Архів друкованих видань Всеукраїнської Академії НАУК, 1919-1931 рр.
Видання:
Наукові збірники ВУАН
Відділ:
Історико-філологічний відділ
Випуск №:
29, 2
Назва:
Місце фольклору в краєзнавстві
Автор:
Петров Віктор
Рік видання:
1926
Сторінок:
12
Мова видання:
Українська
Текст роспізнано:
ТАК
Дата завантаження:
22.12.2020
Опис:

Збірники наукових праць Всеукраїнської академії наук за 1919-1931 роки

Оригінал зберігається:
Національна історична бібліотека України

На весь екран

Знайшли помилку? Напишіть нам про це на пошту nibu.kyiv@ukr.net

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК Збірник Історично-Філологічного Відділу No 29, вип. 2 (Праці Етнографічної Комісії) МІСЦЕ ФОЛЬКЛОРУ В КРАЄЗНАВСТВІ У КИЇВІ З друкарні Української Академії Наук 1926 ВІКТОР ПЕТРОВ ,[398.-91] Дозволяється випустити в світ. Невідмінний Секретар Академії, акад. Аг. К pu мський . Київський Окрліт No 232. Друк. 2000 прим. Зам. No 2902. ,Місце фольклору в краєзнавстві. З питанням про місце фольклору в краєзнавчій роботі взагалі й краєзнавчій шкільній зокрема не все гаразд. Проти фольклору, збирання й дослідження усної народньої творчости найсуворіші догани висловлю ­ вано й найгостріші обвинувачення висовувано. Краєзнавству минулого часу та й теперішнього закидувано, що „в краєзнавстві головним чином історично-філологічний або-ж етнографічний напрямок панує, закидувано, що студій над природою, цим джерелом сил і багатств місцевого краю, не провадиться, а коли їх і роблять, то організовуються вони шляхом ака ­ демічним, неприступним і незрозумілим для місцевої людности “ 1 ) . Крає ­ знавчій праці в її етнографічних ухилах закидувано, що „її одірвано від дійсного життя, що вона на життьових потребах місцевого краю не ґрун ­ тується, не вивчає чергових болючих питань краевого життя, не пере ­ ходить до розвязання завдань поліпшення місцевого життя” 2 ). А звідсіля робили висновок, що за умов післяжовтневого життя так у галузі крає ­ знавства працювати взагалі не можна. І тому й відповідне гасло прого ­ лошується: — Геть „побут селян” та „світогляд і творчість”. Все це, як щось надто складне і, кінець-кінцем, як таке, що дуже мало дає в практичному житті, треба рішуче викинути. Щоб з ’ ясувати, оскільки ці закиди справедливі й мають рацію, слід зупинитись на питанні, що таке краєзнавство. Основа громадського життя — це трудова діяльність людей, а тому виробничі процеси й повинні лягти в основу краєзнавчої роботи. Краєзнавство — це Наукові досліди над продукційними виробничими силами певної території (села, району, округи), що здійснюється зусиллями мі ­ сцевої людности. З такого погляду краєзнавство можна визначити, як виробниче краєзнавство. Воно пристосовується до життя, до повсякденних практичних потреб. Звідсіля природньо повстає тверджен ­ ня, твердження про необхідність практичного ухилу в краєзнавстві 3 ). ‘) Б. В. Игнатьев, Краеведение и школа. Библиотека школьного работника, Вид-во „Новая Москва”. 1926, ст. 5. а ) ibid. а ) Докладніше див. в нашій статті: „Сучасні завдання краєзнавства й етнографії” Життя і Революція ч. І — II, 1925 р., ст. 86 — 90. ,2 Пропаганду виробничого ухилу в краєзнавстві проваджено свого часу за рахунок фольклору. Щоб довести важливість і потребу вивчати продук- ційні сили, дискредитували фольклористику. Тепер, коли питання про необхідність практичного, виробничого підходу до краєзнавчих проблем вирішено остаточно, можна значно спокійніше підійти до питання про місце, що належить фольклорові при вивченні продукційних сил та ви ­ робничих