Архів друкованих видань Всеукраїнської Академії НАУК, 1919-1931 рр.
Видання:
Наукові збірники ВУАН
Відділ:
Історико-філологічний відділ
Випуск №:
31
Назва:
Археологічна минувшина Київщини
Автор:
Данилевич Василь
Рік видання:
1925
Сторінок:
154
Мова видання:
Українська
Текст роспізнано:
ТАК
Дата завантаження:
25.12.2020
Опис:

Збірники наукових праць Всеукраїнської академії наук за 1919-1931 роки

Оригінал зберігається:
Національна історична бібліотека України

На весь екран

Знайшли помилку? Напишіть нам про це на пошту nibu.kyiv@ukr.net

У KPA Ї HC Ь KA АКАДЕМІЯ НАУК No 31 ВАСИЛЬ ДАНИЛЕВИЧ АРХЕОЛОГІЧНА МИНУВШИНА КИЇВЩИНИ У КИІВІ — 1925 ,,УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК Збірник Історично-Філологічного відділу No 31 Про ф . ВАСИЛЬ ДАНИЛЕВИЧ АРХЕОЛОГІЧНА МИНУВШИНА КИЇВЩИНИ (з 5 таблицями малюнків та 9 мапами) У КИЇВІ З друкарні Української Академії Наук 1925 ,[902.6(47.7)]. Дозволяється випустити в світ. Невідмінний Секретар Академії, акад. А г. Кримський . Друковано 3000 прим. Зам. No 2288. ,• ПОПЕРЕДНІ УВАГИ. Тії географічні кордони, що я їх надав Київщині й в мойому начерку її археологічної минувшини, й на моїх мапах, не відповідають жадним політичним чи адміністраційним кордонам. За справжню Київщину я визнаю лише тую те­ риторію, яку зрошують річки, що по них мешкали деревляни та поляни. Звісно, тії племена становлять головну підвалину, з якої повстала ціла сучасна людність нашої Київщини. Суміжних районів по-за межами басейнів тих річок я свідомо не торкався, бо перш за все в археології вони ще замало до ­ сліджені. Тільки на півдню та на південь-заході я залишив у загальних рисах кордони староре ­ жимної губерні. Сюди тяглася полянська коло­ нізація, бо з природнього боку ця територія подібна до решти Київщини. Здається, мапи ствердили правдивість цієї моєї гадки. Ні в короткому нарисі археологічної минув ­ шини Київщини, ні на докладених до нього ма ­ пах я не міг навести цілого матері я лу, що його посідає сучасна наука. Перш за все завадили тому короткість нарису та невеликість ма п . Але й склад матеріалів, що вони в значній мірі не відповідають ,4 сучасним науковим вимогам, стоявши у тій справі на перешкоді, може, ще більш од розмірів начерка та мап. Українська археологія завсіди перебувала в занедбаному стані. Тому, крім невеличкої купки фахівців, розкопи на Вкраїні провадили чи просто шукачі старовинних речей, придатних задля про ­ дажу, чи в ліпшому разі більш-менш освічені дилетанти. Через те більшість здобутих їм и мате- ріялів переховується по музеях без жаднйх науко ­ вих дослідів про них, ба навіть часто-густо без порядного опису. В разі-ж є й опис, то часто-густо з ним нічого доброго не зробити. Вільні за все в справі наукового вивчення нашої археології зробили німці. Але вони залежать од надрукованого матеріалу, бо музейні збірки не всім приступні задля особистої праці над ними. Таким чином і в них справа не може посуватися як слід. В кож ­ ному разі й в нарисі, й на мапах я намагався відзеркалити стан сучасного археологічного знаття й накреслити тії проблеми, що воно висунуло в справі вивчення археологічної минувшини Київ ­ щини. Тая-ж причина примусила мене відмовитися від однієї загальної ма п и й замість того розкласти весь матері я л по декількох окремих мапах. З того-ж приводу я відкинув думку про вироблення спіль ­ них зазначок однакових задля всіх мап. Рівень сучасного археологічного знаття є значно вищий від колишнього. Тепер наука студіює такі питання й висуває попереду такі подробиці в нашій археологічній минувшині, що про них колишні ,5 дослідники часто-густо майже не згадують або й зовсім мовчать. Тому п оясніння графічних зазна ­ чень я подаю зосібна на кожній мані. Гірше стоїть справа щ о-до літературних вказівок. Через брак місця міг я зробити посилки тільки на деякі праці, використані лише задля порівнянь. Так само майже не наводжу в реєстрі літератури видань, наведених проф. В. Антоновичем в його ма п і Київщини. Тільки задля небагатьох відбиток з рідких у Київі видань я зробив вийняток і навів їх теж у мойому реєстрі. З загальної літератури, що торкається іі инших місцевостей, наводжу лише найголовніші праці, особливо, приступніші задля читачів, що меш ­ кають на Київщині. З новіших закордонних дослідів наводжу тільки такі, що я їх міг використати особисто. Назви розвідок, надрукованих по веле- томових виданнях, наведено тоді, коли подані в них матеріяли використано в нарисі у великій мірі й тії матеріяли мають велику вагу при до ­ сліді того чи иншого питання. При різноманітності думок серед вчених у якій-будь справі подано декілька назв дослідів. Взагалі, мусів деколи обме ­ жувати бібліографічні вказівки такими творами, де подано велику бібліографію. Щиро дякую за допомогу в цій праці К. М. Антоновичеві й , В. Є. Козловській та П . П . Курінному. А за її надру ­ кування щиро дякую Українській Академії Наук і зокрема її Невідмінному Секретареві акад. А. Е. Кримському. ,РЕЄСТР ВИКОРИСТАНИХ ДРУКОВАНИХ ТА НЕДРУКОВАНИХ МАТЕРІЯЛІВ. А. Література. 1 ) В. Б. А н т о н о в и ч ъ, Археологическая карта Кіевской губерній. М. 1895; 2) Гр. И. Толстой и И. Кондаковъ, Русскія древности въ памятниках ъ искусства. Вв. I — V. Спб. 1889 — 1897; 3) Гр. А. Бобринскій, Кур ­ гани и случайны я археологическія находки близъ м ѣ стечка См ѣ ли. Тт. I — III . Спб. 1887 — 1901; 4) Древности Придн ѣ провья. Собраніе Б. И. и В. Н . Ханенко. Вв. I — VI. К. 1899 — 1909; 5) Древ ­ ности Русскія. Собраніе Б. И. и В. Н . Ханенко. Вв. I — II . К. 1899 — 1900; 6) В. Б. Антоновичъ, Археологическая карта Волынской губерні и М. 1900; 7) В. Б. Антонович ъ , Древности Юго-Запад- наго Края. Раскопки въ стран ѣ Древлянъ. (Мате ­ ріали по археологі и Россіи, издаваемые Археоло-. гическою Коммиссіею. No 11). Спб. 1893; 8) Отчеты Археологической Коммиссіи, за 1882 — 1911 годы. Спб. 1891 — 1914; 9) Изв ѣ стія Археологической Ком ­ миссіи. Вв. 1 — 69 та „Приложенія “ – до них; 10) Отчеты Россійскаго Историческаго Музея. М. (за відповідні роки); 1 1а) Науковий Збірник У країн ­ ,7 ського Університету в Празі. Том І. Прага. 1923; 116) Археологическая Лѣтопись Южной Россіи. Тт. I — III . К. 1899 — 1901; 12) Археологическая Лѣтопись Южной Россіи. Журналъ. К. 1903 — 1905 роки; 13) Л. Похилевичъ, Сказанія о на ­ селенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К. 1864; 14) Л . Похилевичъ, Уѣзды Кіевскій и Радо- мысльскій. К. 1887; 15) D – r Max Ebert, S ü d- ruszland im Altertum. Bonn und Leipzig, Kurt Schroe ­ der. 1921; 16) Н . Кондаковъ, Русскіе клады. T. І. Спб. 1896; 17) Пособіе къ курсу русскихъ древностей. К. 1913; 18) Каталог ъ Выставки ХІ-го Археологическаго Съѣзда въ Кіевѣ. К. 1899 (власне кажучи, частина його становить каталог Археологічного Музею був. Університету, тепер І . Н. О.; книжка першорядної ваги); 19) Д. Я. Са ­ мо квасовъ, Опытъ хронологической классифи ­ каціи и каталогъ коллекціи древностей. Варшава. 1892; 20) Д. Я. Само квасовъ, Могилы Русской земли. М. 1908; 21) Swiatowit. Тт. V та XI. War ­ szawa. 1904 та 1913; 22) Труды ХІ-го Археологи ­ ческаго Съѣзда въ Кіевѣ. Т. I. М. 1901 ; 23) Труды XI I -го Археологическаго Съѣзда въ Харьковѣ. Т. I . М. 1905; 24) Труды XI II -го Археологическаго Съѣзда въ Екатеринославѣ. Т. I. М. 1907; 25) Отчеты Городецкаго Музея Волынской губерніи барона Ѳ. Р. Штейнгель (за 1896 — 1904 роки). Варшава. 1898 та К. 1899 — 1905; 26) Древности и археоло ­ гическіе памятники Кіевской губерніи (Памятная ,8 книжка и адресъ-календарь Кіевской губерніи на 1889 годъ. К. 1889); 27) Указатель выставки Кіев ­ скаго Общества Древностей и Искусствъ 1897 г. К. 1897; 28) Указатель къ коллекціи древностей изъ раскопокъ и случайныхъ пріобрѣтеній Е. Л. Зноско-Боровскаго. Село Берестняги. Каневъ. 1897; 29) Каталогъ Выставки Ѵ III -го Археологическаго Съѣзда. Зала ХІ-я; 30) Л. Спицынъ, Краткій каталогъ Музея Русскаго Археологическаго Обще ­ ства. Спб. 1908; 31) В. В. Хвойка, Древніе оби ­ татели Средняго Приднѣпровья и ихъ культура въ доисторическія времена. К. 1913; 32) В. А. Го ­ родцовъ, Бытовая археологія. М. 1910; 33) Д-ръ Л. Н и д е р л е, Человѣчество въ доисторическія времена. Спб. 1898 (доповнення Хв. Вовка та Д. И. Анучіна); 34) Д-ръ М. Г ё р н есъ, Перво ­ бытная культура. Чч. I — III. Рига. 1914 (додатки до кожної частини Хв. Вовка); 35) Г. Обер- майоръ, Доисторическій Человѣкъ. Спб.; 36) В. В. X в о й к а, Раскопка площадокъ въ с. Крутоборо- динцахъ, Летичевскаго у. Подольской губ., и вблизи с. Веремье, Кіевскаго у. и губ. (Древности. Труды Московскаго Археологическаго Общества. Т. XXII, в. 2. М. 1909); 37) С. Schuchardt, Alteuropa in seiner Kultur- und Stilentwicklung. Strassburg und Berlin, Tr ü bner. 1919; 38) I. Ku ­ la k о v s k y, S ur la question des squelettes colores. K. 1905; 39) А. А. Спицынъ, Курганы съ окра ­ шенными костяками (Записки Русскаго Археоло- ,9 гическаго Общества. Т. XI, в.в. 1 — 2); 40) Ellis Н. Minns, М. A. Scythians and Greeks. Cambridge. 1913; 41) А. С. Лаппо-Дани лев c кій, Ски ѳ скія древности. Спб. 1887; 42) Б. В. Фармаковс кій, Архаическій п еріод ъ въ Россіи (Матеріали по археологіи Россіи, изд. Археол. Ком. No 34. П гр. 1914); 43) К. Мельник-Антонович, Майданові городища на Україні (Записки Українського Нау ­ кового Товариства в Київі. Кн. III. К. 1908); 44) В. А. Г о р о д ц о в ъ, Майдани (Древности. Труды Моск. Арх. Общ. Т. XX, в. 2. М.1904); 45) М. И. Ростов- цевъ, Эллинство и иранство на юг ѣ Россіи. Игр. 1918; 46) G. Ossowski, Wielki kurhan ryza- nowski. Krakow. 1888; 47) G. Ossowski, Ma- teryaly do paleoetnologii kurhanow ukrainskich. Krakow. 1888; 48) E. Rulikowski, Mogila w Helenowce w powiecie Wasylkowskim na Ukrainie w roku 1879 zbadana. Krakow. 1880; 49) В. B. Хвойка, П оля погребеній въ среднемъ Придн ѣ – провьи (Записки Рус. Арх. Общ. Новая серія. Т. Х II , вв. 1 — 2. Спб.); 50) С. Гамченко, Жи- томирскій могильникъ. Житомиръ. 1888; 51) Л. До- бровольскій, Къ вопросу о древнихъ укрінле- н і яхъ въ окрестностяхъ Кіева (Военно-Историческій Вістникь. Кн. 1. К. 1912); 52) Л. Доброволь- ський, Забуті межі давньої Київщини. К. 1909; 53) Л. Добровол ьскі й, Зміев ы валы вблизи Кіева. К. 1908; 54) Л. Добровол ьскі й, Лі ­ тописний Дорогожичъ. К. 1914; 55) Л. Добро- ,10 в о л ь с к і й, Городище у д. Почтовой Виты. К.1912; 56) Матеріяли до українсько-руської етнольоґії. Видання Наукового Товариства імени Шевченка. Тт. І, II І, VI. Львів; 57) М. Грушевський, Історія України-Руси. Тт. І — IV; 58) Записки Українського Наукового Товариства в Київі. Кн. І — XVII. К.; 59) J. L. Р іс, Archaeologicky vyzkum ve stredn i ch Cechach. Praha. 1893; 60) Труды Ill Археологическаго Съѣзда въ Кіевѣ. Т. I. К. 1878; 61) Труды X Археологическаго Съѣзда въ Ригѣ. Т. I. М. 1899; 62) М. Rostovtzeff, Iranians and Greeks in South Russia. Oxford. 1922; 63) А. И. Соболевскій, Русско-скиѳскіе этюды (Извѣстія Отдѣленія русскаго языка и словесности Рос. Академіи Наукъ. Тт. XXVI та XXVII. Пгр. 1921 — 1922); 64) Сборникъ археологическихъ статей поднесенный гр. А. А. Бобринскому. Спб. 1911; 65) Кіевскій Художественно-Промышленный и Научный Музей. Отдѣлъ археологіи. Краткій ука ­ затель предметовъ. К. 1913; 66) Н . И. Петров ъ , Историко-топографическіе очерки древняго Кіева. К. 1897; 67) Н . Ф. Б ѣл яшевскій, Монетные клады Кіевской губерніи. К. 1889; 68) В. Е. Д а – ни левичъ, Карта монетныхъ кладовъ Кіевской губерніи до 1-й четверти XV ст. (Труды IX Архео ­ логическаго Съѣзда. Т. I. М. 1895); 69) Сборникъ снимков ъ съ предметовъ древности, находящихся въ г. Кіевѣ въ частныхъ рукахъ. В. I — IV. К. 1890 — 189 1; 70) Л. Добровольскій, Водораздѣлъ ,11 Ирпеня и Сту гн ы. К. 1910; 71) Ф. Р. Штейнгель, Раскопки кургановъ въ Волынской губерніи, про ­ изведенныя ВЪ 1897 — 1900 гг . К. 1905; 72) П . П . Е ф и м е н к о, Мелкие кремневые орудия геометри ­ ческих и иных своеобразных очертаний в русских стоянках ранне-неолитического возраста (Русский Антропологический Журнал. Т. 13, в. 3 — 4. М. 1924; 73) О. М о n t е 1 і u s, Der Orient und Europa. 1. Heft. Stockholm. 1899; 74) D-r. M. Much, Die Heimat der Indogermanen. Jena-Berlin, H . Costenoble. 1904); 75) Sophus M ü ller, L ’ Europe prehistorique. Pa ­ ris, J. Lamarre; 76) Chr. Hostmann, Studien zur vorgeschichtlichen Archaologie. Braunschweig, F. Vieweg und Sohn. 1890; 77) A. Magyar Nemzeti M u – ze u m Multja Es Jelene. Budapesten. 1902; 78) J. Ham ­ pel, A regibb K ӧ zepkop (IV — X szazad) eml e kei magyarhonban. Budapest. 1894 — 1897; 79) D-r. J. L. Pic, Cechy predhistoricke. Svazek 1. Praha. 1899; 80) J. Kostrzewski, Wielkopolska w czasach przedhistorycznych. Poznan. 1914; 81) D-r. Julius Naue, Die vorr ӧ mischen Schwerter aus Kupfer, Bronze und Eisen. Text und Album. MUnchen, Pi- loty & Loehle. 1903; 82) A. Furtwaengler, Der Goldfund von Vettersfelde. Berlin, G. Reimer. 1883; 83) A. Bertrand et S. Reinach, Les Celtes dans les vallees du Po et du Danube. Paris, E. Le- roux. 1894; 84) Baron J. de Baye, Le cimetiere wisigothique d ’ Herpes (Charente). Angouleme, G. Chasseignac, 1892; 85) 0. M. Dalton, Byzantine ,12 Art and Archaeology. Oxford, At The Clarendon Press. 1911; 86) Н . П окровек і й, Церковная археологія. Птг. 1916; 87) Н . П . Кондаковъ, Изображеніе русской княжеской семьи въ миніа- тюрахъ Х I віка. Спб. 1906; 88) Д. II. Анучинъ, О формах ъ древнихъ русских ъ мечей (Труды VI Археологическаго С ъѣ зда. Т. I. Одесса. 1886); 89) Д. Н . А н у ч и н ъ, Сани, ладья и кони какъ принадлежности похороннаго обряда (Древности. Труды Моск. Арх. Общ. Т. XIV. М. 1890); 90) D-r. М. H о е г n е s, Urgeschichte der Menschheit. Sammlung Goschen. Berlin und Leipzig. 1912; 91) D-r. F. Fuhse, Die deutschen Altertlimer. Sam ­ mlung Goschen. Leipzig. 1904; 92) Д. Антонович, Скорочений курс історії українського мистецтва. Прага. 1923; 93) D-r. М. Hoernes, Kultur der Urzeit. I — III. Sammlung G ӧ schen. Leipzig. 1912; 94) В. E. Козловская, Славянскіе курганы и городища, какъ историческій источник ъ (Сбор ­ ник ъ Археологическаго Музея Высшихъ Женскихъ Курсов ъ въ Кіеві. В. I. К. 1914); 95) Бюлетень Кабінету Антропології та Етнології і м. Хв. Вовка. Вид. У. А. Н . 1925. Ч. І. К. 1925; 96) В. Гребе- няк, Сліди скитської культури в Галичині (За ­ писки Наукового Товариства імени Шевченка. Рік 1913. Том CXVII і CXVIII. Львів. 1914 (Збір ­ ник на пошану І. Франкові); 97) Рецензія проф. В. Данилевича на книжку д-ра М. Еберта „S ü druszland im Altertum “ див. „Записки Іст.-Філ. Відділу Укр. Академії Наук. Кн. V. К. 1924-1925 “ . ,13 Б. Рукописні та усні матеріяли. 1) Руко ­ писні матеріяли, зібрані проф. В. Б. Антоновичем у Музеї був. Університету (тепер І. Н. О.); 2) Ру ­ кописні інвентарі того-ж Музею; 3) Відомості, по ­ дані К. М. Антоновичевою; 4) Відомості, подані В. Є. Козловською; 5) Відомості, подані II. П. Ку ­ рінним; 6) Відомості, зібрані проф. В. Даниле ­ вичем. В. Музеї та збірки. 1) Археологічний Музей був. Університету (тепер I. II. О.); 2) Археологіч ­ ний Музей був. Жіночих Курсів у Київі (тепер у Музеї 1. II. О.); 3) Історичний Музей ім. Т. Шев ­ ченка, Київ; 4) Музей Української Академії Наук б. імени В. М. та Б. І. Ханенків, Київ; 5) Росій ­ ський Історичний Музей, Москва; 6) Державний Ермітаж, Ленінград; 7) Музей Еразма Маєвського, Варшава; 8) Музей Хайновського, Варшава; 9) Збірка К. П. Гревса, Ставидло, Чигир . иов.; 10) Збірка проф. В. та К. Антоновичів (в музеї був. Університету, тепер І. Н. О.). ,АРХЕОЛОГІЧНА МИНУВШИНА КИЇВЩИНИ. Люди оселилися поперше на Київщині ще за часів льодовикової доби. Але найдавніші забут ­ ки людського життя тут не сягають далі від молодшого палеоліту. Долішня стація на Кири ­ лівській вулиці, в Київі, становить типовий зра ­ зок нашої Орін ’ якської культури. Горішня стація, що розташувалася на 2 метри вище від попе ­ редньої, мабуть, мусить бути застосована до Со- лютрейської культури, до якої належить також Канівська стація. Не старша від них буде й тая мало досліджена стація, рештки якої знайдено в Київі, вище від Кирилівської вулиці. Власне ка ­ жучи, ції чотири стації вичерпують усі наукові відомості про палеолітичні часи на Київщині. Решта палеолітичних знахідок не була науково досліджена, й на відомості про них наука не може покластися. Мимоволі звертають на себе увагу нечисленність нашого матеріялу про палео ­ літ, взагалі, та повний брак відомостей про стар ­ ший палеоліт, зосібна. Чи справді люди з ’ явилися па Київщині тільки наприкінці льодовикової доби та й тоді були тут нечисленні? На мою думку, ,16 зазначені явища з ’ ясовуються простіш. Перш за все на кількість матеріялів вплинув загальний стан української культури. Постійний брак кош ­ тів задля археологічного дослідження України, брак наукових археологічних інституцій на Вкра ­ їні, зцентралізування цілої справи археологічних дослідів у Росії в Петербурзі — стояли за царських часів увесь час на перешкоді систематичному дослідженню знахідок мамутових кісток та кісток инших представників мамутової фавни, бо тільки уважний дослід таких знахідок може виявляти палеолітичні стації. Річ у тому, що при мамутах, забитих та спожитих людями, обов ’ язково знай ­ дуться кремінні начиння. До того деякі кістки будуть розбиті, бо люди завсіди любили кістковий мозок. Тимчасом цілком випадково були відкриті зазначені чотири стації. Але досліджено з них лише три. З другого боку, геологічні явища теж вплинули на кількість наших відомостей про палеоліт. Відклади льодовикової та післяльодови ­ кової діб на Вкраїні заховали глибше й гірше забутки палеолітичної людини, як у Західній Европі. Тільки систематичні досліди нашого па ­ леоліту збільшать кількість наших матеріялів про палеоліт і розвяжуть справу про час появи лю ­ дини на Київщині. Але досі й задля инших час ­ тин України відомості про палеоліт були дуже нечисленні й не сягали далі від молодших пале ­ олітичних культур. Тепер на південь-сході Укра- ,17 їни знайдено вже мустерську стацію. Беручи на увагу природні умови Київщини та південно- східньої України за часів старшого палеоліту, ми мусимо визнати те, що люди, очевидячки, могли мешкати й тут 1 ) . Тільки зазначені вище причини заважають ученим розшукати забутки тих людей. Цюю думку цілком стверджує те, що всі українські палеолітичні ста ц ії знайдено по краях тих льодовикових язиків, що висунулися до Вкраїни. Київські стації розташовано на за- хідньому боці середнього язика. Але не ліпший є стан наших відомостей також про мезоліт. До цієї стадії в культурному розвитку Київщини можна застосувати лише ста ­ цію в Іскорості, знайдену В. В. Хвойкою. Він визнавав її навіть за палеолітичну. Але решток мамутової фавни тая стація не дала. До того, загальний вигляд кремінного начиння з тієї ста ­ ції є надто відрубний від начиння палеолітичних стацій на Київщині. Наш палеоліт є типово мік- ролітичний. Тимчасом стація в Іскорості не є така типова мікролітична. Розмір її начиння є почасти середній, ба навіть теє начиння, що на инших стаціях було невеличке, на ній має значно більший розмір. Так само техніка її кремінних 1 ) Задля геології часів палеоліту див. П. Тут ко в – ськи й , Природна районізація України (в „Матеріалах до районізації України Т. І. К. 1922) та М. Ebert, Siidrussland im Altertum, розділ I I , мал. 3 (ма g ка). ,18 виробів є вища від нашої палеолітичної техніки. З цього боку, ближчі до палеолітичних будуть деякі кремінні вироби з ста ц ії коло Юрової гори. Але гр. Бобрінський досліджував тую ста ц ію цілком ненауково. Замість того, щоб вивчити зокрема кожний її штих, він змішав до купи всі знахідки. Таким чином тепер не молена зрозуміти, чи теє начиння є справді архаїчне, чи в даному разі ми маємо так звичайний в українській архео ­ логії архаїзм, себ-то відгук старовини в пізні ­ шій техніці. В кожному разі навіть теє начиння з цієї стації, що має вже виразно неолітичний вигляд, становить типовий зразок найранішого неоліту на Київщині. Ця ста ц ія ще не має таких типових задля нашої культури стадій начинь, як клинувата сокира та кривий ніж (табл. I , мал. 1 та 2). Але її мешканці зробили чималий поступ у порівнянні до палеолітичних людей, бо вони вже знають ганчарство й роблять спроби вико ­ ристовувати задля виробу своїх начинь, опріч кременю, також инші тверді нерістеві породи, а саме дикар. Звісно, тії спроби були ще невдатні, бо, як зазначає гр. Бобрінський, більшість шма ­ тів дикаря має цілком невиразний вигляд. Тільки три шматки дикаря вони переробили на сокири. В кожному разі й цяя найраніша стадія серед відомих нам неолітичних стадій виявляє тії риси, що суть типові задля нашої південно-київської культури стадій, а саме використовування задля ,,20 виробу начинь не тільки копалин, а теж кісток та рогів поруч з архаїчністю кам ’ яних, кісткових, рогових та ганчарських речей, що не відповідає справжньому культурному рівневі. Але долішній штих цієї стації, мабуть, є справді протонеолі- тичний. Культура стацій та майстерень задля Київщи ­ ни так само, як задля цілої західньої України, є тотожн я з місцевою неолітичною культурою. Тому всі тії явища, що ми їх спос т ерегаємо за часів неоліту, можна поділити на дві громади: 1) різні складові частини цієї культури та 2) пізніші н ав е рствування на неї. В культурі стацій можна зазначити перш за все дві добі: 1) добу відбива ­ них начинь та 2) добу глянцьованих начинь. Перша доба з свого боку виразно поділяється на такі періоди: 1) до появи кли н уватої сокири, 2) з появи кли н уватої сокири, 3) з появи кривого ножа. У другій добі можна примітити такі два періоди: 1) період глянцьованої кли н уватої сокири та инших глянцьованих непросвердлених начинь та 2) період просвердлених начинь простіших типів, бо чепурніші та удосконаленіші типи тих начинь з ’ являються лише за часів енеолітичної культури. Хоч культура стацій досягла на Київ ­ щині й на цілій західній Україні блискучого розвитку, наукова література, присвячена її вив ­ ченню, є аж надто замала. Вивчати її доводиться й досі по музейних збірках. Тому її не добачив ,21 В. В. Хвойка, не знає про неї нічого й новіший дослідник нашої археології д-р М. Еберт . Тим- часом маненька ма п а кам ’ яної культури (мана 1), що її я можу подати, не може умістити навіть половини відомих нам стацій та майстерень. Нема що казати вже про окремі знахідки. Але й в такому вигляді мапа виявляє одну характери ­ стичну рису в цій культурі. Легко добачити на мапі І те, що Київщина за часів культури стацій та майстерень може бути поділена на 2 відрубні райони: північний та південний. В кожному районі є різнація поміж східньою та західньою його частинами. Тії 2 райони відповідають двом різним варі я нтам цієї культури. Майже всі май ­ стерні зосереджуються в західній частині північ ­ ного району, на горішній Уші та на її допливах у тій частині її течії, Жереві та Норині, а саме Нагоряни, Збранки, Коптевщизна, Овруч, Бондарі, Іскорость, то-що. Тутешня культура є виключно кам ’ яна, бо поодинока знахідка кісткових речей (Коптевщизна й ин.), очевидячки, становить вий- няток. Кремінь та кремінюваті породи копалин переважають тут инші копалини. Так само від ­ бивані начиння переважають що-до своєї кілько- сти глянцьовані та просвердлені начиння. Тех ­ ніка відбиваних начинь досягає тут свого най ­ вищого розвитку. Місцева людність виробляє з кременю не тільки різноманітну зброю, потрібну їй задля полювання, а також різноманітне госпо ­ ,дарське начиння. До того мимоволі звертає на себе увагу те явище, що тутешня зброя має ви ­ ключно мисливський характер, — жадної бойної зброї в пер ш ій добі ми не бачимо тут. Очеви ­ дячки, місцева людність була невойовнича, й життя її в цій лісовій та багнистій країні було досить безпечне. Про те свідчать виразно тії її стації, що вони густо укривають береги Уші та її допливів і відтіль перекидаються на долішню течію Прип ’ яти та на Тетерів. Але небезпека жит ­ тя, очевидячки, в даному разі не відогравала головної ролі. Головна принада, що вона при ­ ваблювала людність до цієї країни, була ціл ­ ком господарська. Тут людність мала у великій кількості кремінь та почасти инші копалини, потрібні їй задля виробу її начиння та зброї, тут вона легко здобувала собі їжу, бо тамошні ліси тоді рясніли на різноманітні їстівні рослини та на різноманітних звірів та птахів. Так само мисливство постачало їй шкури, потрібні задля одіжи. Повний брак землянок у цій місцевості виразно свідчить про те, що тутешня людність меш ­ кала по надземних житлах, які вона робила теж з тих матеріялів, що вона їх здобувала по лісах та, може, й по багнах (очерет). Але серед зазначених вище причин, що вони притягали людність до цієї країни, першу ролю, очевидячки, відогравало багатство па нерістеві матеріяли, бо ми