Архів друкованих видань Всеукраїнської Академії НАУК, 1919-1931 рр.
Видання:
Наукові збірники ВУАН
Відділ:
Історико-філологічний відділ
Випуск №:
19, вип. II
Назва:
Нові знадоби для життєпису Степана Руданського
Автор:
Кримський Агатангел, Левченко Микола
Рік видання:
1929
Сторінок:
92
Мова видання:
Українська
Текст роспізнано:
ТАК
Дата завантаження:
24.12.2020
Опис:

Збірники наукових праць Всеукраїнської академії наук за 1919-1931 роки

Оригінал зберігається:
Національна історична бібліотека України

На весь екран

Знайшли помилку? Напишіть нам про це на пошту nibu.kyiv@ukr.net

ЗБІРНИК ІСТОРИЧНО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК No 19, ВИП. II. ФІЛОЛОГІЧНА КАТЕДРА під керуванням акад. А. Е. КРИМСЬКОГО Акад. Аг. КРИМСЬКИЙ та Мик. ЛЕВЧЕНКО НОВІ ЗНАДОБИ ДЛЯ ЖИТТЄПИСУ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО. п омини та матеріяли, що їх опублікували 1925-1929 рр. в „Записках Іст.-Філол. Відділу “ Герасименко, П. Горянський, М. Левченко, Е. Оксман, В. Отамановський, М. Хращевський та С. Якимович У Київі — 1929 ,ЗБІРНИК ІСТОРИЧНО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК No 19, вип. II. ФІЛОЛОГІЧНА КАТЕДРА під керуванням акад. А. Е. КРИМСЬКОГО Акад. Аг. КРИМСЬКИЙ та Мик. ЛЕВЧЕНКО НОВІ ЗНАДОБИ ДЛЯ ЖИТТЄПИСУ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО Спомини та матеріяли, що їх опублікували 1925-1929 рр. в „Записках Іст.-Філолог. Відділу “ В. Герасименко, П. Горянський, М. Левченко, Е. Оксман, В. Ота- мановський, М. Хращевський та С. Якимович. У КИЇВІ З друкарні Всеукраїнської Академії Наук 1929 ,Бібліографічний опис цього видання вмі ­ щено в „Літопису Українського Друку “ , „Карт ­ ковому Репертуарі” та инших покажчиках Української Книжкової Палати. Дозволявться випустити в світ. За Неодмінного Секретаря Академії Наук, акад. Ів. Шмальгавзен. Київський Окрліт No 232, 1929. Друковано 750 прим. Зам. No 568. ,ПЕРЕДМОВА. 1926-го року ми видали в світ всезбірку „Знадоби для життєпису Сте ­ пана Руданського”. Незабаром після того до редакції „Записок Історично- Філологічного Відділу” понадходило чимало нового фактичного матеріялу про поетове життя, а окрім того М. 3. Левченко, дбайливо впорядковуючи мій архів, повидобував з нього все те, що було в мене призбирано про Ст. Руданського уже здавна. Маючи в руках усі оті новоздобуті знадоби, ми їх потроху публікували в „Записках” 1926-1929 рр., намагаючися, наскільки це можна було, публікувати їх не хаотично ‘й безсистемно, ба в певному порядку, в певній хронологічній послідовності. З „Записок” ро ­ били ми відбитки, і тепер, коли тих відбиток назбиралося на цілу книжку, ми їх брошуруємо і випускаємо в світ під спільним заголовком: „Нові знадоби”. Можемо втішно сконстатувати, що, не вважаючи на великі технічно- друкарські труднощі, матеріял перед-ялтинської доби поетового життя і матеріял доби ялтинської розподілився в нашій новій збірці, будь-як- будь, таки не мішма, а в двох цілком окремих групах. Але заразом ясна річ, що поодинокі статті і в тій і в тій групі все-ж не змогли розмісти ­ тися в такім суворо-систематичнім порядкові, який був-би цілком бажа ­ ний. І читач, знаючи історію, як повстала ця книжка, мусить примири ­ тися з не зовсім добрим детальним розпорядком статей і дивитися на це вибачливим оком. Повинен буде він простити нам і деякі інші дрібніші друкарські вади 1 ). — Дві статті, що наспіли до нас уже на-прикінці, ми містимо як „додаток”. Найважливішою частиною поданого тут матеріялу являються доку ­ ментальні фактичні дані, витягнуті з офіційних записів, із поетових паперів, та власноручні поетові листи, поетові статті та замітки. Часом ці документи бувають дуже сухі, але за те вони точні й певні. *) Приміром на стор. 40-41 читач побачить, що кінець статті не тісно-безпосе ­ редньо дотуляється до попередньої частини тієї самої статті, ба одділяється порожньою лакуною в декілька рядків. Це сталося тому, що сторінка 40-а — то кінець відбитки з однієї книжки „Записок”, а сторінка 41-а — початок відбитки уже з другої книжки. ,IV Передмова Не такі сухі — спомини тих людей, котрі знали Руданського, або чули про нього. Тут оповідання йде жвавіш; та за те в них може тра ­ питися одна-друга неточність або таки й чимало неточностей. Найбільше викликають довіри до себе ті спомини, що були записані в перших роках XX в., літ якихсь трицятеро після Руданського смерти, коли жива пам ’ ять про нього ще не дуже стерлася. Тільки ж звичайно, що неточності, наприклад у хронологічних датах, доводиться констатувати і в них. Значно більше сумнівів викликають спомини, записані в 1920-их рр. од семидесятилітньої братової Руданського, що й поета знала вона не надто довго, та й стареча пам ’ ять її про давні роки дуже ослабла. Тільки ж, як і на сторінці 47-ій, я вважаю за потрібне піднести тут, що з о в с і м, до краю, одкидати й одкидати спомини С. X. Руданської аж ніяк не слід. Те саме треба сказати про записи од племінниць Руданського, які ніколи свого дядька не бачили й не знали (вони бо й на світ породилися вже після його смерти), але дещо колись про нього чули чи то од своїх бать ­ ків, чи од знайомих. Ми виряжали людей і до рідного поетового села Хомутинець, щоб вони спробували й там записати якусь пам ’ ять про Руданського. На жаль, ми повинні сконстатувати, що всі привезені записи, пороблені від тепе ­ рішньої хомутинецької людности, не мають ані найменшої наукової ваги. Людей, які особисто були б знали Руданського, або щось про нього чули од сучасників його, в Хомутинцях уже нема; — всі записи, привезені те ­ пер ізвідти, то видющий результат друкованої біографії Руданського. Здебільша й переказано її дословнісінько за друкованим текстом. Публі ­ кувати такий матеріал, живовидячки, не варто. Акад. А. Е. Кримський. М. 3. Левченко, науковий секретар Філологічної Катедри. ,МИКОЛА ЛЕВЧЕНКО. I. Спомини про С. В. Руданського, записані 1906 р. Розшукуючи матеріалів для життєпису С. В. Руданського, проф. А. Е. Кримський весною 1906 р., як їхав з Москви на Вкраїну через Київ, переглянув в редакції новозаснованої (після 1905 р.) української газети „Громадська Думка” спис подільських передплатників. На підставі деяких своїх міркувань та ще порад од співробітника „Громадської Думки” по ­ доляка М. С. Синицького, вибрав він скількись адрес таких передплат ­ ників з Вінницького та сусіднього Літинського та Балтського повітів, котрі, на його думку, могли-б призбирати для нього певні відомості про Ру ­ данського, а може й про недруковані ще поетові писання. Вдавшися до намічених адресатів, він і справді поздобував од них відповіді, переважно одначе загального характеру, що — мовляв — тепер (себ-то 1906 р.) уже не ­ легко щось знайти. Але були відповіді й цікавіші. Листування двох таких адресатів я тут і публікую. Один — то був о. Микола Володимирович Сімашкевич із села Те- ліжинці з-під Старої Синяви (Літ. пов.). Дядько цього о. Мик. Сімашке- вича — Митрофан Васильович С і м аш к е в и ч — був дуже, як на ті часи, освічена людина (скінчив курс Духовної Академії) і добився високої ду ­ ховної кар ’ єри: попереду ректорував у Кам ’ янець-Подільській Семінарії, де колись учився Ст. Вас. Суданський, потім був вікарним епіскопом у Казан, єпархії. За молодих своїх років він грав видатну ролю у свідомих українських колах на Поділлі, перебував у зносинах із київською україн ­ ською громадою, а після смерти Ст. Руданського здобув од поетових ро ­ дичів і передав киянам автографічні збірки писань Руданського; бо була думка, що вони в Київі швидко підуть у друк. Та так не сталося, і Ми ­ трофану Сімашкевичеві довелося зазнати чимало прикростів од поетових родичів (характерний лист про це, Олександра Руданського, я тут теж опублікую). Як відомо, світ побачили ті рукописи здебільша аж двацятьма роками пізніш (коли не лічити, прим., коротенького видання „Співомовок”, що надрукувала р. 1880-го Олена Пчілка). Другий адресат, що не тільки дав цікаву відповідь, але до того ще прислав деяку поетову писану спадщину — то був свояк Руданських, протоєрей Василь Григорович Боржковський з містечка Мізякова (Війн. пов.). Син о. Вас. Боржковського одружився з дочкою о. Ст. Вас. Ко- марницького, жонатого з рідною поетовою сестрою, і тому Вас. Боржков- ському зовсім легко було взяти у свата і переслати до проф. А. Е. Крим- Рудапський. І ,2 Микола Левченко ського те невеличке поетове шпаргалля, яке у С. В. Комарницького переховувалося. Там був і дорогоцінний для поетового життєпису уривок із його щоденника, де він, 1 вересня 1861 року, прощається з Петербур ­ гом, що дав йому вищу освіту, та з петербурзькими приятелями та з своєю коханою С., яка щирою любов ’ ю очевидячки дала поетові спромогу не пи ­ сати більше елегійних віршів „Повій вітре на Вкраїну, де покинув я дів ­ чину”. Натомість писав він вірші вже до неї, до своєї любої С. Решта поетових паперів — то вже з ялтинського періоду, і обмальо ­ вують вони Руданського як громадського діяча й як сердечну людину. По цій короткій передмові публікую листи і о. Мик. Сімашкевича і о. Вас. Боржковського, що переховуються в архіві акад. А. Е. Кримського. Од правопису оригіналів не відступаю. Приміром, коли один раз надру ­ ковано „Поділля”, а другий раз „Поділя”, то це значить, що так і в листі написано. Те само треба зазначити і про тверді знаки, які, хоч не часто, але бувають написані серед загально-безйорової ортографії, або навпаки. І. Листи до проф. А. Е. Кримського од Миколи Володимиро ­ вича Сімашкевича. (1906). а) Перший од о. Мик. Сімашкевича лист, заадресований на Звиного- родку (18/V 1906) — то візитова картка, що в ній замість підпису припа ­ дає друковане візитове імення та прізвище, — звісно, по російськи: Високошановний панъ Профессоръ! Вибачайти, що довго мовчу. Письмо Ваше одібравъ на пошті въ таку минуту свого житя, котра довго и гірько чуется въ сердці. Цю карточку посилаю для того, щоб забезпечити Васъ і дати Вам знати — що отвічу, тілько трохи згодивши. Про Ст. В-ча Рудань- ского знаю мало; но те, що знаю — як збиру до купи, напишу. Мій батько навіть бачивъ поэта живим, як той скінчивъ Семинарію; но це було давно, і здибаня було коротке. Прошу ще раз вибачити міні за те, що я довго мовчавъ на Ваше шановне письмо. — 3 щирим серцем и великою пошановою зостаюсь покірний Ваш слуга: Священникъ Николай Владиміровичъ Симашкевичъ, Теліжинці, 1906 р. 18 травня, Поділя. Почт. станція Старая-Синява Под. губ. с. Телижинцы. б) Двома місяцями пізніш (5 липня 1906) о. Мих. Сімашкевич наді ­ слав до проф. А. Е. Кримського до Звиногородки уже довгу епістолію: Високошановний Добродію, пане Професоре! Давно я Вам обіцяв написати, — і Ви, я думаю, більше тепер не мали надії, що я напишу, чим перше. Не думайте, шановний добро ­ дію, що причиною цёго служит лінивство до писаня, яке звичайно можно замітити у сельских жителівъ, а найбардзі у попівъ. У мене, як я перше Вам писавъ, дома случилось нещастя: мавъ ідним- -ідну дитину — і та вмерла. Хата стала глуха, пуста і смутна; і я з жін ­ кою, щоб хоць трохи розвіяти свій жаль і тугу, старались і ста- ,Спомини про С. В. Руданського, записані 1906 р. З раемось не сидіти дома, а іздити то до родичівъ, то до сусідівъ. Отже-яс і шановне письмо Ваше я відібравъ з пошти за два дні, чи за три дні передъ тим, як виізжавъ въ далеку дорогу, — миль за одинадцять, або і дванадцять од дому. Хоч і з великою охотою пишу я свій отвіт до Вас, но ніяково міні от що: звертаючись до мене з шановним проханям звісток про житя Степана Вас-ча Руданьського, Ви, десь певне, думали, що я або сам знавъ ёго, або маю багато ма ­ теріалу для його біографій. На жаль, знаю я надзвичайно мало; но і цим малим з охотою з Вами поділюсь. Не багато людей в нашім Поділлю цікавились звістками про житя Степана Вас-ча; знали за нёго тілько близькі родичі його та ще дехто з його коллегівъ по Семинаріи і сусідівъ. А другі його земляки довольнились тілько тим, що заучували на память зо двоє, або зо троє вірш, та співали пісні його складу: „Колёръ чорний”, „Повій вітре на Вкраїну”. І багато було таких людей, що і зовсім не цікавились тим, чія то пісня, і не думали і не гадали, що іі авторъ е Руданьській. Я так думаю, що на Степані Васильевічі повинна була справдитись пословица: „Нѣсть пророк во отечествіи своем”. З початку семидесятих роківъ (1873. 