відносин. Для цього розгляньмо докладно пораду, що в їй негативне відношення до фольклору відбилось: — Досліджуйте, казали, працю сільради, землеустрій, кооперацію, нарсуд, ролю комсомола, то-що. Все це матиме значно більше значіння, аніж збирання приказок і частушок 1 ) . В цих порадах почувається повна нез ’ ясованість як того, що є за пред ­ мет фольклорного досліду, так і того, оскільки методи фольклорних записів можуть бути придатні чи непридатні для виробничого краєзнав ­ ства. Тимчасом треба завсіди мати на увазі те, що виучувати працю сільради, землеустрій, кооператив, комсомол і т. и., і т. и., можна або-ж „фольклорно”, через фольклор, використовуючи властиву фольклорові техніку, або-ж „по-за фольклором”, уживаючи різних инших спеціяльних метод праці. Візьмімо, приміром, досліди над працею сільради. Тут можна взяти матеріял архівний і офіційний, ознайомитись із справами сільради, з протоколами, з схемою відділів, з сферою прав і обов ’ язків, з взаємо ­ відносинами з РВК ’ ом і т. и.; за матеріял правитиме інформація, обіжник, інструкція й протокол. При тому списано все це буде мертвою й умов ­ ною мовою канцелярії, різними „позаяками” й „з огляду”, усталеними підхідками протокольного викладу, з його схемами розграфленого паперу: слухали — ухвалили… Але можна цим не обмежитись, а списати живих людей, автобіографію голови сільради, оповідання й спомини про колиш ­ ніх голів сільради, про боротьбу незаможників з куркулями, спомини про колишню харчрозкладку й думки за харчподаток на цей рік, запи ­ сати на засіданні сільради промови найколоритніші й найяскравіші. Спи ­ сати це живою мовою живих розмов, записавши гостре слово й окремий вираз, приказку чи оповідання, розказане як приклад і дотепний довід з того чи иншого приводу сільського громадського життя, взагалі дати живе й жваве фольклорне оповідання. Виучуючи соціяльно-економічні процеси, треба на увазі мати не тільки методу цифр та підрахунків, але й факт, слово, людину. Все залежатиме від доцільности й потріб- ности тої чи иншої підхідки викладу. В деяких випадках техніка протоколу при краєзнавчих студіях не тільки не принесе жадної користи, а, навпаки, заважатиме в праці. В багатьох випадках дослідник повинен бути не людиною канцелярії й статистиком, а фольклористом, що бере життя в його творчому вияві. Частушка скаже иноді значно більше од загальних, протокольних слів з їх загальним значінням. 1 ) Див. Методические письма. Науч.-пед. секция ГУС ’ а. Письмо 2-е. Наша волость. М. Изд. „Работник Просвещения “ . 1924. ,з За джерело негативного відношення до фольклору була нез ’ ясова ­ ність для широких кіл того, що все, кожне явище господарчого й ви ­ робничого життя, коли його виучують у процесі життьових стосунків так, як воно відбилось у творчій уяві й висловилося в усному оповіданні се ­ лянина чи робітника, може стати за предмет фольклорних записів. Опові ­ дання з соці я льним і економічним, виробничим змістом являють такий самий законний і необхідний відділ фольклору, як і побутові та фантастичні казки й оповідання. В кожному, навіть давньому, збірникові фольклорних матері я лів, візьмім от хоча-б Грінченків, знайдемо низку оповідань і переказів про панщину, кріпацтво, наймитів, господарів, про соці я льну ворожнечу багатих і бідних. Фольклор — це не тільки казка про відьму та пісня про козака й дівчину, ба й оповідання про те, як у дядька Семена „деники “ коня забрали, про те, як у голодні роки по сіль їздили, про боротьбу з самогоном, події підчас революції, про місцевого агро ­ нома, лікаря чи міліціонера… Візьміть те текстуально-записане опові ­ дання Семена Приходька, що ми нижче друкуємо. В цьому оповіданні відбилась історія „денікінщини “ , певна сторінка з соціяльного життя України за часів революції. І заразом — це чудов и й зразок цікавого фольк ­ лорного запису. У Семена Приходька, людини одного оповідання, не- професіонала оповідача, його оповідання лишилось оповіданням „роз ­ мовної мови “ ; у инших сільських оповідачів, оповідачів з фаху, профе ­ сіоналів, спомини про революцію набувають уже певних специфічно-літе ­ ратурних форм, форм новели з усіма особливостями, що відзначають стиль цього літературного жанру. Переходимо до питання, чого важать „переживання” в краєзнавчій праці. Нам скажуть: „Гаразд! Ми згодні, що фольклор вивчає й повинен вивчати життя, що фольклорними спостереженнями можна охопити най- гостріші питання сучасности, що з фольклору може бути одна з найжи- віших, найдинамічніших і найпродукційніших метод у краєзнавстві, оскільки фольклор має за предмет свій сучасне життя в його творчому виявленні. Але, — скажуть, — як бути з переказами про мерців, упирів, вов ­ кулаків, відьом, обаясників, перелесників, мавок, із закрутками, прикме ­ тами, замовами? Навіщо збирати оті обжинкові пісні, гаївки, весільні, петрівки? Яка питома вага колискових пісень? Навіщо всенька ця магія й мітологія, всенька ця нісенітниця диких і темних забобонів?” Коли-б хоч найменшою мірою закиди проти дослідів над оцими фольклорними первісними переживаннями мали рацію, то треба було-б не поширювати, а викинути книжки Кунова, Ліперта, Ельдермана, Мюлер- Лієра й викреслити в збірках творів ті томи, що їх у Плеханова, Ен ­ ґ ельса, Кавтського, Лафарга присвячено питанням первісної культури, культури безкультурних народів, питанням, звідки взялися міти і почат ­ кові вірування, що й досі зберегаються в житті. І. Степанов у своїй передмові до книжки Кунова каже про необхід ­ ність пізнавального перемагання релігії. „Одкривши її коріння, ми ,4 тим з ’ ясуємо умови, що при них у неї не буде жадного ґрунту. Релігій ­ ні уяви, каже Степанов, гублять всю владу, як тільки розкрити, що в основі сучасної релігії лежить світогляд дикунів. Звідсіля виникає по ­ треба як-найуважнішого виучування мітологічного світогляду. Дослідник підкреслює значіння пізнавального перемагання приватної власности взагалі, а разом з тим і капіталістичної власности. Власність пере ­ магається, коли з ’ ясовується історична обумовленість походження й роз ­ витку власности, себ-то, коли з ’ ясовується, що капіталістична власність у процесі історичної еволюції виникла, а тому в процесі дальшого руху й зникне. — В порівнянні з пізнавальним перемаганням власности пізнавальне перемагання релігії, коли підкреслюється подібна історична обумовленість тих чи инших релігійних форм, має ще більшу вагу. Студії первісного світогляду робляться актуальним питанням наших днів ’ )• Плеханов, що дуже велику увагу звертав на питання мітології, в одній із своїх розвідок, де він докладно зупиняється на магічних замо ­ вах, на чарах, на вірі в злих духів, в перевертнів, спеціяльно досліджує питання про походження первісних анімістичних вірувань (віри в духів). Зазначивши, що первісний анімізм це втілення сути спіритуалістичної філософії в її протилежності філософії матерія лістичній, Плеханов каже: „вивчення анімізму подвійну нам послугу зробить: воно не тільки сприя ­ тиме з ’ ясуванню наших понять про первісні міти, але разом з тим роз ­ криє нам суть спіритуалістичної філософії. А тим