Архів друкованих видань Всеукраїнської Академії НАУК, 1919-1931 рр.
Видання:
Наукові збірники ВУАН
Відділ:
Історико-філологічний відділ
Випуск №:
99
Назва:
Сатиричне та побутове письменство XVIII в. Випуск 1. Твори Івана Некрашевича (Розвідка та тексти)
Автор:
Кістяківська Наталя
Рік видання:
1929
Сторінок:
63
Мова видання:
Українська
Текст роспізнано:
ТАК
Дата завантаження:
25.12.2020
Опис:

Збірники наукових праць Всеукраїнської академії наук за 1919-1931 роки

Оригінал зберігається:
Національна історична бібліотека України

На весь екран

Знайшли помилку? Напишіть нам про це на пошту nibu.kyiv@ukr.net

НАТАЛЯ КІСТЯКІВСЬКА САТИРИЧНЕ ТА ПОБУТОВЕ ПИСЬМЕНСТВО XVIII В. ВИПУСК 1 ТВОРИ ІВАНА НЕКРАШЕВИЧА (Розвідка та тексти) У КИЇВІ — 1929 і СТОР ИЧНО ФІЛОЛО ГІ ЧНИ Й ВІДДІЛ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК. ЗБІРНИК No 99 КОМІСІЯ ДАВНЬОГО ПИСЬМЕНСТВА ПАМ ’ ЯТКИ МОВИ ТА ПИСЬМЕНСТВА ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ, т. II За редакцією Голови Комісії акад. Вол. ПЕРЕТЦА ,ПАМ ’ ЯТКИ МОВИ ТА ПИСЬМЕНСТВА ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ ТОМ ДРУГИЙ, ВИН. 1 ,MONUMENTA LINGUAE NEC NON LITTERARUM UCRA1NAE VETERIS Volumen II, fasc. 1 ПАМ ‘ ЯТКИ МОВИ ТА ПИСЬМЕНСТВА ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ в и д а є К о м і с і я Д я в н ь о г о П и с в м е н с т в а В с е у к р а ї н с ь к о ї А к а д е м і ї Н а у к За редакцією Голови Комісії акад. Вол. ПЕРЕТЦА ТОМ II, ВИ П . 1 У КИЇВІ З друкарні Всеукраїнської Академії Наук 1929 ,НАТАЛЯ КІСТЯКІВСЬКА ТВОРИ ІВАНА НЕКРАШЕВИЧА. УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА XVIII В ІКУ (Розвідка й тексти) У К И ї В І З друкарні Всеукраїнської Академії Наук 1929 ,Бібліографічний опис цього видання вмі ­ щено в „Літопису Українського Друку”, -Картковому репертуарі” та инших покажчиках Української Книжкової Палати. Дозволяється випустити в світ. •3а Неодмінного Секретаря Академії Наук акад. 7. Шмальгавзен. Цю книжку розпочато друком перед тим, як НКО УСРР видав наказа про обов ’ язкове запровадження нового правопису. Київський Окрліт No 232. 1929. Зам. No 877 — 1200 прим. ,ІВАН НЕКРА Ш E ВИЧ І Й ОГО ТВОРИ. § 1. XVIII вік в історії українського письменства відзначається однією характерною рисою, що дуже утрудняє дослідника. На той час, коли в Московщині пам ’ ятки красного письменства, при ­ стосовуючись до теорій та зразків письменства західньо-европейського, відбивають на собі вплив живої літературної сучасности, коли до послуг новонародженого красного письменства з ’ являється дру ­ карський варстат; коли воно поволі набуває ваги естетичного чин ­ ника в житті вищої верстви; коли, нарешті, воно починає відгравати згодом навіть впливову ролю соціального чинника — на Україні ми нічого аналогічного не помічаємо. Навпаки, велика Руїна викликала страшенний занепад у письменстві XVIII сторіччя. Воно лишається десь на боці від великого, битого шляху, яким посувається тодішнє усне мистецтво; воно не доходить до друкарні; воно утворюється десь по кутках, перевалено в нижчій верстві більше-менше освіче ­ ного громадянства, та переховується по рукописах, що частенько гинуть, залишаючи з діяльности часом не аби-якої ваги авторів — мізерні уривки та шматки, часом навіть — тільки ймення та прізвища. Круг спостережень та думок нечисленних авторів стає тісним, вузь ­ ким, обмеженим рамцями провінціонального побуту. Алена щастя — тим різкіше відбиваються в цих цілком безпретеисійнпх творах мало ­ відомих письменників найхарактерніші риси та особливості, того демократичного середовища, в якому ця „обивательська” література утворилася. З цього боку набувають не аби-якого значіння й тво ­ ри Івана Некрашевича, одного з письменників другої половини XVIII ст. Вперше ми чуємо згадки про Івана Некрашевича 1877 року, коли в ч. 10 часопису „Руководство для сельскихъ пастырей” був виданий його твір „Исповѣдь”, не без помилок і, як здається, за копією Церк.-Археол. Музею. Далі, р. 1880 проф. М. І. Петров у книзі „Очерки изъ исторіи украинской литературы XVIII вѣка” (К. 1880, с. 133 — 138) подав уривки з Пекрашевичевих діялогів „Ярмарокъ” та „Исповѣдь”, але без жадного досліду. і ,P. 1885 в XI т. „Кіевской Старины” за березень (сс. 543 — 550) видано анонімний твір „Суплика або замыслъ па попа”, що її потім на поважній підставі залучено до Некрашевичевих творів. У Записках Наукового Товариства ім. Шевченка т. XX р. 1897, кн. VI сс. 1 — 10, О. Лотоцький надрукував статтю „Кілька віршів Івана Пекрашсвича”. Тут подано деякі відомості про Ів. іїекрашевича за Кибальчичевою збіркою його творів, що належить Держ. Публ. бібліотеці у Ленінграді. Автор робить короткий опис цієї збірки і видав всі віршовані листи Пекрашсвича до різних осіб, що ми їх у збірці знаходимо. Р. 1899 в „Кіевской Старинѣ” (т. LXVII, жовт., сс. 3 — 8) В. Нау ­ менко видав знов текст діалогу „Замысл’ь на попа” за рукописом 1798 р. Того-ж-таки року там-же (в т. LXVI, грудень, сс. 128 — 130) надруковано „Дополненіе къ тексту интермедіи „Замыслъ па попа”. II. І. Житецький у своїй праці „Энеида Котляревскаго и древ ­ нѣйшій списокъ ея в’ь связи съ обзором’ь мало русской литературы XVIII вѣка” (К. 1900; сс. 108 — 115) схарактеризував творчість Ів. Не- крашевича, підкресливши, що цей „авторъ растрачивает’ь дарованіе свое на мелочи. Очевидно, онъ не могъ выйти из г ь тѣснаго круга церковно-приходскихъ отношеній и настроеній на болѣе свободный путь поэтическаго творчества”. Докладніший та документальний огляд життя й діяльности Ів. Іїекрашевича маемо в „Историко-литературныхъ изслѣдованіяхъ и матеріалахъ” В. II. Перетца (т. Ill Спб. 1902, сс. 371 — 422), де в додатку видано й твори цього письменника (там саме, Приложенія сс. 151 — 168). Дослідник характеризує культурний рух на Україні у другій половині XVIII ст., подав бібліографічний опис Пекраше- вичевого автографу і па підставі тих фактів, що про їх згадано в творах та промовах Ів. Іїекрашевича, складав його життєпис та характеризує цього письменника, як промовця та поета. Р. 1905 акад. Перетц у серії матеріалів „Къ исторіи польскаго и русскаго народнаго театра” (Изв. отд. Рус. яз. и слов., X, кн. 2, сс. 79 — 96) подав текст „Замысла” за трьома списками. Р. 1911 вийшло друге видання книги ак. М. I. Петрова „Очерки изъ исторіи украинской литературы XVII и XVIII в. “ , значно пере ­ роблене та поширене. Тут (сс. 452 — 467) автор уважно розглянув твори Ів. Іїекрашевича, керуючись тими відомостями, що їх знайшов у праці В. Перетца. Пекрашевич в життєпис поширено спогадами про нього тубільців; діялоги передруковано й висловлено цілком слушну думку про те, що „Замыслъ” теж належить до творів цього письменника. Р. 1924 М. Возняк в „Історії Української Літератури” (т. 111, 2 частина, сс. 290- 295) подав короткі біографічні відомості про II ,Ів. Некрашевича, ілюструючи його літературну маніру витягами з його творів; вій обережно ставиться до Некрашевичевого авторства що-до „Замислу на поиа “ , гадаючи, що автором останнього міг бути хто-небудь із сусідів нашого письменника (с. 283). „Замисл на попа”, гадав М. Возпяк, „стоїть під літературним оглядом вище від „Сповіди” Некрашевича. Тут і світогляд автора ширший і гладше змальований підклад справи. . “ (с. 295). Але-ж історик українського письменства все-ж-таки визнав, що поміж „Сповіддю” та „Замислом” в безпосе ­ редній звязок: „Замисл” є природне закінчення першої”. § 2. Відомостей про Івана Некрашевича збереглося обмаль. Ми не знаемо навіть, коли саме він народивсь та помер. З його творів, що збереглися у вищезгаданій збірці Держ. Публ. Бібліотеки, де ми знаходимо не тільки його вірші, діалоги, а й промови, — здобуваємо відомості про деякі факти його життя та діяльности, що відбулися в межах 1763 — 1792 рр. Освіту Некрашевич здобув у Київській Академії. Р. 1763, ще бувши студентом, він виголошує в селі Вишеньках привітальну про ­ мову архімандритові Київо-Печерської Лаври Зосимі Валькевичеві. Це є перший з важливих фактів його життя; аналогічних фактів ми зустрінемо вжитті нашого письменника чимало. Того самого 1763 року, у червні, коли студентів відпускали на вакації, богослов Некраше ­ вич, що закінчив курс Академії, виголошує прощаючись з нею вро ­ чисту промову ректорові та вчителеві богословії Самуїлові, Мислив ­ ському, що відіграв помітну ролю у житті Некрашевича, як його патрон. Ректор та професор богословії, він був видатний адміні- стратор-педагог; він дуже енергійно захищав інтереси дорученої йому установи: р. 1786, коли вийшов наказ улаштувати в братському манастирі шпиталь, а Академію перенести до Лаври та до мітропо- личого дому, О. Мисливський дійшов того, що наказа було скасовано. Але з його ім ’ ям ввязана недобра слава, як русифікатора. Тому на ­ бувають ваги стосунки його до Некрашевича, що хоч у своїх про ­ мовах користувався де-не-де з мови слов ’ янської, все-ж-таки пере ­ важно вживав мову латинську, а в віршах — українську. Повертаючись до Некрашевича, мусимо зазначити, що за роки 1763 — 1773 ми нічого про нього не знаємо. Він був священик у мана- стирському селі Вишеньках; але коли саме почав там свою службу — невідомо. 1773 року він написав, а р. 1781 переписав та певно й ви ­ правив діялог „Споръ души и тѣла”. Мабуть того самого року написав він віршованого листа до свого сусіди, Ів. Филиповича, докоряючи йому за те, що він не повернув каламаря, що взяв був у Некрашевича. З року 1773 до 1785 ми нічого не знаємо про життя та літера ­ турну роботу нашого письменника; вона починається з року 1785 в безпосередньому звязку з подіями, що трапляються в його родині. Ні ,5 лютого 1785 р. удається Пекрашевич до мітрополіта Сам. Ми ­ сливського, прохаючи поблагословити Степана Світловського одру ­ житися з його дочкою та висвятити новоженця на священика на штатну дияконську посаду. Свідчить за це його промова до мітро ­ політа. 27 лютого того самого року Пекрашевич промовляє архі ­ мандритові Печорської Лаври, Зосимі Валькевичеві, удаючись до нього з тим самим проханням „благословенія имѣть промоцію въ діяконство” тому-ж Світловському : Зосима Валькевич мусів робити іспита тим, хто домагався таких посад. Як видно, він дав потрібну посвідку, і 1-го травня того-таки року Пекрашевич та його зять віддають по ­ дяку мітрополітові за бажане „произведеніе во діякона”. Тут Пекра ­ шевич теж виголошує промову, але досить коротку й стриману: про ­ хання його виконано було тільки на половину — зятя висвячено на дияконську вакансію — дияконом, не попом. Форма цих промов свідчить про те, що письменник наш, як здіб ­ ний студент, не забув тих правил ораторського мистецтва, що їх він засвоїв в Академії. Він складає їх за таким самим планом, що й попередні промови. Отже ми бачимо, що Пекрашевичеве прохання лиш почасти ви ­ конано, і з цим йому довелося повернутися до Вишеньок. Ми не знаємо, які неприємності наготувала доля Пекрашевичеві; але можемо домислитися, що незабаром його спіткала якась нещаслива пригода, на яку він натякає у листі 1787 року до свого сусіда, священика Криницького, та його дружини, дякуючи їм „За нѣкоторое оказанное отъ нихъ особливое благодѣяніе”. З цього листа можна зробити ви ­ сновок, що напевно матеріальний стан, у якому перебував Пекра ­ шевич, тоді вже настоятель Вишенської церкви, був скрутний, і йому доводилося иноді вдаватися по допомогу до заможніших товаришів. Р. 1788 Пекрашевич знов удається до мітрополіта, домагаючися, щоб його зятя висвятили на священика. Щоб уласкавити мітропо ­ літа,’ він на цей випадок складає промову латинською мовою. Ми легко зрозуміємо таку настирливість, коли згадаємо, що на цей час Пекрашевич наближався до старости, що йому маючи велику пара ­ фію, важко було обслуговувати одному всі потреби своїх парафіян. Але обставини, щоб виконати таке його прохання, були несприятливі: мітр. Самуїл, хоч він добре ставився до освічених людей взагалі та зокрема до своїх колишніх студентів — відмовив „для строгости указовъ”. А накази справді були суворі. В наказах рр. 1716, 1722, 1768 і 1778 — точно накреслено було ті межі, що в них дозволялося настановляти священиків та дяків, і гостро заборонено наставляти їх над міру: дозволяли ставити не більш ніж 3 священики на 300 по ­ двір ’ їв і призначати нового священика тільки тоді, коли старий через старощі або недугу не міг виконувати своїх обов ’ язків. IV ,За рік після цієї пригоди — коли визнати, що дата зазначав час складання, а не час редагування — себ-то р. 1789, Пекрашевич пише найкращий свій твір — діялог „Исповѣдь” і можливо, незабаром після цього „Суплику або замыслъ на попа”, яку ми, слідом за акад. Петровим та II. Житецьким, залучаємо до Некрашевичевих творів. І ’ . 1790 м датує він в автографі діялог „Ярмарокъ”, — цікавий малюнок народнього побуту, написаний народньою мовою. До того самого часу належить і віршований лист Пекрашевичів до Гнідин- ського священика Филиповича з приводу його іменин. Р. 1791 він пише останнього свого вірша, найкращого іцо-до мет ­ ричної будови: „писмо, писанное к Гнѣдинскому священнику Іоанну Филѣповичу и к его сыну Петру, и къ дячку Стефану Кринѣц- кому” в жартівливому стилі, запрохуючи до себе на Рідзвяні свята всіх згаданих осіб. Далі ми вже не подибуємо віршових творів Некрашевича. Ли ­ шаються в його альбомі самі листи та промови. Р. 1792 він знов виступає як промовець: цього року мітр. Самуїл призначив його на посаду „десятоначальника” і Пекрашевич виго ­ лошує йому дві промови — 23 січня і 5 лютого. 1790 р. мітр. Самуїл умер. Повий мітрополіт, Єротей, вшанував Пекрашсвича, призначивши його на посаду свого намісника й благо ­ чинного; дякуючи йому, Пекрашевич так само виголосив промову. Збереглися ще деякі промови нашого письменника — але це вже ко ­ роткі формули на різні випадки, що не мають літературної вартости. Треба завважити, що всі ці промови свідчать не тільки про лі ­ тературний хист Ів. Іїекрашевича: він у них виступає як людина певної школи, певної традиції, що йшла з Київської Академії, де виховувалася любов до ораторського мистецтва. Коли зійшов з цього світу наш письменник — немає жадних звіс ­ ток; можливо, що він ще був живий на початку XIX ст. Закінчуючи біографічну канву Ів. Некрашевича, зазначаємо, що й те, що пощастило нам зібрати до купи — являв цікаву сторінку побуту сільського духівництва з другої половини XVIII в. на Україні. Цікаво й те, що воно — з одного боку (через одержану освіту) дуже близько стояло до літературної „книжной” традиції, себ-то до богословської панегіричної та віршової літератури, зберегаючи вироб ­ лені й усталені її форми, а з другого боку — в той самий час, маючи постійний звязок у свойому побуті з селянством, — воно засвоювало і зберегало живу народню стихію, що на початку XVIII в. випадково вдиралася до письменства як елемент комічний, а наприкінці його повільно перетворилася в очах авторів-українців на щось позитивне постійне, звичайне, а саме — українська народня мова’ і стиль стає V ,невідлучною прикметою творчости автора-україпця. 