Архів друкованих видань Всеукраїнської Академії НАУК, 1919-1931 рр.
Видання:
Наукові збірники ВУАН
Відділ:
Науково-дослідча катедра історії України. Промоційні праці катедри
Випуск №:
6
Назва:
Генеральна рада на гетьманщині XVII—XVIII ст.
Автор:
Окиншевич Лев
Рік видання:
1929
Сторінок:
175
Мова видання:
Українська
Текст роспізнано:
ТАК
Дата завантаження:
25.12.2020
Опис:

Збірники наукових праць Всеукраїнської академії наук за 1919-1931 роки

Оригінал зберігається:
Національна історична бібліотека України

На весь екран

Знайшли помилку? Напишіть нам про це на пошту nibu.kyiv@ukr.net

ВСЕУКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК. НАУКОВО-ДОСЛІДНА КАТЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ПІД головуванням акад . м . грушевського LA CHAIRE D ’ HISTOIRE D ’ UKRAINE à KIEV. THESES DE PROMOTION, No 6. LE CONSEIL GENERAL (RADA COSAQUE) DANS LA HETMANSCYNA DU XVII-XVIII S. ПРОМОЦІЙНІ ПРАЦІ КАТЕДРИ No 6 ЛЕВ ОКИНШЕВИЧ ГЕНЕРАЛЬНА РАДА НА ГЕТЬМАНЩИНІ XVII — XVIII ст. У Київі — 1929 ,Бібліографічний опис цього видання вміщено о „Літопису Українського Друку”, „Картковому репертуарі” та инших покажчиках Української Книжкової Палати. Дозволяється випустити в світ. В. об. Неодмінного Секретаря Академії Наук, акад. О. Корчак-Чепурківський. Окрема відбитка з вип. VI Праць Комісії для виучування історії західньо- руського та українського права. Київський Окрліт No 232. 1929. З друкарні Всеукраїнської Академії Наук, Печерське (Цитадель, 9). Згм. No 972 — 200 прим. ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII-XVIII ст.ст. „А въ войску Запорожскомъ, то здавна, Рада силна и всѣмъ явна “ . Літопис Величка, т. II, с. 16. Вступ. Праця про генеральну раду на Україні є спроба юридично сха ­ рактеризувати цей інститут. Звичай розвязувати справи на раді — звичай, що здавна, з XVI ст., ‘ практикувався в Запорозькому Військові. Але ці збори для історика-юриста набирають зовсім иншого характеру з 1648 р., коли Україна стає державою й рада козацька чи генеральна стає державним оргагіом. До цього-ж часу це орган певної військової одиниці й військової групи польської держави. Автора цієї розвідки, як історика-юриста, цікавить рада, як орган держави, як певний правний інститут з державними функціями. Юридичній характеристиці його й присвячено більшу частину роботи. При цім найголовнішу увагу звертається на раду після 1654 р., коли з неї стає виразний і узако ­ нений орган васальної української держави, і на раду України Лівобе ­ режної — тоб-то тієї частини території українського народу, що найдовше зберегла українську державність і окремий автономний устрій. ВищеНаведене не виключає характеристики ради до 1648 р. і харак ­ теристики генеральних рад на Правобережній Україні. Автор, пам’ята ­ ючи, що генеза цього державного органу йде з часів організації ко ­ зацтва, як певного виду польського війська з одного боку й певного стану з другого, весь час намагається провести лінію розвитку інституту й тих чи инших сторін його форми й компетенції, починаючи від цих, переддержавних, так-би сказати, часів. І порядки правобережні ані на хвилину не випускаються з ока: адже, на авторів погляд, інститут не має тут одмін від лівобережного. Поруч-же з таким висвітленням інституту можливі й инші. Отже наша робота є дослід юридичний. Але інститути державного права роз ­ глядаються не тільки в роботах істориків-юристів, але й у працях представ ­ ників суто-історичної науки. Маємо цьому приклади хоч-би в відомих працях про Боярську Думу Загоскіна (й Серґєєвіча) та Ключевського чи про сойми в Великому Князівстві Литовському Любавського та Максимейка. / ,254 Лев Окиншевич Праці істориків права дають юридичний * опис інститутів державного права. Роботи-ж Ключевського і Любавського е загальне широке історичне висвітлення історії держав і народів за допомогою опису історичного розвитку певної установи. Ці роботи належать до галузи історичної науки й з погляду історії права мають низку недоговорено- стів та хиб. Але, як ми вже сказали, є це цінна вкладка в загальну історичну науку. Наша робота є, як вище зазначено, дослід юридичний. Як такий його написано на підставі догматичної аналізи юридичних даних, що дають нам наші матеріяли. Але в стереотипну систему історично-юридичних дослідів вносимо ми й певні корективи. Це — історичний нарис розвитку нашої установи — генеральної ради (розділ II роботи), що дає можливість побачити й динаміку його зростання та занепаду. З другого боку за такий додаток-коректив є й розділи при ­ свячені соціологічній аналізі й характеристиці соціяльного значіння інституту. їх запроваджено, бо автор переконаний, що за юридичними схемами, установами, інститутами, нормами в історично-юридичній роботі треба спробувати навести ще й живе життя тої доби, в якій чинили й діяли ті чи инші установи чи норми та звязати їх із цим життям й оцінити їхню ролю, вагу та значіння. В цілому-ж ці розділи, ма ­ буть, дадуть діялектику розвитку й оцінку ваги в тогочаснім житті інституту генеральних рад. Цей погляд ми вже не один раз висловлю ­ вали. Звичайно, ці корективи й додатки не повинні позбавити роботу юридичного характеру. х ) В документі 1673 р. A. Grabowski, Ojczyste Spominki, t. II, с. 238. Ми вже зазначили, що раду до 1648 р. ми не характеризуємо спе- ціяльно. Вона має для нашої теми — схарактеризувати раду, як держав ­ ний орган, — явно підсобний характер. Цим пояснюється й несамостій ­ ність матеріялів, що їх наводимо за ню: беремо їх здебільшого з монографій та курсів. Тут зазначимо також, що й ця установа потрі- бує докладного й всебічного висвітлення й треба думати, що зрештою й це завдання буде виконане. Зазначеним вступом автор хотів підкреслити основну тему й ос ­ новні завдання роботи. І. Назва інституту. Інститут, що ми досліджуємо, по-різному зветься в актах (ми нав ­ мисне здебільшого вибираємо з основної для нас доби — другої поло ­ вини XVII ст.). Инколи його звуть козацька рада 1 ). Ми цієї назви прийняти не могли, оскільки в раді, як це буде видно з нашого викладу про її склад, брали участь не тільки козаки, але й представники міщан. А втім, оскільки саме з козаків здебільшого складалася рада, в тексті иноді звемо Її радою козацькою. 2 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 255 Польські комісари, що в травні 1673 р. були на раді на Росаві, звуть раду „вальною”. Як видно, вводять вони тут польський термін (за аналогією з соймом). Боярин Бутурлін зве раду 1654 р. радою „явно ю “ , тоб-то від ­ критою * )• Цим характеризується одна із рис установи — прилюдність її зборів. Але на Україні, скільки знаємо, такого терміна не вживали. *) П. С. 3., т. І, с. 318. а ) А. Ю. и 3. Р. Дод. до т. VII, с. 197. Книги Разрядныя, т. II, с. 985. 3 ) Політичні пісні українського народу XVIII — XIX в.в., ч. І Р. II с. І. Женева 1885. *) Рукоп. збірка Судіенка No 96 ч. І, с. 583. А. Ю. и 3. Р. т. V, с. 105 — 107. Дод. до т. VII, с. 349. 6 ) Акты Зап. Россіи, т. V, с. 101; Лѣтопись Самовидца, с. 65. К. 1878. ‘ ) А. Ю. и 3. Р„ т. XV, с. 49— 50. ’ ) Лѣтопись Самовидца, с. 72 — 73; А. Ю. и 3. Р., т. VII, с. 103, т. XII, с. 728, Крат ­ кое Описаніе Малороссіи с. 280; Лѣтопись Гр. Грабянки, с. 220. К. 1854. s ) Volumina Legum, t. Ill c. 404, A. Grabowski, Ojczyste spominki, T. II, c. 71 — 73, ex. 305-307. А. Ю. и 3. P„ т. VII, c. 82. ’ ) А. Ю. и 3. P , t . VIII, c. 50, T. VII, c. 622. >•) С. Г. Гр. и Дог., т. IV, с. 56; А. Ю. и 3. Р„ т. VIII, с. 50, т. IX, с. 661, т. XII, с. 513. *’) П. К. К. для разб. др. актовъ, т. I (вид. 1-ше). Відд. 3, No 17, с. 90. «) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, с. 99. 3 Инколи акти називають нашу установу радою „болшою” 2 ), „велико ю “ 3 ). Ще є назва — рада повна, „полная” (в московських докумен ­ тах) 4 ), з у п о л н а я, (в українських актах) 5 ). Цей термін має відтінок повноти зборів, їх численности. Рада з невеликою кількістю учасників є рада неповна 6 ), але все-таки це збори нашого інститута, що його досліджуємо. Рада чорна 7 ), чернецька 8 ), чернева 9 ). Це термін також вузький, що визначає раду широку, з широкою участю рядового козац ­ тва, „черни”, що під нього вже не можна підвести раду з участю лиш „виборних” козаків. Отже не скористали і з нього. Низка документів звуть нашу установу рада військова 1 °), а в польських джерелах „waleszna” п ). Цей термін ми вважаємо за найзручніший. Справді-бо, він добре пасує до назви самої держави „Військо Запорозьке”, а звідти й її державний орган — військова рада. Але ми не рискнули ставити цей термін як назву нашої роботи, бо в осіб не близько обізнаних з організацією української васальної дер ­ жави XVII ст., могла повстати помилкова думка, що дослід присвячено організації воєнного характеру. А як-раз зміст інститута в другій по ­ ловині XVII ст. є в тім, що з органа воєнного він став органом дер ­ жави. Це міркування примусило нас відмовитися від думки саме цим терміном назвати нашу роботу. І нарешті ще рада генеральна ,2 ). Цей термін має свої слабі сторони. Річ у тім, що в XVIII ст. цим терміном хотіли визначити й раду старшини. Адже статті Орлика 1710 р. кажуть про утворення „гене ­ ральної ради”, що по суті є розвиток широких зборів ради старшини. ,256 Лев Окиншевич Плутає з цим терміном і Гр Полетика в своїм „Историческомъ Из ­ вѣстіи”, розуміючи під ним і старшинську і козацьку ради ’ ). А втім, зрештою довелося зупинитися саме на нім, бо позитивна риса його — те, що він ширший й охоплює всі відтінки зборів нашої установи — і повні, і великі, й неповні, і чорні ради. До цього розділу треба додати, що в актовім матеріалі найчастіше наша установа просто зветься радою. Але й рада старшини також раз-у-раз зветься просто рада. До того-ж це слово має спеціальне зна- чіння наради, „совѣту”. Отже треба було взяти його з терміном, що відтіняв-би зміст і характер інституту. ‘ И. Рада в кінці XVI ст. Діяльність козацької ради до 1648 р. Рада часів Б. Хмельницького. Генеральна рада Гетьманщини у XVII ст. Занепад генеральної ради у XVIII в. „Зовнішній устрій країни, що здобув потім книжну назву Мало ­ росії, є ніби-то уламок суспільного ладу Запоріжжя, чому й сама кра ­ їна здобуває назву „Війська Запорозького”, що надається їй вже з самого початку ХѴП віку, коли не раніш” * 2 * 4 ), писав О. Лазаревський. Отже й рада генеральна, як одна з помітніших форм цього зовнішнього устрою Запоріжжя, переходить на Україну городового козацтва звідти. На нашу думку, цей погляд треба прийняти. Але з тим обмеженням, що запорозьке походження ради козацької треба поясняти лиш тим, що це правдиво остільки, оскільки найперша організація козацтва, а не козакування як промисел, мали мабуть місце не в городовій Україні, а на Дніпровім Низу. Часи ці за браком матеріалу відповідно ще не висвітлено. Та в кожному разі-ж гіпотетично можна думати, що на Ни ­ зовім Дніпрі у вільнішій і незалежнішій від польської адміністрації громаді козацтва швидше й повніше могли розвинутися своєрідні інсти ­ тути та форми його організації. Думки висловлювані про походження козацтва й його організацію, оскільки вони стосуються й до ради, автор розгляне в розділі про літературу питання. J ) Збірка матеріалів акад. Н. П. Василенка. Укр. Археогр. Збірник, т. І, с. 161. 2 ) А. М. Лазаревскій, „Замѣчанія на историческія монографіи Д П. Мил ­ лера о малорусскомъ дворянствѣ и о статутовыхъ судахъ”, стор. 10 — 11. 4 Одна з найдавніших звісток про раду на Запоріжжі є в щоденнику Еріха Лясоти — дипломатичного агента Рудольфа II. Року 1594 цісар доручив йому цікаве й важке на той час завдання — поїхати на Запо ­ ріжжя й запрохати січовиків, щоб узяли участь у війні з турками. Після вельми цікавих для науки нотаток щоденника Лясоти, що малюють окремі етапи його подорожи, автор щоденника 9 червня 1594 р. приїхав на острів Базавлук, де на той час перебувала Запорозька Січ. Кілька ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 257 представників січової старшини зустріли цісарського посланця й провели на коло козацьке. Тут Лясоту відрекомендовано козакам. Переговорів не провадилося, бо частина козацтва з ватажком Б. Микошинським була в поході. Допіру 18 червня повернувся Микошинський і 19-го коло козацьке приймало посла московського. 20-ж червня записує Лясота: „ми мали авдієнцію й подали на письмі в колі наше доручення про вербування війська. Після цього козаки, запросивши нас вийти з круга, прочитали прилюдно нашу грамоту й вимагали, щоб кожен про ню ви ­ словився. Коли-ж, після двохразового заклику ватажка, всі мовчали, то присутні поділилися, як це буває, коли вони обмірковують важливі справи, та зробили двоє кіл: одне, що складалося з старшин, і друге з простого народу, який зветься у них чернь. Після довгих нарад, чернь нарешті звичайними викликами виявила свою згоду, стати на службу до його величности, на ознаку чого кидали шапки догори. Після цього натовп кинувсь до иншого кола — старшини, загрожуючи покидати у воду і вто ­ пити кожного, хто буде проти цієї думки. Через це старшини одразу-ж погодилися на все, не насмілюючись суперечити черні, такій дужій та могутній, коли вона розлютується, і тільки вимагали переговорити з нами про умову. Обрано було 20 депутатів і нас знов запросили в коло. Тоді оці депутати, посідавши на землі, серед великого кола, зробили маленьке колб і після довгих нарад, запросили нас до себе; ми прийшли й сіли поміж них. Вони заявили нам про свою згоду, стати на службу до його величности, не шкодуючи свойого життя * 1 ‘)• „Слідом за цим, коли осавули (начальники, що їх можна прирівняти до поручників) обійшли навкруги велике коло і про все сказане розповіли решті козаків, чернь знов відокремилася, зробила окреме коло і після нових нарад знов виявила згоду голосними викликами, що супровади- лося киданням шапок догори” 2 ). Але агітація деяких козаків проти походу призвела до того, „що ті, зібравшися знов до кола, на ранок дальшого дня, 21 червня, зробили цілком протилежний висновок, а саме: що за таких невизначених умов вони ніяк не можуть і не бажають ви ­ ступити в похід” 3 ). Коли-ж Лясота передав їм нові запевнення і деле ­ гати кола „повернулися в коло з його відповіддю, а чернь не вважаючи на це, і далі вперто трималася своєї постанови, то ватажок і деякі з старшин, зокрема Лобода, колишній гетьман, що за його гетьману ­ вання зруйновано Білгород, усяково просили і вмовляли добре обмірку ­ вати, що вони роблять, і не одкидати ласкавих цісаревих пропозицій, які мали-б вони вважати за велике щастя. Инакше-бо рискують вони принаймні наразитися на загальну ганьбу та посміховисько, коли від ­ мовляться тепер брати участь у такій добрій справі, що йде супроти запеклого ворога христіянства, та не забажають виступити в похід, не вважаючи на ласкаву пропозицію, яку їм зробив такий могутній монарх. ’ ) Мемуары, относящіеся къ исторіи южной Руси. В. I. К. 1890, с. 168. 2 ) Ibid., стор. 171. s ) Ibid., стор. 172. 17. 36. праць Ком. зах.-р. та укр. права, в. 6. 5 ,258 Лев Окиншевич А втім, коли вони і після всіх цих доводів настоювали на давній по ­ станові, то ватажок тут-же посеред кола, з-пересердя відмовився від своєї посади і склав свій уряд, мотивуючи відмовлення тим, що він не може та й не хоче бути ватажком людей, що так мало цінують свою славу, честь та добре ім ’ я. Після цього коло розійшлося. Після обід осавули знов скликали в коло весь народ, деяких навіть заганяли киями. Передусім збори прохали Микошинського прийняти знов владу, що він і зробив” * ). *) Ibid., стор. 172 — 173. 2 ) Ibid., стор. 174. 3 ) Ibid., стор. 179. 4 ) Ibid., стор. 180. „23 червня. Козаки зранку зійшлися в коло і надіслали до нас на помешкання кількох депутатів, які вмовляли нас не думати, ніби вони не бажають служби й. і. в., але що головна перешкода до цього є добре, відомий нам самим брак коней; коли-б не це, вони знали-б що робити. У відповідь на це, я запропонував скласти й передати до кола ті умови, на яких міг-би договоритися з ними. Після цього вони знов поверну ­ лися на збори передати товаришам мою пропозицію і потім розійшлися… А по обіді, зібравшися знов у коло, вони не захтіли чекати, аж поки я не подам їм свої пункти, і поспішилися надіслати до мене декількох з-поміж себе з своїми умовами на письмі” 2 ). „24 червня. Я передав їм 8.000 дукатів золотом у чистому полі, що посеред його маяла встромлена в землю корогва й. і. в. Вони одразу-ж розіслали на землі декілька татарських кобеняків чи плащів, що їх вони звичайно носять, висипали в них гроші і наказали деяким з старшин підрахувати їх. Після цього я знов вийшов із кола і повернувся до свого куреня, але збори ще довго не розходилися. Наступними днями вони дуже ретельно сходилися в коло…” 3 ). „1 липня я попрощався на повних зборах з начальником і всім запорозьким рицарством; вони-ж і собі дякували мені за мою працю й подарували куничу шубу та шапку з чорних лисиць; тоді дали своїм послам лист до цісаря й повно ­ важення” 4 ). Довгі цитати з щоденника ми подали на те, щоб одразу-ж показати на самовидцевих свідченнях інститут ради (його Лясота називає колом) у чинності наприкінці XVI ст. Инші свідоцтва й дані про раду на Запо ­ ріжжі ми наводити не гадаємо. В наше завдання не входить спеціяльна й самостійна характеристика Січової ради. Запоріжжя згодом стало стояти окремо, мало й своєрідну організацію. Тут про цей інститут можемо сказати, що рада на Запоріжжі існує вже в кінці XVI ст. і складається з наявного січового коз ацтва; за ком ­ петенцію має вибори старшини, політичні й судові справи. її дальший розвиток, який намалював проф. Слабченко (в розвідці „Соціяльно-прав- ний устрій Січи Запорозької), що в звязку з економічним розшаруван ­ ням січового козацтва призвів Січову раду до того, що з неї став орган найзаможнішого січового козацтва, безпосередньо для нас вже нецікавий. 6 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 259 Після 1648 — 1654 рр. УкраїнаТетьманщина йде своїм осібним шляхом і її установи — установи нової держави, — мають инший шлях розвитку. Становище Гетьманщини та Запоріжжя економічне й політичне було аж надто не тотожне. З цього часу (1648 — 54 рр.) Січова рада для нас може бути цікава лиш для порівнянь за аналогією. Військова рада в Україні городового козацтва інститут відомий, як і на Запоріжжі. Описуючи її треба пам ’ ятати, що вона з першою ■була тісно звязана як своїм походженням, так і тим, що рада на Укра ­ їні раз-у-раз була похідною радою відділів січового козацтва, що в да ­ ний момент перебували на городовій Україні. Це не дозволяє в цім періоді цілком відокремити раду на городовій Україні від ради січової, бо раз-у-раз склад їх був тотожній. Відокремлення це можна провести допіру з часів Богдана Хмельницького й зокрема після його, коли Січ виразно відокремлюється в осібну організацію. Не претендуючи на повний перелік усіх рад на Україні до 1648 р„ лцо не ввіходить у наше завдання та й навряд чи можливе, ані навіть, на повний перелік найважливіших рад, бо це поняття відносне, назвемо деякі з них, щоб зафіксувати їхнє існування. Так року 1596 перед по ­ встанням Наливайка, „козацька рада замість зосередити всі думки на однім, сварилася; табір розпавсь на дві партії — запорозців і вольниць, -Лободи та Наливайка. Остання, дужча, взяла гору, Лободу забито, а замість нього обрано на отамана Кремпського” ’ ). Так 15 ‘липня р. 1621 була рада козацька в Сухій Діброві. „Рада розпочалася 15-го липня за новим стилем та тривала три дні. Опріч козаків, що серед них були гетьман Бородавка і Сагайдачний, в раді брали участь мітрополіт Іов Борецький, епіскоп Єзекіїль Курцевич, 300 священиків та 50 ченців” * 2 ). 22 квітня р. 1622 козацька рада на р. Росаві вибрала на гетьмана Олі- фера Голуба 3 ). На початку 1627 р. повна козацька рада в Переяславі виряджає посольство від Війська Запорозького до короля 4 ). Року-ж 1627 „питання (одмова взяти участь у шведській війні) розвязано, як пові ­ домляє московський інформатор Гладкий, за мітрополітовими словами, на козацькій раді в Каневі” 5 ). В липні 1630 р. рада в Черкасах обирає послів до короля 6 ). 23 серпня того-ж року збирається рада на Масло- вім Ставі. Обмірковує вона питання, чи йти з наказу Конєцпольського на сторожу від татар 7 ). „Перед Різдвом Богородиці 1632 р. маємо раду х ) А. Ефименко, Очерки исторіи правоб. Украины… К. Стар. 1894, IX., с. 304, т. XLVI. 2 ) Акад. Н. П. Василенко, Очерки по исторіи Запад. Руси и Украины, с. 291. s ) Ibid., с. 304. 4 ) Акад. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, ч. I, стор. 37 — 38. 6 ) Н. Василенко, op. cit., стор. 335. 6 ) М. Грушевський, op. cit., т. VIII, ч. I, стор. 124. ’ ) Ibid., стор. 125. 7 ,360 Лев Окиншевич на Масловім Ставі, що скинула гетьмана Кулагу й обрала нового геть ­ мана А. Дідченка та нову старшину” 1 ). За три дні до Покрови того-ж року була рада в Корсуню 2 ). Р. 1633 рада в двох милях від Переяслава розвязувала питання про участь у війні з Московщиною 3 ). В серпні 1636 р. рада на Росаві обмірковувала справу морського походу 4 ). В травні 1637 р. була рада над Росавою, на ній козаки присягали ви ­ конувати постанови Куруківської умови 5 ). Далі йдуть рада в липні того-ж року на Росаві 6 ), в листопаді — в Корсуню 7 ), в листопаді-ж — у Переяславі 8 ); в лютому р. 1638 в Переяславі-ж 9 ). Р. 1638 в вересні — рада в Київі. „На раду були скликані полковники. Вони мали приве ­ сти з собою по декілька десятків козаків від кожного полку” 10 * ). Ibid., стор. 152; акад. Н. Василенко, op. cit., стор. 371. 2 ) Акад. М. Г р у ш е в с ь к и й, op. cit., VIII, ч. І, стор. 153. s ) Ibid., стор. 202. 4 ) Ibid., VIII, І стор. 230. °) Ibid., стор. 240 — 241. ®) Ibid., стор. 249. ’ ) Ibid., стор. 261. s ) Ibid., стор. 263. 9 ) Ibid., стор. 281. 10 ) H. Василенко, op. cit., 436; M. Грушевський, op. cit., 310. “ ) Лѣтопись С. Величка, т. IV. Дод.: Дневникъ Симеона Оскольскаго 1638 г.> ел. 247-248. Кіевъ 1864. 12 ) Н. Василенко, op. cit., стор. 438. , 13 ) Очевидно в кінці XVI ст., коли ми маємо перші про ню звістки, козацька рада; була вже оформлений інститут. Підчас переговорів гетьмана Гуні з поляками коло Старця, після, того, як прибули посли „далъ знати Гуня, аби были до ради готови. козаки; потомъ, впровадивши ихъ посередь кола, где бубонъ и бунчукъ былъ, казалъ Гуня вязанку сѣна принести и по земли розислати и по ­ садилъ близъ себе пановъ пословъ”. Читано конституції: „але на тое; своеволство и чернь велце скрикнула и розрухъ великій учинила; отпо ­ вѣдь отложйЛи (до завтрого), прето Гуня реклъ до пословъ: g -ди ся зъ собою розмовимо, дамо знати…” 11 ). Рада ж 1638 р. на Масловому Ставі ухвалила змінити козацький устрій 12 ). Оце короткі вказівки на практику рад на Україні перед Б. Хмель ­ ницьким. Шлях розвитку цього інститути простежити в цім періоді важко. Як на початку його ми бачимо в свідченнях Лясоти й Боплана її існування в вигляді зборів козацтва, що розвязують адміністративні, судові й політичні справи, то як такі-ж збори виступає рада і у 1638 р. ,3 ).. Але є й одміни. Вони звязані з поширенням сили й впливу козацької класи. І організація цієї класи — військова рада з організації місцевої запорозької громади стає організацією численної й раз-у-раз впливові ­ шої економічно й політично класи. Цим шириться, цим зростає й її значіння. З місцевого інституту, про який як про цікаву оригінальність згадують спостережники, рада стає зборами, що на них вирішується до певної міри доля польської держави. І справді, не перебільшуючи можна. ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 261 сказати, що зрештою цю долю вирішила Запорозька рада, яка обрала на гетьманство Хмельницького й у пожежі повстання змінила соціаль ­ ний стан України. За перших часів гетьманування Богдана Хмельницького маємо та- жож численні звістки про військову раду. Так р. 1648, за Ласком — польським посланцем, в червні того-ж року в першій зустрічі з Хмель ­ ницьким він потрапив був у „великий огонь”, потім відбулася грандіозна рада, що в ній взяло участь 70.000 козаків. Вона розглянула лист А. Киселя й ухвалила низку постанов 1 ). Очевидно, саме про ню гово ­ рить Кисіль у своїм листі до архієпіскопа Ґнєзненського „tandem była rada waleczna, w ktorey 70.000 kozakow było. Czytano tedy list moy i po długich hałasach у burzach sam Chmielnicki począł przypominać moię confidentią, dopomogli mu tego i drudzy z starszyny kozacy, sprawił te dedyconclusia u nich… słuchać rady moiej у dufać mi, у poslow wyprawić, supersedere ad omni hostilitate, у Ordę zatrzymać, a czekać, ne rezolutią dalszą; Ordy iednak nieodpuszczać, ale ią w polach koczuiąca zatrzymać” 2 ). В реляції про свою другу подорож Ласко оповідає, що в день Петра й Павла р. 1648 була військова „рада і на ній передав він лист і да ­ рунки від Киселя військові Запорозькому; козаки казали те саме, що й Хмельницький у листі: вони готові у всім слухати Киселя, просять тільки не зрадити їх, після того-ж вони завернули татар, грозили навіть Орді, що будуть битися з нею, як-би вона хотіла далі йти „в землі”. На тій-же раді приймано також послів черкеських і московських” 3 ). Тоді-ж з нагоди приїзду Киселя й инших: „За для которихь приходу зложилъ раду гетман Хмелницкій в Переяславлю и тамъ по Рождествѣ Христовомъ приѣхалъ зо всѣми полковниками и сотниками. И тамъ въ Переясловлю в той радѣ отдавали панове послове королевскіе при поселствѣ привилей на волности и булаву, и бунчукъ, короговъ, бубни, знаки войсковіе от короля его милости, хотячи упокоити тую войну. Там же и послове от короля BeHgepcKoro на той же радѣ были…” 4 ). ’ ) М. Г ру ше в с.,ь к и й, Хмельниччина в розцвіті, с. 17., *) Памятники, изд- вр. комиссіей для разбора др. актовъ, т. I (В 1-е). Відд. 3, No 17, с. ’90 — 91. „Зрештою була військова рада, що в ній було 70.000 козаків. Читано тоді мого листа; після довгих криків та хвилювань, сам Хмельницький почав пригадувати моє обнадіювання, допомогли йому в ; цім і инші козаки з старшини; досягнув того висновку від них… слухати ради, моєї ц довіряти мені та послів виправити, одмрвцтися від усякої ворожрсти; і орду затримати, а чекати на дальшу резолюцію; орди проте но відпускати, але затримати її кочуючу у, степах”. . < 3 ) М. Грушевський, Хмельниччина в розцвіті (1648 — 1650).1922 р„ с. 18. „ 4 ) Лѣтопись Самовидца, с.с. 17 — 18. Кіевъ 1878. 9 Року 1649, каже „отписка” Путивельських воєвод, „Черкасской гетманъ Богданъ Хмельницкой ноября въ 1 число былъ в городѣ въ Кор- сунѣ, пріѣзжал для рады къ Черкасомъ на съѣздъ; а рада де, государь, у него съ Черкасы была въ Корсунй до ихъ пріѣзду, а о чомъ была ,262 Лев Окиншевич рада про то де, государь, они не слышали” ’ ). Визнаючи значіння ради й широких мае нового козацтва, що на ній брало участь, гетьман Богдан Хмельницький казав у жовтні 1650 р. царському дворянинові В. Унковському, що коли-б він видав Московщині самозванця Т. Акун- дінова, „вѣдаю то я, что мнѣ отъ войска даромъ не пробыть, а вѣдаешь самъ: съ чернью кто сговоритъ, коли встанутъ” * 2 ). У 1651 р. в листі Бичинського — королівського секретаря — з Сокаля 8 червня 1651 р. він пише, що „kozak dobry regestrowy, przyprowadzony, to powiedział: że Chmielnicki uderzywszy w bębny na czernicką radę powiedział iż Król imć skłanią się do pokoju, ile tak z Tatarzyna wolnością darowanego, jako i tłómacza naszego do Sultan-Gazy perekopskiego umyślnie wysłanych wyczerpąć mógł, jeżeliby i oni nań nie pozwolili? Co czerń, między się rozebrawczy, krzyknęli: „Panie Hetmanie! Bóg i wojsko tak chce, abyśmy się za odnym sposobem z Królem nie jednali, bo na toś my się odważyli i na tośmy tu przyśli, że luboby też i Orda nas odstąpiła, tedy my przy dostojenstwe twojem wszystcy ginąć będziemy i, albo wszystcy zginiemy * abo wszystkich Lachów wygubimy” 3 ). Того-ж числа маємо запис у щоден ­ нику Освєцима. Він (за викладом В. Антоновича) каже, що, „Хмельницький скликав раду спочатку по полках, а потім генеральну. На раді, щоб ще більше роздратувати чернь супроти нас і підбурити її енергію, він ого ­ лосив козакам, ніби король погодивсь з султаном і поступився йому всіма українськими краями: Київським, Білоцерківським, Чигиринським * Черкаським і иншими, що турки пограбують усі ці краї і візьмуть усю- людність у ясир. Чернь, цілком повіривши цій вигадці, хоч абсолютно- неправдивій, дуже розхвилювалася; на раді стали кричати: „король за ­ мирюється з султаном на лихо нам, отже підемо битися з ляхами”. Тоді Хмельницький і полковники стали говорити:… „треба буде міцно- постояти, щоб не втратити слави козацької і душ ваших не запагубити” і так ин. 4 ). Того-ж року, коли українське військо зазнало побиванки під Берестечком, на радах у козацькім таборі обирали наказних геть ­ манів. Так 21. ЇХ. 1651 р. Семен Савич оповідав у Москві про Бере ­ стечко, що після того, як від ’ їхав Богдан Хмельницький, „в обозѣ вы ­ брали гетмана полковника Джерджалы, а потомъ де его отставили за. ‘) А. Ю. и 3. Р. т. III, с. 377. 2 ) А. Ю. и 3. Р. Дод. до т. VIII, с. 338. 3 ) А. Grabowski, О jcz. spominki, т. II, с. 72. „ Козак добрий реєстровий, що його- привели, так розповів: що Хмельницький, вдаривши в бубни на чорну раду, розповів, що- король його милость схиляється до миру, наскільки від звільненого татарина та від пере ­ кладача нашого, до СултанТази Перекопського навмисно делегованих, почерпнути міг* чи би й вони на нього не погодилися? Чернь, обміркувавши це поміж собою, крикнула: „Пане гетьмане! Бог і військо так хоче, щоб ми жадною мірою з королем не мирилися, бо на те ми зважилися й те тут вирішили, що коли-б і Орда від нас відступила, — ми при гідності твоїй всі голови класти будемо і або всі загинемо, або всіх ляхів знищемо”. 4 ) Щоденник Освєцима у викладі Антоновича. Кіевск. Старина. 1882, No 5, с. 269. Запис 4 червня 1651 р. 10 ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 263 нѣкоторую причину… а выбрали де на гетманство полковника Глад- ково “ ’ ). На радах цих шукали виходу з важкого, катастрофічного стано ­ вища в війську. Так, у записці в серпні 1651 р. подьячий Г. Богданов оповідав про Берестечко (за словами полковників): „Полковники де и войско Запорожское учинили раду, и прирадили было противъ ихъ, поляковъ, стоять, и хотѣли было всѣмъ войскомъ на нихъ итти. И по ­ том де на другой день учинили другую раду, и прирадили, что имъ отойти на Украину оборонною рукою… потому что у нихъ гетмана нѣтъ и войскомъ править некому” 2 )… І що „полковники де и козаки учали радить, что они безъ гетмана учинились безглавны и войском править некому и имъ де какъ учинить лутче: противъ короля стоять ли, или миръ учинить, или отойтить оборонною рукою на Украйну” 3 ). Після поразки під Берестечком „Маса хвилювалася, вважала, що в по ­ разці під Берестечком винен Хмельницький, збиралася чорна (всенародня) рада на Масловім Ставі і вимагала, щоб гетьман пояснив на ній свою поведінку; висувалися инші кандидати на гетьманство” 4 ). Року 1651 була бурхлива рада в Білій Церкві, що затвердила нову умову з Польщею (її виробила рада старшин). Року 1654 славнозвісна рада в Переяславі ухвалила приєднання до Москви. ’ ) А. Ю. и 3. Р„ т. ПІ, с. 479. 2 ) Ibid., т. III. ст. 467. 3 ) Ibid., т. III, с.с. 466 — 467. 4 ) Очерки исторіи правобережной Украины по I. Ролле. А. Ефименко. Кіев. Стар. 1894. VIII, с. 81. 6 ) Амбр. Грабовський. „Ojcz. spominki”, т. II, Ns 16, с. 31.1845 „Бо стягнути все військо до ради й табору е певний шум і не дає надії на спокій”. Окремо по пол ­ ках записати козаків у реєстр, не записуючи туди поспільства. Або-ж „склади, ваша милість, раду за волостю в степах, коло Чигирина або Крилова, чи Черкас, і тільки по ­ відом козаків на Україні, універсалів своїх не надсилаючи за волость, і там, ваша милість, упорядкуй військо Запорозьке… Тоді й таким способом очиститься чернь — просте поспільство від війська Запорозького”. 11 Але часті й впливові в державно-політичнім житті України Богдана Хмельницького військові ради бували тільки в перші роки після по ­ встання. Далі гетьман потрапив встановити диктаторську владу. Це йому, між иншим, радили з польського табору. Отже в листі до Богдана Хмельницького без дати, воєвода Київський, кажучи, що, як він гадає, Хмельницький і старшина хочуть миру з Польщею, але в цім їм зава- джає поспільство, радить гетьманові не скликати ради. „Ponieważ ściągnąć wszystko wojsko do rady i tabory jest pewny tumult i spes nulla pokoju”. Окремо по полках записати козаків у реєстр, не записуючи туди по ­ спільство. Або-ж „złóż W. М. radę za włością w polach, u Czehryna albo Kryłowa, lub Czerkas, a same tylko obeślij po Ukrainie kozaki, uniwersa ­ łów swoich za włość nie wypuszczając, i tam W. M. sporządaj wojsko zapo- rozskie… Tedy i tym sposobem oddystiluje się gmin prostego pospólstwa “od wojska zaporozskiego” 5 6 * * * * 11 ). В. Липинський, покликуючися на рукописне джерело, наводить вказівки приватного польського листа ще 1648 р., який помітив, що гетьман прагне самовладности: „Chmiel zgody sobie ,264 Лев Окиншевич życzy. Czerń zaś przeciwko temu. To nie mała, ze z czernią rady nie miewa, czego przed tem nie było, bo zawsze czerń dótnagała się tego, że z niemiź in consiłio byli, a teraz ź samą swoją tylko starzyzną rady miewa” * з 4 ). В. Липинський одзначає, що „гетьман Війська Запорожського (після 1648 р. Л. О.) це вже не ватажок, якого вибирають перед походом на шумливій січовій раді Козацькій, і скидають, або просто вбивають, коли той поход не вдався” 2 ). Він вказує, що за Богдана Хмельницького „Всі ці численні полковники і сотники не вибираються вже на Січі крикливою юрбою „молодців”, що готується до походу „на волость”, чи на море, або ділить поміж собою уходи, а призначаються і зміняються (підкреслення авторове) вони самодержавною владою гетьманською і виключно від гетьмана, а не від влади народньої зале ­ жать, так само від влади гетьманської залежать дорадчі та помічні ор ­ гани, що яко генеральна старшина при гетьмані, і яко старшина пол ­ кова й сотенна при кожнім полковнику й сотнику урядують” 3 ). Але ці ’ ) Липинський. Україна на переломі с.с. 272 — 273, прим. 116-а. „Хміль хоче згоди. Чернь-же проти цього. То не мало, що з черню ради не має, чого перед тим не було, бо завсіди чернь домагалася того, що з ними раду мали, а тепер має він ради з самою тільки своєю старшиною”. 2 ) Ibid., с. 119. 3 ) Ibid., с. 120. 4 ) Т. Korzon. Dzieje wojen, т. II, с. 335. „Хміль… дав ніби звільненій Україні устрій військовий як найбільш од волі і свобід суспільних далекий, зовсім не мав на увазі теж визнати за чорною радою давнього права чи звичаю, що його давніше практи ­ ковано, обирати гетьманів (кошових). Бажав для себе князівської влади, й навіть засну ­ вання династії, бо мав три дочки й двох синів”. J2 твердження можна прийняти тільки що-до другої половини гетьманування Богдана Хмельницького. Так само тільки до другої половини гетьману ­ вання Богдана Хмельницького можна застосувати твердження Т. Корзона, що „Chmiel… nadał rzekomo wyzwolonej Ukrainie rząd wojskowy, najbar ­ dziej od wolności swobód społecznych daleki. Nie zamierzał też bynaj mniej przyznać czarnej radzie praktykowanego dawniej prawa czy zwyczaju obierania hetmanów (koszowych). Zapragnął dla siebie władzy książęcej, a nawet ufundowania dynastyi, miał bowiem trzy córki i dwóch synów” 4 ). Переломний момент в історії ради за Богдана Хмельницького настає 1652 — 53 рр. й остаточно після 1654 р. Після цього вже до смерти Богдана Хмельницького рада не збирається. Треба взагалі вказати, що рада після цього вже ніколи не має тієї сили й ваги, які вона мала перед Богданом Хмельницьким і в перші роки його гетьма ­ нування. Це справді переломний момент у розвитку інституту генераль ­ них рад. \ І треба ще раз підкреслити, що в цім періоді, коли, звільнившися від Польщі, Україна стає державою, рада військова набирає цілком нового юридичного змісту. Раніше був з неї орган самоврядування пев ­ ної військової одиниці й певної класи. Тепер — це орган держави, що вирішує державні справи. ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 265 Рада генеральна по смерті Хмельницького має довгу й цікаву ево ­ люцію. Власне кажучи, вона відроджується після деякої (вельми корот ­ кої) перерви за останні роки Богдана Хмельницького. Річ у тім, що перед смертю Богдана Хмельницького на старшинській раді обрано було на нового носія гетьманського уряду Юрка Хмельниченка, з тим щоб він вступив на цей уряд після батькової смерти. Так 16 серпня р. 1657 генеральний писар Іван Виговський писав до Путивельського воєводи. „А что хочешь Ваша милость вѣдать, хто нынѣ гетманомъ Запо ­ рожскимъ обрань есть, вѣдомо, чаю тебѣ есть, какъ еще за живота на гетманство вся старшина обрала сына покойного, его милость пана Юрья Хмельницкого, которій і нынѣ гетманомъ пребываетъ, а впредь какъ будетъ не вѣдаю, но скоро по погребеніи тѣла будетъ рада всей старшины и нѣкоторой черни, на которой что усовѣтуютъ не вѣдаю” ’ ). Це прелімінарне обрання мала все-ж-таки ствердити військова рада. Так ще в червні р. 1657 Ф. Бутурлін писав, що „у гетмана де, государь, рады войсковые о томъ не было, что онъ гетманъ, за старостью, гет ­ манство свое сдаетъ сыну своему Юрью; а только де, государь, прі ­ ѣзжали къ нему гетману по присылкѣ его, полковники не всѣ, и гетманъ де съ ними поговорилъ: толко будетъ гетману смерть случитца, и они бъ, помятуя его войсковой промыслъ и радѣнье, по смерти его обрали гетманомъ быти сыну его Юрью. И полковники говорили, что они па ­ мятуя его войсковый промыслъ и радѣнье, по смерти его, обирати гет ­ маномъ сына его будутъ” * 2 ). А втім, що-до цього були певні сумніви. Приміром, Павло Тетеря свідчив, що „какъ послышатъ, что царское ве ­ личество пошлетъ своихъ царского величества ближнего боярина съ то ­ варищи великихъ людей и про раду свѣдаютъ, что при нихъ быть радѣ , и при немъ де гетмановѣ сынѣ есть такіе многіе люди, которые ему дружны, а съ полковники не въ совѣтѣ, и учнутъ де ему говорить, чтобъ онъ, гетмановъ сынъ, рады не сбиралъ, для того, чтобъ ему своего владѣнья не убавить, также, какъ и отецъ его рады не сбиралъ, а владѣлъ всѣмъ одинъ, что роскажетъ, то всѣмъ войскомъ и дѣлаютъ. А толко де рада ему собрать, и на радѣ де безъ бунту не пробудутъ: у всякого будетъ своя мысль, иной де похочетъ въ гетманы его, Гетма ­ нова сына, а иной иного, а иной де похочетъ того, чтобъ владѣлъ всѣмъ царское величество, а хотя и гетманъ кто будетъ, и владѣнье де гетманово передъ прежнимъ будетъ не таково силно” 3 ). Рада все-ж^таки зібралася (в своїм місці ми окремо будемо говорити при її склад і про склад наступних рад). „И августа въ 26 день была у полковниковъ и у всего Войска Запорожского рада, и выбрали быть гетманомъ надъ Войскомъ Запорожскимъ писарю Ивану Выговскому, и булаву ему царского величества дали и говорили чтобъ он великому государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичу, всеа Великія и Малыя ! ) А. Ю. и 3. Р., т. IV, No 3, с. 3. 2 ) А. Ю. и 3. Р. Дод. до XI т. стор. 682. 3 ) Ibid., с. 767. 13 ,266 Лев Окиншевич и Бѣлыя Росіи самодержцу, служилъ вѣрно и надъ Войскомъ Запорож ­ скимъ былъ гетманомъ и добрую имъ справу чинилъ. И, принявъ царского величества булаву, гетманъ Иванъ Выговской говорилъ въ войско: ся царского величества булава доброму на ласку, а злому на карность, а манить я въ Войску никому не буду, коли вы меня въ гетманы обрали; а Войско Запорожское безъ страха быть не можетъ… И вы ­ слушавъ царского величества жаловальную грамоту (що її прочитав Виговський), полковники и сотники и отаманы и войты и буймистры на милости государской челомъ ударили” * )… Обрано Виговського було ніби-то тимчасово, бо, як каже инше джерело, „Да того жъ числа не расходясь изъ рады, выбрали всѣмъ войскомъ на гетманство писаря Ивана Выговского, и булаву гетманскую дали ему писарю и пригово ­ рили на томъ: покамѣстъ возмужаетъ прежнего гетмана Богдана Хмель 1 ницкого сынъ Юрья Хмельницкой и будетъ в возврастѣ и до тѣхъ мѣстъ войско вѣдать и росправа всякая чинить ему новообранному гетману Ивану Выговскому; а писатца гетманомъ ему жъ Ивану Вы- говскому. Да тутъ же въ радѣ приговорили, чтр у нихъ въ войску За ­ порожскомъ волно всѣмъ козакамъ торговать виномъ и всякимъ питьемъ безпенно и безпошлинно” 2 ). В жовтні 1657 р. була рада в Корсуню, де вирішили низку політичних справ 3 ). Р. 1658 на раді в Переяславі було стверджено Виговського на гетьманському уряді. Наприкінці 1658 р. рада обрала на гетьмана І. Безпалого. А втім, це була рада обмеженого складу й тому з Безпалого був лиш наказний тимчасовий гетьман 4 ). Року 1655 на військовій раді Виговський зрікся свого уряду й обрано Юрка Хмельницького. Року-ж 1659 Юрка Хмельницького обрано вдруге й складено нову умову з Москвою в Переяславі. Року 1660 рада в Корсуню обрала Юрка Хмельницького знов на гетьмана (вже на Правобережній Україні). На Лівобережній-же за наказного гетьмана був Яким Сомко. З його ім ’ ям звязано кілька рад. Рада 1661 р. під Ніже- Нем 5 ). Рада в Козельці р. 1662 обрала на гетьмана Сомка, але її не ­ повний склад (не всі полки навіть були) дав право конкурентам наказного гетьмана оспорити правильність виборів „Тихъ же святъ, пише Само ­ видець (це було на Великдень 1662 р.), Сомко учинилъ раду въ Ко- зелцю и тамъ гетманомъ его козаки учинивши, присягали; тилко ж тое не трвало, бо тая рада стала неслушне для того, же послали до его царского величества, просячи о позволеніе зуполной рады, на которой бы и войско з Запорожя было, жебы одностайне гетмана обрали и од ­ ного слухали; бо запорозцѣ собѣ гетмана Бруховецкого звали, а пол ­ ковник Нѣжинскій Васюта собѣ гетманство хотѣлъ и не слухалъ Сомка гетмана. На що юже царское величество позволилъ, жебы рада была *) А. Ю. и 3. Р. т. IV, с. 11. 2 ) Ibid., т. XI, с. 802. 3 ) Липин ський, Op. cit. с. 230 та А. Ю. и 3. Р. т. IV, с. 57. 4 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. Малор. Приказа Ns 5849, а. 10. 6 ) А. Ю. и 3. Р. т. V, с. 50. 14 ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 267 и гетмана собѣ настановили; аже тая Козельская рада стала не слушна, и гнѣвъ царскій сталъ. А до того епископъ Мефтодій, которій на той радѣ былъ и до присяги приводилъ, также и Васюта Нѣжинскій полков ­ ник, описали Сомка, гетмана, же конче по орду посилает, хотячи измѣ ­ нити” 1 )… Те, що Сомко сам уважав, що його тут „упросили на совер ­ шенное гетманство” 2 ), справи не вратувало. В січні р. 1663 була рада в Ніжені й знов неповна. Вона обрала Сомка на „совершене гетьман ­ ство”. Тоді-ж була рада і в Ічні 3 ). Улітку р. 1663 маємо славнозвісну, прославлену в Куліша „Чорну раду” під Ніженем, що обрала на геть ­ манство кандидата од Запоріжжя Івана Бруховецького. Додаток No 9 до цієї нашої роботи очевидно дає можливість говорити про раду 1668 р. біля села Будищ, що на ній забито Бруховецького 4 ). Далі ще обрано 1669 р. Многогрішного в Новгородку й Глухові. Р. 1671 в Ко ­ зацькій-Діброві обирають на гетьманство Івана Самойловича, р. 1674 його обрано на гетьманство на обох сторонах Дніпра. Ця рада 1674 р., хоч зібралася на лівому березі, в Переяславі, але складом своїм була ’ ) Лѣтопись Самовидца, с. 65. Кіевъ 1878. 2 ) Рукоп. Судієнка. No 97, с. 789 — 790. 3 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. Білгородськ. Стола No 499, а.а. 209 — 210. 4 ) Що рада ця справді відбувалася, кажуть нам такі дані. Про неї говорять поло ­ нені українці — „Опошенскіе черкасы”, що сами могли її бачити. Вони називають низку конкретних подій на раді і низку її ухвал. За цю-ж раду говорять і такі факти. 20 травня 1668 р. полонений козак з війська гетьмана Бруховецького казав, що „рада имѣла быть съ Дорошенком на Солонице, а що то не вѣдает будет ли самъ Брюховецкой на раде или нѣтъ”. Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. Білгор. Стола No 613, а. 17. Це свідчення говорить, що рада з Дорошенком проектувалася. За це-ж каже й инше свідчення иншого „черкашенина”, що полонило його російське військо 9 червня того-ж року: „в скорыхъ де днях Дорошенко и Брюховецкой съ полки сойдутся и у Козаков де будет рада, и после рады” підуть вони на російське військо. Ibid., а. 51. Росіянин — служник Мирго ­ родського воєводи М. Приклонського (йому після повстання Бруховецького довелося бути за сурмача Миргородського полку) оповідав згодом, як забито Бруховецького: коли зблизилися війська Дорошенка й Бруховецького „и Петрушка Дорошенка къ Ивашку Брюховецкому присылал чтобъ онъ съ нимъ для рады съѣхался”. Що правда, за цим оповіданням, „Ивашко де Брюховецкой к нему Петрушке не поѣхал, і отшедъ отъ Дорошенка 20 верст . стал обозом. И Дорошенка де пришол поблиску ево Івашкова обоза и присылал к нему Івашку в обоз ясаула, чтоб из Ывашкова полку Брюховецкого черкасы шли к нему в полк. I Івашкова полку черкасы из обоза по той присылке к нему Дорошенку поѣхали. А Івашка де Брюховецкого Дорошенкова полку черкасы взяли к Дорошенку и по приказу Дорошенкова Івашка Брюховецкого убили”. Ар. 93-94. Тут виходить, що Брюховецький на раду не поїхав, рада не відбу ­ лася. Думаємо, що більше значіння доводиться надавати оповіданню Опішнянських укра ­ їнців, яке стверджує і свідчення козаків з війська Бруховецького, що рада з Доро ­ шенком проектувалася й мала відбутися. Росіянин полонений міг не все зрозуміти в швидких подіях того дня, коли відбулася рада, йому в війську козацькому могли не цілком довіряти й на раду не взяти й про неї йому не переказувати. Що рада таки від ­ булася, свідчить і лист Переяславського полковника Дмитрашка-Райча до кн. Г. Ромо- дановського від 9 лютого 1669 р„ де він згадує, що „смерть небощика Брюховецкого з гетманства извергла, а Дорошенка с обоих сторон Гетманом учинено было”. Книга No 3 Малор. Приказа а. 234. „Учинить” гетьманом могла очевидно тільки козацька рада. 15 ,268 Лев Окиншевич „Заднѣпрская” — правобережна ’ ). Нарешті рада 1687 р. обирає Мазепу. Це на Лівобережній Україні. На правім-же березі обрано на радах Тетерю й Дорошенка та відбулося кілька рад за Дорошенкових часів, що вирішували здебільшого справи міжнародньої політики. На правому-ж березі після Руїни наш інститут був чинний. Так, тут р. 1648 в Немирові козаки „закинули гетьманові (Могилі) участь у… шахрайстві (що їм мало давали поляки платні. Л. О.) і стали по містечку „за шию его, Могиленка, волочити”. Нещасливий гетьман ледві втік до польської залоги в замок; тоді козаки склали раду й вирішили покинути польську службу та й повинитися перед Самойловичем” * 2 ). Та тоді-ж року 1684 „Козаки склали на початку 1684 р. в Могилеві раду, закликали на суд Куницького (гетьмана) і, докоряючи йому за невдачу, витрачання здобичи й у соромітській втечі з табору, покарали на горло; замість нього окликнуто було гетьманом козака, що перебіг з лівого берега Дніпра — Могилу” 3 ). Відомі й дальші ради за Палієвих часів на Правобережжі. А втім, треба пам ’ ятати, що тут рада знов утрачає своє значіння державної установи й стає зборами козацтва, як певної групи й військової одиниці. 4 ) Древлехранилище РСФСР. Малор. справи з фонду Міністерства Закорд. Справ, 1674 р., Ns 15, а.а. 11-18. 2 ) Антоновичъ, Послѣднія времена козачества, стор; 37. s ) Ibid., сТор. 36. 4 ) Україна, 1921, Ns 4, стор. 23. *) Книги Розрядныя, т. И, стор. 931 — 993′. 16 В розділі про склад ради генеральної ми будемо докладніше гово ­ рити про її взаємовідносини з радою старшини. Тут-же лиш зазна ­ чимо, що вся еволюція нашого інституту з 1654 до кінця XVII в. є по- ступінне зменшення значіння генеральної ради й поширення компетенції та впливу ради старшини. Далі ми говоритимемо про причини цього явища. Тут-же констатуємо лиш самий факт (одзначений вже в нашій замітці про раду старшинську на Гетьманщині) 4 ). І справді, вже Богдан Хмельницький, як ми бачили, скликає тільки старшинську раду, щоб забезпечити обрання на гетьманство свого сина. Виговський ставленик старшини — з нею тільки й радиться. Далі її значіння все збільшується. За чорну раду невдало б ’ ються Пушкар і Довгаль, потім Сірко. Гї зра ­ джує Бруховецький. Так, за Бруховецького найбільшого удара завдано генеральній раді! Адже р. 1663 на раді старшинській затверджено нові статті з Москвою 5 ). Нову умову з Москвою р. 1665 виробила на Москві старшинська рада Бруховецького, що з ним туди приїхала. Цим узято було з компетенції генеральної ради її найважливішу функцію — визначення міжнародньої політики. Далі генеральні ради вже не мають активного значіння. Вони по ­ волі набирають характеру лиш урочистого акту. Сами-ж справи вирішує до неї рада старшинська. Так було, приміром, перед обранням Самой- ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 269 ловича, коли справи вирішала старшинська рада 1 ). На Коломаці р. 1687 обрання Мазепи й умову з Москвою вирішила рада старшинська, що зібралася в палаці князя Ґоліцина. ’ ) Эйнгорн ъ, О сношеніяхъ малороссійскаго духовенства, стор. 845, 846. 2 ) Д. Бантышъ-Каменскій, Источники малор. исторіи, ч. II, стор. 182. 1858. s ) Ibid., ч. II, ex. 242 — 254. 1858. 17 Коли вже наприкінці XVII ст. генеральна рада є свого роду вро ­ чиста окраса, що санкціонувала вирішення, що їх de facto встановляла рада старшинська, то в XVIII ст. рада військова в своїй дальшій ево ­ люції стає вже справжньою фікцією. В листопаді р. 1708 Скоропадського обрано на юридично незаконній неповній раді. Відомо до того-ж, який вплив на вибори мав Петро І. Під статтями гетьманового обрання підписалися лиш „Иванъ Сулима, хорунжій генеральной (його, здається, на самій раді не було. Л. О.), полковники: Черниговской Павелъ Полуботокъ, Переяславской Степанъ Томара, Нѣженской Лукьянъ Жураковской, Мир ­ городской Данило Апостолъ, Полтавской Иванъ Левенецъ, Лубенской Наказной Василій Савичъ, конной охотной Игнатъ Галаганъ” 2 ), та й те, як відомо, не всі з них були присутні на раді. Українські емігранти, обираючи р. 1710 на гетьманство Орлика, ухвалили й нову конституцію Гетьманщини, відому під назвою „Бендер- ської умови”. Сили закону вона не здобула, як не здобув фактичної влади і сам обранець „мазепинців”. А втім, з цим вільним від чужо ­ земного впливу актом правотворчости треба дуже рахуватися. Для нас вельми цікаво, що й ця рада емігрантів, що складалася в значній мірі із запорозців, у своїх побажаннях вже не називає генеральної ради. Це, правда, не зовсім так. В умові говориться про те, що генеральна старшина й полковники є гетьманські радники. Вони й по одному ви ­ борному з полків складають генеральну раду, про членів якої сказано, що „ничого безъ ихъ соизволенья и совѣту, приватною своею владгою, не зачинати, не установляти и въ скутокъ не приводити. Для чого те ­ перь, при елекціи Гетманской единогласною всѣхъ обрадою и ухвалою, назначаются три Енеральные въ каждомъ року Рады, мѣючіеся въ ре ­ зиденціи Гетманской отправовати: первая о Рождествѣ Христовомъ, дру ­ гая о Воскресеніи Христовомъ, третія о Покровъ Пресвятой Богородицы, на которые не тылко панове полковники з Старшиною своею и сот ­ никами, не тылко зо всѣхъ полков енеральныи совѣтники, лечъ и от войска Запорожского Низового, для прислухованья ея и совѣтованья, послы мѣютъ и повинны будутъ, за присланьемъ к себѣ от гетмана ординансу прибувати” 3 ). Та звичайно, цей новий інститут, що мав-би бути заведеним на Гетьманщині, не є в звязку з старою військовою, генеральною радою. Він тісно звязаний з иншим, а саме — з з ’ їздами членів ради старшинської (там був і виборний елемент) на свята до гетьмана, з широкими пленумами ради старшинської. Справді, старшина ,270 Лев Окиншевич з ’ їздилася на великі свята, в обмеженім складі, на з ’ їздах її присутній й деякий виборний елемент (таким за Мазепи були представники міст). Отже, цей новий інститут Бендерських статтів, що з нього, коли він був-би введений, міг-би розвинутися український парламента ­ ризм, опріч назви з старими радами військовими спільного сливе немає. У „Виводі прав України” (Deduction des droits de 1 ’ Ucraine) П. Ор ­ лика, що його нещодавно опублікував у „Старій Україні” І. Борщак, гетьман-емігрант кілька разів говорить про „les. Etats” України. І. Бор ­ щак перекладає це словом „с^ани”. У цім документі Орлик каже: 1) „les Etats de la Dite Principaute continuerent apres sa mort d ’ elir leurs Prin ­ ces sans aucune Puissance pretendit etre en droit de s ’ y opposer * ). 2) „Les Etats ont en liberte de s ’ elir de Dues, comme bon leur sembloit * і 2 ). 3) Умова 1654 p. — ,,Le Traite d ’ Alliance solennel conclu entre le Czar Alexei Mikai- lovitch et la Due Chmielnicki et les Etats de I’ Ukrame 3 ). 4) Apres la mort du Due Chmielnicki le Czar en d ’ elivra Гап 1658 un Diplóme aux Etats de 1 ’ Ucraine 4 ). 5) Гетьман Бруховецький зрікся суверенности України. „Mais il est certain que cette Renonciation ne deroge rien aux Droits de 1 ’ Ucrain, le Due n.agant pas pu donner ce qui appartenoit aux Etats 5 ). 6) Все це доводить „Ce Droit incontestable des Etats de 1 ’ Ucraine” 6 ). 7) „Le prince Mazepa et les Etats de 1 ’ Ucraine userent ainsi 1 ’ an 1708 de leur pouvoir pour se metre en Possession de ce qui leur appartenoit 7 ). 8) В умові України з Карлом, витяги з якої подає Орлик, є такі вка ­ зівки на стани: а) Шведчина даватиме своє військо на допомогу Україні „lorsque Elie en sera recherchee par le Prince et les Etats” 8 ) в) Le prince et les Etats de 1 ’ Ucraine seront conservez et maintenus en vertu du Droit dont ils ont joui jusqu ’ a present dans toute I ’ etendue de la Principaute et des parties qui у sont annexes?) c) По смерті Мазепи „la libsrte sera con- servee aux Etats de 1 ’ Ucraine conformement a leurs Droits et Anciences 4 ) „Стани названого князівства по смерті його (Б. Хмельницького. Я. О.) обирали далі своїх князів (в ориг. prince, що має значіння й господарів взагалі, словом господар і ліпше було-б передати його) і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому” (переклад повсюди І. Борщака). 2 ) „Стани вільно обирали гетьманів по своїй уподобі”. а ) „Урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого”. 4 ) „по смерті гетьмана Хмельницького цар дав в 1658 р. грамоту Станам Укра ­ їни” (Переясл. рада? Л. О.) 6 ) „Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало Станам”. 6 ) „безперечне право Станів України на право й вольності”. 7 ) Князь (господар. Я. О.) Мазепа і Стани України ужили своєї влади в 1708 р., щоби знову заволодіти тим, що їм належало”. 3 ) „коли помочи цієї проситимуть князь (господар) і Стани”. 9 ) „Князь (господар) і Стани України, згідно з прав >м, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства (господарства) і частин прилу ­ чених до нього”. 18 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 271 Lois”) * ). Князь і Стани для забззпечення умови мають передати швед ­ ському військові міста Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч, на час війни. 9) Треба думати, що ті хто читатимуть це „seront persuadez du Droit incontestable, que les Etats de 1 ’ Ucraine ont eu d ’ elire le sr Phi ­ lippe Orlik pour leur Due * 2 ). 10) Орлик — „а ete librement elu et proclame par les Etats de I ’ Ucraine” 3 ). Без сумніву, з викладу не ясно, про який саме інститут казав Орлик. Можна лиш припустити, що перші 6 арти ­ кулів стосуються до генеральної ради. Якщо-ж шукати поясніння в са ­ мім терміні „Стани — les Etats”, то, очевидно, що кажучи, за les Etats, він міг мати на увазі щось подібне до французького інституту генеральних станів. Там, як відомо, був це рід станово-представницької установи, орган станової держави часів ліквідації феодальних відносин. Якщо шу ­ кати аналогії йому на Гетьманщині, то її можна, як видно, знайти лиш у раді старшинській, розвиток якої, думаємо ми, так само йшов до ста ­ ново-представницької установи, станової української держави й при нор ­ мальній еволюції України до цього прийшов-би. Тимчасом з наведеного документу видно, що він говорить або про генеральну раду, або ще скоріше про ті групи людности Гетьманщини, що мали політичні права. Можливо-ж, що П. Орлик міг і не знати справжнього значіння фран ­ цузької установи: при ньому вона не функціонувала вже давно (з р. 1626). До того-ж і артикул 7 і умова з шведами скорше стосуються до ради старшинської, бо, як відомо, р. 1708 генеральна рада не збиралася. *) „Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародав ­ німи законами ” . 2 ) „переконаються в безперечнім праві Станів України обрати п. Пилипа Орлика ва свого гетьмана”. 3 ) „вільно обрали (на гетьманство. Л. О.) й проголосили Стани України ” . Стара Україна. 1925, кн. І — II, стор. 5 — 9. 4 ) Колекція Судієнка в рукоп. відд. б. К. Ун-та, No 101. Копії указів Ген. Військ. Канцел., т. І, а. 6. f ) А. Лазаревскій, Павелъ Полуботокъ. Р. Архивъ, 1880, No 1, стор. 194. 19 Обрання р. 1722 П. Полуботка на наказне гетьманство відбулося не на раді. Було призначення зверху, з Росії, а до нього генеральна старшина пише, що, оскільки гетьман Скоропадський, від ’ їжджаючи до Петербургу, лишив заступником своїм П. Полуботка, то й вона „обще согласно всѣ просили его милость пана полковника Чернѣговского, дабы его милость въ нынѣшнее между гетьманством время, не оставляя полѣ- ценного себѣ того правленія, оное по прежнему содержалъ до далшаго монаршого указу” 4 ). Далі „обрання” на раді Апостола. Це вже, як і обрання Розумов- ського, справжня фікція. Річ у тім, що ще в березні р. 1723 Апостол писав до Петра І, прохаючи „пожаловати” його на гетьманство 5 ). А в серпні р. Y1T1 Як. Маркович записує до свого щоденника „Пріехалъ канцеля ­ ристъ Романовичъ зъ С. П. Бурху, обехавшій г. Наумова в Москвѣ, которий сказивалъ, что Наумовъ будетъ сюда жъ въ септевр. и гетма- ,272 Лев Окиншевич ном устроенъ будетъ въ Глуховѣ панъ полковникъ Миргородскій и стар ­ шина вся” 1 ). У своїм місці ми опишемо цю „елекцію” „вольными го- лосы”. Козаки на ній виступають лиш як на параді. Навіть рада стар ­ шинська нічого вже не важить у цій справі. Так само було з радою, що „обрала” Розумовського. Це була остання генеральна рада, що звичайно була справжньою фікцією, в рахунок данини давнім звичаям „Війська Запорозького”. Що правда Д. Міллер вважав за генеральну раду ще Глухівський з ’ їзд старшини та бунчукових і військових товаришів у 1763 р., що встановив подкоморські, гродські й земські суди 2 ). Але, звичайно, склад її, що в нім не було представників рядового козацтва, свідчить за те, що це була рада старшинська. В останній раз про генеральну раду говорить „Прошеніе малороссійского шляхетства и старшинъ вмѣ ­ стѣ съ гетманомъ о возстановленіи разныхъ старинныхъ правъ Мало ­ россіи, поданное Екатеринѣ П-й въ 1764 “ 3 ). Так в нім читаемо: „О воль ­ номъ избраніи гетмана” (як видно на раді): „хотя договорными гетмана Богдана Хмельницкаго статьями, какъ скоро гетманъ умретъ, вольное малороссійскому народу избраніе другого гетмана дозволено, а вашему императорскому величеству извѣщать о томъ велѣно, и тожъ самое всѣхъ другихъ гетмановъ статьями потверждено; но понеже противное тому случилось послѣ смерти гетмановъ Скоропадскаго и Апостола, а между тѣмъ введены были новые уряды гетманскаго правленія, съ воль ­ ностями и прежними малороссійскаго народа обыкновеніями несходныя, того ради всеподданнѣйше вашего императорскаго величества просимъ подтвердить вновь вышепомянутыя прежнихъ гетмановъ статьи, чтобъ, когда волею Божіею гетману нашему смерть случится, — вольно было намъ того жъ времени, по древнему обыкновенію нашему, избрать но ­ ваго гетмана, и чтобъ помянутый новоизбранный гетманъ на томъ своемъ урядѣ отъ вашего императорскаго величества подтвержденъ былъ во всемъ противъ того какъ гетманъ Богданъ Хмельницкій при принятіи своемъ въ подданство всероссійскихъ монарховъ” 4 ). ’ ) Дневникъ Як. Марковича. Вид. К. Стар., ч. II, стор. 170. К. 1895. 2 ) Очерки изъ истор. и юрид. быта Ст. Малороссіи. Суды земск., гродск. и подк. в. XVIII в., с. 42. V. 1895 г. 3 ) К. Старина, 1883 р., червень, стор. 325. ! ) К. Старина, 1883, No VI, стор. 325. А спеціяльний артикул „прошенія” говорить і про генеральну раду: „новыя дѣла рѣшены и установленія узаконяемы были во время поль ­ скаго владѣнія сперва на сеймикахъ нашихъ, а потомъ потверждаемы были на главныхъ сеймахъ общимъ короля и всей республики согласіемъ. Послѣ же подданства Малыя Россіи подъ Россійскую державу на гене ­ ральныхъ гетмана и всѣхъ малороссійскихъ чиновъ радахъ, на которыя собирались обыкновенно къ новому году, а въ чрезвычайныхъ случаяхъ, когда нужда потребуетъ, какъ то явствуетъ изъ пунктовъ данныхъ преж ­ нимъ гетманамъ и другихъ документовъ; почему и нынѣ всеподданнѣйше вашего императорскаго величества просимъ дозволить намъ единажды 20 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 273 въ годъ въ такое время, которое мы къ тому за способное изберемъ и поставимъ, а въ чрезвычайныхъ случаяхъ, когда нужда потребуетъ, имѣть сеймы или генеральныя рады, какъ для общихъ нашихъ поста ­ новленій и дѣлъ, такъ и для совѣтовъ въ нуждахъ малороссійскаго на ­ рода случающихся къ вашему императорскому величеству; на которыхъ сеймахъ или радахъ всѣ таковыя новыя постановленія и дѣла должны заключаемы рѣшены быть по большинству голосовъ, но силы и дѣй ­ ствія своего до того времени имѣть не должны, пока гетманъ и прочіе малороссійскіе чины не представятъ вашему императорскому величеству чрезъ своихъ депутатовъ и не испросятъ на оныя всемилостивѣйшей конфирмаціи” ’ ). Тут говориться про генеральну раду, яка зближається з соймом. Все говорить за те, що уявління про старі військові ради цілком вже затемнилося у нового ще не визнаного шляхетства. Бо збори у гетьмана на новий рік практикувалися лиш як рада старшинська, при ­ чому під „чинами” в такім разі дійсно треба буквально розуміти ко ­ зацьку старшину, як урядовців, а не стани Гетьманщини. Отже про раду старшинську і говорить „прошеніе”. На цім закінчимо наш короткий нарис еволюції інститути гене ­ ральної ради. В нім ми бачили, як сходка запорозького „лицарства”, яку бачив Лясота, стає згодом за орган певної воєнної класи цілої України. Як ці органи козацтва набирають значіння й ваги в загальнім житті України й цілої Речи Посполитої. Як стає рада військова органом нової української держави Богдана Хмельницького. Бачимо розвиток ради в XVII ст. й поступінну заміну її в житті (не пояснюючи поки-що при ­ чин цього) иншою установою — радою старшин. Бачимо, що в XVIII в. були зрештою своєрідні військові паради, на яких козацтво мусіло за командою, возгласити ім ’ я призначеного з Петербургу на посаду геть ­ мана урядовця з „Малороссіянъ”. Тепер переходимо до основної теми роботи — юридичної характе ­ ристики й розгляду нашого інституту. III. Склад генеральної ради. Постійна участь на ній козацтва; участь Запоріжжя. Участь і роля на раді козацької старшини. Міщанство на раді. Участь і роля на раді духівництва. Особи й групи, що не могли брати активної участи в раді. Перед тим, як говорити про склад генеральної ради, треба з ’ ясувати два питання: чим відрізняється ця рада від інституту ради старшинської та чим була рада „чорна”? Що-до першого питання, то можна було-б встановити кілька критеріїв для одміни поміж генеральною радою й радою старшинською. На наш погляд, за такий критерій треба взяти класову ознаку: вона найбільше дає для другої половини XVII ст., >) К. Старина, 1883, No VI, стор. 327-28. 18. Зб. праць Ком. вах.-р. та укр. права, в. 6. 