ніяк не можна нехту ­ вати, кол и багато хто змагається воскресити філософський спіритуалізм 2 ) “ . Краєзнавча праця це синтетична праця. Вона — всебічне вивчення су ­ часного життя. При краєзнавчому підході до досліду природа, економіка, техніка, промисловість, людина, як творча сила, народній побут, — все це досліджується в реальній комплексній звязаності цих життьових явищ. При краєзнавчому підході ми не одриваємо питань техніки від пи ­ тань побутових, побутових від економічних, питань фольклору від пи ­ тань соціяльних. Фольклор комплексно звязано з виробничими процесами і тому виривати фольклор з виробничого процесу значило-б нищити цільність комплексу даних життьових явищ. Виучуючи, приміром, жнива, як суцільний комплекс явищ, звязаний певним виробничим процесом, ми жадного права не маємо відокремлю ­ вати й одкидати пережитки примітивної культури, давніх первісних зви ­ чаїв, як щось побічне й цілком ніби-то зайве. Коли школа чи краєзнавчий або-ж сільсько-господарчий гурток при хаті-читальні береться студіювати комплекс: жнива, в ці студії обов ’ язково треба ввести окрім спостере ­ жень над „технікою та економікою жнив “ , суто-виробничими елементами, ще й спеціяльні спостереження над обрядами підчас жнив (обряди а остан ­ нім снопом — дід, спасова, ілліна борода). Ці спостереження дадуть мож ­ ливість з ’ ясувати виробничу, практичну природу мітологічних і магічних звичаїв, продукційно-господарчі мети обрядів. 1 ) Див. Генрих Кунов. Возникновение и происхождение религии. Перевод и преди ­ словие И. Степанова. М. 1919. 2 ) Г. В. Плеханов. Статьи о религии. Гос. Изд. Украины 1923, Киев. ст. 12. ,— 5 — З російських дослідників Є. В. Анічков у своїй розвідці „Весенняя обрядовая песня “ (ч. I — II, 1903 — 1905) висовує думку, що „вивчати обря ­ довий ужиток і звязані з ним гри, забавки та пісні треба, безперечно, виходячи з побутових відносин”. Найбільш послідовний що-до цього був Ю. Ліперт 1 ). Ледві, каже В. Рожіцин в передмові до Ліпертової книжки, чи треба підкреслювати величезне значіння Ліпертового засобу вивчати свята в безпосередній та найміцнішій залежності від економічних відно ­ син і в звязку з господарчим побутом. Первісні побутові основи свят затьмарено пізнішими нашаруваннями, і наука тільки з великими трудно ­ щами має можливість з ’ ясувати економічні їх джерела. На прикладі книжки Ю. Ліперта, каже Рожіцин, ми можемо уявити, яка важка ця праця, як обережно доводиться розплутувати питання, щоб розкрити справжню природу народніх свят. Цю працю ще не закінчено і, на нашу думку, тільки колективні досліди, до яких буде притягнуто найширші кола працівників, зможуть дати відповідні матеріяли для дальших по ­ дібних студій. Карл Бюхер в своїй розвідці „Робота й ритм” досліджує питання про звязок трудових пісень з роботою, з матеріяльно-виробничим жит ­ тям. На його думку, ритм пісні будується на ритмі роботи, а слова пісні вироблюються з тих трудових звуків, що мимоволі вириваються при цій роботі. Ритм, згідно з Бюхеровою теорією, розвинувся вкупі й одночасно з роботою як такий чинник, що її організовує. Правда, з теорії Бюхе- рової не є остаточний факт науки й вона викликає багато заперечень, але тим важливіш було-б зробити низку відповідних дослідів. Треба було-б записати пісні, що малюють виробничі процеси, зібрати пісні, що їх співають підчас роботи і при тім з ’ ясувати, чи дійсно є такі пісні, що співають підчас роботи й ритм співу в них відбиває ритм роботи. За найпевніший зразок правлять пісні колискові, що в них ритм співу від ­ повідає ритмічним хитанням колйски. Вказують також на „Дубинушку “ , як на типову, хоча, мабуть, і штучного не-народнього походження пісню, де ритм є за засіб організації праці. Як це не парадоксальне на перший погляд здається, але студії ритму трудових пісень, починаючи від колискових, великого економічного значіння набувають. І тепер, коли в нашій Спілці особливу увагу звер ­ тають на наукову організацію праці, треба, щоб осередки НОП ’ у зупи ­ нились на з ’ ясуванні ролі ритму для організації праці. Карл Бюхер у своїй книзі наводить повідомлення з Leipz. Tageblatt від 5-VI-1908 про те, що перший практичний досвід в цьому напрямкові було зроблено в Канайоларі, штаті Нью-Йорк. Введені на заводах оркестри, щоб рит ­ мом музики керувати працею, ритмічно організовувати працю, в години, коли грала музика, збільшували кількість проробленої роботи мало не на 4 0% порівнюючи до звичайної продуктивности праці 2 ). 1 ) Юлий Липперт. Экономические основы христианских п р а з дников. Гос. И з д. Москва. 1925. 2 ) К. Бюхер. Работа и ритм. Москва 1923. стор. 185. ,— 6 Ми досить навели прикладів, щоб довести, як потрібно, виучуючи виробничі процеси, дбати одночасно також і про фольклорні досліди, що в инпіих випадках певне практично-продукційне значіння мають. Збирати місцевий фольклорний матеріял тим потрібніш, що наші дослідники, не маючи в своєму розпорядженні місцевих матеріялів, звертаються в своїх розвідках до фольклору негритосів з Андаманських островів чи ескімосів з Гудзонової затоки, як це робить Плеханов та инші. Коли Бухарін з ’ ясовує твердження, що мистецтво розвивається в залежності від економічного ладу та рівня техніки, він ілюструє це твердження прикладами, посилаючись на мистецькі примітиви бушменів та індійців, дарма що подібний ілюстративний матеріял він був-би знай ­ шов і в наших селян. Ось, напр., цілком, можна сказати, первісне: „Коло Ленінграду за 150 верстов од нього, в Тихвінському повіті ще існують прихильники поганського культу. В лісовій частині повіту вклоняються ідолові, Ми ­ колі на колесах’, приносячи йому як офіру кров зарізаних тварин” ‘). Як було-б корисно, коли-б у бібліотеках Тихвінської політосвіти замість книжок про криваві офіри невідомих полінезійців були книжки про ві ­ рування й побут місцевих тихвінських селян. Коли П. Лафарг, щоб з ’ я ­ сувати західньо-европейському робітникові, як ідея душі повстала й як вона змінювалася в залежності від змін у громадських відносинах, описує похоронні звичаї давніх греків або-ж наводить міт про те, що Атена- Палада обертається на птаха, або-ж коли Ю. Ліперт для німецького селянина оповідає про звичаї на Зелені Святки та Великдень у Долішній Саксонії, Богемії та Швабії, щоб пояснити германський святковий на ­ родній календар з економічного погляду, — то це цілком зрозуміло й до ­ цільно. Треба, щоб і наші популяризатори й дослідники (І. Степанов, В. Рожіцин, Н. Рум ’ янцев, М. Рейснер, Третьяков та инші) оперували не матеріялом, зібраним у муринів із Замбезі, та уривками, приблизно ро ­ зібраних клинописних текстів Вавилону чи гієрогліфів, знайдених у Тебах, та тим, що наплутав був Геродот 2000 років тому, одвідавши скитів. Треба, щоб вони користувалися, за прикладом того-ж-таки Ю. Ліперта, місцевим фольклором, місцевим краєзнавчим матеріял о м. Перед краєзнавчими гуртками лежить обов ’ язок — дати нашим дослідникам відповідний фольклорний матеріял! Місцевий краєзнавчий матеріял, досліди над місцевим фольклором мають лягти в основу позашкільної політосвітньої роботи різних гуртків при хатах-читальнях, сельбудах, робітничих клубах. Т. Дзерва цілком слушно писав у часописі „Ком. Просв.” (1923, No 6): „Краєзнавчий ма­ теріял надзвичайну вагу має як ілюстративний: ним можна ілюструвати й окремі теоретичні тези діялектичного матеріялізму і розвиток госпо ­ дарчих форм, історію релігії, революційних рухів та инше”. („Еще о краеведении и его организации в совпартшколах”). Тільки праця над 1 ) „Известия “ . 