бачимо те, що всі майстерні зосереджуються в західній ,23 частині цього району, на сході-ж нема жадної майстерні. Безперечно, дослідження цих майстерень та стацій досі провадилося досить ненауковим чином. Одного збирання речей на їхній поверхні замало. Щоб встановити ступеневий розвиток куль ­ тури, треба обов ’ язково робити розкопи на них. Велика численність тих майстерень та стацій ви ­ разно свідчить про те, що люди мешкали в цій країні довгий час. Але розташувати тії стації та майстерні чи їхні штихи по добах та періодах майже ніколи не щастить, бо тих штихів ніхто не вивчав. У кожному разі на підставі їхніх мате ­ ріялів можна зробити лише самісінькі загальні висновки. Не зупиняючися на першому періоді в першій добі, бо наш матеріял не дає нічого но ­ вого в порівнянні до матеріялів Юрової гори, зазначу те, що в другому періоді техніка відби ­ вання значно удосконалилася. Перш за все люди навчилися за допомогою дрібних одбивань та відчавлювань надавати своїм кремінним виробам дозробленіший та чепурніший вигляд. Так само й техніка великих ударів значно удосконалилася за тих часів. Тому люди починають виробляти з кременю та з инших копалин більші гатунки начиння. З дикаря та з деяких инших копалин вони виробляють відбійники, а з кременю клину- ваті сокири. Звісно, тії сокири спочатку мають дуже незграбний та незручний вигляд, бо вони ще товстенні та круглясті. Але в треіьому пері- ,24 оді тієї доби, поруч з розвиненням кам ’ яної тех ­ ніки, удосконалюються перш за все тії гатунки начиння та зброї, що існували вже в другому періоді. До цього періоду треба застосувати тії чепурненькі трикутні та серцюваті кремінні стрі ­ лочки, що звертають на себе загальну увагу від ­ відувачів по музеях. Кремінна клинувата сокира під той час розвинулася в напрямі витончення та виплюсковачення. Поруч з тим у клинуватій сокирі добачається й инша зміна: давніша сокира звужчувалася до січного краю, в третьому пері ­ оді січний край в неї стає ширший від її горіш ­ нього краю. За тих-же часів люди почали вироб ­ ляти з кременю широкі листуваті списи та спи ­ сики. Чепурніший від них вигляд має теж но ­ вина — листувата стрілка. Але найтиповіше при ­ дбання того періоду становить кремінний кривий ніж (чи пила), поки-що в мало викривленій формі. Майстерню та стацію коло с. Чабанів, Овруцьк. п., я-б міг визнати майже за типову задля цього періоду, як-би на ній не знайшлися перша спро ­ ба глянцювання та деякі кремінні відбивані речі, що їх треба застосувати до другої доби, прикла ­ дом, листуваті стрілки з ніжкою. Але крім кри ­ вого ножа, ця майстерня має повний склад того начиння та зброї, що вони характеристичні задля третього періоду першої доби: відбійники пер- кутори (великі відбійники), відбійники серед ­ нього та дрібного розмірів, клинуваті сокири, різи, ,25 клюки, списики, стрілки різних гатунків, різачки, шила, гострокинчики, свердла, ножі, скрабачки, пили та різну покид ь виробництва (нуклевси, шматки кременю, то-що), почасти перероблені на начиння. Вже ця майстерня, що її можна засто ­ сувати до самісінького початку першого періоду другої доби, вказує на той напрям, що його мав розвиток техніки в той час. З одного боку, удо ­ сконалювалася техніка відбиваних виробів, з дру ­ гого боку, людина зробила великий винахід, а саме навчилася глянцювати начиння. В звязку з тими технічними успіхами з ’ являються нові гатун ­ ки начиння та зброї й удосконалюються старі їх гатунки. До нових гатунків треба залічити: до ­ лота, глянцювальники та глянцювальні тахлі. Серед удосконалених виробів треба зазначити перш за все еволюцію листуватих списів, списи ­ ків та стрілок на такі-ж начиння з ніжкою, при ­ чому замість широкої форми вони набувають у тому періоді струнку довгасту форму 1 ). Січний край клинуватої сокири стає ширший та викруг ­ лений, а вона стає ще тонша. До того січний її край удосконалюється через глянцювання. Кри ­ вий ніж більше викривляється, хоча київський гатунок його є найнечепурніший та найменш ви ­ кривлений в порівнянні до инших західньо-укра- 1 ) Трикутна стрілка з ніжкою є лише наріянт листу- ватої стрілки з ніжкою. ,26 їнських типів його. Він є й найменший — 2 — 10 снтм. у довжину. Але через найпростіше глянцю ­ ватій 1 ) вона здобуває поскляний лиск. Ось голов ­ ні риси цього періоду. Але найблискучішого свого розвитку північно-київська культура стацій та майстерень досягає лише в другому періоді другої доби. Поруч з удосконаленням раніших технічних метод відбивання та глянцювання лю ­ дина навчилася тоді різати та свердлити камінь. Безперечно, ції винаходи мали чималу господар ­ ську вагу. Але взагалі технічні винаходи другої доби, здається, в значній мірі змінили колись не- войовничу місцеву людність на досить войовничу. В кожному разі вже в першому періоді з ’ явля ­ ються списи та списики й значно удосконалюють ­ ся стрілки. Навряд все те мало мисливську мету. В кожному разі рибальські кремінні гачки та лупцеві пряслиці суть цілком господарські речі (Збранки, Хайча, Шваби і т. ин.). Але кидальні каміння, молоти та сокири-молоти навряд чи мали таку-ж спокійну вагу. Перш за все соки- рами-молотами нічого рубати не можна, бо їх вужчий край аж надто тупий. Так само молоти бу- ли-б потрібні задля праці над деревом. Але де ­ рев ’ яне виробництво за тих часів, очевидячки, було мало розвинене. Тимчасом молоти дуже розповсюджені на північній Київщині, особливо 1 ) Більш-менш довге намулювання чимсь м ’ якшим од кременю, ,27 в її п івденно-західніх місцевостях, мимоволі нага ­ дують кам ’ яні булави, такі характеристичні за тих-же часів задля південної Київщини. Таким чином, технічні успіхи, мабуть, не зробили життя спокійнішим, а навпаки сприяли розвиткові війн. Безперечно, поруч з тим поступ культури, оче ­ видячки, поліпшив умови життя та праці того ­ часних мешканців північної Київщини. Досить нагадати нашу стару знайому — клинувату сокиру. Тепер з ’ являються такі тонкі, стрункі, чудесно виглянцювані та гострі примірники її, що й за наших часів можна-б було працювати з нею нез ­ гірш од крицевої сокири. Так само пряслиці свід ­ чать про те, що тогочасні люди вже знали ткаль- ство. Проте акад. М. Біляшівський застосовує тії пряслиці до велико-князівських часів. Але я-б не міг пристати на його здан н я. Величезні майстерні тих пряслиць коло Каптевщизни та Нагоря н , не кажучи про низку менших майстерень у тому-ж районі, увіходять до складу тієї гро ­ мади стацій та майстерень, що вони зосереджу ­ ються на Уші та її допливах. До того по всіх майже неолітичних стаціях та майстернях, навіть по таких, де нема жадних наверствувань велико ­ князівської доби, ми бачимо ції пряслиці та від ­ ламки, що залишилися після їхнього виробу (Ан ­ тоновичі, Хайча, Болсуни і т. ин.). Тому, на мою думку, гадка проф. В. Антоновича, що виробниц ­ тво пряслиць розпочалося ще за часів неолітич- ,28 ної культури й тривало до велико-князівських часів включно, є ймовірніша. В такому разі об ­ роблення волокнуватих речовин почалося на Київ ­ щині, як і п о всіх усюдах, за часів неоліту. Характеризуючи неолітичну культуру північ ­ ної Київщини, я мушу зупинитися ще на деяких типових рисах її. Як-раз задля останнього її пері ­ оду є властивий той архаїзм деяких гатунків на ­ чиння, про який я згадував вище. Така типова майстерня відбиваних та глянцьованих начинь, як майстерня коло Збранок, виразно доводить тую річ. Майже всі начиння більшого розміру мають архаїчний вигляд та нагадують палеолітичне начин ­ ня, прикладом, відбійники-перкутори, спичасті сокири, долота, свердла, пили, великі ножі, то-що. Більш од того, ми бачимо знов і таке характери ­ стичне палеолітичне начиння, як миґдалювата сокира. Але те явище свідчить не про занепад кам ’ яної техніки, а про надзвичайно високий рі ­ вень її. Людина так панує над своїм матеріялом, що вміє трьома-чотирма вдарами цілком закінчити потрібне їй начиння. Вона вже розуміє вагу часу та праці. Таке твердження цілком стверджують і чудесні примірники ретельно виробленого дріб ­ ного начиння, й не менш чудесне глянцьоване начиння, й такі-ж чудесні глянцьовані та про ­ свердлені кам ’ яні вироби. Але більший довід того твердження становить дивовижне знаття копалин, що виявляють тогочасні майстри. Задля кожної ,29 окремої громади начинь вони обирали певні по ­ роди кременю та инших кремінюватих копалин. Таким чином, з одного боку, вони досягали, в разі потреби, казкової чепурности своїх виробів, з другого боку, теж, в разі потреби, вони могли швидко закінчити потрібне начиння й не були примушені гаяти час на його дороблення. Але мені можуть завважити те, що по неолітичних майстернях майже ніколи не знайти глянцьова- ного та просвердленого начиння, й взагалі цілі й цілком закінчені примірники речей там стріва ­ ються порівнюючи рідко. Навпаки, по всіх май­ стернях стріваються у більш-менш великій кіль ­ кості різні начиння виробництва: відбійники, глянцювальники, бруси, глянцювальні тахлі, го- стривні каміння, то-що. Але й розміри тих май­ стерень, і склад знахідок на них виразно свід ­ чать про те, що вони не являли собою якогось хатнього виробництва, а майстри на них були фахівці-ремісники, що працювали задля широкого збуту. Справді, майстерня коло Збранок не дала жадного просвердленого начиння, та й лупцевих пряслиць знайшлося лише три. Майстерня коло Болсунів збагатила музей бувшого Університету (І. II. О.), крім різних начинь виробництва на дві цілі сокири та на низку попсованих відбиваних та просвердлених начинь, не кажучи вже про по ­ кидь виробництва. Але по майстернях нема що шукати цілих речей. Нони могли тільки випад- ,зо ково залишитися там. Навпаки стації, крім різ ­ ної п окиди, дають більш-менш велику кількість цілих речей (Веледники, Черевки, Норинське, Хайча, Шваби, Красносілька і т. ин.). Але стації в цьому районі досліджено значно гірш од май ­ стерень. Тимчасом майстерні забідні на ганчарські забутки. Навпаки стації рясніють на ганчарські вироби. Тому я можу мало з ’ ясувати справу про стан ганчарства в тому районі. На підставі дуже невеличкого матеріялу, що звернув на себе увагу дослідників та переховується тепер по музеях, можна зробити перш за все той висновок, що рі ­ вень ганчарства там був дуже невисокий. Ганчарі домішували до глини переважно дрібні шматки дикаря, деколи-ж ще й пісок та мушлі (Коптев ­ щизна, Збранки, Хайча, Шваби, Васьковичі і т. ин.). Крім череп ’ яного посуду, що мав невели ­ кий розмір 1 ) та являв собою незґрабні горщики, ганчарі виробляли з глини також пряслиці. Свої вироби вони випалювали звичайно кепсько. Лише коло Збранок знайдено череп ’ я посуду, зробленого з дрібної, добре перемитої глини та гарно випа ­ леного. Посуд ганчарі прикрашали поглибленим орнаментом звичайних за часів неоліту типів: ямки, крапки, риски, то-що. Але в порівнянні до неолітичного посуду на Білорусі (мабуть , литов- 1 ) Фрагмент великої посудини, знайдений коло Ко п – тевщизни, становить безперечний вийняток. Той аж надто кепський виріб його яскраво доводить теє твердження. ,31 ський неоліт) та на Московщині (угорсько-фін ­ ський неоліт), орнаментація нашого неолітичного посуду є забідна. Дуже рідко вона укриває цілу посудину. Здається, таке явище можна спостере- гати лише в другій добі. Звичайно орнаментація охоплює лише боки й, по деяких гатунках посуду, його плечі. В першій добі згадані орнаментаційні елементи розташовуються на посудовій поверхні досить безсистематично. Але в другій добі зга ­ дані елементи починають сполучатися на певні орнаментаційні мотиви. Ції орнаментаційні мотиви суть виключно геометричні й становлять різні комбінації ламаної чи хвилястої лінії. Таким чи ­ ном, геометризація орнаменту, що така характери ­ стична задля українського народнього орнаменту, примічається на Вкраїні вже в неолітичній орна ­ ментації. Але проф. В. Антонович зазначає низку зорнаментованих, глянцьованих та просвердлених кам ’ яних начинь. Тимчасом, як фінський неоліт у своїй останній добі подає чудесні зразки звірячої орнаментації кам ’ яних начинь, орнаментація на ­ ших кам ’ яних начинь, що були зроблені теж у другому періоді останньої неолітичної доби, є виключно геометрична та лінійна. Вона буває або поглиблена, або рельєфна. Звичайно вона являє собою обідець, що, так казати, підкреслює кон ­ тури начиння. Численність та великі ст ь тутешніх майстерень та стацій мимоволі викликають думку, що люд- ,32 ність, що її забуток являє собою тая неолітична культура, мешкала тут дуже довгий час та була досить численна. Тимчасом кількість неолітичних могил, що ми їх знаємо тут, є аж надто неве ­ личка (мана І). До того тії могили становлять три виразно відрубні типи: 1) могили або робле ­ ни ці 1 ); 2) могили без насипу та 3) кам ’ яні кисти. Очевидячки, тії три типи могил не можуть бути одночасові, й, мабуть, належать різним племенам. Але роблениці стріваються тут спорадично й виразно становлять вийняткове явище. Будучи типові задля південної Київщини, вони, очеви ­ дячки, належать якимсь зайдам з тих місцевостей. Тимчасом той погріб, що його занотував проф. В. Антонович у Коростишеві, можна визнати як ­ раз за характеристичний задля північної Київ ­ щини. Справді, уся описана зараз культура є типово лісова. В згаданому вище погребі мрець був загорнутий в березову кору. Навряд чи можна суперечити супроти того, що такий погребовий обряд може стріватися лише в лісової людности. Але мені можуть завважити тс, що проф. В. Анто ­ нович у покажчику згаданий погріб завів до роб- лениць. Досить прочитати його опис у тексті, щоб зрозуміти тс, що тая могила, очевидячки, не 1) Наш народ тими словами зазначає насипані земляні могили, себ-то такі могили, що їх москалі менують „курга ­ нами “ . На Слобожанщині в тому-ж розумінні вживають ви ­ раз „роблені могили”. ,33 мала насипу. Річ у тому, що в лісових місцево ­ стях насипати високу могилу не так легко, як на степу. Крім того, на степу такі могили являють собою певну прикмету того, що тут є могила. В лісовій місцевості такі прикмети суть цілком зайві. Тут можна легко обозначите могилу якою- будь дерев ’ яною признакою. В такому разі такі могили згодом стали зовсім непомітні й цілком трапунково стають відомі науці. Щоб розшукати їх, конче треба робити те, чого досі не робили дослідники нашого неоліту, а саме провадити систематичні розкопи в районі стацій та май­ стерень. Наприкінці неолітичної культури до північ ­ ної Київщини насунулася з заходу людність, що ховала своїх мерців по кам ’ яних кистах. Д-р М. Еберт бачить у тій людності германців. Навряд можна пристати на його здан н я. Зазначений їм район розповсюдження тих кист до південь-сходу від р. Одера за часів неоліту не був залюднений ще германцями. Вони з ’ явилися там значно піз ­ ніш. Правдивіша є думка тих вчених, що вони визнають людність кист за слов ’ янську. В кож ­ ному разі ми стріваємо тії кисти на цілій західній Україні. В кистах с п остерегаються два обряди: трупоскладення та трупоспалення. Але склад ре ­ чей, що супроводять погріб, є цілком однаковий: глиняні глечики та глянцьовані й просвердлені кам ’ яні начиння. Тому кисте з обома обрядами 2 ,31 суть одночасові. Але різнація що-до погребових обрядів ще не доводить етнічної різнації людно ­ сти. В даному разі можна припустити те, що обряд трупоспалення був власне той обряд, що його додержувалася людність кист. Обряд-же трупоскладення міг розповсюдитися серед неї під упливом місцевих звичаїв, бо тамошня тубільська людність додержувалася трупоскладення. Неолітична культура південної Київщини мо ­ же бути поділена на тії-ж доби та періоди, що й культура північної Київщини, тому н е зупиняюся на них. Зазначу лише те, що природні умови так само відбилися на ній, як і на її північній сестрі. Якщо виключити майстерню пряслиць у Київі, на Фроловій горі, бо тая гора була дуже залюд ­ нена за велико-князівських часів, і не знати, до якого часу застосувати тую майстерню, то зали ­ шаються дуже сумнівні відомості про майстерню глянцьованого та просвердленого кам ’ яного на ­ чиння у Совках. Здається, тії відомості можна просто відкинути. В такому разі на цілій півден ­ ній Київщині не, буде жадної майстерні. Такий повний брак майстерень зрозуміти легко: тут не було потрібних задля виробу начиння копалин. Тая-ж причина викликала и н шу рису місцевої культури: за браком кам ’ яного матеріялу тутешня людність широко використовувала звірячі кістки та роги. В якій мірі в неї бракувало матеріялів задля виробу начиння, виразно свідчить те, що ,35 вона використовувала задля того навіть копальні кістки. Проф. В. Антонович знайшов у неолітичній могилі (Романівка) молот, зроблений з мамутової ікли. Безперечно, на ста ц іях можна знайти й тут начиння виробництва й покидь виробниц ­ тва. Але все те стрівається в невеликій кількості й лише доводить те, що теє виробництво було хатнє, а не промислове, як на півночі. Таким чи ­ ном, вже апріорно можна висновити те, що ту ­ тешня людність мусіла здобувати потрібне їй на ­ чиння переважно з північної Київщини. Матеріял начиння та його типи цілком доводять таке твер ­ дження. Але деяке начиння вона здобувала, очеви ­ дячки, з инших місцевостей, бо ні його матеріял, ні його типи не мають аналогії на північній Київщині 1 ). Крім того, треба припустити й те, що тутешня людність здобувала й по-за межами Київщини не тільки готове начиння, а також сиро ­ винні матеріяли задля його виробу, бо инші умови життя, як на півночі, потрібували й иншого на ­ чиння та зброї. Прикладом, тут стріваються в третьому періоді першої доби відбивані кремінні 1 ) Те начиння не досліджено з мінералогічного боку. Тому зазначити всі місцевості, з яких здобувала собі на ­ чиння південно-київська людність, не можна. В кожному разі Волинь, Поділля й Галичина суть безсумнівні. Ало. здається, дещо надходило сюди й з инших країн Середньої Европи (Угорщина, Чехія, Морава, Південна Польща, то-що). Менш виразні південні стосунки Київщини за ча ­ сів неоліту. ,36 запоясники або чингали великого розміру (Ду- минці), великі листуваті кремінні списи, в дру ­ гому- ж періоді другої доби тут стріваються в великій кількості бойові сокири-молоти (Дудари, Халеп ’ є і т. ин.) та булави (Юшки, Черниші і т. ин.). Взагалі, небезпечність життя в степовій місцево ­ сті надає тутешньому неолітові більш войовничі риси, як на півночі. Тому тутешні стації являють одну цікаву рису, що виразно була наслідком, опріч инших згаданих вище причин, поміж ин- шим теж зазначеної зараз причини: теє господар ­ ське начиння, що н а півночі вироблялося з кре ­ меню та й з инших копалин, тут вироблялося часто-густо з кісток та з рогів. Навіть частина мисливської та бойової зброї (списи, списики, стрілки) вироблялася з такого-ж матері я лу. Оче ­ видячки, потреба що-до зброї тут була аж надто велика. Тая-ж причина почасти вплинула й на розташування людности на південній Київ ­ щині. Легко добачити те, що тут (мана І) люд ­ ність за часів неоліту трималася головним чином берегів Дніпра та долішніх течій його допливів. Звісно, таке розташування людности викликалося перш за все господарськими причинами. Полю ­ вання на сте п у важче, як у лісі. Тому одне полювання не могло завдовольнити споживчих по ­ треб людности. Щоб прогодуватися, вона мусіла використовувати й річну фавну. Справді, їстівна покидь неолітичних стацій, печер та землянок ,37 дає чимало мушлів Unio та Anadonta. Очеви ­ дячки, тутешня людність споживала тих слима ­ ків. З другого боку, ліси на південній Київщині стріваються лише по берегах Дніпра та на самі ­ сінькій долішній течії його допливів. Тому життя тут було безпечніше, як на відкритому степу. Але в кожному разі південно-київський неоліт є яскраво-степовий. Які домівки будувала собі людність за пер ­ ших періодів неоліту, ми не знаємо. Мабуть, вона не робила нічого ліпшого від найпростіших куре ­ нів з очерету та з хмизу. Але в третьому періоді першої доби вона викопувала собі печери в льосі, з якого складаються дніпрянські береги. Проф. В. Антонович занотував десятки печер по берегах Дніпра. Але досліджено з них лише частину київ ­ ських печер. Мешканці тих печер не знали ще глянцьованого начиння, але мали вже кривий ніж. Але найважливіший наслідок тих дослідів, що зробив проф. В. Антонович по київських печерах, є те, що серед їстівної покиди знайдено тут, крім риб ’ ячих кісток та скойок, також конячі, волов ’ ячі та свинячі кістки. Таким чином, тутешня людність вже тоді мала свійську худобу 1 ). Така річ свідчить про досить високий культурний 1 ) Степовий характер південно-київського неоліту до ­ водять не тільки ранн є засобічення Коняки, але й спожи ­ вання конячого м ’ яса, річ цілком невідома лісовим меш ­ канцям. ,38 рівень місцевої людности. З другого боку, життя по печерах людей, щ о мали вже худобу, свідчить про те, що тая людність була осіла. Так само кістки спожитої худоби доводять те, що тії люди, що-до завдоволення своїх їстівних потреб, не за ­ лежали вже виключно від успіху полювання чи рибальства й, в разі инпюї їжі не пощастило здо ­ бути, могли прогодуватися й за кошти своєї ху ­ доби. В даному разі тая худоба становить додат ­ ковий продукт. Звісно, існування того продукту забезпечає дальший культурний розвиток людно ­ сти. Справді, вже в першому періоді другої доби тутешня людність почала будувати собі доскона ­ ліші домівки, а саме погребиці (землянки). Погре ­ биці являли собою неглибокі ями, над якими на стовбурах прилаштовувалися мури, плетені з хмизу й ошмаровані глиною. Над стінами накла ­ далася покрівля з хмизу чи з очерету, ошмаро ­ вана теж глиною. В погребиці складалося з каме ­ нів огнище. Знахідки глянцьованих кам ’ яних макогонів на тогочасних стаціях та селищах (Хмільна, Сердягівка і т. ин.) яскраво свідчать про те, що в кожному разі в другому періоді другої доби, а, може, й в першому її періоді, ту ­ тешня людність знала й хліборобство 1 ) . Цілком 1 ) Мимоволі виникає питання, чи клинувата сокира, так улюблена на Київщині, була тільки сокира, чи вона відогравала ролю також копаниці й вживалася задля земле – робської праці. Її примірники звичайно мало попсовані за ­ для сокири. ,39 можлива річ, що вона почала обробляти землю ще в першому періоді тієї доби. Взагалі, ввесь неолітичний матеріял, що його знайдено на пів ­ денній Київщині, виразно доводить вищий куль ­ турний рівень тутешньої людности перед північно- київською. Своїх небіжчиків місцева людність у першій добі ховала в глибоких материкових ямах, над якими насипала могилу. До могили не клалося жадних речей (Кагарлик, Зеленки і т. ин.). Пізніші погреби, мабуть тієї-ж родини, розташовувалися в горішніх штихах ґрунту, ба навіть у насипу, який, очевидячки, в такому разі досипали. Але речей теж не клали до могили. Мабуть у третьому періоді першої доби могилу почали улаштовувати пильніш, а саме па південь-сході південної Київ ­ щини в могильній ямі накладалася підлога, над ямою-ж на стовбурах улаштовували покрівлю з дощок. Велика давність тих могил стверджується не тільки тим, що вони розташовані найнижче, в материку, але й тим, що новіші могили розташо ­ вані вище від них, звичайно не порушаючи їх. Речей при кістяках теж не клалося (Сміла, Костян ­ тинів к а і т. ин.). В другій добі людність починає класти до могили по всій південній Київщині глянцьоване та просвердлене кам ’ яне начиння та зброю (Вишгород, Мархалівка, Янковичі, Гатне і т. ин.), на півдні-ж ставлять до могили також 1, 2, 3 череп ’ яні глечики, очевидячки, з їжею ,40 (Рубаний Міст, Монтрезорівка і т. ин.). Звичай становити глечики, очевидячки, пішов з півдня чи з пі вдень-сходу, бо він був розповсюджений більш на півдні південної Київщини (Бурти, Зе ­ ленки, Шандра, П оток, Янівка і т. ин.). На мою думку, однакова присутність глечиків і при до ­ рослих, і при дітях виразно доводить тс, що до тих глечиків клалася їжа. Цей звичай розповсю ­ дився на південній Київщині, очевидячки, лише в другому періоді другої доби, бо могили тільки з кам ’ яним начинням та зброєю, без глечиків, ми знаємо по цілій Київщині (крім згаданих вище, теж Самгородок, Онацки, Тальне, Бурти, Зеленки і т. ин.). До того такі могили звичайно розташо ­ вані в роблениці найнижче, найчастіш у матери- ці, могили-ж з глечиками в тій саме роблениці розташовані звичайно вище. Очевидячки, звичай покладання до могил тільки речей є старший від звичаю становити до могили глечики з їжею. На ­ прикінці неоліту до Київщини насунулася з пів ­ дня чи з південь-заходу нова людність, що спалю ­ вала своїх мерців, складала тії спалені кістки до глиняних осуарів (урн) і ховала тії урни під мо ­ гилами чи в могильному насипу. Поки-що могили тієї нової людности знайдено в найбільшій кіль ­ кості на самісінькому півдні Київщини [Гуман- ський (найбільш), Звиного родський та Черкаський повіти ] . Подібні могили спорадичне стріваються й на середній Київщині, але лише як поодинокі ,41 погреби. Таким чином там вони становлять, оче ­ видячки, могили зайд. Ця людність на Київщині, мабуть, була нечисленна. Судячи по знахідках (ма п а І), вона розташовувалася спочатку в тій місцевості Київщини, що за часів неоліту не мала постійної людности. Згодом вона почала роз ­ повсюджуватися відсіль у північно-східньому на ­ прямі (Смілянка, Сміла, Костянтинів к а). На Чиги- рипщині чомусь її могил поки-що не знайдено. Судячи по численності могил місцевої людности, одночасових з могилами нових ос е льників, останні розселювалися серед тубільців, не висуваючи їх з сучасної Черкащини. Крім погребового обряду, тії люди відрізнялися від місцевої людности по ­ рівнюючи високим рівнем своїх ганчарських ви ­ робів. Погребові урни та инший свій посуд вони виробляли з гарно просіяної глини й добре ви ­ палювали його. До того вони вміли виробляти посуд великого розміру (осуари), чого ще не вміла робити тубільна людність. Цікаво зазначити те, що цілком подібну культуру поки-що відкрито далеко від Київщини, на Харківщині ( Б уди й Березівка, Охтир. нов.) 1 ) . Забідний матеріял зава ­ жав висновити, до якої етнічної громади треба за ­ стосувати тих нових оссльників. Але в читача може виникнути питання, до якої-ж етнічної громади належала йеолітична 1 ) В. Е. Даниле в и ч ъ. Раскопки Кургановъ, около с. Будъ и х. Березовки, Ахтырскаго у ѣ зда (Труды XII Археологическаго Съ ѣ зда. Томъ I. М. 1905). ,42 людність Київщини. Неолітична культура Київ ­ щини є лише частина тієї неолітичної культури, що охоплює цілу західню Україну (Київщина, Волинь, Поділля, Галичина, Буковина). Хоч окремі місцевості виявляють тії чи инші дрібні окроміш- ності, властиві лише їм, але в цілому ця куль ­ тура має такі спільні риси, до того в головних культурних явищах, що її легко відрізнити від усіх сумежних та віддалених неолітичних куль ­ тур. Мілюков, Маштаков, Соболевський та Єґоров намагаються довести, ніби фіни мешкали колись також на Київщині 1 ) . Але акад. Карський, Воль ­ тер та Веско довели докладно те, що фінські оселі ніколи не простягалися до півдня від За- хідньої Двини 2 ). Таким чином фінізм тієї людности треба виключити. До того, з археологічного боку, тутешня неолітична людність виразно відрізняється 1 ) Милюко въ. Очерки по исторіи русской куль ­ туры, в. 1; Маштаковъ, Списокъ р ѣ къ Дн ѣ провскаго бассейна. Спб. 1913; його-ж, Списокъ р ѣ къ бассейновъ Днестра и Буга. Игр. 1917; Соболевський, Рецензія на останню книжку Маштакова в „Изв. Отд. рус. яз. и слов. Рос. Акад. Наукъ. 