Архів друкованих видань Всеукраїнської Академії НАУК, 1919-1931 рр.
Видання:
Наукові збірники ВУАН
Відділ:
Історико-філологічний відділ
Випуск №:
10, вип. 3
Назва:
Вступ до історії Туреччини. Вип. 3: Европейські джерела XVI в.
Автор:
Кримський АГ.
Рік видання:
1926
Сторінок:
36
Мова видання:
Українська
Текст роспізнано:
ТАК
Дата завантаження:
25.12.2020
Опис:

Збірники наукових праць Всеукраїнської академії наук за 1919-1931 роки

Оригінал зберігається:
Національна історична бібліотека України

На весь екран

Знайшли помилку? Напишіть нам про це на пошту nibu.kyiv@ukr.net

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК. ЗБ ІРНИК ІСТОРИЧНО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ No 10 вступ, вип. 3. A. Krymski: Introduction a I ’ histoire de la Turquie. У 7 і Акад. Аг. КРИМСЬКИЙ ВСТУП до ІСТОРІЇ ТУРЕЧЧИНИ Вип. 3: ЕВРОПЕЙСЬКІ ДЖЕРЕЛА XVI В. Ц ін а 7 5 к о іі. У КИІВІ З друкарні Української Академії Наук 1926 ,Дозволяється випустити в світ. Неодмінний Секретар Академії Наук, акад. Аг. Кримський. Київський Окрліт, No 232. 1926. Зам. No 3902. — 1200, ,ЕВРОПЕЙСЬКІ ДЖЕРЕЛА XVI В. 81 Европейські джерела XVI в, 1-2. Пережитки середньовічної давнини: Ріккольдо (1514) та Боєм (1520). До нашого огляду ми вносимо тільки ті европейські писання XVI в., котрі мають характер загальніший, тоб-то торкаються історії (або побуту) Туреччини більше-менше в цілому, а не в окремих епізодичних моментах. (Приміром, відокремлене якесь оповідання про турецьке завоювання тієї чи иншої країни, про якийсь пам ’ ятний бій і т. и. не мають увіходити в цей-о наш огляд, бо їм місце не тут, а в бібліографії спеціальній). Звичайно, що й серед загальніших писань нашу увагу притягати, по суті, повинні лиш ті, з яких можна справді витягти факти пові та реальні. Тільки-ж на самому початку нашого огляду нехай фігурують дві такі книжки, що по суті являються й не джерелами для історії Туреччини, а тенденційними, ворожими та ще й перестарілими памфлетами проти неї і проти турецької релігії-мусулманства. Одна з них (автор о. Ріккольдо, чи — з латинська-о. Рихард) була геть уся пережитком іще й для XIII в. і, з пев ­ ним розголосом, наново була піднесена європейцям XVI в. в характері ніби історичного джерела. І друге писання (автор Ів. Боєм) не далеко одій- шло од першого, але доводиться й на ньому спинити увагу хоч побіжно, бо воно сталося як-найпопулярнішим писанням, звідки Европа довго-довго не переставала черпати звістки про турків та про їхній побут і віру. 1) Turchicae spurcitiae et perfidiae sugillatio et confu- tatio, duobus libellis lectu iucundissimis nec minus gratis conclusa. Quorum prior — foedissimos mores et turpissima instituta eorum aperit et confutaC Posterior — alcoranum, turchicae perfidiae instrumentum, validissimis argu- ’ mentis improbat, confutat, explodit. Est autem Richardi, ordinis praedic., e graeco (cum apud Latinos minus cultus extaret) nuper tralatus. Praemisśis quibusdam de Turcharum in christianum nomen odio et Christianorum in eos iam concepta resistentia: lectu non indignis: et utriusque operis titulis seu capitibus. Париж 1514 (що, зрештою, на титулі не зазначено), 4 ff. + 97 ff. ’ ). Очевидячки, ще з рукопису, та й то з грецького, а не з латинського, зроб ­ лено московський переклад, десь певне 1489 р. * 2 ). Справжнє авторове ім ’ я 1) В латинських цитатах звук и (навіть коли його друковано буквою V) ми скрізь віддаємо буквою її. Прим, цитуємо «Тшса», а не «Тотса». 2 ) «Сказаніе о срацынской вѣрѣ. Начало сей книзѣ изложено бысть отъ латынина Р и к л а д а, сущу ему бывшю въ чину учителя по закону срачиньскому и пакы возвра ­ тившіеся ему къ своей вѣрѣ латыньстѣй въ всяси (sic!)> — в липневій книзі Макаріїв. ськ’их «Четій Міней» XVI в. (під 31 липня). Перекладач-московепь в кінці наводить заяву татарина-мусулманина, що од Мохаммедової смерти до тих ча ів «по татарьекы отошло 800 лѣтъ и 80 и 4». Цифра «татарських» (тоб-то місяцевих) 884 років — це ви ­ ходить 857 років сонячних, а що Мохаммед помер 632 року, то датою для московського перекладу буде: 632-|-857=1489-ий рік. А. І. Соболевський у своїй розвідці: «Переводная литература Московской Руси ХГѴ-ХѴП вѣко (Спб. 1903, в «Сборникѣ Росс. Ак. Н.» т. 74, ст. 3′ 5) до цифри «632» одразу додав цифру «884», не знаючи, що «татарські» мі ­ сячні роки треба попереду перевести на сонячні. Через те у нього вийшла неправдива дата для московського перекладу: 1516 р. ,82 ■; – рікколъдо ; боем 1520 було Ріккольдо. Це був італійський чернець-тосканець з Монте ді-Кррче, що жив у ХШ в. і помер 1309 р. Він каже в передмові, що довго обертавсь на мусулманському сході, між иншим і в Вавилоні (= Каїрі), добре вивчив арабську мову і арабську богословську науку. Захтів він був перекласти Коран з арабської мови на латинську, але «стільки знайшов у Корані байок, брехні та богохульства, що аж нудно йому стало», і натомість Рік ­ кольдо написав свою оцю «Confutatio», тільки-ж не по латині, а по італійськії (це вже був вік Данта). З італійської мови Ріккольдове (чи там Рихардове) писання переклали на латинське, з латинського на грецьке (переклав Димитрій Кидонський), з грецького — знов на латинське, і так Ріккольдове «виявлення проклятого Мохаммеда, сатанинського сина первородного», або, на сучасніший лад, «Turchicae spurcitiae confutatio» — надбало нової популярности в XVI ст. З латинської мови переклав тоді Ріккольда на німецьке Март. Лютер (Віттенберг 1542). М е л а я хт о н — знов — видав латинський текст у II частині Бібліяндрового латинського видання Корану (Базель 1543, ст. 83-165). Про історію турків-османів в цій книжці нема нічого, але вона дуже симптоматичне літературне явище, бо наочно свідчить, з якими чисто-серед ­ ньовічними поглядами підступала Европа поч. XVI в. до студіювання Туреччини. 2) Ів. Б оєм (або, як звичайно вимовляють на німецький лад, Бем): Omnium gentium mores, leges, ritus, ex multis clarissimis rerum scripto- ribus a loanne Boe mo Aubano, sacerdote Teutonicae militiae devoto, nuper collectos et in libros tris distinctos: Aphricam, Asiam, Europam — optime lector lege. Augustae Vindelicorum 1520. Ця популярна книжка видавалася та й видавалася протягом XVI в. щось разів аж трицятеро, по різних містах Европи, видержала аж десять видань у перекладі італійському, ви ­ дань п ’ ятеро у перекладі французькім, перекладалася й на еспанське, англійське, жидівське * )• В другій її частині невеличкий розділ ХІ-ий зветься «De Turcia Turcarumque moribus, legibus et institutis omnibus» (див. ст. 141-156 ліонського видання 1591). їїайчитанішим однак було в цій книжці мабуть оповідання не про Туреччину, а про те, звідки взявсь іслям. А це Боєм позичив з неменше популярної книжки Полідора Вергілія: «De inventoribus rerum» (Венеція 1498), що теж протягом XVI і XVII вв. ви ­ держала щось аж сотню всяких видань та перекладів * 2 ); а в XVIII в., за наказом Петра Великого, перекладено її на російську мову (1720). ‘) Ті викладання й переклади І. Боемової книжки перелічено в XI томі Шове- нової бібліографії, присвяченому історії Мохаммеда — див. Viet. Chauvin: Bibliographic des ouvrages arabes, XI. Mahomet (Льєж 1909), ст. 146-148. 2 ) Видання і переклади Вергіліевої книги ЛЗе inventoribus rerum» перелічено у Шовена, XI (1909), ст. 193-195. 3-5. Видання за участю Меланхтона або й Лютера: а) «Коментарій [1531] про турків» като ­ лицького епіскопа Джовія, б) всезбірка про турків при Бібліяндровому латинському ви ­ данні Корана в Базелі 1543, в) записки серба Джюрджевича бл. 1541 р. 3) Паоло Джовіо (Giovio, Jovius) — народ. 1483 в Комо (Ломбардія), пом. у Флоренції 1552, італійський гуманіст-історик, попереду з професії ,ПАОЛО ДЖОВІО, 1531 83 медик, потім єпископ Ночерський. Джовіо не був спеціялістом-сходознав- цем, але тішивсь він дуже великою повагою серед своїх сучасників, як історик-політик, і мав чимало зарозумілости. а) В Росії Джовіо найбільше відомий через своє писання «Pauli Jovii Novocomensis — De Legatione Basilii, magni Principis Moscoviae, ad Clementem VII Pontificem Maximum liber», або, як перекладено її заголовок на російське: «Павла Іовія їїовокомскаго книга о посольствѣ отправленномъ Василіемъ Іоановичемъ, Великимъ Княземъ Московскимъ, къ папѣ Кли ­ менту VII» 1 ). Це запис щоденних Джовієвих розмов із Дмитром Гераси- мовим (або «Митею Малымъ, толмачомъ латинскимъ», Никон. лѣт. VI, 232), що приїхав 1525 р. до Риму як посол з Москви. Тільки-ж ця Джовійова книжка про московське посольство є джерело не для турецької історії, а для москов ­ ської, хоч, правда, Джовіо побіжно там говорить і про Персію і про Туреччину і про Туркестан: згадує, прим., за тую залізную клітку, в якій возив за собою султана Баєзіда Блискавичного завойовник Тімур, і т. и. *) Див. «Библіотека иностранныхъ писателей о Россіи. Иждивеніемъ М. Калистра ­ това, трудами В. Семенова. Отдѣленіе I, томъ I», Спб. 1836. Тут видано і оригінальні тексти, і російські переклади: подорож Йосафата Барбара (1436); подорож Амвросія Контаріні до шаха Узун-Хасана (1473); лист Альберта Кампенського до папи Климен ­ та VII (1524) про московські справи, і нарешті — Павла Іовія «Книга о посольствѣ Ва ­ силія Іоанновича». Кожен відділ цієї книги має свою окрему пагінацію. Між ними П. Джо- віо=ст. 1-55 рос. переклад, ст. 57-78 латинський текст, ст. 81-93 примітки. Латинське ви ­ дання: «De legatione Basilii» вийшло в світ у Римі 1525, у Базелі 1527, а потім (як до ­ даток до Записок фон-Герберштайна) — у Базелі 1551, 1556 і ин. Є й новий рос. пере ­ клад — А. Малеїна, при Герберштайні: «Вар. Сигизм. Герберштейнъ — Записки о моско- витскихъ дѣлахъ [= ст. 1-250]. Пав. Іовій Новокомскій — Книга о московитскомъ посоль ­ ствѣ» [=ст. 251-275], Спб. 1908 (ст. XLII+383). а ) Инші видання Джовієвих Historiarum — Венец., З тт. 1552, Пар. 1553, Базель 1567 і ин. Італ. переклад: Paolo Giovio — Historie del suo tempo, т. І, Флор. 1551, Венец. 1560; т. І-ИІ Венец. 1568; франц. пер.: Ліон 1552, Пар. 1579. 3 ) Turcicarum rerum commentarius Pauli Jovii, episcopi Nucerini, ad Carolum V, imperatorem augustum, ex italico latinus factus, Fr. Nigro Bassianete interprets (=Неґрі да Бассано). Addita est praefatio Philippi Melanchtonis, Vitebergae, anno 1537; Пар. 1538. б) Мабуть чи не найбільше зажив поваги Джовіо великою (дуже не ­ безсторонньою) європейською історією своїх часів: Р. Jovii — -Historiarum sui temporis libri XLV, в межах од 1494 p. до 1547 (Флоренція, 2 тт. 1550 і 1552) * і 2 ); звичайно, що й там він торкнувсь Туреччини. в) Але спеціальну історію Туреччини, од Урхаца до перших років Сулеймана Пишного, виклав Джовіо в невеличкому стислому нарисі: «Сот- mentario delle cose de ’ Tur chi (Informatione a Carlo Quinto imperatore augusto») і свою оту працю присвятив 11531 р. імператорові Кардові V — того самого року, коли вийшов у світ дуже поважний, хоч невеличкий, трак ­ тат Сагундіна XV в.: «De Turcarum origine». Надруковано було цей Джовіїв «Commentario» мовою італійською вже аж десятьма роками пізніш (Флор. 1541), тільки-ж іще перед тим із ’ явивсь у світ латинський переклад: «Тигсі- carum rerum commentarius» (Vitebergae 1537), при чому передмову до книжки, повну похвал для ерудиції Паола Джовія, дав славнозвісний Меланхтон 3 ). Той самий Меланхтон наново видав цього Джовієвого нариса в додатку до ,84 ДОДАТОК ДО БІГ, ЛІЯПДРОВОГО КОРАНА, 1543 первопечатного т. зв. Бібліяндрового видання латинського перекладу Корана (Базель 1543) ’ ), що має при собі передмову од Лютера; а через те нарис П. Джовія стався широко відомим іще більше. Заразісінько його перекла ­ дено і на англійську мову (Л. 1546). Наново видавали його й пізніш, прим, (як він і був первісно написаний) по італійськи: Флор. 1558 та у всезбірці Ф. Сансовіна кінця XVI в. * 2 3 ); увіходив він і в повний Паола Джовія збір творів («Opera omnia»), — одно слово, мав топ «Коментарій про. турьів» як-най- більшеє розповсюднення та вплив на погляди європейської суспільности. Сучасники високо шанували П. Джовія, як тямущого історика-політика, і з цього боку він і досі має для нас чималу вагу. Тільки-ж був Джовіо на ­ стільки зарозумілий, що зважувався в своєму «Коментарії про турків» спо ­ ритися проти звісток дуже добре поінформованого Сагундіна XV в., і через те відомий російський тюрколог В. Смірнов не без справедливої іронії зве II. Джовія «доморощеннымъ европейськимъ полигисторомъ» 8 ). Може бути, що стаття чи «коментарій» Паола Джовія «Delie cose de ’ Turchi» припа ­ дала до вподоби європейцям XVI в. своєю компендіяльною стислістю, — це всього якихсь ЗО друкованих сторінок. *) а саме на ст. 106-135 третього Бібліяндрового тома, що має окремий заголовок: «Historiae de Saracenorum, sive Turcarum, origine, moribus… rebus gestis» і т. д. (Базель 1543). Там само (ст. 135 140) вміщено статтю Джовія про склад і лад турецького війська. Ми ще казатимем про цей III т. нижче, під No 4. 2 ) Про всезбірку «Historia universale de ’ Turchi» Сансовіно (1561 і д.) — див. нижче, під No 12. Завважити варто: хто користується оцим виданням, той найчастіш цитує за ­ головок Джовієвого нариса як «Informatione (delle cose de ’ Turchi)». Ми-ж завсіди цитуємо латинське базельське видання при Бібліяндровому Корані і тому звемо Джовіїв нарис: «С о m m е п t a r і u s>. 3 ) Так висловився проф. В. Д. Смірнов у статті «Мнимый турецкій султанъ Cale- pinus Cyriscelebes» 1907 (ст. 8) — у XVIII томі «Записокъ B oot . Отдѣленія Ими. Русск Археолог. Общ.». Пор. у нього-ж таки ст. 11-12. 4 ) Докладно див. ціле титЛо та звістки про це видання Т. Бібліяндра (тоб-то про ­ стіш — Бухмана) у мене в «Исторіи мусульманства», ч. 1 (М. 1904), ст. 138-140. 4) Принагідно згаданая у нас величенька збірка «Historiae de Sarace ­ norum, sive Turcarum origine» (Базель 1543) — це є третя частина Бібліян- дрового латинського видання Корана, першого друкованого перекладу цієї священної книги, що вийшов у світ за участю Меланхтоновою та Лютеровою. На титульному листі першої частини дано довгого заголовка, що почи ­ нається так: «Machumetis Saracenorum principis ejusque successorum vitae ac doctrina ipseque Alcoran» 4 * ). Друга частина, з окремою вже пагінацією, містить полемічні «Confutationes» проти мусулманської віри, що їх писали, напр., Микола Кузанський, Джіроламо Савонарола та инші; отут (ст. 83-165) передруковано й вищезгадане в нас Ріккольдове «Виявлення проклятого Мохаммеда» мовою латинською і грецькою. Третя, для нас найцікавіша, частина — є історична; вона має 163 ст. (та й то in-fol.), а згуртовано в ній — окрім передмови од Мартина Лютера — дев ’ ятеро історичних статтів про турків. ,ДОДАТОК ДО БІБЛІЯНДРОВОГО КОРАНА, 1543; ДЖЮРДЖЕВИЧ, БЛ. 1541 85 Самий заголовок цієї третьої частики Бібліяндрового Корана 1513 р. на ­ стільки характерний, що варто його навести цілком: Historiae de Saracenorum sive Turcarum origine, moribus, nequitia, religione, rebus gestis. Itemque de ordinatione politiae eorundem domi et foris, et disciplina ac ordine militiae Tarci ae, deque itineribus in Turciam. Una cum uitis omnium Turcicorum impe- ■ ratorum ad nostra usque tempora, aliisque lectu dignissimis, hocque praesertim saecuio (тоб-5о в вік апогея турецької могутности) cognitu utilissimis, ас ualde necessariis. Зміст: Ст. 3-6. Передмова од Мартина Лютера. Ст. 7-60. «De moribus, conditionibus et nequitia Turcorum». Автора названо «Septemcastrcnsis», тобто Siebonbiirger, инакше Семигородець, Трансильванецъ. Це той самий «Мюльбахський студент», бранець 1438 р., про якого сказано в «Історії Туреччини» І (1924), ст, 43. Цей важливий побутовий трактат уже дру ­ кувавсь давніш разів двойко (1488; 1530). Ст. 60 99 і ст. 99-100. Славетній (навряд однак надісланий) лист папи П і я II до володаря турків Морбісана (себ-то до султана Мехеммеда II За ­ вой о в н и к а), де папа вмовляє султана охреститися, — а до того додано видуману відповідь од султана до папи. Перший раз видрукувано цього листа ще 1475 р. Ст. 100-106. Ordinatio politiae Turcarum domi et foris, exoratione hortatoria ad hel ­ ium Turcis i n f e r en d u m, quam uir in rebus magnis diu cum gloria magna uersatus habuit ad Maximilianum Caesarem. Владущим султаном названо Баезіда II (1481-1512). Cr. 107-135. Уже згадуваний нарис турецької історії Паола Джовія: «Turcicarum rerum commentarius» 1531 г. (див. вище No 3), і на ст. 135-140, його-ж- таки: «Ordo ас disciplina Turcicae militiae». Ст. 140-148. loannis Lodovici Vivis: «De conditione vitae christianorum sub Turca», теж XVI в. Ст. 148-153. фелікс П е т а н ц і й: «Quibus itineribus Turci sint aggrediendi» Це докладний розпис маршрутів для хрестових походів на Туреччину, поданий чесько-угорському королеві Володиславові (загин. 