Збірники наукових праць Всеукраїнської академії наук за 1919-1931 роки
Збірники наукових праць Всеукраїнської академії наук за 1919-1931 роки
У КИЇВІ — 1927 ,УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК ЗБІРНИК ІСТОРИЧНО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ, No 7-г Проф. В. Ів. РЄЗАНОВ ДРАМА УКРАЇНСЬКА 1. СТАРОВИННИЙ ТЕАТР УКРАЇНСЬКИЙ ВИПУСК ЧЕТВЕРТИЙ: ШКІЛЬНІ ДІЙСТВА РІЗДВЯНОГО ЦИКЛУ У КИ Ї В І З друкарні Української Академії Наук 1927 ,[792.(09)]. Дозволяється випустити в світ. Невідмінний Секретар Академії Наук, акад. Аг. Кримський. Київський Окрліт, No 232. 1927. Зам. No 5709, Друк. 1200 прим. ,VI. Звертаємося до шкільних драм різдвяного циклу. Ми вже казали були раніш (див. випуск І, розділ 2) про те, як зароди лася та почалася різдвяна містерія в Західній Европі, як різдвяна драма пе рейшла на польський ґрунт та на Вкраїну. Щоб цей хід еволюції та участь у ньому, відношення й залежність од нього, взагалі генезу української драми уявити та з ’ ясувати, яко мога старанніш, уважно переглянемо всю низку відо мих різдвяних драм латинських, французьких, німецьких, чеських, польських — раніш ніж візьмемося порівняно аналізувати та вивчати різдвяні драми укра їнські. Европейська різдвяна драма розвинулася з діалогічної вставки (,,тропа “ ) до урочистої різдвяної служби божої, — цю вставку зроблено було вже у X — XI віці 1 ). Спочатку була це невеличка літургійна драма про те, як пастухи вітали новонародженого І. Христа * і 2 ). Згодом ускладнилася вона поступовним прилученням мотивів про те, як волхви вітали Христа, про Ірода, про те, як вигублено немовляток 3 ), і вступом — пророцьким провістям про Христа та сце ною Благовістя 4 ). — У XIII в. европейська різдвяна драма, отже, являла собою цілу величеньку та розвинену церковну пієсу, що згодом почала еволюціонувати в різних напрямках; оброблювано її згідно з уявліннями та жаданнями того ’ ) Ось ця вставка-троп: — Quem quaeritis in praesepe, pastores, dicite? — Salvatorem Christum Dominum, etc. — Кого шукаєте у яслах, скажіть, пастухи? — Спасителя Христа Пана… (Petit de Jul ie v і I I е, Les Mysteres, 1, 21, 25; W. Creizenach, Geschichte d. neuer. Dramas, I 2 , 52, порівн.: L. Gautier, Histoire de la poesie liturgique au moyen-age I (Les tropes). Paris, 1886. Зміст цієї драми: Біля вівтаря ставили ясла та образ Пречистої; один із хлопців-хористів удаючи з себе янгола, словами євангелії (Лук., II, 10 — 12) сповіщав про те, що народивсь Спаситель; хор співав „Слава на небі Богові”; кілька церковників, удаючи з себе пастухів та спі ваючи „На землі спокій”, наближалися до ясел, що біля них стояло двоє инших церковників, одягнених у широкі далматики, — вони удавали з себе баб-повитух; пастухи вітали Христа, і церемонію закінчував спів Alleluia (Petit de Julleville, там-же, 26; Creizenach; там-же, 54 — 55. Текст зберігсь по рукописах XIV — XV вв.). 3 ) Creizenach, там-же, 55 — 61; Р. de Julleville, там-же, 47 — 53; К. Weinhold, Weinacht-Spiele u. Liedcr aus Siiddeutschland u. Schlesien, Wien, 1875, стор. 56: Ірод або ві тання волхвів; там-же, стор. 62: обхід Рахелі; Е. Wil ken, Geschichte der geistlichen Spiele in Deutschland, Gott. 1872, стор. 6 і далі. 4 ) Літургійна вистава „Пророки” має цілу свою історію: див. Creizenach, там-же, стор. 61 і далі. ,4 Володимир Рєзанов оточення, де ту чи иншу обробку переведено. Рукопис XIII в. зберіг латинський текст, що його видав спочатку Шмеллер ‘), а потім дбайливіше Фронінґ’^). Ось зміст цієї драми: „На ґанкові церкви” (in fronte Ecclesiae) ставили крісло для Августина, біля нього праворуч групувалися пророки Ісайя, Данило і ин., а ліворуч представник жидівства та його почет (Archisynagogus cum suis Judeis). Ісайя починав дію своїм пророцтвом: Ессе virgo pariet Sine viri semine etc. °). Потім виступав Данило, тоді — віщунка Сівілла, жваво жестикулюючи (cum gestu mobili) та показуючи на зірку, співала: Наес stellae novitas Fert novum nuntium, etc. ‘ * )• Далі виходив Аарон, тримаючи в руках розквітле жезло, після нього — Ва- лаам верхи на ослиці, співаючи: Vadam, vadam, ut maledicam populo huic! °). Йому назустріч вибігав янгол з вийнятим із піхов мечем, кажучи: „Стере жися казати що-небудь инше, ніж те, що я тобі кажу!” Переполохана ослиця подавалася назад, і Валаам співав: Orietur Stella ex Jacob, etc ‘). Тоді виступає, удаючи жидів манірами, рухами, жестами (movendo caput suum et totum corpus et percutiendo terram pede, baculo, etiam imitando gestus Judaei in omnibus), Архісинагог з своїм стовпищем і починає дискусію проти Августина та пророків, відкидаючи можливість народитися від дівчини; для жидів це — „res neganda” 7 ), для Августина й пророків — „res miranda” 8 ). Пророки йдуть геть, починається нова ява: коротка сцена Благовісти, потім Марія йде й зустрічає Лизавету, вони вітають одна одну. Слова янгола, Марії, Лизавети ті самі, що в євангелії від Луки. Далі — німа сцена Різдва. З ’ являється зірка, хор співає: Hodie Christus natus est etc. 9 ). Побачивши зірку, три царі різних країн світу міркують про те, що ви значає це явище. Вони постановляють іти з дарунками до новонародженого, співають: Ubi est qui natus est, etc. (Де єсть той, що народивсь…). ‘) Carmina Burana. Lateinische und deutsche Lieder und Gedichte einer Handschrift des XIII Jahrhundert aus Benedictbeuern auf der K. Bibliothek zu Miinchen, herausgegeben von J. A. Schmeller (Publ. d. lift. Vereins 16 No CCII, crop. 80-95). ’ ) Deutsche National-Litteratur, historisch-critische Ausgabe, hrggb. v. Joseph Kiir- s c h n e r, 14 B. Das Drama des Mittelalters, hrggb. v. K. Froning, III Theil, crop. 875 — 901. J ) От діва породить без чоловікового сім ’ я… ‘) Ця зірки новина несе нову звістку… 6 ) Піду, піду, щоб проклясти цей народ! “) Зійде зірка з Якова… ‘) Річ неймовірна. ’ ’ J Річ дивна. ’ ) Нині Христос народивсь… ,Драма українська 5 їх зустрічають служники Іродові й розпитують, чого вони прийшли. Царі відповідають: Regem natum quaerimus. De quo stella loquitur… ’ ). Служники поспішаються до Ірода з несподіваною звісткою про новонародже ного царя. Ірод ремствує: Cur audetis talia Regi praesentare? Nolite, vos consulo, Ealsum fabricare! Num Herodes ego sum Potens subiugare Quidquid mundus continet, Coelum, terram, mare?.. Він кличе на пораду Архісинагога та жидів. Архісинагог радить розпитатися в трьох царів, що прийшли. Царі-волхви відповідають: Stella nova radiat, Eius ortus nuntia, Cui mundus oboediet, Et qui reget omnia… 3 ). Ірод відпускає волхвів і прохає сповістити його, як знайдуть новонародженого. Волхви виходять. Далі — нова ява: янгол сповіщає пастухів: Magnum vobis gaudium, Pastores, annuntio: Deus se circumdedit Carnis vestrae pallio, etc. 4 ), кличе їх вітати новонародженого. Пастухи вибираються у дорогу, але-ж Диявіл намагається їх затримати: Ти ne credas talibus, Pastorum simplicitas… ’ ). Пастухи повертаються до своєї роботи; янгол знову кличе їх; Диявіл вдруге намагається побаламутити їх; вони вагаються, кого-ж слухати. Тоді починає співати хор янголів: Слава на небі Богові, — і пастухи вирішують: Procedamus igitur Simul ad praesepium Et curvatis genibus Adoremus filium! ’ ). Пастухи наближаються до ясел, співаючи, вітають немовлятко, повер таються й зустрічають волхвів. Ці їх питають: Скажіть, що бачили, пастухи…; вони відповідають: Бачили немовлятко, і т. д. Після цього — німа сцена: волхви уклоняються Христові, підносять дарунки. *) Шукаемо народженого царя, що про нього каже зірка… Як ви зважуєтеся таке цареві казати? Не раджу вам вигадувати брехні! Чи-ж я не Ірод, що можу підкорити все, що є на світі, небо, землю, море?.. s ) Нова зірка сяє, вістунка народження того, кого послухає світ, хто всім керуватиме… 1 ) Велику радість вам, пастухи, сповіщаю: Бог прийняв на себе ваше тіло… ь ) Не вір такому, пастуша простото… ”) Так ходімо-ж укупі до ясел; і схиливши коліна віддаймо поклін синові. ,6 Володимир Рєзанов Потім волхви засинають; з ’ являється янгол і наказує їм: Nolite redire ad Herodem, etc. ’ ). Ірод, побачивши, що волхви не повертаються до нього, знову кличе на пораду Архісинагога та його посіпак: Ти, magister, арегі Prophetarum edita, Si qua sunt de puero A prophetis tradita… Архісинагог відповідає: Tu, Bethleem, terra Juda etc. * 2 3 ). Ірод розлютова ний надсилає вояків знищити вифліємських немовлят. Вояки виконують на каза; чутно, як голосять матері. ‘) He повертайтеся до Ірода… 2 ) Ти, вчителю, об ’ яви, що казали пророки, коли існує яке про хлопця пророкування. 3 ) Ти, Вифлієме, земле жидівська, і т. д. *) Слухай, царю єгиптян: пала міць ідольська, позбавлено сили богів, — лежить вона у недолі… ’ ) Наша порада — поважати богів, відновити жертовники, храми, триноги, присвячені гаї. °) Людську кров пролляти на жертву богам. ‘) Цар та пан царів, бог жидівський, великоможний у славі, єсть Бог над богами; у його присутності падає й валиться міць ідолів, як мерців. Зараз по цьому відбувається кара тиранові, — очевидячки, німа сцена: Ірода живцем гризуть черви, він падає з трону, вмирає, дияволи радісно ха пають його; корону дістає його син Архелай. Тимчасом янгол наказує Йосипові тікати до Єгипту; Св. Родина відходить. Дія переноситься до Єгипту: Під спів хорових гімнів на славу богів виступає єгипетський цар з по- четом. Як Св. Родина прибула, усі єгипетські ідоли попадали. Жерці кілька разів підіймають їх, палять ладан, вихваляють богів співами; але-ж зусилля жерців даремні, і з них один удається до царя: Audi, rex Egyptiorum: Lapsa virtus idolorum, Destituta vis deoruin Jacet cum miseria… * ). Здивований цар бажає довідатися, через віщо так сталося, кличе мудре ців. Жерці радять: Nostrum est consilium deos honorare, Aras, templa, tripodes, lucos innovare, r ) і навіть радять humanum sanguinem superis libare в ), щоб змилостивити роз гніваних богів. Цар править жертву, ідолів підіймають, але-ж вони знову па дають. Цар удруге вдається до мудреців, і тії виголошують: Rex et regum dominus, deus hebraeorum Praepotens in gloria Deus est deorum, Cuius in praesentia velut mortuorum Corruit ct labitur virtus idolorum! ‘). ,Драма українська 7 Тоді цар співає: Ессе novum cum matre deum veneretur Egyptus! ’ ), і всіх ідолів викидають. Далі — нова сцена: Виступає цар Вавилону; співи хору вихваляють богів. Повстає боротьба- диспут поміж Поганством, Синагогою та Церквою 2 ). Поганство співає: Deorum immortalitas est omnibus colenda, Eorum et pluralitas ubique metuenda 3 ). Хор відповідає: Stulti sunt et vere fatui Qui deum unum dicunt, Et antiquitatis ritui Proterve contradicunt… 4 ). Вистава закінчувалася тим, що хор співав: Omnium rectorem te solum profitemur, Tibi tota mente semper obsequemur… 5 ). Слідом за латинськими обробками різдвяної драми повстали й обробки її живими народніми мовами. Зазначимо обробки французькі: У Парижі, в бібліотеці св. Женевієви, в рукопису (У. f. 10 fol.) XV в. збереглася містерія „La Nativite N. S. Jhesucrist * ‘ та містерія „Geu des trois rois “ , що її безпосередньо продовжує 6 ). *) Отже-ж нового бога з матір ’ ю його хай шанує Єгипет. ‘■ ’ ) Цих осіб автор виводить наприкінці пієси так само, як пророків на початку її, щоб виявити свої догматичні погляди (Weinhold, Weinachtspiele u. Lieder, 70). 3 ) Всі повинні шанувати безсмертя богів; тому що їх сила, їх треба скрізь боятися. 4 ) Дурні іа справді пришелепуваті, що кажуть ніби бог один; вони нахабно заперечують звичай старовини. “) Правителем над усіма тебе одного проголошуємо, тебе усім розумом завсіди слухатимем. “ ) Тексти їх видав Жюбіналь: Mysteres inedits du XV siecle, publies par Achille J u- b і n a I, Paris, 1837, II, 1 — 138; аналізе — див. Petit de Julleville, Les Mysteres, II, 385 — 390. ) Як мати-діва породить, цей образ упаде. Перша з чотирьох містерій, що вкупі становлять тетралогію, яка охоплює всеньке життя І. Христа (La Nativitd, les Trois Rois, la Passion, la Rdsurrection), починається короткими сценами того, як створено людину, як сталося гріхопа діння Адама та Єви, як помер Адам; цісар Октавіян бачить на підставі статуї латинського написа, що збентежив його: Dum virgo mater pariet, ista imago cor- ruit ’ ); у Назареті одбуваються заручини Пречистої: [зібралися женихи, в ру ках старого Йосипа, що над ним знущаються молоді його суперники, розквітає суха гілка, і Діва заручається з ним; у Чистилищі пророки посилають до неба свої благання, в Пеклі виють Демони. Далі — сцена благовістя; зачаття Пречистої означається тим, що до неї спускається голуб (Дух Святий). Сумніви та хвилювання Йосипові; архангол Гаврило заспокоює його. Прибуття до Вифлієму. Йосип іде попрохати вогню ,§ Володимир Р є з а н о в й приносить багаття у полі кереї. Повернувшися, він бачить, що Марію ото чили янголи. Баба з покаліченими руками (Honestassc), що він її покликав, зціляється, доторкнувшись до новонародженого Ісуса. Ідоли падають із своїх підстав, це гнівить цісаря. Арх. Гаврило сповіщає пастухів про те, що наро дивсь Христос. Пастухів виставлено тут як-найреальніш, — вони гомонять поміж себе, сваряться. Далі — пастухи вітають народженого Христа. Зміст другої пієси — les Trois Rois — такий: Троє царів-волхвів, колишні вороги, миряться йдучи до Вифлієму. Ірод закликає їх до себе; вони кажуть, кого піукають: новонародженого царя над царями. Далі — волхви вітають Христа; янгол забороняє їм повертатися до Ірода. Хлібороб ралить свою ниву, міркуючи про те, що робота — то річ не минуче потрібна. Ірод наказує винищити немовлят у Вифліємі. Дияволи радіють. Арх. Рафаїл велить Йосипові тікати до Єгипту. Хлібороб показує кудою йти. На сцену виходять двоє жінок з немовлятами на руках, вони милуються з краси своїх дітей і хваляться одна перед одною; жовніри забивають їх; одчай матерів. Вбивці запитують хлібороба, чи не бачив він, щоб проходили чоловік та жінка з дитинкою; хлібороб одказує, що не бачив нікого, і почи нає порати жито, що тимчасом достигло. Вояки повертаються до Ірода, спові щають його, що забили 144 тисячі немовлят, але-ж той, кого вони шукали, зник. Дияволи намовляють Ірода вкоротити собі віку, і заносять його до пекла. Йосип запрохує заспівати „Тебе Бога хвалимо”, і тим пієса й закінчується. Відома пасійна містерія А. Ґребана ’ ) (полов. XV в.) оброблює різдвяні мотиви дуже докладно: благовісти, янголи радіють, демони ремствують; Лиза вета одвідує Марію (вірші 3395 — 4030); сумніви та хвилювання Йосипові (вір. 4031 — 4280); покликачі оголошують наказ Августа про перепис (вв. 4281 — ■ 4374); Йосип та Марія у Вифліємі (вв. 4375 — 4635); ідилічна сцена: пастухи розмовляють про те, як весело їм живеться 2 ) (вв. 4638 — 4854); народження Христове, співи янголів (вв. 4855 — 5043); радість Йосипа та Марії (вв. 5044 — 5162); янголи з ’ являються пастухам: „Слава на небі Богові” (вв. 5163 — 5235); волхви спостерегають нову зірку 3 ) й виряджаються в дорогу (вв. 5252 5475); пастухи вітають Спасителя, приносять дарунки: один дудку, другий — брязкотельце, третій — дерев ’ яний календарець, а повертаючись висловлюють своє здивування та жалощі: ,,Le filz Dieu пё en une estable! О pitie, о be- ‘) Le Mystere de la Bassion d ’ Arnoul Greban, public d ’ apres les manuscrits de Paris par G. Paris et G. R a у n a u d. Paris. 1878. ) А І о r і s: Il fait asses doulce saison Pour pastourcax, la Dieu mercy. I s a m b c r t: 1 і de richessc ct de soucy! 11 n’est vie si bien nourrie Qui vaille cstat de pastourie, etc. (crop. 59). a ) J a s p a r: En mon coeur ne puis trop panser Quel signifiance a en soy Cette estoillc que j ’ apper<;oy Dessoubz le cernc de la lune, etc. (crop. 67). ,Драмаукраїнська 9 nigne enfance! “ (вв. 5476 5735). Волхви приїздять до Палестини, розпитують (вв. 5752 -6049); авдієнція їх у Ірода (вв. 6050 — 6592); волхви вітають Христа і виходять (вв. 6594 — 6847); немовлятко !сус у храмі (вв. ’ 6848 — 7132); Са тану занепокоїло, що в Марії народилася дитина, він радиться з Люципером; за наказом од арх. Гаврила Св. Родина йде до Єгипту; як вони наближаються, ідоли в єгипетському храмі падають, жерці збентежені (вв. 7133 — 7515); Ірод наказує винищити вифліємських немовлят (вв. 7516 — 7629); дітей забивають, між иншими забито й сина самого Ірода (вв. 7630 — 7851); вояки сповіщають Ірода, що його наказа виконано, — він завдоволений; раптом він почуває не стерпний біль, приневолений лягти, страждає в страшенних муках; Сатана вдо волений, підмовляє його до самогубства, подає йому ножа; Herode se tue d ung cousteau, і дияволи радісно несуть його до пекла (вв. 7852 — 7995). Збереглося друковане видання містерії, виконаної в Руані р. 1474: ,,L incarnation et nativite de Nostre Saulveur et redempteur Jesucrist “ ‘)• Після прологу, що коротенько викладав сюжет, драма починається сценою пророку вань Валаама та инших; далі — жалкування Адамове за раєм, суперечка чо тирьох Чеснот, урочистий хор янголів, що вітають близьке визволення роду людського, благовісти; виголошено цісаревого наказа про перепис, Йосип та Марія йдуть до Вифлієму; виступають комічні постаті пастухів, що розмов ляють поміж собою, співають селянських пісень, — сцени пастухів, очевидячки, дуже подобалися авторові, він їх тут збільшив та розвинув. Далі — Йосип та Марія приходять до Вифлієму; народжується Христос; янголи вітають ново народженого співами; Пречиста схиляє перед ним коліна; ідоли падають по поганських храмах; демони лютують у пеклі; пастухи вітають Христа. Драма закінчується тим, що Октавіян, за Сівілліним наказом, править жертву перед образом Пречистої. Обробленням мотивів про народження Христове та вітання пастухів обме жується й коротенька (896 віршів) містерія, що збереглася у друкованому виданні кінця XV віку: ,,Nativit6 de Nostre Seigneur Jhesus Christ”; пастухи хором співають тут пісеньку, вихваляючи сільське життя ’ ). У першій половині XVI віку королева Наварська, Маргарита Валуа на писала чотири пієси: „La Nativite de Jesus-Christ”, ,,L Adoration des Trois Rois”, „Les Innocents”, ,,Le Desert” a ). Ці пієси дуже мало драматичні, визначаються великою штучністю. В них перша, пройнята наївністю, що доходить до афектації, змальовує прихід Йосипа та Марії до Вифлієму: не знаходячи иншого притулку, вони примі щуються в хліві; янголи радіють, що незабаром народиться Спаситель; на- ’) Petit de Julleville, Les Mysteres, II, 430 і далі. 2 ) Пор. Petit de Julleville, Les Mysteres, II, 436 – 437. 