1919 г. Т. XXIV, кн. 1. Игр. 1922 “ ; Его- р о в, Два финских имени (Сбор н , статей по русской ист о ­ рии, посвященных С. Ф. Платонову. Игр. 1922); Рецензія па останню розвідку в „Літ.-Наук. Віснику, 1924 р., кн. X “ . Тепер Соболевський (Рус.-ские. эт.) одмовився вже від фінів і визнає скитів за автохтонів і по тільки цілої України, ба навіть цілої Східньої Европи, до Балтійського моря включно. 2 ) К а р с к і й. Б ѣ лоруссы, т. І ,43 від неолітичних мешканців Білоруси та Москов ­ щини. Так само, й з антропологічного боку, неолі ­ тичні мешканці Західньої України неподібні до неолітичних мешканців Білоруси та Московщини 1 ). А. І. Соболевський думає, ніби слов ’ янська пра ­ мова становить зілляння балтійської мови з іранською, а само з говіркою скитської мови (с. 331). Стрінулися тії дві мови на берегах Балтійського моря. Відкіля прийшли ту ­ ди слов ’ яно-балтійці, він не може вирішити. Але вони не прийшли ні з заходу, ні з південь-заходу, ні з півдня (с. 331). Очевидячки, вони не могли прийти туди і з сходу, бо Соболевський гадає, ніби цілу Східню Европу залюдню ­ вали скити, що були її автохтонами. Причому їхню при ­ кмету становила доліхокефалія (с. 278 — 279 та 332). Але Талько – Гр и нцевич (Przyczynek do poznania swiata kurha- nowego Ukrainy, Krak o w. 1899), на підставі досліду черепів скорчених, скитів та давніх українців (полян та деревлян), визнає за найдовгоголовіших: скорчених (71%) та давніх українців (96 % ), тимчасом, як у скитів доліхокефалія менш характеристична (43 % ). Рамі, Хв. Во в к та німецькі антро ­ пологи довели те, що давні слов ’ яни взагалі були довго ­ голові, германці-ж — короткоголові. Тепер, навпаки, слов ’ я ­ ни — брахікефали, германці-ж — доліхокефали. Проф. В. Ан ­ тонович, згоджуючися з Талько-Гринцевичем, зазначив те, що українці тепер стали короткоголові, довгоголовість- же збільшується на Вкраїні в напрямі до сходу. Досліди проф. Попова над черепами скорчених, скитів та давніх українців (східніх сіверян) дали такі-ж наслідки, як у Талько-Гринцевича. Виразна річ, А. І. Соболевського су ­ часна антропологія не обходить. Я не мовознавець і не можу судити про його думки що-до прамови. Але маю ве ­ ликий сумнів що-до запозичення східніми слов ’ янами їхніх топографічних назв у скитів. Вони не всі скитські (с. 274). ,41 Звісно, низка вчених визнає Західній Україну за частину слов ’ янської правітчини. Така думка щ о- часу більш стверджується в науці. Поміж иншим топографічні назви свідчать про слов ’ янську, а саме українську тубільність на Західній Україні. Задля неслов ’ янських топографічних назв легко зазначити той час, коли вони з ’ явилися тут * 1 ). З другого боку, західньо-український неоліт охо ­ плює тую територію, де присутність українців 1 ) В справі витлумачення топографічної номенкла ­ тури в російській науці панувала досі фіноманія. Всі назви тлумачилися з фінських мов, і фіни визнавалися за тубіль ­ ців і по таких місцевостях, де вони ніколи не бували (най- повніш у С. К. Кузнецова, Русская историческая гео ­ графія. М. 1910). Тепер представники націоналістичного напрямку в російській науці визнають тую фіноманію за цілком ненаукову. Але, з свого боку, вони становлять ці ­ каве явище, так казати, скитоманії (Соболевський та ин.). Річ у тому, що сучасна західня наука подає що-часу більш доводів того, що частина слов ’ ян, серед них і ми, українці, являють собою автохтонів залюднених їми країн. Що більш міцніє цей погляд у науці, то більш московські націоналі ­ сти захоплюються скитами й доводять і їхнє автохтонство на степу й на Поліссі, й їхню осілість, і їхнє землеробство і т. ин. Соболевський навіть визнає іранців за автохтонів берегів Балтійського моря (с. 332)! Але його досліди йдуть, так мовити, по-за часом. Він зовсім забув про те, що ми знаємо найменш, що чотири навали іранців на Вкраїну (як ­ що кімерійці були теж іранці; без них буде три) Кожний народ залишав на Вкраїні не тільки матеріяльні забутки свого перебування тут, а також словесні, в вигляді місце ­ вих назв. М. Фасмер (Osteurop ä ische Ortsnamen. Dorpat. 1921; ,45 визнається вченими вже в дуже віддалені від нашого часу доби. Проф. ГІоґодін в Геродотових неврах бачить наших полян 1 ). Так само Карський гадає, що дряговичі, які мешкали раніш на пів ­ денному боці Прип ’ яти, коло часів нашої ери почали переходити до її північного боку. Тепер Спіцин, на підставі археологічних даних, дово ­ дить давність українського мешкання на Середній Наддніпрянщині 2 ). З археологічного боку, вели ­ чезну вагу має тая річ, що той погребовий обряд, що ми його визнали за тубільний неолітичний обряд, ми бачимо на цілій Західній Україні не тільки за часів неоліту, але й за часів пізніших культур включно до тих могил, слов ’ янізм, ліпше-ж див. Україна, 1924 р., кн. 1 — 2) зазначає на Вкраїні, крім іранських назв, також кельтські, ґотські, турецько-татар ­ ські. Якщо піти за Соболевським, довелося-б визнати й тії народи за автохтонів! Очевидячки, того не можна зробити. До того Соболевський не довів, що іранські назви суть найдавніші. Тимчасом назви суть дуже непостійна річ. По приклади нема що далеко ходити. Звісно, москалі дуже російщили наші назви. Ось приклади: укр. — Линці, рос. — Ільїнці (перше від риби лин, а друге — від пророка Іллі); укр. — Халеп ’ є (від слова халепа), а рос. — Холопьє (слова „холоп “ нема в нашій мові); укр. — Ольжичі (знає вже літо ­ пис), а рос. — Старосельє! До речи Соболевський теж взяв зросійщені назви. 1 ) Невры (Изв. отд. рус. яз. и слов. Акад. Наукъ. Спб.). 2 ) Археология в темах начальной русской истории (в згаданому збірнику на пошану С. Ф. Платонову). ,46 казати, давнє українство яких не викликає ні в кого ні сумніву, ні заперечень. Через цілу нашу передісторичну старовину яскравою стежкою про ­ ходять погреби, розташовані під могилою, чи в її насипу, причому кістяк завсіди лежить на спині, в витягненому стані, й має дуже мало речей на собі й коло себе, або й зовсім не має їх. Такі могили тривають рішучо через усі археологічні доби на Західній Україні, яскраво відрізняючися від инших одночасових до них погребових обря ­ дів. Ми знаємо, що народні звичаї суть дуже тривалі. Зосібна, погребові обряди зміняються ду ­ же важко. Лише така посутна зміна, як перехід до и н шої релігії, могла усунути трупоспалення з народніх звичаїв у білорусів та москалів. Не- вже-ж така держкість погребового обряду навіть в його дрібних подробицях н е є ще довід на те, що по всіх тих могилах поховано представників того-ж самого народу. До того зміни матері я лу начиння та зброї ще не становлять причини задля визнання імміграції та задля застосування могили до якоїсь нової національної одиниці. Тимчасом досить взяти хоча-б тую брондзову клинувату сокиру, що її знайдено в Таращанському повіті, щоб побачити, що майстер просто скопіював у брондзі типове західньо-українське неолітичне на ­ чиння. Такі-ж сокири ми бачимо по цілій Київ ­ щині (Тростян е ць, Грищинці, Збранки і т. ин.) й можемо простежити всі ступеневі етапи в розвитку ,47 їхніх типів. Безперечно, такого наслідування-б не було, як-би неолітичні та пізніші мешканці Київ ­ щини належали до різних народів. Але найбільш стверджують таку думку ганчарські вироби. В них за післянеолітичних часів ми спостерегавмо певні зміни. Люди, що дотримувалися згаданого вище погребового обряду, відбивають на собі сто­ ронні культурні впливи, але з них вони відбира ­ ють лише те, що є ближче до їхніх звичаїв, пере ­ роблюючи все стороннє на свій штаб. Прикладом, вони запозичають вміння ліпше обробляти глину, краще виробляти череп ’ яний посуд, міцніше ви ­ палювати його. Так само, во н и запозичають орна- ментаційні техніку та мотиви й навчаються ви ­ робляти посуд більшого розміру, як раніш. Але гатунки череп ’ яного посуду залишаються й за часів енеоліту, й за часів брондзової культури майже тії-ж самі, що були й за часів неоліту. Як тоді, так і за нових культур вони виробляють переважно горщики. Та й форми череп ’ яного по ­ суду еволюціонують поволі. Ось тая держкість народніх звичаїв, що ми її спостерега є мо в зга ­ даних могилах, виразно свідчить про їхню при ­ належність до одного народу. Але Гамі, акад. Хв. Вовк, Спіцин та ин. доводять на підставі антропологічних та археологічних даних, що українці належать до південно-слов ’ янської гро ­ мади народів, білоруси-ж та москалі — до північ ­ ної громади. В південній громаді погріб ігрова- ,48 дився через трупоскладення, в північній-же гро ­ маді — через трупоспалення. Беручи на увагу на ­ ведені вище дані, ми можемо визнати те, що За ­ хідн я Україна за часів неоліту вже була залюд ­ нена предками сучасного українського народу. Тому неолітична культура Київщини й решти Західньої України може бути визнана за україн ­ ську. В такому разі людність кам ’ яних кист можна визнати за предків дряговичів. Такі кисти стріваються й на тому боці Прип ’ яти. До того у дряговичів і за пізніших часів існували одноча- сово обидва погребові обряди. Мабуть, до них треба застосувати й тії тарілкові каміння, що їх занотовано на північній Київщині (Сингури) 1 ). Але мегаліти, а саме менгіри, мабуть, суть куль ­ тові пам ’ ятки українців, бо ми їх знаємо й на По ­ діллю. Переходячи до енеолітичних культур, мушу вказати на те, що культурне визначення їх та їхній розподіл на періоди у російській археоло ­ гічній літературі викликають велику плутанину поглядів. Спіцин визнає й в нас, на Київщині, якийсь мідяний вік, але схарактеризовує його кам ’ яним начинням. Річ у тому, що задля цієї 1 ) Найчастіш тарілкові каміння стріваються на Литві, рідше на Білорусі. Безперечно, українці з давніх-давен сумежили з литовцями й могли запозичити в них тії ка ­ міння. В кожному разі на Вкраїні вони стріваються дуже рідко. ,49 ■) доби суть типові чепурненькі, глянцьовані кли- нуваті сокири й просвердлені сокири-молоти з ширшим січним краєм. Городцов заводить скор ­ чених кістяків до брондзової культури. Але й тутешні археологи хибно визначали приналеж ­ ність енеолітичних явищ до певних культур. Проф. В. Антонович залічав до кам ’ яної культури й трипільську культуру, й скорчених кістяків. Відносно першої В. В. Хвойка наближається до проф. В. Антоновича, відносно-ж других до В. О. Городцова. Акад. Хв. Вовк наслідує проф. В. Антоновичеві. Ліпше зрозумів тую справу д-р М. Еберт, завівши тії пам ’ ятки до кінця неоліту та до початку металевих культур 1 ). Безперечно, найліпше-б було просто зарахувати їх до міша ­ ної кам ’ яно-металевої, се б-то енеолітичної куль ­ тури, й визнати їх лише за два виразно відруб ­ ні менти в історії тієї культури на Київщині. Але д-р М. Еберт мав рацію не висувати, подібно до Спіцина, якоїсь окремої мідяної культури. Такої культури на Київщині не можна спосте ­ регти. Нічого подібного до мідяної культури Си ­ біру чи до мідяних культур Південної Америки тут не було. Мідяні речі стріваються або серед знахідок Трипільської культури, в решті цілком кам ’ яної, або поруч з брондзовими речами. В 1 ) Хоча спочатку д-р М. Еберт дивився на трипіль ­ ську культуру, як на неолітичну культуру (ст. 84 — 38, п о ­ рів. ст. 57). ,50 остатньому разі в майстрів бракувало або мате ­ ріалу задля виробу брондзи, або вміння зробити її. До того нечисленні окремі типи ми ще при ­ мічаємо серед трипільських знахідок. Але в дру ­ гому разі нема жадної різнації поміж типами мідяних та брондзових речей. Очевидячки, всі тії знахідки ще не можуть становити якоїсь окремої мідяної культури. Надавати-ж тую назву мішаній культурі можна лише задля термінологічної плу ­ танини, бо в науці мідяна культура становить відоме й виразне явище, а не якусь сумішку. Перший момент у київській енеолітичній куль ­ турі являє собою мішана кам ’ яно-мідяна куль ­ тура. В науці її менують дуже різноманітно: Трипільська (В. В. Хвойка, більшість російських вчених, більшість тепер англійських вчених та частина німецьких вчених), культура майданчи ­ ків (В. В. Хвойка й частина москалів), Перед- мікеиська (акад. Хв. Вовк та частина москалів), Дунайсько-Дніпрянська (М. Мух та Г. Шмідт), давня грецька (фон – Штерн, Е. Мілер), Україн- сько-Егейська (М. Еб е рт та частина німців) 1 ). Назву „культура майданчиків “ (площадок) цілком спростував вже фон-Штерн, довівши, що трипіль ­ ські погребові будови були не майданчики, а справжні домівки мерців, збудовані на штиб по ­ гребиць. Але усунення однієї назви ще не розвя- 1 ) Д-р М. Еберт менуе її також Дунайсько-Балкан- ська, Дунайсько-Балкансько-Дніпрянська то-що. ,51 зує справи про трипільську культуру. Вже чи ­ сленність назв свідчить про те, що в тій культу ­ рі поки-що є чимало невивченого й через те су ­ перечного. Справді, перш за все розподіл на доби чи на культурні стадії подали В. В. Хвойка, проф. Е. Р. фон-Штерн, д-р М. Еберт і ин. Але жадного з тих розподілів не можна прийняти. Д-р М. Еберт подав, можна так мовити, найліп ­ ший з усіх розподілів. Але плутаність та неви ­ разність описів В. В. Хвойки сплутала в М. Ебер- та його уяви про тую культуру. Тому за першу стадію її він визнав неолітичні погребиці з їхнім посудом. Тимчасом В. В. Хвойка розкопував і неолітичні погребиці, й трипільські. Тільки їхній опис склав так недоладньо, що д-р М. Еберт, очевидячки, зовсім не зрозумів його. Судячи з тих описів, що їх надрукував В. В. Хвойка, три ­ пільці, — менуватимемо людність, що утворила тую культуру, задля скорочення так, — мешкали в погребицях увесь час. Тому погребиці ще не становлять підстави задля розподілу тієї культури на періоди. Навпаки посуд подає нам таку під ­ ставу. Річ у тому, що В. В. Хвойка не вмів впо ­ ратися із здобутими їм матеріялами. Я звертав його увагу на цікаві фрагменти посуду з еле ­ ментарною орнаментацією. В остатньому-ж свойо ­ му творі він лише згадав про них, не подавши про них більших відомостей. З його-ж слів я зрозумів те, що він визнає їх за найдавнішу три- ,нільську кераміку. Справді, орнаментація того посуду намальована червоною фарбою й склада ­ ється з найпростіших елементів: цятки, крапки, риски. Майстер, виконуючи фарбою той простень ­ кий орнамент, очевидячки, намагався відзерка- лити в фарбі відомі нам поглиблені неолітичні орнаменти. Ось посуд з такою орнаментацією й становить перший ступінь у розвитку трипіль ­ ської культури. Другі два ступені цієї культури В. В. Хвойка спостеріг добре, й тепер д-р М. Еберт та пінні закордонні вчені просто переказують його схему. Другий ступінь (табл. І) можна схаракте ­ ризувати великими, череватими, безшийними осуа- рами та жіночими статуетками з підкресле ­ ними половими прикметами. В цьому ступені в мальованому орнаменті панує спіраль, а в рельєф ­ ному — воляча голова. В третьому ступені (табл. 1) осуар здобуває шию з підлеглим краєм. З ’ явля ­ ються також так звані біноклеві посудини, щ о відогравали, мабуть, ролю підстав задля статуе ­ ток. Тимчасом як за часів перших двох ступенів цієї культури стріваються виключно кам ’ яні, кісткові й рогові начиння та зброя, в третьому ступені стріваються мідяні клинуваті сокирки, пласкі списи, то-що (Трипілля, Верем ’ є, Щерба- нівка). Але тепер, здається, треба встановити й четвертий ступінь в розвитку цієї культури, що характеризується так званими хатками (По п удня, Сушківка), якщо ми не маємо в даному разі тільки місцевого варі я нту третього ступеня. ,53 Але розподіли цієї культури на ступені мають вагу в тій мірі, щ о вони намагаються з ’ я ­ сувати справу про походження та дальшу долю цієї культури. М. Мух та Г. Шмідт визнають, що ця культура розпочалася на Дунаї й відтіль розповсюдилася до Наддніпрянщини 1 ). Проф. Е. Р. фон- Ш терн, д-р М. Еберт та низка инших західніх вчених гадають, що вона повстала на Наддніпрянщині, ба навіть на Київщині. Акад. Хв. Вовк, А. Спіцин і ин. визнають, що вона пе ­ ренесена до нас зо сходу. Більшість московських вчених раніш бачила в ній лише відблиск егей- ської культури. Але зауваги проф. Е. Р. фон- Штерна, д-ра М. Еберта та ин., що егейська куль ­ тура є пізніша від трипільської, суть цілком правдиві. Далі лише на Київщині ми бачимо по ­ чатковий ступінь в її розвитку. По-за Київщиною ми стріваємо тільки пізніші ступені. Але має вагу знати, хто-ж утворив її? Мимоволі згадується тая людність, що насунулася до південної Київ ­ щини наприкінці неоліту. Високий рівень її ган- чарства та трупоспалення споріднюють її з три ­ пільцями. Але вона ховала своїх небіжчиків у 1 ) До речи, серед кам ’ яного начиння трипільської доби знайдено й нефритову сокирку (Іст. Музей ім. Шев ­ ченка). А л е вона не доводить східнього походження цієї культури, бо нефрит стрівається й на Угорщині, як місцева копалина. Отже така знахідка тільки зайвий раз ствер ­ джує стосунки поміж людністю Київщини та мешканцями Середнього Наддунав ’ я. ,51 могилах, а трипільці ховали своїх мерців у погребових будовах. Безперечно, така різнація що до погребового обряду є посутна. Навряд чи можна припустити таку величезну зміну щ о-до погребових звичаїв у того-ж саме народу. Тим паче нема підстави задля ототожнення трипіль ­ ців з місцевою неолітичною людністю. В даному разі різниця щ о-до погребових обрядів щ е біль ­ ша. Безперечно, ми не знаємо, чи трипільці буду ­ вали тії погребиці задля своїх небіжчиків за всіх ступенів своєї культури. Поки-іцо, взагалі, матеріял є замалий та невиразний. Але д-р М. Еберт думає, ніби погребові будови доводять те, ще трипільці перебували ще в стадії пере ­ ходу від трупоскладення до трупоспалення, бо в їхніх погребових будовах стріваються також на- півспалені та неспалсні кістяки. В жадному разі не можу пристати на здания д-ра М. Еберта. Досить придивитися до погребових будов три ­ пільців, щоб добачити повну усталеність їхнього погребового обряду. Окремі погребові будови мо ­ жуть різнитися щ о-до подробиць улаштування. Але в головних рисах погребовий обряд по всіх них є цілком тотожній. Яким-жс чином народ з такими усталеними погребовими звичаями міг хитатися поміж двома посутно різними погребо ­ вими обрядами? Безперечно, того не було. Тому згаданих кістяків треба тлумачити якось инакше. Перш за все велика кількість осуарів по деяких ,55 погребових будовах доводить те, що тії будови становили родинні місця погребу. Н евже-ж д-р М. Еберт мислить, що за тих часів у тій самій родині могли вживатися два різні погребові об ­ ряди. В такому разі тії кістяки належать не чле­ нам родин, яким належали погребові будови. Не можна також припустити того, що стороння люд ­ ність ховала там своїх мерців. Місцева людність ховала своїх небіжчиків по могилах і, очевидяч ­ ки, не могла ховати їх в так відрубній погребо ­ вій споруді 1 ). Але мені можуть завважити те, що ми не знаємо за часів трипільської культури жадних инших могил, крім погребових будов трипільців. Навряд те є так. Досить згадати хоча-б про могили коло с. Василькова, де був трипільський посуд. Ми маємо на Київщині та ­ кож силу дуже давніх могил, яких не можна поки-що здатувати за повним браком но них яких-небудь речей. Тимчасом кераміка 1 ступеня цієї культури виразно доводить те, що трипіль ­ ська культура наклалася на культуру стацій та майстерень, і остатня вплинула на першу (погре- 1 ) Безперечно, кочовики використовували задля своїх погребів чужі могили. Розкопи гр. Бобрінського, Бранден ­ бурга і ин. занотували силу розкиданих погребів по тих могилах, де були поховані скорчені, скити, сармати, тюрк ­ ські степовики і т. ин. Очевидячки, вони розкидали задля своїх погребів рані ш і від їхніх могили. Деколи кількість розкиданих погребів в одній могилі буває велика. ,56 биці, начиння, орнамент посуду, то-що). Таким чином обидва народи співмешкали на Київщині в кожному разі досить довгий час, бо инакше-б той вплив не міг статися. Куди-ж поділися нео ­ літичні мешканці Київщини? Гадаю те, що час ­ тину їх становлять згадані кістяки. Ніхто не буде суперечити супроти того, що трипільці визнава ­ ли замогильне життя. Так само ніхто не запере- чатиме того, що вони уявляли собі тогосвітнє життя в цілком матері я лістичному вигляді. Ціле оточення мерця в могилі виразно доводить те. Якщо вони будували задля своїх мерців справ ­ жні домівки, що були подібні до їхніх погребиць, давали їм їжу, клали з ними всяке начиння, то через що вони-б позбавили тих небіжчиків їхніх служників та служниць. Звичай супрово ­ дити мерців їхніми служниками та служницями в могилі є аж надто відомий нам па Вкраїні. До ­ сить згадати хоча-б про скитів. Ось таких не ­ вільників, що мусіли супровести своїх господа ­ рів до могили, й становлять тії кістяки. Нагадаю те, що трипільці й їжу (збіжжя) клали до могили в напівспаленому вигляді. Очевидячки, вогонь мав у них чистовну вагу. Але такі людські офіри не могли походити з трипільців. Тому доводиться припустити те, що трипільці підвладили й поне ­ волили місцеву неолітичну людність. В такому разі з ’ ясовується й брак могил місцевої людности ,57 з трипільським посудом 1 ). Очевидячки, панський посуд по міг бути приступний невільникам. Важ ­ че відповісти на инше питання, відкіля прийшли до Київщини трипільці. Мабуть, з Подунав ’ я. Вони насунулися сюди, мабуть, досить швидко, через що й не можна зазначити шляхів їхнього пересування до Київщини. Але ми-б знайшли кінець тих шляхів, якщо ототожнити людність, що залюднила південну Київщину наприкінці неоліту, з трипільцями. Річ у тому, що тая люд ­ ність як-раз пересувалася в напрямі до Дніпра, з південь-заходу до північ-сходу. А в Київсько- Канівському районі ми спостерегаємо й найвищий розвиток південно-київської неолітичної культури стацій, і найстарші ступені трипільської культу ­ ри. За часів неоліту цей район, мабуть, посідав найгустішу й найзаможнішу людність на цілій південній Київщині. Такий стан речей мусів при ­ тягати сюди нових осельників, особливо, якщо вони були пожадливі завойовники. Якщо згадані два народи справді були лише один народ, то 1 ) Могили коло с. Василькова й с. Колодистого дали трипільський посуд. Але в могилах коло с. Колодистого були й скорчені. Тому не знати, до кого застосувати той посуд. Звиногородщина за часів кам ’ яної культури, мабуть, не була ще залюднена тубільцями Київщини. Може, той посуд був просто забратий скорченими з трипільських по ­ гребових будов. До речи, посуд з могил коло с. Василькова в каталозі вистави XI археологічного з ’ їзду заведено до скитської старовини. ,справу про те, як повстала трипільська культура, розвязано. Але в кожному разі наведені вище дані дозволяють вже твердити то, що трипіль ­ ська культура не з ’ явилася враз, а утворилася потроху з сполучення місцевих культурних явищ з сторонніми впливами, що йшли сюди з півдня та з заходу. Не зупинятимуся на етнічній при ­ належності цієї культури, бо англійські та ні ­ мецькі досліди цілком з ’ ясували тую справу: ев- ропеїзм та індо-европеїзм її тепер цілком доведені. Так само доведено й те, що трипільці являють собою одну з тих складових частин, що скла ­ лися потім на грецький народ (фон – Штерн, М. Еберт і ин.). Д-р М. Еберт припускає також те, що трипільці почасти увійшли теж до складу тракійського народу 1 ). В кожному разі їхня куль ­ тура зникла на всій Західній Україні раптом. Очевидячки, така річ могла скоїтися, якщо цілий народ кудись пересунувся з України. Так мис ­ лить проф. Е. Р. фон-Штерн, і до його думки пристали Е. М е йєр та низка инших вчених. 