1526 в бою під Мухачем). Ст. 154-163. Jacobi Sadoleti, episcopi Carpentoractis: «De regno Unga-riao ab hostibus Turcis oppresso et capto» homilia. — Жалі на те, що Сулейман Пишний під ­ бив під себе Угорщину (після фатального бою під Мухачем 1526). Невтомний Меланхтон (народ. 1497, пом. 1560) саме перед смертю своєю приклав руку до перевидання ще одного письменника — хорвата, чи далматинця, що довго перебув у турецькій неволі і написав про турків бл. 1541 р. свої спомини, коротенькі, але дуже змістовні. Цей серб-католик — 5) Бартол. Джюрджевич (Barth. Georgieuiz; народ, в 1500-х чи в 1510-х рр., пом. у Римі 1560). Попереду Джюрджевичеві писаннячка були звалися: a) Epitome de Turcarum ritu, moribus et caeremoniis (Hap. 1545) і 6) De afflictione captivorum sub Turcarum tributo viventium (Вормс 1545), а ваіе потім були з ’ єднані докупи. Про своє життя він сам дає рясні звістки 1 ). Джюрджевича забрали турки в полон (1528?) ще як був з нього молодий парубок та й оддали до війська. Він навчивсь по-турець ­ кому, знав і перську мову, навіть трохи арабську * 2 ). Йому поталанило на- ’ ) Почасти їх використав Чедомил Міятович у своїй статті: Bartolomije Geor- gijevid, Hrvat, pisać 16-oga vieka — в «Rad Jugosl. Akad.», т. XL1V (1878), ст. 108-121. 2 ) У IV частині («Disputatio cum Turca») Джюрджевич, спорячися проти дервіша Челебія в угорському місті Варадині 1547 р., цитує Коран по арабськи, ще й додає: «Треба знати, що арабська мова має чимале споріднення з жидівською і халдейською» (див. в лейденському виданні 1578, ст. 130). ,86 ДЖЮРДЖЕВІГ1 БРАН ЕЦЬ, БЛ. 1541 решті втекти з неволі — через усю М. Азію до Сирії й Палестини. В Єру ­ салимі його притулили черці-францисканці на горі Сіоні і допомогли по ­ вернутися до Европи. Прибув він на батьківщину після смерти трансиль- ванского воєводи Івана Запольського (що пом. 1540 р.) 1 ). А точніш — при ­ був Джюрджевич мабуть чи не 1541 р. * 2 ). Вищезгадані оті дві малесенькі книжечки про турецький побут і про христіянську недолю під турецьким володінням Джюрджевич опублікував був (1545), як бачимо, за чотирі роки після того, і вони негайно були перекладені па різні европейські мови 3 ), а 1552 р., бувши в Римі, дав Джюрджевич збірне доповнене видання усіх своїх споминів під спільним заголовком: «De Turcarum moribus» (вийшло в Парижі 1553). Мабуть чи не найбільшого розголосу набрало по ­ смертне видання Джюрджевичевих «De Turcarum moribus», що надруко ­ вано в додатку до більшої книжки з передмовою Меланхтоновою, під за ­ головком: «De origine imperii Turcorum» (Вітт. 1560). Те видання пере ­ друковано було трохи згодом у Парижі 1568. А найпопулярнішим явилося або лейденське: «De Turcarum moribus» 1578 (192 ст. in 18-о), або той італійський переклад, що подав Фр. Сансовіно у своїй всезбірці «Historia universale de ’ Turchi» (Вепец. 1561 і ин.). Та друкували Джюрджевича і в XVII стол., як от під заголовком «Voyage de Jerusalem і. т. д. — mis en lumiere par Lambert Darmont» (Льєж 1600 in 4-to), або «De Turcarum mori ­ bus libellus» (Гельмшт. 1671). ‘) Див. в лейд. вид. ст. 95, де Джюрджевич каже, що турки піддержують дина ­ стичні претенсії Іванового сина. 2 ) На ст. 38 він каже, що султан Сулейман Пишний має іщипс habet) двацятитри- літнього сина Мустафу. А що той Мустафа народивсь бл. 1518 р. то’ звідти виходить, що свої слова про Мустафу написав Джюрджевич бл. 1541 р. 3 ) «postea a me divulgata per do. tos probosque viros invaria id iomat a traducta et publicata comperissem», — каже Джюрджевич у передмові (підписаній 1552-им роком) до пізнішого збірного видання (в лсйд. вид. 1578 див. це на ст. 8). Точний заголовок Меланхтонового видання: De origine imperii Tur ­ co rum, eorumque administrations et disciplina, breuia quaedam capita notationis loco collecta. Cui libellus «De Turcorum moribus», collectus a Bartholemaeo Georgieuiz adiectus est. Cum praefatione reuerendi uiri D. Philippi Melanchtonis. Witebergae 1560 (in 16°). Воно не пагіноване Видано тут трьох авторів, і Джюрджевич — в се ­ редині книжки. Починиється ж книжка (після Меланхтонової передмови) отим на ­ рисом «De origine imperii Turcorum», що вказано й на заголовку, і тут дано низку султанських (лубочно зфантазованих) портретів та наших турецьких типів. А після Джюрджевичевих писаннів іде оповідання бургундця Миколи Моффанського про те, як Сулейман Пишний загубив свого сина Мустафу: «Soltani Sol у man ni Turcarum imperatoris h o r r e n d u m facinus, scelerato in proprium filium natu maximum Solta- num Mustapham parrioidio, a D. 1553. patratum, autore Nicolao л Moffan Burgundo». Моффанове компілятивне оповідання передруковувалося й потім часто (є воно й у «Chronic -ах» Лоніцерових кінця XVI в.). Лейденське видання має заголовок: De Turcarum moribus epitome. Bartholomaeo G e o r g i e u z Peregrine autore. Lugduni, apud Joan. Tornaesium, typogr. regium MDLXXV11I. ,ДЖЮРДЖЕНИЧ-БРЛНЕЦЬ; , БД. 1541 87 Ми тут подамо і зміст Джюрджевичевого писання, йдучи за сторін ­ ками саме лейденського видання 1578 р.: Ст. 1-4, передмова од Джюрджевича 1532, де він оповідає, як йому поща ­ стило втікти з турецької неволі після тринацятилітнього перебування в різних країнах тодішньої Туреччини. Частина (caput) І. De Tu rear urn r i t u et caeremoniis (ст. 9-73). Має такі розділи: Про турецькі -мечети (ст. 9-14). Піст рамазан (ст. 14-15). Обрізання (ст. 16-20). Духовництво (ст. 21-22). Черці-дервіші (ст. 22-24). Коран і , сунна (ст. 24-25). Школи (ст. 25-27) з додатком зразка турецьких віршів у латинській транскрипції, з перекладом. Шлюб (ст. 27-28). Пілігримство (ст. 28-29). Чудеса Мохаммедові, quae sunt scripta in corum libro Mehemmedine dieto (ст. 29-32). Милостива (ст. 32-33). Жертвоприношення (ст. 33-34) Заповіти (ст. 35). Ховання мерців (ст. 36). Надмо ­ гильні мавзолеї-тюрбе (tuZbe, ст. 36-37). Додаток до част. 1-ої: «De Turcarum re militari» (ст. 38-56): Військо (ст. 38-39). Вельможі (ст. 40-41). Паші (Basjae, qui omnes fere ex raptis Christianotum filiis in earn dignitatem prouehuntur (ст. 42) ’ ). Султанська влада (ст. 42-44). Чим змен ­ шуються турецькі сили? (ст. 45-46). Яничари, солаки, пішаки (ст. 47-49). Військові уряди (ст. 50-51). Обоз (ст. 51-53). Військовий справедливий суд (ст. 53-54). Як святкують перемогу на війні? (ст. 54г55). Полювання (ст. 55-56). 2-й додаток: «De Turcarum agricultural» (ст. 56-67): Робітники, хлібороби і ремісники non tam subtilis et praestantis ingenii ut in istis partibus nostris (ст. 56-58). Суд і судові кари (ст. 58-59). Хліборобство і садівництво (ст. 59-60). Череда (ст. 60-61). Хати (ст. 62). Одіж (ст. 62-63). Страви й питва (ст. 63-65). Як сидять за. їжею? (ст. 65-67). Додаток 3-й: «Dialogus (ст. 68-73). Зразки турецької мови, подані як розмова між христіянином і мусулманином, у латинській транскрипції з пере ­ кладом. Частина II: «De afflictione tam captiuorum quam sub tribute viuentium Chris ­ ti an or urn» (ст. 74-107). Полон (ст. 75-76). Бранці султанські (ст. 76-79). Бранки (ст. 79-80). Невільники у приватних турків (ст. 80-82). Лиха доля невільників- неремесників (ст. 82-85). Невільничий базар (ст. 85-88). Невільники-чередники (ст. 88-89). Як тікають з Туреччини європейської? (ст. 89-90) і як з Малої Азії? (ст. 90 91). Кари для втікачів; милосердна допомога од греків та вірмен (ст. 92-93). Чарівні замови, щоб невільники не втікали (ст. 93-94). Загибель христіянської віри в Туреччині (ст. 94-95). Становище підбитих христіянських країв (ст. 95-97), а з-осібна духовництва (ст. 97-98). Христіянські податки (ст. 98-101). Дод. до II част.: «Dialogue» (ст. 102-107) — зразки сербської мови, в тім числі переклад «Отче наш» і «Богородице-Діво» на живу сербську мову, в латинській транскрипції, з приміткою: impossibile est nobis Latinis characteribus, ipsorum voca- buloruin veram prolationem imitari (ст. 107) ’ ), а наприкінці: Turcae quoque eadem lingua (= по-слов ’ янськи) in aula eorum R e g і s, et in confiniis Sclauoniae versan- tes, utuntur. Vale (ст. 107). Частина III: De Christianorum cladibus et de Turcarum ad fidem Christi conuersione (ст. 109-124) — наведено турецькою мовою (латинськими буквами) пророцтво про ’ ) Порівн. такі самі слова у Михайла Литвина (1548-1551) — у нас в «Історії Туреч ­ чини» (1924), ст. 179; або у чеха Братислава 1595 (див. нижче під No 25). z 2 ) Цього слов’янського елементу в латинському писанні Б. Джюрджевича коротко торкнувсь і Чедомил Міятович у своїй статті в «Rad Jugoslav. Akad.» 1878 (на ст. 116-117), а спеціяльну розвідку дав Бодуен де Куртене: «Das Slavische in den Werken von Bartho- lemaeo Georgieuiz» в берлінському Archiv fiir slavische Philologie, т. XI (1888), ст, 343-354. І Бодуен, і редактор Ягич (ст. 35S) добачають у Джюрджевичевій мові ознаки говірок над-адріятицьких, навіть точніш — з округи Задарської («ans der Gegend von Zara», — Ягич). ,88 Ґільйом постель (1510-1581) майбутню перемогу христіян над турками і дано латинський переклад та філоло ­ гічні коментарії. Частина IV; Disputationis cum Turca habitao narratio (ст. 125-141) — про релігійний дис ­ пут Варт. Джорджевича 1547 р. в угорському місті Варадині з мусу ямайським богословом дервішем-Челебієм. Вкінці-<Отче-Наш» потурецьки, в латин ­ ській транскрипції (ст. 141). Частина V: Deploratio cladis Christiano rum (ст. 143-159). Частина VI: «Exhortalio contra Tu r c as» (ст. 160-177). На послідку — «Отче-наш» по новоарабськи латинськими буквами (ст. 178-180). Кінчається Джюрджевичева книжечка прощальним словом до читача (ст. 181-184) і показником змісту (ст. 186-192). 6-Ю. Елаборати французів, нових турецьких союзників (1530-их рр.) : а) і . Постель-»космо- політ» (з 1535-1538, 1542 і д .); б) Ріше 1540; в) Жофруа 1543; г) Белон дю-Ман 1555; д) Мик. де-Ніколяї 1567. Відколи в Царгороді зачали перебувати французькі дипломатичні представники згідно з трактатом (1536) поміж королем Франциском І та султаном Сулепмаиом І Пишним — турецьку історію, або матеріал для неї. стали видавати французи, котрі якийсь час побували в Царгороді. 6) Одним з перших учених французьких піонерів, що саме підчас фран ­ цузько-турецької спілки висунувсь, це був «космополіт», як він себе офі ­ ційно звав, Ґільйом Постель (нар. 1510, пом. у Парижі 1581) * ). Він одві- дав Туреччину з Сирією та Палестиною між 1535-1538, при чому приїхав до турецької столиці, 1537, вкупі з дипломатичним французьким посольством. Як повернув Постель до Парижу із своєї східньої подорожи, то ставсь пер ­ шим професором східніх мов у недавно заснованому College de France (1538). Але викладав він, так, якихсь літ п ’ ятеро. Його єретичі релігійні ідеї викликали незадоволення коли не самого короля Франциска І, то ин- ших сильних людей, — і Постель покинув викладання в Колежі. Він виря ­ дивсь до Риму 1544, але там не поладнав з Лойолою, засновником єзуїт ­ ського ордена, переїхав до Венеції, а звідти (мабуть 1546) 2 ) знов подавсь подорожувати по сходу. Знов він одвідав і турецький Царгород, і арабські Сирію та Палестину, а в 1551 році повернув зо сходу до Европи, до Ба ­ зелю в Швайцарії (щоб умовитися про друк своїх писань). Із Шнайцарії він знов приїхав до Парижу і знов викладав східні мови, маючи стільки слухачів, що заля в College des Lombards не могла їх умістити; а тому він збирав свою авдиторію на подвір ’ ї -та й читав лекції слухачам ставши в вікні. Через релігійні непорозуміння Постель 1553 р. приневолений був пе ­ рервати свій курс, але потім знов його поновляв і знов збирав широку *) 3 численної бібліографії про Постеля назвемо: a) Ittig: Opuscula varia (1714), ст. 235-315: Disseitatio de G. Postello; — 6) Weiss: Postel Guillaume — в Biographic Univer- selle, T. XXXV (Пар. 1823), ст. 491-500; — в) A. Lefranc: Histoire du College de France (Hap. 1893, ст. 186 і д.); г) Кримський: «Первые шаги западно-европейскаго востоко ­ вѣдѣнія въ XVI вѣкѣ» — Древности Восточныя Имп. Моск. Арх. О-ва, т. II вип. 3 (Мо ­ сква 1903; в окремій відбитці див. про Постеля ст. 5-7, in 4-to). ’ ) Принаймні він сам зазначає в «І)е la republique des Tures» (т. ПІ, Пуатье 1560, ст. 71), що 1546 р. він був у Царгороді. ,ґільйом постелі ,: « про турецьку державу », 1560 89 авдиторію, дарма що за свої релігійно-містичні ідеї він в очах багатьох людей був причинний і психопат. Постель добре знав мови не тільки ту ­ рецьку та арабську, ба ще й усякі инші. Якось-то — це вже під кінець свого життя — він не посоромився гордо заявити французькому королеві Кардові ЇХ, що з Франції може він любісінько дійти аж до Китаю, не потребуючи ніяких перекладачів (sans truchement). Для історії Туреччини та почасти й инших мусулманських народів XVI в. вагу мають трьохтомові подорожні записки та вражіння Ґ. Постеля-Космополіта: «Про турецьку держа ­ ву» (або «Східні історії») з тими історичними коментарями, які він в них там-сям повставляв, призбиравши їх почасти на сході-таки, почасти з пи- саннів инших європейців (він цитує з ’ европеєного черця Гайтона ХІП-ХІѴ в.,, безперечно знав він «Мюльбахського студента» XV в.; спориться Постель проти Джовія). Вів Постель свої записки безперечно ще на сході, а не після повороту додому 1 ), але обробив їх як трьохтомовии трактат переважно вже в початку 1540-х років * 2 ). Склав він свою працю тую «Про турецьку державу» мовою французькою, «хоч авторові лекше п простіш було-б пи ­ сати мовою латинською, ніж французькою» (т. II, ст. 5), тільки-ж світ по ­ бачила (у Швайцарії) попереду частина ІІ-га — в перекладі таки латин ­ ському, або в поширеній переробці по латині. Теє швайцарськеє латин ­ ськеє видання має заголовок: «Gu. Postelli — De Originibus, sen de varia et potlssimum orbi Latino ad hanc diem incognita historia, quum totius Orientis, turn maxime Tartarorum, Persarum, Turcarum et omnium Abra- hami et Noachi alumnorum origines et mysteria Brachmanum retegente, quod ad gentium literarumque quibus utuntur, rationes attinet» (Базель 1553, ст. 135 in 8°). А по французьки всі три томи, чи три частині, в світ вийшли допіро 1560 р., in 4-to, в Пуатье, з таким заголовком — для першої частини: «De la Repvblique des Tures, et Ja ou Г occasion s ’ oi’frera, des meurs et loy (так!) de tous Muhamedistes par Gvillavme Postel Cosmo ­ polite. A Poitiers MDLX. Частина II і III мають инші заголовки: з них частина друга — більшє-мепше з таким заголовком, як і в латинському ви ­ данні (тільки мовою вже французькою), частина-ж третя — «La tierce partie des Orientates Histoires». 