1874. 1875) поміж подоля ­ нами является більше творівъ Руданьського, чим їх було перше. При ­ чина цёму он яка: ще раньше — в кінці шестидесятих роківъ (1868 — 1869), як я не милюсь, у нас на Поділлю почався украінофільскій рух. Яка політична або серьозна підкладка була въ тім рухові, я довідне не знаю; но послідкомъ цёго руху для подолян були надіі мати свою украіньсі ку газету і воскресити свою літературу. От тогді і визирнули на світ творі Руданьського. Дядько мій, Митрофан Васильєвій Сімашкевіч’), бувши въ Семинаріи участником того руху, не покинувъ ёго і въ Академій; хотілось ёму конечне, щоб і рідне По ­ ділля дало свою квіточку поэзіи въ гримадьській збірник україн ­ ського письма. Село Хомутинці Вінницького повіту — родина Руданьських — було недалеко від Голодёк — родини Сімашкевічівъ; і навіть меньшій брат Степана Вас-ча Александръ іздивъ з моім батьком балагулою до Семинаріи, въ Камьянець… По розсказам мого батька протоієрея Владиміра Сімашкевіча цей брат Руданьського Александръ, про ко ­ тораго я тілько-що сказавъ, бувъ майстеръ розсказувати багато і дуже цікавих казок. Александръ Руданьській бувъ старшій за батька і по літах і по классі; но стояли вони на ідні квартирі, і він, бувало, розсказуючи казки, читавъ і вірші свого брата Степана. Твори тіі були списані в малі тетрадці, в 16 долю листа, рукою самого Сте ­ пана Васильевіча. Меже ними памятні для мого батька: „Наука * 1 , „Цигани”, і багато було віршівъ нецензурного змісту 2 ). Книжечка та була переписана чистенько і гарно. Видно, що Руданьській ше й тогді мавъ надію або друкувати іі, або кому-небудь презентувати. *) Митрофан Сімашкевич — як я зазначав вище, потім був ректором Подільської семінарії в Кам ’ янці, а ще пізніш — вікарним епіскопом Казанської єпархії. М. Л. -) Виходить, що це були ті вірші, які потім склали собою третій рукописний томик „Співомовок” Руданського (Диви „Знадоби” І, ст. 137 — 1 8). М. Л. 3 ) 3 попереднього контексту мабуть виходило-б, що Митрофан Сімашкевич, їдучи до Хомутинець, був ще студентом-академиком. Але дальшеє оповідання, ніби, натякає на те, що він поїхав до Хомутинець, уже в Кам ’ янецькій семінарії вчителюючи, М. Л, Отже, як я казавъ раньше, дядько мій Митрофан Васильєвій і поіхавъ въ Хомутинці 3 ), надіючись там роспитати про Степана ,4 Микола Левченко Васільевіча і, як можно буде, то достати і дещо з ёго творівъ. Тогді там на приході були вже ни батьки Руданського, а іх зять о. Степан Комарніцкій. Від Комарніцких Митрофан Васильевіч і взявъ рукописи Руданьського; но чи то була та сама книжечка, що й батько бачивъ, чи може окрім неі були і другі — я напевно не знаю. Тілько, після того, як творі Степана Васильевіча попали до дядька, вони швидко стали росповсюджуватись по Поділлю. Перше — въ Семинаріі, де дядько бувъ преподавателей, а потім, звідти — і на провинцій Я бувъ малим хлопцем (роківъ з вісім міні було), а вже знавъ деякі з них. А брат мій — то ще меньшим вмівъ розсказувати про „Жалібного дьяка “ , про „Голосну церкву *) ** і дещо друге. *) Натяк на відомий наказ 1876 року. М. Л. 2 ) Сініцький був для Руданських не чужий: він їм доводився родичем. Див. „Зна ­ доби” І, ст. 86. М. Л. 3 ) О. Степан Комарницький потім дуже допоминався тих Степанових рукописів, нарікаючи листувався про це і з Олександром Руданським — братом Степана в перших. Лист од Олександра Руданського до Ст. Комарницького я нижче подаю, і він яскраво свідчить, яких Митрофанові Сімашкевичеві довелося зазнати прикростів, через оті запроторені рукописи. М. Л. 4 ) Очевидячки, не міг він віддати до редакції „Кіевской Старины”, бо вона-ж у 1870 роках що не виходила в світ (почала видаватися 1882 року). М. Л. 5 ) Ті рукописи у самого Синицького не залишилися. Вони кінець-кінцем опинилися у II. Г. Житецького; а третій рукописний томик безпосередньо від Синицького здобула Олена Пчілка (диви „Знадоби” І, ст. 86). М. Л. 6 ) „Співомовкн Ст. Руданського. Выдавъ Н-й Г-ъ Волынськый” К. 1880. Опубліку ­ вала тую книжечку Олена Пчілка (Косачева), а криптонім, поставлений на обгортці, має значити: „Невеличкий гурток волинський”. М. Л. “ ) В „Зорі” велику пайку „Співомовок” опублікував Іван Франко 1886 р., по-над півсотню приказок. Але друкував він їх не за Руданського автографом, а за копією Стрільчевського 1869 року („Знадоби” І, ст. 108 та 140). Потім М. Комар і А. Крим ­ ський почали публікувати Руданського в „Зорі” вже 1893 — 1895 року. М. Л. Но не суджано було творам Степана Васильевіча въ той час відкрито і явно побачити світъ. Українофільській рух замовк, при- гнічанний зверху 1 ), — і про украіньську газету не можно було і ду ­ мати. А все-такі декому хтілось ще хоць попробувати — чи ни можно принайме частину творівъ Руданьського випустити въ світ. Таким чоловіком явився Данило Александровіч Сініцкій, деректоръ [київ ­ ської] Фундуклеевскоі Женскоі гимназіі, которому дядько Митрофан і передав всі рукописи Руданьського, які въ нёго були 2 ). Потім слід тих рукописівъ так і пропавъ 3 ). Чи Сініцкій відіславъ іх за границю, де вони видавались, чи віддавъ іхъ до редакціі „Київської Старини ** , не відомо 4 ); но на скільки запитань письмами дядька Митрофана Васильевіча Сініцкій нічого не одвічавъ 5 ). Роківъ через пять, або шість [М. Л.: 1880] явились на світ „Співомовки” °), котрі швидко розійшлись по Поділлю і котрі заінтересували багато подолян житям і творами Степана Васильевіча. Багато тогді об ’ явилось людей меже молодіжью въ Семинаріи, котрі списували, разом з переводами на россійській язик Римських і Гречеських авторівъ, і вірші Рудань ­ ського. І я збиравъ іх: то списувавъ у других, то, як хто знавъ на память, записувавъ з слівъ; а въ кінці кінцівъ багато списавъ з за- грянишного украіньського журнала „Зоря ** 6 ). В семьі Руданьських, як каже батько мій, окрім старих батька і мами, було чотири брати: Григорій, Степан, Александръ і Юхим ,Спомини про С. В. Руданського, Записані 1906 р. о і сестра, імені которсі батько не памятае ’ ) і котра вийшла потім замуж за Степана Комарншького. Він після смерті старого Рудань- ського занявъ парафію въ Хомутиньцях, а через скільки роківъ пе- рейшовъ въ Кутищі, де жие і до сеі пори. Батькові мому прихо ­ дилось бути у старих Руданьських. Вони були люди середняго достатку, но все-таки у них въ перші хаті стоявъ уже фортепьян; але на ньому находились гладущики, въ которих скисала сметана. Мама Руданьського ходила завязана хусточкою кінцями наперед, а старий о. Василь помаленьку говоривъ, з повагою, і старався ба ­ лакати по російські. В той час як батько бувъ въ Хомутинцях, Степана Васіль- евіча там не було. А він [батько] бачив ёго далеко раньше, в за ­ штатнім городі Хмільнику 2 ), у батюшки Кульчіцького на празд ­ нику (22-го іюля) на Илі * ). Батькові тогді було роківъ з 9 або 10, а Степан Васильєвій тілько-що кінчивъ тогді Семинарію; це було въ 1852 року 3 ). По виду Степан Васильєвій бувъ буцматий, здоровий, проворний і жвавий хлопець; риси лиця — прості; одним словом, сельскій парубокъ! Руданьській іхавъ тогді з своім родичом Віль- чиньськім, которий бувъ вже монахом, називався Павломъ і бувъ інспектором Полтавської Семинаріі. Вільчиньській потім бувъ архі ­ єреєм въ Кішіневі, Казані і, въ кінці житя, экзархом Грузії 4 ). В Хміль ­ ник і Руданьській і Вільчиньській заіхали по дорозі: Руданьській іхавъ въ Киівъ — тримати экзамен въ Духовну Академію, а Віль ­ чиньській іхавъ на службу 5 ). Руданьській кінчивъ Семинарію, як каже батько, першим учеником. І ходит така мова про нёго, що він, вчинивши волю начальства і свого батька, витримавъ экзамен въ Ду ­ ховну Академію, а потім зараз поіхавъ въ Петербург і поступивъ по экзамені въ Медико-Хирургичну Академію. Цим дуже бувъ не- задоволенмй його батько і не хтівъ йому помогати ані трохи, так що Степану Васильевічу помогавъ найбільше його двоюродний братъ Александръ Андреевіч Руданьській, котрий жие і до сеі пори 6 * В ). ’ ) Ольга. ЛІ. Л. ’ ) Хмільник на Возі — в північній насінні Латинського повіту, на північний захід од Хомутинедь. М. Л. *) Іллі — не 22-го, а 20-го іюля. М. Л. 3 ) Явний lapsus memoriae. Руданський скінчив курс семінарії року 1855. М. Л. 4 ) Послідовність кар ’ єри епіскопа Павла була трохи инакша. Диви еп. К[иріонъ]: .Краткій очеркъ исторіи грузинской церкви и экзархата за XIX стол. “ (Тіфліс 1901) ст. 28: „Девятымъ экзархомъ Грузіи былъ Павелъ (1882 — 1887), до того бывшій архі ­ епископомъ кишиневскимъ… Съ грузинской каѳедры высокопреосвященный Павелъ пе ­ реведенъ былъ въ Казань, гдѣ онъ и скончался”. М. Л. 6 ) Виходило-б, що їхали вони до Київа просто з Кам ’ янця, а не з Хомутинедь, бо Хмільник (Літинськ. пов.) не лежить по дорозі між Хомутинцями та Київом. Оця звістка старого протоерея про те, що іспит до Духовної Академії Степан попереду складав у Київі, а вже аж тоді його вислано до петербурзької Академії — вона стоїть самітно. М. Л. 6 ) Тут безперечний lapsus calami. Може бути, треба читати: „Степану помогав найбільше батько його двоюродного’ брата, Александра Андрійовича Руданського” (що його дочка Ольга потім виросла в сім’ї Степанового батька). А Олександер Андрі- євич Руданський (помер 1921 року) був літ на п ’ ятнадять молодший од Степана; з нього був непоганий український етнограф і дуже посередній український поет (Диви про нього статтю Вол. Герасименка в „Зап. Іст.-Філ. Відд. “ кн. XIX, 1928, ст. 215 — 221). В тім Олександровім листі до Ст. Комарницького, який я нижче друкую, Олександер виразно пише: „Мой покойны отецъ о Хомутинцахъ много говорилъ. Покойнаго Стефана Вас-ча лично я не зналъ; зналъ я только Александра и Григорія”. М. Л. ,6 Микола Левченко Я теперь, як вже казавъ з початку цёго письма, іздивъ до своіх родичівъ і бачився там з двоюродною сестрою Степана Ва ­ сильевіча 1 )- Від неї я чувъ тілько, що вона бачила Руданьського, якъ він бувъ вже воєнним дохтором. Це було роківъ пятьдесят тому назад 2 ). Ольга Андреевна Щипковська (фамілія [двоюрідної] сестры Руданьського; вона замужем за простим селянином въ с. Бучаі Ушицького повіту) говорит, що приізд Руданьського додому 3 ) так знервувавъ його маму, що та аж зімліла. Ольга Андреевна була си ­ рота, і мама Руданьського і для неі була так, як мама. Зобачивши, що від радощі въ і сліз Руданьська зімліла, Щіпковська. 4 ) дуже лая ­ лась на Степана Васильевіча і казала: „Якій чорт приніс оце того паршивого москаля? Щоб він пропавъ, що ви, мамцю, від нёго аж за ­ слабли!”