1 ) Надзвичайно штучну й фантастичну гіпотезу пр о трипільців висунув тепер акад. Л. І. Соболевський (Рус.- ски ѳ . этюды). Він гадає, ніби трипільці суть кімерійці Ге ­ родота (с. 305 ). Кімерійці-ж були виселенці з грецького півдня, щ о зіранізувалися на Вкраїні. Річ у тому, щ о пред ­ ків кімерійців він ототожнив з пелазгами (с. 305)! Але, кімерійці, очевидячки, не залюднювали цілої України. Су ­ дячи по місцевих назвах, вони мешкали лише на південь- сході України, коло Озівського моря. Тому вони й усту ­ пали через Кавказ перед скитською навалою. ,59 Проф. Е. Р. фон-Штерн був перший, що він висловив гадку, що трипільці, покинувши Укра ­ їну, помалу пересунулися до берегів Егейського моря, перейшли до Криту й були той елемент, що сприяв повстанню Егейської культури. Він підкреслює те, що в трипільській культурі можна знайти в зародковому чи навіть у більш-менш розвиненому стані всі тії риси, що суть характе ­ ристичні задля егейської культури. Так само він по-перше вказав на те, що егейська культура є молодша від трипільської; До його думки при ­ стала більшість вчених. Але акад. Хв. Вовк, ви ­ знаючи трипільську культуру за прототип егей ­ ської (передмікенської, на його термінологію), каже, ніби егейська культура є старша від три ­ пільської. Таке твердження становить неймовірну хибу. Досить придивитися до змін культурних явищ на Вкраїні, щоб добачити їхню одночасо- вість з подібними явищами по инших країнах Середземноморського світу й перш за все Европи. Фон-Ліхтенберг, Шухардт, Гернес, М. Еберт та ин ш і вчені цілком довели середньо-європейське походження егейської культури. В трипільській культурі нема жадних впливів з боку егейської культури. Її впливи ми спостерегаємо на Вкраїні по-перше тільки за часів брондзової культури, значно пізнішої від трипільської. Егейська куль ­ тура є брондзова, трипільська-ж енеолітична. Д-р М. Еберт цілком правдиво зазначає те, що тії вчені, що визнають егейську культуру за старшу ,60 від трипільської, тим саме визнають те, що „нео ­ літ Долішньодунайської країни та України був молодший від вже розвиненої стадії егейської брондзової культури “ (ст. 36), бо „критський не ­ оліт, молодші штихи якого мусіли-б бути рівно ­ біжні до неї (трипільської культури. В. Д.), немає нічого, що можна-б було порівняти до Петрен- ської кераміки на Вкраїні, немає жадної спіра- левої орнаментації, й острів досягає подібного стану що-до артистичного знаття лише напри ­ кінці ранньомінойського та на початку середньо- мінойського ступенів “ (ст. 36). Але. перший сту ­ пінь егейської культури вчені покладають на 1700 — 1550 роки перед нашою ерою, другий-ж на 1550 — 1400 роки. Очевидячки, трипільська куль ­ тура старша від цього часу, бо поміж нею та українською брондзовою культурою, що була су ­ часна егейській культурі, більш-менш довгий час тривала на Київщині доба скорчених кістя ­ ків. Тимчасом всі наші відомості про трипільську культуру свідчать про те, що вона не була якась короткочасна. Таким чином з наведених даних можна висновити те, що трипільська культура почала зникати на Київщині раніш од 1700 років. Д-р М. Еберт початок брондзової культури на Вкраїні зазначає приблизно 2200 роками перед нашою ерою. Але поміж брондзовою культурою та трипільцями ми маємо ще скорчених кістяків. Таким чином трипільська культура мусіла зник ­ нути тут раніш од 2200 років. В разі-ж ми ,61 визнаємо пересунення трипільців до давньої Гел- лади, то нам доведеться відсунути час зникнення трипільської культури на Київщині до ще рані ш их часів. Герпес зазначає кінець трипільської куль ­ тури коло 3000 року перед нашою ерою. Кільки-ж часу тривала тая трипільська культура на Вкра ­ їні? Проф. фон-Штерн покладає її на четверте ти- сячиріччя перед нашою ерою, д-р М. Еберт — на третє. Инші вчені зазначають звичайно її тільки попередність перед егейською культурою, не зу- ииняючися на питанні про час зародження її. Мабуть, поки-що треба дотримуватися гадки проф. фон- Ш терна. Річ у тому, що явища, сучасні трипільській культурі, припадають на європей ­ ському заході, як зазначив д-р М. Гернес, на раніший від третього тисячиріччя час. Великого запізнення явищ, як визнає те й д-р М. Еберт, па Вкраїні не могло бути. З другого боку, така розвинена культура, як трипільська не могла розвинутися за короткий час. Тепер вже доведено, що трипільська культура була старша від скорчених кістяків (Еберт та инші). Про те яскраво свідчать тії могили скор ­ чених, що були насипані з решток трипільських погребових будов (Кононча, Халеп ’ є) 1 ). Але три- 1 ) Д-р М. Еберт не знас, очевидячки, українського слова „халепа “ , бо змосковив назву села й переробив її на „Холоп ’ є “ . Може, могила ч. 9 коло с. Колодистого те ж на ­ лежить до тих, де використано трипільські погребові будови. ,62 пільці й скорчені стрінулися на Вкраїні. В науці вже занотовано погреби скорчених з трипільським посудом (Колодисте та Васильків, Звиног. пов.). Так само в Черняхові скорчений був похований в трипільській погребовій будові. Ми знаємо вже те, що не можна визнати подібно до В. В. Хвойки того скорченого за трипільця. Але його не можна визнати й за невільника, похованого з господа ­ рем. В даному разі скорчені, очевидячки, так само засобічили трипільську погребову будову й використали її задля поховання свого небіжчика, як вони захопляли й використовували задля своїх мерців могили тубільців. Можна визнати за дове ­ дене те, що вони були кочовики (В. В. Хвойка, д-р М. Еберт і ин.). Кочовики-ж часто-густо роб ­ лять так само, як робили й скорчені. Так само й скити, й кочовики з часів великої вандрівки на ­ родів 1 ), і тюркські степовики велико-князівської доби ховали своїх мерців по чужих могилах. Мо г или скорчених виразно доводять те, що під ­ час їхньої появи на Київщині в них ще не уста ­ лився той погребовий обряд, що пізніш став такий характеристичний задля них. В той час вони виразно перебували ще в стані переходу від якогось давнішого погребового обряду 2 ) до нового 1 ) Коло х. Березівки, Охтир. пов., я знайшов Гот ­ ський погріб у неолітичній могилі. 2 ) Судячи по варіянтах скорченого стану на Київ ­ щині, а саме по похованнях на спині з прикорченими но ­ гами, раніш вони ховали своїх мерців на спині, в витяг ­ неному стані. ,63 обряду — поховання мерців у скорченому стано ­ вищі. На Київщині ми стріваємо такі варіянти цього обряду по їхніх могилах, яких не знайти н іде. Але тому й не можна дивувати, бо тут ми маємо найдавніші могили скорчених. В кож ­ ному разі в них нема усталеної орієнтації від ­ носно сонця. Так само вони кладуть мерців і на правому, й на лівому боці. Часто-густо вони кла ­ дуть їх на спині лише з прикорченими ногами. Становище рук є так само різноманітне. То руки лежать витягнені, то вони прикорчені до голови. На Східній Україні, де їхні могили значно молод ­ ші від київських, нічого подібного не бачити. Але на Київщині й тая червона фарба, що стала така властива їхньому погребовому обрядові, оче ­ видячки, становила ще новину в тому обряді. Річ у тому, що задля неї теж нема усталеного місця в могилі. Тимчасом відомо, що малокуль ­ турні народи ретельно виконують найменші дріб ­ ниці своїх обрядових звичаїв. Якщо якийсь зви ­ чай вже прищепився в якого-будь народа, то у виконанні його не може бути того хитання, що ми його спостерегаємо на Київщині в скорчених відносно червоної фарби. Але досить переглянути тії дані, що їх здобуто на Київщині розкопами гр. Бобрінського та Бранденбурга, щоб добачити те, що червона фарба не завсіди стрівається в могилах скорчених. Якщо вона стрівається, то її можна знайти й на черепі, й на инших кістках, ,61 ба навіть коло небіжника. Цікаво зазначити те, що в Монтрезорівці Бранденбург зовсім не знай ­ шов червоної фарби в могилах скорчених. Тим- часом вона стрінулася в тих могилах, що їх можна визнати за могили тубільців. Таке-ж без ­ ладдя що-до вживання червоної фарби в погре ­ бовому обряді ми спостерегавмо й по инших міс ­ цевостях на Вкраїні, де їхні могили новіші від київських. Очевидячки, вживання вохри в погре ­ бовому обряді прищепилося до скорчених тільки па Київщині й було не цілком зрозуміле задля скорчених, бо відповідало уявам відрубного від їхніх уяв побуту. Дійсно, треба звернути увагу на те розуміння, що його мала тая фарба в погребо ­ вому обряді тубільців та скорчених. Більшість вчених бачить у ній симбол вогню. Д-р М. Еберт і деякі инші вчені тлумачать її, як симбол крови. Не кажучи вже про штучність такого тлумачення, зазначу те, що на матеріялі з могил скорчених такого твердження не можна обґрунтувати. Тим- часом могили й київських тубільців, і тутешніх скорчених цілком з ’ ясовують справу. В Козарівці Бранденбург у могилі тубільця знайшов при мерці череп ’ яний глечик, під який покладено було вохру. Очевидячки, в даному разі червона фарба мусіла замінити справжній вогонь, себто вона симболізувала його в даному разі. Там-же у тубільній дитячій могилі знайдено червону фарбу на гостроденному глечику, що він постановлений коло дитини. В Монтрезорівці в могилі тубільця ,65 вохру було покладено в череп ’ яному глечику. Очевидячки, в остатньому разі вона сим б олізує вогонь, а саме гаряче вугілля, що й за пізніших часів становили давні українці до могил. По деяких місцевостях (прикладом, на Північній Україні) цей звичай дожив до наших часів. Але в Кагарлику в могилах скорчених, замість чер ­ воної фарби, було покладене справжнє вугілля. Таким чином нема жадного сумніву що-до того, що червона фарба в тубільців Київщини сим б о ­ лізувала вогонь. Але який саме вогонь вона сим ­ б олізувала? Вага вогню в обрядах може бути дуже різноманітна. Вохра, покладена під глечик, в якому постановлена була, очевидячки, їжа, мог ­ ла символізувати лише той вогонь, що на ньому виготувано тую їжу. Ми знаємо, що тутешні ту ­ більці ще за часів неоліту провадили осіле жит ­ тя. Очевидячки, осіла людність варила свою їжу на хатньому огнищі. В такому разі червона фарба символізувала вогонь хатнього огнища. Тому в дальшому розвиткові обрядового вживання вохри в тубільців її накладають на небіжчиків, а не на глечики. Але й тоді легко зрозуміти тую зміну в обряді, бо червоною фарбою усипають лише голову мерця. Знаючи те, що, згідно з уявою багатьох малокультурних народів, людська душа міститься в голові людини, легко зрозу ­ міти те, що в даному разі родина бажала того, щоб вогонь родинного хатнього вогнища й в того ­ світньому житті зогрівав її родича. Але скорчені З ,66 були кочовики й не мали жадного хатнього вог ­ нища. Вони користувалися з багаття, щоб варити свою їжу. Очевидячки, при таких умовах, запо ­ зичивши цей обряд у тубільців, вони не могли зрозуміти його як слід. Тому ві н здобуває в них риси якоїсь неусталеносте та невироблености. Звичайно, народ, в якого погребові звичаї були в такому неусталеному й невиробленому стані, легко міг скористуватися задля погребу своїх мерців і з трипільських погребових будов, хоча вони були такі відрубні від тих тубільних, до яких він ховав найчастіш своїх небіжчиків. Але й зруйнування трипільських погребових будов скорченими, й захоплення тих будов їми задля своїх погребів виразно свідчать про те, що скор ­ чені робили різні утиски трипільцям. В тако- му-ж разі легко зрозуміти те, що трипільці, що були значно культурніші від скорчених, під на ­ валою останніх посунулися в цілому свому скла ­ ді з Київщини, а потім узагалі з України, бо скорчені, що становили, судячи по надзвичайній численності їхніх погребів, дуже численний на ­ род, мабуть, дуже швидко захопили й решту Західньої України 1 ). 1 ) За часів кам ’ яно-брондзового енеоліту на Київ- щині теж були погребові будови. Але їх опис, що його по ­ дав В. В. Хвойка, такий невиразний, що на його даних не можна зробити жадних висновків. У кожному разі три ­ пільського погребового обряду по тих спорудах нема. Бра- ,67 Більшість вчених, базуючися на погребі в скорченому стані й на вживанні червоної фарби в погребовому обряді скорчених, дуже просто вирішують справу про те, відкіля прийшли до Вкраїни тії люди, й запевняють, ніби вони прий ­ шли сюди з сходу. Безперечно, таке розвязання справи допомогло з ’ ясувати и нш е питання, а саме про етнічний тип скорчених ’ ). Тепер можна ціл ­ ком пристати до думки В. В. Хвойки, д-ра М. Еберта та инших вчених, що вони визнають скорчених не за індо-европейців, а за народ ин- шої раси. Д-р М. Еберт та инші визнають їх за малоазійців. Але прийшли вони не безпосередньо з Малої Азії, а мешкали ще якийсь час в Серед ­ ній Европі, де підпали місцевим культурним впливам. Коли вони-б прийшли до Вкраїни з Азії, то склад-би їхніх речей був цілком азійський, і, мабуть, нічого європейського в ньому-б не було. Тимчасом найстарші явища „культури “ скорче ­ них ми спостерегавмо на Київщині. Що далі до сходу вона стає молодша. На Кавказі Бранден- кує й розмальованого посуду. Тому не знаю, чи був якийсь звязок поміж ними та трипільською культурою. 1 ) До речи, Л. Нідерле зібрав чимало прикладів вжи ­ вання червоної фарби в погребовому обряді за часів кам ’ я ­ ної культури по инших європейських країнах (ст. 147 — 148, примітка). Поховання в скорченому стані занотовано теж по різних країнах Европи за часів кам ’ яної та брон- дзової культур (Л. Нідерле, Обермайер, В. Деметрикевич (на Зах. Галичині) і ин.). ,бург занотував погреби скорчених з речами з перших сторіч нашої ери. Безперечно, на Кавказі знайдено й давні погреби скорчених, але й вони молодші від київських. Тимчасом д-р М. Еберт запевняє, ніби „культура “ скорчених безслідно зникла на наших стенах і немає жадного звязку поміж нею та пізнішими брондзовими культу ­ рами. Нічого подібного. Скорчені не зникли тут так швидко, а дожили до скитських часів та співмешкали з скитами, підхилившися почасти скитській культурі й, з свого боку, вплинувши на останню. К. Антоновичева занотувала була такі обопільні впливи на Харківщині (брондзові трикутні стрілки та инші речі — при скорчених, червона фарба (тая-ж вохра) та посуд скорчених у скитів). На Київщині вони зникли за часів брон- дзової культури, але розкопи гр. Бобрінського до ­ водять те, що за скитських часів вони знов з ’ я ­ вилися тут та співмешкали на Київщині з ски ­ тами. Але тоді вони, мабуть, були дуже нечисленні на Київщині, бо тогочасних їхніх могил мало. Не тільки у трипільців ми знаємо погреби госпо ­ дарів з їхніми невільниками, так само й скорчені клали до могили з своїми мерцями їхніх невіль ­ ників (Янівка). Мабуть, той невільник був тубі ­ лець, бо його поховано в ногах його господаря у витягненому стані, й коло нього постановлено глечик з їжею. В трипільців скити не могли за ­ позичити того звичаю. Але чи не запозичили ,69 вони ного у своїх співмешканців — скорчених? В кожному разі по давніших могилах скорчених ні на Київщині, ні на Східній Україні ми не бачимо инших культурних впливів, крім західньо-европей- ських. Елементи, з яких складається їхня „куль ­ тура “ , як зазначив і сам д-р М. Еберт (ст. 34), походять з молодшого неоліту та з ранішої брон ­ дзової культури Зах. Европи. Скорчені приносять до Київщини не тільки мотузкову орнаментацію, але деякі гатунки череп ’ яного посуду тієї неолі ­ тичної доби. Досить згадати глечик з Лосятина майже тотожній з богемськими. Безперечно, вони мають і свої гатунки ганчарського посуду, при ­ кладом, улюблені в нашому неоліті глечики, але значно більші й ширші від неолітичних та ши ­ рокі макітри. Далі їхні брондзові дротові обручки та теліпанчики 1 ), їхні брондзові та кісткові шпиль ­ ки (табл. II ) ми бачимо серед речей ранішої угор ­ ської брондзової культури. Більш од того, навіть орнаментаційні мотиви їхньої кераміки часто-густо вражають своєю подібністю до середньо-євро ­ пейських. Таким чином вони з ’ явилися до Київ ­ щини з заходу чи з південь-заходу, з якоїсь кра ­ їни, в якій панувала середньо-європейська енео- 1 ) Кавказа тії теліпанчики досяглії лише на початку залізної культури. Чи не принесли їх туди з запізненням скорчені? В егейському світі тії теліпанчики з ’ явилися ра ­ ніш, ще в Трої Н та в ранішій мікенській культурі. ,,71 літична культура 1 ). Вони принесли з собою знат ­ тя брондзи, а не брондзову культуру. Тоді брон- дза була ще рідка, й у скорчених ми бачимо тіль ­ ки брондзові прикраси. Навпаки, на Харківщині ми бачимо їх вже в стані бро н дзової культури, хоч вони прийшли туди ще за часів енеоліту. Брондзова культура на Київщині досліджена досить мало. Ми маємо тільки дві класифікації її: В. В. Хвойки та д-ра М. Еберта. Але перша є дуже невиразна й неповна, друга-ж не охоплює цілого матеріалу. В кожному разі в д-ра М. Ебер ­ та можна запозичити з певними змінами та до ­ датками його розподіл тієї культури на періоди. Таких періодів він зазначає три: 1) 2200 — 1700 роки перед нашою ерою, 2) 1700 — 1200 роки, 3) 1200 — 900 роки перед нашою ерою (ст. 65 — 71). Культуру, що ми її спостерегаємо коло 1000 року перед нашою ерою, він визнає за кімерійську, починаючи тую культуру з половини другого ти ­ сячоріччя перед нашою ерою. Ин ш і явища брон- дзової культури, старші від кімерійської культури, він застосовує до якоїсь невідомої передкімерій- ської людности. На мою думку, погляд на брон ­ дзову культуру на цілому протязі України, як на одну культуру, є цілком хибний. Але решти Ук- 1 ) До речи, при одному скорченому було знайдено шматок обсидіяну (Кагарлик), очевидячки, угорського, при иншому — клинувату сокиру, зроблену з галицького кременю. Скорчені мешкали й на Галичині. ,72 раїни я не можу торкатися тут, зазначу тільки ще раз, вже супроти В. В. Хвойки, те, що скор ­ чені не принесли брондзової культури ні до Київ ­ щини, ні до східньої України. На початку брон ­ дзової культури до Київщини пересунулася якась людність, що спалювала своїх небіжчиків та хо ­ вала їхні спалені кістки в урнах, які ставила до ями, не роблячи над нею жадного насипу 1 ). Не знаю, чи вона була тотожня з ин ш ою людністю, що теж спалювала своїх небіжчиків, але над багаттям вона робила насип. В кожному разі ця людність з ’ явилася сюди після скорчених і так само використовувала їхні могили, як вони пово ­ дилися з тубільцями та трипільцями (Лазурці й т. ин.). Можна припустити те, що під її навалою скорчені посунулися з Київщини до сходу. Одно- часово з нею мешкали тут і тубільці, могили яких нагадують їхні неолітичні погреби й лише відрізняються від остатніх складом речей. Брон- дзова культура Київщини в своїх головних рисах що-до складу та до характеру речей (табл. II та III) є тотожня з т. зв. угорською культурою, що становила один з варіянтів середньо-європейської 1) Цей погріб дуже нагадує поля погребових урн, ві ­ домі за часів брондзової культури в Середній Европі. Ча ­ стина тих кладовищ була, як довели чеські та німецькі досліди, слов ’ янська. Може бути, що наші пласкі могили з погребовими урнами залишено тут якими-будь давніми слов ’ янами, прикладом, предками болгарів? ,73 брондзової культури. Але поруч з запозиченнями з Угорщини, в першому періоді можна знайти також певний вплив егейської культури. Безпе ­ речно, сторонні впливи не замертвили місцевої творчости. Тому ми бачимо перш за все спорід ­ неність деяких явищ цієї культури з поперед ­ німи культурними стадіями власне тубільської культури Київщини. Прикладом, клинуваті соки ­ ри тепер виробляються з брондзи, замість кре ­ меню, причому ми стріваємо й старший тип со ­ кири з вузьким січним краєм, незґрабно зробле ­ ний (невідоме місце Тара щ . нов.), й пізніший її тип з широким викругленим січним краєм (Гри- щ инці). Щ е цікавіший є новий тип клинуватої сокири, зробленої із стеклої аркушевої брондзи таким чином, що вона має чіп. Задля того май ­ стри вирізували півокруглий шматок і потім за ­ гинали два його горішні і трикутні краї один до одного (Канів . п ов.). Бачимо ми й долота, по ­ дібні до неолітичних. З запозичених речей зазначу: листуваті чотирисхильні списи з ніжкою, мо- лоткуваті шпильки, цвяхуваті шпильки, спіра- леві дротові обручки, кільця та теліпанчики. Але не можу пристати на здания д-ра М. Еберта, ніби сокири з чопом, подібні до залізних, з ’ явилися в нас за тих-же часів. Залізні сокири виразно на ­ слідують їм. Тому я можу застосувати їх тільки до III періода. В другому періоді в нас з ’ явля ­ ються листуваті списи з чопом, дуже розпов с ю- ,,75 джена на Київщині зброя, а пізніш од них їхній варіянт — прорізані листуваті списи з чопом (Київ) та листуваті чингали (запоясники) з шворенем задля ручки (Канів . п ов.). В тому-ж періоді з ’ явилися голки та гранчасті стріл ­ ки з ніжкою, а серед прикрас — обручки з аркушевої брондзи, прикрашені рельєфним спі- ралевим орнаментом. Тоді-ж, наприкінці періода з Угорщини було запозичено серпи. В третьому періоді як запозичену із сходу Европи новину треба зазначити листуваті чингали з прорізаною ручкою. Як запозичені з заходу речі зазначу: щити (Черняхів), клинуваті сокири з чопом та з засилкою (т. зв. целый), звичайні сокири з чопом, серпи півокруглої форми та гісерні матриці. Як і раніш панує середньо-європейська, чи угор ­ ська культура. Але проф. В. Антонович зазначив в цьому періоді й присутність сибірських речей на Київщині: матриця задля цельтів (Янковичі) та ніж (Канів). Очевидячки, безпосереднього впли ­ ву з боку сибірської мідяної культури па Київ ­ щину не було. Такі речі лише свідчать про роз ­ виненість стосунків поміж Київщиною та країна ­ ми до сходу від неї. З другого боку, численні знахідки матриць (Янковичі, Триліси, Велика По ­ ловецька й ин.) та необробленої ще міди (Гри- щинці, Ігнатпіль, Коритниця, Янковичі і ин.), не кажучи вже про цілу майстерню в Білій Церкві, свідчать про те, що в третьому періоді в кожно ­ му разі на Київщині було розвинене виробництво ,76 брондзових речей. Київські брондзові вироби III – го періоду були значно чепурніші від подібних їм західніх виробів. Очевидячки, брондзова куль ­ тура досягла тут високого рівня. Власне кажу ­ чи, брондзова культура є передостання передісто ­ рична культура н а Вкраїні. Її наступниця — галь- штатська культура є вже перша залізна куль ­ тура на нашій землі. Раніша залізна культура на Київщині вияв ­ ляє тії-ж дві риси, що ми їх бачили за раніших культур. З одного боку, за новий культурний ступінь людність спочатку намагається вироб ­ ляти з нового матеріялу тії-ж типи речей, що вони їх робили з перестарілого вже тепер мате ­ ріялу. Прикладом, тутешні люди робили з заліза ц е льти, цілком подібні до брондзових (Зарубинці). Так само старші залізні мечі цілком подібні до брондзових (Хмільна). Таким чином вста ­ новляється безпосередній звязок поміж двома культурними стадіями. Очевидячки, людність, що вона переходила до нових культурних форм, була, хоча почасти, та-ж сама, що жила тут за старої культури. З другого боку, той-же культурний звязок поміж Київщиною та Середньою Европою, що ми його спостерегали за часів брондзової культури, є властивий також ранішій залізній культурі на Київщині 1 ). Тут 1 ) Тимчасом Г. Обермайєр пише, ніби брондзова та залізна культури України, цілком відрубні від європейських Тії культури України, на його думку, відзеркалюють азій- ,,78 вже занотовані знахідки фібул Гальштатського типу (Сахнівка, Кононча і ин.). Але ще яскравіш виявляться існування Гальштатської культури на Київщині на череп ’ яному посуді місцевого виробу. В тому посуді й техніка, й форма, й ор ­ наментація однаково доводять його цілком галь- штатський тип (табл. IV та V). Візьму задля прикладу лише два