1 отож ч. І=ст. ѴШ+127 (in 4°); ч. 11 = ст. 57; ч. ПІ=ст. VII-J-90; всього разом 289 ст. in 4-to. У мене в руках іще й иншеє, живовидячки пізнішеє — видання, що друковано його теж у Пуатьє, але без зазначеного року (перед 1575?) 3 * * ). Воно носить ім ’ я того *) Прим., у т. І ст. 66 (Пуатьє 1560) Постель пише, що місяць «зількеде» — то тра ­ вень; а вже-ж зількеде припадав на травень саме в 1535 році. На ст. 79 Постель каже, що місяць «шабан» відповідає нашому лютому; а це теж було в 1535 р. Себ-то писав свої слова Постель, саме на сході перебуваючи. 2 ) Бо, от, у передмові до ПІ-ої частини Постель зазначає, що минуло вже 443 роки відколи хрестоноси одібрали були -[1099] од мусулман Святу землю; складім 10994-443= 1542. В т. III на ст. 87 Постель каже, що царевичеві Мустафі (який, знаємо, народивсь бл. 1518 р.) є літ 24. Складім 1518-|-24=бл. 1542. 3 ) Вайс у своїй життєписній статті про Постеля дає таку бібліографічну вказівку: «II publia une seconde edition en 1575, in-16, sous ce titre: Histoires orientales et princi- palement de Turkes ou Turchikes et 11 .» (ст. 499). Коли це точно, то це буде вже 3-тє ви- ,90 ґільйом постель : « про турецьку державу », 1560 самого видавця Enguilbert de Marnef. Деякі ортографічні помилки 1-го вид. тут уже виправлені, і додано альфабетного показчика змісту. Частина І-піа цього пізнішого недатованого видання має пагінацію таку як і ви ­ дання 1560 р., але частину ІІ-гу друковано тісніше, і має вона лиш 56 ст., а ч. Ш — 88 ст , та до неї-ж саме й додано отого непагінованого показ ­ чика, — для всіх трьох частин. Цього факта (про спільний показчик) навіть зазначено на титулі І ч., а саме, він читається в цьому виданні ось як: De la Repvblique des Tures: et la ou 1 ’ occasion s ’ offrera, des meurs et loys (так) de tous Muhamedistes, par Gvillavme Postel Cosmopolite. Auec vne Table bien ample, des choses plus notables, contenues en tous les Liu res [= livres], A Poitiers, de I ’ lmprimerie d ’ Enguilbert de Marnef. Auec priuilege ‘du Roy». (Це — весь титул І-шої частини, більш нічого на заголовку нема). Инші орієнталістичні Постелеві писання не торкаються безпосередньо Туреччини. Уважаючи на те, що Постелева праця «Про турецьку державу» дуже рідка (принаймні ми не зустрічаємо в теперішніх орієнталістів-тюркологів ніяких покликань на ню), ми подамо її перегляд з чималою докладністю. Користуватимемся тими маргінальними заголовками, які в виданні 1560 р. подано на полях тільки 1-ої частини, а в недатованому виданні подано на полях усіх трьох частин. Зазначатимем сторінки тільки видання 1560 р., а не иншого. Частина перша: De la Repvblique des Tures. На ст. I-V зроблено присвяту дофінові, де Постель заявляє, що хоч він зробивсь із галла космополітом, але писатиме не по латині, а по французьки. Він дбає про згоду між цілим світом, але ж бажає, щоб майбутній французький король (тодіш ­ ній ще дофін) добре знав і віру і побут і військові сили свого найбільшого ворога * ). Це робить Постель «а l ’ effet de la concorde du monde, pour la paix uniuerselle du quel ie me nomme Cosmopolite, desirant le voir accorde sous la Coronne de France». На ст. 1-3, далі розвиваючи ті самі думки, Постель ставить обов ’ язковою умовою для вченого письменника, щоб він був безсторонній і не замовчував добрих ознак в чужих людях, — «нехай наші супротивники знають нашу безсторонність у писан ­ нях» (ст. 1-2). давня, а наше недатованеє — то мабуть 2-ге. Гадаю одначе, що надто покладатися на бібліографічну Вайсову точність не можна. Чи бачив він сам те видання 1575 року? Не було-б нічого дивного, коли-б навіть виявилося, що він говорить про те саме недатоване видання (дуже малого 4-to), яке в мене в руках, тільки трохи переплутує заголовок, і то не першої, а третьої частини. ’ ) Це писалося в той самий момент, коли Франція перебувала в політичному союзі з Туреччиною і вкупі з нею воювалася проти Німеччини та Еспанії! Першу половину І книги Постель присвячує турецькій сім ’ ї: Про шлюб у турків (ст. 4-6). Жіноцтво (ст. 5). Період вагітности (ст. 5). Хареми у вельмож; євнухи (ст. 6); султанський сераль (ст. 6-7). Христіанки, «які повсякденно продаються на базарі, наче вівці» (ст. 7). Сватання перед шлюбом (ст. 7-8); віно (ст. 8); розвід. Тимчасовий шлюб-скебін» (ст. 8-9). Кара за пере ­ люб (ст. 10). Як ведуть наречену? (ст. 11). Одміни поміж маврами, персами і тюр ­ ками в справах посагу (ст. 12). Одіж ч ловіків і жінок (ст. 12-14). Весілля (ст. 15-16); турки їдять на килимах (ст. 16); посуд, питва; про вино (ст. 16-17); їжа; заборонена свинина (ст. 17). Музика та инші забави (ст. 17-20). Як султан дає бенкет європейським посланникам? посол повинен поцілувати турецькому султа ­ нові руку (ст. 20-21). Чому іслям забороняє вино? (ст. 21-23). Як султан гостює ,ґідьйом постель : « про турецьку дер жаву », 1560 91 посольську челядь? (ст. 23-24); турецька ввічливість (ст. 24 25). Обряди перед тим, як молоді мають лягти (ст. 25-26). Дурні забобони у маврів про тс, од чого зале ­ жить доля майбутньої дитини (ст. 26-27); неплідність (ст. 27). Ліжка у турків (ст. 28). Лазні та купелі (ст. 28-30). Як годувати й водити дітей? (ст. 30-31). Головна, високошановна султанша, мати султаненка Мустафи (ст. ЗІ) 1 ); доля ин- ших жінок у султанському харемі (ст. 31-34) 2 ). Звідки родом невільниці або жінки в султана? (ст, 341. Виховання султанових синків (ст. 34-35). Як виховуються й навчаються инші, несултанські діти? (ст. 35-36). Адвокатської професії в Туреччині нема (ст. 36-37). Військові вправи для дітей (ст. 37). Пильний моральний догляд за дітьми, який варто було б і французам позаводити в себе (ст. 37-38). Школи для бідних дітей (ст. 38). Дальшу половину тієї І книги присвячує Постель турецькій релігії: Турки дуже люблять свою віру (ст. 39), не хтять звати себе «турками» (як і татари — «татарами»), тільки «мюсюльманами», і навертають иншвх до своєї віри через прохання (ст. 40), тимчасом як маври, «les pires canailles», приганяють не ­ вільників до ісляму палицями та всякими муками (ст. 40-41). Обряди обрізання (ст. 41-42); жид, переходячи в мусулманство, повинен визнати, що з Ісуса був Месія (ст. 43-44) 8 ). Видатніші мусулманські ймення (ст. 44). Мечети (ст. 44-46); Св. Софія (ст. 46). Турки поводяться в мечетах побожніш, ніж христіяни в церк ­ вах (ст. 46-47). Муеззин і п ’ ятиразова молитва (ст. 47-48); по селах обмаль мечетів, і люди моляться ва полі (ст. 48). Релігійні обмивання (ст. 49-50). Перша сура Корана в- латинській транскрипції (точніш у транскрипції італійській) з франц. перекладом (ст. 50-51). Молитовні обряди (ст. 51-53), Празвики; ганебні кари за неходіння до мечету (ст. 53). Султанські виходи до мечетів (ст. 53-54); пошана всіх турків до своїх мечетів, — не так як у христіян для церков, що пооберта ­ лися в вертепи для злодіїв (ст. 54). Піст-рамазан (ст. 55); милостива (ст. 56-58). Для кожного, хто прийде, двері в турків одчинені (ст. 58) 4 ); але нічого подібного не буває у барбарійських маврів (ст. 59). Богадільні-імарати з багатими вкладами (ст. 60); великий сором христіянам, що в них немає нічого такого (ст. 60-61). Не ­ гарний для христіянства контраст (ст. 62). Любов турків до потайних добро- дійств (ст. 63). Турецький великдень-байрам (ст. 63-64). Малий байрам (ст. 65 66). Пости окрім рамазана (ст. 66). Менші празники (ст. 66-67). Султанські свята (ст. 67). Властиво кажучи, тут огляд турецької релігії у Постеля й кінчається. Та він ро бить іще деякі свої висновки — про вдачу тих людей-турків, що держаться мусулман- ської віри, а заразом — про непогані громадсько-економічні умови життя в Туреччині де більше доброго, ніж лихого: Недобрі звістки в Европі про турецьку ніби лютість мають причину в тім, що виходять переважно од бранців, або од инших безталанників (ст. 67-68); турки — це не те, що африканські маври, ті — лихі й нечесні люди (ст. 68-69). На турецьке слово можна завсіди покластися, турецькі вироби і крам дуже совісні (ст. 69), а давніш, коли ще не було в Туреччині шахраїв-жидів із Еспанії та з . 1 ) Цього уступа додав Постель пізніш, очев дячки вже як переглядав готову свою книжку. Бо він тут каже, що султаненкові Мустафі буде літ 27-28 (себто це дописано року 1545-го), тим часом як у част. III (ст. 87) Постель зазначає, що Мустафі лиш 23-24 роки. 2 ) Про українку Роксолану (Хуррем-султан) — ані слівця. 3 ) Це у Постеля пізніша вставка; він сам зазначає (ст. 43), що зробив цю вставку в готове своє писання уже піс ’ ля другої своєї подорожи (=1546). 4 ) Постель наводить про турецьку гостинність характерне оповідання з уст рагу- занця Серафима Ґоддзи (Gozza) і подає чималі цитати-фрази по турецькії в латин ­ ській (чи — там — італійській) транскрипції (ст. 58). Цитати — дуже цікаві для історії ту ­ рецької вимови, без додержання «гармонії голосівок». ,92 ґільйом постелі ,: « про турецьку державу », 1560 Провансу, то турецькі купці й ремісники були ще чесніші (ст. 69) 1 ). Не можна рівняти з турецькими чесними норовами наші нечесні європейські, де так багато піявок-лихвярів, крутіїв-купців та вн. (ст. 69-70). Всі турки (принаймні селяни), живуть між собою наче брати, не зачиняють своїх дверей один перед одним, і навіть з чужих подорожніх не беруть грошей за гостинність (ст. 70-71) * 2 ). Щоб щиро говорити з турками, треба вдягатися по їхньому (ст. 71-72), а балакати треба . вміти по слов’янське, або по грецьки, або по турецьки 3 ). Зрештою, лихі люди можуть чужинця на дорозі захопити й обернути в невільника (ст. 72-73), а тому треба стерегтися, прим, треба їздити з караваном (ст. 73-74). Харч дешева (ст. 74). Подорожній христіянин скрізь знайде і свою церкву, «бо турки нікому не заборо ­ няють жити по своєму закону» (от. 74-75). Торговим людям доводиться користу ­ ватися допомогою жидівською (ст. 75). ’ ) Як бачимо, «космополіт» Постель має про турецьких жидів зовсім иншу думку, ніж приміром пізніший Турнефор (див. «Історію Туреччини», К. 1924, ст. 85). 2 ) Постель наводить для прикладу власні пригоди. Розмови він цитує по ту ­ рецьки, латинськими буквами. От зразок: Corcma cardasch, bisum edat suyle var, biz bizdan corcmessis: c ’ est a dire: mon ami, on frere, n ’ ayes peur, nostre coustume est telle: nous ne craignons point les vns les autres» (ст. 71). 3 ) «бо це ті мови, які головним чином можна почути по цілій Туреччині, аж до Ка- рамана, або Кілікії, де починають говорити простонародньою арабською мовою» (І, ст. 72). Те саме Постель каже знов в т. І, 75, додаючи: «ви тут, можна сказати, не знайдете лю ­ дей, які не вміли-б говорити принаймні двома мовами, а жиди знають сспанську мову, грецьку й турецьку». 4 ) В т. П, 22 Постель знов титулує Мохаммеда як «bastardement ne d ’ un Payen et d ’ une luifue son Esclaue». 3 ) Тут у Постеля ми безперечно маємо виписку з т. зв. «Мюльбахського студента» бл. 1438 р., одначе без згадки за це джерело. Тут Постель робить, як він каже, «digression» — од мусулманської релігії до жит ­ тєпису пророка іслям у, Мохаммеда: Джерела — Коран і хадіси hedith (ст. 75-76). Мохаммедів родовід (ст. 76-78). Давніші пророки (ст. 78). Мохаммедово народження од Абдаллаха та Аміни, «vne pauure et belle garse luifue» (ст. 79) 4 ) і його дитячі літа (ст. 79-80). Проповідь у Мецці і в Медіні (ст, 81). Помер Мохаммед у Мецці (sic), як кажуть — убитий за блудодійство «аиес Charuffa femme de Marzucho» (ст. 82); тіло його поховано не в Мецці, а в Медіні; це вже байка, ніби його з ’ їли свині (ст. 82). Инші життєписні подробиці: за молодих літ Мохаммед державсь віри поганської (ст. 83-84); він мав сімнацять жінок (ст. 84). Од Мохаммедового життєпису — легка digression чи легкий перехід до Корану, або, як з арабським членом вимовляє Постель, до Алькораву і до змісту тієї священної книги. Навряд, щоб Мохаммедові допомагав складати Алькорана чернець Сергій (грек-несторіянець), або римський кардинал Николай (ст. 85), швидче вже — жиди, якими Арабія була тоді повна (ст. 86). Вісник-архангел Гавриїл (ст. 86 87). Мохам- медів рай та пекло (ст. 87-88). Коранські покликання на старозавітних пророків (ст. 89-90). Сотворення світу (ст. 91); янголи й чорти (ст. 91-92). А дам і Єва (ст. 92). Коранський Ной, Авраам (ст. 92-93); Лот (93-94); Йосип (ст. 94-95); Мусій та Арон (ст. 95-96); Давид та Соломон (ст. 97-98). Новий Заповіт у Корані: Іван Хрести ­ тель (ст. 98-99); Діва-Марія (ст. 99-101); Ісус (ст. 101-102); власні Мохаммедові видумки (ст. 102-104). Паломництво мусулман до Мохаммедової могили (ст. 104-105). Мусулманські чернечі ордени (religions; ст. 106); дервіші, шейхи, торлаки, календери (ст. 107); юродиві (ст. 108); мандрівці-прочани (ст. 108-109); їх обителі (ст. 109-110). Прощі у маврів і у турків (ст. ПО). Який святий од чого пособляє (ст. 110-111) 5 ). Пригоди з дервішами за часів Мехеммеда II Завойовника (ст. 111-113). ,ґільйом постелі : « про турецьку державу », 1560 93 Закінчивши свою digress’on про Мохаммеда та про його науку, Постель знов по ­ вертає до турецьких норовів: Похорон (ст. 113). Кому припадає спадщина? (ст. 113-114). Жалоба й жалібний одяг (от. 114-115). Як виносять і ховають мерців? (ст. 115-116). Квіти над моги ­ лами (ст. 116). Правосуддя (ст. 116-117). Коран і сунна (ст. 117). Муфтій (ст. 117-118). Кадиль- ескер (ст. 118-119). Судді (ст. 119-120). Ходжі та імами (ст. 120-121). Султанська пошана для кадиль-ескерів. Паші й їх відношення до судівництва (ст. 121-122). Адвокатів нема (ст. 123); швидка справедливість (ст. 123-124). Судові кари (ст. 124-127 ). Другий том, чи точніш — друга частина, Постелевої праці має повне титло таке: «His- toire et consideration de 1 ’ origine, loy et covstvme des Tartares, Persiens, Arabes, Tures, et tons autres Ismaelites ou Muhamediques, di’s par nous Mahometains, ou Sarrazins. A Poitiers, MDLX. Зміст такий: Мета книжки — знайомити французів із ворогами, щоб увесь світ прийшов до згоди (ст. 3 4) ■). Чому автор пише не по латині, а по французьки? (ст. 5). Огляд на французьку чи іальську історію (ст. 6-11). • Звідки взялися ісмаїлтяни? (ст. 11-13); Ісмаїл — побічний син праотця Авра ­ ама, а араби — його нащадки (ст. 13.-16). Звідки взялися турки [= сельджуки], про це повідає вірменський цар Гайтон (ст. 16-17); турки-отомани (ст. 17-18). Чому турки не люблять себе звити «турками»? (ст. ‘8-19) * 2 ). Вони — нащадки десятьох колін Ізр/ілевих (ст. 19-23). Турки ненавидні і для маврів, і для персів, і для і атар (ст. 23). Татари — теж із десятьох колін Ізраїлевих, загнаних в далекі без ­ вихідні гори (ст. 23-24); тільки янгол Господень вивів їх звідти через Дженґіз- хана (ст. 24-26). Другий володар після Дженгіз-хана навернувсь на христіянство стараннями вірменського царя Гайтона («autheur de la presente histoire») 3 ), після того як христіяни загубили Святу Землю (ст. 25). Що турки і татари одна народ ­ ність, це видко з їхніх мов, хіба трохи менше між собою схожих, ніж мова фран ­ цузька, еспанська та італійська (ст. 26-27). ’ ) Тут Постель каже, що він пише після другої своєї подорожи на схід. Окрім того він зазначає, що инші люди, пишучи про турецьку чи мусулманську історію, не знали арабської мови, без якої не можна одначе писати правдиву історію сходу (ст. 4). 