut signaler une très-rare collection de verres irisés, des monnaies en verres de l ’ époque Fatimite, des antiquités palmyriennes etc. Bibliothèque de l ’ Académie. La Bibliothèque qui s ’ enrichit ’ chaque année de nouvelles acquisitions ou dons possède actuellement plus de 16.000 volumes et plus de 3000 ma ­ nuscrits anciens. Elle est gracieusement mise à la disposition de tout chercheur arabisant. Ecoles de Médecine et de Droit. Ces deux établissements supérieurs présentent l ’ héritage des temps de la domination ottomane, mais sont réorganisés selon les données modernes. Leurs programmes se rapprochent à n ’ importe quel programme propre à ces sortes d ’ institutions. L ’ Ecole de Médecine a environ 150 étudiants en mo ­ yenne, celle de droit — environ 250. Les professeurs sont uniquement arabes à la Faculté de droit et arabes et français à la Faculté de Médecine. La plupart des étudiants sont musulmans. Institut Français d ’ Archéologie et d ’ Art Musulmans (Palais Azem). Une place à part est occupée par l ’ établissement ci-dessus mentionné, entretenu sur le budget du Haut-Commissariat Français. L ’ Institut Azem était inauguré en 1922 dans l ’ édifice de l ’ ancien palais Azem (XVIII) et comprenait plusieurs salles très-artistiquement restaurées, un musée, une école des arts et métiers et une bibliothèque orientaliste. ,— 52 — M. Eustache dit de Lorey se trouve à la tête de cet établissement qui a beaucoup souffert pendant la révolution syrienne de 1925 — 1926. 11 fut assiégé par les rebelles et en partie démoli au cours des journées 18 — 20 Octobre 1925; la principale salle, la bibliothèque, les collections numismati- ques de l ’ institut disparurent dans la tourmente. Ce désastre n ’ était que partiellement réparé. A l ’ heure actuelle l ’ activité de l ’ institut est réduite; son importance scientifique est faible, mais le palais présente une curiosité locale, surtout pour les touristes visitant la ville; les visiteurs sont admis moyennant le payement de la somme de 25 piastres syriennes (5 francs). Le Musée de l ’ institut contient un certain nombre de pièces en pierres sculptées de l ’ époque greco-romaine, ainsi qu ’ une collection de faïences et de poteries anciennes. Un superbe lion hittite provenant de Cheikh-Saad (Hauran) constitue la meilleure pièce du musée. ,53 А. КРИМСЬКИЙ СТАРИЙ СХОЛАСТИЧНИЙ МУСУЛМАНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРИ МЕЧЕТІ АЗГАР У КАЇРІ, ,55 ВСЕМУСУЛМАНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРИ МЕЧЕТІ АЗГАР У КАЇРІ, ЙОГО МИНУЛЕ, ЙОГО ТЕПЕРІШНЯ НАУКА, ДРУКАРСЬКА СПРАВА ТА ДНЕВНИКАРСТВО ). І. У тім самім Єгипті, де має таку силу европеїзм та європейська си ­ стема освіти, знаходиться й найвищеє вогнище освіти в дусі суто-мусул- манському, як-найконсервативнішому: це — каїрський схоластичний уні ­ верситет („мбдресе”) при мечеті аль-‘Азгар, який що-року має близько дев ’ ятьох тисяч студентів, з усіх країв побожного ісламського світу. Цікаво, що, хоч отая славна медреса при мечеті ‘Азгар має першо ­ рядну всеіслямську вагу, ніхто з арабів аж до 1899 р. не подбав, щоб попідбивати підсумки багатовіковій культурній діяльності цього все- мусулманського університету 2 ). Року 1899 один з передплатників най ­ кращого єгипетського ліберального часопису „аль-Моктатаф “ (російські мусулмани рівняють „аль-Моктатаф “ до „ВЬстника Европьі”) удавсь був до редакції з запитом, яку історію має мечет Азгар і в чому полягав його вплив на мусулманський світ. Тоді редакція вмістила невеличку статтю: Мечет ‘Азгар. „Це — найвища мусулмансько – арабська школа в Каірі. Першим її основоположником був один мамлюк-грек із Сицилії, на йм ’ я Джавгар ибн- ‘ Абдаллаг. Закладщина одбулася 24 джемйді-ль-уля, року од гиджри 359-го, а доведено будування до краю 9 рамадана 361 року. Науку розпочав р. 380 халіф ‘ Азіз-Билляг, з династії Фатимідів. 380-ий рік ги ­ джри, то виходить 990-й рік христіянської ери; отже, аль-‘Азгар то най ­ давніша з усіх вищих шкіл, які тепер на світі є. (Болонський університет, правда, засновано в V віці, тільки-ж вагу найвищої школи набув він допіру в XI віці). „Хоч який з аль-Азгара давній університет, а навчання в ньому не йшло без усякої перерви. Воно перепинялося: фатимід-халіф аль-Хаким, Азізів син, заснувавши в Каірі року 404-го гиджри (= 1014 року після *) Про цю статтю див. вище, стор. XII. ■ ’ ) Европейські учені, звичайно, писали про Азгар дещо й раніш. Див., напр., Zeitschr. der Deutsch. Morgen!. Ges. XXXVI, 724 дд. ,56 Акад. Л. Кримський Христа) Великого Мечета, перевів був туди студентів з аль-Азгара ’) і допіру за [мамлюцького] султана Бейбарса, що заволодів єгипетським престолом р. 665 (= 1267 р. після Хр.) мечетові аль-Азгар повернено його навчальну, шкільну вагу. Після Бейбарса різні правителі Єгипту споруджали тут галерії, инші — робили тут перебудування, аж поки ме- чет набув теперішнього свого вигляду: тепер він виглядає, як велика заокруглена будова, оточена зо всіх боків галеріями, чи портиками. Галерії тії формуються з колон, по три колони в одному ряді. Над будин ­ ком височиться скількись мінаретів; з них деякі — подвійні, себ-то пара мінаретів стоїть поруч, торкаючись горою один до одного. Тепер в аль- Азгарі налічують 26 колонадних галерій та 15 окремих корпусів. Профе ­ сорів 191, а студентів 8246 2 ). Професори не всі одного релігійного толку (школи), а чотирьох; одрізняються вони між собою не суттю догматів, а тільки деякими обрядовими відмінами. З-поміж тих професорів 40 нале ­ жать до школи ханіфітів, 83 — до шафиїтів, 65 – маликіти, а 3 — ханбаліти. „Студенти з ’ їздяться до цієї школи з усенького мусулманського світу: з Азії, Африки, з далекого Сходу й далекого Заходу. Шо-до національности — студенти дуже неоднакові: є тут і араби, і турки, і ін ­ дійці, і монголи, і бербери, і курди, і т. д. 3 ). Р. 1290 гижри (= 1873) на ­ раховувалося 9441 студентів та 314 професорів. З фундаційного капіталу (те, що зветься „вакфами”) одпущено на вдержання Азгара до 2.519 ф. стерл. (=65.494 франків). Директорував над ним (і це був шейх-уль- іслям) з 1101 р. аж по 1137 р. маликіт; із шафиїтів був над Азгаром директор аж до 1287 р. гиджри; з ханіфітів — до 1304 р. , себ-то до 1887 р. Теперішній аль-Азгара шейх належить до толку маликітів; його йм ’ я Салім аль-Бишрій. Книгозбірня в аль-Азгарі, дякуючи клопотам теперішнього єгипетського хедіва ‘ АббГіса Хилмія ІІ-го, містить у собі до 20.000 томів. Усередині школа, своєю обставою, дуже архаїчна: немає ані парт, ані катедр-казальниць. Професори із студентами розташову ­ ються на матах; книжки розкидано по всіх кутках галерії. Програма навчання теж як-найархаїчніша та як-найконсервативніша. Студіюють з усіми східніми тонкощами арабську мову та науку „фикг “ (юриспру ­ денцію). Про вплив Азгара на мусулманський світ нам не можна ще говорити з науковою точністю, бо піхто ще не взяв на себе труду це з ’ ясувати”. Оце таку статейку дав „Моктатаф”. II. „Моктатаф” видають емігранти з Сирії — Сарруф та Нимр, вихованці американсько-протестантського університету в Бейруті, нелюбого для ‘ ) Тут в часописі помилка: зробив це не Хйким, а вже ейкЯЯдський султан Салахеддін (Саладін) XII віку. А. Кр. 2 ) Писалося це року 1899-го. А. Кр. 3 ) Яванців-малайців „Моктатаф” тут не називає, і це збігається з зауваженням голанд- ського орієнталіста-подорожника Снука-Хурґронйе, що яванці не мають значніших релігійних відносин з Єгиптом. А. Кр. ,ВсемусулмЗнський університет при мечеті Азгар у Каірі 57 тамошніх єзуїтів, які, для противоваги єретикам, мають там у Бейруті свого власного, католицького, університета. Не була-б дивниця, коли-б вияснилося, що єзуїтам лукавенько за тілося підкреслити перевагу єзуїт ­ ських знаннів над американсько-протестантськими (це частенько робиться); і, може тому, орган бейрутських оо. єзуїтів, науковий часопис „аль- Машрик “ (=„Схід “ ), незабаром після того, як у „Моктатафі” з ’ явилася була ота коротенька й поверховна, нівроку, статейка про Азгар, умістив на своїх сторінках чималу та й то ерудитну статтю про Азгар, єзуїта о. А. Маллона: «Мечет Азгар, нарис його історії та науки» 1 ). Характери ­ стична річ, що, в протилежність „Моктатафові”, який ставиться до азгар- ської схоластики звисока, орган оо. єзуїтів поставився до неї прихиль- ненько: видко, відчував певну спільність поглядів, настроїв, тенденцій. Ось переклад тієї арабської розвідки о. Маллона: *) „Аль-Дж4ми£ аль-Аз h ар, набде фі тДрїхи h и wa та£лімиЬи “ — аль-Машрид, 1901, сі ­ чень, No 2, стор. 49-50. Для „Древностей Восточньїхь” переклав цю статтю на російське, за моєю допомогою, мій ученик-студент Б. В. Міллер, вже й тоді дуже надійний молодий учений. а ) Це й був останній представник династії Ихшідів. 3 ) Аль-Фостат — це старий Kaip (VII в.); названо його так через те, що перший мусул- манський завойовник Амр ибн-аль- ‘ АСий (VII в.) зіпняв там свій „фостат”, себ-то шатро, коли за халіфування Омара ибн-аль-ХаттДба з ’ явивсь туди, щоб звоювати давній Мемфіс. 