17 VII 1294. ,7 місцевим конкретним життьовим матеріялом, а не абстрактно-книжковим, призвичаїть членів гуртків доцільно провадити масову працю. Вивчення оточення дасть значно більш, аніж вивчення бушменів та асирійців. Переходимо до питання про місце фольклору в шкільній краєзнавчій праці. Як добре всім відомо, роботу трудової школи, за новими програ ­ мами ГУС ’ а, мається доповнювати локальним, місцевим матеріялом. Трудова школа — це школа життя, вона вивчає те, що її оточує, і тому вона потрібує конкретного матеріялу. Звязок із місцевим господарчим та куль ­ турним життям штовхає школу взяти діяльну участь у краєзнавчій роботі. Коли школа схиляється на загально-світовий маштаб, — пише один із пе- дагогів-краєзнавців, — вона губить краєве призначення — мету й розум нової школи. На вчителі сільської школи лежить дуже відповідальне завдання — зрозуміти краєзнавчий рух, ясно розібратись у складних питаннях шкіль ­ ного краєзнавства. Треба щоб вчитель був краєзнавець. Треба ґрунтовно вивчити місцевий край, навчитись бачити, що діється навколо його. Не розуміючи життя свого оточення, вчитель не може викла ­ дати в новій школі (А. И. Дзенс-Литовский. Краеведение в сельской школе. „Новая школа в деревне”. Збірник. Ленінград. 1924). Очевидячки, в даному разі школі доводиться шукати допомоги в наукового краєзнавства, здійсняти й підтримувати або-ж самому вчите ­ леві або-ж через учнів постійний контакт з відповідними науково-крає ­ знавчими інституціями і взаємно використовувати обопільний свій досвід, працю й матеріяли 1 ) . Вчитель і сільська школа можуть у великій стати пригоді для науки, збираючи фольклорні відомості, що в повсякденному житті діти завсіди приносять до школи. „Школа за таких умов обертаєть ­ ся в наукову лабораторію для вивчення місцевого краю. Ми, — пише 1. Богданов, — підкреслюємо наукову ролю школи, бо ця праця її матиме ті прикмети, що властиві й науковій роботі: вона спостере- гатиме, досліджуватиме ці спостереження й аналізуватиме їх… Через те, що школа не зробить яких-небудь, можливо, нових спостережень, а тільки доповнить те, що існує, наукова цінність роботи не зменшиться, бо ро ­ бота в школі буде наукова своїми методами… Діти — невтомні збирачі. І скеровані вмілою рукою вони складуть величезну армію дослідників, що, користуючись їхньою працею, ми зможемо провадити вивчення природи, господарства, побуту в таких глибинних нетрях, що взагалі мало при ­ ступні масовому спостереженню 2 ). Розуміється, краєзнавча робота в школі має свої дидактичні особ ­ ливості й свої суто-педагогічні цілі, але те спостереження, що його зроблено точно над явищем живого життя, запис пісні чи оповідання, малюнок, нехай поганий і неохайний, але з дійсного предмета, діяграма 1 ) „Корреспондирование школы под руководством учителя в местное краеведческое об ’ единение надо признать обязательным; если что добыто школой путем изучения своего края, это надо делать общим достоянием “ (Игнатьев, о. с. ст. 47). 2 ) И. Богданов. Новые школьные программы и краеведение. Цитуємо за збірни ­ ком: „Вопросы краеведения в школе”. Ленінград. 