2 ) Постель поясняє, що слово «тюрк» визначає vilain і ніби походить з арабського «терк» (= abandonner). Див. т. II, ст. 19. 3 ) Відомі двоє Гайтонів (чи, точніш по вірменськи, Гетумів). Один — то був цар Малої Вірменщиви, що 1254 р. їздив до монгольського хана Мбнґе клопотатися про своє царство та й описав своє перебування при ханському дворі; серед инших дивних речей цар Гайтон оповідає й про те, як охрестивсь Мбнґе-хан (Див. J. Klaproth: Relation du voyage de Hethoum a la cour du grand Khan — в «Journal Asiatique» 1833). Це т. ск. Гайтон Старший. Другий Гайтон, т. ск. Гайтон Молодший, доводивсь маловір- менському королеві родичем, та поїхав до Франції і зробивсь там французьким черцем, у Пуатьє. Він 1307 року подиктував французькою мовою книгу про історію татарів, тобто монголів, де заохочував папу Клемента V до ант.імусулманського хрестового по ­ ходу в союзі з монголами; цю книгу, в латинському перекладі, під заголовком «Haithoni Armeni, ordinis Fraemonstratensis, de Tartaris liber», видрукував Simon Grynaeus у Базелі 1532 p. в своїй збірці подорожей: «Novus orbis regionuni ас insularum veteribus incognita ­ rum» (Гайтонове «De Tartaris» тут на ст. 418-481, in-fol.). Здається, що Постель злинає обох Гайтонів в. єдину особу. Побалакавши про турків, тих — мовляв — нащадків десятьох колія Ізраїльських, Постель знов повертається до історії арабів-ісмаїлтян та до їхнього історичного при ­ значення: Мохаммед з ’ явивсь на світ, щоб покарати пиху перського царя проти Ісуса Христа (ст. 28-29); історія Омара — третього Мохаммедового наступника, що повер- ,9’4 ґ. постель : « про турецьку державу », 1560 нув (од персів) христіянам їхні святині в Єрусалимі та Вифлеємі (ст. 29-30) ’ ). Головні столиці, де закріпилися завойовникй-араби (ст. 30-31); в Дамаску, наче на вселенському соборі, виправлено Алькоран (ст. 31). Алій (ст. 31). Його прихиль ­ ники панують і над барбарійськими краями, і над персами, і над караманцями (Aramaniens), або кілікіянами, і ті люди мають клич не «Мохаммед», а «Алій» (ст. 31-32). Не можна звати ісмаїлтян «сарацинами», бо араби нащадки не Сари, Авраамової жінки, а Гаґари, Авраамової служниці (ст. 32-33); святий Бернард Клервальський, як перекладав Коран, то дуже не до речи заміняв слово «мусул- манин» на «сарацин» (ст. 34 35). Арабська мова залишається святою й спільною для всіх мусулманських народів (ст. 35-36). Тут Постель сміливо пускається на арену порівняльного мовознавства і подає свої міркування про те, звідки пішли всі людські мови: Мати арабської мови — жидівська, найстаріша поміж усіма мовами на світі (ст. 37-38).-Христос говорив і по жидівськи, і по сирійськи, а. сирійська мова пе ­ реробилася з жидівської мови так, як італійська з латини (ст. 38-39). І латинська і грецька мова — теж вийшли з жидівської (ст. 39-41). Для исмаїлтян, отієї мішаної народности, найбільше підійшла релігія алько- ранська — мішанина всяких инших релігій (ст. 41-43). Мохаммед був покликаний на те, щоб знищити віру поганську, (ст. 44-46). Хрисга-Месію він визнає (ст. 46-47). Хаотичне релігійне становище Азії та Африки тоді, коли з ’ явилися ісмалтяни (ст. 47-49). Мусулмани бувають менше грішні проти Бога, ніж часом христіяни (ст, 50). Яку зміну в світі принесли з собою ісмаїлтяни? (ст. 50-51); загибель наук поміж христіянами (ст. 51-52) — і розцвіт наук серед мусулман (ст. 52-53). Хри- стіянство здобуло собі перемоги в Новім світі (ст. 54), але справедливо, щоб і ті найкращі країни Старого світу, де панують тепер мусулмани, не залишилися під мусулманською владою (ст. 54-57). Арабські філософи аль-Газалій та ибн-Сіна •(Algazel, Auincenne) намагалися витолкувати Мохаммедову віру в розумному дусі, і тим уже наближалися до віри християнської (ст. 57). Третя частина Постелевого писання має надзвичайно характерний заголовок: <Т, a tierce partie des Orientales His to ires, ou est exposee la condition, puissance et reuenu de 1 ’ empire Turcpiesąue: auec toutes les prouinces et pais generalement depuis 950 ans en ęa par tons Ismaelites conąuis. Pour donner, auec telle connoissance, uouloir et nioyen de t ѳ 1 s pais et r ich e s s es conqu erir aus Princes et peuples treschrestiens, et aisnćs au droict du monde — par Gvillavme Postel Cosmopolite. A Poitiers. MDLX. В присвяті, виразно датованій 1542 р. (ст. III- VII), Постель знов підкреслює свій космополітизм і бажання всесвітньої згоди та й зазначає між иншим, що арабська мова має світову вагу (ст. V). Далі Постель заявляє, що писатиме щиру правду, тільки про те, що сам бачив, або чув од євнухів, або од инших людей, котрі виховалися в с е р а л і при султанському дворі або часто там бували (ст. 1)- Султанські резиденції (ст. 2). Царгородська обстанова у султана (ст. 2-3). Двораки і двірська челядь (ст. 3-5). їхня платня та одіж (ст. 5). Харч «Великого Турка» (ст. 5-6); вона оплачується з прибутків од султанських садів (ст. 6); це неправда, наче сам султан обробляє землю (ст. 6-7). Султанська сторожа (ст., 7-8). Як переводиться слідство про карні злочини? (ст. 8-9). Голови покараних при ­ носить чауш до султанського двору (ст. 9-10). Як «Великий Турок» провадить своє приватне життя (ст. 10-11); читання книжок, найчастіш філософа Аверроеса (ст. 11). Невидима султанова присутність на засіданнях Дівана (ст. 11-12); контраст швид ­ ких турецьких судів з французькими, повними тяганини (ст. 12). Полювання (ст. 12). Стайні і коні (ст. 13-15); верблюди (ст. 15-16). Молодь, що вихована в сералі, по ­ більше з христіян-потурнаків (ст. 17-22); невільниці в харемі (ст. 18) * 2 ). Вербу- ł ) Постель (II, 29) каже, що так про це п-ше «Hiafer historiografe Arabe». Живови- дячки це має визначати: Абу-Джа ‘ фар Табарій (ІХ-Х в.). 2 ; На ст. III, 22 Посіель виправляє Джовійову помилку про виховання двірських хлопців. ,ґ. постель : « про турецьку державу », 1560 95 вання турецько-підданих християнських дітей в яничари (ст. 22-25); погроми хри- •стіянські й жидівські в Царгороді (ст. 25-26). Пограничні війська (ст. 26). Воюва- тися йдуть наче на свято (ст. 26) ‘); курди, чи кардухй, на перській границі (ст. 27) * 2 ). Стара гвардія — солаки (ст. 28-30). Инші яничари (ст. 30-31) і їхня дисципліна, їхній побут (ст. 31-34). Кур ’ єри, верхівці, сіляхдари (ст. 34-36). ’ ) Здається, що тут у Постеля є ремінісценції з записок «Мюльбахського студен ­ та» бл. 1438 р. 2 ) Цей уступ дописано в Постеля пізніш, уже 1519 р. 3 ) Цього уступа з Постеля, про «б е г а д у р і в» подав мій ученик М. Левченко в перекладі на вкраїнську мову в «Записках Істор.-Філол. Відд. Укр. Акад. Наук» кн. ѴІІ-ѴІІІ, ст. 445-448. Він там — за моїми вказівками — подав переклад й ваших уступів з Постеля, що торкаються України й Московщини XVI в., між иншим і невольництва. Стаття його зветься: «Звістки про Східню Европу 1-шої полов. XVI в. у . француза Ґільйома Постеля». 4 ) Як відомо, Аяс-паша зробивсь у Сулеймана Пишного везіром з 1536 р., після скарання Ібрагіма-паші, а помер 1539 р. 6 ) Тут-таки (III, 66) Постель при нагоді поясняє титул «ч е л е б і». Він його пере ­ кладає «gentil», «gentil-homme, і додає: «так кажуть про тих, котрі народилися од знач ­ ного батька (d ’ vn pere authorise), а насмішкувато так кажуть про тих, котрі були за своїх молодих літ в тісних відносинах з володарем, тобто потайними фаворитами». 6 ) Увага Ґ. Постеля: «Les luifs qui ontpratique par tout le monde, changenttoutes mon ­ noy. s et les font valloir a peu pres» (III, 69). ’ ) «З півночи — московити, чѳрвоноруси i,Russes rouges), валахи та гірські угри» (III, 76) Новий відділ присвячено у Постеля, як він сам поперед був заявив (III, ст. 1), турецькому похідному життю: Вейлер-бей та санджаки-губернатори провінцій, і їхні військові сили (ст. 37-39); тімарна (вотчинна) система — дуже добра (ст. 39). Військовий обоз (ст. 39-40). Витязі-бегадури (ст. 40) 3 ). Нагороди й кари воякам (ст. 40-41). Арти ­ лерія (ст. 41-42); європейські бомбардири в турецькому війську (ст. 42). Військова музика (ст. 42-43). Як стають табором (ст. ’44-47). Суворі кари для мародерів — не те, що у французів (ст. 47) Третій відділ оцієї III частини присвячено у Постеля державним людям Туреччини та найвищій адміністрації: Везір Аяс-пагна (ст. 47-48) 4 * ). Історія його попередника Ібрагіма-паші (ст. 48-53). Ібрагім не був винний в зносинах з імператором (ст. 53-54), це не в н викликав і війну з перським шахом (ст. 55). Як справді сталася війна з персами? (ст. 55-59). Неправда, що Ібрагім-паша хтів на османський престіл посадовити царовича- Мустафу (ст. 59-60). Не був він і потайним христіянином (ст. 60-61). Хейреддін Барбаруса (ст. 62). Державний секретар, тезкереджі-баши (ст. 63). Губернатори- санджаки і бейлер-беї (ст. 63-66). Фінанси; «дефтердари» — фінансові генерали (ст. 66-67) б ). Цифра султанських прибутків, — в супереч Джовію (ст. 68); фінансовий контроль (67-69). Головний скарб ­ ничий — євнух «хазнадар баши» (ст. 69). Проба монети 6 ). Де переховуються сул ­ танські скарби (ст. 70). Морські сили «Великого Турка» (ст. 70-72). «По .идаючи цю неймовірну й страшенну могутність» (т. III, 72), Постель .перехо ­ дить, як він пообіцяв у передмові (III, 1), до опису «великої простороні, яку обсіла ця войовнича нація, і до короткого викладу її історії»: Мова Корана та закони Корана панують од Атлантицького океану до Індії, і коли в середині Етіонії пресвітер-Іоан вживає письма індійського, то сусідні з ним країни все ж пишуть буквами мусулманськими (ст. 72-73). Огляд санджаків єгипетських, сирійських, месопотамських, анатолійських, караманських, балканських (ст. 73-76). Крим (ст. 76). З якими народами межує турецька імцерія? (ст. 76-77) ’ ). ,96 рипе , 1540; жофруа , 1513; белон дю мая . 1555 Закінчується книжка конспективним історичним нарисом: Халіфа після Мохаммеда; їхні завойовування (ст. 77-78). Одсіч їм од Карла Мартеля (ст. 80). Хрестові походи (ст. 81). Татари (ст. 81); татари над Чорним морем (ст. 82). Тамбурлан, або Тамерлан (ст. 82-83); Узун-Хасан і перські шахи (ст. 83). Отоман і його перші наступники (ст. 83-84); «Баязейтові» перемоги над необачними французами (ст. 84-85) і Тамберланова перемога над Баязейтом (ст. 85). Дальші володарі (ст. 85). Завоювання Мехеммеда II (ст. 85-86). Баязейт II і його син Селім (ст. 86-87). Теперішній султан Сулейман, повний могутностй, людяности, справедливости й вірности, із грізним для христіян розумним царевичем Мустафою, що має літ 23-24 (ст. 87-88). Висновки з цілої книги (ст. 89-90). Постель — з найцікавіщих піонерів французького сходознавства XVI в. Але-ж було чимало й инших таких піонерів поруч нього, як от Ріше, що теж удававсь, як і Постель, до короля Франциска (ф 1547): 7) Christ. Richer: De rebus Turcicis ad Franciscum. regem christia- nissimum libri quinque (Пар. 1540). Порівн. нижче, No 12 (у Сансовіна). 8) Ще важніший — инший француз, з йоанітських лицарів, що довго жив при турецькому дворі, Ант. Жофруа (Ant. Getiffroy). Його «Briefue description de la court du GranLTurc et vng sommaire du regne des Othmans avec vng abrege de leurs folles superstitions, Париж 1543 (з портретом Сулеймана Пишного) має 80 л.і., in 4° ‘). Цю книжку переклали й па латинське (Базель 1564, 1573) * 2 ), а з латинського на німецьке (Базель 1578) 3 ). Жофруа подає звістки не тільки про тодішнього «Grant- Turc -а» (Сулеймана Пишного), але й про давніших турецьких султанів. ł ) Ще 1542 р. оця книжка Жофруа побачила світ, але без авторового прізвища — анонімно. Третє видання вийшло вже 1646 р. 2 ) Латинський заголовок: Aulae Turcicae Othomannicique imperil ćlescriptio — primum ab Antonio Geiifraeo gallice edita — in latinam linguam conversa per Wilhelmum Godele- vaeum (1564, 1573); in 8-vo. s ) По-німецькн: Hoffhaltung des Tiirckischen Reisers und Othomanischen Reichs Beschrei- bung — durch Anthonium Geuffreum beschrieben, verteutschet durch Nicolaum Honiger. Gedruckt zu Basel’ 1578; in-f. 4 ) На л. XII об. Белон дю-Ман подає свого портрета, і збоку зазначено, що лю ­ дині 36 літ. Коли ця зазначка стосується до року видання книги (1555), то ясно, що 1546 року, виїздячи в подорож, дю-Ман мав 27 літ. Коли-ж зазначка рівночасна з датою присвяти, підписаної 1553 р. (л. IV), то дю-Ман, їдучи на схід, мав лиш 25 літ. 9). Дуже мало використаний у орієнталістів — П ’ єр Белон дю Ман (Pierre Belon du Mans): «Les Observations de plvsievrs singvlaritez et choses memorables trouuees en Grece, Asie, ludee, Egypte, Arabie, et autres pays estranges redigees en trois liures», Париж 1555, л.л. XII -t- 212 in 4°. Всі ті краї, які названо в заголовку, це вкупі — велика тодішня Османська імперія Сулеймана Пишного. Як видко з присвяти (л. ПІ) та з передмови (л. V і V об.), алтор не філолог і не історик, але практик-ме дик, що його виряджено на схід дослідити на місці екзотичні рослини, тварини та мінерали, які придатні для ліків. Одбулося його подорожування, з иншими товаришами, між 1546-1549 рр. (л. V об.), тоб-то рівночасно з 2-ою подорожжю Ґ. Постеля, з яким Белон дю Ман може випадково й зустрічавсь. -Зве він свою книгу «працею молодого віку», «labeur d ’ aage encor iuuenil» (л. IV); — і, справді, було йому тоді, як їздив він, мабуть літ 27-30 4 ). Розпадаються «Observations» ,БЕдон дю м а й , 1555; піколяї (1551): альбом типів 97 па 3 книжки, кожна — з окремим титульним листом, тільки-ж пагінація для всіх трьох книжок — спільна, безпереривна, і на л. VI-XII докладно зазна ­ чено, де що є в ’ кожній книзі. Найбільше дю-Ман описує — серед своїх по ­ дорожніх вражіпнів — географію та всі три царства природи тих країн великої турецької держави, яку він об ’ їхав; тільки третя частина, можна сказати — геть уся, трактує здебільша лиш про історію турецької релігії, тоб-то ісляму, і про турецький побут та звичаї. Книжка перша (л.л. 1-74) оповідає про Середземні острови, залюднені гре ­ ками (Крета, Лемнос) та про святу гору Атос, Македонію, Тракію і нарешті про Царгород. Подекуди в текст вставлено малюнки, або — як їх зве автор — «портрети» рослин, трав та звірів. Книжка друга (лл. 79-169) описує подорож з Царгорода через Трою та острови Архіпелага до Єгипту, країни пірамід, обелісків, сфінксів, іхневмонів та крокодилів, а з Єгипта через Синай — до Єрусалима, повного святинь, та до наших міст Палестини та до Сирії Дамаської та Алепської, а звідти через Тавр — до малоазійської Конії, щоб уже звідти повернути до Царгороду. І тут трапляються «портрети» рослин, звірів, гадюк та ще й «портрет» міста Олександрії (л. 92 об.), «портрет» гори Сипая (л. 127), а часом іще «портрети» єгиптянок (л. 105 об., л. 106). Книжка третя (л.л. 170-212) містить у собі: дев ’ ять розділів присвячених історії пророка Мохаммеда (лл. 171-178). Далі розділ X — спостереження про мусул- манський шлюб; ХІ-ий — про годування й обмивання немовлят, з підрозділом «La сапеПе des masles et femelies» (л. 179 об.) ‘ ). Безпосередньо після того йдуть три епізодичні розділи, присвячені турецьким вірменам та жидам (л. 180 183), — а тоді знов іде оповідання про родинний побут у турків-мусулман (лл. 183-186). Видко, шо це все записувалося день за днем, до щоденника. З такою самою щоденниковою логічною непослідовністю ведеться й увесь дальший виклад у дю-Мана: військові сили турецького султана (лл. 186-188); дервіші (л. 188 об. — л. 189); льодовві (л. 189 — л. 190); одяг, їжа (л.