4 ) Ибрагім ибн-Мохаммед ибн-Айдемір аль-Алаій, відомий під ім ’ ям ибн-Докмак (помер 1 105), автор твору „Перемога середньої перлини в намисті столичних міст”. Це велика істо ­ рична праця на 10 частин, що з них збереглося тільки 2; вона охоплює собою історію Каїра, Фостата й Олександрії. їх надруковано з наказу Я’куба Артина-паші, керівн ’ ичого над міністер ­ ством народньої освіти в Єгипті. Мечет Азгар, нарис його історії та його науки. Історія. „Засновано мечет Азгар одразу-таки, відколи династія Фатимідів запа ­ нувала над Єгиптом. Фатимідський халіф аль-Мо ‘ изз-ли-дінилляг, у середині 3-го віку гиджри, попереду панував був ще не над Єгиптом, а лиш над краями Кайрованом та М£грибом. Була з нього людина не аби-якого розуму та енергії. Намагаючися поширити межі своєї [північно-африкан ­ ської] держави, він і звоював Єгипет, ослабілий на тую пору через внутрішні хвилювання та заколоти, а панував був над Єгиптом тоді A б y- ль-ф a в âp ис ‘ Алій ибн-Мохаммед з династії Ихшідів 2 ). Фатимід Мо ‘ изз, щоб звоювати Фостйт 3 4 ), надіслав туди свого воєводу — Джавгара ибн- Абдаллага Кьатиба ас-Сикиллія на чолі численного війська. Ибн-Докмак *) у свойому творі „Перемога середньої перлини в намисті столичних міст” (5:35) каже так: „Джавгар вступив до Фостата у вівторок 17-го (за ин- шими звістками 12-го) дня місяця ш a ‘ б â н a 358 року (=969 р. після Хр.), а в п ’ ятницю вже виголосив у мечеті єктенію во ім ’ я свого державця Мо’изза. Звістка про цю радісну подію дійшла до Мо’изза під тую хви ­ лину, як він був іще в провінції Африці, у половині місяця рамадана вищезгаданого року. Джавгар залишавсь у Фостаті аж доки приїхав туди його володар у місяці ша’бані 361 (972) року; тут він заснував ,58 Акад- А. Кримський теперішній Каір і назвав його „Переможним” (аль-Мансурійя). Будувати його він почав р. 359 (970); а як прибув його володар имам аль-Мо ‘ изз- ли-дінилляг, місто здобуло назву Каір. Пояснюють цю назву так, що заснування того міста збіглося з поягою зірки, яку помітив один з єги ­ петських звіздарів і яку звано „аль-РаНира” = „переможна” (а саме це був Марс). Ибн-Іяс (пом. бл. 1524), кажучи про Моизза в своїй історії Єгипту (т. І, ст. 46), завважує, що „за його часів Єгипет та Магриб то була єдина держава. Халіфи фатимідсьхі правували теж і над країною, що простягалася од Єгипту аж до Дамаска, Халяба (Алеппа), Ефрата, Мекки, святого міста (тоб-то Медіни), Єрусалима та Хеврона”. Що ж до мечет у Азгар, то його почато будувати того-таки року, якого воєвода Джавгар заклав місто Каір. Аль-Макрізій (помер р. 1441 після Хр. ) у свойому творі „Поземельні переділи й пам ’ ятки старовини” (т. II, 273) каже так: „Мечет Азгар був найперший мечет, заснований в Каірі; а заснував його Джавгар Кьйтиб ас-Сикиллій, визво ­ лений раб володаря правовірних, халіфа-имама Абу-Таміма Ма’адда Мо ‘ изза – ли-дінилляга; він заклав Каір і почав будувати того мечета у суботу, на початку останнього тижня місяця джемаділь-уля р. 359 (970); закінчено будувати мечет у 9-ий день ’ ) місяця рамадана р. 361 (972), і стали в ньому збиратися на молитву. Навкруг бані, що вінчає собою першу галерію, яка міститься праворуч михраба й катедри, зроб ­ лено написа; напис цей, після вступного проголошення ім ’ я Божого, казав ось що: „Звелів збудувати цього мечета раб і святий Божий имам Абу- Тамім Ма’адд Мо ‘ изз-ли-дінилляг, володар правовірних, нехай буде ласка Божа над ним і над його всечесними предками та дітьми; збудував його раб його Джавгар, і було це р, 360 (971)” 2 ). Переказують ще, що Моизз-ли-дінилляг назвав цього мечета „Азга- ром “ на згадку про найяспішу (,,3ahpâ “ ) <Щтиму, що од неї той халіф виводив свій рід. Коли р. 365 (975) 3 ) запанував Моиззів син халіф ‘ Азіз-билляг Абу- Мансур Низар, він перебудував цього мечета. Бажалося Азізові зробити столицю своєї держави оселею наук та письменства — отак як Багдад; і Азіз запрохав до Каїру багато правознавців геть-звідусіль: з Єгипту, з Магриба, з Маррекоша, р. 378 (989), і призначив їм утри ­ мання та прихилив їх до себе своїми ласками. Макрізій (XV в.) у своїх „Переділах” каже так: „Він (халіф ‘ Азіз) наказав покупити для них землю й збудувати будинок, поруч мечету Азгар; п ’ ятницями вони приходили до мечету, і після полуденної молитви засідали в ньому аж до часу передвечірньої молитви. Та ще з міністерського скарбу (Макрізій має на думці халіфського везіра Абу-ль-фйраджа Я’куба ибн-Кильса) вони що-року здобували подарунок, кожен почесну керею; числом їх було 35. У дні ’ ) А в книзі „Дуже гарна бесіда з історії Єгипту та Каїра” Соютия XIV — XV в. (т. II, 110) — ми читаємо: „на сьомий день”. а ) В „аль-Мйшрику” (ст. 51), помилково, рік христіянської ери показано 969. А. Кр. “ ) В „аль-Мйпірику”: 976. А. Кр. ,ВсемуСуЛманський університет при мечеті Азгар у Каїрі 59 розговін після посту рамадану халіф Азіз щедро виявляв їм свою ласку та возив їх мулами І от таким-о способом повстав славнозвісний мечет Азгар із його школою аль – А з г а р і й є. Коли (в кінці X в.) запанував фатимідський халіф Хаким-би-амрилляг, він знову перебудував Азгарського мечета та й одписав йому вакуфні землі й маєтки, що з них прибуток досягав аж 1С67 червінців. Про це широко оповідає відомий учений Макрізій у вище ­ згаданому творі (т. II, 274) і подає там докладні відомості; та тут пере ­ казувати їх для нас немає потреби ‘). Новозасновану школу аж переповнювали студенти, що приїздили з різних країв мусулманського світу вивчати в Азгарі богословське правознавство (фикЬ); а у шкільній книгозбірні була сила-силенна путя ­ щих книжок. Котрі халіфи-фатиміди панували в Єгипті після засновника тієї мечетної школи Азіза-билляга, всі вони, як і він, прихильні були до науки та й шанували учених. Ми знаємо одначе лиш дуже небагацько про лекції, як їх викладали улеми в мечеті Азгарі за фатимідської дина ­ стії; не думаємо, проте, щоб вони переходили понад межі науки араб ­ ської філології та мусулманського правознавства. Отак було, аж доки замість Фатимідів запанувала династія Ейюбі- дів. І коли в середині 6-го віку гиджри (XII в. по Хр.) султанської влади діпнувсь Салахеддін (Саладін) Юсоф син Ейюбів, він припинив у мечеті Азгарі читання хотби (єктенії за володаря) і переніс читання її з Азгара до мечету Хакимового, бо той мечет був просторіший. Кажуть, що азгарського мечета занедбав Салахеддін через свою ненависть до недавно поваленої династії Фатимидів. Докладний вчений XV в., відомий Макрізій, у тому-таки своєму пи ­ санні (т. II, ст. 275) та шейх Джеляледдін Соютий XV — XVI в. у своїй „Дуже гарній бесіді про історію Єгипту та Каіра “ (т. II, 140) переказують таке: На головному місці Азгара, у молитовному закапелкові (михрабі), був срібний пояс, такий самий, який був у михрабі у давньому мечеті ‘ Амра ибн-аль- ‘ Асия в Каїрі; та цей Салахеддін 11-го рабіоль-авваля р. 569 (1173) зняв його, бо того року припинилася династія халіфів фати- мідських; важив той пояс 5000 срібних диргемів. Вищезгадані історики кажуть далі: П ’ ятнична молитва не одбувалася по-давньому в Азгарі протягом 100 років (геть аж до того часу, як запанував [мамлюк] Загир Бейбарс, 1260 — 1277 рр. після Хр.). Занедбано було за Салахеддіна й азга- рійську школу-медресе, як це видко й з Макрізієвих слів, дарма що й не цілком виразних. Учений орієнталіст фан-Беркгем, компетентний знавець старовинної історії арабського Єгипту, каже: „Салахеддін звелів при ­ пинити навчання в мечеті Азгарі, і тоді геть порозходилися всі студенти й професори, бо сам султан був толку шафиїтського, а вони — ні; окрім того, він добачав в них небажане для нього прихилля до ди ­ настії Фатимідів 11 . ■) Оце речення, мабуть, вимірено проти „Моктатафа”, що допустивсь тут історичної по ­ милки. А. Кр. ,60 Акад. А. Кримський Відколи (в XIII в.) над Єгиптом запанувала династія мамлюків і султанська влада перейшла, нарешті, до вищезгаданого шостого воло ­ даря з мамлюцької династії Зйгира Абуль-фотуха ’ ) Бейбарса Бундук- дарія, цей останній, султан Бейбарс р. 665 (1267) поновив у мечеті Азгарі виголошування хотби й п ’ ятничної молитви, а так само поно ­ вив навчання. Имам Такіеддін Макрізій (XV в.) каже (т. II, ст. 2751: „Емір ‘ Иззеддін (Айдемір аль-Хиллій) пожертвував на мечет чималий капітал і одпустив Азгарові од султана Бейбарса велику суму грошей; він заходивсь перебудовувати мечет, одремонтував його стовпи та мури, що вже готові були завалитися, побілив будову, полагодив стелю, по- брукував долівку і подбав про її устілку та меблі, і Азгар знову зро ­ бивсь центрально-городською святинею. Цей емір поновив і осібну дуже гарну залю при Азгарі і, взагалі, залишив по собі в мечеті добро- пам ’ ятну згадку”. Далі, після султана Загира Бейбарса, запанував його син Мохаммед Шсиреддін Береке-хан (1277 – 1279). У нього був в е з і р, людина розумна, талановита й високо освічена, а саме емір Більбек Хазандар. Отож він і збудував осібне велике приміщення-авдиторію, зібрав туди багатьох правознавців, щоб викладали лекції з мусулманського права в дусі школи имама Шафиія, а сімом иншим доручив викладати Коран. Окрім того емір Більбек Хазандар попризначав окремих професорів догматики й науки священних переказів, щоб вони викладали богословські тонкощі та хадіси; для всього цього він приділив багаті вакфи. І знову ожив науковий напрямок в Азгарі; знову поз ’ їздилися туди, як до джерела знаттів, слухачі-студенти; знову в столиці розцвілася наука в усіх її галу ­ зях і дала добрячі плоди. Такі були за тих часів культурні успіхи араб ­ ського Єгипту. Р. 702 (1303) в Єгипті стався страшенний землетрус, що поруйну ­ вав багато будинків. В тому гурті постраждав і мечет Азгар; про ремонт подбав емір Салар. Наново перебудував його р. 761 (1360) емір Тавашій Са’деддін Башір Джамдар Насирій, що мав велику силу у сул ­ тана Малика Насира Хісана ибн-Мохаммеда ибн-Килавуна, та й був найближчою до султана особою. Джамдар попрохав дозволу у султана Малика-Нйсира ибн-Килавуна перебудувати Азгар, і султан йому дозво ­ лив. Тоді емір поусував те, що знекрашувало мечет, та й заходився старанно лагодити його мури та дахи, аж вони набули такого вигляду, ніби допіру збудовані. Емір улаштував при мечеті й початкову школу, щоб навчати мусулманських сиріт, і звелів роздавати сусіднім бідакам їжу, а її загадав готувати що-дня. Він спорудив, нарешті, катедру у головному михрабі, щоб викладати лекції з ханіфітського права. На все це він приділив чималі вакфи 2 ). Володарі, що панували після Малика Насира (f 1361), робили зміни в надвірньому вигляді мечету Азгара, вони жертвували на нього грошові вкладки