21 ,274 Лев Окиншевич тоб-то головного для нашої теми періоду. Якщо йти цим шляхом, то можна вважати звістки про раду, що відбувалася за участю лиш членів старшинської класи, за раду старшинську. До неї-ж треба, думаємо ми, зарахувати й всі ради, що відбувалися за участю старшини й знач ­ ного товариства. Остання група — це шар заможнішого козацтва, який тісно був звязаний з старшинською класою, що з нього ця старшинська класа виходила. Наприкінці XVII й XVIII ст. ця група козацтва офор ­ милася й юридично (скоріш виразно оформилася, бо в звичаєвім праві, як видно, вона певне оформлення й раніш мала) й стала de jure в особі „товаришів” бунчукових, військових та значкових — органічною частиною класи старшини. Натомість участь класи рядового козацтва і при цім в кількості, що переважала членів инших груп, характерна для ради ге ­ неральної. Отож звістки про раду з рядовим козацтвом у ролі її учасників застосовуємо до ради генеральної — інституту як по суті иншого ніж рада старшинська, такі одмінного тією ролею, що він відгравав у житті й історії Гетьманщини. Опріч цього основного критерія для визначення, з якою установою ми в кожнім конкретнім разі маємо діло, існує й низка допомічних. Так відрізняється місце зборів (рада генеральна здебільшого в полі, таборі, старшинська в світлиці), час (збори старшинської ради регулярні — по певних святах, а в обмеженім складі дуже часті, тим- часом як генеральна рада це явище більш-менш екстраординарне), поря ­ док обмірковування був різний; збори ради генеральної були прилюдні, ради старшинської закриті і т. инш. Що-ж до питання про „чорну” раду, то тут зазначимо, що за таку раду вважаємо загальну козацьку (в одміну від старшинської) й до са ­ мого існування загально-народньої, з участю селянства, ради ставимося скептично. Правда, в тогочасних документах раз-у-раз говорилося, що на раді брали участь „гетьман, старшина і чернь”. Але, на наш погляд, ця термінологія, — якої дотримуються головне московські акти, — каже лиш за те, що під „черню” розуміли рядове, нечиновне, незнатне козацтво. З дальшого викладу це буде ясно видно. В літературі висловлювано думку, що рада чорна є рада своє- вільна, складена по-за згодою старшини. Опираються при цім, здається, переважно на конституцію сойму р. 1635 про „Pohamowanie inskusyi morskich od woyska Zaporowskiego”, яка каже: „któryby z tych regestro ­ wych kozakow pokazał się bydż buntownikiem, у lub Hetmanom naszym, lub ich Namiestnikom, bądź też swey starszyznie nieposłusznym, abo autorem Czernieckiey Rady, ten nie tylko ma bydź z regestry służby wymazany, ale у na gardle karany” ’ ). Нам здається, що „autora Czernieckiey Rady” тут карається не стільки тому, що рада ця своєвільна, а головне через Volumina Legum, t. Пі, с. 404 „хто-б з тих реєстрових козаків виявив-би себе як бунтівник і чи гетьманам нашим чи їх заступникам, чи теж своїй старшині неслух ­ няним, або ініціатором чорної ради, той не тільки має бути викреслений з службових реєстрів, але й на горло скараний”. 22 ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 275 те, що польський уряд тут побоювався, що широка рада може ухвалити похід на Туреччину. Отже є це скорше обмеження кола осіб, що мали скликати ради, групою старшини. До того-ж з пізнішої практики чорних рад ясно видно, що шерег їх скликається саме з дозволу від уряду 1 ). „Бунтівничою” радою зве чорну раду А. Кисіль, коли р. 1636 пише про раду на Росаві, що „неприпущені до ради козаки вхопили корогву і булаву і пішли бунтівничо робити чернецьку раду” 2 ). Але тут мож ­ ливо, що не припущено було виписчиків з реєстру, а можливо й те, що засідала рада старшини, на яку простих козаків не пустили. Корсунська 1660 р., Ніженська 1663 р. 2 ) Акад. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, с. 230. ’ ) Амбр. Ґрабовський, „Ojczyste spominki”, т. II, No 16, с. 31, 1845. 4 ) Хмельниччина в розцвіті, с. 17. °) А. Ю. и 3. Р. дод. до т. VIII, с. 338. 23 Що рада до Богдана Хмельницького складалася лиш з козаків, це, здається, ясно для кожного знавця української історії. Бо коли звістки про військову раду тих часів завсіди говорять про раду козацьку і не Дають вказівок на участь инших груп людности, то ясно, що це звільнить нас від обов ’ язку доводити це на фактичнім матеріялі. Про раду з козаків за Богдана Хмельницького маємо, приміром, такі вка ­ зівки. Так, уважаючи, як видно, козацтво за менш революційний еле ­ мент, воєвода Київський у листі до гетьмана (на жаль, не датованім) тур ­ бується, щоб гетьман не скликав ради. Треба окремо по полках запису ­ вати козаків до реєстру, не записуючи туди поспільства 3 ). Виписка (на ­ ведена вже вище), на наш погляд, не говорить за те, що бували ради з поспільством. Ні, як видно, мова мовиться за нове козацтво, за покоза- чені революцією шари поспільства. їх польська суспільність за козаків не визнавала. От звідси й Киселеві поради не припускати їх до ради, отже й до козацького війська. Як каже Ласко (червень 1648) лист А. Киселя читано на раді з козацтва, де брало участь аж до 70 тисяч козаків 4 ). У жовтні р. 1650 гетьман Богдан Хмельницький казав царському дворя ­ нинові В. Унковському, що коли-б він видав самозванця Т. Акундинова, то „вѣдаю то я, что мнѣ отъ войска даромъ не пробыть; а вѣдаешь самъ: съ чернью кто сговоритъ, коли встанутъ?” 5 ) Тут ясно, що мова мовиться за „чернь”, що була у війську, отже рядове козацтво. А ось освідоцтво Осві- цима: „Хмельницький… скликав раду спочатку по полках, а потім гене ­ ральну. На раді, бажаючи ще більше роздратувати чернь супроти нас і розбурити її енергію, він оголосив козакам, ніби король увійшов у пого ­ дження з султаном і поступився йому всіма українськими краями: Київ ­ ським, Білоцерківським, Чигиринським, Черкаським і иншими, що турки пограбують усі ці краї й візьмуть усю людність у ясир. Чернь, цілком повіривши цій вигадці, хоч абсолютно неправдивій, сильно розхвилюва ­ лася; на раді стали кричати: , король замирюється з султаном на лихо нам, отже підемо битися з ляхами’. Тоді Хмельницький і полковники ,276 Лев Окиншевич стали говорити:… треба буде кріпко постояти, щоб не загубити слави козацької і душ ваших не загубити і т. ин. “ ’ ). Тут також розуміння „черни” ототожнюється з козацтвом. У серпні р. 1651 російський „подьячий” оповідає про раду під Бе ­ рестечком. Вона, певна річ, складалася з козаків * 2 ). Про низку рад стисненого від польського війська козацького табору під’Берестечком кажуть і инші джерела. Звичайно в таборі були тільки козаки. x ) Кіевск. Старина. 1882, No 5, с. 269. 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. III, с. 467. s ) А. Ю. и 3. Р„ т. X, No 4, с. 217 — 218. 4 ) Лѣтопись Самовидца, с.с. 35 — 36. 1878. Кіевъ. 24 Рада 1654 р. Про неї боярин Бутурлін пише „и того числа (тоб-то 7 січня 1654 р. Я. О.) отъ гетмана Богдана Хмелницкого приходилъ писарь Иванъ Выговской и сказывалъ боярину Василью Васильевичю съ товарищи: была де у гетмана тайная рада съ полковники и съ судь ­ ями и съ войсковыми ясаулы; и полковники де и судьи и ясаулы подъ государеву высокую руку поклонилися. И по тайной радѣ, которую гетманъ имѣлъ съ полковники своими, и съ утра того жъ дни, во второй часъ дни, бито въ барабанъ съ часъ времени на собранія всего народа слышати совѣтъ о дѣлѣ хотящемъ совершитися. И как собралось вели ­ кое множество всякихъ чиновъ людей, учинили кругъ просторный Про гетмана и про полковниковъ, а потомъ и самъ гетманъ вышелъ подъ бунчукомъ, а съ нимъ судьи и ясаулы, писарь и всѣ полковники”. Далі відома промова Богдана Хмельницького, між иншим: „Для того нынѣ собрал есмя раду явную всему народу, чтобъ есте съ нами об ­ рали государя” 3 ). .. Прохаємо читача звернути увагу на підкреслене місце про „раду явную всему народу”. Якщо боярин правильно передав слова Богдана Хмельницького, то мова йде лиш про відкрите засідання козацької ради. Можливо, що так і було. За це свідчить і те, що Ра- кушка-Самовидець за „общенародність” цієї ради не говорить, а каже про неї як про звичайну козацьку раду: „зложилъ гетманъ Хмелницкій з ’ ездъ в Переяславлю усѣмъ, полковникомъ, сотникомъ и атаманнѣ, и сам приехалъ в Переяславль на день Богоявленія Господня, и тамъ рада была, где усѣ полковники и сотники с товариствомъ при нихъ будучихъ, позводилися зоставати под високодержавною его царского величества рукою, не хотячи юже болшъ жаднимъ способомъ быти под- данними королю полскому и давнимъ паномъ, а нѣ тежъ примати к себѣ татаръ; на чомъ на той-то радѣ в томъ мѣсяцю генварѣ и присягу ви- коналъ гетманъ Хмельницкій зо всѣми полковниками, сотниками и ата- манею и усею старшиною войсковою” 4 ). З цієї ради починається доба Гетьманщини в залежності від Мо ­ скви. Далі йде низка козацьких рад. Така рада в жовтні 1659 під Германівкою, про яку є таке в листі обозного коронного Андрія По- тоцького до польського короля, що Виговський, „chcąc wspokoić te bunty ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XV1I — XVI11 ст.сТ. 277 zebrał radę Czernecką pod Hermanuwką, gdzie przy czytaniu przywileiow, od W. K. Mści nadanych Wojsku, mało nie był obrutus od czerni; intre- pide iednak wyszedł z rady, sekundowany od towarzystwa” (польського). Він відіслав бунчук і булаву козакам; „gdy… wniesiony był Bunczuk i Buława w Czernecką radę ich, natychmiast te insignia oddało Wojsko P. Jerzemu Chmielnickiemu cum fausta apprecatione szczęśliwego regimentu. Przyiąwszy tedy w Radzie ten urząd P. Chmielnicki pytał się, kogo chcą mieć za pana: czy W. K. Mść czyli cara moskiewskiego”. Козаки ніби-то захо ­ тіли першого 1 ). Тут так само „чернецька” рада є рада козаків. Так само про цю-ж раду р. 1659, вже звучи її „супольною”, писав у вересні 1659 р. Київський воєвода В. Шереметьев до Москви, що у нього од „торговых людей” є відомості, що у Германівці „сентября… въ 11 день была у казаковъ рада, и Ивашка де Выговской къ нимъ на раду прі ­ ѣзжалъ”… умовляючи бути під королем. „Да сентября жъ, государь, въ 13 день Юрья Хмельницкой со всѣмъ своимъ козацкимъ войскомъ пошолъ на Расаву… а сказывали де… козаки, что на Расовѣ будетъ суполная рада и оберутъ де козаки гетманомъ Юрья Хмелницкого” 2 ). Рада 1659 в Переяславі. Під статтями напис, що до цих статтів „гет ­ манъ Юрій Хмельницкой, и обозный и ясаулы войсковые, и судьи, и полковники и вся старшина, и козаки изо всѣхъ полковъ руки свои приложили”… А під деякими статтями: „И гетманъ и полковники и вся старшина, и чернь, на радѣ, выслушавъ сю статью, приговорили: „быть сей статьѣ такъ, какъ написана” 3 ). Рада чорна була в Корсуні в листо ­ паді 1660 р. Вона ствердила на гетьманстві Ю. Хмельницького. З ре ­ ляцій польського комісара С. Беньовського ясно, що була рада козацька (а перед нею старшинська) 4 ). Козацька рада в Чигирині обрала на геть ­ манство в січні р. 1663 на Правобережжі П. Тетерю 5 ). Рада 1663 року. Славетна „чорна” рада. Про неї ще говоритимемо, але тут скажемо лиш, що законну лінію на ній провадив Сомко, який за старим правом, зви ­ чаєм був на раді з козаками підлеглих йому полків 6 ). ’ ) Пам. изд. вр. ком. для разбора др. актовъ, т. Ill, в. III. No LXXXVI, c.c. 377, 378, 381 „бажаючи втишити оті бунти, зібрав чорну раду під Германівкою, де, підчас читання привилеїв наданих від Вашої Королівської Милости Військові, мало не скинула його чернь; проте сміливо вийшов з ради в супроводі товариства” (польського). Він надіслав бунчук і булаву козакам; „коли… внесено було в чорну раду їхню бунчук і бу ­ лаву, одразу-ж оті знаки віддало Військо п. Юркові Хмельницькому з добрим побажан ­ ням щасливого правління. Тоді, прийнявши в раді той уряд, п. Хмельницький питавсь, кого хочуть мати за пана: чи Вашу Королівську Милость чи Московського царя”. 2 ) А. Ю. и 3. Р. дод. до т. VII, с. 307. 3 ) Собр. Гос. Грам, і Дог., т. IV, с. 51. 4 ) Пам. т. IV, с.с. 37 — 38. 5 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. Білгор. Стола No 499, а. 126. 6 ) Самовидець, с.с. 72 — 76. А. Гордонъ, Дневникъ… Чтенія въ о-вѣ ист. и др. Рос. 1892. Ill, с.с. 35 — 38. 25 Звичайно далеко не все рядове козацтво бувало присутнє на ра ­ дах. Це було-б і неможливо фактично. Очевидно, найбільша повнота ,278 Лев Окиншевич досягалася при зборах ради підчас військового походу в козацькім таборі. В инших-же випадках, як видно, ще здавна практикувалося пред ­ ставництво. „Звичайно, пише акад. Василенко про раду до Богдана Хмель ­ ницького, на раді здається брало участь по кілька чоловіка від полку” 1 ). І справді, рада, що р. 1637 обрала на Росаві на гетьмана Томиленка, була надто нечисленна, отже можна думати, що складалася з представ ­ ників 2 ). Так само було і з радою в 1638 р. у Київі, де було по кілька чоловіка козаків з кожного полку 3 ). Таку раду з представників хотіли скликати московські представники на Україні і пропонували гетьманові Виговському, „И тебѣ бъ къ его (кн. Трубецького) пріѣзду послати отъ себя къ полковникомъ и велѣть имъ съѣхатца въ Кіевъ и изо всякого полку и изо всѣхъ чиновъ по пяти человѣкъ изъ чину для царского величества великихъ дѣлъ” 4 ). Така неповна рада мала обрати на геть ­ манство Ів. Виговського, бо, як він сповіщав Путивельських воєвод, „скоро по погребеніи тѣла будетъ рада всей старшини и нѣкоторой черни” 5 ). I de facto — про обрання Виговського Самовидецъ каже, що „будто учинивши раду часть Козаковъ зобравши в дворъ Хмельницкого, а найбольше тихъ людей превратнихъ, а тымъ зичливыхъ, которыхъ на тотъ урядъ гетманства пригнули, а в остатку дворъ замкнули, не пуща- ючи никого” 6 ). І на другий день (26 серпня) „знову Козаковъ раду и знову в тотъ же дворъ Хмелницкого зобралося козацтво, полков ­ ники и сотники, и що могло увойти чернѣ, знову о тое гетманство трактовати” 7 ). Чернь тут — ясно козаки. Тут вже видні елементи незав- доволення за цієї нечисленної ради навіть такого оборонця старшини й „значного” козацтва, як Ракушка-Самовидець. Звичайно, Виговський писав неправду, кажучи, що по смерті Хмельницького „добровольною и общею радою пановъ полковниковъ и всея старшины и черни, дано мнѣ начало всего войска Запорожского, гетманство” 8 ). Були незавдо- волення й з ради в Переяславі, що на ній вдруге при окольничому *) Op. cit., с. 383. 2 ) Ibid., с. 407. 3 ) М. Г р у ш е в с ь к и й, Історія Укр.-Руси, VIII, І, с. 310. На раді перед Покровою 1632 р. в Корсуні були „изо всѣхъ украинскихъ городовъ выборныхъ черкасъ по пятг человѣкъ”. М. Грушевський, Історія Укр.-Руси, VIII, I, с. 153. 4 ) А. Ю. и 3. Р., т. IV, с. 23. 5 ) Ibid., т. IV; с. 3. 6 ) „Лѣтопись Самовидца” с.с. 48 — 51. Кіевъ 1878. ‘) Ibid. У своїй статті „До історії Руїни” (Записки Ніж. І.Н.О., кн. VIII) М. Петровський переглядає оповідання Самовидця про події на цій раді і доводить помилковість пев ­ них сторін цього оповідання. Тимчасом ми все-ж-таки їм у нашій роботі користуємося. Адже український діяч XVII ст. не міг писати речей неймовірних, навіть коли-б свідомо писав неправду. З другого боку нам здається, що М. Петровський занадто тут довіряв свідченням московських агентів. Не слід забувати, що вони в цей час ще “не так добре розбиралися в українських справах. І окрім того рада відбувалася підчас значних полі ­ тичних розходжень України з Росією. Російських агентів могли свідомо неправильно інформувати. 3 ) А. Ю. и 3. Р. Дод. до т. VII с. 181. 26 ,їенеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — ХѴІІІ ст.ст. ‘2% Б. Хитрово обрано І. Виговського. Отож посланці полковника Пушкаря казали в Москві в квітні р. 1658, що „та де рада, что была в Пере ­ яславлѣ, была неполная, а были на радѣ тѣ полковники которые съ Ива ­ номъ Выговскимъ въ одной мысли, а съ ними сотниковъ и черни у полковника человѣкъ по десяти и менши, а заднѣпрскихъ полковъ никого не было, и на гетманство де ево Ивана обрали не всѣмъ вой ­ скомъ и булаву ему не давывали, а далъ ему Ивану Выговскому булаву околничей и оружейничей Богданъ Матвѣевичъ самъ, а не полковники и не чернь” ’ )••• А Самовидець просто каже: „Которая рада в Пере ­ яславлю была, тилко на оную полковники з сотниками и з іншою стар ­ шиною з ’ ѣхалися, опричъ чернѣ; и Выговскій боярина такъ словами ле ­ стивими, яко и подарунками уконтентовавши, до того повернулъ, же оному гетманство подтвердилъ в Переяславлю^ любо на тое войско и не позволяло” * 2 ) („Не позволяло” — думаємо хоче сказати Самовидець, що не голосувало). Але московський уряд уважав (як видно, помилково) що на цій раді були старшина „и козаки и чернь многіе люди” й „чернь многіе тысячи” 3 ). На раді в Корсуню за Виговського „были на той радѣ полковники и сотники всѣхъ полковъ, а со всякимъ де сотникомъ было черни человѣкъ по 20 “ 4 ). ’ ) Ibid., т. XV, ел. 49 — 50. 2 ) Лѣтопись Самовидца, с.с. 52 — 53. 1878. 3 ) А Ю. и 3. Р„ т. XV, с. 16 та 48 — 49. 4 ) Ibid., т. IV, с. 57. б ) р. 1661. 6 ) А. Ю. и 3. Р. дод. до т. VII, с. 334. 7 ) Востоковъ, Козелецкая рада 1662 г. К. Стар. 1887, No 2, с. 283. 8 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 5859. Малор. Приказа, а. 76. 9 ) Описаніе Ст. Малор. т. II, с. 6. І0 ) Востоковъ, Op. cit., с. 277. 27 Пізніше на Лівобережжі бачимо незавдоволення 5 ), що „нынѣ Сомко… себя учинилъ гетманомъ безъ обиранья всей черни, и печать войсковую сдѣлалъ” 6 ). Раду в Козельці р. 1662 московський уряд зве „непол ­ ной” 7 * ). Про неї свідчив у Москві київський протопоп В. Прокоф ’ єв, що „черни і всі его посполства на той раде не было; а для де того наказной гетманъ Яким Сомко на той раде всему поспольству и черни быть не велѣлъ, чтоб тому мѣсту великих убытков не было” ѳ ). Як свідчить О. Лазаревський, було на ній лиш 2 полки 9 ). Корек ­ тив до цього вносить свідчення епіскопа Методія, який повідомляє, що до Козельця „съѣхались въ Козелецъ не съ большими людьми, человѣк по десяти съ собою имѣючи” 10 ). Таку раду при неповнім складі пред ­ ставників від полків і при малій кількості в цих представництвах не вважали за законну. Так само не вважали за законну раду в Ніжені, що була обрала Сомка „совершеннымъ гетманомъ”. Про ню маємо таке свідчення „а на нынѣшней де потаенной радѣ въ Нѣжинѣ (що вибрала Сомка „совершеннымъ гетманом”. Л. О.) не многіе были полковники: Нѣжинской Василій Золотаренко, да Черниговской Аникій Силинъ. ,280 Лев ОкингаейиЧ А не были де полковники на радѣ. Платавской — Демьянъ Гунжелъ, Зинковской — Василій Шимонъ. Мирогороцкой Павелъ Царенковъ; тѣми де полками Екима Сомка въ совершенные гетманы не обирали и не хотятъ его въ гетманы; какая жъ де то полная рада, что половина оби ­ рала, а другая половина не обирала Якима Сомка въ гетманы” * ). Так само в статейному спискові Ф. Ладиженського є думка запорозького полковника Д. Песоцького при цю Ніженську раду. Він лиш збільшує кількість присутніх полковників — отже й полків чи полкових делегацій, що були з ними, — „в Нѣжинѣ де у Василья Золотаренка була рада, только не со всѣми полковники, половина де полковниковъ на раду не поѣхали, а были де на радѣ толко Нѣжинской онъ Василій, да При- луцкой, да Черниговской, да Стародубской въ своемъ (пром.) къ нимъ посылалъ наказного своего козака. А не поѣхали де (пром.) на тое раду полковники Лубенской, да Миргородской, да Полтавской, да Зин ­ ковской, и Екима Сомка не хотятъ на гетманство; толко де они одною своею половиною выбрали въ гетманы Екима Сомка” * 2 ). За постановою ради в неповнім складі полків чи представництв од них не вважали правної сили. На цім спиравсь у своїй боротьбі з Сомком І. Бруховець- кий. Але і сам Сомко, пишучи 12 жовтня р. 1662 цареві, що всі пол ­ ковники не зможуть бути на проектованій раді в Зінькові, завважив, що треба „всемъ войскомъ, а не полувойскомъ гетмана обрать” 3 ). І справді, ця проектована Зіньківська рада, на яку прибуло лиш „полувійсько” — полковники Ніжинський В. Золотаренко, Київський В. Дворецький, пол ­ ковники Миргородський, Кременчуцький та Полтавський 4 ), — ця рада не відбулася. 4 ) А. Ю. и 3. Р. Дод. до т. VII, с. 349. 2 ) А. Ю. и 3. Р. Дод. до т. VII, с. 345. 3 ) Столб. No 5861/50 Малор. Приказа а. 91 Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. 4 ) Древлехранилище Р. С. Ф. С. Р. Столб. No 475 Білгородськ. Стола Разряда, а.а. 465 — 469. 6 ) Додаток No 6. 6 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 499 Білгородськ. Стола Розряда а. 18. 28 Рада року 1663, що обрала на гетьманство Бруховецького, була рада, на яку зійшлися полки в повнім складі. За свідченням Великого-Га- гіна „по смѣте… людей пришли на раду сорокъ тысячъ и болши” 5 ). Кількість, звичайно, дуже значна. Вже до неї, коли р. 1662 російський уряд хотів скликати чорну раду в Зінькові його уповноважений кн. Г. Ромодановський посилав за ­ прошення на ню до полковників. Якщо-ж комусь з них „не мочно” було приїхати „і они б в свое мѣсто прислали знатных людей и ис черни, кому им в той раде мочно будет вѣрить” 6 ). Отже ця рада мала бути далеко не в повнім складі полків. Як видно, в повнім складі полки ко ­ зацькі були на раді під с. Будищами р. 1668. До того-ж тут були полки і лівобережні і правобережні. А далі вже завсіди присутні лиш полкові делегації. Так на виборах у Глухові в березні 1669 р. Д. Многогрішного ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщиві XVII- — XVIII ст.ст. 281 були присутні „гетманъ Демьянъ Игнатовъ и вся старшина и выбор ­ ные войска Запорожского казаки и мѣщане” * )• В иншому місці вони тут називаються „выборные всѣ люди войска Запорожского’ * і „выбор ­ ные люди войска Запорожского козаки” * 2 ). Що це було за „виборне” козацтво? Цілком можливо, що під цим розуміли полкові делегації. Инша річ, хто їх обирав. Найшвидше „обирав” полковник з старшиною, тоб-то було це в порядку призначення. Бо коли-б відбувалися вибори представників, мали-б ми без сумніву за це численний матеріял. Про наявність групи козаків, що мали репрезентувати свій полк на радах, є деякі натяки. Отже 6 червня р. 1661 кн. Ромодановський пише до Москви, що 19 травня „пріѣзжалъ къ нему на дорогу на рѣку на Грунь Платавской новой полковникъ Демьянъ Гуджулъ, а съ нимъ Плотавского полку всѣ совѣтники и полковой есаулъ да и Сенжаровской и Китен- ской сотники и присягу тебѣ великому государю вновь у него въ полку учинили” 3 ). Що це були за „всѣ совѣтники”? Можливо, що полкова старшина in corpora, а можливо, що „радні”, так-би сказати, козаки. Ось 4 липня 1665 р. гетьман Бруховецький пише до Москви, що він має туди їхати „съ старшиною и съ товариствомъ, со всякого полку приданными и съ совѣту назначенными” 4 ). Про цю групу, мабуть, каже лист гетьмана П. Дорошенка до переяславського полковника Дмитрашка- Райчі підчас колотнеч у липні 1669 р. „Разсуждаючи я, — пише геть ­ ман, — что полкъ Переясловской старинной и сверхъ того разумѣючи быти въ немъ товарыщевъ въ раду годныхъ много, де хотѣлъ есмъ препамятовать (переяславський полк тоді був за Многогрішного. Л. О.), найпаче о своемъ намѣреніи съ войскомъ, вѣдомо чиню, что взявъ Бога на помочь, своими войски конными и пѣшими для утоленья чрезъ не постоянныхъ людей въ отчижнѣ нашей учиненныхъ раздоровъ и внутрен- ныя мятежи, въ радъ (?) на Расаву идемъ, гдѣ всякому доброму мо- лотцу, а паче во общемъ добрѣ соблюдающимся, належитъ быть и свое о добромъ дѣлѣ являти намѣреніе, для чего и ты буде не самъ, тогда товарыщество дѣло гораздо знающихъ, и къ радѣ способ ­ ныхъ къ намъ изволь прислать, которые видѣти будутъ и слышати, на чемъ отъ всего войска Запорожского старшого и меншого товарства постановленіе учинитца и какъ договорятъ дѣла” 5 ). Повторюємо, що ці дані є лиш натяки на можливість такої групи. Можливо, що колись нові дослідники за новими даними дадуть відповідь на це цікаве пи ­ тання. Як гіпотезу можна дискутувати думку про те, чи не були ці „радники” з групи значного товариства, з якої вийшли потім бунчукові, військові й значкові товариші. Дещо ніби-то за це говорить. Отже 16 березня р. 1669 в Київі київські козаки Ст. Єремеєнко й Вас. Глу- ‘ ) А. Ю. и 3. Р„ т. VIII, стор. 89. 2 ) Ibid., т. VIII, стор. 88. 3 ) Ibid., т. V, стор. 65. 4 ) Ibid., т. V, стор. 300. °) Ibid., т. VIII, стор. 262. 2$ ,282 Лев Йкиншевйч щенко казали воєводі: „Рада де у Дорошенка в Корсуне кончалась 14 числа, а старшины де козацкихъ было на раде Киевской стороны малоросійских городовъ человѣкъ с пятьсотъ, а заднѣпровской пе ­ реяславской стороны старшинъ же было человѣкъ з двадцать… да изъ Запорогъ де было с ясаулом казаковъ одинадцать человѣкъ; и на радѣ обрали де старшина гетманомъ совершеннымъ Петра Дорошенка, что быть ему на обоихъ сторонахъ рѣки Днѣпра одному гетману” ’ ). Що це за старшина? Можливо, хоч і сумнівно, що стільки було полкової й сотен- ної старшини. Можливо-ж, що це могло бути й „значне” товариство, яке вже тоді рядові козаки могли ототожнювати з старшиною, оскільки це була одна класа. Про раду 1674 р., яка обрала на гетьманство обох боків Дніпра І. Самойловича, каже Самовидець, що „в постъ великій зобралъ (геть ­ ман) усѣхъ полковниковъ и Козаковъ полнѣйшихъ на раду в Перея- словлѣ, и Ханенко здалъ гетманство, и по Дорошенка посылали, але Дорошенко не поехалъ, жалуючи утратити гетманства. И так совер ­ шенно з обохъ сторонъ Днѣпра потвердили гетманство Івану Самуйло- вичу на той радѣ в Переяславлѣ, , ажъ по самый Днѣстръ” * 2 ). Що це за „полнѣйшіе” козаки? Чи це було своєю чергою значне козацтво? Ці питання за нашими матеріялами вирішити не можна. Ми персонально думаємо, що виборні козаки й „полнѣйшіе” це не те саме. І коли участь значних, „полнѣйшихъ” — членів класи козацької старшини робила й сами збори — зборами ради старшинської, то участь товариства „в роду год ­ ного чи здатного” — свідчить лиш, що це було не все козацтво, а ви ­ борні, чи призначені, з заслужених чи найдосвідченіших козаків з пол ­ кового товариства в цілому. ’ ) А. Ю. и 3. Р„ т. VIII, стор. 145. За свідченням козака, що був на цій раді, у Малоросійському приказі, було на ній „человѣк с восмь сотъ”. Додаток Ns 10. 2 ) Лѣтопись Самовидца, с. 122. К. 1878. 3 ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, стор. 935. *) Собр. гос. грамотъ и дог., ч. IV, стор. 266 — 267. 6 ) Соловьевъ, Истор. Россіи, т. VII, стор. 124. 30 Рада, що року 1672 обрала на гетьманство Самойловича. Про ню є вказівки, що були на ній опріч старшини й козаки „тисячи съ четыре и болши” 3 ). Оце „и болши” вказує, що хотілося цим підкреслити вели ­ кий склад ради; в тім, звичайно, 4 тисячі кількість зовсім невеличка. Офіційний документ про акт обрання Самойловича дипломатично каже про обозного П. Забілу „съ товарищи (тоб-то з ген. старшиною) и пол ­ ковниковъ и при нихъ — будучаго войска Запорожскаго” 4 ). Очевидно, і тут є натяк, що кількість козаків, що зібралася на раду, була обме ­ жена. Соловйов-же наводить інтересний факт, що на раді в Козацькій Діброві старшина спочатку зійшлася до шатра кн. Ромодановського „по ­ тім відібрала половину козаків, що були при старшині, й наказала їм іти на раду” 5 ). Якщо так було в дійсності, то це вельми й вельми ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині ХѴП — XVIII ст.ст. 283 характерне явище. І офіційний „статейний список” князя Ромодановського каже, що рада 1672 р. почалася (16. VI) так — московські уповноважені „съ генеральнымъ обознымъ съ Петромъ Забѣлою съ товарищи, и пол ­ ковники и со всею войсковою старшиною, въ государевъ шатеръ пришли, и отобравъ у шатра полы, казаковъ, будучихъ при старшинѣ, велѣли призвать; а какъ казаки въ шатеръ и къ шатру всѣ собрались…”, поча ­ лася рада 4 s * * ). Цей опис далекий від того, що було в 1663 р. Справді-бо, козацька делегація, що ввіходить у шатро й, стоючи біля нього, чує й ба ­ чить, що робиться всередині, — то мусіла бути делегація нечисленна. Рада-ж старшинська, що була в квітні р. 1672 в Батурині, ухвалила, що при майбутніх виборах „на радѣ быть полковникомъ, сотникомъ и стар ­ шинѣ войсковой и началнымъ людемъ, всего войска не собирая, такъ постановили “ 2 ). •) А. Ю. и 3. Р„ т. IX, стор. 935. 2 ) Ibid., т. IX, стор. 849. s ) Д. Б. – Каменскій, Источи., ч. I, стор. 323. 4 ) Источники, ч. II, стор. 177. 37 Рада 1687 р., що обрала Мазепу. На ній, як свідчить генерал П. Гор ­ дон у своїм щоденнику, який у данім разі є очевидно дуже авторитетне й цінне джерело, було до 2000 козаків (800 кінноти та 1200 пішого ко ­ зацтва). А тимчасом у поході з Самойловичем було звичайно в багато разів більше козацтва. На цій раді вперше окремо t позначено „всѣхъ знатныхъ особъ, которые урядовъ не имѣютъ, и знатныхъ же войско ­ выхъ товарищей и все поспольство” 8 ). Поспільство тут козаки, бо се ­ ляни в поході звичайно не були. Рада 1708 р., що на ній обрано Скоропадського, навряд чи є за ­ конна. з погляду норми старого українського звичаю. Адже на ній були присутні що-найбільше 4 — 6 полковників, та й то частина з них наказ ­ них „да полковъ ихъ сотники и знатное товариство и рядовые козаки” 4 ). Отож, неповна кількість полків говорить проти законности ради. Адже вибори Сомка саме через це й заперечували, між иншим, і сама Москва, яка в данім разі стояла на сторожі українського права- звичаю. Про дальші „ради” — вибори Апостола й Розумовського не можна говорити з погляду присутности чи неприсутности на них козацтва. Адже й сама старшина тут вже нічого не важила. І коли з нею ще так чи инакше рахувалися, скликаючи її, то козацькі полки збиралися, оче ­ видно, вже тільки для надання більшої урочистости моментові „обрання” — пожалування. Отже, в 3-му розділі інструкції Наумову, що мав переве ­ сти обрання, сказано: „И ему, тайному совѣтнику, прибывъ въ Глуховъ, тамо будучимъ старшинѣ Его Імператорского величества всемилости ­ вѣйшее соизволеніе объявить, и ко всѣмъ полкамъ послать указы со объявленіемъ, чтобъ изо всѣхъ полковъ полковники и старшина полко ­ вая и бунчуковые и значковые казаки съѣзжались въ Глуховъ для обра- ,284 Лев ЪкиншевНч нія гетмана; и назначить имъ къ тому съѣзду терминъ въ двѣ или кон ­ чав въ три недѣли” ’ ). Отож на цю раду російський уряд навіть не мав на увазі рядових козаків запрохувати. Так само й царева грамота від 25 липня ХІТІ р. про дозвіл обрати гетьмана каже: „быть изо всѣхъ полковъ полковникомъ и старшинѣ полковой и бунчуковымъ и значко ­ вымъ козакамъ” * 2 ). 4 ) Моск. Древлехранилище. Фонд Малор. Екпед. Сенату, кн. No 79/1806, а.а. 7 — 19. 2 ) Ibid. s ) Истории, извѣстіе Гр. Полетики. Збірка матеріялів акад. Василенка. Укр. Археогр. Збірн., т. I, стор. 161. 32 Яке було в XVIII столітті уявління про „Генеральну” й „Гене ­ ральну черневу” раду, видно з записки „Историческаго извѣстія” Гр. По- летики, опублікованої в збірці матеріялів акад. Н. П. Василенка. Поле- тика пише: „Но всѣмъ таковымъ злоупотребленіямъ и Гетманской без ­ предѣльной власти оставалось еще одно помѣшательство. Это было древнее и, съ самого начала козацкогО имени въ войскѣ Запорожскомъ, употребляемое обыкновеніе, чтобъ никакихъ новыхъ и важныхъ дѣлъ гетману не дѣлать, безъ общаго войскового совѣта, который козаки, по малороссійскому нарѣчію, называли иногда Войсковою Генеральною, а иногда Генеральною Черневою Радою. На оную Раду, въ случаѣ важ ­ нѣйшихъ дѣлъ должны они были собирать не токмо Генеральную Стар ­ шину и полковниковъ, но и прочую старшину, а особливо старыхъ и заслуженныхъ людей; а въ случаѣ дѣлъ, не столько важныхъ, одну генеральную старшину и полковниковъ; въ случаѣ же Гетманскаго изби ­ ранія собиралось вмѣстѣ и все войско (отже генеральна рада тільки для обрання. Л. О.). Въ которыхъ радахъ постановляли они все то, что до общества касалось, а именно, въ случаяхъ крайней нужды, налагали новыя подати, награждали деревнями, производили въ чины по общему выбору, требовали отъ зборщиковъ отчета и проч.” 3 ). Тут автор каже головне за раду старшинську, неслушно називаючи її „генеральною” й „генеральною черневою”. Сюди-ж він долучає і малий пленум її — генеральну старшину й полковників. Раду-ж генеральну за участю ко ­ зацтва Полетика знає лиш про обрання гетьмана. Звичайно в його добу, коли козацтво, як класа, втратила вже рештки свого впливу, за ним вже не визнавано давніх прав його, про них вже забували. Складне — питання про участь запорозців, січовиків у генеральних радах після 1648 р. З одного боку звичайно доводиться думати, що за перших часів повстання Богдана Хмельницького на військових радах брали участь і січовики, оскільки головний і перший загін цього війська з них складався. Але згодом Запоріжжя відокремлюється в певну осібну одиницю. І ми бачимо запорозців лиш зрідка на радах. Згодом лиш на еміграції мазепинців у Бендерах бачимо участь січовиків у раді ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 285 спільно з городовим козацтвом. А втім, ця рада не була вже органом держави, оскільки влади над територією України мазепинці не мали. Тепер є думка, що таке відокремлене становище запорозців слід пояс ­ нювати тим, що Запоріжжя було державою, що на аналогічних підста ­ вах з Гетьманською Україною залежала від Москви 1 ). Це питання, здається нам, ще не достатньо з ’ ясовано. Думається, що залежність Запоріжжя від Гетьманщини в XVII столітті була. А постійні намагання січовиків брати участь у радах (тоб-то органах влади) на Гетьманській Україні, про які ми зараз писатимемо, свідчать за те, що вони себе й Січ не вважали за цілком відокремлену від Гетьманщини, незалежну від неї державу. *) Проф. М. Слабченко, 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. IV, стор. 57. 3 ) Ibid., дод. до т. VII, стор. 185. 4 ) Ibid., дод. до т. VII, стор. 188. 6 ) Ibid., т. XV, стор. 83-84. 33 Вперше ці намагання січовиків виявилися в 1657 р., коли було обрано на гетьманство (чи на тимчасове гетьманування) І. Виговського. Запорозців на раді, що обрала Виговського, не було. Правда, посланці Виговського в Москві в листопаді 1657 р. казали: „на первой де радѣ въ Чигиринѣ были полковники и чернь немногіе, да изъ Запорогъ де козаки на той радѣ были жъ, а рокшу де никакова у нихъ не было” 2 ). Але це не відповідало дійсності. Проти цього говорять численні скарги запорозців. Так, в артикулі 4-му інструкції січовим посланцям до Москви в листопаді-ж 1657 р.: „по смерти Богдана Хмельницкого, гетмана вой ­ ска Запорожского, какъ поставили гетманомъ Ивана Выговского войска Запорожского полковники и вся старшина городовая, а чернь и все войско Запорожское о томъ рады и совѣту не имѣли и про то не вѣ ­ дали” 3 ). Вони, хотіли, щоб гетьмана було обрано на новій раді в Луб- нях, а ще краще на Запоріжжі. Москва ніби-то на це приставала (нази ­ ваючи тільки як місце ради Київ) 4 ). Полковники Пушкар і Довгаль, які боролися за права широкої „супольної” ради, теж вказували, що обрання Виговського в Чигирині й Переяславі відбулося без участи Запоріжжя, й визнавали його за ненор ­ мальне. Отже, миргородський полковник С. Довгаль у листі від 21 травня р. 1658 пише „…Ивана Выговского безъ кошевого войска и безъ всей черни днѣпровые и городовой въ мѣстѣ въ Переяславлѣ на церковномъ мѣстѣ святые Пречистые на гетманство оберано было, а въ прежніе лѣта въ войскѣ запорожскомъ въ полѣ всѣмъ совѣтомъ, всею чернью, полною радою гетмановъ и полковниковъ и иныхъ старшихъ по любви войсковой обирали” 5 ). А ось лист Мартина Пушкаря до Київського мітрополіта Д. Балабана. Він у відповідь на заклик визнати за гетьмана I. Виговського пише: „Тылько, гды станетъ зуполная рада, и вся чернь Днѣпровая единомысльна будетъ съ чернью городовою всего войска ,286 Лев Окиншевич Запорозкого, тогды вже ведлугъ жаловалнЫхъ грамотъ отъ его царского величества всему войску запорожскому наданыхъ, вольно будетъ войску Запорозкому всей черни такожъ его милость пана Ивана Выговского улюбивши, на гетманство принять” ’ ). А представник самих запорозців кошовий отаман Я. Барабаш у листі до Білгородського воєводи Хілкова писав, що „с коша вышлисмо з войском Запорозким, з арматою и з бун ­ чуком и зо всѣмы Клейнотами войска Запорожского, для совѣту доброго, для рады посполитой” * 2 ). Як бачимо, сами січовики й їх прихильники — представники демократичної москвофільської течії на півдні Лівобе ­ режжя визнавали за запорозцями право участи на генеральних радах України-Гетьманщини. Це мабуть не визнавали прихильники Виговського. Що правда, у Величка маємо лист цього гетьмана до запорозців від 16 вересня 1657 р., де він пише про своє обрання на гетьманство й од- значає, що „однакъ безъ волѣ и консенсу Васъ братѣ нашой, всего вой ­ ска Низового Запорожского, цале утверждатися на томъ Гетманскомъ урадѣ не хощу; бо… Вы, войско Низовое Запорожское, естесте ко ­ рень и утвержденіе чести и вѣкопомной слави прочіимъ войскамъ Украино-Малоросійскимъ, и съ той братіи своей, такъ и власть Ваша во избираніи и постановленіи себѣ гетмана нехай первентвуетъ и силу имѣетъ. Волно Вамъ братѣ нашой, мене отъ того ураду отмѣнити, а иного по своему хотѣнію на тое достойнство усмотрѣти и утвердити”. Далі він каже, що як Богдан Хмельницький керував країною „за вѣдо ­ момъ и порадою” Запоріжжя, так гадає зробити й він. У відповіді запорозців від 25 вересня вони пишуть про свою згоду на обрання, одзначаючи, проте, що „…тое избраніе і елекція Ваша неповинна была безъ волѣ и совѣту нашого, всего войска Низового Запорожского, чрезъ братю нашу пановъ старшину енеральную (такого терміну тоді ще не було. Л. О.), полковниковъ и войска городового Украинского, зачина ­ тися и вершитися; поневажъ и небожчикъ Богданъ Хмельницкій не въ Чигринѣ, але на Кошу нашомъ Сѣчевомъ, не отъ городового, но от насъ Низового войска Запорожского начало своего пріялъ гетманство”. Не вважаючи на це „…поневажъ уже свершилося, то и ми для поспо ­ литого добра отчизни нашой Малоросійской, оной элекціи нарушати и разорити не хощемъ” 3 ). Ми в автентичність, цього листа не віримо. Адже відповідь січовиків написано надто вже швидко після написання листа в Чигирині. Але й зміст його сумнівний, бо як видно з вищенаве- дених виписок, запорозці обрання Виговського не визнавали. ’ ) Акты 3. Россіи, т. V, стор. 101. 2 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 399 Білгородськ. Стола Розряда, а. 25. 3 ) Т. І, стор. 306-312. К. 1848. 34 Січовики були на раді, що обрала на гетьманство р. 1658 І. Без ­ палого, вони на цій раді грали, очевидно, головну ролю, оскільки саме з запорозців здебільшого складався загін Безпалого. Проте, як відомо, ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVlI — XVIII ст.ст. 287 Безпалий був de facto „наказний” гетьман, якого незабаром, після Переяславської ради 1659 р., поставлено було генеральним суддею 1 ). ’ ) Древлехранилище Р.С.Ф С.Р. Столб. Малор. Приказа. No 5849, а. 10. 2 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 475 Білгородськ. Стола Разряда, а. 311. s ) Ibid., а. 320. *) Ibid., а. 392. 6 ) Ibid., а. 393. 6 ) Ibid , а. 360. 7 ) Древлехранилище Р.С Ф.С.Р. Столб. No 5861/50 Малоросійськ. Приказа, а. 26. 35 На раді 1663 р. в Ніжені були, як відомо, присутні й січовики. Ще перед цим їх чекали на раду р. 1662 в Зіньків. Отже в липні 1662 р. епіскоп Методій писав в Москву, що „обрание государь совершенного гетмана для того продолжилось, что нѣт из Запорог от гетмана коше ­ вого Івана Брюховецкого по се время вѣдомости никакие” 2 ). Тоді-ж і кн. Г. Ромодановський писав, що „рады Государь по се число еще не было, для того что из Запорожья не бывали. А как Государь из Запо ­ рожья будут и мы холопи твои раду учиним… И буде Государь на раду из Запорожья не будут и раду Государь без Запорожского кошевого Гетмана и без казаков учинить ты великій Государь укажешь ли или нѣт? О том вели нам холопем своим свой великого Государя указ учи ­ нить” 3 ). Рада ця не відбулася, бо, зазнавши тоді-ж поразки од Ю. Хмель ­ ницького та татар, Ромодановський пішов з України 4 ). Проте російський уряд наказав йому писати до українських полковників, що відходить „на малое время, а на раду к ним однолично будешь; да к Брюховец ­ кому (тоб-то до запорозців. Л. О.) писал бы еси, чтоб онъ на раду шолъ; а какъ они на раду на уреченное мѣсто съѣдутца, и ты к нимъ будешь незамешкав” 5 ). В складній тодішній політичній ситуації Москва, як бачимо, дуже дбала за присутність запорозців. На цій присутності настоювала тоді й ніженська партія В. Золотаренка. Як каже Ромода ­ новський, „Василей Золотаренко и полку его старшина и всѣ казаки нам холопем твоим сказали, что им без Запорожскихъ казаков рады чинить никоторыми мѣрами нѣ мочно” 6 ). Як відомо, ця ніби-то принци ­ пова позиція ніженців за кілька місяців кардинально змінилася, скоро тільки з ’ ясувалося, що Бруховецький виставлятиме свою кандидатуру на гетьманство. Сомко-ж, неприхильник до кандидата запорозців Брухо ­ вецького, давав таке юридичне обґрунтування своєї позиції проти уча ­ сти їх у раді: „у насъ всегда по своих стародавных правах гетманов обирано в городѣх без Запорожцевъ, для того что войско царского величества Запорожское — одно; из Запорожья, пришед, должны в свои полки розойтитца” 7 ). Помилка наказного гетьмана в цім твердженні була в тому, що військо Запорозьке за його часів вже не було на ­ стільки „одно” як він думав. Січове козацтво почало відокремлюватися в окрему організацію і хоч у XVII ст. цей процес відокремлення цілком не оформився, все-ж-таки Запоріжжя у внутрішнім житті України висту ­ пає як єдина організація, січовики вже не погоджувалися з тим, що вони „должны в свои полки розойтитца”. ,268 Лев Окиншевич „Лѣтопись о началѣ свѣта, особливо о Польщѣ и Малой Росіи” сповіщає, що в 1668 р. „Дорошенко пришолъ подъ Полтаву въ Чернец ­ кую раду а Брюховецкій з Гадячого ишолъ в туюжъ раду и тамъ его запорожцы забили… а Дорошенко обоихъ сторонъ Днѣпра зосталъ гет ­ маномъ” 4 ). У звістці про цю раду 1668 р., що її ми друкуємо як дода ­ ток No 9, ця участь запорозців на цій раді стверджується. Адже оче ­ видно це їх розуміє документ як козаків, „которые были в Опошне с Кошевымъ с Ывашком Берковским”. *) Рукоп. Судієнка, No 56, с. 72. 2 ) А. Ю. и 3. Р„ т. VII, с. 103. 3 ) Ibid., т. VII, с. 82. . 4 ) Ibid., т. VIII, с. 250. 5 ) Кратк. опис. Малорос., с. 280. Дод. до літопису Самовидця К. 1878. 36 Як гетьманував П. Дорошенко, раз-у-раз підносилося за ініціати ­ вою то його, то запорозців, то його спільно з запорозцями (великим прихильником цієї думки був І. Сірко) питання про чорну, широку раду, де-б, опріч городової „черни”, взяло-б участь і січове козацтво. Так, у жовтні 1668 р. шляхтич Ян Білкевич свідчив у Київі, що на За ­ поріжжі обрали на гетьмана Ст. Вдовиченка. Цей „присылалъ къ Доро ­ шенку пословъ своихъ трижды, а въ листахъ де съ ними писано: ты Дорошенко, гетманъ Татарского обранья, и тебѣ бъ идти на черную раду въ Запорожье, и кого войско оберетъ, и бунчюкъ и булаву да ­ дутъ, тотъ у насъ будетъ и гетманомъ”… „И Дорошенко де писалъ и съ послами приказывалъ, что на раду пойдетъ, и послалъ въ Запороги отъ себя лазутчиковъ. И лазутчики, пришедъ, ему сказали: есть ли де онъ Дорошенко пойдетъ на раду и его убьютъ” * 2 ). Року-ж 1668 П. До ­ рошенко казав економові Київо-Печерської лаври Єзекіїлеві, що частина запорозців іде за Суховієм „А къ нему Дорошенку Запорожская другая половина козаки, которые не хотятъ быть при Суховеенку, писали, что бъ онъ Дорошенко шолъ за Днѣпръ в поле на Чернетцкую раду, а они де Суховенка и тѣ стрѣлы (нова печатка Суховієва. Л. О.) мушкетами своими поломаютъ” 3 ). В червні 1669 р. в Київській „при ­ казной избѣ” рейтар, що повертався з полону, доповідав, що в Чи ­ гирині „іюня въ 4 числѣ пріѣзжало въ Чигиринъ къ Дорошенку изъ Запорогъ отъ Суховѣя Козаковъ восемь человѣкъ для того, чтобъ Дорошенко шолъ на раду къ нимъ, запорожцамъ, под Крыловъ, на урочища Цыбульникъ, и Дорошенокъ де на раду на Цыбульникъ со всѣми козаками, которые были при немъ, изъ Чигирина пошолъ, іюня въ 6 день, а пошолъ де онъ на раду для того чтобъ гетманство сдать, а Суховѣй де на раду изъ Запорогъ не бывалъ” 4 )… „Краткое описаніе Малороссіи” оповідає під 1675 р., що Дорошенко „…хотячи гетманства Малороссійского, подводилъ на бунты запорожцевъ дарами и малорос- сійцовъ, дабы чорною радою избрали гетмана” 5 )… Про це-ж пише й Граб ’ янка: Дорошенко „хотячи быти Гетманомъ Малороссійскимъ, началъ Запорожцевъ дарами прелщати, такожде и подъ реементомъ ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 289 Самуйловича Гетмана старшину побуждалъ противу Гетмана на бунти, даби Чорную Раду обравши, яко за Бруховецкого и Сомка гетмановъ, волними голосами избрали себѣ Гетмана; но и къ сему мало кого при ­ велъ” 1 )… 15 березня р. 1676 в Київській „Приказной избѣ” Ставищен- ський протопоп Ів. Дзеня свідчив, що Сірко писав Дорошенкові, щоб цей не віддавав клейнодів Самойловичеві, бо „гетманъ Иванъ Самойло- вичъ учиненъ гетманомъ на Переяславской сторонѣ; и на той де радѣ запорожскихъ и иныхъ многихъ старшинъ и Козаковъ не было” 2 ). В квітні р. 1676 гоголівський священик Ісакій казав, що Дорошенко хоче скли ­ кати раду на Росаві, „а на той радѣ чтобъ были гетманъ Иванъ Са- мойловичъ и переяславскіе стороны всѣ полковники и чернь, и изъ Запорожья Сѣрикъ и казаки, обирать гетмана черневою радою, а не такъ какъ обирали Ивана Самойловича… А буде на той радѣ гетманъ Иванъ Самойловичъ и полковники съ казаками не будутъ, и онъ де съ татары и съ казаками конечно пойдетъ на раду къ нимъ на переяслав ­ скую сторону” 3 ). Чорної ради скликати не пощастило- Але р. 1675 під Чигирином запорозці взяли участь у вузькій раді (коло Дорошенкових прихильників було вже нечисленне), що переобрала Дорошенка як гетьмана залеж ­ ного від Росії 4 ). Проти участи запорозців заперечував гетьман Самойлович, що писав на Запоріжжя в 1675 р.: „извѣщаю вамъ, что не надобно въ этихъ городахъ нашихъ никакихъ радъ собирать и ничего у царского вели ­ чества добывать; были уже в четыре года двѣ рады” 5 ). 4 березня 1676 р. маемо царську грамоту до Сірка й січовцх козаків з наказом, щоб не влаштовували „своевольныхъ радъ” 6 ). Є підстава думати, що січовики поволі схилялися до думки, що раду чинити й вирішити державні справи городової України має горо- дове козацтво без них. Адже року 1669, коли Суховій з запорозцями й більшою частиною правобережних полків чекав Дорошенка на Росаві для ради, посланець Суховія запевняв Дорошенка, що „мѣжъ себя го ­ родовые гетмана оберут” 7 ). Січовики, отже, мали ухилитися від участи в цій раді, як справі городової України. По тому як скинено Дорошенка, запорозці участи на радах Геть ­ манської України не беруть (опріч ради в Бендерах, за яку ми вже згадували). Лиш Петро І у грамоті до запорозців від ЗО жовтня 1708 р. за ­ прохував їх узяти участь у Глухівській раді, що згодом обрала Скоро- *) Лѣтопись Гр. Грабянки К. 1854 с. 220. 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. XII, с. 566. ( , s ) А. Ю. и 3. Р., т. XII, с. 622, теж с. 627. 4 ) А. Ю. и 3. Р., т. XII, с. 289. 6 ) Соловьевъ, Ист. Россіи, т. XII, М. 1862, с. 192. 6 ) А. Ю. и 3. Р„ т. XII, cc. 537 — 541. 7 ) Додаток No 11. 19, 36. праць Ком. зах.-р. та укр. права, в. 6. .,-37 ,290 Лев Окиншевич падського 1 ). Але, як відомо, вони пішли за Мазепою й на раді 1708 р. не були. • 4 М. Драгоманів гадав, що „Палій хотів скликати „Велику Раду”, які скликались в XVII в. — тоб-то з козаків і черни обох боків України і запорозців, — раду, якої завсіди бажали запорозці. Прихід лівобічного війська на правий бік Дніпра і сполучення правобічних полків з ліво ­ бічними давали пригоду до скликання такої ради, котра-б мусіла ствердити поновлення спільности обабічних У країн, яка була за часи Б. Хмель ­ ницького” 2 ). Але це лиш гіпотеза. Участь старшини в генеральній раді й її вплив і значіння й ак ­ тивна роля на ній позначалися впливом посад і значінням цієї еконо ­ мічно-впливовішої групи. Цей вплив і це значіння старшини на раді бачимо ще за часів Лясоти, коли, щоб обміркувати справу, „присутні, як це у них прийнято при обміркуванні важливих справ, поділилися й зробили два кола: одне складалося з старшин, а друге з простого народу, що зветься у них черню” 3 ). Акад. М. Грушевський зве таке окреме коло старшини — тіснішою радою. На нашу думку, був це заро ­ док спеціяльного інституту ради старшинської. Акад. Н. Василенко пише, що керували на раді гетьман і старшини 4 ). Як приклад значіння стар ­ шини на раді акад. М. Грушевський наводить „оповіданнє польських комісарів 1619 р. про те, як рада, з огляду на неможливість вести де ­ бати в повній радї, позволила, щоб гетьман з кілька десятьма иньшими старшинами вийшов з ради і вів переговори з комісарами осібно” 5 ). На Запоріжжі це значіння старшини на раді загальній збереглося й роз ­ винулося в XVII — XVIII ст.ст. (про це докладніше пише проф. М. Слаб- ченко в своїй новій розвідці: Про соціальний устрій Січи Запорозької). За Богдана Хмельницького старшина активно виступає на загаль ­ ній раді. Так було, приміром на раді 1648 р., коли віддавано клейноди від польського короля 6 ). Підчас приєднання до Москви 7 січня 1654 р. „была де у гетмана тайная рада съ полковники и съ судьями и съ вой ­ сковыми ясаулы; и полковники де и судьи и ясаулы, подъ государеву высокую руку поклонилися” 7 ). Отже вона наперед вирішила ухвалу генеральної ради. І звичайно сама обстанова генеральної ради, спосіб її провадити, говорить за те, що всі більш-менш складні політичні *) Д. Э в а р н и ц к і й, Источники для исторіи запорожскихъ Козаковъ, т. І, с.с. 1011 -1013. 2 ) Політичні пісні українськ. народу XVIII — XIX, ст. з уваг. М. Драгоманова ч. І, Р. II. Женева 1885, с. 10. 3 ) Мемуары относящіеся къ исторіи Южной Руси, т. I, с. 168. 4 ) Акад. Василенко, Op. сіЪ, с. 334. 5 ) Історія України-Руси, т. VII, с. 286, прим. 3. е ) Лѣтопись Самовидца, с. 17 — 18. ’ ) Акты Ю. и 3. Р., т. X, с. 217; П. С. 3. т. I, с. 318. ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 291 справи мали бути до цього підготовані в вужчім колі осіб. Як-раз за це коло осіб стала рада старшини — збори осіб об ’ єднаних своїм служ ­ бовим становищем та однаковими економічними й політичними інте ­ ресами. За важливу прерогативу генеральної ради було обрання геть ­ мана. Навіть у XVIII ст. за це пам ’ ятали, влаштовуючи належні цере ­ монії підчас „виборів” гетьмана. Але рано це фактично вирішає перед генеральною радою — рада старшинська. Так у травні 1657 р. царські посланці окольничий Ф. Бутурлін і дяк В. Михайлов говорили з Б. Хмель ­ ницьким про те, що вони чули, неначе-б він хоче здати гетьманство Юркові. Гетьман сказав „я о томъ поговорилъ съ полковники, чтобъ попомнили мою службу и промыслъ и радѣнье, по смерти бъ моей об ­ рали на Запорожское гетманство сына моего Юрья” * ). Тут гетьман чудово характеризує, що de facto обрання залежить від старшини и зок ­ рема від най впливовіших представників її — полковників. І Ів. Виговський 28 серпня 1657 р. пише по тому, як помер Хмельницький, Київському воєводі А. Бутурлінові, що кого „старшина оберетъ за начальника себѣ в войскѣ, не вѣдаю” 2 ). Російський стольник Кікін, що підчас обрання був у Чигирині, цю старшину тільки й помітив на раді. „И августа жъ, пише він, въ 25 день гетманской сынъ Юрья Хмельницкой, и писарь Иванъ Выговской, и судьи войсковые, и полковники, и ясаулы, и сотники, и иные начальные люди, собрався всѣ, прислали къ стольнику къ Василью Кикину на дворъ ясаула войскового Ивана Ковалевского, и велѣли ему ѣхать царского величества съ грамотою на дворъ къ гетманскому сыну Юрью Хмельницкому” 3 ). I Ракушка-Самовидецъ підкреслює вплив стар ­ шини підчас обрання Виговського в Чигирині. Хоч „з посполитыхъ Козаковъ тые голосы призываютъ молодого Хмельницкого и просять оного, жебы тотъ урядъ справовалъ на мѣстцу отцевскомъ” 4 ), а втім прибічники Виговського з старшини зробили по иншому. От чому запо- розці писали, що „поставили гетманомъ Ивана Выговского войска Запо ­ рожского полковники и вся старшина городовая” 5 ). Про раду, що обрала вдруге Виговського в Переяславі, також ми вже вже наводили скарги на те, що переважну ролю на ній грала старшина. На наступних радах, бачимо цікаве явище. Умови — статті з Московщиною — постанови ге ­ неральних рад підписують представники старшини; визнавали їх, вихо ­ дить, за найактивніших і найвпливовіших членів козацької ради. Отже на раді в Переяславі 1659 р. статті підписали генеральна старшина й полковники 6 ). *) А. Ю. и 3. Р„ т. III, с. 579. 2 ) Ibid., т. IV, с. 6. °) Ibid., дод. до т. XI, с. 797. 4 ) Лѣтопись Самовидца, с. 48 — 51. 6 ) А. Ю. и 3. Р., дод. до т. VII, с. 185. 6 ) С. г. грам, и дог. ч. IV, с. 51. 39 Про раду 1660 р. в Корсуню, що поновила Ю. Хмельницького вже як гетьмана залежного від короля польського, є цікаві звістки польського ,292 Лев Окиншевич уповноваженого на ній Стан. Беньовського. Він пише, що рада почалася 20 листопада „Ratie dla których przedłużona Rada, pierwsza ze Pułkow ­ nicy dla persecutiey Hordy nie mogli się wszyscy ad diema dictam stawić, a u kozaków zwyczaynie unius z Pułkowników obstat absentia, у iesli który chory, tenetur posiać na swoim miescu” 1 ). Тут бачимо, що без полковни ­ ків рада не починалася. Але це була рада старшинська. „Чернь” була обурена, „że się Rada odprawiła w izbie contra morem antiquum, że sus- picantur zradę na siebie у na wszystko woysko “ 2 ), тоб то не хтіла вирі ­ шити таку важливу справу як обрання гетьмана, що мало відбутися, на раді чорній, козацькій. Це був справді давній звичай, що рада гене ­ ральна обирала гетьманів. З пропозиції Беньовського відбулася чорна рада 3 ). х ) Пам. изд. вр. ком. для разб. др. актовъ, т. IV. Відд. Ill, с. 31 — 32. 1859. „При ­ чини, що з них рада затягнулася, перша що полковники за переслідуванням орди не змогли всі з ’ явитися в призначений день, а в козаків звичайно якщо завважае відсут ­ ність одного з полковників, або котрий хорий — має послати кого замість себе”. 2 ) „Що рада відбулася в хаті супроти старого звичаю, що підозрівали зради себе й всього Війська”… 3 ) Ibid., т. IV, відд. III, с.с. 37 — 38. 4 )А. Ґрабовський, Ojcz. spominki, т. II, с. 238. Краків 1845. „На Україні була на Росаві козацька рада, що на ній не хтів бути Дорошенко, з тієї причини, що така при великій кількості (присутніх) jie добра буває у людей козацьких; отже зібрав ­ шися пішли до нього під Чигирин, а втім і там до них не вийшов, а закликавши пол ­ ковників, осаулів та инших, що їх мав за прихильніших до себе, навів”… образи, що їм робили поляки. Вони „так зворушені його мовою… поступилися його бажанням і знову присягли йому, що його не залишать”. 6 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Стовп. Ns 6672 Сибірськ. Приказу, а.а. 269 — 273. 40 В 1673 р. маємо польське свідоцтво, що певні справи міжнарод- нього характеру переносяться з козацької ради на раду старшинську. „W Ukrainie była pod Rusawą kozacka rada, na której nie chciał być Doroszenko s tei przyczyny, że in maxima quantitatis takowa u ludzi ko ­ zackich nie dobra bywa, i tak do niego pod Czehryn skupiwszy się pośli, a jednak i tam do nich nie szedł, ale przyzwawszy Półkowników, Assawu- low i innych do siebie, których rozumiał sobie być przychylniejszymi, wy ­ wodził…” образи, що робили їм поляки. Вони „Tak poruszeni jego mową… ulegli jego życzeniom i przysięgli mu na powtórki, że go nie odstąpią” 4 ). На Лівобережній Україні навіть перед чорною радою 1663 р. сот ­ ник з Ніженського полку казав Великого-Гагінові, „чтоб быть на раде однимъ полковником и начальным людей; а толко де будет чернь, и они де учнут в городе грабить. И окольничей де сказал, что по указу ве ­ ликого Государя быть раде полной, черневой; а грабежу де быть нелзя: будут козаки стоять за городом в обозах, а не в городѣ” 5 6 ). Року 1669 гетьман Многогрішний був спочатку обраний на раді старшинській. Так, у січні того року С. Адамович писав до Москви, що в Новгороді-Сіверському: „по совѣту архієпископа Лазаря, учинился Демьян Игнатович совершенным гетманом над тремя полками, точь ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині ХѴІІ — ХѴІІІ ст.ст. 293 в точь как покойник Сомко в Козельцѣ” 1 ). Про це яскраво оповідає Самовидець: „Демко Многогрѣшный, будучи наказнымъ гетманомъ от Дорошенка… изобравши усю старшину поблиз себе заднѣпровскую до Новгородка и приказалъ онимъ, жеби собѣ цалого гетмана настановили, неспОдѣваючися на оборону гетмана Дорошенка. Що старшина, будучи у дворѣ зачинена, которыхъ было омаль, а при Многогрѣшномъ немало его компанѣи, и боячися що болше мовити, але пишовши гуртом, про ­ сили его Многогрѣшного, жеби онъ над ними гетманомъ былъ, чего онъ отмовлялся як старая дѣвка хорошого жениха; бо того самъ потребо ­ валъ и позволился на тое; которому и присягу виконали на послушен ­ ство .. и знову рада была в Глуховѣ, на которой князь Ромодановскій былъ, и стати новіє постановили” 2 ). І хоч А. Матвєєв уважав, що обрання Многогрішного „по суті ’ нічого не передрішало й не мало жад ­ ної законної сили” 3 ), то як-раз de facto це передрішило обрання саме Многогрішного. При цім прибічники наказного гетьмана прохали в Москві дозволу „чтобъ де черневой радѣ не быть, а быть бы на радѣ полков ­ никомъ и старшинѣ; а черневой радѣ не быть бы для того, что мѣста разоренью, и какъ- съѣдутца многіе люди, и на радѣ и лошадей накор ­ мить будутъ нечѣмъ” 4 ), тоб-то знов хотіли обрання на раді старшин ­ ській. Статті-умови з Москвою 1669 р. підписали численні представники старшини, що були на раді 5 ). Перед обранням Самойловича, як каже, покликуючися на листи Лазаря Барановича В. Ейнгорн, у старшини була попередня перед загальною’ рада 6 ). І в статтях генеральної стар ­ шини, що урядувала після Многогрішного, від 3 травня р. 1672, є про ­ хання: „Хотя таковъ между всею войсковою старшиною стался Совѣтъ, дабы для обранія гетмана, назначенеє было мѣсто въ Конотопѣ; одна- кож на том обраніи гетмана вь радѣ от посполства не повстало, для великого совокупленія, въ людехъ смятеніе, усовѣтовали есмы старшинѣ *) Соловьевъ, Исторія Россіи, т. XII, стор. 48 — 49. М. 1862. 2 ) Лѣтопись Самовидца, стор. 102 — 103. 1878. Київ. 3 ) Батуринск. переворотъ 13 марта 1672 г. Р. Старина. 1903. IX, стор. 679. 4 ) Ак. Ю. и 3. Р. т. VIII, стор. 50. 6 ) С. Г. Грам, и Дог. ч. IV, стор. 230 — 231. Що правда, в цей-же рік маемо й сві ­ доцтво про те, що старшинська рада не визнала себе за компетентну в якихось справах і перенесла їх саме на раду військову. За це свідчив у лютому 1669 р. київський міща ­ нин Сасімович: „Да на той же де недѣли пріѣхалъ изъ Чигирина Лодыженской сотникъ, которой поѣхалъ было къ Дорошенку на раду, а сказываетъ что Дорошенко собралъ было къ себѣ на раду однихъ козацкихъ старшинъ, и старшины де на радѣ Дорошенку отказали, что безъ черни рады чинить не хотятъ, а отложили, что быть радѣ черневой по травѣ, а о чомъ быть радѣ, того онъ не вѣдаетъ”. А. Ю. и 3. Р. т. VIII, стор. 120. 1 в иншім місці: „Да Дорошенко же де призывалъ къ себѣ на раду однихъ козацкихъ старшинъ, и старшины де ему отказали, что безъ черни рады чинить не хотятъ, а отло ­ жили до травы; а о чемъ быть радѣ, того невѣдомо”. А. Ю. и 3. Р. т. VII, стор. 173. 1669, березень. А втім, очевидно це явище пояснюється тільки тим, що мала вирішити ця рада якусь важливу справу політичного характеру, що вимагала оформлення на гене ­ ральній раді. e ) Op. cit., стор. 845 — 848, пр. 218. 41 ,^4 Лев’Окиншевич быти войсковой на радѣ, не призывая общаго посполства. Тогда до лица земли упадая, милосердной отеческой великого государя нашего его царского пресвѣтлого величества, боярину и воеводѣ и намѣстнику бѣлогродскому ко князю Григорью Ромодановскому Стародубскому и къ думному дворянину и воеводѣ нѣжинскому Ивану Ивановичу Ржев ­ скому просимъ указу: естли бы на той радѣ и обираніи гетмана къ ка ­ кому имѣло склонятись нестатку и бунтомъ, дабы заодно съ нами не- согласного къ вѣрнымъ его царскому величеству и всему сигклиту глася услугамъ обороняютъ (?) пребывали и ни къ какой не допускали своей воли “ *). Делегація козацької старшини на цій раді була чимала. Адже статті-умови підписало 163 представники генеральної, полкової старшини й сотників 2 ). Коли припустити, що була присутня ще й сотенна стар ­ шина, яка умови не підписала, це число треба ще збільшити. При обме ­ женій кількості козаків на цій раді, це делегація впливова не тільки своєю вагою й значінням, але й просто кількісно. Про раду 1674 р. ми вже писали. На ній присутня старшина й „полнѣйшіе “ козаки. ‘) А. Ю. и 3. Р. т. IX, стор. 855. 2 ) Ibid., т. XI, стор. 907 — 911. 3 ) „24-го зібралися знатні (die Vornehmsten) з козаків до генералісимуса та слухали, як читали пункти, на яких попередні гетьмани присягали. Більшість з них були умовлені в Глухівськім трактаті, декілька додано, а инші поширені, щоб честь, силу та вагу цар- 42 Рада 1687 р. на Коломаці. Про ню є докладний опис у щоденни ­ кові П. Гордона, що в данім разі був за самовидця цих подій. Скинула й заарештувала Самойловича, як відомо, старшина. А ось запис під 24 липнем р. 1687 в щоденникові Гордона: „Den 24 ten fersammleten sich die Vornehmsten von den Kosaken bei dem Generalissimus und hor ­ ten die Artikel vorlesen, welche die vorigen Hetmane beschworen hatten. Die meisten davon waren in dem Gluchower Tractate bewiligt einige hin- zugethan und andere erweitert worden, die Ehre, Macht und Ansehen der zarischen Oberherrschaft über die Kosaken mehr auszubreiten, zu welchem allen die Kosaken ihre Einwilligung gaben. Hierauf wurde wegen des Ver ­ mögens des gewesenen Hetman gesprochen. Nach einigen Bedenklichkeiten sagte der Generalissimus nach der ihm gewönlichen und natürlichen Leb ­ haftigkeit ganz kurz: „ohnerachtet alles, was dem Verräther zugehörte, vermöge der Gesetze den Zaren anheim siele, so wolle er dennoch, selbst mit Gesahr, sich die Ungange der Zaren zu zuziehen, es auf sich nehmen, dass die Kosakiche Armee die eine Hälfte von dem Vermögen des Ver- räthers erhalten und die andere Hälfte in dem zarichen Schatz kommen solle, womit alle zufrieden waren. Die Vornehmsten unter den Kosaken erkundigten sich ganz insgeheim, wen wohl der Generalissimus am libsten zum Hetman haben wolle. Und als sie einem Wink bekamen, dass Maseppa dieser Mann wäre, so unterschrieben sie aile insgeheim noch denselben Abend in dieser Absicht eine Schrift. Zugleich verheilten die Häupter dieser Partei die Obristen = une andere vornehme Stellen unter sich und beschlossen alle diejenigen abzusetzen, welche Creaturen des vorigen Het ­ man gewesen waren “ 3 ). A 25 липня відбулося обрання на генеральній ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 295 раді; опис його ми ще подамо. Кандидатуру на нового гетьмана Мазепи, вирішену в шатрі Ґоліцина, було проведено. І цікаво, що старшину окремо й на самій раді питав кн. Ґоліцин про те, кого вона хоче мати за гетьмана. 