л. 190-192); обрізання (л. 192 об, — л. 193); невільники, євнухи, спосіб кастрування (л. 193-195); духовництво (л. 195-196). На л. 196 автор каже, що перезімувавши в М. Азії він і товариші попростували до Царгорода — і знов подає розділи: жіночий побут у харемах (лл. 197-200); турецькі розваги (л. 200- л. 202). — Приїзд до первопрестольної турецької столиці Бруси (л. 203 об , л. 204). — Ремества в Туреччині (л. 204-205); музикальні інструменти, шахи, улюблені квітки (л. 206-л. 208 об.) — А закінчується все знов природничими спостережен ­ нями — про звірів та рослини Анатолійського побережжя та Царгорода, куди подо ­ рожні нарешті повернулися. 10) Nicolas de Nicolai’ Dauphinoys (1517-1583), член посоль ­ ства короля Франції Генриха II (1551): Les [quatre premiers livres des] navigations et peregrinations Or; entales. Auec les figvres au natvrel taut d ’ hommes que de femmes selon la diuersite des nations, et de leur port, maintien et habitz. Lyon 1567 (ст. 181 in-folio і щось 55 таблиць з малюн ­ кам и — типів та костюмів). Инші видання: Антверпен 1576, 1577, 1586; недобрий німецький переклад: Нюренберг 15 2; Антверпен 1576 (із 61 та ­ блицями). По італійськи: Антверпен 1576, Венеція 1580. По голандськи: Антверпен 1576. Автор взагалі подорожував чимало, — літ шіснацятеро (з 1542). Попереду він їздив по північній і західній Европі і заслужив за це посаду *) Там па л. 179 об. дю-Ман з великою похвалою зазначає чистоту пелюшок у мус^лманських немовлят і подає малюнки тих трубочок, через які мочаться немовлята, не занечищуючи ані своїх пелюшок, ані килимів на хатній підлозі. ,98 ніколяї (1551): альб ом типів ; рамузіева збірка подорожей 1550 і д. королівського географа при Генриху II; але для нас має вагу липі його довга подорож до Туреччини 1551 р., куди його вирядив Генрих II в сюїті французького посла д ’ Арамона. В описі своїх подорожів Ніколяї попереду обмальовує побут і норови Алжира, Триполи, взагалі т. зв. Барбарійських володінь, далі пише про острів Хіос, де він побував їдучи до Царгорода, але найбільше спиняється на турках та на инших народах Османської держави, головним чином греках. Це все — в перших трох книгах, і вони для нас найважніші, бо Ніколяї пише в них про те, що він своїми очима бачив. З кінцем третьої книги Ніколяї оповідає про Персію і про Арабію — краї, яких він не бачив. Тут він користується звістками инших авторів — і стародавніх і новіщих. Так само позичає він чужі звістки для оповідання про вірмен і жидів. Великий успіх своєї книги завдячує Мик. де Ніколяї тим малюнкам, які він сам-таки малював з натури. Це переважно типи (у відповідних ко ­ стюмах) турецькі, грецькі, рідше слов ’ янські, жидівські, арабські; прим, є в Ніколяї гравюри — всякі яничари, їхні начальники, турецький кухар, дервіші (один — з газелою, чи, як підписує де-Ніколяї, «guidant un cerf»), купець-араб, купець-жид, купець-далматинець, багато всяких жіночих грець ­ ких типів. В деяких примірниках де-Ніколяєвої праці-альбома бувають гравюри дуже старанно покольоровані; але в дальших передруках, при якихось инших європейських виданнях, що трактують про Туреччину, по ­ даються з де-Ніколяєвого альбому вже лиш чорні гравюри, без фарб. Сюди належить додаток до II тома де-В і ж е н е po в or о перекладу з Халкон- діли: «Histoire generale des Tures — de Chaicondyle, p. Blaise de Vigenaire. De plus — les figures et descriptions, par NicolaY, t. II, Париж 1662, in-folio. Цей додаток має 64 лл. 1 ). 11-12. Італійські всезбірки історично-географічних звісток про Туреччину: Рамузіо 1550, Сансовіно 1561 і д. 11) Венетець Дж.-Б. Рамузіо (Giambattista Ramusio, нар. 1485, пом. 1557; венец. посол у Парижі, Швайцарії, Римі, секретар венец. Ради Десятьох): Raccolta de Не navigation! et viaggi; nelle quali con relatione fedelissima si descriuono tutti quei paesi che da gia 300 anni sin ’ hora sono stati scoperti cosi di verso Levante et Ponente, come di verso Mezzo di, et Tramontana. Венеція, т. 1-1550 (друге видання 1554); т. П-1559; т. Ш-1566. Инші видання: 1563-1574; 1583-1613. Не в усіх виданнях кожен том одна ­ ково повний, і найкраще брати т. І вид. 1563, т. II вид. 1583, т. Ш вид. 1565 — з тим додатком, що вийшов 1606. Рамузієва всезбірка подорожей — одно з найцінніших видань XVI в. Із цієї шахти ще й досі доводиться дослідникам дуже багато черпати. Зібрано подорожі — не механічно, але з відповідними вступними статтями, де Рамузіо, учений географ-той та історик, подає цікаві уваги до кожної вміщеної в нього подорожи. Частенько для пізніших . 3 ) Саме з де-Віженера (через цинкографічні міркування), а не безпосередньо з де- Ніколяєвого оригіналу, подав я обр.азок «Marchant Juif» у своїй «Історії Туреччини», Київ, 1924, ст. 84. ,99 РАМУЗІЄВА ЗБІРКА ПОДОРОЖЕЙ 1550 І Д /, САНСОВІНО (1521-1586) поколіннів Рамузієва всезбірка заміняла собою перводруки; з неї, а не з перводруків, робилися дальші передрукй і переклади * ). ’ ) Прим, в «Библіотекѣ иностранныхъ писателей о Россіи» (М. Калістратова та В. Семенова) і Барбаро, і Контаріні, 4 Альберт Помпейський — всі передруковані та пе ­ рекладені на російське не з давніх оригіналів, а з Рамузія, «изъ знаменитагЬ собранія Рамузіо» (див. т, І, Спб. 1836, передмова до «Письма Алберта Кампензе», ст. 5). 2 ) Цю видатну подорож римського патриція Лодовика Вартеми вже був опубліку ­ вав Sim. Gryna ’ eus у своїй збірці «Novus orbis regionum» (Базель 1532, див. ст. 187-291; in-f.), але то лиш латинський переклад, а не італійський оригінал. 3 ) Подорож Мик. Конті до Індії (поверн. 1444), яку ми знаємо через IV кн. «De varietate Fortunae» Подджо Браччоліні, існувала в латинському друкованому виданні ще бл. 1492 р.; Рамузіо дає її по-італійськи, тільки-ж перекладає не з латини, ба з еспан- ського перекладу (Севілья 1518). Див. у. Рамузія т. І, ст. 339. 4 ) 3 Рамузія взяв оцю статтю про черкесів Клапрот і вмістив у першому томі своєї «Кавказької подорожи» 1807-1808, розд. XXVII. Б ) Див. Вреденъ: «Государствовѣдѣніе Сансовино и Всемірныя реляціи Ботеро» (Спб. 1866). «Всемірныя реляціи» — це Giov. Во te г о: Le relation! universal! divise in quattro parti. Nella prima parte si contiene la descrittione dell ’ Europa, dell ’ Asia e dell ’ Africa… і т. д. Venetia 1599. 2-ге виправл. вид. 1602; і ин. (прим. Венеція 1640). Того самого Ботера вкупі з Ґвідо de Brueqs — латинська переробка: Mundus imperiórum. … libri quattuor complectenteś universale theatrum omnium regnorum et magnorum imperiorum totius universi (Кельн 1598), де ст. 65-147 містить звістки про Татарію, Китай, Сіам, Персію, Японію, Для орієнталіста мають вагу тільки І і II т.т. «Raccolt»-n Дж. Рамузія. • В томі першім містяться подорожі в Африку, країну пресвітера Йоана (Regno del Prete Gianni), в Індію. Тут і картагенський подорожній Ганон в італій ­ ському перекладі, і Васко де-Гама кінця XV в., і Лодовіко Вартема 1502-1508 * 2 ), і класичний грек — Іамбол (за Діодором Сіціл’йським), і Неарх — мореплавець Олек ­ сандра Македонського, і Арріянів «Об ’ їзд Червоного моря», і подорож до Індії Миколи Конті XV в. 3 ), і той граф-венетець, що з Єгипта і з Суеса приневолений був 1538 поїхати вкупі з флотою єгипетського паші до португальської Індії, щоб воюватися проти португальців. І баг. ин. \ В томі другому: Марко Поло; — Гайтонова «Історія татар»; — Анджолеллове «Життя й діяння Узуна Хасана, шаха перського» (про його війну з султаном Мѳхѳммедом II); — подорож одного купця до Персії 1507-1520 (автор виїхав з Алепа в північній Сирії і, вкупі з військом шаха-Ісмаїла, переїхав Малу Аз ю, Месопо ­ тамію й Вірме.нщину, а знав він мови турецьку, вірменську та арабську); — подорож Йосафата Варбаро до Тани 1436 та Амвросія Контаріні до Персії 1473; — лист Альберта Кампѳнського про Московію 1524 та запис розмов Павла Джовія з московським послом Димитрієм Герасимовим 1525; — Арріянів лист до імператора Гадріяна про Чорне море; — про норови черкесів — генуезця Джорджі Інтеріяно 4 ); — Герберштайн про Московію; — подорож Катеріно Дзено до Персії 1471-1474 та инших Дзенів на північ Европи; — подорож до Татарії 1247 черців-міноритів в посольстві од папи Інокентія IV (Плано Карпіні); — опис Сарматії Олександра Ґваньїні XVI в., та обох Сарматій Матвія з Міхова (краківського каноника ХѴ-ХѴІ в.). Третій том у Рамузія містить безліч подорожей до новоодкритої Америки-, але в кінці єсть подорож і до Ост-Індії Чезаря де Федерічі, та подорож до Індії через Сирію, та голандська подорож до Китаю. 12) Франческо Татті Сансовіно (народ. 1521 р. в Римі, пом. 1586 у Венеції), історик Венеції та Австрії й усесвітній історик-державозна- вець, що бере на увагу й державний лад і джерела прибутків кожної дер ­ жави 5 ) — він туркам присвятив свої праці: ,100 САНСОВІНОВА ВСЕЗБТРКА, 1561 а) всезбірку His tor i a universale dell ’ origine et imperio de ’ Turchi, nella quale si contengono le leggi, gli off ici, і costumi e la militia di quella natione; cou le vite de’principi Othomani. Венеція 1561; там само 1564, 1568, 1582 (505 ст. in 4°); 1600, 1654 (471 ст.). б) G 1 ’ Ann ali Tur ch es chi, overo vite de * 1 principi della casa Otho- mana, né ’ quali si descriuono tutte le guerre fatte dalla natione de ’ Turchi in diuerse prouincie del mondo. Венеція 1568 та 1573 (12 лл . + 224 ст.). Індію, царство пресвітера Йоана. Переклали Ботера й поляки: Relacye powszechne і т. д. — Jana Bot era Benesiusza, Краків 1609; 2-ге видання 1659. З ці ого 2-го краків ­ ського видання зроблено, в Москві 1681 р., білоруського переклада: «Театрумъ свѣта всего, на которомъ… народовъ, краевъ, мѣстъ нѣцыи нравы, богатства и иныя признаки выставленныя, по влоску прежде Яномъ Б о т е р о м ъ Бенесусомъ описанныя, а послѣ съ влоскаго на польскій языкъ… вѣрне вытолковано». Білоруський переклад залишивсь недрукований; про рукописи XVII та ХѴПІ вв. див. у А. Соболевського: «Переводная литература Московской Руси», Спб. 1903, ст. 56-57 (= Сборн. Отдѣл. Русск. яз. и слов. Акад. Н., т. 74, No 1). *) В тих виданнях автор пишеться не Камбіні, а Гамбіні. Для джерелознавства має вагу не тая Сансовінова праця («Annali»), де він виявив певну самостійність, обробляючи чужі звістки, а навпаки — важлива саме-іменно тая («Historia universale»), котра з ’ являється все- збіркою чужих , звісток. Ось що є в Сансовіновій всезбірці «Historia universale dell ’ origine et im ­ perio de ’ Turchi» (Пагінації не подаватимем, бо вона в різних виданнях дуже не збігається): Генуезець М е н а в і н о (раб Баєзіда II та Селіма І Грізного, що втік під ­ час Чалдиранського бою 1514 р.): І costumi de ’ Turchi і т. д. — про турецьку релі ­ гію й державу, про запанування Селіма Грізного серед усобиць та про його війну проти шаха Ісмаїла 1514. Менавіно вже був друкований у Венеції 1548 та у Фло ­ ренції 1551; а після Сансовіна, вже в латинському перекладі, надрукував його й Лоніцер у своїй всезбірці (див. нижче, No 14). Серб Варт. Джюрджевич: «Про норови турків» — це вищезгадувані вже записки бранця бл. 1541 (у нас No 5). Луїджі Бассано із Зари (бл. 1540): Informatione (кардиналові Ніколо Рі- дольфі) про турецький побут. Хведір Спандуґін (Кантакузин; народ, бл. 1450): a) Vita di sach Ismael et Tamas, re di Persia; 6) Commentari dell ’ origine de ’ principi Turchi (що вже друкува ­ лися у Флоренції 1532 та 1551). Андреа Камбіні (чи Ґамбіні, часів Селіма Грізного): Давніша історія тур ­ ків (у тому числі — здобуття Царгороду 1453) і теперішнє становище. Це вже дру ­ кувалося у Флоренції 1537 (Della origine de ’ Turchi) і в Венеції 1541 (укупі з «Сот- mentario» П. Джовія та Скандербеґовим життєписом) *). Вкорочено звуть Ґамбінієве писання: «Cose Turchesche». Паоло Д ж о в і о: Informatione a Carlo Quinto Imperatore (1531), — це те саме, що по-латині зветься «Turcicarum rerum commentarius» (друк., прим., у 3-ій частині Бібліяндрового латинського Корану, Базель 1543; у нас No 4). Секретар Малатес ти, венеціанського полководця: Лист (Lettera) про війну венеціянців з Мехеммедом II. Маріно Б ар леті о (скутарійський ксьондз XV-XVI в.): «Скутарійська обло ­ га» (1478-1479). Це переклад; а латинського оригінала надруковано у Клявзера 1556 (див. нижче, No 13) та в III томі Лоніцерової всезбірки (No 14), що вийшла в світ пізніш. ,ВСЕЗБІРКИ САНСОВІНа 1561 ТА КЛЯВЗЕРА 1556 101 Анонім: Здобуття о-ва Пегропонта (Евбеї, 1471) — те, що потім по-латині у Лоніцера No 14. Паоло Джовіо: De ’ fatti illustri di Selim, imperator de ’ Turchi. Яків Фонтане (Pontano), родоський лицар 1522: Della guerra di Rhodi=Cy- леймана І Пишного війна проти родосців, — те, що по латині в Римі 1524 тау Кляв- зера 1556 та в І томі у Лоніцера. ї Листи самовидців Леонарда Хіоського та руського митрополита Ісидора про те, як турки здобули Царгород 1453 (по лат. у Клявзера). Христоф. Ріккеріо (Richer): La presa di Castel Nuovo in Dalmatia (1539) nop. під Xs 7. Анонім про турків (1538). Ант. Фр. Чірні (Cirni Corso): L ’ impresa delle Gerbe, fatta dal catolico re Filippo (1560). П. Джент. ді-В а и д о н і о: Impresa di Malta (1565). П. Ko н тарі ні: про війну Селіма II (за о. Кипр) з венеціянцями (1572). A Soldati et a Christian! che sono su Г armata della Serenissima Signoria di Venetia. Італійські переклади, які подав Сансовіно, не належать до найкращих. Прим., коли порівняти латинський текст Барлетієвої «Скутарійської облоги» (надрук. у Клявзера 1556 та у Лоніцера) з Сансовіновим італійським пере ­ кладом, то, окрім неточностів (часом дуже прикрих), ми знаходимо ще й чималі вкорочення. А иноді знов ми бачимо в Сансовіна власні вставки- інтерполяції. 13-15. Всезбірки німців: а) Клявзер при латин, перекладі Лаон. Халконділи 1556; б) Ло- ніцер, 1578; в) «Туркогреція» Крузе 1584. 