і лагодили в ньому те, що псувалося од часу. Імення їхні по- ‘) Букв, „батько військових перемог”. ■) Див. у Макрізія, т. II, ст. 276. ,Всемусулманський університет при мечеті Азгар у Каірі 61 вирізьблювано на таблицях, які в мечету зберегаються аж до наших днів; і ані час, ані забутливість людська не знищили пам ’ яти про цих володарів. Серед них визначається [вже з другої мамлюцької династії, так званої черкеської, або борджитської] — Малик Насир Фарадж ибн- Баркук (1399-1405 і 1406- 1412), що спорудив у мечетному подвір ’ ї цистерну й збудував дуже високого мінарета. Макрізій каже: Від ­ коли збудовано цього мечета, при ньому раз-у-раз знаходили собі при ­ тулок багато бідних людей, що ввесь час там жили; число їх досягало за наших днів (XV в.) аж 750 чоловіка. Тут були й перси, і південні араби, і люди з нільської долини, і люди з Магрибу; для кожної на ­ роди ост и збудовано певний галерійний корпус. У мечеті-ж і далі процвітало читання Корану, вивчання й писання його, так само як студії над різними галузями наук: правознавством, наукою хадісів, коранським толкуванням, арабською філологією; окрім того, гомілетикою й чином служби Божої. Люди заможні, через релігійну свою старанність, робили пожертви на цей мечет золотом, сріблом, грошима, щоб допомогти особам, які про ­ вадять там побожне життя. Найбідніший бідак залюбки приносив їм геть-усяку їжу, хліб, солодощі, надто коли одбувалася проща. З инших храмових благодійників згадується ще й султан Малик Ашраф Кайтбай (1468-1496) і султан Кансу-Гурій (1501-1516), з династії мамлюків чер ­ кеських. — А з осіб, що їм на серці лежала доля цього славнозвісного мечету в столітті XIX, назвемо великого єгипетського діяча [засновника хедівської династії] Мохаммеда ‘ Алія (1805- 1848), що оживив в Єгипті науки та знання. За його прикладом пішов хедів ‘ Аббас Хилмій-паша, що звелів збудувати в Азгарі нову галері ю. Архітекти доклали ба ­ гато зусиллів, щоб її окрасити, й оздобили її дуже гарним і гожим різь ­ бленням, чудовими взорами та арабесками; це все аж пориває одвідува- чів й одразу притягає до себе їхню увагу. Галерія тая так і відома під ім ’ ям Аббасової. Теперішній вигляд. Отакі коротенькі відомості про минуле мечету Азгара. Тепер нам випадає сказати скількись слів про його сьогочасний вигляд. Теперішній Азгар — то простора будова, що по чотирьох її кутках підносяться вгору високі мінарети. По середині тієї будови мі ­ ститься величеньке подвір ’ я, де влаштовано три цистерни, щоб робити приписані ісламські обмивання. Навколо подвір ’ я йдуть чотирі великі гале- рії. Вхід до мечету зроблено з боку західнього; він відомий під ім ’ ям „брами цилюриків”, („баб ель-моззеййинін “ ); вона дуже гарно виглядає, аж очі в себе вбирає. Брама складається з двох арок, а ті арки підтри ­ мує багацько міцних колон. Над цими арками височиться фриз, оздобле ­ ний різьбою. На ньому золотими літерами подано рік, коли збудовано мечета, і скількись мудронавчальних стихів та речень з Корану. У пів ­ нічній колонаді міститься книгосховище, де знаходяться і всякі допомічні книги і приладдя до письма. ,62 Акад. А. Кримський Самий мечет-храм міститься у східній колонаді. Мечет — аж надто гожий, визначається показними взорами та архітектурою; а втім, описати його без малюнків дуже важко. Усіх колон у мечеті аж 380; усі вони мармурові або гранітові та й дуже солідні. Повішених лямп у мечеті — близько 1200. У ньому є двоє молитовних ніш (михрабів), оздоблених тонкими взорами й чудовою різьбою; окрім того є й инші окраси, що впадають в очі й причаровують глядачів. Про навчання в мечеті Азгар. Коротенько оглянувши в попередньому розділі історію Азгара, ми повинні тепер подати деякі відомості про те, як провадилося й прова ­ диться в ньому викладання й яка система для навчання. Вже й про історію Азгара казавши, ми, за одним заходом, уже мали нагоду зазначити, що на самий перед азгарійці заходилися були вивчати науки богословські, а саме — толкування на Коран і на сонну, хадіси, основи мусулманського права. Далі, з бігом часу, щоб поліпшити нав ­ чання в цілому, впроваджено окрім тих наук ще й науки елементарні, студіювання арабської мови та словесність. Правду кажучи, богословіє (теологія) і було й зостається неначе осередок для наукових студій у азгарійських шейхів, бо навкруг бого- словія оберталися всі їхні науки, і лиш через нього вони зажили своєї слави й вселюдної звісности. В цій галузі їх не перевищив ніхто з мусул- манських учених. Багато азгарських шейхів зажили слави в науках п р а в н и ч е – богословських, по всіх чотирьох правовірних школах; вони склали в дусі своїх толків довгу низку писань, і багато з них тепер видано й друком. — З осіб, що найбільше визначалися студіями над мусул- манською юриспруденцією толку м а л и к і т с ь к о г о, одзначаються: шейх Зоряній, шейх Юсуф Сифатій, шейх Абу-ль-Хасан, шейх Ахмед Дардір та шейх Çâeift. У кожного з них є ґрунтовні праці з юриспруденції їх ­ ньої школи, і писання їхні ще й досі правлять за підручники в мечеті Азгарі. З новіших варті бути одзначеними: шейх ‘ Адавій, автор рясних коментарів до писань давніших правників, шейх ‘ Алїш, що його праці правлять за настільні книжки у кожного маликітського правника XIX в.; єгиптяни за великі його знання назвали його Малик Молодший. — До славнозвісних осіб школи имама Шафиія належать: шейх Абуль -KâcHM, автор пояснінь до тексту праці перса Aбy-Шoджâ ‘ , шейх Бармавій, шейх Хати’б та славнозвісний Бейджурій; ці три — автори коментарів на поясніння Абуль-Кйсима ’ ); шейх-уль-іслям * 2 ) Захарія Ансарій (пом. 926 — 1520 р.), ’ ) Коментар (хашіе) — це буде з ’ ясування пояснінь (шарх), написане на те, щоб освіт ­ лити плутані місця та докладно викласти те, що пояснено коротким способом; часом з’являється ще й четвертий дослідник, який додає свої міркування з приводу шарха й xâuiie; ці нові ко ­ ментарі звуться толкуванням (такрір). Таким чином один твір може складатися з тексту („мати”), пояснінь („шарх”), коментарів („хашіє”) та толкування („такрір”). Кожна з цих частин звичайно буває довша за попередню. 2 ) Так в Єгипті зветься шейх, що стоїть на чолі управління мечетом Азгар; його звуть ще й шейхом мечету. ,Всемусулманський університет при мечеті Азгар у Каїрі 63 не аби-який знавець юриспруденції, що на ню він написав дві книзі: „Виклад” та „Метод”; сам-же ж він написав до них свої поясніння (шарх); був шейх Нурій (пом. 676 = 1277 р.), автор книги, що теж зветься „Ме ­ тод”, — до неї склав поясніння Захарія Ансйрій; — шейх Мустафа ‘ Арусій, Ибрагім Сакка та шейх Рамлій (пом. 1003 = 1596), славнозвісний учений, кладязь усяких відомостів, що через них він здобув прозвання „Шафиій Молодший”. Що-до школи Абу-Ханіфи, то її літературу здебільшого склали перси. З-поміж азгарійських ханіфітів особливо відомі шейх Бенна, шейх ‘ Абдеррахман Котб (себ-то полюс, бігун) та шейх ‘ Аббісій, єгипет ­ ський муфтій. — Ми проминемо школу Ахмеда ибн-Ханбаля, бо шейхів цієї школи не гурт, а число студентів, що йдуть за цим толком, сягає тільки 50 чоловіка 1 ). Друга наука, що добре розвилася в Азгарі, — це арабська філо ­ логія з її галузями. Тепер усі мусулманські вчені одностайно запевня ­ ють, що, коли-б не було цієї Азгарської медреси, арабська мова не залишилася-б мовою права в мусулманських державах. Річ у тім, що після епохи аббасидських (багдадських) халіфів влада над Індією, Пер ­ сією, Ираком, Сирією та Єгипетом попереходила до династій, для яких арабська мова не була їхня мова повсякденна, і кожна династія адміні ­ струвала над своїми підданцями користуючися своєю власного мовою. Тільки-ж класична арабська мова не загинула, а культивувалася по де ­ яких школах, і найславетніша з них — є азгарійська; вона раз-у-раз була для цієї мови неначе високий маяк, де її світло ярко сияло. Її имами славилися багатою вченістю, зразковим стилем та мовою, і їм належать дуже путящі писання про мову, що свідчать про їхню широку ерудицію. З-поміж таких шейхів-філологів визначаються — славнозвісний шейх Ха- сан Кафравій, автор пояснінь до граматичного тексту „Аджоррумійе” ибн-Аджоррума (пом. 1324); далі, шейх Хамдій, автор толкування на Кафрйвієві поясніння; славетний шейх Халид, автор толкування, відомого під заголовком „Допомічні завваження на коментар ибн-Гишама”; далі, шейх Абу-Наджа, коментатор поясніннів шейха Хйлида; відомий шейх Соджаій, автор коментарів на поясніння до ибн-Гишамового „Кйтара” та коментаря на ибн-Акилеві поясніння до ибн-Маликової „Альфійї” („Тисячо- стишної граматичної поеми”); далі, шейх Ходрій — один з важливих філо ­ логів Азгара, автор коментарів на ибн- ‘ Акилеві поясніння, отак як Co- джаій; шейх Ашмуній, пояснювач тексту „Альфійї”; а до його пояснінь є коментар шейха Саббйна 2 ). Нарешті, шейх Шамседдін Анбабій, що ■) Шейхів-викладачів в Азгарі було скількись років тому близько 320 чоловіка; половина їх належала до школи шафиїтської, решта-ж — маликіти та ханіфіти, і лиш 4 або 5 ханбалітів- Число слухачів перевищувало 10.000 чоловіка, половина з них шафиїти; маликітів — близько 4000; решта – ханіфіти, та невеличка цифра є ханбалітів. Тепер число ханіфітів, порівнюючи з шафиїтами, побільшало, як буде видко далі. ’ ) Ось дати смерти деяких з цих граматиків: ибн-МАлик помер р. 672 (1273), ибн-Гишам 761 (1360), ибн-‘Аки’ль 769 (1368), Ашмуній 900 (1495), шейх Хйлид Азгарійський 905 (1500), Соджйій 1197 (1783), КафрАвій 1202 (1788), Ca66âH 1206 (1791) і Ходрій 1288 (1871). ,64 Акад. А. Кримський носив звання шейха мечету й помер р. 1895. Ця людина мала незрівнянні здібності й багаті знання; він до безлічи різнобірних книжок понапису ­ вав низку толкувань, що в них знайдеш усе, чого тільки захочеться; а вже що-до його писаннів з юриспруденції в дусі школи имама Шафиія то в них ані ґрунтовні, ані дрібні факти