6 листопада 1708 р. відбулося обрання Скоропадського. На раді присутні були „полковники, старшини й багато козаків”. Ось як відбу ­ лося обрання. „Ближній Стольникъ говорилъ всѣмъ, собраннымъ въ радѣ, дабы всѣ войско Малороссійское и народъ на избраніе новаго гетмана съѣхавшейся, по древнему своему обыкновенію, издали голосы свои кому быть Гетманом. И помолчавъ всѣ мало, полковники и дру ­ гая старшина, совѣтуя между собою, говорили: Стародубовскому Полковнику, Ивану Скоропадскому, дабы онъ урядъ Гетманства принялъ, понеже человѣкъ есть Царскому Величеству вѣрный, и въ войску Ма ­ лороссійскомъ заслуженый, и въ дѣлѣхъ искусной; а онъ отрицаяся, говорилъ, что онъ старъ и такого тяжестного уряду снести не можетъ, а достоитъ, де, обрану быть въ Гетманы молодому и заслуженому че ­ ловѣку, а имянно, указывая на Чзрниговского Полковника, Господина Полуботка. А Старшина вся и войско говорили, что бъ быть Гетма ­ номъ Господину Скоропадскому. При том же нѣкоторые немногіе ко ­ заки говорили, чтобъ быть Гетманомъ Черниговскому Полковнику По ­ луботку. И не по многимъ спорамъ, согласясь всѣ, какъ старшина, так и рядовые козаки и посполитый народъ единогласно обрали Гетманомъ Господина Скоропадского” ’ )… І тут ми бачимо, що рішальне значіння було за ухвалою наради старшини. А бажання „декількох” козаків мати за гетьмана Полуботка не здійснилося. Отже за 2 дні перед радою в Глухові 1708 р. „Полковники… у Ближнего Стольника… были. А как они, полковники, къ нему пришли, тогда имѣлъ онъ, Ближній Стольникъ, съ тѣми полковники конфе ­ ренцію” 2 ). Цифрове співвідношення сил на цій раді було таке: рядових коза ­ ків на ній було з Чернігівського полку 215, Переяславського — 240, Ніженського — 320 та Стародубського — кількість не названа. Отже, ської зверхньої влади поширити; до чого на всіх них козаки свої згоди дали. Після цього говорили про майно колишнього гетьмана. Після деякої роздуми сказав генералісимус з властивою йому природньою жвавістю дуже коротко; не вважаючи на те, що все, що зрадникові належала, за силою законів припадав царям, хоче він усе-ж сам, з небезпеч ­ ністю підпасти царській неласці, взяти на себе, що козацьке військо здобуде половину майна зрадника, а друга частина мусить піти до царського скарбу, з чого всі були завдо- волені. Знатніші з козаків (тоб-то старшина. Я. О.) спитали цілком таємно, кого най ­ більше хотів-би генералісимус мати за гетьмана. І коли вони здобули натяк, що така людина Мазепа, то підписали всі вони у такому напрямі ще цього вечора лист. Після цього розподілили ватажки цієї партії полковницькі та инші знатні посади поміж собою й ухвалили з усіх них усунути креатури попереднього гетьмана, які до цього часу їх посідали”. ’ ) Д. Бантышъ-Каменскій, Источники, ч. II, с. 179. 2 ) Д. Бантышъ-Каменскій, Источники, ч. II, с. 178. 43 ,»6 Лев Окиншевич 1 J ) Древлехр. Р.С.Ф.С.Р. Малор. Справи Міністерства Закорд. Справ 1708 No 69 а.а. 3 — 6. 2 ) Эварницкій, Источники для исторіи запор. Козаковъ, т. I, с. 1034. 3 ) Додаток No 12. 44 приймаючи навіть, що Стародубського полку було стільки-ж, скільки й Ніженського — 320, матимемо в цілому близько 1100 рядових козаків. А старшини було (за підписами під присягою) 95 осіб. Це численна група; до неї, мабуть, треба долучити ,ще й 29 військових товаришів — очевидно знатне товариство, що поруч з нею підписалося під при ­ сягою * ). Цій групі старшини, а не козацтву, надавав головного значіння й Петро 1. В грамоті до запорозців від 21 листопада р. 1708 він, опи ­ суючи їм обрання Скоропадського, за козацтво сливе й не згадує. Він пише, що було запропоновано, щоб „съѣзжалась бы вся старшина къ Глухову на избраніе нового гетмана по правамъ и вольностямъ”. I „полковники и другая полковая старшина и козаки суды для того об ­ ранія съѣхались”. Далі „помянутыя духовныя особы и полковники и полковая старшина, для обранія нового гетмана сюда съѣхавшіеся (козацтва знов нема), сего ноября 6 дня по обыкновенію и по правамъ и водностям своимъ единогласно обрали водными голосами в гетманы нашего войска Запорожского бывшаго полковника Стародубовскоґо Ивана Ильича Скоропацкого” 2 ). „Обрання” Апостола й Розумовського були простою фікцією. Ці ­ каво те, що тут хоч деякого значіння надавали раді старшинській. Так було, коли обирали Апостола, бо, як ми вже казали, її мав лиш запро ­ хати на раду Наумов. ЗО вересня 1727 р. відбувалася рада старшини, що передрішила ухвалу генеральної ради. Наумов описує її так: ?>в 30-м числѣ какъ духовные такъ и свѣтские, полковники и старшина для общаго согласия о выборе гетмана прибыли в домъ ево тай ­ ного совѣтника и министра. И по собраніи о всемъ Его Императорского Величества всемилостивѣйшее соизволение и презрение к нимъ онъ тайной совѣтникъ и министръ паки имъ объявил, что указалъ Его Им ­ ператорское Величество быть у нихъ в Малой Росіи Гетману по преж ­ нему; которого б они выбрали из Малоросійского Народа водными голосами по прежнему обыкновенію. А зборы, кои положены со опре ­ деления Малоросійской Колегій по доношениям генерала-маэора Вель ­ яминова вновь, — тѣ Его Императорское Величество указал отставить вовсе, и впредь с нихъ не збирать; а збирать тѣ, кои збирывались при прежних Г етманах по пунктамъ Богдана Хмельницкого. И спрашивалъ он господинъ тайной совѣтникъ и министр у них, кого похотятъ выбрать себѣ гетмана? Которые единогласно всѣ, какъ духовные такъ свѣтские, просили о томъ же Миргородскомъ полковнике” 3 ). Після цього 1 жовтня звичайно обрали одноголосно Апостола. А в „Журналѣ, какимъ образомъ произойшло обраніе гетмана войскъ Запорожскихъ обоихъ сторонъ Днѣпра 1750 году февраля”, читаемо: „За прибытіемъ ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині ХѴП — XVIII ст.ст. 297 в Глуховъ на 15 день сего февраля ясне в Богу преосвященѣйшаго архиепископа митрополита Киевского, Галицкого і Малія Россіи, госпо ­ дина Тимофея, преосвященного епископа Чернѣговскаго господина Амвросія, такожъ архимандрита Лаври Киевопечерскіе господина Іосифа и других обитателей архимандритовъ и разныхъ духовнихъ знатнихъ особъ, за собраніемъ Малороссійскихъ Полковниковъ, Бунчуковыхъ То ­ варищей, старшихъ полковихъ сотниковъ з сотенными старшинами, Значковыми Товарищами, многими рядовыми козаками, а особливо вой- сковихъ Товарищей и протчего шляхетства малороссійского, учинена была отъ минѣстра его сиятельства господина генерала-маіора, Ея Опе ­ раторского Величества лейбъ-копанѣй подпоруччика и Ея Імператор- торскаго Высочества Государинѣ Великой княгинѣ камеръ-гера графа Ивана Симоновича Гендрикова, ко всѣмъ онимъ чинамъ повѣстка, даби оніе всѣ чиновніе персони собралися на 18 того жъ февраля поутру въ домъ, гдѣ имѣется канцелярія по коммисіи его сіятельства о избра ­ ніи гетмана, и когда оніе духовніе, тако жъ всѣ мірскіе чины, какъ Генеральная Старшина, Полковники, Бунчуковіе товарищи, старшини полковіе и сотники и протчое малороссійское шляхетство, якихъ всѣхъ персонъ було до тисячи в тотъ домъ собралися, то его сіятелство из ­ волилъ словесно обявлять, яко онимъ всѣмъ чинамъ уже извѣстно, что онъ, по Височайшему Ея Операторского Величества указу прибылъ для избранія въ Малой Россіи гетмана волними голосами по прежнимъ обикновеніямъ, и требовалъ ихъ ведать мнѣніе, кого они быть гетма ­ номъ в Малой Россіи обще желаютъ. На что всѣ оніе, какъ духовніе, такъ и мирскіе чины обявили единогласно, яко желаютъ быть в Малой Россіи гетманомъ его сіятелству графу Кирилу Григоріевичу господину Разумовскому, о чемъ и на трекратной его сіятельства господина минѣ ­ стра вопросъ тожъ всѣ велегласно обявили, а по совершеніи того опре ­ дѣлили публично с надлежащею церемонѣею избранію быть того жъ фев ­ раля 22. И для того февраля 21 отправленъ отъ его сіятелства Глуховского гарнѣзону адютантъ и при немъ войсковая музика, которой, ездя по городу Глухову и за городомъ с играющею музикою, обявлялъо будущей завтраш ­ него дни публичной церемонѣи благополучного гетманского избранія, и къ полковникамъ ихъ для такового обявленія ездилъ” ’ ). Отже деяке зна ­ чіння ще було за радою старшинською, а рада генеральна, це вже була лиш „публичная церемонѣя благополучнаго гетманского избранія”. З цього викладу про участь старшини в генеральній раді видно, що вплив і значіння її і в цім випадкові були чималі. Протягом цілої історії Гетьманщини в залежності від Росії бачимо, що старшина має свої ради перед радами генеральними, de facto підготовлює й попере ­ джає майбутні ухвали генеральної ради. Бачимо, що й на самих генераль ­ них радах їй належить і перше слово, і перше значіння. Так було і на першій раді в цій добі — р. 1654 в Переяславі, де фактично вирішала діло *) Основа 1862, No 2, с.с. 47 — 48. 45 ,298 Лев Окиншевйч „таємна” рада з старшини і в останній „раді” Гетьманщини — де запиту ­ вали про згоду на царського кандидата лиш у старшини (що правда, й цю згоду тепер було передрішено). І лиш на раді 1663 р. справу ви ­ рішила „чернь”. Участь міщанства помітна на радах, про неї раз-у-раз згадується. І при цім як-раз після повстання Богдана Хмельницького (перед тим, як видно, міщанство не бере участи в радах). Політичне-ж і економічне значіння міста в пореволюційний період на Україні-Гетьманщині призво ­ дило й до участи міщанства — як державного елементу — в діяльності українських державних установ. Про участь міщан у раді старшинській ми колись скажемо ширше. Що-ж до участи в генеральній раді, то мо ­ жемо подати такі дані. Рада 1654 р. в Переяславі. Статейний список московських бояр каже, що на раді було „великое множество всяких чинов людей” та що рада була „явная всему народу” ’ )• Очевидно саме на підставі цих звісток Д. Одинець каже: „seślo se velice mnozstvo lidi vseh wrstv” * 2 ). А втім, ще питання чи було це „велике множество”. Найшвидше тут могли бути поруч з козаками переяславські міщани. ‘) А. Ю. и 3. Р., т. X, с. 219. 2 ) Sbornik ved prawnich а statnich, XXVI, с. 339. „Зійшлося дуже багато народу всіх верстов ” . ») А. Ю. и 3. Р., т. IV, с. II. 4 ) Цей факт, що чернь поставив перед міщанами московський уряд, який ніколи не міг помилитися в порядкові, свідчить що було це козацтво. 6 ) А. Ю. и 3. Р., т. с. V. 105-107. 46 Далі міщан бачимо на раді, що обрала р. 1657 Виговського, „войтів і буймістрів”, отже представників міщанства, що брали в ній активну участь 3 ). Після цього міщанство бачимо на раді 1663 р., що під Ніженем обрала на гетьмана І. Бруховецького. Про це дбала ще царська грамота від 13 травня р. 1662 кн. Ромодановському, що наказує йому йти з вій ­ ськом на Гетьманщину й „учинить” „полную раду” для обрання геть ­ мана. На цю раду мали з ’ їхатися запорозці, городові — „полковники, и ясаулы, и старшины и чернь 4 ),и мѣщане” 5 6 )… В звістках про обрання Бруховецького є також, „И іюня въ 17 день по указу великого Государя и великого князя Алексѣя Михайловича, всеа Великія и Малыя и Бѣлыя Росіи самодержца, его царского пресвѣтлого величества, окольничий и намѣстникъ Галицкой князь Данило Степановичь Великого-Гагинъ съ товарищи учинили черневую енеральную раду у Нѣжина подъ горо ­ домъ; а на радѣ были Мефодій, епископъ Мстиславскій и Оршанскій и блюститель митрополіи Кіевской, и наказной и кошевой гетманы Якимъ Сомко, Иванъ Брюховецкій и полковники, и сотники, вся стар ­ шина и все войско запорожское и мѣщане… И іюня жъ въ 18 день обрали въ совершеные гетманы всѣмъ войскомъ Запорожскимъ какъ ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 299 старшина и чернь всѣми волними гласы, кошевого гетмана Ивана Брю ­ ховецкого” ’ ). Поруч із цими звістками стоять свідоцтва й иншого характеру. Так в акті обрання Бруховецького сказано: „А на той радѣ указали мы Великій Государь быти богомольцу нашему Меѳодію Епис ­ копу Мстиславскому и Оршанскому, и наказному гетману Якиму Сомку и кошевому гетману Ивану Брюховецкому и вамъ полковникамъ пол ­ ковъ, которые намъ Великому Государю служатъ” * 2 ). I Ракушка — Само ­ видець свідчить, що перед радою Бруховецький „розсилаетъ по всѣхъ полкахъ с писмами, жеби усе посполство стяглося под Нѣжинъ у раду и Нѣжинъ рабовати; на которіи писма що живо рушили з домовъ не тилко козацтво, але усе посполство купами, а не полками” 3 ). З усіх наведених даних про раду 1669 р. видно, що міщани на ній в усякім разі безперечно брали участь. *) А. Ю. и 3. Р. т. V, с. 173. 2 ) С. Г. Гр. и Дог., т. IV, с. 83. 3 ) Лѣтопись Самовидца, с.с. 72 — 76. 4 ) А. Ю. и 3. Р„ т. VIII, с. 50. s ) Ibid., т, VIII, 89. 6 ) Древлехранилище Р.С Ф.С.Р. Книга 3 Малорос. Приказа, а. 247. ’ ) С. Г. Гр. и Дог. ч. IV, с. 230-231, 47 Що-до ради 1669 р. для обрання Многогрішного, то 24 січня 1669 р. боярин „оружейничій” Б. М. Хитрово оголосив посланцям Многогрішного про раду для виборів гетьмана. „А быти радѣ неотмѣнно у гетмана въ Бутуринѣ и всей войсковой и мѣщанской, а черневой радѣ не быть и на томъ мѣстѣ постановити и укрѣпити безъ отволоки” 4 ). І дійсно кн. Г. Ромодановський доносив, що на раді 3 березня 1669 р. в Глухові зібралися й брали участь „гетманъ Демьянъ Игнатовъ и вся старшина и выборные войска Запорожского козаки и мѣщане” 5 ). Цих міщан спеціяльно скликано на раду. Так запрошуючи Пере ­ яславського полковника Дмитрашка-Райчу, кн. Г. Ромодановський писав, що йому „на раду к намъ в ‘Глухов со всею Переяславского полку старшиною и с Переяславскими выборным! мѣщаны для войсковыхъ и всяких своихъ градцкихъ дѣл к постановлению статей ѣхать” 6 ). Коли ми звернемо увагу на те, що Ромодановський забувся тут згадати за козацтво, а спеціяльно називає поруч старшини представників міщанства, то це ясно покаже, що цій присутності надавали не аби-якого значіння. Офіційний акт обрання, вказує на таких представників міщанства на цій раді. З Ніженя — війт, бурмистр, писар та ще 3 особи, з Чернігова — війт, райця й ще 2 міщанина, з Переяслава — райця, писар та ще 2, з Старо- дуба — війт, 2 бурмистри, 2 райців, писар. З Новгорода-Сіверського — війт, писар та 2 чоловіки, з Погара — війт, бурмистр, 2 райців та ще 1, з По- чепа — війт, з Глухова війт та бурмистр, з Мени були — війт, бурмистр -та 1 міщанин, з Коропа — війт та 1 чоловік, та з Кролевця війт та 2 бурмистри 7 ). Коли цими міщанськими представниками участь класи міщанства й обмежувалася, то все-таки в цілому це була порівнюючи ,3ÓÓ Лев Окиншевич численна й впливова делегація. Що міщани брали при цьому й активну участь в обмірковуванню умови — статтів з Москвою, видно з того, що під артикулом 3-м до стереотипної формули „и Гетманъ и вся старшина и козаки приговорили сей статьѣ быть такъ” додано „и мѣщане”. Цей артикул каже про московських воєвод в українських містах. На раді, що р. 1672 обрала на гетьманство І. Самойловича, підпи ­ салися між иншим й 4 ніженських міщан (війт, 2 бурмистри та пи ­ сар) * ). Звичайно, треба думати що це не була єдина делегація міщан ­ ської класи на цій генеральній раді. Про міщан на цій раді говорить статейний список кн. Г. Ромодановського. Він каже, що були присутні „генеральные обозной Петръ Забѣла съ товарыщи и полковники, и вся войсковая старшина, и козаки, и мѣщане, которые при них были” * 2 ). А активна роля міщанства на цій раді виступає з того, що в найголов ­ нішім її акті вони взяли участь — в обранні гетьмана: „И обозной Петръ Забѣла со всею старшиною и съ козаки и съ мѣщанѣ говорили „ве ­ ликому государю… съ нимъ гетманомъ служить въ вѣчномъ подданствѣ они готовы; а онъ бы Иванъ булаву и знамя у нихъ принялъ и гетма ­ номъ былъ” 3 ). Ще участь міщанства на раді бачимо р. 1674 в Чигирині у П. Дорошенка. В грамоті царя Олексія Михайловича від 15 серпня р. 1674 до Дорошенка читаємо „й ты де тое нашу царского величества грамоту велѣлъ честь, собравъ всѣхъ Чигиринскихъ жителей, вслухъ. И Чигиринские жители, выслушавъ нашу царского величества грамоту, говорили всѣ единогласно, что они слыша къ себе нашу царскую пре ­ многую милость, ради всѣ быти у Нашего царского величества въ под ­ данствѣ; и ты де, въ то время будучи на радѣ, ту нашу царского вели ­ чества грамоту оспорилъ” 4 )… Тут можна подумати, що на раді були самі міщани. А втім певна річ не треба забувати що були тут старшина, що мешкала в Чигирині й козаки з залоги Чигиринської фортеці. Про це забули в далекій Москві. Але й що-до участи „Чигиринскихъ жителей” — міщанства в цій раді не доводиться сумніватися. Це є ос ­ тання вказівка на участь міщанства в генеральній раді. Очевидно, по ­ гіршення економічного стану українських міст у кінці XVII ст. призвело й до зменшення політичної ваги класи міщанства. ’ ) А. Ю. и 3. Р., Т. ЇХ, стор. 911. 2 ) Ibid., т. ЇХ, стор. 944. 3 ) Ibid,, стор. 946. *). Ibid., т. XI, стор. 629. 48 Селянства на радах не видко. До Богдана Хмельницького, якщо й говориться про участь поспільства на радах, то мова мовиться про нереєстрове козацтво. З погляду польського закону це було так. Але не можемо забувати, що й це було козацьке військо, а не се ­ лянство, як таке. Є підстава лиш гадати про те, що на чорній раді 1663 р. могли бути й селяни. Річ у тім, що людність вільних сіл не ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. ЗОЇ відокремлювалася різко від міщанства невеличких міст та містечок. Оскільки на раду 1663 р. сходилися „купами”, а не в порядку органі ­ зованого представництва, як це було р. 1669 в Глухові, — певна річ могли прийти й селяни з вільних військових сіл. За це свідчить вище- наведене свідоцтво Самовидця й те, що вважає він це за „новое лихо, чого за инихъ гетмановъ не бивало”. І Гордон каже, що з Бруховецьким прибула чернь (the czerna or common people) пішки й без зброї ’ ). Оце свідоцтво про „common people” та наведена в нас трохи вище заява боярина Хитрова, де відрізняються (в 1669 р.) міщанська від „черневої” ради, дають можливість гадати, що під Ніженем з Бруховецьким справді було селянство. З опису ради 1663 р. Великого-Гагіна теж є натяки на „чернь” — селянство. Це — коли він наказав бути на раді без зброї ,,…и козаком, и черни, и мещаном”. Але в инших місцях його повідомлення мова мо ­ виться лиш про козаків та чернь, в одному місці говориться про „всю чернь всѣхъ городовъ”. Називається чернь і в військові Сомка — отже його й полковників відступили… „и козаки, и чернь, которые были при нихъ” 2 ). Тимчасом за селянство у військові Сомка не чути (тут могли бути міщани). В кожному разі натяки на участь селянства й тут є, але ясно видно, що російські люди того часу вельми плуталися з терміном української „черни”. Ця присутність селянства була річ не звичайна, і через це Самовидець уважає цю раду за незаконну. Дневникъ. Чт. М. О-ва 1892, III, стор. 38. 2 ) Додаток ’ No 6. ®) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Стовп. No 6672 Сибірськ. Приказа а.а. 269 — 2’3. 4 ) А. Ю. и 3. Р., дод. до т. VII, стор. 358. 6 ) Ак. Н. В а с и л е н к о, ор. с., стор. 371; акад. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, стор. 151. 49 Між иншим і в полках сподвижників Бруховецького було поспіль ­ ство. Перед радою Великому-Гагіну казали полковники Ніженський та Чернігівський, що Бруховецького „полку полковники Винтовка да Тишко бывали преж сего холопи (?), а ныне в полковниках, и избираютъ к себѣ въ полкъ, дорогою ѣдучи, вольныхъ людей” 3 ). Але тут це лиш незви ­ чайне для городової України поповнення козацького війська, цілком, звичайно, закономірне для запорозьких загонів Бруховецького; Після 1663 р. участи селянства в раді й припускати не можна. 21 січня р. 1663 наказний гетьман І. Сомко казав стольникові Ло- диженському, що „николи де ихъ и митрополиты на раду не ѣзживали и въ гетманы не выбиривали, не токмо что епископы” 4 ), заперечуючи проти участи на раді епіскопа Методів. Наказний гетьман не був пра ­ вий — вище духівництво (тільки вище) постійний і повноправний член ради. Ще перед державними часами воно присутнє, хоч і не постійно, на козацьких радах. От, приміром, на раді 1632 р. присутній мітрополіт Ісайя Копинський та луцький епіскоп І. Борискович 5 ). Ще давніше — ,302 Лев Окиншевич в червні 1621 р. була козацька рада в Сухій Діброві „на раду прибув мітрополіт Іов Борецький, епіскоп Єзекіїль Курцевич, колишній ігумен козацького Трахтомирівського манастиря, коло 100 священиків та 50 чен ­ ців. Гетьман Конашевич-Сагайдачний прочитав листа патріярха Теофана. Всі присягли, що оборонятимуть стару віру аж до горла, тоб-то до- смерти. До короля на раді було обрано посольство з гетьмана Сагай ­ дачного, епіскопа Курцевича та ще двох осіб” * ). За Гетьманщини вище духівництво опріч участи в раді на загальних підставах мало ще й осібне завдання — приводити до присяги новообраного гетьмана й нову стар ­ шину. Отже в Переяславі 1658 р. „гетманъ (І. Виговський) и полков ­ ники вновь учинились на вѣчное подданство, въ соборной церкви при новообранномъ митрополитѣ и при всемъ освященномъ соборѣ вѣру учинили” 2 ). Р. 1662 на раді в Козельці згадує Самовидець „епископъ Мефтодій… на той радѣ былъ и до присяги приводилъ” 3 ). При цім авторитетне його становище на раді характеризується тим, що він спо ­ чатку був відмовився приводити до присяги гетьмана й старшину, яких мала обрати ця рада. Лиш другого дня він благословив вибирати 4 ). Сомко, що заперечував саме право присутности вищого духівництва на козацьких радах, сам-же за рік перед тим — на початку 1662 р. пи ­ сав до полковників, запрохуючи їх „учинить рада в Киеве перед єпи ­ скопом Меѳодием, и на чом де у них договор будет и тобъ де вѣдал епископъ” 5 ). Очевидно, що присутності епіскопа на раді надавано великого значіння. А наказний гетьман, який через рік казав, що ніколи вище духівництво не було учасником козацьких рад, ясна річ мав ко ­ ротку пам ’ ять чи, швидше, був нещирий у данім разі. На Ніженській раді 1663 р. Московщина наказувала „быти бого- молцу нашему Меѳодію, Епископу Мстиславскому и Оршанскому” 6 ). А в звідомленні про обрання Бруховецького читаемо, що „на радѣ были Меѳодій, епископ Мстиславскій и Оршанскій и блюститель митрополіи Кіевской” 7 ). На раді, що в Глухові 1669 р. обрала Многогрішного, „были и къ статьямъ руки приложили” — • „преосвященный архіепископъ” Ла ­ зар Баранович та ігумен Максаковського манастиря Яремій Ширкович 8 ). При цім, коли становили статті, Л. Баранович 3 березня рекомендував встановити мітрополію в Чернігові, а 5 березня заперечував проти воєвод в українських містах. Отже виступав активно. В акті обрання на геть ­ манство І. Самойловича написано, що государ „пожаловалъ — велѣлъ __ _ ____________ # *) Акад. Н. Василенко, op. с., стор. 77. ‘ 2 ) А. Ю. и 3. Р. т. XV, стор. 16-17. 3 ) Літопис Самовидця, стор. 65. К. 1878. 4 ) А. Востоковъ, Козел, рада 1662 г. К. Стар. 1887 г., стор. 276 — 277. 6 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 475 Білгор. Стола Розряда а. 195. 6 ) С. Г. Гр. и Дог. т. IV, стор. 83. ’ ) А. Ю. и 3. Р. т. V, стор. 173. s ) С. Г. Грам, и Дог., т. IV, стор. 230 — 231. 50 ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 303 учинить въ Конотопѣ раду; а на радѣ велѣлъ быти преосвященному Архієпископу Лазарю Барановичу Черниговскому и Новгородскому” ’ ). Фактично на цій раді були — Лазар Баранович, архімандрит Спаського Новгород-Сіверського манастиря Мих. Лежайський та Ніженський про ­ топоп С. Адамович * 2 ). Вага й роля участи в цій раді архіепіскопа Бара- новича характеризується тим, що його приїзду чекали й не починали ради. Що правда, козаки хтіли були починати, але московські уповнова ­ жені воліли чекати архіепіскопа. В день обрання гетьмана — 17 червня, коли вже приїхав Л. Баранович — перед початком ради кн. Г. Ромода- новський робив йому окреме привітання і архієпіскоп „выслушав у боя ­ рина рѣчь, говорилъ, чтобъ ему вычесть новые статьи” (статті вже 16 червня були ухвалили без нього). І тепер їх удруге прилюдно чита ­ лося вже спеціяльно для Л. Барановича 3 ). *) С. Г. Грам, и Дог., J. IV, стор. 266 — 267. 2 ) Ibid., стор. 268-271. 3 ) А. Ю. и 3. Р. т. IX, стор. 943 — 944. 4 ) Собр. гос. грам, и дог. т. IV, стор. 558 — 561. б ) Древлехранилище Р.С.Ф.СР. Столб. No 1275 Білгород. Стола Розряда а. 630 *) Собр. госуд. грамотъ и дог. ч. IV, No 107, стор. 558 — 561. ‘) Д. Бантышъ-Каменскій, „Источники Мал. исторіи ” , ч. II, стор. 180 — 182. 1858. 3 ) Ibid. 51 Хоч в акті ради 1687 р. на Коломаці й згадується в російськім документі „духовные особы на сію раду призванные” 4 ), але в дійсності вищого духівництва, як видно, на ній не було, хоч спочатку й передба ­ чали їх запросити. Адже в царській грамоті кн. В. Ґоліцинові від 31 липня р. 1687, що в ній Санкціонується скинення Самойловича, є, що старшина казала Ґоліцинові, що раду „о обраніи иного Гетмана учинят тотчас; і в ближнє городы по духовные особы, которым быть на тоі раде, пошлют без замедления” 5 ). І хоч духівництва й не було, а втім постанови ради post factum скріпили й вони; як видно, цьому надавалося не аби-якого значіння. Акта підписали мітрополіт київський — Гедеон, Лазар Баранович, архімандрит Київо-Печерського манастиря, ігумен Свято-Микольського пустинного київського манастиря, Київо-Видубець- кого, Михайлівського Золотоверхого Київського, Кирило — Київський ректор і ігумен братського манастиря, ігумен межигірського манастиря, намісник Свято-Софійського собору, єромонах Паїсій, намісник печор ­ ський, єромонах Йосафат, старець соборний печерський, префект ко ­ легіуми київського, протопоп Ушицький 6 * ). В 1708-ж.році в описі Глу- хівської ради є, що „изъ духовныхъ особъ были у привода его ново- обранного гетмана к вѣрѣ (отже й на обранні. Л. О.) Глуховскій прото ­ попъ, прозваніемъ Борзаковскій, да діяконъ въ облаченіи 11 ‘). Але згодом приїхали до Глухова й акт обрання підписали архієпіскоп чернігівський, епіскоп переяславський, 3 архімандрити, 2 єромонахи, єродиякін, архі- диякін київського мітрополіта 8 * ). ,304 Лев Окиншевич З сказаного видно, що на нараді присутнє вище духівництво. Самий круг осіб цієї категорії встановити важко. Найвизначніших представни ­ ків церкви запрошувано, як видно, персонально. При цім найбільше настоювала на участі духівництва побожна Московщина. Ми досі, пишучи про склад ради військової, говорили про ті кате ­ горії осіб, що брали в ній участь, що мали на це право. А втім, треба сказати й про тих, що цього права не мали. Не мали його хоч-би й були присутні на раді особи не належні до української держави, до Війська Запорозького. Відомо, що трохи не на всіх генеральних радах були присутні російські уповноважені й російські війська. Ці уповно ­ важені мали величезний фактичний вплив, а в кінці XVII ст. й у XVIII ст. просто диктували свою волю в формі наказа. De jure -ж це були особи до ради неналежні. Вони ніби-то присутні лиш у порядку догляду і уповноважений Росії грає активну ролю на раді, лиш санкціонуючи від імени вищої влади — російського царя — її ухвали ’ ). В юридичнім значінні і він, звичайно, не є член ради. Зокрема це ясно видно з того, що в переговорах, в ухвалі нових пактів-статтів, він є одна сторона, тим- часом як українська рада є друга сторона, ці сторони умовляються поміж себе на рівних підставах. Московське військо, як видно, присутнє вперше на раді 1659 р. в Переяславі. „Чорна рада, каже Корзон, що зібралася в Переяславі, оточена 40.000 Московського війська, обрала Юрка на гетьмана” * 2 ). Кількість війська тут очевидно перебільшена, але війська московські на раді були. Про цю раду московські джерела пишуть, що її „обере ­ галъ” „сходный воєвода, окольничий” кн. П. Долгоруков з військом 3 ). На раді 1661 р. в Бикові під Ніженем був присутній кн. Г. Г. Ромо- дановський „и государевы ратные люди, всѣ полки, которые съ нимъ” 4 ). Присутність і діяльність московських військ на раді 1663 р. відома з описів цієї ради в Самовидця й П. Гордона, що їх ми вже наводили. Гордон пише, що „всім полковникам та офіцерам було наказано з ’ яви ­ тися з кращим своїм військом на обрання гетьмана. Окольничий князь Данило Степанович Великого-Гагін, та полковники Інгліс, Штрасбург, Вороній, Полянський, Шепелев та Скрябін були виряджені з їх полками охороняти місце обрання” 5 )… На раді 1669 р. були „ратные конные и пѣшіе люди съ бояриномъ со княземъ Григорьем Григорьевичемъ: его полку столники, стряпчіе, дворяне московскіе и жилцы і рейтарскіе полковники: столникъ и полковникъ Венедиктъ Змѣевъ и иные полков- ’ ) Так, прим., він конфірмує обрання гетьмана. 2 ) Op. cit., т. II, с. 360. 3 ) А. ю. и 3. Р., Т. IV, с. 262. 4 ) Ibid., т. V, с. 56. 6 ) Дневникъ Гордона. Чтеніе въ О-вѣ исторіи и древностей… 1892, кн. III, с. 35. 52 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманіцині XVII — ХѴІІІ ст.ст. 305 ники съ рейтары; да солдатскіе полковники: Агей Шепелевъ, Матвѣй Кровковъ съ полки; і головы московскихъ стрѣльцовъ съ приказы” ’ ). В. Ейнгорн пише: „З часу нещасливої Ніженської ради 1663 року московський уряд уважав за необхідне ‘виряджати для охорони порядку при обранні гетьмана чималі військові сили; на раду, що мала відбутися біля Конотопу (1672 р. Л. О.), Ромодановський привів Білгородський та Сівський полки. Про кількість ратних людей, що були з боярином, можна судити з того, що тільки частина мобілізованого для присутности на раді Білгородського полка складалася з 2.000 кінноти” * 2 ). Наступну раду Мазепи так само оточувала московська кіннота 3 ). >) А. Ю. и 3. Р., т. ѴІП, с. 72. 2 ) О снош. малор. духовенства М. 1899, с. 848, прим. 227. ’ ) Гордон, Tagebuch. II, с. 189. 4 ) Бантышъ-Каменскій, Источники, ч. II, с. 177. 6 ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 764. 6 ) Дн. Гордона. Чт. М. О-ва. 1892, III, с. 37. 7 ) Цього засобу — присутністю збройної сили впливати на хід ради — вжив р. 1662 і наказний гетьман Сомко. Стрілецький голова М. Батюшков свідчив: „введено пѣшихъ людей сотъ съ шесть и больше и велѣлъ по городу, в которую пору выбирали гетмана и договоръ былъ, поставить по воротамъ караулъ человѣкъ по сту и больше и выпускать никого изъ города не велѣлъ”. Ці „піші люди” — мабуть відділ компанійського війська. А. Востоковъ, „Козелецкая рада 1662 г. “ . Кіевская Старина. 1887 г. No 2, с. 277. 20. Зб. праць Ком. зах.-р. та укр. права, в. 6. А на раді 1708 р. в Глухові був „драгунской полкъ, что именуется Бѣлозерской” 4 ). Ми бачили, що Ейнгорн уважає, що лиш з „нещасливої Ніжен ­ ської ради московський уряд визнавав за потрібне виряджати для охорони порядку при обранні гетьмана чималі військові сили”. Тут невірне по ­ ложення, що це робилося з 1663 р., бо й на спокійній раді 1659 р. були московські війська. А поясніння, що це робилося для охорони ладу, взяв Ейнгорн з московських джерел. Погляд Московщини був такий-же: „во время Брюховецкого измѣни царского величества околничей князь Данила Степановичъ Великого- Гагинъ съ войскомъ на раду высланъ былъ не для чего, потому что у нихъ и никогда рада совершенья своего царского величества безъ ратныхъ людей не воспріимала. И выговаривано ему (Многогрішному) о прежнихъ радахъ, и о обраніи гетмановъ, и какъ было у нихъ на радѣ между собой бой учинился, если бъ царского величества войска на радѣ не были” 5 ). Звичайно, що охорона ладу займала другорядне місце. А втім, і вона инколи мала місце. Так було на раді 1663 р., коли, щоб припинити бійку поміж козаками, московське військо вжило ручних гра ­ нат, які, як оповідає Гордон, „очистили місце перед шатром, де залиши ­ лися тільки вбиті та поранені” 6 ). Головне-ж важила присутність військової сили для надання більшої ваги московським уповноваженим та для того, щоб „черкаси “ -українці більше поступилися з своїх прав і автономістич- них тенденцій підчас ради оточеної московським військом 7 ). 53 ,306 Лев Окиншевич Певна річ, що в українських колах ця присутність московського війська зустрічала різкий осуд. Так, у лютому 1669 р. — перед Глу хін ­ ською радою — Київський воєвода П. Шереметев сповіщав, „что Чер ­ касы велми имѣютъ оскорбленіе, что на радѣ будутъ великого Государя ратные многіе люди” ’ )… І. Сірко бажав у 1676 р. „чтобъ на радѣ вели ­ кого государя ратныхъ людей не было” 2 ). А П. Дорошенко казав про обрання Самойловича, „что не по волности и правамъ войска Запорож ­ ского подъ бердышами и мушкетами обранъ” 3 ). *) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, с. 123. 2 ) (bid., т. XII, с. 513-514. 3 ) Ibid., т. IX, с. 563. 4 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. Сибірськ. Приказа No 6672, а. 264. *) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 855. e ) Ibid., т. V, 56. 7 ) А. Ю. и 3. Р., т. XII,’ с. 289. 54 Проте инколи певні групи українські настоювали на цій присут ­ ності. Отже, приміром, року 1663 „апрѣля в розных числех” писав до кн. Великого-Гагіна з Гадяча епіскоп Методій, прохаючи від свого і від імени Бруховецького, щоб була на раді чимала кількість російського війська 4 ). Прохала й р. 1672 перед радою в Козацькій Діброві старшина про присутність російських „ратныхъ людей” 5 ). Звичайно, московські „ратные люди” не брали участи в голосуванні й вирішенні справ на раді. Такого права вони не мали і таких випадків ми не знаємо. Лиш один раз на раді взяли участь безпосередні піддані московського царя. Це було на раді 1661 р. в Бихові, на одній з чис ­ ленних рад, що відбувалися підчас боротьби Золотаренка з Сомком. Тут були присутні й брали активну участь у раді „Ахтырцы, Сумскіе, и Рыбенскіе Черкасы” 6 ). Це були українці з Слобожанщини. Оскільки Слобідська Україна була під безпосереднім керівництвом Москви, не на ­ лежала до „гетьманського регіменту”, то участь слобідського козацтва в раді на Гетьманщині треба визнати за безперечне формальне пору ­ шення норми, що на раді активну участь беруть лиш українці з Геть ­ манщини. Ще знаємо раду 1675 р. під Чигирином, де в присутності січовиків і донців переобирано Дорошенка. Січовики брали активну участь у раді, вони „сырно, сырно давали” — обираючи Дорошенка знов на гетьман ­ ство. Про ролю-ж відділу донського козацтва на цій раді акти говорять мало — вони лиш констатують його присутність 7 ). Отже в раді мають брати участь лиш українські громадяни. За це свідчить такий випадок. На переговорах у Посольськім приказі з послан ­ цями І. Виговського в квітні 1658 р. між иншим зайшла мова про Немирича, питали за те чи був він на переяславській раді. Посланці сказали, що гетьман „ево изъ рады выслалъ вонъ”. Це ствердив і околь ­ ничий Б. М. Хитрово. Цей сказав: „какъ де увидѣлъ того Немирича гетманъ Иванъ Выговской и ему говорилъ, что де тому Немиричю на радѣ быть не пригоже, и велѣлъ его изъ рады выслать, а тово де онъ ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 307 на радѣ войску не говаривалъ же, чтобъ ево приняли за товарища” ‘). За це питання говорить стаття 5 з Жердевських статтів: щоб до „елек- ціи” гетьмана „прочь войсковыхъ нашихъ людей, абы никто не нале ­ жалъ” * 2 ). Тут, як видко, це є випад супроти присутности московського війська, але є це й постава принципового питання. Лиш на раді 1661 р. в Бихові взяли участь і слобідські козаки 3 ). Було це, як ми вже вка ­ зали, формальним порушенням норми українського звичаю, бо це були безпосередні піддані московського царя. *) А. Ю. и 3. Р„ т. IV, с. 109-110. 2 ) Д. Б. Каменскій, Источники, ч. І, с. 102. 3 ) А. Ю. и 3. Р„ т. V, с. 57. 4 ) М. Грушевський, Хмельниччина в розцвіті, стор. 117. 5 ) А. Ю. и 3. Р. т. IV, стор. 53. в ) С. Г. Грам, и Дог., т. IV, стор. 56. 55 Цікаво, що практикувалося й позбавлення права брати участь у радах і в формі кари. Так р. 1648 при переговорах під Замостям із Смяровським гетьман Б. Хмельницький сказав про полковника Кривоноса, що він „до ради йому ходити заборонив” 4 ). Тут, правда, неясно, про яку саме раду мова мовиться. Але в листопаді 1659 р. посланці гетьмана І. Ви ­ говського казали на Москві, що миргородський полковник Гр. Лісниць ­ кий розголошував „ссорные слова” „гетманъ де Иванъ Выговской… на полковника на Грицка за то гнѣваетца и ни въ какую раду ево пущать не велѣлъ… Да какъ де и гетмана Ивана Выговского на радѣ въ гетманы обирали, и его, Грицка, и въ то время въ раду не припу- щали” 5 ). Так, у статтях 1659 р. було обумовлено: „Которые были въ совѣтѣ съ измѣнникомъ съ Ивашкомъ Выговскимъ: Гришка Гуляниц- кой, Гришка Лясницкой, Самошка Богдановъ, Онтошка Ждановъ, Гер ­ манъ Лобода, и тѣмъ по вѣкъ живота въ радѣ въ войсковой и въ секретной и въ урядѣ ни въ какомъ не быть; а естли кто не противъ сей статьи и учинитъ, въ раду будетъ призывать и урядъ какой на нихъ положитъ, и тѣ будутъ караны смертью. И гетманъ и полковники и вся старшина и чернь, на радѣ выслушавъ сю статью, приговорили: быть сей статьѣ такъ, какъ написано” 6 ). Певна річ, що брали участь на раді самі чоловіки, жіноцтво в ті часи політичних прав не мало. Без сумніву, що не мали політичних прав і неповнолітні, хоч стислого терміну повнолітности встановити й важко. IV. Питання про місце Генеральної ради. Долина р. Росави, як нормальне місце її зборів. Збори її по инших місцях. М. Переяслав, як місце ради Лівобережної України. Господарчі й політичні міркування, що визначали місце зборів. Про місце генеральної ради висловилися в січні 1676 р. запорозькі курінні отамани в своїм листі до гетьмана Самойловича. Натякаючи, що обрано його з порушенням давніх норм-звичаїв, вони пишуть, що для ,308 Лев Окиншевич ради „особое мѣсто есть — Росава, а нынѣшними времены подъ Старо- дубъ забрело” * ) (недалеко від Стародуба в Козацькій Діброві обрано було Самойловича). Курінні отамани мали рацію — маємо справді дані, які кажуть за те, що з давніх часів на р. Росаві (допливу Роси) зби ­ ралися козацькі ради. Отож „московський агент, путивлець Гладкий, повідомляє, що рада збиралася звичайно в урочищі Маслів Став над р. Росавою” * 2 ). Справді, приміром, у квітні 1622 р. тут козацька рада обирає на гетьмана Оліфера Голуба 3 ). Р. 1637 тут рада скинула з геть ­ манства Томиленка й обрала на його місце С. Кононовича 4 ). Тут, як побачимо, купчилося, збиралося в похід козацьке військо й тут найзруч ­ ніше було при цих зборах організовувати й зібрання військової класи — козацтва. *) А. Ю. и 3. Р., т. XII, стор. 524. 2 ) Акад. Н. Василенко, ор. с., стор. 383. $ 3 ) Ibid., стор. 304. *) Ibid., стор. 407. 5 ) A. Grabowski, Starożytności historyczne Polskie, стор. 280. „На той час став Хмель на Русаві… Хлопи не добре до нього приєднувалися, бо полки тільки по 100 чи 200 людей приходили”. в ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 468 Білгородськ. Стола Розряда, а.а. 483 — 485. ’ ) А. Ю. и 3. Р., дод. до т. VII, стор. 307. У вересні р. 1659 про цю раду казав київським воеводам старець Федір: „августа въ 25 день пришол в Василков Юрае Хмел- ницкой и судья Самойла Богдановъ; и казаки съ Юрасомъ соединились. I из Василкова пошли со всѣм козацкимъ войскомъ на Расаву для рады; а после де рады хотят вой ­ скомъ Юрасу дать гетманство і булаву”. Древлехранилище РСФСР Столб. No 308. При- казн. Стола Розряда, а. 470. 8 ) Пам. К. Ком., т. IV, отд. Ill, стор. 129 — 132. 9 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. Малор. Приказа No 5859, а. 34. 10 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 5861 Малор. Приказа, а.а. 11 — 12. 56 Що саме тут збиралося козацьке військо перед походом, свідчить така звістка р. 1651: „Stał na ten czas Chmiel па Rusawie… Chłopi niesporo się do niego kupili, bo półki we 100 albo 200 tylko ludzi przy ­ chodzili” s ). Також у травні p. 1662 грек Іван Іллін „с товарыщи” свідчив у Переяславі, що правобережне військо для походу зійшлося на Росаві 6 ). На Росаві скликалося раз-у-раз і генеральні ради Правобережної Гетьманщини по 1648 р. Так, Ю. Хмельницького було обрано на геть ­ манство на раді на Росаві 7 ). Так, у листі до короля від 8 жовтня 1661 р. Юрко Хмельницький пише, що він надіслав своїх посланців Ф. Коробку й Остапа Тецкевича з генеральної ради „z taboru pod Rosawą” 8 ). У листі до Москви від 13 травня 1662 р. наказного гетьмана Я. Сомка є звістка, що Ю. Хмельницький „с ханом самъ на Росави сими времяны раду имѣет имѣти” 9 ). У вересні р. 1662 наказний гетьман Я. Сомко писав до Москви, що правобережний гетьман Юрко „Хмель ­ ницкой ко мнѣ присылал из войска из Росавы своего человѣка, прося меня о прощеніи. А сам имѣет волю, как войско ево собрав вмѣсто, гетманство с себя здать і в монастыр пойтить” 10 ). Гетьманство він здав ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — ХѴІІІ ст.ст. 3G9 згодом і, здається, не на Росаві, але наведена вказівка дозволяє ду ­ мати, що він хтів зробити це на раді на Росаві. Року 1665 на Росаві проектував скликати раду Овруцький полковник Децик ’ ). У Київі в кінці травня р. 1669 „выходцы” з турецького полону свідчили в „Приказной избѣ” київського російського воєводи, що „Дорошенкова войска казаки во всѣхъ городѣхъ и мѣстечкахъ въ сборѣ, и хотятъ итти на раду на рѣку Росаву для обранія нового гетьмана, а Дорошенко… на раду ѣхать не хочетъ” * 2 ). Toęo -ж 1669 р. в недатованім універсалі до При ­ луцького полку гетьман П. Дорошенко закликав на раду товариство того полку. Він висловлюється тут про Росаву цілком категорично, тут „от вѣков войсковыя порятковъ своих рады отбирали” 3 ). Так само в листі Леплявського сотника до наказного Переяславського полковника від 5 травня р. 1672 маемо звістку, що Ханенко закликає Дорошенка „жебы ішовъ на Росаву у раду” 4 ). В липні 1673 р. маемо звістку, що „w Ukrainie była pod Rusawą kozacka rada” 5 ). Це, як видно, було перед військовим походом, бо в листі з Кам ’ янця в серпні того-ж року гово ­ риться, що „prędko (Дорошенко) się kupi na Rusawie i prędko do nich (турків) idzie” 6 ). P. 1676 двоє мешканців м. Коломиї свідчили в травні в Київі, що Дорошенко, щоб обрати одного гетьмана на всю Україну, хоче скликати раду на Росаві 7 ). За це свідчить і гоголівський піп Іса- кій у квітні того-ж року, що „Дорошенокъ де велѣлъ своихъ полковъ полковникомъ и всей старшинѣ съ козаками быть готовымъ на раду, и въ Чигиринѣ для походу итти на раду готовятъ многіе пушки и вся ­ кіе пушечные запасы; а радѣ быть на Росавѣ, отъ Канева 3 мили” 8 ). Нарешті, в березні 1676 р. про Росаву, як про нормальне місце вибо ­ рів гетьмана писав оборонець давніх звичаїв І. Сірко, що „гетманъ Иванъ Самойловичъ учиненъ гетманомъ на переяславской сторонѣ; и на той де радѣ запорожскихъ и иныхъ многихъ старшинъ и Козаковъ не было; а гетмановъ де прежъ сего обирали… (прогалина) сторонѣ, на урочищѣ Росавѣ, а не на переяславской сторонѣ” 9 10 ). *) Додаток No 7. 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, стор. 214. Див. також дод. No 11. 3 ) Древлехранилище РСФСР. Книга N b 1. Малор. Приказа, а.а. 305 — 306. 4 ) Малорос, подлинные акты в Древлехран. РСФСР, No 246. 6 ) A. Grabowski, Ojcz. spominki, II, стор. 238. e ) Ibid., т. II, стор. 244. Краків 1845. „Спішно збирається (Дорошенко) на Русаві, спішно йде до них (турків) ” . 7 ) А. Ю. и 3. Р. т. XII, стор. 627. 8 ) А. Ю. и 3. Р. т. XII, стор. 622, а також стор. 627. 9 ) Ibid., т. XII, стор. 566. 10 ) М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, ч. І, с. 125. в Ми наводили вказівку Гладкого, що рада на Росаві збиралася в конкретнім місці — в урочищі Маслів Став. Справді на Масловім Ставу на Росаві (тепер, як вказує акад. Василенко, с. Маслівка на Канівщині) було кілька рад. Так рада на Масловому Ставі була в серпні р. 1630 ,0 ). 57 ,31Ó Лев ОкинШёвиЧ Пгред Різдвом Богородиці 1632 р. була також на Масловім Ставі рада, що скинула гетьмана Кулагу й обрала нового гетьмана й нову стар ­ шину ’ ). Тут відбулася козацька рада в 1638 р. * 2 ). Так за Ролле й О. Єфи- менковою тут збиралася рада чорна після поразки Хмельницького під Берестечком 3 ). У вересні 1662 р. шляхтич Ф. Бобрович писав цареві з Київа, що на Правобережжі „козаки збираюца на Масловом Стане над Росавою, і в Бѣлой Церкви будет у них рада” 4 ). Тут Маслів Став виступає як місце зборів для походу, але швидше й як місце проекто ­ ваної ради, бо Біла Церква на той час цьому не відповідала. Цілком можливо, що Маслів Став давав добрі природні умови для зборів війська для виправи та для нарад і в звязку з цим тут було більш-менш по­ стійне місце для ради. х ) Ibid., с, 152. 2 ) Акад. Н. Василенко, op. cit., с. 438. 3 ) Очерки исторіи Прав. Украины по I. Ролле. А. Ефименко, К. Стар. 1894, Ns 8, с. 81. 4 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 468. Білгор. Стола Розряда, а. 59. °) Акад. М. Грушевський, Історія України-Руси VIII, ч. I, с. 153. е ) Ibid., с. 261. ’ ) А. Ю. и 3. Р., т. III, с. 377. s ) Ibid., т. VII, с. 229; т. IV, с. 36. 9 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 315, Моск. Стола Разряда а. 486. 10 ) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, с. 145. ” ) Ibid., т. VIII, с. 130. 12 ) Ibid., т. VIII, с. 137; пор. Самовидець, с. 103. Дод. до цієї праці No 10. 58 А втім, не тільки в Масловому Ставі на Росаві збиралися ради козацькі. Відбувалися вони раз-у-раз і в м. Корсуню, що стоїть на Росі, куди вливається Росава. Так за 3 дні до Покрови року 1632 була ко ­ зацька рада в Корсуню 5 ). Тут-же в Корсуню була рада козацька в листо ­ паді 1637 р. 6 ). В „отписці” путивельських воєвод у листопаді 1649 р. вони пишуть про козацьку раду, яка відбулася 1 листопада в м. Корсуню. Вони пишуть: „Черкаской гетманъ Богданъ Хмельницкой ноября въ 1 число былъ въ городѣ въ Корсунѣ, пріѣзжалъ для рады къ Чер ­ касамъ на съѣздъ; а рада де, государь, у него съ Черкасы была въ Кор ­ суни до ихъ пріѣзду, а о чомъ была рада, про то де, государь, они не слыхали” 7 ). Р. 1658 була рада в Корсуню, де, зрікаючися гетьманства, Виговський клав булаву 8 ). Р. 1660 знаємо чорну козацьку раду в Кор ­ суню, що поновила на гетьманстві Ю. Хмельницького. Про неї в січні 1661 р. кн. Ромодановському оповідав „черкашенин” з Кременчука, що „о Михайлове дни в черкаском городе Корсуне была рада” 9 )… Про раду в березні 1669 р. в Корсуні ми вже наводили свідчення київських коза ­ ків Ст. Єремеєнка й Глущенка 10 ). Очевидно, про ню-ж пише до царя І. Гизель, що „сего жъ мѣсяца марта 12 дня в городѣ Корсунѣ Доро ­ шенко гетманъ съ своими единомысленики козаками творилъ совѣтъ или раду, на которой радѣ съ Турки приговорили дружбу держать” и ), Про цю-ж раду поручник Т. Кромін, що втік з полону у Дорошенка, свідчив, що рада відбулася в Корсуню на р. Росаві (?) 12 ). ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині ХѴП — XVIII СТ.СТ. 311 Ще в Каневі збиралася козацька рада. Канів од Росави — за З милі, як свідчать тогочасні джерела. Рада в Каневі була р. 1627 ’ ). 9 травня 1663 р. сумський „черкашенин”, що їздив розвідати за право ­ бережні вісті, оповідав у Білгороді, що „при нем де, государь в Каневе у полковников і у казаков была рада, чтоб им, собрався и дождався татар, итить на сю сторону Днепра” * 2 ). А 27 червня р. 1673 священик Ісакій доводив, що „слышалъ онъ… что на Росавѣ, от Канева три мили, по приказу Петра Дорошенка, у Козаковъ была рада, а былъ на той радѣ наказной гетманъ Яковъ Лизогубъ, а Дорошенокъ не былъ, а при ­ сылалъ съ братомъ своимъ съ Андрушкою войсковые знамена. А рада де была, что имъ у султана Турского въ подданствѣ не быть, а быть въ вѣч ­ номъ подданствѣ у великого государя, или у короля полского; и та де рада не кончилась. А козаки, которые были на Росавѣ, роспущены по домамъ. А полковникамъ де и всей козацкой старшинѣ Дорошенокъ приказалъ быть къ себѣ въ Чигиринь для той же рады, послѣ Петрова дни и Павла спустя недѣлю, нынѣшняго 181 году” 3 ). Отже це була рада близько Канева на Росаві. *) Акад. Н. Василенко, op. cit., с. 335. 2 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 499 Білгородськ. Стола Розряда, а. 532. 3 ) А. Ю. и 3. Р., т. XI, с. 271. *) Н. Василенко, op. cit, с. 100; Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, с. 142. 3 ) Арх. Ю.-З. Р„ ч. III, т. I, с. 366. в ) Н. Василенко, op. cit., с. 436; М. Грушевський, т. VIII, с. 310. ’ ) Про цю раду (вона відбулася в лютому 1662 р.) наводить такі дані В. Ейнгорн: „…Методій надіслав декому з полковників запрошення прибути до нього у Київ. 20 лю ­ того приїхали до Київа полковники: Ніженський Василь Золотаренко та Чернігівський Оникій Силін з сотниками своїх полків та з козаками; не приїхав полковник Переяслав ­ ський, він-же й наказний гетьман, а надіслав замість себе сотників Баришпільського Григора Горкушу й Воронківського Данила Кирилова. Старшини й козаки, що з ’ їхалися до Методія, прожили у Київі чотири дні і була в них рада. На цій раді, що відбулася в присутності Київського воєводи Олексія Мещерінова, ухвалено надіслати до великого государя посольство прохати, щоб було незабаром делеговано боярина для присутносте на раді, де мають, обирати „совершенного” гетьмана”. О сношеніяхъ малор. духовенства. Чтенія Моск. О-ва, 1893, кн. II. с. с. 171 — 172. 59 З наведених даних, очевидно, можна зробити висновок, що долина р. Росави була справді за нормальне, звичайне місце для козацьких рад. Ради збиралися й по инших місцях і були в цім випадкові законні; звичай збирати ради в долині Росави на Масловім Ставу, в Корсуню, Каневі — не набув ще безумовно обов ’ язкової сили. Але справа як видно, до цього йшла; за це свідчать наведені вище вказівки на те, що за ­ конне місце для рад — на річці Росаві. Рада збиралася й по инших місцях. Отож у 1632 р. бачимо раду в Прилуці 4 ), р. 1637 — під Боровицею 5 ), р. 1638 в Київі 6 ). Раду в Ки ­ їві називає в своїй нотатці 1663 р., що її я друкую тут як додаток No 4, і Київський полковник В. Дворецький 7 ). У травні 1649 р. грек ,312 Лев Окиншевич Ів. Петров наказував у Путивлі, що гетьман Б. Хмельницький йде до Ст. Костянтинова „тут де у него будетъ весь скоп и рада” ’ ). У липні 1630 р. була козацька рада в Черкасах * 2 ). Року 1659 Виговського скинуто на раді під Германівкою 3 ). 1660 р. в серпні згадується рада „под Василь ­ ковом на Кодачку” 4 ), в липні р. 1666 гетьман П. Дорошенко в листі до Канівського полковника писав, що „притягнувшим з войском под Чер ­ касы зо всею старшиною о добры всѣхъ васъ посполу там радимо” (це було підчас заколоту Переяславського полку на Лівобережжі, який ви ­ знав владу Дорошенка. Останній хтів використати цей рух) 5 ). Отже тут маємо раду під Черкасами. А раніш р. 1663 місцем ради виступає Чи ­ гирин: тут зрікся гетьманувати Ю. Хмельницький і було обрано П. Те ­ терю 6 ). Очевидно, трохи пізніше „нѣкоторый Чарковскій от Короля пришол і привез Тетере булаву і иные знаки. Которые самъ митрополит в Чигирине посвящал. Гдѣ и рада учинилась” 7 ) (лист Я. Сомка до В. Золотаренка). Року 1669 була рада під Гуманем, що обрала на геть ­ манство Ханенка 8 ). Звичайно підчас походу, підчас оборонної війни зби ­ ралися ради в таборі козацького війська. Так знаємо раду в обложе ­ ному таборі Лободи й Наливайка 9 ), в обложеному таборі Гуні. І за Хмельницького в 1651 р. в обложеному таборі під Берестечком відбу ­ валися козацькі ради 10 * ). *) А. Ю. и 3. Р., т. Ill, с. 59. 2 ) М. Грушевський, op. cit., VIII, I, с. 124. 3 ) А. Ю. и 3. P., дод. до т. VII, с. 307; Пам. К. К. т. III. Відд. ПІ, с.с. 377 — 381. 4 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 414. Білгор. Стола Разряда, а.а. 449 — 450. 5 ) Ibid., Столб. No 588, а. 677. 6 ) Ibid., Столб. No 499, а. 126. т ) Ibid., Столб. No 6672. Сибірськ. Приказу, а. 539. s ) А. Ю. и 3. Р„ т. IX, с. 65. 9 ) А. Ефименко, Очерки исторіи Прав. Украины по 1. Ролле. К. Стар. 1849, No 7, с. 3. І0 ) А. Ю. и 3, Р„ т. III, с. 479, с. 467. 41 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 475 Білгородськ. Розряда, а. 195. 12 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. Ns 82 „Разных Столов” Розряда, а.а. 2 — 3. 60 Певна річ, що на Лівобережній Гетьманщині, що в швидкім часі по смерті Богдана Хмельницького стала осібним державним організмом, ео ipso стали й окремі ради, що збиралися на її території. Тут бачимо ради 1662 року в Козельці, року 1661 та 1663 в Ніжені. Перед остан ­ ньою радою в Ніжені намічалося кілька місць для ради підчас боротьби партій Сомка-Золотаренка-Бруховецького. Отож на початку р. 1662 писав до Москви Переяславський воєвода кн. Волконський, що наказ ­ ний гетьман Я. Сомко писав „во всѣ полки к полковником, что им всѣм учинить рада в Киеве” )1 ). Тоді-ж року 1662 кн. Ромодановський проектував раду в м. Зінькові. Вона не відбулася, бо не прибули туди ані Сомко, ані Бруховецький 12 ). Раніш у жовтні 1661 р. до кн. Ромода- новського писали „полковникъ вѣрного войска Его Пресвѣтлого Цар ­ ского Величества Низового Славного Запорожя” I. Бруховецький, При- ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — ХѴІІ1 ст.ст. 313 луцький полковник Л. Горленко, „Степан Чарнецъ посол Запорожской со всѣм товариствомъ”, Андрій Нільський — Лубенський полковник та Іван Мозиря „полковникъ пехотной Нѣжинской” про те, між иншим, що „для всякого постановления порятку Его Пресвѣтлому Царскому Вели ­ честву нашему Милостивому Добродѣю і всему вѣрному Его… войску Запорожскому для обрання гетмана со всѣмъ войскомъ своим прийти; гдѣ и иные полки будутъ вмѣсто собиратца над Сулу под Жовн и н или гдѣ милость ваша мѣсто намъ назначишь…” ’ ). У травні р. 1662 є царський наказ кн. Ромодановському надіслати гінців до кошового гетьмана І. Бруховецького, щоб цей „шол к ним на раду” до Полтави * 2 ). У жовтні 1662 р. писав до кн. Ромодановського стряпчий Гр. Косачов, що полки південні, що при Бруховецькому, хочуть, щоб раду скликано було в Лохвиці 3 ). Все це лиш проектовані місця рад, рад, що фактично не відбулися. З рад, що відбулися, можна назвати раду в м. Ічні 4 ). Року 1669 передбачалася рада в Батурині 5 ), але відбулася de facto в Глухові. Року 1672 — недалеко від Конотопа — в Козацькій Діброві; р. 1687 — в козацькім таборі на Коломаці. ‘) Древлехранилище РСФСР. Столб. Ns 475 Білгор. Стола Разряда, а. 41. 2 ) Ibid., а.а. 395 — 397, 507 — 508. 3 ) Древлехранилище РСФРР. Столб. No 499 Білгор. Стола Разряда, а. 46. 4 ) Ibidem, а.а. 209 — 21Q. 3 ) А. Ю. и 3. Р. т. VIII, стор. 50. А потім українська влада називала ще Новго- род-Сіверський. Кн. No 3 Малор. Приказа, а. 233. 6 ) А. Ю. и 3. Р. т. XII, стор. 513 — 514. 61 Намічалося й тут одне певне місце для рад. Це м. Переяслав. Тут відбулася рада 1654 р., що ухвалила приєднатися до Московщини. Тут відбулася рада 1658 р., де вдруге обрано Виговського. В Переяславі обрано 1659 р. Ю. Хмельниченка (вдруге; вперше його обрали на Ро ­ саві). В Переяславі-ж р. 1674 обраний був І. Самойлович гетьманом обох сторін Дніпра. Переяслав, як місце для ради, одного разу ніби-то ладен був визнати й І. Сірко. Це свідчить гоголівський священик Ісакій у Київській „Приказной Избѣ” 24 лютого 1674 р. Він казав, що Сірко писав Дорошенкові, щоб цей „изъ Чигирина къ Москвѣ без войсковой рады не ѣздилъ, а рада де будетъ подъ Переяславлем” 6 ). Юридично обґрунтовує визначення Переяслава як нормального місця на ради в бе ­ резні 1676 р. гетьман І. Самойлович в листі до запорозців, де він, ви ­ правдуючись од закидів, що обрання його р. 1674 — незаконне, пише, що не слід було „и людей на нихъ (радах. Л. О.) буду чихъ такъ легко почитати, власне будто не было уже людей честныхъ, была по истиннѣ всѣхъ полковъ старшина и чернь, а нигдѣ индѣ наиболши радъ войска запорожского исправлялося, и гетманы обираны были, и житіе свое имѣли ажъ въ Переяславлѣ; не скажетъ никто изъ межъ васъ, хотя бъ и найдавнѣйшій товарищъ, чтобъ за давныхъ и нынѣшнихъ временъ на Расавіи какого гетмана обирано; ‘а въ Переяславлѣ не токмо я, или передо мною будучего гетманами Юрьи Хмелниченко, а прежде сего ,Ś14 Лев Окиниіевич Выговскій былъ тамъ подтвержденъ, но и самъ Хмелницкій покойный, будучи гетманомъ, договаривался съ царскимъ величествомъ о задер ­ жаніи цѣлости отчизны нашей и подтвердилъ свою честь” ’ ). Гетьман не має рації лиш у тім, що каже, буцім на Росаві не обирали гетьманів. Це не так. Але доводи за Переяслав він подає. До них він міг-би до ­ дати, що й за часів перед Богданом Хмельницьким ради козацькі дуже часто збиралися саме в Переяславі. Отже тут збиралася повна козацька рада р. 1627, що вирядила посольство до короля 2 ). Року 1633 рада за дві милі від Переяслава вирішала питання про участь у війні з Ро ­ сією 3 ). Тут-же збиралися ради в листопаді 1637 р. 4 ) й 11 лютого 1638 р. 5 ). Одної, очевидно, думки з Самойловичем був р. 1662 і наказ ­ ний гетьман Я. Сомко, кажучи, що слід „быти раде генеральной под Переяславлем на звыклом мѣстѣ’ 16 ). 4 ) А. Ю. и 3. Р., т. XII, стор. 594. ! ) М. Грушевський, Іст. Укр.-Руси, т. VIII, ч. І, стор. 37 — 38. 3 ) Ibid., стор. 202. 4 ) Ibid., стор. 263. 6 ) Ibid., стор. 281. ’ ) Древлехранилище Столб. No 5861/50 Малор. Приказа, а.а. 5 — 7. ’ ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 475 БілгороДськ. Стола Разряда, а. 272. 8 ) Ibid., Столб. No 399, а. 79. e ) Ibid., Столб. No 613, а. 17. 10 ) А. Ю. и 3. Р. т. VII, стор. 103. 62 А втім практика рад на лівім березі на Переяславі, як ми бачимо, не зупинилася й ради відбувалися по різних місцях. Між иншим є ще вказівки, що за нормальне місце для ради була Солониця. Отже влітку 1662 р. кн. Ромодановський писав цареві, що з військом московським піде він „к Лубням июля въ 2 день, и станемъ стоять на Солонице, где преж сего Гетманское обиране бывало” 7 ). В тім останнім твердженні московський воєвода мав певну рацію, бо, прим., 4 червня р. 1658 ко ­ шовий гетьман Я. Барабаш писав йому-ж — Г. Ромодановському, що „ис Плотавы де хотѣл он Яков и полковник Мартинъ Пушкарь с вой ­ ском Запорожским ити на Солоницу ив Переясловль, для того что де ты великій государь указал обрать войску Запорожскому Гетмана опричь Івана Выговского…” 8 ). А 20 травня 1668 р. полонений козак з війська гетьмана І. Бруховецького казав, що „рада имѣла быть с До ­ рошенком на Солонице, а про то не вѣдает будет ли сам Брюхо ­ вецкой на раде или нѣтъ” 9 ). Ці дані говорять за те, що Солоницю вважали за можливе й нормальне місце для ради, можливо, що тут инколи бували козацькі ради з часів перед Богданом Хмельницьким. В ХѴШ-ж столітті всі 3 ради (обрання Скоропадського, Апостола й Ро- зумовського) сталися в Глухові — тодішній гетьманській резиденції. Запоріжжя иноді висловлювало бажання, щоб ради відбувалися в Січі або в околицях її. Так, у жовтні р. 1668 шляхтич Ян Білкевич оповідав, що на Запоріжжі обрали на гетьмана Ст. Вдовиченка й ніби-то цей Вдовиченко пропонував П. Дорошенкові, щоб той ішов „на чорную раду въ Запорожье” 10 ). Р. 1669 в червні рейтар, що вийшов з полону, свідчив у Київі, що Суховій писав до Дорошенка, щоб цей „шел на ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині ХѴІІ — XVIII ст.ст. Ś15 раду къ нимъ, запорозцамъ, подъ Крыловъ, на урочище Цыбульникъ” 1 ). У вересні р. 1670 посланці гетьмана Многогрішного оповідали на Мос ­ кві, що у відповідь на заклики Ю. Хмельницького запорозці відповіли „будет де ему Хмелницкому до них какое дѣло, і он бы ѣхал к нимъ на Запороже. А они де на Запороже учинят о томъ раду” 2 ). *) А. Ю. и 3. Р., т. ѴШ, с. 250. 4 ) Древлехранилище РСФСР. Кн. No 9, Малор. Приказа, а. 3. а ) А. Ю. и 3. Р., т. VII, с. 154. *’) Древлехранилище РСФСР. Московськ. Стола Разряда. Столб. 949, стовпик 2 а. 948. 6 ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 855. 63 На горо довій Україні цієї претенсії запорозців не визнавали. Так р. 1668, як свідчив на Москві посланець від епіскопа А. Барановича, „Суховеенко къ Дорошенку писалъ же, чтобъ пришолъ на раду для выбиранья гетманства, чтобъ Запорожцамъ съ обѣихъ сторонъ Днѣпра выбрать одного гетмана. И Дорошенко де свѣдавъ, то что хотятъ его на радѣ убить, писалъ къ нимъ: всегда де бываетъ рада въ городѣхъ и выбиранье гетману на радѣ а не на Запорожьи. И какъ де Орда и Запорожцы увидѣли, что Дорошенко на раду къ нимъ не будетъ, — выбрали на радѣ Татаровя и Запорожцы гетмана Суховеенка” 3 ). За часів Гетьманщини ці претенсії справді були безпідставні; отже після Богдана Хмельницького жадного з гетьманів не обрано на Запоріжжі, коли, звичайно, не рахувати таких ^тимчасових і випадкових гетьманів, як допіру згадуваний Суховій чи „кошових гетьманів”, тоб-то кандидатів на гетьманство, що їх підтримувало Запоріжжя (як от Барабаш, Брухо- вецький). До таких-же кандидатів на гетьманство обраних на Запоріжжі слід, як видно, однести й Петрика, який в універсалі від 29 липня р. 1692 писав, що „ЗЫШЛИСМО… подъ Сѣчу, учинили все войско За- порозкое при Атаманѣ Курѣнной войсковую раду. Теде утвердили з панством Кримскимъ вѣчній миръ, зъ обохъ сторонъ присягли. А ка ­ потомъ в другой радѣ з волѣ Бога всемогущаго обобрано мене Гет ­ маном” 4 ). Але гетьманами ці „кошові гетьмани” могли стати (як це й було з Бруховецьким) лиш тоді, коли обрано їх на городовій Україні. Ми свідомо обминаємо дані й документи, що їх наводить С. Величко (хоч деякі з них, як от листування Виговського з запорозцями, що його ми вже наводили на початку розвідки, прямо кажуть за претенсії запо ­ розців, щоб саме на Січі відбувалося гетьманське обрання). Адже автен ­ тичність їхня, як формою, так і змістом, для нас сумнівна. Хто визначав місце ради? За це говорить такий, приміром, акт. У статтях перед обранням І. Самойловича надісланих до Москви є: „хотя таковъ между всею войсковою старшиною стался совѣтъ, дабы, для обранія гетмана, назначеное было мѣсто въ Конотопѣ; однакожъ (щоб) на томъ обраніи гетмана въ радѣ отъ посполства не повстало, для ве ­ ликого совокупленія въ людехъ, смятеніе, усовѣтовали есмы старшинѣ быти войсковой на радѣ, не призывая общаго посполства” 5 6 ). I тоді-ж: ,316 Лев Окийшевич „во время нынѣшнихъ празниковъ воскресныхъ, полковники, сотники, атаманы і вся старшина войсковая, въ Батуринѣ будучи, пригово ­ рили, чтобъ быть радѣ въ Конотопѣ” ‘). Тут рада старшинська визначає місце генеральній раді. Як видно, так було й найчастіше, бо саме цьому інститутові було просто найзручніше це робити. А втім не треба забувати й залежности Гетьманщини (лівобережної) від зверхньої росій ­ ської влади. Тут у питанні про місце ради чимало важила думка й згода Москви. От чому перед радою в Глухові 1669 р. генеральний осаул М. Гвинтовка був делегований до кн. Ромодановського — командувача московського війська — умовитися про місце на майбутню раду для об ­ рання гетьмана 2 ). 4 ) Ibid., т. IX, с. 849. 2 ) Ibid., т. ѴШ, с. 75. 3 ) Літопис Самовидця, с.с. 48 — 51. Київ 1878. 4 ) Ibid. б ) А. Ю. и 3. Р„ т. XV, с.с. 83-84. 6 ) П. К. К., т. IV, Від. Ill, с.с. 37 — 38. Вид. 1859. ’ ) Древлехранилище РСФСР. Столб. Малор. Приказа No 5859, а. 5. s ) А. Ю. и 3. Р., т. VII, с. 98. 64 Деякі ради, як ми бачили, збиралися в містах — Корсуню, Каневі, Козельці, Ніжені, Переяславі, то-що. Треба сказати, що, коли вони були в тісному, обмеженому приміщенні, куди не могли пройти всі, що мали право бути на раді, вони визнавалися за ненормальні, це викликало заперечення й нарікання. Так, обрання на тимчасове гетьманування Ви ­ говського р. 1657 в Чигирині відбулося в подвір ’ ї Ю. Хмельницького. Самовидець докірливо каже, що „и такъ, будто учинивши раду, часть Козаковъ зобравши в дворъ Хмельницкого, а найболше тихъ людей превратнихъ, а тымъ зичливыхъ, которихъ на тотъ урядъ гетманства прягнули, а в ’ остатку дворъ замкнули не пущаючи никого” 3 ). Другого дня „знову Козаковъ на раду й знову въ тотъ же дворъ Хмелницкого зобралося козацтво, полковники й сотники, и що могло увойти чернѣ, — знову о тое гетманство трактовати” 4 ). Далі Виговського вдруге обрано в Переяславі. І в травні р. 1658 миргородський полковник С. Довгаль писав, що його „в мѣстѣ въ Пе ­ реяславѣ на церковномъ мѣстѣ святые Пречистые на гетманство об ­ рано было, а въ прежніе лѣта въ войсткѣ Запорожскомъ въ полѣ… обирали” 5 * ). Року 1660 Ю. Хмельницького переобрано в Корсуню. Тут була 20 листопада „Rada we dworze Hetmańskim”. Чернь була обурена „że się Rada odprawiła w izbie, contra morem antiquum”. Другого дня мусіли скликати широку раду, вже не в подвір ’ ї гетьмана в ). В листі до Москви в квітні р. 1662 епіскоп Методій, заперечуючи законність ради в Ко ­ зельці, радив скликати нову раду „гдѣ в поли, а не в городе” 7 ). В 1668 р. Ніженський протопоп С. Адамович свідчив у Москві, що після того, як помер Бруховецький, „посылали Запорожцы къ Дорошенку: учинилъ де онъ не добро, что Бруховецкого велѣла убить безъ рады и онъ бы шолъ на раду въ поле, и Дорошенко де въ радѣ имъ оказалъ” 8 ). ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 317 Тоді-ж 1668 року П. Дорошенко казав, що до нього писала частина з тих запорозців, що підтримувала Суховія, щоб він „шолъ за Днѣпръ въ поле на чернецкую раду” ’ ). Улітку на початку червня 1672 р. (тоб-то до ради в Козацькій Діброві) до Батурина з ’ явилося, каже Соло- вйов, чоловіка 400 козаків, стали за містом і казали: „Прежняго гет ­ мана вы невѣдомо гдѣ дѣли, другого гетмана нѣтъ; мы под Батуриным стояли для гетманского обиранья долгое время, испроѣлися, выходите с войсковыми клейнотами с города въ полѣ на раду”. Старшина одмови ­ лася * 2 ). Про цей-же випадок каже й „одписка” ніженського воєводи кн. Ржевського, що козаки, зібравшися в Батурин:’, вимагали, ” щоб для обрання гетьмана „они старшина съ войсковыми клейноты изъ города шли въ полѣ на раду. И они де старшина имъ Черкасомъ въ томъ от ­ казали, что де они, безъ твоего великого государя указу, не дождався меня холопа твоего, къ нимъ въ поле на раду не поѣдутъ” 3 ). ‘) А. Ю. и 3. Р„ т. VII, с. 82. 2 ) Соловьевъ, т. XII, с. 123. 3 ) А. Ю. и 3. Р„ т. IX, с. 898. 4 ) Ibid., т. IV, с. 262. 8 ) „За Московскими вороты”, Додаток No 6. 3 ) А. Ю. и 3. Р. т. V, с. 56. ’ ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 5859 Малорос. Приказа, а. 76. 8 ) Додаток No 3. 9 ) А. Ю. и 3. Р. т. VIII, с. 50. 65 De facto ряд рад, що збиралися в містах, відбувалися, коли це були широкі, козацькі ради, в полі, під містом. Так, рада в жовтні в Пе ­ реяславі 1659 р. була „на полѣ” 4 ). Прим., на полі коло Ніженя була чорна рада 1663 р. 5 ). А перед нею в 1661 р. рада „подъ Нѣжиномъ въ полѣ, отъ Нѣжина съ милю” 6 ). Року 1657 в Корсуню перші збори відбулися в полі коло міста і лиш другі — в подвір ’ ї. В документі, що додається за No 10, теж говориться, що рада 1663 р. в Корсуню була по суті „под Корсуномъ въ поле на Богуславскомъ гостинце”. Скажемо ще, що на місце ради могли впливати й всякі инші мір ­ кування. Річ у тім, що великі збори вимагали певної організації поста ­ чання, зокрема фуражу для коней (це господарче питання найгостріше в ту добу стояло). Господарчими труднощами пояснював у квітні р. 1662 київський протопоп В. Прокоф ’ єв обмежений склад Козелецької ради. Було це, говорив він, „чтоб тому мѣсту великих убытков не было” 7 ). Року 1662 епіскоп Методій, агітуючи перед російським урядом за При ­ луку, як місце для ради, аргументує це тим, ніби це „мѣсто крѣпкое и хлѣбное” 8 ). Міцне — це добре тому, що під той час була небезпека від татар, хлібне — аргумент за те, що тут легше буде дістати провіянту. Отже, в січні 1669 р. генеральний обозний П. Забіла, допоминаючись, щоб не було „черневої” ради, казав, „что мѣста разоренные и какъ съѣдутца многіе люди, и на радѣ и лошадей накормить будутъ нечѣмъ” 8 ). Так само було й перед обранням Самойловича, коли старшина прохала влаштувати раду в Козацькій Діброві; „для того: подъ Конотопомъ стояли ,318 Лев Окиншевич козацкіе войска, и конскіе кормы потравлены около Конотопа верстъ по десяти и болши” ’ ). В січні 1669 р. українські посланці на чолі з генеральним обозним П. Забілою прохали на Москві, „чтобъ де назначить мѣста два или три, а лучче де радѣ быть въ тихомъ боку, а мнится де имъ чтобъ быть около Десны…” 2 ). „Тихій” бік-сторона певна річ, тому тут згадується, що не хотіли скликати численної, чорної ради й тихе місце вважали за зручніше. А за близькість великої річки казали, мабуть, знов такі мір ­ кування господарчого характеру — в її долині-луках було мабуть ба ­ гато паш * для козацьких коней. Нашу думку, що „тихий” бік” фігурує тут просто тому, що не хотіли скликати широкої ради, стверджує один вислів з листа Миргородського полковника Г. Гладкого до наказного гетьмана Я. Сомка від 11 вересня 1662 р. Він, повідомляючи, що Ромо ­ дановський і Бруховецький кличуть його на раду в Полтаву, пише, що дивується з того, „чего никогда не бывало в войске Запорожскомъ — для таких великих дѣлъ, а ищем себѣ сокровенных мѣст” 3 ). Тут, натя ­ каючи на безлюдність Полтавського краю, Миргородський полковник висловлюється за практику рад у залюдненім районі, де могла бути ширша, численніша рада. І епіскоп Методій у листі в вересні 1662 р. до Москви вказує, що „городовые полковники и сотники, такъ Пере ­ яславского, Нѣжинского, Лубенского полков, отнюд нехотят в Полтаву ити (на раду. Л. О.), потому что далеко от всѣхъ тѣх городов. А про ­ сят милости через мене в околничего, чтоби раду учинить посеред го ­ родов: в Прилуки либо где недалеко от Прилуки, чтобы всѣмъ съѣха- тися мощно”. І далі: слід щоб „тамъ учинили раду, где бы мочъно всѣм со всѣхъ городовъ съѣхатися” 4 ). *) Ibid., т. IX, с. 934. 2 ) Ibid., т. VIII, с. 50. 3 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 5861/50 Малор. Приказа, а. 95. 4 ) Додаток Ns 3. 6 ) К. Стар. 1883 р., Ns VI, с. 327 — 328. 66 V. Час зборів ради. Терміни деяких рад. Неперіодичність зборів цього інституту. Міркування, що визначали час її зборів. В „Прошеніи малороссійскаго шляхетства и старшинъ, вмѣстѣ съ гетманомъ, о возстановленіи разныхъ старинныхъ правъ Малороссіи, поданное Екатеринѣ П-ой въ 1764 “ 5 ), є вказівка, що генеральні ради на Україні „собирались обыкновенно къ новому году”. Чи було це „ста- ринне право”? Ні, періодичности в зборах генеральних рад не було. Що правда, в статтях Орлика 1710 р. є теж про встановлення „гене ­ ральних рад”, що мали збиратися тричі на рік: на Різдво, на Велик ­ день і на Покрову (1 жовтня), та мова мовилася в данім разі про раду старшинську, що їй дано лиш невірну назву. Тільки на Запоріжжі, як ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ет. 319 свідчить Д. Яворницький, саме в ці терміни збиралися січові ради. „За ­ гальні чи військові ради відбувалися у запорозьких козаків звичайно в певні дні — 1-го січня кожного нового року, 1-го жовтня, в храмове свято Січи — Покрову, на 2-й чи на 3-й день „Великодня”, тоб-то св. Пасхи, а крім того в усякий день та в усякий час, коли побажає товариство або проста „сірома” ’ ). На Гетьманщині-ж, де скликати раду козацьку було справою вельми складною вже з чисто технічного боку, бо це була держава з чималою територією, таких точних термінів для рад генеральних — не помітно. І коли-б вони були, то безперечно про них мали-б ми численні вказівки й свідоцтва, бо різні групи й партії, без сумніву покликаючися на давній звичай, старе право вимагали-б скли ­ кання в певний, визначений термін. Цього на Гетьманщині не було. Ось терміни деяких рад. Року 1649 в Корсуню була рада 1 листо ­ пада * 2 ). Рада 1654 р. в Переяславі була в січні. Рада, що в Чигирині обрала на гетьманство І. Виговського, була в серпні 3 ). Рада під Гер- манівкою, що скинула Виговського, була в вересні 4 ). Рада, що в Пе ­ реяславі обрала Ю. Хмельницького, була в жовтні 1659 р. 5 ). Рада, що його-ж обрала вже як гетьмана залежного від Польщі, була р. 1660 в листопаді 6 * ). Рада 1661 р. під Ніженем відбулася „по Пасцѣ въ третье воскресенье” ’ ). Року 1662 в Козельці рада була на Великдень 8 ). Рада, що р. 1663 обрала на гетьманство П. Тетерю, на якій Ю. Хмельницький поклав булаву, була „генваря… въ 1 и въ 2 числѣхъ” 9 * * * ). Рада в Ні ­ жені 1663 р., що обрала Бруховецького, була в червні ,0 ). Рада, що р. 1665 обрала П. Дорошенка, була на Різдво “). В липні 1666 р. знаємо раду під Черкасами ,2 ). Року 1669 Дорошенко мав раду в Корсуню в бе ­ резні 13 14 ). Того-ж року Многогрішного в Глухові обрано в березні. Р. 1674 Самойловича в Переяславі обрано на гетьманство обох сторін Дніпра, в березні-ж, „в постъ великій” як додає Самовидець * 4 ). Року 1687 обрано Мазепу на раді в липні й року 1708 — Скоропадського — в листопаді. ’) Эварницкій, Исторія запорожскихъ Козаковъ, т. 1, М. 1900, с. 207 — 208. 3 ) А. Ю. и 3. Р. т. III, с. 377. 3 ) Ibid., дод. до т. XI, с. 797. 4 ) Ibid., дод. до т. VII, с. 307. Столб. Ns 308 Прик. Стола Разряда, а. 470. 3 ) Ibid., т. IV, с. 262. ’ ) П. К. К. т. IV. Від. III, с. 37. Вид. 1859 р. ’ ) А. Ю. и 3. Р. т. V, с. 56. х s ) Літ. Самовидця, с. 65. К. 1878. 9 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. Ns 499 Білгородськ. Стола Разряда, а. 126. ,0 ) А. Ю. и 3. Р. т. V, с. 173. ’ *) У м а н е ц ъ, Гетманъ Мазепа, с. 32. 13 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. Ns 588 Білгород. Стола Разряда, а. 677. 13 ) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, с. 130; див. також додаток Ns 10. 14 ) Літ. Самовидця, 122. 67 З цього переліку, важко встановити якийсь виразний, певний тер ­ мін для генеральних рад. Помітна лиш деяка тенденція їх збирати, або на-весні, або в-осени. Сприяли цьому, звичайно, міркування господарчого ,320 Лев Окиншевич характеру. Зокрема взимку сутужно було з фуражем для коней. От чому в однім випадкові ясно вказується, що рада має бути на-весні „по травѣ” ’ ), тоб-то коли наросте трава, щоб нею можна було годувати козацькі коні. Народня пісня говорить про те, що й харч учасники ради мали привозити з собою. Отже, каже вона, Богдан Хмельницький з ге ­ неральним писарем: „Од своїх рук листи писали, По городах по полкових, по сотенних розсилали, А до козаків у листах приписували — Ей козаки, діти, друзі! Прошу вас добре дбайте, Борошно зсипайте До Загребельної могили прибувайте, Мене Хмельницького к собі на пораду ожидайте. Оттогді ж то козаки добре дбали, Борошно зсипали До Загребельної могили прибували” * 2 ). *) А. Ю. и 3. Р. т. VIII, стор. 120. 2 ) Костомаровъ, Ист. моногр., т. IX — X. Додаток. 3 ) Додаток No 1. 68 І в універсалі Київського полковника В. Дворецького від 13 червня р. 1662 говориться: „в десятку каждомъ имѣйте себѣ возки з борош- номъ. А хто из вас осадных людей борошно имѣти не будет, мы имъ дать обѣщаем” 3 ). Це-ж, певна річ, впливало на час зборів. Отож збори генеральних рад були не періодичні. Періодичність зборів мав инший інститут — рада старшинська. Йому, звичайно, не перешкоджали ці міркування технічного й господарчого характеру. Адже рада старшинська відбувалася в зачиненому приміщенні, а Ті обмежений склад і те, що учасники її були люди заможні, сприяло тому, що мірку ­ вання господарчого характеру для неї не були такі вже важливі. VI. Порядок зборів козацької ради. Описи деяких рад. Спосіб скли ­ кання. Порядок розміщення. Головування на ній. Розпорядчі функ ­ ції старшини. Порядок голосування. Ми вже наводили Лясотин опис ради на Запоріжжі за ранніх часів. Там ми бачили козацьке коло, коло січової старшини; порядок обмірку ­ вання (голосні вигуки черни) і те, що згоду свою виявляла вона тим, що кидала догори шапки, розпорядчі функції на ній осавулів, то-що. Порядок ради на городовій Україні в 1638 р. бачимо з щоденника С. Оскольського. Це було підчас переговорів гетьмана Гуні з поляками коло Старця. Після tqjo , як прибули польські посли, „далъ знати Гуня, аби были до ради готови козаки, потомъ, впровадивши ихъ посередь ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 321 кола, где бубонъ и бунчукъ былъ, казалъ Гуня, вязанку сѣна принести и по земли розислати и посадилъ близъ себя пановъ пословъ”… Читано конституції: „але на тое своеволство и чернь велце скрикнула и розд- рухъ великій учинила; отповѣдь отложили (до завтрого), прето Гуня реклъ до пословъ: gdy ся зъ собою розмовимо, дамо знати” ‘)… Року 1651 за Хмельницького бачимо як скликано раду. Для цього вдаряли „W bębny na czernicką radę” a ). Року 1654 переяславська рада: „по тайной радѣ, которую гетманъ имѣлъ съ полковники своими, и съ утра того ж дни, во вторый часъ дни, бито въ барабанъ съ часъ времени на собранія всего народа слы ­ шати совѣтъ о дѣлѣ хотящемъ совершитися. И какъ собралось великое множество всякихъ чиновъ людей, учинили кругъ пространный про гет ­ мана и про полковниковъ, а потомъ и самъ гетманъ, вышелъ подъ бун ­ чукомъ, а съ нимъ судьи и ясаулы, писарь и всѣ полковники”. Підчас ради „полковникъ переяславской — Тетеря, ходячи въ кругу, на всѣ сто ­ роны спрашивалъ: вси ли тако соизволяете? Рекли весь народъ: вси единодушно” 3 ). Раду Чигиринську 1657 р. описав Самовидець. Ми вже наводили цей опис. Тут повторимо, що рада тривала кілька днів, що 25 серпня була рада в дворі Ю. Хмельницького. Що, на ній „пытано по килка кротъ през асауловъ войска на чомъ бы воля іхъ была”… „Посполитое войско” — рядове козацтво „одними голосами кричало”, що хоче Ю. Хмель ­ ницького. На третій день (27?) знов зібралася військова рада. Вона ухвалила обов ’ язки Виговського, як заступника молодого гетьмана й ви ­ рішила, як має він підписуватися під універсалами. Рада 1660 в Корсуню. Тут цікаво, як описав Гї Беньовський. „Dię 21 9 bris w Niedzelę Rada Czerniecka. Jest area przy Cerkwi Spas- kiey wielka, tam się zeszło ze dwadzeeszia tysięncy czerni. Chmielnicki (o czym ia nie wiedziałem) z Pułkownikami zatrzymał się we dworze u sie ­ bie” (боючись черни. Л. О.). Беньовський послав по гетьмана і він „przyszedł s Pułkownikami more solito operto, capito na tę у owę stronę kłaniaiąc się, wszedł w circuł. Tamże, położywszy na Czapce na ziemi Buławę, co iest Signum u nich obrenuntiationis, rzekł kilka słów do Czerni…” про надіслання королівського комісара, щоб скасував московські накази. Потім була промова Беньовського, що наприкінці її „Scassowawszy Car ­ skie Rządy, Buławę, wziąwszy ią z ziemi oddałem Imienietri IE Kr Mci P. M. Mlgo Chmielnickiemu у drugą Nossaczowi na Oboznowstwo. Gratis- sime et cum applausu przyęli Chmielnickiego. Potrzebowałem tandem aby Czerń wierności swey poparła przysięgą zarazem w Cerkwi”. Це було ви ­ конано, потім був обід у гетьмана, де „Sami się dziwowali у przyznali, 69 1 ) Лѣтопись С. Величка, т. IV. Дод. Дневникъ Симеона Оскольскаго 1638 г., стор. 247-248. К. 1864. 2 ) Ojczyste spominki, т. II, стор. 71 -73: „в бубни на чорну раду”. 3 ) А. Ю, и 3. Р., т. X, стор. 219. 21. 36. праць Ком. зах.-р. та укр. права, в. 6. ,322 Лев Окиншевич że się nie spodziewali tak zgodney rady Czernieckiey у że się iey oba- wili” * ). Чорну раду 1663 p. так описує Самовидець: „Итакъ зложили часъ радѣ юня 17, заразъ уступивши в постъ петровъ, на которую раду такъ постановили были, жеби в тую раду ити пѣшо, безъ всякого оружжа. И за мѣстомъ разбито наметъ великій, на тое присланній от его цар ­ ского величества, при которомъ намѣтѣ и войско московское стало з оружжемъ за-для унимания своеволѣ, але тое мало що помогло. Як вдарено в бубни на раду”… Бруховецький прийшов пішки, без зброї, Сомко озброєний, з гарматами. Після промови В. Гагіна „заразъ крикъ стался з обохъ сторонъ о гетманство: одни кричатъ „Бруховецкого гет ­ маномъ”, а другіе кричатъ: „Сомка гетманомъ” и на столецъ обоихъ сажаютъ, а далѣй межи собою узяли битися и бунчукъ Сомковъ зла ­ мали”. Далі „сторона Сомкова мусѣла уступати до табору своего, а сто ­ рона Бруховецкого на столецъ всадили Бруховецкого, зопхнувши князя, и гетманомъ окрикнули, давши оному булаву и бунчукъ в руки… Але того часу князь BeAHKogagHHb не потвержалъ гетманства Бруховецкому, бо и до себе прити не моглъ за великимъ шумомъ межи народомъ”. Лиш на третій день була рада (коли Сомка відступили козаки), коли Бруховецькому „князь здавалъ з своихъ рукъ булаву и бунчукъ, под- тверждаючи гетманство, и припроводилъ въ соборную церковь святого Николая, где присягу виконалъ Бруховецкій зо всѣмъ войскомъ”. При цім був такий момент, коли Великого-Гагін наказував „жеби в тую раду пришовши, знаки войсковіе положилъ, жеби уся старшина уступила до ради до намету, а чернь войско жеби гетмана настановляли кого улюблять” 2 ). Про цю-ж раду 1663 р. маємо опис і П. Гордона, що опо ­ відає за неї, як видно, з слів кого-небудь із своїх товаришів — захід- ньо-европейських офіцерів на службі в Московській державі. „17 (червня) годин в 10 ранку окольничий з ’ явився з військом до царського шатра. Після того як було розставлено варту, Сомко з зброєю і розпущеними корогвами виступив з свого табору; те-ж зробив і Бруховецький. Хоч окольничий і наказав сказати їм, що вони мали з ’ явитися без зброї, 4 ) ГІ. К. К., т. IV. Від. ПІ, стор. 39 — 42. „Дня 9 листопаду в неділю чорна рада. Є майдан великий коло Спаської церкви, там зібралося з двацять тисяч черни. Хмель ­ ницький (про що я не знав) з полковниками затримався у себе (побоюючися черни) “ . Беньовський послав по гетьмана і він „прийшов з полковниками за звичаєм з непокри ­ тою головою, кланяючися на той й инший бік, увійшов у коло. Там-же, поклавши на шапку на землю булаву, що у них є за ознаку зречення, сказав кілька слів до черни ” про надіслання королівського комісара, щоб скасував московські накази. Потім була про ­ мова Беньовського, що наприкінці її „скасувавши царські уряди, взявши з землі булаву, віддав її від імени Його Королівської милости Хмельницькому, а другу — Носачеві на обозництво. З великою подякою і з оплесками прийняли Хмельницького. Поставив тоді вимогу, щоб чернь одразу-ж ствердила свою вірність присягою в церкві ” . Це було вико ­ нано, потім був обід у гетьмана, де „сами дивувалися й визнали, що не сподівалися на на таку згідливу чорну раду і що її боялися ” . 2 ) Літопис Самовидця, стор. 72 — 76. К. 1878. 70 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 323 проте вони не звернули на це уваги. Як прибув епіскоп, окольничий, узявши з собою царську грамоту і вийшовши з шатра, надіслав Сомкові і Бруховецькому наказ підійти без зброї з усіма старшинами і кращими козаками до шатра. Всі наказа виконали опріч Сомка, що залишив при собі шаблю і сагайдак. Коли піхота стала з обох боків, а окольничий, епіскоп, стольники і дяки стали на лави, прочитано царську грамоту, що в ній козакам наказувано обрати собі гетьмана та вказувано, як слід переводити це обрання Грамоту ще не дочитано ще й до половини, як поміж козаками почався великий галас: одні кричали „Сомко! * 1 , инші „Бруховецький! “ . Коли ці крики було повторено при знятих шапках, піхота Сомка, прийшовши з його бунчуком і корогвами вперед, накрила його корогвами й окликнула гетьманом. Підчас цього замішання околь ­ ничий та инші мусіли були зійти з лав та були вельми щасливі дій ­ шовши до шатра. Тимчасом козаки з партії Бруховецького принесли його бунчук та корогви на те місце, де був Сомко з своїм бунчуком, та відтіснивши його з прихильниками від цього місця зламали древко бунчука та забили того, хто держав його. Хвилювання було таке велике, що, коли-б не було з наказу полковника Штрасбурга кинуто кілька руч ­ них гранат, то козаки напевне зламали-б шатро; гранати-ж розчистили місце перед шатром, де залишилися тільки забиті та поранені. Сомко скочив на коня і повернувся з своїм розладнаним загоном назад до табору, його начальницьке берло й литаври захопив відділ Бруховець ­ кого. Бруховецький прийшов потім з епіскопом, та окольничим у шатро, щоб обміркувати становище. Сомко-ж надіслав до окольничого вимогу видати тіло бунчучного та поранених, на що одразу-ж було дано на ­ каза. Сомко вимагав також суду над особами, що забили й поранили декого з його козаків. Але окольничий наказав відповісти на це, що козаки Сомка сами подали привід до цієї сутички, з’явившися озбро ­ єними обирати його на гетьмана. Окольничий делегував до Сомка і його полковників якогось Василя Непшіна, вимагаючи, щоб вони мирно з ’ явилися до шатра, але вони відмовилися це виконати, бо побоювалися, що їх заб ’ ють, як Сомкового зятя бунчучного; окрім того вони сказал ’ , що гетьмана вони вже обрали. Тоді загін рейтарів провів Бруховецького до його табору. 18-го червня окольничий з епіскопом і полками прийшов до щатра. До Сомка і Бруховецького надіслано двох старшин з наказом їм з ’ явитися з своїми старшинами до шатра, а решті козаків без зброї зібратися на полі; вони обіцяли це виконати. Під цей час більша частина людей Сомка перейшла на бік Бруховецького; побачивши це, Сомко намагався біжати з небагатьма козаками, але, оскільки його переслідували його-ж люди, вратувався в російський табір, куди впустили його вкупі з його полковниками. Незадовго перед цим Васюта, здобувши дозвіл, поїхав до міста, де й передав дружину та діти в замок під охорону Михайла Михайловича Дмітрієва. Бачучи, що Сомко мав при собі тільки небагатьох людей і боючися, що козаки, зібравшися всі вкупі, вимага ­ тимуть видачі його з його прихильниками і заб ’ ють його, окольничий, 71 ,324 Лев Окиншевич за їх-же вимогою, надіслав їх у кількості 150 чоловіка, частково панів, частково слуг, до замку під прикриттям кінноти та піхоти. Бруховецький досить довго був зайнятий розподілом козаків, що перейшли до нього. Одержавши наказа з ’ явитися з своїми козаками до шатра, він наказав спитати: чи йти йому з зброєю, чи без неї; на це йому було дано від ­ повідь, що і він сам, і його козаки мусять з ’ явитися без зброї. Спочатку прибула його кіннота з старшинами, верхи і з корогвами але без зброї і вишикувалася в формі півмісяця, що кінці його притулялися до шатра; потім прибула чернь пішки і без зброї і була розміщена поміж кінно ­ тою. Коли все було налагоджено, Бруховецький сповісти^ про це околь ­ ничого, що пішов з епіскопом й товаришами до центра козацького війська; до нього назустріч пішов Бруховецький, його супроводили всі полковники, сотники, отамани, осавули та инш., які заявили, що обрали на свого гетьмана Бруховецького. Тоді окольничий наказав останньому пройти з своїм бунчуком перед козаками, що схиляли корогви до його бунчука і скидали шапки, визнаючи його таким чином за гетьмана. Після цього окольничий та епіскоп повернулися до шатра. Коли туди прийшов і Бруховецький, окольничий наказав йому йти з полковниками, сотниками й иншими до собору, щоб присягнути і здобути царське жа ­ лування. Бруховецький відповів, що виконає це, скоро тільки заспокоїть своїх козаків, які вимагали видачі Сомка й Золотаренка з їх прихильниками. Незабаром після цього вони всі пішли до міста і гетьман у соборі при ­ сягнув на вірність та поцілував Євангелію. В цей день і в наступні дні присягнули також полковники та инші старшини. Після цього гетьман здобув від окольничого царську грамоту, написану на пергамені золо ­ тими літерами, при цім стріляли з усіх гармат, що були в замку та в місті” * ). *) Дневникъ Гордона. Чт. в О-вѣ ист. и древн. 1892. III, с. 36 — 38. 2 ) Ми не наводимо тут за браком місця опису цієї ради Великого-Гагіна, одси- лаючи читача до додатку No 6 до нашої роботи. 72 Тут між иншим інтересні для порядку ради відомості про те, що рада „розмістилася в формі півмісяця, що кінці його притулялися до шатра” і те що козаки, призначаючи гетьмана Бруховецького, скидали шапки * 2 ). Раду 1672 р. так малює кн. Ромодановський: 17 червня по другім зачитанні статтів: „генеральные обозной Петръ Забѣла съ товарищи и полковники и вся войсковая старшина и козаки и мѣщане сказали, что они гетмана обирати готовы. И бояринъ… князь Григорей Григорь ­ евичъ Ромодановской съ товарищи перед шатромъ въ обозѣ велѣли для обиранія гетмана и рады устроить мѣсто. И устроя мѣсто, поставити на налоѣ Спасовъ образъ, а булаву положити на столъ, а знамя и бунчюкъ поставили у стола”. Всі, „изъ шатра на уготованное мѣсто на раду вышли; и перед Спасовымъ образомъ архіепископъ говорилъ молитву. А по молитвѣ, бояринъ генералнымъ и войсковой старшинѣ и всему ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XV11 — ХѴП1 ст.ст. 325 войску на всѣ четыре стороны говорилъ” — про дозвіл царя обрати гетьмана. „И, зговоря бояринъ рѣчъ, отступилъ съ товарищи отъ стола прочь. И обозной и судьи, писарь, полковники и вся старшина и все войско сеѣ стороны Днѣпра волными своими гласы обрали гетманомъ генералного судью Ивана Самойлова. И какъ обрали, что ему Ивану Самойлову быть гетманомъ, и полковники переяславскій Дмитряшко Райча, кіевской Костянтинъ Солонина, взявъ его Ивана подъ руки, по ­ ставили на столъ; и обозной Петръ Забѣла съ полковники, взявъ булаву, гетману поднесли и укрывали его знамены и бунчюкомъ”. Самойлович казав, що він гетьманства не хоче, а втім мусить прийняти його з умо ­ вою, що військо буде вірним цареві. „И обозной Петръ Забѣла со всею старшиною и съ козаки и съ мѣщаны, говорили: великому государю… и его государскимъ наслѣдникомъ съ нимъ гетманомъ служить въ вѣч ­ номъ подданствѣ они готовы; а онъ бы Иванъ булаву и знамя у нихъ принялъ и гетманомъ былъ. И Иванъ Самойловъ булаву и знамя и бун- чюкъ у обозного и у всей старшины и у войска принялъ и учинился гетманомъ”. Далі молебінь у боярськім шатрі; присяга гетьмана й ново ­ обраних старшин і підписування статтів і Ромодановський передав ствердну грамоту на гетьманство „и у старшинъ взяв войсковую печать (гетьманові) отдали”. Далі — бенькет ’ ). Рада 1687 р. „Da von den Kosaken etwa 800 Mann zu Pferde und 1200 zu Fusze eine Stunde lang auf der Ebene gestanden hatten, wurden sie in den Kreis gerufen. Sobald sie daselbst angekommen waren, traten die Vornehmsten von ihnem naher und begaben sich mit den Bojaren in die Kirche, .wohin ihnem die Zeichen Viertelstunde lang Gebete waren ver- richtet worden, kamen sie alle wieder heraus, und die gedachen Insignien wurden wieder auf den Tisch gelegt. Darauf trat der Generalissimus auf eine Bank und sagte zu den Kosaken dasz ihnen die Żaren crlaubten sich nach ihrem alten Gebrauche einem Hetman zu wahlen, und dasz ein jeder von ihnen bei der Wahl frei seine Stimme geben konne. Er verlangte also, dasz sie sich erklaren sollten. Anfanglich herrschte eine kleine Stille worauf einige von den Nechsten den Maseppa nannten. Dieses verbreitete sich immer weiter, bis alle auf gewisze Art schrien, sie verlangten den Maseppa zum Hetmann. Einige nannten zwar einen gewiszen Borkowski, sie wurden aber bald zum Stilschweigen gebracht, da der erste Ausruf wiederholt wurde. Der Generalissimus fragte sodann die vornehmsten Kosaken, wen sie zu ihrem Hetman haben wollten, und alle antworteten einmiithig, den Ma ­ seppa. Darauf stieg der Dumnoj Djak auf eine Bank und las mit lauter Stimme den Eid, vor den sie schworen sollten, deszgleichen wurde das Buch den Artikeln herbeigebracht, welches sie zu unterschreiben verspra- chen, sowie der Hetman, den Eid zu leisten. Nachdem dieses letzere auf die gewohnliche Art, da namlich der Hetman dem Diak die Eidesformel nachsprach, geschehen war, so wurde das Buch mit den Artikeln gebracht, *) А. Ю. и 3. P., T. IX, c. 944-950. 73 ,326 Лев Окиншевич welches der Hetman und alle die vornehmsten Personen, welche zugegen waren, unterschrieben. Eben dieses Buch wurde nach alien ansennlichen Stadten gebracht und von der Geistlichkeit, den Magistraten und den vor- nehmen Kosaken, welche bei der Wahl nicht zugegen gewesen waren, unter ­ schrieben. Darauf nahm der Bojarin den Gommando-Stab (Buława) den Buntchug und die zarichen Fahnen, welches die Insignien der Hetmans — wiirde waren und ubergab selbige dem neunen Hetman, der sie an einige welche bei ihm standen abgab. Nach abgestatteten Gliichwunschen setzen sie sich zu Pferde und ritten nach dem Lager zuriick, und der Hetman begleitete den Bojarin bis auf den halben Weg “ ’ ). Що-ж дають нам ці описи й инші відомості, щоб визначити поря ­ док скликання й переведення генеральної ради? Скликав раду гетьман або вища старшина, що урядувала в період міжгетьмання. Для цього розсилалися універсали по полках. До нас дій ­ шли універсали полковника й опікуна (наказного гетьмана?) Скидана з 1637 р. Перед тим р. 1636 універсали розсилав гетьман 2 ). На початку р. 1662 писав до Москви Переяславський воєвода кн. Волконський, що наказний гетьман Сомко писав „во всѣ полки и полковником, что им всѣм учинить рада в Киеве…” 3 ). В липні 1669 р. московський уряд дорікав Дорошенкові, що цей „листы и универсалы свои на сю сторону Днепра к полковником: к Переяславскому и к Прилуцкому прислал, и призываешь ихъ на раду единаго ради Гетманского начала *) Коли коло 800 чоловіка кінноти та 1200 піших з козаків з годину стояли в до ­ лині, закликано їх у коло. Як тільки вони сюди прийшли — знатніші з них виступили ближче й пішли з боярами до церкви, куди перед ними несли ознаки гетьманської гід- ности. Після того, як коло чверти години відправлювано молитви, вийшли вони всі знов і згадані інсигнії було знову покладено на стіл. Після цього став Генералісимус на лаву і сказав козакам, що царі їм дозволили обрати за своїм стародавнім звичаєм гетьмана та що кожний з них на обрання може вільно подати свій голос. Він бажав, щоб вони їх заявили. Спочатку панувала коротка тиша, потім деякі з ближчих назвали Мазепу. Це поширювалося все далі, аж всі на певний спосіб кричали, бажаючи Мазепу гетьманом. Деякі, що правда, назвали такого Борковського, але були швидко змушені замовчати, тому що перший викрик повторювався. Тоді Генералісимус запитав знатніших коза ­ ків, кого-б вони хтіли мати за свого гетьмана, і всі однодушно відповіли — Мазепу. Після цього думний дяк став на лаву й голосно прочитав присягу, за якою вони повинні присягати; також було принесено книгу з статтями, яку вони обіцяли підписати; так само, як і гетьмана, приведено щоб виконав присягу. Це останнє відбулося звичайним спосо ­ бом, бо за думним дяком гетьман повторив формулу присяги; було принесено книгу з статтями, яку гетьман і всі знатніші особи, що при цьому були, підписали. Саме цю книгу було надіслано до значніших міст і там підписали її духівництво, магістрати та знатні козаки, що не були при обранні. Після цього взяв боярин булаву (den Com ­ mando-Stab), бунчук і царські корогви, які були за ознаку гетьманської гідности й пере ­ дав їх новому гетьманові; той віддав їх кільком з тих, що стояли біля нього. Після поздоровлень посідали вони на коней і поїхали назад до табору, а гетьман проводив боярина аж до половини дороги”. Tagebuch, 1J, стор. 190 — 191. 2 ) М. Г р у ш е в с ь к и й, Іст. Укр.-Руси, т. VIII, стор. 228. 3 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 475 Білгородськ. Стола Розряда, а. 195. 74 ,Генеральна рада на Україні-ГетьмаНщині XVII — ХѴІІІ ст.сі. 32І и водностей” ’ ). Маємо один із цих універсалів гетьмана Дорошенка, а саме — до полку Прилуцького. В нім він „4 дня, мѣсяца не напи ­ сано”, завважує російський перекладач, закликає на раду такими сло ­ вами: „прошу чтоб вы — конный, пѣшие, такъ полковникъ, судьи, есаулы, сотники, атаманы і все купно того полку товариство, кто толко отчины своей Украине добру общему і водностямъ, за которые кровь свою роз- ливаемъ, есть желательные” (прибували) * 2 ). *) Книга No 1 Малорос. Приказа, а. 524. 2 ) Ibid., а.а. 305 — 306. 3 ) Максимовичъ, т. І, стор. 481. 4 ) Додаток No 2. 75 Народня пісня, згадуючи за раду, теж каже, що гетьман з гене ­ ральним писарем (Богдан Хмельницький з І. Виговським), скликаючи раду: „Од своїх рук листи писали, По городах, по полкових, по сотенних розсилали”. Або ще докладніше: „Зажурилася Хмельницького сѣдая голова, Що при ему ни сотниковъ ни полковниковъ нема; Часъ приходить умирати, Нѣкому порады дати. Покликне вонъ на Ивана Выговського, Писаря войськового: „Иване Выговський Писарю войськовый. Скорѣйше бѣжи, Да листы пиши, Щобъ сотникы, полковники до мене прибували Хоть мало пораду давали”. То Иванъ Выговській, Писарь войськовый Листы писавъ, До всѣхъ розсылавъ. То сотникы, полковникы, якъ ихъ прочитали, Усе покидали, До Гетьмана Хмельницкого скорѣйшъ прибували” 3 ). Це все універсали центральної влади України. Очевидно, як пра ­ вило скликала на раду вона. Инколи-ж могли передавати цей заклик у своїх універсалах окремі полковники. Отже в листі до воєводи І. Ча ­ адаева 13 червня р. 1662 Київський полковник В. Дворецький каже про те, що він „писал до своих казаков универсалъ, которые в замку Киев- скомъ есть, оба мнѣ по (sic!) могли вмѣсте со мною ѣхать на тую раду для обранія гетмана…” 4 ). В додаткові-ж No 1 до цієї роботи подаємо цей універсал В. Дворецького. Він писаний того-ж 13 червня 1662 р. Мова в нім, очевидно, мовиться про раду в Зінькові, що проектував ,328 Лев Окиншевич скликати російський уряд. В данім разі універсал передає наказ не української влади — владу наказного гетьмана Я. Сомка не визнавала низка полковників, — а влади російської — „против указу его Государ- ского Величества”. Инколи-ж запрошення на раду розсилали представники влади ро ­ сійської. Отже у вересні 1662 р. кн. Г. Ромодановський сповіщав Мос ­ кву про те, що він надіслав до всіх полковників запрошення йти на раду до Зінькова ’ ). Про отримання такого запрошення писав до Москви наказний гетьман Я. Сомко: „князь Ромодановскій з Зѣнкова прислал к намъ, чтоб есмя в Зѣнков в раду с полковниками ѣхали на обрание гетмана” * 2 ). Тут запрошення надсилає російський головний командувач, бо Зіньківську раду хотіла скликати російська влада всупереч бажанню репрезентанта української влади наказного гетьмана Сомка, через його голову звертався Ромодановський до української місцевої влади, до полковників. Отже цей факт не є характерний (він характеризує лиш певний, короткий час) і не є нормальний. Складніша є справа з запрошенням, що його той-же Ромодановський надіслав у лютому 1669 р. Переяславському полковникові Дмитрашкові-Райчу, на Глухівську раду 3 ). Тут неясно, чому на раду скликає й запрошує не наказний геть ­ ман Многогрішний, а кн. Ромодановський. Можна проте припустити, що запрошував останній лиш одного Дмитрашку-Райчу й лиш самий Пере ­ яславський полк — це були прихильники Суховія й їх могли кликати й росіяни, підкреслюючи цим бажаність їх участи в раді 4 ). ‘) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 499, Білгор. Стола Розряда, а. 18; столб. No 769, а.а. 191 — 192. 2 ) Ibid., Столб. No 82, „Разных Столов”, Розряда а.а. 2 — 3. °) Ibid., Книга No 3, Малор. Приказа, а. 247. 4 ) Те що на раду 1662 р. у Київі скликав еп. Методій (В. Е й н г о р н, op. cit. Чтенія… 1893 р. кн. II, с.с. 171 — 172), явище так само цілком екстраординарне. ») А. Ю. и 3. Р., т. X, cc. 217-218. “ ) Ibid., дод. до т. VII, с. 351. ’ ) Д. Бантышъ-Каменскій, Источники. Ч. II, с. 179. 9 ) Б.-К а м„ Исторія Мал. Рос. ч. Ill, с. 438, Вид. Іогансона. 76 Порядок розміщення — такий. У Лясоти козаки роблять коло. І на раді 1638 р. в таборі у Старця бачимо, що польських посланців ставлять „посередь кола” козацького. На раді 1654 р. в Переяславі „учинили кругъ пространный про гетмана и про полковниковъ” 5 * ). За С. Беньовським на раді 1660 р. в Корсуню Ю. Хмельницький „wszedł w circuł”. 14 січня 1663 р. у Бруховецького, тоді ще „кошового геть ­ мана”, була рада „на радѣ в кругу Иванъ Брюховецкой государеву грамоту чолъ всѣмъ козакамъ” ®). „Кругъ” же, як форму ради, називає й акт обрання 1708 р. Скоропадського 7 ). Року 1727, коли обирали Апостола, був наготований на майдані поміст, який „окруженъ был солдатами и народом” 8 9 ). Це звістки з різних часів. Всі вони говорять за коло, як форму зборів ради. Тільки Гордон каже про Ніженську раду 1663 р., що була вона „в формі півмісяця, що кінці його притулялися ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — ХѴІІІ ст.ст. 329 до шатра”. А втім оскільки тут кінці притулялися до шатра — певна річ також було коло і тільки, можливо, великий розмір намету москов ­ ських представників робив вигляд, що збори стоять у формі півмісяця. Біля шатра стояли козаки й на раді 1672 р. в Козацькій Діброві. Отже й тут разом із шатром було коло. На раду скликали, б ’ ючи в бубни чи в котли. Такий бубон ми ба ­ чимо на раді 1638 р. у Старця. Такі бубни згадуються в червні 1651 р. ’ ). А в листі з-під Берестечка в червні-ж 1651 р. про козаків сказано, що „kotły takie mają, ogromne, jakoby w Majdanie naszym na pobudkę bijące kto słyszał” * 2 ). І на раді 1654 p. „бито въ барабанъ” 3 ). На раді 1663 р. „вдарено в бубни на раду” 4 )… Це лишилося і в ХѴІІІ ст., хоч і в ин- шій вже, офіційнішій і врочистішій формі: „посылавъ определенной аѳицеръ с трубачем и с литаврами и данъ ему обьявительной Указъ, чтоб, какъ духовной такъ и свѣтские, собрались всѣ и были готовы в помянутомъ числѣ” 5 )… Отже бубнами й котлами скликалося на раду е ). ‘) Ojczyste spominki, т. II, с. 71. 8 ) A. Grabowski, Starożytności .. с. 326, т. II, „Котли мають такі великі, як такі що у нас б ’ ють на місці паради на військову зорю”. 3 ) А. Ю. и 3. Р„ т. X, с. 217. 4 ) Літ. Самовидця, с. 72 — 76. 6 ) Додаток No 12. 6 ) Опріч функції котлів при ‘скликанні ради їх вживалося й щоденно. Адже в та ­ ємному указі р. 1734 кн. Шаховському читаємо: „в котлы бить і войсковой музыке пред войсковым двором іграть ежедневно по утру і в вечеру і в другие случаи, по прежнему ихъ обыкновению”. Кн. No 79/1806, Малор. Експед. Сената, а. 323. ’ ) Op. cit., с. 173. s ) Акад. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, ч. I, с. 259. 9 ) Ibid., с. 262. 77 Присутність на генеральній раді це було, як ми бачили, право пев ­ них груп української людности. А втім, чи був з неї обов ’ язок? Від ­ повісти на це важко. Скоріше треба відповісти позитивно. Адже Лясота оповідає про кінець XVI ст., що 20 червня р. 1594 „після обіду осавули знов скликали в коло весь народ, деяких навіть заганяли туди киями” 7 ). З Скиданових універсалів р. 1637 можна вивести, що за нез ’ явлення на раду карали. Отже в універсалі 24 жовтня Скидан закликає козаків збиратися з зброєю й припасами. „Там, у раді зібравшися, будемо ра ­ дити, щоб з доброю славою і пожитком нашим усе було”. Мають козаки з ’ явитися „під ласкою військовою і каранням військовим” 8 ). В иншім універсалі від 4 листопада він наказує „під горлом” збиратися на раду в Мошни. Але в першім універсалі мета зборів — виправа „проти того ворога нашої грецької віри”. А в другім мають зійтися „аби ми тим бездушникам і неприятелям віри нашої відправу дали” 9 ). Отже справжня загроза каранням — не за нез ’ явлення на раду, а за уникання участи в поході. Звичайно, треба припустити, що у XVII ст., де на радах ба ­ чимо полкові делегації — присутність козацтва, що спеціяльно з ’ їздилося на раду, була обов ’ язкова. Це між иншим доводить універсал Київського ,330 Лев ОкиншевйЧ полковника В. Дворецького 13 червня 1662 р., що про нього ми вже згадували. В нім полковник повторює: „еще і вторицею вамъ приказы ­ ваю, чтоб есте, никакими недосугами домашними не отговариваючи, яко скорѣе до нас приѣзжали, инако не чинячи” 1 ). ’ ) Додаток Ns 1. 2 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. Ns 475, Білгор. Стола Розряда, а. 491. 3 ) Столб. Ns 5859 Малор. Приказа, а. 8. 4 ) Додаток Ns 1. 6 ) Додаток Ns 7. ) 6 ) А. Ю. и 3. Р. Дод. до т. VII, стор. 351. 78 Чи мала рада свій сталий, заздалегідь оголошений порядок ден ­ ний? Категорично не можна казати за це, маючи на увазі значну не ­ організованість зборів установ такого типу. Але, очевидно, у загальних рисах уявління про ненормальність ламати оголошений порядок дня про порушення при цім звичаєвого права, що на нім базувалася ця установа — було. От приміром у травні 1662 р. писав до кн. Ромодановського Ніженський полковник В. Золотаренко, що епіскоп Методій „говорил какъ де их Яким Сомко обманул, ево и полковников в Козелце; что они съѣхались не о той раде что гетмана обрать, (а) чтоб сьѣхатца об ыных войсковых дѣлах и о мѣдных денгах твоих великого Государя. И, заманя де их в Козелецъ, завел вночи пехоты тысячи с три и почал де им говорить о обиранье гетманском” 2 ). Єпіскоп казав правду. Дійсно 11 квітня 1662 р. наказний гетьман Я. Сомко писав йому, що рада в Козельці має бути „для порядку, а не на об ­ ранье гетмана, и о казнѣ Его Царского Величества мѣдной, чтоб она въ людех не ходила, но во всѣхъ полкѣх была достойною ценою до Его Царского Величества воли впред имано” 3 ). Це листування й свід ­ чення доводять, що український діяч єпіскоп Методій різко реагував проти постави непередбаченого в порядку дня питання. Адже рада мала відбутися на те, щоб вирішити справи поточного управління („для порядку”, „об ыных войсковых дѣлех”). Здебільшого-ж в універсалах, що закликали на раду, говориться досить невиразно про порядок дня ради, її скликається „для порядку и обрання гетмана” 4 ), „о добром посовѣтовати и достойного человѣка началным обобрати” 5 ). Тут ясно тільки те, що мова мовиться про обрання гетьмана. „Порядок” же та нарада „о добром” — поняття вельми невиразні й широкі. Хто відкривав раду і головував на ній? На раді 1638 р. — гетьман Гуня. Раду, що про ню оповідається в листі Бічинського 8 червня р. 1651, відкрив Богдан Хмельницький і розповів про згоду короля помиритися. На раді 1654 р. виразно грає головну ролю Богдан Хмельницький. Коли він прийшов, почалася рада. Він на ній промовляв і запропонував приєднатися до Москви. Раду 1660 року відкрив Ю. Хмельницький — „rzekł kilka słów do czerni”. В січні р. 1663 у Бруховецького була рада, де він читав царську грамоту козакам 6 ). Гетьман, отже, головує на генеральних радах. А втім не завсіди. Більшість рад, що відбувалися на Лівобережній Гетьманщині, відбува- ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 331 лися за згодою московської влади і в присутності її уповноважених. Ці уповноважені відкривають раду, читаючи царську грамоту з дозволом обрати нового гетьмана (більшість рад вже звязувалася з цим актом). Але неясно як, за чиїм проводом відбувалося саме обрання. Про нього завсіди говориться, що козаки „вольными голосами выбрали”. Думається, що тут головувала старшина — або колективно (це на таких широких зборах цілком припустимо) або її найстарший рангою чи найвпливові- ший представник. Таку, мабуть, ролю грав на раді 1669 р. П. Забіла — генеральний обозний, бо згодом він казав, що статті на цій раді „ста ­ вилъ онъ” — тоб-то він од імени козацтва виступав в переговорах на раді з московськими уповноваженими. За розпорядників ради була козацька старшина. Певна річ, що такі широкі збори потрібували розпорядників. Адже, як видно, навіть не всі могли чути усні переговори на раді, то-що. Не могли всі водно ­ раз і заявляти про свою думку. Ось чого підчас ради 1654 р. в Пе ­ реяславі „полковникъ переяславской — Тетеря, ходячи въ кругу, на всѣ стороны спрашивалъ: вси ли тако соизволяете?” 1 ). Переяславський пол ­ ковник був у даному разі в ролі розпорядника певно як людина, що у підвладнім їй місті одбувалася рада. В инших випадках в ролі розпо ­ рядників здебільшого виступають осавули. Ми бачили, як Лясота опові ­ дав про те, що вони скликали на раду козацтво. В иншім місці він опо ­ відає, що „осавули (начальники, що їх можна прирівняти до поручників) обійшли навкруги велике коло й про все сказане розповіли иншим ко ­ закам” 2 ). І на раді 1654 р. в Переяславі після того, як вийшов гетьман, „Ясаулъ войсковой велѣлъ всѣмъ молчать” 3 ). Граб ’ янка каже про Чиги ­ ринську раду 1657 р., що „настроилися согласно вси, приводомъ асау- ловъ генералнихъ и иннихъ итти къ Юрію”, прохати, щоб він узяв булаву * ). А Самовидець додає, що на цій раді „пытано по колка кротъ през асауловъ войска, на чомъ бы воля іхъ была…” 5 ). Все це акти розпорядчого характеру, що доводять певні функції осавулів генеральних на козацьких радах. Як далекий відгомін оцих функцій було мабуть те, що на „обранні” р. 1750 в Глухові К. Розумовського козацькими „пол ­ ками командировалъ Асаулъ Войсковій-Генеральній господинъ Якубо ­ вичъ на лошадѣ” 6 ). Певні функції мав на генеральній раді й генераль ­ ний писар. Адже раз-у-раз точилися на радах XVII ст. складні перего ­ вори політичного характеру. В Лівобережній Гетьманщині встановлялося на раді нові статті-умови з Москвою. Тут необхідна була участь най ­ ближчого помічника гетьмана в справах дипломатичного характеру — генерального писаря. І справді р. 1672, коли читалося статті поперед- ’ ) А. Ю. и 3. Р., т. X, стор. 219. 2 ) стор. 171. 3 ) А. Ю. и 3. Р., т. X, стор. 217. 4 ) стор. 156. 6 ) стор. 72 — 76. в ) „Основа” 1862, No 2, стор. 49. 79 ,332 Лев Окиншевич ньої Глухівської ради, „писаръ Карпъ Мокрѣевъ тѣхъ Глуховскихъ всѣхъ статей смотрилъ по тетрадемъ по своему бѣлорускому писму” 1 ). ‘) А. Ю. и 3. Р., т. IX, стор. 935 — 940. 2 ) П. К. К., т. IV, стор. 240. Вид. 1859. „Не заперечую, що мене просили багато з полковників, щоб узявся керувати бу ­ лавою, але це не в основна причина, що виходить із звичаю й права Військ Запорозьких, які з прав вільностей своїх і свободи за вищу дорогоцінність мають право вільного обрання гетьмана, що його за їх звичаєм обирається не голосуванням; якщо-б кого, хоч і не запропонованого, назве загальний голос, той невільно має погодитися; і хоч-би вперто пішов супроти їхньої волі, має поступитися необхідності, згідно з відомим на ­ строєм козацьких умов”. 3 ) Гордон, Tagebuch, II, стор. 190. „Спочатку панувала коротка тиша, потім деякі з ближчих назвали Мазепу. Це по ­ ширювалося все далі, аж усі певним способом кричали, бажаючи за гетьмана Мазепу. Деякі, що правда, назвали такого Борковського, але незабаром мусіли замовчати, тому що перший викрик повторювався”. 4 ) Д. Бантышъ-Каменскій, Источники, ч. II, стор. 179. 80 Порядок обмірковування й голосування на радах характеризує Тетеря р грудні 1662 р. в листі до польського короля „Non nego żem był od wielu requisitus Pułkowników, abym się podiął attendere Buławię, lecz nie iest to fundamentalis ratio, zwyczaiu у prawa Woysk Zaporózkich, które za nayprzednieyszy Wolności, Praw, у Swobod swoich maią Kleynot, Artykuł iiberae Electionis Hetmana; którego non per uota obierać zwykli, ale kogo, lubo non requisitum, swemi hurmen okrzykną głosami. Ten invitus musi się podiąć sin secus pertinaciter stawaiąc woli ich fatis cedere trzeba, se ­ cundum solitam humorow Kozackich methodum” 2 ). Отже голосування пра ­ вильного не було, але були вигуки натовпу, що вирішували справу. Але, звичайно, голоси могли й розділитися. В такім разі вирішувала справу позиція явної більшости присутніх. Так було, приміром, на раді 1687 р. Частина присутніх кричала ім ’ я Мазепи, бажаючи його мати гетьманом, инша — менша частина — називала ім ’ я генерального обозного Борков- ського. Про це так оповідає П. Гордон: „Anfanglich herrschte eine kłeine Stille, worauf einige von den Nachten den Maseppa nannten. Dieses ver- breitete sich immer weiter, bis alle auf gewisze Art schien, sie verlangten den Maseppa zum Hetman. Einige nannten zwar einen gewiszen Borkowski, sie wurden aber bald zum Stilschweigen gebracht, da der erste Ausruf wiederholt wurde” 3 ). Так було й на раді 1708 р., де нечисленні (чи такі, що боялися виявити свою волю) прихильники Полуботка мусіли замовчати, бо більшість кричала ім ’ я Скоропадського 4 ). Якщо-ж мен ­ шість вперто трималася свого погляду, рада не могла ухвалити певної постанови. Так було на раді 1661 р. під Ніженем. Про неї маємо таку звістку: „была у нихъ по Пасцѣ въ третьее воскресенье, подъ Нѣжи ­ номъ въ полѣ, отъ Нѣжина съ милю (рада); а на той радѣ были окол- ничей князь Григорей Григорьевичъ Ромодановской съ товарыщи и го ­ сударевы ратные люди, всѣ полки, которые съ нимъ; а въ Нѣжинъ околничей князь Григорей Григорьевичъ пришелъ съ ратными людми ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 333 напередъ рады за три дни. Да на радѣ жъ былъ столникъ Семенъ Змѣевъ, а пріѣзжалъ отъ Чернигова изъ за Десны рѣки безъ войска, а войско его стояло за Десною. Да на радѣ жъ были наказной гетманъ Якимъ Сомко, да Нѣжинской полковникъ Василей Золотаренко, да Прилуцкой Лазарь, Лубенской Щамрицкій, Миргородцкой Павелъ Житовицкій, Полтавского полку сотники тѣхъ городовъ, которые великому государю добили челомъ, и все войско тѣхъ полковъ, которые при Якимѣ Сомкѣ. И на радѣ говорили войскомъ о гетманскомъ обираньѣ и о войсковомъ о всякомъ порядкѣ; и которые полки поблизку къ Переяславлю, Лубен ­ ской, Миргородцкой, Прилуцкой, и Ахтырцы, и Сумскіе, и Рыбенскіе Черкасы обирали гетманомъ Сомка, и Черниговцы хотѣли на гетманство его же; а Нѣжинцы одни обирали на гетманство полковника Василья Золотаренка; и приговорили на радѣ всѣмъ войскомъ о гетманскомъ обираньѣ положить на волю царского величества, кого онъ великій го ­ сударь пожалуетъ въ гетманы” ‘). Отже тут прихильники Золотаренка, що становили, мабуть, меншість на раді, але групу все-ж-таки досить, як видно, численну (бо це відбувалося на їхній ніженській території), не дали обрати на гетьмана Сомка. Очевидно лиш явна меншість мусіла підлягти ухвалі явної більшости. Порядок, як опитувано волю присутніх’ на раді, можна бачити з Лясотиного оповідання, де осавули розповідали козакам про те, що говорилося в кругу. Вони-ж, звичайно, на спокійній раді передавали старшині те, що кричали й говорили в колі. Це не змі ­ нилося й р. 1654, бо в Переяславі, як ми бачили, полковник П. Тетеря ходив по колу й питав присутніх за їх згоду. Инколи присутні виявляли цю згоду тим, що кидали вгору шапки. Так було ще наприкінці XVI ст., бо Лясота оповідає, що чернь „виявила згоду голосними криками, ки ­ даючи шапки догори” 2 ). В серпні 1636 р. на раді на Росаві: „одні шапками кидали йти за гарматою на Запорожжє і потім зараз на мрре, инші — щоб іти на волость і там грабувати по містах” 3 ). Цей звичай не зник і на Гетьманщині, бо кидали шапки вгору обираючи П. Те ­ терю” 4 ), а Гордон оповідає, що кидали шапки викрикуючи імена Сомка й Бруховецького на раді 1663 р. 5 ). *) А. Ю. и 3. Р., т. V, с. 56. 2 ) стор. 171. 3 ) Акад. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, ч. І, с. 230. 4 ) Korzon, Op. cit., т. II, с. 372. s ) Дневникъ Гордона, Чт. М. О-ва 1892, III, с. 37. Також додаток No 6. 81 Як-же було за рівної приблизно кількости представників двох пар ­ тій чи двох, чи більше поглядів на дану справу? Ми знаємо, що на Січі в таких випадках раз-у-раз доходило до бійки. На Гетьманщині, де ради, що стали не за ординарне постійне явище, а відбувалися з пев- ною урочистістю, таких бійок ми не бачимо. Але й тут лиш вона могла вирішити справу, коли було двоє більше-менше рівних партій. Так і було на раді 1663 р. під Ніженем, куди військо наказного гетьмана Сомка прийшло з зброєю, з гарматами й готувалося до справжнього бою. ,334 Лев Окиншевич Тільки через присутність московського війська та зраду Сомкових козаків рішучої баталії не було, хоч і були окремі дрібні бійки й були забиті та поранені. У квітні 1662 р. в Козельці у Я. Сомка був посланець від право ­ бережного гетьмана Ю. Хмельницького. Він оповідав „что была де в Заднепръских полкѣх у него Юраса рада. И на той де раде многие говорили, что им от татар и от ляхов насилство и разорение великое, а обороны к себѣ ни откуды не чают. И та де у них рада разорвалась, что Гетман Хмелницкой переня^на себя: что то все он расправлять по росказанью будет Королевскому и Хана Крымского” ’ ). Рада тут „ра ­ зорвалась”, як свідчив Хмельниченків посланець, або як висловивсь пе ­ рекладач на російську мову. Це визначає, що не ухвалила вона жадної постанови. Гетьман „перенял на себя” цю справу, думаємо тому, що на раді не з ’ ясувалося певного виходу з складного становища, або накрес ­ лювалися виходи різні, протилежні. Маємо тут справу також з способом погодити суперечності чи вирішити складну проблему, передавши її на волю влади виконавчої. Взагалі-ж кажучи про порядок обмірковування й вирішення справ на радах генеральних, завсіди треба пам ’ ятати про активну ролю на них старшини, що ще за Лясоти робила своє окреме коло, слово якого най ­ більше важило. Такий вплив був і далі. Приміром, складне питання про статті-умови з Москвою обмірковувала старшина. Звичайно, це мало свої позитивні сторони з чисто технічного боку; адже довго обмір ­ ковувати й погоджувати складні справи не було зручно на таких чис ­ ленних зборах, як генеральна рада. Але звідси випливало й те, що ви ­ рішення цих справ було в інтересах групи (згодом класи, а далі й стану) старшини. Як довго одбувалися ради? Більшість — не більше як протягом одного дня, кількох годин. Але раз-у-раз зустрічаємо, що на першій раді справи не вирішується, вона є занадто складна для цього. Тоді збираються другі збори другого дня, або за кілька днів. Отже рада в Чигирині 1657 р. збиралася двічі — за московським свідченням 25 та 26 серпня, за Самовидцем другі збори відбулися третього дня. Рада в Корсуню 1660р. тяглася три дні — 20 — 21 й 22 листопада * 2 ). Чигирин ­ ська рада 1663 р., де було обрано на гетьмана П. Тетерю, як свідчив Я. Сомко, тяглася 2 дні — 1 та 2 січня 3 ). Рада в Глухові р. 1669 зби ­ ралася двічі — 3 та 6 березня. В проміжні дні старшина козацька дого ­ ворювалася з московськими представниками про умови-статті 4 ); рада *) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб ’ . No 5859 Малор. Приказа, а. 80. 2 ) П. К. К., т. IV, З, с. 39 — 45. 3 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 499 Білгор. Стола Розряда, а. 126. 4 ) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, стор. 83 — 96. 82 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 335 в Козацькій Діброві р. 1672 тяглася два дні 16 та 17 червня ‘)• Рада в Корсуню, за Дорошенка, як свідчить московський полонений, тяглася „денъ з десять” * 2 ). Отже, з цього виходить, що не неодмінно треба було закінчувати раду в один день. Звичайно, повторні збори не доводиться визнавати за раду самостійну. Адже обмірковувалося й вирішувалося в них той самий, так-би мовити, порядок денний. З другого боку і склад їх був тотожній. Таким чином правильніше буде вважати повторні збори за продовження ради. ’ ) Ibid., т. IX, стор. 935 — 940. 2 ) Ibid., т. VIII, стор. 137. 3 ) Акад. Василенко, op. cit., стор. 375. 4 ) Лѣтоп. Величка, т. IV, стор. 139. 83 VII. Компетенція генеральної ради. Справи зовнішньої політики України. Статті-умови з Москвою й порядок їх ухвалення. Рада як орган держави вирішує найголовніші й найкардинальніші справи зовнішньої політики. Ця її функція не новина після 1648 р. І давніше на раді ухвалю ­ вано важливі політичні справи. Ще одна з старіших звісток про раду — Лясотине свідчення — саме про компетенцію ради в справах зовнішньої політики говорить. Адже рада обмірковувала питання про участь у війні цісаря з Туреччиною. Але це були здебільшого справи класи козацтва українського і коли инколи набирали вони трохи не загально-держав ­ ного значіння для всенької Польщі, то залежало це від впливу і ваги цієї класи в польській державі. Як приклад можемо назвати раду 1627 р. в Каневі, що вирішила відмовитися від участи в польсько-шведській війні 3 ) — безсумнівно важливий для Польщі політичний акт. Сюди-ж треба однести й всі ради козацькі, що ухвалювали повстання проти по ­ ляків та протягом цього повстання обмірковували й вирішували проблеми війни та миру, й умови цього миру з польською державою. Отже, при ­ міром, якщо вірити свідченню „О войнѣ Остраниновой зь ляхами на Украинѣ Малороссійской”, в універсалі від 20 березня 1638 р. гетьман Острянин пише, що почувши про утиски народу українського „не тилко ми новообраній гетманъ, лечъ и все войско запорожское жалостію ве ­ ликою взрушени будучи, постановилисмо згодного нарадою и совѣтомъ рушити зъ Коша Запорожского зъ войскомъ на Украину Малороссій ­ скую для освобожденія народа” 4 ). Отже, приміром, у 1638 р. в окопах коло Старця договорювалася рада козацька про умови миру з поляками. А того-ж 1638 року на Масловім Ставу козацька рада змінила правні форми устрою козацького війська. За Богдана Хмельницького рада генеральна раз-у-раз вирішала важливі питання зовнішньої політики нової української держави. Отже, ,336 Лев Окиншевич р. 1648 на ній провадяться переговори з польськими комісарами на чолі з А. Киселем 1 ). Це було на Різдво, а перед тим у червні 1648 р. „była rada waleczna” пише А. Кисіль до Гнєзненського архієпіскопа в листі, що його тут наводимо вдруге „w ktorey 70.000 kozakow było. Czytano tedy list moy i po długich hałasach у burzach sam Chmielnicki począł przypominać moię confidentią, dopomogli mu tego i drudzy z starszyny kozacy, sprawił te dedyconclusia u nich… słuchać rady moiej у dufać mi, у poslow wyprawić, supersedere ad omni hostilitate, у Ordę zatrzymać, a czekać, na rezolutią dalszą; Ordy iednak nieodpuszczać, ale ią w polach koczuiąca zatrzymać…” 2 ). Це було тоді, коли Петроній Ласко віддав лист і дарунки Киселя військові запорозькому. На тій-же раді приймано та ­ кож послів черкеських і московських 3 4 ). В червні р. 1651 під Берестеч ­ ком козаки на раді ухвалюють не миритися з поляками * ). Нарешті, рада 1654 р. ухвалила такий важливий в історії української нації акт як приєднання до Москви. ’ ) Літ. Самовидця, стор. 17 — 18. 2 ) Памятники, изд. вр. комиссіей для разбора др. актовъ, т. I (В. 1-е). Відд. 3, No 17, с. 90 — 91. „Зрештою була військова рада, що в ній було 70.000 козаків. Читано тоді мого листа; після довгих криків та хвилювань, сам Хмельницький почав пригадувати моє обнадіювання, допомогли йому в цім і инші козаки з старшини; досягнув того висновку від них… слухати ради моєї й довіряти мені та послів виправити, одмовитися від усякої ворожости; і орду, затримати, а чекати на дальшу резолюцію; орди проте не відпускати, але затримати її кочуючу у степах”. 3 ) М. Грушевський, Хм-на в розцвіті, стор. 18. 4 ) A. Grabowski, Ojcz. spominki, т. II, стор. 72. °) А. Ю. и 3. Р., т. III, стор. 401, 404. 6 ) Липинський, Україна на переломі, стор. 230. 84 „При цьому в часи Б. Хмельницького бачимо різкі протести супроти порушення usus ’ у вирішати справи зовнішньої політики на генеральній раді. Про такий випадок оповідає в грудні 1649 р. (тоб-то швидко після Зборівської умови) московський дяк Гр. Кунаков „къ Богдану Хмель ­ ницкому приходили хлопи, собрався болши 50000 ч., и хотѣли его убить: „для чего безъ нашего совѣту съ королемъ помирился”. І ще про це: „приходили де къ нему въ Чигиринъ Запорожского войска козаки и гультяйство многіе люди шумомъ и говорили ему, что онъ Богданъ съ Польскимъ королемъ помирился безъ ихъ войско ­ вого совѣту (дослівний переклад військової ради. Л. О.), да что де его и миръ, на чомъ король договорился и присягалъ, и то все не крепко и нарушено…, и естли де онъ не учнетъ съ ними за вѣру хри ­ стіанскую противъ короля и ляховъ стоять, и они себѣ оберутъ иного гетмана, а онъ Богданъ какъ хочетъ” 5 ). Тут козаки вельми виразно вка ­ зують, що компетентна ухвалити умову міжнароднього характеру лиш генеральна рада. В жовтні р. 1657 в Корсуню рада обмірковувала питання спілки з Шведчиною 6 ). Тут шведського короля „съ посланцы у нихъ укрѣпле- нось… будетъ кто на нихъ Козаковъ наступитъ и ему Шведу, имъ по- ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 337 могать и съ ними заодно стоять” ’ ). В червні 1658 р. царському послан ­ цеві стольнику Ів. Алфімьєву гетьман Виговський казав, що турки й та ­ тари пропонують йому йти з ними на Угорщину. „И я де мышлю дать имъ водныхъ людей, кто похочетъ итти волею; толко де и о томъ бу ­ детъ въ войскѣ Запорожскомъ рада” * 2 ). В листі до Війська Запорозького від 2 січня р. 1659 київський воєвода боярин В. Шереметьев вказує, ща гетьман Виговський „без рады вашей призвалъ къ себѣ въ Малую Росію враговъ Божіихъ и христіянскихъ непріятелей” 3 ). Отже й пред ­ ставник Москви розумів, що саме козацька рада має вирішати питання зовнішньої політики. На чорній раді 1660 р. 22 листопада за С. Беньов- ським „W tey że Radzie było Consilium iako Moskwę wyprowadzić z Ho- rodów, non deerant, którzy obiecywali osobliwie s Pereasławia wyrżnąć ich Ale conclusum ruszyć zarazem Pułku Czchrynskiego у Kaniowskiego część у Przyłucki, у Poltawski, у Mirhorodzki wszystek pod Pereasław. Do Nizyć- ców także у Czernichowców wskazali у posłałi, aby wszelekim sposobem starali się o wyprowadzenie Moskwy. Upraszali mie abym persuadował I. O. Mci Panu Marszałkowi Wiek Koronnemu, żeby Horde zarazem dis- ponował za Dniepr pod Pereasław, у żeby kawalerij Polskiey posłano Cho ­ rągwi ze 20. Nosacza też zarazem uprosili aby iachał do J. Mci Pana Mar ­ szałka dla locowania Woyska у dali mu Informatią aby upraszał o uwolnie ­ nie samego traktu Korsuńskiego… Zlecili mu też aby się uskorzył na Hordę, którzy połą ścinają у cale hostiliter postępuią, przez niegoź declarowali у dali in scriptis ze ut promissum est, Pułki ruszaią pod Pereasłow… Tak się rada skończyła szczęśliwie у dobrze” 4 ). Про цю-ж раду в січні 1661 р. кн. Ромодановському оповідав „черкашенин” з Кременчука, що „О Ми- *) А. Ю. и 3. Р., т. IV, стор. 36. Можливо, що до рад, на яких вирішувалося пи ­ тання зовнішньої політики, треба однести й раду 13 грудня р. 1658 у Глухові: „черкасы, оповідає Сівський воєвода Куракін, раду чинили и на раде приговорили, что имъ всѣмъ совокупно быть подъ… великого Государя высокою рукою”. Столб. No 429 Білгородськ. Стола Разряда, а. 265. Склад цієї ради був вузький, обмежений, але були на ній Гомель ­ ський сотник і козаки. Гомельська сотня була у білоруському Чаусовському полку. Отже ця Глухівська рада була не тільки радою Ніженського полку чи його частини, але скорше вузька генеральна рада. 2 ) А. Ю. и 3. Р., дод. до т. VII, стор. 243. 3 ) А. Ю. и 3. Р., т. VII, стор. 272. 4 ) Пам. К. Ком., т. IV. Відд. З, стор. 45 — 46. „З тої-ж ради написано було й до Переяслава, щоб вирізали москалів. На тій-же раді була нарада, як-би випровадити Мо ­ скву з городів; знайшлися такі, що сами обіцяли вирізати їх у Переяславі; але ухвалили рушити до Переяслава одразу частини полків Чернігівського й Канівського, полки При ­ луцький, Полтавський і Миргородський. Також послали наказ до ніженців і переяславців, щоб вони всяко намагалися випровадити Москву. Прохали мене, щоб переконав пана Великого Коронного Маршалка, щоб поруч з цим Орду розташував за Дніпром під Пе ­ реяслав і щоб надіслано польської кінноти хоругв з 20. Також упросили обозного Носача їхати до пана Маршалка, для розташування війська і дали йому інформацію, щоб просив про звільнення Корсунського шляху… Теж доручили йому (просити), щоб прискорив з ордою, що пустошить поля й поводиться цілком вороже, через нього обіцяли й дали на письмі, що, як обіцяно, полки вирушують під Переяслав… Так рада скінчилася щас ­ ливо й добре”. 22, 36. праць Ком. зах.-р. та укр. права, в. 6, 85 ,338 Лев Окинщевич хайлове дни в черкаской городе Корсуне была рада у гетмана у Юрія Хмелницкого с ляхи и с татары. И на той де раде гетман і всѣ казаки, договорясь, присягу учинили королю Полскому Яну Казимеру на том ЧТО ИМ быть всѣмъ ПОД королевскою рукою ПО прежнему. А КаКіДе будет весна и имъ гетману Юрью Хмелницкому и ляхом и татаром, собрався, итти войною на твои великого Государя городы” ’ ). Це справи зовнішньої політики. 8 квітня 1662 р. в листі до наказного Лівобереж ­ ного гетьмана Я. Сомка Правобережний гетьман Ю. Хмельницький пи ­ сав, що „от пана полковника Каневского услышал, что ваша милость не инако противъ своего писма збираешъ раду, но слышу ни для чего иного, чтоб с нами носполу быть и раде той перестать” * 2 ). Російський перекладач цього документа, як видно, зле переклав кінець листа. Але все-ж-таки здається ясно з акту, що Ю. Хмельницький гадав, що на проектованій раді може повстати питання про перехід Лівобережжя під його владу, або про погодження зовнішньої політики обох частин України — питання політичного характеру. В березні р. 1669 в Корсуню була стар ­ шинська рада, що обмірковувала питання про підданство Туреччині 3 ). Але вона перетворилася в раду генеральну, бо „в той радѣ, подишовши Козаковъ, яко простихъ людей, и из позволеніемъ усей тоей ради, принялъ (Дорошенко) того чауса, посла турецкого, и що хотѣлъ, тое з нимъ трактовалъ” 4 ). „Расспросные рѣчи” українського козака, що був на цій раді, 12 квітня 1669 р. в Приказі „Малыя Росіи” говорять нам, що на цій раді ухвалили підданство турецькому султанові, ухвалили на ­ діслати посольство до нього: „а до салтана Турсково в раде постановили послать послом Белоцерковского казака Половца”. На цій раді були посли турецького султана й волоського господаря 5 ). Отже й тут рада генеральна вирішує надто важливу справу міжнародньої політики. А коли р. 1673 московський уряд пропонував Дорошенкові надіслати своїх пос ­ ланців, то він відповідає про неможливість їх у швидкім часі делегувати „…понеже не об насъ самихъ гетманахъ, но о все войско запорожское и не о одинъ городъ Чигиринъ, но о всю Украину и о все посполство идетъ — без совету всехъ невозможно вскоре учинить” 6 * ). ’ ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 315 Московськ. Стола Разряда, а. 486. 