3 ) Les Marguerites de la Marguerite des princesses. Lyon, 1547; нове видання — під тим самим заголовком, avec Introduction etc. par Felix Frank, Paris, 1873. Аналізе — див. Petit de J u 1 1., Les Myst., II, 620 і далі. ,10 Володимир Р є з а н о в родження Христове; Марія дякує Богові; янголи пориваються прислужитися новонародженому. Троє пастухів та троє пастушок дивуються, що не можуть спати з якоїсь невідомої радости; янгол сповіщає їх, вони біжать до Вифлієму, перелічуючи дарунки, що несуть: сир, глечик молока, пташку в клітці, гіллячки та дудку. Прибувши вони вітають Христа, виголошуючи вірші, що в них занадто багато богословської вчености. Далі співаючи вони повертаються до дому. Сатана підстерегає їх на дорозі й намагається знищити у них віру в новонародженого Месію; вони починають із ним учений диспут і примушують його з соромом та розпачем тікати. Другу та четверту драми Маргарити Наварської оброблено в тому стилі, як Рубенс малював свої картини з історії Марії Медічі, що переховуються тепер у sale de Rubens у Луврському Музею в Парижі ’ ). У пієсі ,,L ’ Adora tion des Trois Rois “ (Вітання трьох царів-волхвів) Бог, щоб сповістити волхвів про народження Христове, посилає, щоб їх просвітити, до одного Філософію, до другого — Напасть (Tribulation), до третього — Надхнення; Розум Божий (Intelligence Divine) і собі сходить на землю, щоб розплющити очі народам засліпленим поганством. Філософія, Напасть та Надхнення приводять волхвів до Розуму Божого, і той з’ясовує їм таємницю втілення й посилає вітати ново народженого Спасителя та піднести йому дарунки. Останню частину пієси — зустріч з Іродом та сцену вітання волхвів оброблено за Євангелією. У третій пієсі — „Les Innocents ** — Йосип, що його перестеріг янгол, тікає з Марією та немовлятком у пустиню. Ірода райці намовляють повини- щувати вифліємських немовлят; дітей забивають; розпач та благання матерів; голосіння Рахелине займає аж 240 віршів. Душі забитих дітей, співаючи хором пісню, увіходять до раю. Пієса дуже пройнята ліризмом. Драма ,,Le Desert ** виставляє Св. Родину в пустелі, між Юдеєю та Єгиптом. Бог надсилає до Марії Споглядання (Contemplation), Спогад та Роз вагу, щоб відкрити їй найтаємніші речі; янголи сходять на землю, щоб їй служити та прикрасити пустелю. Марія співає гімна Богові; янголи виконують відповідну пісню, і на їх загад у пустелі зростають дерева, вкриваються плодами, виростають квіти, ллються потоки води, крапає мед, хижі тварини тікають. Споглядання відкриває перед Марією книгу Природи, де з ’ ясовано геть-усі таємниці світобудови; Спогад подає їй книгу, де описано гріхопадіння Адамове й розкрито таємницю втілення та визволення; Розвага дає Марії книгу милости, книгу нового заповіту. Янголи приносять Марії різні плоди 1 ) На цих картинах „belles filles epa ’ sses et charnues (відгуки фламандської школи), differenciees par leurs attributs” удають з себе .,1 ’ Abondance ou la Sagesse, Lucine ou une Nymphe des Eaux ” ; на картині la Major і te de Louis XIII „quatre gaillardes personifient la Force, la Religion, la Bonne Foi et la Justice ” (E. M iche I, Rubens, sa vie, son oeuvre et son temps, Paris, 1900, 343 — 345). Пристрасть до алегорій, дуже помітна в XVI і XVII вв., коли симболи та емблеми вживано і в теолоіїї, філософії, історії, і в дисциплінах природознавчих, то-що, особливо яскраво виявилася в мистецтві, в скульптурі, малюванні; та сама пристрасть міцно заявляв про себе і в творах театральних. ,Драма українська 11 й квіти. Йосип та Марія дякують Богові за ласку і, за наказом од янгола, по вертаються до Юдеї; дорогою зустрічають людину, що сповіщає їх про Іродову смерть. Співи янголів закінчують цю цілком ліричну і без жадної дії пієсу. Отже, на французькому ґрунті драматична обробка мотивів різдвяного циклу, від просто-епічного, пройнятого наївною вірою в чудеса, способу ви ставляти св. події вступила на шлях штучного складання пієс; почали вводити способи прикраси, що їх виробили художні нахили пізнішого часу, — ужи ваючи засобів, мабуть, і не нових (алегоричні постаті виступали в середньовіч них моралітетах), але простуючи до нової мети; виникли нові способи твор- чости, в новому стилі складалися драматичні твори. На німецькому ґрунті різдвяна драма широко розвинулася та поширилася. Сен-Галенський рукопис XIV віку (Quarto, No 966, арк. 130 і далі) збе ріг текст драми ‘), що її починає найдовша сцена пророків: виступають з своїми декламаціями Мусій, Валаам, Давид, Соломон, Ісайя, Єремія, Данило, Михей; далі — сцена заручення Марії з Йосипом; потім — Благовісти: Der Engel sprach zu Marian. Maria, rain kunschi magt. den kummer, den die weit klagt von der alten schulde frow Even, die gottes hulde verwirkt, als ier der tiufel riet, do sy von sinem gebott schiet, des solt du tun den luten buss: ich kund dir des kunges gruss, etc. (стор. 154). Далі — Лизавета одвідує Марію; янгол заспокоює Йосипа. Зараз-таки по цьому янгол сповіщає пастухів про Спасителеве народження і дає їм ознаку: вони знайдуть немовлятко в яслах; пастухи не гаючись ідуть і вітають Христа та прохають у його допомоги: далі з ’ являються вітати Марію дочки (Донські. Троє волхвів (Die hailigcn dry kunig), наближаючися до Єрусалиму, прохають показати їм місце, де перебуває новонароджений цар юдейський; посланець сповіщає Ірода, що прибули троє чужоземців, Ірод кличе їх до себе, розпи тує. — тут вони виявляють свою велику астрономічну вченість; Ірод кличе на пораду жидів, тії зазначають, що, як кажуть пророки, Христос має народитися у Вифліємі. Ірод виряджає волхвів, прохає їх потім повернутися до нього і повідомити, щоб він і собі зміг-би вшанувати жертвою новонародженого. Волхви зустрічають пастуха, розпитують його; він їм оповідає, що бачили пастухи у Вифліємі. Далі — сцени вітання волхвів; вони виголошують свої промови, підносять дарунки, прохають собі ласки та допомоги. Янгол заборо няє волхвам повертатися до Ірода; вісник сповіщає його, що волхви пішли додому; Ірод дуже розлютований, лає чужоземців, що його одурили. Малень- ‘) Надрукував F. J. М о n е, Schauspiele des Mittelalters, 1, 143 — 181; коментар — див. Е. Wilken, Gesch. d. geistl. Spiele, 25 — 29. ,12 Володимир Реза нов кого Icyca принесено до Храму; тут його зустрічає Семен та Ганна – проро чиця. Ірода про це сповіщає вісник, він кличе ранців, і тії підмовляють його повинищувати немовлят. За наказом од янгола, Св. Родина тікає до Єгипту; як вона туди прийшла, ідоли по єгипетських храмах падають. По цьому — klagt die kristenhait ire kind: Ich diu vil arme Rachahel, Sid ermordet ward Abel hincz tiff das jungst ende muss ich winden min hende und klagen min herczenlaid, etc. (стор. 179). Це голосіння Рахелине сповіщає, що забито немовлят. Далі янгол каже Йосипові, що HeroJes mit vil grosser not sin leben hat vollendet, — і тим пієсу закінчено. Ця драма дає не більш як доволі близьке до св. письма оповідання, що йому тільки надано діялогічної форми. У рукопису XV в. збереглася дуже важлива для вивчення еволюції різ двяної драми гесенська обробка — „Ludus de Nativitate Domini” * ). Оповідач (Proclamator) виголошує невеличкий пролог (Swiget unnd horet alle gemeyne…), а далі йде сцена Благовісти 2 ). Далі — -Йосип занепокоєний з того, що Марія вагітна; янгол його заспокоює, Йосип перепрошує Марію, що висловлював їй свої підозріння. Зараз-таки по цьому Йосип та Марія да ремно шукають притулку в Вифліємі, і нарешті приміщуються „in das gemeynne huss”; Йосип наказує Марії лягати, а сам іде по колиску; Марія народжує Христа, янголи співають „Слава на небі Богові”; Йосип приносить колиску й починає колисати, приспівуючи разом із невільником; хор янголів співає пісні. Потім янголи співають „Silete!” (Мовчіть!), і з являються „дівчата” (Virgines) вітати Св. Родину; Йосип та невільник далі колисають і співають навперемінку з хором янголів. Далі янгол підходить до пастухів, що сплять, і співає „Anuncio vobis gaudium magnum” 😐 ), сповіщає їх про Спасителеве народження (Er herte, grosse freude dun ich uch kunt, etc.) і виходить. Один із пастухів огля дається з-просоння й знову засинає. Хор янголів. З них один знову підходить до пастухів і каже: Er herten, er sollet uffstan und sollet geyn Bethleem gan und beschauwen den heilant, dan der vatter hat uff (lit ertrich gesant: der liet by dem osgen und esselin in eynem krippelein! (стор. 917 — 918). ‘) K. F r о n і n g, Das Drama des Mittelalters, III, Th. стор. 902 і далі: Das hessischc Wei- nachtspiel nach der Handschrift (J. Kiirschner, Deutsche National-Litteratur, B. 14). ■) Wir konnen uns nicht wundern, wenn dies Propheten-Vorspiel mit dem XIV Jahrh. ab- zuslerben scheint, — зауважує E. Wilken (Gcsch. d. geistl. Sp„ 25). ) Сповіщаю вас про велику радість. ,Драма українська 13 Пастухи збентежені; один із них удається до глядачів, кажучи: Er, liben lute, frauwet uch alle, das ich hon gehört gar eyn frolich wort: wie das uns der heilant sye geboren über alle laut, etc- (crop. 919). Пастухи йдуть до Вифлієму й висловлюють свої наївні, досить довгі вітання: Gegrusset sistu, kindelin! Und auch Maria die inutter sin, etc. (стор. 921). Далі — Йосип та Марія розмовляють про своє убозтво, а потім — гру біянська сцена, що в ній Йосип лається з наймичками, наймички танцюють навколо колиски. З ’ являється Люципер, кличе Сатану та инших демонів (veniunt omnes clamantes: ha-ha-ha!) ‘), і вони радяться, як-би згубити наро дженого Христа, бо він накоїть багато лиха пеклові. Потім янголи співають: „Silete! “ (Мовчіть!); з них один перестерегає Йосипа, що Ірод наказав вини щити всіх вифліємських малих дітей, і Йосип, мовляв, повинен одвести Марію та Ісуса до Єгипту; Йосип сповіщає про це Марію, вона його благає вико нати веління янголове, щоб уратувати дитину; але Йосип відповідає, що йому треба йти до міста по хліб („Das thut mynem kranckem hertzen we! “ ), і під мовляє саму Марію піти з ним випити доброго пивця! Люципер закінчує ви ставу, підмовляючи співати й танцювати. Отаким тривіяльним, а наприкінці святково-масницьким, коли можна так висловитися, напрямком пішла народня німецька обробка різдвяної драми. Первісним євангельським мотивам було надано своєрідних оздоб та прикрас відповідно до нахилу часу та оточення. У XVI — XVII вв. повстала низка літературних обробок різдвяної драми. Зазначімо такі: Ein seer schön und nützlich Spiel von der lieblichen Geburt unsers Herren Jesu Christi, zu Cöln an der Sprew gehalten, durch Henri cum Chnustinum Hamburgensem. Anno 1541 * 2 ). ‘) Приходять усі горлаючи: ха-ха-ха! 2 ) Передрукував G. Friedländer, Berlin, 1862; аналіза — див. Wilken, Gesch. d. geistl. Spiele, 50 і далі. Пієса поділяється на п ’ ять актів; акт І: Благовістя, монолог Йосипа про чесноти Марії, Марію одвідує Лизавета; акт II: янгол заспокоює сумніви Йосипові, далі — брутальна сцена, що в ній дияволи лютують, бо незабаром має народитися Спаситель; дію закінчує подорож Марії з Йосипом до Виф лієму; акт III: Арх. Гаврило сповіщає пастухів про те, що народивсь Хри- стос, чутно „Слава на небі Богові “ ; семеро пастухів ідуть до ясел; робітник Tytke не хоче сам лишатися біля овець і поспішається слідом за господа рями, покликано ще двох сусідів, і всі десятеро просто та з самоповагою вітають немовлятко (про дарунки ані згадки): далі — сцена дияволів: князь пекла Вельзевул намагається обурити своїх підданців звісткою про народження ,14 Володимир Рєзанов Христове й натякає, що хоче зробити знаряддям своєї помсти царя Ірода; наприкінці акту виступають три царі-волхви, по дорозі міркуючи про нову зірку. Акт IV: Ірод обмірковує з архієреєм Анною народження Христове, канцлер уводить волхвів, вони оповідають про свою подорож протягом 13 день, то-що. Акт V: волхви вітають Христа, підносять дарунки (про їх симболічне значіння не згадано); Йосип і Марія дякують; далі вони тікають до Єгипту; Ірод наказує своєму воєводі забити малих дітей; покликач тричі виголошує наказа зносити дітей, і коли матері приходять із малими, Ірод подає знак і починається кривава розправа; жовніри-душогубці брутально жартують, неначе ландскнехти XVI в. Архангол Гаврило поражає Ірода мечем, а дияволи ви носять його до пекла. Кнавст дуже старанно відтворює традиційні мотиви; літературна обробка почувається трохи чи не в тому тільки, що пієсу поділено на п ять актів: це, очевидячки, сталося підо впливом шкільної теорії. Року 1549 шпандавський священик X. Лазіус (помер р. 1572) написав драму, надруковану вже багато років опісля: Ein gar schon herrlich new Trostspil… von der Geburt Christi vnnd Herodis Bluthundes, als dieser letzten zeit fiirbilde, mit allem fleis gestelt durch C h r і s t о ph о r u in Lasi.um, Wei land Pfarrhern zu Spandaw, daselbst gespieit. Francfurt a. d. О. 1586 1 ). Пієсу починає монологічний пролог, що, привітавши глядачів, оповідає про зміст наступної вистави та про вагу Різдва Хр. Потім Акт І: Зверху спускається (на нитці) яскрава зірка (ремарка на бере гах), і арх. Гаврило сповіщає пастухів про народження Христове. Хор янго лів. Пастухи йдуть вітати Спасителя. Акт II: Пастухи повертаються, зустрічають волхвів Каспара, Мельхіора та Валтасара; тії оповідають їм, що вони прийшли, бо їм з явилася зірка. Ірод радиться з своїми прибічниками та викликаними архієреями й книжниками з приводу чутки про новонародженого царя; книжники переказують йому про роцтва про те, що Христос має народитися у Вифліємі. Акт III: Волхви у Ірода. Зірка знову спускається на нитці, щоб її ба чили (ремарка). Волхви вітають Христа, підносять дарунки. Св. Родина тікає до Єгипту. Акт IV: Зібрання та нарада дияволів: Beelzebub, Fiirsthetzer, Liigentich- ter, Blutdurstmacher, Seelmorder та ин. Акт V: Ірод нарікає перед близькими на волхвів, що його одурили та надсилає жовнірів знищити немовлят. Зчиняється жіночий галас (clamor mu- iierum. каже ремарка), і вояки сповіщають царя, що його наказа виконано. Ірод дякує. З являється арх. Гаврило, сповіщає, що лемент з приводу нечу- ваного Іродового тиранства, проллятої крови безневинних дітей почув Бог; янгол загрожує Іродові мечем, яким він уб ’ є його тіло, а душу віддасть дия волам на вічні тортури. Ірод раптом почувається дуже млосно, і друзі виво- ‘) Нове коментоване видання: Ein Spandauer Weihnachtspiel 1549, hggb. von Johannes Bolte (Markische Forschungen, hrg. von dem Vcreine fur Gcschichtc der Mark Brandenburg, XVIII Band Berlin, 1884). , Драма українська 15 Дять його. Чутно, як голосять жінки: Рахеля, Руфь, Ганна. Ірод страшенно мучиться: О well was hebt sich mir im Leib, Fiir grosser hitz ich nirgendt bleib… » Його кидають усі близькі (Abeunt consiliarii, каже ремарка). З ’ являється Beelzebub, і Ірода шматують дияволи (diripiunt diaboli, каже ремарка). Епілог закінчує виставу. В Hof-Bibliothek у Відні, у рукопису XVI віку, збереглася „Comedie von der freudereichen Geburt Jesu Christi”, 1568 p., що її написав Benedict E d e 1 p о c k ’ )• Пієсу поділено на п ять актів; починається вона великим прологом, закін чується ще більшим епілогом. Пролог спочатку викладає зміст наступної вистави: Got dem Vater zu lob und er, auch seinem son darzue noch mer, dem hailigen gaist auch dar schon… mit diser hilf sein wir herkomen und haben uns so furgenomen ain spil zu halten fur junge leut zu dieser frolichen weihnachtzeit von dem geburtstag Jhesu Krist… I Потім пояснюється значіння Різдва Христового для людства, і глядачів закли кається до уваги. Акт І: Йосип сповіщає Марію про наказ цісаря Августа в справі пере пису і каже, що через це треба йти до Вифлієму, хоч і холодно та й сніг гли бокий; Марія пригадує слова, що казав їй янгол: „Maria fiircht dich nit”, і каже, що готова вирушити в дорогу. Вони рушають, наближаються до Виф лієму, просяться на ніч до заїзду, але хазяїн та хазяйка брутально їм одмов- ляють; виходить наймичка і в довгому монолозі висловлює своє співчуття бідакам; вона характеризує свого хазяїна-шахрая, скаржиться на своє стано вище і відводить мандрівникам хлів. Акт II: Марія сповіщає Йосипа, що наступають пологи, і прохає прине сти вогню. Поки Йосип ходить по вогонь, Марія родить, кладе дитину в ясла й показує Йосипові: Joseph, nun leucht ain klains herbei, schau da leit der Hailand im heu. Йосип ставить ліхтаря долі і вклоняється народженому Христові, вихва ляючи чудо цього народження. Марія прохає в Йосипа зварити для малого кашку (ein mueselein) і милується, як воно плескає в долоні. Далі — сцена пастухів: увіходить їх четверо, вони скаржаться на мороз, лякаються вовків, ’ ) Видано її у Weinhold ’ a, Weihnacht-Spiele u. Lieder, стор. 193 — 288. ,16 Володимир Рєзанов кричать, щоб їх прогнати, засинають; янгол сповіщає їх про народження Христове: Fiirchtet euch nit, ir lieben lent, dann ich verkiind euch grosse freud, die alien volkern ist borait zu nuz und hail der selikait… Янголи співають „Слава на небі Богові”. Пастухи зараз-таки йдуть до Виф лієму, вітають Христа, благають допомогти їм у житті цього світу й того світньому. Повернувшися вони лають робітника, що лишив овець без догляду. Акт III: Виступають волхви: кожен висловлює свої думки про нову зірку, наказує зібрати все, що треба в дорогу, й вибирається з служником. Далі вони зустрічаються, вітають один одного, кожен оповідає, куди йде вітати новонародженого царя, каже своє ім ’ я й звідкіля прибув; вони нама гаються дізнатися, де знаходиться народжений цар юдейський; Мельхіор про понує запитати в Ірода, адже той повинен-би про те знати. Побачивши двох драбантів, вони вдаються до них з запитаннями; з них один відповідає, що не знає ані про якого новонародженого царя, але-ж згоден, коли йому буде за плачено (gebt mir nur her drei dicke pfennig), розпитатися про це в Ірода. Волхви виходять; драбанти лишаються й розмовляють про свої справи (дов генька сцена). Виступає цар Ірод, навколо нього драбанти, він наказує прине сти собі фотелю і оповідати йому про те, що сталося нового. Його повідом ляють, що прибули чужоземці й розпитують; Ірод здивований і стурбований, він посилає по книжників; ці з ’ являються, вітають його; Ірод нагадує їм про свою владу, і вимагає пояснити, де, коли й який саме цар має народитися за св. письмом; книжники оповідають йому про пророцтва, що існують; Ірод наказує закликати чужоземців, що його стурбували; волхви з ’ являються; Ірод розпитує їх, чого вони шукають на його землі; вони оповідають про зірку; Ірод прохає сповістити його, як вони знайдуть новонародженого. Волхви відходять, бачать зірку, що стала над Вифліємом, вони раді, кажуть служни кам подати їм дарунки, які вони привезли, і наближаються до притулку Св. Родини. Марія та Йосип дбають про пелюшки, намагаються вкрити дитину від холоду, — раптом вони бачать чужоземців; волхви входять, вітають, підно сять дарунки; Марія та Йосип дякують. Янгол наказує волхвам повертатися иншою дорогою, а Йосипові — тікати до Єгипту. Вони так і роблять і на тому акт закінчується. Акт IV: Ірод обурений, кличе драбантів, наказує винищити без мило сердя усіх вифліємських немовлят, обіцяючи за те гарну нагороду (zwaitausend ungrische ducatn, а за вдале виконання — утроє). Цар відходить; драбанти лаго дяться виконувати наказа; але-ж один із них (Schmol) одмовляється проливати безневинну кров. Починають нищити немовлят: перед будинком сидить жінка з дитинкою, драбант підскочив до неї, вириває дитину, вбиває її і кидає матері труп; жінка — її ім’я Рахеля — заходжується голосити: Acb Got, ach Got. was soil ich nun anfahen, ich betriibtes wcib, class mir mein kind von meinem leib so jammerlichen ist ermort, etc. ,Драма українська 17 Приходять инші драбанти, похваляються вчиненими вбивствами. Набли жається друга жінка з дитинкою, Сара; драбанти вихоплюють у неї дитину, вбивають, а мати очайдушно голосить. Те самісіньке трапляється ще двом жінкам. Драбанти сповіщають Ірода, що наказа його виконано, він їм дякує; Шмоля, що відмовивсь убивати, він виганяє як зрадника. А к т V починається прологом янголовим: хто йде проти. Бога, той гине; Ірод хтів згубити Христа, але це йому не пощастило; забито багато тисяч немовлят, Рахель голосить за діточками, як за померлими, але-ж вони живі, у Бога. Далі янгол наказує Йосипові повернутися додому. Св. Родина повер тається; по дорозі Йосип не раз підживлюється з дорожньої пляшки. Вони зустрічають драбанта Шмоля, і той сповіщає їх про Іродову смерть. Янгол наказує Йосипові повернутися жити до Назарету, куди вони й приходять, дякуючи Богові. Довгий епілог ще раз, починаючи від гріхопадіння Адамового, пояснює значіння Різдва Христового. Ця обробка різдвяної драми, взагалі близька до св. історії, відрізняється тим, що наскрізь пройнято її найбуденнішим реалізмом; автор, що з нього був драбант ерцгерцога Фердинанда ’ ), писав копіюючи, де тільки мога, як свій оригінал, щоденне бюргерське тогочасне життя. Инший характер має „двірська” комедія: Eine kurtze Comedien von der Geburt des Herren Christi. Anno 1589. Von den Prinzen und Prinzessinen des Churfiirstlichen Hofes in Berlin aufgefurt 2 ). Пролог вітає слухачів, висловлює побажання з приводу нового року і сповіщає про зміст наступної вистави. Далі — „musica”, мабуть чи не хорал, що виконують двірські музики в палацовій залі 3 ). Пієсу поділено на двоє актів: перший оброблює мотив про вітання па стухів, другий волхвів. Ролю Ірода викреслено; немає також елементів комізму та місцевого реалізму: однісінький слід народнього кольориту — до лішньо-німецька говірка пастухів. Про сцени дияволів немає ані слівця. Зате музичними прикрасами пієсу значно оздоблено, відповідно до нахилу двір ської публіки та через те, що існували двірська оркестра та хор. Допіру пастухи (в 1 сцені) встигли вимовити скількись фраз про свої клопоти, про мороз, про вовків, коли раптом десь починає грати чудова музика; дивуючись і не можучи зрозуміти, що це таке, вони лягають відпочити; чутно хорал ,,lhr Christen leudt, haht itzund Freudt”, що скомпонував був близько р. 1550 Каспар Фюгер. Па стухи збентежені. До них підходять (сц. 2) троє янголів і, декламуючи один по одному, сповіщають про народження Христове; далі — хор (Scitt frolich undt jubelirdt Jesu den Messie) та оркестра (Musica). Арх. Гаврило (сц. 3) пояснює значіння Різдва Христового, і пастухи вибираються до Вифлієму, сподіваючись, ’ ) W е і n h о 1 d, стор. 187. ‘) Nach der Handschrift, nebst geschichtlicher Einleitung herausgegeben (von G. Friedlaen- der). Berlin (1839). Пізніше видання mit einer Einlcitung von Adolf Gerstmann, Lpz. (1885, Reclam ’ s Univers.