гатунки того посуду: глечи ­ ки та корці (табл. IV та V). Що-до техніки, ро ­ били той посуд місцеві ганчарі однаково, й тут, і в Гальштаті, й по инших районах галь ­ штатської культури, а саме без ганчарського кола, ручним засобом. Але й тут, і в Гальшта ­ ті, й по инших місцевостях, ганчарі так само виглянцьовували посудову поверхню й накладали на неї червону, чорну, темноцинамонову чи якусь ишпу темну фарбу, а деколи, замість фарби, натирали посудину графіто м . Далі орнаментація посуду в гальштатській культурі, з технічного боку, становить три громади: мальовану, рельєфну та поглиблену, інкрустовану білою матерією. Поза межами Гальштата мальована орнаментація була порівнюючи мало розповсюджена, крім небагатьох ський відбиток. Д-р М. Еберт довів впливи скитської куль- тури на Середню Европу. Вище я зазначив цілковиту спо ­ рідненість нашої брондзової культури з середньо-євро ­ пейськими. Тепер ми бачимо те-ж саме явище й в ранішій залізній культурі. А про грецькі впливи Г. Об е рмайер зов ­ сім забув! ,79 країн. Навпаки ин ш і два її гатунки суть найти- повіші задля гальштатської культури в Середній Европі. Д-р Фр. Фугзе, визнаючи гальштатський посуд за цілком місцеве національне явище, бо гальштатське ганчарство не підпадало жадним стороннім упливам і повстало на місці, висував укривання посудової поверхні червоною та ч о р ­ ною фарбами й інкрустовану орнаментацію як найхарактеристичніші прикмети цього посуду. Наші ганчарі вживали обидва засоби орнамен ­ тації. В рельєфній орнаментації найрозповсюдже- ніші типи орнаменту були півкульки та ріжкаті шишки. Ми бачимо їх і на Київщині. Але рель ­ єфні орнаменти не були ні в Середній Европі, ні в нас такі улюблені, як поглиблені та інкрусто ­ вані орнаменти. Найхарактеристичнішим орна- ментаційним мотивом задля гальштатської куль ­ тури молена визнати ріжкату, зламцеву лінію, так казати кривульковий орнамент. В нас вона теж була найбільш розповсюджена. Лінійний та меан- дровий орнаменти, розповсюджені на північ-заході Балканського півострова й менш відомі в Серед ­ ній Европі, в нас теж рідкі. Навпаки, другий улюблений орнаментаційний мотив — рівнобіжні півкола — були розповсюджені й на Київщині, й по найближчих частинах Наддніпрянщини, не менш, як у Середній Европі. Але мене можуть запитати, де я знайшов таку кількість посуду гальштатських тинів. Дуже проста річ! В науці є одна купа, до якої скидають усе те, чого ,80 археологи не хочуть досліджувати, як слід. Тая купа менується скитська чи скитсько-сарматська старовина або культура. Тимчасом проф. М. 1. Рос ­ товцев, видаючи т. зв. скитський посуд, цілком правдиво поставив ознаку запитання коло напи ­ сів. Справді, серед так званого скитського посу ­ ду, тільки слоїкуваті посудини ми стріваємо по т. зв. скитських могилах майже по всій північній Україні. Решта посуду є характеристична лише задля одного району й не стрівається по инших. Прикладом, розглянуті мною вище гатунки посу ­ дин суть типові задля Київщини й лише задля найближчих до неї місцевостей Середньої Наддні ­ прянщини. Досить порівняти тії посудини до посуду гальштатського типу, щоб добачити в де ­ яких посудинах цілковиту тотожність, а в инших безперечне їхнє походження від гальштатських типів, бо вони становлять лише еволюцію тих типів 1). Подібність навіть найрідших гатунків 1 ) Порів. Древности Придн ѣ провья, в . II, табл. XXXIV та в. III табл. LXII (чудесні зразки корців та глечиків з гальштатськими орнаментами), гр. Бобрине к і й, Кур ­ гани, т. І, табл. Ш, ХШ та XV й т. II, табл. VII та XXVI В. В. Хвойка, Древніе обитатели, ст. 37, та Л. Нидер- ле, Человечество, с. 377 — 378 та мал. 262, ст. 381, ст. 398, мал. 292, ст. 400, мал. 294, ст. 414, мал. 306, 5, ст. 416, мал. 308 та 309 М. Герносъ, Первобытная культура, ч. ПІ, ст. 68, мал. 20 та ст. 69, мал. 22. Dr. J. L. Pic. Archaelogicky vyzku m , таб. XII та Х III та М. Hoernes Urgeschichte d e r Menscbheit, ст. 123 — 126. Див. також табл. IV та V. Частина посуду належить музеєві був. Університету. ,,82 посуду, як подвійні корці, буває цілковита. Нага ­ даю хоча-б такі рідкі посудини (табл. V) з Бе- рестняг (Київщина) та з Гельшау (Пруський Шльонськ) 1 ). Думаю, що такі явища не бувають випадкові. Але мені можуть завважити те, що д-р М. Гернес, д-р М. Еберт та и нш і вчені ви ­ знають те, що певні впливи з боку скитської культури досягали до Угорщини, Польщі та за- хідньої Німеччини, а тому й їхня кераміка могла вплинути на ганчарство країн, де була галь- штатська культура. Па такі зауваги я-б одповів те, що скити прийшли до Вкраїни з Азії, що доведено цілком. В Азії-ж гальштатської куль ­ тури не було. Як-би тая кераміка була скитсько ­ го походження, то ми-б побачили її по-перше на сході України, а потім на Київщині, доки вона-б досягла Західньої Европи 2 ). Тимчасом як-раз на сході України такого посуду нема. Очевидячки, він не є скитський 8 ). Безперечно, я не кажу того, що всі тії посудини з Київщини, що я за ­ значив по примітках, належать до часів галь- 1 ) Порів. Древности Придн ѣ провья, в. Ш, мал. 5, та М. Гернесъ, Перв. культ., в Ш, ст. 69, мал. 22, 12. Див. також табл. V. 2 ) По-перше вплив гальштатської культури на скит ­ ську зазначив А. А. Спіцин („Ски ѳ ы и Гальштаттъ “ , в „Сборник ѣ гр. Бобринскому “ , порів. теж Б. В. Фармаков- ського). 3 ) До речи, склад речей по т. зв. скитських могилах часто-густо буває такий різночасовий, що мимоволі виникає питання, чи не прикрашали вони деколи могил своїх мер ­ ,83 штатської культури. Того я не думаю, й того мені й не треба, щоб вони всі були одночасові з тією культурою. Я розмовляю про певні кераміч ­ ні явища, а тії явища суть безперечно гальштат- ські. Але гальштатської культури скити не могли принести до Київщини. Наведені вище дані свід ­ чать про те, що вони ознайомилися з тією куль ­ турою тільки тоді, коли досягли чи найближчих до Київщини місцевостей, чи навіть самої Київ ­ щини. Тимчасом в археології є аксіома, ніби скит ­ ська культура наклалася безпосередньо на бро н – дзову культуру. А в даному разі ми бачимо, що поміж скитською культурою та брондзовою куль ­ турою доводиться визнати ще гальштатську куль ­ туру, бо вплив з боку гальштатської культури на Київщину, очевидячки, був ранішнії від при ­ ходу скитів сюди, бо инакше ми-б спостерегли й вплив з боку скитської культури на тії країни Середньої Европи, гальштатська культура яких є ближча до київської галузи її. Але поки-що впливів з боку скитської культури на Шльонськ, на Мораву, на Богемію та на південну Польщу наука не знає А київська гальштатська куль- ців речами, що вони їх знайшли в тій могилі, яку вони розкидали, щоб улаштувати свою могилу. Безперечно, де ­ коли різночасовість є лише відомий вже архаїзм. 1 ) Б. В. Фармаковський („Архаич. перюдъ въ Россіи “ в „Маторіалахь по археологіи Россіи “ , No 34) визнає скит ­ ські впливи на рані ш у культуру Гальштата. Навряд чи так. Спільність явищ з ’ ясовується прості ш спільністю тих впливів, що їм підлягали й Гальштат, і скити. ,тура є ближча до тієї-ж культури п о зазначених зараз країнах, включно з Угорщиною та почасти Австрією. Таким чином треба визнати те, що тут перед скитами мешкала була якась людність, що ознайомилася з залізом незалежно від скитів, бо її залізні вироби подібні до її-ж брондзових ви ­ робів, і тая людність підпала підо впливи з боку гальштатської культури, а скити вже від неї запозичили деякі явища тієї культури. Л. Нідерле в людності, що мешкала тоді в Богемії, Мораві, на Угорщині, в Польщі та на сході Німеччини ба ­ чить слов ’ ян. З другого боку, він думає те, що частина могил на півночі України, себ-то й на Київщині, належить скитським одночасникам — слов ’ янам. Так само Г . Обермайєр визнає залюд ­ нений території від Дунаю до Висли слов ’ янами ще за часів брондзової культури. Очевидячки, гальштатська культура на Київщині буде тоді цілком зрозуміла, бо ми мусимо визнати присут ­ ність слов ’ янського, себ-то українського, елементу на Київщині значно раніш од скитів. В даному разі тая надзвичайна подібність явищ, що ми її вище зазначили, з ’ ясовується просто етнічною подібністю людности по всіх тих країнах. Тим ­ часом у скитів, як-би то вони запозичили тую культуру з зазначених вище країн, вона-б мусіла здобути більш відрубні від культури тих країн риси, як тії риси, що суть властиві київській культурі. Крім того, запозичення-б, очевидячки, ,могло обмежитися лише ганчарством. Тимчасом ми спостерегаємо по т. зв. скитських могилах і и н ш і впливи з боку гальштатської культури. Частина мечів та чингалів теж гальштатські. Навпаки, такс надто широке запозичення стає цілком зрозуміле, якщо воно скоїлося тільки на Київщині. До того треба ще довести, в якій ста ­ дії культури прийшли скити до Вкраїни. Чи вони були ще наприкінці брондзової культури, чи вже пізнали залізо? Нагадаю те, що забутки брондзової культури, були дуже численні в матері я льному побуті скитів. Не кажучи вже про дуже розпов ­ сюджені в них брондзові стрілки та списи, за ­ значу ще численність у них брондзових прикрас часто-густо подібних до таких-же речей з часів брондзової культури (обручки, кільця, то- щ о). А гр. Бобрінський (т. II І, табл. XI) видав чудесний скитський брондзовий акінакес (Камінка, Чигир . пов.). Усе тс не доводить давности скитської за ­ лізної культури підчас їхньої появи на Київщині. З другого боку, наведені вище дані свідчать про те, що треба, очевидячки, виключити з складу власне скитських могил тії могили, де бракує й скитського погребового обряду, й таких типово скитських речей, як брондзові стрілки, або акі- накеси та сагайдаки. Жадні пам ’ ятки старовини не приваблювали до себе таку пильну увагу й фахівців, і диле ­ тантів, і просто пожадливих розкопувачів, як ,т. зв. скитські могили. По музеях і на Вкраїні, й в Росії, й по цілому білому світові переховуються величезні збірки т. зв. скитських речей. Про скит ­ ську старовину надруковано безліч книжок та дослідів усякими мовами. Тимчасом я діткнувся тільки маленького питання про т. зв. скитську старовину, й виявилося, щ о переді мною майже цілком недосліджене питання. Безперечно, я звер ­ нув увагу на якісь „мізерні” посудини. А посу ­ дини тії не можуть звертати на себе уваги фахів ­ ців, бо майже всі без вийнятку фахівці ставилися й ставляться до них так, як поставився до них д-р М. Еберт. Присвятивши скитам майже поло ­ вину своєї книжки й надрукувавши в ній чудесні примірники гальштатських посудин (стор. 180, мал. 70), він пише: „Місцева кераміка мізерна й цупка. Бона, безперечно, не могла розвиватися під тиском грецької конкуренції “ (ст. 180). Ось і ввесь його дослід про т. зв. скитське ганчарство. Тимчасом тих посудин по музеях велика кіль ­ кість, і вони вражають своєю різноманітністю по окремих районах, своїм різним етнічним, так ка ­ зати, складом і своєю безперечною різночасовістю з типового боку 1 ). Марна річ шукати класифікації 1 ) По т. зв. скитських могилах часто-густо вражає різночасовість усіх взагалі речей. Взяти хоча-б відомі мо ­ гили коло с. Гатного (Кат. Выст. XI Арх. Съ ѣ зда, ст. 52-53). Проф. В. Антонович, К. М. Антоновичева, д-р М. Еберт та ии. бачать у них дуже давні могили. Тимчасом ми маемо ,87 тих гончарських матеріялів. Так само різноманітні й могили, що їх іменують скитськими. Але й їх не поділено ні па хронологічні, ні на етнічні, ні на культурні громади. Гр. А. Бобрінський поді ­ ляє їх на дві невиразні громаді: староскитські та новоскитські. Проф. В. Антонович за підставу взяв склад речей по них і поділив їх на дві гро ­ маді: гелленізовані й негелленізовані. Безперечно, такий розподіл нічого не з ’ ясовує. В. В. Хвойка знов повернув до хронологічної підстави в розпо ­ ділі могил та речей. Але той розподіл він зробив без досліду, на підставі свого почуття. Так само А. А. Спіцин вирішив апріорно, що т. зв. скит ­ ські могили на північній половині України нале ­ жать скитам-плугатарям і, без жадного досліду про те, переказав відповідні з географічного боку студії. Й ого переказ такий недоладній, що ми, автори, в ньому не пізнаємо своїх творів. Але в кожному разі А. А. Спіцин був перший, що ви ­ сунув гальштатські явища в т. зв. скитській старовині. Хоча він далі не пішов і застосував їх просто до скитської культури. До того він бачив тії явища тільки п о городищах, не доба ­ чивши їхньої присутности також по т. зв. скит ­ ських могилах. Навіть найліпші російські знавці там: рештки становища чи розкиданої могили (ч. 2), кам ’ я ­ ні речі (ч. 1 та 5 — 9), ворцадло камунтського типу (ч. 10), верцадла грецького типу (ч. 11 – 12), пізню зброю (ч. 14- 15), посуд гальштатського типу (ч. 29) і т. ин. ,88 т. зв. скитської старовини, Б. В. Фармаковський та М. І . Ростовцев, у своїх дослідах вистудіювали тільки крихотну часточку матеріялу, до того та ­ кого, що має вже незліченну літературу, а саме: перший — архаїчну добу на Вкраїні, а другий — ірансько – геллінські культурні взаємовідносини. Що-ж вивчено в скитському питанні? Грецькі та іранські елементи в скитській культурі дослі ­ джено добре, а далі йде пустеля 1 ). Тому я мушу дуже обмежити фактичні вказівки й в цьому на ­ рисі, й на ма п і (ма п а V). Инакше мені загрожує небезпека подати цілком недосліджені й невста- новлені в науці, себ-то цілком непевні відомості. В кожному разі я намагаюся подати на мані не тільки встановлені в науці відомості, а теж на ­ тяки, так мовити, на тії теми чи питання, що їх висуває сучасне вивчення цієї справи. Отже перш за все треба розкласифікувати матеріяли про т. зв. скитську старовину й відокремити власне скитське від ранішого та пізнішого, а також скит ­ ське від одночасового з ним нескитського. Скитську старовину менують часто-густо та ­ кож скитсько – сарматська. Така назва має тую підставу, що низка даних доводить певну спорід- 1 ) Російські вчені вивчають головним чином матері ­ яли з царських могил та античні вироби з инших могил. Закордонні вчені цілком залежать од російської науки, бо своїх матеріялів у тій справі в них немає. Тому й вони мало посувають наперед справу що-до вивчення скитської культури. ,89 неність поміж скитською та сарматською культу ­ рами. До того вчені звичайно вивчають спільно й пам’ятки із скитських часів, і пам ’ ятки з сар ­ матських часів. Наслідком того власне сармат ­ ської старовини й досі не досліджено як слід. На ма п і V я не вживаю тієї назви, бо поки-що вона дуже невиразна. Матеріяли про тії часи, крім відомостей, що їх подають грецькі та латинські письменники, на Київщині складаються з могил, городищ та знахідок поодиноких речей. Так звані скитські могили на півночі досягають лівого боку Прип ’ яти (Ладижичі). На північ-заході Київщини вони доходять до р. Гуйви (Котельня). Але того ­ часні могили, як зазначив В. В. Хвойка, були дуже різноманітні. До того в них стріваються й трупоскладення, й трупоспалення. Задля Київ ­ щини суть типові перш за все могили з помостом з величезних колод, що клалися в шаховій черзі, в 1 — 2 й більш шарів. Той поміст являв собою покрівлю могили (Красносілка й ин.). Деколи на тую дерев ’ яну повалу ще накладали каміння (Нереп ’ ятиха й ин.). Не менш типові суть могили, де над підлогою, що характеристична й задля першої громади могил, на стовбурах робився двосхильний дах (Староселечко й ин.) 1 ). Але не менш розповсюджені й такі могили, що являють 1 ) Е. Г. Мінс (ст. 151) визнає Переп ’ ятиху за нормаль ­ ний тип скитської могили, а д-р М. Еберт визнає за типово скитські могили, могили з двосхильним дахом (ст. 157, мал. 63). ,90 собою просту яму чи в ґрунті, чи навіть у на ­ сипу (Староселечко й ин.). До сарматських часів треба застосувати тії погреби з конем, де ми ба ­ чимо брондзові чи кісткові псалії, брондзові стріл ­ ки, посуд римського типу, то- щ о 1 ). К. М. Антоно- вичева зараховує погреби з конем до могил тюрк ­ ських степовиків. Але по тих могилах цілий риштунок є ииший (шабля, ромбічні, трапецові й инші великі залізні стрілки, то-що). До тих-же часів скитсько-сарматських треба віднести й мо ­ гили з трупоспаленням, причому роблениця на ­ сипалася над самим місцем, де спалено було мерця. Деколи такі могили були одноособові, а деколи — родинні (Оситняжка й ин.). Проф. М. І. Ростовцев довів те, що на Вкраїні спочатку за ­ можні скити, а за пізніших часів також сармати, помалу почали переходити до великого хлібороб ­ ського господарства. Може виникнути думка, що в звязку з тим споруджено тії величезні горо ­ дища, що й досі заховалися на південь-сході Київщини (Пастирське, Мотронинське, Бабичі й инші). Але такі городища, відомі також на Пол ­ тавщині та на Поділлю (Немирів), досліджено поки-що замало й кепсько. Тому не можна навіть вказати, чи вони були споруджені за пізніх скит- 1) У речах з тих могил звірячий орнамент виявляє вже велику стилізація). Тимчасом по скитських могилах він більш реалістичний. Чи но будуть ції погреби з конем власне сарматські? ,91 ських часів, чи за сарматських часів, чи й за тих і за инших споруджалися такі городища. В кожному разі знахідки но них свідчать про сто ­ сунки їхніх мешканців з грецькими колоніями на берегах Чорного моря, мабуть, з Ольвією. Відтіля привозили головним чином грецький посуд, че ­ реп ’ я якого стріваються в великій кількості по тих городищах. Але В. В. Хвойка не визнає тії городища ні за скитські, ні за сарматські. Тим- часом, як А. А. Спіцин, А. І. Соболевський та деякі инші московські вчені гадають просто те, що тії городища суть скитські, А. А. Спіцин сполучає з ними навіть т. зв. змієві вали. Щоб визнати тії городища за скитські, треба довести скитську осілість. Отже відносно цього я маю великий сумнів. Я вже зазначив вище те, що, власне кажучи, ми майже не знаємо власне скит ­ ських могил у складі кладовищ, бо там скити просто захопляли раніші роблениці й ховали по них своїх мерців. Безперечно, на Київщині ми теж знаємо т. зв. парні могили. Звичайно, такі могили визнаються за сарматські (Самоквасов і ин.). Але деякі з-поміж них безперечно суть раніші від сарматських (Красносілка й ин.). Звісно, такі парні могили не доводять скитської осілости. Навпаки, вони свідчать про тс, що їх спорудили кочовики. Але захоплення чужих могил теж не є властиве осілій людності. Таким чином, могильна справа суперечить супроти скитської осілости. З другого боку, всі вчені цілком одностайно гово- ,92 рять про скитський посуд. Яким-же чином кочо ­ вий народ виробляв у великій кількості таку ламку річ, як глиняне начиння. На мою думку, термін „скитський посуд “ становить ще один прикрий наслідок неповного дослідження скит ­ ської справи. Ми вже виключили з складу т. зв. скитського посуду, гальштатський посуд. Але я не перебільшу, якщо виключу цілий посуд з складу т. зв. скитського посуду й твердитиму, що такого посуду ніколи не було, бо скити жад ­ ного глиняного начиння не виробляли. Як-би вони робили сами посуд, то місцевий череп ’ яний по ­ суд, очевидячки, не мав-би задля них великої ваги. Тимчасом вони цінували його й вживали його навіть у розбитому вигляді, зшиваючи задля зміцнення мотузками (Красна, Миколаївка й ин.). З такими явищами ми не стрівалися на Київщині в осілої людности. Навіть у скорчених того нема. Тимчасом серед т. зв. скитського посуду ми ба ­ чимо ще силу надбитих речей. Очевидячки, цей посуд був не менш коштовний задля скитів, як посуд грецького виробу. Але в такому разі він теж був не їхній виріб. Очевидячки, його робила місцева осіла людність. Такий стан речей, що-до ганчарського посуду, навряд чи свідчить про скитську осілість. У такому разі В. В. Хвойка в певній мірі мав рацію не визнавати тих городищ за пам ’ ятки скитсько-сарматської старовини. Можу погодитися з ним теж що-до перебування грець- ,93 ких купців па Київщині. Але такі городи щ а за ­ великі задля грецької факторії. Так само вони будуть завеликі й задля місцевої людности. Спі ­ цин, кажучи про т. зв. скитський посуд, за ­ значив одне цікаве й важливе спостереження, а саме безперечний звязок поміж т. зв. скитським посудом та гальштатським посудом. Але в по ­ рівнянні до гальштатського посуду т. зв. скит ­ ський посуд являє собою стан ганчарського зане ­ паду. Тому що того посуду скити не робили, він свідчить про культурний занепад місцевої люд ­ ности. Але д-р М. Еберт з ’ ясовує стан місцевого ганчарства грецькою конкуренцією. Навряд було так. Навіть по самих грецьких колоніях череп ’ я ­ ний посуд місцевого виробу був розповсюджені- ший від привозового грецького посуду. Останній був такий рідкий, що розбиті привозові посудини клепали (Херсонес і ин.). Тим паче на Київщині привозовий посуд не міг скласти справжньої конкуренції місцевому виробництву. Очевидячки, причина занепаду в ганчарстві була якась инша. Судячи по посуду, що ми його стріваємо по скит ­ ських могилах, вимоги скитів з цього боку були нижчі від вимог місцевої людности, що створила київський варіянт гальштатської культури. В та ­ кому разі й культурний рівень скитів був нижчий від культурного рівня місцевої людности. Зви ­ чайно, навала скитів на Київщину при такому стані речей мусіла викликати тут культурний ,94 занепад. До того, розташування скитських могил по Київщині виразно свідчать про те, що скити становили тут пануючий народ. Справді, скитські могили займають тут тільки східцю та південну частини південної Київщини. Якщо припустити те, що, крім скитів, тут не було иншої людности, то доведеться визнати те, що північна Київщина не була зовсім залюднена. Те-ж саме доведеться казати й про західню Київщину. Безперечно, того не було й не могло бути. До того, ми бачимо по ­ одинокі скитські могили й на північній, і на за ­ хідній Київщині (Ладижичі-Котельня). Склад ре ­ чей по тих могилах свідчить про те, що в них поховані були не аби-які зайди. Особливо розкіш ­ ний погріб, очевидячки, дуже високого зверхника становить Котельня. Але й в Ладижичах, мабуть, був похований скитський зверхник над місцевою людністю. Якщо ця гадка є правдива, стають зрозумілі й парні могили. Очевидячки, вони ста ­ новлять могили районових зверхників над місце ­ вою людністю. Але присутність на Київщині за скитсько-сарматських часів нескитської людности доводять ще деякі міркування. Перш за все треба згадати вказівки Геродота про тую пильність, що її виявляли скити в погребовій справі. Тимчасом розкопи їхніх мо г ил доводять те, що чимало тих могил майже негайно було пограбовано. Звісно, скити не могли того зробити. В такому разі тую річ робили місцеві люди нескитського похо – ,95 дження, бо тільки місцеві люди могли знати й про погріб скита, й про план скитської могили. Але побут скитів ліпше за все порівняти до побуту хазарів. Тії так само, як і скити, прийшли до Вкраїни кочовиками. Так само підпали тут п ідо впливи грецьких (візантійських) колоній та їхньо ­ го торгу. Наслідком того їхній кочовий побут помалу розкладається й змінюється на півкочовий та па півосілий. Вони так само знають хлібороб ­ ство, але теє хліборобство є яскраво кочове. Схід ­ ні письменники чудово змалювали той побут, опи ­ суючи хазарську столицю Ітиль. Тая столиця являла собою напівмісто, напівтабір. Місто, без ­ перечно, було цілком варварського типу, подіб ­ ного до арапських міст Центральної Африки. Людність мешкала там почасти в саманних халу ­ пах, почасти в халабудах. Але вона перебувала там лише взимку. Навесні вона залишала місто й кочувала на степу. Н ехазари мешкали в Ітилі по-за його мурами. По т. зв. скитських городи ­ щах ми бачимо погребиці й па городищах, і по ­ за їхніми межами. Отже ції городища, очевидячки, становили те-ж саме, що й хазарські міста, а саме зимові табори. В межах городищ, очеви ­ дячки, мешкали скити й зберегалася їхня худоба, місцева-ж людність мешкала по-за валами тих таборів. Такий характер тих городищ цілком з ’ ясовує їхні величезні розміри, що дивують всіх дослідників. Безперечно, власне скитське хлібо- ,<)(> робство було таке-ж кочове, як і хазарське. Та ­ кий його характер стверджує й те, що скитські могили на Київщині зосереджуються па її степо ­ вій половині. Але довід того кочового побуту скитів я бачу й в т. зв. городищах-майданах. Народ іменує їх розкопані могили. Тая їхня па ­ родия назва сплутала російських археологів: В. А. Городцов цілком поклався на неї, А. А. Спі- цин-же вирішив, що вони являють собою рештки салітрових буд. Звісно, вони дуже зле досліджені, бо мало хто розкопував їх. Але в кожному разі наведених гадок російських археологів тії роз ­ копи не стверджують. Стріваються тії „городища- майдани “ в складі тих саме кладовищ, де похо ­ вані й скити. Але там звичайно можна знайти й скорчених, і раніших од скорчених мерців, і де ­ коли турецько-татарських кочовиків і т. и н . Тому може навіть виникнути мимоволі питання, до кого-ж саме застосувати тії