13) Дуже допомічна — Клявзерова всезбірка 1556 при його ла ­ тинському перекладі турецької історії Лаоніка Халконділи: L а о п і с і С h а 1 con dy 1 ае Atheniensis de оті ginę et rebus gestis Turcorum libri decem, nuper a graeco in latinum conuersi: Conrado Clausero Tigurino in- terprete, Базель 1556, ст. 22 (praefatio)+646 in fol. Латинський Клявзерів переклад з грека Халконділи XV в. міститься тут на ст. 1-180. Далі йде збірка всяких инших джерел: Ст. 181-220. Попереду — на однакову тему під заголовком: «De origine Tur- carum»=3 в і д к и турки взялися [і дальша їхня початкова історія] — а) Тео- дор Газа (f 1475; ст. 181-183; це переклад з грецького); б) венепіянець Джованні Батіста І г н а т і й (ст. 183-185); в) Микола С а г у н д і и о, евбейський епіскоп XV в. (ст. 186-190); г) loannes Ramus (ст. 191-217, кінчаючи Сулейманом Пишним); д) Andreas a Lacuna Secobiensis (ст. 217-220, кінчаючи Сулейманом Пишним). Сг. 220-235. Хроніка про турків Вольфґанґа Дрекслера, до 1550 р. [Ця хроніка зробилася дуже популярною. З доповненьями Іо. Розіна вона вийшла в Ляйпцігу 1594. А в XVIII столітті вийшла вона і в російському перекладі: «Ту ­ рецкой и сарацинской лѣтописецъ Волфганга Дрехслера», М. 1788] ‘). . ‘) Точний заголовок російського видання: «Турецкой и Сарацинской лѣтописецъ Волфганга Дрехслера. Исправленный и умноженный Георгіемъ Фабриціемъ Хемниц- кимъ, съ прибавленіемъ Іоанна Розина. Перевелъ съ латинскаго языка студ. Иванъ Богомо ­ ловъ. Съ указнаго дозволенія. Въ Москвѣ, въ типогр. при театрѣ у Хр. Клаудія, 1788 года». Тут на ст. I — XXXII міститься загальний вступ «О происхожденіи турокъ и о турецкихъ императорахъ», а самий «Лѣтописецъ» — це ст. 1-294, причому ст. 1-36 зветься «Сарацинское царство» (події 596-1291 рр ), а ст. 37-294 то «Турецкое царство» (од 1300 до 1592 рр.). In 8-ѵо. ,102 КЛЯВЗЕРОВА ВСЕЗБІРКА, 1556; ЛОНІЦЕРОВІ ‘ «ХРОНІКИ» 1578 От. 235-248. Petrus Perondinus Pratensis: Тамерланів життєпис. Ст. 249-312 Кал лі мах: Варнинська катастрофа 1444 р. Ст. 313-327. Леопард Хіоський: Завоювання Царгорода 1453 р. Ст. 327-332. І Сидір, б. митрополит московський-про те саме. Ст. 332-340. Сабелліко: Турки на р. Ізонцо під Венецією, 1477-1478. Ст. 341-368. Коріолан Чепіоне: Діяння венец. адмірала Моченіґо проти турків Мехѳммеда II (було своєчасне видання в Венеції 1477). Ст. 369-382. Бернард Брайде нбах: Як Мехеммед II облягав Родос. Ст. 382-440. Маріно Б ар леті о: Як Мехеммед II завоював Скутарі. Ст: 441-444. Henricus Р е n і a s: Лист про турецько-перську війну 1514 р. Ст, 444-501. Яків Фонтан: Про Родоську війну Сулеймана Пишного. Ст. 502-532. Melchiorus S о і t е r u s: Сулейманова війна в Угорщині. Ст. 532-546. Aloysins Armerius: Боротьба імператора Карла V за Голету та Тунис 1585 р. Ст. 547-589. lóannes Et robins: Туниська війна Карла V 1535 р. Ст. 590-594. Іоан К р і с п, герцог Егейський: Як турки завоювали о. Наксос 1537 р. Ст. 595-604. Микола Віллоґаньон: Війна Карла V в Африці. От. 604-628. Іо. Март. Стелла: Турецькі успіхи в Угорщині 1543 sąą. Ст. 618-646. Стелла: Турецькі успіхи в півн. Африці коло Туниса, або «De Aphrodisio cap to». 14) Филип Лоніцер (Phil. Lonicerus, нім. всесвітній історик, пом. 1599): всезбірка Chronicorum Turcicorum, in quibus Turcorum origo.prin- cipes, imperatores, bella… et caetera hue pertinentia, continuo ordine et perspicua brevitate exponuntur… (tomi tres). Omnia nunc primum bona fide collecta, sermoneque latina exposita a Philippo Lonicero, Франкфурт на Майні 1578; та 1584; т. І — ст. XVI + 435 + покажчик 12 ст., іп-8°, петитом; тт. ІІ-ІП — значно менші. Зміст І т. такий ’ ): Посвята од видавця (ст. І-ХШ ненумер.) та зміст (ст. XIV). Передмова од Ф. Лоніцера (ст. 1-3) та його-ж таки історія турків аж до Селіма II. Починає він з історії Мохаммеда та халіфів (ст. 1-9), коротко переходить історію сельджу- ків та хрестових походів (ст. 9-16), і допіро тоді викладає османську історію аж до своїх часів (до ст. 74). Про військовий лад у турків — теж Лоніцер (ст. 74-80; тут і про мову, вживану при дворі султанів). Ант. Менавіно (генуезець, що був у турецькому полоні за Баєзіда II та Селіма І Грізного): De mahometanis Turcorum legibus, religione, vita (ст. 81-190) в латинському Лоніцеровому перекладі з італійської мови (порівн. у нас No 12). Менавіно докладно оповідає про мусулманську віру та про духовний побут (ст. 81-124), обмальовує щоденне турецьке життя, як простих людей, так і сул ­ танів (ст. 124-160), при чому иноді покликається на Варт. Джюрджевича (ст. 156-157), коротко обмальовує адміністрацію провінціяльну (ст. 160-162), докладно оповідає про усобиці поміж османськими султанами (ст 164-186) і кінчає нарисом війни по ­ між султаном Селімом І Грізним та шахом Ісмаїл, м Сефевідом, коли в Чалди- ранськім бою (1514) Менавінові пощастило втікти з турецького полону (ст. 186-190), Бургундець Микола М о ф ф а н е ь к и й: Soltani Solymanni horrendum facinns in proprium filium 1553 (ст. 191-203) — компілятивне оповідання про те, як султанша- українка Роксолана підбила Сулеймана Пишного вбити свого старшого сина (нор. у нас під No 5). J ) Ідемо за виданням 1584 року, яке в нас під руками. ,доніцерові « хроніки » 1578; крузе : « туркогреція » 1584 1OŚ Варт. Джюрджевич (хорват-бранець бл. 1541): De rebus Turcicis» (ст. 204-219). Тут видрукувано не цілий трактат Варт. Джюрджевича (описаний у нас під No 5), а лиш пророцтво про турецьку загибель (ст. 204-209), про долю бранців (ст. 209-215), та про становище христіян, підданих туркам (ст. 215-219). Каллімах: загибель короля Владислава Варненьчика 1444 (ст. 219-315; те, що й у Клявзера). Єп. Леонард Хіоський: лист самовидця до папи римського про те, як христіяни загубили Царгород 1453 (ст. 315-336). Пор. у нас No 12 (Сансовіно) та No 13 (Клявзер). Анонімне оповідання про завоювання о-ва Евбеї = Негропонта 1471 (ст. 336-339). Пор. у нас під No 13 (у Сансовіна). Сабелліко: Турки під Венецією на річці Ізонцо (ст. 339-349) Пор. у нас No13. Як. Фонтан: De bello Rhodio — в поч. пануванвя султана Сулеймана Пиш ­ ного (ст. 349-435). Пор. у нас під No 13 (Клявзер). Зміст т. II: Передмова (ст. І — XVI). Пієтро Контаріні: недавня війна Венеції проти султана Селіма II (ст. 1-109). Див. в нас під No 12 (Сансовіно). Мельхіор С у а т е р: Військові дії Сулеймана Пишного в Угорщині (ст. 109-153). Див. в нас No 13 (Клявзер). Герцог Джов. Кріспі: лист до папи римського про те, як турки здобули о-в Наксос (ст. 153-160). Див. в нас під No 13’ (Клявзер). Джов. Март. Стелла: Турецькі успіхи в Угорщині 1543 і далі (ст. 161-208). Пор. у нас під No 13 (Клявзер). Що до III тома, то Лоніцер його присвятив історії Скандербеґа (Георгія Кастріота), тобто переважно писанням М. Барлетія. 15) Mart. Crusius [1526-1607]: Turcograeciae libri octo — quibus Graecorum status sub imperio Turcico describitur (Базель 1584). Крузе (чи з латинська Crusius) мав у Тюбінгені (з 1559) катедру мови класичної – грецької, але заразом віддавсь і студіям мови та історії новогрецької, — і отая праця «Turcograecia» — найкращий вислід його новогрецьких чи «тур- когрецьких» інтересів. Це збірка окремих статей та листів, які в своїй сумі виразно перед нами обмальовують громадське та церковне стано ­ вище греків XIV, XV, та XVI вв. Всі ті писання — грецькі, але Крузе до всього пододавав латинський переклад. Попереду вміщено тут те, що для нашої мети й має найбільшу вагу: «Історія Царгороду» 1391-1578, з окре ­ мим розділом-посланиєм про те, як турки здобули Царгород — Теодосія Зігомали XVI в. * * ). Ця частина викликала чималий інтерес у тюркологів. От, Гаммер зреконструував промову патріярха Геннадія до Мехеммеда II, наве ­ дену по турецьки, але буквами грецькими — зробив це Гаммер в Fundgru- ben des Orients, т. I (1809), ст. 461 z ). Перекладала Зігомалу з . Крузія і стара Московщина. Відома, прим., «Исторіа политическая Константино ­ польская, отъ Ѳеодора Зигомала историка греческаго исписанная, въ книзѣ же нарицаемоп Туркогреціа гречески и латински тѵпомъ издан- *) Зігомала для історії царгородського завоювання попросту переписав оповідання Матвія Камаріоти: «Сумна повість про те, як турки здобули Царгород». Камаріота був сином православного священика, що загинув підчас царгородської катастрофи 1453, а сам він був доволі відомим філософом-ритором. *) Див: дещо і в П томі Fundgruben. ,104 НЕНЕЦЬКЕ ДИПЛОМАТИЧНЕ ЛИСТУВАННЯ XVI В. ная», що ми її знаходимо і в окремих збірниках, і в доповненому москов ­ ському (кінця XVII в.) перекладі «Хронографа» грецького митрополита Доротея (друк, грецькою мовою .в Венеції 1630, і ин.). Там, при московському перекладі того хронографа, заголовок — такий: «Исторія гражданская о плѣненіи Константинополя, писанная отъ Мартина Крусіа, сирѣчь отъ книги Туркогреціи, начинающаяся отъ шестьтысячнаго девятьсотаго лѣта отъ Адама, отъ Христа же 1392, и кончающаяся даже до’днесь» ’ )• Взагалі Крузіева «Turcograecia» мала в Европі широкий розголос * 2 ). * — Пиша Кру- зісва книга: «Germano-graeciae libri VI» (Базель 1585) далеко не здобула свого часу такої слави, як «Туркогреція». Значно більшу вагу має Крузієве видання — в латинській мові — Ш в а й ґ е р о в о ї п о д о р о ж и: Hodoeporicon sive Itinerarium D. Salomonis Sweigheri Sultzensis qui Constantinopoli in aula legati imperatoris Romani ecclesiasta fuit et e Thracia in Egypto, Pale ­ stine,, Arabia, atque Syria peregrinatus est (1586) 3 ). *) Див. про це А. Соболевського; «Переводная литература Московской Руси XIV- XVII вв.» СПБ. 1903, ст. 359-360 (в 74 томі «Сборника Отдѣл. Русск. яз. и слов. Акад. Наукъ»). 2 ) Новітній передрук з Крузіевої «Туркогреції» ми маємо в відомій паризькій серії Міня: Patrologia Graeca, т. CLXI (Див. ще й т. CLX, ст. 1059: Mathaei Camariotae narratio lamentabilis). 3 ) No 16. Німецький текст Швайґера вийшов у світ значно пізніш — S. Schweigger: Reiss-Beschreibung, Нюрнберг 1664. Записки С. Швайгера дуже змістовні та й багато дають для обпалювання турецького побуту XVI в. 17-20 Дипломатичне листування європейських держав XVI в. Ненецькі Relazioni, вид. Аль- берї; Diarii Маріна Санута; франц. Negbciations, вид. Шарієр; австр. Urkunden, вид. Ґевай; всезбірка всіх европ. трактатів з Портою, вид. де-Теста. Як уже міг бачити читач з попередніх сторінок, ми до нашого пере ­ гляду джерел XVI в» вносимо тільки друковані видання, та й то лиш за ­ гальнішого характеру. Спинятися на окремих брошурах, памфлетах або й більших книжках XVI в-, що торкаються Туреччини не в цілому, а лиш у якихсь поодиноких політичних чи історичних моментах — тут нам не місце й незмога. А тим паче важко було-б згадувати саме отут, себто у вступному огляді, ті незліченні канцелярські ділові документи, що цілими горами пе ­ реховуються в рукописних європейських архівах Венеції, Парижа, Відня, Мадрида, Рагузи, Нюренберга, Мюнхена та ин. Про них треба буде зга ­ дувати і треба буде бібліографічно їх зазначити, не загальний і ширший бібліографічний огляд подаючи, а вже про той чи инший історичний момент оповідаючи. А отут ми зробимо виняток лиш для тих систематично згуртованих і потім надрукованих листів та донесеннів, які посилалися європейськими послами та дипломатами XVI в. з Царгороду до своїх дер ­ жав. Надруковано їх, очевидячки, не в XVI в., бо тоді таке листування (як державна тайна) хоронилося в великому секреті, — опубліковано їх дру ­ ком уже аж у XIX в. 17). Венецьке листуваннями маємо у друкованій збірці: Le relazioni degli ambasciatori Veneti al Senato raccolte, annotate ed edite da Eugenio Alberi, T. HI (= cep. З, T. І), Флор. 1840; т. VI (= cep. З, т. II), Флор. 1844; ,мар . сануто : « діярі Ї», 1498-1534; французькі «Negotiations» 105 т. IX (= сер. З, т. Ill), Флор. 1855. Згадані три томи з цієї Альберієвої всезбірки (вони звуться «серія третя») присвячено донесенням спеціально з Туреччини, часами з оглядом і на Персію. Хронологічно найстаріщі реля ­ ції треба у Альбері шукати в 1-й половині т. ІХ-го, починаючи з відчиту Андрія Ґрітті в Сенаті 1503, де Ґрітті дає влучний опис двора Баєзіда II Святого з видатними його сановниками; по Ґріттієвій реляції йдуть у 1-й полов. ІХ-го тома посольські інформації про часи Селіма І Грізного та його сина Сулеймана І Пишного, переважно початкових літ Сулейманового панування (запан. 1520). А котрі реляції торкаються пізніших часів Су ­ лейманового султанування (почин, з 1534) та Сулеймцнових наступників до 1592, ті вмістив Альбері в III та VI т.т.; доповнення-ж до них — треба шукати в IX т., тільки вже в 2-ій його половині: там надруковано посоль ­ ські донесення з Царгороду часів Мюрада III, починаючи з 1583 р. і кін ­ чаючи 1594 р. Зрештою й по инших томах цього видання, де Альбері вмі ­ стив ті посольські донесення, що. їх писали ненецькі посли вже не з Цар ­ городу, а перебуваючи при дворах європейських, теж можна натрапити цікаві дані про Туреччину. Всі, котрі Альбері подав, реляції чи донесення ненецьких послів — це, правду кажучи, дуже старанні, добре продумані роз ­ відки, а не повсякденне листування про біжучі справи. Деякі з них — то со ­ лідні трактати про Туреччину, про її побут, її обставини політичні, еконо ­ мічні; а взагалі й усі инші, коротші, визначаються своєю змістовністю і точністю; — вони докладні, одначе без зайвої балаканини. — Єсть і продов ­ ження цього Альберієвого видання, але то вже для історії XVII в.: Bar о z z і е В е г с h е t — Relazioni degli ambasciatori e baili Veneti a Costantinopoli, 2 чч., Venezia 1873. 4-І, 1602-1640 pp. (ст. 1-434).4.11, теж 1602-1684 (ст. 1-355). 18). Деякі з тих старших венецьких реляцій, що опублікував Альбері в своїй збірці, друкував він не безпосередньо з первописів, а з тих копій, часом укорочених, що заховав для нас у велетенській венецькій хро ­ ніці чи «Діяріях» Маріно Сануто XVI в. Автор був син венецького сена ­ тора і сам сенатор, член «Венецької Академії» (т. зв. 1-ої), народ, у Ве ­ неції 1466, пом. 1535. У своїй збірці, яка становить собою 58 рукописних тт. in-folio, Сануто призбирав протягом 39 літ (1495 — 1534) всі посольські до ­ несення, консульські декрети, дипломатичні трактати і инші цікаві венецькі документи. Ці надзвичайно цінні Санутові «ДіяріЇ» не були надруковані ані в XVI віці, ані довго ще пізніш, геть аж до наших часів. І тільки на межі XIX і XX вв. вийшло нарешті в світ друковане видання — Marino Sa ­ nu to: Diarii (1496-1533), pubbl. per cura di F. Stefani, R. Fulin, M: Barozzi, G. Berchet, M. Allegri, con prefazione di G. Berchet, 59 тт. in 4-o, 1879-1902. Звичайно, що тут зібрано документи дипломатичних Венеції зносин не тільки з Портою, ба й з усіма європейськими дворами. 19). Французьке дипломатичне східне листування XVI в. в тім числі і з Царгороду, маємо ми в збірці Е. Шарієра: Negotiations de la France dans le Levant ou correspondances, mómoires, actes diplomatiques des ambsasa- deurs de France a Constantinople et des ambassadeurs, envoyes ou residents a divers titres a Venise, Raguse, Rome, Malte et Jerusalem, en Turquie, Perse, Georgie, Crimee, Syrie, Egypte etc. et dans les etats de Tunis, d ’ Al- ,106 НІМЕЦЬКЕ ЛИСТУВАННЯ З ПОРТОЮ XVI В.;’БУЗБЕК, 1554-1563 ger et de Maroc, publie pour la premiere fois, 4 тт. in 4°, Пар. 1848-1860 (разом бл. 3300 ст.). В перших трьох томах (Пар. 1848-1853) містяться ли ­ сти і депеші французьких дипломатів од часів короля Франциска І до Генриха ПІ (1515-1580). Т. IV, що вийшов пізніш (1860), подає нам фран ­ цузьке листування останніх 20 літ XVI в. та поч. XVII в. Французькі ди ­ пломатичні документи та депеші різко одрізняються од венецьких. Це зовсім не ті зразкові трактати-реляції загальнішого характеру, які явля ­ ються типовими для дипломатичних послів венецьких. Французька корес ­ понденція — то документи переважно біжучого моменту, цікаві картинки- ескізи, що з гальською спостережливістю, жвавістю та дотепністю освіт ­ люють щоденні події, иноді замість діловитости переходячи і в causerie. 20). Німецькі дипломатичні відносини з Портою ілюструє, при ­ наймні для частини XVI в., збірка Антона Ґевая: Urkunden und Acten- stticke zur Geschichte.der Verhaltnisse zwischen Óstreich, Ungarn und der Pforte im 16 und 17 Jahrhunderte aus den Wiener Bibliotheken und Archi ­ ven herausgegeben von Anton von Gevay, Відень 1838 і д. Тут між ип- шим видано цікаві листи австрійських послів з Царгороду: Гоберданца, Юришича, Єроніма Задарського, Барзиці, Ласького, Герберштайна і ин. 21). Нарешті в цій самій рубриці ми зазначимо всезбірку де-Т ести (de Testa): Recueil des traites de la Porte ottomane avec les puissances etrangeres depuis le 1-er traite conclu en 1536 entre Suleyman I-er et Fran ­ cois I-er jusqu a nos jours. Це велике видання, здається, ще й досі не скін ­ чене (останній том, який я мав у руках, це був ХІ-ий, 1911). Документи тут друкуються не мішма для всіх європейських держав, а навпаки — кожній окремій європейській державі присвячуються окремі томи. Для XVI в: мають вагу, очевидячки, лиш початкові нумери кожної колекції. 