1 це нам дове ­ деться простежити аналізуючи твори нашого письменника. § 3. Твори Івана Некрашевича збереглися: І. В його автографі з другої половини XVIII в.: у рукопису Державної Публ. Бібліотеки у Ленінграді, шифр О. ХѴИ, No 175, 46 кк. Цей рукопис колись по ­ жертвував до Бібліотеки Т. В. Кибальчич, придбавши його від свяіц. Некрашевича, можливо онука Івана Некрашевича, з Чернігівської губерні. Рукопис написано досить розбірно, скорописом XVIII в., поодинокі-ж статті датовано рр. 1763 — 1792. Це була, очевидячки, записна книга, куди власник її записував, поруч із віршами, свої промови та супліки до різних визначних осіб свого часу (архім. Бо ­ сими, мітр. Самійла Миславського, їв. Левапди) г починаючи від р. 1763, коли він ще молодиком, привітав у селі Вишеньках печер- ського архімандрита Зосиму (Валькевича), та в Академії, за наказом од проф. Мелхиседека Орловського, латинською мовою, вже як студент філософії — їв. Леванду з приводу обрання його на префекта сту ­ дентів. Цей збірник творів Ів. Некрашевича докладно описано в книзі В. М. Перетца „Историко-литературные изслѣдованія и матеріалы”, т. III. 1902, сс. 377 — 383. — IT. Є також копія з цього автографу — у збірці колишнього Церковно-Археол. Муз. у Київі, тепер — Всена- родньої Бібліотеки України, за описом акад. М. І. Петрова No 666 (Муз. 181), в 4-ку на 14 картках (див. Описаніе рукописей Церковно- Археологическаго Музея при Кіевской Духовной Академіи. Сост. II. Петровъ, вып. Ill, К. 1879 г. сс. 680 — 681). Видаємо твори I. Некрашевича за його автографом, а саме з: с. 9. „Споръ души и тѣла”, поч.: „Ахъ, горе мнѣ, ахъ, бѣда “ — з датою: „сложенъ 1 773 году августа послѣд. чиселъ переписап 1781 года августа 24 д. “ (=рук. В. Арх. Муз. к2 звор.; згадує Н. Житецький, Энеида, с. 109, Петров, Оч. изъ исторіи укр.лит. ХѴІІ’и XVIII вв. 1911, с.455). с. 16. „Писмо, написанное к Івану Филѣповичу (что нынѣ гнѣ- динскій священник), когда за потерянную имъ чернилницу на требо ­ ваніе отдачи оныя, гордо отказалъ, будучи еще въ то время дворца Вышенского чернечог[о] писаремъ”. Поч. „Напрасно между людми тое слово сливетъ…” (р;, к. Ц. Аррх. Муз. к. 5; витяг у Житецького с. 113; цілком видав 0. Лотоцький, Зап. II. Тов. ім. Шевченка, т. XX (1897 р. кн. VI) сс. 1 — 10. с. 19. „Писмо написанное к отцу Арсенію Кринѣцкому и к госпожѣ его Іринѣ Григоріевнѣ 1787 года августа 4 дня за нѣкоторое оказан ­ ное от нихъ особливое благодѣяніе” — Поч. „Мосцѣ отче Арсеній”. (=рук. Ц. Арх. Муз., к. 5 звор., витяг у Житецького, с. 109; цілком видав О. Лотоцький, Зап. II. Т. ім. Ш.) с. 21. „Ярмарокъ”. Поч. „Хвилонъ. Оже дай здоровч. Хвеско”. При кінці дата: „1790 году августа 26″. (= рук. Ц. Арх. Муз. к. 6 звор. VI ,витяги у Житецького, с. 109; у М. І. Петрова „Оч. укр. лит. ХѴШ в. “ , с. 134 і „Оч. изъ ист. укр. лит. XVII и XVIII вв., с. 456 — 457 (цілком); витяг у і\І. Возняка, Іст. укр. літ. т. ПІ, друга частина, с. 291). с. 21. „Писмо к нѣкоторымъ гостямъ писанное”. Поч. „Любез- ніе NN, наши пріятели”… (=рук. Ц. Арх. Муз. к. 7; цілком видав О. Лотоцький у Зап. ії. Т. ім. Ш). с. 36. „Исповѣдь. 1789 года февраля дня”. Поч. „Духовникъ к каю ­ щемуся человѣку: Се, чадо, духовное, Богъ здѣ есть предъ нами”… (=рук. Ц. Арх. Муз. к. 8 зв. ; надрукована у „Руководствѣ для сель ­ скихъ пастырей, 1877 г. No11: витяги у М. I. Петрова — Оч. ист. укр. лит. XVIII в., с. 135 і Оч. изъ ист. укр. лит. XVII и XVIII в., с. 458 — 161; М. Возняк, 1ст. укр. літ., Ill, друга част., сс. 292 — 293). с. 43. „Писмо писанное к Гнѣдинскому священнику (Іоанну Фи- лѣповичу и к его сыну Петру и къ дячку Стефану Кринѣцкому”. Поч. „Отецъ Іванъ, Петро й Степанъ”…, з датою „1791 г. дск. 19д. “ (=pjK. Ц. Арх. Муз. к. 11; витяги у Житецького, сс. 114 — 115; М. 1. Петрова, Оч. изъ ист. укр. лит. XVII и XVIII вв., сс. 465 — 466 (цілком); М. Возняк, с. 291; цілком видав 0. Лотоцький у Зап. И. Т. ім. 111.). с. 50. „Писмо писанное к Гнѣдинскому с. Іоанну Филѣповпчу во время его именинъ”. Поч. „Отче Йване Гнѣдинскій, возлюбленный тезку” (=рукоп. П–Арх. Муз. к. 13; у Житецького, с. 114 цілком, так само й 0. Лотоцький, у 3. И. Т. ім. III.). Окрім того всі згадані твори I. Некрашевича видав ак. Перетц у додатках до книги „Историко-литер. изслѣдованія и матеріалы”, III, сс. 151 — 168. Слідом за Житецьким та М. Петровим ми рішуче залучаемо до Пекрашевпчевих творів і „Су плику або Замыслъ на попа “ , на таких підставах: 1. „Замыслъ” написано наприкінці ХѴШ сторіччя, саме тоді, коли розгорталася літературна діяльність Ів. Некрашевпча. 2. Обидва твори — і „Сповідь” і „Замыслъ” написано тією-ж самою народпьою мовою з місцевими північно-українськими особливостями. 3. В обох творах автор користується з тих самих стилістичних засобів, себ-то зачерпнених з побуту подробиць, що надає цим тво ­ рам суто-реалістичний стиль. 4. У „Замыслѣ” розгортаються ті події, що зав ’ язку їх бачимо в „Исповѣди”; це дозволяє дивитися на обидва діялоги як на дві дії тої самої пієси; коли в „Исп. “ парафіяни лиш нарікають на попа, кажучи „абы були люде, а пѣнъ у нас буде”, — у „Замыслѣ” це не- завдоволення виливається в певні форми. В „Замыслѣ” в розмові парафіян, що висловлюють своє обурення проти священика, що за ­ водить нові суворі звичаї та втручається у їхнє приватне життя — VII ,подибуємо повторення мотивів з „Исповѣди”. (Сповідь по єдинцю, заборонений дівчатам ходити на вечерниці, то-що). 5. Надрукований у статтях акад. В. Перетца „Къ исторіи поль ­ скаго и русскаго народнаго театра” текст „Замысла” із девізою Не- краіпевича — „Не рушъ мене” не лишає місця для сумніву, що цю піесу написав Пекрашевич, що розвивав у пій думки, коротко ви ­ словлені в „Исповѣди”. Замисл видаємо за рукописами. І. Мл список Історичного Державного Музею у Київі, рукоп. у 4-ку, з кінця XVIII в., підзаголовком „Наставленія врачебныя”; „Замыслъ” уміщено тут на кк. 66 зв. і далі. Список, ще не використаний досі, має велику вартість тому, що у ньому відбиваються особливості пів ­ нічно-української вимови (чернігівської), яку наслідував автор: замість давн. о, е — у, іо (шопъ, вюнъ, і т. п.). Цей список дає кращий текст твору, але в ньому бракує розмови селян після дякового опису „слезного прошенія”; проте збереглася „резолюція”, якої не знаходимо у инших списках. 2. Ск.: список з к. XVIII в., датований так: „Сей замислъ пере ­ писалъ священникъ Салогубовскій Іоанн Матвѣевичъ Скитскій, 1798 года априля 15″. Він був надрукований у „Кіевской Старинѣ”, т. LX VII (1899 р., кп. 10, октябрь) сс. З — 8 другої пагінації; орто- графія цього списку віддає південно-українську вимову (зам. давніх о, е — і (»): пѣп, вѣн і т. п. Він не дуже поправний: бракує всієї середньої частини „слезного прошенія”, та й ще деякі вірші попсовано. 3. П: список, що з 1900 р. належить до збірки ак. Перетца, шифр F. No 68, раніш був власністю Л. Мельникова, а до нього — М. Ди- карева, з копії якого у „Кіев. Старинѣ” LXVII (1899 р., кн. 12 дек.) сс. 128 — 130 було подано декілька витягів. Цей список заховався у рукопису Острогозького купця Бор. Степ. Маркова 1803 — 1843 рр. Склад збірника ак. Перетц подав у X розділі своєї праці „Къ исторіи польск. и русскаго народнаго театра”, 1905, с. 80. Текст „Замислу” („Прозба”) написано у 1810 — 1820 рр. Він стоїть близько до си. Ск, 1 798 р., а в дечому — ще ближче (у тексті „прошенія”) до М. 4. Зв.: список зводпий, що його надруковано у „Кіев. Старинѣ”, т. XI (1885 р., кн, 3, март), сс. 543 — 550. Видавець його (на думку В. II. Пауменка, Т. Г. Лебединцев) пише в передмові до тексту ось що: „Печатаемую теперь интермедію мы слышали въ дѣтствѣ въ Звени ­ городскомъ уѣздѣ Кіевской губерніи отъ многихъ лицъ и знали ее наизусть; но это было лѣтъ 50 тому назадъ”; р. 1881 видавець одер ­ жав два списки: а) „сдѣланный въ Бессарабіи, но циркулировавшій въ Галиціи” і б) „другой живого происхожденія” запис, який зроб ­ лено було у м.’ Новому Ронську Черніг. губ., ІІовозиб. повіту з голосу неписьменного діда, сліпого селянина Олекси Лисовського, 73 літ, VIII ,що за молодих літ був дяком за обранням парафіян. Ясна річ, що відбудовуючи первотвір, з цього тексту можна користуватись дуже обережно, бо в ньому поплутано писану та усну традицію XIX віку. Літера S у виданні визначав суму варіянтів. § 4. Розпочинаючи аналізувати Пекрашевичеві віршовані твори, насамперед мусимо зазначити, що їх усі, окрім промов, та ділових листів, можна розподілити на дві гру пи,- І. — Листи та II. — Діялоги. І. За змістом ми розподіляємо листи на серйозні й жартівливі; до серйозних належать’ а) докірливий лист до Ів. Филиповича; б) лист до о. Арсепія Криніцького і його дружини з подякою „за нѣкоторое оказанное отъ нихъ особливое благодѣяніе”. До жартів ­ ливих належать: а) запросний лист до того-ж Филиповича, коли той був вже Гнідинським священиком; б) лист до гостей; в) лист до того-ж Гнідинського священика Филиповича на його іменини. II. Діялоги розподіляємо так: а) філософський — „Споръ души и тѣла”; б) морально навіть са ­ тирично-побутові: „Исповѣдь” та „Суплика або замыслъ па попа”; в) цілком побутовий — „Ярмарокъ”. Нашу аналізу Некрашевичевих творів ми почнемо з їх зовнішнього боку і передусім мусимо звернутися до його мови, себ-то того зна ­ ряддя, з якого користується цей автор, ставлячи перед читачевими очима свої думки, типи та образи, В творчості нашого письменника ми маємо три мовні стихії: 1) церковно слов ’ янську книжну мову, що була за знаряддя духовної освіти, за джерело „високого” поважного стилю; 2) слов ’ яно-українську мову, мову селянського духівництва, що з одного боку трималося своєї освіти, а з другого — не вміло, а може й не хтіло порушити звязок із рідним ґрунтом; 3) нарешті — українську народню мову, мову тою селянства, що досить близько оточувало селянське духівництво, маючи з ним багато звязків — так-би мовити службових, економічних, сусідських. Пригадаймо ще, що на Лівобережній Україні сила духівництва виходила з селянства та козацтва і не гребувала вживати в приватному житті своєї рід ­ ної мови. Першою вченою церковно-слов ’ янською, чи, як каже Житецький, „слов ’ яно-російською “ , мовою написав Некрашевич „Споръ души съ тѣломъ”, та відповідно до змісту й ситуації — ту частину „Испо ­ вѣди”, де висловлюється „духовник”. Цілком зрозуміло, що письмен ­ ник користується не випадково з тієї чи з тієї мови, а в певній за ­ лежності від жанру та сюжету твору. „Споръ” — є діялог на бого ­ словсько-моральну тему, і тому Некрашевич уважає за найвідповід- нішу в такому жанрові — мову церковпо-слов ’ янську. Те ж саме можна сказати про „Сповідь”. Тут цікаве, але дуже зрозуміле явище, що його спостерегаємо і в інтермедіях шкільного польського театру: IX ,селяни розмовляють своєю народньою мовою, панотець — церковно ­ слов ’ янською. Зазначимо в мові згаданих двох творів напр. отакі формальні та лексичні слов ’ янізми: у „Спорѣ” — мя, нощъ лестно, дабы, зѣници, гласа, хощу, убо, ясти, та ин.; у „Сповіді” — се, чадо, толико, оскорбленный, испишу яй сердца, тожде, от руки моея та ин. Але хоч письменник свідомо дбає про те, щоб витримати в цих творах книжну ц.-слов ’ янську мову, доводиться констатувати, що не ­ самохіть тут втручається зовсім инша — пародня стихія — почасти в лексиці та морфології, а побільше в фонетиці, що особливо вияв ­ ляється в римі. Так, у „Спорѣ” римуються склади з «–з складами з и, г, що можливо тільки тоді, коли зберегається українська вимова ѣ — і; напр., — сѣти — уловити, добродѣтель — хранитель, к дѣлу — силу, вѣчно — самолично, нечисто — мѣсто. Часто на письмі плу ­ таються и та ы, що вимовлялися як середнє и: забив, воздихаю, от его защити. Спостерегаємо в замість у. вспѣемъ, Знаходимо яскраво виявлене тверде р та, можливо, середнє лі горко, в турмѣ, молбу, болтъ. З форм народньої мови зазначимо: мене, тую, живучи, по ­ каймось, здѣлаймо, намятствуймо , пектися і т. ин. У „Сповіді” у промовах духовника — мало не та сама картина: римуються склади з «та з и, і: во вѣки — ■ велики, велики — чоловими, тверде р — пастиръ; форми — не хотѣте, йдѣть, не брешѣте, не бійтесь, і т. ин. та ціла низка слів і висловів: треба, в весѣлляхъ, дурно клялся, неможно, ворожка. Отже бачимо, що й пишучи церковно-слов ’ янською мовою, паш письменник несамохіть уживає слів і форм української народньої мови. II. Житецький, зупиняючись на цьому загальному явищі XVIII в., каже: „Этотъ славяно-русскій языкъ въ произведеніяхъ малорусскихъ писателей XVII в. почти свободенъ былъ отъ мѣстной малорусской примѣси. Не то мы видимъ въ XVII 1 в. По прежнему онъ пользо ­ вался уваженіемъ въ средѣ малорусскихъ писателей, но въ немъ замѣтимъ уже значительныя отклоненія въ пользу народныхъ эле ­ ментовъ рѣчи”. 1 Трохи иншою мовою написано віршовані листи Некрашевича. Тут ми спостерегаємо ту „простую” мову, якої вживало селянське духів ­ ництво та взагалі „інтелігенція” українська XVIII в. в свойому ото ­ ченні. Тут українська народня стихія перемагає церковно-слов ’ янську, хоч і не досягає чистоти народньої мови. В Пекрашевичевих листах ми знаходимо силу українізмів всіх Гатунків. Перегляньмо оці листи. 1. У листі до (Пилиповича: плутається па письмі и та w: стидъ, прибитокъ — убытокъ, позабилъ; в зам. у: в него, в нас, вничижен- ЖитецкіА, Энеида Котляревскаго и дровн. списокъ ея… е. 9. ,ний, формы — тое, мене, будуть, приймаешъ, слова: каламаръ, пановати, в позику, бо та ип. 2. У листі до Аре. Крипіцького подибуємо мало не ті самі форми й звукові факти. Звертає на себе увагу — українське „журился” прийменник з зам. слов. съ; ѣ зам. і (дѣти — снабдити), синтак ­ сична особливість: „имѣю дѣти”. Треба зазначити, іцо в цих листах серйозного змісту ще маємо й певно почуваємо церковно-слов. книжну стихію — напр. у листі до Крипіцького: явити — сотворити, почію, воздаоіедь, излей вся благая, виждь. 3. Ингпе вражіння справляє лист веселого змісту (до Ів. «Пилипо ­ вича та його сина), що в ньому Некрашевич запрохує до себе гостей. Там ми сливе не знайдемо ц.-слов. слів та форм; українська народна стихія остаточно перемагає, а саме: мало не скрізь графічне ѣ на місці укр. і; чергування в та у — усякъ, усѣмъ; зм ’ якшення к — по чаргрь; асиміляція приголосних — лучче, расходицця. Автор ужи ­ ває такі слова як: робити, пригода, лихо, треба, дочекати, роз ­ мовляти, або що, вжеэкъ,пе выженемъ та ин. ; форми — бува, рѣчми. Ц.