-Bibliothek, No 2071). :1 ). A. G e r s t m a n n, Einleitung, 19. ,18 Володимир Резанов що підчас їхньої відсутности Бог через своїх янголів пильнуватиме їхню отару; вони наближаються до Св. Родини, милуються дитинкою, здивовані з убозтва навколо Сина Божого; Йосип їм пояснює: So sollt es sein, so gefill es Gott, So wolt er leiclen Angst undt Nolit; So maclit er euch selig undt rein, Van sunden ledig, quit, undt frey… Пастухи, повіншувавши дитинку, виходять, а троє янголів лишаються коло Ісуса, готують йому їсти, гріють пелюшки, дарують цяцьки. Оркестра починає II акт. Спочатку „доповідач” (Argumentator) коротенько з ’ ясовує симболічне значіння дарунків, що підноситимуть Христові волхви. Волхви вирушають у по дорож із служниками: одні з них несуть дарунки, инші — небесні кулі (globos coelestes); не знаючи дороги, вони розпитують двох юдейських архієреїв, яких зустріли; архієреї, хоча й кажуть про відомі їм пророцтва, але-ж радять їм уда тися до царя Ірода. Далі — оркестра, і з ’ являється вифліємська зірка (сцена 2); роздивившись на „небесні кулі”, волхви переконуються, що це зірка незвичайна, стежать за її рухом, наближаються до Св. Родини й посилають наперед слуг і тії розпитують Йосипа. Оркестра. Волхви увіходять (сц. 3), вдаються до Йосипа, питаючи про значіння народженого Месії; Йосип одповідає їм згідно з лютеранською догматикою; волхви здивовані, що Син Божий народивсь се ред таких злиднів, вітають його, підносять дарунки. Марія дякує, запевняє, що виконані будуть Божі обіцянки; Йосип і собі дякує, і волхви виходять, бажа ючи мира Спасителеві. Оркестра. Акт закінчується (сц. 4) сценою Йосипа та Марії: Марія сповнена земної й небесної втіхи, маючи сина, в якому вона дивуючись пізнає світовладця. Оркестра, — і пієсу закінчує епілог, що знову висловлює добрі бажання з приводу нового року. Були різдвяні пієси, що на них позначавсь усенький науковий апарат учених драматургів: така пієса І. Кунона „Еіп schon Chritslich Aktion von der Geburt und Offenbarungunsers Herrn und Heylandts Jhesu Christi, wie er zu Bethlehem im Stall geboren, den Hirten und Weysen offenbaret, auch zu Jerusalem im Tempel durchs Eiveropfer bewahret worden, dass Maria noch eine reine Jungfraw, und jhr Sohn Jhesus der Messias sey der rechte versprochene Weibes Samen… Sampt eingesprengten Lehrentrost und nothwendiger erinnerung… Durch M. Johann em Cunonem diaconum… im Jahr 1595 ’ )• Обробка Мартина Гаммера являє собою перехід од духовної драми до проповіди: Comoedia Sacra natalitia, geistlich licblich Spiel vom hertzen lieben Jesulein und dessen Geburt, das ist: der schone Weynacht-Gesang des Herrn D. Martin Luthers Vom Himmel hoch da komm ich her etc. in Form einer anmuthigen Comodie gestellet, in 5 unterschiedcne Actus abgeteilt und in 10 Predigten in den heiligen Weihenachts-Feyer-Tagen erklaret… durch Marti- num Hammern, Leipzig, 1608 2 ). ‘) E. Wilken, Gesch. d. geistl. Spielc. 61. J ) Там-таки, 61. ,Драма українська Також на початку XVII в. повстала така обробка ‘): Драму починає монолог Душі (Anima), що поривається до Христа: Wie lang hab ich, о Jcsu mein, begehret dich zu findten, mit meinem Arm im Kripelein dich Kindlein uinb zu windten, etc. Янгол наказує їй, нехай утишить тугу свою по Ісусові і, щоб укріпити її чесноту, радить згадати за події з Христової історії; далі виконується сцена про те, як Йосип та Марія шукали собі притулку, а немилосердий гро мадянин (сі vis) їм одмовив; далі — янгол показує Душі пастухів: янгол спові щає їх про народження Христове, вони вибираються з дарунками вітати його. Далі — Душа міркує про те, що бачила. Пречиста побожно вдається до Христа; чути хор янголів; Душа виявляє свої почуття вдячности та каяття. Пастухи йдуть, вітають Христа, підносять свої невибагливі подарунки; Душа виявляє свою радість, і т. далі. Е. Wilken 2 ) дає аналізу драми „Bona nova sen deliciae Christi natalitiae, d. i. Weynachtfreud und gute newe mehre von dem kiindtlich grossen und gotthchen Geheimniss des geoffenbarten Sohnes Gottes im Fleische, ejc… mit Fleisse coliigiret durch Joann em Segerum (Greifswald, 1613): Акт І, сц. 1. Монолог Єгови. — Сц. 2. Справедливість та Правда скар жаться на Людство. — Сц. 3. Доброта (Clementia) виголошує монолога на за хист. — Сц. 4. Суперечка поміж цими трьома Чеснотами перед троном Єгови; Доброта перемагає й закликає Бога-Сина визволити Людство; Бог-Син по годжується; св. Дух обіцяється допомогти. Акт 11, сц. 1. Монолог Августа: він уважає за необхідне зробити пере пис своїх підданців. — Сц. 2. Подорож Марії та Йосипа до Вифлієму; наро дження Христове. Акт III, сц. 1. Арх. Гаврило сповіщає пастухів про те, що народивсь Спаситель. – Сц. 2 4. Вітання пастухів. — Сц. 5. Дияволи Люципер та Вель- зевул ремствують, ганьблять Марію, складають план помсти. Акт IV. Четверо волхвів: Zoroaster, Symbulus, Pasites та Hermes роз мовляють про нову зірку. Акт V, сц. 1. Монолог Іродів. — Сц. 2. Волхви здивовані з розкошів Єрусалиму та храму. — Сц. 3. Волхви перед Іродом. — Сц. 4 — 5. Вітання волхвів. Епілог оповідає, як знищено немовлят. У половині XVII в. написана була Johann Klays Freudengedichte der seligmachenden Geburt Jesu Christi zu Ehren gesungen (Nurnberg, 1651): це вже подібне до опери; неприродність надмірна ’ ). Згодом з ’ являється й справжня опера: Die Geburt Christi, Hamburg, 1681 ‘) ‘) K. Weinhold, Weinacht-Spiele u. Lieder, 179 і далі. -) Там-таки, стор. 57. ■’) Wilken, стор. 60, ‘ ) Weinhold, там-таки, стор. 186. 19 ,20 ВолодимирРез а н о в До новітнього часу в усно-народньому вживанні та звичаю збереглося чи мало обробок різдвяної вистави, що за своїми джерелами походять з XIV, XV, XVI вв. ’ ). З цих обробок звернемо увагу на три найцікавіші. У рукописній копії початку XIX в., що походить од запису першої поло вини XVIII в., маємо гарний текст Фордернберзької (Obersteiermark) драми ‘). Виставу починає звичайний привітальний пролог, що його тут виголошує „хазяїн” (Wirt): Wiinscht euch von dem neugebornen Kindelein, etc. Далі — другий пролог пісня. В ній коротенько подано зміст того, що буде далі: [п Galilea ein Jungfrau wont Von grossen Qualitaten, etc. Пієсу починає монолог Бога-Отця. Тут подано догматичні підстави наро дження Христа, що мав визволити рід людський, засуджений за гріх: Ich kann nicht langer horen an das Geschrei meiner armen Unterthan… Mein Son will ich schicken auf die Erd, der das menschlich Geschlecht errett von Tod, von Holl, von alter Siind, etc. Далі сцена Благовістя, потім — хор співає: О edlc liebreiche erwiinsche.te Nacht, etc. Дія переноситься до Вифлієму: Йосип та Марія з народженим немовлят ком, шукають притулку, оташовуються в хліві. Далі велика, розвинена сцена вітання пастухів; троє пастухів розмовляють про свої справи: Ich lig jezt Tag und Nacht in Sorgen dass mir mocht heut oder morgen das Ungeziefcr ein Schaden thain wol unter meiner Herd allain, etc. З являється арх. Гаврило, співає „Слава на небі Богові” і сповіщає про те, що народивсь Христос. Хор співає: Auf, auf ihr Hirtcn etc., пастухи почи нають метушитися, вибираються на поклін, готують дарунки: Wir woln ацсіі sehen zu den Dingen und gehen unscr Opfer bringen… Wir miissen freilich ihm was schenkcn… ‘) Про ці обробки, іцо свідчать про велику популярність сюжету, дають відомості К. Weinhold, Weihnachtspiele mid Licder aus Siiddcutschland mid Schlesien. Graez, 1855 (нове видання: 1875); S c h г о e r, Deutsche Weihnachtspiele aus Ungarn, Wien, 1858; G. Mo sen, Die Weihnachtspiele im sachsischen Erzgebirge, Zwickau, 1861; Lexer, Kiirntisches Worterbuch, Lpz., 1862, додаток; A. Hartmann, Volksschauspielc in Bayern und Oesterreich Ungarn ge- saminelt, Lpz. 1880. та инш. ‘- ’ ) Надрукував Weinhold, Weihn. Spiele, crop. 134 — 171; nop. Wilke n, Gcsch. d. gcistl. Spiele, 41. ,21 Д [) а м а у к р а Ї н с і> к а Один наважується подарувати ягня, другий принести молока, то-що; ідуть, вітають, підносять дарунки, хором співають пісню і виходять. Янгол наказує Йосипові тікати до Єгипту; Св. Родина йде. Входить віснйк, каже: Ein guten Tag ihr, grossen Herrn, ich bin der Bot und kum von fern, etc. Він запитує, де має резиденцію Ірод; до нього підходить дід; вісник його розпитує, де Єрусалим, Вифлієм (наївна відповідь дідова; Єрусалим недалечко від Вифлієму, а Вифлієм недалечко від Єрусалиму), та обидва виходять із кону. З’являється Ірод: він обурений з того, що волхви його обдурили, не повернулися, наважується винищити немовлят у Юдеї, дає про це наказа. Цариця прохає в його пожалувати дітей, але він не слухає. Один із служників і собі прохає в Ірода, нехай-би той зглянувсь над дітьми, за це цар наказує замкнути його до в язниці. Далі ті самі служники сповіщають Ірода, що виконали його наказа, він дає їм нагороду й виходить. „Хазяїн” виголошує коротенький епілог. Отже, основна сцена в цій пієсі — вітання пастухів; вітання волхвів зовсім проминуто, — мабуть чи не тому, що про це існувала окрема вистава „Dreikonigspiel” ’ ), а сцени Ірода та знищення немовлят скорочені; смерть Ірода викинуто зовсім. Дуже гарний варіант у чудовому запису дає Гартман 2 ): „Trabant” та „Kayphas” виголошують пролог, викладаючи зміст вистави та закликаючи до мовчазної уваги. Хор по-за сценою співає різдвяної пісні. Йосип та Марія йдуть до Вифлієму; Марія сповіщає Йосипа про близькі по логи; даремно силуються вони відшукати притулку в заїзді, — вони примі щуються в хліві. Ця перша частина вистави закінчується хором, що по-за сценою співає! In einen Stall gingen sie hinein, Darin ein Ochs und Eselein. etc. „Kayphas” сповіщає про зміст дальшої сцени; виступають пастухи. Хор по-за сценою співає: Die Hirten auf dem Felde warn, etc. Пастухи скаржаться на мороз, злидні, турботи, на вовків, яких вони на магаються відігнати, сурмлячи у ріг; з являється янгол, співає „Слава на небі Богові”; пастухи вагаються; лягають спати. Хор по-за сценою: Auf. ihr Hiren von dem Schlaf, etc. Янгол співає: . Erfreut euch, fromme Christen, etc. ‘) Старовинний текст („Ludus trium magorum”) — див. F r о n і n g, Das Drama des Mit- telalters, стор. 949 і далі; нові тексти — див. Weinhold, там-гаки, стор. 122 (Reichenbacher Dreikonigspiel), A. Hartman п, там-таки, стор. 9, 105 та инш. A. Hartmann, Volksschauspiele, стор. 474 і далі: Weihnachtspiel aus dem Bayerischen Wald; друковано за чотирма записами 1837, 1840, 1836 і 1850 років, з примітками, гояснін- нями та мелодіями. ,22 Володимир Р є з а н о в Пастухи прокидаються. Хор по-за сценою Es kam ein Engel hell und klar. etc. Янгол сповіщає про народження Христове. Пастухи йдуть, співають перед яслами, вітають, віддають поклін, потім заходжуються співати та танцювати навколо колиски, нарешті виходять, крім одного. Сценою проходять волхви, міркуючи про нову зірку. Хор по-за сценою. і „Kayphas” сповіщає про нову сцену: Ірод, селянин, драбант; останній кличе до Ірода волхвів; їхня розмова; Ірод стурбований. Хор по-за сценою. Вітання волхвів; Марія, Йосип дякують (Йосип, Марія, волхви часом говорять, часом співають). Янгол забо роняє волхвам повертатися до Ірода; вони схиляються перед янголом і вихо дять. Янгол наказує Йосипові тікати до Єгипту; Св. Родина виходить. Ірод кличе архієрея (з ’ являється той-таки Kayphas), дізнається від нього, що за св. письмом aus Davids Stamm Ein Kbnig liber alle Konige soil kommen an, — але-ж не хоче вірити, й наказує драбантові знищити всіх вифліємських не мовлят; драбант заперечує, але Ірод загрожує йому мечем, і той скоряється: вихоплює у пастуха, що залишивсь на кону, дитинку (ляльку), насаджує її на свій меч й повертається до Ірода, сповіщаючи, що його наказа виконано. Хор по-за сценою: Weinet, weinet, о ihr Sunder, etc. Ірод хапається за голову: Ach, wie brennt mich mein Gewissen! etc. Він почуває, що за пролиття безвинної крови йому наготовано місце у пеклі. Виступає диявіл, обплутує Ірода ланцюгом і затягає його за сцену, а потім, через короткий час виходить і оповіщає, що Ірод у пеклі: Er ist verzweifelt und versagt, Der hbllische Hund hat ihn gepackt. Ihm war bereit ein Kessel mit hollischer Glut, Darin er ewig brennen und braten muss, Herodes wird nicht mehr lustig sein: Ich gib ihm ein Gias mit Wein. Das er austrinken muss, Dass ihm das Eeuer bei Mund und Nasen ausbrinnen thut, etc. Цей монолог диявола й закінчує виставу. Ця ус.но-народня драма має паралельні місця в сценах пастухів із пієсою Пондо „Kurtzen Comodien von der Geburt des Herrn Christi” p. 1589, про яку згадано вище, — що помічає А. Гартман (crop. 522 й далі); це свідчить про те, що текст надрукований у А. Гартмана дуже давній: очевидячки, такий варіант різдвяної драми був уже відомий Пондові, і він використовував його обробляючи „двірську комедію ‘). ) Порів. A. Hartmann, Volksschauspiele, 52’1. ,Драма українська 23 К. J. Schroer 1 ) надрукував текст різдвяної піеси (Das Oberuferer Christi Geburtspiei). Цю піесу грано в народі, аж до останнього часу. Вона належала до нових пам яток народньої драми, але-ж зберегла свої відмінні архаїчні риси, нагадуючи духовні та світські пісні XV й XVI вв., а почасти Ганса Закса 2 ). Піеса починається сценою Благовістя: на кону — Діва Марія, виходить арх. Гаврило й удається до неї кажучи: Gegriiesset seist du holdselige! Gott der herr ist mit dir Denn du bist gebeneidet unter den Weibern! і віщує, що вона породить Христа. Марія одказує: Wie soil das zugehn? Sintemal ich von keinem maim weiss. Янгол: Sih, ich bin der Engel Gabriel, Der dir verkiindet: Die kraft des allerhbchsten wird dich iiberschatten, Darum auch das heilige, das von dir geborn wird, Wird Gottes Son genennet werden. etc. Янгол виходить. Хор співає пісню. Далі — сцени Марії та Йосипа в Ла зареті: єдине їхнє майно — корова та осел, і їх доведеться гнати до Вифлієму, щоб продати на виплат податку; в Вифліємі вони даремно шукають приста новища, стукаючись до трьох заїздів; хазяїн останнього приміщує їх нарешті в хліві. Для Марії настає час родити, вона спускається на лаву й каже: Ach Joseph mein, Ir miiesst allein der troster sein! Meine zeit ist herzu komen… Дитинка народжується. Марія: О Joseph mein. Hilf m:r wiegn das Kindelein… Далі — пастухи вітають Христа: сцена ця починається пісенькою пастухів; розбуджені вони оповідають один одному про свої сни, що мають віщувати велику й чудову подію… Троє вітають Христа, а повертаючись зустрічають четвертого. Виступають волхви; з них Melchert іде з служником і з мате матиком (тоб-то астрологом), що вже вирахував народження нового царя у Вифліємі. Далі — сцена волхвів перед Іродом. Як вони пішли, Ірод кличе книжників. З’являються Пилат, Йона, Кайяфа, диявіл, що підмовляє Ірода вини щити малих дітей. Далі — вітання волхвів. Янгол наказує їм не заходити до Ірода, а Йосипові — тікати до Єгипту. Ірод наказує винищити немовлят; Марія ‘) Deutsche Weihnachtspiele aus Ungarn, 61 і далі; порівн. Wilken, 44 — 46. Schroer, Einleitung, стор. 1 — 2. ,24 Володимп р Рє з ано в (що являється тут, очевидячки, замість Іродової жінки) намагається одрадити. Янгол співаючи сповіщає Ірода, що він незабаром помре; з ’ являється диявіл і виносить Ірода до себе. Слідом за німецькою йшла драма чехів. Рукописи кінця XIV — початку XV вв. зберегли текст латино-чеської літургійної вистави „Ordo personarum ad cunabulum in Nativitate Domini” ‘). Обробок різдвяної драми в старо чеській літературі не збереглося, але про існування таких обробок свідчить рукопис Тегернзейський (половини XV в.), що зберіг уривок пієси на свято Тіла Божого. В основу її покладено деякі сцени з різдвяної драми, напр. вітання волхвів 2 ). Деякі вірші звідси збігаються з словами народніх драм моравських (порівн. Feifalik, Volksschauspiele aus Mahren, crop. 18 та 228). через це дослідник гадає, що новіші народні гри драматичні виникли на підставі дуже давній 3 ). Після гуситських воєн драматична поезія церковного характеру підупала: „spectacula theatrica” вважаються за негідні для добрих людей, їх осуджують ’ ). У XVI віці розвивається драма шкільна, єзуїтська; між иншими сюжетами оброблювалися і теми різдвяного циклу: р. 1566 різдвяними свят ками в Ольмюці було виставлено перед шляхтою, в біскупському дворі діялог про Різдво Хр. 5 ); р. 1579 в Зноймі відбулася вистава на той самий сюжет «); 1580 року в Празі було виставлено між иншими пієси про трьох царів-волхвів і про народження Христове, а в Ольмюці — про лютість Іродову (lira trikralova) ‘); р. 1586 в Ольмюці знову грано було пієсу про лютість Іродову ** ); а р. 1595 тамо-ж в Ольмюці, в дворі біскупському, відбулася „трагедія про Ірода та немовлят” ‘•’); у першій половині XVII в. виникла пієса Козманка „Actus ро- bozny о narozeni Krista. Paha”, що закінчується такими віршами: Procef kdo jste vdetrii toho sprostneho aktu nasieho, tedy racte se laskave naklonit k nani milostive a nas grosemi fedrujte, z milosti lasky darujte. Neb k poctivosti vasi lamali jsme hlavu naii l0 ). Шкільні вистави поновили побожні простонародні гри, що й збереглися аж до новітнього часу,- — див. Ferd. М е n 6 I k, Prostonarodni hry divadelni, svazek I. VanoCni hry. V Holesove. 1894. ‘) „Порядок осіб біля колиски на Різдво Пана ‘; надрукували J. Т r u 11 І аї у Vgstniku Сез. Akademie, VII, 660 — 2, А. Briickner в Arcliiv fur Slav. Philologie, XVI, 606 — 607; порівн. J. Mach al, Staroteske skladby dramaticke puvodu liturgickeho, v Praze, 1908, ciop. 5 — 7 (Roz- pravy Ceske Akademie, th ’ da III, ci ’ slo 23). – ’ ) Machal, стор. 7, 144 — 115. J ) J. T r u h І а Г — Casop. C. Mus., 1892 crop. 40; Machal стор. 7. 4 ) В. А. Францевъ, Чешскія драматич. произведенія XVI — XVII ст., crop. 1 (Варшав. Университет. Извѣстія, 1903, IV). 9 F. МепСік. РНзрёѵку к diijinam teskeho divadla. V Praze, 1895 ( Rozpravy Ceske Aka demie, th ’ da III, rociu ’ k IV, fcislo I), crop. 57. “ ) Там-же 62. ‘) Там-же, 62. ’ ) Там-же, 63. ” ) Там-же, 64. Там-же, 89. ,/І р а м а у к р а ї н с ь к а 25 Окрему групу становлять, особливо цікаві — єзуїтські обробки різдвяних мотивів та вистави, що утворювалися в мурах єзуїтських шкіл. Сюжет про Різдво Христове не підходив до вимог шкільної теорії драми, що трактувала про п ’ ятиактові пієси з відомими героями в центрі, коло яких повинна була розвинутися єдина дія ‘). Єзуїти, улаштовуючи вистави на різ двяні свята, инколи пристосовувалися не до теорії, вживаної у них по класах, але до традиції, що склалася відносно цих свят серед народу, — і виставляли пієси, які мало чим відрізнялися від звичайних різдвяних драм-містерій. Руко писний щоденник „Liber complectens res gymnasii Hildesiensis soc. Jesu “ за значає, що p. 1655, 4 січня, „хлопці на протязі півгодини удавали з себе трьох пастухів, що оповідали про чудо народження Христового, а потім підійшли до ясел та піднесли свої дарунки”; 16 січня р. 1657 учні протягом години з чвертю виставляли „правдиву драму пастухів” (Hirtenspiel); р. 1660 одбулася вистава, де перед глядачами виступав Ірод, виставлялося прибуття волхвів, що поклонялися І. Христові, Св. Родина тікала до Єгипту; винищувано немовлят 2 ). Але-ж частіш зустрічаємо своєрідні обробки, способи та теми: „Diarium Gymnasii soc. Jesu Monacensis” під p. 1596 зазначає, що на день Різдва шість хлопців із вельможних родин, маючи відповідні емблеми, що взято було їх із св. письма, виконали перед вівтарем, замість декламації, симболічну рецитацію діалогічним чином 3 ). Diarium Гільдесгаймської гімназії повідомляє під р. 1655 про різдвяну декламацію, що відбулася так: двоє учнів у вінках з плющу, з лірами в руках декламували елегійні вірші, які виявляли їх почуття до божественного дитяти (R. Muller, op. cit. , 47). Року 1661 гільдесгаймські гімназисти впорядили ‘дискусію (Disputations- spiel) дивовижного змісту: „За і проти знищення немовлят”; а 29 грудня р. 1680 вони виставили пієсу „Про зникнення безбожности та початок істин ної віри при народженню Спасителя” (R. М іі 11 е г. 47); у пієсі, що вони грали 2 січня 1682 р., чотири Доби року провадили дискусію про те, яка з них найдостойніша бачити Різдво Христове, а потім принесли до ясел новонаро дженого Спасителя свої дарунки (тамо-ж). Инші зразки єзуїтських пієс на Різдво: „Планети, що коряться сонцю, коли воно сходить” (р. 1678), Особи: Юпітер, Марс, Сатурн, Місяць, Небесний Геній, Харон. Схід сонця симболізував тут Христове народження (Збірник шкільних декламацій, руко пис Мюнхенської Staats-Bibliothek, cod. lat. 9242, ч. I). „Вигнання Аполлона” (Е х і 1 і u m ApoIlin is, declamatio poetica pro festo Nativitatis Domini in aula gymnasii Augustae, 1679, — той-же збірник, ч. III). Особи: Caelestinus, Venusinus. Apollo. ‘) Див. курси поетики Я. Понтана. О Донаті та инш. -) R. Miilier, Beitrage zur Geschichte des Schultheaters am Gymnasium Joscphinum in Hildesheim. Hildesheim, 1901, crop. 46. 