пам ’ ятки старовини. Н а мою думку, вони одночасові зо скитами та сарматами. Звертає на себе увагу те явище, що вони звичайно розташовані по краях кладовищ. З другого боку, вони дуже нагадують т. зв. „зимов ­ ники “ туркестанських товарників. Тії „зимовники “ улаштовуються задля того, щоб худоба підчас завірюхи мала де сховатися. Мабуть, такі-ж „зи ­ мовники” становили й „городища-майдани “ . Без ­ перечно, по деяких з них знайдено погреби. Мож ­ на припустити те, що тії погреби суть чабанські. ,97 В кожному разі в такому „городищі-майдані “ на Слобожанщині (х. Покровський, Валк. пов.) я ви ­ копав два погреби молодиків. Гадаю те, що на ­ ведені вище дані тільки зайвий раз ствердили мою думку про те, що т. зв. скитсько-сарматська старовина поки-що досліджена дуже мало. Навіть скитоманія не допомагає в цій справі. Захоплення іранськими та грецькими елементами в тогочас ­ них культурних явищах цілком затінило всі ин- ш і боки в тій справі. Особливу вагу має класифі ­ кація місцевого посуду, бо вона подаватиме певні хронологічні та етнічні підстави, без яких весь час буде йти суперечка з приводу звичайних скитських, сарматських та инших тогочасних мо ­ гил. Далі треба перевести систематичні досліди городищ та майданових городищ. Ось найголов ­ ніші завдання, так мовити, скитології, бо з тим, що зроблено в російській та західній науці досі, дечого просто не зрозуміти. Нема що й згадувати про тракійців. Тут буде вже повнісінька пу ­ стеля. Не можу зупинятися довгий час на речах, що стріваються по т. зв. скитських могилах. Вони надто різноманітні. Але їх легко поділити на три громади: 1) речі, здобуті через грецькі коло ­ нії (задля Київщини — головним чином через Оль ­ вію); 2) речі, здобуті в місцевої людности; 3) речі, що їх можна визнати за скитські в певній мірі. Перша громада складається з різноманітних ви- 4 ,98 робін переважно іонійської продукції: керамічні речі (посуд, то- щ о), металеві вироби з брондзи (табл. III), з золота й з срібла, кам ’ яні намиста, то- щ о, вироби з скла та инших матерій (намиста, посуд, то-що). Через тії-ж колонії надходили й вироби азійської та єгипетської продукцій, пере ­ важно, дрібні. Але не все те, що має грецький вигляд, привозилося з Іонії чи з Геллади. Фурт- ве нґ лер, Еберт та инші вчені цілком правдиво за ­ значають те, що по чорноморських та озівських грецьких містах була розвинена продукція тих речей, що їх купували скити, сармати та инші варвари. Справді, серед череп ’ яного посуду мож ­ на зазначити такі простенькі гатунки, що не варто було везти їх з Іонії чи з Геллади. Але ції гатунки посуду, ні в російській, ні в залежній від неї в цій справі західній науці поки-що зовсім не до ­ сліджені. Навіть по збірках грецької колонійної старовини майже не знайти того посуду. Але про розкішніші гатунки того посуду нема сумніву, що частина посудин була зроблена по тих колоніях, ба навіть у науці є окрема назва задля них „кер ­ ченський стиль “ . Безперечно, виробляли, мабуть, посуд і в Ольвії, й по инших колоніях, але так далеко наукові досліди поки-що не сягають. Тим- часом про металеві вироби нема сумніву, що значна частина їх вироблялася по тих колоніях згідно до смаку варварських покупців. Наслідком того потроху витворився той мішаний грецько- ,99 варварський стиль, що його менують скитським. Найхарактеристичніша його прикмета є нахил до звірячої орнаментації. Не кажучи вже про різно ­ манітні золоті та брондзові бляшки та теліпан ­ чики з людського й кінського убрання, де той стиль панує, такий орнамент ми стріваємо й на инших речах (піхви, сагайдаки, то-що). Б. В. Фар- маковський, а за ним д-р М. Еберт, думають, що той стиль відзеркалює весь час давньо-іонійські звірячі типи, й повстав він в іонійських колоніях України. Взагалі не тільки за скитських, ба навіть за сарматських часів (брондзові та кісткові речі) він має цілком архаїчний характер. Але той його характер з ’ ясовується тим,, що іонійські й іран ­ ські артистичні уяви звірів походять з одного кореня — з старшого мистецтва Передньої Азії. Навпаки, Мін с гадає знайти першоджерело того стилю на мінусінському степу, в мистецтві си ­ бірської мідяної культури. Тимчасом як Тал ь ґ рен, С. Рейнак, де-Ліна, Кондаков і ин. гадають, що той стиль повстав у Туркестан і . На мою думку, гадка Б. В. Фармаковського — д-ра М. Еберта є цілком правдива. Річ у тому, що, замість звірячої орнаментації, деколи ми стріваємо цілі сцени з побуту місцевої людности. Тії сцени свідчать про досконале знаття того побуту до його наймен ­ ших подробиць. Безперечно, такі речі могли зро ­ бити лише місцеві, а саме колонійні майстрі. Але серед тих речей з сценами на них особливу вагу ,100 мають золоті та електрові бляшки, бо й їхнє ви ­ конання, й їхній стиль цілком тотожні з бляш ­ ками із звірячою орнаментацією. Очевидячки, вони становлять місцевий виріб і належать до речей того-ж саме художнього стилю. Проте, відносно бляшок звірячого стилю нема сумніву, що їх ро­ били тут. Д-р М. Еберт знайшов на Південній Україні гісерську матрицю задля їхнього виробу. Але М. І. Ростовцев довів те, що в історії того стилю було дві добі. В ранішій добі іонійське мистецтво, що не відійшло ще так од іранської штуки, цілком подолало останню. Тимчасом у другій добі, за неоскитських і переважно за сар ­ матських часів, іранський націоналізм взяв гору, й іранський смак та уяви панують над грецьким мистецтвом доби гелленізму. Безперечно цей ви ­ сновок можна розповсюдити не па всі речі. Поруч з чисто варварськими виробами на Київщині, як і по цілій Україні, стріваються чудесні витвори гелленістичного мистецтва. Але останні теж, ма ­ буть, були зроблені по наших колоніях. Про речі, здобуті в місцевої людности, я розмовляв чимало, бо тії речі являють собою перш за все череп ’ яний посуд. Тому на посуді не зупи ­ нятимусь 1 ). Цілком инша річ що-до кісткових, 1 ) Но можу погодитися з д-ром М. Ебертом що-до дешевіючі того череп ’ яного посуду, що його здобували скити та сармати з грецьких колоній. Таке твердження е цілком безпідставне. В кожному разі на Київщині він не ,101 дерев ’ яних, кам ’ яних, шкуряних та металевих ре ­ чей, що їх скити й сармати, очевидячки, могли здобути й в колоніях, і десь инше. Перш за все треба згадати про риштунок та коняче приладдя. Відносно брондзових стрілок, здається, можна твердити, що їх виробляли почасти сами скити та сармати. В кожному разі Київщина дала ма ­ трицю задля виробу таких стрілок, знайдену в скитській могилі. Але хто робив акінакеси, чин ­ гали, ножі, луки, прості піхви, сагайдаки й кін ­ ське приладдя? Тії речі суть типові задля скитів та сарматів. Тимчасом важко думати, що кочовики могли бути ковалями, що виробляли такі речі, які потрібують не тільки ковальського приладдя, але й досить складного улаштування. Безперечно, все те могли виробляти й колонії (задля Київ ­ щини, мабуть, Ольвія), й місцева людність. Па мою думку, на теє питання передчасне відпові ­ дати. В кожному разі тепер на нього не можна відповісти цілком науково. Треба як слід вивчити не тільки т. зв. скитські могили, але й тогочасні городища. Можу припустити те, що тії кочовики сами виробляли кісткові частини кінського при ­ ладдя. Так само вони могли робити й пра щ ові каміння. Але навряд камінні тарілі становили був такий. По т. зв. скитських могилах він стрівається тут порівнюючи рідко. До того, часто-густо ми бачимо по ­ биті посудини. Навряд так могло-б бути, як-би той посуд був такий такий, як каже д-р М. Еберт. ,102 теж їхній виріб. Якщо судити по тому, що почи ­ наючи від Київщини й до Донщини включно тії тарілі суть цілком однотипові, відрізняючися тільки розміром по окремих могилах та районах, і зроблені з того-ж саме матеріялу (з пісківця), то можна думати, що їх виробляли десь в одному місці. Але мінералогічне вони й досі не дослі ­ джені. Тому я н е можу зазначити місця їхнього виробу. Нагадаю лише тс, що найменші тарілі дає Київщина, найбільші-ж — Донщина. Там вони досягають величезного розміру, й, в разі знахідки їх, дінські козаки та селяни вживають їх задля годування птахів. Чи розмір не вказує на Пантика- пею, як місце їхнього виробу? Що-до шкуряних речей, здається, їх могли робити й сами скити та сармати. Про текстильні вироби не згадую, бо їх ми майже не знаємо. Доба великої вандрівки народів (мапа VI), що заступила безпосередньо скитсько-сарматську добу, першу історичну добу на Вкраїні, не є така суперечна в науці, як попередня. Безперечно, ця доба потрібує ще багатьох дослідів. В кожному разі тії досліди можуть удосконалити наше знат ­ тя тієї доби, бо деякі питання в тій добі з ’ ясовані поки-що замало. Перш за все доводиться згадати про городища (Пастирське, Бабичі, Пекарі й ин.). Всі тії городища були залюднені вже за скитсько- сарматських часів. Але тії городища, як я казав вище, досліджені зле. Тимчасом на Київщині ,103 поки-що не знайдено жадного городища, що його-б можна віднести тільки до доби великої вандрівки народів. Більш од того, на Київщині досі не за ­ нотовано й таких городищ, де-б долішній штих був з тієї доби. Таким чином не звати, чи тії городища й за доби великої вандрівки народів становили зфортифіковані оселі, чи там було улаштоване простісіньке село. Таким чином про міське життя тієї людности поки-що нема науко ­ вих відомостей задля Київщини ’ ). Навпаки, про сільське життя ми знаємо більш. Як і за раніш и х часів, тогочасна київська людність мешкала по погребицях (Жуківці, Витачів, Стрітівка й ин.). Тая людність була хліборобська, що доводять знахідки по тих погребицях сільсько-господар ­ ського начиння, то-що. Не зупиняючися на скар ­ бах та окремих знахідках, зазначу лише те, що тогочасні монетні скарби, що складаються з рим ­ ських монет, виразно свідчать про те, що київ ­ ська людність мала досить жваві торговельні стосунки з країнами в межах римського світу. Так само й тогочасні погреби досліджено порів ­ нюючи добре. Більш од того, головний археоло ­ гічний матеріял задля тієї доби походить з могил. Серед могил легко відрізнити дві громади: робле- 1) Н е знаю, чи Chiven Іордана справді с Київ. В на ­ уці нема одностайности думок у цій справі. Археологія (ма п а VI) щось не стверджує тотожности тих назв, а мо ­ нетні скарби, здається, більш-менш доводять його. ,104 ниці та пласкі могили. Не зупинюся на робле н и- цях, бо в їхньому улаштуванні нема нічого но ­ вого в порівнянні до раніших та пізніших од них могил місцевої людности, лише нечисленні, як звичайно, речі свідчать про цюю добу. Пласкі могили складають величезні кладовища з декіль ­ кох сотень могил (500, 600 і т. ин.). По тих мо ­ гилах стріваються обидва погребові обряди: трупо- складення та трупоспалення. Тії обряди можна знайти на тому-ж саме кладовищі. З огляду на пласкість могил по тих кладовищах у російській науці їм надали назву „поля погребу “ . Тимчасом В. В. Хвойка, що перший завів до вжитку тую назву, сам-же зазначив, що тії кладовища звичайно розташовані по згір ’ ях. А л е назва „погребові поля “ (чи „поля погребу “ ) потім їм змінена задля могил з трупоспаленням на „поля погребових урн “ . Безперечно, першу назву можна затримати як загальну, бо вона охоплює собою обидва погре ­ бові обряди. Тимчасом друга назва є придатна лише задля таких кладовищ, де не стрівається трупоскладення. В кожному разі за тих часів трупоспалення панувало. Очевидячки, инший обряд становив ще новину. Але присутність його на тому-ж саме кладовищі доводить те, що про різнонародність тих обрядів не може бути мови. Та й склад речей по могилах обох громад є ціл ­ ком однаковий. Лише могили з трупоскладенням улаштовувалися на материку, а могили з трупо- ,105 спаленням становлять неглибокі чотирикутні ями. Задля могил обох громад суть типові однакові гатунки посуду (невисокі миски та глечики яскравого чорного кольору), кісткові гребені з брондзовими цвяхами, прикрашені вічковою орна ­ ментацією, брондзові арбалетові фібули, проміни- сті фібули, фібули звірячого стилю, застібки, то ­ що. Вічкова орнаментація є типова задля північ ­ них германців (ґотів і т. ин.). Навпаки звірячий стиль, як зазначив вже Кондаков, людністю тих кладовищ в кожному разі запозичено з сходу, мабуть, тут, на Вкраїні. Але в них стилізація зві ­ рячих орнаментів досягає найвищого напруження, й кінець-кінцем звіряча орнаментація вироджуєть ­ ся на промінисту та инші геометричні орнамента ­ ції, ближчі до північно-германських орнамента- ційних мотивів. Так само можна погодитися з Кондаковим що-до прикрас инших технічних ти ­ пів, а саме інкрустації та склиці. Вже скити та сармати (ще більш од перших) виявляли великий нахил до оздоблення золотих речей яскравим ка ­ мінням, особливо червоним. За доби великої ван- дрівки народів золоті речі були менш розповсю ­ джені. Але запозичений на Вкраїні смак до яскра ­ вих прикрас завдовольнявся й на брондзових, не кажучи в ж е про срібні, речах. Тії речі або інкру ­ стувалися червоним склом, чи гренадом, або при ­ крашалися ямковою червоною склицею, рідше туркезовою склицею. З місцевих явищ цієї куль-, ,106 тури зазначу величезні брондзові промінисті фі ­ були та фібули звірячого стилю, що стріваються виключно на Канівщині. Вони вироблялися зви ­ чайно з брондзи цинамонового кольору. Якщо порівняти матері я ли, що їх здобуто по погребових полях та почасти з окремих знахідок і по оселях, до пам ’ яток з инших місцевостей, то виявляється одна цікава річ: погребові поля з їх характери ­ стичним посудом ідуть з Київщини через Волинь та Галичину до берегів Балтійського моря, ви ­ разно зазначаючи шлях ґотів до Вкраїни. Безпе ­ речно, запозичених тут речей ми не бачимо на початкових частинах того шляху. Але повний склад запозичених тут речей ми стріваємо по могилах кримських ґотів. Навпаки, там бракує тих раніших речей, що ми стріваємо на Київ ­ щині (арбалетові фібули, римські монети, то-що). В. В. Хвойка визнавав погребові поля за слов ’ ян ­ ські. Західні вчені тепер визнають їх майже одностайно за Ґ отські. З свого боку, можу вка ­ зати на те, що останній погляд є найобґрунтова- ніший та найімовірніший. Але ні яскраві при ­ краси, ні звірячий стиль не становлять герман ­ ського винаходу, як те гадають бар. де – Бай, д-р М. Еберт і ин. Германці лише розповсюдили на сході цілком азійські артистичні явища та техніку. Як ми бачили, вже за сарматських часів впливи з боку Азії та її мистецтва збільшилися. З того часу вони без перерви міцнішали. Напри- ,107 кіпці доби великої вандрівки народів Україна взагалі й Київщина зокрема підпадають під впли ­ ви т. зв. сасанідського торгу. Крім сасанідських монет, тут стріваються різні вироби (металеві), що їх менують сасанідськими: срібні миски, полу ­ миски та глечики, брондзові верцадла, то-що. Таким чином знов збільшуються східні впливи. Безперечно, до народньої гущини в місцевої люд ­ ности вони не сягали, як доводить коштовність тих речей, що їх постачав сасанідський торг. Н і раніш, ні тепер, ні пізніш чуже азійське ми ­ стецтво не спромоглося підхилити собі місцеве народне мистецтво. Теє запозичало нові геоме ­ тричні орнаментиційні мотиви й вперто цуралося азійського звірячого стилю. Цікаво зазначити то, що вічковий орнамент не зник ні на Київщині, ні на Україні взагалі після відходу відсіля ґотів. Його можна знайти в українській орнаментації пізніших часів. Заховувалися в народньому по ­ буті й Готські глечики навіть за пізніших часів, безперечно, без непотрібних прикрас та додатків на тих посудинах. Тимчасом, як миски не подо ­ балися київським тубільцям, і тії заховали досі миску з часів київської гальштатської культури 1 ). Легко зрозуміти те, що Готській мисці завадила тут її нечепурна складність. 1 ) Мабуть, з тих часів походить і чорний колір ту ­ тешніх горщиків та глечиків, ал е техніка того кольору вже не гальштатська, ,108 Українська середньовічна старовина нам ві ­ дома не тільки з нечисленних пам ’ яток нашого письменства. Що більш ми довідуємося про того ­ часний побут наших предків з тих забутків на ­ шого середовіччя, що заховалися менш на земній поверхні, найчастіше-ж у самій землі, а саме: 1) городища, 2) селища, 3) майстерні (звичайно, на городищах), 4) фортифікаційні споруди (вали), 5) монументальні пам ’ ятки (звичайно, на городи ­ щах, опріч церковищ та манастири щ ), 6) кла ­ довища, 7) скарби, 8) поодинокі знахідки. Зви ­ чайно, пашу середньовічну старовину поділяють на дві громади: 1) раніша українська, чи поганська, 2) старовина з велико-князівських, чи христіян- ських часів (до XIII ст.). Хоча той розподіл має хронологічний характер, він досить добре від- зеркалює пенні громади речей та явищ, хоча з хронологічного боку вони часто-густо суть одно- часові. Тому проф. В. Антонович і К. Антоно- вичева на виставі XI археологічного з ’ їзду з ’ єд ­ нали обидві громади речей в спільному відділі слов ’ янської старовини. Справді, проф. В. Анто ­ нович поділяє городища на дві громади: 1) цир ­ кулярні та 2) велико-князівські. Той розподіл добре підкреслює два типи городищ. Але деколи циркулярні городища дають такі-ж речі, як і велико-князівські городища, себ-то вони були за ­ люднені й за велико-князівської доби. Безпереч ­ но, різноманітність та численність матеріялів, що ,109 припадають на часи нашого середовіччя приму ­ сили мене поділити їх поміж трьома мапами (мапи VII, VIII та IX). Так само я намагався віді ­ брати матері я ли кожної доби в нашому середо- віччі до однієї купи. Але цього зробити майже не можна через зазначені вище причини. Перш за все наші городища майже не досліджені. Сис ­ тематичні чи більш-менш систематичні розкопи переведено на небагатьох городищах (Київ, Княжа гора, Дівич Гора, Білогородка і ин.). Більшість городищ залишається й досі зовсім не дослі ­ джена. Тому доводилося застосовувати їх до пев ­ ної доби на підставі трапункових знахідок, бо мало городищ, що їх можна визначити цілком певно на підставі писаних джерел. З цього при-, воду я завів до мап порівнюючи мало городищ, а саме тії, що про їхній час я знайшов серед археологічного матеріялу хоча які – будь певніші вказівки. Ще гірш що-до селищ. їх майже ніхто не вивчав. Не знати навіть нічого про тії селища, бо майже нема згадок про них у науковій літе ­ ратурі. Можна лише казати те, що сільська люд ­ ність так само мешкала за часів нашого середо ­ віччя по погребицях, як і за раніших часів. Але погребиці ми бачимо й на городищах. Звичайно вони мало в чому відрізняються від давніших погребиць. Але в Київі, в штиху, нижчому від фундаментів Десятинної церкви, Мілєєв знайшов цікаву погребицю. В ній навколо мурів були ,по споруджені на стовбурчиках лави, ніби невисо ­ кий піл. Поодинокість цієї знахідки не дає змоги вказати, чи тая погребиця є типова задля поган ­ ського Київа, чи ні. Ліпше стоїть справа щ о-до кладовищ. Тії кладовища можна поділити н а дві громади: 1) по- лянські та 2) деревлянські. Звісно, полянські кладовища досліджені гірш од дер е влянських. Навіть можна просто казати те, що їх дослі ­ джено замало. Прикладом, з археологічного боку не досліджено досі ні південного, ні захід н ього кордонів Полянської землі. Але погребові обряди полян ми знаємо в головних їх рисах. У полян могили були невисокі. Мерців ховали звичайно в більш-менш глибоких ґрунтових ямах (Київ і ин.), але на провінції деколи на материку або й просто на поверхні ґрунту, який в такому разі ретельно винищували та рівняли (Поштова Віта, Стайки і ин.). Панувало трупоскладення (Київ, Китаїв, Поштова Віта і ин.). Мерців орієнтували до заходу. Але частина людности трималася тру ­ поспалення (Київ, Китаїв, Халеп ’ є і ин.). Взагалі полянські могили забідні на речі (Київ, Поштова Віта, Халеп ’ є і ин.). Золото стрівається дуже рідко майже виключно на київських кладовищах. Сріб ­ ло стрівається в прикрасах значно частіш (кільця, каблучки, намиста, теліпанчики, то-що). Більшість металевих прикрас зроблено з брондзи. По жі ­ ночих могилах стріваються намиста з бурш ­ ,111 тину, з каріолю, з кришталю, з скла, то-що. Тії намиста оздоблялися брондзовими чи якими- будь ин ш ими теліпанчиками. Зброя стрівається по полянських могилах рідко, лише на півдні Київщини 1 ). Серед тієї зброї звертають на себе увагу чепурненькі залізні бойові сокирки (Козин і ин.), хоча подібні сокирки стріваються й по могилах тогочасних кочовиків (Тальне і ин.). Ножі, замки, ключі та инше хатнє приладдя стріваєть ­ ся часто-густо. Посуд стрівається рідше по по ­ лянських могилах, як по деревлянських. Але здебільшого полянські могили не дають жадні- сінької речи (Київ, Поштова Віта і ин.). Навіть цвяхів нема. Але цвяхи взагалі менш розповсю ­ джені в полянських могилах, як у деревлянських. Деревлянські могили починаються безпосе ­ редньо на північному березі Ірпеня, тимчасом як па південному березі ми бачимо вже полянський погребовий обряд. На півночі вони сягають май ­ же до Прип ’ яти. На заході вони доходять майже 1 ) Раніш проф. В. Антонович визнавав за полянські могили погреби з конем та довгастим мечем. Але Бранден ­ бург і ин. з ’ ясували теє непорозуміння. Тії погреби без ­ сумнівно належать кочовикам Тепер розкопано стільки по ­ лянських кладовищ у самому Київі та поблизу від нього, що тип їх цілком відомий. Тому, не вважаючи на цілком подібний склад речей по могилах з трупоскладенням та з трупоспалепням, маю великий сумнів що-до полянства мо ­ гил з трупоспаленням. Мабуть, вони належать до иншого слов ’ янського племени. ,112 до р. Уборти, хоча ближче до У борти стрівається вже й волинський погребовий обряд. Па південь- заході деревлянська територія охоплює й горіш ­ ню Раставицю (Сквирщина) 1 ). Деревлянські мо ­ гили невисокі й звичайно обведені рівчачками. Підвалина деяких могил оточена безперервним колом з каміння. Звичайно підвалину могил ста ­ новить штих попелу, що являє собою рештки по ­ гребового багаття. Деколи ми бачимо підсипку з глини чи з піску. Могили звичайно неглибокі, розташовані безпосередньо під ґрунтовою поверх ­ нею. Могили в материку чи в насипу стрівають ­ ся рідко. Кістяки ховалися в дерев ’ яних трунах, збитих залізними цвяхами. Бони зорієнтовані го ­ ловою до заходу. Зброя й цілий посуд стріва ­ ються рідко. Взагалі по деревлянських могилах речей звичайно не більш, як по волинських. З цього боку, тільки Сквир щ ина становить вийня- ток, хоча й тамошні могили бідніші від київських полянських могил. Але там стрівається в біль ­ шій кількості зброя. Очевидячки, наближеність того району до степу робила життя на ньому небезпечнішим. Там знайдено по могилах: залізні списи, списики, чингали, ножі, піхви, огнива, цвяхи, то-що; брондзові гривні, височні кільця, ручні кільця, застібки, то-що; срібні намиста, ви- 1 ) На ма п і проф. В. Антоновича китаївські могили визначено помилково тим-же кольором, що й деревлянські могили (Древности Ю.-З. Края). ,113 сочні та ручні кільця, каблучки, звичайно зроб ­ лені з дроту, то-що; різноманітні намиста; бруси та кресала; глиняні пряслиці та череп ’ яні посу ­ дини, то-що. В одній могилі коло с. Ягнятина знайдено навіть золоту каблучку. Звісно, залізні заковки від дерев ’ яних цеберок, такі типові задля деревлянських могил, стріваються й тут. На решті Деревлянської землі могильні знахідки звичайно ще бідніші: невеличкі залізні ножики, огнива, заковки від цеберок, цвяхи; срібні (рідше) та брондзові дротові височні та ручні кільця, застібки й деякі инші дрібні прикраси; намиста з скла чи з глинуватої композиції; шматки сірки; кресала; рештки озуви та одіжи, то-що. Дерев- лянський череп ’ яний посуд в значній мірі на ­ ближається до полянського. В обох народів панує високий стрункий горщик з нешироким підлег ­ лим краєм, середнього розміру. Орнаментація його належить виключно до поглиблених орна ­ ментів типу городищ: прості, хвилясті та кри- вулькові лінії. Тая орнаментація звичайно укри ­ ває тільки горішню частину посудини, а саме плечі та діл шийки, рідше цілу посудову поверх ­ ню. Звичайно посуд зроблено з ясної жовтої гли ­ ни, деколи з сірої. Часто-густо посудини мають такий новісінький вигляд, що мимоволі виникає гадка, чи не вживали при погребовому обряді невживаного раніш посуду. Весь цей посуд і своєю формою, і своєю орнаментацією належить ,до посуду типу городищ. Цілком тотожні посу ­ дини дають ин ш і слов ’ янські землі Середньої Европи (Чехія, Морава, то-що). Там він стріва ­ ється так само й по городищах, і по могилах 1 ). Таким чином ще раз яскраво висувається куль ­ турна одність Київщини з слов ’ янськими землями, розташованими до заходу, від неї. Те саме явище ми спостерегали вже й за всіх раніших куль ­ турних діб 2 ). 