-слов. слова й форми трапляються дуже рідко; навпаки — автор навмисне знижує стиль, уживаючи особливості північно-укр. діялекту, папр., „калинювки”, де ю з давнього о. Таких слів з оцим ю ми багато зустрічаємо у „Исповѣди” та у „Супліці”. Всі ці спостереження доводять, як уважно ставився Пекрашевич і до епістолярного свого стилю, певно витримуючи ту мову, що, па його погляд найбільш відповідала змістові того чи того листа. Неодмінно переважає народня мовна стихія у його діалогах; у „Ярмарку”, у „Супліці” та в тій. частині „Исповѣди”, де вислов ­ люються селяни, ми маємо вже широку та вільну течію народньої мови. В „Ярмарку” зустрічаємо отакі українські форми та слова: купивъ, зародышъ, купуешъ, що, мовчи, оце, збувъ, повъшта, зовсѣмъ, хиба, годѣ, базѣкаешъ, далибу, та багато инш. ; поміж ними поди ­ буємо специфічно діалектичні. Автор дбав про те, щоб найточніше виконати вимоги теорії шкільної драми що-до комедії. Мова тут — „звичайна, жартівлива”. Але особливої ваги набуває мова двох творів, „Исповѣди” та „Супліки”, що в них яскраво виявляються особливості північно ­ українського діялекту. Цікаво спостерегати, що в „Исповѣди”, де мовних особливостей виявлено взагалі не дуже багато, ми бачимо певну картину північно-української вимови — тільки в жіночих від ­ повідях духівникові; чоловік гоюрить без жадних діялектичних прикмет: річ цілком зрозуміла — жіноча мова завсіди буває консерва- тивніша. Згадану особливість північно-укр. вимови у та ю у за ­ критому складі замість давніх о та е після зникнення ъ, ь та і спо- XI ,стерегаємо в „Исповѣди”: тулко, булгие, пятюнку, грѣхювъ, торюкъ, вечюрки, рюкъ, муй, та за аналогіею — колядувокъ, щедринокъ. Вплив звичайної ортографії відбився у написаннях: бѣлше, пѣнъ, еѣн, пѣст, де ѣ — і. Давніші рукописи „Супліки” так само розгортають яскраву кар ­ тину вживання в письменника особливостей північно-українського діялекту. На жаль, цей трір пе зберігся в автографі; у копіях (див. текст) празникювъ, пувкопы, невтюкъ, небюнгчпкъ, не бюйсь, бюгъ. Аналізуючи докладно мову обох пам ’ яток „Супліки” та „Исповѣди”, мусимо зробити той висновок, що „Супліку” написано тією самою мовою, що й „Исповѣдь”. Різниця між ними полягає у тому, що „Исповѣдь 11 робить вражіння цілком викінченого художнього твору, про „Супліку “ -ж — у тому вигляді, у якому вона дійшла до нас — цього не можна сказати, — можливо тому, що автор не міг або не встиг остаточно її опрацювати, а можливо й тому, що її дуже попсу ­ вали переписувачі: це ясно видно з різниць, що їх можна спосте ­ регти у нашому виданні тексту (див. апарат). § 5. Схарактеризувавши мову, зупинімося па будові вірша та на римі Некрашевичевих творів, а далі на образних та фігуральних засобах, і взагалі стилістичних підхідках, що з них користується наш автор. Некрашевич звичайно вживає популярний за його часів 13-тискла- довий силабічний вірш з цезурою після 7-го складу і з наголосом на передостанньому. В більшості творів витримано такого вірша, що ще у XVJI віці був дуже популярний. Цезуру після 7-го складу теж мало не завсіди витримано; автор зазначає її в автографі верти ­ кальною рискою. Трапляються деякі випадки, коли це правило пору ­ шено, напр., у „Спорѣ” „Спящей къ тебѣ душе | кто уже поможет”. (р. 16); але тут вірш помилково має замість 7-)-6 складів — тільки 6 4- 6. Такий порушений рядок маємо і у „Ярмарку”, у „Исповѣди”, але це окремі випадки; вони пе змінюють цілої картини. Взагалі, Некрашевич додержує певної міри вірша. Лиш в одному творі, що зберігся тільки в багатьох відписах, у „Супліці” ми пе знаходимо витриманого віршового розміру, бо переписувачі дуже попсували оригінал. Наслідком цього маємо напр. у початку діялогу: А що, свату Охрѣме, ] нумо лиш гадати, 7-(-6 Якъ би намъ свого попа | гарно в шори убрати. 7-(-6 Геть вюнъ силомѣп.п.ю влѣзъ І в нашу парахвѣю 7-(-6 Та пѣдижъ ты, якъ над нами | кружить веромѣю 8-(-6 Чого паши дѣды | й батьки но чували 6-(-6 То щобъ ми на сповѣдѣ | те слобезовали .. 7-(-7 Більш-менш таку саму невитриманість розміру знайдемо й далі, і хоч деяку певну домінанту (7 -)- 6) почувається, але наприкінці твору її порушено, паприкл.: XII ,А що жъ пи отцс пописали. Адже жъ вы сами себе извязали, Гѳть винъ не самъ се крутить, А все іого панъ сотникъ нашъ учить… Тут бачимо 9-складовий вірш, далі 11-складовий, 7-складовий і 10-складовий — себ-то певна анархія. Виникає питання, чому це так. Як .з ’ ясувати таку недбалість до віршу письменника, що взагалі дуже уважно ставився до форми. На нашу думку — або ми маємо з „Су ­ пліки” твір остаточно неопрацьований, або – хоч і викінчений, але дуже попсований через переписувачів, що навіть порушили його первісний план (у 3-х списках „резолюції” немає, в одному — вона збереглася і невідомо, краще сказати — дуже сумнівно, чи належить вона Некра- шевичеві). Окрім 13-складового вірша Пекрашевич у листі до Филиповича та Крипіцького вжив оригінального розміру, що з нього користува ­ лися й инші письменники з к. XVIII в. Цей 14-складовий розмір від ­ значається не аби-якою легкістю, навіть грацією, бо дуже близько нагадує тонічні вірші; напр.: „Отець Іван І Петро й Степан І въ своими жѣнками. Просимъ до насъ | Хотя на часъ | Пріѣхать святками. Тут 14-складовий вірш потопізовано тим, що першого піввірша поділено римами ще па 2 частині з наголосом на останніх їх скла ­ дах. Такий вірш дуже наближається до звичайного ритму української народньої пісні. Пекрашевич не перший з цього вірша користується, але опанував він його по-мистецькому. Надзвичайна грація та легкість цього віршу, що гармонійно відповідав жартівливому його змістові та легковажному тонові, падав бездоганну художню цінність творові. Коли ми від ритму перейдемо до иншого елементу віршів, до рими, — ми й тут мусимо зазначити безперечні досягнення в нашого письменника. Він ніколи не обмежується простішою дієслівною римою (пам ’ ятаючи що це — „cadentiae baccalaureae”), завсіди маючи поруч із нею ишпу — іменникову, прикметникову, прислівникову і навіть т. звану „багату”, за теперішньою термінологією, риму, себ-то: імен ­ ник -4- дієслово, чи іменник ф-прикметник і т. ин., напр. слава — права, сѣти — ловити, слова — готова („Споръ души съ тѣломъ”). Так на 136 рядків цього діялогу припадає 23 рими дієслівні, 14 рим ба ­ гатих, 5 рим приблизних (типу „рукою — мною, мною — тобою”); инші рими — прикметникові чи іменникові, і це — в першому, давнішому творі Іїекрашевича, мабуть у його „пробі пера”. Недбало поставився до рими наш автор у докірливому листі до Филиповича: звичайно, коли люди лаються — нема того, щоб вишуку ­ вати пристойні рими. ХНІ ,У „Ярмарку” на 34 рядки маємо тільки 8 дієслівних рим, 4 — ба ­ гаті (клячу — собачу, тягучи — сучій та ип.). В „Исповѣди” на 130 рядків припадає 23 дієслівні рими, решта — вищого ґатунку; між иншим — 5 дзвінких (напр. великий — калѣки). Отже ми бачимо, що в Пекрашевичевих творах дієслівна рима не переважає, і можна навіть цілком напевне сказати, що улюблені рими поета — це прикметникові та іменникові, більше-менше такі: вѣры — мѣры,дѣломъ — чѣломъ,такого — злого,небесной — -нелестной, утайки — байки, добродѣтель — хранитель. Але треба зазначити, що в „Су ­ пліці” відсоток дієслівних рим па багато збільшується: на 187 ряд ­ ків — 61 дієслівна, себ-то дієслівна рима трохи чи не панує. Взагалі рима в цьому творі точнісінько та сама, що в инших; окрім дієслівної рими спостерегаємо і прикметникову та іменникову (20 ім. рим); з рим останнього типу зазначимо такі: оковѣтки — дѣтки, карты — жарты, ласку — казку і т. пн. Знаходимо деякий відсоток багатої рими. Але відсоток дієслівної рими, як ми це вже простежили, значно змінюється проти инших творів: в „Исповѣди” — тільки третя частина дієслівної рими, у „Ярмарку” трошки менш як половина, — у „Супліці” приблизно три четвертини. Отже, розглядаючи риму цього останнього твору, ми мусимо зро ­ бити такий висновок: і в царині рими наш письменник не виявив у „Супліці” тих досягнень, що їх бачимо у таких його творах, як „Ярмарокъ”, „Исповѣдь” та инші. Але його індивідуальність і що-до рими тут усе-ж досить яскраво почувається. Тепер нам належить удатися до стилістичних засобів, що з них користується Некрашевич. Почнімо з образних та фігуральних. Що-до образних засобів, то їх знайдемо обмаль. Невеличку їх низку спостерегаємо в тому творі, що відбиває книжну традицію, в діялозі „Споръ души съ тѣломъ”. Тут маємо метафору „Горе не- щасной мнѣ, запертой въ темницѣ”, та порівняння: (диявіл) „обходит какъ лютій левъ, рыкаетъ, ярится…; „въ тебе, какъ бы въ турмѣ, горко воздихаю”; „Ты мною орудуешъ такъ, какъ бы инструментомъ”; „какч> згибшій смердящій песъ, сквернитъ всяко мѣсто”; „Виред же грѣха, какъ змія, убѣгат потщѣмся”. Розглядаючи всі ці образні засоби, переконуємося, що здебільша їх запозичено: індивідуального, самостійного, яскравого образу ми не знайдемо — і не дивно: завдання тої доби, коли писав Некраше- вич, полягало в тому, щоб виявити ерудицію. Для нас усі вони — і цей „смердящій песъ” і „лютій левъ”, і „змій” — старі, добре ві ­ домі образи, запозичені з Біблії. Доводиться підкреслитий те,що Пекрашевичеві бракує хисту змальо ­ вувати образи: в першому діялозі він їх просто позичає, відбиваючи певну традицію. Даремно шукатимемо ми їх в инших його творах. XIV ,Що-до фігуральних засобів, то їх ми знайдемо більше, але це все теж традиційні звичайні звороти: запитання, повторення, заклини, звертання, сентенції. їх ми зустрічаємо і в листах, і в діялогах. Важко, навіть неможливо припустити, щоб, уживаючи їх у своїх про ­ мовах, Пекрашевич обминув їх у своїх віршованих творах. Це все ті стилістичні засоби, що без них не компонували жадної урочистої промови або панегірика; на них побудовано й промови самого Некрашевича. Найбільше таких фігуральних підхідок спостерегаємо в листі до Криніцького та в діялозі „Споръ души съ тѣломъ”. Тут знаходимо оклики, звертання, запитання; напр., у листі до Аре. Криніцького: О неисчѳтни судьбы. О благость премного. Не погибает никогда надежда на Бога. У першому рядку — оклик, у другому — сентенція. З сентенції по ­ чинається, сентенцією-ж закінчується лист до (Пилиповича. Ось його кінцівка: И такт, бы оно было по честныхъ примѣру, Сихъ бо то должно всегда навикать манеру. Характерна Некрашевичева риса — це сполучування врочистого з тривіялышм, причому на тлі врочистої мови несподівано з ’ явля ­ ються тривіяльні вислови, образи „високого стилю” — набувають жартівливого три віяльного характеру. Урочистого стилю Пекрашевич досягає тим, що вживає церковно ­ слов ’ янської мови без домішки народньої, звичайної, напр., в ,, Испо ­ вѣди” (ряд. 31-35): Испитуяй сердца Богъ вся видитъ, вся знаетъ, Грѣшниковъ и временно, и вѣчно караетъ. Кагощася жъ грѣшника прощаетъ во вѣки, Проститъ и твои грѣхи, хотябъ и велики”. А далі — вульгарні відповіді парафіян, що роблять на читача комічне вражіння. У запросному листі до Ів. (Пилиповича — поруч з закликом „зухва- лять рожденного Бога” — йде малюнок гулянки, пияцтва, а ще далі — вірші, що од них дхне навіть „блюзнірством”, де панотець закликає своїх горілчаних братів: „пиво нове з ребръ Хрістовыхъ будемъ попи ­ вати”, бо „попы усѣмъ должни такимъ зробить путь до неба”… § 6. Що-до приналежности Пекрашевичевих творів до певних жанрів, — на першій групі їх не варт довго зупинятися. Шкільна піїтика, яку одідичила Україна через Полыцу від часів пізнього Ренесансу, визнає осібний жанр — „epistola”, яка може бути що-до XV ,змісту — серйозна або жартівлива, а що-до форми — прозаїчна або віршована. До останньої категорії й належать докірливі, привітальні та запросні віршовані листи Іїекрашевича. Такі листи на різні життьові випадки часто-густо писали сту ­ денти Київської Академії та инших шкіл, бо в їх оточенні серйозно підтримувано що традицію. Вміння володіти віршем ціновано дуже високо; письменна освічена людина — мусіла цим способом довести високий стан своєї освіти. Отже Пекрашевич тільки продовжує тра ­ диційний звичай віршами відгукуватися на різноманітні життьові випадки. Ці випадки, з нашого погляду, вражають своєю нікчемністю: писар Вишенського двірця чернечого взяв у Некрашевича каламаря та декілька книжок і з погордою відмовився повернути, — обурений Пекрашевич пише віршами докірливого листа; замість „сребра та драгости злата” наш автор у подяку свойому добродієві — сусіді — пише також віршованого листа; двічі він береться за перо, щоб так само у віршах запросити до себе в гості родичів. Так само як „лист” — має своє місце у зазначеній піїтиці і діялог, цей найпоширеніший жанр драматичної творчости XVII — XVIII вв. на Україні. ІЦе перед тим, як з ’ явилася українська драма XVII ст., ми вже зустрічаємо шкільні вірші в діалогічній формі, напр. рідзвяні вірші II. Беринди 1616 р., КирилаТранквілліонаСтавровецького 1646 р. та ин. Наприкінці ХХ’ІІ в. професори й учні Київської Академії та инших шкіл пишуть багато діялогів, керуючись теорією, зачерппе- ною з латино-польських підручників. Як гадали західні теоретики шкільної драми та їхні українські наслідувачі, „simplicissimus genus (драматичних творів) sunt dialogi, quibus vel duo vel plures de re quapiam inter se colloquuntur, sine tabula scenica et affectu”; і далі: „Dialogus. .. est plana et simplex sermocinatio de obvio quovis argu- mento sive serio sive iocoso”. 1 ‘ В. 1 ’ Ѣ з а и о в ъ, Экскурсъ въ область театра іезуитовъ, с. 114 — 115. 2 Там- таки, с. 457. 3 Рѣзаковъ, Школьн. дѣйства XVII — XVIII в„ с. 186. XVI Згодом і на західньому ґрунті і на українському ми спостере- гаємо таке явище: „названіе „діалогъ “ удержалось и за пьесами болѣе развитыми и сложными, раздѣлявшимися на акты и сцены, имѣвшими прологи, эпилоги, хоры и т. д. и обозначавшимися также терминами „трагедія”, „комедія” и проч.” * 2 І на Україні ми зустрічаємо драма ­ тичні твори, що звуться діялог, наприкл. „Dialogus de Passione Christi”, або „Алексій божій человѣкъ. Діалогъ въ честь ц. и вел. кн. Алексѣя Михайловича” 1674. 