22-27. Історичні писання про турків у дипломатів-політиків Німеччини кінця XVI в.: а) Бузбек 1554-1563; б) Буасардові портрети, зібр. бл. 1563; в) чех Вратислав 1591; г) антитурецька збірка Дав. Хитрея 1595 р.; д) Рейснер_1598. 22) А. Ґ. Бузбек [1522-1592]: Augerii Gislenii Busbequii d. Lega- tionis Turcicae epistolae IV (1554-1562), quarum priores duae ante aliquot annos in lucern prodierunt sub nomine «Itinerum Constantinopoli- tani et Amasiani» 1 ). Eiusdem de re militari contra Turcam instituenda con ­ silium. Париж 1589. В 2-му виданні (Антверпен 1595) додано ще неве ­ личкий опис того посольства, що 1562 р. вирядив султан Сулейман Пиш ­ ний до імператора Фердинанда. Турецький посол, поляк з роду, проголосив свою промову перед імператором у Франкфурті мовою слов ’ янською, — і Бузбек дав її переклад (він знав семеро мов, і по-слов ’ янськи теж умів); подав Бузбек теж переклад вірчої грамоти того турецького посла. Дальші видання: Ганав 1605; Мюнхен 1620 (541 ст. in 12°); Ганав 1629 (ст. 367 малої вісімки); ельзевірне видання геть-усіх Бузбекових писаннів: «А. G. Bus- 1 ) Цей заголовок натякає на той факт, що сім тому літ перші два Бузбекові «листи» самовільно надрукував, без авторового дозволу, Люд. Карріон — під титулом: «Itinera Constantinopolitanum etAmasianum et de re militari contra Turcas instituenda consilium» (Антверпен 1582). , буасардобі « султанські портрети », бл . 1563. 107 bequii Omnia quae exstant» (Лейден 1633; ст. 598 in 24 0 ) 1 )» таке саме вид. 1660 (того самого року передрук, і в Оксфорді). Потім відомі видання «Епістол»: Ляйпціг 1688, Базель 1740. Німецький переклад —Франкфурт 1596; по французьки: Париж 1646. — Фландрієць Бузбек, д|же освічена й талановита людина, був дипломатом німецького імператора Фердинанда та його наступників, і оті чотирі дуже змістовні «Епістоли» виникли як ре ­ зультат його восьмилітнього при дворі турецького султана перебування в характері посла од імператора Фердинанда. J ) На стор. 8-11 цього ельзевірного видання 1633 міститься Бузбеків життєпис. 2 ) В первописи надруковано (чи, точніш, вигравірувано): «usque ad Mahdmetem lb (не III). Тільки-ж це явна помилка, що зробив її ритівник (де-Брі). Бо сам Буасар у кінці книжки (ст. 356) зовсім точно зазначає, що доводить свою працю до 1595 р., коли помер Мюрад III, «Muchemete-filio Imperii successore relicto». А цей Мюрада III filius i був Мехеммед ІІІ-ій. ,- ’ ) Фототипічну репродукцію з Беллінієвого портрета Мехеммеда II можна знайти прим, у розвідці L. Т h u a s и е: Gentile Bellini et sultan Mohammed II, Париж 1888 23) Ж. Ж. Буасар[д][ 1528-1602]: -Vita е et icones Sultanorum Tur – сі c o r u m, principum Persarum aliorumque illustrium heroum heroinarumque, ab Osmane usque ad Mahometem III * 2 ). Ad vivum ex antiquis mettallis effictae, primum ex Constantinopoli D. Imp. Ferdinando [f 1564] oblatae, nunc descriptae et tetrascichis succinctis illustratae a Ja. Jac. Boissardo Vesuntino. Omnia recens in aes artificiose incisa et demum foras data per Theodorum de.Bry Leod. civem. Франкфурт на Майні ’ 1596, ст. Х + 361, in 4-to. — Буасар, латинський поет XVI в. і заразом художник-археолог, зроду був француз із Безансона (Boissardus Vesuntinus) та через свій художній нахил до циганського життя ще замолоду почав тинятися по світах, а пізніш не міг жити на батьківщині ще й через те, що пристав до гуґе- нотів. Довгенько жив Буасар в Італії, жив і в турецько-підданій Греччині — на островах Архіпелага, побував і в Царгороді і вивіз ■ ізвідти до Німеч ­ чини всякі антикварні колекції, в тому числі збірку султанських та инших турецьких портретів (icones). Він їх — як видко з вищенаведеного заголовка — підніс був імператорові Фердинандові (пом. 1564), що в його державі Буасард оттоді найбільше й перебував (переважно жив Буасард у Меці, там і помер). В якій ’ мірі ті Icones відповідають реальній дійсності, сказати важко. Прим., портрет еміра-Османа, основника османської династії, е явна фікція, як не Буасардова, то тих людей, од кого Буасар дістав того пор ­ трета ; адже напевне ніхто ніколи не малював Османової парсуни. Та й портрет пізнішого султана Мехеммеда II Завойовника має в Буасардовій колекції хіба далеку схожість із тим образом, що намалював з натури для самого Мехеммеда II талановитий італійський маляр Джентіле Белліні 3 ). Найближчі до живих оригіналів були, очевидячки, ті нумери з Буасардової збірки, які малювали сучасних Буасардові живих людей XVI в. До пор ­ третів пододавав Буасар і життєписи, часом коротенькі, часом довші. Дже ­ релом для цього був Буасарові почасти П. Джовіо (диви передмову до «Vitae et icones» ст. IV); почасти став за джерело «той турецький літопис, [=кадия Джемалія XVI в.], що його привіз із Царгороду до Відня імпе- ,108 БУАСАРДОВГ «СУЛТАНСЬКІ ПОРТРЕТИ», БЛ. 1563 риторові ФердинандовіГіеронім Бек, а переклав на німецьку мову І. Ґодье, по ­ тім під заголовком Annales Turcici — І. Левенклав» (leones ст. 1) ’ ). Але без ­ перечно — і це ми далі побачим — були в Буасара ще инші європейські джерела. Зміст ®уасардових «Vitae et icones» такий: Передмова (ст. ПІ-Х). Декільки вступних слів (ст. 1-3). Життєписи з портретами: Осман (ст. 4-8); — Баєзід Йилдирим (ст. 10-14); — Сулейман Баєзідович (ст. 16-18); — Муса, його брат (ст. 20-22); — Мехеммед І (ст. 24-26); — Мюрад II (ст. 28-38); — Мехеммед II Завойовник (ст. 40-46); — Баєзід II (ст. 48-62); — Скандербеґ (ст. 71-77 J-71-72) * 2 ); — Скандербеґова жінка Donice (ст. 74-76); — Скандербеґів небіж Ameses Castriota (ст. 78-82); — албанець Tanusas Thopins (ст. 84-86); албанець Mosachus Gólemius (ст. 98-99 + 93-92); — Торлак- дервіш (ст. 94-99) 3 ); — кизил- баш Teckel ScachocuHs (ст. 100-105), — що його живого спалив шах-Ісмаїл 4 ); — Ismael Sophi, Persarum rex (ст. 102-114); — Мустафа-паша (ст. 116-120), — що ганебно загинув од Селіма І; — Сінан-паша, теж Селімових часів (ст. 122-126); — Селім І Грізний (ст. 129-139); — єгипетський султан Кансу Гаврій (ст. 140-145); — його наступ ­ ник Туманбей (ст. 147-151); — каїрський суддя Orchamus Gobaeus (ст. 152-154); — його жінка Salomahe (ст. 156-157). *) Про епохальні Левенклавові писання мова у нас нижче, під No 28. 2 ) Пагінація в Буасардовій книзі дуже недбала: однаковими цифрами нераз пагі- нуються неоднакові сторінки, і навпаки — в суцільному, ніде неперерваному тексті тра ­ пляється перерване пагінування. 3 ) В зменшеному вигляді я передрукував малюнок «Торлак» у своїй «Історії Туреччини», К. 1924, ст. 32. 4 ) «ut aucior est Spanduginus» (ст. 105). ’ ) I Сулеймана Пишного, і українки Роксолани портрети передрукував я в «Історії Туреччини», К. 1924, ст. 133 та ст. 187. ’ ) Буасар відмінює Тагмаспове ім ’ я так, що род. звучить Tammae, а знахідний — Татшат. Без усяких портретів подається стаття «Матеїпсі» (ст. 158-163). А далі знов ідуть життєписи з портретами: Юнус-паша (ст. 164-168), часів Селіма Грізного; — його дружина Манто (ст. 170-171); — Сулейман Пишний (ст. 172-202); — Сулейманова жінка Росса чи Рок ­ солана (ст. 204-209 Е ); — Ібрагім-паша, Сулейманів везір (ст. 210-216); — адмірал Хасан-бей — александрієць (ст. 218-222); — його жінка Tamira (ст. 224-226); — Давид, цар АбеСинський (ст. 228-233); — Сінан-Чофут (hoc est Judaeus) (ст. 234-240); — Сулейман- паша, часів султана Сулеймана Пишного (ст. 242-247); — Лютфі-паша,великий везір (ст. 248-252); — адмірал Урудж Барбароса (ст. 254-258); — його брат Хейреддін Бар- бароса (ст. 260-270); — Mule Assam, rex Tuneti (ст. 272-281); — його дядько Dorax Alarbaeus, cognomento Abusaidas (ст. 282-286); — Абусаїдова жінка Cleone, quae et Calyne vocabatur (от. 288-293); — перський шах Tammas Sophi (ст. 294-300), ’ ); — його жінка Corasi, sive ut alii volunt Martha (ст. 302-304); — Тагмаспів вельможа Ulamas Begus (ст. 306-312); — Olyndus Arabs natione ex Adene (ст. 314-317), часів Сулеймана Пиш ­ ного та шаха-Тагмаспа; — його жінка Medabe (ст. 318-319); — султан Селім II, Роксо- ланин син (ст. 320-329); — Мустафа-паша, навчитель Селіма II (ст. 330-337); — Мюрад III (ст. 338 350 + 353-356). Альфабетний показчик (= ст. 357-361, не пагіновані). 24-25. Аптекар-німець Фридр. Зайдель: «Записки» (1591-1595), та чех Вацлав Вратислав з Митровиць (1576-1635): «Prihody» (1591-1595), писані 1599 р. І Зайдель і молодесенький чех Вратислав належали до чималого посольського гуртку барона Фр. фон-Креквіца (теж чеха зроду), що вира ­ жено було з Відня 1591 р. од імператора Рудольфа II до Царгороду для ,ПОСОЛЬСЬКИЙАПТЕКАГ ЗАЙДЕЛЬ ТА ПАЖ ВРАТПСЛАВ, 1591-1595 109 пересправ про Угорщину. Цікаво, що, не встигло імперське посольство в ’ їхати до Туреччини, як один з членів перейшов на турецьку віру, а не ­ забаром потурчивсь і другий з посольського гуртку, та й то гофмайстср ‘)■ Коли-ж поміж Туреччиною та імператором спалахнула війна (1593), тоді турки посадовили посла фон-Креквіца в Замок на Сім веж, а його сюіту повернули в невольників на галерах чи де-инде, і тільки 1595 р. посоль ­ ство було одзволено та й виїхало на батьківщину. І отож ми од цього по ­ сольства маємо: а) записки посольського аптекаря Фридр. Зайделя (Fr. Seidel): Denk- wiirdige Gesandtschafft an die Ottomannische Pforte (є друков. видання Gorlitz 1711). Зайделеві записки мають вагу не тільки для історії самого посольства (бо Зайдель, через свою медичну професію, був трохи ближчий до посла фон-Креквіца, ніж инші члени посольства), мають вони й ширшу вагу — для історії самої Туреччини. Зайдель був людина інтелігентна й спо ­ стережлива. Кажучи про турецький побут, він спиняється не тільки на по ­ верхових дрібницях, які сами кидаються в очі кожному чужоземцеві, ба зазирає і в економічний побут тодішньої Туреччини, говорить про державні фінансові заходи. З об ’ єктивністю може Зайдель і похвалити те, що вважає за путяще, приміром, великий порядок і добрий лад у турецькому війську, а до того він заразом робить дуже невигідні паралелі з грабіжницькою по ­ ведінкою та сваволею вояків європейських (ст. 90). б) Друге писання, яке ми од того посольства маємо, то згадані «Prihody V. Vratislava і т. д.>, що теж викликають до себе й загальніший інтерес, як дуже цікава картина внутрішнього побуту Туреччини XVI в. з піддани ­ ми їй кр.аями. Друком вийшли «Prihody» тільки в ХѴШ в. (Прага 1777, вид. Пельцель); пізніші видання — 1807, 1855; 4-те вид. 1875, а найкра ­ щеє — 1906). Для Росії спопуляризував Братислава^ зроблений підчас pocif- сько-турецької війни 1877-1878 року переклад К. П ó б ѣ д о н о с ц е в а: «При ­ ключенія чешскаго дворянина Братислава въ Константинополѣ въ тяжелой неволѣ у турокъ, съ австрійскимъ посольствомъ въ 1591 г.»; 1-ше вид. Спб. 1877; нове вид., Москва 1904. Був, очевидячки, переклад старий англійський, бо з нього — німецький: Des Freyherrn von Wratislaw: Merkwiirdige Gesandt- schaftsreise von Wien nach Constantin opel, so gut als ausdem englischen iiher- setzt (Ляйпц. 1786); новий англійський — Лонд. 1862 (перекладач — Вратислав, очевидячки, авторів нащадок) * 2 ). ’ ) Це все ми знаємо з записок і Зайделя і Братислава. 2 ) Ширше про Братислави, про якого пишуть усі нариси історії чеського письменства, див. ще й у П. Матко вич a: I’utovanja po balkanskom poluotoku XVI vjeka (Загреб 1897) в 130 т. «Rad» (юго-слов. Акад.), де взагалі є цікаві вказівки і про инших вольних.чи невольних подорожніх, що одвідали тоді балканську Туреччину. Ми подамо зміст «Приключеній Братислава» за російським перекладом К. Побєдоносцева, Спб. 1877 (in 16-о). Ст. I- XX. Отъ издателя. Ст. 1-56. Книга І — П одорож цісарського посольства з Відня через турецьку Угорщину, Сербію та Болгарію і приїзд доЦаргороду. — Тут позначніші сторінки: ,110 «пѣиѣоди» В. БРАТИСЛАВА, 1591-1595 Про виховання яничарів (ст. 4-6). Турецькі лазні й турецька охайність (ст. 12-15). Каравансараї та імарети (ст. 29-32; пор. кн. II, ст. 74) Турецька по ­ божність, «якою ці погани перевищують нас-христіян» (ст. 33-34). Любов турків до квіток (ст. 45). Страшенне турецьке хабарництво; гроші — єдиний талісман (ст. 46-47). Ст. 57-118, кн. II — П еребування цісарського посольства в Царго- р о д і. Цікавіші сторінки: Турецькі паші — з христіян-рене атів; життєписи деяких (ст. 57-61). Принятія посольства в дівані та у султана (ст. 62-70). Турецька побожність і забобонність (ст. 76-77; ст. 83-85); побожне годування котів, собак, ворон, риб (ст. 81-82). Атмайг дав; кінні та инші забави (ст. 76-80). Пілігрими часом сами себе сліплять, щоб ні ­ чого вже не бачити після Мекки, «де поховано тіло їхнього розпутного пророка» (ст. 83-84). Галатська башта — по літична тюрма (ст. 89-91). Шлюб і весілля (ст. 85-86; ст. 94 97). Історія вже засватаної дівчини-грекині, як її присилував вийти за нього, а не за христіянина-жениха, старший султанський чауш (ст. 91-94); зрада тієї дружини з першим коханцем (ст. 97-100); опис смертної кари для обох; жінку з везапнутим обличчям, вдягнуту в дороге вбрання — втопили, а парубка — повісили ребром на таку (ст. 101-105). Инші турецькі смертні кари (ст. 105-106; порівн. кн. III, ст. 192-193). Турецьке жіноцтво (ст. 106-108); жіноча лазня, «що збудувала дружина турецького султана, русинка з роду» (ст. 108; очевидячки, по ­ кійна Роксолана) Як привезено до Царгороду триста бранців і бранок з війни (ст. 109-110); невільничий базар, де малих дітей продають окремо од матірок; жахливе становище невільників (ст. 110-111). Ст. 119-200, кн. III — П осольство під арештом і в неволі. Окремі сторінки: Виступ турецького війська в священний похід (ст. 128-129). Заарештоване посольство ведуть до шибениць і до моря, ставлячи їх під загрозу смерти і намагаючися приневолити до перехода в мусулманство (ст. 130-137). Зам ­ кнення (ст. 137) до Чорної башти (куди з Царгороду треба їхати «чайкою, тоб ­ то шестивесловим катером», кн. IV ст. 202 і 204). — Гешта цієї третьої книги (ст. 137-200) — то безперечно найважніша частина всеньких Вратис’лавових «Prihod»: дуже драматичний і докладний опис побуту христіян-невільників. Для ілюстрації українських дум треба звернути увагу на гнітючий опис галерної служби прику ­ тих рабів, під доглядом ключника-потурнака (ст. 152-155). Гроші, переслані з бать ­ ківщини «переказовим листом», не дійшли до невільників (ст. 199-200). Ст. 201-238, книга IV — В и звол ення з тюрми і поворот до рідного к р а ю: Як настав новий великий везір, то султан дав наказа визволити посольство; тільки-ж начальник тюрми не хтів виконати султанського наказу, якщо невільники не виплатять йому умовленого хабаря (ст. 209); а Вратиславові загрожувало вічне поневолення іще й через його молоду вроду, «бо турки, особливо потурнаки, охочі до молодих парубків» (ст. 204) ’ ). Безсердечність ненецьких купців у Галаті, а так само й послів французького, венецького та англійського, що не хтіли пози ­ чити австрійським невільникам 200. дукатів (ст. 209-210). Невільників знов мучили в тюрмі, аж доки прислано їм було через венецького купця потрібну суму (ст. 215-216). Поїхали з Туреччини поволі, вкупі з колосальним султановим вій ­ ськом, що йшло походом на австрійську Угорщину; по-при своїх велетенських розмірах турецьке військо посувалося раз-у-раз без усякого галасу і в повному порядкові: «у нас од двацятьох вояків більше буває крику й непорядків, ніж у них сд п ’ ядесятьох тисяч» (ст. 219) * 2 ). Загрозою для життя визволених невільни- ’ ) Пор. у кн. II, ст. 85: «В тутешніх місцях молодим хлопцям загрожує чимала небезпека». Посол фон-Креквіц приневолений був з цієї причини не випускати молодого Братислава кудись самого-одного (ст. 85). 