. Степан Васильевіч хтівъ тогді Ольгу Андреевну взяти під свою опеку: на свій кошт іі вдягати і вчити. Но старі батьки Ру ­ даньського не дали ёму іі, кажучи, що так далеко (мабуть, въ Крим?) вони не позволяютъ везти дитини. Про вид і постать Степана Ва ­ сильевіча Ольга Андреевна говорит так, як і мій батько 5 ). ’ ) Як видко з дальших слів о. Сімашкевича, він має на думці Ольгу Андріївну, тобто дочку вищезгаданого дядька Андрія, що сиротою після батька зосталася вона, треба гадати, саме тоді, як Степан учився в Петербурзі, — і тоді Степанова мати взяла її де себе в сім ’ ю у Хомутинці. М. Л. 2 ) а саме 1861 р. М. Л. 3 ) з Петербургу. М. Л. 4 ) тоді ще не Щипковська., а тожсамо Руданська. М. Л. 6 ) тобто, що Степан виглядав наче „буцматий” сільський парубок. М. Л. Степан Васильевіч, як бувъ жартівливий въ своіх віршах, таким бувъ і въ своім житю. Од Валерьяна Васильевіча Боржков- ського (він — землеміръ, і жие въ Вінниці на Поділлю; в нёго я бравъ загрянишне виданя творівъ Ст. Вас-ча) я чувъ, що Рудань ­ ській, з ідним кінчившим Семинарію своім знаёмим, іздивъ замість фурмана на балі. На іднім балёві, коли фурмани зійшлись вечеряти і випили по чарці, господиня дому спитала: „Чи всі пили горілку і чи всі вечеряют?” Іі сказали, що ще ідей ни пивъ і не входив до хати. Закликали того хлопця (то бувъ Руданьській і ни входивъ до хати, щоб не пізнали часом). Сівши за стіл, парубок не бере ложки. Зауваживши це, господиня питає: „А чому ти, хлопче, не ісиш “ ? — „Бо ще чарки не пивъ”, відказавъ Руданьській: — „хіба я гірший відъ других?!” Здаетця, що въ ті картонці, котору я пі славъ до Вас, я просивъ Вас, шановний добродію, як можна, то пришліт, будьте ласкаві, звісточку: скілько вийшло въ світ творівъ Степана Васильевіча і де іх можно достати. Кажу ще раз, що я бувъ би дуже вдячний Вам за це. В кінці своего письма, въ которому ні нового, ні цікавого я ні ­ чого, здаетця, не сказавъ, пишу адреси тих людей, у которих Ви мо ­ жете найти більше звісток про Степана Васильевіча, як у мене. Це от хто: Священник с. Кутищь Вінницького уѣзда о. Степан Комарніцкій, про котораго я раньше писавъ, що він женився на сестрі Ст. Ру ­ данського. Почт. ст. Пиковъ Винниц. уѣз. Протоієрей с. Чукова о. Александръ Андреевіч Руданьській, двоюродний брат Ст-на Вас-ча — Почт. ст. м. Немировъ Брац- лавск. уѣз. ,Спомини про С. В. Руданського, записані 1906 р. 7 Прошу вибачати міні, що я так довго не писавъ до Вас. Бу ­ вайте здорові, і Боже помогай Вам въ Ваші роботі. Завше гото ­ вий на всякі услуги для Вас, зостаюсь з великим пошануванням свящ. М. Сімашкевіч. 1906 р., 5-го липця, с. Теліжинці. Поділля. II. Листи до проф. А. Б. Кримського від о. Василя Григоро ­ вича Боржковського. (1906) До о. В. Г. Боржковського проф. А. Е. Кримський вдався, натурально, мовою українською. Але характеристична річ — що о. Боржковський, пе ­ редплативши „Громадську Думку”, вважав її мову за єдину норму для писання, — а він, провінціяльний батюшка, так писати не вмів. Через те на перший лист проф. Кримського він одіїисав мовою російською, — по українськи писати ще не зваживсь: а) 13 мая 1906 г. М. Мизяковъ. Высокочтимый г. Профессоръ! Прошу немного подождать. На дняхъ поѣду къ свату своему (у котораго женился мой сынъ), священнику Комарнпцкому, жена ­ тому на родной сестрѣ Степана Руданскаго. У него можно пополнить скудныя біографическія свѣдѣнія мои о поэтѣ. Въ адресѣ моемъ оказывается неточность: я состою священникомъ м. Мизякова, а не хуторовъ Мизяковскихъ: — это отдѣльный приходъ. Съ глубокимъ уваженіемъ, честь имѣю быть покорнымъ слугою: священникъ Василій Григоріевъ Боржковскій. б) Тільки-ж проф. А. Е. Кримський одписав о. Боржковському знов мовою українською, а не російською — і тоді о. Боржковський теж удавсь до української мови, але до правопису ярижного: 31 мая 1906 г. м. Мизяковъ. Высокоуважаемый г. Профессоръ! Я ще не бачився з своимъ сватомъ о. Комарницкимъ. Меже намы ЗО верстовъ и р. Бугъ. У насъ теперь таки злывы, що вси гребли въ ставкахъ повыносыло, и Бугъ широко розлявся, такъ що и перебратися тяжко-трудно. А передъ тымъ булы Свята Зелени: багато мнѣ роботы по служби, — помынкы на цвынтарахъ; а ихъ у мои парафій 4-ре. Не знаю: що нового почую у свата опричь того, що вже надру ­ ковано з біографіи Руданьского? Видъ себе скажу, що я іого разъ- разомъ бачывъ въ своимъ жытю. Це було 1855 року въ Авгугти. Въ тій времена я переходив въ Семенарію в Каменець, а Руданьского высылали въ Петербургъ — въ Духовну Академію. С. Хомутыньци видъ насъ (м. Мизяковъ) — верстов 18. А такъ якъ сестра Руданьского, що була потимъ за ,8 Микола Левченко моимъ сватомъ Комарницкымъ училася разомъ з моею сестрою въ Мизякови у иднои мадамы, — то, выпроважаючы сына въ далекій край, батькы Руданьского спросювалы гостей; — попросылы и насъ. Гостей було багато; були й музыки. Хоць тій музыки були прости, мужыкы, але воны добре грады и польку и кадриль. Було дви скрыпкы, клярнетъ и цымбалы, — якыхъ вже теперь нигде не выдно. Чы танцювавъ Руданскій, цего добре не памятаю; певне що й тан- цювавъ. Це тилько добре памятаю, що, зибравшы и обсадывшы кру ­ гомъ себе панночокъ, винъ чытавъ имъ щось изъ своихъ творивъ — грубыхъ тетрадивъ, и вся дуже сміялыся и весели булы. Мени съ колдегамы не въ голови було слухаты… Мы заглядалы коло му- эыкантивъ, якъ тры добродзикы (матушкы), невелыкого росту, уже не молоди, чы ны сестры (дви) самой хозяйкы, таки соби повненьки- кругленьки, поклавшы одна други праву руку на плече, а ливою взявшысь въ бокы, — вси тры разомъ, пидъ тактъ кружлялы и ири- сьпивувалы пидъ музыкы: „На городи курочка громадытъ, А пивнычокъ додому провадить’… Высылаючы въ Петербургъ (а не въ Кыівъ, якъ належалося) до Академіи Руданьского, Духовне Начальство не знало, що духовки наукы ёму не по души. ІІрыихавши до Петербурга, Руданьскій зда- вавъ разомъ въ двохъ академіяхъ экзаменъ 1 ), а якъ здавъ, то й за ­ явивъ своему начальству, що выходытъ з іого видомства. Полетилы громы й тучи до Архіерея (Евсевія), а видъ сего — до Руданьского батька. Идно — обманъ, а друге — казёнки прогоны: ш.ось 140 р. Батько за це дуже гнивався на сына, — бо, опричь ганьбы, мусивъ, бидній, мало не за два рокы жалованя отдати. А въ школахъ було ще два сыны: Евѳимій и Александеръ; цей останній бувъ зо мною разомъ (и то до нёго, выдно, писавъ Степанъ письма) 2 ). *) 3 листа о. Сімашкевича (диви вище ст. 5) виходило-б, що попереду послали Руданського до Академії таки київської, і іспита він склав таки у Київі (близько 20 липня 1855 р.), але через якісь міркування (може, тоді в київській Академії стипен- діяльної вакансії не було) Кам ’ янецька духовна семінарія вирішила вирядити Рудан ­ ського, свого „первого ученика”, до Духовної Академії петербурзької, — аби рік у нього дурно не пропадав. Здавати вступні іспити рівночасно до двох вищих п.кіл — рі ­ шуче, за тих часів, заборонялося, і не можна думати, щоб спеціяльно для Руданського зробили виняток із загального правила. М. Л. 3 ) Ні, не до Олександра, а, як ми точно знаємо, до третього брата — Грицька, що вже тоді в школі не був. М. Л. 3 ) Здається, що власниця Алупки княгиня Воронцова (не звичайна-собі кня ­ гиня, а „свѣтлѣйшая”) обернулася в родинній традиції Руданських у „Велику Кня ­ гиню’. М. Л. 4 ) В тім маленькім зшиточку містяться фолькльо.рні записи Руданського із за ­ значкою „Ялта 1862 “ та лаконічні, але дуже їдкі нотатки про вчинки кримських мож ­ новладців та багатіїв. Нотатки тії я тепер-таки видаю в світ, а фольклорні написи увійдуть, десь, до 3-го т. моєї збірки: „Казки та оповідання з Поділля 1850-1860-х рр. “ Л. Л. Бильше ничого не знаю я про Руданьского. Говорятъ, що въ Крыму винъ выличывъ якусь высоку особу — Велику Княгиню, и за тее получывъ дорогий перстень 3 ). Що тилько бильше почую отъ свата, Вамъ напишу. А тымъ часомъ пересылаю маленькій сшитокъ, пысанній ‘ самымъ авторомъ: це мій сынъ колысь доставъ у свата Комарницкого 4 ). Говорылы, що у свата на горищи булы ще якись ,Спомини про С. В. Руданського, записані 1906 р. 9 шпаргалы, але ихъ, здаеця, забравъ зять ёго, акцизній чиновникъ (университетчыкъ) Машкевичъ. А, може, Вамъ прямище б було звернутися до мого свата? Винъ бы не видказався даты Вамъ одвитъ, на що треба. А за цымъ. прошу, вибачайте, що краще не вмію пысаты. Бо новомоднихъ выразивъ не вывчывъ, — вже й не вывчу. „Громадьську Думку” трудно чытаю. Щырій Вашъ слуга: Священникъ Василій Боржковскій. Адреса свата: м. Пиковъ Под. губ., свящ. Степ. Вас. Комарниц- кому, с. Малыя Кутыщи. в) Тільки ж на дальше не стало українських набоїв у о. Боржков ­ ського, — і він у третьому своєму листі знов перейшов на російщину: Высокоуважаемый Г. Профессоръ! Мнѣ совѣстно, что я замедлилъ въ интересующемъ Васъ дѣлѣ по собиранію свѣдѣній и остатковъ литературы покойнаго нашего земляка Стефана Васильевича Руданскаго. Но я мало виновенъ: разсто ­ яніе, служба и всякія житейскія обстоятельства были тому причиною. Въ послѣднемъ моемъ къ Вамъ письмѣ я упоминалъ, что зять моего свата, священника Комарницкаго, женатаго на родной сестрѣ поэта, чиновникъ акцизнаго вѣдомства [М. Л.: Машкевич], забралъ лоскутки, писанные рукою Ст[епана] Васильевича. Вотъ эти остатки честь имѣю Вамъ при семъ представить, съ награднымъ листомъ. Мнѣ в[есьма] пріятно хотя чѣмъ-нибудь услужить Вамъ въ па ­ мять незабвеннаго нашего земляка Степана Васильевича Руданскаго. Съ глубокимъ уваженіемъ честь имѣю быть покорнымъ слугою Протоіерей Василій Боржковскій. Сентябрь. 12 — 1906 г,, м. Мизяковъ, ст. почт. — Винница. г) Ті „остатки”, які о. Боржковський переслав у третьому своєму листі до проф. А. Е. Кримського — то уривок із щоденника 1861 р., скіль ­ кись ялтинських документів (я їх друкую в иншому місці) та ще лист од Олександра Андрієвича Руданського з Чукова до о. Степана Комар- ницького в Кутища. Той лист — недатований, але видко, писавсь він на ­ прикінці 1870-их рр. як відповідь на жалі С. Комарницького про те, що Митрофан Сімашкевич забрав од нього поетові рукописи та кудись їх заподів, і тепер їх повернути важко. Ол. Руданського лист я подаю тут- таки, і заховую того російського написа, що поставив угорі о. Борж ­ ковський: Письмо двоюроднаго брата Руданскаго къ свящ. Ст. Басил. Комарницкому: Высокоуважаемый о. Стефанъ N! Письмо Ваше отъ 11 марта только что сейчасъ получилъ изъ почты. Сердечне благодарю Васъ за Ваши родственныя чувства. Мой покойный отецъ о Хомутинцахъ много говорилъ. Покойнаго Стефана Василевича — лично я не зналъ; зналъ я только Александра (въ ,10 Микола Левченко бытность его учителемъ въ Приворотьѣ) 1 ) и Григорія — на акцизной службѣ въ Каменцѣ 2 ). Про Васъ только слышалъ. Давно то было, еще въ 1870 г., по окончаніи мной Семинаріи, я думалъ было поѣхать къ Вамъ въ Хомутинцы (Вы еще тогда были въ Хомутинцахъ). Но ду ­ мать и сдѣлать — двѣ больших разницы, и думка в дѣло не перешла. А оженившись и занявъ приходъ — уже пошла иная жизнь, гдѣ, какъ Вы знаете, иному пойдетъ жизнь как в сказкѣ: въ хатѣ во всемъ достатокъ, Богъ вѣсть откуда текутъ ему медовыя и млековыя рѣки; ему и выѣхать изъ дому легко, и на сторонѣ пріятно. Иному же так трудно въ жизни приходится, как изъ камня не легко воды вы ­ давить: и дома ему тяжело, а на сторонѣ во сто кратъ хуже. Хотя мнѣ жилось на приходѣ не дурно, но так было чего-то трудно выѣ­ хать и;ъ дому, что я нѣсколько лѣтъ собирался къ отцу, въ село Говоры 3 ), — и поѣхалъ только тогда, когда отецъ умеръ. Теперь разныя семейныя печали еще лучше привязали к дому, что положительно нѣтъ охоты выѣзжать въ гости въ такое мѣсто, откуда бы того же дня нельзя было вернуться домой * ). Знал, что Вы рукопись покойнаго Стефана Р. отдати Симашке- вичу 4 ). Если онъ не оставилъ Вамъ росписки въ полученіи руко ­ писи — так дѣло дрянь. Въ сей лукавый вѣкъ на одну честность по ­ лагаться трудно. Но въ Симашкевича если нѣтъ твердой честности, так до біса въ него самолюбія 5 ). И Вы попробуйте только написать ему вызывающее письмо, что его поступокъ предадите гласности, — и знаю, что онъ смирится и все Вамъ возвратитъ 6 ). — Если только когда представится случай быть въ Ваших сторо ­ нах, так долгомъ почту заѣхать к Вамъ. А пока, прошу Васъ, пи ­ шите мнѣ — и я всегда съ удовольствіемъ отвѣчу Вамъ. Ольгѣ Ва ­ сильевнѣ 7 ) нижайше кланяюсь. Какая у Васъ семья? Храни Васъ ‘) а саме в духовній школі села Привороти, де він учителював, хоч і сильно страждав на туберкульозу. Див. медичне свідоцтво вінницького „городового врача” 10/IV 1863 р., що опублікував Мик. ХращевськиЗ в „Зап. Іст.