не залишилися неосвітлені. У галузі реторики азгарські вчені не досягли тих успіхів, яких досягли в студіях філологічних; і автори тих книг із стилістики, за якими вчаться тепер в мечеті Азгарі, то здебільшого перси. Проте й се ­ ред азгаритів уславилося скількись чудових стилістів. Такі: Джеляледдін Соютий (пом. 1505), автор книги „Дорогоцінне намисто” разом з його- таки пояснінням до цієї книги; шейх Баннаній та шейх Дасукий; кож ­ ному з двох останніх належить коментар на пояснішія Са’да персіянина; далі, шейх ‘Ахдарій, автор „Прихованого діяманта”, що й поясніння до нього склав він сам-таки; шейх Махлуф, один із сучасних нам учених, коментатор Ахдарієвих пояснінь; шейх Махмуд, автор „Краси сотворе ­ ного”; шейх Бас ’ юній, що був за имама при хедіві Аббасі-паші II; йому належить книга „Найкраще золоте майстерство що-до наук красно ­ мовства”. З-поміж азгаритів, що визначилися у філософії і, надто, у ло ­ гіці, і склали так само в цій царині не аби-які писання, відомий шейх Хабщій, пояснювач тексту „Про покращання звичаїв”; вищезгаданий шейх Ахдарій, автор „Драбини”; відомий учений шейх Бейджурій склав комен ­ тар до згаданого Ахдарієвого твору. — Так само старанно працювали деякі давні вчені над астрономією, науками математичними та медициною, і в усьому цьому досягли були великих успіхів за доби єгипетських халіфів та мамлюків. А в тім, ми не думаємо, щоб цим нау ­ кам судилося жити в них довго, бо їхні писання здебільшого вже втра ­ чено, і не залишилося по них нічого, вартого згадки. Оце були ті науки, що буяли в мурах Азгару. Вони принесли свої плоди, і ті плоди протягом довгих віків ішли на користь студентам, на ­ скільки тії прикладали власної енергії та мали природній хист та здібності. Яка наука в Азгарі тепер? Коли читач спитається в нас про сьогочасну систему нав ­ чання в Азгарі, ми запросимо його піти за нами до цієї славнозвісної школи, щоб наочно обізнатися з її становищем та теперішніми її спосо ­ бами навчання. Отож, за Аллаховою допомогою, увійдімо до цього храму наук. Переступивши поріг і трохи перейшовши до внутрішнього дворища, ви побачите величезний натовп дітей, юнаків, людей достиглого віку і людей старих, числом понад 10.000 чоловіка, що живуть при цій славно ­ звісній школі. Ви чуєте страшенний галас. Вслухуючися в мову цих лю ­ дей, ви вхоплюєте, до якого народу вони належать. З арабів тут є й єгиптяни, і сирійці, і люди з Ираку (Месопотамії), і єменці; деякі ,Всемусулманськиіі університет при мечеті Азгар у Каїрі 65 прийшли сюди з Горішнього Єгипту, Нубії, Судану, магрибського Три- поля, Альжира та Марокка. Часами ви чуєте тут мови не арабські: пер ­ ську, турецьку, індійську та геть-усякі инші, що ними говорять мусул- мани по всіх краях на землі. Переважна більшість цих студентів вивчають ханіфітське право; це через те, що вони пнуться обійняти різні судові посади, а вже-ж місця муфтіїв та кадиїв дають тільки ханіфітам; за минулих часів більшість належала до шафиїтів. Число прихильників на ­ уки имама Малика ибн-Анаса та имама Шафиія тепер більше-менше однакове. Що-ж до толку ханбалітського, то прихильників він має тут не гурт; та про це вже й була в нас згадка. Усі ці студенти поділяються по народностях, і в кожної народности є своя власна галерія, а при ній шейх, що відає її справи; шейх отой підлягає найвищому шейхові мечету. — Коли настає час лекцій, усі ці різноплемінні студенти переміщуються й розподіляються по різних кур ­ сах. Можна бачити, як вони сідають різнобірними гуртками на підлозі, устеленій матами, та оточують свого професора, неначе місячне сяйво місяць, і ввесь час розхитуються то вперед, то назад, або вліворуч та вправоруч, уважно прислухаючися до викладачевих слів, щоб їх добре затямити. А шейхові-професорові нема діла до числа слухачів, чи багато їх, чи обмаль, чи приходять студенти, а чи одходять собі геть, чи вчаться, чи не вчаться, чи його вони слухають, чи иншого шейха. До всього цього йому байдужісінько: він повинен тільки викладати в певні години, та й годі. — Навчання в Азгарі не припиняється ні в які дні на тижні за вийнятком четвергового вечера перед п ’ ятницею та цілої п ’ ятниці. Знов- же, немає навчання в пісному місяці рамадані та за літніх вакацій, що тягнуться більше-менше два місяці. До привілегій, що ними користуються азгарські студенти, належить те, що їх одзволюють од військової служби; це визнав за ними сам уряд, щоб збільшити число учнів і заохотити їх до наукових студій. Викла ­ дання провадиться не инакше, як безплатно; витрати на платню викладачеві покриваються прибутками з вакфів, приділених до цього славнозвісного мечету починаючи з найдавніших часів. Науки, в яких вивершуються студенти, мало чим одрізняються од того, що студіювали минулими віками. Перше, на що наполягає студент, це — вивчення класичної арабської мови етимологічно та син- тактично. Далі, він вивчає науку красномовства та стилістику. Докладно працює він і над богословієм. Богословіє-ж у них полягає в виучу ­ ванні „тавхіда” (визнання єдности), тоб-то міркувань про буття Божества та про його прикмети; далі богословіє — то студії над мусулманським правом, над толкуванням Корану та хадісів, себ-то священних переказів про речення та вчинки Пророка. — Юриспруденція поділяється на два відділи: теорію (мо’ймеле) та практику ( ‘ ибйде). ‘ Ибйде — це наука про релігійні повинності: молитву, уплату десятини, піст й прощу до Мекки. Мо’ймеле — це наука про оборудки, себ-то досліджування правних іслям- ських норм, напр., для купівлі-продажу, для визволення рабів, одружіння, ,66 Акад. А. Кримський подружньої розлуки, і таких инших оборудок, що переказувати їх було-б надто довго. До цих богословських наук прилучається виклад принципів логіки за системою Аристотелевих писань. Що до астрономії, то студенти здо ­ бувають про ню лиш поверховні відомості й не мають у цій галузі тих успіхів, яких досягли їхні попередники. Поминаємо вже те, що вони не стежать за науковими відкриттями, поробленими в цій галузі протягом останніх двох віків геть аж до цього часу. Років тому буде шість, програму навчання в Азгарі поширено, і збільшено обсяг наукових відомостів: до давніх азгарських наук до ­ дано математику, історію та географію. А втім, студенти в цих науках не йдуть понад елементарні відомості і дістають знання лиш дуже поверховні. Коли в нас спитаються, чи краще тепер провадиться навчання в Азгарі, ніж за минулих віків, то ми, грунтуючися на словах декількох шейхів, що з ними нам доводилося зустрічатися й розмовляти в цій справі, одкажемо, що між теперішнім та минулим є величезна одміна. — „А причина цьому”, мовляв мені один шейх, „полягає в тому, що погір ­ шало і саме викладання, і студенти стали недбайливо ставитися до нау ­ кових студій. Бо од декількох років почалися нові віяння, що одтягають студентів од шляху справжньої науки в бік життєвих благ. Серед сту ­ дентів трапляються такі, котрі дивляться на науку, як на засіб досягти високих посад і діпнутися багатства, і в них уже немає ані витримано ­ сте, ані спокою духовного й розумового, того, що само собою підганяло-б їх набувати знання та духом вивершуватися”. — Отак казав шейх. Ми од себе, в додаток до його слів, вкажемо ще на одну причину, а саме на таке. В Єгипті з минулого (ХІХ-го) віку стали добре розвиватися науки, письменство та мистецтво, надто в Каірі. У Каірі природничі на ­ уки, новітні винаходи, застосовані знання, шляхи комунікації та перевозу стали на таку височінь, яку можна бачити хіба в головних містах Европи. Єгипетський уряд подбав за те, щоб запровадити по своїх, світських школах обов ’ язкове навчання природничих наук. Тимчасом азгарська медресе не змінила свого напрямку; шейхи одмовляються запроваджувати будь-які новини до своїх наукових метод, і ті студенти, що з Азгару виходять, не можуть стати на однім рівні з вихованцями урядових шкіл, бо їхні знання в царині вищезгаданих дисциплін дуже вбогі. До всього, уряд запровадив окрему свою вищу школу, яка добре-таки підтинає собою давню вищу школу шейхів азгарських; названо її „будинком наук” ^âp ель – ‘ о л ю’м). — Скажемо й за неї коротенько. Цю світську школу для загальної вищої освіти засновано р. 1872 за наказом хедіва Исмаїла-паші. Навчання в ній розпочалося р. 1873, й її мета — підготовити вчителів, які могли-б викладати в середніх та почат ­ кових школах всі курсові дисципліни, не виключаючи мови турецької, мов європейських та рисування. Р. 1888 уряд забажав був втиснути до цієї програми ще й підготову деяких студентів до посад кадиїв та муфтіїв, — ,Всемусулманський університет при мечеті Азгар у Каірі 67 і в цьому напрямкові єгипетське міністерство народньої освіти вжило певних заходів 10 жовтня 1893 року. Ось текст двох §§ статуту — 18-го та 30-го: § 18. Курс науки для студентів, які готуються до посад учителів, — чотирирічний; а для тих, котрі готуються до посад кадиїв та муфтіїв, — п ’ ятирічний. § ЗО. Кожному студентові, що скінчив чотирирічний курс, міністерство видає посвідку про закінчення курсу, яка дає йому право вести виклади, — а тим студентам, котрі прослухали курс п ’ ятирічний, — видається инша посвідка про те, що вони підготовані до посад кадиїв та муфтіїв. Такі свідоцтва видають студентам, коли вони складуть іспити з усіх дисциплін курсу. Правда, коли цього параграфа захтіли перевести практично в життя, то із студентів, котрі закінчили свій курс в. 1893 і здобули посвідку на право викладати, ніхто не захтів залишитися на 5-й додатковий („кадиє- муфтіївський”) рік, окрім двох. Але й ті обидва не мали щастя: хоч і здобули вони дипломи з правом на посади кадіїв та муфтіїв, сам-таки уряд не погодивсь узяти їх на тую службу, инакше як за умовою, що вони складуть іспита ще й разом з тими студентами Азгара, які бажа ­ ють дістати ті самі посади. Уряд висунув тоді міркування, що для тієї силенної сили студентів, котрі вступають до Азгару, нема-ж инакших перспектив, як дістати саме оці посади. Далі: загальна цифра посад ка ­ диїв та муфтіїв у Єгипті — всього 147, тимчасом як число посад для ви ­ кладачів мови арабської та инших дисциплін, виучуваних у школах державних та офіційно-визнаних приватних, сягає аж 1700 (так — за да ­ ними 1893 р.). 