2 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 5859 Малорос. Приказа, а. 12. 3 ) Самов., стор. 103; А. Ю. и 3. Р., т. VIII, стор. 130, 145. 4 ) Літоп. Самовидця, стор. 104. „ s ) Додаток No 10. 6 ) Рук. Судієнка No 97, ч. IV, стор. 544. ’ ) стор. 16. s ) А. Ю. и 3. Р., т. VII, стор. 39, 90. 86 Звичайно, поступінно справи державної зовнішньої політики Укра- Їни-Гетьманщини переходять до ради старшини. Ми писали про це в на ­ шій статті про „Раду Старшинську на Гетьманщині” ’ ). Тут треба нага ­ дати, що ще на раді 1654 р. рада старшини de facto вирішує справу, що повстання Бруховецького ухвалила рада старшинська 8 ), що артикул 4-й статтів 1672 р. забезпечив і в писаному законі за радою старшин- ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 339 ською право участи в справах зовнішньої політики, що повстання Мазепи й спілку з шведами ухвалила рада старшинська… 1 ) ’ ) Ще в грудні 1675 р. Дорошенків посланець до Москви Ів. Сенкевич говорив там „у турского де салтана въ подданствѣ и съ крымскимъ ханомъ въ дружбѣ былъ онъ, и санжаки турскіе принялъ съ общіе рады всей старшины”. А. Ю. и 3. Р., т. XII, с 375. 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. III, с. 569. 87 В звязку з тим, що фактично в другій половині XVII ст. при по- ступіннім занепаді інституту генеральних рад такі основні справи її компетенції переходили до ради старшинської, — важко сказати, про яку саме установу говорить Орлик у своїм „Виводі прав України”. У кож ­ ному разі розділ 7 та умова з шведами кажуть швидше за раду стар ­ шинську, а розділ 3 та можливо 5 говорять про права ради генеральної в галузі справ політичного характеру. Тісно звязані з цією компетенцією в справах зовнішньої політики були статті – „пакти” — умови з Москвою, що в другій половині XVII ст. ухвалювалися на генеральній раді при обранні нового гетьмана. Тісно звязані — тому що головна їх мета це було визначення правного стано ­ вища України в її відношенні до московського царя. Це була головна мета умов з Москвою. А опріч того визначал.и вони й внутрішню орга ­ нізацію Гетьманщини й вирішували низку конкретних справ поточної політики й поточних потреб Гетьманщини. Статті-умови були з одного боку писаною конституцією Гетьманщини, з другого боку ніколи не втрачали вони (в XVII в.) характеру умови з Російською державою. Це функція генеральної ради є по своїй суті також і законодавча і навіть установча. Тільки перші пакти 1654 р. були встановлені не на раді, а пізніше в Москві, в переговорах українських послів з московськими боярами. А втім і на раді 1654 р., як свідчив згодом Богдан Хмельницький, провадив він „трактати” з царським боярином В. Бутурліним 2 ). Цілком можливо, що основні ідеї сполучення, його головні підстави оформилися ще в січні підчас переговорів Бутурліна з старшинською радою України. Будь-що-будь, на генеральній раді в Переяславі не обговорювалося й не встановлювалося умови з Москвою. Згодом на Чигиринській раді 1657 р. після того, як помер Богдан Хмельницький, „августа жъ въ 26 день, какъ собрались начальные люди, обозной и судьи войсковые и полковники и ясаулы и сотники и все посполство, в другіе, въ раду на дворъ къ гетманскому жъ сыну к Юрью Хмельницкому и тѣ статьи, что, по гетманскому и всего войска челобитью, присланы отъ царского величества съ судьею Самойломъ да съ полковникомъ съ Павломъ Тетерею, передъ ними въ радѣ чтены, и они тѣхъ статей всѣхъ выслушевъ, царского величества милости и своимъ водностямъ обрадовались, что великій государь, его царское величество, ихъ войсковыхъ водностей, наданыхъ отъ прежнихъ великихъ ,340 Лев Окиншевич князей рускихъ и отъ королей полскихъ ни въ чемъ не уменшилъ, но еще и умножилъ свою государскую къ нимъ войску запорожскому ми ­ лость” 1 ). Тут, таким чином, це читання статтів мало інформаційний характер. Але й тут були ухвали в питаннях внутрішньої політики Гетьманщини — а це було й значною мірою й за зміст статтів-умов на генеральних радах — приміром „тутъ же въ радѣ приговорили, что у нихъ въ войску Запорожскомъ волнО всѣмъ козакамъ торговать ви ­ номъ и всякимъ питьемъ безпенно и безпошлинно” 2 3 ). Далі на Перея ­ славській раді 1659 р. потверджено статті Богдана Хмельницького й до ­ дано низку нових. Встановлювалося статті-умови з Московською держа ­ вою в XVII ст. ще на радах 1669, 1672, 1674 та 1687 рр. *) А. Ю. и 3. Р., дод. до т. XI, с. 802. 2 ) Ibid. 3 ) Древлехранилище РСФСР, Столб. Ns 6672 Сибірськ. Приказа, а.а. 376 — 379, 4 ) Ibid , а.а, 536-537. 5 ) Ibid., а. 474- в ) Книги Разрядныя, т. II, с. 985. ’ ) Стара Україна, 1925, кн, I — II, с.с. 5 — 9. 88 За часів-же I. Бруховецького статті-умови з Росією встановлює рада старшини. На Москві спочатку цього не передбачали. Там гадали, що на Ніженській раді 1663 р. мають постановити нові статті 8 ). Про це спеціяльно говорилося в інструкції представникові Росії на цій раді кн. Д. Великого-Гагіну, якому давалося вказівки як йому при встанов ­ ленні їх поводитися 4 ), а для орієнтації його йому було надіслано й ко ­ пію з договірних статтів 1659 р. 5 ). Але на бурхливій чорній раді було не до статтів і в листопаді р. 1663 московські посланці — думний дяк Д. Башмаков та дяк Флоров договорювалися про статті умови з широ ­ кими зборами ради старшини — її „з ’ їздом”. Тут було встановлено низку нових статтів. Тут цікавб, що представники російського уряду відрізняли ці збори від ради „болшої” — генеральної, і визнавали їх ніби-то за менш компетентні в такій справі. Так було, коли, провадячи пере- справи, старшина почала суперечити супроти 2-го й 6-го артикулів з умови 1659 р. „а говорили тѣ рѣчи съ гетманомъ вся старшина, а всѣхъ пуще упорно о томъ стояли судья войсковой Юрья Незамай да Стародубской полковникъ Иванъ Плотникъ”. Московські посланці, заперечуючи між иншим вказали, що статті ці ухвалено — „въ совершенье приведены на болшой радѣ” 6 ). (Отже з ’ їзд старшини не правосильний касувати їх). А втім це не завадило московським посланцям самим договорюватися не з генеральною радою, що в компетенції її вони буцім-то визнають цей рід справ, а з радою старшини. І року 1665 в Москві рада стар ­ шини України ухвалила низку нових статтів, змінивши умови сполучення з Московською державою. Цікаво, що ще в XVIII ст. ніби-то визнають це за незаконне явище. Адже П. Орлик у „Виводі прав України” в ар ­ тикулі 5-му пише, що гетьман Бруховецький зрікся суверенности Укра ­ їни. „Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало станам” 7 ). В цім бачимо ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII СТ.СТ. 341 натяк на те, що лиш за радою генеральною визнавав цей гетьман цю компетенцію. З опису рад Глухівської 1669 р. й Козацько-Дібровської 1672 р. маємо поняття про те, як обмірковувалося й ухвалювалося статті-дого ­ вори з Москвою. З статтями на Глухівській раді було так: 2. III таємно був у боярина наказний гетьман Д. Многогрішний з генеральним осаву ­ лом М. Гвинтовкою й провадили пересправи з боярином про статті. 3. III. обрали гетьмана. Після того читали статті, що запропонувала Москва. При цім „какъ учели честь статью, въ которой написано: въ Переяславѣ, въ Нѣжинѣ и въ иныхъ городѣхъ воеводамъ и ратнымъ людемъ быть, и ту статью оспорили”… Боярин настоював. Тоді гетьман сказав, що „о той статьѣ они подумаютъ и объ ней межъ себя, какъ той статьѣ быть, поговорятъ”. Була мова й про становище Київа; Л. Баранович запропонував перенести мітрополію не до Переяслава, а до Чернігова. Після цього гетьман і старшина прохали дати їм почи ­ тати ці статті на дворі у гетьмана. 4. III. низка старшин прийшла до московських уповноважених й заявили, що вони обмірковували статті, за ­ перечують проти воєвод і внесли низку нових побажань. 5. III знов, „съѣзжались” уповноважені з гетьманом, архієпіскопом і старшиною. Бояри настоювали на тім, щоб воєводи були. Тоді гетьман сказав, що він „сошедшись нынѣшняго вечера со всею старшиною и съ выборными козаки, о томъ гораздо подумаетъ”. 6. Ill козаки ухвалили московські статті всі (а свої не провели) й обрали (вдруге) Д. Многогрішного 1 ). А на раді 1672 р. в перший день (16 червня) боярин, відкривши раду, оголосив царську грамоту з дозволом обрати нового гетьмана. Потім запропонував нові статті (в додаток до Глухівських). Частину з них ухвалено, частйну відкинуто. При цім читалося голосно Глухівські й нові статті, „а писарь Карпъ Мокрѣевъ тѣхъ Глуховскихъ всѣхъ ста ­ тей смотрилъ по тетрадемъ по своему бѣлорускому писму” 2 ). З опису ради 1669 р. видна активна роля козацької старшини, що в дні між радами обмірковує й провадить пересправи про зміст статтів. З опису обох генеральних рад видно, що на них можна було, й це практикува ­ лося, ту чи иншу статтю „оспорить”. Але вперті уповноважені російської держави рідко de facto йшли на те, щоб статтю було „отставлено”» хіба-що вона була для них не важлива, як це й було з 22 статтею Глухівської умови про комцанійців та з статтею про полонених воєвод на раді 1672 р. Російський центральний уряд визнавав за можливе запро ­ ваджувати нові статті з ініціативи українців. Отже в наказі кн. Г. Ромо- дановському перед радою 1672 р. читаємо: „А буде о какихъ дѣлѣхъ учнутъ бити челомъ на радѣ чернь, и объявятъ любо какіе статьи, и имъ тѣ статьи выслушавъ, у нихъ принять; и буде ихъ мочно на радѣ становить, — и имъ боярину съ товарищи ихъ становить; а буде ») А. Ю. и 3. Р., т. VIII, C.C. 86 — 96. 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, C.C. 935-940. 89 ,342 Лев Окиншевич за чѣмъ не мочно становить, и имъ съ товарищи писать о томъ къ ве ­ ликому государю о указѣ” * ). Таким чином важливіші зміни умови за ­ тверджувати мала Москва, менш важливі і ґрунтовні — її представники на раді. На практиці-ж московський уряд вперто обстоював свої центра- лістські позиції й сливе ніколи не робив поступок українцям. ’ ) Ibid., с. 877. 2 ) Додаток No 10. 3 ) Соловьевъ, т. XIV, стор. 1014. Вид. „Общая Польза”. 4 ) Tagebuch, ч. II, стор. 188 — 189. „24-го зібралися знатні з козаків до генераліси ­ муса та слухали як читали пункти, на яких присягали попередні гетьмани. Більшість з них були умовлені в Глухівськім трактаті, декілька додано, а инші поширені, щоб честь, силу та вагу царської зверхньої влади поширити; до того на всіх них козаки дали свої згоди”. 6 ) Ibid., стор. 190. 6 ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, стор. 935-940. 90 Звичайно, той факт, що деякі статті минулих умов на генеральних ра ­ дах инколи касувалося (як це було в допіру наведенім факті з Глухівською 22-ю статтею) і те що ставилося нові статті, які змінювали раз-у-раз характер постанов попередніх рад, це вказує на те, що генеральна рада могла це робити. Це, звичайно, ясно й без спеціяльної вказівки. Статті, певна річ, записувалося, була з них писана умова. Року 1669 під Корсунем договорювалася Правобережна Україна про піддан ­ ство турецькому султанові. Тут було ухвалено деякі пункти умови. Як оповідає учасник зборів: „о войске постановили: буде хто станет насту ­ пать и он (султан? А. О.) учнет помоч чинить. А буде Турской салтан отпишетъ, — и он бы дал войска против Кандіи. И они отказали — когда будетъ в прежних своих силах і в то время станут давать”. Але опо ­ відач підкреслює характерний для нього факт вийняткового характеру, що „поддались на словах, а не на письмѣ” 2 ). Статті 1687 р. вироблено вже не на раді генеральній, а на раді старшинській, що зібралася в наметі кн. В. Ґоліцина 24 липня 3 ). Ось як це малює П. Гордон: „Den 24-ten versammleten sich die Vornehmsten von den Kosaken bei dem Generalissimus und horten die Artikel vorlesen, welche die vorigen Hetmane beschworen hatten. Die meisten davon waren in dem Gluchower Tractate bewilligt, einige hinzugethan und andere erwei- tert worden, die Ehre, Macht und Ansehen der zarischen Oberherrshaft fiber die Kosaken mehr auszubreiten, zu welchem alien die Kosaken ihre Einwilligung gaben” 4 ). Другого дня на генеральній раді статті лиш під ­ писувалося 5 6 ). Отже тут було вже порушення норми договорюватися про умови з Московщиною на генеральній раді; її вже тут виразно заступає рада старшини. З актового матеріялу видна активна роля деяких генеральних стар ­ шин при встановленні статтів. Отож на раді в Козацькій Діброві, коли читалося глухівські й нові статті, „писарь Карпъ Мокрѣевъ тѣхъ Глу- ховскихъ всѣхъ статей смотрилъ по тетрадемъ по своему бѣлорускому писму” ®). А в березні 1672 р. на таємній нараді з московськими послан- ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині ХѴІІ — XVII1 ст.ст. 343 цями, що її робили готуючи coup ’ s d ’ etats генеральний обозний й гене ­ ральні судді, генеральний обозний Петро Забіла, протестуючи проти того, що ніженський протопоп їздить як посланець до Москви, говорив „Глуховскіе де статьи становилъ онъ обозной Петръ Забѣла, и въ тѣхъ статьяхъ написано: духовного чину въ посолствѣ не посылать и не при ­ нимать, а имянно, нѣжинского протопопа Симеона Адамова” 1 ). Тут він, як видно, вказує на свою активну ролю при обмірковуванню статтів, можливо на зборах старшини та 5 березня 1669 р. *) А. Ю. и 3. Р., т. IX, стор. 677. 2 ) Ibid., т. V, стор. 1 — 7. 91 Закінчуючи цей розділ, мусимо ще вказати, що опріч встановлення статтів на генеральних радах бували ще подорожі послів Війська Запо ­ розького до Москви, куди возили вони статті присвячені як юридичному становищу України що-до Московщини, так і, здебільшого, внутрішнім справам Гетьманщини, що залежали від сюзерена — московського царя. З найважливіших таких переговорів можна назвати переговори в 1659 р. Одинця й инших у Москві з приводу змін низки постанов переяслав ­ ської ради 1659 р. Московський уряд на зміни не погодився й завсіди вказує: „быть по Переяславскому договору” 2 ). Але те, що він розпочав обговорювати ці накази, свідчить, що переяславського договору тримався він лиш тому, що був той вигідніший, а не тому, що вважав ухвалу статтів за привилей генеральної ради. Звичайно, здебільшого справи поточної політики встановлювалися за таких делегуваннів українських посланців до Москви, а справи важливіші й принциповіші розглядалися на радах. Але по суті можна говорити лиш за тенденцію до такої по ­ станови питання, бо з одного боку й на генеральних радах раз-у-раз встановлювалося статті в справах поточної політики, а з другого — де ­ котрі важливіші справи не могли чекати ради, яка не відомо коли мала й відбутися, а вирішували її українські уповноважені в Москві. VIII. Обрання гетьмана на генеральній раді. Постанови про це статтів з Московщиною. Роля попередньої ради старшини. Порядок обрання. Гетьманські клейноди. Роля уповноваженого зверхньої влади. Дозвіл і затвердження обрання од сюзеренної влади. Зречення від гетьман ­ ського уряду на генеральній раді. Гетьмана обирали на козацьких радах за старим звичаєм; його обрання на генеральній раді декретують і писані закони Гетьманської України — статті з московською державою. Але й до того стару зви ­ чаєву норму — обрання гетьма на накозацькій раді — бувало, що заносили й до писаних документів. Отже в умові в жовтні 1617 р. козаків з геть ­ маном Жолкєвським „козаки настояли на тому, щоб старший їх оби- ,344 Лев ОкиншебиЧ рався військом й уряд тільки — затверджував його” ’ )• Далі умова 17 жовтня р. 1619 встановлює, що „старший має призначатися з раменя королівського й коронного гетьмана” * 2 ). Далі Куруківська умова дозво ­ ляє обирати гетьмана, якого мав затверджувати король 8 ), це-ж дозволяє Переяславська умова р. 1630 4 ). Скасувала це право лиш конституція Варшавського сойму 1638 р. Скасувала лиш ненадовго, бо революція 1648 р. це право поновила. Про нього говорять статті-умови з Москвою. Розділ 5 статтів 14 березня 1654 р. говорить про обрання гетьмана: „Сохрани Боже смерти на пана Гетмана, понежъ всякъ человѣкъ смер ­ тенъ, безъ чего немочно быти, — чтобъ войско Запорожское само межъ себя гетмана избирали, чтобъ то Его Царскому Величеству не въ кру ­ чину было, понеже тотъ давній обычай войсковый. Государь указалъ и Бояре приговорили быть по ихъ челобитью” 5 ). Про це саме каже й жалувана грамота 27 березня 1654 р.: „а будетъ судомъ Божіимъ смерть случится гетману, и намъ бы Великому Государю поволить вой ­ ску Запорожскому, по прежнему обычаю, самимъ межъ себя гетмана обирати, а кого оберутъ, и про то намъ Великому Государю объявляти” 6 ). Отож у договірних статтях 1654 р., що були за правну підставу всіх дальших статтів-умов з Росією гетьманів наступників Богдана Хмель ­ ницького — питання це не викликало жадних непорозумінь і російський уряд ухвалив порядок „старого військового звичаю”, що його пропону ­ вало козацтво. Підчас обрання на гетьманство І. Виговського нових статтів не встановлено й лишилися в силі статті 1654 р., але-ж на ко ­ роткий час, бо Україна під кермою гетьмана Виговського відійшла від Москви, повернулася під владу короля польського. Державний устрій країни визначали під цей час de jure норми Гадяцького трактату 18 ве ­ ресня 1658 р. з Польщею. Розділ 10-й цього трактату стосується й до обрання гетьмана: „имѣютъ обрать четырехъ на гетьманство и объяв ­ лять королю его милости, изъ которыхъ единаго король его милость имѣетъ подтвердить” 7 ). Не можна що-до цього пакту не погодитися з М. Стадником, що писав „скільки при сім акті було би сервілізму, скільки підхлібств і уступок з принціпіального становища. Беньовський, як бачили ми, багато собі обіцював з того. З сього погляду далеко ви- гіднійша була умова з Москвою, бо тут цар мусів потвердити, кого вибрано на раді козацькій” 8 ). Цікаво, що й артикул 21 інструкції поль ­ ським послам на Острозьку комісію каже, що козаки, „обравши чти- рохъ кандидатівъ, маютъ для потверженя послать до Єго Королевской Мосцѣ” 9 ). ‘) Акад. Василенко, op. cit., стор. 264. 2 ) Ibid., стор. 269. 3 ) Ibid., стор. 319. 4 ) Ibid., стор. 355. ’ ) П. C. 3., T. І, стор. 9 (в додатках). 6 ) С. Г. Грам, и Дог., т. Ill, стор. 512. ‘) А. Ю. и 3. Р., дод. до т. VII, стор. 252. s ) Зап. Н. Т-ва у Київі, кн. VIII, стор. 22 — 23. 2 ) Літ. Величка, т. II, стор. 248. К. 1851. 92 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — ХѴПІ ст.ст. Ś45 Статті Жердевської ради 1659 р. (артикул 5) виразно кажуть, що обрання має бути на раді генеральній (за це свідчить згадка за „мень ­ шихъ”): „Въ обиранью Гетмана абы намъ самимъ, такъ старшимъ, яко и меньшимъ, вольная была, кого войско улюбитъ, элекція, до которой прочь войсковыхъ нашихъ людей, абы никто не належалъ; а новообран ­ ный Гетманъ съ вѣдомомъ, всѣ Старшины и чернь, до Єго Царского Величества о подтвержденіи маетъ высылати своихъ Пословъ, что не маетъ отъ Єго Царского Величества заборонено” ’ ). Тут опріч того зокрема звертає на себе увагу вислів „что не маетъ отъ Єго Царского Величества заборонено”. Очевидно, мова тут про те, що Москва не має права касувати виборів на генеральній раді, бо про заборону надсилати посланців навряд щоб тут говорилося, адже ніколи надсилати посланців Москва не забороняла. Але статті оці не здобули санкції. Далі, покли- куючися на „давный обычай войсковый” дають право обирати гетьмана на раді Переяславські статті 1659 р. * 2 ). Статті року 1665, що встановив Бруховецький у Москві, кажуть, „Естьли судомъ Божіимъ нынѣ и впредь будучему гетману смерть случитца, чтобъ промежъ войска Запорож ­ скаго козацкаго а не изъ инаго какого народа и войска истинного ка ­ зака гетмана по стародавнымъ правамъ войсковымъ обирать на гет ­ манство, по указу великого Государ^ Єго Царского Пресвѣтлого Вели ­ чества, при особѣ отъ престола Єго Государского присланной, вольно войску Запорожскому было, а обранный гетманъ къ Москвѣ ѣздить и великаго государя пресвѣтлые очи видѣти долженъ будетъ такъ, какъ нынѣ гетманъ нынѣшній по своему обѣщанію учинилъ” 3 ). Ця вимога, щоб гетьман їздив для конфірмації до Москви, — не новина, за ню го ­ ворить одна з редакцій статтів Богдана Хмельницького, що потвер ­ джують її статті Ю. Хмельницького 4 ). Про обрання гетьмана говорить і артикул 11-й статтів 1669 р. — „Бити челомъ Великому Государю, Єго Царскому Пресвѣтлому Величеству, когда изволеніемъ Божіимъ случится Гетману смерть, или ино что, чтобъ Великій Государь пожаловалъ, ве ­ лѣлъ имъ обирати Гетмана по ихъ праву” 5 ). Цей артикул нічого не додає до давніх норм. Не змінено їх * і на раді 1672 р. в Козацькій Діброві, коли обирано на гетьманство І. Самойловича. В статтях 1674 р. при обранні Самойловича на гетьманство обох боків Дніпра розділ 7-й каже про право „Війська Запорозького” обираті? гетьмана, коли помре попередник 6 ). ‘ 4 ) Б а н т ы ш ъ-К а м е н с к і й, Источники Мал. Исторіи, ч. I, стор. 102. 1858. 2 ) Собр. Гос. Грам, и Дог., т. IV, стор. 52. 3 ) Ibid., стор. 160. у , 4 ) С. Г. Гр. и Дог., т. IV, стор. 52; Б.-Кам., Ист., ч. 1, стор. 2. °) Д. Бантышъ-Каменскій, Источники малор. исторіи, ч. I, стор. 222. ®) Ibid., ч. I, стор. 253. 93 Статті 1687 р. про обрання гетьмана (в артикулі 6-му) кажуть „Били челомъ Великимъ Государемъ, Ихъ Царскому Величеству, Старшина и войско запорожское, когда изволеніемъ Божіимъ случитца Гетману ,346 Лев Окиншевич смерть или ино что, чтобъ Великіе Государи пожаловали ихъ обирати Гетмана по ихъ правамъ, и чтобъ съ ихъ Государскаго милосердія даны были въ войско Гетману войсковые клейноты, знамя, булава, печать” и литавры. И великіе Государи, и Великая Государыня, ихъ царское пресвѣтлое Величество, пожаловали велѣли о обираніи Гетмана быть по прежнимъ ихъ правамъ и вольностямъ, съ вѣдома ихъ великихъ Госу ­ дарей, Ихъ Царскаго Пресвѣтлаго Величества; а безъ челобитья и безъ указу Великихъ Государей, Ихъ Царскаго Пресвѣтлаго Величества, имъ, Старшинѣ и всему войску Запорожскому, Гетмана не обирать” ’ ). На ­ решті в ХѴШ ст. мдємо про обранця гетьмана в артикулі 2-му статтів- прохань 1728 р., що викликали відомі „рѣшительные пункты”. У 2 статті „Рішительних пунктів” на це відповідь: „Обраніе гетмана вольными го- лоёы быть по прежнимъ ихъ правамъ и вольностямъ, съ воли и съ со ­ изволенія Его Императорскаго Величества, какъ и прежде было; а безъ указа Его Императорского Величества въ Гетманы не обирать и не отставли- вать. И ктообранъ будетъ въ Гетманы, тому пріѣзжать къ Его Император ­ скому Величеству для конфирмаціи, и Его Императорское Величество пожа ­ луетъ ему Гетману клейноты и на Гетманство жалованную грамоту” * 2 ). *) Ibid., ч. I, стор. 311 — 312. 1858. 2 ) П. С. 3. (1-е), т. VIII, стор. 76. 3 ) „Стани названого князівства по смерти його (Б. Хмельницького. Л. О.) оби ­ рали далі своїх князів і ніяка держава не присвоювала собі право противитися цьому”, і далі: „Стани вільно обирали гетьманів по своїй уподобі”. Стара Україна. 1925, кн. І — II, стор. 5 — 9. 94 Каже про вільне обрання гетьмана й Орлик у „Виводі прав Укра ­ їни”: „les Etats de la Dite Principaute continuerent apres sa mort d ’ elir leurs Princes sans aucune Puissance pretendit etre en droit de s ’ y opposer”, і далі „les Etats ont eu liberte de s ’ elir des Dues, comme bon leur sera- bloit” 3 ). Нарешті про потвердження норм умови Богдана Хмельницького є в „Прошеніи малороссійскаго шляхетства” 1764 р.: „О вольномъ избраніи гетмана. Хотя договорными гетмана Богдана Хмельницкаго статьями, какъ скоро гетманъ умретъ, вольное малороссійскому народу избраніе другаго гетмана дозволено, а вашему императорскому величе ­ ству извѣщать о томъ велѣно, и тожъ самое всѣхъ другихъ гетмановъ статьями подтверждено; но понеже противное тому случилось послѣ смерти гетмановъ Скоропадскаго и Апостола, а между тѣмъ введены были новые уряды гетманскаго правленія, съ вольностями и прежними малороссійскаго народа обыкновеніями несходныя, того ради всеподда- нѣйше Вашего императорскаго величества просимъ подтвердить вновь вышепомянутыя прежнихъ гетмановъ статьи, чтобъ когда волею Божіею гетману нашему смерть» случится, вольно было намъ того жъ времени, по древнему обыкновенію нашему избрать новаго гетмана, и чтобъ по ­ мянутый новоизбранный гетманъ на томъ своемъ урядѣ отъ вашего императорскаго величества подтвержденъ былъ во всемъ противъ того, ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині ХѴІІ — XVIII ст.ст. 347 какъ гетманъ Богданъ Хмельницкій при принятіи своемъ въ подданство всероссійскихъ монарховъ” ’ )• Але це „прошеніе” жадної санкції, як відомо, не здобуло. Ми навели норми писаного закону що-до обрання гетьмана. Всі вони з 1648 р. це обрання декретували. Але повстає питання, яка саме установа обирала гетьмана. Матеріял і міркування, що їх ми наводили в попередніх розділах, не дають підстави сумніватися в тім, що такою установою була рада генеральна. Було-б зайвою й непотрібною справою повторювати наш виклад про склад ради генеральної, бо він трохи не в цілому відповідає й на питання про склад ради для обрання гетьмана, оскільки за головну компетенцію генеральних рад по 1648 р. саме об ­ рання гетьмана й було. В коротких і стислих рисах повторимо й вкажемо тільки на те, що раз-у-раз передрішала справу рада старшини. Було це, як каже Боп- лан, ще з давніх часів, бо гетьмана обирала старшина й старі козаки. Як видно, в цю звістку треба внести той коректив, що й за тих часів фактично найбільше важила на козацькій раді ця найвпливовіша група. Окреме-ж обрання на раді старшини важко припустити, бо не було його й пізніше на Гетьманщині. Отже рада старшини перед смертю Богдана Хмельницького прелемінарно обрала на гетьманство Ю. Хмель ­ ницького 2 ). Ось як про це оповідає народня українська дума : „Зажурилася Хмельницкого сѣдая голова, Що при ему ни сотниковъ ни полковниковъ нема; Час проходить умирати, Нѣкому порады дати. Покликне вонъ на Ивана Виговського, Писаря войськового: „Иване Выговській, Писарю войськовый. Скорѣйше бѣжи, Да листы пиши, Щобъ сотники, полковники до мене прибували, Хоть мало пораду давали”. То Иванъ Выговській, Писарь войськовый, Листы писавъ, До всѣхъ роэсылавъ. То сотникы, полковники, якъ ихъ прочитали, Усе покидали, До гетьмана Хмельницького скорѣйшъ прибували. То гетьманъ добре ихъ пріймае, Словами промовляє: „Панове молодци, добре вы дбайте, Собѣ гетьмана наставляйте, *) К. Старина. 1883, т. VI, с. 325. *) А. Ю. и 3. Р., дод. до т. XI, с. 682; т. IV, с. 3. 95 ,348 Лев Окиншевич Бо я старъ, болѣю, Більше гетьманомъ не здолѣю. Коли хочете, панове Антона Волочая Кіевського, Або Грицька Костыря Миргородського, Або Хвилона Джеджеля Кропивянського, Або Мартина Пушкаря Полтавського”. То козаки теє зачували, Смутно себе мали, Тяжко вздыхали, Словами промовляли: „Не треба намъ Антона Волочая Кіевського, Ни Грицька Костыря Миргородського, Ни Хвилона Джеджеля Кропивянського, Ни Мартына Пушкаря Полтавського; А хочемъ мы сына твого, Юруся, молодого, Козака лейстрового”. „Винъ, панове молодци, молодый розумъ має, Звычаевъ козацькихъ не знає” „Будемъ мы старыхъ людей биля его держати, Будуть воны его научати, Будемъ его добре поважати, Тебе, батька нашого, гетьмана, споминати”. То Хмельницькій теє зачувавъ, Великую радость мав, Слезы проливавъ Сѣдою головою поклонъ оддававъ” ’ ). Року 1660 в Корсуню спочатку Ю. Хмельницького було переобрано на раді старшини і тільки після протестів „черни” — на чорній раді * 2 ). ‘ ) Максимовичъ, Собр. Соч. т. І, с. 481 — 482. 2 ) Пам. Кіевс. Ком. для разб. др. актовъ, т. IV, В. Ill, с.с. 37 — 38. 3 ) Korzon. Op. cit., t. 11, с. 397. 4 ) В. Эйнгорн ъ, О снош. малор. духовенства, с. 845 — 846, та прим. 218. Р. Стар. 1903, No 9, с. 679. 96 Року 1666 Дорошенка спочатку обрано на старшинській раді й тільки згодом на генеральній 3 ). В грудні р. 1668 Многогрішного об ­ рано на раді старшини (ми подавали вже цікавий опис цієї ради з Само ­ видця) і згодом 1669 р. на генеральній раді в Глухові. Року 1672 у старшини теж була перед генеральною своя прелімінарна рада 4 ). Рада старшини мала свої попередні збори, що de facto вирішили справу й р. 1687 (в наметі кн. Ґоліцина). Про ролю старшини в гетьманських виборах у XVIII ст. ми вже казали. А втім і тут завсіди потрібували фікції генеральної ради й „вільного” обрання гетьмана саме на цій установі. Дослідник Батуринського перевороту 13 березня 1672 р. Матвеев визнавав, що обрання Д. Многогрішного в грудні 1668 р. у Новгороді- Сіверському на раді старшини „по суті нічого не передрішало й не мало жадної законної сили” 5 ). Цей вчений безумовно мав рацію, бо, як ми ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 349 бачили, хоч завсіди обрання обмірковувалося й раз-у-раз передрі- шалося на раді старшини, все-ж-таки завсіди інститутом, що обирав гетьмана, була рада генеральна. Чим можна пояснити це, за фактично більшого впливу й ваги старшинської ради? Як видно, тільки давнім юридичним консерватизмом, нормою „старого військового звичаю”, нор ­ мою на той час дуже обов ’ язковою, і настільки дужою в поглядах тогочасного суспільства, що навіть у XVIII ст. , за доби, коли виразно панувала козацька старшина й економічно занепали инші класи Геть ­ манщини (а значить і політична вага їхня виразно зменшилася) все-таки витягався цей давній український звичай і під команду російських царе ­ дворців і майбутніх російських царедворців з нового українського пан ­ ства козацькі полки одноголосно вигукували ім ’ я бажаного Петербургові кандидата. Не можна не сказати про протести, наведені вже в нас у розділі про склад генеральної ради, проти тих виборів гетьмана, що відбувалися на неповних з перевагою козацької старшини радах. Такі заперечення й протести були проти обрання Виговського, Сомка, Самойловича… На широкій козацькій Росаві з додержанням усіх правил давнього звичаю обрано самого лиш Ю. Хмельницького. На широкій раді обрано й Бруховецького. Але тут чимала кількість не-козацьких елементів да ­ вала підставу заперечувати проти правильности й законности обрання (Самовидець). Нарешті ще на широкій раді козацькій під Будищами в Галицькому полку року 1668 в червні обрано на гетьманство обох боків П. До ­ рошенка 1 ). ’ ) Додаток No 9. *) П. С. 3. 1-е, дод. до т. І, с. 9. 3 ) С. Г. Гр. и Дог., т. IV, с 52. 4 ) Ibid., с. 160. 6 ) А. Ю. и 3. Р., т. IV, с. 192. 97 Кого мала обирати генеральна рада? На це відповідають статті з Московщиною. Так артикул 5-й статтів 14 березня р. 1654 каж’с, що військо має обирати гетьмана „само межъ себя” 2 ). Це потверджує р. 1659 розділ 4-й статтів Ю. Хмельницького 3 ). Ясніше тлумачать це правило московські статті 1665 р.; вони вимагають „чтобъ промежъ войска Запорожскаго козацкаго, а не инаго какого народа войска, истинного козака гетмана по стародавнымъ правамъ войсковымъ обирать на гетманство” 4 ). Ця норма не була порожнім звуком. Так у статтях, що подали в листопаді 1657 р. січові посланці, вони прохають дозволу на нову раду, бо Виговського обрала старшина „напередъ сего у насъ въ войско обирали гетмановъ изъ Запорожья, съ природныхъ и заслу ­ женныхъ Козаковъ”. А Виговський „литвинъ” (білорус?) 5 ). Цим звичаєм треба пояснювати й слова гетьмана П. Дорошенка, що він з „прадіда козак”. Вони цілком зрозумілі, бо цим він підкреслював свою право- спроможність гетьманувати (натякаючи, що його суперники її не мали; ,350 Лев Окиншевич адже Самойлович був поповичем і Дорошенко мав право сумніватися, чи був з нього „истинный козакъ”, як це вимагав закон у статтях 1665 р.). Цю умову пам ’ ятали в Росії досить довго, навіть у XVIII ст. В листі від 3 червня 1733 р. кн. Ол. Шаховського до Остермана й кн. Черкаського він радить не обирати нового гетьмана. Головний його довід той, що в пунктах Б. Хмельницького сказано, що гетьман має бути з козаків. Проте це, каже Шаховской, раз-у-раз порушувалося: Мазепа й Скоропадський були з поляків, Апостол — з волохів. Уряду ­ вання ліпше передати „одной персоне”, „какъ ныне генерал и кавалеръ Нарышкинъ, которого назвать намесником гетманства”. Ця. особа мае правити за „малоросійскими правами” ’ ). Нормі статтів Б. Хмельниць ­ кого Мазепа, Скоропадський та Апостол проте відповідали; адже вони були в складі козацького війська, воно обрало. їх „межъ себя”. А ось чи відповідали вони складному положенню „истинного казака” — справа Складніша. Якщо йти за прикладом П. Дорошенка, то справжнім канди ­ датом був той, хто „з прадіда козак”. В маніфесті Петра І від 1 листопада 1708 р. пропонується обрати гетьмана „изъ вѣрныхъ, знатныхъ и искусныхъ особъ” 2 ). Отже тут звернено вже увагу й на „знатність” кандидата. Але нормою правною це звичайно не було. 4 ) Древлехранилище РСФСР. Кн. No 79/1806. Малор. Експедиції, а.а. 269 — 278. 2 ) д. Б антышъ-Кам енскій, Источники, ч. II, с. 176. 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. XV, ех. 16-17. 4 ) Пам. Кіев. Ком., т. IV, Відд. III, с. 240, Вид. 1859. 6 ) Korzon, Op. cit , II, с. 397. в ) А. Ю. и 3. Р., т. XII, с. 289. ’ ) Korzon. Op. cit., II, с. 372. 9 ) Днев. Гордона. Чт. М. О-ва 1892, III, с. 37 — 38; див. також додаток No 6. 2 ) Додаток No 12. 98 Повстає питання, як саме обирали гетьмана. На це нам вже дово ­ дилося давати відповідь у тім розділі, де говорили ми про порядок го ­ лосування на радах. В принципі вимагалося обрання „вольными голо ­ сами”, тоб-то не під тиском сторонньої сили та обрання одноголосне. Так одноголосно за московськими джерелами обрано в Переяславі І. Виговського 3 ). Як свідчив Тетеря, гетьмана „non per uota obierać zwykły, ale kogo, lubo non requisitum, swemi hurmem okrzykną głosami” 4 ). Так „okrzyknięty” був П. Дорошенко p. 1666 5 ). Кричали при цім визнаючи свою згоду на певного кандидата „сирно” 6 ), чи кидали шапки вгору 7 ). І на раді 1663 р. козаки „скидали шапки, визнаючи його (Бруховецького) таким чином за гетьмана”, а перед тим (17 червня) називали імена Сомка й Бруховецького „при зніманні шапок” 8 ). Цей звичай не зник і в XVIII ст. Підчас обрання Апостола присутні, виявляючи свою згоду, . „шапками на него махали” 9 ). Коли погляди що-до кандидатур були роз- ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 351 біжні, перемагала та кандидатура, яку виставляла більшість присутніх, що своїми криками заглушала крики меншости, прихильників иншого кандидата. Так було, коли обирали Мазепу 1 ) та Скоропадського 2 3 ). Коли прихильників різних кандидатур була більше-менше рівна кількість, справу могла розвязати бійка — боротьба між присутніми (Ніженська рада 1663 р.). Як описував Самовидець, „заразъ крикъ стался з обохъ сторонъ о гетманство: одни кричатъ: „Бруховецкого гетманомъ”, а дру ­ гіе кричатъ: „Сомка гетманомъ… а далѣй межи собою узяли битися”, а далі Бруховецького — „гетманомъ окрикнули” 8 ). Або рада могла не дати наслідків й обрання гетьмана не відбувалося (Ніженська рада 1661 р.). ’ ) Gordon, Tagebuch, II, с.. 190. s > Д. Бантышъ-Каменскій, Источники, ч. II, с. 179. 3 ) Літопис Самовидця, с. 75 — 76. 4 ) А. Ю. и 3. Р., Т. ’ ѴІІІ, с. 86-96. 6 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 5844/33 Малорос. Приказа, а.а. 43 — 44. 6 ) Д. Б.-К а м е н с к і й, Источники, ч. II, стор. 179. г ) Додаток No 12. 99 На Глухівській раді 1727 р. міністр Наумов тричі запитував при ­ сутніх, кого вони хотять мати за гетьмана. Цілком можливо, що цим поновлювалося відповідну норму звичаєвого права. На раді 1669 р. в Глухові гетьмана обирали двічі — 3 та 6 березня 4 * ). Очевидно, обрання стояло в звязку з погодженням статтів-умов з Мо ­ сковщиною. Адже ці умови були за своєрідну конституцію Гетьманщини й гетьман, що обсяг його влади ця конституція визначала, міг обраний бути тільки по остаточнім погодженні статтів-умови поміж сторонами, що умовлялися. Кандидат за давнім звичаєм міг відмовлятися від уряду (Бопланове оповідання, буцім того, хто відмовлявся від гетьманського уряду, вби ­ вали на раді, безперечно, казка). В „инѳормацыи” посланцям Я. Сомка до Москви по Козелецькій раді читаємо: „Его Царскому Величеству обьявить имѣютъ: Гетман не насильемъ самъ себя учинил Гетманом, какъ епископъ і Васюта вмещает, но всѣ вмѣстѣ мы полковники его на то упросили на совершенное гетманство; любо его на тот час по из- былью милых сынов, что вскоре померли, и смутно видели, какъ с пла ­ чем просился что его от того уволнили. Но имѣл на прошение всѣх полковников и черни на то позволити” ь ). Одмовлявся р. 1668 в Новгородку-Сіверськім Д. Многогрішний за дотепним висловом Само ­ видця „якъ старая дѣвка хорошого жениха”. Одмовлявся і визнавав себе за негідного гетьманського уряду і Скоропадський р. 1708 6 * ), а так само Апостол р. 1727 ‘). А то кандидат на гетьмана ставив свою згоду в залежність від тої чи иншої умови. Отже Многогрішний 1669 та Са ­ мойлович 1672 р. обумовлювали свою згоду обіцянкою виборців бути вірними московському урядові. ,352 Лев Окиншевич Рішальний момент в обранні гетьмана на генеральній раді — це, коли приймав він військові клейноди, симбол своєї влади, зокрема бу ­ лаву. Так у Чигирині р. 1657 Виговському дано булаву ’ ), йому-ж дано булаву й р. 1658 в Переяславі 2 ), булаву здобув р. 1660 Ю. Хмельниць ­ кий 3 ), р. 1663 в Чигирині П. Тетеря 4 ) і т. ин., і т. ин. Момент прийняття булави означав, що даний кандидат „учинился гетманомъ” 5 ). Передавала булаву гетьманові вища старшина. Так Многогрішний „булаву и знамя у обозного и у полковниковъ принялъ” 6 ). Року 1672 „обозной Петръ Забѣла съ полковники, взявъ булаву гетману поднесли” 7 ). Але з дру ­ гого боку раз-у-раз передавав булаву й инші клейноди уповноважений від сюзерена. Отже р. 1658 в Переяславі булаву царський уповноваже ­ ний „отдалъ Ивану Выговскому, а сказалъ де ему, что великій госу ­ дарь… жалуетъ тою булавою и гетманствомъ войска запорожского ево Ивана Выговского” 8 ). Року 1660 в Корсуню, як оповідає уповноважений польського короля Ст. Беньовський, „Buławę, wziąwszy ią z ziemi, odda ­ łem Imieniem I. E. Kr. Mci P. M. Młgo Chmielnickiemu” 9 ). На чорній раді 1663 p. „князь здавалъ з своихъ рукъ булаву и бунчукъ, подтверж- даючи гетманство” 10 * ). Року 1687 на раді під Коломаком, як свідчить П. Гордон, „nahm der Bojarin den Commondo-Stab (Buława), den Bun- tschug und die zarischen Fahnen, welches die Insignien der Hetmanswiirde waren und ubergab selbige dem neuen Hetman, der sie an einige, welche bei ihm standen, abgab” H ). І року 1708 „князь Долгорукій вручалъ Ско ­ ропадскому войсковые клейноды”, в тім числі й булаву 12 ). 4 ) А. Ю. и 3. P., T. IV, c. 11. 2 ) Ibid., T. XV, c. 269. 3 ) П. К. К., T. IV. Від. III, c. 39-42. 4 ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 6672 Сибірськ. Приказа, а. 539. 6 ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 944-950. e ) Ibid., т. VIII, с. 97. ’ ) Ibid., т. IX, с. 944-950. s ) Ibid., т. XV, с. 269. 8 ) П. К. Ком., т. IV. Відд. III, с. 39 — 42. Вид. 1859. „Взявши з землі булаву, від імени його Королівської Милости Пана Мого Милостивого віддав Хмельницькому”. 10 ) Літ. Самовидця, с. 75 — 76. Це могла бути булава Сомка, бо Великого-Гагін казав Бруховецькому „что булава и знамя дана ему будетъ в то время, какъ онъ, Гет ­ манъ, увидитъ твои великого Государя Царские пресвѣтлые очи “ . Додаток No 6. u ) Tagebuch, II, с. 191. „взяв боярин булаву (den Commando-Stab), бунчук і царські корогви, що були за ознаку гетьманської гідности й передав їх новому гетьманові, який їх віддав кільком з тих, що стояли біля нього”. 12 ) Б.-К а м е н с к і й, Исторія Малой Россіи, ч. III, с. 400. 13 ) Літ. Самовидця, с. 48 — 51. 14 ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 944-950. 100 Року 1657 на Чигиринській раді „булава часъ немалій лежала в той радѣ” 13 ). Року 1672, коли обирали Самойловича, вона лежала на столі. Коли ухвалено кандидатуру Самойловича, його поставили на цей стіл і тут піднесли йому булаву 14 ). На раді 1687 р. булава й инші знаки були „auf einem kleinen mit einem reichen Teppiche bedecken Tische nie- ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — ХНІ ст.ст. 353 derlegen” ’ ). Року 1708 на Глухівській раді на стіл поставлено Скоро ­ падського й тут передано йому булаву * 2 3 ). На такий стіл садовили обох кандидатів на раді 1663 р , нарешті „на столецъ всадили Бруховецкого, зопхнувши князя, и гетманомъ окрикнули, давши оному булаву и бун ­ чукъ в руки” 8 ). Лиш на раді 1660 р. булаву поклав ІО. Хмельницький на шапку на землю 4 ). Опріч булави передавали гетьманові й инші клей- ноди. За такий атрибут гетьманської влади був насамперед бунчук. Отже р. 1668 в жовтні запорозці кликали П. Дорошенка на чорну раду на Запоріжжя, кажучи „кого войско оберетъ, и бунчюкъ и булаву да ­ дутъ, тотъ у насъ будетъ и гетманомъ” 5 ). Бунчук був даний, серед инших клейнодів, Д. Многогрішному 6 ), р. 1671 — Ханенкові 7 ). На раді 1672 р. Самойловича „укрывали” „знамены и бунчукомъ” 8 ). Року 1708 бунчук на раді передано Скоропадському 9 ). „Краткое описаніе Мало ­ россіи” свідчить, що бунчук дано підчас виборів і Апостолові 10 ). На раді 1663 р., як оповідає Самовидець, рішальний момент був, коли в Сомка віднято булаву. А П. Гордон оповідає, що бійка зчинилася за бунчук і при цьому вбито бунчужного Сомка 11 ). Як видно, має рацію Гордон — хоч він і не був тут „самовидцем” — бо й В. Ейнгорн дово ­ дить, що булаву для нового гетьмана надіслано з Москви тільки 2 серпня року 1663, себ-то за I і / z місяці після ради 12 ). Перед бунчуком після обрання Бруховецького „схиляли стяги” козацькі полки 13 * ). *) Gordon, II, с. 190: „покладені були на маленькому, вкритому цінним кили ­ мом столі ” . 2 ) Б.-К а м е н с к і й, Источники, ч. II, с. 179. 3 ) Самовидець, 75 — 76. І в XVIII ст. при обранні Апостола полковники його „по ­ ставили на… столъ ” . Додаток No 12. *) П. К. К., т. IV. Відд. III, с. 39-42. 3 ) А. Ю. и 3. Р., т. VII, с. 1СЗ. e ) Ibid., т. VIII, с. 100. !) Літ. Самовидця, с. 111. s ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 944-950. ” ) Д- Б а н т ы ш ъ-К а м е н с к і й, Источники, ч. II, с. 179. 10 ) Дод. до Літоп. Самовидця, с. 312. Також додаток No 12 до нашої праці. Дневникъ Гордона. Чт. М. О-ва 1892, III, с. 37. 12 ) „О сношеніяхъ малор. духовенст. Чт. въ М. О-вѣ 1913, II, с. 218, прим. 527. 13 ) Дневникъ Гордона, с. 38. А втім могла бути й булава (Сомкова) на раді, бо може її розумів Гордон під тим .предводительским жезлом ” , що його захопили козаки Бруховецького. “ ) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, с. 97 та 100. 16 ) Гордон, Дневникъ, с. 37. хз ) А. Ю. и 3. Р„ т. XII, с. 289. * ’ ) Д. Бантышъ-Каменскій, Источники, ч. II, с. 179. 23. 36. праць Ком. вах.-р. та укр. права, в. 6. 101 Опріч того гетьманові давали військову корогву, його вкривали цією корогвою. Отже корогву дано Многогрішному и ). Корогвами на раді 1663 р. вкривали Сомка 15 ) і на раді 1672 р. корогвою військовою й ^унчуком вкривали Самойловича. Року 1675, коли переобрано Доро ­ шенка в присутності запорозців, його вкривали корогвами 16 ). Нарешті корогву здобув і Скоропадський р. 1708 17 ). ,354 Лев Окиншевич М. Ханенко здобув ще бубни ’ ), Д. Многогрішний — шаблю * 2 ). Давали серед инших клейнодів-атрибутів гетьманської влади — ще й вій ­ ськову печатку. Так її дано було р. 1672 гетьманові І. Самойловичу 3 ), Скоропадському р. 1708 4 ), р. 1727 на генеральній раді — в Глухові — Д. Апостолові 5 ). *) Літ. Самовидця, с. 111. 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, с. 100. 3 ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 950. 4 ) Д. Б.-К а м е н с к і й, Источники, ч. И, с. 179. 3 ) Крат. опис. Малороссіи, с. 312. Дод. до Літ. Самовидця. Також додаток Ns 12. e ) A Grabowski, Starożytności historyczne Polskie, ч. I, с. 323. „Корогву, що мав Хмельницький од короля його милости, бунчук гетьманський і бубни щоб віддав; їх король його милість віддасть тому гетьманові, що його від себе призначить, бо-ж його королівська милість залишав собі право давати їм гетьманів”. ’ ) П. С. 3., 1-е, т. І, с.с. 319 — 321. s ) Д. Бантышъ-Каменскій, „Источники Малор. исторіи”, ч. І, с. 222. •) Ibid., т. І, с.с. 311-312, 1858. 102 Ці клейноди давала сюзеренна влада. Повелося це з тих часів, коли козацький старший був лиш начальником певної військової частини польської держави. От чому на пересправах до остаточної поразки ко ­ зацького війська під Берестечком король міг вимагати (спираючися, як видно, на умову 1638 р ) „horągiew, co miał Chmielnicki od króla Imci, buńczuk hetmański i bębny aby oddali, które I. К. M. odda zaś temu Het ­ manowie, którego im z ramienia swego naznaczy, gdyż I. К. M. zostawuje sobie podawanie hetmanów” 6 ). І з переходом України під зверхність московського царя цареві як сюзеренові належало право давати клей ­ ноди. Робилося це, очевидно, на те, щоб одзначити залежне стано ­ вище української держави. Отже ще на раді 1654 р. боярин В. Бутур- лін, стверджуючи Богдана Хмельницького на гетьманстві, дав йому ко ­ рогву, булаву, одяг і шапку 7 ). Видавання військових клейнодів обумовлю ­ вали й статті з Московщиною. Отже, приміром, 11 розділ статтів глухів- ської ради 1669 р. каже: „чтобъ съ своего Царскаго милосердія, пожа ­ ловалъ, велѣлъ дать въ войско Гетману войсковые клейноты, знамя, булаву, печать, литавры. Великій Государь, Его Царское Пресвѣтлое Величество, пожаловалъ, велѣлъ быти по ихъ челобитью; присланные клейноты, знамя, булаву, печать, литавры, держать въ береженьи; а буде случится истеря, и въ то мѣсто будетъ прислано отъ Царскаго Вели ­ чества” 8 ). Так і стаття б Коломацької ради 1687 р. каже, „чтобъ съ Ихъ Государскаго милосердія даны были въ войско Гетману войсковые клей ­ ноты, знамя, булава, печать и литавры” й од імени царів дано обіцянку: „а клейноты, знамя и булаву, и печать, и литавры держать въ бере ­ женьи; а буде случитца тому истеря, и въ то мѣсто присланы будутъ отъ Ихъ Царского Пресвѣтлаго Величества новые войсковые клейноты. И гетманъ, и старшина, и все войско Запорожское на милости Ихъ Царскаго Пресвѣтлаго Величества били челомъ и приняли то съ’ ра ­ достью” 9 ). Найповніше-ж визначають справу з клейнодами — булавою ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 355 й корогвою статті Бруховецького в Москві р. 1665: „по смерти гетма ­ новъ булаву и знамя большое и булаву жъ и знамя меньшое и бунчукъ и пушки до гетманскаго обиранья и для шатости малоросійскихъ жите ­ лей долженъ взять обозной войсковой и отвести къ боярину и воево ­ дамъ, которые в то время будутъ въ Кіевѣ или въ иномъ въ которомъ малоросійскомъ городѣ. И великій государь сей статьи слушавъ указалъ быть такъ какъ написана; а боярину и воеводамъ изъ Кіева булаву и знамя большое присылать къ нему великому государю къ Москвѣ” * ). Очевидно, з Москви надсилалося нові клейноди, в ознаку ствердження нового гетьмана васальної української держави. Коли на раді не було надісланих для нового гетьмана нових клейнодів з Москви, українці прохали зверхню владу, щоб надіслала, ствердивши цим законність виборів і санкціонувавши їх. Отже в січні р. 1669 посланці Много ­ грішного „объявляли про гетмана про Демьяна, что сего боку козаки обрали его совершеннымъ . гетманомъ, и били челомъ, чтобъ великій Государь пожаловалъ его гетмана, какъ и прежнихъ гетмановъ, велѣлъ ему дати булаву и знамя” * 2 * ). Року 1663 після ради надіслано булаву з Москви^). На раду 1669 р. корогву й булаву надіслано з Москви 4 ). Року 1674 на раду в Переслані булаву й корогву так само надіслали з Москви. Булава ця була „серебрянная, золочена съ чернью и съ ка ­ меньи и съ бирюзы, цѣна 15 рублевъ. Великому государю челомъ уда ­ рилъ грузинского царевича Николая Давыдовича митрополитъ Епифаній, во 173 году” (1665) 5 ). *) Собр. Гос. Грам, и Дог., т. IV, с. 160. 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, с. 50. s ) В. Эйнгорн ъ, Op. cit. Чтенія въ М. О-вѣ; 1893, II, с. 218, пр. 527. 4 ) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, с. 101. •’) Ibid., т. VI, с. 383 – 385. в ) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 949 Моск. Стола Розряда. Стовпик 2, а. 72. 103 Коли зверхньою владою для України була влада турецька — вона давала й свої клейноди гетьманові, що був її підданим. Так було за Дорошенка, що мав „санжаки” — клейноди від турецького султана. Наприкінці XVII ст. претендент на українське гетьманство Петрик дістав клейноди від татар. Йому р. 1692 „Ханъ… на Коломаку далъ санжак и іныі знаки дари Петр (кінець документу відірвано) и говорилъ к нему та ­ кие слова: Петрѣ, даемъ тебе сие знаки нѣсти до войска Запорожского и городового; сие кого захочет войско все учинити гетманом, чи ста ­ рого гетмана подтвердити чили теж кошевого, або тебѣ Петра брати і тот будетъ Гетманомъ” 6 ). Велике значіння клейнодів, що їм надавали козаки, треба поясню ­ вати символізмом давнього права. Клейноди означали верховну владу. От чому од Сомка одразу одступилися його козаки, скоро тільки в нього віднято бунчук чи булаву. Це видно і з того, що р. 1675 запо ­ розці нарікали на Сірка, що той не взяв у Дорошенка клейнодів (бо це ,356 Лев Окиншевич дало-б їм можливість зробити раду для обрання гетьмана) * ). Року 1672 козаки, що були під Батуриним вимагали, щоб старшина з клейнодами йшла на раду обирати нового гетьмана 2 ). З цього факту наявність клейнодів є ніби-то ознака законности ради. Це доводить і такий факт: року 1673, „на Росавѣ, отъ Канева три мили, по приказу Петра Доро ­ шенка у Козаковъ была рада, а былъ на той радѣ наказной гетманъ Яковъ Лизогубъ, а Дорошенокъ не былъ; а прислалъ съ братомъ сво ­ имъ съ Андрюшкою войсковые знамена” 3 ). Отже наявність корогов визначала законність ради. Так було і в попередній добі. Отже р. 1636 — „неприпущені до ради козаки (виписчики. Л. О.) вхопили корогву і бу ­ лаву і пішли бунтівничо робити чернецьку раду” 4 ). *) А. Ю. и 3. Р., т. XII, с. 289. s ) Ibid., т. IX, с. 898. 3 ) Ibid., т. XI, с. 271. 4 ) Акад. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, с. 230. Про військові клейноди згадано навіть в таємному указі кн. Шаховському р. 1734: „Клейноты, данные прежнимъ гетманомъ і особливо Гетману Апостолу содержатъ так какъ нынѣ оные по указу нашему содержатся’ 1 . Кн. No79/1805, Малор. Експед. Сената, а. 323. 6 ) Собр. Г. Гр. и Дол., т. IV, с. 160. ®) Д. Бантышъ-Каменскій, Источ. ч. I, с. 90. 7 ) С. Г. Гр. и Дог., т. IV, с.с. 49 — 50. 3 ) А. Ю. и 3. Р , т. VIII, с. 72. 9 ) Ibid., т. IX, с. 860-61. ‘104 В акті обрання гетьмана українського важливу ролю відігравав уповноважений зверхньої влади, що, як ми вже говорили були, раз-у-раз Передавав гетьманові булаву й инші військові клейноди, санкціонуючи таким чином обрання. Присутносте уповноваженого на генеральній раді при обранні гетьмана вимагають з писаних законів лиш статті 1665 р., які за умову обрання ставлять, щоб рада відбулася „при особѣ отъ престола Его Государского присланной” 5 ). Хто-ж були ці особи від престола? Року 1658 в Переяславі це був окольничий і оружейничий Б. Хитрово 6 ). Року 1659 в Переяславі на раді, що обрала Ю. Хмель ­ ницького, уповноважені від московського уряду — „ближній бояринъ и намѣстникъ Казанскій князь Алексѣй Никитичъ Трубецкой, бояринъ и намѣстникъ Бѣлоозерскій Василій Борисовичъ Шереметьевъ, окольни ­ чій и намѣстникъ Бѣлогородскій князь Григорій Григорьевичь Ромода ­ новской, діаки думный Ларіонъ Лопухинъ да Ѳедоръ Грибоѣдовъ” 7 ). На раді 1663 р. під Ніженем уповноваженим од Москви був окольничий князь Данило ВеликогоТагін, а „въ товарищахъ” стольник Кирило Хлопов та дяк 1. Фомін. На раді 1669 р. був кн. Г. Г. Ромодановський, боярин і намісник Білгородський, стольник і полковник і намісник Серпухов- ський А. С. Матвеев та дяк Г. Богданов 8 ). Року 1672 на генеральній раді був той-же боярин і намісник Білгородський кн. Г. Г. Ромодановський і А. С. Матвеев — на цей раз вже в ранзі думного дворянина й наміс ­ ника Мединського та дяк І. Євстафьев 9 ). На раді 1687 р. московський уряд офіційно репрезентували — „ближній бояринъ и большаго полка ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 357 дворовый воєвода и Царственныя большія печати и Государственные великихъ и посольськихъ дѣлъ оберегатель и намѣстникъ Новгородской князь Василій Васильевичъ Голицынъ, ближній бояринъ и воевода и намѣстникъ Псковской Алексѣй Семеновичъ Шеинъ, ближній бояринъ и воевода и намѣстникъ Черниговской князь Володиміръ Дмитріевичъ Долгоруковъ, ближній бояринъ и воевода и намѣстникъ Бѣлогородской князь Костянтинъ Осиповичъ Щербатово, окольничій и воевода… князь Данила Аѳанасьевичъ Борятинской, ближній окольничій и воевода и на ­ мѣстникъ Серпуховской Ведениктъ Андреевичь Змѣевъ, думный дво ­ рянинъ и воевода Иванъ Юрьевичь Левонтьевъ, думный генералъ Агей Алексѣевичь Шепелевъ, стольникъ и воевода князь Борисъ Еуѳимьевичь Мышецкой, думный дьякъ Емельянъ Игнатьевичь Украинцевъ и дьяки тѣхъ розрядовъ, полковъ своихъ ихъ Царского пресвѣтлого Величества со многочисленными конными и пѣшимы людьми” 4 ). Нарешті року 1708 був од російського уряду „Ближній бояринъ и намѣстникъ Ростовскій, князь Григорій Ѳедоровичъ Долгоруковъ… да при немъ, ближнемъ стольникѣ, посланы посольскаго приказу Дьякъ Михаилъ Родостамовъ, да для письма два человѣка подьячихъ” * 2 ). При обраннях-же Апостола і Розумовського російський уряд репрезентували видатні тогочасні урядовці — Наумов та Гендриков. І від Польщі на радах Правобережної України за представників-уповноважених були особи високих рангів. Отже коли переобирано р. 1660 Ю. Хмельницького, ми бачили Ст. Беньовського воєводу Чернігівського. А року 1671 Ханенкові дає клейноди великий коронний гетьман Ян Собєський 3 ). Отже й тут і там бачимо поміж представників зверхньої влади осіб найвищих рангів того ­ часних держав — адже саме такою була на Московщині ранга боярина. А дальшу — також високу рангу — окольничого бачимо лиш двічі поміж московських уповноважених на українських генеральних радах. Треба вказати, що, коли ранга уповноваженого була невисока, Військо Запо ­ розьке могло не визнати його й зрозуміти надіслання його як образу собі. Саме так було року 1663, коли гетьманові Тетері мав передати булаву молодий покоєвий польського короля Ів. Мазепа. Старшина ко ­ зацька й гетьман відмовлялися прийняти клейноди від особи такого ма ­ лого рангу 4 ). При цім треба вказати, що уповноважений зверхньої влади виступав на раді як спеціяльно для даної справи делегована людина, з дорученням її — зверхню владу — на даній раді репрезентувати. В ин- шім разі, як це було, приміром, на раді під Ніженем в квітні р. 1661, коли був присутній той-же князь Г. Г. Ромодановський, що був на радах 1669 та 1672 р.р. та стольник С. Змєєв — але ці особи не були спеці- ’ ) С. Г. Грам, и Дог., т. IV, с. 546. 2 ) Б. -Каменскій, „Источники”, ч. II, с. 177. 1858. а ) Т. Korzon, Op. cit., т. II, с. 419. ‘ ) У м а в е ц ь, Гетманъ, Мазепа, с. 11. Ю5 ,358 Лев Окиншевич яльно делеговані на дану раду — рада ухвалила — „усовѣтовали есмо о томъ, что намъ самѣмъ безъ вѣдома вашего царского пресвѣтлого величества не мошно гетмана межды собою обрати”. Через це прохали „милость показать” „и намъ противъ обычаю давного нашого, того гет ­ мана обрать, кого все войско любитъ, и к намъ на избраніе гетмана прислати отъ боку своего того, кого ваше царское… величество изво ­ литъ, и чтобъ войску объявилъ премногую милость” * ). Року 1662 влітку мала відбутися рада в Зінькові. На ню прибула лиш частина козацьких полків. Наказний гетьман Сомко, що не приїхав на цю раду, між ин- шим пояснював своє небажання приїхати на раду тим, що в царськім указі говорилося за те, що раду переведуть кн. Куракін та кн. Вол ­ конський (тодішній Переяславський воєвода), а прибув на ню кн. Ромо ­ дановський * 2 ). Цим вказував він на те, що уповноваження Ромоданов- ського перевести раду — сумнівні. І року 1672 старшина не наважилася робити раду, якої вимагали рядові козаки, не дочекавшися кн. Ромо- дановського 3 ). 7 ) А. Ю. и 3. Р., т. V, с. 56, 58. 2 ) Древлехранилище РСФСР., Столб. No 475 Білгородськ. Стола Розряда, а.а. 465 — 469. ») А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 898. 4 ) А. Ю. и 3. Р., т. XV, с. 16. 6 ) П. К. Ком. т. IV. 3, с.с. 37 – 38. в ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 944-950. 7 ) Gordon, Tagebuch, II, с. 190. ’ ) А. Ю. и 3. Р., т. V, с. 126. ѵ ) Древлехранилище РСФСР., Столб. Ne 468 Білгородськ. Стола Розряда, а.а. 500 — 501. 106 Уповноважений на раді оголошував про дозвіл царя обрати нового гетьмана. Так було, приміром, на раді в Переяславі 1658 р. 4 ), р. 1660 в Корсуню 5 ), на раді 1672 р. 6 ), р. 1687 7 ). Він від імени московського уряду провадив пересправи з україн ­ ською державою, що репрезентував її зверхній орган — генеральна рада, — про зміст статтів-умов України-Гетьманщини з російською дер ­ жавою. Про це ми вже вище писали. Звичайно, цей уповноважений представник мав великий фактичний вплив на обрання й визначення кандидата на гетьманство. От чому р. 1662 скаржився Яким Сомко „А окольничей де и воєвода князь Гри- горей Григорьевичъ Ромодановской, стакавця съ Меѳодіемъ епискупрмъ и съ полковникомъ Нѣжинскимъ Васильемъ Золотаренкомъ, хотятъ обо ­ брать въ гетманы хто имъ любъ; а кого чернь въ гетманы обираетъ, того околничей на гетманство не обираетъ” 8 ). Той-же Я. Сомко влітку того-ж року скаржився, що „нынѣ де намъ стало не до рад, хотя окол ­ ничей і воевода Григорей Григорьевичъ Ромодановской со всею радою выбери кого-нибудь, и он ихъ выбору не прочь; і в гетманех быть не- хочет” 9 ). Року 1672 був царський наказ кн. Г. Ромодановському не до- ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 359 пускати, щоб на гетьманство обрали Ів. Сірка 1 ). А в XVIII ст. в се ­ кретнім наказі Наумову це вже російський уряд пише цілком отверто: „Хотя въ Его Императорского величества грамоте, с ним Федором посланной къ Малороссійскому народу, и в данной ему инструкціи во 2-м пункте написано, что Его Императорское величество указалъ в Ма ­ лой Россіи гетмана выбрать по прежнему обыкновению, однако ж сіе от того Малороссійского народа избрание написано для лица. А в самом дѣле Его Операторскаго величества соізволение быть гетманомъ Мир ­ городскому полковнику Данилу * ‘ Апостолу; і чаємо, что от народу не іной кто, но онъ Апостолъ по старшенству і по заслугамъ і ради имѣ ­ ющаго ево у нихъ кредиту ізбранъ будетъ. 2. I ему Федору Наумову, прибывъ в Глуховъ, і объявя о семъ указъ і разославъ для объявленія того ж по полкамъ, смотрѣть і развѣдывать, — ево ль Данила Апостола в гетманы народ будет ізбирать. Ежели ж бы нѣкоторые із того народа о іномъ комъ намереніе імѣли в гетманы обирать, въ такомъ случаѣ ему Наумову того предостерегать, і путь к тому предуготовить, чтоб конечно ево Данила Апостола, а не іного кого в гетманы народ ізбрал. I какъ ево ізберутъ, і то ізбрание, яко по воли Его Імператорского ве ­ личества учиненное, принять і в том поступать против інструкцій 5 да 6 пунктевъ. 3. А какъ приѣдет в Глухов Миргородской полковникъ Данило Апостолъ, і ему объявить секретно, что Его Операторское ве ­ личество, по высокой своей милости, указалъ его Апостола, а не іного кого в гетманы обрать; і что б онъ служилъ Его Операторскому вели ­ честву вѣрно і непоколѣбимо. 4. Ежели (паче чаяния) старшина і народъ Малороссійской Миргородского полковника Данила Апостола в гетманы обирать не станутъ, а будутъ выбирать іного кого по своей воли, і ему Наумову того учинить не допустить, і то обраніе под каким пристойным претекстомъ остановить: і писать къ Его Операторскому величеству в Коллегию Іностранныхъ дѣл” 2 ). ») А. Ю. и 3. Р., т. IX, 892. 2 ) Моск. Древлехранилище кн. 79 — 1806 Малорос, експед. Сенату, а.а. 20 — 23. ’ ) Літоп. С. Величка, т. II, с. 267. К. 1851. 10? Після того як кандидат на гетьманство здобував військові, дер ­ жавні регалії й таким чином ставав гетьманом, відбувалася присяга його на вірність сюзеренній владі, за спеціяльним текстом, що-разу надсиланим з Москви (більшість текстів присяги гетьмана українського додавалося в акті обрання до тексту статтів-умов з Московщиною). Ми не будемо тут наводити даних за текст присяги гетьмана. Зазначимо лиш, що присяги новообраного гетьмана вимагала й Острозька умова з Польщею 3 ). До присяги приводило присутнє на раді вище українське духівництво. Його відмовлення привести до присяги могло значно усклад ­ нити хід подій на раді. Так було на Козелецькій раді 1662 р., коли єпіскоп Методій був одмовився „привести къ вѣрѣ” й лиш на другий ,360 Лев Окиишевич день, після умовлянь, погодився на це ‘). Инколи присягали й ново ­ обраному гетьманові — приміром, коли вірити Самовидцеві, Я. Сомкові в Козельці 1662 р. * 2 ). ’ ) А. Востоковъ, „Козелецкая рада 1662 г. “ , К. Стар. 1887 р. No 2, с.с. 276 — 277. Про це писали в „инѳормацыи” до Москви — „присягли есмя (після обрання Сойка) вашему царскому величеству на вѣрную службу пред святымъ еѵангелиемъ; которой присяги епископъ самъ слуша и з другимъ духовенством. С которой присяги и списки вашему царскому величеству с протопопом Киевским послали”… Древлехранилище РСФСР. Столб. No 5844/33, Малор. Приказа, а. 43 — 44. 2 ) Літопис Самовидця, с. 65. 3 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Малор. Справи М-ва Закорд, Справ 1688 р. Ns 2. 4 ) П. С. 3., т. ѴІІІ, с. 76. 3 ) П. Гордон, Дневникъ. Чт. М. О-ва 1892, III, с. 38. в ) А. Ю. и 3. Р., т. XV, с. 17. ’ ) Ibid., т. IX, стор. 950. 3 ) Лѣтопись Величка, т. II, с. 267. К. 1851. 108 Обрання затверджувала царська жалувана грамота з затверджен ­ ням на гетьманстві новообраного гетьмана. Инколи таку царську гра- моту-санкцію виборів читано потім по різних містах УкраїниТетьманщини. Так було після обрання Мазепи. Царську грамоту читали в Чернігові „при собраніи старшины полковой і всего собранного всенародного то- варышства и городового чину людей”, потім у Переяславі й по инших містах та селах України 3 ). А втім мабуть це оголошування санкції зверхньої влади є очевидно новина запроваджена 1687 р., до цього про це даних немає. Низка статтів вимагають, щоб новообраний геть ­ ман їздив до Москви „видѣти его Государскіе пресвѣтлые очи” й тут здо ­ бував собі затвердження — царську жалувану грамоту на гетьманство (розділ 4-й статтів Богдана Хмельницького, 4-й статтів Ю. Хмельниць ­ кого; це говорять статті 1665 р. Бруховецькому в Москві… Аж останні статті „рѣшительные пункты” 1728 р. кажуть, що гетьманові „пріѣзжать къ Его Императорскому Величеству для конфирмаціи и Его Император ­ ское Величество пожалуетъ ему Гетману клейноты и на Гетманство жалованную грамоту”) 4 ). А втім de facto ніхто з гетьманів до Москви по потвердження не їздив. Навіть подорож Бруховецького в 1665 р. до Москви мала иншу мету, бо в день обрання на раді 1663 р. „гетьман здобув від окольничого царську грамоту, написану на пергаменті золо ­ тими літерами” 5 )… І при инших обраннях тут-же читалося царську жалувану грамоту на гетьманство. Отже р. 1658 на раді в Переяславі „наша царского величества на подтверженье его гетманства и на вся ­ кіе войсковые права жалованная грамота дана” 6 * ). Року 1672 після об ­ рання Г. Г. Ромодановський передав Самойловичу жалувану грамоту на гетманство ’ )…; і статті Острозької Комісії з Польщею містять поста ­ нову „чтобы новоизбранный гетманъ на будущія времена всегда былъ Его Королевскою милостью утверждаемъ, и получалъ благословеніе по учиненіи присяги на вѣрность” 8 ). І лиш жердевські статті 1659 р. — про- ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 361 ект закону, що його не прийняла Росія й що сили закону не здобув, в артикулі 5 кажуть: „Въ обиранью Гетмана абы намъ самимъ, такъ старшимъ, яко и меньшимъ, вольная была, кого войско улюбитъ, элекція, до которой прочь войсковыхъ нашихъ людей, абы никто не належалъ, а новообранный Гетманъ съ вѣдомомъ, всѣ старшины и чернь, до Его Царского Величества о подтвержденіи маетъ высылати своихъ пословъ, что не маетъ отъ Его Царскаго Величества заборонено” 1 ). Тут, як Нидно „заборонено”, скасовано не могло бути обрання. Московщина, як гадали складачі Жердевських статтів, не мала права скасувати наслідки об ­ рання. Звичайно, вона на це не пішла. *) Д. Б. – К а м е н с к і й, „Источники Мал. исторіи”, ч. І, с. 102. 