3 Це свідчить про те, що певної усталеної термінології тоді ще не було; але, безперечно, типовий діялог являє собою більше-менше елементарний драматичний жанр, ,і тому студенти, роблячи свої перші літературні вправи та спроби, найчастіше користувалися з цієї форми. Так само ми бачимо, що такі студенти, як Пекрашевич, шкільною роботою не обмежуються. Вони виносять свої літературні спроби й по-за стіни своєї almae matris. Коли ми звернемося до першого його діялогу „Споръ души съ тѣломъ”, то мусимо завважити, що тема тут давня, традиційна, яку часто зустрічаємо і у західній середньовічній ’ літературі; її викори ­ стано і в межах шкільних вправ давнього українського студентства. Отож цей Некрашевичів твір цілком походить з книжної традиції; навіть і сентенції, loci communes, стиль, фігуральні та образні за ­ соби — мають безпосередній звязок із цією традицією. Деякі образи та сентенції просто взято з Біблії. Що-до змісту тут виявлено певну — коли не ерудицію, — обізнаність з літературою: деякі думки взято з апостольських послань. А втім, не можна сказати, що наш пись ­ менник, розроблюючи свою тему, не відступив жадного кроку від традиції: він подає нам цілком оригінальне закінчення, перекладаючи на вірш „Отче наш” і вкладаючи його в уста Душі й Тіла. З ху ­ дожнього боку це зроблено дуже влучно; це справжнє формальне досягнення. Цікаво порівняти закінчення цього Некрашевичевого діялогу з за ­ кінченням аналогічного діялогу „Разговоры душѣ з тѣломъ” у тра ­ диційній редакції, що збереглася в рукопису з полов. XVIII в. 1 1 Див. далі додаток. Некрашевичів „Спор ъ “ . Отчо нашъ пренебѳсный, твоя воля съ нами, Всегда да будет, такъже владѣет сердцами; Имя да святится в насъ, и царство да прійдотъ, Да сѣтью лукавій врагъ болшъ насъ не обійдетъ. Оставь нам наши долги, да й мы оставляєм, Избавь от лукавых, да тя прославляемъ, Даждь нам хлѣбъ небесный твой всегда чисто [ясти, Да омерзѣютъ отсель всѣ мірскіе сласти… Безъ тебе жъ неможемъ мы, твое то есть дѣло, Очистить тѣло от сквернъ, здѣлать какъ снѣгъ [бѣло, Душу жъ освятить себѣ в ’ покоище вѣчно И жить въ ней какъ бы в небѣ, всегда самолично. О Боже, здѣлай сія, прилѣжно молюся, Да азъ славы твоея ввѣкъ онъ насыщуся; Яко твое царство есть, и сила, и слава. Да ввѳдѳт в оное насъ твоя рука права. Отже ми бачимо: беручи традиційну Пекрашевич намагається внести в свою ,,Р а з г о в о р ы ‘ ‘ . Душа плачетъ, стогнетъ тѣло, Тужать обще: то ихъ дѣло. Просятъ Творца, судію всѣхъ Да подастъ имъ благый успѣхъ Еже стати одесную, Убѣжавши муку злую, И воспѣти „святый Боже. ‘Гвоя милость намъ поможе”. тему й традиційний жанр, обробку деякі самостійні 2. Твори І. Некрашевича. XVII ,риси, незалежні від традиції, дарма що цей твір, варт про це зга ­ дати, можливо, є його перша поважна літературна спроба. Зупиняючись па другому діялозі нашого автора, на його „Испо ­ вѣди”, ми спостерегаємо ще цікавіше явище: тут знайдемо не тільки деякі оригінальні моменти або епізоди, — тут і сама тема й оформ ­ лення її цілком оригінальні: нічого подібного в попередньому репер ­ туарі діялогів та інтермедій немає; навіть у всьому нашому давньому письменстві ми не знайдемо не тільки такої, ба й схожої теми. Так само ми ніколи не скажемо, що цей твір, що-до форми, є зви ­ чайний шкільний діялог. У цьому творі жанр звичайного діялогу порушено, бо тут втручається життя з запеклою боротьбою, тяжкими непорозуміннями, власне публіцистика. Тут автор малює такі супе ­ речки, що ніколи не доводять до згоди; і справді, ми знаємо, що вони призвели до вибуху, який ми бачимо в „Замислі на попа”. В „Исповѣди” автор подає нам побутову сатиру в дуже стислому, влучному оформленні, користуючись зовнішньою формою діялогу. Типи змальовано опукло, яскраво. Дійових осіб пе гурт: окрім панотця висувається ще чотири постаті: чоловік, жінка, дівчина й діти; кожен у невеличкій промоїн виразно виявляє свою індиві ­ дуальність і окремі побутові риси та інтереси, піхто не повторюється. Автор влучно й відповідно до умов тодішнього побуту сполучає дві стихії: вчену, книжну, що представник її панотець, що говорить, як гониться колишньому „алюмнові” Академії, врочистим книжним стилем, суворо картаючи парафіян, — і народню, живу мовну стихію; представники її, звичайно селяни, розмовляють так званим тривіяль- пим стилем, не хочуть навіть і зрозуміти аскетичних вимог свого панотця. Житецький колись висловився, що „Исповѣдь” так само як і „Супліка” нагадують собою інтермедії Довгалевського та Кониського. Нам здається, що саме „Исповѣдь”, як жанр, займає окреме ’ місце в українській літературі. Що-до третього діялогу Некрашевича, до „Супліки” або замисла на попа, де ми бачимо, як розвиваються та продовжуються ті події, що допіру лиш починаються в „Исповѣди”, — ми-б надаремно шу ­ кали тут викінченого художнього твору, що підлягав-би певним правилам шкільної піїтики. Тут ми маємо дуже цікавий, фотогра ­ фічно схоплений побутовий матеріял, але не пророблений до краю. Діялог занадто розволіклий, дійових осіб занадто багато — аж 37, і це не викликано вимогами художнього завдання; навіть коли дивитися, що тут — спроба намалювати селянську юрбу, то й цю спробу не можна вважати за виконану дуже влучно. Взагалі впадає в око деяка незакінченість, неначе хаотичність у побудуванні твору, хоч цілком почувається індивідуальні підхідки того самого автора, що написав „Исповѣдь”. Нам здається, що цей „Замілслч^ на попа” — є перший XVIII ,начерк, перша редакція твору, неначе матеріал з пам ’ ятної книжки письменника, що пильно й старанно його поназбирав, але не встиг чи не схотів опрацювати його остаточно. Ми маємо аналогічний ви ­ падок у процесі літературної роботи Некрашевича: він р. 1773 на ­ писав „Споръ” і тільки, як сам свідчить, 1781 року остаточно пере ­ писав його і певно виправив. У копіях „Замыслъ” розійшовся по руках трохи передчасно, поки автор ще не встановив його оста ­ точної редакції: звідси походить те, що „резолюція” (яка, слід ду ­ мати, була у первісній редакції) існує тільки в однісінькому спискові, що він і досить добре заховав характерну рису мови Некрашевичевих селян — форми з у, ю, зам. звичайних — з ѣ, г. Коли-б „Замыслъ” дійшов до нас у закінченому вигляді, автор, безперечно, падав-би був йому яскравішого сатиричного тону, а тут він об ’ єктивніший спостережник, навіть протоколіст, ніж сатирик. Але маючи на оці хиби „Замысла”, як художнього твору — ми не можемо не завважити таку деталь його будови, що становить вийняток з-посеред анало ­ гічних діялогів: це — внесення пародійного елементу в чудово напи ­ саній „супліці”, яку складає дяк, наслідуючи добре відомі зразки консисторського канцелярійно-єлейного стилю. Це — новина, яку на ­ лежить підкреслити у цьому Некрашевичевому творі. Останній з діялогів нашого автора — це „Ярмарокъ”, невеличка пародня сценка з натури. З боку жанру — це є типова інтермедія, чи інтермедія, що цілком відповідає тим теоретичним вимогам, які ми знайдемо в шкільних піїтиках з початку XVIII сторіччя, а саме у піїтиці М. Довгалевського. М. Довгалевський, що викладав в Академії в рр. 1736 — 37, в своїй піїтиці користується почасти з Доната, почасти що-до комедії — з Понтана, хоч і не безпосередньо; він викладає теорію драматичних творів за підручником, що зберігся у рукопису 1696 р. під назвою „Lyra variis praeceptarum chordis… instructa”. 1 Комедія за теорією Довгалевського чи, краще кажучи, Понтана, відрізняється від трагедії: 1) materia, 2) personis, 3) dictione, 4) affectu, 5) fine. Що-до „materia” — автор комедії повинен змальовувати події звичайного, приватного характеру; 2) що-до дійових осіб — у комедії треба виводити „personae leves, ut paterfamilias, lituanus, cyngarus, cosakus, hebraeus, polonus, scytlia, turca, graecus, italus”. 2 Останні завваження додає сам Довгалевський. 3) Мова — повинна бути зви ­ чайна, жартівлива; 4) що-до настрою — почуття спокійне; 5) що-до закінчення — закінчення веселе. Ця теорія належить саме до комедії; але й Довгалевський і його сучасники писали інтермедії, що цілком 1 Рѣзаковъ, Школьныя дѣйства.., с. 25. 2 Там-таки, с. 44. XIX ,відповідали його теорії ‘ комедійних творів. Про ці твори Довгалев- ського Житецький каже: 1 „однако же не назвалъ онъ ихъ коме ­ діями, вѣроятно, потому, что они не заключаютъ въ себѣ составныхъ частей драмы, на которыя указываетъ самъ Довгалевскій, т. е. нѣтъ въ нихъ пролога, протазиса, эиитазиса и катастрофы”. Отже й Не- крашевичів діялог „Ярмарокъ”, що, на думку Житецького, нагадує інтермедії Довгалевського, теж цілком відповідає вищезгаданій його теорії. Тут здійснено всі моменти цієї теорії: і звичайна подія — продаж і купівля волів; і personae leves — селяни; і народня мова, і веселе закінчення — Хвесько запродав Хвилону воли і обоє п ’ ють могорич. § 7. Закінчимо нашу аналізу Некрашевичевих творів оглядом тих живих побутових елементів — з яких він будує листи та діялоги, заповнюючи схеми, дані в правилах піїтики. Вища соціяльна верства, що її торкається наш письменник, не дуже високе займає місце на драбині суспільних стосунків: це ду ­ хівництво та дрібні урядовці, з яких рекрутується воно-ж, як, напр., писар чернечого двірця Филипович, що згодом був висвячений на попа. Побут цієї верстви змальовано досить виразними рисами й яскравими фарбами: в запросному листі до згаданого Филиповича р. 1791 подається та-ж сама „статика життя”, що її з такою незрів ­ нянною майстерністю змалював Ів. С. Нечуй-Левицькпй у „Старо ­ світських батюшках та матушках”. От, наприклад, запрошуючи до себе гостей, наш письменник малює такі перспективи святкових розваг: Сядем дружно всѣ окружно за столом у хатѣ. Хоть не пан ’ ско, да й не хамско будемъ розмовляти. А миж тими рѣчми всѣми то чимъ заѣдатг, То ио чарцѣ, то по парцѣ. будем запивати. Розгулявшись, розмахавшись, того ищей мало, Выпьемъ опять, хоть и по пять, абы тѣлько стало”, бо, як вище пояснюється: Треба святомъ, с кумомъ, братомъ погулять изътихіі . Уявім собі, як „розгулявшись, розмахавшись” танцює священ- ницька родина, звільнившися од святкової праці, як вона смачно п ’ є „хоть и по пять” — і ми дивуватимемося сміливому авторові, що відважно намалював картину, достойну пензля маляра голандської школи, певний того, що таким способом — Попы усѣмъ должни такимъ зробить путь до неба. 1 Ж и т е ц к і й, Энеида… с. 98 — 99. XX ,Розмова „не панська, да й не хамська” — момент, що підкреслює певне відштовхування від селянського оточення та намагання набли ­ зитися до справжніх панів, смачна їжа та чарка, навіть пияцтво — от найліпші засоби святкувати. У таких розвагах Некрашевич до ­ бачає справжній життьовий ідеал, що до останнього закликає своїх товаришів: Такъ зробѣмо, научѣмо хрест, ян любо жити, Самымъ дѣломъ введемъ смѣло у небесни клѣти. Так пише Некрашевич р. 1791; трохи раніш, в „Исповѣди” він малює — треба припустити — ще молодого священика, що не позбувся молодечого ідеалізму й не набув ще „досвіду”. Цей священик, чесно виконуючи свої обов ’ язки, занадто, на Некрашевичеву думку, ре ­ тельно ставиться до них, підходить до своїх парафіян з дуже гост ­ рими моральними вимогами та ще, гордуючи своєю неписьменною, неосвіченою „отарою” — картає невинні рештки давнього побуту та світогляду; безперечно ця постать.не вигадана, а взята з життя; можливо, в ній відбився характер молодого Некрашевича, що згодом, підо впливом важкого розчарування в своїй праці (напр. в „Испо ­ вѣди”: „Аще бъ безгрѣшно было священство оставить, когда неможно никакъ невѣжовъ исправить”) — повернув до ідеалів свого оточення, зрозумівши „явд> жить любезно треба”. Побутового матеріалу, зачерпненого з безпосередніх спостережень, багато зібрано в діялогах „Исповѣдь”, „Замыслъ на попа” та „Ярмарокъ”; тут надзвичайно яскравими та соковитими фарбами змальовано не тільки побут, а й психологію селянства — може тому, що цьому допомагав брак літературної фантазії у письменника, і він доповнював її етнографічною правдою. Селянин — „горує та бідує” і „хоч хліба немає” — „ніколи нікого не позиває”, аргументуючи так це твердження: Ой чи я жъ бы бѣдовавъ, якъ теперь бѣдую, якъ бы хотѣвъ грешити, занять рѳчъ чужую. Стара жінка, що в неї панотець питається, “Ѣздила ль когда вездѣ ворожки искати, Щастливое мѣсто бъ знать на постройку хати? Шутки кощунныѳ ль ты в весѣлляхъ творила — у своїй відповіді малює чудовий образ, насичений побутовими рисами: Нѣ, очченку, я чесна й роду не такого, Якъ иншее буває, матки й оцця злого. А мене бо навчили отець муй и мати XXI ,Колядувокъ и щедрювокъ, й Бога зух валяти. Говѣю я що року, пятюнку шаную: ІІѢ ѣмъ, нѣ пѣю, нѣ роблю до вечора в тую. Отъ бризнуло на губу, якъ сыръ одкидала! Чого я не робила: ввесь ротъ полоскала… Тут певна побутова картина: шанування п ’ ятінки, колядування, шедрування, говіння й піст, що його можна порушити навіть крап ­ лею сироватки, як потрапить вона на губу — ось у чому добачає засади морального життя селянка XVIII в. Навмисне автор плутає виконання вимог самої церкви з звичаями, що з ними церква нама ­ галася боротись. Зображення жінки домальовується новими побуто ­ вими рисами в її відповіді на панотцеву репліку. Мало не таку саму побутову картину знаходимо в дівчининій від ­ повіді, де додається цікаві риси старосвітських родинних взаємин; на заклик до покути дівчина нечемно відповідає: А я що зогрешила? що я можу знати? па вѳчюрки не хожу — не пускає мати. Шѣсть разъ мене й торюкъ моя мати била, за те, що на юлицю разюв с пять ходила. Един тул ’ ко разъ колись пѣсню заспѣвала, дай вигнала изъ хати, що й не ночовала. У цих словах відбивається момент боротьби українського духів ­ ництва з народніми звичаями. Згадаймо універсал гетьмана Скоро ­ падського 1719 року „о вечорницях, кулачкахъ и протчихъ зборах, абы викоренити”, виданий за ініціятивою духівництва. Побутовий характер має й нарікання парафіян на панотця, що зарозказом духовної влади вимагає, щоб вони сповідалися „по одинцю”: Нехай бы вѣнъ переставъ тѣлко мудровати, що бъ такъ по один ’ цю все, всѣх насъ сповѣдати. Характерно -побутово звучать слова парафіян, ніби прислів ’ я: абы були люде, а нѣпъ у насъ буде, так само як нарікання на суворого попа, що отъ свити закаврашъ одрѣзавъ у Настѣ, що спіймав її на гарячому вчинкові. У „Супліці або Замислі на попа” теж знайдемо багато цікавого побутового матеріялу. 1 тут — боротьба селянської громади з попом. Ця боротьба повстає відтоді, коли скасовано було права громади оби ­ рати собі священиків. Призначення од духовної влади на священ- XXII ,ницькі посади осіб, цілком невідомих громаді, викликає протест; селяни сваряться з новим панотцем, що його призначено без попе ­ редніх виборів, обвинувачують його за різні справжні й вигадані порушення церковних порядків та народніх звичаїв, навіть скар ­ жаться архіреєві за допомогою молодших, нижчих чинів клиру — дяків, у яких завсіди повставали різноманітні суперечки з попом на економічному та взагалі на побутовому ґрунті. Так само, як і в „Ис ­ повѣди”, попові закидають, що він порушує давні народні звичаї, бо „Не велить челяди колядувати, На улицу ходити и на Купала скакати”, Объ Клепальной недѣлѣ дѣвкамъ заказавъ вѣнки робити, Щобъ не граты въ порты и въ шинкъ не ходити. Чудово змальовано, навпаки „попа старого”, що його „досѣ згадує великій и малый”: „було тодѣ де горѣлки напиться”; „небѣжчикъ хоть и за вѣнчанье добре дравъ, такъ добрежъ о храмѣ и мирянъ наповав”; „небюжчикъ не тюлки на Купала ходивъ, але й навкулачки, що не одинъ було одъ іого полѣзе и рачкы”; він „не разъ в шинку христивъ, на Купала скакавъ и колядовать ходив”, „На весѣлляхъ було не тюлко старостує, ходить було у приданах, та ще и дружкує. „А вѣнчавъ небюжчикъ не тюлки що з кумою, — хоть бы хто десь пришовъ, — изъ рюдною сестрою”… „Не нудивъ, царство йому, и до церкви ходити”… Наступника його, молодого попа, змальовано так само — дуже живими, яскравими фарбами. Цікаво ще підкреслити деякі етнографічні подробиці, що їх умі ­ стив у свойому творі автор „Замислу”: про якусь Настю, що „зами ­ рала” й бачила як „пятюнка святая Пречисту прохала”, або оплаку ­ вання дівоцтва незаможних дівчат, що „як трава зав ’ яне”, через мо ­ лодого суворого попа, та ин. Коротенький діялог „Ярмарокъ” цілком відбиває побут; на ньому не варт довго зупинятися. § 8. Усе вище показане дозволяє зробити такий висновок. Ща ­ сливий хист Некрашевича — -з одного боку уміння змалювати в не ­ багатьох влучно схоплених рисах людину певної доби та класи, подати цілком характерну й типову для такої людини мову, а з дру- гого — відбити самий побут певної доби та класи з деталями місце ­ вого характеру, — це все виявляє в нашому письменникові справжнього попередника великих наших письменників-реалістів, і не тільки Кот ­ ляревського та Шевченка, але й пізніших — Нечуя-Левицького, навіть 1 Коцюбинського. Тому, що він продовжував традиції школярів-бакалярів, які з одного боку несли наслідки здобутої освіти в народні маси, а з другого — зберегали в своїх творах народню мову та відбивали XXIII ,селянський побут — Некрашевич відіграв, хоч мабуть невеличку, але певну культурну ролю. Він належить до тих мало помітних діячів ХѴШ сторіччя, що, мовляв акад. Перетц, „перенесясь изъ академи ­ ческой обстановки въ сельскую — не бросили литературныхъ занятій, и хотя не совершили ничего выдающагося, все таки содѣйствовали и поднятію общаго образовательнаго уровня сельскаго духовенства, и, можетъ быть, безсознательно, совершенствуя поэтическій языкъ, стиль, сближая книжное съ народнымъ, подготовляли возрожденіе украинской литературы”. 