-Філ. Відд.” кн. XXIII, ст. 233 ( = „Нові знадоби” ст. 28). М. Л. 2 ) тобто близько 1870-го року (про це див. Степанів лист — „Знадоби” І, ст. 33). М. Л. 3 ) Село Говори- — Ново-Уніццького повіту, трохи на північ од Нової Ушиці. М Л. *) Что Вамъ Щепковскій — мой шуринъ — навралъ, что будьто мнѣ поручено слѣдствіе по дѣлу Вашего сосѣда Радзіевскагоі? И выдумалъ же, прости Господи! Ни ­ какого слѣдствія надъ свящ. Радзіевскимъ мнѣ Консисторія не поручила; да я бы и не поѣхалъ на слѣдствіе такъ далеко, хотя бы было и поручено. [Ця вставна тирада на ­ писана в самому тексті листа, але вона так сильно розбиває хід думок, що я її переніс у нотатку. — Щепковський, що його Олександер Руданський зве своїм шурином, був чо ­ ловік його рідної сестри Ольги Андріївни. Про це ширше див. в листі о. Мик. Сімашке- вича ва ст. 6. М. Л.]. ■ * ) тобто Митрофану Сімашкевичу, як буде видко із прикінцевої приписки о. Вас. Воржковського і як про це вже згадував Митрофанів небіж о. Мик. Сімашкевич (диви вище, ст. 3-4). М. Л. •) Що „самолюбія” (або краще сказати честолюбивости) не бракувало Митр. Сі- машкевичеві, це видко з того, що він потім дослужився до єпіскопства. Але що в ньому було й багато високої ідейности — це теж річ безперечна, і вжеж не для своєї власної користи забрав він літературну спадщину Руданського та передав її Синицькому в Київі. М. Л. 6 ) Бідний Митрофан Сімашкевич марно писав до Синицького (до речи сказати, родича Руданських), — рукописів так і не вернули аві йому, ані Комарницьким. М. Л. 7 ) Жінці .Комарницького — сестрі Степана Руданського. М. Л. ,Спомини про С. В. Руданського, записані 1906 р. її Богъ на многія лѣта! Преданный Вамъ Вашъ родственникъ Свящ. А. РудаНСКІЙ. 24 марта. Чуковъ. [коло Немирова, ва Брацлавщині]. Наприкінці цього листа Олександра Руданського о. Вас. Боржков ­ ський дописав своєю рукою: „Симашкевичь — б. ректоръ Подольской] Се ­ минаріи, нынѣ Викар[ный] Еп[ископъ] Казан[ской] Епар[хіи] Митрофанъ (Чебоксарскій)”. Подав Микола Левченко. II. ВОЛОДИМИР ГЕРАСИМЕНКО. Нові матеріяли до біографії Ст. В. Руданського 1 ). Село Хомутинці Вінницького пов. на Поділлю, де народився Степан Васильович Руданський, займає низовину на річці Постіл, допливові ріки Бога. В Хомутинцях річка Постіл розливається у великий став, що нав ­ коло нього село розкинулось підковою, або в формі хомута, чому, як гадають, і саме село прозвано Хомутинцями. Води тут завсіди багато. Колись тут були лісові нетрі, а тепер ця місцевість більше має вигляд чистого поля з вкрапленими на ньому останками колишніх великих лісів. До 1860 р. тут жили виключно українці. З 1860-х рр. пан Трельбуш передав с. Хомутинці в оренду жидам; від цього часу вони тут і осели ­ лись. Є й трохи католиків, які в звязку з вірою числять себе до поляків. Селянство, серед якого Ст. Руданський виріс, виявило себе не дуже старанним що-до церковних одправ, а також і до різних церковних цере ­ моній. В новозаписаному літописові с. Хомутинець про це говориться так: „Прихожане къ богослуженію, говѣнію, поминовенію умершихъ усердны не особенно; равно какъ и къ богомольямъ. Крестныхъ ходовъ и обществен ­ ныхъ молебствій не бываетъ”. В 1863 р. тут уперше було відкрито школу письменности 2 ). В селі Хомутинцях священикував іще дід поетів — Іван Руданський (1808 — 1828 р.), а згодом і поетів батько — Василь Руданський (з 1830 по 1861 р.). З Василя Івановича Руданського був небагатий сіль ­ ський священик. Він мав п ’ ятеро душ дітей. Окрім того, він виховував своїм коштом свого молодшого брата Андрія — спочатку в Шаргородській Духовній Школі 3 ), а потім у Подільській Духовній Семінарії 4 ). Через оцю обмеженість в матеріальних засобах ь ) Василь Руданський раз-у-раз був ‘) Друк, в „Записках Ісг.-Філ. Відд. “ , кн. V (1925), ст. 20 — 24. *) Матеріяли: а) Лѣтопись св. Іоан.-Вогосл. церкви с. Хомутинецъ Вип. уѣз. 1891. б) Новозаписан. лѣтоп. св. Іоан.-Богосл. цер. с. Хомутинецъ 1898. Ці літописи переховуються в Кам ’ янецьк. істор.-археолог. музеєві (кол. церковному). ’ ) Клировая вѣдомость. 1832. [ Клірові відомості переховуються в архіві кол. ‘ ) Клировая вѣдомость. 1839. ] Кам ’ ян. Духовної Консисторії. 5 ) Взагалі треба сказати, що обмеженість матеріяльних засобів подільського ду ­ хівництва, під той час, було явище загальне. Ось як за це говорить Чарнецький у своїй книжечці „Историческія свѣдѣнія о бывш. в м. Шаргородѣ (Могил, уѣзда) Духовной семинаріи и Духовномъ училищѣ” Кам ’ янець 1894: — „Православное духовенство Подоль- ,12 Володимир Герасименко заклопотаний і роздратований повсякчасними турботами про здобуття коштів 1 ) на утримання дітей і молодшого брата 2 ). Із літопису та клірових відомостей видко, що Василь Руданський не скінчив Духовної Семінарії. В 1820 р. він був звільнений „изъ низшаго отдѣленія”. Чому саме Василя Руданського було звільнено з семінарії — не відомо, але можна гадати, що або за неуспішність в науках, або через брак матеріальних засобів. Можлива річ, що те й друге разом спричинилися до цього. В усякому разі, батько поетів не був звільнений за якусь-там про ­ вину, або за погану поведінку в школі, бо инакше його напевне не були-б прийняли на службу до Духовної Консисторії в тому-ж-таки самому місті. Таким чином, як бачимо, батькові поетовому не пощастило ще з шкіль ­ ної лави. І вийшовши він з семінарії, вживає всеньких заходів, щоб здо ­ бути посаду священика і тим вийти „в люди” вже без відповідного на те освітнього цензу. В 1824 р. він одержує по Кам ’ янецькій Духовній Конси ­ сторії чин колезького регістратора, а в 1829 р. — губерського секретаря. В цьому-ж-таки році його звільнено з Духовної Консисторії, і він висвя ­ чується на священика свого рідного села (Хомутинці), бо саме ця па ­ рафія була вільна за смертю його батька, Івана (f 1828 р.). Місце свого батька В. Руданський заступив у 1830 р. і, певне, був з нього дуже ре ­ тельний священик, бо мав він щось кілька нагород 3 ). З цього коротенького формуляра видко, що з батька поетового була звичайнісінька собі, аби-яка людина, з вузько-практичним і традиційним поглядом на життя 4 ). На його думку, діти священикові мусіли іти по ской епархіи было въ то время вообще очень бѣдно и сильно затруднялось платить деньгами за содержаніе своихъ сыновей, воспитывавшихся въ училищахъ, потому что церковные причти почти не получали никакого жалованья отъ казны, а за требоисправ- ленія прихожане исключительно благодарили натурою ” . — Такі-ж самі відомості про ма- тѳріяльний стан подільського духівництва можна знайти і в Олесницькогов його книжечці „Историческія свѣдѣнія о Каменецкомъ и Барскомъ Духовн. училищахъ ” , Ка- м ’ янець-Под. 1891. Ці книжечки (Чарнецького й Олесницького) тим більш цікаві, що вони складені на підставі архівних матеріялів Кам ’ янецької Духовної Консисторії та вище ­ згаданих шкіл. В цих книжечках єсть матеріял і що-до характеристики часів, за яких С. Руданський учивсь у Шаргородській Духовній Школі. Тут можна знайти список дис ­ циплін, що їх тоді викладали, спис підручників, тодішню програму цих шкіл, склад учителів, — є в них і чимало матеріялу, з якого можна познайомитися з самим духом тодішнього навчання й виховання. ’ ) Це особливо видно із листа Степана Руданського до брата Грицька від 5 -VII 1859 р. [ = „Знадоби” І, ст. 16 — 17]. 2 ) Що справді Василеві Руданському здебільша доводилося утримувати на свій кошт (а не на казенний) своїх дітей і молодшого брата, це видно із клірових відомостей що збереглися в архіві кол. Кам ’ янецької Духовної Консисторії. 3 ) Див. зазначені вище літописи й клірові відомості. 4 ) Таким обмеженим священиком був не тільки батько поетів, ба й абсолютна, більшість усього тодішнього подільського духівництва. Олесницький так характеризує відношення духівництва до освіти: „При недостаточной образованности большей части духовенства тогдашняго времени и его непривычкѣ къ образованію и даже нѣкоторомъ предубѣжденіи противъ образованія, училищной корпораціи, а особенно лицамъ началь ­ ствующимъ, было не мало труда при веденіи учебно-воспитательнаго дѣла ” . — Батько ,Нові матеріяли до біографії Ст. Вас. Руданського 13 стопах батьківських, а тим більш, коли вони мали на це невбите юри ­ дичне право, завдяки своєму освітньому цензові. Отож, непогодження із батьківською думкою, прагнення до вищої світської науки — це й були ті головні чинники, що спричинилися до непорозуміннів поміж батьком і сином. Мати поетова, Теодора Порфирівна, походила із попівської родини з села Павлівки Вінницького повіту. Освіти не здобула жадної, знала чи ­ тати й писати 1 ). Щоб установити точно час народження п о ет а, ми звернулися по відповідні матеріяли до архіву кол. Кам ’ янецької Духовної Консисторії. Метричної книги ми не знайшли 2 ), але знайшли за кілька років клірові відомості церкви с. Хомутинець, а саме — за 1832, 1839, 1843, 1847 і 1853 р.р. На підставі цих клірових відомостей можна точно встановити час наро ­ дження поета, бо що-року кожна церква складала відомості про свяще- нослужителів та їхню родину, після чого ці відомості надсилалися до Кам ’ янець-Подільської Духовної Консисторії. В кліровій відомості за 1832 р. у священика В. Руданського зазна ­ чено тільки одного сина Григорія, одного року. Таким чином, С. Рудан ­ ський 1832 р. іще не народивсь. У кліровій відомості за 1839 р., окрім Григорія 8-літнього віку, записані — Степан 6 р. (1833-1839), і Юхим 3 р. В 1843 зазначено — Григорій 12-літнього віку, Степан 10-літнього (1833-1843), Юхим 7, Олександер 3 і Ольга 1. Клірова відомість за 1847 р. дуже цікава з того боку, що в ній не тільки одзначено, якого саме віку кожен із дітей свящ. В. Руданського, ба навіть точно вказується день і рік народження, згідно с метричною випискою. Тут говориться, що Степан народився в с. Хомутинцях, „гдѣ по метрической книгѣ состоитъ записанъ 1833 года Декабря 26 дня подъ No 31 “ ; також одзначено, що Степанові — 14 р. (1833-1847). Такий самий повний запис про час народження Степана є й в кліровій відомості за 1853 р. 3 ). Друге питання це — роки вчення С. Руданського, а також, в я к и х саме школах він учився. Ст. Суданського, що-правда, не належав до тих батьків, котрі вороже ставилися до освіти, і в цьому полягає його велика заслуга перед дітьми. Бо все-ж завдяки його ма- теріяльній підтримці, його діти здобули нижчу й середню духовну освіту, яка потім дала змогу Степанові вступити і до Медично-Хірургічної Академії. ’ ) Такі вказівки маємо у всіх клірових відомостях. 2 ) Архів кол. Кам ’ янецької Духовної Консист. перебуває тепер в хаотичному стані. Крім того, з нього раз-у-раз викрадають діла і книги десятками й сотнями пудів; про це свідчать відповідні акти Кам ’ янецького Архівного Управління. 3 ) Щоб довести, що С. Руданський справді народився 25-ХП 1833 р., ми навели аж 5 клірових відомостей. Це зроблено тому, що парафіяльні священники, з тих чи инших міркуваннів, раз-у-раз подавали неправдиву дату віку своїх дітей. Отже, коли ми маємо такі клірові відомості, які охоплюють собою період часу аж за 21 рік (1832-1853), і скрізь час народження С. Руданського збігається з 1833 р., то річ безсум ­ нівна, що ця дата правдива. ,14 Володимир Герасименко Переглядаючи клірові відомості, ми бачимо, що С. Руданський в 1843 р. вчився у „Высшему Приходскому” ’ ), а в 1847 р. „въ Шаргородскихъ уѣздныхъ училищахъ въ высшемъ отдѣленіи на содержаніи родителей” * 2 ). ’ ) Клировая вѣдомость 1843. [Але вступити до Шаргородської приходської школи міг вій навіть уже раніш. Ред.]. 2 ) Клировая вѣдомость 1847. 3 ) „Приходскія училища” хоч і були з них ніби окремі школи, та фактично вони становили собою не що инше, як молодші класи „Духовныхъ Уѣздныхъ Училищъ”, при ­ чому, на чолі, як „Уѣзднаго”, так і „Приходскаго училищъ”, був один ректор або „смот ­ ритель” для цих двох шкіл. Навчання провадилося тими самими учителями. І хоч юри ­ дично, як зазначає Чарнецький в своїх „Истор. свѣдѣн. о бывш. въ м. Шаргородѣ Духовн. Семинаріи и Духовн. училищѣ”, „приходское училище” було об ’ єднано з „уѣзд ­ нымъ” в 18 65 /ьв шкільному році, фактично ці дві школи і до цього об ’ єднання являли собою одну неподільну повітову духовну школу. Тільки, до об ’ єднання, в цих двох школах разом треба було учитися 8 років (по чотири в кожній), а після реорганізації всього 6 років. ( 4 ) Є доводи, що раніш. Ред.]