1925. ст. 160. ,8 статистичних відомостей, нехай неповних, але зібраних зусиллями самих учнів, — все це матиме також той чи инший науковий інтерес. Хатки з картону й сніг із вати непотрібні як д ля науки, так і для трудової, краєзнавчої школи. Те, що не можна використати для наукової мети з шкільної практики, те геть можна викинути й із школи. Бо це зна ­ чить одне — даний запис, малюнок чи модель жадного не мають відно ­ шення до місцевого життя. Цей малюнок чи модель фальшивий, вига ­ даний, неправдивий. Це значить — школа ухилилась у: картон, вату, різно ­ кольоровий папір і викреслені тушшю на підставі книжок діяграми. Дбати треба не про мистецький вигляд шкільних вправ, збірок, колекцій, а про те, щоб вони відповідали місцевій реальній дійсності. Науковою цінністю перевіряйте педагогічну цінність своєї шкільної праці. Що може й повинен дати учень? — Спостереження!.. Тому спосте ­ реження й запис оцих спостережень і повинні лягти в основу шкільної праці. Краєзнавство не географія в давньому розумінні цього слова. Воно не предмет, а метода чи принцип організації місцевого матеріялу. Запровадити до шкільної практики краєзнавчу методу дослідження, фольклорні підхідки запису — це значить поставити учнів у становище дослідників і поставити шкільне навчання на справжній науковий ґрунт. Для початкових груп (І — IV) обсяг краєзнавчого матеріялу визначається принципом комплексної будови програми. Краєзнавчий комплекс стає за основну підхідку в початковій освіті. Працюючи над кожним комплексом, треба звертати увагу на обов ’ язкове збирання відповідного фольклорного матеріялу. Працюючи над виробничими комплексами (сівба, жнива, косо ­ виця) невідмінно треба як-найуважніше ставитись до збирання фольклору, звязаного з комплексом. При суспільствознавчих комплексах спомини й оповідання про кріпацтво, поміщиків, аграрний рух, 1905 рік, часи ре ­ волюції, оповідання з соціяльним змістом (про наймитів, панів), взагалі місцевий матеріял, тільки він і може бути за єдиний вихідний пункт. Прир дничі комплекси дадуть словничок місцевих назв рослин, тварин, дерев, народні перекази про явища природи (блискавка, дощ, сніг), низку народніх метеорологічних прикмет, то-що. Найлегше збирати з учнями пісні: пісні мають сталий текст, їх пам ’ ятає кожен учень. Отже тему: „Запишіть пісні, що знаєте” і другу: „Зберіть пісні” (з указівкою на певну ділянку, яких саме пісень), треба вважати за найлегші. Далі підуть теми: „Запишіть загадки”, „Збе ­ ріть приказки й прислів ’ я”. За тему описову буде: „Дитяча праця, гри й забавки в нашій місцевості “ . Важче запйсатиказку, та й тут не тре ­ ба зупинятись, коли записи вийдуть спочатку недоладні. Матеріяли про народній календар і звязані з святами обряди, звичаї, віру ­ вання можна зібрати, даючи тему: „Як я провів учорашній день” і звертаючи увагу учнів на певний обрядовий момент. Тема „Як я слабував і як мене лікували” дасть матеріял із народньої медицини. „День нашої родини”, „Як я був на весіллі, хрестині, похороні”, бо ­ ротьба старого й нового побуту, давнього й молодого покоління, різне ,— 9 — відношення до окремих явищ різних соціальних груп, — усе це даватиме що-найрізноманітніший матеріял для цікавих і цінних шкільних спосте ­ режень та фольклорних записів. Яку величезну фольклорну* працю що-року робиться в школах — і все це гине, викидається, палиться. Скільки в роки 1917 — 22-й писали учні творів: „Як провели ми літо “ , „Що було вчора в селі “ ! Де все це? Де каракулями, незграбними літерами, чорнилом із бузини чи хімічним олівцем на