47. °) R e і n h a r d s t 6 n e r, Zur Geshichto des Jcsuitendramas in Munchen, — Jahrbuch fur Munchen. Gesch. Ill, 107. ,26 Володимир Резанов Виступають два поети Целестін та Венузін, і співають гімн на честь Аполлону та Діяні; Аполлон їх припиняє: Sistite, sistite lactam plectri, sistite vocem!.. (Спиніть, спиніть неселий голос співу!..) 1 Аполлон із тугою сповіщає, що він тепер уже не бог: Heu, rapuit decus onine Puer! Puer indigus, infans, Abstulit omne decus! C a e I c s t і n и s. Quis ille puer? Apollo. Bethleo natus in agro Dejecit superum cum pondere maicstatem. Ecce mihi superest fragilis laus una cicutae… 1 ) Целестін, Венузін та й сам Аполлон звертаються до шанування Христа: Caelestinus Mulcemus ergo sideris novi diem, Benigniori spargat nt nutu faces Mclior Apollo vatibus, amicus Puer. Apollo. Sit mihi fas pariter (quae laus mihi sola relicta est) Et socium iunxisse sonum et tentare cecutam. Caelestinus, V e n u s і n u s. Tenelle, dulcis Parvule Novus Apollo vatum! Quern de supcrno stemmate Adorat terra natum! Vivos infunde spiritus Celesti rore turgidos; Torpentes anima, Aventes irriga! Puelle, salve! Puelle, salve! ‘) Переклад: Аполлон. Ой, схопив усю красу хлопець! Хлопець бідак, немовлятко, Він відібрав всю красу! Целестін. Який-же то хлопець? Аполлон. Він народивсь на Вифлівмському полі, Зниіцив богів і повагу і значність. Отже-ж мені остається тільки непевная слава сопілки… ,Драмаукраїнська ‘ 27 А р О 1 І О. Nunc mecum ad cunas Pueri contenditc, vates. U t e r q u e p о e t a. Demus et honorem genibus inflexis Deo „Христос загублений та знайдений” — Christus perditus et і n ventus, sive tranquillitas amini cum Christo perdita et inventa. Drama pro festis Natalitiis Domini exhibitum in schola humanitatis Augustae, a. 1680 (той-же Мюнхенський збірник, ч. XXVII, картки 221- — 251). Піеса має зміст цілком алегоричний, як і зазначає Argumentu т: Historia Evangelica de Christo duodenni perdito et in templo post triduum re- perto hic ad sensum morālēm traducitur, ubi Anima Christiana sensuum illcebris seducta, Christum hospitem а se fugat et nonnisi multo labore quaesitum denique recuperat. Beatus qui perditum reperit; beatior qui nunquam illum amittit. Дійові особи: Christus; Regina sen Anima; Clarinus seu Intellectus; Volonus — voluntas; quinque Sensus: Aurantus- auditus, Gustatus — gustus, Oculinus — visus, Odorosus odoratus, Tanguta — tactus; Plutus; personae musicae: omnes qui prius excepto Pluto; Amor Divinus; Timor; Mors; Daemon 2 ). ‘) Переклад: Ц e л e c T і h . Гак звеселімо-, -K день нового світила, Хай розсипає світло щедріш Поетам ліпший Аполлон, приятель Хлопець. А п о л л о н . Треба й мені так само (бо це єдина хвала, що мені зостається) Спільний злучити звук й на сопілці разом заграти. Целестін та Венузін. Ніжненьке любе хлоп ’ ятко, Новий Аполлон для поетів! Тобі, що вродивсь із небесного кореня, Земля поклоняється! Налий ущерть живим надхненням, Небесною росою напоївши, Зів ’ ялих оживи, Тих, що прагнуть, освіжи! Хлоп ’ ятко хай живе! Хлоп ’ ятко хай живе! Аполлон. Тепер зо мною до колиски Хлопця поспішіть, поети! Обидва поети. Схилившись на коліна, віддаймо честь Богові. ‘ -) Зміст: Євангельська Історія про 12-літнього Христа, загубленого та знайденого в храмі через 3 дні, тут має моральне значіння: відганяє Душа Христіянська, зваблена гріхов ними почуваннями, від себе Христа, а потім тільки пошукавши з великим трудом знаходить. Щасливий хто загубленого знаходить; щасливіший хто ніколи його не губить. Дійові особи: Христос, Царівна чи Душа; Клярін чи Розум; Волон — воля; п ’ ять Почувань; Аврант — слух, Густат — смак, Окулін — зір, Одороз — нюх, Тангута — дотик; Плутус — бог багатства; особи музичні: усі попередні крім Плутуса; Любов Божа; Страх; Смерть; Демон. ,28 В о л о д и м и (> Р є з а и о в Вистава починається Прологом: Р г о 1 о g u s. Aperto theatro apparel Christus, sedens in throno. Anima cum Sensibus dormit. Amor D і v і n u s. Amoris scenam aperio, Choragus Amor, dum Christum Dei Filium ab hominc perditum et ab eodem inventum propono. Perditus is cpiondam erat Jerosolymis duodennis puer, et in templo repertus: hodie a multis perditur, a paucis quaeritur, a paucissimis reperitur. Ecce, ut iacet hie segnior Anima, Christumquc suuni negligit hospitem! Dormi, infeiix Anima, dormi! Brevi contemplus fugiet incola. Heu! quot lacrymis inde natabis, Donee profugum recuperes Dcum. Cavetc Deum perdcre! Vos hinc amare discite, 1 ’ imorem, Amorem, Mortales, discite. Amor it intro, і починається Pars p r і m a, Scena 1. Christus deplorat se ab Anima negligi et contemni; unde dor- miente ilia una cum suis, Christus clam domo exccdit (Монолог Христа). Sc. 2. Regina (Anima) nocturno timore consternata, Christum abiise luget ‘). Виступає Страх (Timor), сідає на трон, що лишив Христос, і покладає на 1 ) Пролог. Театр відчиняється і являється Христос. сидячи на тропі. ,’Іуніа а ІІочувапнямн снить. Любов Божа. Любови сцену відкриваю, я Диригент Любов, виставляючи Христа сина Божого, що загубив чоловік і він-таки знайшов. Втрачено його було колись в Єрусалимі 12-літ- нім хлопцем, та знайдено у храмі; тепер багато людей його втрачають, мало хто шукає, дуже мало хто знаходить. Оце-ж лежить тут Душа знесилена. Про Христа свого гостя не дбає! Спи, нещаслива Душе, спочивай! Незабаром зникне зневажений гість. Ой! Скільки сліз тоді проллєш, Поки утікача знов знайдеш Бога. Глядіть, щоб Бога не згубній! Тому любити навчайтесь Страх, Любов, Смертні, навчайтесь! .їюоов виходить, і починаєтеся – Частина пер пі а. Я в а 1. Христос сумує, що Душа про нього не дбає та знеіціжає його; тому, поки нона спить і:і своїми. Христос потай з дому втікає (Монолог Христа). Ява 2. Царівна (Душа), сію.іохДііа нічними страхами, сумує, що Христос утік. ,29 Драма у к р а Ї н с і> к а плечі Душі тягарі, які він приніс із собою (Діялог, що в ньому беруть участь Timor, Anima, Clarinus, Volonus та инш.), S с. 3. Quinque Sensus inter se deliberant, qua ratione dolorem Animae compescant. Conveniunt tandem, ut earn ad delicias traducant, і т. д. Драма закінчується тим, що Regina tandem Christum reperit et ab eodem in gratiam recipitur (scena ultima): Regina. Tandem in tuos ruere amplexus licet, Divina Soboles… C h r і s t u s. Conside, filial remissi sunt errores tibi… Recipe pads osculum, dilecta mea. Regina. О Amor! о Diiecte mi! tua sum, tua maneo in aeternum. Christ us. Ecce in amplexus meos suscepi te… ’ ). Виставу закінчує хор: C h о r u s. Renovato Amoris pacto, domitisque Sensibus, Regina et Christus in throno consident, quam interim Divinus Amor paravit. Christus: Satis est! iacet hie hostica virtue! Vive beato pacis in otio. R. Clarinus: Dirupisti vincula mea, tibi sacrificabo hostiam laudis. Regina: Scribam chirographa: ubi penna? ubi sepia? ubi chartae folia? Amor Divinus (promit sagittain e pharetra loco calami, exprimit sanguinem c corde Animae): Amor pennam ininistrabit, Atramentum sanguis dabit, — Hie amoris succus est. Christus, Amor, Clarinus. О mustum amaenum! deliciis plenum! De pectore natum, caelestibus gratum! Regina: Dilectus meus mihi et ego illi in aeternum (ремарка: Haec scribit Anima). Amor: En thronum paravi, et lectulum stravi (Aperitur thronus), — hue subite, hie quiescite. Daemon, Mors. Timor (eiiciuntur ab Amorc): Heu, nostra hinc pellimur sede, long! incolae! Amor: Excedite! Timor: Ubi pax imperat, hinc timor exulat. Daemon: Quo Deus penetrat, hinc Daemon emigrat. ’ ) Ява 3. П ’ яті. ІІочу ванній радатіз-я поміж собою, як-би розважити сум Душі. Нарешті, погоджуються ІІП ТІМ, щоб одвести її ДО ІІСССТІНЦІІІ. і т. д. Драма закінчується тим. що Царівна паренні знаходить Христа і підходить Ііому під іа<ку (ява остання). Царівна. Нарешті можна впасти у твої обійми, Нащадку Божий… X р и с т о с. Сідай, дочко! простились тобі провини… Прийми поцілунок миру, моя кохана. Царівна. О Любов! о мій коханий! я твоя, твоею зостануся на віки. X р и с т о с. Оце-ж я прийняв тебе в мої обійми… ,зо Володимир Р є з а но в Mors: Quern vita suscitat. mors frustra territat. Omnes: Migramus (abt•unt Timor, Daemon et Mors). R e g і n a. Subi cubiie pectoris, caelestis hospes aulae! Ne thalamum despexeris sordentem instar caulac. Christus. Intrabo, parabo fulcrum capiti. Quiescam, compescam motus animi. (Christus et Anima consident in throno, assident Clarinus et Volonus; victi Sensus procumbunt). Christ u s, R e g і n a. Nemo nos suscitet. dum somnus avolet. A m о r. Sit felix h ic somnus, aeternus sit somnus! О m n e s. Aeternus! Aeternus! (Clauditur theatrum) 1 ) ‘) Xop. Поновивши згоду .’Іюбони, скоривши Цонувапня, Царівна та Христос сідають на троні, що його тіімчасом наготувала Любов Вожп. Христос. Годі! лежіть тут, ворожі сили! Живи в щасливому спокої. Клярін (Розум). Розбив ти мої кайдани, тобі приноситиму офіру хвали. Царівна. Я напишу запис: де перо? де атрамент? де аркуші паперу? Любов Божа (виймав стрілу з сагайдака замість олівця. вижимав крови з серця Дупіі): Перо подасть Любов, Чорнилом стане кров, Це в сік Любови. Христос, Любов, Клярін (Розу м). О сік принаднний! веселощам придатний! З серця рожденний, небесним приємний! Царівна. Мій любий — мій, а я його навіки (Цс пише Душа). Любов. Ось трон я влаштував і ліжко наготував (відкриіиісться трон), — сюди приступіть, тут відпочиньте. Демон, Смерть, Страх (Любов їх викидав). Ой, проганяють нас звідсіль, з нашого місця, давніх мешканців! Любов. Виходьте! Страх. Де мир панує, звідти страх тікає. Демон. Куди Бог входить, відтіль Демон виходить. Смерть. Кого життя підіймає, даремно смерть лякає. Усі. Рушаймо! (виходять Страх. Демон і Смерть). Ц а р і в н а. Прийди до ліжка серця, двору небесного гість! Не погордуй ложем як брудним загоном. Христо с. Прийду, зготую узголов ’ я, Відпочину, вгамую рухи серця. ,Драма українська 31 У рукопису Мюнхенської Staats-Bibliothek, cod. lat. 27010 а , теж є чимало єзуїтських різдвяних пієс. Стиль цих пієс характеризує такий зразок: Drama pro festo Christi Natalitio, exhibition a rhetoribus Salisburgensibus anno 1689 і ); починається прологом, поділяється на дві частині. Частина І, зміст: на Христа, як він захищав тези під головуванням Бідноти (Humilitas), нападають різні Пороки, чи Генії, що завсіди або здебільшого протилежні Бідноті; особи: Біднота, Христос, Честолюбство, Пиха, Багатство, Слава, Пиш ність, Облуда (Hypocrisis). Частина II, зміст: Христос наставляється на Доктора Бідноти; особи: Христос, Біднота, пастухи. Як бачимо, пієса має дуже мало спільного з традиційним матеріялом різдвяної драми: особа Хри ста та ці „пастухи” (Pastores) тільки й потрапили сюди з усього складу різдвя ної драми. Рукопис Російської Публіч. Бібліотеки, разноязыч. Q. XIV. 26, що збе регла збірку драм ХѴП в., німецькою, почасти латинською мовою, які було призначено виставляти на сцені по німецьких школах (мабуть, почасти й по церквах), має між иншим отаку різдвяну пієсу, того самого шкільно-єзуїт ського типу, що було її грано (як свідчить запис) у Лінці (Lyncii) 1622 р„ — ось її зміст та структура: Арк. 293. Periochae pro Di a logo Nati Christi 2 ). Пречиста ховається в стайні з Йосипом біля хлопця, що лежить у яслах. Виконується який-небудь різдвяний спів. Виступає Пролог, а після нього — Демон скаржиться. Відчиняється стайня й з ’ являється Христос у яслах, біля нього Мати Божа та Йосип, навколо них Біднота, Душогубство (Mortificatio), Заслання, Убозтво. Вступають до стайні янголи співаючи: „Народивсь Спаситель”. Потім — инші 6 янголів закликають народ радіти співаючи: „Хай лунає у хвалах”, з ’ ясовують таємниці Різдва, співають гімн „Ось Тройці дзеркало”, і танцюючи утворюють форму трикутника. Знову виходять 4 янголи, викладаючи таємниці приходу Христа в світ, кажуть, що він — я і со, початок і кінець усіх речей, і співаючи „В солодкому юбілею”, танцем утворюють літери а та <о. Христос та Душа сідають на троні, бі.тн них — К іярін (Розум) та Во.тон (Воїн): подолані Ночування ле жать долі, Христос, Царівна. Хай ніхто нас не розбудить, поки сон не відлетить. Любо в. Хай буде цей сон щасливий, хай буде вічний сон! Усі. На віки! На віки! (Театр зачикянтьси). ‘) Драма на свято Різдва Христового, що виставили її учні класи риторики в Салісбур- зькій школі, р. 1689. ‘■ * ) Зміст діялогу про народженого Христа. ,32 Володимир Р є з а и о в Як скінчиться цей спів, Чесноти, що були біля Христа, себ-то Біднота та иніпі, намовляють янголів покликати людей до ясел Христових; инші янголи співають: „Хлопець нам народивсь”, то-що. Приходять пастухи, бажаючи побачити хлопчика; Йосип їх допускає; вони вітають Матір Божу і, піднісши дарунки, відступають; співається „Славте єдиносущного”. Янголи знову закликають вельмож, значних людей, громадян, селян; спі вається „Хлопець народивсь” і т. д. Приходять Величність з царем. Шляхетність з значною людиною, гро мадянин веде Розкіш, селянин Багатство, що обіймають один одного: Велич ність — Бідноту, Шляхетність — Душогубство, Розкіш — Заслання, Багатство — Убозтво і т. д., прихильно один з одним розмовляючи, виявляють свої щирі почуття, підносять дарунки: вінець, берло, намисто, ключі і т. инш., нарешті — самих себе. Пречиста похваляє дарунки; янголи вихваляють величний учинок; співається „Увесь світ хай веселиться”, янголи танцюючи утворюють форму хреста ’ ). Рукописні матеріали для історії єзуїтського театру дають довгу низку таких штучних, вигадливих шкільних обробок різдвяних мотивів. Розвиток різдвяної драми на польському ґрунті йшов таким чином, що тексти цих драм, які збереглися в рукописах, або ближче й простіше відтво рюють традиційний матеріал різдвяної містерії (пророцтва про Христа, Благо вісти, Йосип шукає притулку в Вифліємі, Різдво та вітання пастухів, Ірод і вітання волхвів, знищення дітей та голосіння Рахелі), або мають сліди більш- менш штучної шкільно-літературної обробки, напр.: В уривкові (що тільки й зберігся) початку пієси з першої половини XVII в. „Historia Nativitatis Jesu “ входять Авраам, Яків, Ездра та Аарон, що з ’ ясо вують пророцтва Ісайї, Єремії та Данила про Христа; але-ж поки з ’ являться на кону ці постаті, мала відбутися алегорична сцена: виступав Демон, похва- ляючися тим, що він панує у світі, після нього — син його Гріх (Pcccatum), що й собі зазначав свою міць та загрожував укупі з Демоном винищити усенький рід людський; слідом виходила Смерть, дочка Гріха, теж із моноло гом про свою силу та значіння 2 ). Сцени пастухів, як то постсрежувано й у французьких та німецьких мі стеріях, перейнято реалізмом та народнім духом. Отож, у драмі першої поло вини XVII в. „Dialogus in Nativitatem Christi”, що складається з Прологу, чотирьох актів та епілогу (в І акті — Йосип та Марія вибираються на перепис, у II акті вони шукають притулку в Вифліємі), в III акті виступає пастух Skawronek, якого товариші лишили біля кіз,’грає на скрипицю, співає народ- ніх пісень; він засинає, а стадо розходиться; товариші повертаються, лають його, він іде збирати своїх кіз, заганяє їх до хліва, потім іде до шинку ‘) Латинський текст надруковано у Рѣзаное а: Школьныя дѣйства XVII — XVIII в. и театръ іезуитовъ, стор. 86. -) Див. Wind а k і е w і с z, Tcatr Indowy w dawncj Polsce, стор. 21; Chomqtowski, Dzieje teatru polskiego, 88- 89. ,Д р а м а у к р а ї н с ь к a 33 і приносить товаришам пляшку горілки (bank^ gorzalki); починається гульня, карти, чубанина, і нарешті, пастухи лягають спати; в IV акті янголи співащть „Слава на небі Богові”, пастухи вибираються на поклін Христові, розпитують, ку,тою йти, ідуть, приносять дарунки: буханець хліба, меду в коробці, кошика червоних яблук та „szostak” (монета в 6 грошей) на пшоняну кашу, вітають, потім колядують — співають хором колядку „Dzieci^, maly Bozy Synu”. Але тут-таки подибуємо й цілком штучний спосіб, що виробила шкільна піїтика, — так звану „луну” (echo): Скавронку луна відповідає польською мовою, дру гому пастухові -латинською (W і n d ak і е w і с z, Teatr lud., 22 — 23) ‘). Польська пієса „Dialogus brevis pro festo Nativitatis Domini nostri Jesu Christi” (W і n d a k і e w і c z, Teatr hid., 32 — 35), що збереглася цілком у руко пису XVII в. і складається з прологу (подано зміст вистави, глядачів запро шується до спокійної уваги), епілогу (подяка слухачам, прохання винагородити акторів) та трьох актів, — оброблює двоє мотивів: вітання пастухів і покло ніння волхвів. У І акті дуже розвинена сцена пастухів: піднісши свої дарунки немовляткові, вони прохають собі оборони й опіки над їхньою худобою. В акті II Ірод висловлює своє незавдоволення з того, що між людей шириться чутка, про новонародженого царя юдейського, і чутка та хвилює народ; входять троє волхвів і привітавшись запитують, де народивсь цар, котрому вони несуть дарунки; Ірод кличе двох рабинів; з них один знає тільки те, що юдеї че кають Месію; а другий, почувши від волхвів про зірку, переказує Ісайїне пророцтво і каже, що здійснитися воно має в Вифліємі; волхви виходять, Ірод прохає їх зайти до нього, коли вони повертатимуться. Після виходу волхвів Ірод „скажено каже “ (Іигіо5е dicet), що він передчував цю новину, і призначає новонароджене немовлятко до загибели. Акт III починається сценою Марії та Йосипа, що турбуються, як-би вкрити немовлятко від холоду; янголи спові щають про прихід волхвів, співають їм похвальну пісню; далі йде сцена, що в ній волхви вітають Христа і підносять йому дарунки; янгол наказує їм не повертатися до Єрусалиму; волхви вітають в-останнє Марію і виходять. Одна з найрозвиненіших та найскладніших польських різдвяних драм збереглася в рукопису Рос. Публіч. Бібліотеки, польськ., О. XIV. 12, під за головком: „Dialogus pro Nativitate Nostri Jesu Christi”; ця драма була недо ступною Віндакевичеві, — ось її аналіза: Пієса поділяється на семеро актів, має пролог, епілог. Пролог оповідає про тую вагу, що її має Різдво Христове, запрошує радіти тих, що їх тримає пекло: Radujcie sit; wy wszyscy. ktorzy pod ziemi ’ a micszkacie, Radujcie si»;: juz oto swe zbawienie macie; Weszclcie si»;, oycowie, w czartowskim wi^zieniu, Iz si»; Bog ku naszemu sklonil odkupieniu, Juz sit; о nim proroctwa wasze wypelnily… та повідомляє про зміст наступної вистави. ‘) Про спосіб „луни” в шкільних поетиках див. „Драма українська”, вип. Il, „Poetica practica” 1648 р. та инш. З ,34 Володимир Р є з а и о в В акті І виходить Адам: Jam iesl ow pierwszy czlowiek, Adam iiniq n’OjC, Jam ow, ktory mial w raju delicije swoje… Він каже, що вже третю тисячу років страждає та покутує в пеклі разом із своїми нащадками. До Адама наближається Безвірник (Atheos) та висловлює йому свої сумніви: різні народи на землі шанують різних богів — Венеру, Нептуна, Са турна, а от він дак зовсім не визнає бога й гадає, що все в природі діється за природнім законом, а не з ласки божої. Адам жахається слів Безвірнико- вих, оповідає йому, як Бог утворив світ, янголів та людину, як впали янголи, як жили люди у раю, як вони впали, як їх. було покарано, як Бог обіцяв, Ze pan па bye iniala Taka, co czartu glowq kiedys Zctnqc smiala… Також оповідає про те, що Спаситель має прийти у світ і про його визвольну смерті). Безвірник кається у своєму невірстві. Янгол сповіщає про зачаття Пречистої й подає Адамові зелену гілку, на ознаку виконаної обіцянки. Цей перший акт складено, як бачимо, дужі’ штучно: очевидячки, автор був під значним шкільно-літературним впливом. Акт II починається сценою Йосипа та Марії; прибувши до Вифлієму, вони шукають собі пристановища. Далі інтермедія: Безвірник і двоє селян; навернувшися до віри, він каже селянам про Бога — творця світу. Далі — ява: Сібілла, поганий; Сібілла пророкує про Христа. Йосип втомлений дорогою ремствує на своє вбозтво. Янгол каже йому про наступне народження Христове. Акт ПІ має низку комічних сцен: Покликач виголошує наказа Августа про перепис та збирання податків; виходить писар, ремствує на мороз, вико нує перепис; Йосип та Марія все ще шукають притулку; писар і в них вима гає податку; жінка, до якої Йосип звернув прохання