1 Додамо, що з боку форми Некрашевичевих творів ми констату ­ вали цінні його досягнення — в вірші, римі, мові й стилі. В вияві таких моментів як реалістичні деталі — Некрашевич справжній май ­ стер, певний попередник наших великих реалістів. І коли додати, що твори ці — яскраві часом малюнки селянського побуту XVIII сто ­ річчя, то цілком зрозуміло, що сторінок їх не перегорне байдуже той, хто цікавиться історією рідної мови, письменства та етнографією. * В. fie ретцъ, Историко-литер. изслѣдованія и матеріалы, т. Ш, с. 370. XXIV ,ТЕКСТИ ,1. С. 9. СПОРЪ ДУШИ И ТѢЛА. ДУША. 1 Ахъ горе мнѣ, ахъ бѣда! | что дѣлат(ь) не знаю, въ скверномъ тѣлѣ живучи, I горко воздихаю. Предлежит погибель мнѣ, I адъ на мя зѣваетъ, врагъ діяволъ день и нощъ | лестно искушаетъ, 5 Дабы в 1 сѣть свою вловит(ь) | неусыпно тщится, обходит, какъ лютій левъ, | рыкаетъ, ярится. тъло. А чего жъ ты такъ, душе, | коснишъ на молитву, не познала ль ты еще | вражію ловитву, Не видѣла ль ты еще, | каковые сѣти, 10 врагъ полагает тебѣ, | как бы уловити. И ловилт> ужт> много кратъ, | ловилъ окаянну, какъ во гробѣ на одрѣ, | спящу отчаянну. Ты спишъ, онъ всегда не спит, | ловит тебе тщится, спящаго ясъ кого ловит, | не трудно то зрится. 15 Спящъ пойти обороном I никогда не может, спящей К тебѣ душе I КТО уже ПОМОЖЄТ? II С. 10. Богъ, но ты всегда его | много прогнѣвляешъ, когда сердца чистоту | грѣхами оскверняешъ. Богъ, источникъ чистоты, I любить добродѣтель, 20 любит, кто точный его I закона хранитель. Любить, кто теплу пред нимъ I молбу проливает, то и от врага тог(о) | крѣпко защищает. Кто жч> удаляется самъ | от его защити, тотъ не может никогда | от врага избити. 25 А ты естли хочъ не быть | во вражіей сѣти, то мои прійми, душе, I за благо совѣти. Встань от одра и внимай, | что Паѵелъ говорит, да освѣтить тя Хрістосъ, | да врагъ неуловит. ) 3 ( ,ДУША. И что жъ, что ты тѣло так | расширилось в словѣ? 30 ты можешъ прежде мене I быть в врага на ловѣ. Ты укоряетъ мене, | а я собой чиста, от всѣх грѣховъ, но в тебѣ I стала ль’ я нечиста? Я всегда Богу служит(ь) | рада и желаю, но в тебѣ, какъ бы в турмѣ, | горко воздихаю, 35 Что воспятило ты миѣ I служит(ь) Богу вѣрно, НОСПЯТИЛО МОЛИТИСЬ I мнѣ нелицемѣрно. II С. 11. Я бъ стала на молитвахъ, | да ты несогласно, иного дня правило | оставитъ напрасно. Иного жъ за сном твоим | не вспѣешъ исполнит(ь), 40 иной, будешь, день и нощъ I о суетѣ молвит(ь). Забивъ, что Хрістосъ сказалъ | утром не пектися; скорбитъ, куда в нищетѣ | утро обратится, Скорбитъ, что не имѣетъ | способности к дѣлу, а еще к тому давно | потеряло силу. 45 Копати ужъ не можешъ, | просити стидишся, гдѣ жъ что взят(ь), какъ заробить? | в копецъ [разорится. Сихъ и подобнихъ суетъ I наполнивсь вышъ мѣры, оставляетъ правило, | колеблется й в вѣрѣ. И такт, ты само всегда | Бога прогиѣвляешъ, 50 па мене жъ тую вину | напрасно слагаетъ. Т Ѣ ЛО. Постой же, постой, душе, I когда такъ говоритъ, трудно со мною тебѣ, I вить не переспоритъ. Вспомяни Іякова | апостола слово, вотъ я с ним тотчасъ тебѣ | на отвѣтъ готово. 55 Тѣло безъ духа мертво, | что жъ уже такому, можетъ ли мертвъ благо ль зло | здѣлат что [живому? II С. 12. Ты жива, ты вѣчна, ты, | ты владѣетъ мною, я безъ тебе не могу І двигнуть и рукою, Ты мной орудуетъ такъ, | как бы инструментом. 60 инструментъ же сам ничто | ни одним моментом. ДУША. Н е лги, тѣло, на мене, | я вить есмъ духовна, духовных плодовъ ищу І от Паѵла 2 верховна, Може слід читати „сталась”? ’ К Галат. V, 22, 23. ,Апостола счисленных, j всѣхъ хощу имѣти, чтобъ достойная была, | в ’ мѣстѣ с Хрістом быти. 65 А ты, тѣло, от земли, | к землѣ й прилѣпилось, п земиых всѣх нечистотъ I полное явилось: Ярости, распри, вражди | и других подобныхъ, обяденія, пянства | и симъ также сродныхъ: Унынія, лѣности, I еще и звѣрска гнѣва, 70 самолюбія, соблазнъ, | рвеній, слова лжива; Зависть, долгая злоба, | разжженіе плоти, сочисляет ужъ тебе I в ’ безсловесни скоти. Осужденіе людей, | ненависть проклята, сластолюбіе, вино | есть тебѣ за брата, 75 Словомъ: всѣ страсти в ’ тебѣ | жилище имѣютъ, КОИ, осквернивъ всего, I совсѣмъ одолѣютъ. II С. 13. Одолѣли жъ ужъ и такъ, | о какъ ты нечисто! как згибшій смердящій песъ, | сквернишъ всяко [мѣсто. Грѣховнаг(о) безъ числа | наполнилось смрада, 80 что и мнѣ жит(ь) ужъ в тебѣ | не лучше от ада. Рада бъ я в одинъ моментъ | съ тобой разлучитись, дабы с Паѵлом 1 ко Хрісту, | скоро преселитись, Чтобъ, хоть и поневолѣ, I чимъ не согрѣшила, 1 2 Кор. V, 8; Филин. I, 23. 2 Іоан. V, 29, 25; 2 Кор. V, 10. ) 5 ( Его же люблю, Хріста, | чтобъ не оскорбила, 85 По горе нещастной мнѣ, | запертой в темницѣ, едва могу возвести | на небо зѣници. Воздихаю ко Хрісту, | но нѣтъ оттоль гласа, нада чтось еще пожит(ь), | пождат(ь) смерти часа. Нада хоть и нерада; | рада бъ улетѣти, 90 чтобъ вмѣстѣ с ’ тобою болшъ I к ’ Богу не грѣшити. ТѢЛО. Что ты говоритъ, душе? | иль забила тое, что пріймут всѣ по дѣлом, I благо или злое. И как же предстанешь ты | судищу Хрістову, гдѣ страхъ, гдѣ ужасъ великъ, | сущу неготову? 95 Не думай, не думай ты, | оправдит(ь)ся мною, что я грѣшно, а не ты; I вить вмѣстѣ с тобою || С. 14. Грѣшило я, признаюсь, | да и ты неправа, обомъ равно предлежит | мука или слава 2 . Знаю бо и я что предстат(ь) | обойм нам треба, 100 какъ прійдетъ возбуждаяй | трубный гласъ изъ I неба. ,И такъ лучше, когда хочъ, | грѣшили обоє, Обоє жъ и покаймось, | да убѣжим злое. ДУША. О, пожалуй, тѣло, такъ, | непремѣни слона, я к ’ тому давно уже | подлѣнно готова. 105 Здѣлаймо ж’ь мы тое такъ, | пакта затвердѣмо, в коих на духъ воеват(ь), | плоти откажѣмо. И такъ добрая дѣла | начнѣмо творити, чтобъ гнѣвна Бога могли | за грѣхъ умолити. В ’ пред же грѣха, какъ змія, | убѣгат(ь) потщѣмся, 110 будмо осторожни в ’ том, I всегда нелѣнѣмся. Памятствуймо мы всегда, | послѣдных четири чтобъ соблюдались, в ’ грѣхи, | забродит вышъ мѣри. Смерть, судъ послѣдный, минуть, I никому не можно, геенну или царство; | это есть не ложно. 115 На смерть убо всякой день | должни быть готови, на судъ во отвѣтъ отсель | собрать дѣла нови. || Геенскій же слезами | пламень угасѣмо, а царство небесное | много возлюбѣмо. И чтобъ получит(ь) его, І обоє молѣмся, 120 на небо руки воздѣвъ, | горко прослезѣмся. СОГЛАСНАЯ О Б ОИХ Ъ МОЛИТВА. Отче нашъ пренебесный, | твоя воля с ’ нами, всегда да будет, такъ же | владѣет сердцами; Имя да святится в ’ насъ, | и царство да прійдетъ, да сѣтью лукавій врагъ | болшъ насъ не обійдетъ. 125 Оставъ нам наши долги, | да й мы оставляєм; избавъ от лукавых, | да тя прославляемъ, Даждь нам хлѣбъ небесный твой | всегда чисто ясти, да омерзѣютъ отсель | всѣ мірскіе сласти. Безъ тебе жъ неможемъ МЫ, I твое то есть дѣло 130 очистит(ь) тѣло от сквернъ, I здѣлат(ь) какъ снѣгъ [бѣло; Душу жъ освятит(ь) себѣ I в ’ покоище вѣчно, и жит(ь) в 1 ней, какъ бы в ’ небѣ, | всегда само ­ лично. О Боже, здѣлай сія, | прилѣжно молюся, да азъ славы твоея | ввѣкъ онъ насыщуся, 135 Яко твое царство есть | и сила и слава, да введет в ’ оное насъ | твоя рука права. ) 6 ( ,2. С. 16. ПИСМО НАПИСАННОЕ К ’ ІВАНУ ФИЛИППОВИЧУ. / Напрасно между людми | тое слово сливет, что попъ, чтовидит в ’ людей, | тотчасъ в ’ карманъ [берет. Ибо не вездѣ оно | силу ту имѣетъ, Собственнаго бо другой | защитить не смѣетъ. 5 А чтобъ чуждое что взят(ь), | то во вся опасен, и людскій бо поговоръ | честнымъ всегда страшенъ. • Вашець же, видно, не попъ, | такожъ ни поповичъ, но совсѣмъ простъ человѣкъ, | Іванъ Филѣповичъ, Да не простую должность | на себя пріймаепіъ 10 и завременно уже | дѣйствоват(ь) всчинаешъ. Ахъ, какъ кажется весма | знатной тотъ прибитокъ себѣ что нибудь взымат(ь), | другимъ дать убитокъ. Когда бъ толко всякому | тое дѣлать волно, промысленниковъ такихъ I было бы ДОВОЛНО. II С. 17. 15 Но многимъ когда не грѣхъ, | то стидъ возбраняетъ: тѣмъ чуждаго присвоить | всякой не дерзаетъ. Когда жъ случится, в ’ кого | взявши, потеряти, безъ требованія тотъ | тщится отдавати. Вашецъ же какъ мало кто, | в дому с насъ случился, 20 взялъ на то мой каламаръ, | чтобъ там и залился. На прошеніе жъ о том | ни мало взыраешъ, да, какъ на подданного, | с гордостью рыкаешъ. Думалъ же я, что грабѣжъ | за панщину взято, да на тожъ есть десятникъ, | того бы послато, 25 А не самому ходит(ь) | грабѣжъ в ’ меня брати; когда не посланъ слуга, | ни сталъ пановати. Да еще жъ знать позабилъ | книгъ в ’ позыку взяти, будто прочитат(ь), а мнѣ | чтобъ болшъ не видати. Имѣю я тестаментъ, | лѣтопись ростовскій, 30 библію священную, I малъ трудъ богословскій И другіе книжицы; | когда хочешь взяти, Прійди развѣ какъ сами | мали будуть в ’ хатѣ, || С. 18. И скажешь, что „потерялъ, | что мнѣ можешъ здѣлат(ь)? я платить ненамѣренъ,| изволь тое вѣдать”. 35 О, хорошъ такой отвѣтъ, | толко безполезный; многимъ былъ посля за то | конецъ почти [слезный. Не чернильница моя | мене принуждала, ‘ чтобъ рука моя сіе | к ’ тебѣ написала, ) 7 ( ,Но слова твои и нравъ, | гордостью надменный: 40 Ставишь, что я нред тобой | совсѣмъ вничиженный. Гордился сказать, „прости, | я хочу откупить”; Отѣчалъ бы я, „изволь | себѣ в 1 томъ не трудить”. И такъ бы оно было, | по честныхъ иримеру; сихъ бо то должно всегда | навикать манеру, 3. С. 19. ПИСМО НАПИСАННОЕ К ОТЦУ АРСЕНІЮ КРИНЪЦКОМУ. 1 М(о)сцѣ отче Арсеній, і з ’ своей госпожею, радуйтеся на вѣки | со всею семьею. Не думалъ я никогда | имѣть, что имѣю, донелѣже в ’ гробѣ самъ | нещасливій почію. 5 Но промысленникъ Хрістосъ, I содержай рукою обширность свѣта сего, | пекійся жъ и мною, Когда время ужъ пришло | милость мнѣ явити, исполнилъ, что и хотѣлъ, со мной сотворити. О, неисчетни судбы! | О благость премпога! 10 не погибнет никогда | надежда на Бога. Я журился, что убогъ, I а имѣю дѣти, время жъ люто, гдѣ что взят(ь), I чимъ же ихъ [снабдѣти: Но Господь, творецъ вѣковъ, I все то во благое благостію устроилъ, | употребль на тое || С. 20. 15 Отца Арсенія, мнѣ | любезнаго брата, да Ірину госпожу, | коимъ и утрата Мила для меня была; | о Боже, что это? От тебе зависит все, | дѣло твое все то. Ты то вдохнулъ в ’ ихъ сердца | духа пресвятаго, 20 дабы могли подкрѣпить | меня немощнаго. Они жъ усердно ТВОЮ I волю исполняли, Ахъ, в ’ надобностях моихъ | сколко помогали. Виждь же, владико, с ’ небесъ, | воздаждь имъ за тая, излей на нихъ с ’ высоты | вся твоя благая. 25 Они надъ нами твою | сотворили волю: даждь же и ихъ дѣтямъ всѣмъ | щастливую долю. Воздаяніе всегда | от тебе такое — подобнимъ подобное I награждать благое. За любовь твою любовь | будетъ имъ являти, 30 за милость будешь и ты | объ них промышляти. А наконецъ введи ихъ | в ’ царствіе небесно; Молю тя, владико всѣхъ, | ей ей ей нелестно. || ,С. 21. Не имѣю я сребра, | ни драгости злата, Чемъ бы должна быть моя | за вся вам заплата. 35 Но вы того от меня | не схотели сами: быт(ь) же сердцу моему I разлиту предъ вами. Похвалны сія стихи | пріймѣте в ’ заплату; сими кланяюсь я вам, | любезному брату. 4. С. 21. ЯРМАРОКЪ. X ви лонъ и Хвесько. ХВИЛ(ОН): 1 Оже дай здоровъ, Хвеско, | що ты ярмаркуешъ? що добре тутъ продаетъ, | або що купуешъ? ХВЕС(КО): Та мовчи, бра Хвилоне; | продавъ свою клячу. ХВИЛ(ОН): А ну, бра, за що ты збувъ | ту шкуру собачу? ХВВС(КО): 5 Та оцце, за новъ пета | изопхнувъ насилу, аделе 1 купивъ собѣ | за повъ шта кобылу. || 1 Мабуть треба виправити: „аджѳжъ”? ’ М. І. Петров читає „вже”, хоч в автографі ясно. С. 22. ХВИЛ(ОН): Яжъ тобѣ давно казавъ; | годи въэ 2 держати: сѣна зовсѣмъ не вкусить | и стала хромати. ХВЕС(КО): Э, добре, бра, що тобѣ | усюди шанцюе, 10 усякъ не лиха хоче, | коли що купує, Да не всякому пайдить, | хочъ и переплатитъ, не тѣлко не заробишъ, | але ще й утратитъ. ХВИЛ(ОН): їо, да се жъ ты, якъ бачу, ] тѣлко праштикуешъ, все гнетесся, а досыть, | добре й ты гандлюешъ. 15 А чи въэ пакъ ты продавъ | воли генъ онъ тій? коли нѣ, продай минѣ, | даромъ що слепіи. ) 9 ( ,XBEC(KO): Та продать не даруга, | колибъ безъ утрати, щобъ не грызли головы I ма жѣнка ке мати. Дай хиба що я кау, | бо въэ жъ то тягучи, 20 хиба тобѣ, бра куме, | избреше сынъ сучій. ХВИЛ(ОН): Та ну въэ годѣ тобѣ, | зо мною калякать, лучче продать, нѣжъ на ихъ | гледечи да й плакать. || С. 23. ХВЕСКО: Алежъ бо то въэ и ты I базѣкаешъ дурно, то въэ далибу минѣ | ажъ на серпѣ нудно. 25 Коли кавшъ, дакъ кай, | тай будемъ сватами, нехай таки ще род ’ нѣ | прибуде мижъ нами. ХВИЛ(ОН): Ну, вступи жъ за повпітад ’ цять, | дакъ будемъ платити, колибъ тѣлко ГОДИЛИСЬ I у плузѣ робити. ХВЕС(КО): Куме, слухай: зъ моихъ рукъ | щаст)е тобе буде, ЗО вони дуже робочи, І нехай кауть люде. ХВИЛ(ОН): Спасибу жъ тобѣ, куме, | нумо жъ пить горѣлку, та ще треба землею | стерти воламъ спинку. Випій же, свату, до дна, | щобъ воли орали. ХВЕС(КО): Отъ такъ, свату, в ’ гору хвись, | щоб тобѣ брикали. 1790 году аугуст 20 д. || 5. С. 24. ПИСМО К ’ НѢКОТОРЫМЪ ГОСТЯМЪ ПИСАННОЕ. 1 Любезніе NN и NN, | наши пріятели, и мы всегдашніе вамъ | доброжелатели. В ’ вечеру забитой клинъ | самъ випасть не можетъ, пока подобной другой | ему не поможетъ. ) Ю ( ,5 А какъ вибивать его, | треба потрудитись; самому жъ трудно, дакъ с ’ кимъ | развѣ бъ со- [гласитись. Павелъ з ’ семьею да вы, | зволте помагати: оно хоть важко, да то [ не довбню махати. Числа въ книжкѣ, мѣсяца жъ, | что свѣтить изъ неба; 10 писалъ извѣстный, затѣмъ | пояснять не треба. || 6. С. 36. ИСПОВѢДЬ 1789 ГОДА ФЕѴРАЛЯ — ДНЯ. ДУХОВНИКЪ К’ КАЮЩЕМУСЯ ЧЕЛОВѢКУ. 1 Се, чадо духовное, | Богъ здѣ есть предъ нами, толико оскорбленный I нашими грѣхами. Коликія ты грѣхи I чувствуетъ собою, сотворенныя предъ нимъ I вражьею злобою? о Об ’ яви безъ утайки, | мали и велики, всегда бо мы грѣшни всѣ, | яко человѣки. Разъ что Либо зло сказать, | здѣлать иль помыслить, вѣчно а то жъ все грѣшимъ, | что и неисчислить. Беззаконія всегда | творим, хоть неради, 10 а не каявшись за то | быть должно во адѣ. Я пастиръ души твоей, | не скрый предо мною ничего, чимъ когда Богъ | оскорбленъ тобою. ИСПОВЪДЛЮІШЙСЯ ЧЕЛОВѢКЪ. Що жъ я коли зогрешу, I я не такъ, якъ люде, що иншій ледащо, | да й ще звягать буде. || С. 37. 15 А я хлѣба да соли | не збавивъ нѣкого; а бѣлше якихъ грехѣвъ? | не чуюсь ничого. Горую да бѣдую, I хочъ хлѣба не маю, а нѣколи нѣкого | я не позываю. Ой чи я жъ бы бѣдовавъ, | якъ теперъ бѣдую, 20′ якъ бы хотѣвъ грешити, I занять речъ чужую. ДУХОВНИК. Духовник я нынѣ ТВОЙ, I скорблю я тобою, что ты не то говоритъ, I что треба со мною. Укралъ когда что нибудь, | хоть бы и малое, то уже и согрѣшилъ, I будетъ ’ казнь за тое. 25 Ходить в ’ церковь лѣнился, I а ходил за дѣломъ; божился, дурно клялся І душею и тѣломъ, ) 11 ( ,Обманулъ и осудилъ, | пяній былъ безъ мѣры, ни праздника, ни Бога | не знал ты, ни вѣры; Всѣ грѣхи смѣло творилъ,I но не звалъ грѣхами. 