1858. *) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 429 Білгородськ. Стола Розряда, а. 167. s ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 407 Білгор. Стола Розряда, а. 96. 4 ) А. Ю. и 3. Р.,т. V, с. 50. ») Ibid., т. V, с. 58. e ) Ibid., с. 62. Законність обрання гетьмана ставилася в з вязок з тим, чи давав дозвіл на обрання московський уряд. Право козацької держави обирати гетьмана стверджують усі статті-умови з Росією. А втім на організацію цього обрання в кожнім конкретнім випадкові треба було мати дозвіл Москви. Ще в-осени 1658 р. наказний гетьман Виговського Скороба ­ гатько, Переяславський полковник Т. Цецура… казали кн. Ромоданов- ському, що добре було-б, коли-б цар „изволил прислать к ним бояр и учинить имъ суполную раду о гетмане и о своих великого Государя дѣлех” 2 ). .. Мова тут, певна річ, про дозвіл на таку раду. В листі до царя 31 травня 1658 р. кошовий гетьман Я. Барабаш писав між иншим, що стольник Алфімов казав йому „чтоб я радъ самъ не чинилъ и бунтовъ никаких не всчинал без воли Вашего Царского Величества. И я того дѣла, убей меня Боже з душею и с тѣломъ, не хочю всчинить” 3 ). Що Барабаш дуже й дуже хтів „всчи- нати” цю справу, що він бився за чорну раду — ми добре знаємо. Але тут він мусів рахуватися з російським поглядом на цю справу. 8 квітня р. 1661 наказний гетьман Я. Сомко писав: „А что ваше царское пре ­ свѣтлое величество пожаловалъ насъ грамотою, чтобъ мы обрали межъ собою гетмана, учинивъ раду и договоръ о всякихъ добрыхъ дѣлѣхъ вашего царского пресвѣтлого величества, и о томъ бы къ вашему цар ­ скому пресвѣтлому величеству отписать, и та рада еще не стала, потому что близко праздникъ пресвѣтлого Воскресенія Христова пришелъ” 4 ). Таким чином цар „пожаловалъ… грамотою”, дозволив обирати геть ­ мана. От чому на раді 1661 р. під Ніженем „усовѣ товали… о томъ, что намъ самѣмъ безъ вѣдома вашего царского пресвѣтлого величества не мошно гетмана межды собою обрати” 5 ). А московський уряд відповів, що „о обраніи гетманскомъ и при комъ вамъ гетмана обирать, нашъ… указъ будетъ къ вамъ впредь” 6 ). З квітня 1662 р. писав до Москви Переяславський воевода Б. Мишецький, що наказний гетьман Я. Сомко 109 ,362 Лев Окиншевич писав до полковників „чтоб имъ по совѣту учинить меж себя на семъ боку Днепра раду и с ’ ѣхатца всѣмъ в Козелецъ. А учинити б имъ раду на том, чтоб у них быть на семъ боку Днепра кому одному старшиною и одново б имъ ково слушать”. Воевода „гетману Якиму Сомку гово ­ рил, чтоб он без твоево великого Государя указу на раду полковников и старшины и черни не збирал и о радѣ б писал к тебѣ великому Го ­ сударю. И он Яким мнѣ холопу твоему говорил, что имъ рады на семъ боку меж собою не учинить нелзя, потому что иныя полки цѣлыя, а иныя выбиты. А в приход де неприятелской нихто никово не слушает а друг другу не помагает. А как де учинят раду и на раде оберут меж себя старшину и меж ими де будетъ совѣтъ и единодушно тебѣ вели ­ кому Государю служить и другъ другу помогать будутъ, а непослушания ни от ково небудетъ. А какъ де Государь они раду меж себя учинят и ково старшиною оберутъ и они де об указе к тебѣ великому Госу ­ дарю писать станут” ’ ). Сомко тут підносить важливу принципову справу. Москва має лиш санкціонувати („указъ” після обрання є лиш санкція), це е позиція Жердевських статтів, позиція, що її Москва не прийняла. В Козельці зустрілися протилежні погляди на можливість скликати раду без згоди й дозволу російського уряду: „епискуп (Методій) говорил ему Якиму Самку, что (о) обиранье гетманском послали они бить челом к тебѣ великому Государю и чтоб до твоего великого Государя указу совершенного гетмана им не выбирать, и тѣм бы тебя великого Госу ­ даря не прогнѣвать. И Яким де Самко ему епископу сказал: хотя де ты великій Государь и гнѣвайся, а без гетмана быть не мочно, что всѣ не слушают; и они де высвободят себя изъ неволи” 2 )… У Сомка й тут яскрава тенденція тлумачити раду й обрання гетьмана як внутрішню справу Гетьманщини. Але сила була на боці Росії, вона гнівалася, що Сомко скликав раду, не попередивши московський уряд. Цей останній писав: „А нынѣ ты, гетманъ, не дожидаясь, против челобитья своего (як видно після ніженської ради 1661 р., що його ми допіру цитували) отъ насъ великаго государя милостивого указу… смѣлъ дерзнуть учи ­ нился гетманомъ. .. самоизволомъ, забывъ нашу великаго государя милость и жалованье” 3 ). Як відомо, наказний гетьман мусів поступитися, обрання його у „совершенні” гетьмани не набуло правної сили й йому довелося їхати на раду в Ніжені, що її в наступнім році вже й дозво ­ лила й скликала Москва. Росія й далі стежить за тим, щоб ради не збиралися по-за її дозволом. В грамоті від 7 липня р. 1667 цар пише українській старшині „хотите Раду чинить без нашего, Великого Госу ­ даря, Указу, а съ какою мыслію, и бояре наши и Гетманъ, и воеводы, того Вашего совѣту къ намъ, Великому Государю, не пишутъ, и отъ ’ ) Древлехранилище Р. С. Ф. С. Р. Столб. No 440 Білгородськ. Стола Разряда, а.а. 216-217. ’ ) Ibid., Столб. No 475, а. 491. 8 ) А. Востоковъ, Козелецкая рада 1662 г. К. Стар. 1887 р., No 2, с. 283; див. також літ. Самовидця, с. 65. /W ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — ХѴІП ст.ст. 363 васъ самихъ вѣдомости нѣтъ” * ). Через це в червні 1672 р. на вимогу козаків розпочати обрання гетьмана старшина відповіла, що „безъ… великого государя указу… къ нимъ въ поле на раду не поѣдутъ” * 2 ). Року-ж 1676 в березні маємо грамоту до кошового отамана І. Сірка й запорозців, щоб вони не гадали обирати нового гетьмана без згоди Москви, не влаштовували „своевольныхъ радъ” 3 ). Це було відгуком на переобрання 1675 р. Дорошенка в присутності запорозців і донців, як гетьмана підвладного Росії. На цю раду й на це переобрання Росія згоди не давала. ’ ) Д. Б. – К а м е н с к і й, „Источники”, ч. І, с. 182. 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 898. s ) Ibid., т. XII, с. 537 — 541. *) Акад. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, ч. І, с. 240 — 241. 6 ) А. Ю. и 3. Р., дод. до т. VII, с. 193. •) Ibid., дод. до VII, с. 206, 229; т. IV, с. 36. ’ ) П. К. К., т. III, 3, с.с. 377-378-381. 8 ) Ibid., т. III, 3, с. 352. „Коли було оголошено і в генеральній їх при обранні нового гетьмана раді, знаки тоб-то булаву і бунчук, віддав через прибувшу до мене старшину”. 8 ) Ibid., т. IV, 3, с. 39 — 42. „Поклавши на шапку на землю булаву, що в у них ознакою зречення, сказав кілька слів до черни”. 10 ) Соловьевъ, Ист. Po сіи, т. XI, с. 247, 111 Опріч обрання гетьмана на козацьких радах відбувалося й зре ­ чення його від свого уряду, або його примусово скидала з уряду рада. Отже приміром на раді на Росаві 1637 р. гетьман Тимиленко „положив булаву і комишину, ударив чолом всьому війську… і пішов з ради” 4 ). Але його було знов тут-же обрано. Року 1657 в листопаді в розділі 5-му статтів, що їх подали в Москві січові посланці є вимога „чтобъ тотъ Иванъ Выговскій передъ вашими царского величества присланными въ войско Запорожское въ радѣ положилъ всѣ справы войсковые, при- вілія прежніе и нынѣшніе вашего царского величества и пунта, также булавы, знамена, бунчуки, бубны, также пушки, и все, что принадлежитъ войску Запорожскому, чѣмъ владѣлъ небощикъ гетманъ Богданъ Хмель ­ ницкій. Также и иные полковники по тому жъ бы положили знаки и всѣ принадлежности войсковые” 5 ). Року 1658 зрікався гетьманування І. Виговський на раді в Корсуню 6 ). В жовтні 1659 р. Виговському таки довелося скласти з себе гетьманський уряд на чорній-козацькій раді під Германівкою й віддати булаву та бунчук 7 ). „Co gdy, писав Виговський польському королеві, у w generalney ich przy obieraniu nawego Hetmana proclamatum est radzie: Jnsignia to iest buławu у bunczuk przez przybyłą do mnie oddałem starszyne” 8 ). На раді 1660 p. в Корсуню зрікався геть ­ манства Ю. Хмельницький „położywszy na czapce па siemi buławę, со iest signum u nich abrenuntiationis, rzekł kilka slow do Czerni 9 ). Року 1666 в лютому клав, зрікаючися гетьманства, булаву П. Дорошенко 10 ). Юри- ,364 Лев Окиншевич дичний момент, що рішав справу, був той, коли гетьман клав булаву. Так зробив Ю. Хмельницький у Корсуню, і Беньовський зазначив, що це є „у них ознакою зречення”, так зробив був той-же Ю. Хмельниць ­ кий у Чигирині 1657 р. При цім гетьман вклонявся й дякував військові за честь гетьманування. Отже в Чигирині 1657 р. Ю. Хмельницький прелімінарно обраний на старшинській раді — на раді генеральній „учи ­ нилъ подякуван ’ не от родича своего за урядъ гетманства и поклонилъся усему войску, и положилъ булаву и бунчукъ в той радѣ и, поклонив- шися, отойшолъ в свѣтлицю” ’ ). Року 1663 в Чигирині „на той де, Государь, раде Юрае Хмелницкой гетманство здал” писав в січні того-ж року; до Москви Я. Сомко * 2 ). Року 1669 „за урядъ поклонился” Су ­ ховій, зрікаючися гетьманування 3 ). У 1674 р. в Переяславі „билъ че ­ ломъ” військові й поклав, зрікаючися влади, клейноди надані від короля польського гетьман М. Ханенко 4 ). Вже в кінці XVII ст. претендент на гетьманство Петрик писав на Запоріжжя, що „какъ ханъ с ордами і онъ Петрушка будут в Каменном Затоне, и он де Петрушка тогда войску булаву і клейноты войсковые положитъ і имъ де волно кого хотятъ Гетманом, опричь ево Петрушки, іного наставить” 5 ). *) Лѣтопись Самовидца, с.с. 48 — 51, К. 1878. *) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 499 Білгор. Стола Розряда, а. 126. 8 ) А. Ю. и 3. Р. т. IX, с. 44. 4 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Малор. Справи фонду Міністерства Закорд. Справ. 1874 р. Ns 15, а.а. 11-18. ’ ) Ibid., Столб. No 949 Московськ. Стола Розряда. Сговпець 2, а. 763. 112 Рада могла зречення й не прийняти й знову потвердити гетьмана на його уряді. De jure було це переобранням його. Так переобрано було р. 1637 Томиленка в Переяславі, в Корсуню 1658 р. І. Виговського, оскільки булаву знову повернуто було йому (а могли-б назвати й инші кандидатури), в Корсуню 1660 р. Ю. Хмельницького… Як було-б у такому випадкові, коли-б гетьман на вимогу ради одмовився покласти булаву — зректися гетьманування? На шумливій запорозькій раді його одразу скидали. У васальній, залежній від сто ­ ронньої сюзеренної влади — Україні-Гетьманщині гетьман був не тільки обранець ради, — з нього був ще представник української влади, що його затвердила Російська держава. Москва затверджувала вибори ради, вона давала згоду на даного кандидата, з ним мала вона складні й важ ­ ливі політичні стосунки, — тому не в її інтересах було дозволяти часті зміни гетьманів, які можливі були-б при праві генеральної ради скидати з уряду гетьманського. От чому трохи не в усіх статтях умов з Геть ­ манщиною проводила вона заборону скидати гетьмана без її згоди. От чому ряд артикулів „пактів” з Москвою кажуть про заборону зміняти гетьмана без згоди Московщини. Отже розділ 7 статтів Ю. Хмельниць ­ кого 1659 р. каже: „который гетманъ, по указу Царского Величества, а по обранію всего войска учинится в войскѣ гетманомъ; а послѣ того учинится в какой проступкѣ и войску, без указа Царскаго величества, ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 365 самимъ гетмана не перемѣнять” ’ ). Значить царський уповноважений на раді 1659 р. виконав наказ, що мав він од зверхньої влади — коли „черкаси” прохатимуть дозволу „перемѣнять гетмана” за „какую про ­ ступку”, — слід „говорить накрѣпко”, що „однолично безъ указу цар ­ ского величества не перемѣнять” * 2 ). Стаття 20 1669 р. каже: „Буде гетманъ какую проступку учинитъ, опричь измѣньі, а его безъ указа Великаго Государя Его Царскаго пресвѣтлаго Величества не перемѣнять, а укажетъ великій Государь сыскать и по сыску указъ учинить по ихъ праву. И гетманъ и старшина, и козаки приговорили сей статьѣ быть такъ” 3 ). Артикул 6-й 1674 р. повторює дослівно статтю 20-ту 1669 р. 4 ). У статтях Мазепи 1687 р. розділ 14-й каже „Буде гетманъ какую про ­ ступку учинитъ, опричь измѣны, и его безъ указу великих Государей ихъ Царскаго Величества неперемѣнять, а укажутъ великіе Государи о томъ сыскать, и по сыску указъ учинить по ихъ правамъ; какъ же и Гетману старшины Генеральной без воли и указу ихъ Царскаго Пресвѣтлаго Величества не описавъ бы о томъ къ нимъ Великимъ Государемъ съ уряду не перемѣнять же, а естли которая старшина предъ великими Государи предъ ихъ Царскимъ Пресвѣтлымъ Величествомъ обявитца в какой винности, такъ же и к нему Гетману в какомъ непослушаніи, и о томъ ему Гетману писать к нимъ Великим Государямъ и къ великой Государынѣ къ ихъ Царскому Пресвѣтлому Величеству и ихъ Царскаго Величества указъ о томъ присланъ к нему будетъ. И гетманъ и стар ­ шина и все войско Запорожское тотъ ихъ Государской указъ приняли и обѣщались содержать твердо” 5 ). Навіть в артикулі 2-му „рѣшитель ­ ныхъ пунктовъ” 1728 р., коли досить важко було уявити собі, що на Вкраїні може статися якийсь важливий державний акт без згоди петер ­ бурзького уряду, застережено ’ спеціяльно, що гетьмана „не отставливать” 6 ). De facto гетьманів на Україні таки „отставливали”, але робили це не на демократичній відкритій генеральній раді, а шляхом таємних Змов старшини, причому за casus для перевороту була „зрада” гетьмана ца ­ реві московському. Таку „зраду” знайшли року 1672 в поведінці гетьмана Многогрішного, таку „зраду” знайшли 1687 р. і в поведінці гетьмана Самойловича, винного перед російським урядом хіба в тім, що дуже чутливо ставився до втручання його у внутрішні справи України — Геть ­ манщини. ’ ) Собр. Гос. Гр. и Дог., т. IV, стор. 55 — 56. 2 ) А. Ю. и 3. Р., т. XV, с 329. s ) С. Г. Грам, и Дог., т. IV, с. 239. 4 ) Ibid., с. 306. 6 ) Д. Б. – К а м е н с к і й, „Источники”, ч. І, 314. 6 ) П. С. 3., 1-е т. VIII, с. 76. 113 Знаємо проекти того, щоб рада генеральна обирала гетьмана на якийсь певний, більше-менше коротенький термін. Автором одного з та ­ ких проектів був Ю. Крижанич. Він у своїм „Путномъ Описаніи” писав ,366 Лев Окиншевич „потребно есть стеречи, чтобъ отселе ни единъ гетманъ до смерти не поставлялся, но токмо на три или два лѣта”… Царський боярин на раді (1659 р.) має говорити: „Царское величество узналъ есть, что сего всего преминувшего смятения примѣръ і вина есть до смерти гетманства, понеже когда гетманство не бы б было по смерть, никогда б Выговской не начал бы с царским величествомъ о царство борити. Того ради, чтоб и отселе прежде не нашол се кто-нибудь, которому б похотѣлось царствовать и он ради того почал народ громити, землю пустошити и крестьянство искоренити, како Выговской чинил есть. Ради того, реку, гетманы уже не будутъ по смерть, но трилѣтные” ’ ). Так само має говорити за Крижаничем на майбутній раді царський представник, що „Ивана паки Беспалого царское величество имянуеть и поставляет гетманом на сия три годы… Вы паки, которые первие прегрешили и ныне покаялися есте, не за тяжко приимите, что не с ва ­ шей стороны гетман обираетца, понеже, а естли б то учинили, сия дру ­ гая сторона, еще пуще и слушнеє тужила бы. Немошно есть всѣмъ на едино время угодити. Имѣйте терпѣніе: придет и ваше время по сихъ трех лѣтех” * 2 ). Тут досить курйозно Крижанич розуміє обрання; адже цар „имянуетъ и поставляет гетманом”. І інструкція польським послам на Острозьку Комісію датована ЗО березня р. 1670 в артикулі 21-му каже „И то слушне, абы Гетманъ Запорожскій не былъ тилко до трохъ лѣтъ, которого маетъ обѣрати само-жъ войско” 3 ). х ) Бѣлокуровъ, Ю. Крижаничъ въ Россіи. Чт. въ М. О-вѣ 1903, III, с. 37. Далі Крижанич каже про користь цього для українських „служилихъ людей”, багато з яких т. ч. здобудуть гетьманський уряд. 2 ) Ibid., с. 38. 3 ) Лѣт. С. Величка, т. II, с. 248. *) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, с. 138. 3 ) Ibid., т. IX, с. 45. 114 Були, як видно, спроби й зовсім позбавити генеральну раду права обирати гетьмана. Отже року 1669 прапорщик Осип Соболев свідчив, що за умовою з турецькими послами вирішено: „Дорошенку быть гет ­ маномъ по смерть, а по немъ сыну и внуку ево безпеременно и ника ­ кихъ радъ безъ вѣдома турского царя не заводить” 4 ). А в листі від 26 серпня 1669 р. до Многогрішного гетьман М. Ханенко пише, скар- жучися на П. Дорошенка: „Самъ милость твоя розсудити можешь і возможно ли то, чего никогда въ войскѣ запорожскомъ не бывало, чтобъ гетманы на вѣчное себѣ панство у окрестныхъ монарховъ выправ ­ ляли” 5 ) (як видно, натяк на умову з Туреччиною). Спроби зробити уряд гетьманський дідичним (їх робив ще перед смертю Б. Хмельниць ­ кий, а р. 1764 невдало хотів повторити К. Розумовський) успіху не мали. Чи міг без ради генеральної московський уряд скинути гетьмана? В грамоті до Многогрішного від 28. II. 1672 р. він це категорично запе ­ речує — „того мы великій государь, наше царское величество, никогда ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 367 не учинимъ, чтобъ безъ челобитья и безъ прошенія всего войска запо ­ рожского и безъ рады войсковой учинили кого гетманомъ и по смерти твоей, не толко при животѣ твоемъ” ’ ). В березні 1673 р. геть ­ ман Самойлович у розмові з подьячим Семеном Щоголевим казав: „Что онъ гетманъ не вѣчной: до указу великого государя и до ласки войско ­ вой” 2 ). Друге — неласка військова — могла виявитися юридично на гене ­ ральних радах, яких не скликалося й фактично — від старшини козацької. Перше — указ царський — ніколи de jure не був за підставу для ски ­ нення гетьмана, Тільки в кінці автономії української Розумовського звільнено царським указом. Але це були вже часи, коли не треба було рахуватися з можливістю протесту супроти втручань в українські „права й вольності”. Фактично-ж і в XVII ст. всяке скинення з уряду геть ­ мана відбувалося, якщо не за указом, так за мовчазною згодою Москви. В своїм внутрішнім листуванні московські державні люди могли ставити питання отвертіше й цілком припускати примусове скинення гетьмана. Отже в листі до Шакловітого після скинення Самойловича Ґоліцин, виправдуючися, що скинуто гетьмана без розиску, писав: „Коли ужъ разсудить не могутъ (на Москві. Я. О.) и они бъ взяли себе в примѣръ Турскаго султана, который то учинилъ назадъ тому два года: однимъ лѣтомъ перемѣнилъ двухъ хановъ по татарскому челобитью, не розы- скивая; только тому радъ былъ, что они были у него въ послушаніи и бунта никакого не учинили. Не мудро бъ и намъ перемѣнить, только посмотрѣли бъ что изъ того родилось” 3 ). *) Ibid., т. IX, с. 661. 2 ) Ibid., т. XI, с. 193. 3 ) Соловьевъ, Ист. Рос., т.’ХІѴ, с. 1015. Вид. Общ. Пользы. 4 ) Акад. Н. Василенко, Очерки, с. 291. б ) Ibid., с. 371. 6 ) Самовидецъ, с. 48 — 51. 7 ) Собр. Г. Гр. и Дог., т. IV, с. 59. 1/5 IX. Обрання на генеральній раді вищої старшини. Право цього інсти ­ тути скидати старшину з урядів. Опріч гетьмана на генеральних радах раз-у-раз вибиралося й вищу старшину Війська Запорозького. Так було на раді 15 липня 1621 р. в Сухій Діброві, де було обрано низку військових старшин 4 ). Р. 1632 „на місце Кулаги гетьманом обрали малопомітного Андрія Дідченка. Разом з гетьманом козаки змінили й старшину 5 ). Так було і тоді, коли Військо Запорозьке стало державним організмом. Отож на Чигирин ­ ській раді 1657 р. „Выговскій писарь за писарство подякованне чи ­ нилъ, а обозній Носачъ корсунскій за урядъ обозництва” 6 ). Низку нової генеральної старшини обрала генеральна рада 1659 р. в Переяславі 7 ). На раді 1660 р. в Корсуню було переобрано генерального обозного ,368 Лев Окиншевич Носача * ). На тій-же раді 22 листопада „uczyniwszy, пише С. Беньов- ський, wprzód cointilligentią z Pułkownikami, znowu wszedłem do Rady, gdzie emissary z namowy moiey upominali się aby Semen (Голухівський генер. писар. Л. О.) zarazem położył pieczęć у żeby ,P. Teterze była oddana… musiał ią tedy zarazem położyć, a ia za prośbą Hetmańską у wszystkich Pułkowników oddałem ią in speciem renuenti P. Teterze” 2 ). Року 1661 свідчив стряпчий В. Строев, що їздив до наказного гетьмана Я. Сомка: „а писарь при гетманѣ новой, послѣ рады” 3 ); отже його було обрано на раді. Російський уряд думав, що можлива зміна старшини й на Ніженській раді 1663 р. Адже в наказі Великого-Гагінові сказано: „А буде войском похотят которых полковников отставить и в ихъ мѣсто оберут иных…, — в том войску поволить” і лиш „привести къ вѣре” їх 4 ). Року 1669 в вересні канцелярист І. Єремієвич свідчив у Малоро ­ сійському Приказі, що „Суховей съ Татары отступая отъ Дорошенка, никакого промыслу не учинивъ, учинили съ уманскимъ, съ калницкимъ, паволотцкимъ съ Корсунскимъ и съ иными полками раду подъ Уманемъ и обрали гетманомъ уманского полковника Ханенка; а писаремъ учинили у него Суховея” 5 ). На раді-ж 1669 року в Глухові також наставляли нову старшину, між иншим „поставленъ и … Самойловичъ судіею войсковимъ енеральнимъ” 6 ). Про раду генеральну 1672 р. в Ко ­ зацькій Діброві Самовидець-Ракушка пише, що „тамъ же и усю старшину козацкую настановляли” 7 ). Статейний списокъ-звідомлення кн. Г. Ромо- дановського каже нам, що „на той же радѣ выбрали генералные в судьи на Иваново мѣсто Домонтова, Павла Животовского; а Ивана Домонтова на Иваново мѣсто Самойлова; въ писари, на Карпово мѣсто Мокрѣева, Саву Прокопова; въ ясаулы Ивана Лысенка, Леска Черняка; въ хоронжіе Григорья Карпова; въ бунчюжные Леонтья Полуботка; въ гадицкой полкъ въ полковники Семена Остренка” 8 ). Підчас ради 1687 р. під Коломаком було також обрано низку генеральних старшин і полковників, але інститутом що їх обирав, була вже, як видно, рада старшинська. Як каже О. Лазаревський, „Попередня рада, що зібралася 24 липня в шатрі Голіцина перед обранням Мазепи, обрала в полков ­ ники: Лизогуба — в Чернігів, Гамалію — в Лубні, Дмитрашка — в Пере ­ яслав, Солонину — в Козелець, Забілу — в Ніжень, Олексіева — в Старо- дуб. Генеральний реєнт Кочубей був обраний генеральним писарем, ’ ) П. К. Ком., т. IV, 3, ех. 39-42. 3 ) Ibid., т. IV, 3, с. 42 — 45. „Зговорившися спочатку з полковниками, знову ввійшов у раду, де емісари з моєї намови домагалися, щоб Семен разом з цим поклав печатку і щоб віддана була п. Тетері… мусів її покласти тоді-ж, а я на прохання гетьмана і всіх полковників оддав її й з мнимим запереченням п. Тетері”. 3 ) А. Ю. и 3. Р., т. V, с. 73. 4 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. Ns 6672 Сибірськ. Приказа, а. 522. 5 ) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 63. в ) Лѣт. Величка, т. II, с. 306. К. 1851. ’ ) Лѣт. Самовидца, с. 116, 1878. s ) А. Ю. и 3. P., т. IX, с. 946. 116 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 369 генеральний писар Сава Прокопович — 2-м генеральним суддею” 1 ). А втім можна припустити, й оформлення цього обрання, — виборами, затвердженням і на генеральній раді (хоч джерела за це й не говорять). На генеральній раді 1727 р. „вольными голосы” було обрано ряд кан ­ дидатів на генеральних старшин. Але російський уряд, що мав вже тепер право затверджувати обраних, затвердив-призначив здебільшого инші кандидатури, що їх висували полковники й старшина, які були р. 1728 в Москві, та рекомендував сам гетьман 2 ). А втім, О. Лазарев ­ ський уважав, що й у цім разі цих кандидатів „вольными голосы” об ­ рано не на раді генеральній, а „обрали в Глухові полковники слідом за наставлениям Апостола на гетьмана” 3 ). З „доношенія “ -ж Наумова про Глухівську раду не видно, як саме відбулося це обрання генеральної старшини. В нім лиш глухо сказано, що в „чины обиралъ Гетманъ об ­ щими голосами” 4 ). Треба мати на увазі, що й у XVII ст. рада старшин ­ ська поступінно одбирала цю компетенцію генеральної ради й низка обрань генеральної старшини й полковників відбулася саме на ній. ’ ) А. Лазаревскій, „Замѣтки о Мазепѣ”. К. Стар. 1898, т. LX, с.с. 479 — 480. 2 ) Докладніше про це див. нашу розвідку про генеральну старшину, с. 19 (окрем. відб.). s ) Люди ст. Малор. І Лизогубы- К. Стар. 1882. No 1, с. 117. 4 ) Древлехранилище РСФСР. Кн. No 53/1780, Малор. Експед. Сената а. 154. 6 ) Собр. Гос. Грам, и Дог., т. IV, с. 56. 6 ) А. Ю. и 3. Р., т. XV, с. 328. 24. 36. праць Ком. аах.-р. та укр. права, в. 6. Норма закону тільки в статтях 1659 р. фіксує обрання вищої старшини на генеральній раді: „и гетману безъ рады и безъ совѣта всей черни, в полковники и въ иные начальные люди никого не выби ­ рать, а чтобъ выбирать въ войско полковниковъ на радѣ, кого межъ себя излюбятъ изъ своихъ полковъ а изъ иныхъ полковъ въ полковники не выбирать; также тѣхъ полковниковъ гетманъ безъ рады неповиненъ отставливать’ * 5 6 ). Це питання докладніше перед тим з ’ ясовано в наказі кн. Трубецькому. Мав він на раді казати: „какъ къ великому государю, къ его царскому величеству, Иванъ Выговской прислалъ посланцовъ своихъ бѣлоруского (білоцерківського?) полковника Йвана Кравченка съ товарыщи, и тѣ посланцы ото всего войска великому государю, его царскому величеству, били челомъ: какъ де по царского величества указу будетъ на радѣ все посполство, и въ то бъ де время о полковни ­ кахъ войска Запорожского учинить вѣчной пунктъ, чтобъ впредь войска Запорожского гетманы полковниковъ собою однѣ безъ рады въ войско не выбирали, а выбирали бъ гетманы полковниковъ созвавъ раду и… (пропущено) быть тому, ково всѣмъ войскомъ межъ собою выберутъ; также тѣхъ полковниковъ гетманы безъ рады однѣ собою не отставли- вали и не карали. И онъ бы гетманъ въ войскѣ о томъ на радѣ учинилъ вѣчной пунктъ, чтобъ впредь выбирать въ войско полковниковъ на радѣ; ково въ войскѣ межъ собою излюбятъ” в ). Тут тільки неясно, на якій 7/7 ,370 Лев Окиншевич раді мали обирати полковників, на генеральній чи полковій. Але оскільки мова мовиться про обрання „всѣмъ войскомъ”, оскільки мали на раді обирати і „иныхъ начальныхъ людей” (можливо генеральну стар ­ шину, яку й обрала рада 1659. р.), — скоріше тут мова за раду генеральну. Певна річ, що рада генеральна могла й скидати з урядів і обрання нових носіїв урядів визначало те, що давніх скидали. Ми вже наводили факти — як клали знаки свої Носач і Виговський 1657 р., як було ски ­ нуто Семена Голухівського в Корсуню 1660 р. Про це право генеральної ради відав і московський уряд, що настоював на фіксації його в стат ­ тях 1659 р. В наказі кн. Ромодановському перед радою 1672 р. сказано: „А буде которые полковники на радѣ вновь учинены будутъ, а къ вѣрѣ они, какъ учинились на полковничествѣ, не приведены, и тѣхъ новыхъ полковниковъ потому жъ къ вѣрѣ привесть. А буде войскомъ похотятъ которыхъ полковниковъ отставить, а въ ихъ мѣсто оберутъ иныхъ полковниковъ, и боярину и намѣстнику бѣлогородцкому съ това ­ рищи въ томъ войску дать, по ихъ правамъ на волю. И какъ новыхъ полковниковъ оберутъ и тѣхъ новообранныхъ полковниковъ потому жъ на вѣрное и вѣчное подданство привесть къ вѣрѣ” ’ ). X. Инші справи компетенції ради. Справи воєнні. Натяки на судову компетенцію її. Справи поточної внутрішньої політики. Опріч цих справ — сталої компетенції генеральної ради — бачимо на її розгляді инколи й справи иншого характеру. Головним чином — справи воєнні, підчас баталії, війни та справи суду. Справи воєнні раз- у-раз повставали на радах до 1648 р. — радах, що їх скликалося легко й часто. Ось приміром 23 серпня р. 1630 рада козацька на Масловім Ставу обмірковувала питання чи йти з наказу Конецпольського на сторожу від татар * 2 ). Або рада 1633 р. під Переяславом вирішувала питання про участь у війні з Московщиною 3 ). Бачимо ми ради в таких справах і в перші часи повстання супроти поляків 1648 р. Ради, що розглядали такого характеру справи, були, приміром, під Берестечком 1651 р. От як оповідає подьячий Г. Богданов про події під Берестечком (15 червня?): „Полковники де й Войско Запорожское учинили раду и прирадили было противъ ихъ поляковъ, стоятьі и хотѣли было всѣмъ войскомъ на нихъ итти. И потомъ де на другой день учинили другую раду, и прирадили, что имъ отойти на Украину оборонною рукою и мосты черезъ рѣку подѣлали, потому что у нихъ гетмана нѣтъ и войскомъ ■) А. Ю. и 3. Р., т. IX, с. 882. 2 ) Акад. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, ч. I, с. 125. 3 ) Ibid., с. 202. 118 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 371 править некому” ’ ). Року 1650 на Переяславській раді було встановлено розмір козацького реєстру — це теж стосується до справ воєнних * 2 ). В цілому-ж треба сказати, що з ради генеральної на Гетьманській Україні утворився урочистий, екстраординарний інститут, що збирався головне для виборів гетьмана й визначення писаної конституції Геть ­ манщини – — умови з Москвою на низку років його гетьманування. По ­ точні воєнні справи став вирішувати гетьман, або рада старшинська. По Б. Хмельницькому ми пригадуємо лиш нечисленні згадки про раду в во ­ єнних справах. Так знаємо, що в серпні 1660 р. гетьман Ю. Хмельницький, писав до Москви, що „з бояриномъ і воєводою ї намѣстником Белозер ­ ским с Василем Борисовичем Шереметьевым на всей раде под Ва ­ сильковом на Кодачку постановили против ляхов полкомъ итти: Пере ­ яславскому, Киевскому, Прилуцкому, Миргороцкому, Лубёнскому, а с нами против хана Крымского полком быть Чигиринскому, Корсунскому, Бело ­ церковскому, Уманскому, Браславскому и инымъ а полком Каневскому и Черкаскому — на Запороги, чтоб в Запорогах татарам мешали злые их замыслы. А Нѣжинскому и Черниговскому, тѣмъ дву полкамъ отъ Литовской стороны приказали мы быть в зборе і во всякой до войны готовости против тѣхъ неприятелей 3 ). Тут, як ми бачимо, „на всій раді” ухвалені дислокацію українського війська. У вересні 1662 р. шляхтич Ф. Бобрович писав цареві, що рада під Білою Церквою має ухвалити похід на Київ 4 ). Згодом р. 1663 в Чигирині „рада учинилась, чтоб про ­ тив конѳедератов с ордою помочи дать” 5 ). Цё вср на правому березі. Л на лівому — на раді в Козельці, за свідченням епіскопа Меѣодія ухвалили „собрався с полками своими, итти до войска против неприя ­ телей и збиратца бы всѣм вмѣсте къ Днепру” 6 )… Воєнні питання вирі шила й рада під Будищами, що в червні 1668 р. обрала П. Дорошенка на гетьмана об ’ єднаної України. „Договорились Государь на раде, спо ­ віщає Гр. Ромодановський, что Дорошенку со всѣмъ войскомъ козац ­ кимъ и татарамъ, которые пришли на раду з Брюховецкимъ, й которые •были при Дорошенку ити на сю сторону реки Ворскль для выручки Котелвы на нас хлопей твоих и на твоих великого Государя ратных: людей” 7 ). Ще в січні р. 1675 охотницький полковник Ан. Черкес, допо ­ відаючи в приказі „Малые Росіи” про обставини, за яких турки взяли •були Лодижен, казав, що війська козацькі хтіли вийти з міста перед приходом турецького війська „и мѣщане ихъ изъ города не пустили * ‘ ) А. Ю. и 3. Р., т. III, с. 4£7. 2 ) Костомаровъ, Б. Хмельницкій, т. II, с.с. 33 — 34, 1859. 3 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р., Столб. No 414 Білгородськ. Стола Разряда, а.а. 449 — 450. 4 ) Ibid., Столб. No 468, Білгородськ. Стола, а. 59. 5 ) Ibid., Столб. No 6672, Сибірського Приказа, а. 539. 6 ) Ibid., Столб. No 5859, Малоросс. Приказа, а. 5. ’ ) Додаток No 9. 119 ,372 Лев Окиншевич и учинили межъ собою съ мѣщаны раду”, на якій міщани вговорили залишитися ’ ).- А втім, ці збори за генеральну раду визнати важко — була ця сходка в місті, яке було під великою небезпекою, це об ’ єднала в данім разі козацтво й міщанство, на раді головну ролю грали міщани — отже за їх сходку треба визнати ці збори. До того-ж незначна кількість козацького війська в Лодижені говорить проти того, * щоб ці збори ви ­ знати за генеральну раду, оскільки остання була зборами всеукраїн ­ ськими, чи принаймні представників усього українського козацтва. 4 ) А. Ю. и 3. Р., т. XII, с. 7. 2 ) Хоч постійне явище є лиш судова компетенція січових рад, суд ради козацько» на Городовій Україні це — суд екстраординарний. 3 ) Антоновичъ, „Послѣднія времена козачества…”, с. 36. 4 ) Древлехранилище Р.С Ф.С.Р. Столб. No 5843/32, Малор. Приказа, а. 124. 5 ) Ibid., Столб. Ns 475, Білгородськ. Стола Розряда, а.а. 555 — 556. «) А. Ю. и 3. Р., т. VII, с. 98. 120 Судова компетенція ради не рідко виявлялася на Запоріжжі й на ра ­ дах до 1648 р. * 2 ) Після 1648 р. бачимо певні судові функції ради в недержав ­ них частинах України — полках — ватагах на Правобережжі в кінці XVII ст. Отже „козаки (на правобережжі. Л. О.) скликали на початку 1684 р. в Могилеві раду, .закликали на суд Куницького (гетьмана} і, докоряючи йому в невдачі, в траті здобичі і в ганебній втечі з табору, покарали на горло” 3 ). На Гетьманщині — державі бачимо лиш такі на ­ тяки на судові функції генеральної ради. 4 1660 р. „в Переясловле. .. обозной, судя (sic!) Ѳедка Лобода при измѣннике при Івашке Выгов- ском чинил всякие злости. И как де полковникъ Тимоѳѣй Цецура учал измѣнничьих совѣтниковъ и ляхов и нѣмецъ побивать и ево де Ѳедку, поймав, сковал и хотѣл послать в Киев к боярину і воеводе к “ Василыа Борисовичю Шереметеву с товарищи. И Переяславцы де, пришед к полковнику к Цецуре, учинили за него Ѳедку ропот болшой и гово ­ рили чтоб ево до рады в Киев не отсылать, а держать бы ево в Пе ­ реяславле сковав. И ево Ѳедку полковник Цецура для того в Киев и не- послал” 4 ). З змісту документа можна зрозуміти, що розібрати його провини, судити Лободу мала, на думку переяславців, майбутня гене ­ ральна рада. В травні 1662 р. маємо царський наказ Г. Ромоданов- ському, щоб полковника Р. Бувайла, який „почал было збирати свое- волниковъ” (цього Бувайла командирував Я. Сомко до Кишенки й Пе- револочної з „голотою”, щоб він не пропускав запасів на Запоріжжя, де тоді був Бруховецький й якого до Білгороду надіслав Полтавський полковник. Д. Гуджол, йому взяти з собою на Україну й віддати йога на проектованій раді гетьманові Сомкові 5 ). І тут російський уряд гадає,, що має розслідувати справу рада. Р. 1668 Ніженський протопоп С. Ада ­ мович свідчив в Москві, що після смерти Бруховецького: „посылали запорозцы къ Дорошенку: учинилъ де онъ не добро, что Брюховецкого, велѣлъ убить безъ рады, и онъ бы шелъ на раду въ поле; и Дорошенка де въ радѣ имъ отказалъ” 6 ). Як видно, січовики вважали, що Брухо- f ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 373- вецького слід було спочатку судити на раді. Документ, що його ми до ­ даємо до цієї роботи під No 9, говорить за те, що Бруховецького й його сподвижників — ніженського полковника з запорозців та бунчуж ­ ного було забито на раді. Можливо, проте, що забито без суду. А втім, не можна забувати, що казали це саме запорозці, в яких рада справді мала постійні судові фунції. Ще натяк на судові функції генеральної •ради: 2 травня 1672 р. генеральна старшина писала до Москви, що „в Малоросийских городах голоси всюди носятся, яко бы того зрадцу и измѣнъника Демка Игнатенка, бывшаго Гетьмана, сюда до рады -от вас великого Государя нашего для якогось виводу и з иншими его помоцниками провадять. Що ежели бы так мѣло быть, чого нѣкгды не сподіваємся и вѣрыти не хочем, теды на Украинѣ мусимо б щось но вого показатися и много бы ростирковъ межи посполитым народом было” 1 ). А втім, усі наведені в нас дані є лиш натяки на судову ком ­ петенцію козацьких рад. Даних цілком певних, що категорично дово ­ дять існування за наш період такої компетенції, ми не маємо. Тут судочинство переводили сталі суди й лиш деякі важливі політичні справи потрапляли на розгляд ради; але ради не генеральної, а старшинської. 7 ) Древлехранилище РСФСР, Малор. Подлинные Акты, No 250. 2 ) А. Ю. и 3. Р., Дод. до т. XI, с. 802. 3 ) Столб. No 5859 Малор. Приказа; Столб. No 475. Білгородськ. Стола Розряда. 4 ) Додаток No 11. 12] Опріч цього треба сказати про вирішення низки важливих справ внутрішньої політики на генеральних радах. Було це, коли ухвалювано статті-пакти з сюзеренною владою. Про ці статті, що їх встановлення було для Гетьманщини актом зовнішньої політики, ми докладніше писали у відповіднім розділі про компетенцію ради в справах зовнішньої полі ­ тики. Але й тут одзначимо, що ухвалення цих різноманітних питань саме на козацькій раді свідчить про звичаєву норму на ній їх вирішу ­ вати. А втім, здебільшого вирішувалося такі питання внутрішнього управління на раді старшинській — на її з ’ їздах чи в її обмеженім складі — раді генеральної старшини. Здебільшого таке ухвалення й роз ­ гляд цих питань бували на генеральній раді, коли встановлювано статті- умови з зверхньою владою. В ці статті намагалися внести, опріч ви ­ значення правного взаємовідношення держав, що умовлялися, всі проблеми поточної політики, що вимагали розгляду й ухвали. Рідше такі питання ставилося не в залежності від статтів. Так на Чигиринській раді 1657 р. ухвалено було безмитну торговлю вином 2 ), на Козелецькій раді 1662 року наказний гетьман Сомко хтів поставити питання про порядок приймання мідяної російської монети 3 ). Але в останньому разі, скільки видно з документів, це питання не було вирішене — рада мусіла обрати геть ­ мана. На раді 1669 р. на Росаві, що її скликав Суховій „серденят чтоб болши меж ими козаками не были, на том конечно постановили” 4 ). ,374 Лев Окиншевич XI. Аналогічні інститути — установи у инших народів. Апела у Спарті. Центуріятні Коміції Риму. Вічові збори у германців і східніх слов ’ ян. Конфедерації польських жовнірів. Рада на Запоріжжі. Військові Круги у Донських і Уральських козаків. У стародавній Старті „Апела чи зібрання складалася з усіх гро ­ мадян (тоб-то з усіх спартіятів), що мали вже трицять років. Питання, що мали вирішатися тут, були: питання при наслідування престолу, призначення полководців, обрання урядових осіб на найстарших, питання про мир чи війну, умови з иншими державами та, цілком можливо, всякі зміни в законодавстві. Я сказав, що ці питання мали „вирішува ­ тися” на зборах, тому що вони зовсім не мали обмірковуватися. Справж ­ ньому обміркуванню на цих зборах не було місця: тільки царі, ефори та геронти могли вносити тут пропозиції, чи брати участь у дебатах. Справжнє обміркування мало знала Спарта; тут навчали з презирством ставитися до промовців та захоплюватися тим, що згодом визначалося словом „лаконічний”. Промови на зборах урядових осіб та старшин були найшвидше не инше що як точні думки, що їх висловлювали кількома короткими реченнями. Підрахунку голосів не було: справи ухвалювано простим криком: viva voce “ * ). Тут бачимо низку схожих рис з українською козацькою радою. Адже компетенція схожа трохи не буквально: наслідуванню трона (що його затверджувала Апела) відпові ­ дає обрання гетьмана, обрання урядових осіб відбувалося і на Апелі й на генеральній раді, питання війни і миру та договори з иншими державами — ■ теж; законодавчу компетенцію мала і генеральна рада. Адже саме до неї треба застосувати ті артикули в статтях-умовах, що кажуть про внутрішню організацію та питання внутрішнього порядку УкраїниТеть- манщини. Простим криком viva voce вирішувано справи й на генеральній раді. І ‘промови гетьмана чи старшини навряд чи на таких широких і невпорядкованих зборах могли бути довгі; очевидно й тут були вони „лаконічні”. 1 *1 Вильсонъ, Государство, М. 1905, с.с. 51 — 52. Z22 В давнім Римі центуріятні коміції „скликані трубним звуком, озброєні, з розпущеними корогвами, — ніби йдучи въ похід, — центурії збиралися по-за мурами міста, на Марсовому полі. Тут були кращі виборні люди з усіх, як плебейських, так і патриціянських клас громади: Від них, лю ­ дей вільних, не чекали, щоб вони без попередньої наради йшли на війну, і сам Сервій (Тулій) не суперечив їх впливу на громадські справи. Він хотів, щоб ця нова організація дала плебеям можливість бути не тільки вояками, але й громадянами, та, звичайно, передбачав, що згодом центурії складуть збори, стануть державною установою з правом голосу. Гак воно й сталося. З центурій зробилася необхідна частина виборчого ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 375 та законодавчого механізму. Збори центурій чи comitia centuriata дуже швидко привласнили собі різні немаловажні права: обрання урядових осіб, оголошення війни та замирення; й силу питань, що вирішували доти старшини — аристократичне зібрання по куріях” ’ )… Тут теж велика подібність у багатьох рисах до генеральної ради. Адже з корогвами, раз-у-раз озброєні (Ніженська рада) збиралися козаки десь у полі, недалеко від міста. Раз-у-раз тут були присутні кращі, виборні козаки в складі пол ­ кових делегацій. Компетенція схожа. Тут аналогія дає нам право і на певну гіпотезу. Річ у тім, що центуріятні збори мали вирішити похід чи війну. Цілком можливо, що в польську добу за головний мотив збо ­ рів козацького війська на раду на Росаві було так само питання згоди чи незгоди йти в певний похід, виправу. Адже саме на Росаві було збірне місце козацького війська перед походом. Цілком можливо, що для цього походу обирано ватажка, а з цього пішло вже обрання стар ­ шого, гетьмана — вже на довгий час „до ласки військової”. У стародавніх германців народні збори раз-у-раз звуться „колом” — ■ bring, ring, circulus. Збираються на них вільні люди. Таціт каже, що приходили на ці збори озброєні. Згоду , виявляли, брязкаючи зброєю, вигукуючи. „Що-же це, каже Сергеевич, за спосіб ухвалювати? Це ух ­ вала без голосування. Голоси не підраховуються, як і у нас, вирішують за загальним настроєм. Є, звичайно, і такі, що думають инакше, але за голосною згодою чи незгодою сили людей, їх голосів не чути. А якщо їх не багато, вони й рота не розтуляють. Це як і в нас на вічі, — одно ­ голосна ухвала” 2 ). „Коли поділяються думки, партії починають боротьбу; дужча перемагає й примушує кволішу скоритися своїй ухвалі. Приму ­ сове переведення своїх поглядів є світове явище, властиве всім часам та народам” 3 ). „Опріч описаних загальних нарад, у германців були ще попередні, за Тацітом, вони складалися з начальників (principes) і від ­ бувалися перед загальними. На них обмірковувано справи, що їх мали подати на розгляд загальних народніх зборів” ‘ ). Це все — і форма збо ­ рів — коло, вигуки, збройні сутички, коли думки розходяться, попередні засідання наради старшин — усе це дуже й дуже подібне до україн ­ ського інституту генеральних рад. І то тим більше, що й у германців народні збори відбувалися „у вигляді зборів війська 1 ‘ 5 ), яке вирішує не тільки військові, але й усі „важливі, що стосуються до всієї народ- ньої громади, справи” 6 ). ‘ ) Ibid , с. 82. 2 ) В. Сергѣевичъ, Древности русскаго права, т. II, СПБ 1908, с. 126. 3 ) Ibid., с. 131. 4 ) Ibid., с. 134. 5 ) Г. Є л і н е к. Общее ученіе о государствѣ, Птб. 1908, с. 420. 6 ) Ibid , с. 235. 123 Давнє віче східньо-слов ’ янських земель складається з громадян старшого міста землі та представників від пригородів. Постанови ухва ­ лювала явна більшість присутніх. „При рівнім розподілі партій, від- ,376 Лев Окиншевич бувається фізична боротьба й повторювання зборів, аж поки дійдено буде згоди” ’ ). Віче вирішує справи війни та миру, обирає князя, ро ­ бить „рядъ” з ним, творить політичний суд. Збори віча — екстраорди ­ нарні * 2 ). Керують зборами „лутчшіе люди”. І тут є аналогічні риси з генеральною радою Гетьманської України. *) М. Владимірскій-Будановъ, Обзоръ… Вид. 1900, с. 63. 2 ) Сергѣевичъ, Op. cit., т. II, с. 55. s ) в розвідці: „Древне-римская община въ сравненіи съ козачьей общиной”, К. 1915. ł ) Історія України-Руси, т. VII, с. 287. 124 Ми навели низку аналогій. Шерег формальних ознак у цих інсти ­ тутів стародавнього права скидається на ознаки генеральної ради. Це дає право історикові-юристові на аналогію, на порівняння. Але не більше. Бо юриста в данім разі має корегувати соціолог. А для остан ­ нього мусить бути ясним те, що це є установи не тотожні своїм змістом та аналогічні тільки формою. Бо вічові установи притаманні певному економічному типові народнього господарства, відповідають певному ступеневі економічного й соціяльного розвитку даної країни, чи країн. Є це установи держави, громади, здебільшого в періоді „феодальної революції” чи раннього феодалізму. Генеральна рада козацької України відрізняється від них тим, що це установа доби пофеодальної, доби, коли бачимо розвиток господарства грошового, доби, коли роз ­ вивається торговельний капіталізм. Це різко відрізняє її та її соці- яльно-політичну ролю від старого віча періоду раннього феодалізму. Навіть перші ради-сходки, перших ватаг козаків-промисловців не можемо ототожнити з вічем. Адже ці ловецькі ватаги не були економічно обме ­ жені, економічно самостійні, а звязані були з своєю країною, що пере ­ бувала вже на вищім щаблі господарчого розвитку. От чому не має рації В. Синайський, коли ототожнює запорозькі ради з куріятними зборами Риму 3 ). Схожість устрою та організації їх давала йому право тільки на формальне порівняння — соціальна суть і основа цих установ, як і основа економічно-соціяльного ладу цих держав, була одмінна. Акад. М. Грушевський порівнює козацьку раду з інститутом її-ж доби, з „конфедераційними практиками жовнїрськими”, які, на думку шановного вченого, могли впливати на саме утворення інституту рад 4 ). Акад. Грушевський каже в данім разі про „związki”, конфедерації регу ­ лярного польського війська. Беремо опис одного такого „związku” — 1661 р. , що його залишив у своїм „Pamiętniku” Ян Паск — на той час польський жовнір. Конфедерація, що в ній брало участь саме лиш військо, повстала в питаннях, що торкалися тільки війська — виплата платні (основна причина конфедерацій польських жовнірів). Військо зій ­ шлося в генеральне коло. „W ko!e… generalnem wielki hołas pro i kontra”. Обрали маршалка, що керував „związk -ом” і його зборами та „consi- liari -їв”. Перед засіданнями генерального кола справи обмірковувано на колах „partycularnych” (по хоронгвах). Від імени окремих військових ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 377 частин промовляли в генеральному колі їх командири-поручники чи їх заступники (таку промову держав і Паск, заступаючи свого поручника). Конфедерація мала свої виборні уряди; єдність поміж учасниками її забезпечувано взаємною присягою їх 1 ). Деякі аналогічні риси у гене ­ рального кола з українською генеральною радою без сумніву є. Але ще більше, мабуть, одмін. Адже генеральне коло „związku” є орган надзвичайний і тимчасовий, генеральна рада є орган постійний до 1648 р. і обов ’ язковий у певних державних справах — по 1648 р. На раді міг виступити кожний — на генеральнім колі говорили начальники окремих частин. Тут обирали маршалка, що його не знала козацька рада. Тут засідання було регулярне, з головою, з довгими промовами по черзі, — цього не було в українській раді. Справи платні жовнірам — головне цікавили генеральне коло „związku” — справи всієї козацької організації та важливі політичні справи цілої України до 1648 р. й найважливіші державні справи України-Гетьманщини — по 1648 р. є компетенція гене ­ ральної ради. Отже важко говорити про вплив жовнірських конфеде ­ рацій; до того-ж козацькі організації в Росії, на які жовнірські конфедерації вже жадного впливу мати не могли, — теж мали організації подібні до генеральної ради на Україні. Все це спростовує висловлену мимохідь думку акад. М. Грушевського. *) Pamiętniki Paska, 1898, с.с. 130 — 143. 2 ) Т. І, 1761 р., ех. 118 — 234. 3 ) с. 127. 4 ) с. 128. ®) с. 130. в ) с. 136. ”) с. 140. s ) с. 142. 9 ) с. 143. 725 Можливо, що більше спільного мають з радою українською поль ­ ські „елекції” королів. Насамперед тут спільна головна мета зборів. Для ради, в розглядуваному періоді, це було обрання гетьмана, у Польщі елекція короля на надзвичайнім соймі. Обранню короля у Польщі при ­ свячено розділ у старім творі Готфрида Ленгніха „Prawo pospolite Krolewstwa Polskiego” 2 ). Є це ніби побіжне дослідження цього інституту. Передусім звертає на себе увагу, що обрання королівське було в писа ­ ному праві не регламентоване, а тільки в звичаї 3 ). Це — аналогія гене ­ ральній раді. Обиралося королів польських „у полі під Варшавою” 4 ). В полі відбувалася й рада. Приїздила на обрання вся шляхта, що цього бажала. Були на елекційнім соймі й представники найважливіших міст 5 ). Але війська (в тім числі й військо козацьке) до участи в елекції не допускали 6 ). Забороняли ставати у пдлі з зброєю 7 ) (зга ­ даймо й чорну раду 1663 р.). Порядок розміщення такий: робилося окопане валом коло, в нім містився постійний будинок для сенату, перед ним сиділи шляхетські посли. Инша шляхта розташовувалася по воєвод ­ ствах, зовні кола. „До неї тільки належить дати свої голоси на канди ­ датів до королювання, все-ж, що перед і після елекції чиниться, те роб ­ лять сенатори й посли” 8 ). Обирається розпорядника сойму — маршалка. Його звичайно обирали посли 9 ). Ухвалювалося на цім соймі умову ,378 Лев Окинпіевич з королем, т. зв. pacta conventa. Перед елекцією виступали з промо ­ вами посли й представники на королівський престол ‘), їм одповідає голова елекційного сойму — примас королівства. Він-же своєю промовою відкривав сойм. У принципі вимагалося обрання одноголосне 2 ). *) с. 172. 2 ) с. 201. 3 ) Старина Малороссійская, Запорожская и Донская, с. 26, Птб. 1846. 4 ) Исторія о козакахъ Запорожскихъ, с. 39. О. 1852. 6 ) Д. Дворницкій, „Исторія Запорожскихъ Козаковъ”, т. I, М. 1900, с.с. 216 — 217; треба вказати, що шановний вчений надто узагальнює тут конкретні епізоди прийому Лясоти. 6 ) Соціяльно-правова організація Січи Запорозької. Праці Комісії історії західньо- ру<ького та українського права, в. III, с.с. 329 — 340. 126 Спільних рис, як бачимо, багато. Не менше й одмін. Адже шляхта, яку можна більше-менше порівняти з козаками на генеральній раді, є ніби-то другорядна частина сойму. Перше значіння є за послами шляхетськими й сенатом. На Україні цього не було. Мала рада й ширшу компетенцію, тимчасом як сойм елекційний лиш обирає короля. Маршалка — спеці ­ ального розпорядника — рада не знала. Не знала вона й промов з ви ­ хвалюванням кандидатів на гетьмана. По-за всім цим цілком можливий певний вплив польських королівських елекцій на ті чи инші форми ор ­ ганізації ради. Але його не можна перебільшувати. Адже аналогічні установи були у багатьох народів. Велику і зрозумілу подібність з генеральною радою Гетьманщини мали ради на Запоріжжі. Це цілком зрозуміло. Адже генеза обох орга ­ нізацій — спільна. Тільки поступінно після 1648 р. Запоріжжя відокрем ­ люється в окрему організацію. З цієї доби її вищий орган — рада — має характер інституту суто-січового. З цього часу можна і порівнювати його з генеральною радою Гетьманщини. Головну одміну між ними вдало підкреслив Н. Сементовський, вказавши, що січова рада була „трохи простіша” 3 ). І справді тут вона явище ординарне й не таке урочисте. За Мишецьким 4 ) рада збирається в Січі не менш як тричі на рік: 1-го січня, 1-го жовтня (свято Покрова) та на Великдень. На раді розподілюють військові землі й вгіддя, обирають й скидають стар ­ шину, приймають чужоземних посланців 5 ). Як каже проф. М. Слабченко, січова рада вирішувала ще справи війни та миру, судила старшину, виряджала посланців 6 ). Митецький так описує січору раду. „Рада у них відбувається за- всіди за своїм звичаєм після полудня таким чином. Кошовий та вся стар ­ шина накажуть політаврщикові чи довбишеві взяти політаври та бити в установленім місці, посеред замку та церкви; і як цей довбиш почне в політаври бити, тоді осавул увійде в церкву та візьме одну корогву» поставить її на певному місці біля церкви; а козаки, як це почують, як мога швидко на той заклик сходяться. А як проб ’ є тричі дрібно, то Кошовий з палицею, що в ній Кошового вся гідність, а суддя з вій ­ ськовою печаткою, писар з каламарем, осавул з малою палічкою прий- ,Генеральна рада на УкраїніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 379 дуть; їм тоді дається пошана політавреним боєм; прийшовши стануть вони посеред народу без шапок та вклоняться на всі чотири сторони. Потім скаже Кошовий всьому військові: що нині, молодці? У нас новий рік, треба нам, за стародавнім нашим звичаєм, розподіл у війську річ ­ кам та врочищам зробити. І потім кидають жеребки, кому що по же ­ ребку дістанеться, то тими річками та вгіддями володітимуть. І по розподілі, всі Отамани та инші старі добрі Козаки розійдуться, а най- дурніший простий народ залишиться. Отоді їм Кошовий говоритиме: що нині, молодці, новий рік настав? може будете ви нову старшину обирати, а старих кого скидати, вашим звичаєм. І якщо вони захтять, щоб ця Старшина у них була, то скажуть всенародньо: ви ще пани добрі, треба вам над нами панувати; після цього Кошовий та вся Старшина вклоня- чись усьому військові підуть по своїх куренях. А коли-ж захочуть Ко ­ шового та иншу Старшину змінити, то робиться у них так. Скажуть Кошовому, щоб він поклав своє кошев ’ я, і цей мусить палицю свою принести до корогви, покласти на свою шапку, і потім, вклонячись всьому військові, має подякувати та піде до свого куреня; і після нього суддя, писар та осавул те-ж роблять. І коли з них не захотять кого скидати, то всі закричать, щоб свого старшинства не складав; через це він мусить стоять на своїм місці. По скиненню-ж тої Старшини, обирається у них нова Старшина, отаким чином. По вигнанні тої Стар ­ шини, багато з того грубого простонародства мають поміж себе супе ­ речні та грубі розмови, з котрого куреня і кого саме обрати Стар ­ шиною; і як договоряться та вирішать, хто їм потрібний за кошового, то й підуть чоловіка десять та й більш, найгрубших п ’ яниць у той курінь, де він живе, і будуть прохати його, щоб він прийняв на себе таку честь. Якщо він своєю охотою не піде, то його по двоє чоловіка ведуть попід руки, а два чи три з-заду пхають, та в шию штовхають, та „ругательно бранятъ”: йди, скурвий сину, нам-бо тебе треба, ти наш батько, будь нам паном. Цьому хоч і не дуже хочеться, проте має йти; і як прийде в раду та всьому військові буде до вподоби, то і палицю йому в руки давати будуть. Тільки той новообраний Кошовий, їх давнім звичаєм, двічі не бере палиці в руки і як утретє йому подадуть та каза ­ тимуть йому, щоб він був їм за старшину, і політаврщикові накажуть бити в політаври на честь його, то він мусить прийняти, і тоді знов його вшановують. Деякі з цього народу, старі Козаки, землею, якщо-ж у той час буває дощ чи яка негода, то і гряззю, його голову мажуть; а потім суддю, писаря та осавула приведуть, якщо старих нікого немає і вони всьому війську будуть до вподоби, то і їм таку честь роблять як Кошовому” ’ ). Скинення старшин з урядів відбувалося так: „стануть курені з куренями зговорюватися, кого треба їм скинути за яку-нибудь провину, чи по злості своїй, геть з старшинства, і як умовляться куре ­ нів з десять, кого їм скинути треба, Кошового, чи суддю, чи писаря, *) Митецький, Op. cit, с. 37 — 39. 127 ,380 Лев Окиншевич чи-ж осавула, то навчать п ’ яниць, щоб вони пішли та взяли літаври та вдарили-б у раду. П ’ яниць декілька чоловіка підуть по літаври, а ці політаври лежать на базарі, де у них зорю б ’ ють, по два стовпи, що біля них злодіїв прив ’ язують, і як ці п ’ яниці ці політаври візьмуть та при ­ несуть до церкви, де у них рада завсіди буває, та ті-ж п ’ яниці в ті по ­ літаври ударять раду, та б ’ ють в політаври поліном чи будь-якою иншою палицею, бо політаврені палиці завсіди у довбиша бувають. Як цей політаврений бій почує довбиш, то прибіжить до своїх політавр і почне у цих п ’ яниць питати: нащо вони б ’ ють? І вони йому скажуть: бий раду, скурвий сину, — то цей довбиш буде бити, а якщо не буде, то його тут-же подіном приб ’ ють мало не до смерти. І як ця рада почне збиратися та людей збільшуватися, то прийде військовий суддя, писар та осавул, і стануть посеред ради і вклоняться на всі боки; а ‘ стоять на раді без шапок. І почне Кошовий говорити: нині, молодці, на що рада у вас скликана? То п ’ яниці скажуть: на те, батьку, щоб поклав-би своє Кошов ’ я, ти бо нам нездатний, чи яка невправність велика — тим доводять, та скажуть: що треба суддю, чи писаря, чи осавула скинути, бо вони, не гідні діти, військового хліба наїлися. І на цю раду та незвичайний крик зберуться всі Козаки. Вони-ж мають у військові своїм на дві ча ­ стині розподіл та звуться одні курені верхні, а инші нижчі. Инколи бу ­ ває всяко, що одна сторона бажає, щоб Кошового чи Старшину ски ­ нути, — а друга не бажає; і за це у них поміж себе зчиниться сварка та бійка, і як бійку почнуть, то Старшина вся піде з ради, по куренях, а в цей час бійка буває поміж ними велика, де й до смерти один одного вбивають; як надто розійдуться, то не тільки людей, але сильна сторона почне курені ламати, та инші їм великі образи та руйнування чинити; і яка сторона пересилить, чи переспорить, то з тої сторони Кошового та иншу Старшину вибирають чи знов старих наставляють. На цій-же раді буває так. Хоч у цього війська і бійки поміж себе не буде, тільки велика суперечка та сварка буває, то за ці їх сварки Кошовий та вся Старшина покладуть своє начальство та йдуть до своїх куренів; а у них між цією сваркою, суперечкою з одного боку приведуть Кошового, чи яку иншу Старшину, нового кого настановляти, а противна сторона не буде того хтіти, то ті в раду його не впускають; а инші, які його в раду привели, з-заду в шию пхають, як у них і завсіди робиться. Отож буває, що йому роздеруть убрання, і волосся все вищипають, а на старшинство й не настановлять, бо та сторона, що не бажає, може бути, що й дужча буде; і чия сторона буде дужча, з того боку будуть Кошо ­ вого і иншу Старшину обирати. А якщо в цих радах ‘Обидві сторони погодяться, то все їх військо закричить: покинь, негідний сину, своє ко ­ шов ’ я, вже ти кошового хліба наївся. Або скажуть: „що ти, скурвий сину, нам не придатний”. Чи яку знають невправність, то тим і доріка ­ ють; отже цей Кошовий мусить на свою шапку покласти палицю та принести до корогви, і вклонитися всьому військові, йд подякувати та йти до свого куреня скоріше, боючися, щоб його не забили, і казати 128 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — ХѴІП ст.ст. 381 тоді нічого не наважується. А потім суддя свою печатку, писар кала ­ мар, осавули маленьку палічку, поклавши на свої шапки та принісши до корогви, теж поклоняться всьому військові та роблять отак само як Кошовий, якщо їм хто потрібний, чи хоч і всі непотрібні будуть, то теж усе чиниться, як вище наведено” * ). ‘ ________ і *) Op. cit., С.С. 40 — 42. Аналогічно Миллеръ, Извѣстіе о Запорожскихъ Коза ­ кахъ, с.с. 420 -427. 2 ) М. Слабченко, Op. cit., с. 340. 3 ) Донская Лѣтопись. No 1, с.с. 169 — 265. „Донской войсковой кругъ”. 129 Еволюцію соціяльного характеру й ролю січової ради нещодавно докладно та яскраво схарактеризував проф. М. Слабченко в монографії про „Соціяльно-правову організацію Січи Запорозької”. З неї ми ба ­ чимо і на Запоріжжі зрештою 17 зростання соціяльних нерівностей та про- тивенств і поступінний занепад впливу й значіння Запорозької ради, бо значні козаки і старшина й тут „в XVIII в. відсунули раду на дру ­ гий план. Напр., р. 1760 на виборчій раді вибирали в військові судді тільки старики й отаманія. Траплялися випадки, коли рада залежала від самісінької лиш отаманії й стариків. Так р. 1745 справу „о грани ­ цах” військова рада могла сяк-так розвязати тільки „по обыкновенію войсковому, куренныхъ отамановъ и стариковъ избравши”, а сама на те була незугарна. З отаманією й стариками зайшло так далеко, що 1767 р. в виборці по всіх куренях пройшли отамани, а до Комісії, як виявилося, обрано тільки старшин” * 2 3 * ). У січовій раді, в її компетенції й порядкові зборів є звичайно ба ­ гато спільного з військовою радою Гетьманщини. Адже справи зовніш ­ ньої політики, обрання вищих урядів притаманні обом установам. Знов-же й сила побутових дрібниць порядку зборів — бити в літаври (чи бубни), класти одмовляючись від уряду клейноди на шапку на землю, кілька- кротно одмовлятися від уряду… усе це — риси спільні. Але є й багато одмін. Отже рада на Гетьманщині — явище екстраординарне, на Запо ­ ріжжі — регулярне, обов ’ язкове в певні терміни. Компетенція Січової ради охоплює й господарчі справи запорозької організації, й судові. І порядок її зборів „простіший” 1 не такий урочистий, більш демокра ­ тичний. Таке поводження з старшиною, як на Запоріжжі, на Україні- Гетьманщині, певна річ, було неможливе. Дуже подібним до української козацької ради був у Донських російських козаків інститут відомий під назвою „Войскового Круга”. Розповімо про нього виписками з спеціальної роботи про цю установу С. Сватікова 8 ). „Місцем зборів Військового Круга, пише автор (з 1549 до 1917 р.) був головний майдан столиці Війська, біля каплиці, а згодом коло церкви. З отаманового наказу скликали («сбивали”) Круги війсь ­ кові „есаули”, їхній-же обов ’ язок був підтримувати лад на Крузі, нака ­ зувати, карати тих, кого було визнано в Крузі за винного та . взагалі виконувати доручення отамана й Круга в справах поліції й юстиції. ,382 Лев Окиншевич Вони-ж на вимогу Круга приводили туди осіб, що їх Круг хтів бачити перед собою. Ставши в коло, Військо звільняло посередині вільну площу, т. зв. „майдан”, на який урдчисто виходила вся військова влада з ота ­ маном на чолі, що ставав під військовою корогвою посеред майдану. Есаули військові наказували всім мовчати (повна подібність з україн ­ ською генеральною радою; згадаймо за оповідання російських послів про раду 1654 р., де також військовий осаул наказував усім мовчати. Л. О.). Потім отаман викладав у короткій промові головні обставини справи. У кінці її він або пропонував певну постанову, якщо її було підготовлено попередньою згодою з отаманами (старшинами), або-ж, якщо справа була сумнівна, пропонував обміркувати. (Нотуємо попе ­ редню нараду з старшиною. Л. О.). Запропонувавши пропозицію ухвали, отаман питав: „любо-ль, не любо?” Круг звичайно відповідав „любо”. Взагалі-ж бували короткі формули для відповідів, які й пропонувалися: „любо”, „не любо”, „въ куль да въ воду”, „Богъ помочь”, „Съ Богомъ”, то-що. Але в важливіших і сумнівних випадках есаули перевіряли голо ­ сування, питаючи голосно на всі боки: „все ли так соизволяют”. (Знов-же так було й на раді 1654 р., де це робив Переяславський пол ­ ковник П. Тетеря. Л. О.). І Круг стверджував свою ухвалу. Формула звертання до Кругу була така: „Атаманы — молодцы и все великое Войско”, або „Господа атаманы и казаки и все войско Донское”. Учас ­ ники Круга стояли на ногах і поскидавши шапки з пошани до місця й часу. Говорити міг кожен, хто забажає, але для цього мав він вийти на майдан” * ). *) Ibid., с. 175. 