про притулок, па глум підіймає діда — чоловіка молоденької жінки, жене його києм; даремні й инші спроби Йосипові влаштуватися на ночівлю. Вони приміщуються в шопі; двоє янголів сповіщають про наступне народження Спасителеве, а потім вітають новонародженого і виголошують світові радощі. Акт IV оброблює велику побутову, пройняту комізмом сцену пастухів; виходять Mascibrzuch, Nierobot, Drzemala; помітивши якийсь рух у стаді, вони перелякані будять один одного, щоб побачити, що це діється у шопі. Янголи співають „Слава на небі Богові”. Пастухи перелякані хочуть тікати. Янгол їх зупиняє, сповіщає про народження Спасителеве і закликає піти привітати новонародженого. Пастухи ледві можуть стямитися з жаху та хвилювання, потім вони йдуть до шопи; янгол наказує вітати немовлятко, що лежить у яслах; пастухи приносять як дарунок меду, пару курчат, сиру, об ’ цяються принести м яса, і виходять, розмовляючи про те, що побачили, та співаючи пісню, яка й закінчує четвертий акт. ,35 Драма українська Акт V: Ірода стурбувала чутка про новонародженого царя юдейського (його монолог); входять волхви: їх привела зірка, і тепер вони здивовані й стурбовані, бо вона зникла; розпитують про немовлятко; Ірода сповіщають про їх прибуття; він бентежиться, наказує з ’ ясувати юдейські пророцтва про Месію, поглянути „w oraculum, co czynicj bogowie”; аде „bogowie nic nie mowiq “ посланцеві царя. Ірод сам звертається до Юпітера; Юпітер відповідає, що не приймає офіри, бо народжене в Вифліємі немовлятко знищило всеньку його велич. Приходять книжники юдейські й переказують Іродові пророцтва про народження Месії в Вифліємі. Входять волхви, вітають Ірода; Гаспар просить показати, „gdzie siq tu narodzil krol nowy “ , до якого вони йдуть з різних країн сходу на поклін з дарунками. Ja jestem krol w zydowstwie; oprocz mnie samego Niema w moim panstwie monarchy wiqkszego, — відповідає Ірод; знову кличе книжників, і вони перед волхвами повторюють пророцтва про народження Месії в Вифліємі; волхви дякують за вказівки, Ірод виряджає їх і прохає повернутися до нього, коли знайдуть нового царя, якому ніби-то й він сам має також вклонитися та дати дарунки. Акт VI: Марія сумує з свого убозтва, що не дозволяє їй мати теплу колиску для свого немовлятка; Йосип подає їй сіна й баранячу шкуру, щоб загорнути Ісуса. Янгол сповіщає, що наближаються волхви з дарунками. Зірка зупиняється над шопою; волхви здивовані з того, що новонароджений цар перебуває в такому становищі; янгол заспокоює їх і закликає вклонитися синові Божому. Царі падають додолу (Reges procident in terram, каже ремарка) та ви словлюють щирі привітання, підносять дарунки; Марія та Йосип дякують, обіцяють їм нагороду на небі. Волхви мають на думці сповістити Ірода про немовлятко, що вони знайшли, тільки-ж янголи забороняють їм це й пояснюють через віщо: Ірод зведе новонародженого з світу. Волхви виходять. Виступають (кумедна сцена) двоє демонів, Kopcidym та Klekot; вони передбачають лихо пеклові, намислюють вкрасти Ісуса та в торбі занести його до пекла, але їх жахає світло, що йде від шопи; вони вважають за краще йти до шинку „паріс siq mqdzy chlopy “ , щоб підживитися після переляку. Акт VII: Янгол розбуджує Йосипа й велить йому тікати до Єгипту; Йосип та Марія бідкаються, що навіть у шопі в яслах не має спокою немов лятко — С ин Божий. Диявіл, що вселивсь в ідола Юпітерового, скаржиться на страшенні муки, що йому вчинило народження Христове; янгол каже йому, що його панування над світом уже скінчилося, що прийшов правдивий Бог, янгол звалює ідола, а диявола жене до пекла. Оскаженілий Ірод виходить з озброєними вояками (Herod furiosus exibit cum militibus armatis, Каже ре марка); не діждавшись повороту волхвів, він розлютований виряджає вояк до Вифлієму повинищувати немовлят: Niech was lament nie chamuje Niechaj rycerz nie zatuje We krwi mlodey macac dioni… ,36 Володимир Р є з а н о в Далі — голосіння Рахелине, – вона йде в розпачі, ламає руки: О moj wszechmocny Boze, о moj mily Boze! Ktos dale) na morderstwo ciqzkic patrzyc moze? Торіц siq we Izach oczy, oczy uptakanc, Rzeki po lieu ciekq ze krwiq pornieszane… Пієсу закінчує епілог: він висловлює докори Іродові, що похмарив ра дощі неба й землі, а для акторів прохає ласки та почастунку (коляди). Рукопис Ягайлонський 35’26 зберіг обробку різдвяної драми в формі п яти- актової пієси з прологом, епілогом та хорами після кожного акту; ця обробка цікава тим, що до дії запроваджено низку алегоричних постатів (Winda- k і е w і с z, Teatr lud., 26 28). Пролог викладає зміст пієси та запрошує до уваги. У І акті Йосип сумує з того, що Марія вагітна; янгол заспокоює його; далі „деякий спів” (cantus aliquis, каже ремарка, не зазначаючи змісту точ ніш). У II акті Йосип та Марія йдуть до Вифлієму; далі — традиційна сцена, як вони шукають притулку, з Йосипа глузують, що він, дідусь, має моло деньку жінку; вони приміщуються у шопі в якогось поляка, моляться, Йосип приносить оберемок сіна. Тимчасом спів (Interim cantabitur, каже ремарка). Акт ПІ починається сценою народження Христового. Новонародженому б є чолом янгол, що потім співає „Слава на небі Богові”; Демон виходить з ідола Аполлона, збентежений тим. що народивсь Христос, і тікає разом з иншим демоном; далі спів. У IV акті входить Правда (Veritas), ремствуючи на важкі часи; слідом за нею йде Милосердя (Misericordia). співаючи „Хваліть Пана усі народи”, й висловлює радість з приводу того, що народивсь Христос; з являються Мир (Рах), Справедливість (Justitia), Любов (Charitas), Надія (Spes), Віра (Fides), — вони усі йдуть до Вифлієму і вітають Ісуса; Марія дякує. У V акті традиційні сцени пастухів, що, почувши „Слава на небі Бо гові” та повідомлення янголове про народження Христове, ідуть до Вифлієму, вітають Христа, підносять дарунки. За-для прикраси ужито спосіб „луни”. На деякі польські обробки помітно особливо впливав характер пієс, що складалися та виставлялися по школах єзуїтів. Отож, впливом та відбитком театра єзуїтів Ст. Віндакевич і його рецензент проф. А. Брюкнер пояснюють повстання таких пієс, як „Actus xeniaiis pro die Trium Regum” (Акт учливий на день Трьох Царів, — Windakiewicz, стор. 38 — 39, A. Briikner, Ра- mitjtnik Literacki, I, 1902, crop. 547): Справедливість (Justitia) доручає Муд рості (Sapientia) правити світом, тому що на небі діються різні чуда, які віщують новий лад; Мудрість не приймає доручення, бажаючи знати мотиви; тоді маршалок вводить двох пастухів, що оповідають, як їм з явився янгол, як вони ходили до Вифлієму, як повертаючись зустріли царів, що й собі йшли поклонитися новонародженому (сцена 1), в 2-й сцені Мудрість сидить на троні, до неї приходять посланці від трьох царів дякувати за те, що вона допомогла їм зрозуміти небесне виявлення; потім виступає Мир і переконує Справедливість лишитися коло влади; те саме робить Слава (Fama), обіцяючи Справедливості свою допомогу. ,Д р а м а у к р а Ї н с ь к а 37 У тому самому стилю „Actus strenae pro die festo Trium Regum”, де Слава (Fama) та Побожність (Religio) оповідають про те, що вони були у Вифліємі й бачили, як новонародженого вітали троє царів (W indakiewicz, стор. 40). Порівнявши ці двоє останніх пієс („Actus xenialis” та „Actus strenae”) з німецькими різдвяними шкільно-єзуїтськими виставами, виразнісінько бачимо, що це явища тієї самої категорії, як і різдвяно-новорічні алегоричні вистави, ви конувані по єзуїтських конвіктах, — от як „Novus cum anno novo Apollo”, або „Fluctuans in oceano rnundi juventus”, що їх знайшов Ст. Віндакевич у Ягай- лонському рукопису 182 (W і n d a k і е w і с z, Teatr lud., 38). Деколи вважаючи на традицію, єзуїти влаштовували вистави середньовічного типу, напр. Dia logue pastorum, jaselka, в Познані (див. W. Chotkowski, Szkoly jezuickie w Poznaniu, — Przeglqd Powszechny, 1893, zeszyt 6, стор. 343; порівн. Рѣза ковъ, Экскурсъ въ обл. т. іезуит., стор. 380), але-ж звичайно матеріял тра диційної драми, іцо оброблювала події, які, за євангеліями, супроводили народження Христове, відходить цілком на задній план; він надто мало від повідав їхній основній тенденції — дати видовище, що-б зворушувало в пев ному напрямкові, обставивши це видовище несподіваними ефектами, обдума ними прикрасами, на зразок алегоричних постатів, виводжуваних за-для тонкого, штучного алегоричного виявлення певної ідеї, що відповідала завданням Ордену. Що являють собою українські драми різдвяного циклу? До цієї групи належать пієси: 1) „Комедія на день рождества Христова” Дмитра Тупталенка, згодом мітрополіта Ростовського; 2) Програма різдвяної драми без заголовку, — так зване „Ростовское дѣйство”. 3) „Дѣйствіе на Рождество Христово” (анонім). 4) „Комическое дѣйствіе в честь рождшемуся Христу”, Митрофана Дов- галевського; 5) Різдвяна драма (без заголовка, анонім). 6) Уривок різдвяної драми — діялог пастухів. Почнімо з відомої „Комедіи на Рождество Христово”, що її приписують Дмитрові Тупталенкові, згодом мітрополітові Ростовському та Ярославському. Св. Дмитро, — каже М. І. Костомаров (Русск. Исторія въ жизнеописа ніяхъ ея главнѣйшихъ дѣятелей, отд. II, вып. 5, гл. II: „Ростовскій митрополитъ Димитрій Туптало”), — посідає одне з найблискучіших місць серед представ ників київської науки, що поширювали по руській землі почату від Петра Могили справу освіти. Він народивсь у містечку Макарові, верстов 50 за Киї- вом, на правому Дніпровому березі, у грудні р. 1651. Батько його був ко зацький сотник, Сава Григорович Туптало, матір звали Марія, дитину охре стили Данилом, Пізніш гетьманські універсали називали йото Тупталенком або Тупталовичем; Тупталенком називав його й козацький літописець Величко (під 1700 р.) ’ ). Одинацяти років Данило вступив до Київо-Могилянської ко- ‘) Мих В о 3 н я к, Історія улраїн. літератури, т. II, ч. 1, стор. 342. ,38 Володимир Р є з а н о в легії. Це був важливий момент у його життю, — каже новітній його біограф (М. С. Поповъ, Святитель Димитрій Ростовскій и его труды, Спб. 1910, стр. 9 і далі): вплив інколи відбивавсь на ньому протягом усенького його життя. Школа формально розвинула його розумові здатності. Тут розвинувся і прирожден- ний його нахил до поезії. Він не дійшов до тих клас, що вважалися за вінець тодішньої освіти — до філософії та богословія; але-ж підготову та засоби для їх вивчення риторику та мови грецьку й латинську — він засвоїв. Схола стичний устрій та усі його особливості відбилися на складі розуму й на пер ших творах майбутнього письменника. Він не міг не перейняти їх вже через те, що працював пильно та полюбляв книжки, і з ними відтоді не розлучавсь усе життя. Особливу охоту він виявив до ,, віршування та вітійства — красно мовства”. Року 1665 колегію зруйновано підчас тих подій, котрі сталися за Дорошенкового гетьманування, і Данило 14-ти років лишив школу. Обдаро ваний від природи жвавою уявою та глибиною почуття, він віддавсь побож ній споглядальності й зважився постригтися в ченці. Сумна доля Вкраїни, очевидячки, обумовила такий настрій: навколо себе він бачив кров, трупи, сльози, убозтво; лихо тягло слідом за собою лихо, і не було надії, що країна вийде з тяжкого стану: це були часи Руїни… Природньо було в тому оточенні віддатися думці про те, що людське щастя нетривале, та шукати притулку в чернецькому житті, каже Костомаров. Данило оселивсь у Київському Ки рилівському манастиреві, і року 1668 ігумен Мелетій Дзик, одна з найосвіче- ніших осіб того часу, постриг його у ченці, найменувавши його Дмитром. У цьому манастиреві він прожив довгенько щось мало не семеро років. Ставши ченцем, Дмитро не кинув віршувати. Важкі часи навіяли сумний на стрій на Дмитра, і це відбилося на його елегійних віршах, де змальовано в безвідрадісному світлі руїну людських земних надій та сподіванок (А м ф и- лохій Угличскій, Изъ неизданныхъ сочиненій Димитрія, 1889; П о и о в ъ, Димитрій и его труды, 17). У Кирилівському манастиреві Дмитро почав од р. 1671 писати свій „Діарій” — щоденник, польською мовою. Перебуваючи тут, він вже зажив собі слави через свою здатність до книжної праці та про повідництва. З його „житія” бачимо, що у Мелетія Дзика він провадив по божне життя, багато читав, писав та виконував доручення від ігумена й инших начальників. Можна гадати, що тут, у Кирилівському манастиреві, він міг до повнити свою передчасно перервану шкільну освіту та ознайомитися з тією світською й духовною літературою, польською, латинською, слов’янською, яку було можна знайти по тогочасних київських манастирях та церквах. Можна гадати, каже Попов. що з природи здатний до поетичної творчости Дмитро, підо впливом молодого надхнення, займався цими роками поезією, складаючи побожні поеми, драми, йому приписувані, між иншими і „Комедію на Рож дество Христово”. За рукописом, що переховується в Рос. Публіч. Бібліотеці (Q. ХІѴ.28), текста цієї пієси надрукував М. С. Тіхонравов (Лѣтописи русе, литер.и древн., IV, Русе. драм, произв. , 1, 339 — 399); аналіза цього тексту у П. О. Мо розова (Ист. русе, театра, 89 95), у J. О. Шляпкіна (Св. Димитрій Ростов, и его время, 343 — 7), у М. І. Петрова (Кіев. искусств. литература, 172 -175). ,Драма українська 39 Тієї-ж редакції, з небагатьома відмінами, уривок цієї пієси зберігсь у рукопису (середини XVIII віку) Театрального Музею О. О. Бахрушіна, у Москві, No 11501, а саме Пролог, Антипролог та 1 й 2 яви; ці частини нашої драми було пораховано за цілу пієсу, до неї додано коротесенького (4 рядки) епілога (переписувач назвав його теж прологом). Цей текст (окрім 1-ї та 2-ї яви) надрукував проф. І. О. Шляпкін, — див. Сборник Отделения Русск. языка и Словесн. Российской Академии Наук, Пгр. 1921, том 97, стор. 151 159). Рукопис Ростовського (Ярослав, губ.) Держ. Музею (кол. „Музея Цер ковныхъ Древностей”), — за „Описаніемъ рукописей” цього музею, що склав його А. О. Тітов, Ярославль, 1886, стор. 78, No 68, — зберіг другий при мірник тексту цієї пієси Дмитра Ростовського; примірника того переписано, як сказано у рукопису, „1764 г. генваря 23 дня”. Цей рукопис зберіг дату, коли було виконано пієсу на сцені в Ростові, — звичайно, в школі, — „24 де кабря 1702 года”, а також і заголовок та програму пієси (зміст прологу, антипрологу й усіх 18 сцен); заголовок: „Премѣна непостояннаго міра сего, гордости сѣтми въ маловременной жизни человѣческой уловляющая, въ вѣч ную же муку посылающая, на треокаянномъ Иродѣ, за гордость ищущаго (sic!) рожденнаго всѣхъ царя Христа убити, изображенная на преславный праздникъ Рождества Христова въ богоспасаемомъ градѣ Ростовѣ, отъ бла гочестивыхъ начинающихъ учитися греко-латинскаго языка отроковъ, декабря въ 24 день 1702 года”. Згодом, иншою рукою, иніним чорнилом, до заголовка було додано: „сочінена преосвещ. Дімітриемъ м. р. я. ■ тоб-то „митрополитомь ростов скимъ и ярославскимъ”. Нарешті, в Державному Історичному Музею в Москві, в рукопису другої половини XVIII віку, No 1199 (инше визначення: „37936, 1900 года”), арк. 60 звор. — 93, пощастило знайти ще одного примірника повного тексту різдвяної драми Дмитра І упталенка, навіть з програмою (змістом прологу, антипрологу й усіх сцен), заголовком (тим самим) та датою, коли пієсу було виконано: декаб. 1:3 (тоб-то 27 грудня 1702 року). Текст пієси, що-до мови та правопису, дуже зрусифіковано, коли її переписували в Росії, автографа-ж не збереглося. Тільки-ж не вважаючи на таку свою зрусифіковану редакцію, різдвяна драма Дмитра Тупталенка все-ж лишається пам ’ яткою української драми, бо крізь її великоруську редакцію дуже добре можна побачити українську першооснову. Згаданий вище заголовок її, довгий, риторичний, красномовний, що охоплює, так-би мовити, аналізує зміст твору, — цей заголовок того-ж самого стилю, як, напр., заголовок драми „Царство Натури Людской, прелестию, ею же смерть царствова в нас непогрѣшившими разоренное, благодатию же Христа царя слави, терновим вѣнцемъ увяденнаго, паки составленное и вѣн чанное, …смутним же дѣйством в Киевских Аоинах от благородних ро- сийских младенцевъ извѣщенное. Року 1698 “ (див. „Драма українська”, вип. III, стор. 109), або драми „Мудрость Предвѣчная, во едемскомъ душу разумную вертоградѣ наздавшая… чрез благороднихъ Россіи младенцов во ,40 Володимир Р є з а н о в училищном коллоквіумъ Кісво-Могілса искомъ 1703 явствовася “ (див. там-таки, стор. 159), — або драми „Торжество Естестза Человѣческаго, прежде снѣдию завѣщаннаго дрена умореннаго… през благородних младенцевъ сти хотворнаго учення Академиі Киевския… изявленное, року 1706, мѣсяца априля дня 7 “ (див. там-таки, стор. 213), то-що (нор. там-таки, стор. 151, 327 та инш.). Зразки заголовків того-ж стилю в драмах польсько-єзуїтських, що вплив їх викликав до життя такі заголовки в драмах українських, див. в праці В. І. Резанова „Школьныя драмы польско-литовскихъ іезуитскихъ коллегій 11 (Нѣжинъ, 1916), напр. No 9: Pacis Foedera, hospitāli super mensa ducali san- guine Volsiinici magni ducis Litvaniae olim eonseripta et morte consignata а Leoi.e Vlodimiriae priacipe, modo vēro… ludis anticineralibus in scēnām data а perillustri oratoria facultate Academiae Vilnensis S. J. anno Dei 1688 mense Februario; No 15: Minerval Regium, sive Gratianus Augustus, inter gratas mentes augustissimus, praeceptorem suum Ausonium consulari dignitate ornans, а per illustri, magnifica, praenobili, generosa iuventute Academiae Vilnensis Soc. Ješu ludis postgymnasticis in scēnām exhibitus anno 1692, та сила инших. Зразків таких самих заголовків єзуїтських пієс із Німеччини теж дуже багато дає, напр., книга Р. Bahlmann’a „Jesuiten-Dramen der niederrheinischen Ordens-pro- vinz “ (Lpz. 1896), див., напр., стор. 102: Drama historico-politicum, quo osten- ditur, Pacem ac Religionem esse fundamenta rerumpublicarum : utpote quibus flo- ruit Chaldaea sub Evilmerodacho per Danielem, et ut speramus vovemusque, Monasteriensis ditio sub Christophoro Bernardo VII stipra L episcopo etc. per eiusdem ditionis Gcnium florebit usque. Eidem Revdissimo ac Celsis si mo Prin- sipi, cunctisque patriae ordinibus etc. in congratulationem et applausum exopta- tae diu pacis in publicam scēnām datum а Praenobili et ingenua Juventute Gym- nasii Paulini Soc. Ješu Monasterii, anno 1661 die 12 Julii. Або стор. 104: РЬоепіх e cinere renascens sive Austria e funestis belli Turcici flammis ac cine- ribus rediviva, ad illustriorem gloriam celebcrrimis de barbarie Turcica victoriis et serenissimi Hungariae Regis Josephi coronatione provecta. Thoatro data а per illustri, praenobili, lectissimaque Paulini Gymnasii Juventute, ludis autumnalibus Monasteriae Westphaliae, anno 1689 die 26 et 27 septembris, hora prima pome- ridiana, — та сила инш. Що-до мови, то й після русифікації в різдвяній драмі Дмитра Тупта- ленка лишилося багато українізмів: Над все здание лучїй Богу подобана, зостаешь, тому ( = рос. потому что), дознавай ляменту, Фортунно коло, надежда Омылна, Златый Вѣкъ может ему постояти (= рос. противостоять), крѣпчайша над себе, куля, лучшим над мя, в котромъ, властенствую, азъ отъ сею косою подтинаю якъ цвѣты полныя з росою, з главы, дабы чести не згубити, яблко, побѣдихся для твоей порады, преступство, пріидѣ под лѣты, готуемъ, гортуемъ, подметуемъ, пошолъ быль, испив, купив, гораздъ подкрѣ- пѣмся, кушаймо-ж, одинъ на одного смотрить, я такъ не слыхавъ, на глазъ хром, услугую, знашли, знова, быдляты, небеснаго облюбенца, на полуденну страну звѣзда та простуетъ, коло Фортуны точится пилно, будетъ неомылно, зволте, з охотою чекаетъ, зготованный, з вѣку, даймо, величаймо, з пекелной ,Д р а м а у к р а Ї н с ь к а 41 отхлани, витати царя нова, со всякимъ оружіемъ и крѣпкими зброй, наступцу твоего убиютъ, та двоихъ токмо мала, смерть окрутну, немозянтки, та инш.; ритми: мирѣ — звѣри, мїри — веры, лики – человѣки, родити — цвѣты, і т. ин. Знов-же й структура пієси в українському стилі: драма складається з антипрологу, прологу, 18 яв та епілогу. Ця структура відтворює структуру драми польсько-єзуїтської, що під її впливом розвинулася драма українська. Найвизначніший елемент у цій структурі був так званий „антипролог ‘ алего ричного змісту; такий антипролог ми часто подибуємо в польсько-єзуїтських драмах. — див., напр., у польській пасійній драмі, що збереглася в рукопису кінця XVII почат. XVIII зв. Рос. Публіч. Бібліотеки, разнояз. Q. XIV. 10, арк. 309: A n t і р го І о g u s. Milosc Boza uskarza si^ na niewdzi^cznosc grzesznika, jednakze z mitosci ku niemu па wszytkie za niego ітщкі odwaza si^, ktorych iistrumenta widzi u Aniolow w r ku (Рѣзановъ, Школьныя дѣйства XVII- — XVIII вв. и театръ іезуитовъ, стор. 166; заголовок драми: „Akt Milosci Boga Syna przeciw Grzesznikowi w krolewicu Uranopolitanskim, dnia Welikopiqtkowego w wieczor representowany “ ); або в великодній драмі, що в рукопису, того-ж часу в тій-таки Бібліотеці, польськ. Q. XIV. 42, арк. 8: A n t і р г о 1 о g u s: Popis Marnosci swiatowey, pod ktorey chorqgiew zaciqgnieni narzekajq, iz sluztx; swq smierciq konczq (P Ѣ з а н о в, там-таки, стор. 162); у зазначеній вище ви- ленській драмі 1688 року ,Pacis Foedera” A n t і р г о І о g u s: Annuente For tunato Zamosciano Marte gentilitia porta in pacis adytum adoptatur, ut sub eius protectrice umbra foedera Pacis, Morte sancita, tutius lateant (Рѣзановъ, Школ. драмы пол.