клаптиках якогось архівного паперу описане життя револю ­ ційного села, процес класового розшарування й соціальної боротьби, історія харчрозкладки, оповідання про зміну влад, про гроші, міняйлів і спекулянтів („Як ми ходили на базар”, „Як батько їздили по сіль”), воєнні події в околицях села, самосуди, бандитизм і його знищення, про початок мирного господарчого будівництва? Все це загинуло, а новий матеріял останнього року гине, бо ніхто з учителів не певен, що це якусь має наукову цінність. Треба, щоб по школах у вчителів виробилась звичка: вправу на дану фольклорну тему зроблено — зібрати праці й, не виправляючи, одіслати на адресу Етнографічної Комісії. Це тим легше, що, на підставі декрету, листи й матері я ли до Етнографічної Ко ­ місії Укр. Академії Наук (Київ, вул. Короленка 54) пересилається без ­ платно. Можна обрати спеці я льно учнів, щоб вони листувалися з Академією Наук. Хоч-би яким незначним і невдалим здавалось те, що записали учні, воно певну наукову цінність має. Для науки не існує значного й незначного, мистецького й немистецького, відомого й невідомого. Наука не знає такого розподілу. Для науки все цікаво, все потрібно. Для турботи: ,,Ну й кому то треба і кому цікаво?” не може бути місця. Хай у записах, зроблених школярами, нема нічого нового і, на перший погляд, цікавого, хай записано таке, що всі знають і скрізь знають, але й такий неновий матеріял потрібний для вивчення території поширення даного твору і для складання відповідних фольклорних мап. Окрім того, запис відомого матеріялу, загально-поширеного (якого-небудь хрестоматійно-відомого оповідання чи пісні, що з школи пішла) цікавий своїми варіянтами. Кожен твір живе в своїх варіянтах; істо ­ рія твору — це історія його варіянтів. Нового й невідомого, вза ­ галі, не знайти. Дід Нестір на Переяславщині оповідатиме каз ­ ку про литвинів, яким поле, засіяне льоном, здалось морем, і вони, поскидавши штани, перебрели це море. Але ви тотожній переказ про ­ читаєте в оповіданні Павла Діякона про військо герулів, що, розбите лонгобардами, було таким жахом охоплене, що льон на полі прийняло за море. Не турбуйтесь, що члени краєзнавчого гуртка чи школярі або-ж лікнепівці не записали нового і особливо не шукайте чогось цікавого, поетичного та мистецького. Змагання шукати чогось надзвичайного — ворог збирача фольклору. Коли керуватиметесь подібним правилом, ви не дасте для науки нічого цінного. Для науки немає, повторюю, ціка ­ вого й нецікавого, мистецького й немистецького, значного й дрібного. ,- 10 – І, нарешті, остання увага. Спеці я льно на адресу тих, що хитаються: „Як-же-ж його посилати, коли воно писано малописьменними, та нео ­ хайно, та на клаптиках. Ніяково! “ … Ото й добре! В жаднім разі не можна виправляти граматичних помилок і переписувати. В граматич ­ них помилках, зроблених малописьменними, відбиваються діялектологічні особливості місцевої говірки. Малописьменні, що не засвоїли ще грама ­ тичних правил, пишуть як чують, фонетично. А тому записи мало ­ письменних треба надсилати в невиправленому вигляді. Збираючи фольклорний матеріял, треба дотримуватись одного: давати точний достотний запис і під кожним записом зазначати, коли й ким та від кого (село, округа, ім ’ я, прізвище, вік, освіта — письменний чи ні) зроблено даний запис. Постійний і сталий звязок з науковими інституціями дасть можли ­ вість об ’ єднати дослідчу працю широких мас з дослідною працею цих інституцій. Краєзнавча праця це-ж і є переважно масова колективна праця. В звязку з масами — запорука її успіху.