. [ ’ ) Не видко, щоб 1853 року Руданський уже кінчав „Высшее Отдѣленіе”: певно, що допіро перейшов на 1-й рік. Ред]. [ ” ) Закінчив Руданський курс Подільської семінарії (це ми точно знаєм) р. 1855. Отже в Шаргороді в духовній школі (з осьмирічним курсом) повинен він був учитися 1841-1849 рр. Ред.]. ’ ) Про цілковите знищення архіву кол. Кам ’ янецької Духовної Семінарії див. до ­ повідну записку кол. завідуючого Кам ’ янецьким Архівним Управлінням П. Клепатського від 12 грудня 1922 р. Ця доповідна записка переховується в канцелярії Кам ’ янецького Архівного Управління. Таким чином, в 1843 і 1847 рр. С. Руданський учився в ПІ ар го ­ ро дській парафіяльній і Духовній (уѣздн.) школі 3 ). В Кам ’ янці-ж Подільськім С. Руданський розпочав науку в Духовній Семінарії мабуть того-ж-таки 1847 р. 4 ). Видко це з того, що у кліровій відомості за 1853 р. занотовано, що „Стефанъ Василіевъ Ру- данскій обучается въ Подольской Духовной Семинаріи Высшемъ Отдѣленіи на своемъ содержаніи”. Коли 1853 р. Руданський вже кінчав семінарію 5 ), а в ній треба було вчитись не менш як 6 років (у трьох „отдѣленіяхъ” по два роки в кожному), то й вийде, що до семінарії він мусів всту ­ пити 1847, не пізніш як 1848 року 6 ). За важливе джерело до біографії С. Руданського, крім архіва кол. Духовної Консисторії в Кам ’ янці, також являється архів кол. Шаргород- ської Духовної Школи. Тепер цей архів може бути або в самому Шарго- роді, або в Тиврові на Поділлю. Використати цей архів ми не мали жадної спромоги. Також нам невідомо чи зберігся він іще. Що ж до цінного архіва кол. Духовної Кам ’ янецької Семінарії, то цей архів після того, як семінарський будинок зайняв Кам ’ янецький Сіль ­ сько-Господарський Інститут, в 1921 р, був цілком знищений 7 ). Усі роз ­ шуки з нашого боку не дали жадних наслідків. Окрім того, за важливі джерела до біографії С. Руданського мусять бути — архів Петербурзької кол. Медично-Хірургічної Академії, а також і міські архіви Ялти, яких ще й досі, здається, ніхто не використав. Володимир Герасименко. ,15 II І. МИКОЛА ЛЕВЧЕНКО. Руданський і Куліш. В 1861 році, як почав виходити в Петербурзі найперший український журнал „Основа”, ми бачимо дуже прикру зачіпку двох відомих україн ­ ських літераторів: П. Куліша та К. Шейковського. Проти Куліша, одного з найголовніших орударів „Основи” і великого громадського, літератур ­ ного та філологічного авторитету серед тодішніх українців, різко висту ­ пив К. Шейковський у першому випуску свого „Опыта Южнорусскаго Словаря” (Київ, 1861; ст. XVII + 224 стовпці). У передмові (ст. X) Шей- ковський передбачає, що „Кулишъ съ К° “ накинеться на його словник, і додає: „Но я напередъ говорю, что не считаю г. Кулиша компетентнымъ судьей въ этомъ дѣлѣ: онъ мало знаетъ южнорусскій языкъ, чтобы не сказать болѣе”. Вороже зачіпає Шейковський Куліша ще й у инших усту ­ пах, та й то настільки різко, що в „Основі” Б. Лазаревський та Гатцук ‘) мусіли рішуче виступити в Кулішевій обороні. І цікаво при тім, що лаявши Куліша і його петербурзьку „компанію”, К. Шейковський, наче для контраста Кулішеві, аж до небес підносить у тому своєму „Опытѣ, Южнорусскаго Словаря” поетичну творчість і багате знання української мови у свого земляка-подолянина Ст. Руданського, — поета, здавалося-б, зовсім іще невідомого або мало відомого широкій громаді. Він зве Рудан ­ ського „знаменитымъ” автором „величественной (хоч ще недрукованої) поэмы: „Лірникові Думи”; він подає в словнику „въ первый разъ въ печати отрывки изъ его сочиненій”. Здається, ніби він хоче сказати: „Куліш і Основ ’ яни — ані мови української не знають, ані літературним таланом не виблискують, а ми на Поділлі та в Київ! можемо повеличатися такими славнозвісними поетами з багатою скарбницею української мови, як, от, Руданський”. Агресивна Шейковського полеміка проти „Куліша і К° “ печатно датується роком 1861-им; тільки-ж ясно, що коріння її заходять при ­ наймні в 1860 рік * 2 ). Нізвідки не видко, щоб із свого боку Руданський сам чимось виявляв свою ворожість супроти Куліша. Тільки-ж знаючи слабкість людської натури, самолюбивої Кулішевої з ’ осібна, не гріх буде ’ ) 186’2, кн. III, ст. 57- — 61; кн. VII, ст. 68 — 88. 2 ) Вона-ж бо є не тільки в перш’м випускові „Словаря ” , а й у пертих числах „Кіевскаго Телеграфа” 1861. ,16 Микола Левченко нам гадати, що всі оті похвали, які напевне ще 1860 р. мав розсипати Шейковський „знаменитому”, але ніде ще недрукованом’у Руданському, могли наперед викликати в Кулішевій душі певну нехіть супрСти Ру ­ данського. І, може, ображеним самолюбством треба пояснити той сумний факт, що Куліш умовляв редакцію „Основи” (очевидячки ще в грудні 1860 року) нічого не друкувати з Руданського; а коли видавець „Основи” Вас. Білозерський, не вважаючи на Кулішів опір, все-таки надрукував у першій (січневій) книжці „Основи” 1861 р. дві поезії Руданського: „Гей, гей, воли, чого ви стали”?” та „Повій, вітре, на Вкраїну” ’ ), то Ку- лішеві це було дуже прикро, і він це висловив у листі до своєї черні ­ гівської приятельки П. Ф. Глібової (дружини письменника Леоніда Глі- бова) а ). Ми подаємо лист у цілій його основі, бо висмикнутий з листа самісінький уступ про Руданського втратив ба чимало на своїй характе ­ ристичності: Его Высокоблагородію Леониду Ивано ­ вичу Глѣбову, для передачи П. Ф. Гл. въ Черниговъ, въ пансіонѣ при Гимназіи. 1861, Февр. 25. С.-Петербургъ. Я буду отвѣчать на Ваше письмо отъ 16 февр. въ томъ порядкѣ, въ какомъ оно написано. Какого рода дѣла мои и какой совершился въ нихъ кризисъ, было бы для Васъ утомительно читать, еслибъ я представилъ Вамъ подробную исторію, потому что это дѣла хозяй ­ ственныя, денежныя. То, что Вы могли слышать о моемъ „путешествіи въ Крымъ до Николаева”… не имѣетъ ничего съ ними общаго. Ссора моя съ Б[ѣлозерскимъ] также ничего съ ними общаго не имѣетъ. Тутъ вся задача состояла въ томъ, чтобы свести концы послѣ за ­ траты денегъ на разныя литературныя затѣи и глупости, и я чуть- чуть не остался съ нулемъ въ карманѣ. Можете вообразить, до какой степени я долженъ былъ опрозаичиться въ теченіе этихъ тягостныхъ мѣсяцевъ усиленныхъ заботъ и неизвѣстности; другими словами: все нѣжное, все теплое въ моей душѣ уступило мѣсто холоднымъ житейскимъ разсчетамъ и соображеніямъ. Сердцемъ я жилъ мало; я жилъ низшими способностями моей души. Вотъ почему Вы замѣ ­ чаете въ моихъ письмахъ спокойное, разсудочное отношеніе ко всѣмъ интересамъ жизни, и въ томъ числѣ и къ дружбѣ съ Вами. Я не хочу сказать „къ любви”, потому что она увяла не развившись. Одно письмо изъ черниговскихъ писемъ свидѣтельствуетъ Вамъ, какъ го ­ рячо и слѣпо она начиналась. Разныя извѣстныя Вамъ событія про ­ тиводѣйствовали ей до тѣхъ поръ, пока привели мою душу въ то состояніе, которое выражено въ первомъ письмѣ послѣ нашей раз ­ луки у почтовой станціи. Въ Кіевѣ Вы нашли уже только дружбу, которая неизмѣнно продолжается до сихъ поръ и будетъ продол ­ жаться вѣчно. Вы сами писали одному пріятелю, что за мою простую дружбу можно отдать все и никогда не раскаяться; но Вы ничего не отдали, кромѣ теплаго поцѣлуя, и прекрасно сдѣлали; Вы пока- *) „Основа” 1861, I, ст. 95 — 96. 2 ) Лист уже був опублікований у „Червоному Шляху” 1924, ч. 8-9, в матеріялах Ів. Капустянського: „До життєпису П. Кулігпа”, ст. 276-278. ,Руданський і Куліш 17 3 О Я зали, что были умнѣе меня, который бываю мудръ только по шкодѣ, и способенъ обезумѣть, какъ прапорщикъ. Что же по ­ томъ? Этотъ вопросъ только теперь поражаетъ меня, и поражаетъ тѣмъ сильнѣе, что я не зналъ, какъ шатко мое матеріяльное по ­ ложеніе. За Вашу нерѣшимость я на Васъ сердился, но теперь отъ всей души благодарю Васъ. Слѣдовать влеченію своихъ склонно ­ стей и предаваться прекраснымъ фантазіямъ имѣютъ право только люди обезпеченные матеріально. Тогда во всемъ человѣку свобода, и когда ему худо на одномъ полушаріи, онъ можетъ летѣть на дру ­ гое. Но что за жалкое положеніе человѣка, разошедшагося съ обык ­ новенною жизнью и принужденнаго оставаться въ зависимости отъ нея. Вы сознали это прежде меня — и остались въ прежней колеѣ. Я додумался до истины не скоро. Теперь и я вижу, что мнѣ надо быть такъ, какъ я былъ до пріѣзда въ Черниговъ, т. е. одинокимъ труженикомъ. Судьба не дала мнѣ права на перемѣну свого по ­ ложенія. Да, у Костомарова точно хорошенькая, нѣтъ, прекрасная, оча ­ ровательная, увлекающая за собою цѣлую толпу лучшихъ людей, жена, тольк[о съ н]ей — исторія. Другой жены у него не было, и, [вѣроятно, не будетъ. Вотъ Вы какія точныя свѣдѣнія имѣете въ Черниговѣ о томъ, что Васъ интересуетъ! А мнѣ, такъ „Три долі “ ’ ) очень не нравятся. Это субретки, пере ­ несенныя въ Украину, — и скучно, тяжело читать, до нестерпимости. Авторъ, очевидно, вдохновлялся ассигнаціями. „Стехинъ рогъ” * 2 ) на ­ полненъ нелѣпицами, которыя можно бы выбросить, и тогда эту легенду прочли бы люди, понимающіе дѣло, съ удовольствіемъ. Руданскаго стихи 3 ), по моему, никуда не годятся. Я, Шевченко и Костомаровъ забраковали ихъ 4 5 ), а Бѣлозерскій все-таки напеча ­ талъ — и, какъ вижу, не ошибся: нашлись и для Руданскаго хва ­ лители 3 ). Моя же статья 6 ) ему не нравится, и онъ печатаетъ на нее возраженія 7 ). Слѣдующую мою критическую статью, объ Арте- мовскомъ-Гулакѣ, цензура задержала, и не извѣстно, когда про ­ пуститъ 8 ). ’ ) „Ту и долі” відома повість Марка Вовчка, надрукована в січневій книзі „Основи” 1861 (ст. 11 — 90). М. Л. 2 ) „Стехинъ рогъ” — оповіданнячко Ол. Сторожевка, надруковане теж у січневій книзі „Основи” (ст. 101 — 115). М. Л. 3 ) В січневій книзі „Основи” 1861 р. (ст. 95 — 96) надруковано такі вірші Рудан ­ ського: „Гей-гей воли, чого ж ви стали ” та „Повій вітре на Вкраїну ” . М. Л. ■*) Чи так воно? Див. ст. 47. М. Л. 5 ) Курсив мій. М. Л. “ ) тобто про Котляревського — „Основа” січень, ст. 235 — 262. М. Л. ‘) теж під заголовком „Иванъ Котляревскій ” („Основа”, лютий, ст. 163 — 175). М.Л s ) Кулішева стаття про Артемовського, така сама убийча як і про Котляревського з ’ явилася в березневій книжці „Основы”, ст. 78 — 113. М. Л. Руданський З Пріѣхать въ Черниговъ я думаю въ концѣ мая, потому что у меня есть большая затѣя, которая требуетъ моего присутствія въ Петер- ургѣ до мая. За что же Вы сердитесь на меня? За правдивость? Меня именно за это надо любить; но именно за это меня не любятъ очень многіе. Но время возвратитъ мнѣ всю цѣну въ Вашихъ глазахъ: Вы увидите, что моя дружба лучше иной любви, самой горячей. Аминь. ,18 Микола Левченко Можна додати, що Шейковський, взявши творчість Руданського собі за зброю у своїй лексикологічній полеміці проти Куліша, повинен був трохи пошкодити Руданському в очах не тільки Кулішевих, але й ще в дечиїх. От, Б. Лазаревський, обороняючи Куліша і критикуючи словник Шейковського („Основа” 1862, кн. ПІ, ст. 57 — 61), при нагоді завважав, що не треба було-б Шейковському друкувати в своєму словникові довгенькі вірші Руданського. У такому-ж дусі писано-й Гатцукову критику на Шей ­ ковського („Основа” 1862, кн. VII, ст. 68-88). Що правда, ані Б. Лазарев ­ ський, ані Гатцук нічого не кажуть проти літературної вартости поезій Руданського: попросту, на їхню думку, в словникові не треба було-б тих поезій містити в повній цілості. ТІльки-ж із-поміж літературно-ввіч ­ ливих рядків, здається, визирає в них обох певна нехіть супроти самого Руданського. М. Л. МИКОЛА ЛЕВЧЕНКО. IV. Уривок із щоденника Ст. Руданського. (1861). Ми не знаємо, чи вів Руданський якогось довшого щоденника, чи, може, обмежився на отій єдиній картці (1 вересня 1861 р.), що ми оце її друкуємо, витягши з архіву акад. А. Е. Кримського. Але й ця невеличка, єдина, картка кидає чимало світла на інтимне поетове життя. Надто важлива в цьому записі — тая друга частина його, де поет прощається із своєю милою С…, що „ясною зіронькою” блимнула йому, бідному сту- дентові-харпакові, на чужині, й огріла його петербурзьке перебування своєю щирою любов ’ ю. З легкої руки Одесита-Комара (1886) закорінилася в істориків на ­ шого письменства непохитна думка, сказати б аксіома, що Руданський ціле своє життя болюче страждав од розбитого першого кохання, ще з се ­ мінарських часів. Одесит пише: „Бурсаки співали мабуть не одну пісню, зложену їх однокашником, а пісню „Повій вітре на Вкраїну” і тепер спі ­ вають не то бурсаки, а й кожен чоботар. Пісня ця була, мабуть, випливом його першої і то нещасливої любови до кам ’ янецької-таки, як кажуть, дуже вродливої, але характером зовсім ледачої панночки К-ої 1 ). Ця любов мала великий вплив трохи чи не на ціле життя поетове” 2 ). Більше-менше дослівно переписав Одеситові слова львівський професор Ом. Огонов- ський — у своїй „Історії літератури руської” (1887), ще й трохи усугубив Одеситів тон: „Пісня ця була випливом його першої і то нещасливої лю ­ бови до якоїсь красивої, але ледачої панночки в Кам ’ янці. А що поет був вельми мучений споминками сеї любови, то й здоровлє його що-раз більше розстроювалося. З Кам ’ янецької духовної семинарії Руданський не хотів ійти в попи, але перейшов в Петербург в Медико-Хірургічну академію. Квягницької? 