-литов. іезуит. коллегій, стор. 18); у другій виленській драмі, 1692 року, також зазначеній вище, „Minerval Regium “ — A n t і p г о 1 о g u s: Mars, Sapientia, Fortuna pro se quisque ius nominandi consulem vendicant sibi. Litem decidere placet sybillinis oraculis; dumque hoc fatum: „si fortuna volet, lies de rhetore consul” iterum atque tertio prodiisset, Mars male contentus tumul- tuarie rumpit concilium (Рѣзановъ, Школ. драмы, стор. 24) і багато инш.; порівн. В a h I m a n n, Jesuiten-Dramen, стор. 164 (Prolusio), 174 (Prologus), 184 (Pro!.), 204 (Prol.), 212 (Prol.), 223 (Vorspiel), 237 (Vorspiel), 242 (Vorsp.), 255 — 256 (Prolusio), 264 (Eingang) і багато инш.; G. Liihr, 24 Jesuiten dramen der Litauischen Ordensprovinz (Konigsberg in Pr., 1901), стор. 7 (prologus), 11 (prol.), 14 (Antiprologus), 39 (Antiprologus), 44 (Antipr.), і инш. Антипролог різдвяної драми Дмитра Тупталенка в програмі пієси, що зберегли Ростовський та Московський музейський рукописг, формуловано так: „Вкратцѣ премѣну в житіи человѣческомъ злыхъ между добрыми вещей оче самъ изображаетъ; Смерть радуется, яко таковою пременою нечаянно человѣцы въ ея сѣти впадаютъ, обаче Жизнь вѣчная о Иісусѣ Христѣ ту посрамляетъ ниже допускаетъ над человѣкомъ вѣчно обладати”. Основний зміст пієси — народження Христове, вітання пастухів, вітання волхвів, лютування Іродове, винищення немовлят та кара Іродові за це — оздоблено алегоричними та мітологічними постатями. Драму починає алегорична частина, що її автор назвав антипроло- гом. Вже знайома нам з великодніх драм алегорична постать — Натура Люд ська сумує над людською непевністю та гріхопадінням, що зробили з неї невіль- ,42 Володимир Р є з а но в ниціо Смерти. Вживаючи нього штучного способу, драматург починає, отже, свій твір традиційним мотивом, що завсіди фігурував на початку серед ньовічних містерій. Алегоричні особи от як Омильна (Зрадлива) Надія, Золотий Вік та иніиі розважають Натуру Людську; деякі от як Залізний Вік, Війна (Брань), Нен ависть, показують на темні сторони у Життю. Смерть тріумфує й прого лошує свою владу; але-ж її зупиняє Життя, що прийшло в світ, щоб оживити людину та сподобити її вічного життя. Ця алегорична сцена, живовидячки, являла собою Христову перемогу над гріхом та смертю, себ-то давала алегоричне, образове виявлення ідеї, покладеної в основу всієї пієси. За антипрологом іде пролог, де показується. Що головний зміст драми — загибель Ірода, покараного за те, що він „зѣло в суетныхъ мира сластѣх был окован”. Далі – низка яв, що на них поділено драму: Я в а І: Земля ремствує на свою гірку долю через гріхопадіння праро- дителів; Небо заспокоює її, обіцяючи близьке народження Спасителеве. Чутно співи: „Христос народжується, славіте” і далі; на сцену входить Милість Божа, оголошуючи „мирі, земли благоволный”. Я в а 2: Ворожнеча (або Заздрість) лютує проти Милости Божої й кличе Вулкана та Циклопів, нехай-би вони викупали їй зброю, яку вона розкидає по юдейських межах і проллє море крови. Ява 3 сцена пастухів. За звичаєм, пастухи, як представники народу, з ’ являються з усіма атрибутами місцеєости: це українські селяни Борис, Аврам та Панас (Аооня); з їхніх розмов ми дізнаємось, що двоє останніх пішли до міста щось купувати, а перший лишивсь коло овець; настає ніч, він іде шукати своїх товаришів, і розпитуючи про них, удається просто до глядачів: Судари мои спѣты! здорово ли живете? Вы в семъ мѣсто собраны подавно седите: Не видали ли моихъ товарищъ, идущихъ В город или з города кошели несущихъ? Він розповідає, які вони на вигляд: Однії уже и пристар, малснко горбатый, Кривъ на глав, имя ему Аврамъ сторожатый; Другій молод, именем Афоня названный, В старой ніюбіънку, чіо нам в подпасочки данный. Аврам та Панас приходять: вони забарилися через те, що зайшли до шинку („на кружало”) випити трохи горілки; вони не забулися й про това риша, покупили й для нього. Усі сідають вечеряти. Чутно, як співають янголи. Пастухи здивовані… Янгол сповіщає їх про народження Спасителеве й наказує їм іти до Вифлієму вітати Христа. Вони виконують наказа. Хор:- „Ангелъ пастырей вѣстилъ” і далі. Ява 4: Пастухи вітають новонародженого Христа, а потім сповіщають про Нього людям. ,Др ама українська 43 Ява 5: Входить Цікавість Звіздярська (Любопытство Звѣздочетское), докладно перелічує знаки зодіяку, сузір я й окремі зірки, але не може зрозу міти, що визначає нова надзвичайна зірка, котра з явилася між хмарами; вдається по поясніння до пророка Валаама, відчиняючи його могилу. Ва- лаам устає з домовини і пояснює своє пророцтво про Христа. Цікавість по силає волхвів слідом за зіркою. Далі прибуття волхвів до Ірода, що вітає їх у свойому палацу, їхня розмова з Іродом; потім вони вітають Христа, виходять; Ірод розпитує книж ників, наказує винищити немовлят; голосіння за забитими; кара Іродові: він засинає, бачить сон, ніби його засуджено до пекельних тортурів, прокида ється зов ’ сім хорий, усі його лишають, він умирає в страшенних муках; Помста кидає його до пекла, де він і страждає, проклинаючи .день та годину, коли народивсь. Отже, в пієсі оброблено такі різдвяні мотиви: а) Пророкування про Христа; б) сцени пастухів, поява янгола, вітання пастухів; в) Ірод та волхви; г) вітання волхвів; д) Ірод та книжники; е) знищення немовлят; ж) смерть Іродова. Що-до першого з цих мотивів, то обробка його, як ми бачили були по переду, у Франції становить цілу драму „Пророки”; на німецькому ґрунті цю обробку прилучено до різдвяної драми, як її вступ; те самісіньке збереглося і в польських переробках. Але цей мотив не мав великої життьової сили, легко набував характеру бездушної декламації, а тому в німецьких різдвяних виставах після XIV віку зник; польські драматурги чимало переробили цей епізод. Ще вільніш обробив мотив про пророків Дмитро Тупталенко. Усіх пророків тут він відкинув, зберіг тільки славетного Валаама, що з являється серед штучно утворених для нього обставин: алегорична постать Цікавість Звіздярська, тоб-то Астрологія, викликає його (як ми вже бачили) з домо вини й приневолює посвідчити про зірку Якова; що-ж до инших пророків, то низка їх виступає тільки в словах рабинів (ява 8), що пояснюють Іродові пророцтва про Христа. Так використано цей мотив у „Комедії на Різдво Христове”. Сцену пастухів П. О. Морозов ‘) чомусь уважав був за інтермедію: він не звернув уваги на те, що сцени пастухів це істотна й невід ’ ємна частина традиційної різдвяної драми, як її оброблювано у Франції, Англії, Німеччині, Польщі. І скрізь сцени пастухів (bergeries, Hirtcnspiele…) звичайно пройнято було духом реалізму й місцевости, вифліємських пастухів мальовано як типи селян тієї нації, серед якої повстала в кожному даному випадкові обробка різдвяної драми; автор нашої пієси для своєї сцени міг користати з найближ чого зразка: в сцені з польського „Dialogus in Nativitatem Christi”, зазначе ній у нас вище, виступає, як ми були бачили, пастух, що товариші лишили його біля кіз (пор. у нашій пієсі „А мене оставили овечок хранити”), він заганяє кіз до хліву (пор. „я овцы загнал во ограду”), купує товаришам „bankq gorzalki” (пор. — Абрам „зайшол на кружало винишка испив”, купив ’ ) Исторія русскаго театра, І, Спб. 1889, crop. 90. ,44 В о л о д и м и р Реза но в і для Бориса), і вони починають гульню (пор. „Нутко сядте-ж и сами поразу напьемся ** ). Hain автор засвоїв сталий старовинний звичай надавати цій частині різдвяної драми реальний народній кольорит; мабуть, він перейняв почасти ситуацію сцени пастухів і деякі подробиці, що могли стосуватися до україн ського селянина; але-ж наш автор опанував той матеріял, що він маз оброб лювати: скрізь пастухи приходять вітати Христа з дарунками, в якійсь польській пієсі вони навіть жалкують, що не мають подарувати чого кращого, що було-б гідне Спасителя світу (див. Windakicwicz, Teatr lud., 25), у нашій-же „Комедії ** пастухи не тільки не збираються нести дарунків, але думка про дарунки, що їх стурбувала (її авторові, очевидячки, навіяли да рунки, що несуть Христові пастухи в відомих йому чужих обробках різдвяної драми), дала Дмитрові Тупталепкові привід зробити сатиричний випад проти корінного лиха тогочасного нашого життя хабарництва, приносин „на поклін 1 * , що улещували недоступність сильних світу цього: Осудар! надобно ли піто в поклону понести, Штоб не велсл, якъ нашъ князь, у шею вон вести? запитує Борис у янгола. Відповідно до цієї відсутности дарунків, у слова вітання пастухів, поруч звичайних мотивів — здивування убозтвом навколо новонародженого, поруч прохання: „Спаси наше стадо, спаси домы наша! ** – — вставлено вибачення: Подобало б, дабы мы чимъ тя подарили, Но прости: нищи есмы, имамы ничтоже, Прости ны… Ця остання риса, що дихає побутовою правдою, здається, суперечить перейнятому з літературного джерела мотивові про випиту в шинку („на кру- жалѣ “ ) горілку. Спів по-за сценою: „Ангелъ пастырей вѣстилъ ** та инші співи, що не раз виконуються в нашій пієсі, відтворюють той спосіб народньої драми, з яким знайомить нас, напр., варіянт надрукований у А. Гартмана (Volks- schauspiele, 474 і далі): тут часто усі вільні від сцени актори „singen hinter dem Vorhang ** (співають за сценою), як кажуть ремарки, — переказуючи та пояснюючи те. що виконано було чи має бути виконане на сцені; автор нашої „Комедії”, очевидячки, довідавсь за цей спосіб через польське посередництво: хор „Ангелъ пастырей вѣстилъ ** це дослівний переклад трьох строф поль ської пісні : Апіоі pasterzom tnowil — Kristin siq пащ narodzil W Betlccm, miasteczku Dawidowem, W pokoleniu Judowem Z panienki Maryi ‘). ‘) Констатували M. I. Петров Старинный южно-русскій театръ (Кіев. Старина, 1882, дек., стор. 459), — і II. О. Морозов — Ист. русс. театра, 91. ,Драма у к р а Ї н с ь к а 45 А в німецькому варіанті після сповіщення од янгола і перед виходом па стухів вітати Христа, тоб-то на тому самому місці, де в нашій „Комедії” співається ,,Ангелі> пастырей вѣстилъ”, — Alle singen hinter dem Vorhang: Es kam ein Engel hell und klar Von Gott gesandt zum Hirten dar… Und sprach frblich zu ihnen also: Der Herr Gott in deni hochsten Thron Hat euch gesandt sein liebsten Sohn; Der ist euch heut ein Mensch geborn Von einer Jungfran auserkorn, Zu Bethlehem in Davids Stadt… Das ist der Heiland Jesus Christ 1 ). Цей німецький гімн, очевидячки, був за оригінал для польської переробки, що її переклав потім Дмитро Тупталенко. Взагалі-ж усенький розпорядок епізоду про вітання пастухів — малюнок з побуту пастухів, що дбають про свої справи, потім спів янголів, спові щення про народженого Христа, пастухи збентежені, вирушають у дорогу, вони вітають Христа, нарешті — повертаються додому та оповідають, що ба чили, увесь цей розпорядок цілком той самий, який ми звичайно зустрічали в західньо-европейських різдвяних драмах; прилучаючися до цієї загально європейської течії, наша „Комедія на Різдво Хр. “ ухиляється від традиції тільки в подробицях обробки матеріялу, — так само, як і кожна з європейських обробок має свої особливості та відміни. Сцени в Іродовому палаці мають у нашій „Комедії” ту оригінальну особливість, що перед тим, як почати обробляти дальші події, наш драматург виставляє царя в звичайній обстанові, серед райців, сенаторів: Ірод зве їх „не преодолѣнными и мудрыми мужами”, „непоколебимыми столпами своєї дер жавы”, дорогими перлинами його корони, обіцює їм багатство та пошану; ті й собі відповідають урочистими привітаннями; цар веселий, наказує розва жити його музикою; хор співає пісень — шаблонова сцена царя та вельмож, що їх ми не раз зустрічаємо в шкільних драмах. З ’ являється „посланець від трьох царів”. Такого посланця було вистав лено і в польських обробках, — див. Windakiewicz, Teatr lud., 31, 36. Середньовічна драма часто вживала спосіб, що давав був комічний ефект, — вкладала в уста волхвів незрозумілу нісенітницю (див. Creizenach, Gesch. d. ncuer. Dramas, I, 64); Дмитро Тупталенко обмежується тим, що посланець, сповіщаючи Ірода про те, що прибули волхви, говорить ламаною російською мовою. Сенатори виступають у ролі райців та керівників свого володаря, що занадто легко гнівається і зараз-таки хапається за меча ‘- ’ ). ’ ) Hartmann, Volksschauspielc, 487- -488. 2 ) „Се тя, извлекъ мечь, разсѣку на уды!” Згадувт„ся образ Ірода, що також легко ха паються за меч, у народній німецькій драмі: Н е г о d е s I Setzt ihm (драбантові, що зважився перечити) das Schwert auf die Brust]: Was! du willst strebcn wider mein Gebot? Du musst mir sterben des gahen Tod. A. Hartman n, Volksschauspiele, 512. ,46 Володимир Реза нов Після звичайної авдієнції в Ірода волхви простують до вертепу, і тут одбувається сцена вітання: волхви підносять Христові дарунки, пояснюють симболічне значіння цих подарунків, — спосіб звичайний в обробках різдвя ної драми, і сцену закінчує спів: Весь мир нынѣ веселится, веселися: Христос-Спаситель родися; Пришли к нему три цары, трие нары, Поклонъ дають, кладуть дары… В народньо-німецькому варіанті в цьому місці пієси також спів: Also hat Maria das Opfer enipfangen Von den heiligen drei Konig aus fremden Landen (A. Hart in a n, Volksschauspiele, 507). Книжників („рабинів”, як у польських обробках, — див. Windakiewicz, Featr hid., 33) Ірод у нашій „Комедії” кличе аж тоді, коли упевнивсь, що волхви його одурили; такий розпорядок зустрічаємо в деяких німецьких на- родніх обробках: див. Hartmann, Volkssch. 510 — 511; S с h г о е г, Deutsch:’ Weihnachtspiele aus Ungarn. 61 і далі: Das Oberuferer Christi Geburtspicl. В инших варіантах Ірод кличе книжників раніш, як це розказано в євангелії. Винищити немовлят радить Іродові у нашого автора один з сенаторів, гак само, як це було в сен-галенській обробці XIV віку (М о n е, Schau- spicle des Mittelaltcrs, I, 177): Дмитро Тупталенко держиться давньої традиції, і не пристає на пізніші зміни, де знищити малих дітей підмовлює Ірода диявіл. Оригінальна особливість нашої пієси: Ірод, перед тим, як послати вояк до Вифлієму забивати немовлят, приневолює їх присягнути йому на мечах та випити змішаної крови Ірода та їх власної. Ява закінчується співом по-за сценою: „Гласъ слышавъ, в Раме, Рахили рыдаше “ , і далі. Ява 9 „убиение отрочатъ неслышимое, но зримое” — німа сцена, а ма буть тінева картина, що замінила собою традиційну жорстоку сцену розправи вояк та одчаю матерів. Ява 10 довгий монолог: „Плачь и рыдание о убиенныхъ отрочат но- добиемъ плачевной Рахили”; але тут виступає не Рахеля плачучи та голосячи, як у традиційній різдвяній драмі, а ні матері забитих немовлят, як, напр., у „Comedie von freudenreichen Geburt lesu Christi” В. Едельпбкка (див. Weinhold, Weihnachtspiele u. Lider, 264 270), а виступає окрема алего рична постать, що її ми бачили, напр., у драмі „Царство Натури Людской”, акт І, сц. 7 (див. „Драма українська”, вип. 111, стор. 127) Плач: Азъ есмь Плачь, рыданіе скорбные Рахили. Свою ролю ця постаті» пояснює так: А ныне, елико есть дегей, кровь линнцих, Толико есть матерей, плачевнѣ ревущих, — Т о г о п л а ч а а з ъ е с м ъ г л а с ъ і кѣсіі и к ъ нове ю д у. ,Драма українська 47 Така сама алегорична постать виступає і далі: до Ірода принесено голови забитих дітей ’ ), він завдоволений і хоче „пресладце уснути”, аж раптом чути „Г л а с невинности, в небо возведенный, за кровь рыдаетъ, отмщения проситъ” (ця алегорична постать своєю ідеєю тотожна з окремою особою, що з ’ являлася в містеріях пізнішого часу, удаючи з себе Голос крови Авеля, що волає до Бога, — див. Petit dejulleville, Les Mysteres, I, 450 451; II, 361): до Ірода наближається постать з двома чашами, наповненими одна кров ’ ю немовлят, друга слізьми матерів, і примушує Ірода випити з обох чаш, і волає: Внушай, о Небо, невинности гласу! і инш, У цій постаті Дмитро Тупталенко сполучив дві ідеї: по-перше, вона являє собою голос, що вимагає помсти „кровопийці Іродові”, по-друге — самих за битих немовлят, яких Істина (тоб-то правосуддя, Justitia) кличе на небо, при суджуючи Ірода до пекельних тортурів 2 ). Ірод засинає; прокинувшися, він почувається зовсім слабим. Хорість його змальовано у подробицях як-найреальніших: він стогне, служники кладуть його на ліжко, кличуть сенаторів, з являється лікар, від тіла хорого йде не стерпний сморід, що жене геть усіх присутніх; царя сповіщають, що кінець його близький — „Изволь ожидати ” , — і лишають його самого. Паралелів до цієї сцени я не зустрів; її характер не забороняє вважати цю сцену за про дукт самостійної творчости нашого автора, — він розвинув та доповнив тут відомі йому традиційні обробки й історичні оповідання 3 ). Ява 15-та починається тим, що Ірод стогне та ремствує; йому відповідає „Голос” із-за сцени („Луна” — спосіб, що за нього вже казано). Ірод серед мук умирає „и упадаетъ над пропасть”. Далі – – ефектовний вихід: виступає алегорична постать — Помста („Отмщеніе”), щоб віддати померлого на пе кельні тортури, і за її наказом блискає грімниця, гуркотить грім, розкри вається земля й проглинає Ірода, і ми потім (ява 16) бачимо його „в узахъ ада”, серед мук у вогні. Цей розвязок розбігається з традиційним, де виступали на кін Смерть та дияволи. У варіянті, що видав Гартман (Volksschausp., 516) про Іродові муки ‘) Звичайно в різдвяних драмах Ірода тільки сповіщали, що його наказа виконано; у народній німецькій обробці драбант приносить до Ірода, щоб його переконати, настромлений на меч труп дитини (ляльку) (Н a r I in a n n, Volksschausp., 512 513). “) Ці алегоричні постаті заступили янгола, що виступав в инших обробках, напр., у за значених вище півсах Г. Кнавета (1541 р.) чи Лазіуса (1549 р.) та инш. Норівн. Bolte, Ein Spandauer Wcihnachtspiel, crop. 175 — 176. Часом їх заступали чи то драбант (Н ar tm а п п, Volksschausp., стор. 513), чи навіть диявіл (Schroer, Weihnachtspiele aus Ungarn, стор. 199). °) Й. Флавій про хоробу Іродову оповідав (Elavii losephi Opera quae extant omnia, Colo- niae 1691, Antiquitatuin judicarum I. XVII, cap. 8, стор. 597); Цареві (Іродові) трапилася хороба дуже важка, — Бог послав кару за нечестивість. Його палила уперта смага, що не така була помітна зовні, як мордувала всередині… разом із тим його кишки ятрилися, мучили сонячниці; ноги спухли від водяної хороби, а також і пахва; саме природжений догнивало й кишіло дріб нот червою, обдулося и випускало найтяжчий сморід… Жили стягнуло, дихати стало важко. Люди побожні гадали, що Бог кара» царя за нечестивість. ,48 Володимир Р є з а н о в в пеклі тільки оповідається; про джерело та прототип, що його тут мав на увазі Дмитро Тупталенко, треба поговорити. Здається, що наш автор знав, як устатковувано середньовічну сцену містерій з трьома поділами: небо (чи то рай), земля та пекло 1 ), і на таку власне сцену Дмитро Тупталенко й розраховував свою драму; нехай це й не досить яскраво виявлено в пієсі, але виконувати „Комедію на Різдво Хр. “ сам? на сцені з трьома поділами було-б значно ефектовніше; а те, що й у другій драмі Дмитровій, а саме в „Успенській драмі”, рай, як побачимо, було встат ковано, треба гадати, на сцені, — примушує згодитися, що і в „Комедії на Різдво Хр. “ , як це ми бачили в инших українських шкільних драмах, було встатковано „рай”. Здається, річ безсумнівна, що пекло теж було встатковано на сцені: звідси Ірод виголошує свого монолога: Горе! горе! Ахъ! горе ! Нестерпимой муки! В гортань достачся ада. не точию в руки! Горе! палит мя пламен, палит моє тѣло… На середньовічній сцені пекло, власне вхід до нього, виставлювано як розмальовану здоровенну пащу дракона; влаштовано було так, що цю пащу можна було відчиняти й зачиняти; звідси видиралися дим та полум’я; звідси вистрибували дияволи; звідси чутно було стогони та зойки грішників і шум та гуркіт знарядь мук та диявільського знущання ■). Констатовано, що пекло виставляли й на сцені шкільного театру :і ). Разом із иншими відгуками серед ньовічного театру містерій ‘), устаткування пекла на сцені перейняв і театр єзуїтів ь ); традиційна паща дракона дійшла й до українського шкільного театру: в драмі „Алексѣй Божій человѣкъ”, у яві 2 першого акту, читаємо ремарку — „Ту змій р о т ь р о з з яви т ь и д ы м ъ и с п у щ а е т ь “ . Таку саму обстанову необхідно припустити і для 16-ї яви „Комедії на Різ. Хр. “ ; здається, що Іродів вислів: „В гортань достахся ада” треба розуміти в прямому значінні п а щ і, що його поглинула. До українського шкільного театру цю подробицю ‘) Petit de J u 1 1 е v і 1 I е, l.es Mysteres, I, chap. XI: La mise en scene et les spectateurs; Gustave Cohen, Histoire de I» mise en scene dans Ic theatre religieux frampis du moyen age, livre III, chap. 2, та инш. I lop. В ГІ. Адріянова-Перетц, Сцена та костюм в україн ському театрі XVII — XVIII вв. (Україна, під. ред. акад. М. С. Грушевського,’ Київ, 1925, кн. З, стор. 88 і д.). 