1 коли-б ще й більше поширити поле діяльности для осіб, які виходять з тієї вищої світської школи (дар-ель-‘олю’м ’ а), то не буде куди подіти ті тисячі азгарців, що придатні тільки для своєї тісної спеціяльности і стали непридатні для учительських посад у світських школах, відколи відкрито згадану світську вищу школу „дар ель- ‘ олюм “ . Ця обставина й сталася причиною того, що із студентів, котрі склали р. 1894 іспити на звання шкільного навчителя, вже ніхто не побажав піти ще й на 5-й додатковий (,,кадиє-муфтіївський “ ) курс. Тая школа тепер уже не має цього курса, і кар ’ єра учнів обмежується на посадах навчителів, яка й була первісна мета для того „дїір ель- ‘ олюму “ . А щоб ім ’ я отієї школи відповідало як-слід тому, чого од неї вимагають, школу перейменовано на „Арабський Навчительський Інститут” (Кисм аль-мо ‘ аллимін аль- ‘ арабі). Число студентів р. 1899 було 50, 1900 — 60. Викладають в Інституті такі дисципліни: толкування Корану, мусулман- ське правознавство, науки словесні, всесвітню історію, географію, аритме- тику, геометрію, хімію, фізику та різні галузі каліграфії (солос, насхі, рок’а). Ця школа виправдала иадії свого фундатора та й справді пока ­ зала себе путящою багатьма сторонами. Студенти, що з неї виходять, мають різнобірні й чималі знання та й чудово викладають не тільки в урядових школах, айв инших. Багато з них раз-у-раз залишаються при самім Інституті, як діяльні викладачі. Повертаючися наприкінці до школи Азгар, ми побажаємо їй, щоб вона не обмежувалася, як давніш, вивченням наук богословських та якимись-там початками гуманітарних знаннів, але щоб вона, як ті універси ­ ,68 Акад. А. Кримський тети, що існують у столичних європейських містах, сталася для східніх студентів за джерело бажаних наукових відомостей, які освічували-б їхній розум і допомагали б людині досягти своєї найвищої межі й пізнати Бога, цього найкращого просвітителя”. III. Звістки про Азгар в азгарському газетному органі. На цьому кінчиться стаття в єзуїтському „аль-Машрику”, — стаття, як бачимо, дуже путяща та змістовна, хоч і добре напоєна єзуїтсько- клерикальним духом. А в осени того-таки 1319 (=1901) року, звістки про азгарську ме ­ дресе з ’ явилися і в одному з чисел часопису „аль-Моейяд “ , що править за публіцистичного представника самих азгаритів і через те, в даній точці, заслуговує особливої нашої уваги. На жаль, усі мої розшукування, з якими я вдавався до Єгипту, щоб якось здобути те число „аль-Моей- яда “ , були даремнісінькі (воно встигло геть розійтися), і мені доводиться задовольнитися лиш татарським перекладом тієї згаданої, невеличкої статті „аль-Моейяда”, уміщеним у бахчесарайському часописі „Терджиман” („Перекладач”) 25 ша ‘ бана 1319 р. = 23 листопада 1901 р., No 43, ст. 172. От український переклад того уступу з „Терджимана “ : „Про найбільшу школу (медресе) цілого мусулманського світу при мечеті Азгар уміщено в часопису „аль-Моейяд “ такі повідомлення. Тую медресе засновано 359 р. гиджри ’ ). В її книгозбірні є 20.С00 томів. Учні збираються до цієї медресе звідусіль, і тепер там аж 8573 студенти, що їм читають лекції 226 викладачів. Для кожного з чотирьох мусулман- ських толків є окремі приміщення. Маликітських викладачів — 71, а сту ­ дентів — 2030; шафиітських викладачів — 96, студентів — 3876; ханіфіт- ських викладачів — 66, студентів — 2632; ханбалітів — 3 викладачі, сту ­ дентів — 35″. У паралелю до цих відомостів, що їх „Терджиман” наводить за „аль-Моейядом “ і що про їх точність нема причин сумніватися, можу по ­ дати відомості європейської статистики 1900 р., за якою виходить, що на земній кулі є всіх університетів 171 ; з них найлюдніший — Паризький: на ньому підчас осіннього семестру 1898- 1899 р. було 11.827 студентів; у Берліні — на одну тисячу студентів менше; третім що-до числа слухачів показано мусулманський ‘Азгарський університет у Каірі: у ньому тоді було 8246 слухачів, — Та ідім далі за заміткою „Моейяда” (чи, там, татар ­ ського „Терджимана “ ): „На утримання Азгару даються кошти з вакфів та з єгипетського скарбу, і ті кошти, як на російську рахубу, складають собою 360 тисяч карбованців (іцо-року). Кожному студентові видають що-дня по хлібу, ’ ) Очевидячки „Терджиман” тут, даючи (мабуть вкорочений) переклад з мови арабської на татарську, допустився легко зрозумілої помилки: року 359 гиджри засновано допіро мечета, але ще не школу-медресе. ,Всемусулманський університет при мечеті Азгар у Каірі 69 отже на рік доводиться роздати 40.269.101 хлібів. — Окрім наук релігій ­ них, тепер у цій медресі запроваджено викладання всесвітньої історії та географії”. V. Друкарська діяльність азгарців. Залишається сказати про друкарську діяльність азгарців, як наукову, так і публіцистичну. Про першу можна ненадто й розводитися. Суто-наукові видання азгарських учених (професорів та їхніх учнів), натурально, торкаються тих дисциплін, котрі студіюють в Азгарі; азгарці видають різні писання з наук богословських та богословсько-правничих, чи то свої власні но ­ вітні, чи то (і ще більше) — давні, старовинні, з путящих рукописів. Вони, за добрими рукописами, видають і перевидають класичні розвідки про арабську мову, видають і перевидають твори давніх арабських істориків. Додержуючися звички старовинних переписувачів, які, вважаючи на то ­ дішню дорожнечу матеріалу для письма, nè залишали берегів у рукопису порожніми, ба запорожнювали їх коментарями й т. ин., азгарці, видаючи котрийсь давній твір, звичайно друкують на його берегах ще й инший якийсь твір, — та ще добре, коли щось аналогічне або коментарі до оснівного текста; а то, часом, вони на берегах видання (£аля Ab-^awami) друкують такі писання, які можуть мати хіба дуже й дуже далекий звя- зок з оснівним текстом („мати”) друкованого видання. — От, прим., поруч тексту котрогось старовинного історика, вони уміщують на берегах працю иншого історика (частенько, з зовсім нашої доби), або космографа, то ­ що. Через отакий культурний пережиток азгарські видання иноді бувають дуже невигідні для користування і мають негарний зовнішній вигляд. Воно правда, негарний вигляд набувають азгарські видання іще й через силу инших причин, переважно знов-таки через намагання до дешевости. Папір для видань беруть свій, єгипетський, — аж надто погано вироблений, шорсткий, жовтуватого кольора; одразу видко, він не з са ­ мого ганчір ’ я, а містить у собі чималу домішку соломи. Шрифти — примі ­ тивні, грубо віділляті, нечиткі, і густо-часто не можна розглядіти, одну чи дві діякритичні крапки надруковано. Робітничу працю оплачують у Єгипті дуже дешево, так зате-ж і самий друк — недбайливий, неохайний, кострубатий; раз-у-раз котресь слово переділено недоречними шпаціями па дві половині, та й одну його половину щільно прилучено до дальшого чи попереднього слова ніби його частину. Через те читач може часом (а недосвідчений — то частенько) читаючи помилитися. Кінець – кінцем одначе, ці єгипетські видання надзвичайно дешеві і мають багацько по ­ купців; вони в великому числі розходяться по всіх далеких країнах світу, якщо там живуть мусулмани. У будь-якій глушині, де тільки живе іслямсько-освічений мусулманин (наприклад, у гірських закутках Кав ­ казу, у невеличких татарських містах, на Волзі, то-що), неодмінно Вища освіта у арабів. 7 ,70 Акад. А. Кримський в бібліотеці такого мусулманина знайдеться скількись цих негарних жовтих книжок, з розпливчастим друком, але поцінних кожному: знай ­ деться якась збірка хадісів єгипетського видання, з поясніннями до неї, підручник котрогось правника, коментар до нього, додатковий коментар на коментар, толкування на додатковий коментар і т. д , і т. д. Азгарці (шейхи та їхні учні) дуже часто перевидають у себе в Каїрі європейські видання, що їх критично зробили які-небудь орієнталісти в Ляйдені, Ляйпцігу й т. и., і пускають їх у світ за ціну, у двацятеро, у трицятеро разів меншу, ніж коштують видання європейські. А що азгарські шейхи роблять у перевиданнях часом свої дуже цінні поправки, ґрунтуючися на кращих рукописах або на своїх (компетентних) здога ­ дах, то не дивниця, що й багато європейських учених навіть воліють користуватися єгипетськими передруками краще, як первісними європей ­ ськими виданнями, які й через високу свою ціну не для всіх приступні. От, останніми часами доводиться, наприклад, зустрічати покликування на єгипетське видання Бохарієвого „Çaxu’xa” частіш, ніж на ляйденське; другий приклад — біографічний словник ибн-Халликяна XII! в.: європей ­ ські учені більше люблять видання єгипетське, ніж Вюстенфельдове євро ­ пейське. Узагалі-ж кажучи, європейська наука може для азгарців мати не аби-яку вдячність, бо, от хоч би, такі праці, величезні обсягом і важ ­ ливі історично-науковим своїм значінням, як найдавніша всезбірка толку- вань на Коран Табарія (пом. 923), або стародавні багатотомові, велетен ­ ські арабські словники (тлумачні) і т. и., — ці писання ще довший час були-б залишалися невидрукувані, коли-б за їх друк не подбали працьо ­ виті вчені ‘Азгару. Шкода тільки, що часом, хоч і зрідка, все-ж неможна буває покла ­ датися на ті єгипетські видання цілком. От передмова до „Водопійного моря” (Аль-ба^р аль-мавруд) відомого єгипетського суфія XVI в. Ша ‘ ра- нія (пом. 1565) містить у рукопису місця, надзвичайно характерні для історії розвитку суфійства, де виводиться на денне світло жадібне та користолюбне мусулманське духівництво („улеми”). Ті місця опублікував