2 ) Ми вже бачили, що й аптекар Зайдель, який їхав теж із цією османською армією, дуже похвалив (ст. 90) добрий лад тієї колосальної армії. Зрештою, на цю турецьку особливість звертають увагу трохи чи не всі європейські подорожні і. XV і XVI віків , « пригоди » в, Б ратислава , 1591-1595; збірка дав , хитрея , 1595 111 ків являлися недисципліновані татари, що грабіжницькими ватагами літали скрізь по околицях (ст. 227-228). їм було байдуже навіть до султанських перепускних гра ­ мот, так само як і до посвідчень приділеного до бранців яничара-охоронника (ст. 229). Ст. 239-248 — Примѣчанія о тъ издателя: Янычары (ст. 239-241; пор. вступ, ст. ХѴІІ-ХІХ: виписка з Бузбека). Турец ­ кая монета (ст. 241). Сигетъ (ст. 242). Селимъ и Баязидъ (ст. 242-243). Константи ­ нополь (ст. 243). Фамагуста (ст. 244). Руская (sic!) Султанша (ст. 244-246). Синанъ- паша (пом 1596; ст. 246). Жестокости [христіанъ] подъ Гатваномъ (ст. 246-248). Історичні примітки, подані од перекладача – Побєдоносцева, носять популярний характер, і позичені вони живовидячки з нім. історії Туреччини Цинкяйзена, без особливої точности. Та й переклад з чеського тексту на російське залишає багато побажати: от, транскрипція турецьких слів і ре- ченнів з латинського альфабета на російський вийшла у Побєдоносцева страшенно плутана; або, знов — «Велика Паланка» обернулася в російському перекладі (ст. 29) в «Ве’ликую Полянку». 26). В 1590-их роках, як сталася поміж Туреччиною та Німеччиною вищезгадана тяжка угорська війна (що привела посольство фон-Креквіца до тяжкого поневолення), ми маємо декільки збірних напів-політичних, напів- історичних писань протитурецького напряму, що в своїй сумі, згуртовані одно з одним, освітляють турецьку історію не в окремих моментах, а за ­ гальний. До таких належить збірка, що склав David Chytraeus (так він підписавсь у передмові, а на титульній сторінці немає його ймення): De causis magnitudinis Imperii Turcici et virtutis ac felicitatis Turcarum in bellis perpetuae — Uberti Folietae і т. д. (Ляйпціг 1595), — невелика книжка in 16°, без послідовної пагінації. Після статті чи промови Уб. Фольєти (складеної вже після Лепантського бою, тобто після 1573) йдуть: 2) Буз ­ бек — Порада, як воюватися проти турка; — 3) Dolium Diógenis — на ту саму тему; — 4) Промова Франциска de Frangipanibus на Ратисбон- ському з ’ їзді 1541 р.; — 5) Дві протитурецькі промови кардинала Виса- ріона Нікейського, ще XV в.; — 6) Іоахим Камерарій — сенаторська промова про війну з турками; — 7) Коротка турецька історія, од монго ­ лів до 1593 р.; — 8) Оповідання про Кипрську (вен.-тур.) війну 1570-1571. 27). Значно багатші всезбірки Мик. Рейснера (1546-1602), професора- юриста ще й ректора в Єні. Nic. von Reusner: a) Epistolarum Tur- cicarum variorum auctorum libri XIV (Франкф. 1598), — рясний збірі давніх і нових артикулів про Туреччину, яку Рейснер скомпілював, повернувшися з німецького посольства (1595) до польського короля Зигмунта Ш, де йшла мова про антитурецьку лігу; – б) Тоді-ж таки Рейснер подбав про видання чи ­ малого трактату, або — краще сказати — низки трактатів Іоана Штурма (Sturmius): «De bello adversus Turcas perpetuo administrando ad Rudol- phum II Romanorum imperatorem, Jena 1598; т. I — л. л. 219; т. II — л л. 51 -{- не- нумер. 31 in 8° (дата на останній сторінці: «Страсбург 1578»). в) Rerum memorabilium in Pannonia sub Turcarum imperatoribusa captaConstan- tinopoli usque ad nostram aetatem gestarum narrationes (Франкф. 1603), Згадаймо, хоч-би, француза деля Брокіера 1430-их рр., який завважає, що невеличка купка французів, де буде душ десятеро люду, робить більше галасу й крику, ніж ціла тисяча турків (вид. Шефер, Пар. 1892, див. ст. 73 та 221). ,112 рейгнер , 1598 і и.; левенклав , 1533-1593 in 4°, — ця Рейснерова збірка різних чужих писаннів дає більше, ніж обіцяє заголовок, бо тут, прим., є Порсієве оповідання про війну між султаном Мюрадом III і перським шахом Мехеммедом Ходабенде. — г) Єсть у Рейс- нера ще й инші компілятивні видання всяких писань про Туреччину. 28. Початок справжнього наукового розроблення турецької історії. Левенклав видає дже ­ рельні «Османські літописи» (1588), інакше — «Турецькі хроніки» (1590), та оброблює за турецькими джерелами «Історію Турків» (1591, 1595). 28) Епохальну вагу мали праці солідного візантолога 1 ) й туркознавця, почасти знавця й московської та польської історії — Левенклава (Lowenklau, Hans Lewenklaw von Amelbeurn, Jo. Leunclavius Arnelburnius). Ганс Левен ­ клав народ, у Вестфалії 1533, пом. у Відні 1.593- Він, замість професору ­ вати на катедрі грецької мови в Гайдельберзі, багато попоїздив по Туреч ­ чині, збираючи матеріяли і для історії Візантії і для історії Туреччини, та й навчився читати турецьких істориків у первописі. Результати своїх довголітніх студій над османською історією він на 1588-1591 рр. подав у двох величезних працях, де єсть і переклади з турецьких хронік (принаймні кадия Джемалія XVI в.), і власні Левенклавові досліди, і — нарешті — нау ­ ково збудований детальний виклад усенької турецької історії. Ідучи за то ­ дішнім ученим звичаєм, Левенклав писав свої праці мовою латинською, та рівночасно- сам таки він дбав і про німецький переклад того, що писав. *) Bursian: Gesch. d. klass. Philol in Deutschland , І (Мюнх. 1883), ст. 234 і д. 2 )Джемалієву хроніку зве Левенклав: «хроніка, що її з Царгорода привіз Бек» (Jeronymus Beck von Leopoldstorff). Часом звуть її «хронікою, що переклав Ґодьс Шпіґель», — це тому, що першим перекладачем цієї Джемалієвої хроніки був Gaudier- Spiegel, — товмач імператора Фердинанда І («а meagre chronicle», «сухорлява хроніка», як її характеризує Ґіббон, лонд. вид. 1862, ст. 1119; рос. пер., том VII, М. 1886, ст. 149; «one of the earliest and most useful chronicles of the Turkish empire», характеризує Джемаліеву працю Ріё в «Catalogue» турецьких рукоп. Брит. Муз., Лонд. 1888, ст. 47). а) Один з тих його туркознавчих фоліянтів зветься по-латині: Аппа- 1 е s sultanorum Othmanidarum a Turcis sua lingua scripti; Joannes Leunc ­ lavius… latine redditos illustravit et auxit usque ąd annum MDLXXXVIII, Франкфурт на Майні 1588 (посмертне видання 1596). — По-німецьки ця праця зветься: Neuwe ChronicaTiirckischer nation,vonTiircken selbs beschrieben, Франкф. 1590 (редакція самого Левенклава; посмерт. вид. там таки 1595). б) Другий такий Левенклавів фоліянт зветься по-латині: Historiae musulmanae Turcorum de monumentis ipsorum exscriptae libri XVIII, Франкф. 1591. — В німецькому виданні ця праця має заголовок: Neuwer Musulmanischer His tor і Tiirckischer Nation… Geschichten, achtzehn Bucher, Франкф. 1595 (це видання — посмертне; тут німецький переклад з латин ­ ської мови йде лиш у деякій частині од самого Левенклава). В «Annales» (чи «Neuwe Chronica») Левенклав подав у перекладі з турецької мови османську історію кадия Мюхйеддіна Д же м а л і я (од за ­ снування Османської держави до 1550 р ) * 2 ) і сам дописав дальший виклад до 1590 р., та ще додав він до перекладу з Джемалієвої хроніки багато власних уваг, почасти в вигляді критичних екскурсів («Pandectes»); по-при все те, цей Левенклавів том більше являє собою сирові матеріяли та під- ,левенклав : « турецькі літописи», 1588, 1590 113 готовчі нариси, ніж наукову обробку. Зате в «Historia» (нім. Neuwer Histori) Левенклав переробив османську історію вже в струнькій системі, часто покликаючися на своє попереднє видання Джемалієвої хроніки, повне його уваг-додатків; тут у Левенклава в цій «Гісторії» слідно також, що він користується не тільки вже виданим у світ Джемалієм, ба й ще неви ­ даними османськими істориками, як, от, Неіпріп Бруський (пис. бл. 1485-1495) та Сінан-челебій Бігіїптій (пис. між 1496-1512) ’ ). Таким чином од Левеп- клава Европа вперше познайомилася безпосередньо з турецькими істори ­ ками, і це був велетенський ступінь наперед в історичній європейській науці. Докладний заголовок 1-ої з двох згаданих праць І. Левенклава — такий: . Neuwe Chronica Tiirckisher nation von Tiircken selbs beschrieben. Volgendts ge- mehrt unnd in vier Bucher abgetheilt. Das Erst (= ст. 1-53, переклад з турецького). Gitabi Teuaricbi, Chronic oder Zeitbuch der Fiirsten Osmanischen Stammens: von ihrem Ursprung, Auffnemen, Regiment, Gewalt, Kriegen, Tugendt, Untugendt, succession, vom ersten Osman Chan bis auff den Sultan Suleiman Chan (себто до Сулеймана Пишного) und das 1550 Jar Christi. Wel ­ ches der Edel und Gestreng Herr Jeronymus Beck von Leopoldstorff etc. im nechstfol- gendem 1551 Jar von Constantinopol mit sich bracht (Це хроніка Джемалія, f 1550, в перекладі, без тур. тексту. Перекладачем був імперський товмач Hans Gaudier, на прозвання Spiegel, а Левенклав порівняв його переклад з турецьким первописом). Das Ander ( == ст. 54-150). Von Tiirckischen Geschichten, die nach dem 1550. Jar Christi biss auffs 1590 zugetragen (а в середині книги, на ст. 54, додано до заголовку 2-ої частини: Gestellt durch Hansen -Lewenklaw, welcher neben andern Sachen auch den langwehrenden Krieg der Tiircken wider die Persianer aussfiihrlich vertfasset aus grundlichem Bericht, so er auff seiner Reyss in Tiirckey von glaubwiirdi- gen Leuten eingenommen). Das Drift (= ст. 151-434). Pandectes Tiirckischer Hislori, Das ist vollkomner Bericht allerley Tiirckischer Sachen und Erklarung derselben (В цих «Пандектах» Ле ­ венклав дає 155 поясняючих статей до перекладу Джемалієвої хроніки. Це — ек ­ скурси різнобірного змісту, що освітляють низку малозрозумілих для європейця або навіть спірних пунктів в історії турків, їхній побут, релігію з дервішівством, географію османської держави, етнографію турецько-підданих народностей або су ­ сідніх (напр. козаків) ’ ) і т. і. Наприкінці Ш-ої книги подається ходяче пророку ­ вання, що іслям, як почався з меча, так і кінець йому буде од меча). Das V і е r d (= ст. 435-535). Etliche Particular Beschreibungen mercklicher und zur Tiirckischen Histori gehorigen Geschicht (Оповідається, як облягав Сулейман Пиш ­ ний столицю Відень 1529 р., оповідається за двірське свято обрізання, та за двір ­ ське весілля. Додано’докладного альфабетного покажчика до всіх чотирьох частин). Alles jetzo durch Hansen Lewenklaw von Amelbeurn unser Teutschen Na ­ tion zu sonderm Nutz und Wolgefailen zusammen gefasset, gestellt, ubersehen unnd in Truck verfertigt, 1595 s ). Gedruckt zu Frankfurt am Mayn. ’ ) Замість іменнів «Нешрі» та «Бігішті» Левенклав цитує імення членів посольства, що їм належали рукописи: von Han iwa Id (= рукопис історії Нешрієвої) та Veranzius (себ-то Вранчич; = рукопис історії Б і г і ш т і є в о ї). Див. напр. в «Neuwer Mus. Histori» (1595) ст. 215 в оповіданні про Тімурове нашестя та про Ангорський бій 1402, де Левенклав попереду викладає події «за рукописом фон-Ганівальда» і заразісінько після того — «за рукописом Веранцієвим». — Завважити варто, ще й Гаммер не знав, що ім ’ я автора >Веранцієвої історії» є Бігіштій: він її зве: «невідомо чия стара хроніка»; див. Hammer: Hist, de Гетр. Ottoman, т. І, Пар. 1835, ст. XXIV. 2 ) Про козаків див. у Левенклава ст. 110, 115, 145, 146. 3 ) Перше видання — 1590 р., але я користуюся оцим, 1595 року. ,114 левенклав : « турецька історія », 1591, 1-595 Другої праці заголовок — такий: Neuwer Musulmanischer Histori Tiirckischer Nation von ihrem Herkommen Auffnemen Geschichten. Auch ihrer Sultan Oder Keyser Lebenund Verrichtungen, wie sie auffeinander gafolgt biss auff Suleiman den anrlern dieses Naniens. Achtzehn Bucher Vermassen auss ihren selbs eigenen Historien und geschriebnen Biichern trewlich und’fleissig zusammcn gezogen, beschrieben und auss dem Latein verteutscht, dass dergleichen von ihren Sachcn und Geschichten nichts so griindlich und eigentlich an tag kommen. Sampt zu ende ange- hengtem vollkommenem Register. Gestellt durch Hansen Lewenklaw von Atnelbeurn. 1595. Mit Rom. Keys. Maiest. Gnad und Freyheit Gedruckt zu Frankfurt am Meyn. O r. 12 (непагінований і^бтуп про велику вагу турків) -p 20 (генеалогіи, таблиці) 476 (істо ­ рія османів на 18 книг) та як-найДокладніший покажчик (31 ст. ненумер.). і Непагінований вступ зветься: «Discurs und Vorred vomjetzigen Stand Tiirckischer Sachen». Тут Левенклав признається, що він попереду був відчував жах перед важ ­ ким тягарем тієї праці, яку він задумав — написати турецьку історію, і лиіп свідомість громадської користи приневолила його покласти на себе це тяжке завдання. ЛевбвиЛав ‘ не належитьтак каже він — до тих мрійників-европейців, ‘ ‘ котрі ладні кинутися в ярмо твердої монархічної турецької влади, сподіваючися, Що тоді настане золотий вік на землі. Він, звичайно, не спориться, що в турків є не одна похвальна риса, «яка засліплює очі й душі багато-декому». От, людям чужої віри турки дозволяють держатися своїх релігійних поглядів і не тягнуть їх за це до інквізиції. Мають турки любов до Знаттів, та й то не до сухошкільних, а корисних для життя. Влада в них — монархічна, ще й до того спадкова, а не виборча, як у Европі. Судівництво вони мають швидке й справедливе, тимчасом як європейський суд — в корінні зіпсований через канцелярську тяганину, клопотання та адвокатське закарлюцтво ’ ). З чого в турецькому державному ладі варто по ­ вчитися, того Левенклав не заперечуватиме і не ховатиме; тільки-ж йому відомі — негативні боки турецької історії та життя та народньої вдачі, і він добачає по ­ знаки, що вже розпочався в Туреччині державний розклад. Тому критична історія Туреччини, що він її подає як вислід багаторічного свого посидющого працювання над перводже.релами, безперечно повинна стати в пригоді для громадянства, з осібна дЛя німецьких вододарів, які мусітимуть воюватися проти турків. Що-ж до Левенклавового викладу турецької історії, то порядок у нього такий: Викладаючи Левенклав турецьку історію, оддає перші шість книг (ст. 1-208) сельджукам та османському XIV ст., аж доки насунувсь Тімур. — Тімуровій навалі, османському лихоліттю й заколотові та султанові Мехемедові І Челебієві при ­ свячено книги ѴП-ХІІІ (ст. 209-297). — Всі инші п ’ ять книг, XI V-X VIII (ст. 297-476) присвячено дальшим п ’ ятьом султанам, кожному осібна книга: Мюрадові II, Мехем- медові II, Баєзідові II Святому, Селімовд І Грізному та Сулейманові І Пишному. В старому паризькому XVII в. виданні Corpus-a візантійських істо ­ риків додано до «Історії Турків Лаон. Халконділи» ще й Левенклавові «Annales sultan o rum Othmanidarum» та «Pandectes historiae Turcicae». В боннській серії: «Corpus scriptorum historiae Byzantinae», де знов ви ­ дано того Халконділу (Бонн 1843), вже Левенклава нема (див- про це в Бекеровій передмові до боннського видання, ст. 6). Із студій Левенклава над історією Польщі та Московії зазначимо: Commentatio de Moscorum bellis [XVI в.] adversus finitimos gestis в дод. до Герберштейна (Баз. 1571) та в Пісторієвій збірці польських істориків, 3 тт. (Баз. 1581) — передніе од його капітальних праць над історією Туреч ­ чини. Як бачимо, підготований був Левенклав до писання турецької історії дуже всебічно. 9 Пор. у мене розділ: «Туркофільство в Европу XVI в.» в «Іст. Тур.» К. 1924, ст. 200-221.