1 ) Л. Ни дерл е , Человечество въ доисторическія времена, сс. 542 — 544 та мал. 419, с. 545, мал. 423, 27, с. 556, мал. 433, в. 2 ) До речи, височ н і кільця, типу латинського S, так розповсюджені на Київщині й по всіх слов ’ янських землях до заходу від неї, до сходу по йдуть далі від Київщини. Переходячи до велико-князівської доби, зу ­ пинюся перш за все на загальному складі її культури. Різноманітні стосунки з иншими краї ­ нами відбилися головним чином на суспільній горі. Нижчі верстви місцевої людности ще дов ­ гий час заховували й свій дідівський побут, і свої предківські звичаї, як те доводять цілком виразно й тогочасне письменство (Послання мітр. Івана II , то-що), й тогочасні могили, й тогочасні городища. Але в Київі та по инших примітніших містах Київщини можна спостерегти величезні культурні зміни. Стосунки з Сходом спочатку, мабуть, були небезпосередні, бо хазари займали шляхи до сходу. Вони-ж на деякий час підвла- ,115 ди.пи собі й київських князів, причому їхні купці, мабуть, мешкали в Київі у великій кількості, бо одна частина Київа менувалася — Хазари. Акад. М. І. Петров, базуючися на знахідках східніх монет та речей на т. зв. Плаській частині Київа, гадав, що вона є Хазари 1 ). Але східні купці були моторні люди, й, мабуть, в кінці VIII ст. чи на початку IX ст. вони вже приїздили особисто до Київа й до Київщини. Численні знахідки араб ­ ських монет, так званих диргемів, та речей схід- нього виробу яскраво свідчать про те. В Київі тогочасні знахідки зосереджуються головним чи ­ ном на Плаській частині, на сумежній до неї частині Подолу (район Кирилівської вулиці) та на Фл о ровій горі. В. В. Хвойка знайшов на Ки ­ рилівській вулиці тогочасні полянські могили, по яких стрівалися арабські диргеми.УПІ ст., прилагоджені як теліпанчики до намист. Такі теліпанчики, очевидячки, були дуже улюблені серед киян, бо В. В. Хвойка знайшов на Флоро- вій горі матрицю задля підробки їх. Але монетова криза на сході мала той наслідок, щ о, як довів А. К. Марков, той торг на 1018 році припинився по всій Европі й у нас, на Київщині 2 ). В кож ­ ному разі цей торг мав величезні наслідки задля 1 ) Историко-топографическіе очерки Кіева Изд. 2. К. 1897., с. 82-35. 2 ) Дорн, Каспій. О походахъ древнихъ русскихъ въ Табаристанъ. Спб. 1875; Хвольсонъ, Изв ѣ стія Ибн-Даста ,116 Київа та Київщини, бо підо виливом стосунків з Сходом тут повстали й розвинулися різноманітні виробництва. Перш за все можна гадати, що знаття поливи прийшло до нас з Сходу. Безпе ­ речно, полив ’ яний посуд ми стріваємо й в Хер ­ сонесі. Але задля Київа та Київщини XI ст. й почасти XII ст. суть типові полив ’ яні кахлі. По ­ лив ’ яні кахлі були дуже розповсюджені завсіди на Сході й за тих часів широко вживалися в т. зв. арабському будівництві. В нас у XI ст. вони теж широко використовувалися тогочасними бу ­ дівничими Київщини (Київ, Білогородка) й ин. Тут знайдено й майстерні тих кахель (Київ, Бі ­ логородка). Далі в ювелірському виробництві київські майстри запозичили деякі виробницькі способи й типи речей. Прикладом, філігранові та плетені вироби характеристичні задля сходу. Так само звичай прикрашати срібні речі чорною склицею, або чорнявою, є східній. Каблучки ки ­ ївського типу (з намистинами па долішній час ­ тині) відомі серед арабських речей, раніших од X ст. Акад. Н. П. Кондаков гадає, що й т. зв. колти, себ-то скриночки задля пахощів, що їх підвішували до головного убрання, походять з Сирії. Зернаті техніку та орнамент теж запози ­ чено з Сходу. Відтіля-ж походять і деякі пле- Спб. 1869; Г а р к а в и, Сказаній мусульманских ъ писателей о славянах ъ и Руси. Спб. 1870; А. К. Марков ъ , Топо ­ графія кладов ъ восточных ъ монет ъ . Спб. ,117 тені орнаменти на ювелірських та взагалі мета ­ левих виробах. До Сходу-ж доводиться вести й знаття криці, й золоту та срібну інкрустацію на крицевих речах (мечі, чингали, с п иси, то- щ о), — вона там була розповсюджена вже за тих часів. Можна думати й те, що моиетова система теж була за ­ позичена в арабів. В кожному разі відношення ціпи срібла до ціни золота, як зазначив В. К. Тру- товський, було цілком арабське ’ ). З свого боку нагадаю те, що, з боку ваги, київські срібники ближчі до диргемів, як до тогочасних візантій ­ ських срібних грошей. Але такі різноманітні східні впливи ще не визначають того, що все мис­ тецтво Київщини пішло з сходу 2 ). Ціла духова природа Сходу була надто далека від світогляду київської людности. Тому запозичення зо сходу не поширилися далі від зверхніх явищ по вищих класах людности, не торкнувшися майже зовсім народньої гущини. 1 ) Ногата. М. 1911. 2 ) Невідомий автор другої передмови в V зш. „ Древ ­ ностей Приднѣпровья “ думає так. До того українців він визнає за спадкоємців скитської культури! Ось зрадів-би Соболевський, як-би довідався про те. Значно різноманітніші, міцніші та глибші були культурні впливи на Київщину з боку Ві ­ зантії та Заходу. Вже релігійна зміна не тільки посутньо відбилася на цілому народньому світо ­ гляді, але відкрила також широко двері тим ,118 культурним впливам, щ о йшли тепер сюди не ­ впинно й з Візантії, й з різних країн Заходу ‘). Поганство не відокремлювало тепер київської людности від найкультур н іших народів тогочас ­ ної Европи. Вже Ярослав І широко використав такий стан речей задля того, щоб зміцнити свою державу через родинні звязки. Його спадкоємці наслідували йому в тій справі. Але велико-кня ­ зівська дипломатія мала тую вагу в історії куль ­ тури, що через неї кількість чужинців на Київ ­ щині стала більша, й їхній етнічний склад став різноманітніший. Безперечно, серед тих чужинців були й такі, як тії тюркські чорні клобуки, що від них було більш шкоди, як користи, задля культури. Але Візантія та Захід дали й чимало корисних працівників. Досить згадати хоча-б про тії монументальні пам ’ ятки, що вкрили собою но тільки київські гори та низини, але й цілу Київщину. Звісно, більшість тих будов збуду ­ вали місцеві каменярі. Але на всіх їх відбилися перш за все впливи візантійської архітектури 1 ) Но можу тільки згодитися з В. В. Хвойкою, що до одночасовости арабських та скандинавських явищ на Над ­ дніпрянщині. Власне кажучи, скандинавські речі майже не стріваються на Київщині. До того проф. І. Арне (La Suede et l’ Orient (Archives Lundel. Upsala 1913) цілком правдиво зазначив те, що раніш від часів Ярослава І но можна знай ­ ти жадних археологічних вказівок що-до стосунків поміж Україною та Швецією. Таким чином скандинавські явища В нас з ’ явилися вже після припинення арабського торгу,- ,119 (Св. Софія, Спас на Берестові, Успінська катедра на Подолі, Успінська катедра в Печорському манастирі, катедра Михайлівського манастиря, катедра Видубицького манастиря (долішній її поверх), Кирилівська церква). Тії впливи ми спостерега є мо й по тих руїнах, що поховані в київському ґрунті та в ґрунті инших бувших міст Київщини (церква в садибі Софійської ка- тедри, церква в Білогородці, то-що). Бачимо їх по руїнах (катедра в Овручі, тепер „реставро ­ вана “ , себ-то зіпсована, бо цілком перебудована) 1 ), що заховуються на земній поверхні. Судячи по рештках, те-ж саме доводиться казати й про инші руїни, поховані, в землі (Вишгород, Васильків, Зарубинці й ин.). Безперечно, мало ще дослі ­ джені й тії архітектурні пам ’ ятки, що заховалися й досі. Прикладом, досліди, переведені україн ­ ськими вченими, доводять, що лупцеві прикраси Софійської катедри видані в Росії та за кордо ­ ном не всі, й видані тахлі надруковано Н . П . Кон- даковим та ин. зле. Тимчасом тії тахлі зайвий раз доводять, що давні українці не підхилялися 1 ) Так само цілком перебудована Десятинна церква. Але під нею заховалися її давні фундаменти. Такі-ж фун ­ даменти заховалися під т. зв. пам ’ ятником св. Орисі та якщо Сементовський пише правду, під т. зв. мітрополі- танським будинком в садибі Софійської катедри. Остатня церква відповідає церкві св. Юра, бо тая була супроти дверей св. Софії. ,120 цілком тим візантійським впливам і переробляли часто-густо візантійські зразки на свій штиб. До того, як свідчать тії-ж тахлі, вони виявляли й цілком самостійну творчість. Але дослідження київських пам ’ яток провадилося головним чином москалями 1 ). В них вони бачили „общєє русское іскусство “ . Наслідком того, окромішності властиві київському будівництву, не добачалися їми як слід. Та вони й ие цікавилися виявляти націо ­ нальну українську творчість. Тимчасом не все те, що в російській науці визнається за візантій ­ ський стиль, є справді таке. Наприклад, Лаш- карьов та ин ш і російські вчені, звісно, визнають Золоту Браму за пам ’ ятку візантійського стилю. Навряд вона є така. • Перш за все рівняти її до Золотої Брами у Володимирі на Клязьмі в жад ­ ному разі не можна. Навіть у тому разі, якщо визнати те, що будівничий тієї брами взяв за зразок київську браму, вона ие являє собою пов ­ ної копії київської Золотої Брами. Річ у тому, що вона молодша від київської більш, як на 100 років. Але й володимирська брама не стане- 1) До речи, нагадаю те, що до часів Миколи І Київ був евентуально укритий руїнами наших давніх будов. Але цар-кат вирішив „розпланувати “ Київі наказав усе-геть зрівняти. Так по варварському й безглуздо зникли задля науки найдорогоцінніші пам ’ ятки старовини й мистецтва. Фундаменти церкви в садибі Софійської катедри (на розі Георгіївського та Стрілецького провулків) розкопав Мілєев за часів Миколи II. Вони походять з XI ст. ,121 вить пам ’ ятки візантійського стилю. Так само київська Золота Брама но була копія з царго- родської Золотої Брами. Остання, хоча й дуже пе ­ ребудована, заховалася й досі 1 ). Як вказує А. ван Мілінген, царгородська Золота Брама являла собою тріумфальну арку римського типу, оздоб ­ лену статуями. Тимчасом київська Золота Брама від самісінького початку становила міську браму з надбрамовою баштою. Таким чином царгородська та київська Золоті Брами належать до цілком відрубних та різних типів брам. До того, ні у Візантії, ні на азійському Сході такий тип брам не є розповсюджений. Ніхто не дав візантій ­ ських чи азійських аналогій до неї, що вони-б могли довести її візантинізм. Тимчасом серед міських та манастирських брам романського стилю на Заході можна знайти низку подібних до неї будов. Запозичення з Заходу є цілком зрозуміле за часів Ярослава І, що мав такі близькі стосун ­ ки із Західньою Европою, зокрема із Францією. Серед романських будов Франції можна теж шукати аналогій до нашої брами. Але маю вели ­ кий сумнів що-до візантинізму башт св. Софії та виразніших од них башт Чернігівської ка- тедри. Знов пригадуються мимоволі романські 1 ) A. van М і 11 і n g о n, М. A. Byzantine Konstantinople London, John Murray. — 1899, розд. IV, с 59 — 73 та 3 таблиці; William Holden Hutton, Constantinople. London, I. M. Dent & C°. 1909, c. 42. ,122 церкви з їхніми парними фронтовими баштами (Notre Dame de Paris, то- щ о). Безперечно, такий мій сумнів лише доводить те, як мало ще дослі ­ джені навіть наші найголовніші пам ’ ятки мистец ­ тва. З фресками справа стоїть ще гірш. Київські софійські фрески, як зазначив проф. Д. Антоно ­ вич, майже невідомі нам через т. зв., „реставра ­ цію “ акад. Сонцева за часів Миколи І та пізніші „реставрації “ того-ж гатунку. Кирилівські те ж майже всі попсовані. В Спасі на Берестові й в Михайлівському манастирі теж понищено все те, що можна було знищити. Решта церков тепер вже не має фресок. Ліпше досліджено мозаїчні прикраси Св. Софії та Михайлівського манасти ­ ря, бо їх досліджували й чужинці (Діль, Байє й ин.). Знаття мозаїки запозичено з Візантії. Мо ­ заїку вживали й задля оздоби мурів (Св. Софія, Михайл . манастир), і задля підлог (Св. Софія). Мозаїка була розповсюджена на Київщині в XI — XII ст. Судячи по мозаїках Михайлівського манастиря, в Київі були й місцеві мозаїчні май ­ стри ще на початку XII ст. Таким чином мону ­ ментальні пам ’ ятки нашого мистецтва велико ­ князівської доби потрібують і справжньої рестав ­ рації, й всебічного наукового досліду. На дрібніших пам ’ ятках мистецтва тієї доби, за браком місця, можу зупинитися лише дуже побіжно. Наше сницарство, безперечно, виникло й спочатку розвивалося під візантійськими вили- ,123 вами. Якщо українське походження Ярославового саркофага 1 ) та инших мармуряних саркофагів (Св. Софія — 1 без покрівлі, Десятинна церква — 2) є сумнівне, то лупцевий саркофаг XII ст. з Де ­ сятинної церкви (тепер в Іст. Музеї ім Шевченка) становить безсумнівний український витвір, як і лу п цеві прикраси Св. Софії та инших київських церков 2 ). В кожному разі вони доводять високий рівень цієї галузи мистецтва. Але не менш свідчать про те й різноманітні дрібні сницарські твори з каміння, кісток, то-що (образки, хрещики, накладки до різних речей, то-що). Але київські русини зажили собі таку славу різьб ’ ярством, що навіть чужинці визнавали його за „мистецтво русів “ (Лист мітр. Дрістри XII ст.). З Візантії запозичили наші ювілери й переділкову скли- цеву техніку. Досі дослідники деколи вагалися чи можна визнати за київські твори тії золоті колти, гривні, ланцюжки, діядеми, образки, то-що, на яких ми бачимо переділкові склицеві малюн ­ ки та орнаментацію 3 ). Але В. В. Хвойка знайшов у садибі Петровського (Андріївський взвіз) май- 1 ) Здається, всі дані дозволяють визнати його за справжній Ярославів саркофаг. Але його й досі не видано як слід. Малюнки у Н. П. Кондакова та ин. кепські. 2 ) Так само чернігівські лупцеві прикраси теж зроб ­ лені, мабуть, у Київі, судячи з їхньої чи тотожности, чи подібности до київських. 3 ) Такий сумнів висловив, прикладом, автор другої передмови до V зш. „Древностей Придн ѣ провья “ . ,124 стерню такого ювілера з невикористаною навіть ще склицею різних кольорів. Київські склицеві вироби склали таку славу тутешнім ювілерам, що Теофіл Монах, що склав підручник до різних виробництв, визнав склицеве виробництво теж за фах русів 1 ). Але згадуючи про ції твори дріб ­ ного мистецтва, треба нагадати й те, де їх зна ­ ходять. Але те питання сполучається безпосе ­ редньо перш за все з топографією Київа за велико-князівських часів. Центр життя в того ­ часному Київі становило т. зв. Старе Місто (Ста ­ рий Город), себто місцевість поміж краєм Три- святительської вулиці та Золотою Брамою, з од ­ ного боку, та поміж Львівським (Сінним) майда ­ ном та Михайлівським майданом, з другого боку. Ось у цих межах знайдено більшість скарбів з ювілерськими виробами тих часів. Деякі скарби знайдено поблизу від тогочасного Київа (Михай ­ лівський манастир, Мала Володимирська (Столи- пінська!) вулиця, то-що). Друге місце займав Поділ, як торговельна частина Київа. Залюднені були за тих часів також: Флорова гора, Щека- 1 ) Theophilus Monachus, Schedula Diversarum Artium. Edidit Ilg (Schriftquellen zur Kunstgeschichte), Wien. Через щось не тільки більшість російських вчених, ба навіть більшість закордонних вчених, що студіювали тії питання, не знають цього цікавого середовічного твору. Тимчасом кожний історик мистецтва мусить його знати. Видавець до латинського тексту додав німецький пере ­ клад. ,125 виця та Пласка частина. Решта Київа була вже по-за його межами. Частина сучасного Київа була під селами (Печерськ — там село Берестове; Лук ’ янівка, там село Дорогожичі), частина-ж мала манастирі, церкви, князівські палаци, то-що (Печерськ, Клов (Липки), Звіринець, то-що). Тіль ­ ки про Либедську частину задля тих часів не можна вказати, чи там було щось чи ні. Най ­ давніші знахідки, звісно, припадають на Пласку частину та на сумежну з нею частину Подолу. Але Старе Місто має такий переинакшений дов ­ гочасним людським життям та будуванням ґрунт, що тут тільки випадково стрівається щось ра ­ ніше від велико-князівських часів. В кожному разі розмовляючи про мистецтво тих часів, треба згадати ще про вироби з недорогоцінних металів а саме з брондзи, міди та заліза. Різні натільні хрести, хрести-релікварії (енкольпіони), образки, люстри, свічники, надбанні залізні хрести, то-що теж подають нам часто-густо зразки високої тех ­ ніки й розвиненого під візантійськими впливами смаку. Особливу вагу мають брондзові речі, зін- крустовані иншим металем. Але поруч з тим запозиченим у своїй основі мистецтвом стояло й своє народне. Перш за все треба згадати ганчар- ські вироби. Вони нагадують посуд типу горо ­ дищ. Але посуд стає різноманітніший. Та й старі гатунки посудин почасти змінюють свій зверхній вигляд. Прикладом, відомі нам горщики цілком ,126 заховують увесь свій вигляд, тільки на шийці в них з ’ являються якісь ручки чи вушки. Але су ­ перечно до думок деяких археологів, наш народ так саме майже нічого не приймає до свого мис­ тецтва ні з східнього, ні з візантійського, ні з західнього орнаменту, як він не прийняв нічого з так званого скитського стилю 1 ). В кожному разі ні з рослинним, ні з звірячим орнаментами ми не стріваємося в тогочасному народньому мистецтві. Н а череп ’ яному посуді ми бачимо старі лінійні орнаменти або які-будь нігтеві й инші простіші геометричні орнаменти. В метале ­ вих прикрасах, які можна визнати за місцеві на ­ родні вироби, теж нема нічого ні рослинного, ні звірячого. Більш од того навіть чужі геометричні орнаменти не прищеплялися до народу. Тільки поволі він відбирає собі нові гатунки речей чи орнаментації. Але за тих часів нової орнамента ­ ції ще не бачити. В кожному разі культура Київщи ­ ни за велико-князівських часів, якщо забути всі страждання народні, робить величезне вражін- ня, дивуючи кожного дослідника своєю розкішшю. Крім Київа, різноманітні речі тієї доби стріва ­ ються у великій кількості в найближчому до 1 ) Автор другої передмови до V зш. „Древностей Придн ѣ провья “ плутає ввесь час народне мистецтво з мистецтвом представників вищої культури за тих часів. Власне кажучи, він не навів жадного твору справжнього народнього мистецтва. ,127 Дніпра районі, до півдня від Київа, менш їх ба ­ чимо на південь-заході, й майже їх нема н а вбо ­ гій Деревлянській землі (мапа VIII). Але по великих обшарах українського степу постійно кочували які-будь тюркські хижаки, щ о безперестанно нападали на багату Київщину, плюндрували її, грабували тії багатства, поло ­ нили людей та худобу й гнали їх спочатку до візантійських невільницьких торгів (Херсонес, Боспор і ин.), потім до генуезьких (Кафа, Бос- поро й ин.). Доводилося пильно охоронятися від того ворожого й небезпечного степу. Наслідком того з ’ явилася величезна й складна система фортифікаційних споруд: зфортифіковані міста (городища) та вали (мана VIII). Літопис згадує про спорудження тих міст та валів за часів Воло ­ димира Св. та Ярослава І. Але треба думати, що їхні наступники робили те-ж саме й удосконалю ­ вали охорону Київа та Київщини. Можна доба ­ чити, що коло тих споруд звужується в напрямі до Київа 1 ). Але київські князі шукали допомоги супроти степовиків у їхніх етнічних, так казати, родичів. Вони оселили на південному кордоні Київщини частину кочовиків, що хтіли служити їм. Ma п a IX виразно підкреслює той район — Над- 1 ) Найближчих до Київа валів я не міг завести до ма п и через її невеличкий розмір. Західніх валів не завів тому, що вони невиразні задля мене через свою недослі- дженість. ,128 росся, до мешкали осіло чи кочували тії чорні клобуки. їхніми забутками залишилися на Київ ­ щині їхні могили та кам ’ яні баби (мана І Х). Де ­ коли стріваються загублені їми речі. Могили кочовиків звичайно заведені до раніших робле- ниць. Вони ховали мерців чи в ґрунтовій ямі, чи в насипу, кладучи їх до могили деколи в дубовій чи берестяній колоді. Небіжчиків вони орієнту ­ вали до заходу, деколи з ухилом до півдня чи до півночи. З мерцями вони клали коня, деколи нагнузданого та окульбаченого, деколи тільки загнузданого, деколи навіть частину коня, при ­ чому в такому разі голова буває теж загнуздана, й коло конячих кісток ще покладено кульбаку. Коня орієнтували головою теж до заходу. Частину коня складали систематично, дбаючи про те, щоб коняча голова була супроти голови мерця. З ре ­ чей до могили клалися перш за все зброя та військовий риштунок (панцеранки, шаблі, чин- гали, ножі, списи, стрілки, стремена, то-що). При ­ крас по цих могилах мало. Тільки деколи стріва ­ ються золоті, срібні та мідяні речі. Крім того, деколи з одіжи можна знайти рештки шовкових та вовняних тканин, позліток та шкуряної озуви. При деяких мерцях стояли череп ’ яні або дере ­ влян і посудини. Колись над могилами кочовиків можна було знайти й „кам ’ яні баби “ , як менує тії надгробки народ. По-перше про них згадав, як про половецькі надгробки, чернець Вільгельм ,129 Рюїсброк (Рубруквіс, Х III ст.). Те-ж саме опові ­ дає новгородський літопис під 1398 р. Досліди Орхонської експедиції довели, що тії статуї явля ­ ють собою надгробки певних осіб (балбал) і на ­ лежать тюркам 1 ). На цьому й закінчу огляд археологічних пам ’ яток на Київщині. Досить подивитися на мапи, щоб добачити те, що тільки за неолітичних часів на Київщині були виразно два культурні центри: один на пів ­ ночі, другий — на півдню. За всіх инших діб культурне життя на Київщині виразно зосере ­ джується навколо Київа. Вже те явище досить з ’ ясовує, чому Київ висунувся так попереду се ­ ред инших міст Київщини. Але його географічне становище теж мало чималу вагу в тій справі. Київ розташувався на межі степу й лісу. Близь ­ кий до степу, він у той-же час своїми горами й тими лісами, що на них росли, був добре захище ­ ний від степової небезпеки. В кожному разі жадне инше місто на цілій Київщині з цього боку не може рівнятися до нього. Крім того, він лежить на головному шляху Київщини — на Дніпрі, та ще в такому місці, де до Дніпра впливають найголов ­ ніші його допливи: Десна та Прип ’ ять, не кажучи 1 ) Труды Орхонской экспедиции, т. V; Н. И. Весе ­ лов ск ій. Каменныя бабы. Спб. 1905; Н. И. Веселов- скій. Мнимыя каменныя бабы (В ѣ стникъ Археологія и Исторіи, в. 2). Великий матеріял про т. зв. кам ’ яні баби на ­ друковано у виданнях Оренбурзької Архівної Комісії. 