був у витягах, за рукописом, Альфред фон-Кремер у Journal Asiatique 1868; та їх зовсім немає в єгипетському виданні „Водопійного моря”: живовидячки, азгарські улеми дозволяють собі й каструвати незручні для них сторінки. За те, звичайно, ми можемо без вагань покладатися на їхні друко ­ вані видання давніх праць філологічних, що їх каструвати немає потреби, а для їх редагування шейхи мають усі потрібні ерудитні відо ­ мості та вміння. Найбільшу користь вони чинять нам, коли добре зреда ­ гують рукописи давні і видають їх друком, бо новітні філологічні писання азгарців XIX-XX вв. — ті вже геть менше заслуговують нашої подяки. Правда, самі азгарці вважають себе за найкращих у світі охоронців і представників класичної арабської мови, — та й хто може заперечувати їхні заслуги на цім полі? — тільки-ж вони в цій точці занадто вже само- впевнені, 3 них — дуже старанні й путящі „начетчики”, але принципів ,71 Всемусулманськиіі університет при мечеті Азгар у Каірі порівняльної філології, яка дозволяє свідоміше увійти в дух котроїсь мови, вони не знають; і багато з європейських арабістів безперечно тонше, ніж азгарці, розуміють дух класичної арабської мови і відтінки важких уступів стародавніх арабських писань. Знов же, й тая араб ­ ська мова, якою пишуть азгарці й якою вони так пишаються, має чимало й хиб: видко, що, старанно й копітко вивчаючи що-найдрібніші тонкощі граматики й риторики, не завсіди людина навчається добре пи ­ сати стилістично. З одного боку мова азгарців, здавалося-б, повинна була-б бути геть-добра: вона вільна од впливу європейської фразеології, вона намагається як-найдбайливіше зберегти обличчя стародавньої іслямської мови, ще не попсованої через новодіялектичні елементи, тимчасом як у тих новоарабських літераторів, що виховалися під європейськими впли ­ вами, частенько ми натрапляємо на конструкцію мови цілком європейську, тільки з арабськими словами; а простонародні, некласичні слова араби- західники запроваджують до своєї літературної мови, бува, навіть сві ­ домо. Проте, з другого боку, на жаль, доводиться зазначити й те, що азгарити, не мавши спромоги піднестися до справжнього духу померлої давньо-арабської мови, засвоюють собі тільки її негативні сторони: не ­ сталість термінів, важкість стилю, хиткість і невиразність відтінків. Че ­ рез архаїчну важкотягарність літературної мови азгарців, знов-же й че ­ рез те, що вони принципово не дбають за те, щоб надавати своїм писанням легку форму, легкий виклад, — читати їхні теперішні витвори — буває річ надзвичайно втомна й нудна; і ця нудьга надто жваво відчувається через контраст тоді, коли поруч з науковими працями азгарців доводиться чи ­ тати котрийсь легко написаний науковий твір Зейдйна або инших новіт ­ ніх арабських письменників, вихованих на європейській науці. VI. Публіцистична преса азгарців в звязку з загальною історією преси в Єгипті. Багато цікавіша, бо оригінальніша, публіцистична, журнальна література мечету Азгар. Та перше ніж за неї казати, треба попереду окреслити історію й характер арабсько-єгипетської журналістики, яка до того-ж, має вагу всеарабську, а не спеціяльно єгипетську. Окрім своїх особистих спостереженнів, що складалися підчас двохрічного перебу ­ вання на арабському сході, і вражінь од особистого читання арабських часописів, я можу зазначити, як основу для свого нарису, отакі допомічні джерела: а) У журналі „аль – Г и л я л ь “ Жюржія Зейдйна (видається з 1892 р.) уміщено низку статтів, які стосуються до арабської журнальної літератури. б) ‘ Абдаллаг-ефенді аль -AHçâpiii, викладач арабської мови в Хедівській школі у Каірі, видав у Булаку (1895) бібліографічного покажчика єгипетських видань за роки 1301-1310 ( — .883-1892), під заголовком: „Китаб джйми£ ат-тауАніф аль- миуріййе аль <;адіАе мин санет 1301 иля санет 1310 Ііиджріййе (Булак 1312 — 1895, ст. 1-76), де є відділ про часописи та журнали (ст. 67-75). в) У великій бібліографічній праці поарабленого американця Едварда фан-Дайка: Идтифае аль -qaHyç би-мА hywa матбуу (Каїр 1896-1898) де-не-де розкидано коротенькі, ,72 Акад. А. Кримський але дуже цікаві характеристики сьогочасних арабських письменників; деякі з них — журналісти. г) Сухенький, але змістовний бібліографічний огляд арабських часописів та жур ­ налів, відколи вони вперше з ’ явилися, з дуже важливими зазначками про їхній напрямок та їх історію, дано в статті „А с – с и£;їфе “ („Преса”), уміщений у тижневику „аль-Адж- йаль” (1897, No 2, 26 червня). Статтю цю, мабуть, написав не хто, як сам редактор часопису — Мхаїль Антун Саккал. д) Як сирові матеріали, цю статтю використав мій приятель, берлінський професор арабської мови й відомий знавець мусулманського сходу д-р Мартин Гартман, для своєї талановитої й дуже змістовної розвідки: The arabic press in Egypt, by Martin Hart ­ mann (Лонд. 1899, ст. 11-(-94): статтів Ж. Зейдйна в „Гилялі” він у руках не мав. Він-таки, М. Гартман, і но-німецьки про арабську журналістику написав статті в „Огіеп- talistische Litteraturzeitung” 1898 (ст. 225 дд.) і 1899 (56 дд.). е) Та ще на початку цього 1903 року, про єгипетську пресу дано замітку в бей ­ рутському науковому органі оо. єзуїтів, часописі „аль -Manipnq”. Початки журнальної справи (по-арабськи „ас-с и^афе “ — це дуже вда ­ лий неологізм) поклав у єгипетських арабів їхній всепочинатель хедів Мохаммед ‘ Алій (1805-1848). На його загад, р. 1832 засновано в Каірі офіційного часописа „Аль -waqâ и g a ль – ми çpi йй e “ — „Єгипетські події’ 1 , що існує й досі. А в тім, хоч Мохаммедові Алієві й до-вподоби було мати арабською мовою свій орган, щось ніби „Moniteur 11 , усе-ж він і на думці не мав засновувати в Єгипті вільну пресу, й обидва його наступники додержувалися були тих самих поглядів. Через те, протягом трицятьох років газетна справа розвивалася в Єгипті дуже зле, не маючи ще до того особливого спочуття в самому єгипетському громадянстві. Далі на престолі сів хедів Ісмаїл-паша (1863-1879). Відомо, що це була людина, охоча робити гру на державних паперах, — отже доволі добре втаємни ­ чена в тонкощі європейського поступу (як дотепно завважив професор М. Гартман); тільки-ж хоч-би який поверховний був лібералізм у хедіва Ісмаїла, все-ж він вирішив дати єгипетській пресі волю, — і число часо ­ писів та журналів зросло аж надто швидко. Ще краще, аж феноменально швидко, розгорнулася журнальна справа за його наступника Товфіка- паші (1879-18.92), що зробив волю друку в Єгипті, можна сказати, необ ­ меженою. Англійська окупація, що почалася за нього (з 1882 р.), річ ясна, ані трохи не зменшила цієї волі, і тільки зрідка англійці вживають деяких репресивних заходів проти органів, котрі галасують занадто вже гучно. Не тільки воля друку сприяла тому, що єгипетські часописи та журнали розвивалися й число їх зростало. Була тому ще й инша при ­ чина: із Сирії з-під турецького гніту до вільного Єгипту переселялися христіяни-сирійці, і переселення це де-далі зростало; це — „втеча до Єгипту”, явище відоме ще з часів Йосипових та Иродових. Не маю за потрібне багато казати тут за те, що характерні риси араба-сирійця й араба-єгиптянина не схожі; — вистарчить завважити, що сирійця можна було, з давніх давен, без пересади вважати за природнього публіциста або, коли візьмем нові умови життя, — за природнього журналіста. Зга ­ даймо, якого фейлетонно-публіцистичного характеру набула греко-римська ,Всемусулманський університет при мечеті Азгар у Каїрі 73 література під пером сирійських письменників; згадаймо літературне обличчя Лукіяна Самосатського, автора комічних „Розмов богів”. Лукіян, як завважує Гартман, навіч показує нам собою тип сьогочасного сирійця- журналіста, і недурно-ж (в арабському перекладі) тішиться він успіхом у теперішніх арабів Сирії. Та щоб не довго говорити, попросту скажемо: мало не кожен письменний сирієць намагається писати в часописах. Тільки-ж у себе на батьківщині, у Сирії та Палестині, араб-сирієць пере ­ буває в як-найгірших видавничих умовах: обскурантнішої й дошкульні ­ шої цензури, ніж цензура Турецької імперії, надумати собі не можна, і найсуворіші часи російської цензури, навіть Руніча і Магніцького, вий ­ дуть радикально-ліберальні, коли їх порівняти з тим, що виробляє тепе ­ рішня цензура османська. Обмежити свою діяльність участю в підлесли ­ вих, слухняних та обчекрижуваних часописах Сирії (а їх теж багато) талановитші літератори-сирійці не могли й не можуть, а через те, поруч тієї маси сирійських арабів, які пнулися й пнуться до Єгипту через при ­ чини економічні за-для матеріального добробуту, попростували туди й не перестають простувати чимало й арабів-літераторів, маючи спеціяльну мету — вільно видавати в Єгипті часописи або співробітникувати в них. Насунувши густою лавою до Єгипту, сирійські араби захопили всеньку єгипетську пресу до своїх рук (перший їх видатний орган — „аль-АИрам”, з 1876 р.). Вони й багатьох єгиптян заметили своєю при ­ страстю до журналістики, і тепер Єгипет живе кипущим газетним жит ­ тям. Число всіх часописів та журналів, що виходять в Єгипті, становить (за відомостями „аль-Машрика” 1903 р.) 120; арабською мовою виходить 87, решта видаються по-французьки, по-англійськи, то-що. Англійські та французькі часописи й журнали — переважно відтінку політичного; араб ­ ські — теж мало не всі політичні або торговельно-політичні; з инших, неполітичних арабських органів, число релігійних — 10, правничих — 7, медичних — 5, господарчих — 2, гумористичних — 2, феміністичних та франкмасонських — по 1; серед арабських газет Єгипту 17 видаються не мертвою класичною мовою, а народньою або півнародньою. Цікаво булс-б підрахувати цифру періодичних арабських видань не тільки Єгипту, а й усіх инших країн, що їх людність говорить або пише по-арабському, од Марока аж до Індії. На жаль, я не маю для цього достатніх