30 Убойся Бога, скажи, | се Богъ между нами. || О. 38. Ничего таить предь нимъ | отнюдъ невозможно: ни помысла, нѣ дѣла, | а ни слово ложно. Испитуяй сердца Богъ | вся видитъ, вся знаетъ, грѣшниковъ и временно, I и вѣчно караетъ. 35 Кающася жъ грѣшника | прощаетъ во вѣки, проститъ и твои грѣхи, I хотябъ и велики. А ты покайся отъ всѣхъ, | престань впредь грѣшити, то по смерти со Хрістомъ I будешь в небѣ жити. ДУХ(ОВНИКЪ) КЪ ЖЕНЩИНЪ. Говори жъ еще и ты, I что ты согрѣшила, 40 чимъ случайно и когда | Бога оскорбила? Различніи суть грѣхи, | многи и велики, коимъ повинній всѣ, I жени й человѣки. Ѣздила ль когда вездѣ | ворожки искати, щастливое мѣсто бъ знать ] на постройку хати? 45 Шутки кощуиные ль ты | в весѣлляхъ творила, иль и больше чимъ, скажи, | и какъ ты грѣшила? ЖЕНЩИНА. II С. 39. Нѣ, очченку, я чесна | й роду не такого, якъ иншее буває, | матки й оцця злого. А мене бо навчили | отецъ муй и мати 50 колядувокъ и щедрібвбк, I й Бога зухваляти. Говѣю я що року, I пятюнку шаную, нѣ ѣмъ, нѣ пѣю, нѣ роблю І до вечора в тую. Отъ бризнуло на губу, | якъ сыръ одкидала! чого я не робила: | ввесь ротъ полоскала. 55 Ісусе, прости мене, I грѣшную такую; а булше’ я на собѣ | нѣчого не чую. ДУХОВНИК. Единъ Богъ есть без г ь грѣха; | что ты се говоришь, а міръ весь во злѣ лежит, | и ты тожде творишь. ЖЕНЩИНА. Развѣ ты, паноченку, | по собѣ се знаешь, 60 що ты у мене грѣхювъ I такъ довго питаешь? ) 12 ( ,Еще жъ хиба ‘за тё грѣхъ, | що брехнешъ, панбче, губою немитою? I сежъ дѣло охоче. Я жъ таки не все й брешу, | я чесна собою; десь ты по злобѣ почав | так крутити мною. || С. 40. ДУХОВНИК. 65 Іиеусе преблагій, | с ’ высоты небесной призри на недостойный | трудъ мой, в сем не- [лестной. О владыко, не стяжи | отъ руки моея ‘крови погибшихъ когда | изъ волѣ своея. Аще бъ безгрѣшно было I священство бъ оставить, 70 когда неможно никакъ | невѣжовъ исправить. Не судится бъ и себѣ, I когда судъ послѣдный пріидетъ, а грѣшникъ тогда | во адъ пойдет [бѣдній. Но то горе, ахъ, что ты | осудилъ за тое, что злый рабъ мнасъ в землю скрылъ, | не при ­ растилъ вдвое. 75 А когда такъ, то и мнѣ | надобно трудитись, дабы осужденнымъ такъ | в день онъ не явитись. Не мое бо дѣло то I сердца обращати, довлѣетъ то для мене, I дабы не молчати. Едина то благодать | Духа Пресвятаго 80 хотящаго, и святымъ | дѣлаетъ изъ злаго. ДУХ(ОВНИКЪ) К ДѢВИЦѢ. Къ тебѣ убо, дѣвице, I рѣчь я обращаю: покайся, то Богъ простить, | ш я нынь прощаю. || С. 41. Раскажи здѣсь подробну, | безъ всякой утайки, всѣ грѣхи до послѣдной I пустой какой байки. ДѢВИЦА. 85 А я що зогрешила? | що я можу знати? на вечюрки не хожу, | не пускає мати. Шѣсть разъ мене и торюкъ | моя мати била, за те що на юлицю I разювъ с пять ‘ ходила. Единъ тул ’ ко разъ колись | пѣсню заспѣвала, 90 дай вигнала изъ хати, | щб й не ночовала. Все жъ теперъ добре роблю, I у грѣхахъ не чуюсь, одъ теи доби й дбсѣ, І усе я шануюсь. ) 13 ( ,ДУХОВНИКЪ КЪ МАЛОЛѢТНЫМЪ А вы, дѣти, не крад ’ те | не буд ’ те упрями, не брешѣте, не бійтесь I межъ собою сами, МАЛОЛѢТНЫЕ. 95 Чи ще жъ и мы зогрѣшймъ? | нѣ, очче, нечбго! молимосъ, бьемъ ПОКЛОНЫ, І нечого худого. ВСѢ ОБЩЕ РОПЩУТЪ. А що жъ то пѣгіъ нашъ почавъ | всѣхъ насъ такъ [нуждити? ДОКИ ЖЪ уже МЫ j OMy І будемо терпѣти? Се жъ уже на спбведѣ | й брехню завдавае, 100 коли ска э хто j ому, | що грехювъ немає! || С. 42. Оцце жъ пакъ, а де j ому | грехювъ такихъ взяти? якъ нечбго не грешивъ, І що жъ має казати? Чи то мы такъ грешимо, | якъ и инши люде? да абы були люде, | а пѣнъ у насъ буде. 105 И jo г o бъ мы за попа | всѣ посполу мали, на проскуры бъ носили, | й jo г o бъ шановали, Нехай бы вѣнъ переставъ | тѣлко мудровати, що бъ такъ, по одйн ’ цю все, | всѣх насъ споведати. Еще жъ коли бъ переставъ | муштровать в ’ причастѣ, 110 що одъ свити закаврашъ | одрѣзавъ у Настѣ. ДУХОВНИК. Нѣтъ, возлюбленный, нѣтъ, I не хотѣте й сами; вы йдѣть за духовникомъ, | а не онъ за вами. Іисусъ, свѣтъ истинній, I свѣта есть подател ь ; да просвѣтитъ же и васъ, | яко благодатель. 115 Его познать, то й грѣхи | познать будет(ь) можно, покаявшися жъ жить с ’ нимъ | ей се есть неложно. ВСѢ РОПТАВШІЕ. Колижъ такъ, дакъ мы тебе j всѣ будемо слухать, да п озвюль сивуху пить, | да табаку нюхать. Росказуй тогдѣ що хочъ, | бо мы всѣ слепыи, 120 не знаемъ, чи за грѣхи | есть кари які и . || С. 43. А мы будемъ пилнёнко | на усъ те мотати, чи не станемъ хочъ трохи | грехювъ познавати. Теперъ же, хвала Богу, | принтовъ пѣстъ великій, в церквѣ не будуть хиба | самій калѣки; ) 14 ( ,125 Котрий не бувъ черезъ рюкъ, I теперь побуває, хочъ у перше, коли пѣпъ I людей споведае. Очи продере свои, І побачить все злее, що якъ коли зогрѣшивъ, I хочъ слово якеє. Ей Богу покаемся, | жѣнки й чоловѣки, 130 що бъ у небѣ зо Хрістомъ | царствовать на вѣки. || С. 43. 7. ПИСМО, ПИСАННОЕ К ГНѢДИНСКОМУ СВЯЩЕННИКУ ) ІОАННУ ФИЛѢ- ПОВИЧУ И К ЕГО СЫНУ ПЕТРУ, И КЪ ДЯЧКУ СТЕФАНУ КРИНѢЦКОМУ. 1 Отецъ Іванъ, Петро й Степанъ зъ своими жѣнками, просимъ до насъ, 5 хотя на часъ, пріѣхать Святками; || С. 44. Будемъ гулять и зухвалять рожденного Бога — 10 уже отъ васъ просто до насъ зроблена дорога. Заспѣваемъ хоть надъ чаемъ, 15 випьемъ калинювки; поговоримъ, что сотворимъ, тутъ же з нами й жѣнки. На колодѣ 20 о пригодѣ, що будемъ на свѣтѣ; а чи спати, чи гуляти або що робити. 25 Все то нужно якъ досужно; теперь не до того: С. 45. не робити, но спочити, 30 треба дня святного. ) 16 ( ,Да то не намъ, знаетъ и самъ, бо у насъ заботи; бѣлшъ святного 35 нѣжъ простого дня бува роботи: Да вжежъ зъ того намъ такого не розсѣстись лиха, 40 треба святомъ, с кумомъ, братомъ погулять изътиха. Пріезжайте, поздравляйте 45 щоб намъ дочекати, веселенко, здоровенко ище праздновати. || С. 46. А мы разомъ 50 усѣ скажемъ, изъ вами посполу, бѣлшъ не вмѣемъ, що запѣемъ, не ходили в школу. 55 Сядемъ дружно все окружно за столомъ у хатѣ, хоть не пан ’ ско, да й не хамско 60 будемъ розмовляти. А мижъ тими, рѣчми всѣми то чимъ заѣдати, то по чарцѣ, 65 то по парцѣ будем запивати. Разгулявшись, розмахавшись, того ище й мало, || С. 47. 70 выпьемъ опять, хоть и по пять, абы тѣлько стало. ) 16 ( ,Якъ не стане, то достане, 75 бат ’ ко або мати; однакъ честно и нелестно не выженемъ съ хати. Насидѣвшись 80 и напившись, расходицця станемъ; хто изъ нами, а хто зъ вами, усѣ разомъ грянемъ. 85 Нехай усякъ познае, якъ жить любезно треба; попы усѣмъ должни такимъ 90 зробить путь до неба. || С. 48. Бо вже усякъ словамъ не такъ повѣрить исхоче; лучче якъ самъ 95 искаже намъ вѣру вже паноче. Твоимъ дѣламъ, а не словам, що ты поучаетъ; 100 якъ добрый самъ, то вже й намъ Бога ублагаешъ. Такъ зробѣмо, научѣмо 105 хрест ’ янъ любо жити. Самымъ дѣломъ введемъ смѣло у небесни клѣти. Будемъ зъ ними, 110 вѣчне всѣми в небѣ кучовати; || С. 49. пиво нове зъ ребръ Хрістовыхъ будемъ попивати. ) 17 ( ,115 Писавъ Іванъ, бо вмѣе самъ — навчився у школѣ. Годѣ писать; якъ прозывать — 120 вѣнъ вамъ всѣмъ знакомый. 1791 г. дек. 19 д. На конверті напис: Отцу Ивану дать, якъ пану, у власній руки; пусть читає 125 и сполняе, щобъ не було скуки. II в 8. С. 50. ПИСМО, ПИСАННОЕ К ГНѢДИНСКОМУ С(ВЯЩ.) ІОАННУ ФИЛѢГІОВИЧУ ВО ВРЕМЯ ЕГО ИМЕНИНЪ. 1 Отче Йване гнѣденскій, | возлюбленный тезку, ѣдемъ на именини, | очищай намъ стежку! Оже дай же здоровъ бувъ | изъ своимъ патрономъ, посажай насъ до стола | за новымъ ослономъ. 5 Добренкою почастуй, | великим стаканомъ, то будемъ мы тебѣ звать | милостивым паномъ. Варенушку между тѣмъ, | добру на потуху, хоть пукаломъ, чтобъ було | здорово у бруху. А мы скажемъ: „здоровъ бувъ, | отче пане Йване”; 10 тѣлко частуй, ажъ поки | горѣлочки стане; Щобъ знать, хочь трет|ого дня | вашого патрона, якъ не вгадаешъ куди | и встать изъ ослона. Тогдѣ то „сполать, сполать”, | будемъ глаголати, „ощо бъ же ты до вѣку І дождавъ пановати”. 15 Писавъ тезко з тезкою, | зъ зятемъ и зъ сестрою, поздоровляємо вас | вѣршею такою. Мѣсяца небесного, | рогожъ таки року, . а числа, що у книжцѣ | написано въ строку. ) 18 ( ,9. ЗАМЫСЛЪ НА ПОПА 1 1 Ск.; Зв. Суплика, або замыслъ на попа; М. Заговор на…; П. Нрозба на… 2 Тільки в II. ’ Тільки в П. Далі у Зв. „Паркимъ. Охримъ! Охримъ. А що Пархим?” 4 Ск. лишень; II. лишъ мы. 6 М. П. Ск.; Зв. Якъ бы то намъ. ” М. о п у щ. 7 М. II.; Ск. Зв. вбрати. 3 Ск. М. Зв.; II — Тажъ. 9 М; S винъ. 10 Ск.; М. сило- мюйци, П силомицкіи; Зв. силомитью. 11 S; Ск. у. 18 М.; S парафѣю. 13 Ск. Зв.; М. да; II — н е м а є; 14 Ск.; П якую; М подижъ яку;3в. дивись яку. 16 S; Ск. Батьки и дѣды. 10 Ск. ему те на сповѣди; II. Зв. іому на исповѣдѣ. 17 М. додано іому. 13 М; S — немає. 19 S; II Да. 99 11. Зв.; Ск. яку; М. яку то. 21 S; М. Щоб и мы дѣтей давали в… 22 Ск. М.; II дажъ. 23 S. не дуже. 24 Ск. лишь вы на; П. лишъ на. 23 М II.; Ск. его вгадає. 23 П. Ск.; М. що добрій казався и дѣдку; Зв. „А въ решти хто жъ те знавъ? винъ добрымъ”. 27 S — нема. 23 Додано з Ск. 29 М о п у щ. 30 П.; Ск. Тай, М. Да. 31 S; Ск. мати. ) 19 ( 8 Слободы „Не руш ’ мене” От парафіанъ 8 Зм овля ю т ця 1 2 3 : ПАН’КО. 1 А що, свату Охрѣме, нумо лишъ 4 гадати, Якъ би 5 намъ свого попа гарно® в шоры убрати 7 . Геть 8 вюнъ 9 силомѣццю 10 * влѣзъ в ” нашу парахвѣю 12 Та 13 пѣди жъ ты, якъ 14 над нами крутить веремѣю. 5 Чого наши дѣды и бат ’ ки 15 не чували, То щобъ ми на сповѣдѣ 16 те 17 слебезовали. ГАВРИЛО 13 . Та 19 ще жъ то выдумавъ якую 20 затѣю, Щобъ мы давали дѣтей у 21 ванацѣю. ОХРЪМЪ. Геть 22 , я ж вамъ казавъ, не дуж 23 на 24 ту оковѣтку. СВИРИДЪ. 10 Хрѣнъ же іого збагне 25 , що добрымъ казавсь с дѣтку 26 . ХАРКО. Немає 27 и 28 на свѣтѣ, якъ нашъ пѣпъ 29 бувъ старый, Що и досѣ згадує великій и малый. хвилюнъ. Таки 30 будемо, Харку, довго споминати, Во вже не будемо такого попа маты 31 . ,ПАРХІОМЪ. 15 Вмѣв же бо Хвилоне 1 2 , з народомъ 3 обходи т ’ ся, Та й 4 було [намъ] 5 тодѣ де горѣлки напится 6 . 1 М; S умѣвже. 2 М.; Ск. Филоне; 11. Филине; Зв. свате. 3 М. II.; Ск. съ людьми; Зв. изъ людьми. 4 Ск.; М. Та; П. Дай. ‘ Додав видавець. 0 S; 11 — обхо- дитця-напитця; у Зв. весь рядок: ,Та ще було де й горилки напиться’. 7 Тільки у М. 3 М.; Ск. II. Уже. 0 Ск. II.; М. не обѣжавъ. 10 Ск. М. 11 М. 12 Ск. П. Зв.; М — опущ. 13 М. Ск. II; в Зв. весьрядок: „Хочъ за винчаня и добре бравъ’. 14 S; в П. о п у щ. 15 Д о д а в видавець. 10 М; П. …и мирянъ объ храмѣ напувавъ; Ск. и людей у хатѣ…; Зв. объ храми й людей… 17 Тільки у М. 19 М. Ск.; II. голубочки. 10 М. Ск.; Зв. теи; II. тѣ. 23 8; М. оковитки. 21 М.; Ск. тѣльки, П. тѣлко. “Тільки у М. 23 II. 3°. — ж опущ. 24 S; З в – але. 25 М. П.; Ск. Зв. приступиться. 20 II. додано: А. 27 М. Ск. тѣлки; II тѣлко; Зв. тилько. 23 S; П горѣлку. 29 М; II — пити; Ск. Зв. напиться. 30 и тільки у Зв. 31 S; П пику. 32 Зв.; М Ск. просишъ; II. И чого пытаепіъ. 33 Д о д. з Зв. 34 Д о д. з Ск. аь М.; S — то и. 30 S; Зв. Грицька Дяденка. 37 S; П — ще й немає, ти ­ тарює. 33 Ск. М.; П. Зв. Опанасъ. “Тільки у Зв. 49 М; Ск. II. вѣнъ, Зв. винъ. 41 S; М. нѣвощо. 42 М.; в S н е м а е. 43 П, в S н е м а е. 44 М. Ск; П – — о п у щ.; Зв. Хочъ. 45 До д. з II. 40 М.; S — вѣиъ. УЛАСЪ 7 . Юже 8 небѣжчик 9 хоть 10 и ” за вѣнчанье добре 12 драв 13 , Такъ 11 добрежъ [винъ] 15 о храмѣ и мирянъ наповавъ 16 . МАРТИНЪ 17 . Попили, голубчику 18 , тій 19 оковѣтки 20 , 20 Та ще не тюлки 21 мы, але и наши дѣтки. сидоръ 22 . А до сіого ж 23 бо 24 нѣякъ и приступити 25 , 26 Не тюлки 27 щобъ коли горѣлки 28 попити 29 . КИРИЛО. Хоть и 30 за дѣломъ прійдешъ, то все рило 31 дує. А якъ чого попроситъ 32 , то мовъ и не чує. ТА РАСЪ. 25 Нехай же, але 33 , то насъ уже 3 ‘ не шанує, А тожъ 35 и Ничипора 36 , що ще й титарує 37 . ПА НАСЪ 39 . Та 39 вюнъ 40 и отамана нивъвѣщо 41 не 42 ставить, А 43 якъ 44 той що скаже, то 45 вюнъ 16 свое править. ) 20 ( ,ХВЕСЬКО >. Ходѣмо лишъ 2 до дяка 3 та 4 все 5 роскажѣмо 6 , 30 Та 7 хорошенько їого, попа 8 , уплетѣмо. 1 ГІ; Ск. Фесько, М. Яковъ, Зв. ІІедько. У Зв. ці два рядки поставлено після скарги Хвеська (М. П.; Ск. — Феська, Зв. Лецька) на попа, що він забороняє грати у карт та и н., див. далі. 2 S; Ск. лишень. 3 S; П. дьяка. 4 S; П да. 3 S; М. о п у щ.; Зв: все йому гарненько. • М; S- роскажимо. ’ S; II — Да. 3 Додано з Ск., де читається: „хорошенько лишень попа уплетѣмо”. П — уплѳщѣмо; Зв. ще й хороше його попросимо. 9 П, Зв.; Ск. — нема; П — къ дьяку. 10 S; у П додано „якъ живетъ”. 11 М. II; Ск. Зв. будь. 12 М. Ск.; П. Да; Зв. А. 13 М. Ск.; П — чомъ. 14 S; П. пытаетъ. 13 S; Зв. почтенніи. 16 S; М. миряне. 17 Ск. II.; М. Зв. — изволте. 13 М. Ск.; П, Зв. коли. 19 Додав видавець. 20 М.; Ск. Зв. то будемо витати; П. будемо у вѣтати. 21 S; Зв. Миронъ. 22 S — панъ дяче. 23 М.; S — немає 24 S; Зв. — немає. 23 Ск. П. — немає. 26 М. „яку ми тобѣ скажемо казку*; Зв. „яку мы скажемо тоби казку”. 27 П.; М. Ск. Зв. — лишъ, лышъ. 23 У Зв. додано: її перо. 28 Ск. Зв. та; М. да й; П. да. 39 М. Зв.; Ск. о п у іц.; П. надѣть. 31 М.; Ск. желѣзне; II. залѣзнѳе. 32 М. Зв,; Ск. зволте; II. изъволтѳ. 33 М. II.; Ск. Зв. чернилниця; у П д о д. и бумага. 34 Ск. М.; П. що будемо, Зв. що маю. 33 Д а л і у Ск. М. д о д. панъ дяче. 30 Т і л ь к и у П. 37 пюпъ нашъ — у М.; у Ск. — що пѣпъ ламъ не велить; Зв. цього рядка немає. 33 М. Ск.; И. играти; .у Зв. рядок о п у щ. 39 II.; Ск. М. И що. 40 М. Ск.; S — нема. 41 Ск; 11. вѣтнявъ; М. отнявъ; у Зв. р я д к а н е м а є. 42 S; у М. немає. 43 S; Ск. усѣ дѣтскѣ жарти. ) 21 ( Приходять всѣ до дяка 9 СВИРИДЪ. Здоровъ бувъ 10 , пане дяче, якъ собѣ маетъ? ” Гетъ 12 за чимъ пришли, чому 43 не питаетъ? ” дякъ. Панове 15 парафіяне ,6 , просимъ 17 сѣдати. Когда 18 в гостѣ [вы] 19 пришли, то буду витати 20 . ОХРИМЪ 21 . 35 Та сполать, пан[е] 22 дяче, за твою ласку! Ось 23 послухай лишъ 24 , яку тобѣ 25 скажемъ казку 26 . Возми лишень 27 каламаръ 28 та й 29 напиши круто, Щобъ надѣли 30 на попа желѣзнее 31 путо. дякъ.. Почтенный миряне, изволте 32 казати. 40 Чернилиця 33 готова. Що будемъ 31 писати? ХВЕСКО, Пиши 35 , що намъ 36 пюпъ нашъ 37 иевелитъ грати 38 в ’ карты, Що 39 в дѣтей 40 вѣднявъ 41 у насъ 42 дѣтячіи жарты 43 . ,Дѣвчатамъ 1 не велить ходить на вечерницѣ 1 2 . 1 ГІ; М. Ск. Дѣвкамъ; у Зв — цього рядка й наступного бракує. 2 М.; S — вечерницѣ. 3 Ск.; ГІ. постригтись в; М. ити у… 4 П.; М. Ск. з дѣвками. 3 М.; S почѣмже. • 3 М.; II. молодость свою, Ск. ївою н о м а с. ’ у Зв. останні два рядки; „Не вольно вже парубкамъ зъ динчатами гуляти. | Почимь же вони молодисть свою будуть знати”, що не відповідає вимогам 13 -складо ­ вого віршу. 9 М.; S праздникивъ; Зв. А праздныкивъ наказавъ, що може зъ… 0 П о п р. видавця: М. II. съ, Зв. зь. 10 S. пѣвкопы. 11 М.; цей рядок дуже попсовано: Ск. „И щобъ жодне свято…”; Зв. И щобъ кожного свята ходили до церкви вси люде””; II. И щоб по тим праздникам до…” 12 М.; Ск. Зв. Пархимъ, П — немає. 13 П; М. Ск. свату, Зв. свате. 14 М. Зв.; Ск. якъ будемо, П. що враз ­ ника. 13 М.; S — оп у щ. 13 S; Ск. Уже хоть старый. 17 М.;Ск. II. пѣпъ; Зв. о п у щ. 18 М.; S небѣжчикъ. 10 П.; М. Ск. вмѣвъ; Ск. ванацій; Зв. не знавъ тихъ винацій. 20 S; II. Да. 21 М. Ск.; Зв. тоди; II. николы. 22 М.; Ск. II. затѣи; Зв. ніякихъ затій. 