2 ) „Знадоби” І, ст. 25. ,Уривок із щоденника От. Руданського 19 Скінчивши там свою науку, покинув він столицю зовсім слабий” ’ ). Після Комара й Огоновського думка про те, що перше і безталанне кохання розбило навіки життя Руданському, розвивалася у істориків нашого пись ­ менства crescendo. Зовсім недавно Вол. Герасименко в своїй перед ­ мові до антології з Ст. Руданського „Поезії” (К. 1927) вияснив, хто така була тая таємнича подільська Степанова Беатріче, що її проф. Огонов- ський безжалісно заатестував як „красиву, але ледачу панночку”. В. Ге ­ расименко на ст. XIV пише: „Про невдале кохання Руданського — серед подільського духовенства (старої генерації) існують усні перекази і тепер, а саме — що він був закоханий у вихованку нігинського священика (с. Ні- гин в ЗО-ти верстах од Кам ’ янця), який був проти того, щоб його ви ­ хованка вийшла заміж за Руданського, яку потім через наговори на Ру ­ данського одвернули од нього і видали за свящ. Стрельбицького” 2 ). І ще на тій самій ХІѴ-ій сторінці: „На поетичну творчість Руданського без сум ­ ніву також мало великий вплив і його перше кохання на Поділлю, що закінчилося невдачею для поета. Розбитому коханню Руданський присвя ­ тив чимало віршів”. Далі В. Герасименко (на ст. XXI) знову пише: „Вдача Руданського, вразлива й хороблива, що вироблялась під впливом суворої школи, постійних злиднів і неладів з батьком, та через невдале кохання, охоче відгукувалося на сумний ліричний тон баладних утворів. Недурно і Бюргерову „Ленору” відповідно до свого світогляду він назвав „Безна ­ дія”. На ст. XXIII, знов: „Поетів переїзд до Петербургу ніскільки не вплинув оздоровляюче на його почуття і настрій. Навпаки, шум великого міста ще більш загострює його самотність, серце ще більше роз ’ ятрюється від споминів про кохану дівчину, що десь далеко на Вкраїні…. Велике місто було дуже далеким від поетового сприймання; він в ньому був лиш проходячим гостем, і тому на міські теми відгукнувся лише слабим рефреном, а повно жив лише в сфері особистих почувань та романтичних переспівів. Поет в своїх особистих почуваннях, як за часів семінарської науки, так і на протязі всього свого перебування в Петербурзі залишився незмінним. „Чорні думи”, „життя чорне” на фоні „чорного кольору” лейт ­ мотивом проходять через усю особисту лірику Руданського”. І нарешті на ст. XXIV: „Він більше жив рефлексами минулого та внутрішнім спо ­ гляданням свого особистого «я» “ . Щоденник Руданського — цілком розвіває легенду про нього, як про вічно-смутного, безпотішного „однолюба”. 1 сентября. Скінчилися муки, надія не ошукала, не лягли моі кості на чужині, я знову у дорозі и залізними карбами кочуся на полудень. Прощай Петрополю! Прощай моє горно пекельне! не мало сили[,] моі рідноі сили[,] попалилося въ тобі, а гріх мені було бъ за тебе забути. Сировымъ залізомъ зъ землею та иржою попавъ я до тебе, ти мене перетопило, ти мене перекувало[,] и сухимъ и твердимъ пу- *) „Знадоби” І, ст. 112. ! ) Хращевському казали: Квартировича. ,20 Микола Левченко стило одъ себе. А чимъ-то полудень мене подарує? Чи синее море мене загартує, чи може изнову иржою покрые[,] сточить[,] обезси ­ лить^] А кримськії горы чи новымъ здоровлямъ чи гробомъ наді ­ лять? Прощай же мій друже),] прощай Петрополю[,] прощай моя радо -порадо, прощай и ти моя зіронько ясна, моя милая С…. вамъ моя дяка, вамъ мое серце, вамъ моя память до віку. Півгодини до машини Якъ мала рушати Виходила и ти мила Мене виражати Вийшла стала на помості Хусткою закрилась Дивилася, дивилася… Такъ и розлучилась. Піднесено-ліричний характер цього жалісного запису викликає думку, що рядки ції і вірші виллялися на папір не де, як у вагоні, заразісінько після поетового виїзду з Петербургу, під боляче-свіжим вражінням роз ­ луки. Тільки ж той факт, що все записано чорнилом, а не олівцем, та й ще дуже акуратно, без усяких виправок, показує, що наша картка отак, як вона є, не могла бути одразу написана в труському вагоні. Оче ­ видячки, у вагоні міг начеркати Руданський саму чернетку, олівцем, а начисто переписав її або таки в дорозі, там де спинився на спочивок, висадившися з вагону (1861 року залізниця з Петербургу не доходила до Поділля), або, може, переписав свою чернетку в „діяріуш” уже аж тоді, як до рідрих Хомутинець приїхав. Микола Левченко. Ище вчера изъ вечіра По заході сонця Поглядавъ я на улицю Край свого віконця. Поглядавъ я на улицю Бучно було всюди И мигали мимо віконъ Знакоміи люди. И сегодня ище дб-дня До моєї хати Збиралися товариші Тугу розважати Розважали розмовляли Щиро обіймались Виливали душу въ душу И не оглядались. ,,РУДАНСЬКИЙ В ЯЛТІ (1861 — 1873) ,22 VI. В. ГЕРАСИМЕНКО. Новознайдений лист С. В. Руданського до брата 1 ). (1867) 90 років зминуло, відколи народивсь, і 50 років, одколи помер україн ­ ський поет С. Руданський, а ми ще й досі не маємо його повного життєпису. Багато біографічних матеріялів про С. Руданського безслідно загинуло (архів Кам ’ янець-Под. духовної семінарії, Шаргородської духовної школи), тільки-ж ще й тепер подекуди виринають нові відомості з життя поетового. Влітку р. 1921 серед паперів покійного подільського історика Яво- ровського, що їх його донька передала проф. Є. Сіцінському, знайдено листа С. Руданського до брата Грицька (подаємо його далі). Листа напи ­ сано на звичайному поштовому папері, розлінієному на дрібні квадратики (аритметичного зразку); рука дуже дрібна, але досить виразна. Цей лист кидає світло на перші роки поетового життя в Ялті, відколи він закінчив Медично-Хірургічну Академію, а саме — 1861 по 186/ рік. Як відомо, тяжЛ життьові умови, що за них учивсь С. Руданський в духовних школах, а згодом і в Медичній Академії в Петербурзі, довели його до сухіт. Щоб поправити своє здоров ’ я, він, закінчивши Академію, шукає посади на півдні й оселюється в м. Ялті. Доки не було знайдено цього листа, можна було гадати, що С. Рудан ­ ський, приїхавши до Ялти, улаштувавсь багато швидше, і тим міг підтри ­ мувати своє здоров ’ я й продовжувати свою літературну діяльність. Та з цього листа видно, що Руданський ще довгий час був незовсім забез ­ печений й одержував допомогу від матери й брата Грицька. Коли виходити з того, що С. Руданський в 1867 р. таки одержав спо ­ дівану посаду «при больниці», то він, таким чином, прожив більш-менш матеріяльно забезпечений всього якихось 5 — 6 останніх років свого життя. Не менш цікавий і додаток до листу 0. Руданського. В ньому поет виявив себе, як і багато його сучасників та попередників, звичайнісіньким обивателем, що міг провадити українську культурницьку роботу (поетично- етнографічну) в межах, що не йшли всупереч з тодішнім ладом. Система царату, сама особа царева були для нього явище звичайні ­ сіньке. Що він згадує про царя в таких зворушливих виразах, як «бідний цар», «наш цар», це ще більш підкреслює цілковиту поетову неграмотність, несвідомість в тогочасних соціяльно-політичних питаннях 2 ). Подав В. Герасименко. Ялта 22 августа 1867 р. Гостинець маминъ одібравъ и іі одписав. Спасибі іі и тобі бра- тіку мій Григоръ, а лучше було бъ якъ би вона стара нічого мені не посилала; годі зъ неі, вона и такъ уже що могла, те для насъ зробила. ‘ ) Із «Заи. Іст.-Філ. Відд.», ки. ѴІІ-ѴШ (1926). 5 ) Пор. ст. 32. М. Л. ,В. Герасименко: Лист Руданського до брата 1867 р. 23 Написав я и до Комарницького ’ ) — бідняка четверо дітей поховав — я ему сказавъ кілька слівъ якъ за дітьми маленькими дивиться и стерегти іх одъ смерти, — та не знаю; боюсь, щобъ усе їх покоління не було таки безвічнеє. Жаль бідного Комарницкого. Хвалишь ти Хомутниці и вишневий садокъ, сажаний батьків ­ ськими руками, — тамъ и я дорожку проробивъ проіздомъ у Кримъ; мабуть заросла уже. Хотілось би мені братіку, тяжко хотілось би поіхать, такъ що жъ, — не моі іще достатки, та и доброго случаю не маю. Сего року зівсімъ таки поіхать не можу, а на другий рікъ, — якъ зложаться моі достатки. Въ сентябрі місяці въ Земскіі Управі буде збіръ и тогді вже я буду знать, чи мене Управа оставить при больниці, чи ні, и якъ оставить, то скильки мені въ рікъ давати буде. Тогді я мігъ би просить Управу посилать мене на місяців два три въ Киівъ підучуваться въ Университеті черезъ 2 — 3 года и тогді легко мені було бъ и въ Хомутинцяхъ буть. Но сее іще не відомо и про сее вперед нічого й говорити. Про свою службу ти тоже само нічого певного сказать не мо ­ жешь, и правду кажешь, що тобі чого лучшого одъ акцизу не ждать; про всякій разъ я все таки спитаю Ковбасина, якъ вінъ тутъ буде у Криму: его сюда ждуть его сестри въ кінці августа, и що вінъ скаже, то я тобі напишу 2 ). У насъ теперь Сильвестръ Григоровичъ по южному берегу проїжджає — вінъ бачь путешествуе собі — попробую ще у его по ­ питать місця для тебе; він вернеться изъ Алушти взавтра, або після завтра и що сей скаже, то я тобі напишу такожъ. Питаешься ти мене, чи не треба мені сорочокъ и кажешь, то у тебе есть штука полотна, що зъ дюжину сорочокъ буде. Воно таки правда що у мене на сее недостача и коли у тебе заграничнее го- ланьське, або якеє там, (тільки не нашої двадцятки) полотно в, то пришли будь ласкавъ, а послі якъ Богъ поможе, порахуємось. Кланяется тобі дядько Петро Хведоровичь Падалка и дякує за поклінъ. Цюлую тебе, твій братъ Степанъ. У насъ теперь и царь и цариця и всі іх діти (Миколая правда нема, но на днях буде). Царь съ царицею и зъ маленькими дітками катаються собі по Ялті іще простіще яких небудь генералівъ; на всякій поклінъ кланяються, такії привітни. Жаль тільки бідного царя, крепко похудавъ и подався. А тут іще Ему проклятії турки надсі ­ дають. То приіжжаьъ сам Министръ иностранних ділч> Фуадъ-Паша съ поклономъ одъ султана, а се знову приславъ султанъ арабськихъ коней цареві въ подарокъ; — подумай собі якъ тяжко сее все нашому цареві приймати одъ того султана, у которого всі руки у крові несчасноі Кандіі. Колибъ уже швидше тая залізная дорога кінчилась, а султанові не здобровати. Як ти думаешь? Чи до нового року, або до весни кінчать дорогу одъ Балти до Киіва? Якая там у васъ чутка? ’) Той лист до о. Ст. Комарницького (чоловіка поетової сестри) ми подаємо далі на ст. 35 — 36. М. Л. 2 ) Колбасин задовольнив теє клопотання. Див. „Знадоби” І (1926), ст. 15. М. Л. ,24 VII. ПАВЛО ГОРЯНСЬКИЙ. Біля могили Степана Руданського. (та спомини Ю. П. Ф ’ єрфора 1917) ‘)• Ст. Руданського поховано у м. Ялті на Старому або Масандрівському цвинтарі. Од центральної в Ялті вулиці — Набережної — шлях до цвинтаря йде через Єлисаветинський базар, проз Івано-Златоустівську церкву (Старий собор), Полікурівською вулицею до Водопровідної. На Водопровідній, біля входу на територію Тубінституту (давніш Санаторії Олександра Ш-го), головна хвіртка провадить на цвинтар. Просто од хвіртки йдуть угору ка ­ м ’ яні сходи, усього 108 східців. Од горішньої східці прямою стежкою ще треба пройти 44 кроки. Ліворуч стежки найближчі до поетової могили су ­ сіди: 1. Костинька і Катюша Готлиб, 2. Андрей Иосифович Пуришев. Вище цих могил, з лівої сторони стежки, здіймається квадратовий майданчик, — в горішній частині на 10 вершків, в долішній на 1 арш. 1 ’ / 2 в. ; увесь роз ­ міром 35 кв. аршин. З правого боку цього майданчика стоїть надгробок. Постамент надгробка — два чотирикутники — 11 вершків заввишки і 1 арш. 10 вершків завдовжки. Самий надгробок має 1 аршин вшир і 1 арш. 10 вершків здолу до верху. Зроблено його з юрського вапняку (юр. вап ­ няк — із юрських відкладів ялт. Яйли). Напис на правій стороні над ­ гробка — 4 рядки з віршу «Чорний колір» в такій транскрипції: На могилі не заплаче Ніхто в чужині Хиба Хмаронька Заплаче дощем по мені. Під сими рядками: Степан Руданскій Малорусскій позт Помер року 1873 квітня 21-го. 39 літ. А ще нижче збоку: 1892 р. Останній рік, певне, дата, коли збудовано надгробок. Збудовано його коштом петербурзького українського громадянства. Що-ж зробили для поетової могили ялтинці? 