2 ) с. 180. s ) Ригельманъ, Исторія о донскихъ Козакахъ. Чтенія въ О-вѣ ист. и древн. россійск. 1846. No 3, с. 47. 130 ‘ Компетенція Круга, як каже Сватіков, була така: „Військовий Круг вирішував усі справи, що стосувалися до Донської республіки. Спра ­ вами закордонними були і оголошення війни й замирення, надіслання допомічного війська на службу цареві, Спілка з суміжними народами, приймання послів й відправлення посольств і грамот до Москви і до сусідніх народів, видавання закордонних пашпортів („войсковыхъ про ­ ѣзжихъ грамотъ”) і уповноважень та наказів („войсковыхъ правыхъ писемъ”) 2 ). Круг Війська Донського справді ухвалював військові походи. Отже р. 1637 „Старшини та Атамани Донські з ’ їхалися на Манастирськім Яру з силою свого війська, та зібравшися в круг прирадили, щоб іти спільно з Запорозькими Козаками на Озів і його здобути” 3 )… Ще така діяльність круга: у вересні 1670 р. посланець од гетьмана Д. Много ­ грішного козак М. Самуйленко оповідав у Приказ: „Малые Росіи” про обставини й події його перебування у Донських козаків підчас повстання. „В Панщине, казав він, у… Стенки с козаками был круг, а в кругу де ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 383 он Стенка всѣмъ вслух говорилъ: атаманы де молодцы. Куда мы пойдем отсюды, на море ли по Волге или к иному царю служить? І в кругу старшина сказали ему Стенке і всѣм казакам, что они иному царю служить не хотят, а пойдем де мы всѣ на Волгу, на бояр і воевод”. Це й ухвалив козацький круг 1 ). Обмірковується р. 1705 справа повстання проти царського уряду 2 ). Приймаються посольства. При цім у наказах московським посланцям середини XVII ст. російський уряд вказував, що не вони мають іти на круг, але вимагати, щоб козаки йшли до них і тут зробили круг. Це, приміром, мав вимагати московський посланець у квітні 1649 р. Ст. Карцев. Йому наказувалося „стояти о томъ го ­ раздо” і не слухати донських отаманів, якщо вони покликуватимуться на „прежній обычай” 3 ). Те-ж саме бачимо й в березні 1653 р. в наказі Парамону Золотарьову 4 ). „Найважливіші зовнішні відносини Війська були відносини до Московської держави і в цьому питанні Круг не раз вирішував, які будуть взаємовідносини колонії до метрополії” 5 6 ). Так само — аналогія генеральній раді хоч проте в Донському Кру?і були це випадки конкретнішої, поточної політики, бо писаної умови з Ро ­ сією Дін не знав і Круг ніколи такої не розглядав і не ухвалював. ’ ) Древлехранилище РСФСР. Книга No 9, Малор. Приказа, а. 170. 2 ) Чтенія… 1846, No 4, с. 81. “ ) Руск. Ист. Библіотека, т. XXIX, с. 84 й слід. 4 ) Ibid., с. 614. 5 ) С. G в а т и к о в ъ, op. cit., c. 182. 6 ) Ibid., c. 183. ’ ) Ibid., c. 184. 8 ) Ibid., c. 185. 131 „Суверенний у справах закордднних Круг у рівній мірі був зверхнім органом Війська у галузі внутрішнього управління й суду. Круг обирав усю адміністрацію війська: військового отамана, військових есаулів, „вій ­ ськового дьяка”; „військового толмача” й „подтолмача” ®)… (тоб-то вищу старшину; це, як ми бачили, робила й генеральна українська рада. Л.О.). „Терміну для посад не було. Зокрема військові отамани раз-у-раз пере ­ обиралися чимало років поспіль, але що-року бувала церемонія переоб ­ рання, щоб отаман відчував свою залежність од Круга” 7 ). (Це вже одміна від порядків українських на Гетьманщині й норма аналогічна порядкам ради Запорозької). „При обранні отаманів, що-року, здебіль ­ шого на новий рік, старий отаман клав свою „насѣку” на землю чи на стіл (теж подібність. Л. О.) по середині Круга й, вклонившіїся на всі чотири боки, відходив геть. Обраний на отамана знову брав „насѣку” з рук військових есаулів і, теж уклонившися на всі чотири боки, ставав під військову корогву. Тоді почесні старики, старшини накривали його своїми шапками і потім піднявши його на руки, козацьким звиЧаєм, підкидали” 8 ). Инші справи компетенції Донського Круга були такі: зносийй з Московським патріярхом у справах церковних, дозвіл на будування церков, дозвіл на заснування нових станиць, розподіл субсидії — платні ,384 Лев Окиншевич козацтву від центрального Російського уряду ’ ).,. „Зрештою Круг був не тільки законодавчим та вищим адміністративним органом, він також і судив громадян Війська за політичні злочини, усі без вийнятку, і най ­ головніші з карних”… „Суд по найважливіших карних злочинах належав Кругові й до нього на суд звідусіль надсилали обвинувачуваних у зраді, полохливості, забийстві, грабіжництві та насильстві” 2 ). ’ ) Ibid., с.с. 185-186. 2 ) Ibid., с. 187-188. 3 ) Ibid., с. 171. 4 ) Ibid., с. 191. 6 ) Ibid., с.с. 191-192. 132 Рисою одмінною від козацької ради України-Гетьманщини було те, що збори Круга (часті у XVII ст. ) відбувалися завсіди у певному місці — столиці Донського Війська. Отже був передусім Круг „зборами Головного Війська, тоб-то мешканців головного міста” 3 ). Це більше ски ­ дається на січову раду. Та й взагалі треба сказати, що до останнього інституту Донський Круг більш подібний. Як він, це інститут „прості ­ ший” за генеральну раду, збори його часті, постійні, не такі екстраор ­ динарні, коло компетенції ширше й охоплює питання поточного управ ­ ління й суду краю. Шляхи історії цього інституту в XVIII ст. аналогічні українській генеральній раді й раді Запоріжжя. С. Сватіков, автор праці про Дон ­ ський Круг, учений цілком не марксівського типу (саме слово марксист він зневажливо бере у лапки), все-ж-таки примушений визнати, що за причину занепаду Кругу були економічні суперечності серед Донського козацтва і „соціальний антагонізм різко виявився в останній чверті XVII ст. Ця доба насичена боротьбою двох партій, що визначилися у Військові й його висловникові — Крузі. Це була партія т. зв. Москов ­ ська; друга партія здобула випадкову назву „раскольничьей”. Остання чималою мірою складалася з „голодьбы”, з пролетарського „нового” козацтва’ з „молотчихъ людей”. Ця група Донської людности склада ­ лася з „новоприходцевъ”, утікачів-невільників, стрільців, старовірів, з тих, кого примусили тікати на Дін кріпацтво, „лихіе бояре”, приказна неправда та релігійні утиски” 4 ). Соціяльно-економічні інтереси старшини „починали вже відокремлюватися від інтересів Донської громади. Пере ­ хід від ловецтва до скотарства, а згодом до хліборобства; накопичення багатств у руках старшини, користування з невільної й найманої праці для охорони табунів і отар, для оброблення землі, для персональних послуг; захоплення земель військових та станичних; брання відсотків за позичений рядовим козакам капітал, — усе це утворювало для старшини особливе становище серед колись єдиного козацтва. Намагання стар ­ шини стати незалежною від козацької маси, бажання забезпечити оброб ­ лення своїх земель примусовою працею кріпаків, бажання чести відпо ­ відно до соціяльного становища, — усе це примушувало козачу старшину мимоволі оглядатися на Москву, зідхати по дворянській гідності, по ти ­ тулах, по праві володіти кріпаками” 5 ). ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 385 Через усе це рада старшини („Совѣтъ Старшинъ”) зміцнювалася і тут. Юридично ця установа укріпилася р. 1722 в формі „Сбора стар ­ шинъ” у Військовій Канцелярії ’ ). Круг збирається все рідше. Усі об ­ рання у Крузі в XVIII ст. були справжньою фікцією, бо все наперед Вирішували отаман і „Сборъ старшинъ “ 2 ). Наприкінці XVIII ст. „Кру ­ гові… нічого було робити… З Круга ставав лиш симбол народо ­ правства’ * 4 ” ). ’ ) Ibid., с. 199. 2 ) Ibid., с. 200. s ) Ibid., с. 205. 4 ) Ibid., с. 209. ®) Ibid., c c. 231, 237. ®) с.с. 19 -23, 31-32. 25. 36. праць Ком. зах.-р. та укр. права, в. 6. Давня Донська установа існує і в XIX ст. Року 1810 наказано, щоб „Військо Донське на спомин високомонарших милостів йому наданих і далі робило давнім своїм звичаєм церемонію один раз на рік, у день Св. Олександра Невського, збираючи військовий Круг (вино- сячй регалії) та читаючи у цьому Крузі височайші грамоти-привилеї за добру службу Військові надані” 4 ). Увесь цей час — XIX і XX в.в., перед революцією, що скасувала військовий устрій Донщини, Круг мав характер звичайного військового параду 5 ). Про круг уральських козаків маємо свідоцтво в книзі А. Левшина „Историческое и статистическое обозрѣніе Уральскихъ казаковъ”. Птб 1823 6 ). Автор покликується на свідчення старих козаків, що за його часів пам ’ ятали ще давні порядки. Уральські козаки в XVII, XVIII ст. „у внутрішньому управлінні довго являли собою рід республіки: сами обирали й скидали отаманів та старшин своїх; сами карали смертю обвинувачених та всі Справи розвязували на майдані на зборах всього війська чи „въ кругахъ”, що на них, як на віче, скликано їх дзвонячи у дзвін, і що без їхньої згоди отаман нічого важливого чи громадського розпочати не насмілювався. Ось що оповідають про ці круги старики. Скоро лиш бувало надійде який-небудь наказ, чи повстане яка-небудь спільна військова справа, то на дзвіниці соборної церкви б ’ ють на спо ­ лох або повістку, щоб усі козаки сходилися на збірне місце до Вій ­ ськової „Избы” чи Приказу…, де чекає їх військовий „атаманъ”. Коли збереться чимало народу, то отаман виходить до нього з ізби на ґанок з срібного позолоченою булавою; за ним з жезлами в руках „ясаулы”, які Одразу-ж ідуть на середину зборів, кладуть жезли та шапки на землю, читають молитву та вклоняються Спочатку отаманові, а потім на всі боки козакам, що їх оточують. Після цього беруть вони жезли та шапки знову у руки, підходять до отамана, одержують від нього на ­ кази, повертаються до народу і голосно вітають його такими словами: „помолчите, Атаманы молодцы и все великое войско Яицкое”. Нарешті, оголосивши справу, що для неї скликано збори, питають: „любо ль атаманы молодцы?” Тоді з усіх боків або кричать „любо”, або почи ­ нається ремствування та крики „не любо”. В останньому разі отаман сам починав вмовляти незгідних, пояснюючи справу та перераховуючи користь від неї. Коли козаки були їм завдоволені, то вмовляння його 137 ,386 Лев Окиншевич часто впливало; в противному разі ніхто не слухав його і воля народу виконувалася” 1 ). Тут опис вельми подібний до опису Донського військо ­ вого круга. Це мабуть тому, що уральські козаки є галузь козаків дон ­ ських і порядки їх могли бути тотожні. Не дурно Ріґельман завважує, що козаки всіх російських військ (Донські, Уральські, Сибірські, Терські, то-що) „между собою весьма сходно о себѣ разсказываютъ” а ). Проісну ­ вав військовий круг в уральських козаків до повстання Пугачова; після чого круг було скасовано. *) ех. 19-23. 2 ) Исторія о донскихъ козакахъ. Чт. М. О-ва 1846, No 3, с. 1. 138 Без сумніву, військовий круг російських козаків має багато спільних рис з радою на Гетьманщині. Але ще більше з радою січовою, бо, як і вона, це інститут, за виразом Сементовського, „простіший”. Треба гадати, що всі названі організації мають багато спільного і в причинах походження і в причинах аналогічної структури з україн ­ ською генеральною радою. Адже в своїй генезі це є органи степових вільних здобичників, згодом своєрідної демократичної військової класи. Рада і в городовій Україні і на Січі, і в російських козаків — вищий ор ­ ган козачої організації. Шляхи розвитку цього інститута в XVII — XVIII ст.ст. були аналогічні. На Україні він швидше виродився. Докладніше про причини занепаду гене ­ ральних рад говоримо далі. Тут-же зазначимо лиш, що цьому в одміну від ради Запоріжжя й кругу російських козаків, сприяло державне становище УкраїниТетьманщини, що вимагало складної зовнішньої політики, до якої рада козацька була нездатна. Це була держава з чималою тери ­ торією, отже збирати раду було важко. Економіка Гетьманщини була складніша й ступінь економічного розвитку вищий за степові Січ і Дін. До того-ж тут були міцніші рештки давніх клас, феодальних інститутів — манастирське та шляхетське землеволодіння. Адже перше з них не знало навіть, хоч-би тимчасового, розкріпачення селянства. Все це призвело до ранішого й різкішого соціяльного розгалуження, різкішої класової боротьби… Все це відбилося на ранішім занепаді козачої ради на Україні-Гетьманщині. Але аналогічний процес, тільки повільніше, тільки не так помітно йшов і на Запоріжжі, де кінець-кінцем наприкінці XVIII ст. радою керує група заможнішого козацтва, й на Дону, де круг заступає правління старшини. Чимала кількість однакових рис ради з кругом донських козаків ста ­ вить питання про можливість того, що та чи инша сторона’ запозичила цей інститут. Категорично твердити це неможливо, не можна мабуть навіть гіпотетично це припустити, оскільки жадних доводів немає. Можна, ма ­ буть, казати лиш про можливість запозичення окремих рис інституту. Це — цілком припустимо, бо всі російські війська походять від козаків донських, а ці були в постійних зносинах з українським козацтвом, ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 387 та були й певні українські елементи на самім Дону. Запозичення таке могло бути обопільне, але найпевніше, що йшло воно з України, з її давнішою й міцнішою козацькою організацією 1 ). ’) Розділ про аналогічні організації в инших народів і державах додали ми перед ­ усім на те, щоб зілюструвати, що генеральна рада в не цілком одмінна установа, уста ­ нова, що не мала собі подібних. Инша річ справа про те, чи були аналогічні причини походження таких інститутів Тут ми цілком одрізнили вічові установи держави-громади від установ пізнішого часу типу генеральної ради. Народні збори були в різних формах ще раніше од класово-державних організацій, хоч-би за родово-племінного укладу життя. Ясно, що аналогічні причини походження з генеральною радою могли мати лиш уста ­ нови її часу, однакового соціяльно-економічного типу суспільства. Думається, що ос ­ новна причина встановлення саме такої демократичної, типу вічових установ, форми генеральної ради є в своєрідній гуртовій організації козацьких степових ватаг-здобич- ників. Простежити-ж самий шлях, як зародилися отакі організації, важко, для цього бракує докладніших даних за устрій цих ватаг. * ! 139 XII. Юридична природа інституту генеральних рад. Рада генеральна, як установа права звичаєвого. Повстає питання про юридичну природу такої організації й таких організацій, як генеральна рада на Україні-Гетьманщині. В праці, присвя ­ ченій історії державного права, це питання має повстати як проблема — чи була з генеральної ради установа, чи був з неї узаконений держав ­ ний орган? Чи генеральна козацька рада є явище суто фактичного по ­ рядку в історії України, чи навпаки є це унормована правна орга ­ нізація? Нам здається, що попередній наш виклад вже дав почасти відпо ­ відь на це питання. Адже ми бачили в нім і цілком певну організацію (для установ такого типу) й певну компетенцію цього інституту. Ми бачили, що рада козацька є явище нормальне в житті України. Для певної галузи справ (прим, для обрання гетьмана, статті з Росією) ви ­ знавалося за обов ’ язкове вирішувати їх саме в цій установі. І всі об ­ рання гетьмана проходять на генеральних радах. Навіть в XVIII ст., добі, коли дуже змінилося співвідношення соціяльних сил, причім змі ­ нилося не на користь класи козацтва, ми бачимо, що правний консерва ­ тизм примушує для обрання гетьмана воскрешувати юридичну фікцію генеральної ради. Так само стоїть справа і з статтями-умовою з Росією, що, як ми бачили, завсідії розглядалися на генеральних радах. А коли й бувало порушення цього правила, то це визнавала навіть Росія (справа з статтями 1663 р.«). Так було і з иншими категоріями державних справ, що ввіходили в компетенцію генеральної ради. Коли-ж норму — розглядати певні державні справи на генеральній раді — порушувалося — проти цього були протести. Приміром у лютому р. 1666 на старшинській раді під Лисянкою у Дорошенка старшина ,388 Лев Окиншевич сердюків „кричали на Дорошенка з болшим шумом и называли ево татарским гетманом, потому что Де поставлен он в Гетманы от татар, а не войском обран” 1 ). В цім бачимо протест супроти .порушення права-звичаю. В тексті нашої роботи ми наводили низку протестів су ­ проти порушення тих чи инших звичаєвих форм діяльности ради — її складу, порядку зборів, компетенції. Це тому, що їх унормовував вій ­ ськовий звичай. ’ ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 5872/61. Малор. Приказу, а.а. 190 — 193. 140 Отже на питання тут поставлене треба відповісти, що з генераль ­ ної ради був виразний державний орган, установа в юридичнім розу ­ мінні цього слова. Це не визначає, що козацьку раду слід уявляти собі як установу тотожню й подібну установам наших часів. Наш час є доба, коли панує писаний закон. Органи держави, їх права й функції фіксуються в писа ­ них конституціях і тих чи инших формах писаних законів. Організація їх є точна, функції, склад, порядок діяння точно визначені в зафіксова ­ ній юридичній нормі. XVII ст. для України є доба звичаєвого права. Пам ’ ятки писаного закону вже є, але вони до державної організації України мало стосу ­ ються. І органи державного управління України під цей час базуються на праві звичаєвім. Що правда, дещо говорили статті з Росією. Але цей сурогат писаної конституції Гетьманщини мало торкається органі ­ зації діяльности державних українських установ. Зокрема генеральної ради статті торкаються тільки тоді, коли говорять загальними словами про „обрання” гетьмана. Вся організація державних установ і генераль ­ ної» ради в тім числі ґрунтується на праві звичаєвому. Установи звичає ­ вого права не мають тієї стисло окресленої компетенції й організації як установи писаного права, їх функції раз-у,-раз не такі виразні й не так ясно відмежовуються вони від функцій инших установ. В основі організації таких установ лежить факт, але такий факт, що незмінно певним способом повторюється й що порушення його викликає проте ­ сти. З такого факту поступінно повстає звичаєва норма, поступінно утворюється певна установа звичаєвого права й фіксуються, хоч і не так точно як тепер, ті чи инші сторони її організації та діяльности. Фіксацію, незмінне повторення тих чи инших сторін організації й по ­ рядку переведення генеральної ради ми бачили в нашім викладі. Так було з складом ради — не знаємо жадної ради без участи козацької класи. Так було з формою її зборів, порядком голосування й обмірко ­ вування справ… Намічалося й певне місце зборів цього інститута (р. Ро- сава), то-що. Але установи такого типу як генеральна рада є установи sui generis, установи відмінні від державних органів нашого часу. В на ­ шім виклаДі раз-у-раз можна було помітити неабсолютну точність її організації, боротьбу за склад її, боротьбу за поширення й зменшення ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині ХѴІІ — XVIII ст.ст. 389 її компетенції. Це все не суперечить кваліфікації генеральної ради як установи в юридичнім розумінні цього слова, бо є це установа звичає ­ вого права. От чому розглядові й характеристиці її й присвячено цю працю історика-юриста. XIII. Роля генеральної ради в історії України. Боротьба за генеральну раду. Класи, що За неї змагалися. Економічна й політична перемога козацької старшини й занепад генеральних рад. Ми подали докладний формальний огляд юридичних рис нашого інституту, ми навели низку порівнянь-аналогій з інститутами схожими на генеральну раду формою або суттю. Але безперечно нарис наш був-би далеко не повний, нарис наш не відповідав-би вимогам нової науки, коли-б обмежився самим цим формальним оглядом структури військової ради. Ми не можемо забути того, що цей інститут грав певну ролю в тогочаснім житті, що він мав певне значіння, що навколо нього боролися певні групи й класи… Отже мусимо спробувати дати посильну оцінку й тлумачення цієї ролі й цього значіння генеральної ради на Україні-Гетьманщині. Для цього маємо ми згадати за криваву соціяльну боротьбу, що на Україні в XVI — XVII ст.ст. точилася. Була це боротьба національна, але була це боротьба й соціяльна, — боротьба дрібного й середнього (згадаймо самого Богдана Хмельницького) землеволодіння з великим в умовах зростання грошового господарства й ліквідації економіки фео ­ дальних часів. На Україні, країні порівнюючи невеликих і нечисленних, економічно несильних міст, головну ролю в цій боротьбі насамперед грала дрібна хуторянська буржуазія — козацтво. В завзятій боротьбі, що кінець-кінцем принесла соціяльний і політичний переворот 1648 р., козацтво веде перед. Козацтво є та класа, що цей переворот зробила, та класа, що стоїть тепер на чолі нової української державної ор ­ ганізації. Який-же орган, що ним виявляє свою владу нова класа-перемо- жець? Цей орган бере вона з своєї давньої організації в складі поль ­ ської держави. Вже тоді в нім, у козацькій раді виявляє свою волю нова класа — ще організована в своєрідну військову верству — козацтво. На бурхливих козацьких радах раз-у-раз підносить ця класа гасло повстання супроти старого соціяльного й політичного ладу. Раз-у-раз ухвалюється тут це гасло й за постановою ради ллється кров у невдалих тимчасом повстаннях. І при повстанні Б. Хмельницького, при своєрідній революції 1648 р. переможна вже козацька класа має за орган своєї влади свої військові ради. В першій частині роботи ми навели низку даних про раду, як впливовий орган козацтва за перших років гетьманування Б. Хмель ­ ницького, 141 ,390 Лев Окиншевич А втім революція 1648 р., що поставила коло влади хуторян-коза- ків, принесла низку передумов для соціального розвитку країни. Цей розвиток обумовлювався зростанням торговельнаго капіталізму й поши ­ ренням грошового господарства. Цим обумовлюється поступінне зро ­ стання великого землеволодіння, „а маса селянства й козацтва виявля ­ ється погано пристосованою й мала здатною пристосуватися до нових складних умов господарства, що потрібувало великих грошових засо ­ бів” 1 ). Властиво кажучи, цей процес концентрації великого землеволо ­ діння почавсь у більш-менш значних розмірах допіру з Самойловичевих часів. Але ще й за часів повстання Богдана Хмельницького бачимо в лавах нових переможців і рештки давніх землевласницьких груп (шляхетство українське). Бачимо й те, що нові переможці не рискують цілком ліквідувати велике землеволодіння (манастирське й рештки шля ­ хетського землеволодіння). Частина українського шляхетства оточує са ­ мого ватажка української революції — Богдана Хмельницького, вона в особі Виговського й инших посідає вищі українські уряди і в особі Виговського претендує на спадщину по Богдані Хмельницькому. Все це обумовлює ту класову боротьбу, що яскраво виявлялася на Україні-Гетьманщині в другій половині XVII ст. Спочатку класова бо ­ ротьба не має ще виразної соціальної програми, це поки-що боротьба тільки політична. Це — тому, що „боротьба пригніченої класи проти класи, що пригнічує, неодмінно є передусім боротьба політична, бо ­ ротьба супроти політичної зверхносте гнобителів. Розуміння звязку цієї політичної боротьби з її економічною підвалиною слабшає, а инколи й до краю заникає” 2 ). От чому орган, за який часто йде ця боротьба, є генеральна рада — орган, що через нього претендувало правити Геть ­ манщиною рядове козацтво — дрібна, хуторянська буржуазія, що в цім лиш інституті мала кількісну більшість, у цім лиш інституті могла вияв ­ ляти свої політичні претенсії. Хід цієї боротьби ми уявляємо так. На початку повстання, в дні перемог української революції, перемог хуторян-козаків генеральна рада є de facto зверхній орган держави, що з ним рахується й популярний гетьман. Але дні перемог змінюються, днями воєнних поразок, днями переходу в залежність од сусідньої держави (умова 1654 р.). Це й прав ­ ління групи шляхетства, що оточувала Б. Хмельницького, яка базува ­ лася на рештках економіки давнього ладу й ідеологічно з ним була звязана — обумовило тимчасовий занепад активности рядового ко ­ зацтва, а разом із тим і занепад військових рад, що після 1654 р. не збираються. – Смерть Богдана Хмельницького й обрання на неповній, на не ­ численній раді в Чигирині найвиразнішого представника українського шляхетства, що було при Богдані Хмельницькому — І. Виговського, лю- *) Рожков, История России, т. VI, с. 25. ’ ) Ф. Энгельс, Людвиг Фейербах, с. 54, 1919 р. 142 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 391 дини не чужої тенденціям повороту до давнього ладу, — розвязало руки представникам козацтва й поспільства. Представниками цих груп з ’ яви ­ лися запорозці з кошовим гетьманом Барабашем, полтавський полковник М. Пушкар та миргородський С. Довгаль. І цікаво, що головним лозун ­ гом їхньої боротьби з Виговським була козацька широка рада — чорна рада. Отже 14 квітня р. 1658 Пушкар пише до Москви: „Известить Его Царскому величеству — изволил бы полную раду, противъ грамотъ из ­ данныхъ, на подлинномъ месте учинить всемъ войскомъ и всею чернью войска Запорожского” * ). А Барабаш писав Білгородському воєводі, що вийшло січове військо „для рады посполитой” * 2 ). Про раду в Переяславі ця група казала, що „та де рада, что была въ Переяславлѣ, была не ­ полная, а были на радѣ тѣ полковники, которые съ Иваномъ Выгов- скимъ въ одной мысли, а съ ними сотниковъ и черни у полковника чело ­ вѣкъ по десяти и менши, а заднѣпрскихъ полковъ никого не было, и на гетманство де ево Ивана обрали не всѣмъ войскомъ и булаву ему не давывали, а далъ ему Ивану Выговскому булаву околничей и ору ­ жейничей Богданъ Матвѣевичъ самъ, а не полковники и не чернь” 3 4 ).- Цікава велика одміна поглядів у представників цих двох груп. 31 травня 1658 р. в листі до російського стольника Алферьєва гетьман Вигов- ський писав, що Пушкар добре-б зробив „чтоб самъ с товарищи до войска з Барабашем приѣхал и тамо всѣм от нас объявилъ обиды. И мы б есмя при всей старшине, вину в себе узная, естьли б какая была, ему доволно учинили, не хотячи христянского кровопролития” * )… Пушкар і Барабаш билися за чорну козацьку раду. А Виговський про ­ понує инший вихід: всі непорозуміння він хоче розвязати „при всей старшине”, тоб-то на раді старшини. Цікаво й те, що найактивнішу ролю в рухові Пушкаря грало тогочасне робітництво, група завсіди найрадикальнішр настроєна. Так 8 червня р. 1658 р. Київський воєвода В. Шереметьев писав до Москви про події на Україні між иншим таке „которыя были воры въ сборѣ, Пушкаревъ полку сотникъ Зеленской да дьякъ, а съ ними была собрана гултяйства съ винокурень и съ будъ съ полторы тысячи человѣкъ, и приходили они подъ Глуховъ для гра ­ бежу, а сотника и войту и иныхъ людей хотѣли побить до смерти” 5 ) (бажанням грабіжництва раз-у-раз пояснювали владущі верстви револю ­ ційні рухи). *) Рук. Судівнка No 97. Збірка Грамот, ч. І, стор. 583. 2 ) Древлехранилище РСФСР., Столб. Ns 399 Білгородськ. Стола Розряда, а. 25. ’ ) А. Ю. иЗ. Р., т. XV, с. 49-50. 4 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. Ns 407 Білгор. Стола Розряда, а. 76. 6 ) А. Ю. и 3. Р„ т. XV, стор. 175. 143 Виговського-ж підтримували инші. Ми звичайно знаємо його най ­ ближчих співробітників: вони походили з української православної шляхти чи з старого рангового козацтва, що вершки його і економічно й юридично були недалекі від рядової шляхти. Але в однім акті мова мовиться й за инші групи. Це акт про старшинську раду у Виговського, ,392 Лев Окиншевич В травні 1659 р. „черкашенин” — „виходець” оповідав кн. Куракінові, що: „Какъ де он был в Чигирине і слышел, что до него была рада у Вы- говского с полковники, чтоб де будут ли они чинить войну с твоими великого Государя ратными людми или не будут? I полковники де Уман ­ ской да Белоцерковской сказали ему Выговскому, что де они болши того кровопролития чинить не уч нут. I он де Выговской за то на них кричал і велѣл их посажать на пушки і велѣл было их порубить. I черни де тѣх полковников рубить не далі. I Выговской де на раде покинул булаву і пошол с рады в город в Чигирин. I Чигиринские де черкасы — козаки и рендары пошли за ним і стали ему говорить, чтоб он бу ­ лаву взял. I он де Выговской булаву взял” 1 ). Тут ми бачимо, що вельми за владу Виговського дбають „рендары”, тоб-то в умовах; того часу найзаможніша й найміцніша група української буржуазії. Ці „рендары” повертають Виговському булаву. Але і в лавах співробітників Виговського були різні течії. І у де ­ кого з них бувала думка про чорну козацьку раду. Отже коли в листо ­ паді 1658 р. кн. Ромодановський „приводилъ к вѣрѣ” наказного геть ­ мана Виговського — Скоробагатька й його старшину, — ці казали про потребу „учинить имъ супольную раду о гетмане и своих великого Го ­ сударя дѣлех “ г ). А трохи згодом полонений писар наказного гетьмана Скоробагатька — Захар Шикієвич свідчив у російському таборі між ин- шим таке: „повѣрился мнѣ панъ Цецура, пол(ковник) Переяславской, что имѣет в раду чернецкую ударить, усмотри время, и тут вскоре до князя Григорія Григорьевича о том давать знать, чтоб о том вѣдая давал князь Ромодановской помочь. А ту раду с тое причины хочет учинить, что видит испустошене земли через Выговского от орды и от ляхов, и что от Его Царскаго Величества отступил без всякие крѣпкие причины Выговской. Хочет і всѣх до своего умыслу привесть и подлинно бы до того времени пан Цецуря было учинил, когда бы Скоробагатко не приѣхал. Однакож и ныне времяни смотрит; до кото ­ рого умыслу и нѣкоторые люди правду любячие пристают” а ). Чи мав успіх цей рух за чорну раду? Виговський загубив булаву^ широка козацька рада (що правда, без її найактивніших оборонців, що обрали собі на наказного гетьмана І. Безпалого, очевидно на дуже не ­ численних зборах) зібралася на Росаві й обрала на гетьмана Ю. Хмель ­ ницького. Але соціяльні здобутки класи козацтва на ній не були великі, хоч дещо й важив той факт, що найвиразніша група українського шля ­ хетства втратила владу. Згодом рух за чорну раду підноситься р. 1662 підчас боротьби за гетьманську булаву Сомка, Золотаренка й Бруховецького. Прибічники останнього вимагали широкої чорної ради. Росія уявляла спочатку склад ‘ ) Древлехранилище РСФСР., Столб. No 308 Приказн. Стола Разряда, а. 372. 2 ) Ibid., No 429 Білгор. Стола, а. 167. 3 ) Ibid., Столб. Приказн. Стола No 308, а. 420. 144 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XV11–XVI11 ст.ст. 393 цієї ради не вельми широким. Отже, запрохуючи у вересні року 1662 полковників на раду, кн. Ромодановський рекомендував узяти на раду „и ис черни, кому им в той раде мочно будет вѣрить” ’ ). Це ще не го-, ворить про раду широку. Мабуть тому й міг писати йому Ніиіенський полковник В. Золотаренко, що „они… милости зело обрадовались, что ты Великій Государь изволилъ имъ учинить суполную чернецкую раду” * 2 )..< Але далекозоріша група старшини вже передчувала народженця в звязку з цією радою нового соціяльного руху. Не дарма в червні 1662 р. Чер ­ нігівський воєвода сповіщав Москву, що „приходя ко мнѣ, холопу твоему, Черниговской полковникъ Аникѣй Силич и ево началные люди и гово ­ рят, что де начинаетца у нас быть другая Пушкаревщина” 3 ). Чернігів ­ ські „началные люди” бачили піднесення класової боротьби. Причини її пояснював у лютому 1663 р. на Москві Київський полковник В. Дво ­ рецький: „драли по мѣстам и селам убогих людей незносными подат ­ ками: стаціѣ берут вшелякими пашнями, а тое ратным людей в грошах дают; а скарбы собѣ з людей бѣдные збирают Сомко и Васюта. А вой ­ ску Запорожскому и хлѣба на Запороже непропущают возить, и ратные люде голодом помирают по мѣстах. А они нѣкому жадной речи дармо не дадут. Тилко у них все купить потреба. И то заказали всюды абы грошей люде мѣдных не брали не за що. И нынѣ стацію на Ссударскія люде збирают и собѣ на пожиток оборочают, на грошѣ продают и обо ­ гащаются” 4 ). Дворецький — сучасник цих подій вказує лиш на конкретні причини незавдоволення старшиною. Але є натяк і на основну. Стар ­ шина „обогащалася”, збагачувалася коштом козацтва й селянства, зро ­ стала соціяльна нерівність, зростала в звязку з цим класова ворожнеча. Це стверджують свідчення в червні 1663 р. на Москві драгунського ка ­ пітана М. Мостікова, що був з ВеликогоТагіним на Україні: „Чернь в розговорех говорят, что имъ годен бы Гетманом Брюховецкой, потому что де он человѣкъ смирной и не гордой. А Сомко де и полковники люди гордые и им чинят налоги, а сами обогатѣли” 5 ). *) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 499 Білгородськ. Стола Разряда, а, % 18. 2 ) Ibid., Столб. No 475 Білгор. Стола, а. 501. 3 ) Ibid., Столб. No 468 Білгор. Стола, а. 700. 4 ) Додаток No 4. 6 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 6672 Сибірськ. Приказа, а.а. 269 — 273. в ) Ibid., а.а. 274 — 275. ‘) Додаток No 5. /45 Не довіряли навіть і Бруховецькому. Той-же Мостіков оповідав, що „чернь де говорят, что Сомка и Брюховецкого имъ на совершенное гет ­ манство не надобно, а оберут они на раде опричъ ихъ кого излюбят всею чернью” 6 ). ВеликогоТагін писав, що „намъ же… в Нѣжине ска-г зывали козаки и мѣщанѣ, что на раде хотятъ де Государь выбрать въ Гетманы Полтавского полку казака Костянтина Суличича или Нѣ- жинского казака Григорья Кобылецкого” 7 ) — себ-то людей своєї класи для рядового козацтва — „черни”, • ,394 Лев Окиншевич Чорна рада з домінантною ролею рядового козацтва зібралася р. 1663 під Ніженем. Тут пройшов на гетьманство кандидат Запоріжжя й південних полків — Бруховецький. Слід взагалі сказати, що в боротьбі за чорну раду на Лівобережжі завсіди головну ролю грали південні полки. Можливо, що це пояснюється соціяльним складом їх козацтва й умовами їхньої економіки. Річ у тім, що полки „литовські” (північні) — мали рештки шляхетського стану й його землеволодіння, землеволодіння манастирів, більшу залежність від них і від нового старшинського земле ­ володіння груп рядового козацтва й селянства. Це все — в XVII в. — менше відчувалося в полках степових — південних, де велике старшин ­ ське землеволодіння з ’ являється згодом і де бачимо одноріднішу ко зацьку масу. От чому, коли Великого-Гагін ішов на чорну раду в Ні- жень,він побачив, що „которые де Государь городы близко к Перея ­ славлю и к Нѣжину, и тѣхъ городов полковники і сотники, і отаманы, і есаулы, и чернь, и мѣщанѣ хотят в гетманы обрать Якима Самка. А которые де Государь городы близка Полтавы и Гадича, — и тѣхъ городов полковники и сотники, и отаманы, и есаулы, и чернь („чернь”: — тут ясно видно значить рядове козацтво. Л. О.), и мѣщаня хотят в Гет ­ маны выбрать Івана Брюховецкого” ’ ). Як відомо, й чорна рада 1663 р. не внесла радикальних змін у со ­ ціальний устрій України. А втім, рух за широку козацьку раду не при ­ пиняється. Року 1665 її хоче скликати відомий Децик. „Выразумѣеш что имѣет быть, как увидимся на назначенном мѣсте?”, питає він Браслав- ського полковника Дрозда. Мали вони „о добром посовѣтовати” 2 ). Ши ­ рока козацька рада збирається в червні 1668 р. під селом Будищами. На ній забито Бруховецького й обрано Дорошенка 3 ). Року 1669 хоче зібрати широку раду на Росаві Дорошенко 4 ). Мають на ній, за його універсалом, бути всі козаки „кто толко отчины своей Украине добру общему і водностямъ, за которые кровь свою розливаемъ есть жела ­ тельные” 5 ). Але на Росаві був Суховій з полками, що стояли за нього. Спільної з військом Дорошенка ради не відбулося, справа закінчилася баталією 6 ). ’ ) Додаток No 5. , 2 ) Додаток No 7. 3 ) Додаток No 9. 4 ) Додаток No 11. 5 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Кн. No 1, Малор. Приказа а.а. 305 — 306. в ) Додаток No 11. 146 Далі боротьбу за чорну раду бачимо в середині 70 р.р. її репре ­ зентантом і на Цей раз було Запоріжжя в особі кошового отамана І. Сірка. Ворогом такої ради був ставленик лівобережної старшини геть ­ ман Самойлович. До чорної ради ніби-то знов схилявся правобережний гетьман П. Дорошенко. Але на цій позиції він не був твердий. Р. 1671 в листі до великого коронного гетьмана Яна Собєського він пише, що до нього дісталися універсали, які закликають „aby się za poradą tej łysej obłudnej, u nas żadnej powagi nie mającej (lubo z wielką brodą) ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — ХѴ1ІІ ст.ст. 395 głowy (Ханенка, Сірка? Я. О.) czernicka rada stać miała, co u nas za łaską Bożą dawno jest ona (jako szkodliwa) z wojska wywołana, i do wszystkich rzeczy złych wiodąca” ’ ). Чорної ради на цей раз скликати не пощастило. Адже важко визнати за ню раду, що р. 1675 під Чигирином переобрала Дорошенка. Склад її був вузький. Опріч запорозців (і дон ­ чаків, що в раді могли й не брати участи) було на ній тільки нечи ­ сленне Дорошенкове козацтво. Під цей час рядове козацтво вже не було господарем становища. Яскрава перемога 1663 р. була „Пірровою пере ­ могою”. Влада поволі переходить цілком до нової групи великих земле ­ власників — до старшини. Цікаво те, що ’ саме лідер південної партії — рядового козацтва й запорозців І. Бруховецький, коли стає гетьманом, завдає тяжкого вдару генеральній раді. Адже за головний привилей — право військової ради було встановлення умови з Московською держа ­ вою в формі договірних статтів. За Бруховецького 1663 р. ці статті встановлює з ’ їзд старшинської ради * 2 ). Старшина навчена досвідом ради 1663 р. вже рішуче бореться й заперечує супроти чорних, козацьких рад. Цією стороною дуже цікаве оповідання капітана російського сал- датського полку М. Мартинова в липні 1667 р. в Київській „Приказной избѣ”. Даємо слово оригіналові: „Слышал де он Михайло от Чернигов ­ ского бывшего полковника Івана Аврамова, что полковник де Демко Ігнатевъ по писму боярина и гетмана Івана Мартыновича почал де полку своево козаком говорить (полк стояв „за рѣкою Десною от города в пяти верстах”), чтоб от приходу неприятелских людей стать бы гдѣ въ крѣпких мѣстех. И Пѣсоцкой де атаман Сава Орловской при всем полку ему полковнику почал говорить: идем де мы в раду, а не против неприятелских людей. И полковник де Демко атамана Саву Орловского за тѣ его слова бил ослопьем и говорил де ему атаману і всѣм коза ­ кам: пора де вашим козацкимъ радамъ перестать, а о войсковых де дѣлах боярин и гетман Іван Мартыновичъ, буде что надобно, станет де думать с одними полковники без вашей козацкой рады” 3 ). Факт вельми цікавий. За згадку про широку, про козацьку раду вже б ’ ють „осло ­ пьем” (це часи Бруховецького!). Многогрішний — майбутній гетьман — уважає що їм вже час „перестать”, що її може й повинна заступити рада старшини. Многогрішний тут трохи помилився: як ми вже казали, рада з козаків зібралася 1668 р. Але, очевидно, на ній за обставинами військового часу не ухвалювалося постанов в справі внутрішнього ладу України. А далі він вірно намітив процес поступінцої заміни генераль ­ ної ради радою старшини. ’ ) A. Grabowski, Ojczyst. Spominki, т. П, с.с. 305 — 307. Краків. 1845. „Щоб за порадою тієї лисої, лицемірної, що жадної не мав у нас поваги (хоч і з великою боро ­ дою), голови чорна рада мала відбутися; що у нас з Божої ласки її давно (як шкідливу) у військові унесено, як таку, що призводить до всяких негарних справ”. 2 ) Кн. Розрядныя, ті II, с. 981. 3 ) Додаток No 8. 147 ,396 Лев Окиншевич г 23 січня 1669 р. генеральний обозний П. Забіла від імени Лівобе ­ режного уряду прохав, „чтобъ де черневой радѣ не быть, а быть бы на радѣ полковникомъ и старшинѣ; а черневой радѣ не быть бы для того, что мѣста разоренные и какъ съѣдутца многіе люди, и на радѣ и лоша ­ дей накормить будетъ нечѣмъ” 1 ). З цим вже рахувався й боярсько-дво ­ рянський російський уряд, представник якого боярин і оружейничий Б. М. Хітрово оголосив на другий день посланцям Многогрішного, що „быти радѣ неотмѣнно у гетмана въ Батуринѣ старшинѣ и всей войско ­ вой и мѣщанской, а черневой радѣ не быти, и на томъ мѣстѣ все по ­ становити и укрѣпити безъ отволоки” 2 ). I р. 1672 рада старшини, яка в квітні 1672 р. зібралася в Батурин!, ухвалила, що при обранні геть ­ мана „на радѣ быть полковникомъ, сотникомъ и старшинѣ войсковой и началнымъ людемъ, всего войска не собирая, такъ постановили” 3 ). В статтях ради старшини, що правила тоді Лівобережною Україною, в . травні 1672 р. є таке: „хотя таковъ между всею войсковою старшиною стался совѣтъ, дабы, для обранія гетмана, назначеное было мѣсто въ Ко ­ нотопѣ; однакожъ (щоб) на томъ обраніи гетмана въ радѣ отъ поспол- ства не повстало, для великого совокупленія въ людехъ смятеніе, усѳ- вѣтовали >есмы старшинѣ быти войсковой на радѣ, не призывая общаго посполства. Тогда до лица земли упадая, милосердия отеческой великого государя нашего, его царского пресвѣтлого величе ­ ства, боярину и воеводѣ и намѣстнику бѣлгородцкому ко князю Гри- горью Ромодановскому стародубскому и къ думному дворянину и вое ­ водѣ нѣжинскому Ивану Ивановичи) Ржевскому просимъ указу: естли бы на той радѣ и обираніи гетмана къ какому имѣло склонятись нестатку и бунтамъ, дабы за одно съ нами несогласного къ вѣрнымъ его цар ­ скому пресвѣтлому величеству и всему сигклиту глася услугамъ оборо ­ няютъ (?) пребывали и ни къ какой не допускали своей воли” 4 ). А в дру ­ гому акті вона боїться, щоб на Україні не „мусило б щось нового по ­ казатися и много бы ростирковъ межи посполытым народом (не) было” 5 ) на тій раді. Тут дуже яскраво бачимо побоювання „общого^ поспол ­ ства” — рядового козацтва. Старшина йому не вірить і боїться його. Вона прохає допомоги — втручання у внутрішні українські справи — * московського уряду. Цей останній справді не допустив тут жадної „своєї волі”. А коли в 1676 р. Дорошенко і Сірко проектували чорну раду, то стародубський полковник П. Рославець так виправдував свою сва ­ вільну поїздку до Москви з доносом на Самойловича, — він, мовляв, „поѣхалъ безъ его гетманского вѣдома и отпуску къ царскому величе ­ ству къ Москвѣ, убоясь черной ради, чтобъ его Петра безъ его гетман ­ ского вѣдома не убили” 6 ). І хоч справжня мета подорожи П. Рославця ?) А. Ю. и 3. Р., т. VIII, с. 50. 2 ) Ibidem. 3 ) Ibid., т. IX, с. 849. < 4 ) Ibid., т IX, с. 855. 3 ) Древлехранилище РСФСР. Малорос. Подлин. Акты, No 250. в ) А. Ю. и 3. Р., т. XII, с. 728. 148 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 397 була инша — для нас важливо те, що він уважав за цілком доцільне обороняючись покликатися на своє побоювання чорної ради — ^побою ­ вання, як видно, спільне багатьом представникам старшинської класи. І таки далеко не безпідставне, бо чутки тоді ходили, що зіпорозці „умысля съ Дорошенкомъ, гетмана Ивана Самойловича и старпіину по ­ бьютъ” на проектованій чорній раді ’ ). 7 серпня 1682 р. гетьман Самойлович писав до думного дворянина Л. Неплюєва скаргу на Путивльця Біляєва, що цей розголошував у Конотопі „будто войска ихъ Царского Пресвѣтлого Величества, тѣ, что по моему прошению с вашею милостию под Путивлем по указу ихъ монаршескому имѣли стать, втай меня придут под ПуТивль и учнуть чинить раду. А будут меня Гетмана къ себѣ звать; ёстли к нимъ итти непохочю, то силою возмут. И учинят такъ, что вся старшина, наша войсковая, арендари были вырублены”. В иншому листі, до кн. Ґоліцина гетьман завважує, що вплинув на це „тот случай, который… в Москвѣ… учинился” (натяк на Московські бунти). І в цім разі хотіли провести „подущение той же черни”. Московський уряд уважно став розглядати справу Біляєва, гадаючи, що „от такихъ злохитренных людей Малорос- кому (!) краю чинитца вредителство великое и вносятца расколы” * 2 ). Це листування показує нам, що на раду тепер виразно дивляться як на шкідливий, революційний рух черни, „той же черни” — що з нею зма ­ гаються й на Москві й на Україні. Показує воно нам й те, що росій ­ ська „чернь” також чогось чекає від української ради. Вона чекає соціяльної зміни, адже мають тут забити старшину й орендарів. А далі, думалося можливо, рух перейде й в Росію. На Україні чорній раді ■ — широким вільним зборам рядового козацтва за участю міщанства — вже не пощастило відбутися. Обрання Мазепи відбувалося вже при малій кількості козаків й не вони вже грали рішальну ролю в обранні. А ге ­ неральна рада XVIII ст, є справжня фікція, коли від цього інституту брано лиш давню форму, але в ню вкладався вже новий зміст урочи ­ стого параду, де жадної волі обмірковування і розбіжносте поглядів бути вже не могло. *) Ibid., т. XII, с. 513 — 514. 2 ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Малор. Справи Міністерства Закорд. Справ. 1682 р„ No38. ’ ) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. No 949 Московськ. Стола Розряда. Стол- пик 2, а. 72. Цей столпик містить силу матеріалу про рух Петрика. На підставі його і инших документів про Петрика і робимо ми свій висновок про відношення його до ради. 149 Поволі зневірилися в раді й українські трудові маси. Вже в до ­ піру наведенім у нас листуванні Самойловича 1682 р. справу про чорну раду ставлять росіяни. На Україні за неї не говорять. Мовчать за ню й згодом, підчас повстання Петрика. Що-правда останній і татари обі ­ цяють скликати раду для обрання гетьмана 3 ). Але це між иншим. А головний зміст універсалів Петрика й документів Петрикініяни вже ,398 Лев Окиншевич инший. Закликається вже не до боротьби за чорну раду, боротьба за ню нічого не дала українському козацтву й селянству, вже отверто ставляться соціяльні проблеми, треба вже „розбивати орендарів”… Так виродився інститут генеральних рад. Ми вже наводили при ­ чини цього виродження й занепаду. За цю причину був економічний занепад рядового козацтва й вільного поспільства, віланізація міст, і народження великого землеволодіння козацької старшини, що в еконо ­ мічній залежності від неї опинилося рядове козацтво, в економічну й юридичну залежність потрапило селянство. За таких умов влада пе ­ реходить до органу старшинсько; класи — ради старшини. В иншій праці ми вже розглядали були розвиток компетенції й поширення політичного впливу цієї установи ’ ). Епіграфом до нашої роботи ми поставили вірш з літопису С. Ве- личка про раду. Треба сказати, що в ті часи, коли скинено Самойло ­ вича, генеральна рада вже не була „сильна”. „Сильна” була вже рада старшини, вона й підготувала й перевела переворот. Отже вірш у Ве- личка або характеризує вплив військової ради за давніших часів, або каже вже про раду старшинську. Певна річ, що опріч наведених вище були й инші причини зане ­ паду генеральних рад. Річ у тім, що подібні установи прямого народо ­ правства притаманні лиш для держав з невеличкою територією, держав- громад (або при повній геґемонії одного міста над рештою території, як це було в республіканськім Римі). На великій Україні-Гетьманщині цей інститут був явно технічно незручний. Пряме народоправство для дер ­ жав з великою територією можливо лиш у формі референдума, формі, яку ті часи не знали. XIV. Література питання. Погляди на раду народницько-общинної школи. Погляди на раду М. Грушевського й Н. Василенка. Дослід М. Слаб- ченка. Розвідка І. Крип ’ якевича. Ми не маємо на увазі подати тут усі без вийнятку згадки про генеральну раду на Гетьманщині. Спеціально цьому інститутові не при ­ свячено жадної праці. Але побіжно про ради часто згадувалося. Тут ми маємо навести лиш найцікавіші з нашого погляду думки й погляди на генеральну раду. В. Антонович вже в „Моей исповѣди” вважав, що шляхетство було формою, що її виробило польське суспільне життя; громадське самоврядування — постійна мета, що до неї прагнув український народ 2 ). Згодом у своїх дальших творах він розвинув погляд про притаманне українській нації тяжіння до „громадського самоврядування”, яке *) „Рада Старшинська на Гетьманщині ” . Україна. 1924, кн. І, с. 22 — 23. *) Основа. 1862, кн. І, с. 88. 150 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині ХѴП — XVIII ст.ст. 399 в XVI й XVII ст.ст. виявилося в общиннім ладі. Раду він уважав за орган громади (общини). В своїх літографованих лекціях „Исторіи Юго-Западной Руси” 1879 р. він цише таке про Запоріжжя., ототож ­ нюючи раду з общиною: „Вирішення політичних питань було в руках общини; коли Лясота вніс запорозцям свої пропозиції, Микошинський, що був на той час старшим, скликав збори; оскільки голоси в цьому питанні розділилися і важко було з ’ ясувати наслідки, то було обрано депутатів, що погодилися поміж собою та потім суть справи з ’ ясували решті членів общини” ’ ). В передмові до ч. III т. І Архива Юго-Западной Россіи він пише про місцеве походження козаків та общинний устрій України, що це доводить „зрештою, те що козаки у внутрішнім своїм устрої є начало слов ’ янських общин, що цілком збереглися та підляга ­ ють, як вищій владі, присудові віча, що тепер зветься рада (розбивка авт.)” * 2 )… Звичайно погляд про общинний лад на Україні XVI — XVII в в. пізніша наука одкинула 3 ) й тепер важко полемізувати з думкою, що ототожнює козацьку раду з давнім вічем. Нам вже доводилося вказу ­ вати, що це є інститути різних епох, різних соціяльних типів. >) с. ЗО. 2 ) Передмова до ч. Ill, т. І, арх. Ю.-З. Россіи, с. XXV. 3 ) Згодом його зрікся й сам Антонович. /51 На тій-же по суті позиції, що й Антонович, стоїть L Каманін, який присвятив раді кілька цікавих рядків у своїй розвідці „Къ вопросу о козачествѣ до Богдана Хмельницкаго”. Він тут пише: „Органом ви ­ щого суспільного управління була рада. Ми не маємо даних, щоб про ­ стежити в часі її народження та розвиток; але в кінці XVI в., судячи з опису її Ериха Лясоти (1594 р.), вона є інститут, що цілком склався вже в той час; без сумніву рада, як і саме козацтво, дуже давнього по ­ ходження і, можливо, має тісний звязок з вічем великокнязівської доби. На збори ради згодом маємо вказівки у літописах та в офіційних доку ­ ментах XVII в.; отже, напр., у щоденнику походу проти козаків р. 1625, 12 жовтня; в універсалі гетьмана Григорія Чорного р. 1630, у 1632 р., 1634 р., за донесіннями російських людей та самих узятих у полон чер ­ касів, і в 1638 р. за Діяріушем Окольського. В одзначені у нас роки рада збиралася з причини надзвичайних подій, хоч нема підстави ду ­ мати, що її збори були постійні та скликалися у певні терміни. До складу ради ввіходили усі люди, що були у військові, якщо рада зби ­ ралася підчас самої війни, щоб вирішити питання про те, приймати чи не приймати умови миру, як було, напр., 1625 р.; або щоб прийняти пропозиції сусідньої держави, що запрохувала козаків на війну в союз ­ ники, як було в 1594 р., але козацькі ради в таких випадках швидше мали характер військової наради, можливо це були малі ради, в одміну від усенародніх, як бували раніш великі та малі віча; в мирний-же час, коли обмірковувалося справи, що стосувалися до внутрішнього управ ­ ління та розпорядку, як ми бачимо 1632 р., до складу ради ввіходили ,400 Лев Окиншевич „лутші люди”, полковники та „товариство”, „письменні лутші люди” по п ’ ятьох чоловіка! від кожного міста; опріч козаків у раді беруть участь київський мітрополіт та луцький епіскоп, коли обговорюється- питання про боротьбу з унією. Раду, як ми бачимо з одзначених у нас джерел, йі? скликати і гетьман і мітрополіт, а підчас війни і просте козацтво, ба навіть сторонні особи (напр. князь Ярема Вишневецький р. 1634). Спосіб, як скликувано ради, за браком джерел не відомий. Рада збира ­ лася в різних місцях, як до обставин, напр., у Січі р. 1594, в Каневі р. 1625, на Стариці та в Київі рр. 1630 та 1638, у Корсуню в 1632 р., в Черніхівсвкій Дуброві тоді-ж та в Лубнях р. 1634. Порядок, як об ­ мірковувано справи та ухвалювано постанови на загальній раді (чорній), ми вважаємо за такий, як його описано у Ериха Лясоти, хоч то була, як ми сказали, тільки воєнна рада: козаки, що зібралися на раду, після того як вислухали пропозиції гетьмана, розділяються на два круги (кола); один складався з старшин, другий з черни; остання вимагала одного ­ лосної ухвали справи, а тих, що не погоджувалися, силоміць примушу ­ вала приєднатися до постанови більшосте. До компетенції ради ввіхо ­ дили найважливіші справи, що торкалися інтересів усієї „южно-рус ­ ской” людности; ухвали ради в цих справах мали обов ’ язкову силу закона; такі, напр., ухвали Київської ради 1638 р., постанови Черніхів- ської ради 1632 р. про боротьбу з Польщею за унію; компетенції ради підлягало також право скидати та обирати гетьманів та підносити питання про підлягання московському „государю”. Наскільки поширений був зви ­ чай роЗвязувати громадські справи на раді, доводить вказане в нас Скликання ради в Лубнях, що перевів кн. Ярема Вишневецький, а її не ­ обхідність та право на існування доводять слова Богдана Хмельницького, коли він мусів виправдувати заходи, що вжив без усенароднього відому та наради, важливістю зберегти потайні наміри та дії козацтва, бо роз ­ голошення напередодні повстання давало полякам можливість підготува ­ тися до війни. Можливо, раді належало також право і вищої судової інстанції, але по джерелах, що збереглися, до доби Богдана Хмельниць ­ кого ми не знаходимо прямих вказівок, окрім тієї посередньої, що ски ­ дання гетьмана, яке відбулося на раді 1632 р., не могло бути без суду над скиненим (його згодом забито). З викладеного не можна не помі ­ тити великої схожосте поміж козацькими радами та вічами великокнязів ­ ської доби; схожість ця, гадаємо, просто пояснюється тим, що як сами „Южно-русскія” громади, так і установи, які вони виробили, і далі існу ­ вали від глибокої старовини, з тими лиш змінами, що в них зробили час та обставини” * ). Тут опріч повторення Антоновичевої помилки не можна погодитися й з деякими иншими місцями. Отже цілком, як видно, помилкове місце, де Каманін визнає козацькі ради за „малі ради”, ви ­ знаючи за великі ради, ради „загальнонародні” (тоб-то всестанові). Але таких не бувало; рада — це інститут козацтва. Спосіб скликати раду не ’ ) Чтенія въ О-вѣ Нестора Лѣтописца, кн. VIII, с. 99 — 101. 152 ,Генеральна рада на Укра)’ніТетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 401 відомий Каманінові. Ми вже знаємо, що це були котли та бубни. Два кола на раді мабуть були не завсіди. Коли-б було так, то цей звичай перейшов-би і в добу після Богдана Хмельницького, а тут ми його не зустрічаємо. Скидати гетьмана можна було-б звичайно і без суду. Це — позбавлення повноважень, а не суд. Наведені думки стосуються до рад українського козацтва перед 1648 р. Про раду після Богдана Хмельницького згадує О. Кістяківський у своїй давній статті „Характеристика русскаго и польскаго законода ­ тельства о крѣпостномъ правѣ по отношенію къ Малрроссіи”. Він каже: „після повстання та , перевороту, що ставсь у південній Русі, за прово ­ дом Богдана Хмельницького, руйнувалися всі обмеження волі україн ­ ського хлібороба, і йому відкрився вільний шлях до здобуття тих осо ­ бистих та майнових прав, що з їх користувалися козаки та шляхта. Разом з иншими станами закликалося грамотами російських государів до обрання гетьманів і малоросійське поспільство. Воно брало участь на радах, а тому останні звалися чорними або черневими” * ). Тут хоч і немає ототожнення з вічем, але так само хибне ставлення до ради, як до органу всестанового. Ради України-Гетьманщини з віча виводив О. Левицький, який гадав, що „стародавнє бурхливе віче відродилося в формі чорної ради з правом зверхньої влади в країні” * 2 ). В російській науці з вічем і германськими общинними зборами раду ототожнював В. Сергеевич: „Теж (як і на німецьких общинних сходках. Л. О.) бу ­ вало і у нас. Восьмого січня 1654 р. Богдан Хмельницький, гетьман „Малороссіи”, скликав у Переяславі раду і запропонував визнати владу московського государя. — Опріч царської високої руки, казав він, не знайдемо кращого пристановища, — на цю пропозицію з-поміж народу почалися крики: „Волим под царя восточного”. В цьому і виявилася згода присутніх. Що-ж це за спосіб]ухвали? Це ухвала без голосування. Голоси не збираються, як і у нас. Вирішують за загальним настроєм. Є, звичайно, й такі, що думають инакше. Але за голосною згодою чи незгодою сили людей їх голосів не чути. А якщо їх не багато, вони й рота не розтуляють. Це як і у нас на вічі — одноголосна ухвала” 3 ). 4 ) Основа 1862, No 1, с.с. 4 — 5. 2 ) Очеркъ внутр, исторіи Малороссіи во втор. пол. XVII в., 1875 р., с. 11. 3 ) Древности русск. права, т. II, Птб. 1908, с.с. 125 — 126. 26. Зб. праць Ком. зах.-р. та укр. права, в. 6. 153 О. Лазаревський — дослідник побуту давньої України-Гетьманщини не описав і не досліджував її державної організації. Тільки один раз довелося йому ширше зупинитися на цім інституті. Це було в його „Замѣткахъ о Мазепѣ” — широкій рецензії на книгу про Мазепу Ф. Уманця. Уманець писав про Коломацьку раду 1687 р.: „Обрання Мазепи з су ­ часного погляду може показатися неправильним. — Воєнний табір, що випадково зібрався на берегах Коломаку і кількістю становив незначну частину людности, майже відірваний від країни, — не тільки говорить за всю Малоросію, але, за два дні після того, як скинено гетьмана, без ,402 Лев Окиншевич будь-яких уповноважень, не опитуючи країну, обирає нового господаря, — але гетьманство Мазепи, . як раз у цьому пунктові, ніколи жаден з су ­ часників, не заперечував. Річ у тім, що вибори, на взірець коломацьких, цілком погоджувалися з історичними переказами „Малороссіи”. Козацтво XVI та XVII віку було постійним військовим табором; воно зосереджу ­ валося там, де був навсправжки цей табір. Коли певний час римська імперія була там, де був табір преторіянців, то нічого вийняткового не було у тому, коли шляхом фатального історичного процесу, у Мало ­ російського народу склався погляд: козацький табір юридично репре ­ зентує всю Малоросію. На цій підставі Запоріжжя — цей постійний справжній табір та квінт-есенція Малоросії, завсіди привласнювало собі право ставити гетьманів та говорити за всю країну. Січові казуїсти тлу ­ мачили конституцію Малоросії в тім розумінні, що всякий ватажок є „несовершенный гетманъ”, поки його не визнало Запоріжжя. Але те, що привласнювало січове братство, на рівній підставі, привласнював ко ­ жен козацький табір, що так чи инакше ставав на чолі руху; кожен з них, при нагоді, вважав себе за „всю Малоросію”, обирав гетьмана та видавав закони, провадив війну та ввіходив у зносини з чужоземними урядами. Таким ото чином козацький табір на річці Коломаці, цілком легально, стає „коломацькою радою”, пише „статті”, тоб-то мало не умову країни з московським урядом, та обирає зверхнього правителя. Логіка, не перестаючи бути козацькою, все-таки залишається логікою. Обрання Мазепи, дарма що обрали його тільки козаки, які були в по ­ ході, з тодішнього погляду цілком правильне” * ). Лазаревський у своїх „Замѣткахъ” каже, що, „доводячи правильність (розбивка авто ­ рова. Л. О.) виборів Мазепи, п. Уманець вказує і на значіння „козаць ­ кого табору”, що юридично неначеб-то репрезентував Малоросію, і на те, що обрання Мазепи в кожному разі, мовляв, правильніше за обрання Самойловича, Многогрішного… Остання вказівка навряд чи правдива. І Самойловича й Многогрішного поставила на гетьманство своя-ж братія старшина, без того дужого стороннього впливу, що був на Коломацькій раді і що його так докладно описано в Гордоновому щоденникові. Читаючи цей опис, звичайно, не можна погодитися з п. Уманцем, щоб обрання не залежало від Ґоліцина” * 2 ). Ми гадаємо, що наведена по ­ леміка є непорозуміння і мають рацію обидва дослідники. Уманець має рацію тому, що de jure козацький табір був цілком законне місце для обрання гетьмана, адже й за давніх часів гетьманів раз-у-раз оби ­ рали на Росаві в козацькім таборі. Має рацію й Лазаревський: de facto при обранні Мазепи багато важив і фактично вирішив справу голос кн. Ґоліцина. Але це ще не робило обрання незаконним; адже всі го ­ ловні формальності були додержані й формально обрала Мазепу законна козацька рада. ł ) Ѳ. Уманецъ, Гетманъ Мазепа, с.с. 70 — 72, Птб. 1897. 2 ) Кіевская Старина, 1898, кн. З, с.с. 476 — 477. 154 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 403 Уманець у своїй книзі про Мазепу ще в однім місці згадує за раду. Він каже: „саме питання — що таке правильна рада — ще (р. 1669) не було вирішене (Малоросійська республіка перестала існувати, не встиг ­ нувши його вирішити)” ’ ). Нам здавалося, що це становище викликано тим, що тоді мало досліджувано цей інститут. Певна річ, цілком окрес ­ лених рис правильности й законности генеральна рада не мала. Але це загальна властивість установ звичаєвого права, що саме цим відріз ­ няються від заснованих на підставі писаних законів інститутів нашого часу. Точно окреслені не були форми, скажімо, таких установ як віче, боярська дума князівської та Московської Руси, рада великого князів ­ ства Литовського, сойми цієї держави і т. ин. і т. ин. Акад. М. Грушевський двічі згадує про раду. Про козацьку раду до 1648 р. й про раду України-Гетьманщини по 1648 р. Про першу він пише в т. VII „Історії України-Руси”: „невідмінним участником всяких справ являєть ся саме військо, через свою раду. Сей принцип зазначує її звичайна формула гетьманських листів, де поруч самого гетьмана зга- дуєть ся звичайно й військова старшина й військо ’ (» 3 усім військом запорозьким”)… Всї важнїйші справи дають ся на рішеннє загальній військовій радї. Звичайно скликає її гетьман, збираючи через своїх есаулів все військо, яке є на місцї. Але вона збираєть ся часом і з влас ­ ної інїціятиви. Коли виникають труднїйші питання під час наради, рада для докладнїйшого обміркування делегує або делегатів з поміж себе, або старшину — тїснїйшу раду, яка результати своїх нарад прекладає загальній радї. Загальна рада розбиваєть ся таким чином на дві ради — тїснїйшу й ширшу раду демосу, що жде докладу тїснїйшої ради. Буває •одначе й так, що рада загальна рішає справу, не ждучи докладу тїснїй ­ шої ради й накидає своє рішеннє їй. Взагалі’ на радї демос поводить ся ■супроти старшини вповні’ свобідно й безпереможно, і ся похопність вій ­ ська зараз радити була трохи слабкою стороною козацької організації; вона одначе з часом, ослабла трохи. Ultima ratio — гетьман зрікаєть ся проводу, то значить ставить питаннє про довірє. Рішенець обявляєть ся криком і киданнєм шапок. Докладнїйшого раховання голосів, або кон- статовання більшосте нема — се міркуєте ся на око. „Як вибираєте ся гетьман без порядку (tumultuario modo), не подачею голосів, а самим криком і киданнєм шапок на кандидата, так і позбавляєть ся власти часто капризом черни”, каже пізнїйший’ Собєський. В принципі рішеннє, очевидно, має бути одноголосним, і більшість силкуєть ся прихилити до своїх гадок незгідних з ними, навіть погрозами й терором. Форм пред ­ ставительства нема. Взагалі’ своєю примітивністю й хаотичністю вій ­ ськова рада сильно пригадує старе українське віче (впливи конфедера ­ ційних практик жовнірських, теж досить правдоподібні, очевидно, пішли в тім же напрямі)” * 2 ). Тут стисло, але досить виразно й яскраво сха- ’ ) Уманеці, op. cit, с. 5Р. 2 ) М. Г рушевський, Історія України-Руси, т. VII, с. 285 — 287. 