стати ­ стичних даних. Завважу хіба, що, хоч арабська людність властивого Єгипту становить менше ніж десять мілійонів чоловіка, а в инших краї ­ нах Африки та Азії говорять цією мовою близько 35 мілійонів чоловіка, і хоч священною арабською мовою часом видають часописи навіть у краї ­ нах неарабських, усе-ж у самому Єгипті більше виходить арабських часописів та журналів, ніж по всіх инших країнах разом. Що до свого напрямку, то єгипетську пресу поділено у вище ­ згаданій статті „аль-Аджйаль” на три іурти, наслідуючи класифікацію преси європейської: 1) „мо^йфиз” = „охоронний”, 2) „gaçpi” = „відповід ­ ний до віку” й 3) „модтадиль” = „поміркований”. Инакше кажучи, у пере ­ кладі на термінологію європейську, „аль-Аджйаль” поділяє єгипетські ,71 Лкад. А. Кримський органи преси на консервативні, ліберальні та помірковані. Та для нас значно зручніше ділити їх на два головні типи: 1) західницькі та 2) іслямофільські. Серед західницьких своєю чергою вистарчить одзначити дві головні групи: а) ф р а н к о ф і л ь с ь к у та б) англо ­ фільську 1 ). Журналісти ф р а н к о ф і л ь с ь к і — це вихованці бейрутського єзуїт ­ ського університету, побільше з христіянської секти маронітів, що остан ­ німи сторіччями наблизила свої догмати до римсько-католицьких. А що французькі інтереси в Єгипті зазнають шкоди од англійської окупації (з Наполеонових часів починаючи, на Єгипет має переважні претенсії Франція), то єгипетське франкофільство, для противоваги англійцям, на ­ турально виступає в обороні сюзеренних прав турецького султана на Єгипет, — саме іменно турецького султана, а не найближчого законного єгипетського володаря, не хедіва, бо той перебуває в руках у англійців. Видатний франкофільський орган — це часопис „аль- А її рам” („Піраміди”). Заснували його р. 1876 в Олександрії двоє приїжджих маронітів з Лівану : Салі’м і Бшара Такля. Виховані у французів і вороги англійців, обидва брати-христіяни раз-у-раз підлещувалися до поточних мусулманських володарів і вічно розсипали панегірики османському султанові, панові правовірних, „халіфові” 2 ). Отаку „благонаміреність” султан добре оцінив (адже він тільки номінальний сюзерен Єгипту та його хедівів, і пропо ­ відь вірнопідданчих османських почуттів у єгипетській газеті для нього, звичайно, люба). Бшару Таклю, що залишився по братовій смерті єдиним господарем газети, султан нагородив званням паші. Найкраще й найблискучіше стоїть арабська преса англофіль ­ ська. Дужа вона між иншим тому, що на її боці усі видатні суто- літературні сили арабів. Наприклад, найкращого літературного арабського часописа „аль-Г и л я’л ь “ („Молодик”), що його надпориваючися читають навіть європейці, видає (починаючи з 1892 р.) вихованець протестантсько- американського бейрутського колледжа, прихильник англійської науки, дуже талановитий арабський літератор Жюржій Зейдан, белетрист, поет та вчений історико-філолог. Тут не випадає нам надто-багацько говорити про ЗейдДна, бо оповідання про нього самого, про його Ломоносівське ’ ) Коли я реферував свою оцю статтю в засіданні Східньої Комісії Московського Архео ­ логічного товариства, один з членів Комісії (М. В. Нікольський) поставив мені запитання: „а чи немає органів русофільських?”. Таке питання може повстати і в читачів. Відповідаючи на це, я повинен сказати, іцо про політичне русофільство в Єгипті серйозно не може бути й мови; але в тих з-поміж західницьких органів, де редактори араби православні, помітна до Московщини прихильність релігійна. Не, напр., можна сказати про каїрський часопис „ар-Раид аль -Miiçpi”, що її охоче передплачує Лазаревський інститут Східніх мов у Москві. Редагує того часописа — Н ’ уля ШхАде. ■’) „Халіфові” — „наступникові”, себ-то наступникові Апостола Божого Мохаммеда. При пігоді, варто зазначити, що по суті османські султани не мають жаднісіньких прав на звання халіфів: байка про їхні права на це титло, які начеб-то здобув у XVI в. османський султан Салім І од останнього законного (хоч і номінального лиш) халіфа – аббасидського, вигадано в XVIII в. [Див. у мене в „Історії Туреччини”, І, К. 1924, ст. 127-130]. ,Всемусулм.інський університет при мечеті Азгар у Каїрі 75 виховання, про його епохальну літературну діяльність, могло-б статися за тему для окремої великої статті ‘), але одзначу, що до його видатних прикмет належить і вміння писати надзвичайно легко й цікаво; „аль- Гиля’ль” — улюблене читання освіченого араба. — Солідний науковий часо ­ пис „аль -М о q т а т а ф” (..Вибірка найкращого”), що його араби, котрі виховалися на Московщині, порівнюють з теперішнім російським „Віьст- ником’ь Европьі” (si licet magnis componere parva), — так само орган англофільський; його заснували були попереду в Бейруті (1877) солідні люди, доктори філософії — Фарис Нимр та Я’куб Сарруф, в спілці одначе з енергійним та спритним шарлатаном Шаіііном Макаріусом. Цей „аль- Моктатаф” — гордощі для всіх арабів, навіть мусулман; у них він теж користується величезним науковим авторитетом; з Бейрута його пере ­ несено до Єгипту. Його видавці видають (починаючи з 1889 р) ще й полі ­ тичного англофільського часописа: „аль – „М о q а т т а м “ („Мокаттам” так зветься гора, чи сугорб, що височиться над Каїром), — той часопис вічно полемізує і з франкофільським „аль -Ahpâ мом ” і з старо-мусулманськими органами. Англійський уряд пильно підтримує „аль-Мокаттам “ , і той ро ­ бить для англійців величезні послуги. Завважмо до речи, що він сіє ворожнечу проти царської Росії, при кожній нагоді титулує її деспотич ­ ною країною. Мечет аль-Азгар з її староіслямськими літераторами чинить величезну противагу й франкофільському й англофільському напрямкам, надто-ж запеклу боротьбу провадить вона проти англоманів, себ-то переважно проти „аль-Мокаттам ’ у “ . Головний орган мечету Азгар і взагалі щирих арабо-мусулман (а може й усіх мусулман) цілого світу- — це славнозвіс ­ ний часопис „аль-Моейяд “ („Богоспоможений” або „Той, що має допо ­ могу од Бога”). Видається в Каірі починаючи з грудня 1889 р. Перед ­ платників у нього 6000. Така цифра могла-б нам здатися за невеличку; тільки-ж вона більша ніж в усіх инших часописів, і вона реально свід ­ чить, що ,,a ль -Moé йад “ — -аж надто розповсюджена газета. Річ у тім, що инші арабські часописи поширюються через роздрібний продаж, не через передплату; постійних передплатників у них не гурт. Коли-ж „аль-Моей- яд “ окрім місцевого роздрібного продажу має ще 6000 постійних перед ­ платників, то це високий доказ його популярносте. Передплатників у нього так багато через те, що розходиться він не в самому тільки Єгипті, ба й в усіх краях мусулманського світу, од Марока аж до Індії. Треба завважити, що ці закордонні передплатники „аль-Моейяда” ста ­ ранно постачають газеті свої дописи; отож „аль-Моейяд “ має що-най ­ швидші й що-найдокладніші (нехай і тенденційні) звістки геть-звідусіль, наприклад, з таких неприступних місцевостів, як глибина Африки або центральної Арабії. Теперішній видавець — щирий каїрець, *Алій ибн-Юсоф, ‘) Коротеньку його характеристику див. у Едв. фан-Дайка: „Ифтифа£ аль-цану£ “ , ст. 83 і 433 та у М. Гартмана: The arable press, ст. 35-36 і 72. Дещо у Брокельмана: Geschichte der arab. Litteratur, т. II (Берл. 1902), ст. 483. ,Лкад. А. Кримський людина дотепна, талановита, але така, що вбачає в азгарській науці ви ­ соку мудрість. Свою журнальну кар ’ єру він почав року 1887 виданням тижневика „аль-Адаб “ („Словесність”). Наприкінці 1889 р. шейх ‘Ахмад Мадий заснував „аль-Моейяд “ , і ‘ Алій Юсоф зробивсь йому за помічника; а починаючи з 1893 р., відколи засновник умер, ‘ Алій Юсоф залишивсь єдиним господарем „аль-Моейяд ’ а “ та ще й, як усі запевнюють, єдиним його письмаком (коли, звичайно, не рахувати різноманітних дописів звіду ­ сіль); до речі, треба сказати, що число іслямофілів, здатних до дневни- карської діяльности, дуже обмежене. Давнішими роками, як був ‘ Алій Юсоф допіро за помічника редакторові, він мав ще й инші повинності: він сам розносив маловідому тоді газету по вулицях, майданах та ка”- варнях Каіра. Тепер газета має дуже розкішне приміщення на бульварі Мохаммеда ‘ Алія, з величезною вивіскою. З „Моейяд ’ ом” доводиться європейцям дуже рахуватися, бо мусулманин, особливо не широко-роз- винений, читає цю газету з величезною втіхою, знаходячи в ній усе, що любе для його серця. Стиль „Моейяд ’ а “ — енергійний, сильний, влучний і, окрім того, закрадчивий. Газета, підносячи свойому читачеві якісь ідеї, навіть нові для його, стережеться висловлюватися таким тоном, який показував-би, що ці ідеї належать самому редакторові. Навпаки, вони читачеві інсинуюються як його власні, давно йому відомі думки та по ­ гляди, — і довірливий читач-мусулманин мимоволі присипляється, не по ­ чуває жадних сумнівів та підозрінь і гадає, що він давно поділяв саме оті пересвідчення. „Аль-Мсейяд “ — газета полемічна, і редактор у поле ­ міці виявляє надзвичайне вміння та силу, дарма, що береться й на не ­ гарні способи. Помітити щось слабке в англійських правителів та захід ­ ницьких органів, роздмухати це слабке, змалювати незначний факт, як кричущу несправедливість та кровожерне тиранство англійських прави ­ телів, жорстоко поглузувати з англофілів та й із франкофілів — ото звична справа для „Моейяд ’ а”; ті російські газети, котрі завсіди (через другі руки, звичайно) передруковують відомості про єгипетські справи та англійську окупацію з „Моейяд ’ а”, дають через те своїм російським читачам цілком неправдиві відомості про характер англійського панування в Єгипті й про те, як ставиться до них людність… Щоб змалювати полемічні підхідки в „аль-Моейяді “ , нагадаю, напри ­ клад, про те, як він напавсь був па Шап’на Макаріуса, співвидавця англо ­ фільського „Мокаттама”. Двоє инших видавців (Нимр та Сарруф) — солідні, шановні люди