10 квітня 1917 р. засно ­ вано в Ялті «Громаду українців південного берега Криму» і при ній «Ко ­ місію охорони могили Степана Руданського». Першим головою комісії була ївга Лапа, після неї Микита Харченко. Праця комісії полягала найбільше в збиранні коштів. Для цього од- раховувано відсотки од аматорських вистав, збирано пожертви серед ял ­ тинців, розсилано йідписні листи й відозви до всіх громад у Криму. Збирали гроші і на Україні. На зібрані кошти комісія покупила у Івано-Златоустівської церкви той ґрунт, де поховано поета, і ялтинська Громада стала власником могили Руданського. Далі малося огородити усю площу з могилою, але не стало коштів. *) Друк. в «Записках Ісг.-Філ. Відд.», кн, VII — VIII (1926). ,П. Горянський: Білд могили Радянського (1925) 25 Могила С. Руданського. 1925 ,26 Павло Горянський: Спомини IO. II. Ф ’ єрфора (1917) Пам ’ ять поета ялтинська Громада вшанувала двічі зборами на мо ­ гилі: 21 квітня 1917 року та в 50-ті роковини смерти поетової того-таки дня 1923 року. На зборах голова Громади виголосив промову, що в ній схарактеризував добу, коли жив і працював поет, також особу й творчість Руданського. Уривок з промови 1917 р. видрукувано в «Раді», в дописові з Ялти. Під керівництвом голови Громади улітку р. 1923 могилу одвідала екскурсія студентів Одеського ІНО. В характеристику поетову пощастило внести деякі живі риси, що збереглися в пам ’ яті сучасника Руданського. Сучасник цей — Юрій Павло ­ вич Ф ’ єрфор. Ю. П. за своїх юнацьких років приятелював з Руданським і знав поета в останні роки його життя (од 1869 року до смерти). Ось що розповів мені Ф ’ єрфор 20 квітня 1917 року. Руданський був міським лікарем у Ялті і одночасно лікарем кн. Воронцових в Алупці. Воронцов подарував Руданському невеличкий ґрунт на Кутузівській ву ­ лиці. Руданський що-суботи їздив до Алупки виконувати свої лікарські обов ’ язки. Лікар користувавсь великою пошаною в Воронцових, як людина, що має незалежну вдачу й вільну думку. Розмовляючи з князем (за обідом чи вечерею), Руданський гостро обстоював свої погляди, і між бесідниками провадилися палкі змагання. У Ялті лікар Руданський був дуже популярний, особливо серед бідної людности. З бідних за допомогу ніколи грошей не брав: навпаки, на свої гроші купував для них ліки, часом й їжу. З людей заможних брав не Будинок Руданського в Ялті на Єлисаветинській вулиці. Поетові кімнати на другім поверсі — двоє в ікон ліворуч, що над вивіскою. ,Павло Горянський: Спомини П. Ю. Ф ’ ерфора (1917) , її більш, як карбованця. Коли давали йому якусь більшу суму, наприклад, три карбованці, Р. лишав собі одного, а два повертав назад; коли ж не мав у кешеві решти, то повертав гроші цілком, прохаючи заплатити иншим разом. Знаючи нахил лікаря до алькоголю, пацієнти чи їхні родичі, за ­ кликаючи Р. до своєї домівки, частували його чаркою-другою. Хорі любили лікаря за його простоту в поводженні, за бадьору, живу вдачу. Він умів розважити, потішити хорого, піднести його дух. За найближчих приятелів Руданському були Сердюков (свящ. Златоустівської церкви) та Понома ­ ренко (голова міщанської управи): обидва українці. Якийсь час Руданський жив у будинку Пономаренка на Севастопольській вулиці. Загальний образ поетів, що лишивсь у пам ’ яті Ф ’ єрфоровій, це образ людини веселої, жартівливої, товариської. Тільки в останні місяці життя Руданський зовсім кинув пити, став сумний. Руданський лишив (нешлюбну) жінку, походженням росіянку, просту, неосвічену людину, й одну дитину. Коли чоловік помер, жінка продала його садибу — на Кутузівській вулиці, де тепер будинок Попандопуло, ч. 20. Будинка того покупив Врангель і подарував свойому слузі Васильєву. Сама Руданська незабаром виїхала з Ялти. Будинок, де Руданський прожив свої останні роки і вмер, зберігсь непогано: це будинок на Лизаветинській вулиці, ч. 16, належав Болотні- ьовій. Поет жив у горішньому поверсі, в двох кімнатах збоку Азіатського завулку. Сумний вигляд має тепер могила поетова. В надгробкові усе збіль ­ шуються та глибшають розколини; хреста знищено; камінь лупається й оси ­ пається. Могила без огорожі. Усієї рослинности: кущ буксусу та три кипа ­ риси. Влітку цю мізерію скрашує чудовий кримський крайовид. Але бо ­ лючий сум навіває самотня, занедбана могила пізньої осени, коли увечері повертається на ночівлю й кряче над цвинтарем гайвороння, коли плачуть над Ялтою олів ’ яні хмари, виють-скаженіють шалені вітри, вириваючись з Уч-Коша, хиляться в тузі, мов сестри-жалібниці, темні кипариси, гудуть свій урочистий Requiem бурхливі хвилі Чорного моря, і думає при гробі свою скорботну думу осіння ніч. 23 — IX 1925 р. У Ялті. ,28 МИКОЛА ХРАЩЕВСЬКИЙ. З ялтинської доби в житті Ст. Руданського. (На підставі неопублікованого листа С. Руданського 1863 та инших джерел’!. * ) *) Друковано в „Записках Іст.-Філ, Відділу ” кн. XXIII (1929), ст. 233-239. М. Л. *) Див. ак. О. Єфремов, Самотній співець — в передмові до „Знадоб ” . 2 1 Лист цей зберегається у вінницькому Будинку-Музеї ім. М. Коцюбинського. 3 ) Про цю Олександрову хоробу згадує в нижчеподаному листі Степан („Пите, що він харкає кривлею ’ ), але докладніше описує стан Олександрового здоров ’ я оце медичне свідоцтво, що ним мабуть запасся Олександер на-весні 1863 р. їдучи до Криму. Свидѣтельство. Свидѣтельствую, что Г. учитель Приворотскаго Духовнаго Училища Александръ Руданскій имѣющій отъ роду 23 года, слабаго тѣлосложенія, страдаетъ кровохарканіемъ, сопровож аемымъ кашлемъ, болями въ груди, затрудненнымъ дыханіемъ, ускореннымъ пульсомъ. Грудь Г. Руданскаго узка съ нѣсколькими выдающимися ключицами; при выслушиваніи груди спереди, въ верхнихъ ея частяхъ слышатся мелкопузырчатые хрипы и при ­ мѣтно услышанное выдыханіе, тонъ слегка притупленъ, особенно нѣсколько ниже правой ключицы. Мокрота красноватаго цвѣта. Изъ описаннаго видно, что Руданскій дѣйствительно боленъ и требуетъ медицинскаго лѳченія при совершенномъ спокойствіи и свободѣ отъ занятій; по этому необходимо ему по моему совѣту отправиться на южный берегъ Крыма, котораго теплый климатъ при другихъ медицинскихъ средствахъ можетъ поправить раз ­ строенное здоровье Г. Руданскаго. г. Винница 20 Апрѣля 1863 года. Город, врачъ Щавинскій. Збирати матеріали до біографії якогось письменника стає тим важче, що більше часу минає по його смерті. Не легке це завдання і для біографії Ст. Руданського. Від дня його смерти розділяє нас віддаль понад 50 років, на які припадає до того і період громадянської війни, особливо фатальний загибіллю різних архівних сховищ. Знищені, напри ­ клад, архіви Кам ’ янецької Духовної Консисторії та Кам ’ янецької Духовної Семінарії своїми цінними матеріялами чимало могли-б прислужитися освітленню життя цього поета, яке, за висловом акад. С. Єфремова, „є для нас один суцільний люк, що зіяє чорною дірою в історії нашого пись ­ менства” ’ ). Тим-то аж надто цінний є кожний новий документ, що кидає хоч-яке світло на невідому й незвідану постать оцього „Самотнього співця”. А що вже казати за який власноручний лист С. Руданського, що в ньому він сам за своє життя промовляє, иноді одним словом спро ­ стовуючи сумнівні припущення про щось в його біографії! Одного такого листа поетового * 2 ), що його ласкаво передала Він ­ ницькій філії Всенародньої Бібліотеки України при В.У.А.Н. племінниця поетова Марія Григорівна Руданська, за чоловіком Кмита, ми тут і подаємо. З цього листа видко, що влітку 1863 р. в Степана Руданського в Ялті гостював його наймолодший брат Олександер, який вчителював тоді в Приворотській Духовній школі. Окрім бажання побачитися з братом, Олександра потягла до Криму і його хороба — фатальні в роді Руданських сухоти 3 ). Не знати, якою мірою використав Олександер, гостюючи в брата, ,Мик. Хращевський: 3 ялтинського побуту Руданського 29 південне кримське сонце: чи поправив він своє розхитане здоров ’ я? бо, за Степановим листом, потрапив він туди в не дуже-то добрий час, коли сам Степан „тяжко слабий був “ і „гриз на чім світ нещасного Олександра”, мабуть нервуючи й вередуючи підчас своєї хорости. Коли від ’ їжджав Олександер додому, то мабуть помилково захопив, замість свого, Степано ­ вой) сурдута. За порадою старшого брата Григора він збирався, коли виявилася помилка, переслати Степанові його сурдута. Отож Степан прохає передати, щоб ьін не робив цього, залишивши вбрання собі. Олександрового сурдута він уже переробив на себе в скрутний час, це саме радить зробити й Олександрові з його сурдутом. Коли обминути низку дрібних, нехай і цікавих для життєпису Ст. Руданського, згадуваних у листі фактів, як от: „харкання кривлею” братів Олександра та Юхима, згадка про якихось акцизних Чернявських — Степанових приятелів ще по Петербургу, та згадки про свою особисту тяжку хорість, то-що, то найцінніша частина цього листа є місце, де він каже про своє матеріяльне становище у Ялті. Дотеперішня біографічна література, не маючи достатніх даних, якось невиразно й неоднаково освітлює матеріяльне становище Ст. Ру ­ данського в Ялті. Одесит-Комар у „Зорі” ‘886 р. подає відомості, що Руданський в Ялті „не знав ні розкоші й багатства, ні бідности”, що „невеличка кватира його зовсім не скидалася на панську. Обставлена вона була дуже вбого. Заверне до прихильного Степана Васильовича декілька чоловіка, — і сісти ніде”, що „із їжі Руданський не вередував: борщ на обід та шматок м ’ яса, галушки на снідання або на вечерю, — инших вигадок не було і в помині” („Знадоби” ■ — 26-27 стор.). Але зго ­ дом ці відомості В. Герасименко за свідченням Софії Хомични наче коригує, намагаючись матеріяльне становище поетове змалювати кращими, ніж в Одесита, рисами. В „Записках” кн. V, стор. ЗО, 1925 р., він подає: „З боку матеріяльного в Ялті йому (тоб-то Руданському. М. X.) жилося добре”, а в другім місці: „Степан, як каже С. X., не хотів обзаводитися нерухомою власністю не через брак грошей у нього, а просто тому, що його серце не лежало до того…; тут треба внести поправку, що С. Руданський жив не в братовому будинку, як це записано у Яки- мовича, а він жив на дачі Мордвинова, де займав 6 — 7 гарно умебльо ­ ваних кімнат” 1 ). ‘) Підкреслення наше. Тепер-же на підставі цього листа треба припустити, що Одесит був не перебільшеної думки про слабенькі матеріальні достатки поетові в Ялті, бо-ж тільки добившись економії Воронцова, себ-то верха свого добробуту, Ст. Руданський може що-дня „свій обід мати”, а про вечерю ще й не мріє. Після цього якось неясним стає свідчення в цій