155 ,404 Лев Окиншевич рактеризовано козацьку раду України перед Богданом Хмельницьким. У цій характеристиці не погоджуємося тільки з вказівкою на вплив жов ­ нірських конференцій, про що вже вище писали. Про раду української держави — Гетьманщини акад. М. Грушевський пише в свойому „Очеркѣ, исторіи украинского народа”: „Гетьман обирається вільним обранням: військової „ради” — зборів козаків, що не знали, як і їх прототип — староруське віче, ніяких спеціяльних норм представництва. В раді брали, участь, голосуючи кожций за себе, усі козаки, що на неї з ’ явилися. Хоч згодом зверталося увагу на те, щоб, для правосильних ухвал ради, в ній брали участь представники від усіх полків (відсутність цієї умови давала привід не визнавати ухвал ради тим полкам, козаки яких у ній участи не брали), проте жадних норм пропорційного представництва, обрання депутата чи представницьких повноважень не було ні тепер, ні пізніше. Ця-ж військова рада мала вирішувати і найважливіші питання політичного життя. В принципі їй належали власне всі важливіші пи ­ тання поточного управління, війни та миру. Але з того часу, як з ко ­ зацтва стала така велика маса, розсіяна на такій великій території, військова рада стала важким механізмом; функціонування її ускладню ­ вали різні формальності, що ніколи не здобували цілком певного вирі ­ шення. Через це обмірковування та вирішування питань поточного управ ­ ління й політики фактично перейшло до ради старшини, а за військовою радою залишилися найкардинальніші питання: обрання та скидання геть ­ мана, встановлювання відносин до сюзеренної держави, визнання її зверхности, санкція форм залежности від неї” ’ ). Акад. Н. Василенко торкався ради в своїх „Очеркахъ по исторіи Западной Руси и Украины”. Він пише: „Московський агент, путивлянин Гладкий повідомляє, що рада збиралася звичайно в урочищі Маслів Став над р. Росавою (тепер, приблизно, Маслівка, Канівського повіту…). Властиво певного місця для зборів ради не було. Рада збиралася і в Кор ­ суню, і в Черкасах, і в Переяславі. Збиралася вона звичайно за уні ­ версалами, що їх по полках розсилав гетьман. В універсалах признача ­ лося місце та час зборів ради. На раді мали право брати участь як старшина, так і всі рядові козаки. Така рада називалася загальною (валь ­ ною). Звичайно на раді, здається, брало участь по декілька чоловіка від полку. Хто їх обирав, ми не знаємо. Участь у раді, як видно, була обов ’ язкова. За неприбуття на раду полковник Скидан загрожував у своїм універсалі від 24 жовтня 1637 р. „військовою карою”… Рада, як видно, вважалася за законну при всякій кількості. Загальна рада відбувалася з певними формальностями. Отже для відкриття ради вимагалися, зда ­ ється, корогва (прапор) та бунчук (комишина), як симбол військової влади. Тому, коли незавдоволені козаки робили свою раду, без стар ­ шини, то вони хапали корогву й бунчук та й ішли геть. Рада, що її збирали сами козаки, без участи старшини, називалася чернецькд. Вона. *) с.с. 263-264. Вид. 1911 р. 156 ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 405 відбувалася звичайно у випадках суперечностів та непогоджень на раді загальній (вальній). Таку раду описував Лясота у кінці XVI в. Описує Тї й Адам Кисіль у своїх донесіннях. Через обставини, що в них чер ­ нецька рада збиралася, вона була небезпечна для спокою держави. Чернецька рада легко могла стати за ядро для бунту. Тому на соймі 1635 р., під страхом кари на горло й заборонено було скликати чер ­ нецьку раду. На практиці ця заборона жадного значіння не мала. Примі ­ ром, Адамові Киселеві довелося бути за свідка такої чернецької ради •над річкою Росавою в серпні 1636 р. Керували радою гетьман і стар ­ шина. Важливу ролю грав і писар, що читав перед радою письмові .документи. Правильного обмірковування питань на раді, очевидячки, не було. Сучасники кажуть про крики, що бували на радах. Згоду свою учасники ради виявляли тим, що кидали шапки догори. Ті. що не по ­ годжувалися, инколи відходили і, як ми вже казали, робили свою власну чернецьку раду” ’ ). В цій характеристиці мабуть не цілком правдиво ототожнено „чернецьку” раду з радою без участи старшини. З пізнішої практики видно, що це не зовсім так і „чернецька”, „чорна” рада — це рада широка з більш-менш значним складом рядового козацтва. Ми досі наводили думки або чистих істориків, або думку історика права в суто-історичнім творі („Очерки по исторіи Западной Руси и Украины” акад. Н. Василенка). Але ради торкається й історично- юридична робота відомого історика українського права проф. М. Слаб- ченка. Ми маемо На увазі книгу „Центральныя учрежденія Украины XVII — ХѴІІІ ст.ст.”, що вийшла р. 1918 в Одесі. „Народній раді” тут присвячено двацять дві сторінки друку. Що правда, частина з них каже про раду старшини, але в чималій частині звернено увагу саме на раду генеральну. Ми, на жаль, не можемо процитувати думки й до ­ води азтора цілком і наводимо та розглядаємо думки проф. Слабченка в нашім конспекті. Автор каже нам спочатку, що революція 1648 р. перевела в життя давні українські народні ідеї про „участь народа в управлінні на місці й політичнім житті країни загалом”. Це мислилося „за типом, що здавна увійшов у його (тоб-то українського народа) світогляд, тоб-то за типом, що сполучався з ’ визнанням волі за всіма верствами, волі комунікації, слова, політичних прав, права на вільний вибір праці, придбання нерухомости, то-що “ * 2 ) (в цьому реченні ми вбачаємо певні відгомони Антоновичевих ідей). Далі автор, навівши погляди Кавє- ліна на Січову раду й акад. М. Грушевського на генеральну раду Гетьманщини, дає своє визначення ради: „під назвою ради треба розу ­ міти збори рівноправних громадян України скликувані за певним порядком, для розгляду, обміркування та ухвали різних справ, що мали то загальне, то приватне значіння й що відбувалися в певних обставинах” 3 ). Різні класи й згодом стани мали й різні права. Про рівно- ‘) Акад. Василенко, op. cit., с. 383 — 335. 2 ) с. 12. 3 .) с. 14. 157 ,406 Лев Окиншевич правність можна говорити лиш у межах кожної-групи. Автор тут також забуває за те, що генеральна рада є орган і генетично і фактично передусім козацької організації. Ми-б визначили генеральну раду трохи инакше. Генеральна рада на Гетьм а н щ и н і є, на на ці п огляд, збори козацького війська чи делегатів від нього, ин- коли за участю инших клас України 1 ), для розгляду й ухвали найважливіших питань зовнішньої та вну ­ трішньої політики країни й зокрема для обрання гетьмана. ’ ) Участь ця не була обов ’ язкова для законности ради, обов ’ язкова була лиш.- участь козаків, тільки без козаків не можна уявити собі ради. 2 ) с. 14. =) Ibid. 158 Далі проф. М. Слабченко переходить до характеристики окремих рад на Україні. Він знає кілька видів їх. Отже спочатку він каже про „повні чи виборчі” ради. „Повними вони звалися тому, що склад їх був найповніший (представники України та Запоріжжя), виборчими-ж їх можна назвати тому, що вони здебільшого розвязували питання про обрання гетьмана й старшини. Але виборчі „звичайні ради” насправді могли бути і неповні, складаючися з представників однієї України, без представників Запоріжжя. А втім, від запорозців, які гадали, що без. їхнього відому нічого неможливо розпочати, влада Гетьманщини нама ­ галася здобути втрачену повноту. На повній виборчій раді були при ­ сутні представники всіх станів Гетьманщини, хоч-би в особі старшини й деякого числа козаків” 2 ). На виборчих радах після 1648 р. запорозці бувають дуже не часто. Письмову згоду давали вони лиш за непевними документами Величка. Певна річ, що „всі стани * не вкладалися на Гетьманщині в старшину й козаків. Ці повні ради, каже проф. Слаб ­ ченко, звалися ще „великими”. Від них відрізнялися ради „малі”, з обмеженим представництвом, з представників однієї партії. Ці ради були непопулярні на Гетьманщині, а втім розвязували ту-ж категорію справ, що й великі ради. „Серед малих рад окреме значіння мали ради воєнні, що збиралися для розгляду й вирішення воєнних справ. Склад, їх був суворо військовий. Воєнні ради проте набували инколи значіння і в справах не воєнного характеру. До воєнних рад слід застосувати й ради ватажків, що обмірковували воєнні операції з погляду тактич ­ ного чи стратегічного. Воєнні ради Рігельман не без підстави вважав, за ради суто-старшинські” 3 ). Далі рада чорна. „Назву ради „чорна” по­ яснювати треба не присутністю черни, а наслідком, що супроводив, раду цього виду, рада могла складатися з самої черни, але якщо на ній не відбувалося суду, її за чорну не вважали. Як карну справу вва ­ жали за чорну і книги з записами карних справ названо чорними, так на такій-же підставі і раду вважали за чорну. Побоювання кривавого- кінця примушувало старшину уникати присутности на таких радах. От ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII — XVIII ст.ст. 407 через це на них і панувала чернь” ’ ). Критерій визначення чорної ради за наслідком зборів, очевидно, неправдивий. Адже, приміром, рада 1660 р. в Корсуню була чорна, а нікого не судила й одбулася спокійно. Жадних, побудованих на конкретних фактах, доводів свого погляду проф. Слаб- ченко тут не дає. Вже ближчий до правди погляд О. Лазаревського (М. Слабченко його одкидає), що чорна рада така, „якою буде заправ ­ ляти чернь”. Ще далі називає автор раду „головну”, але каже, що „вона практикувалася здебільшого на Запоріжжі” 2 ). Це така рада, „де остаточно ухвалювано постанову в якій-небудь справі” 8 ). ’ ) с. 15. 2 ) Ibid.- s ) Ibid. 4 ) с. 18. ®) Ibid. ») с. 20. 159 Описавши ради січові, автор називає на Гетьманщині ще раду „військову генеральну”, але вважає її за тотожню раді повній. Це — так. Але й усі види рад, на які поділяє їх проф. Слабченко, є лиш різні назви одного й того самого інституту. Вони характеризують не види установи, а тільки характер конкретних випадків її зборів. Отже, коли рада була численна, — це була чорна, велика, вальна рада, нечисленна — мала, на ній більшу увагу присвячувано справам воєнним — воєнна. Все це конкретна характеристика окремих рад, а не окремих видів цієї установи. > „Для участи в раді за достатнє визнавалося бути звязаним перед ­ усім з територією України”. „Для справжньої участи в раді можна було належати до будь-якої з українських верстов, бути на якій-зав- годно службі, бути під яким-завгодно начальницьким впливом” * 4 ). Трохи далі автор суперечить собі, кажучи що „право участи в радах відкри ­ валося вже самою належністю, до козацької верстви” 5 ). Нам здається, що автор має більше рації тут, в останнім твердженні. Далі шановний вчений каже про представництво на радах, про низку осіб, що не мали права брати участи на радах. Це — неповно ­ літні, жінки, люди „неблагорозумні” (як-же можна було конкретно вга ­ дати, хто саме „благорозумний”?), мабуть — цигани й євреї. „Особи що мали на це право, брали участь у радах безпосередньо, особисто. Проте можна було подати свій голос і через уповноважених, на письмі” 6 ). Так, гадає автор, робили загорозці, коли надсилали свої завваження. Але, коли так і бувало, то такі завваження post factum вже не є пода ­ вання голосу, яке можливе тільки на самих зборах, а якась своєрідна санк ­ ція. Фактично й її не бувало. Далі автор каже про те, що кожний учасник мав тільки один голос, та про умови, яким мали відповідати особи, що їх обиралося на певні уряди. „Виборці подавали свої голоси відкрито, як того й вимагало право персональної участи. Голосування відбувалося за допомогою криків, підкидування шапок, то-що. Кількість поданих голосів визначалася просто на око, коли бувала між виборцями бійка чи підкидання шапок, чи на слух, якщо викрикувано ім ’ я на ­ міченого кандидата. Тенденція була така, щоб вибори були по можли- ,408 Лев Окиншевич вості одноголосні” 1 ). Це — цілком справедливо. Сумнівні є тільки мабуть дальші ототожнення бійок на раді з „судомъ божіимъ”. Сумнівно, щоб бійки та сутички мали значіння божого суду й на стародавнім вічі й тим більше на раці. „Перед початком виборів у виборців питали, кого вони намічають у кандидати. Після того, як вказано імена канди ­ датів, починалося балотування по групах, що вигукували ім ’ я кандидата, якого бажали. Вважалося за незаконне пропонувати кандидата перед тим, як почалася рада, проте вся підготовча до того робота, у вигляді, напр. , підкупів, певного натиску, як письмової, так і усної агітації прак ­ тикувалося так само, як і в сьогочасних державах. Попередня агітація була не тільки на Україні, але й на Січі, де вона засереджувалася в куренях: представники партії переходили з одного куреня до иншого й пояснювали вигоди чи не вигоди од тієї чи иншої ухвали, прийнят ­ ність чи неприйнятність кандидатур, то-що “ 2 ). Тут автор каже здебіль ­ шого про порядки січових рад — він взагалі в своїм викладі не цілком відокремлює ради Запоріжжя від рад УкраїниТетьманщини. х ) с. 21. 2 ) Ibid. 3 ) Ibid. 4 ) Ось, як приклад, опис одного з обрань мітрополітів. „…Июня 2-го числа 7198 (1690. Л. О.) году съѣхавшійся в Киев Черниговской эрхиепископъ і инныя духовные власти, також протопопъ і многие священники і мирскіе чины, і, собравшіся в соборную церковь, при присутствіи… Гетмана і Боярина (Київського воєводи Ромодановського. Л. О.) ізбрали волными голосами в Киевские митрополиты Печерского архимандрита Варлаама Ясинского 11 , Древлехранилище РСФСР, Справа з фонду Малор. Справ Міністерства За- корд. Справ 1654 р. No 32, а. 5. Де-ж тут рада? Наголос тут на присутності духівництва, гетьмана згадано наприкінці лиш як „присутнього” на обранні (це натякає на його не- активність на цих зборах), сами збори відбуваються в соборній церкві, головує очевидно старша рангом духовна особа – Чернігівський архієпіскоп — перша особа названа в данім зві- домленні… Це — збори церковні. 5 ) с. 23. 160 За ради проф. Слабченко вважає й вибори вищого українського духівництва, гадаючи лиш, що при цім „виборчі ради мали деякі особли ­ вості” 3 ). Нам-же здається, що корінь цих особливостей у тім, що оби ­ ралося вище духівництво на помістних соборах, де брала участь і деле ­ гація від козацького уряду Гетьманщини. Це — установа, що з радою нічого спільного не має 4 ). Місце ради, каже автор, не було визначене; тривала рада один або кілька днів. Далі описує проф. М. Слабченко самий порядок засідання. Тут звертає на себе увагу твердження, що „для обмірковування справ рада поділялася на групи, які, щоб уникнути кроволиття, не могли з ’ являтися на раду озброєні” 5 * ). Заборона озброє ­ ними бути на раді стосується тільки до конкретного випадку ради 1663 року. На раді для виборів гетьмана головував генеральний обозний. Міг головувати, сказали-б ми, бо з одного тільки факту, коли головував генеральний обозний (П. Забіла), ще не можна робити цілком катего ­ ричних висновків. Певніше-ж, головування було колективне. ,Генеральна рада на Україні-Гетьманщині ХѴЦ- XVIII ст.ст. 409 Компетенція ради за проф. Слабченком — законодавча, установча (основні закони країни), питання а ’ дміністраційного та міжнародньго ха ­ рактеру, оборона традицій козацтва (це- не ясно)… Закінчує характери ­ стику військової ради проф. Слабченко розглядом питання про комісії й депутації, що їх обирали ради „з найдавніших часів”. З викладу-ж видно, що тільки депутації инколи обиралися на генеральних радах. Було це по суті тільки висновком компетенції ради в міжнародніх спра ­ вах. Такі депутації після 1648 р. сливе ніколи не обираються. Таке можна сказати про сторінки присвячені козацькій раді в творі проф. М. Слабченка. Ми-б не хотіли, щоб у читача з ’ явився погляд, буцім ми трохи не всі висновки цього вченого заперечуємо. Це не так. Таке вражіння може бути тільки тому, що в нашім викладі ми, за бра ­ ком місця, мусіли зокрема підкреслювати наші конкретні непогодження в цім питанні з українським вченим-марксистом. Але цілу низку думок автора, зокрема його економічне обґрунтування питання, ми поділяємо. До того-ж треба пам ’ ятати й про самий характер книги „Центральныя учреж ­ денія Украины XVII — XVIII ст.ст.”. Це є конспект лекцій, читаних р. 1918 для вчителів середніх шкіл. Як така — книга має характер уривчастий, не всі твердження міг автор обґрунтувати. Більшість покликань у ній — на Костомарова й Яворницького, що инколи не вельми кри ­ тично ставляться до джерел. Треба думати, що проф. Слабченко ще вернеться до цієї теми в суто-дослідчім творі. Про Генеральну Раду говориться ще в новій праці галицького вче ­ ного І. Крип ’ якевича „Студії над державою Богдана Хмельницького (І. рада. II. генеральна старшина)” 1 ). Але тут власне генеральній раді присвячено тільки неповних п ’ ять сторінок. Автор каже про давні тра ­ диції козацької ради. її скликав гетьман; самочинна-ж рада звалася чернецькою (ми з цим не погоджуємося). Найчастіше скликувано раду над річкою Росавою, зокрема на урочищі Маслів Став. Право участи на раді мав кожний козак, згодом відомі ради на репрезентативній основі. „Компетенції ради були дуже широкі. Рада встановлювала ввесь устрій війська, давала війську закони і порядок. Вона рішала про війну й мир, вела переговори й заключала умови, висилала посольства й укладала інструкції для них, приймала чужих послів і давала їм відповіді. Рада вибирала гетьмана і всю старшину і по своїй волі відбирала від них уряди. Рада відбувала суд над козаками і мала право карати їх, навіть карою смерти” 2 ). Це цілком вірне визначення ради до 1648 р. Переходячи до ради часів Богдана Хмельницького — основної теми •своєї роботи, — автор згадує такі ради. Р. 1648 в червні рада в Білій Церкві за участю 20.000 козаків, що розглядала справи перемир ’ я з по ­ ляками й союзу з татарами. Наприкінці червня того-ж року була повна рада в Чигирині. Але ці ради відбувалися серед „галасів і фурій”. Отже *) Записки Наук. Т-ва їм. Шевченка у Львові, т. CXXXVJII — CXL. >) с. 68. 161 ,410 Лев Окиншевич гетьман намагається правити без широкої ради,, а чернь з цього не вдо ­ волена. Далі автор називає ще раду’в 1651 р., що обмірковувала питання союзу з Польщею. Року 1653 ради козацькі вирішували справу союзу з Туреччиною й справу допомоги ханові. Нарешті згадує й описує ще автор раду 1654 р. в Переяславі. Загальну характеристику козацькій раді часів Богдана Хмельниць ­ кого І. Крип ’ якевич дає в таких словах. „Загальна чи повна рада за гетьманства Богдана Хмельницького з формального боку не змінилася. Так само як в давні часи, скликувано її ударением в бубни, так само чернь заявляла свою згоду криком, — тому ’ таку раду називають чернець ­ кою. Але чернецька рада поволі почала тратити своє значіннє. Зібрати в одно місце десятки тисяч козаків, управнених до участи в раді, се була вже річі неможлива. І ніхто не змагав до сього. Інтерес до участи в раді зменшився. Загальна рада відбувається при все меньшім числі учасників; в Білій Церкві 1648 р. мало бути 20.000 козаків, в Переяславі 1654 р. було їх не багато більше як 200. Рада залишається тільки як традицій ­ ний церемоніял, потрібний до легалізовання важливих справ, — але не як тіло, що рішає. Гетьман скликає повну раду тільки для справ, що вже вповні дозріли, де непотрібні ніякі довгі мірковання і наради, — рада аклямацією приймає внесення гетьмана. Але в суті речи повна рада вже віджила свій вік і стала занепадати. Справжнє вирішеннє державних про- блемів і ведение державних справ се завдання, що переростають сили чернецької ради. Переймає їх инше тіло: рада старшини” ’ ). Тут не можна погодитися з тим, що на раді в Переяславі 1654 р. було тільки трохи більше од 200 осіб. Це — як слушно вже зазначив М. Петровський 2 ) — була лиш кількість приведених до присяги. І справді в літопису Само- видця-Ракушки читаємо „на чомъ на той то радѣ въ томъ мѣсяцю генварѣ и присягу виконалъ гетманъ Хмелницкій зо всѣми полковни ­ ками, сотниками, и атаманею и усею старшиною войсковою” 3 ). Як видно, Самовидець правий і 284 — це лиш кількість козацької старшини, а ря ­ дового козацтва могло бути (й певно було) багато більше. Загалом-же занепад ради за Богдана Хмельницького не такий повний, як малює автор, і не такий остаточний. Цей інститут справді поступивсь своїм місцем раді старшини, але сталося це геть пізніше після багатьох намагань під ­ нести авторитет широкої козацької ради. *) с. с. 70 — 71. 2 ) Україна, 1926, Ns 5, с. 168. 3 ) с. с. 35-36. 162 На статтю І. Крип ’ якевича є рецензія М. Петровського в кн. V „України” за 1926 р. М. Петровський дає певні корективи деяким твер ­ дженням львівського вченого. Він цілком правильно каже, що „чернецька” рада — це зовсім не рада своєвільна, за ініціятивою черни. -Він наво ­ дить низку даних про чорні ради, які скликав уряд. До того-ж, щоб скликати раду без згоди старшини, треба було „захопити в свої руки ,Генеральна рада на Україні -Г етьманщині XVII — XVIII ст.ст. 411 головні гетьманські клейноди — корогву і булаву, або принаймні корогву “ 1 ) . З цим завваженням треба цілком погодитися. Правий М. Петровський і тоді, коли, як ми вже вище зазначили, доводить, що число 284 на раді є лиш кількість осіб, які присягли мо ­ сковському цареві. Цитата, яку ми вище назвали, з Самовидця свід ­ чить, що присягала тільки старшина. М. Петровський закидає І. Крип ’ якевичеві те, що він не порівняв козацької ради з стародавнім вічем та з жовнірськими конференціями. Ми думаємо, що ці закиди трохи занадто суворі. Адже розвідку Кри- п ’ якевича присвячено конкретній обмеженій добі і про раду генеральну в цілому войа не говорить. Загалом-же коротка рецензія М. Петровського є замітка корисна й цінна для характеристики нашого інституту * 2 з ). J ) с. 168. 2 ) Ми не наводимо в оцінці праць про раду статтів Востокова в К. Старинѣ про Козелецьку й Ніжен’ську ради. Адже зміст їх суто-описовий. Не пишемо й про вельми цінну на наш погляд брошуру М. Петровського „До історії Руїни “ (окрема відбитка з кн. VIII Ніженських Записок’, де маємо розгляд Самовидцевого оповідання про Чиги ­ ринську раду 1657 року. Цей розгляд є студія з історичної кри.тики джерел й принципо ­ вих питань про раду, як про інститут правний, не ставить. 765 ,Додатки. No 1. Переклад з універсалу Київськ. полковника В. Дворецького ІЗ червня 1662 р. Василей Дворецкій, полковникъ Царского Пресвѣтлого Величества войска Запорожского Киевский. Вамъ сотникомъ Белогородскому да моему наказному полковнику, сотнику Вышегородскому, сотнику Броварскому і всему товарству моему в тѣхъ сотняхъ пребываючимъ от Господа Бога здоровья доброго же ­ лаю вамъ. Симъ универсаломъ приказываю вамъ, чтобы есте той час до меня, до Нѣжина, хто коней имѣет, приѣзжали, а посполу со мною до рады с ыншими полковниками против указу его Государского Вели ­ чества до князя Ромодановского и до ратных людей царьскихъ для по ­ рядку и обрання гетмана пойдемъ. Которые рати к намъ зближаютца для отпору неприятёлского. Еще и вторицею вамъ приказываю, чтоб есте никакими недосугами домашними не отговариваючи, яко скорѣе до нас приѣзжали, иного не чинячи. А в десятку каждомъ имѣйте себѣ возки з борошномъ. А хто из вас осадных людей борошню имѣти не будет мы имъ дать обещаем; толко без мешкання приѣзжайте до нас. За тѣмъ вас Господу богу поручаю. С Нѣжина. Июня 13-го. Году 1662. Вамъ всего добра желателный Василей Дворецкой, полковникъ Киевскій А есть ли есте в Нѣжине нас не застанете, с полкомъ Нѣжинским к нам будте до той рады, инако не чинячи. Оставляю вам писмо свое в дому своем в Нѣжинѣ 1 ). No 2. Лист Київського полковника В. Дворецького до воєводи I. Чаадаева 13 червня І662 р. (Переклад). Благодателю моему Івану Івановичю Чаадаеву нижайшій поклон мой отдаю и благодать Бога и доброго здоровья желаю. За посещение вѣ ­ домости листов де много милости твоей челом бью. Мы ныне с отцем Епископом и полковник Нѣжинскій по указу его Царского Пресвѣтлого Величества до князя Ромодановского ѣдем для полные рады, чтоб есмя *) Древлехранилище РСФСР. Столб. No 82 „Разных Столов “ Розряда, а. 19. 164 ,Додатки до статті Л. Окиншевича >4 ‘ 413 имѣли прямого себѣ Гетмана выбрать. I вельможности вашей по заступе бью челом до князя и до всѣх бояр при нем пребываючих и до пол ­ ковников войска запорожского, чтоб Киев без полковников Киевских и помочи войска запорожского не был, какъ ныне есть. • А как Киев единъ будет без волности от Стрелецкой, иноземской, то на всѣ про ­ житки нужнеѣ будет и до розширення на том боку Днепра метшие дела будут. Что велможность твоя высокимъ своимъ разумомъ то разсмо ­ тритъ, какъ бы лутше Его Царскому Пресвѣтлому Величеству с при ­ былью имѣло быть. Писал до своих казаков универсалъ, которые в замку Киевскомъ есть оба мнѣ по (sic!) могли вмѣсте со мною ѣхать на тую раду для обрання гетмана, чтоб нами Переяславцы не владѣли і воло ­ стями до Киева здавна будучими, потому что и Переяславль до Киева належит со всѣмъ Заднеприем. Что Киевъ столица Малой Росіи. Одно что через моих казаков листы заступные велможность ваша изволь прислать до князя і воевод и до войска Запорожского что ж и до своих посланцов добрых, а яз велможности вашей отслужу. А потом велмож- ности вашей вѣдомо буди, что есмя писали и послали до Его Царского Пресвѣтлого Величества чтоб как скорѣе войска и рать царская насту ­ пали к Днепру для ради обрання Гетмана и отпору неприятелского. А после листа сего по указу ѣдемъ до рады. Велможности вашей пи ­ сано в Нѣжине июня въ 13-го -1662. Василей Ѳедррович Дворецкий полковникъ его Царского Пре ­ свѣтлого Величества войска Запорожского Киевский ’ ). No3. Лист єп. Методія у вересні р. 1662 до царя Олексія Михайловича з пропозицією скликати генеральну раду в м. Прилуці. Государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичу всея Ве ­ ликий и Малыя и Бѣлыя Росии Самодержцу. Богомолецъ твой Мефодий епископъ Мстиславский и Оршанский, блюститель митрополии Киевской бога молит и челом биет. В нынѣшней Государь въ 169 годе (?) сен- тебра въ 13 день по твоему великого Государя Царя и великого князя Алексѣя Михайловича всея Великия и Малыя и Бѣлый Росии Само ­ держца указу въ Зѣнковъ с твоим околничим и. воеводою и намѣстни- ком Бѣлагородским с князем Григорием Григорьевичем живот свой мучу ожидая рады, которую договорилися были с Гетманом Кошевым в Пол ­ тавѣ учинить. Толко ж городовые Полковники и сотники, так Переяслав ­ ского, Нѣжинъского, Лубенского полков, отнюд нехотят в Полтаву ити, потому что далеко от всѣхъ тѣх городов. А просят милости через мене в околничего, чтоби раду учинить посеред городов: в Прилуки, либо где недалеко от Прилуки, чтобы всѣмъ съѣхатися мощно. Запорожци теж бес твоих великого Государя людей не хочут ити в Полтавы, для того, чтобы межи ними самими с городовыми смущения якого не учинилося. А Сомъко и самъ в Полтаву ити не хочет и другим полковником ити заказует, бо отнюд той радѣ, на которой Запорожци будут, не рад. По ­ неже выход Г етмана кошового Івана Бруховецкого и запорозкихъ Козаков велми ему печален. А какъ Запорожци опять в Запороже вернутся, а околничий в Бѣлгород, не вчиня совершенной рады и не обрав Гет ­ мана, добра не чаять. Умилосердися Милостивый Великий Государь Царь ’ ) Столбец No 82 „Разных Столов” Розряд а.а. 20 — 22. 765 ,414 Додатки до статті Л. ОкиншеВича и великий князь Алексѣй Михайлович всея Великия и Малыя и Бѣлыя Росии Самодержец, пришли свой Государевъ указ к околничому къ князю Григорию Григорьевичу, чтоб, снятся с гетманом кошевым Іваном Бру- ховецким и с Запорозкими козаки и учинить раду в тѣх городѣх, д ко ­ торых бы мочно всѣмъ съѣхатися; а наипаче в Прилуку, где буде мощно всѣм, так,ъ Переяславского полку, Чернѣговского, Нѣжинского, Дубен ­ ского и иадащйх, приѣхати. И Сомкови нѣчим отмовитися и ни якому полковнику; А будет не схочет поѣхати, — и та, Сомъко, любо инъший який полковникъ и козакъ, рада и обране гетмана не росорвется, а он объявится явный врагъ и противникъ богу и тебѣ великому Государю. Айв Прилуки Государь радѣ быти мощно и мѣсто крѣпкое и хлѣбное, а неприятелей боятися нѣчого; кгды ж и наперед сего и сам Сомъко ć полковники милости в тебе великого Государя просил, чтобы быть радѣ в Прилуки. А какъ рада, великий Государь, не состоится, отнюд никакова добра не чаяти. Повторе и подесяте милости в тебе великого Государа прошу — пришли яко наскорѣй свой великого Государя указ къ околничому, такъ же и къ Гетману кошовому и Запорозким козаком, чтобъ, посовѣтовав с собою и со мною, богомолцем твоим, тамъ учинили раду где бы мочъно всѣм со всѣхъ городовъ съѣхатися. А. в Полтаву Государь либо в Зѣнков нихто з далних городов не поѣдет, потому что нынѣ татарове с Хмелницким Измѣнникбм за Днѣпром; а отказуют что случнѣй околничему к нам приближатися с болшими ратмы, а нежели намъ, старшинъ, покинув городы за полтораста верстъ, а интданх и да ­ лей, ѣхати. А какъ Государь околничий знову в городы не повернет, а городовый козаки к нему в Зѣнков не пойдут певне и радѣ не быть и добру не быть. Помітка: 171 г. сентября в 28 день с Обакумом Иевлевым ’ ). No 4. Записка Київського полковника В. Дворецького в Приказ „Малые Росіи“ . В приказѣ Малоросійском выписать листы, що з Киевской рады писали До Его Царского Пресвѣтлого Величества отецъ Епископъ через протопопу Нѣжинского Симеона, а Сомко, Васюта и Черниговскій через Горкушу Романовского и Карпца ПиСара Чернѣ ­ говского, щобы люб самый ориѣиал вынять, люб его переписать. Для того же они сами о тое били чолом и присилали просить, жебы, зупол- ная рада была и абы Запорозци из Запорожа зъ Бруховецким на тую раду вышли писали до них листы на Запороже и городовые абы все поспулство и чернь, зкупившися под Прилукою, волными голосами выбирать могли гетмана, кого Бог позволит. А тепер не вѣдати отколя им тое прибыло, же зуполное рады не хотят чинить; толко сами ся самовла ­ стием своим обирают гетманами и полковниками. А войско Запорозкое и вся чернь и ратныя люди Царскія того нѣхто не вѣдает и на их радѣ нѣхто не бил. А то для того жебы драли по мѣстам и селам убогих людей незносными податками: стаціѣ берут вшелякими пашнями, а тое ратным людем в грошах дают; и скарбы собѣ з людей бѣдных зби ­ рают Сомко и Васюта. А войску Запорожскому и хлѣба на Запороже непропущают возить, и ратные люде голодом помирают по мѣстах. А они 1 ) Древлехранилище РСФСР. Малор. Подлинные Акты No 128. 166 ,Додатки до статті Л. ОкиНшевича 415. нѣкому жадной речи дармо не дадут; тилко у них все купить потреба® И то заказали всюды абы грошей люде мѣ^яных не брали не за що. И нынѣ стацію на’ Осударскія люде збирают и собѣ на пожиток оборо- чают, на грошѣ продают и обогащаются 1 ). J ) Столб. No 6672 Сибірськ. Приказа а. 231. Цю записку подав Київськ. полковник В. Дворецький, який, виходить, був перед радою 1663 р. в Москві (лютого 3 числа). Поруч з нею її переклад з „белоруского писма”. На нім помічено: „Послать с околничим с князем Данилом Степановичем Ве- ликого-Гагиным с товарыщи”, 2 ) Столб. Сибірськ. Приказа No 6672. а. 472 No 5. Одписка кн. Д. Великого-Гагіна перед радою 1663 р. Государю Царю і великому князю Алексѣю Михайловичи» всеа Ве ­ ликин и Малыя и Бѣлыя Росіи Самодержцу холопи твои Данилко Вели- кого-Гагин с товарыщи челомъ бьютъ. Пришли Государь мы холопи твои с твоими великого Государя ратными с конными и пѣшими людми в Нѣжин майя въ 24 день. И майя ж Государь въ 23 день, ‘ по твоему великого Государя Царя и великого князя Алексѣя Михайловича всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи Самодержца указу, к Меѳодию епи ­ скопу и къ гетманом к наказному Якиму Самку і к кошевому Івану Брюховецкому и к полковником, и к сотником, и к отаманом, и къ еса ­ улом, и ко всей черни, и к мещаном листы мы. холопи твои послали, чтоб они ѣхали в Нѣжин для обраня совершенного Гетмана незамотчав. А какъ Государь мы холопи твой ис Путивля ѣхали в Нѣжин черкаскими городами и с нами холопи твоими в черкаских городѣх сотники и ота ­ маны и есаулы и мещанѣ говорили в разговорных речах — которые де Государь городы близко к Переяславлю и к Нѣжину, и тѣх городов пол ­ ковники, і сотники, і отаманы, і есаулы и чернь, и мѣщанѣ хотят в гет ­ маны обрать Якима Самка. А которые де Государь городы близко Пол ­ тавы и Гадича, — и тѣх городов полковники, и сотники, и отаманы, и есаулы, и чернь, и мѣщаня хотят в Гетманы выбрать Івана Брюховецкого. I Гет ­ ман де Яким Самко и Іван Брюховецкой с обе стороны збирают войска и хотят в Нѣжин для обранья совершенного Гетмана на раду прийти з болшим собраньем. Да намъ же холопем твоим в Нѣжине сказывали казаки и мѣщанѣ, что на раде хотятъ де Государь выбрать въ Гетманы Полтавского полку казака Костянтина Суличича или Нѣжинского казака Григорея Кобылецкого 2 ). No 6. ■ . • О . . – ■ Чорна рада 1663 р. під Ніженем. Государю Царю і великому князю Алексѣю Михайловичи» всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи Самодержцу холопи твоі Данилко Ве- ликого-Гагинъ с товарищі челом бьет. В нынешнем Государь во 171 году по твоему Великого Государя і Великого князя Алексѣя Михайловича всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи Самодержца указу велено нам холопем твоимъ быть на твоей Великого Государя службе в Нѣжине для обранья совершенного Гетмана. А на раде указал ты, Великій Го ­ сударь, быть для подтвержения Меѳодію Епископу Мстиславскому и Ор ­ шанскому и Блюстителю митрополіи Киевской, и для гетманскаго обранья 167 ,416 Додатки до статті Л. Окиншевича Гетманом Наказному Якиму Самку да Кошевому Івану Брюховецкому, и полковникомъ, и казакомъ, и всей черни всѣхъ городовъ. И Іюня Го ­ сударь въ 17 день по твоему Великого Государя царя і великого князя Алексѣя Михайловича всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи Само ­ держца Указу у Нѣжина за Московскими вороты мы, холопи твоі, раду учинили. А на раде Государь был Меѳодій Епископ. А в обозы Госу ­ дарь к наказному и к кошевому Гетманомъ къ Якиму Самку и к Ивану Брюховецкому посылали мы, холопы твоі, говорить, чтоб они Гетманы полковником, и сотником, и атаманом, и есауломъ, и козаком, и черна, и мещаном приказали быть на раде без ружья, для того чтоб между ими ссоры и убивства не учинилось. И наказной і кошевой Гетманы, и полковники, и сотники, и атаманы, и есаулы, и чернь на раду пришли с ружьем. И по твоему Великого Государя Указу мы, холопы твои, на раде им говорили, чтоб они ружье с себя сняли. И они ружье с себя сняли и отдали держать челядником своим. И наказному и Кошевому Гетманом и полковником и сотником, и атаманом, и есаулом, і казаком, и всей черни твою Великого Государя вѣрующую Грамоту на раде вычли. А выслушав твою Великого Государя Грамоту Наказной и Кошевой Гетманы, и полковники, и сотники, и атаманы и есаулы, и казаки, и чернь на твоем Великого Государя жалованье, на милостивом слове челом ударили. Да мы ж холопи твои на раде твой Великого Государя Указ Наказному и Кошевому Гетманом, и полковником, и сотником, и атаманом, и есауломъ, и козаком, и черни против наказу учали гово ­ рить рѣчь. И не выслушав твоево Великого Государя Указу с Ивановой стороны Брюховецкаво полковники, и сотники, и атаманы, и есаулы, и казаки, и чернь обирали в Гетманы ево Івана и по своему казацкому обычаю вверхъ шапки метали. А съ Якимовой стороны Самка полков ­ ники ж, и сотники, и атаманы, и есаулы, и казаки, и чернь в Гетманы обирали ево. Якима Самка. И на том, Государь, Гетманскомъ обиранье полку Якима ж Самка конные люді Съ ево Якимовым бунчуком и с ли ­ тавры и со многими знамены в пѣшие люди, в раду скочили, а пехота ево ж Самкова с ружьемъ прибежала. I в раде люди замешались. А нас холопей твоіх с мѣста збили. И с обе стороны меж себя бой учинили, и многих людей казаков переранили; а иныхъ и до смерти побили; и раду разорвали и разошлись в свои обозы. А назавтрее Государь того числа посылали мы холопи твоі рейтарского строю Іванова полку Шепелева майора Василья Непейцына к Наказному и к Кошевому Гет ­ маномъ говорить, чтоб они, Гетманы, на раду были, а в войскахъ своих >• приказали накрепко чтоб на раде былі без ружья и меж ими б ссоры и задору, и убивства не было. И после Государь того вскоре с маеором с Васильемъ Непейцыным к твоему Великого Государя шатру прибежал к нам холопем твоимъ из своево обозу Наказной Гетманъ Яким Самко, с полковники: с Нѣжинскимъ Васильемъ Золотаренкомъ, с Чернигов ­ скимъ Аникиемъ Силинымъ, с Переясловским с Оѳонасьем Шуровским, с Прилуцким з Дмитрием Чернявскимъ, с Киевским Семеном Третяком. И били челом тебѣ Великому Государю, а нам холопем твоим сказали, что ихъ полковъ сотники и атаманы, и есаулы, и казаки, и чернь, ко ­ торые были при ихъ, отошли в обоз к кошевому Гетману к Ивану Брю ­ ховецкому, а ихъ де хотѣли побить до смерти, и чтоб ихъ Якима с то- варыщі черни убить не дать. И мы холопи твоі ихъ отослали в городъ к столнику і воеводе к Михаилу Дмитрееву, чтоб ихъ уберечь и побить не дать. I велѣли им быть до твоево Великого Государя Указу. И того ж Государь числа прішелъ из обозу к твоему Великого Государя шатру 168 ,Додатки до статті Л. Окиншевича 417 и к нам, холопем твоим, Кошевой Гетман Іванъ Брюховецкой с полков-, ники, и сотники, и с атаманы, и с есаулы, и с казаки, и со всею чернью. А по смѣте Государь людей пришлі на раду сорок тысячь и болши. И мы холопі твоі полковником, и сотником, і старшине твой Великого Государя Указ сказали, чтоб они обрали Гетмана волными гласы кого излюбятъ. И они, выслушав твой Великого Государя Указъ, милостию Божиею і твоим Великого Государя нашего Царя и великого князя Але ­ ксѣя Михайловича всеа Великия, и Малыя, и Бѣлыя Росіи Самодержца и детей твоихъ Государей нашихъ благовѣрного Государя нашого Ца ­ ревича й великого князя Алексѣя Алексѣевича всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи, і благовѣрного Государя нашего Ѳеодора Алексѣевича всеа Великия и Малыя и Бѣлыя Росіи счастьем обрали тихо и безмя ­ тежно всѣми волцыми гласы в совершенные Гетманы Івана Брюховец ­ кого. И того ж Государь числа в Соборной церкве о вашем Государской многолѣтни здоровье в соборне Бога молили. И совершив Государь мо ­ лебное пѣние при Епископе Меѳодие, мы, холопи твоі, Гетмана Івана Брюховецкого по записи к вѣре привели, и твои Великрго ГосуДарЯ Грамоты на подтвержения Гетманства и на булаву на староство. Гадиц- кое отдали ему Гетману. И гетман Іванъ Брюховецкой, после вѣры, при ­ няв твои Великого Государя Грамоты чесно бил челом тебѣ Великому Государю. А нам холопем твоим говорил, чтоб ему, гетману, дать твою Великого Государя булаву и знамя, тѣмъ бы ему в войске означить твою Великого Государя к себѣ милость. И по твоему Великого Государя Указу мы, холопи твоі, Гетману Івану Брюховецкому говорили, что бу ­ лава и знамя дана ему будетъ в то время, какъ онъ, гетманъ увидит твои Великого Государя царские Пресвѣтлые очи. И Гетманъ Иванъ Брюховецкой сказал нам, холопем твоим, что онъ на твою Государскую .милость во всем надеженъ и твоі Великого Государя нашего царские пресвѣтлые очи видети рад вседушно. А которые, Государь, полковники преЖ сего тебѣ, Великому Государю, креста не целовали, и мы, холопи твоі, тѣхъ полковников к вѣре привели. А кого Государь имяны і тѣ имена написаны в статейномъ списке. А Яким Самко и полковники: Черниговской Аникей Силинъ, Переяславской Аѳонасей Шуровской, по многим причинам тебѣ, Великому Государю, невѣрны. И о том Го ­ сударь ихъ невѣрствіи и тебѣ, Великому Государю, писали мы, холопи твоі, в Приказ Малые Росіи в особой отписке. А к тебѣ, Великому Государю, с сеунчом мы, холопй твоі, послали рейтарского строю маеора Василья Непейцына июня въ 20 день. А мы, холопи твоі, с твоими Ве ­ ликого Государя ратными людми из Нѣжина пойдемъ июня въ 24 день. На отписці помітка: Послать Государева Грамота с милостивым словом 1 ). No 7. Рада на Росаві, що її р. 1665 проектував скликати полковник Децик. Список с листа белоруского писма. Милостивый господине полковник Его Царского Пресвѣтлого Величества войска Запорожского Бряславскій. Доброго от Господа Бога желаю здоровья. А потом объявляю о нашем гетмане: когда приѣхал с войском под Бѣлую Церковь и до ­ казал такую славу, как по сю пору сѣдя в Каневе что доброе издѣлал? *) Столб. No 6672 Сибирск. Приказа, а.а. 125 — 130. 27. 36. праць Ком. зах.-р. та укр. права, в. 6. /69 ,418 ч Додатки до статті Л. Окиншевича Понеже все войско по городам засадил. Как и ньие надѣлав вѣрный людей і всѣм городкам около Бѣлой Церкви і всѣмъ городам на сей сторонѣ Днепра вѣруючи листам ево, как и ныне уневерсалы и листы ево, в которых объявляет вам и нам помочь даючи. Толко он самъ с москалями и с калмыками, собрався с под Мотовиловки, и тот час за Днепръ с неславою великою пошол. И здѣсь нас на сем боку на погибель оставил, чтоб нам тож было что иным в иных городках. Тогда я тебѣ объявляю: потому что вся старшина Заднепръская ко мнѣ при ­ слала, чтоб я тебѣ объявил; а просят плачючи меня и тебя, чтобы имѣ ­ ете на Расавѣ были до десятого дня. А старшина Заднѣпрская вся с полками будет. 1 выразумѣеш что имѣет быть, как увидимся на на ­ значенном мѣсте? О том и посланцы наши Іванъ Лисенко і Василь из- усно скажут. Толко немедля на назначенное мѣсто изволь поспѣшать, чтоб о добром посовѣтовати и достойного человѣка обобрали, чтоб по ­ вод добро держал, чтоб болши крови християнские не проливали, а городов непустошили. Толко прошю листам симъ непротився і на назначеное мѣсто приѣзжай. Дан ис под Мотовиловки 1 августа 1665 года. Вашей милости желателный приятель Датцко Васильевич, полков ­ ник вѣрного войска Его Царского Пресвѣтлого Величества Запорож ­ ского Овруцкій, со всѣми сотниками * ). No8. Свідчення капітана Головача про інцидент в звязку з згадкою про раду в Чернігові р. 1667. 175 году июля въ 6 день в Киеве в Приказной избѣ перед бояри- эм і воеводы перед Петромъ Василевичем Шереметевым с товарыщи элдацкого строю Яганова полку Купера капитан Михайло Мартынов оловач сказал: Черниговской де полковник Демко Игнатевъ с полком своим, из Чернигова вышед, стоит за рѣкою Десною от города в пяти верстах. А слышел де он Михайло от Черниговского бывшего полков ­ ника Івана Аврамова, что полковник де Демко Игнатевъ по писму бо ­ ярина и гетмана Івана Мартыновича почал де полку своево казакам говорить, чтоб от приходу неприятелских людей стать бы гдѣ в крѣп- ких мѣстех. И Пѣсоцковской де атам ш Сава Орловской при всем полку ему полковнику почал говорить:идем де мы в раду, а не против непрй- ятелских людей. И полковник де Демко атамана Саву Орловского за тѣ ево слова бил ослопьем и говорил де ему атаману і всем казакам: пора де вашим казацкимъ радамъ перестать, а о войсковых де дѣлах бояринъ и гетман Іван Мартыновичъ, буде что надобно, станет де думать с одними полковники без вашей козацкой рады 2 ). х ) Древлехранилище РСФСР., Столб. Мал. Прик. No 5872/61, а. 171 — 172. В роз ­ ділі 7 „ынформацыи” гетьмана Бруховецького до Москви з посланцем Ів. Биховченком (без дати) гетьман так і розуміє збори на Росаві, як раду для обрання нового геть ­ мана. Він пише: „Посылает б >ярин и Гетман список с листа незбожного Децыка слово в слово; который лист писал без бытности боярина и Гетмана на Украину из Мотовиловкі до Дрозда, призываючи его на Росаву в раду для обранья промеж собою Гетмана. А на то. гетманство он Децыкъ сам назывался, чтоб дурное учинить над Государевыми ратными людмі “ . Ibid., а. 176. 2 ) Столбец Ns 656. Білгор. Стола Разряда, а. 893. ‘ 170 ,Додатки до статті Л. Окиншевича 419 No 9. Рада 1668 р., що на ній забито Бруховецького. , Государю Царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росіи Самодержцу холопи твоі Гришка Ромо ­ дановской с товарыщи челом бьют. В нынешнем во 176 году июня въ 10 посылали мы, холопи твоі, ис под Котелвы в под ’ ѣздъ для языков за реку Ворскль под Апошню Ахтырского полку Бргодуховой Гати сот ­ ника Герасима Яковлева, а с нимъ черкасъ тритцать человѣкъ да Дон ­ ских казаков двадцать человѣкъ. И іюля Государь по 11 число в ночи сотникъ Герасимъ с послаными людми къ намъ, холопемъ твоимъ, под Котелву привели дву человѣкъ взятых языков Опошенских черкас Ов- дюшку Сопронова да Мишка Івахнова. А сказал, что они тѣхъ черкас взяли под Апошнею от города в верстѣ на далних подволках. А взя ­ тые Государь черкасы намъ, холопемъ твоимъ, в распросе сказали. Июня 8 числа Івашка Брюховецкой с войскомъ своимъ, которіое с нимъ было, и с татарами ис под Зинкова пришол к Петрушке Дорошенку к сеЛу Будищам. И того ж де Государь дня у казаков, которые были с Петрушкою Дорошенком и пришли с Ывашкою Брюховецкимъ, и ко ­ торые были в Опошне с Кошевымъ с Ывашком Берковским, была рада. И на той де раде выбрали с обѣих стороны в Гетманы Петрушку Дорошенка, а Івашку Бруховецкого да нового ево бунчюжного, да запо ­ рожского полковника Саху, которой былъ у Нежинского полку пол ­ ковником, на той раде казаки убили. А договорились Государь на раде, что Дорошенку со всѣмъ войскомъ казацкимъ и татаромъ, которые пришли на раду з Брюховецкимъ, и которые были при Дорошенку, ити на сю сторону реки Ворскль для выручки Котелвы на нас холопей твоих и на твоих великого Государя ратных людей. А татар де з Брю ­ ховецкимъ пришло к Дорошенку Шесть тысячъ человѣкъ; а с Дорошен- комъ пришли многие люди, и тѣ де всѣ татарове соединились имѣете и учели быть з Дорошенкомъ. И іюня Государь въ I Петрушка Дороше- нокъ с черкаскимъ со всѣмъ войскомъ й с пушки и татарами от села Будищъ мимо город Опошню прошол к рекѣ Ворсклу к мосту, через которой мост ѣздятъ от Опошни к Котелвѣ. И того Государь дни мимо городъ Опошню слободами шли во весь день. А Крымского Хана на помочь к себѣ ожидають вскоре. I июня ж Государь въ 11 через реку Ворскль на сю сторону к Котелвѣ многие неприятелские люди пере ­ брались и стали за переправами у реки Ворскла обозами, от нашего, холопей твоих, обозу в десяти верстах и под ’ ѣзды на отѣзжие сторожи были. И с тѣми их под ’ ѣзды у твоих великого Государя ратных людей, которые были на отѣзжих сторожах, был бой и с бою Государь тѣ их под ’ ѣзды пошли к своимъ обозамъ. А что Государь у нас, холопей твоих, впредь учнет чинитца и к тебе великому Государю Царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росіи Самодержцу мы холопи твои писать станем тотчас. Помітка: „Великому Государю чтена “ 1 ). 4 ) Столбец No 613. Білгор. Стола Розряда, а.а. 61 — 63. 777 ,420 Додатки до статті Л. Окиншевича No 10. Рада 1669 р. на Правобережжі, що ухвалила підданство Туреччини. ‘ Распросные рѣчи. 177 г. апрѣля въ 15 день въ Приказѣ Малыя Росіи войска Запорож ­ ского козак, которой был на раде у Петра Дорошенка, в распросе сказал. (Рада де была у Дорошенка под Корсуномъ въ поле на Богуслав ­ скомъ гостинце. А на той раде было казаков человѣкъ с восмь сотъ. И турецкого салтана и водоского господаря послы были. А рада была в четвергъ на третей неделе великого поста. И на той раде Дорошенко подлинно Поддался Турскому салтану и посол чугу ему дал. А поддались на словах, а не на писмѣ. Да посол же говорил: буде имъ надобно знаки какие войсковые и салтан де то к ним пришлетъ. Да Дорошенок же говорил полковником своим чтобъ ему дали по коню чѣм ему дарить посла. И полковники коней ему дали. • А до салтана Турсково в раде постановили послать послов — Бело ­ церковского казака Половца. О войске постановили: буде хто станет наступать и он учнет по- моч чинить. А буде Турской салтан отпишетъ и он бы дал войска против Кандіи. И они отказали — когда будетъ в прежних своих силах і в та время станут давать. Подданство Дорошенково не всѣм началным людей и козаком надобно. Уманской полковник говорил чтобъ быть при великом Государе или при Полском королѣ — однако ж христианской Государь — и за то отнял булаву и отдал иному. Серденецкие полки всѣм велѣл разойтись. О Полтавскомъ и о Миргородскомъ полку чают — вскоре быти. А у Суховѣя з Дорошенком совѣту никаково нѣть, и чает меж ими войны. Гоголь полковник Могилевской на раде не былъ. Сщербина полковникъ Торговицкой не был же. Серко на раде не был же. И пошли всѣ к Богу рекѣ близ Очакова для языков татарских ’ ). No 11. Лист Прилуцького полковника І. Маценка до гетьмана Д. Многогрішного р. 1669. Велможный милостивый пане Гетмане войска Его Царского Пре ­ свѣтлого Величества Запорожского, добродѣю мой милостивый. Которого часу повелене велможности твоей ко мнѣ дошло и я того ж часу в Батуринъ изготовился. А как поѣхалъ — учинился всполох: вѣ ­ домо намъ учинилось, что войско из-за Днепра идетъ от Чернух и і» *) Тоб-то, очевидно, Гоголь, Щербина й Сірко. Кн. No 1 Малор. Приказа а. а. 48 — 50. 172 ,Додатки до статті Л. Окиншевича 421 ыных тамошних мѣстъ. За повелением Дорошенковым пошли было ему на посилокъ, на раду и не могли назад к нему перейти. Татаровя всѣ й Суховѣенко с войски в полутретье верстъ от Дорошенка; оттого они и поворотились. Ныне ихъ в Повстини за Пирятиным имянуют. И тѣмъ нас войском много всполошили, люди в полы без душъ бежали. Затѣмъ намъ и іная подлинная вѣдомость учинилась. Нашъ человѣкъ ПрилуцкоЙ из Дорошенкова табору в суботу пришол. Которой у Дорошенка четыре недели за караулом былъ. Есть тому болши четырох недѣль — шестеро коней у него ис дубового гаю Прилуцкого, не под ’ ѣздомъ, но кражею, поймали; за которыми вслѣдъ пошолъ в Пирятин. И будучи в Пирятине нашолъ свой лошеди в Черкасехъ. И ево в Черкасех посадили в вязане. А потом послали к Дорошенку в Чигирин. И Дорошенко ево держалъ и до сехъ часов до тѣхъ мѣстъ, какъ ему Дорошенку самому тѣсно стало; оттого какъ ево Суховеенко с татары из Чигирина вызвали на раду на Расаву. Хотя нескоро, а вышел на Расаву из Чигирина, взяв пушек 18, — четыре по шти лошедей, а иные по четыре везли. Серде ­ нят всѣхъ пехоты імѣет при себѣ полторы тысячи, а у нихъ 16 знамен. Чигиринцов і Полковника ихъ при немъ нѣт, толко своимъ дворомъ. И іные всѣ полки от него отступили; толко Черкаского и Каневского полков по пятидесят человѣкъ казак ’ ов. И какъ пришол к Черкасом, — послал от себя к Суховеенку, даючи вѣдать что на Росаву идет. I тот посланник недалеко от Черкасъ с Суховѣенкомъ і с татары встретился, ідут к Чигирину, невѣдаючи того что Дорошенко ис Чигирина вышелъ. И хотел пустошить около Чигирина. А увѣдая от посланного, что До ­ рошенко йс Чигирина вышел, татаровя і Суховѣенко поворотились на ­ зад. I салтан Дорошенкова посланного держалъ у себя в вязяне блиско недѣли. И Дорошенко, минув Мошны, в Михайловке рѣку Рось пере- шолъ с своим войскомъ в Канончю. I того ж числа посланецъ ево от салтана пришол; а с ним салтан і Суховѣенко к Дорошенку пісали чтоб на Расаву шел с поспешением. I Дорошенко писал ис Конончи, что он стоит, а на Расаву нейдет. А чтоб они, салтан і Суховѣенко, шли к нему къ Дорошенку. И тот посланецъ, будучи у салтана, виделъ что тата ­ ровя готовят сырое ремене, а говорят — везать серденятъ. А потомъ Сухо ­ вѣенко присылалъ к Дорошенку полковника Оршанского, а с нимъ толко четырехъ человѣк казаковъ, чтоб Дорошенко шел на Расаву на ­ спѣхъ. Да полковник же Дорошенку говорилъ: мы вчера весь день раду имѣли, чтоб он Дорошенко конечно серденят от себя отослалъ, а они де татар отошлютъ. И мѣжъ себя городовые Гетмана оберут. А ево де Дорошенка войско Гетманом імѣть не хотят. А серденят чтоб болши меж ими казаками не было, на томъ конечно постановили. А какъ де тот полковникъ поѣхалъ и к Дорошенкову табору пришед многия тата ­ ровя учинили бой, Черкаского Воронченка ранели, бунчюжного Доро ­ шенкова сквоз насып изъ яныченки поранили и пулия ротомъ вышла. И тотъ нашъ человѣкъ отплакался в Канев. А какъ іс табору отпущон і после ево вскоре всѣ войска на Дорошенка пришли, и с полудни до вечера в таборъ Дорошенков были; невѣдомо что ныне чинитца. Тот наШъ человѣкъ множество говорилъ об осторожности от татар. А как де учинят то з Дорошенком, — будутъ и на сю сторону. Которого че ­ ловѣка хотѣл послать к велможности твоей, и он плакал от той нужи. И я ево подлинно распрося, обявляю тебе сим писмом. А за всполош ­ ный времянем і за упрошенем тутошних жителей еще я в своем городе. А что впред будет каких вѣдомостей, — того ж часу к велможности в нашей (?) писать буду к велможності вашей. Скоро буду для росправы 173 ,422 Додатки до статті Л. Окиншевич^ с Кияшком; которой, невидя от меня измѣны, оглашает. Неизволь вел- можность ваша, добродѣй мой ему вѣрить. Завсегда то бываеті», хто на кого держит гнѣвъ. Присмотрился і вѣдаетъ про то Домонтович. А я вѣдаю, что желателство мое к вёлможности твоей явно будетъ. ’ А что Хмелницкой Гетманомъ, — того еще нѣтъ. А подлинно к Сухо- вѣенку и к татаромъ из Суботова тайно уѣхалъ. В недѣлю перед Петро ­ вым днемъ в Чигирине у Дорошенка былъ и обѣдалъ, а в колко дней тамъ обявился. Татаровя и чотки к Суботову привезли, показывали. Ис Прилуки. 1669 году. Велможности вашей, добродея моего всего добра желателной и ни- скій слуга Іванъ Маценко, полковникъ Его Царского Пресвѣтлого Ве ­ личества Запорожского Прилуцкій 1 ). f No 12. Записка о прибытіи в Глуховъ Тайного Совѣтника и Министра Ѳедора Васильевича Наумова и о обраніи Гетмана. Сентября 18 дня прибылъ оной министръ в Глуховъ, которого встречали Генеральной Канцеляріи Правители и Глуховской сотник с ха- ронгою и с товариством верстъ за дватцать. Под городомъ встретилъ Миргороцъкой полковникъ, что ныне Гет- манъ, с своею старшиною и с товариством, и проводили до квартиры. Какъ прибыли в город, была стрелба от Малоросійских Правите ­ лей ис і пушек. В 19-м числѣ малоросійскихъ дюлков к полковником посланы Указы. А к архирею Черниговскому и Киево-Печерской Лавры архимандриту от него Тайного Совѣтника и министра посланы писма чрезъ нарочных Глуховского гварнизонного полку аѳицеровъ, в которых обявлено всеми ­ лостивѣйшее Его Императорского Величества соизволение, что в Малой Росіи указалъ быть Гетману; которого обрать по ихъ обыкновенію вол- ными голосами. И чтобъ к тому обранню сьезжались на показанной тер ­ мин. А Киевской архиерей был в Г луховѣ; которой тогожъ дня прибылъ на квартеру к нему министру. И оному от него тайного советника и ми ­ нистра всемилостивѣйшее Его Императорского Величества соизволение обстоятельно обьявлѣно, и какъ будетъ обрание Гетману ему сказано. Которой, благодаря Бога за милость Его Императорского Величе ­ ства билъ челомъ и хотѣлъ ожидать того обрання под Глуховымъ; и стоялъ в полѣ. I сентября зъ 25 числа начали полковники с старшиною сьежатца в Глуховъ, и бунчуковое товарыство и духовенство. И приходили в домъ к нему тайному совѣтнику и министру. Которымъ от него Мило ­ стивой Его Императорского Величества Указъ, что велѣно у нихъ быть по прежнему Гетману, которого б онѣ выбирали волными голосами и о зборахъ, кои положены были на нихъ вновь, — тѣ указал Его Импе ­ раторское Величество отставить, — ■ сказывано. И притомъ говорено, чтоб онѣ за такую Его Императорского Ве ­ личества превысокую милость были в непоколебимой верности и при *) Древлехранилище РСФСР. Кн. No 1 Малор. Приказа, а.а. 419 — 421. 174 ,Додатки до статті Л. Окиншевича 425 подданическомъ покореніи служили Его Величеству верно. Також, что и суду велѣно у нихъ быть по их прежнему обыкновенію, имъ говорено жъ. Которые, как генерално, такъ и каждой партикулярно, за Его Импе ­ раторского Величества такую милость единогласно били челомъ и ра ­ достно благодарили Бога всѣ. И о Гетману просили, чтоб у нихъ быть Миргороцкому Полков ­ нику. А окромѣ ево никого не желали до послѣдняго человѣка. А сентября 29 от него тайного совѣтника и министра полковникомъ и старшинѣ, и сотникомъ, и бунчуковымъ обьявлено, чтоб были к нему для совѣту. И архиереям Киевскому и Черниговъскому и протчимъ духовнымъ послано о том обьявить. В 30-м числѣ какъ духовные такъ и свѣтские — полковники и стар ­ шина для общаго согласия о выборе Гетмана прибыли в домъ ево тайного совѣтника и министра. И по собраніи о всемъ Его Император ­ ского Величества всемилостивейшёе соизволение и призрение к ним онъ тайной совѣтникъ и министръ паки им обьявил, что указал Его Императорское Величество быть у них в Малой Росіи Гетману.по преж ­ нему; которого б они выбрали из Малоросійского народа волными го ­ лосами по прежнему обыкновенію. А зборы, кои положены со определения Малоросійской Колегій по доношениям генерала-маэора Вельяминова вновь, — тѣ Его Импера ­ торское Величество указалъ отставить вовсе, и впредь с них не збирать; а збирать тѣ, кои збирывались при прежних Гетманах по пунктамъ Богдана Хмелницкого. И спрашивалъ он господинъ тайной совѣтникъ и министръ у нихъ, кого похотятъ выбрать себѣ Гетмана. Которые единогласно всѣ, какъ духовные такъ и свѣтские, просили о томъ же Миргородскомъ полковнике. И к тому обранію господинъ тайной совѣтникъ и министръ назна ­ чилъ имъ терминъ, чтобъ октября 1 числа, то есть в неделю, всѣ собрались в город на показаное место. I в томъ же числѣ t в Глуховѣ и по таборамъ в Малоросийских полкахъ приказалъ с церемониею публиковать; и публиковано. Посыланъ определенной аѳицер с трубачем и с литаврами и данъ ему обьявителной Указъ, чтоб, какъ духовные такъ и свѣтские, собра ­ лись всѣ и были готовы в помянутомъ числѣ и слушали сигналу ис трех пушекъ. И октября 1 числа Глуховской гарнизонной полкъ поставленъ в порад, и городовые пушки изготовлены по балваркам, а малых нѣ ­ сколько мартировъ поставлены близ Церкви, гдѣ было обрание. А пополуночи в седмомъ часу сигналъ ис трех пушек показанъ. И архиерей с архимандритами и с протчими духовными сьѣхалися в город к церкви Николая ЧюдотвОрца. А полковники с старшинами, приведчи полки свои, поставили на показанном месте; и протчие малоросійской народ собрались. И, учредя полки, они полковники з знатным товариством пришли в домъ ево господина тайного совѣтника и министра. И из дому оного министра на то мѣсто, гдѣ Ьбрание Гетману было, весъ Его Императорского Величества присланную к малоросій- скому народу милостивую грамоту секретарь Непеинъ в корете цукомъ на серебреномъ блюде, в руках, с великим почтениемъ, публично. Перед тою коретою была музыка от малосійских полков: трубы и литавры. А трубачи и литаврщики ѣхали на лошедяхъ в убранствѣ. Около той же кореты шло с ружьем гварнизонных солдатъ двѣнадцать человѣкъ. 175 ,424 Додатки до статті Л. Окиншевича За тою грамотою шли: З знамямъ Глуховъской сотник Іванъ Мануйловичъ. З гетманскою булавою бывший полковникъ Левеяецъ. А оная бу- лова несена на подушке, покрытою таѳтою красною. 3 бунчукомъ судья наказный Ѳедоръ Гречаной. С войсковымъ прапоромъ сотник Іван Гамалѣя. С войсковою печатью бунчюковой товарыщ Андрей Миклашевской. А оная печать несена на серебреномъ блюде и на подушке покрытою красною таѳтою. За оными клейнотами шли л бунчюковые товарищи и генеральной войсковой канцелярии реэнтъ с канцелярскими служйтелми. За оными ж Его Императорского Величества Грамотою и гетман ­ скими клейнотами ѣхалъ в корете цукомъ господинъ тайной совѣтникъ и министръ, да с ним сидѣлъ по лѣвую сторону ПОЛКОВНИКЪ Мирого- роцкой Данилъ Апостолъ, что ныне Гетманъ. И прибыли на означенное место, гдѣ обрание Гетману было; куда и архиерей и архимандриты с протчйми духовными особы из церкви пришли. А на показанномъ мѣсте поставленъ был стол с приступами, ко ­ торой покрытъ былъ сукномъ краснымъ. И он, господинъ тайной совѣтникъ и министръ, какъ архиереом, архимандритом и протчимъ духовным, так и Малоросійских полковъ полковником и старшине і всему Малоросійскому народу объявилъ вы ­ шереченную Его Императорского Величества присланную к нимъ мило ­ стивую Грамоту о выборе Гетмана по прежнему обыкновению волнымй голосами. И приказалъ тое Грамоту всемъ вслух честь секретарю Непеину; которой, ставъ на помянутомъ столѣ, читал всемъ вслухъ. И потомъ министръ, ставъ на тотъ столъ, говорилъ чтоб весь Мало- російской народ, видя такую превысокую монаршескую Его Император ­ ского Величества имъ милость, были б всегда в нѣпоколебимой вѣрности и при подданическомъ послушании служили Его Императорскому Вели ­ честву вѣрно. Которые, выслушавъ, какъ духовные особы, такъ и полковники ^старшиною і весь Малоросійской народ, за такую к ним. нечаянную милость Его Императорскому Величеству всѣ били челомъ и кланялись, и о Его Императорскомъ Величестве здоровье просили Бога и обѣща ­ лись в вѣрности служить до последней капли крови своей. Потомъ спрашивалъ министръ всехъ вслухъ: кого себѣ избирают Г етмана. I все единогласно сказали что желают Мирогороцкого полку полковника Данила Апостола; и долгое время всѣ ево просили до по ­ слѣдняго человѣка. А оной Мирогороцкой полковник отрекался и всемъ говорилъ, что онъ старъ и такого великого правления понести неможетъ. И тайной совѣтникъ и министръ Ѳедоръ Васильевичъ Наумовѣ обьявил, что по обранію Малоросійского народа Его Императорское Величество в Гетманы ево жалуетъ. И какъ то народ услышалъ, и полковники, взявъ ево под руки, поставили на тотъ столъ и поздравляли ему всѣ собрание и шапками на него махали. Которой за Его Императорского Величества милость бил челом и народу кланялся. И от него тайного совѣтника и министра та Его Императорского Величества Грамота ему і вышереченаые привеченные гетманские клей ­ ноты (віддані?) 176 ,Додатки до статті Л. Окиншевича 425 И какъ онъ тѣ клейноты принелъ, то была палба из мартиров, как около того мѣста стояли, а из города из пушекъ. А потом всемъ полкомъ Глуховского гарнизона и казацкие полки. s И какъ палба ©кончалась то архиерей и протчие духовные пошли в церковь, а за ними слѣдовали оной новообранной Гетман с минист ­ ромъ: Гетманъ по правую, а министръ по левую сторону. Перед Гетма ­ номъ несена вышереченная Грамота и булава. I в церквѣ, гдѣ оной •стоялъ грамота и булава держана подлѣ ево; а потомъ внесены в цер ­ ковь знамя и бунчюкъ і войсковой значокъ. I все собрание в церкве было у литургіи, которую отправлялъ Киевской архиерей с протчими. И по окончаніи Божественной литургіи Киевской архиепископъ и Черниговской епископъ и Киево- Печерской и протчие архимандриты и священники всего города Глухова пели соборомъ благодарствѣнной молебенъ о здравіи Его Императорского Величества і всей его высокой ѳамйліи. И в то молебное пение, по окончаніи святого евангелия ис пу ­ шек і из мелкого ружья была палба. А по окончаніи того благодарственного молѣбна было казанье Киевъской епархии от казнадея иеромонаха Арсения о высокой Его Императорского Величества к Малоросійскому народу милости с начало восприятия престола Російского, какъ призрилъ на нихъ милостиво; приводя многие похвалы и благодарения къ Его Императорскому Вели ­ честву и подтверждая народ, чтобъ, смотря того, были в непоколебимой верности. , А послѣ того казанья новообранной Гетманъ привоженъ к присяге всеми архиереами при присудствіи тайного совѣтника и министра Ѳе ­ дора Васильевича Наумова. И по окончаніи того ис помянутой церкви министръ с нимъ Гетма ­ номъ пошли в домъ Гетманской, которой былъ убранъ от бывшей Гетманши изрядно. А какъ шли и у воротъ ево Гетманских стояла гопътъ-вахта и отдана ему честь обыкновенная. Полковники и протчая старшина и знатное товариство шли з а нимъ Гетманом в домъ ево. А от церкви до двора ево и на дворе до крылца стояли малоро- сійские полки; и какъ шли — отдавали обычайную честь и играли на трубахъ і на литаврах били. Потом пришли в домъ Гетманской архиерей и протчие духовные особы. И оной Гетманъ ево тайного совѣтника и министра и архиереевъ с архимандриты, такожъ и полковниковъ и старшину просилъ чтоб у него абѣдать. I во время стола была пушечная стрелба. На другой день Гетман и архиереи с протчими духовными и пол ­ ковники с старшиною и бунчюковые и знатные товарищи званы к нему тайному совѣтнику и министру Ѳедору Васильевичу Наумову в четвер ­ том ча с у пополудни. И какъ съѣхались, на столах поставлено было ку ш енье; и продолжились до десяти часовъ. Надпис: 1727 г. ноября въ 25 день, записав, отдать к Гетманскому повытью. Скріпив: Канцеляристъ Михайло Новоторжъцовъ 1 ). Ле в Окиншевич. Древлехранилище РСФСР. Кн . Малор. Экспед. Сената, No 53/1780, а.а. 123 — 130. У Марковича в т. III, „Исторіи Малороссіи” (с.с. 380 — 382) надруковано „Доно ­ шеніе” Наумова про обрання Апостола. Це є одмінне оповідання від оповідання „За ­ писки”, що тут друкується: воно значно коротше за ню. 177