2 ) Petit de Jul І., І, 388; С о h е п, c rop. 95 і далі. u ) Е х р. Schmidt, Die Biihncnverhaltnisse des deutschen Schuldramas, Berlin, 1903, стор. 159 — 160. 4 ) J. Z e і d I e r, Studien u. Beitragc zur Gesch. der Jesuitenkomodie, стор. 20; A. Diirr- w a c h t e r, Aus der Friihzeit des Jesuitendramas (Jahrbuch d. Histor. Vereins Dillingen, IX Jahrg. t Dillingen 1897, стор. 16); A. Diirrwachter, Das Jesirtendrama i * . die literarhistorischc For- schung (Histor.-Politische Blatter, CXXIV, 4, 1889, стор. 290); W. Creizenach, Gesch. d. neucr. Dramas, II, 100. 4 ) Див. напр., мюнхенську драму 1597 р. „Triumphus Divi Michaelis”, акт 5 (Reinhard- stottner, Zur Gesch. d. Jesuitendramas in Munchen, Jahrb. f. Munch. Gesch., 3 Jahrg., 1889, стор. 84 — 85; Рѣзаковъ, Экскурсъ въ обл театра іезуитовъ, 131); або див. драму М. Аван- ціна „Pietas Victrix “ etc., акт ПІ, сц. 1; пултуську піесу про Лснтула, акт ПІ, сц. 2; Рѣзаковъ Экскурсъ, 181, 422. ,Драма українська 49 середньовічної сцени містерій доніс, можна гадати, вже не народній польський театр, про який каже Ст. Віндакевич, і через посередництво якого стала відома, треба думати, на українському ґрунті европейська різдвяна драма: примітивне встаткування польської народньої сцени, що завдовольнялася з простого podium чи естради в костьолі або в хаті, не давало спромоги ставити такі сценічні ефекти, як пекельний дракон, що глитає своєю вогняною пащею злочинців та грішників, — тут, треба гадати, вплинула сцена єзуїтського театру, що мала багато технічних засобів та приладь. Цю останню думку підтримує й увесь комплекс попередньої ефектної сцени (ява 15), що з неіЬ ява 16 безпосередньо звязана: ролю алегоричних постатів, як фігура Помсти, що тут виступає, було яскразо розвинуто, як ми вже казали, у ХѴП віці в шкільній драмі єзуїтів; багато зразків є в мойому „Экскурсѣ въ область театра іезуитовъ”; такі постаті звичайно виступали в єзуїтських драматургів в ефектному оточенні, щоб більш ваги мала над публікою ідея, що її пластичним виявленням була та чи инша алегорична постать. Що-ж до найближчих деталів оточення фігури Помсти, що виступає в 15 яві нашої пієси, — грому та блискавки, які їй підвладні („Блесни, молния, з неба! Разби, перун, тѣло! “ ), то такий сценічний ефект запровадив театр єзуїтський, як ми вже були про це казали (див. „Драма українська”, вип. III, стор. ІЗ, де подано й зразки). ч Знов-же підо впливом шкільно-єзуїтського театру запрозаджено в „Комедії на Різдво Хр.” й инші алегоричні персонажі: Істину, Невинність, то-що. Але-ж обробляючи образи таких персонажів, Дмитро Тупталенко керу вавсь і власною творчою фантазією, що розвиває, доповнює або змінює, пе- реинакшує, переформовує, модифікує деталі сталого образу. Отож, постать Невинности за єзуїтською теорією була така: Невинність (Innocentia) — у білих шатах, має золотисті розплетені коси, набедреники, ягня та пару голубів (Speculum imaginum veritatis occultae, exhibens symbola, emblemata etc., authore Jac. Ma sen, Coloniae 1650, стор. 142); Дмитро, маючи на думці виявити у тому-ж образі ідею кари за знищення немовлят, а разом і тугу матерів, залишив Невинності білі шати, мабуть, і инші деякі атрибути, але-ж ягня та пару голубів змінив на дві чаші — крови та сліз: Исходило нѣкое лицо все бѣло, Две чаши носящое, дерзновенно, смѣло… Таке саме походження має і постать Плачу в 10 яві; вона голосить за 14 тисяч дітей, що занапастив Ірод. Так само і постать Цікавість з в і з д я р с ь к а, в 5 яві: вона висловлює свої астрономічні знання та вченість, що їх в обробках різдвяної драми, напр., у латинській (див. F гоп і ng, Das drama d. Mittelalters, 886 і далі) або німецькій 1 )> висловлюють сами волхви. ч ‘) Мопе, Schauspiele des Mittelalters, I, 164 і далі. Тут, між иншим, Мельхіор вдається на свого земляка Валаама, „аіп wiser man”, та його пророцтво про звізду Якова. В варіянті різдвяної драми, який став відомий Дмитрові Тупталенкові, це й могло навіяти останньому Думку підняти з гробу Валаама саме в тому місці (ява 5), де він це й робить. 4 ,50 Володимир Р є з а н о в У пам’ятках української шкільної драми вплив єзуїтського театру з цього боку виявивсь так саме, як іще раніш він виявивсь був у польському театрі, в тих обробках різдвяної драми, де запроваджено алегоричні постаті, як от у тій пієсі без заголовку, що про неї каже Ст. Віндакевич на стор. 26 — 28 своєї книги, і що в ній, у IV акті, виступають Правда, Милосердя, Мир, Правосуд, Любов. Надія, Віра. Уживаючи алегоричні постаті, драматурги легко обминали не аби-які труднощі, що їм трапилися, коли-б повинні були вони реально виставляти події, вводячи відповідних дійових осіб, а не обмежуватися самим тільки ідеальним зазначенням таких подій через алегоричні постаті (їх через це цілком слушно й названо ідеальними – – figurae ideales — у польській „Прак тичній поетиці” 1648 року, – див. Рѣзано въ, Экскурсъ въ область театра іезуитовъ, стор. 316, 319, 333, 334 та инш.). Середньовічні драми, містерії, звичайно були виставляли на сцені по можливості всі події з усіма деталями, цілком реально; шкільна поетика, навпаки, обмежуючи таку сваволю реалізму, піддаючи його певним правилам, встановила, що не все можна виставляти на відкритій сцені, і напр. непри стойне або занадто жорстоке треба усувати з сцени. (Ne pueros coram populo Medea trucidet, — порівн. Рѣзано въ, Экскурсъ, стор. 253, 259). Українські шкільні драматурги та теоретики засвоїли погляд, що на сцені не можна ви ставляти „оЬ excellentem maiestatem suam” „sacrosanctae fidci nostrae misteria, incruentum sacrifitium, baptismus ceteraquc id genus” ’ ). Отож, на підставі цього принципу, Св. Родина сливе зовсім не з ’ являється на сцені в „Комедії на Різдво Хр. “ Дмитра Тупталенка, і можна вважати за правдиву ту примітку, що зробив Штелін, оповідаючи про виставу в Ростові у мітрополіта Дмитра пієси „Різдво Христове”: Maria war dabei nur im Ge- maelde, nicht in Figur 2 ). Здається, що на іконі були також Ісус і Йосип; на превеликий жаль, пієса зовсім не дає вказівок про обстанову, що в ній від булися на сцені вітання пастухів (ява 4) та вітання волхвів (ява 7), • будь- що-будь, ні Марія’ ні Йосип нічим не виявили своєї присутности (в обробках закордонних вони, як ми бачили вище, дякують за вітання та инш.). Але-ж через те, що різдвяна драма звичайно починалася (порівн. попередній огляд зах.-європейських обробок) з благовісти та народження Христового, наш автор вирішив ідеально, симболічно змалювати ці події, уживаючи алего ричні постаті. Разом із тим ці алегоричні постаті пояснюють вагу приходу Спасителевого на землю — такий зміст 1-ої яви „Комедії” Дм. Туп таленка. Він запроваджує тут Землю, що голосить та скаржиться на свою гірку долю „за грѣхъ Адама и Еввы” — образ дуже популярний: Земля оплакує безперестанне руйнування всього, що вона породжує, в діялогах Равізія Текс- л ) 3 приводу визначного їх величчя, священні таємниці нашої віри, безкровну жертву, хрещення та инш. 2 ) На і go Id ’ s Beylagem zum neuveranderten Russland. I. Riga u. Mitau, 1769, crop. 398 („Zur Geschichte des Theaters in Russland” von S t a h I і n); Шляпки н i>, Дмитрій Ростовскій и его время, Спб. 1891, стор. 344. ,Драма українська 51 гора (1470 — 1524)’); „Terra interitum suum deplorat, iramque Dei depreca- tur “ ’ ) — у польській великодній драмі 3 ); Земля голосить та бідкається в ві домому народньому вірші: Растужилась, расплакалась матушка сыра земля Предъ Господомъ Богомъ, і далі 4 ). Запровадити цю ролю Землі в даному місці нашої „Комедій” автора примусила та з відомих йому обробок різдвяної драми, де збереглося місце, подібне до того, яке єсть на початку сцени Благовісти в Сен-Галленській обробці: Maria, rain kiinschi magt, Den k u m m c r, den die welt k I a g t Von der ц 1 t e n s c h u 1 d e Frow Ewen, etc. ‘). Постать Землі викликала відповідну постать Неба; воно й виступає в на шій „Комедії” з доброю вістю про втілення Христове, тим відповідаючи на голосіння Землі. Діялог цих двох алегоричних постатів замінив собою сцену благовісти. Далі — співаєтьси тропар „Христос рождается, славите!” це повинно було визначати, що Христос народивсь, ик це й поиснює нова алегорична постать — Милість Божа, що зараз-таки виступає: Неизрѣченна Милость Бога, необята, За преступстно Адама мирови отята, , Егда гот запрещенну прикоснуся плоду, — Отверзе тму кромѣшну лютѣйшаго ада. Но не прогнѣваяйся в вѣкъ Богъ, ни враждуяй, Пріидѣ под лѣты, милость мирови дарствуяй, Человѣкомъ бываетъ чрез милость премногу… Нынѣ небо земля бысть, земля небом убо; Земля небу причтена! Радуйся сугубо! Ликуй, Небо! Милосердя встановлює згоду Неба з Землею, тим пояснюючи значіння приходу Христового на землю: Земле! чрез Милость Бога Небу приближися! Небо! чрез милость Бога Земли примирися! І сцену закінчує хор: „Слава на небі Богові!” Вже Арнольд Ґребан у своїй містерії „La Passion Nostre Seigneur Ihesu Crist” вивів на сцену дияволів, що ремствують у пеклі, довідавшись за наро- ‘) М. d ’ Huart, Le Theatre des Jesuites, 1-re partie: Des cxcrcices dramatiques dans les etahlissements d’instruction au moyen-age et au XVI siecle (Athenee Grand-Ducal le Luxemburg, Programme 1890 -1891, стор. 41); порівн. Рѣзановъ, Экскурсъ, 6. 2 ) Земля оплакує свою загибель та благав гнів Божий. ■’) Рукопис Рос. Публіч. Бібл., польськ. Q. XIV. 19, арк. 15 — 26; див. акт. II, сц. 3. ‘) Кирѣевскій, Духовные стихи, NXXX: „Плачъ земли”. ■’) Мопс, Schauspiele des Mittelalters, I, 154. ,52 ВолодимирРєзанов дження Христове ’ ); в обробці різдвяної драми Henr. Chnustin ’ a (див. вище, стор. 13) виступають також дияволи, розлютовані народженням Христа, — вони лаі ’ одяться до ворожих дій; диявіл виступає і в багатьох инших об робках різдвяної драми. Дмитро Тупталенко не зваживсь вивести на сцену диявола у власному його образі, а замінив його також алегоричною постаттю: у 2 яві виступає Ворожнеча (Вражда) або Заздрість (Invidia 2 )); їй вкладено в уста скажений монолог від імени Люципера й цілого пекла: Горе, ахъ! Люциперу и цѣлому аду! Такъ то нам Милость Божа сотвори отраду! Ахъ! человѣкъ стал богом, – і далі. Ворожнеча кличе присяжних ковалів греко-римської мітології — Циклопів, і наказує їм викувати зброю: Сия в їудейския разсѣю предѣлы, Сотворю пролїтїе крове, аки море, — натяк на майбутнє знищення вифліємських немовлят, що в деяких обробках різдвяної драми радить зробити Іродові диявіл 3 ). Далі — хор Циклопів: Се огнь возжигаемъ, В млаты ударяемъ… Циклопи, очевидячки, не тільки „всѣ вмѣстѣ говорятъ”, як каже ре марка, але й разом виконують ті дії, що про них говорять; це той хор, що про нього польський теоретик висловився: Дуже гарне вражіння справ ляє хор, коли особи, що розмовляють, виконують якусь дію в звязку з по переднім або з наступним актом пієси; можна вивести майстрів, напр. , зброярів, з їхнім знаряддям, та виставити їх за роботою 1 ). Підо впливом шкільно-єзуїтської поетики виник у драмі латино-єзуїт- ській, польській та українській спосіб „луна” (echo), що його Дмитро Туп таленко вживає з початку 15 яви. Цей спосіб теоретично обґрунтував уже Понтан (Instit. poeticae, 1. ПІ, cap. 9. De echone); його вживали єзуїтські дра матурги, напр. : у мюнстерській драмі 1685 р. про Евлогія та Юстиніяна, в пролозі III частини genius Eulogii cum Fraude et eius comitibus navigat ad insulas fortunatas; celeusma canentibus Echo male ominatur 5 ) (B ahi man n, Jesuiten-Dramen, 266); в хорі II акту драми М. Аванціна про Геновефу „Amor ‘) Le Mystere de la Passion d ’ Arnoul Greban, publie par G. Paris et G Raynaud, стор. 47 — 51. ’ ) Invidia pallida, macilenta, torvis oculis, dentibus rubiginosis, lingua venenata, vircnti pectore depingitur — Ненависть чи заздрість малюється бліда, сухорлява, з суворими очима, Гнилими зубами, затруєним язиком, зеленими персами, — J. Masen, Speculum imnginum, 143. 3 ) Wilken, Gesch. d. geistl. Spiele, 43. ‘) Див. Рѣзаковъ, Экскурсъ, 347 — 348. Наш автор для цієї сцени міг мати і ближчий зразок: у польсько-латинській драмі про Івана царя Епірського, в 4 сцені II акту Cyclopes arma fabricant — Циклопи кують зброю (Рѣзаковъ, Экскурс, стор. 427). ‘ ’ ) Геній Евлогія, Облуда та її товариші пливуть до щасливих островів; на пісню весля рів Луна дає зловісний відгук. ,Драма українська 53 quaerit Innocentiam, Echo nequidquam ludente” 1 ) та инш. Цей спосіб став відомий і польському театрові, і українському. З курсів поетики найдокладніше каже про „луну “ Митрофан Довга- левський у свойому курсі під заголовком „Hortus poeticus” 2 ) 173 6 /? року (Рукопис Київ. Золотоверхо-Михайлівського манастиря No 1710), — арк. 103 звор. „De carmine echico” 3 ): Вірш з луною це такий, де звук та закінчення останнього складу ті самі, чи подібні, чи такі-ж, як звук та закінчення передостаннього. Той вірш гарний, де останнє слово чи цілком, чи частиною повторюють, даючи деяку відповідь. Потім, це повторення, або луна, може бути не тільки на прикінці одного віршу, але деколи наприкінці одного і в середині або з по чатку другого, продовжуючи дальший зміст віршу: відсіля луна є голос, що по горах та гаях відгукується. Ось приклад про прародительку Єву: Nescio quid vetitum pomum primae attulit Aevae. Echo: Vae! Quae tam causa tibi persuasit sumere saeva? Echo: Aeva! Другий приклад — про св. Івана: Quamvis Sure puer, praecursor magnae, vocaris, Echo: Aris! lure bono dictus parvulus esse nequis; Echo: Is! Nempe licet fueris puerili corpore natus, Echo: Thus! lam coram domino Pusio magnus eras, Echo: Mas! Увага: хоч деколи в вірші з луною змінюється з початку або в сере дині склад чи літера, але-ж кінець повинен бути завсіди подібний; цей вірш особливо прикрашується багатьма запитаннями, покликами, викликами. Складати його можна не тільки латинською мовою, але дуже гарно й поль ською, як свідчить відоме місце про Ірода, що самому собі заподіяв смерть: Ach, mnie obludne larwy barzo przestraszajq, Niewinnosci do Boga о pomstq wolajq! Echo: Niebo przenikajq! Przybqdzcie (prosze) wszysci prynutsy mily, Przybqdzcie mnie na pomoc, uzyczcie swojey sily! Echo: luz siq stracily. Tylko trudno widze juz z Bogiem nie wojowac, Kiedy kaze koniecznie z swiata ustempowac. Echo: Chcq krew welowac! Ach, krew dzieciy niewinna, ta mi dzies sprawila, Ze ganiebnie do piekia zyc mnie wprowadzila… Echo: Pycha zradzila! Wczora bowiem krolowal nad krolmi bezpiecznie, A teraz juz czas przyszedl zaginqc koniecznie! Echo: Atqen, gin wiecznie! >) Любов аапитув невинність, а Луна дратує (Рѣзаковъ, Экскурс, 196). “ ) „Сад поетичний”. “ ) Про вірш в луною. ,54 Володимир Р є з а н о в Цей останній уривок, що за нього згадує М. Довгалевський, свідчить про те, що існувала польська різдвяна драма, в якій Ірод ставав самогубцем (порівн. Mystere de la passion Арнольда Ґребана та инш.) та де було вжито спосіб „луни “ . На згаданий уривок дуже скидається початок 15 яви „Ко медії” Дм. Тупталенка; на жаль, зостається невідомий цілий текст цієї драми, — мабуть, він пояснив-би ще деякі способи, що вживає Дм. Тупта- ленко, мабуть, він виявився-б навіть найближчим зразком для нашого дра матурга. У своїй „Комедії на Різдво Хр. “ автор дав шкільно-літературний відгук традиційного народньо-драматичного, спочатку церковного старовинного ри туалу та звичаю, що розвинувсь на иншому ґрунті. Але київо-могилянська колегія прищеплювала своїм учням нахил до різних тонкощів штучного складання літературних творів, знайомила з ними учнів у класах поетики та риторики та за допомогою тогочасної літератури; тому Дмитро Тупталенко, вихованець київської колегії, людина з вищою шкільною й літературною освітою, не міг, природньо, обмежитися простою, нештучною обробкою зви чайних мотивів різдвяної драми. Він розробляв їх, уживаючи таких способів, як запровадження алего ричних постатів, як „луна”; але, крім того, наш автор робить оригінальну контамінацію різдвяної драми з алегоричною виставою на тему про боротьбу Життя й Смерти з-за людини. Уживаючи сталого терміну, він ставить на початку пієси заголовок „Антипролог”; але-ж цей антипролог не був проста сцена, яка-б симболічно виявляла зміст наступної пієси: коли скінчиться різдвяна драма сценою Ірода в пеклі та заключним хором „О гордость мира”, в явах 17 та 18 маємо продовження та кінець того, що почалося в антипролозі; таким чином, у Дм. Тупталенка рівнобіжно розвиваються дві дії: історична та алегорична, що пояснює високий розум першої та становить оригінальну для неї раму. Насамперед глядач бачить „Натуру Людську” 1 ): сидячи на троні, вона починає виставу, висловлюючи думку, що лукавство диявола та гріхопадіння в раю зовсім попсували її основні прикмети; одна слідом за одною висту пають постаті: Омильна Надія. Спокій з гілкою оливи та инші алегоричні особи, що намагаються її заспокоїти; Радість наближається з гарфою, що Натура наказує настроїти, щоб її звеселити; але коло Фортуни повертається, на кону з’являється Міркування, Ненависть, Злість, Лютість, що пускає стрілу в Тихість, та инш., і оголошують себе як вічних сопутників |Чатури Людської; радісний настрій останньої зміняє розпач: Ничто истинѣйшаго, цаче смерти, чаю, Жду гроба, а красоты вѣнецъ мой слагаю, Иду окруженная печалми и бѣды. ’ ) Ця симболічна постать походить здалека: в драмах португальського взуїта патера Круц вона виступав під назвою Vita humana (людське Життя), — вона й починає своєю появою пієсу, що зветься її ім ’ ям (див. Рѣзановъ, Экскурсъ, 317 — 319, увага); той-же образ вистав лений у різдвяній драмі „Connubium inter Divinam et Humanam Naturam” (Подружжя Божеської та Людської Натури), що було виконано її в Мюнхенській єзуїтській гімназії (R е і п її a r d- ,Драма українська 55 І разом, з звичайним викриком дияволів, коли з ’ являються вони з пекла: ,,Го! Го! Го! “ ’ ) вистрибує, очевидячки, з „пекла” виставленого на сцені. Смерть із косою, з словами радости, злобливого тріумфування, прямує до трону, що лишила Натура, й хоче надіти на себе покинутий Ті вінець краси, — Да всѣ видят у Смерти безсмертную славу 2 ). її зупиняє Життя: Стой и не прикасайся орону человѣка… Але скоро тільки Ірод помер. Смерть ізнову прямує до того самого трону та вінця: Радостна нынѣ есмь Смерть… Едина торжествую, азъ бо победила Кровию виолиемску землю напоила; Четырнадесять тысящь от сею косою Покосила отрочат, як траву з росою, А што лучшее — Царя Ирода убила… Сяду на престолѣ, возму і венецъ на главу. Да всякъ мене боится, видяй мою славу. Смерть сідає на трон, надіває вінець. Але-ж Життя остаточно її виганяє, кличе Натуру Людську й садовить на трон та прикрашає вінцем. Міцність Божа, виступаючи наостанці, пояснює, s t о 11 n е r, Zur Gesch. cl. Jesuitendramas, Jahrb. f. Munch. Gesch., Ill, 122, під p. 1697); Humana Natura з ’ являється як одна з Дійових осіб у польській великодній драмі (рукопис Рос. Публіч. Бібл., польськ. Q. XIV. 19, арк. 15 і далі); в краківській драмі „Bellerophon Sarmaticus” 1637 р., в 1 сцені І акту, Natura ludzka cieszy sir; swoj^ doskonalosciq, szczqsciem etc. 1 (M. Wiszniew- skiego Historya literatury polskiey, VII, 238). Ця алегорична особа, що її виробила шкільно- єзуїтська драма, прийшла і до нас через польське посередництво, і ми не раз із нею зустрічає мося в наших шкільних драмах. Ідея цієї постати — втілення