4 ,130 вже про низку менших. Ось усі тії явища надали Київу найбільшу міць та вагу на цілій Київщині. А споконвічна культура цієї частини Київщини здобула йому людність, що зуміла влучно викори ­ стати сприятливі умови свого міста й піднесла його на перше місце на цілій Київській землі. Тая людність являла собою предків сучасних українців і почасти навіть сучасних киян. К И Ї В . Січень — Квітень 1925 р. ,LE PASSÉ ARCHÉOLOGIQUE DE LA KYÏOVIE. La Kyïovie fut peuplée encore du temps de la période glaciaire, pendant la période quater ­ naire. Jusqu ’ a présent on n ’ est parvenu qu ’ à ob ­ tenir des notices sur les plus jeunes civilisations de la période paléolithique et encore sont ils très restreints. Trois stations seulement furent explo ­ rées scientifiquement. Le manque de trouvailles -d ’ anciennes civilisations paléolithiques s ’ explique avant tout par le défaut constant de ressources pé- -cuniaires pour les recherches scientifiques en Uk ­ raine et par la centralisation de toutes les ques ­ tions arche o logiques à Pétersbourg, pourquoi la période paléolithique ukrainienne n ’ était jamais sy ­ stématiquement explorée. Secondement les couches de la période glaciaire sont plus accusées en Uk ­ raine qu ’ à 1 ’ O uest. A cause de cela les recherches des couches de l ’ ancienne période paléolithique, enfouies à une grande profondeur, sont très diffi ­ ciles. Cependant au sud-est de l ’ Ukraine on a déjà découvert une station de l ’ époque de Moustier. Les -conditions naturelles de l ’ Ukraine au sud-est n ’ étaient pas meilleures que celles de la Kyïovie ,132 * * Z du temps des anciennes périodes paléolithiques. C ’ est pourquoi il faut supposer que les hommes ha ­ bitaient à cette époque-là dans la Kyïovie et que uni ­ quement les causes, indiquées plus haut, empêchent la découverte de leurs restes. La civilisation pa ­ léolithique de la Kyïovie est du type microlithique. Les instruments de pierre de cette époque dans la Kyïovie sont faits exclusivement en silex et sont taillés sur une seule face. Nous n ’ avons pas plus de notices sur la pé ­ riode mésolithique. On peut placer à cette époque de la civilisation la station à Iscorost. Ses instru ­ ments sont taillés de même exclusivement en silex. Mais leur dimension diffère en partie du type mic ­ rolithique de la precedente période et devient moyenne. La technique de ses produits en silex est meilleure que celle des produits paléolithiques. Il est probable qu ’ on peut de même placer à cette époque la couche inférieure de la station à la mon ­ tagne Ї urova près de Smila. Mais je ne peux pas faire cette affirmation positivement, car le comte A. A. Bobrinsky a fait les recherches d ’ une manière peu scientifique en mêlant dans sa description les objets des couches différentes. Mais en tout cas cette sta ­ tion doit être rangée à la période néolithique la plus ancienne. Elle est trop profondément enterrée pour être jeune, quoique les archaïsmes sont typi ­ ques pour les civilisations préhistoriques de l’ Uk ­ raine. ,133 La civilisation néolithique de la Kyïovie est explorée pratiquement très bien, car quelques mu ­ sées possèdent d ’ immenses collections de cette épo ­ que; mais théoriquement elle n ’ est presque pas étudiée. Dans la littérature scientifique russe on ne trouve presque rien à ce propos. La littérature archéologique polonaise a plus fait de ce côté-la. La civilisation néolithique de la Kyïovie est la ci ­ vilisation des stations et d ’ ateliers. La période de cette civilisation peut être divisée en deux époques: 1) l ’ époque de la pierre taillée et 2) l ’ époque de la pierre polie. La première époque se divise en trois périodes: 1) avant l ’ apparition de la hache cunéiforme; 2) du moment de l ’ apparition de la hache cunéiforme jusqu ’ à l ’ apparition du couteau courbe (on de la scie courbe); 3) le temps du cou ­ teau courbe. Déjà à cette époque-la on peut dis ­ tinctement remarquer à la Kyïovie deux variantes de cette civilisation: celle du nord et celle du midi. Tous les ateliers sont réunis dans la partie occidentale de la Kyïovie septentrionale sur les bords de la rivière Oucha et ses affluents Jereva et la Norine. Il y a ici un grand produit d ’ instru ­ ments en pierre pour la vente. Ces instrumens sont confectionnés exclusivement en silex et en miné ­ raux siliceux. Les instruments en os et en corne ne s ’ y rencontrent presque pas. Cependant la tech ­ nique de produits en pierre est très perfectionnée. Dans la Kyïovie méridionale nous ne connaissons ,134 point d ’ ateliers et ne voyons que les stations. La population s ’ assemble ici sur les rives du Dnipro et a l’ issue des ses affluents. A la troisieme periode de cette epoque la population commence a creuser des cavernes pour у habiter. Le manque de pier- res, indispensables pour la confection des instru ­ ments, 1 ’ oblige d ’ acquerir les instruments dans la Ky ї ovie septentrionale; mais ce n ’ etait pas suffisant. C ’ est pourquoi la population locale usitait large- ment pour la confection de ses instruments de chasse et domestiques les os et les comes. Meme les os fossiles etaient employes dans ce but (le marteau fait de la defense du mammouth, village Romanivka). La Ky ї ovie septentrionale est boisee, pourquoi la vie у etait plus a I ’ abri du danger. Nous n ’ y trouvons pas d ’ armes guerrieres, mais exclusivement des instruments de chasse et domes ­ tiques. La Ky ї ovie meridionale est une lande. La vie у etait moins sure. C ’ est pourquoi nous у trou ­ vons des armes differentes: des lances, des dards, des poignards et ainsi de suite. A la troisi e me pe ­ riode paraissent les animaux domestiques: le che- val, le boeuf, le pore. Les rites funeraires de la population de cette epoque etaient identiques dans toute la Ky ї ovie. La maniere d ’ inhumer les cadav- res domine. Au nord on roulait le mort dans l’e со r – ce d ’ un bouleau et on 1 ’ enterrait en creusant un tombeau dans le sol, qu ’ on comblait de terre sans faire la tombe trop haute. Au midi on inhumait ,135 ordinairement dans une tombe profonde, creusée dans le sous-sol en faisant au-dessus de la tombe un haut tumulus. Au commencement on ne mettait point d ’ objets dans la tombe. Mais à la deuxième et à la troisième périodes on a commencé à mettre dans les tombeaux des instruments de pierre. A la seconde époque de la civilisation néoli ­ thique on peut distinguer facilement deux périodes: 1) le temps d ’ instruments polis mais non percés; 2) le temps d ’ instruments polis et percés. La con ­ fection d ’ instruments est concentrée sur les bords de la rivière Oucha et de ses affluents, comme c ’ était à l ’ époque précédente. Cependant l ’ examen des matériaux nous prouve que la population de la Kyïovie méridionale se procurait des instruments d’autres contrées (La Volynie, Podyllia, la Galicie) et peut-être des contrées plus éloignées de l ’ Europe centrale (la Hongrie, la Moravie, la Bohê ­ me, la Silésie et ainsi de suite). A cette époque la population de la Kyïovie est fixée sur la terre, habite dans des huttes creusées dans la terre et connait l ’ agriculture dans la Kyïovie méridionale. En général la population de la Kyïovie méridionale est plus cultivée que celle de la Kyïovie septentrionale. Mais à cette époque la Kyïovie subit l ’ invasion de nouvelles tribus. Dans la Kyïovie septentrionale arriva une population de la Volynie, où dominait la crémation et qui enterrait ses morts dans des coffres en pierre. La Kyïovie méridionale était ,136 envahie par une autre population, qui brûlait ses morts de même, mais enfermait les cendres des morts dans des urnes et les enterrait sous des tu ­ mulus. Au commencement cette population se con­ centra à la Houmantchyna et à la Zvynohorodtchyna; avec le temps elle commen c a à avancer vers le nord-est et apparut à la Tcherkatchyna. Le man ­ que de sécurité change les formes des objets. Au nord apparaissent de même des armes différentes. Mais l ’ arme guerrière préférée était ici la hache- marteau. Au midi nous voyons une quantité encore plus grande d ’ armes. J ’ indique deux formes nouvel ­ les: des poignards taillés et des massues polies et percées. A la seconde période de cette époque la population fit encore un pas en avant: elle connaît déjà l ’ industrie textile et façonne les matières fila ­ menteuses, c ’ est qui est prouvé par des ateliers de fusaïoles en pierre dans les villages Antonovitchi, Haïtcha, Bolsouny et d ’ autres. Les rites funéraires de la population aborigène accusent une civilisation plus élevée. On fait maintenant un plancher dans le tombeau et au-dessus de lui un toit. Cependant on ne met presque jamais d ’ objets dans le tombeau. A la fin de l ’ époque seulement on commence à mettre dans le tombeau des instruments de pierre et des armes. Au sud-est on pose encore ordinaire ­ ment 1 — з pots avec des aliments. Il est curieux d ’ indiquer que la céramique a très peu attiré l ’ at ­ tention de la population indigène. Malgré une tech- ,137 nique très élevée des confections de pierre, la qua ­ lité d ’ objets en argile n ’ est pas bonne. Les orne ­ ments sont exclusivement géom e triques et enfoncés. Ayant en vue le contact de la civilisation néolithi ­ que . de la Kyïovie avec les civilisations qui lui succèdent et les traits qui y sont accusés, je crois que cette civilisation appartient au ancêtres des Ukra ї niens. De ce côté-là a une grande importance un rite funéraire qui conserve ses traits principaux (les cadavres allongés, les tumulus, le manque d ’ objets ou une petite quantité d ’ objets dans le tombeau) jusqu ’ à l ’ époque grand-ducale (XI — XIII S.S.). Pendant l ’ époque melée des pierres et des mé ­ taux ou l ’ époque énéolithique on peut remarquer deux périodes distinctes: 1) l ’ époque trypillienne, 2) l ’ é ­ poque de squelettes contractés et coloriés. Ces périodes se distinguent par deux civilisations tout- à-fait distinctes. La première est l ’ époque de pierre et du cuivre. Elle naquit dans la Kyïovie sur les bases de la civilisation des stations et d ’ ateliers néolithiques car ses stades les plus anciennes nous neles voyons que dans la Kyïovie. Hors la Kyïovie nous les ne ren ­ controns que ses stades tardives. Elle fut créée non pas par la population néolithique indigène, mais par un autre peuple qui est arrivé ici avant l ’ é ­ poque énéolithique du sud au du sud-est et a subi l ’ influence de la civilisation néolithique locale. Cette idée-là est prouvée par la céramique de la pre- ,138 mière période de l ’ époque trypilienne. Les potiers tachent de reproduire en couleurs les motifs orne ­ mentaux néolithiques. Il n ’ y a point d’ornements en spirale, ni d ’ ornements animalesques à cette pé ­ riode-là. La supposition du D-r M. Ebert que la première période est caractérisée par des huttes creusées dans la terre est érronée. Les trypilliens habitaient tout le temps dans des huttes creusées dans la terre. Cependant la II et la III époques ont été indiquées par V. V. Chvoïka et après lui par M. Ebert véridiquement 1 ). Il est probable que les trypilliens sont identiques à la population qui est arrivée dans Kyïovie méridionale à la fin de la période néolithique. La civilisation trypillienne est plus ancienne que la civilisation Egéenne. La po ­ pulation, qui l ’ a créée, a quitté la Kyïovie sous la pression du peuple auquel appartiennent les sque ­ lettes contractés et coloriés. En avançant vers le midi les trypilliens atteignirent la mer Egéenne, passèrent dans l ’ île de Crète et concoururent à l ’ apparition de la civilisation Egéenne. On peut trouver tous les principaux éléments de la civilisa ­ tion Egéenne dans la civilisation trypillienne. Mais 1 ) Il est possible qu ’ il eût-encore une IV période qui est caractérisée par des modèles de huttes trypilliennes. Jusqu ’ à pré ­ sent on n ’ a trouvé de tels objets qu ’ à la Houmantchina (Souch- kivka, Popoudnia). Mais il se peet que ce n ’ èst qu ’ une variante, typique seulement à la Houmantchina, de la Ш période de la civilisation trypillienne. ,139 cette civilisation exige encore beaucoup de recher- ches nouvelles. L ’ epoque de squelettes contract e s et colories est l ’ epoque de pierre et de bronze. Cette civi ­ lisation est exposee dans la litterature archeologique russe trop sommairement. Nous voyons dans la Ky ї ovie les plus anciennes stades de cette civilisation. Plus on avance vers le sud-est, plus elle devient jeune. La population de squelettes contractes a probable ­ ment passe a la Kylovie de 1 ’ ouest ou du sud-ouest. Le contenu de leurs tombeaux nous mene vers la civi ­ lisation neolithique tardive de 1 ’ Europe Centrale et vers le premier stade de la civilisation de bronze. Ce peuple apporte a la Kylovie la connaissance du bronze, mais non pas la civilisation de bronze. Avec ce peuple apparait 1 ’ ornement nomine ,,en ficelle “ . De la Kylovie ce peuple fut repousse a l ’ est par la population indig e ne. Des individus, appartenant a ce peuple, у retournerent en petite quantite au temps des Scythes. L ’ usage d ’ enterrer ses morts dans une position contractee ne commence a etre employe par ce peuple qu ’ a son arrivee dans Kylo ­ vie. La couleur rouge dans ses rites funeraires a ete emprunte par ce peuple a la population indigene de la Ky ї ovie. Chez les aborigenes cette couleur etait le symbole du feu et precisement le symbole de 1 ’ atre domestique. Mais le peuple de squelettes contractes emprunta ce symbole sans comprendre sa signification. ,140 La civilisation de bronze dans la Ky ї ovie est creee par la population indigene, ce qui est atteste par des copies en bronze d ’ instruments locaux en pierre a 1 ’ epoque de bronze. Cette civilisation se develop- pait principalement sous 1 ’ influence de la civilisa ­ tion de bronze de 1 ’ Europe Centrale. Cependant, a la premiere periode on peut remarquer quelque influence du cote de la civilisation Egeenne. Du temps de la civilisation de bronze nous voyons, sauf les aborigenes, encore deux (ou un) peuples non indigenes qui se distinguent par la cremation de leurs morts. Mais leur role dans la creation et le developpement de la civilisation de bronze dans la Ky ї ovie n ’ est pas encore eclairci. En tout cas la civilisation de bronze dans la Ky ї ovie fut a un niveau tres eleve. Quelques confections locales en bronze sont faites plus elegamment que les objets sem- blables de l’ Europe Centrale. L ’ idee qui domine dans la science russe et, sous son influence, dans la science de 1 ’ Europe occi- dentale, que 1 ’ epoque des Scythes a succede a la civilisation de bronze dans I ’ Ukra ї ne en general et dans la Ky ї ovie en particulier, est tout-a-fait erronee 1 ). 1 ) Je ne mentionne point les Cimeriens, parce qu ’ ils-ont habite pres de la mer d ’ Azov settlement. Autrement on ne pour- rait point comprendre leur retraite a travers le, Caucase de vant 1 ’ invasion des Scythes. Les essais des savants russes (So- bolevsky et d ’ autres) de les identifier aux trypilliens sont fort malheureux. ,141 Entre l ’ epoque de bronze et celle des Scythes il у a encore l ’ epoque de Halstatt. La variante de la civilisation de Halstatt dans la Kylovie est la plus proche de la variante de la civilisation de Halstatt dans les autres pays qui sont slaves depuis l ’ epoque immemoriale (la Volynie, la Galicie, la Pologne meridionale, la Boheme, la Moravie, la Silesie et en partie 1 ’ Autriche et la Hongrie). Mais sette civilisa ­ tion de Halstatt dans la Kylovie reste jusqu ’ a present non etudiee ni en Russie, ni dans 1’Europe occiden- tale. Les Scythes emprunterent la civilisation de Halstatt a la Ky ї ovie ou auxs les pays le plus pro- ches de la Ky ї ovie. С e ne sont pas eux qui ont apporte dans la Kylovie la connaissance du fer. On peut meme supposer qu ’ en venant dans la Kylovie ils nont point delaisse entierement les usages de la civilisation de bronze. Leur invasion dans la Kylovie avait pour resultat la decadence de la civilisation indigene, ce qu ’ on peut prouver par la ceramique qu ’ on nomme la vaisselle des Scythes, tandis qu ’ elle presente en verite le produit des indigenes de la Kylovie. La population indigene etait dominee par les Scythes et apres eux par les Sarmates. Ces peuples sont restes nomades, ce qu ’ on peut voir a leur tombeaux et leurs camps delaisses. 11 faut comparer ces camps aves la ville des Khazars Ityle. Cette ville de meme ne presente qu ’ un camp d ’ hi- ver. Ces camps ont ete explores si mal par les sa ­ vants russes qu ’ il est impossible de definir exacte- ,142 ment si ce sont des camps de Scythes ou des camps de Sarmates. En general les materiaux sur le passe des Scythes et des Sarmates ont besoin d ’ etre revus, car les savants russes et, dependant d ’ eux, les sa ­ vants de l’ Europe occidentale, ont tout embrouille. En tout cas, il faut examiner la vaisselle des Scythes et leurs objets. Ce qui concerne les tombeaux des Sarmates est tout-a-fait indistinct. On n ’ a pas de- tache jusqu ’ a present les tombeaux Sarmates de ceux de Scythes. En jugeant, par exemple, d ’ apres les objets une partie de sepultures avec un cheval, on doit les attribuer aux Sarmates. Cependant on trouve d ’ autres sepultures du meme temps. A qui sont-elles? Cela n ’ est pas explore. Il en est de meme avec les Thraces. Un tel etat de cette question provient de ce que les savants russes et ceux de 1 ’ Europe occidentale sont les uns et les autres uni- quement occupes par les elements grecques et les elements iraniens, faisant peu de cas d ’ autres elements. L ’ epoque de la grande migration de peuples a laisse a la Kylovie avant tout des restes mul ­ tiples du sejour des Goths: les tombeaux, les habi ­ tations, des trouvailles isolees. Les tombeaux et les trouvailles isolees sont explores assez bien. Tandis que les habitations de cette epoque sont etudiees tres mal. Les elements non Goths de cette epoque sont explores encore pis. D ’ une maniere tres peu suffisante sont explo ­ res les habitations et en partie les tombeaux des ,143 Polianiés de l ’ antiquité ukrainienne moyenâgeuse. Au contraire, les tombeaux des Derevlianiés sont bien étudiés. Je ne m ’ arrête point sur l ’ époque grand-ducale, car les restes de ses monuments d ’ architecture et les objets isolés de cette époque attiraient le plus l ’ attention des savants. Cependant des explorations récentes de savants ukrainiens dévoilent que même les principaux monuments d ’ architecture, comme la cath e drale de Sainte Sophie à Kyïw, ont été reproduits dans les ouvra ­ ges scientifiques russes d ’ une manière pas véridique. La porte d ’ or à Kyïw est probablement un monu ­ ment du style roman et non byzantin. Le territoire de Kyïw exige de même beaucoup d ’ explorations, car il n ’ est pas encore étudié en entier. 11 faudrait de même explorer les autres endroits de cette époque dans la Kyïovie (Wassylkiv, Radomychle, Ovroutche et autres). Il suffit d ’ examiner les cartes pour voir que du temps de la civilisation néolithique il y avait dans la Kyïovie deux centres de civilisation: l ’ un au nord et l ’ autre au midi. A d ’ autres époques la civilisation de la Kyïovie se fixe distinctement près de Kyïw. Ce fait indique suffisamment pourquoi Kyïw a de ­ vancé les autres villes de la Kyïovie. Cependant sa position géographique y a aussi beaucouv contribué. Kyïw est situé à la limite des steppes et des bois. Non éloigné des steppes il était préservé des dan ­ gers de la steppe par ses montagnes et les bois qui ,144 les couvraient en ce temps-la. En tout cas aucune ville dans la Ky ї ovie ne peut etre comparee a Ky ї w de ce cote. En outre il est situe sur la voie principale de la Ky ї ovie — sur le Dnipro et en plus a l ’ endroit o u se jettent ses principaux affluent-la Dessna et le Prypiate, ne mentionnant meme pas une quantite d ’ autres. Tons ces faits on donne a Ky ї w sa grande force et son importance dans la Ky ї ovie entiere. La civilisation immemoriale de cette partie de la Kylovie lui a fourni une population qui a su profiter des conditions favorables de cette ville et lui a donne la premiere place dans la Kylovie. Cette popu ­ lation represente les ancetres des Ukra ї iniens con- temporains. Prof. V. Danylevytch. ,ПОКАЖЧИК до ТАБЛИЦЬ. ТАБЛИЦЯ І. 1) Кремінний кривий ніж (чи крива пила). С. Грищин- ці, Канів . пов. Музей був. Університету. 2) Клинувата кремінна сокира з виглянцьованим січ ­ ним боком. С. Сахнівка, Канів . пов. Той-же музей. 3) Глянцьована та просвердлена сокира-молот. С. Хо- дорів, Канів . пов. Той-же музей. 4) Череп ’ яна погребова урна. 5) Череп ’ яна жіноча стату ­ етка. 6) Череп ’ яна вазка. 7) Череп ’ яна біноклева посу ­ дина (чи підстава). 8) Череп ’ яна вазка. 9) Череп ’ яна погребова урна. Київщина, переважно район м. Трипілля, Київ. пов. Історич ­ ний Музей ім. Т. Шев ­ ченка; див. Древно ­ сти Приднѣпровья, в. І. Музей був. Уні ­ верситету. 1) Брондзова клинувата сокира 2) Тая-ж сокира з боку. 3) Брондзова клинувата сокира з широкою січною частиною. С. Грищинці, Канів . пов. Той-же музей. 4) Брондзова клинувата сокира з чопом. Канів, пов. Той-же музей. 5) Листуватий брондзовий спис. Київ. пов. Музей був. Вищ. Жін. Курсів (тепер у Музеї був. Університету). Таращ . пов. Музей був. Університету. ТАБЛИЦЯ II. ,146 Київщина. D-r М. Ebert, Siidrussland. 6) Кісткова молоткувата шпилька. 7) Брондзовий теліпанчик. 8) Брондзовий прорізаний спис. Київ. D-r М. Е bort, Südrussland. 9 — 10) Два відламки брондзової обручки (бранзелета). С. Грищинці, Канів, пов. Музей був. Університету. 11) Брондзовий цельт (сокира з чопом). Київщина. Той-же музей. ТАБЛИЦЯ III. Таращ. пов. Той-же Музей. 1) Брондзова сокира з чопом. Канів, пов. Музей був. Університету. 2) Брондзова сокира з чопом, чи 2 галуз ­ ками) з листами. 3) Тая-ж сокира з заднього боку. 4) Брондзова сокира з довгастою січного частиною та з чопом. С. Семигори, Канів, пов. Той-же музей. 5) Брондзовий серп. С. Козинці, Київ. пов. 6) Брондзовий чингал (запояс ­ ник). Канів, пов. 7) Брондзовий щит. С. Черняхів, Ebert, Siidrussland. Древности При ­ днепровья, в. I. Київ. пов. D-r М. 8) Брондзове верцадло грецької праці, архаїчного типу. З скитської могили. С. Пруси, Чигрин. пов. Б. В. Фармаковскій. Архаическій період ъ в ъ Россіи. ТАБЛИЦЯ IV. ,147 3) Череп ’ яний горщик, інкрустований білою матерією. С. Ромейківка, Звиногор. пов. Музей був. Університету. 4) Так само зінкрустований череп ’ яний корець. Канів . пов. Той-же музей . 5) Так само зінкрустований горщик. С. Берестняги, Канів . пов. Древности Придн ѣ провья, в. II І, таб. LXII, м. 2. 6) Такий-же горщик. С. Болтишка, Чигрин. пов. Му ­ зей був. Університету. 7) Відламок великої посудини, так само зінкрустова- ної. С. Гатне, Київ. пов. Той-же музей. 8) Череп ’ яний глечик. Богуславиці, Морава. Д-ръ Л. Н и д е р л е. Человечество, с. 414, м. 306, 4. 9) Череп ’ яний глечик. Гемейнлебарн, Австрія. Д-ръ Л. Нидерле. Человечество, с. 395, м. 287. 10) Череп ’ яний корець, інкрустований білою матерією. Канів . пов. Древности П ридн ѣ провья, в. II, т. XXXIV, м. 652. 11) Череп ’ яний горщик. Свіяни, Чехія. D-r J. L. Ріс, Arch . vyzkum. 12) Череп ’ яний глечик. М. Трипілля, Київ. пов. Древ ­ ности ІІридн ѣ провья, в. II, таб. XXXV, м. 667. ТАБЛИЦЯ V. 1) Череп ’ яний корець. С. Мала Смілянка, Черк. пов. Гр. А. А. Бобринской. Курганы близъ м. См ѣ лы. 2) Череп ’ яний корець. Шльонськ. D-r М. Н о е r n е s. Urgeschichte, с. 125, м. 76. 3) Череп ’ яний корець. Свіяни, Чехія. D-r J. L. Ріс. Arch . vyzkum. 4) Череп ’ яний корець. Шльонськ. D-r М. Н о е r n е s. Kultur, Ш, с. 61, м. 22, 18. 5 — 6) Череп ’ яні корці. Свіяни, Чехія. D-r J. L. Ріс Arch . vyzkum. 7) Череп ’ яний корець. Богуславиці, Морава. Д-ръ Л. Нидерле. Человечество, с. 414, м. 306, 5. ,148 8) Череп ’ яний корець. С. Берестняги, Канів . пов. Древности Приднепровья, в. Ш, таб. L Х II , м. 5а. 9) Череп ’ яний корець. М. Мошни, Черкас . пов. Древ ­ ности Придн ѣ провья, в. П, таб. XXXIV, м. 653. 10) Подвійний череп ’ яний корець. Ш льонськ. D-r М. Hoernes. Kultur, Ш, с. 61, м. 22, 12. 11) Подвійний череп ’ яний корець, інкрустований білою матерією. С. Берестняги, Канів . пов. Древности Придне ­ провья, в. Ill, таб. LXII, м. 56. Малюнки виконав М. С. П а в л е н к о. ,ПО К А Ж ЧИК МА П . І. Київщина за часів кам ’ яної культури. II. Київщина за часів неолітичної культури. І. Укра- ї нсько-Егейська або Трипільська культура. Ш. Київщина за часів енеолітичної культури. П. Ча ­ си скорчених кістяків. IV. Київщина за часів брондзової культури. V. Київщина за перших сторіч залізної культури. VI. Київщина за доби великої вандрівки народів. Ѵ II . Київщина за першої половини Середньовіччя. А. Полянська старовина. Б. Деревлянська старовина. VIII. Київщина за велико-князівських часів. IX. Київщина за велико-князівських часів. І. Мону ­ ментальні пам ’ ятки велико-князівської доби. П . Тюркські кочовики. Мапи виконав М. С. Павленко. ,ДЕ ЩО Є: Попередні уваги ……. …………………… …. З Реєстр використаних друкованих та подрукованих ма- теріялів ……………………………………….. 6 Археологічна минувшина Київщини ………………… 15 Le pass e arc he ologique de la Ky ї ovie …………………………………. 131 Покажчик до таблиць …………………………………………………. 145 Покажчик мап ………………………………………………………………. 149 СТОР. ,ПОЯСНІННЯ ДО МАЛЮНКУ НА ОБКЛАДИНЦІ. Глечик, що його подано на обкладинці, належить Археологічному Кабінетові був. Університету (тепер І. Н. О.) й був описаний серед т. зв. скитської старовини за ч. 237 у „Каталогѣ Выставки ХІ-го Археологическаго Съѣзда въ Кіевѣ. 1899 “ (с. 59). Проф. В. Б. Антонович знайшов його в 1874 р. коло с. Миколаївки, Таращ. п., в т. зв. скитській могилі. Посуд цього типу належить до надзвичайно цікавої й поки-що замало вивченої культури якоїсь людности, що вона, мабуть, зіллялася з київською людністю. Характеристичні прикмети посудин цього типу становлять: широкогорлі глечики з порівнюючи мало від- леглим вінцем. У них вінця завсіди бувають прикрашені дірками. Часто – густо посудина буває прикрашена наліпле ­ ною простолінійною без прорізів чи з прорізами двохсхиль- ною чи хвилястою стрічкою. Так само й беріг вінця часто- густо буває хвилястий. Рідше стріваються ручки. Такий посуд поперше стрівається за часів неолітичної культури. Я й К. М. Антоновичева знайшли його в неолітичних могилах з трупоспаленням на Слобожанщині (с. Буди та х. Березівка, Охт. п.). Тепер проф. О. С. Федоровський за ­ нотував на Слобожанщині більш од 70 місцевостей, де знай ­ дено той посуд. П. П. Курінний так само знайшов той по ­ суд у неолітичних могилах з трупоспаленням па Півд. Ки ­ ївщині. Але такий посуд на Київщині ми знаходимо в мо ­ гилах з трупоспаленням і за часів ен е олітичних культур, і за часів брондзової культури, й за скитських часів, ба ,154 навіть по давніших українських кладовищах (Київ, Бати- їва гора; Вчорайше та Ягнятин, Сквир . п., то-що). Так само ми стріваємо його на Наддніпрянщині поруч з посудом типу городищ на давніх українських городищах (Липино, Курськ . п.; Манастирище, Ромен . п., то-що). Раніш київські археологи менували його скитським посудом. Молодша генерація київських археологів надає йому назву — посуд Білогрудівської культури. Байдуже, яка буде його назва. Треба дослідити насамперед саму культуру, поклавши її на окремі ма п и з зазначенням на них умов, в яких знайдено той посуд, бо тая культура є суто українська. ,ДОПОВНЕННЯ ДО РЕЄСТРУ ЛІТЕРАТУРИ. 1) Науковий Збірник 1921. Вид. Укр. Ак. Н. К. 1925; 2) Труды XV Археологическаго Съ ѣ зда въ Новго ­ роді. Т. І. М. 1915.