23 М. Ск.; Зв. не кожной; П. не кажнои. 24 М. Ск.; у Зв. П. д о д. А. 23 М.; S тѣлко. 23 М. Зв.; 8 тѣ. 27 Ск.; Зв- котри сами; М. що; II. яки. 27 Д о д. видавець. 39 8; П. Да. 211 II.; М. щежъ; Ск. Зв. немає. 39 S; М. о п у щ. 31 Ск.; 8 — немає. 32 Ск, М.; 11. Зв. вѣрою. 33 8; М. вчити. 31 М.; II. А хто. 33 М.; ГІ. отченашу. 23 П. не знає; М. Ск. не вмѣѳ. 37 М.; П. того и не исповѣдае. 33 М.; П. не знає. “Останні два вірші у Ск. збито у один у такому вигляді: „Хто оченаша не вмѣе, то й не причащає*. У Зв. після „х о т ѣ ли “ — такі чотири рядки: „А сей же молодий выдумавъ таку затію: | Но сповідає, хто скаже, що Отче нашъ не вмію, | А хто тройци не скаже, то й не причащає, | А самъ зъ дякомъ въ церкви що день галагаляѳ” | 40 S; Зв. Лецько. 41 S; II. немає. 42 М. II.; Ск. то й, Зв. а. 13 S; М. сажа. 44 8; П. в куню. 43 S; М. Хвеску. ) 22 ( Хиба ж ъ имъ небогамъ постригтися 3 у черницѣ? 45 Парубкамъ не велить з дѣвчатами 4 гуляти: По чом же 5 имъ буде (свое) молодество 6 згадати? 7 Наказавъ празникювъ 8 , щ о изъ 9 пувкопи 10 * буде, И щобъ жодного свята” до церкви ходили люде. ПАРХІОМЪ 12 А коли жъ, пане дяче 13 , будемо робити, 50 Якъ станемо що свята до церкви ходити? 14 * СВИРИДЪ І6 . Старый 16 нюп’ь 17 покюйник ’ ь 18 не плѣвъ 19 ванацѣи, . Та 20 й не було тогдѣ 2 ’ такой веремѣи 22 . До церкви ходили не жоднои 23 недѣлѣ, 24 Говѣли тулко 25 тій 26 , которѣ 27 хотѣли. 55 А сей же бо [пюпъ] 27 велить и дѣтямъ говѣти, И 28 ще 29 щоб 30 конче 31 дѣтей „вѣрую” 32 учити 33 . Хто 34 „іоченашу” 35 не зна 36 , то не сповѣдае зт , А як „тройцѣ” не згада 38 , то й не причащає 39 . луцко 40 . Хоть є за що, хоть нема 11 , то 42 сажае 43 в куну 44 60 Ось якъ посадивъ и Хиврю 45 , мою куму. ,За те, тулко ’ , выбачте 2 , що іогрѣшилась 3 якъ дѣжу мѣсила, Атжеж и 4 за те цѣлый день у кунѣ сидѣла. А 5 Левка 6 старого за те 7 у кунѣ державъ, Що тулки 8 неборакъ 9 с кумою пожартовавъ 10 . АРТЕМЪ “. 65 Тай мене самого [пюпъ] в куну пригрунцювавъ * 2 , Що тулки 13 смѣявся 14 якъ вюнъ 15 казання 16 казавъ. КАЛЕНИКЪ ” . Харченка Терешка вѣддавъ 18 на покаяння ’ 9 , Що в церквѣ 20 огрѣшивсь 21 на Андрѣево стояння 22 . А Стецьковѣ Хамурѣ 23 и паски не святивъ, 70 Що тулки 24 неборакъ сѣмъ рѣчкѣвъ 25 не говѣвъ. ОМЕЛКО 2 “. Та и 27 Петра Батыря 28 у кунѣ 29 посадивъ, Що тѣлки до церкви пять рокѣвъ не ходивъ 30 . ЯРЕМА. Педоря 34 перед причастямъ 32 покоштувала Кваши и за те весь день у 33 кунѣ стояла. СЕРГѢЙ 34 . 75 Та й 35 Хомѣ нетязѣ 36 причастя 37 зовсимъ 38 не давъ, Що йдучи до церкви 39 горѣлки 40 покоштувавъ 4| . 1 М.; Ск. тѣлки; Зв. тилько; 11. тѣлко. 2 S; II. Зв. выбачайте. 3 No.; Ск. угрѣ- шилась, П . отрѣшилась; Зв. согришила. 4 П.; No. іо тижъ бо; Ск. Отожъ бо; Зв. — немає. 3 Ск. М.; П. — немає; Зв. И. 6 Ск. II.; М. Леска; Зв. Семена. 7 S; Зв. за то; Ск. за тѳ тѣлки. 3 No.; Ск. тѣлки, II. тѣлко. 9 Ск. М ; П . Зв. — не ­ має. 10 П. Зв.; Ск. М. жартовавъ; у 3 в . цей рядок: „Що якось разъ съ кумою пожартувавъ”. 11 S; Зв. немає. 12 No. Ск.; [пюпъ] дод. видавець; II.: „Да и мене самого в кунѣ держав;” у Зв. рядка немає. 13 No.; S тѣлко. 14 No. Ск.; П. смѣявсь. 13 П о п р а в к а в и д а в ц я: II. Ск. вѣнъ. 10 No.; Ск. казань, 11. казень. У Зв. цього рядка немає. 17 No.; S — немає. 13 Ск.; No. видавъ, П. выдавъ; у Зв. рядка немає. 19 М.; S покаянье. 20 No.; Ск. тѣлко. 21 П.; Ск. угрѣшивсь; М. огрѣшився. 22 No. Ск.; П . стоянье; у Зв. ц. рядка немає. 23 Ск.; II. Стецъ- ковѣ j Мартину; у No. Зв.; — рядка немає. 24 П о п р. видавця; Ск. тѣлки, П. тѣлко; у М. Зв. — рядка немає. 26 Ск.; П. лѣтъ. 26 S; Зв. — немає. 27 Ск. No.; П. Да и; Зв. — р я д к а немає. 23 Ск.; II. Батуру. М. попсовано: Тай тепѳрека у кунѣ… “ 29 No.; Ск. въ куну; П. в куню. 30 Ск.; No.: „Тулко Улас сѣмъ рочкювъ у церков не ходивъ”; П.: „Що до церкви, щось кажут, багато дечого не ходивъ”; у Зв. ц. рядка немає. 31 Ск ; No. II. Зв. — Педора. 32 Ск. Зв.; No. II. причастемъ; у S після цього — кваши; це слово треба перенести до наступного рядки. 33 No. „Отежъ бо и за те у…”; П. „Отжежъ бо и за тѳ у…’; Зв. Таи за те в купи весь день…”; Сх. — дуже зіпсо ­ вано: „Стѣи же бо и за тѳ въ…” 34 II. Ск.; No. Зв. — немає. 33 П о п р. вид.; П. Да и; Зв. н ѳ м а є; у No. рядків 75 — 78 зовсім немає. 30 Ск; П. Лѳтязѣ; Зв. — уміщено цей рядок нище у вигляді: .Хоми причастя зовсимъ…” 37 Ск Зв ; П. причастье. 33 у S немає; додано з Зв. 39 S; Ск. до службы. 49 II. Зв.; Ск. горѣлку. 41 Ск. коштувавъ; П. покоштувавъ; Зв. покуштувавъ. ) 23 ( ,’Солоха Федкѣвна 2 дитину приспала 3 : Говѣла цѣлый пѣстъ и в кунѣ стояла. А Исько 4 у пятницю скорому наився 5 80 Та й 6 за те у кунѣ добре 7 пасидѣвся 8 . 1 Ск. П.; у Дв. бракує рядків 77 — 78. 2 У II. далі д о д. „без мужика дитину привела”. 3 Ск.; чи не слід-би, рахуючись з II, виправити: „придбала”? 4 Ск.; М. Ониско в…; П, Лесько в…; Зв. „Снигуръ Гарасимъ тилько въ пятинку…” 3 М.; II. наѣвся. 3 М. Ск.; Зв. „То й зато в куни… “ , П. Аджежъ и за те… 7 S у П. — н е м а є. 3 S; Зв. насыдився. Рядки 79 — 80 у М- додані до слів Яреми. 0 М.; S. бракує. 10 Ск., у М. бракує. 11 М.; Ск. втѣкъ. 12 М.; Ск. того. 13 Ск.; у М. попсовано: „Що оженився На- стасѣ сестрѣ, а вона іому ще й кума”. 14 S; Зв. немає. 13 Ск.; М. „А же й Леско пакъ”; Зв. „Та й Левко Музыка три дни въ куни жъ..,* П. „Да и Левко Хустенко, щось кажут, багато в кунѣ сидѣвъ”. 10 М.; Ск. Зв. три дни. 17 у М. о п у щ. „у куни жъ”. IS М.; П. — „Що пазки кумѣ, выбачайте, играшку зробивъ”; Зв. „Що куми, выбачайте, щось не до ладу зробив”; у Ск. — „Що люльку тягъ тогдѣ, якъ говѣвъ”. 19 Рядків 85 -88 у М. II. бракує; так само 85 — 86 у Зв.; заховалися тільки у Ск. 20 Ск.; Зв. хочъ. 21 Ск.; Зв. въ куни. 22 Ск.; Зв. й не. 23 Зв.; Ск. Та. 24 Зв.; Ск. саме. 23 Зв.; Ск. Риздо. 26 Ск.; Зв. весь 27 Ск.; Зв. гривъ. 23 М.; у Ск. Зв. бракує. 29 М.; Ск Зѣнець. 30 II о п р. видавця; М. Ск. зъ. 31 М. тѣлки. 32 то додано з Зв. 33 – 33 Ск. М.; II. панъ дяче — бракує; Зв. „Ой пиши, пане дяче, що ..” 34 S; Зв. не вѳливъ. 33 S; M. колядовать. 311 S; П. юлицю. °’ S; М. ходить. 33 М. II ; Ск. на купалахъ; Зв. на Купайла черезъ огонь. 39 S.; М. скакать. 40 Рядків 93 — 94 у М. браку є. 41 II. • Ск. 42 S бракує; Ск. 43 II. Зв.; Ск. не велить. 44 Ск. II.; Зв. весь рядок: „Объ клечинни заказавъ винцивъ робити”, і далі „И тихъ въ ночи на воду до рички носити”. 43 Ск. Зв.; П. завивати. ) 24 ( ІОВТУХ’Ь 9 . А Кирикъ Левченко 10 не втюкъ ” сіого 12 сорома, Що женився на Стеси, а вона іому кума 13 . я и ко 14 . Та й Левко Хутепа’ 5 три тижнѣ 16 у кунѣ жъ 17 * сидѣвъ, Що тюлки кумѣ, дитинча нарядивъ 1я . 85 19 Та й же и Кулины покрова не вкрила, Що безъ человѣка дитину родила. А Процько за куму хотя 20 у кунѣ 21 не 22 сидѣвъ, Такъ 23 на саме жъ 24 Риздво 25 увесь 26 день поклоны бывъ 27 * . пилилъ**. Зюнко 29 изъ 30 родичкою тюлко 31 женихався 90 Та й за те то 32 неборакъ у куну попався. ПЕДКО. 33 Пиши ще й се, пан г ь дяче, що 33 не велить 34 челядѣ [колядовати 35 * , На улицю 30 ходити 37 и на Купала 38 скакаты 39 . 40 Объ клечалной недѣлѣ 41 дѣвкамъ 42 заказавъ 43 вѣнки 44 [робити 43 ; ,Щобъ не граты в карты и въ шинкъ не ходити 1 . 1 Ск. П.; у Зв. бракує. * — 2 М.; Ск. II. небѣжчикъ; Ск. не тѣлки, П. тѣлко. у Зв. рядків 95 — 96 бракує. 3 — 3 М. G k .; II. „Але часто було й на… “ 4 М.; Ск. отъ іого лѣзе; П. видъ joro полѣзе. 6 М.; Ск. II. — немає. 6 М; Ск. Отижъ; II Адже; у Зв. рядка 97 бракує. ’ [] до д. видавець. s М.; Ск. П. тѣлко; Зв. А. 9 Зв.; S бракує. 10 М.; S що день. 11 S; у М. немає. 12 М. Ск.; П. голосаѳ; у Зв. „А самъ зъ дякомъ въ церкви що день галагалае”. 13 М.; Ск. П. не ­ бѣжчикъ; Зв. небижчикъ пипъ не… 14 Дод. видавець на підставі Зв. 13 М. П.; Ск. въ шинку и…, Зв. и въ шинку. 10 М. П.; Ск. на Купалахъ, Зв. на Купайла. 17 М. колядовати; Зв. колядувати; П кол)одовати. 19 М.; Ск. веселяхъ; Зв. ве- силляхъ; П. весильемъ. 19 М.; Ск. не тѣлки; Зв. не тилько було; II. не тѣлко. 29 S; П. старастуе. 21 М. Зв.; Ск. хоть; П. ходивъ. 22 М.; S — н е м а е. 23 М. Ск.; II. у придане; Зв. у придани. 24 3 Ск. ще; М. алежъ и; П. було и. 23 S.; ’ Зв задружкуе. 29 М. П. Зв.. 27 М.; S небѣжчикъ. 29 М.; Ск. П. не тѣлко; Зв. не тилько що. 29 Д о д. з Зв.; S немає. 3,> Ск.; у П. немає хто; у М. н е м а є бы і десь. 31 М.; Ск. прійшовъ, П. пришлось; Зв. а хочъ прійди до ёго. 32 М.; S рѣдною. 33 М.; Ск. Да вжежъ; II. Ат жежъ; Зв. Аже винъ. 34 М.; S покѣйникъ вѣнъ. 33 М.; S не менше грѣхивъ знавъ. 39 П.; S та. 37 М.; Ск. Зв. парафѣянъ; П. нарафянъ. 39 М. Ск.; Зв. мордувавъ; П. мудровавъ. 39 Ск.; М. о п у щ.; П. видно, у ,’фі. бракує 107 — 108 рядкі в. 49 М.; Ск П. тодѣ. 41 Д о д. в и д а в ѳ ц ь. 42 М ; Ск. II. хотѣть. 43 S. 41 М.; Ск. II, не принуждавъ 43 S; у М. Ск. додано не ­ бесне. 49 М.; S — немає. 47 S. 49 Д о д. вид. 49 М. П.; Ск. И лихословищъ; ’ ’ ° М.; Ск. II. тодѣ. 31 П.; М. Ск. не имѣли; Зв.: „И хочъ мы тогди помолиться и не вмили*. 32 М.; Ск. Отижъ бо; Зв. а всежъ таки; П. атжежъ. 33 S; М. тай илы, очевидно, цей вірш дуже зіпсовано, дечого бракує. 95 А чомужъ * і 2 небюжчикъ не тюлки 2 на Купала ходивъ, але 3 й навкулачки 3 , Що не одинъ було одъ іого полѣзе 4 и 5 рачкы. Отежъ 6 бо сей [пюпъ] 7 нейде и насъ не пускає, Тюлко 8 самъ 9 що дня 10 в церквѣ зъ дякомъ ” [галасає 12 . А старый небюжчикъ 13 [пюпъ] 14 не разъ въ шинку 15 [христивъ, 100 На Купала скакавъ и 16 колядовать ходивъ 17 . По весѣлляхъ 18 було не тюлко 19 старостує 20 , Ходить 21 було 22 у приданахъ 23 , та ще и 24 дружкує 25 . А 26 вѣнчавъ небюжчикъ 27 не тюлки 28 що 29 с кумою, Хоть бы хто десь 30 пришовъ 31 изъ рюднѳю 32 сестрою. 105 А черезъ вѣкъ 33 покюйникъ 34 не бюлше грѣхювъ [мавъ 35 , Таки 36 парахвіянъ 37 своихъ такъ не мурдовавъ 38 . Вѣльно 39 тогдѣ 10 було [намъ] 41 що хотя 42 робиты 43 . Не нудивъ 41 , царство іому 45 (небесне) и 46 до церкви [ходити 47 . И [хочъ] 48 лихословицѣ 49 мы тогдѣ 50 не умѣли 51 , 110 Отежъ бо 52 насущній хлѣбъ ѣли 53 . 4. Твори І. Некрашевича. ) 25 ( ,ОХРѢМЪ . Тогдѣ 2 , пане Педьку 3 и Бюгъ 4 лучше 5 годивъ За тѣмъ, що 6 народъ 7 мало 8 до церкви 9 ходивъ. 1 S; Зв. Супрунъ. 2 No. Зв.; Ск. Тодѣ; П. Тодѣж. 3 S; П. Федьку. 4 М.; 8 Бѣгъ. 3 S; Зв, лучче. 0 II.; М. якъ миряне; Ск. Гетъ сѣлкись (?); Зв. Оіъ тилько. 7 S. s II.; No. менше; Ск. Зв. — бракує, з а м. цього — исходивъ. 9 S. 10 Ск. — віднесено до наступного паристого рядка. 11 Ск. Зв.; П. (але — сіомуж), М. (але кому). Зв. З а м. бо — то. 12 No. Ск. Зв. и Бѣгъ, II. Тѳперички. 13 S; Зв. не хоче; у П. д о д. и. 11 No. Ск. 16 Зв. цей ставъ. 13 No. Ск.; П. манаціи учити; Зв. въ винаціи. 17 S; Зв. Степько. 13 S; П. Датъ. 13 — 13 S; але, крім No. — небѣжчиця. 20 — 20 S; Далі у П дод. при сіому попу имѣти нѣ в чому щастя. 21 No.; Ск. бѣлте; Зв. билшѳ. 22 S; у Зв. бракує. 23 S весь ряд. 21 Дод. видавець. 26 8; Ск. Зв. пяіѣнка; No. П. пятниця. 23 8; у П. по ­ милка: іпановала. 27 No.; Ск. Перестали ке (?); Зв. перестали люде; II. — з і п с о в. вірш: „Перестань Пр. Д. шановати”. • 23 No.; II. Дѣва; Ск. Мати: 3». з і п с о в. «Перестали люди Пречисту давно ш. “ 29 S; Зв. имъ. 30 S; Ск. Зв. щастя fl..; II. вѣтъ того попа пропасти. 31 Ск.; 8 конець; у Зв. рядків 121-122 бракує. 32 П.; Ск. вакацѣйники; No. ванацѣйпики. 33 Ск.; S поповати. 31 Ск.; у No. дод. хиба и не погуляти; Зв. „Все кажуть: николи й погуляти”; II. „Неможно бо вже мирянамъ и пограти”. 33 Ск. Зв. пятѣпку; No. П. Пятницю. °” Ск. Зв ! М. П. шановатн. 37 * 8 ім ’ я о п у щ. Далі у Зв. б р а к у с 4-х р я д к і н, 125 — 128. 39 No.; Ск II. Да вже и. 39 П.; No. Ск. бракує. 49 8; II. придеть. 11 8; Ск. сорочокъ. 42 No. тобе; Ск. то; II. о п у щ. 43 II.; No. видавать; Ск. и вѣддавати 44 М.;ДІ. за- мѣжъ; у Ск. бракує. 43 No.; П.; Ск. дочокъ. ) 26 ( тишко ‘ °. А при сіому жъ бо 11 и Бюгъ 12 не ставъ ’ 3 годити, 14 Бо стали 15 дѣтей ванацѣи 16 вчити. ЛАВР Ѣ Н’Ь 17 . 115 Геть 18 правду 19 казала небюжчиця Настя 20 Що не буде народъ 20 бюлгпе 21 мати щастя. СУПРУНЪ “. 23 Бо вона бачила [тоглѣ] 24 * , якъ замирала, 25 Що пятюнка святая Пречисту прохала 26 : „Перестали жъ 27 , пречиста Дѣво 28 , мене шанувати, 120 Не дай же мирянамъ 39 щастя-долѣ мати 30 “. ЯРЕМА. Бо вже швидко мусить кѣнець 31 вѣку мати, Коли ванацѣйницѣ 32 стали попувати 33 * , Черезъ ихъ нѣколи мирянамъ й погуляти 31 : Такъ колижъ пятюнку 35 святую й шанувати? 36 КАСЬЯНЪ 27 . 125 Ужежъ и 28 намъ 29 придеться 30 ходить безъ сорочки 31 , А щежъ тобѣ 42 треба вѣддавать 13 замужъ 44 дочкы * 5 . ,Гетъ ’ якъ бодня порожня, нихто и 1 2 не загляне, То й дѣвоцтво 3 ихъ, якъ трава, завяне. 1 Ск.; П. Такъ; М. бракує 4-х рядків, 127 — 130. 2 11.; Ск. то нихто. 3 Ск.; II. дѣвство. 4 Ск. Зв.; II. Чи добре. 3 Зв.; Ск. дивиця; П. дивитця. 0 П.; Ск. вѣрну; Зв. дѣвку. 7 П. Стыцкивну; Ск. Стецѣвну; Зв. Стицькивну. 3 Ск. II.; Зв- побиливъ. 9 II.; Ск. не знайде собѣ; Зв- не найде соби. У Зв. два рядки 129 — 139 говорить <І> е д ь к о. 10 * М. II.; у Ск. Зв. ім ’ я опущ. 11 S; М. немає. 12 S; II. горѣлки. 13 — 13 Ск.; М. нѣ; II, ни; Зв. не. 14 Д о д. з Ск. II. 16 М.; Ск. и вѣцна…; II. и вѣцка; Зв. „Ось якъ дивче Иваська…” 10 М.; S бракує. 17 М. II.; Ск. Що й на свѣтѣ до неи; Зв. Що до неи… 13 М.; S нихто. 10 Зв.; S загляне. 20 Ск. Зв.; М. Гетт, тнй; 11. По тамъ. 21 S; Зв. Лавринъ. 22 М.; Зв. Ск. Прійдѳтся; II. придетця. 23 S; Зв. дивувати. 24 М. Ск. 25 М.; Ск. пѣпъ; II, Сей пѣпъ довго…; Зв. Якъ сей довго буде. 23 М. П.; Ск. Зв- подувати. 27 М.; Ск. 11. Ничипѣръ; Зв. Буцъ Илько. 23 М.; Ск. бѣся, Зв. бійся; П. бѣсь. 22 М. Ск.; П. Лучко; Зв. Лецьку. 39 II.; Ск. Зв. бракує; М. сей пюпъ. 31 S; М. поповати. 32 Ск.; П. …до хурхурея пѣдемъ усѣ…; Зв. Отъ якъ до х. вей падемъ..; М. „Якъ архерея усѣ гуртомъ пойдемо прокаты”. 33 М. Ск.: Зв. А тамъ якъ; II. Да якъ. 34 М.; Ск. Зв. роскажемъ; П. роскажѣмъ. 35 М.; S вѣнъ. 39 М.; S — немає. 37 II.; Ск. прицупитъ; М. немає и. У Зв. рядка 140 бракує. 33 S; II. суплицю. 39 М.; Ск. оцю; П. нашу; Зв. опущ. 49 S; М. То й… 41 Ск ; II. іого; М. Зв. опущ. 42 Ск. Зв.; П. Да; у М. бракує рядків 144 — 145 . 43 Ск. П.; Зв. Крутопопа. 44 По up.; Ск. II. не бѣсь; 3®. не бійся. 46 Ск. II.; Зв. немає. 49 М.; II. Дод. и. 47 М.; Ск. 11. за шкурку; Зв. „Тоди перестане намъ за шкуру…”. ) 27 ( Чи любо ‘ дивиться 5 на Вѣрку 6 Стецькѣвну 7 , 130 Що волосъ посидѣвъ 8 , та й не знайде 9 ривню. илько ‘ °. Во” теперь и безъ вѣна 12 ,3 вже й нѣ 13 до порога. Ось якъ дѣвуе” и Вюцка 45 дѣвка 16 небога, Що й на смѣхъ до неи 17 нѣхто 18 не заглядає 19 Гетъ тимъ, що 20 в боднѣ нѣчого не має. ЛУЦКО 21 . 135 Придется жъ 22 и нашимъ дочкамъ дѣвовати 23 , Коли буде довго сей 21 пюпъ 25 поповати 26 . ничипоръ 2; . Не бойсь 27 , пане Луцьку 29 , не буде (вѣнъ) 30 довго попомъ 31 , Якъ пѣдемъ до хурхурея усѣ гуртомъ 32 Та якъ 33 роскажемо 34 , якъ вюнъ 35 нами 36 крутить, 140 То заразъ и іого до себе припушіть 37 . Або й суплѣку 38 оцюю 39 якъ розбере, , То 40 може й самого попа 4 4 до рукъ прибере. Та 42 якъ крутопопы 43 попросимъ старого, То не бойсь 44 , заразъ намъ 45 дадуть другого. 145 Годѣжъ 46 іому мирянамъ за шкуру 47 сала заливати, ,Бо 1 вивчимо іого, сучого сына 1 2 , якъ іому 3 поповати. Буде винъ 1 знати, якъ 5 * шановати мирянъ®, Якъ одвѣдав 7 хурхурейскихъ 8 * барбаръ. 