абстрактного поняття „людина ” в найширшому та загальному розумінні. ‘) Порівн., у Тирольській великодній драмі: Lucifer stat ante infernum et clamat alta voce: „Ha, ha, haha!” et dicit… (Люципер стоїть перед пеклом та голосно кличе: „Га, га, гага!” і каже…, — Wackernell, Altdeutsche Passionspicle aus Tirol, 257); в пієсі Себ. Вільда „Еіп schone Tragedi von dem Leyden u. Sterben etc. Jesu Christi ” : Drey Teiiffel springen ein, der Sathan spricht: Ho! ho! das ist zuwegen brachtt (Hartmann, Das Oberammerhaucr Passions- spiel, 108); в польській драмі половини XVII в. „Historia Passionis Jesu Christi ” , акт І, сц. 4: Diabolus accipit ludam (Диявіл хапає Юду): Ha, ha, ha, dobra nasza, Jak z mlekiem kasza!.. (Arch. f. Slav. Phil., XVII 93). ’ ) He торкаючись попередньої історії того, як персоніфіковано смерть у літературі та пластичних мистецтвах (про цс див., напр., Wackernagcl, Kleinere Schriften, I, Ueber den Todtentanz), зазначимо, що цей образ набрав дуже великої ваги (див. Z е і d 1 е r, Studien u. Beitrage zur Gesch. d. Jesuitenkombdie, 23; Рѣзаковъ, Экскурсъ, 94) та значно поши ривсь на сцені єзуїтського театру, як це з ’ ясовує спеціяльна монографія A. Diirrwach- t е r ’ a: Die Darstellung des Todes und Todtentanzens auf den Jesuitenbiihnen (Forschungen zur Kultur- und Literaturgeschichte Bayerns, hrg. v. K. von Reinhardstbttner, 5-es Buch, Ansbach u. Lpz. 1897, стор. 89 — 115). Напр., уже 1606 p. в Інгольштадтській єзуїтській гімназії було виста влено драму, що програма її збереглася (в Мюнхенській btaats-Bibliothek, Periochae, т. V, No 39), під заголовком „Summa unnd kurtzer Inhalt Dramatis tragic! vonn dem Todt oder Todtentanz, ,56 Володимир Р є з а н о в як стосується алегорія перемоги Життя над Смертю й звеличення Натури до народження Христового, а разом з тим дає морально-релігійне навчання: народжений Христос — джерело життя, що паралізує міць смерти; але покло нятися йому треба в тихості та незлобливості; а хто пишається з гріхів, як Ірод, що покусивсь на Христа, ті будуть засуджені вкупі з загорділим Люципером, за свою пиху скинутим із неба у пекло. Таку контамінацію, сполучення двох рівнобіжних дій, не можна вважати за оригінальний спосіб Дмитра Тупталенка: у Франції так звані „балетп” (dramatics chorea, vulgo le balet) ‘), що супроводили шкільно-єзуїтську тра гедію, дають багато прикладів та зразків цього способу 2 ); ми зустрічаємо його і на німецькому ґрунті, напр. у драмах М. Аванціна „Pietas victrix sive Fl. Constantinus Magnus”, „Genovefa Palatina”, „Joseph a fratribus recognitus” й инш. , де прелюдія та хори становлять собою суцільні алегоричні пієси — тип тих-таки „балетів” 3 ); того-ж типу алегоричні прологи, хори та епілоги супроводять розвиток основної дії в драмах, що виставляли єзуїти в Ломжі, Бильні, Варшаві та по инш. польських містах ‘); нарешті, в одній польській обробці, що, на жаль, збереглася тільки в уривку, сама різдвяна драма почи нається алегоричним прологом, де виступають Демон, Гріх та Смерть ’ ), що, треба гадати, грали ролю і далі. Цей спосіб свого часу вважали за дуже гарний; „Addo placituram multo magis choream, quae pars foret ipsius tragoediae, unamque cum ea fabulam com- inn welchem etliche sonderbare erschrockliche unn l wahrhaffte Ausgang auss diesem Leben so wol der jungen als der alten Leuth begriffen werdcn”; І акт починається отакою сценою: Mors oder Todt beriimbt sich seines Gewalts den er empfangen ober alle Konig, Keyser, Potentaten und die gantze Welt, also dass kein Mensch gelebt hat oder werde, der den Todt nit sehen musse… Смерть у цій пієсі орудує в згоді з Сатаною, що йому й передає свої жертви. У латинській драмі „Franciscus Borgia, Mundo, Carni et Oreo praelium indicens (Франціск Борджія, що призначає бій Світові, Тілові та Смерті), яку було виставлено в Айхштаттській єзуїтській гімназії 1671 р., Смерть, з ’ являючись на сцену, також похваляється своєю силою над людьми: In scenam procedo, Infantem cum viro, Nec ante recedo, Et servum cum hero, Quam telo fatali Seu cito, seu sero Et ictu letali Ail horae dimensum Et Croesum cum Iro, Vocarim ad censum… (Durrwiichter, 96). В уривку однієї з одзначених вище польських обробок різдвяної драми, теж в алегорич ному пролозі, також виступав Смерть з косою, з словами про свою міць: Niszczq, siekq, wygubiam, zabijam, plqdrujq. Cesarz siq nie odsiedzi, Krol siq nie uchroni, Biskup siq nie wybiga, Papiez nic ustroni, etc. (Chomqtowski, Dzieje teatru polskiego, 89). ‘) Див. Jouvancy, De ratione discendi et docendi, Lugduni, 1692, стор. 84. 2 ) Див. Рѣзаковъ, Экскурсъ, стор. 82 — 86. “ ) Див. там-же, 176 і далі, 195 і далі, 207 і далі. ‘) Див. там-же, 388 і далі; L іі h г, 24 Jesuitendramen der litauischen Ordensprovinz, стор. 7 і далі, 14 і д., 16 і д., 24 і д., 38 і д. ’ ) W і n d a k і е w і с z, Teatr ludowy, 21; Chomqtowski, Dzieje teatru polskiego 88 — 89. ,Драма українська 57 poneret” ’ ), висловивсь патер Le Jay 2 ); „Чудово роблять ті, хто ставить з по чатку вистави балет, який виявляє (алегорично) те-ж саме, про що буде мова в наступній трагедії, так саме й ті, хто для балета бере зміст аналогічний сюжетові трагедії, найтісніш із нею звязаний”, — казав був патер Jouvancy 3 ). Уживши цього способу, автор „Комедії на Різдво Хр. “ довів цим, що людина він освічена і має витончений літературний смак. ‘) Додаю, що далеко краще буде той „балет”, який стане частиною самої трагедії та вкупі а нею становитиме одну пі«су. 8 ) Bibliotheca Rhetoruni auctore Р. Gab. Franc. Le Jay, III (Paris 1813), 823. u ) De ratione disc, et docendi, 85. Літературний спосіб, коли початок та кінець вистави становили окреме ціле, тісно звязане з наступною драмою, являючи собою неначе рамку, що в ній відбувалася піеса, — уживався, проте, і далеко раніш: франкфуртський каноник Baldemar von Peterweil у половині XIV віку склав був пасійну драму; вона, як свідчить її „Ordo sive registrum”, починалась була суперечкою Бл. Августина та юдеїв про Христа, а закінчувалася спором межи Церквою та Синагогою й тріумфом Церкви; під цей час Бл. Августин охрестив декількох юдеїв, котрі навернулися до Христа. Цей кінець був продовжував прелюдію (F г о- п і n g, Das Drama des Mittelalters, II, 340 — 341 та 372 — 373). 4 ) K. Weinhold, Weihnachtspiele u. Lieder, 289 і далі. й ) A. J u b і n a I, Mysteres inedits du XV siecle, II, стор. 1 і далі; Petit de Jul 1., Les Mysteres, II, 382, 385 і далі. Il ) Weinhold, Op. cit., 293; C. K 1 і m k e, Das volkstiimliche Paradiesspiel und seine mittelalterlichen Grundlagen, Bresl., 1902, стор. 2 — 3, 33 (German. Abhandlungen, XIX). Підбиваючи підсумок нашим студіям над генезою, складом та оброб ленням „Комедії на Різдво Хр. “ , доводиться визнати, що на цьому творі по значилися дві стихії: перед нас середньовічна різдвяна містерія, тільки-ж об роблена геть згодом підо впливом і то не аби-яким театру єзуїтського. Дві потужні течії в галузі європейської драми принесли на Вкраїну ті елементи, що їх використав, пишучи свою пієсу, Дмитро Тупталенко. Та повернімося до инших наших різдвяних драм. Перед тим, як виставляти сюжети взяті з новозаповітної історії, здавна вже повелося подавати спочатку, як вступ, обробку старозаповітних мотивів та тем, щоб виявити, через що зійшов Христос на землю, народивсь, діяв, і нарешті помер на хресті; визволення роду людського звязувано з гріхопа дінням прабатьків у раю, та вже в XIV й XV вв. у релігійних процесіях, у живих картинах, перед постатями та групами з історії земного життя Спасителевого йшли постаті та групи, що виявляли різні моменти з світо- творіння, як пав Люципер, як створено людину, як згрішили прабатьки, Каїн та Авель, ковчег Ноїв, Ісаакову пожертву, то-що 1 ). У релігійно-побожних драмах спостерегаємо те саме: французька містерія XV в. „La Nativite N. S. Jhesucrist” 5 ) починається створінням світу, гріхопадінням прабатьків і т. далі; пасійна містерія Арнольда Ґребана розпочинається створінням янголів, падінням Люципера, створінням людини, гріхопадінням прабатьків, братовбивством, смертю Адама; на німецькому ґрунті панувало бажання по казати в драмі, як Христос, прийнявши на себе людське тіло, визволив людей, і тому мотив про гріхопадіння часто звязувано з різдвяними пієсами 6 * 8 * * Il ), — Weinhold! (стор. 293) зазначає низку таких пієс, що повстали були в XVI в. ,Володимир Р є з а н о в 5.8 Таке саме сполучення старозаповітних мотивів із сюжетом про Різдво Христове спостерегаємо в анонімній пієсі, з діяльністю теж Дмитра мітропо- літа Ростовського звязуваній (звідси умовна назва „Ростовское дѣйство”, див. Морозовъ, Ист. рус. театра, стор. 109, М. І. Петрові», Очерки изъ ист. украин. литер. XVII и XVIII вв., Київ, 1911, стор. 170 і далі). Цілого тексту цієї драми, на превеликий жаль, не збереглося, — при наймні, ще не знайдено. Заголовка теж немає. Про зміст пієси довідуємося з програми, що збереглася між ‘рукописами в збірці А. О. Тітова, No 2412, за охр. каталогом No 1303, що тепер переховується в Рос. Держ. Публ. Бібліотеці ‘). Текста програми надрукував (з деякими помилками) А. О. Тітов у книжці „Новыя данныя о св. Димитріи Ростовскомъ, М. 1881, стор. 21 — -25, передрукував I. О. Шляпкін (Димитрій Ростовскій и его время, прило женіе, 70 — 71). Це була триактова різдвяна пієса алегоричного характеру і, судячи з стилю, без ніякого сумніву, українського походження. Навіть у програмі переписаній, ніде правди діти, таки безграмотно, трапляються українізми: снисть ( — з ’ їсть), еже разумити добро и лукаво (порівн. „еже знати добро и лукаво” в драмі „Царство Натури Людской”, — „Драма українська, III, стор. 119), подманяетъ ( — рос. соблазняет), примуетъ при пинии, вывращаетъ, намовляеті» их до милости, виры, прыноситъ, благодарытъ, дыяволовъ, ку- ющыхъ и уготовляющихъ орудия мучительская, привѣтствуетъ всходящее слонъце, у яселъ, та инпі. Ще яскравіш про українське походження пієси свідчить її зміст, її стиль алегоричного єзуїтсько-католицького колориту, того самого, як і в пієс із великоднього циклу, прим., „Царство Натури Людской”, „Мудрость Предвѣчная”, то-що. Усі події, що використовує автор цієї драми, він виставляє в образі алегоричних постатів: в І акті Благодать Божа садовить людину на трон — це повинно було визначати введення Адама до раю, — Бог дає йому заповідь про дерево розуміння добра та зла; Лестощі дия нільські підманюють людину яблуком. У цих сценах використано той самий матеріял і в тому самому стилю, як, напр., у драмі „Царство Натури Людской”, акт І, сц. 2 — 4 (див. „Драма українська”, вип. ПІ, стор. 116 123): тут „Всемогущая Сила” садовить Натуру Людську на трон (стор. 118) і дає заповідь: „З древа же, еже, знати добро и лукаво, не яжд “ … (стор. 119); „Злост Люциперова гласит Прелест, да на вкушение заповѣданнаго древа прелстит Натуру” (стор. 119), Прелест Натурѣ совѣтует плод древа заповѣданнаго добр бити во снѣд, его же Натура ясти изволяет” (стор. 121)… Далі в нашій пієсі (ява 3) „Злоба грѣховная приходит на лютом змѣю, Бла го дат Божію отгонитъ, престолі» вывращаетъ и человѣка обна жаетъ; при семъ Гнѣвъ Божій наказующе его до конца з мертвыми тво ритъ” — ця алегорична сцена повинна була визначати наслідки од гріхопа діння, суд Божий над Адамом, вигнання з раю. „Злоба приходит на лютом ‘) Цей рукопис — один піваркуш (folio). На двох сторінках його написано програму нашої півси. без заголовку. Знайти цього рукописи в Публ. Бібліотеці допоміг мені А. 1. Бичков. Щиро йому за це дякую. ,Драма українська 59 змѣю” — це та-ж сама фігура, що „Сластолюбіе на седмоглавной зміи въ міръ входящее” в драмі „Ужасная измѣна сластолюбиваго житія съ при скорбнымъ и нищетнымъ”, виставлена в Москві в Слов ’ яно-Греко-Латинській Академії в листопаді 1701 року 1 ), — це був перший шкільний спектакль, що відбувсь після того, як Московську Академію було реформовано на зра зок Київської, і драму „Ужасная измѣна”, без сумніву, було привезено з України. Благодать Божа та Гнів Божий — ті-ж постаті трапляються в „Царстві Натури Людської”, акт І, сц. 5 (стор. 123) та 7 (стор. 131). Про постать Смерти, що виступає в яві 4, ми допіру казали (див. вище, стор. 55 — 56). Другий акт нашої пієси починається сценою „дияволовъ, уготовляющихъ орудия мучення”, — ця сцена аналогічна другій яві „Комедії на Різдво Хр. “ Дмитра Тупталенка, де виступала „Вражда” та Циклопи, що кували для Ірода знаряддя, щоб винищувати вифліємських немовлят. У цьому акті нашої пієси символічно виставлено перемогу Христову над дияволом у біблій ному образі перемоги хлопця Давида над велетнем Голіяфом підчас війни царя Саула проти филистимлян. Виступає „Давидъ отрокъ во образъ Хри ста Спасителя нынѣ м л а д е н с т в у ю щ а г о” — натяк на свято Різдва Хрпст. , коли виконували звичайно піесу. У ІИ акті, сц. 1, блискавка поражає дияволів, — сценічний ефект, що трапляється, напр., у 15 яві „Комедії на Різдво Хр. “ Дм. Тупталенка, в київ ській великодній пієсі 1701 року „Свобода отъ вѣковъ вожделѣнная Натурѣ Людской…”, в 1 сцені ПІ акту, де блискавка поражає мешканців пекла (див. „Драма українська”, вип. ПІ, стор. 156); як показано вище, цей ефект за позичено в єзуїтського театру. Оригінальної алегорії вживає наш драматург у 2 яві ПІ акту: якийсь „Безъдушнии образь (тоб-то статуя)… образъ человѣка смертънаго прывѣтъ- ствуетъ всходящое слонъцс, имъ же прознаменуетъся Христосъ, предъвѣч- иое слонт.це, прышедшое нынѣ на свѣтъ”. На жаль, слово, що пояснювало, який це був „безъдушнии образъ”, в рукопису витерлося; І. О. Шляпкін пригадав античний міт про єгипетського велетня Мемнона, що особливим звуком зустрічав схід сонця, і висловив думку, що в нашій драмі цей „безъдушнии образъ во образі) человѣка” визначає мабуть Мемнона, вистав леного тут на сцені 2 ). Але частини літер, що заціліли на папері в руко пису, зовсім не нагадують літер слова Мсмнон. Зміст першої половини яви 3 нагадує 7 сцену І акту тієї-ж драми „Царство Натури Людской”: Н а ш а п і в с а. Царство На т. Люд. Печаль человѣческая пры смутъномъ пѣ- Плач Натури Людской ридает падения, нии сѣтуетъ падения своего, юже Любовь изгнания своего з царствия райска, ему-же Божыя потѣшаст. и аггели смутним пѣнием з небесъ соболѣз нуютъ но Благодать Божая пришедши плач утоляет („Драма українська”, III, 1271. ‘) „Ужасная измѣна” и проч. съ предисловіемъ И А. П’ляпкина, Спб. 1882, стор. 1,7. 9 Ш л я п к и н ь, Димитр. Ростов., прилож., стор. 71. ,60 В о л о д и м и р Р є з а н о в Друга половина цієї 3 яви („болѣзни-же отъ серъца ея Печалі чело- вѣч. изрываюіце, въ яслехъ, в нихъже возлегъ врачъ — предвѣчное слонъце, полагаетъ”) свідчить про те, що на сцені ПІ акту нашої пієси було вистав лено групу Різдва Христового — себ-то Ісуса в яслах і, звичайно, Марію та Йосипа; як це було зроблено, програма пієси не каже, — здається, треба гадати, що тут було те-ж саме, що й у „Комедії на Різдво Хр “ . Дм. Туп- таленка, в явах 4 та 7, – див. вище, стор. 50, — тоб-то мабуть було поста влено саму тільки ікону Різдва. Перша ява цього Ш-го акту блискавка поражає дияволів — мала була з ’ ясувати вагу народження Христового, визволення людини від влади дия вола, гріха, смерти; що-ж до яви другої, то, очевидячки, „бездушний образ… образъ человѣка смертънаго”, що „прывѣтъствуетъ исходящее слонъце”, мав був алегорично визначати вітання пастухів та вітання волхвів. Ласка Христова до людини повинна вогнем побожної любови запалити людські серця, — це, очевидно, мав на меті симболічно виявити наш драма тург наприкінці яви 3 та з початку яви 4: „серъца просвѣщенные складаютъ у яселъ”. Пієса закінчується тою-ж алегорією, що закінчувала різдвяну драму Дм. Тупталенка: в останній „Жизнь” знову садовить Натуру Людську на трон: Сяди, Натура Людска, сѣмо на престоле: Азъ тя, Жизнь, оставляти не имам от толе… Прийми винець пречестный первы ти на главу… Натура дякує: Жизнь, с небеси данна, будь благословенна! (Ява 17). У пієсі, що ми розглядаємо, те-ж саме: „Человѣкъ паки на перъвомъ престолѣ обрѣтаетъся, благодаряще Богу “ , — тоб-то: рід людський уже ви зволено. Отож, наша пієса, що має стільки близьких та подібних пунктів із українськими піесами, звичайно сама була одною з таких-же українських пієс; її було занесено до Ростова, де цілий текст її, на жаль, загубився. Алего ричні та симболічні елементи, що їх використав автор, опрацьовуючи пієсу, — алегоричні постаті, як Благодать Божа, Гнів, Смерть, Лестощі диявільські та инш. , симболи, як трон, серце, запалене вогнем любови Христової, а також сценічні ефекти, як блискавка, що поражає дияволів, походять із того самого джерела, що вплив його ми спостерегали в „Комедії на Різдво Хр. “ , тоб-то з шкільного театру єзуїтів; структура-ж пієси — пролог, три акти, що поді ляються на яви, чи сцени, епілог — типова структура більшости єзуїтських драм, що відповідає і теорії, викладуваній у шкільних курсах, напр. , у „Прак тичній поетиці” 1648 року (див. Рѣзаковъ, Экскурсъ, стор. 329,336, 352, 374). Що-ж до основного змісту, покладеного в основу симболів та алегорій роз гляненої пієси, то це — частина типового змісту традиційної середньовічної різдвяної містерії. ,Драма українська 61 Різдвяна драма „Дѣйствіе на Рождество Христово, изявляю- щое преступленіе души человѣческой, ради грѣха смертію обладаннои, ея-же ради избавленія Богь посла сына своего единороднаго”, збереглася в руко пису Ніженського Інституту No 179 (збірник, писаний різним письмом XVIII в.); текст надрукував В. І. Рєзанов (Памятники русской драматич. литературы, Нѣжинъ, 1907, стор. 1- — 17); аналізи — у І. С. Стешенка (Історія україн. драми — „Україна” 1907, листоп. — грудень, стор. 374 — 5), у М. І. Петрова (Очерки изъ исторіи украин. литер. XVII и XVIII вѣка, Кіевъ, 1911, стор. 342 — 347), у В. I. Резанова (Школь, дѣйства XVII — XVIII в. и театръ іезуитовъ, М. 1910, стор. 115 — 123). Де й коли виставлено на сцені „Дѣйствіе на Рождество Хр. “ , неві домо; але-ж зважаючи на його тип, стиль, цю піесу треба застосувати до групи шкільних драм, що їх розсадником була Київська Дух. Академія кінця XVII — першої половини XVIII в.; ця пієса, очевидячки, виникла на основі тих-же впливів, що ми спостерегали, аналізуючи „Комедію” Дмитра Тупталенка. Збереглася ця пієса в редакції зрусифікованій; але-ж за її українську першооснову промовляє сила-силенна українізмів, що заховалися в тексті, напр.; пріялъ былъ, краина, разрѣши плѣницы, испытуетъ, имущое, изявляю- щое, над тебе достоинъ, разсмотрити, усмотрити, з ничего, з раю; 2 особа однини тепер, часу дієслів завсіди кінчиться нашъ; рими: мірѣ — вѣрѣ, бывши — узрѣвши, вѣки — лики, раны — банѣ і т. инш. „Дѣйствіе на Рожд. Хр. “ ставить у звязок мотиви старозаповітні з різ двяними, як це ми бачили в розгляненій пієсі, — так зв. „Ростовскомъ дѣйствѣ”. Пієсу починає монолог Гріха: він каже про свою непереможну міць, що завдяки їй навіть „Ангелъ, иже нес имя свѣтящей Денницы”, — тоб-то Люципер, — „сверженъ в адскія темницы”, і Адам „вшелъ во тму от свѣта, выгнанъ з рая с Еввою”, а потім по всьому світові запанували „лесть”, „уби- тва “ , „всяка злоба и развраты в вѣрѣ”. Отже, автор „Дѣйствія на Рожд. Хр”. уживає тут рекомендований у теоретиків (Понтан та його учні й на слідувачі, — див. „Драма українська”, вип. II) спосіб викладати в промові однієї з дійових осіб те, що важко було виставити безпосередньо на сцені: європейські різдвяні драми починалися з того, що змальовували падіння янголів, гріхопадіння прабатьків, як джерело перворідного гріха, а наш дра матург, виводячи на сцену ту саму алегоричну постать — Гріх, — що висту пала, як ми бачили вище (див. стор. 32), і в польській різдвяній драмі, кінчає з цими мотивами в монолозі Гріха, обмежуючись у нім самими швид кими короткими натяками. Ми не знаємо польських різдвяних пієс, які-б мали на початку ці мотиви, але-ж такі обробки (мабуть, вони не збереглися, або про них ще не оголошено) треба, здається, припускати у поляків — з одного боку через те, що ці обробки були звичайні у сусідів-німців, а з другого — з огляду на те, що за польським посередництвом найпростіш могли дістатися на Вкраїну і далі на схід такі драми. Ява 2 „Дѣйствія на Рожд. Хр.” алегорично змальовує наслідки гріхо падіння: „Душу благодатную обстоятъ мертвецы”. Виступає особа, про яку ,(>2 Володями р I і є з а н о в теоретики казали: А п і гп а Ь с a t a ptiella gratiosa, in vultii velum transpa- rens, alata, in capite stella, vest? lucente; pro anima