й незавсіди зручна мета для обстрілювання; тимчасом Шагів безперечний шарлатан, що-правда, дуже корисний для видав ­ ництва через свою енергію, практичні здібності та пронозуватість; — і от „аль-Моейяд “ скерував свої стріли найбільше проти Illârina Макаріуса, намагаючися в його особі дискредитувати „аль-Мокаттам “ цілком. Саме як я жив у Сирії, одбувся, у жовтні 1897 р., фінал одного з епізодів „Моєйяд ’ ового” цькування проти Шагіпа Макаріуса. Про той епізод, пам ’ ятаю, багацько тоді балакали в Бейруті; а в Єгипті свідком того всього був М. Гартман і заніс його до своєї „The arable press in ,Всемусулманський університет при мечеті Азгар у Каїрі 77 Egypt” ’ ). Річ у тім, що Шап’н видавав разом із своїм братом у-перших Искандаром (за англійські гроші) що-місячника „аль – Латаиф” („Сміхо ­ винки”) і, не вдовольняючися з того, що мав непохитну славу практич ­ ної людини, яка вміє допомагати справі видавництва, захтів зажити слави ще й як путящий письменник. Вступні статті для журналу писав його брат y -перших Искйндар, і про це будо надруковано в першому числі; та Шап’н подав таке застереження тільки в тій відбитці, яку він дав самому Искйндарові, а в усіх инших примірниках це застереження він викинув; нехай, мовляв, читачі гадають собі, буцім вступні статті, добре написані, пише не хто як Шап’н. Од чуткого „аль-Мсюйяд ’ ового” нюха не приховалося, що справа в чомусь непевна, і він на своїх шпальтах спробу ­ вав вивести її на світ, доводячи, що Шгін неук та плагіатор, і запиту ­ ючи його, чом він заховує очевидне авторство Искйндарове. Тоді Искйн- дар, що його авторське самолюбство зачепив „Моейяд”, дав друковану відповідь: адже в першому числі зазначено його авторство. Тільки-ж після цього Иск4ндар од багатьох осіб здобув примірники першого числа, де не було жадного застереження про цю справу. „Мо0йяд” був радів- триюмфував. Та тут обидва двоюрідні брати згадали, що обидва вони — і родичі, і земляки-христіяни з Сирії („Краще кукіль з батьківщини, ніж зерно з чужини”, ,,3iwâH балядак, уля qaMgeT таріб”, каже сирійське на ­ родне прислів ’ я), і що, до всього того, обидва вони здобувають гроші од англійців. І от 24 жовтня 1897 р. Искандар оголосив друком урочисту, дуже дипломатичну одначе заяву 2 ), де було сказано, що люди-лиходуми, які запевнюють, неначеб-то поміж ним та його високошановним дядько ­ вим сином (ибн-даммиЬ) є незгода, брешуть. Отже, хоч про факт автор ­ ства й про плагіяторство нічого не було сказано, „MoéftnAOBi” довелося чималою мірою заспокоїтися. Серед органів азгарської партії „Моейяд” додержує певної академіч ­ носте. Коли треба, він оддає належне христіянській пресі й підкреслює, що національні інтереси в арабів-мусулман та арабів-христіян спільні. Він може похвалити й заснування нового жіночого журналу, дарма що до емансипації жіноцтва ставиться, звичайно, неприхильно, а до того-ж цей жіночий журнал видає сирійська христіянка 3 ). Узагалі „Моейяд” будь- що-будь намагається стримуватися в висловах та затушковувати свій обскурантизм всякими гучними фразами: він усе-таки поважний „днев- ник “ , а не вуличний „листок”. Та поруч „Моейяд ’ у” з ’ явивсь (у листо ­ паді 1897 року) другий орган — газетка, або листок „аль- ‘ Адале “ ’ ) Ст. 39-40. 2 ) У щотижневому додаткові до „Мокаттам ’ а”, журналі „ар-Ра ’ й аль-£амм “ („Громадська Думка”); його редагує Искандар. 3 ) Див. у No 2393 „Мобйяд ’ а” (=3 лютого 1898 р.) відзив про жіночий журнал „Аніс аль-джяліс” („Щирий співрозмовник”) Олександри Авверіно й Лябіби XâiunM. Не завадить сказати, що редакторка, д-ка Авверіно, піднесла потім свого журнала в авдієнції 26 березня 1898 року матері та дружині єгипетського хедіва, з належними віршованими панегіриками на честь обох цих п ань. ,78 Акад. А. Кримський („Справедливість”), що своїм тоном аж надто нагадує славетню „Домаш ­ нюю Бесіду” Аскоченського. Зовнішній вигляд „аль- ‘ Адале “ — то чвертка на три шпальти, задрукована тільки з одного боку; брудний папір; зби ­ тий, неохайний шрифт; ціна — півкопійки (мільєм, хоч номінальна ціна, нехай і два мільєми). Як і всі єгипетські газети, „аль-Адале “ виходить з друкарні уже після обід і одразу переходить до рук тисячі газетників, що й розпродують її на майданах трамвайових, на майдані Езбекіййе та в инших велелюдних місцях. Через свою дешевість та приступну мову, „аль-Адале” може добре популяризувати ворожнечу проти західників серед нижчих народніх клас. Її видавець, Мохаммед аль-Хейямій — реак ­ ціонер і страшенно нетолерантна людина. Усе, що хоч трохи відгонить немусулманством, його газетника атакує з нестриманою лютістю, не додер ­ жуючи будь-якої елементарної пристойности, нічим — так мовити — не при ­ криваючи голе грішне тіло, без жадного фигового листка ’ ). Азгарці мають ще скількись инших органів. З-поміж них визнача ­ ються: тижневик ,,TaHTâ “ (названий так за ім ’ ям невеличкого єгипетського міста, відомого тим, шо в ньому є гробниця святого чудотворця Ахмада, — виходить з 1897 р. Другий тижневик — „aç-Çâgnqa” („Блискавка”), що видається теж з 1897 р., — намагається бути поступовим. Місячник „аль- Ислям “ („Мусулманство”), заснований р. 1893 і присвячений, як сказано в заголовку, „науці, словесності та історії”, консервативно проводить ідеї Азгара; але рівночасно він свідомий того, що треба пристосовува ­ тися до нових подувів, треба вважати на те, що західництво перемагає, і пристосувати до нього іслямську релігію так, шоб вона за нової ситу ­ ації не втрачала, ба вигравала. А що араб своєю вдачею надзвичайно толерантна людина, і релі ­ гійний фанатизм не в його природі, то можна сподіватися, що тупа не- термимість супроти європейської цивілізації, яку старанно сіють деякі органи азгарської партії, не пустить глибокого коріння серед арабів. Навпаки, можна сподіватися, що кінець-кінцем справдиться об ’ єктивно висловлене (вищенаведене) побажання католицького „аль-Машрик “ -а, звернене до медресе Азгарської, а саме — шо Азгар, окрім старанного вивчення своїх старо-мусулманських наук богословських, засвоїть так само нову, нецерковну науку європейських університетів і зможе обер ­ нутися коли не в правдивий університет (на це надії нема), то в таку мусулманську духовну академію, яка стоятиме на науковому рівні при ­ наймні аналогічних європейських вищих шкіл. Та це ще справа майбутности. А поки-що, Азгарська медресе — притулок середньовікової схоластики. [Примітка 1928 р. Як почалася світова війна 1914 року, на націоналістичну іслям ­ ську пресу впали заборони. „Моейяд” перестав виходити 1915 року]. ,Всемусулманський університет при мечеті Азгар у Каірі 79 Як виглядає мечет Азгар з-надвору. ,Всемусулманський університет при мечеті Азгар у Каірі 81 Подвір ’ я Азгарського мечету та колонадні галерії. Мечет Азгар у-середині. ,83 ДЕ ЩО Є: Стор. І. Школа, письменство й освіта в турецько-арабських краях за передреволюційної доби на грані XIX-XX вв ………………. III-XVIII Старі типи ісламських шкіл: мектеб та медресе (ст III -IV). Доля шкіль ­ ництва в Турецькій державі XIX в. (ст. IV-VII). Про турецьке письменство, як дзеркало освітнього рівня (ст. VII – X). Рівень освіти у арабів XIX віку (ст. X-XIV). Арабська література XIX в. (ст. XIV-XVII). II. Вища освіта в Ліванській Сирії (з Бейрутом) ………………………….. 1 — 20 Про вищі школи в Бейруті (ст. 1 – 2). Французький університет с в. Йосипа (ст. 2 – 4): медичний та орієнталістичний факультети (ст. 4-5); правничий французький факультет (ст. 5-6). Інженірна школа (ст. 6). Обсерваторія в Ксарі (ст. 6-7). Друкарня французького університета і ії науково-видавнича діяльність (ст. 7-11). Книго ­ збірня французького університета (ст. 11). Американський університет в Бейруті; загальна характе ­ ристика (ст. 12-17). Факультет мистецтв і наук (ст. 17-18). Медичний факуль ­ тет (ст. 19). Американська друкарня і її видавництво (ст. 19-20). III. Вища освіта в Дамаській Сирії ……………………………………………….. 21 — 48 Арабська Академія Наук у Дамаску (ст. 21-25). її видавництво (ст. 25-27). Академічна книгозбірня (ст. 27). Академічний музей і його археологічна діяль ­ ність (ст. 28 – 32). Намагання инших арабських країн заснувати у себе Академії Наук (ст. 32-33 та 39). Медична та правнича школи в Дамаску (ст. 33-35). Французький Інститут мусулманскої Археології та Мистецтва (ст. 35-38). При ­ кінцеве слово і ілюстрації (ст. 39-48). Résumé des deux articles . . . …………………………………………………………. 49 — 52 IV. Старий схоластичний мусулманський університет при мечеті А’згар у Каірі ………………………………………………………………. . 53 — 78 Вступне слово (ст. 55). Стаття англофільського каїрського „Моктатафа” 1899 про Азгар (ст. 55-56). Стаття в бейрутському єзуїтському „Машрикові” про Азгар (ст. 56-57). Історія мечету та медреси (ст. 57-61). Теперішній вигляд (ст. 61-62). Про давніше навчання в мечеті Азгар (ст. 62-64). Яка наука в Азгарі тепер? (ст. 64 – 68). Звістки про Азгар в азгарському газетному органові „аль-Моейяд “ (ст. 68 – 69). Друкарська діяльність азгарців, наукова (ст. 69-71). Публіцистична преса азгарців у звязку з загальною історією преси в Єгипті (ст. 71-75). „Моейяд” (ст. 75-77). „ ‘ Ад4ле “ (ст. 77- 781. Инші азгар- ські органи (ст. 78). Знімки з Азгарського мечету та авдиторій …………………………………. 79 — 82 Де шо є ………………………………………………………………… 83 Бібліографічна нотатка …………………………………………………………………….. 84 ,84 Додаток до сг. XI. Стаття Гн. Ю л . Крачковського „Восточный факультетъ университета св. Іосифа въ Бейрутѣ (Изъ отчета о командировкѣ)” міститься в „Журналѣ Минист. Народи. Просвѣщ.” 1910, лютий, відд. „Современная лѣтопись”, ст. 49- 87. До ст. 72. Свою працю „The arable press in Egypt” (1899) Март. Гартман коротко- зреферував (почасти й доповнив) в міжнародній Enzyklopadie des Islam, т. І (Ляйден 1913), ст. 1062- 1065, під заголовком „Djarida” (Слово „джаріде” значить по арабськи „газета”).