1 II. S немає. 2 II. S немає. 3 М.; S немає. Рядки 145-146 у Ск. попсовано: „Та якъ роскажемъ, годѣ іому мірянамъ ! За шкуру сала лити, вивчимъ іого, якъ попувати “ “ . 4 М.; Ск. вѣнъ. 3 М. Ск.; П. я (помилкою). 0 У Ск. пе ­ ренесено „мирянъ* до наст, рядка. Зв.: „Буде вінъ памятати, що робивъ тутъ тартаръ”. ’ S; II. коли вырвотця. 8 S; М. архирейскихъ. 0 М.; Ск. II. Антѣнъ. Зв. Винтипъ. 10 М. Ск.; З в – по мошличку; II. по шагу. 11 М.; Ск. З в – зложили; II. зобрати. 12 М.; Ск. пѣдсуііули; II. иѣдсунути; Зв. пиднѳсли бъ. 13 М.; S хурхуреевѣ. 14 * Після цього у Ск. доступили (?); Зв. виддалили; II. додає: „з попѣвства зопхати*. 13 Ск. И.; М. Зв. о и у щ. 16 М. небюжниця; S небѣж- чиця. 17 S; ГІ. грошій. 18 S; Зв. не доступити до. 12 II.; Ск. Зв. без сукна; М. без каптана; м. б. слід виправити без сукнѣ? Ск. до Гатьмана. 20 М. Ск.; Зв. Евтухъ; II. о п у щ. 21 Ск. II.; М. ты оце; Зв. „То правду, пане куме, оце ты… 22 М. II. (ѣхати); Ск. Во ѣхать легко. 23 М.; S немає. 24 М.; S вѣзъ. 23 II. Ск.; М. пгмажешъ; у Зв. инакше: „Во й ціеи справы дурницею не розвяжешъ*. 23 М. Ск.; II. Зв. — немає. 27 М.; Ск. Пѣдѣть лишень; Зв. Пиди литъ; II. Пѣдемъ лишенъ. 28 М.; Ск. кликнѣть; Зв. кликни; II. и кликнѣмо. 22 М.; Ск. бракує; II. Зв. Демка; З».: мого Демка кума. 30 М.; Ск. ‘Га попросѣть; Зв. Ти й попросите. 31 S; Ск. Сюды. 32 II.; S о п у іц. 33 S; М. Набезпалка. 34 S; М. вони. 33 М.; 11. Зв. старѣйши; Ск. стари. 33 М.; S и всюды. 37 Ск.; S тобъ. 38 Ск.; S може. 32 М. Ск.; Зв. и воны що небудь…; II. щобъ таки. 40 Ск.; М. Чи ось; Зв. А ось; П. Тыць, ось и воны… 41 Ск. Зв.: М. 11. самы. 42 Ск.; Зв. сюда; М. II, — б р а к у е. 43 Ск. Зв.; М. II. чемчикують. 44 S; Ск. А читай. 43 Ск. М. П.; Зв. пане дяче. ) 28 ( АНТЮНЪ «. Колибъ, Ничипоре, хоть по шостаку 10 * зложити ” . 150 Та пудсулили бъ 12 архерею |3 , щобъ іого 11 ростригти. ПАНАСЪ 13 . Та й крутопопѣ треба щось дати, Бо правду казала небюжчиця 10 мати, Що без грошей 17 нѣ до 18 пана, Якъ без сумки 19 до гетьмана. ІОВТУХЪ “. 155 Правду оце ты 21 , пане куме, кажешъ, Бо легко ихати 22 , як и 23 вюзъ 21 подмажешь 25 . описію “. Пойдѣте лишь 27 , кликнѣте 28 дядька 29 , мого кума, Та гукнѣте 30 сюда 31 и 33 Безпалка 33 Наума, Воны 31 люде розумнѣши 35 , усюди 36 бували, 160 То 37 можебъ 38 щось таке 39 и воны сказали. Чогось ” ’ вони и сами 12 сюди 52 чимчикують 13 Читай ” лишь, панъ дяче |5 , нехай и вони почують. ,ДЯКЪ написаннее ‘ читає: „В бозѣ преосвященнѣйшему над владиками владичествующему, божіей церквѣ, 1 2 яко невѣстѣ 3 Христовой, украсителю 4 , божіихъ ве ­ лѣній 5 , истолкователю 6 , пресвитеровъ 7 премудрейшему 8 учителю, всѣхъ бѣднихъ 9 защитителю, во сердцѣ 10 * доброй надеждѣ 11 епис ­ копствующему 12 епархіи невзглядской, архипастырю 13 іуару Свое- волскому 14 . 1 Зв. 2 М.; S церкви. 3 М.; S Христовой невѣсты, Зв. невѣсти. 4 S; Зв. краситилю. 3 М. Ск.; П. повелѣній; Зв. усього цього епітета бракує. 3 М. Ск.; П. исполнителю. 7 Ск.; П. пресвитеру; М. Зв, бракує. 3 S.; М. премудрихъ. 0 М. П.; Ск. бѣдныхъ; Зв. бидныхъ. 13 М.; Ск. П, сердцу; Зв. всякой. 11 М.; Ск. П. доброй надежды; Зв. опущ. 13 — 13 у М. опущ.; П.; Ск. Новоглядинской; Зв. епархіи новогроденской архієпископу. 14 М.; Ск. архи ­ пастырю, цару (sic) Своѳвольскому; Зв. смирѳннѣйшому Егору Своевольскому 13 IL; S бракує. 10 M. Зв-! И- парафіянъ 17 М.; перестанови: П. — слободы Не ­ рушъ мене парафіянъ; Ск. — села Нерушъ меня IL; Зв. п. села Нерушъ-мене. 13 — 13 м . (; к Пресвитеру Пламенной (s і с) церкви; Зв. пресвятой еленской церкви; у П. б р а к у є. 19 S. 29 М. Ск.; II. Зв. немає. 21 — 21 М.; Зв. слезное доношеніе; П. слезное прошеніе; Ск. — бракує. 22 у Ск. бракує всього тексту цього „доношеная ’ ; тому варіянти наводимо з М. II. Зв, 23 М. нижайшіе; II. Зв. нижайшій рабы. 24 М. Зв.; II. просимъ. 23 М.; S немає. 23 В и п р. на підставі II,: имилъ ся дѣемъ; Зв. молбы дѣемо; М. опущ. 27 Зв.; М. услишъ; II. Умили. 23 М. Зв.; II, святый и пресвятый; у М. Зв. и опущ. 29 — 29 М.; у Зв. просящихъ, приподающихъ и…; у П. припадающихъ и молящихъ тебѣ. 39 М. II.; Зв. святѣйшій. 31 М.; Зв. нози; П. нозѣ твои, 32 32 S. 33 М.; П, баснословящаго; Зв. бѣснословлющего. 34 М. Зв.; П. Латинщика. 33 М. Зв.; И, недостойно. 33 М.; Зв, яко; П. якъ. 37 М.; II. овець; Зв. овцы пожераетъ. 33 – 33 Зв.; М. П. опущ. 39 М. Зв.; II. или. 49 М.; II, свирѣпѣйшій; Зв. свирѣпствующій. 41 П.; М. ищай; Зв. ищетъ. 42 П.; М. Зв. такъ. 43 М. Зв.; II. насъ. 44 М.; Зв. Божому; П. Божію. 43 11.; М. Зв. допущенію 43 М. П.; Зв. дод. ванацілнъ. Далі все до слів „вѣчной памяти достойній..” у Зв. опущено, й є тільки у с п. М. П.; цю частину позначаємо зірками * — *. 47 М.; П. Януарій. 43 М.; II. мною намъ содѣлавъ пакости. 49 П.; М. утруждаше. ) 29 ( Отъ православнихъ 15 парахвіянъ 16 „Нерушъ мене” села 17 18 пре ­ святое винской церкви 19 , премного грѣшнихъ рабовъ 19 твоихъ 20 21 Горко слезно ридающее доношение 21 . 22 Мы нижайшій раби 28 просимо 24 й молимо 25 и мили ся дѣемо 20 , услыши 27 насъ святій и пресвятій 28 владико припадающихся 29 и мо ­ лящихъ тебѣ 29 , цѣлующихъ найсвятѣйшіи 30 твои нозѣ 31 , 32 просящихъ милосердія твоего. Избави насъ от хищнаго волка 32 , баснословя- щего 33 латинника 34 , недостойнаго 35 пресвитерскаго сана. Ибо, аки 36 волкъ, овцы разгоняетъ 37 , 38 а не яко пастиръ во едино стадо собе- раеть 38 и 39 яко левъ ярящійся 40 свирѣпствует, искій 41 кого погло ­ тити, тако 42 и сей нашъ 43 по божіему 44 попущенію 45 грѣхъ ради нашихъ 46 пресвитеръ Кануарій 47 Славолюбскій много содѣла намъ пакости 48 : удручаше 49 бо великими наказаніями тѣлеса наша и мно ­ ,гая* уже содѣла 2 на хребтѣхъ нашихъ 3 беззаконня*, яко въ инихъ наполнишася и лядвія поруганій 4 яже нѣсть 5 лѣпо 6 пресвитеру таковая 7 дѣла 8 творити, яко же 9 тунеядець сей пребеззаконній 10 изнуряетъ плоти наша ” постомъ и молитвою. 12 По и горшая содѣла намъ 12 : повелѣ бо не быти пѣснословію* 3 , яже есть Коляда во пре- радостній ” день Рождества Христова 15 ; сплетеніе 16 вѣнцовъ 17 , аки мученическихъ, во время святія 18 Пятдесятницы запреты 19 ; также и 20 прославленія 21 22 честнаго пророка и мученика Предтечи 22 Кре ­ стителя Иоанна 23 в день его Рождества, 21 з скаканіемъ юношъ и дѣвъ 21 чрезъ огнь 25 отъя 26 , 27 обливаніе в пресвѣтлый день Вос- кресения Христова 27 истреби 28 ; 29 и все звѣровидно творить, яже азъ и зрѣхъ 29 . 30 Пресвитерствуяй же прежде его у насъ блаженно 30 * вѣчной памяти достойній 31 Ѳома 32 Боголюбскій не воспрещаше 33 , но еще и 34 поущаше 35 36 и поошряше на сія 30 по слову псалмиста 37 : 38 „Нога моя ста на правотѣ” 38 , 39 „на всякомъ мѣстѣ 39 благослови 10 душе моя Господа” 41 и паки „хвалѣте его во гласѣ трубнѣ, хвалѣте его во гласѣхъ восклицанія” ” . демко 42 . А щожъ 43 вы отце 41 пописали 45 , Адже жъ 46 вы сами себе извязали 47 . 165 Геть 48 вин’ь не самъ се крутить, А все 49 іого панъ сотникъ нашъ 50 учить 51 . 1 М.; П. многие. 2 М.; II. содѣловаше. 11 М.; II. на хребтѣ нашемъ. 4 М.; в II. опущ. 6 М.; II. яже не бѣ. 9 II. лѣппо, М. удобно. 7 М.; II. такова. 3 II.; М. опущ. 9 М.; П. яже. 19 М.; II. пребезъзаконный. 11 М.; 11. плоть нашу. г– 12 М.; 11. наигорше дѣяше. 13 М.; II. пѣснославленнго. 14 М.; II. в пресвятый. 15 Д а л і у М. истреби; оплетеніе… запреты. У П. — также и прославленню… истрибивъ. 19 П.; М. оплетеніе 17 М.; 11. вѣнцевъ. 23 Усп. М,; II. опущ. 19 М.; П. опущ. 29 П.; М. н е м а с. 21 М.; II. прославленню. 22 – 22 П.; М. тільки святому. 23 П.; М. Іоанну Крестителю. 24 М.; II скакати юношамъ и дѣвамъ. 26 М.; П. огонь. 29 М.; у II. немає. 27 ~ 27 II.; у М. опущено, 23 У сп. М. — вище, п ѳ ре ­ піе с ю д и видавець згідно з 11., де тут „истрибивъ”, а далі „сплетение венцѳьъ… Пятидесятницы”. 29 – 211 М.; у II. „но неудобъ яже звѣрообразному оному пресвитеру Славолюбскому и вся та веселия, яже бысть, чего”. 39-39 М.; II. и пре- свитерствовашпій пред симъ и; далі тексти М. II. Зв. збігаються; Зв. симъ у. 31 М. 11.; Зв. д о д. бувъ. 32 М. II.; Зв. Хома. 33 М. II.; Зв. воспрещавшій. 34 II.; М. Зв. о п у щ. 36 М.; II поучаше; Зв. поучавшій. 39 — 39 М.; II. Зв. бракує. 37 М.; II. Зв. зим. цього – такову паству. 33 -3S М.; II. Зв. бракує. 39 ~ 39 М. П.; Зв. д о д. владычества твоего. 49 II. Зв.; М. хвали. 41 – 41 Це тільки у М.; у II. Зв. бракує. Далі рядків 163 — 187 у М. немає. 42 Ск.П.;Зв Наумъ. 43 Ск. Зв.; П. А що. 44 II.; Ск. оце, Зв. це. 45 Ск.; II. Зв. написали. 49 Ск. П.; Зв. Аже. 47 Зв.; Ск. 11. звязалп. 43 Ск.; II. аджеж; Зв. Ажежъ. 49 Ск.; Зв. То все; II. Але. 59 Ск.; 11. Зв. бракує. 61 II. Зв.; Ск. учитъ. ) зо ( ,СУПРУНЪ 4 . 1 Ск. П .-, Зв. Демко. 2 Зв.; Ск. П . Да. 2 Ск. Зв.; П. же браку е. 4 Ск.; П. Зв. сюда. 3 Ск. П.; Зв. Бо за ного. 8 Ск. П.; Зв. Та вжежъ Демку. 7 Д о д. в и д а- в о ц ь. 9 Ск. Зв.; II. хоть грунта свого збавимъ. 9 Ск. Зв.; II. А іого таки с… 19 Ск. П.; Зв. зипхаемъ. 11 П.; Ск. Демко; Зв. Супрунъ. 12 Ск.; Зв. Ты; П . Да. 13 Ск.; П. лишъ; Зв. о п у щ. 14 Зв ; Ск. П. д о д. лишъ. 16 Ск. Зв. П. Да. 19 Ск. II.; Зв. о н у щ. 17 Д а л і у Зв. промовляє Тиміш: „Во въ ихъ багацько гро ­ га е й “ … І9 — 13 Ск. Зв.; у П . немає; у Зв. в а р і я н т и: першъ, спахлювати. 19 Ск.; П. Да; Зв. То. 29 Зв.; Ск. будемъ и; П. и бракує, воно поставлене після попа. 21 Ск. II.; Зв подавати; наступні 2 рядки у Ск. говорить Наумъ; у Зв. — 4 рядки — Лавринъ. 22 Ск.; Зв. Та вжежъ Терешку…; П. Уже. 23 Ск. П .; Зв. сыпать. 21 Ск.; П . силы; 3 в . витру. 23 Ск. Зв.; П . А чрезъ. 23 Зв.; Ск. П. по ­ зовъ. 27 У Зв. ці рядки додано до слів Супруна. 28 Ск.; П… брате, гро ­ шів; Зв. Во въ ихъ багацко грошей… 29 Ск.; П . да; Зв. и. 39 Ск.; Зв. розумни; П. старѣйшій. 31 П . Зв.; д о д. То Ск . Куди пѣди. 32 П .; Ск. то ѣхъ право; Зв. то ихъ правда. 33 Ск. II ; Зв. слів II е д ь к а б р а к у с. 34 II.; Ск. коверзує. 33 Ск. П ; у Зв. Ц і дна рядки — частина слів Л а в р і н а. 36 Ск. Зв.; П . д о д. лишъ. 37 Ск. Зв.; П . лутче. 38 П .; Ск. о п у щ .; Зв. до Манайла. 39 Ск. П .; Зв. горѣлки. 49 Ск.; Зв. маемъ; П . маешъ. 41 Ск.; П . чорзна; врагъ знає. ) 31 ( Та 2 вѣнъ же 3 іого сюды 4 и втоптавъ Да й за іого 5 свою годованку вѣддавъ. ТЕРЕШКО. Та вжежъ таки 6 хоть грунты свои 7 позбуваемъ 8 , 170 А таки іого зъ 9 попѣвства зопхаемъ 10 * . НАУМЪ ” . Та 12 гляди лишъ ты 13 , Терешку, не дуже ” тупай, Та 15 перше 16 старыхъ людей послухай 17 . 18 Треба перше сотника схвасовати 18 , Та 19 тодѣ будемо 20 и на попа прохати 21 . 175 Уже, Терешку 22 , не сыпати 23 * противъ сыли 21 пѣскомъ, А черезъ 25 позовы 26 будемо ходить пѣшкомъ. ТИМЪШЪ 27 . У ихъ грошей багато, брате 28 , та 29 воны розумнѣ 30 люде: Куди не пѣдуть 31 , то все по ѣхъ право 32 буде, П ЕДКО 33 . Нехай же іого недобре опанує, 180 Коли намъ на лихо пѣшло, нехай не вредуе 34 . НАУМЪ “. Ходѣмъ 36 лучше 37 до хаты 38 могорычу 39 пити, Чимъ маемо 40 чортъ знає ” що робити. ,ПАРХИМЪ Та кликн ѣ те 2 пан-дяка, нехай 3 вы п ье чарку. Иди за нами 4 , пане дяче 5 Марку! 1 П .; наступний віршу Ск. — належить Наумові, у Зв . С у п р у- н о в і. 2 Ск.; Зв. Кликнить же и дяк я ; П. Да кликнемъ и дьяка. ’ Ск. П.; Зв. д о д. и винъ. 4 Ск.; Зв. Ходимъ зъ нами; II. тільки Ходи. 6 Зв.; Ск. пандяче; П. панъ дьяче. 6 П. Зв.; Ск. додано: за вашу ласку. ’ Дод. видавець. 9 П .; у Ск. Зв. цього рядка немас. 9 П. 10 Зв. 11 Перша частина цього рядка у списках така: Ск. Иде панамаръ; Зв. Бо йде паламарь; П . А то пора итить. 12 Резолюція — е тільки у М., без заго ­ ловка, якого додав видавець. Дуже ймовірно, що ця резолю- ц і я а б о н а л е ж и т ь д о иншої, н і ж о с и о в н а р е д а к ц і я „Замыслу”, або віршову частину твору після „сливного доношені я “ — скла ­ дено пізніше. ) 32 ( дякъ. 185 Благодарю покорно 6 за ваши привѣты, Ход ѣ мо лише скор ѣ й, [бо] 7 хочетця питы 8 . Пора 9 , бо 1 0 йде панамаръ 11 до церкви звонити. [РЕЗОЛЮЦІЯ] 1 2 . Священникъ сисканъ и не наказивалъ би ихъ …… 13 за роспискою къ мѣсту отпущенъ; дячка, чтобъ таковыхъ прошеній не писалъ, висѣченно розгами и отправленно в повиновеніе священнику; а про ­ сителей, почиталибъ с: 14 и впредь такових пустошей не доносили, по наказаніи плетмы за порукамы отпущенно въ ихъ пребиванія, яже есть домы. ,ДОДАТОК. „Спор душі з тілом” — тема що її не раз подибуємо у всесвіт ­ ньому письменстві. Давнішую обробку маємо у візантійця Мих. Ако- мината (див. ст. А. Сонні, Визант. Обозр. 1915, І) „Розмова душі з тілом” І. Некрашевича — не єдина спроба обробити цей сюжет в українському письменстві XVIII віку. Отож, щоб виявити характерні риси Некрашевича як письменника, не пошкодить порівняти його твір з традиційним, що походить із половини XVIII ст. і дуже близький до іїекрашевичевого твору як ідеєю, так і формою. Це „Разговоры душѣ съ тѣломъ”, що збереглися в Пол ­ тавському Музеї, в збірці Е. Н. Скаржинської, No 944. Передруко ­ вуємо цей діялог, як матеріял для порівняльних студій над дослі ­ дами, присвяченими цій темі. Подаємо текст, точно додержуючись ортографії рукопису, проминаючи тільки надрядкові знаки. РАЗГОВОРЫ ДУШѢ СЪ ТѢЛОМЪ. ДУША. 1 Другъ мой, товарищъ, не пораб-ль устати? Доколѣ будешъ Бога прогнѣвляти 1 ? 1 Р у к. прогнѣвати. 9 Р у к. нескучно. Мнѣ есть найскучно 2 и всегдашно горе. Слезъ не имѣю, да пролію море. ТѢЛО. <5 Кто жъ ти виновенъ? Давно бъ почить нада, Да не наслѣдитъ, душе, тлѣнна Ада. ДУША. Нѣтъ, другъ, мнѣ нелзя самой слезъ точити, Буди не хощешъ товарищемъ быти. ) ^3 ( ,ТѢЛО. Мнѣ что за нужда с тобою дружити? 10 Вѣмъ, яко в земли имѣю изгнити. Тебѣ подлежитъ пектися, безсмертной, Да избѣжиши страшной коси смертной. ДУША. Пѣ ‘ , о товарищъ, худо разсуждаетъ, Тлѣніемъ в земли толко отбыть чаешъ. 15 Не вѣси ль, егда возгласитъ, трубою Призывая, Богъ насъ пред ся обою. ТѢЛО. И что жъ, что станемъ на судѣ обоє? Я толко скажу и пред судомъ тое 1 2 . 1 В р у к о п. збереглася липі літера Н та наголос. ’ В р у к о п. після цих слів, помилкою „смотри транжирила”, ’ Вірш попсований. ) 34 ( Азъ бѣхъ певолникъ, а душа владѣла, Ґ0 Транжирила такъ, какъ сама хотѣла. Пустотъ несетъ: въздумайся на время. Иль не подлежитъ обоимъ несть бремя? ДУША. Вспомни богата, во огнѣ горяіца, Капли воднія во прохладъ просяща. ТѢЛО. і 5 И чтожъ, что просилъ? то душа едина. С нимъ пе бывала моя половина. ДУША. Лжеши, товарищъ, почитай Матова, Якая души съ тѣломъ Асамблеа? Тѣмъ ушъ не дружба съ собою 3 , 30 Егда воспріймутъ Тартаръ над собою. Ты на мене врагъ, я же твой всеглавный, Яко вверглъ въ грѣхъ, всему миру явный. ‘ ТѢЛО. Не нялъ бы вѣры, да страшитъ Матѳеемъ, Думалъ, что горе токмо саддукеемъ. ,35 Ажъ тутъ, якъ вижу, и до васъ говорить. Покаймось, прошу, пока не ускоритъ. Азъ потовъ къ поту имамъ приложити, Какъ бы возможно слези источити. Ты чувствомъ твоимъ подражай ко Богу, 40 Да изліетъ намъ милость свою многу. Хотя бъ углокъ 1 далъ, гдѣ суть святыхъ души, Всѣ бъ страшилища ушли мимо уши. 1 Рукой, оуглокъ. МОГОРИЧЪ. Душа плачетъ, стогнетъ тѣло. Тужатъ обще: то ихъ дѣло. 45 Просятъ Творца, судію всѣхъ, Да подастъ имъ благый успѣхъ, Еже стати одесную, Убѣжавши муку злую, И воспѣти „Святый Боже, 50 Твоя милость намъ поможе”. ) 35