справі Софії Хомични. Її зауваження, що наче в Руданського не бракувало грошей, згадка про гарно вмебльовану в 6 — 7 кімнат квартиру, мов-би суперечать, поки нема инших даних, дотеперішній уяві про матеріяльне становище поетове в Криму. ,зо Мик. Хращевський: 3 ялтинського побуту Руданського Правда, лист 22/VIII 1867 р. (вище, ст. 23) вносить в питання про жит ­ тьові умови поетові в Ялті більше ясности, з ’ ясовуючи, що поет і тоді ще, на 6 році своєї служби, не міг перебутися без допомоги від матери й брата Грицька; та проте лист з 17/ІХ 1863 р. освітлює життя поетове в Ялті з ма ­ теріального боку багато докладніше. З цього листа довідуємося, що, до своєї служби у Воронцовській економії, Руданський одержував по Ялтинській лікарні основного утримання тільки но 200 карб, і, певна річ, без допо ­ моги з дому прожити в Ялті аж ніяк не міг. Поліпшивши значно (на 300 крб.) посадою в графській економії свій матеріальний стан, поет наче вдруге на світ народився; миліше став, за його власним висловом, на людей дивитися, коли з ’ явилася в нього перспектива що-дня „свій обід мати”. Тепер на підставі листа самого поета нам стає відомо, що не тільки шкільними роками, як це вже здавна в біографічно-критичній про Ру ­ данського літературі встановлено, поет страшенно бідував, а й перші роки Ялтинського його життя з матеріального боку були дуже важкі й незабезпечень Аж поки добився отої Воронцовської економії, поет мав у Криму нужденне життя й голодував у справжньому розумінні цього слова. На жаль, більше документів про перші роки перебування в Ялті Ст. Руданського поки-що немає. ’ ) Дещо з цієї доби поетового життя в Криму можна поповнити спогадами Марії Григорівни, небоги Ст. Руданського. М. Гр. подає, що Ст. Руданський напервах свого перебування в Ялті жив з Явдохою в землянці. Землянку тую він збудував на клапті землі виноградника, якого подарувала дядькові княгиня Воронцова 2 3 ) в подяку за те, що він гарно її лікував. Коли-ж батько М. Г., Григор Вас., побував у Ялті й побачив, що дядько Степан живе в убогій землянці, то почав його намовляти, щоб він збудував хату. А що грошей у Степана не було, то їх запропонував Гр. Вас. Довго Степан на це не приставав, відмовляю ­ чись від братових грошей, але потім погодивсь узяти гроші, видавши братові розписку 8 ), що хата збудована на його землі, належить його бра ­ тові 4 * ). Після всього, що ми вже знаємо з життя поетового в Ялті, усе це дуже ймовірно та й наче правдивіше за ті відомості про купівлю землі, які подає 1886 р. в „Зорі” Одесит, зауважуючи: „Переїхавши в Ялту, перш усього задумав він покупити собі невеличкий кусок землі та збудувати хатину, щоб не треба було що місяця переїз ­ дити з одної кватири на другу з жінкою і дітьми… Сяк ‘) Нижче ми подаємо до цього дуже важливі документи. М. Л. а ) Порівн. вище звістку, що Воровцов подарував Руданському невеличкий ґрунт на Кутузівській вулиці — в П. Горянського, Біля могили Степана Руданського, (от. 26). 3 ) Розписка ця, з слів М. Гр., повинна й досі зберегатися серед инших докзментів в Олександра Григоровича, небожа Руданського на Далекому сході. 4 ) Віра Юхимівна, друга небога поетова, розповідає, що начеб-то Степан узяв у Грицька 1 ’ / 2 тисячі карб., а векселя йому видав на 3 тисячі. ,Мик. Хращевський: 3 ялтинського побуту Руданського 31 так спромігся ’ ) вкінці на невеличке місце, хоч і не довелося ви- строїти своєї хати” („Знадоби” стор. 26). І справді, тільки-но в подарунок, а не купівлею за власні гроші, міг лікар-поет, що на п ’ ятому році лі ­ карської служби прохає прислати з Хомутинець полотна на сорочки (В. Герасименко — Новознайдений лист Руданського 1867 р., див. вище ст. 23), дістати шматок землі в Ялті. Чом-же поет так бідував в Ялті? Повідомляючи брата про те, що його матеріальне становище поліп ­ шилося, Ст. Руданський наприкінці листа пояснює між иншим, чом він, одержуючи 500 карб, на рік, не може мати, крім обіду, ще й вечері: „оттакая то проклятая Ялта! Ні, не проклята, хороша вона псяюха, та до ­ рого житы”. Та не сама дорожнеча, на нашу думку, спричинялася до нужденного життя поетового в Ялті. Багато тут важили й непрактичність поетова, невміння орієнтуватися в житті, розрахувати свої кошти. За словами Марії Григорівни, коли в дядька випадково була яка вільна копійка, то він її витрачав на покупку різних старовинних речей та предметів, кримських кустарних виробів, на книжки 2 ), брав участь в експедиціях для розкопів, допомагав українським гурткам, то-що. А особливо тут багато важила безмежна добрість Руданського. Незамож ­ них пацієнтів він лікував не тільки дурно, ба навіть частенько допомагав, віддаючи їм свою останню копійку. „Бувало й так — зауважує Одесит („Знадоби” стор. 26) — що бідному чоловікові нема де жити, щоб лічитися, — і Руданський дає свою хату, лічить. Годує, чим Бог послав, і не жде ніякої заплати”. Про таку-ж безмежну некорисливість Руданського маємо й пізніше свідчення поетового сучасника Ф ’ єрфора, що його 1917 р. за ­ писав П. Горянський в таких словах: „З бідних за допомогу ніколи грошей не брав, — навпаки, на свої гроші купував для них ліки, часом і їжу. З людей заможних брав не більш, як карбованця. Коли давали йому якусь більшу суму, напр., три карбованці, Р. лишав собі одного, а два повертав назад; коли-ж не мав у кешеві решти, то повертав гроші цілком, про ­ хаючи заплатити иншим разом” 3 ). Як анекдоту, поширену свого часу в Ялті про добрість дядька Сте ­ пана, в родині М. Гр. переказували такий випадок. Якось прийшов до дядька Степана лікуватися один вбогий студент. Дізнавшися, з розмови, що він нічого, окрім подертого сурдута, не має, дядько миттю розібравсь, та й віддав йому своє вбрання, чоботи, ще й грошей, скільки мав. Після цього Степан сидів півдня в Явдошиній спідниці, поки Явдоха діставала десь у місті потрібний йому одяг. Кінець листа з 17/ІХ 1863 р., як і в листі з 22/Ѵ1ІІ 1867 р., присвя ­ чено інформації про перебування царів в Ялті. Приписка за царів у листі *) Підкреслення скрізь наше. а ) 3 слів Віри Юхимівни, Комарницькі по смерті Ст. Руданського дістали були між иншою спадщиною колекцію скойок і чимало книжок. 3 ) П. Горянський, Біля могили Степана Руданського, див. нищ-‘, ст. 26-27. ,32 Мик. Храшевський: 3 ялтинського побуту Руданського 1867 р. (див. вище ст. 23: Новознайдений лист Руданського, postscriptum) деякими своїми висловами („наш цар “ , „бідний цар”) дає підставу для В. Герасименка закинути поетові політичну неграмотність, несвідомість у тодішніх соціяльно-політичних питаннях. На нашу думку, цей закид Ст. Руданському трохи чи не поквапний та необґрунтований: у цих бо рядках поетового листа можна вбачати швидше підроблювання поета під тон адресатів листа, отих обивателів з сільського духівництва, серед яких обертався Гриць, аніж щире виявлення поетового ставлення до царату. На ­ решті тут може мати місце й умисне підкреслення своєї лояльности або й потрібна на той час обережність: невідомо бо ще, як і через кого пере ­ силав поет цього листа. У листі наведеному далі є місце, на підставі якого можна припустити, що Ст. Руданський, пересилаючи листи, кори ­ стувавсь із оказій, писав через якихось ченців, і що листи його взагалі не безпосередньо потрапляли до рук адресатові. А втім, коли (зворушливі) вислови „бідний цар”, „наш цар” справді неприємно вражають у листі Ст. Руданського 1867 р., то виразно инак- шого характеру набирає вже поетова інформація про царів у листі, що ми оце подаємо тут. Зовсім бо не в шанобливому тоні трактує тут він цар’-ьких осіб, коли пише: „Тепер у нас царів, царів, видимо, не видимо” тг ; дразнісінько іронізує отим „звісно”, повідомляючи про велику ра ­ ді ь з приводу перебування в Ялті царської родини. Узагалі усенький цей уривок поетового листа отими: „найстарший цар”, „тішимося”, „звісно” і т. и. відгонить стилем революційних поезій ПІевченкових. До речи, Кобзаря, як свідчить Одесит („Знадоби” стор. 27), Руданський знав на пам ’ ять. З братом Шевченковим — Варфоломієм тоді саме листувавсь у справі впорядження Тарасової могили (лист Рудан ­ ського до В. Ковальова — „Знадоби” стор. 31). На поданому далі листі до брата є дата, поставлена рукою самого поета: „17 сент. “ , а рік, як уважно придивитися, то помітно, що стертий. Зате иншою вже рукою — не Степановою — зверху, у самій горі листа, написано атраментом: „зо сент. 1863 г. “ Цей-же 1863 рік помічений на листі ще двічі вже звичайним олівцем знову иншою — вже третьою рукою: раз поруч неповної дати Степанової та вдруге навскіс з лівого боку листа. Отже треба гадати, що Степан написав листа 17 вересня 1863 р., а брат Грицько, чи хто инший з його родини помітив уже дату, коли одержано цього листа — ЗО вересня того-ж 1863 р. Листа написано на поштовому папері розміром 18 X И сант. Письмо дуже дрібне, але добре розбірне. Правопис — суміш ярижки й кулішівки, переважає перша. Листа тут подано, додержуючись правопису, великих та малих літер, пунктуації та абзаців оригіналу. ,Мик. Хращевський: Лист Руданського до брата 83 Лист Ст. Руданського до брата Грицька. 80 сент. 1803 г. (1863). Ялта 17 сент. 1 ). 1 ) Цю дату поставлено не рукою С. Руданського. а ) Грицько — старший брат поетів — народився 1831 року. Як свідчить його дочка Марія Григорівна, він скінчив Под. Дух Семінарію, служив довгий час в акцизі за бухгальтера. За турецької кампанії його покликано на військову службу, але через поганий стан здоров ’ я (він увесь час хорував і дуже кашляв — мав туберкульозу) слу ­ жив не в дійовій армії, а за „смотрителя” військового шпиталю в Балті. Тут він і вмер від плямистого тифу 1879 року, переживши всіх своїх братів. (Примітка М. Хр.). а ) Кінчається 1 стор. 4 ) Молодший браг поетів Юхим умер од сухіт на початку 1869 року, як свідчить його дочка Віра Юхимівна. 6 ) Дочка Юхима Віра Юхимівна Рудансьяа, за чоловіком Томасевич, що народи ­ лася 1868 р і тепер мешкає у Вінниці (Бузький спуск), свідчить (так чула вона від своєї мами), що ця сестра її народившися дуже скоро вмерла. •) Кінчається 2 стор. Братику Грицьку 2 ). Письмо твоє до Олександра въ Ялту я одібравъ по виїзді Олександра и зоставывъ у себе. Письмо жъ Олександра до мене я одібравъ два дні тому назадъ и съ первою почтою спішу одписати тілько не на его, а на твое имъя, бо его адресу я и не чувъ и не знаю. Пише вінъ що вінъ іще на два рокы хоче остаться учителювати, бо акцизноі праці боіться — нехай и такъ. Видно учительска праця лекша за акцизну. Пише іще що обмінявъ мій сюртукъ и що ти порадивъ ему пере ­ слать до мене. Чортъ знає що ты порадывъ нехай тамъ собі візьме та пришые білі гузики — и годі бо я вже его сюртукъ переробывъ на себе. Кинувся зъ загарачу, а треба було тяжко (инспекторъ бачь прыіхавъ) я и переробывъ и вже пересылать его не буду. Тай на чорта пересылать по почті? Велика цяцька сюртукъ обмінявъ такъ обмінявъ. Скажи ему нехай не посылае 3 ). Треба ему свидітельство маты отъ ему и свидітельство за підписомъ и повітового дохтора и моімъ. Перешли ему куды тамъ знаешь, бо я ще разъ скажу що его адресу не знаю, а черезъ монахівъ пысаты не буду. Пише що вінъ харкає кривлею и Юхимъ тоже 4 ), но що я имъ по ­ раджу — богъ найлучшій дохторъ. У Юхима дочка — такъ пехай здорова росте собі 5 ). Діты то потіха. Хомутинецькі здорові и кланяються — поцілуй іхъ одъ мене, съ праз- ныкомъ поздоровь. А ти Грицьку якъ тамъ поживаешь? Якъ твое здоровля та якъ твоя служба та кешеня? Недавно черезъ Віныцю проїжджали моі Петербургскі чернявські — теперешні твої сослуживці по акцызу и хтілы бачиться съ тобою, та тебе не могли діждатись — шкода! а добрі люди тії чер ­ нявські, — жаль що ты не знакомій зъ ными воны въ Немирові 6 ). Олександеръ якъ іхавъ такъ заіздывъ до ныхъ не пыше вінъ до мене чи подобались воны ему, а воны до мене писали и дуже раді що его по ­ бачили. Такъ ему и скажи. ,34 Ласт Руданського 1863 [>., М. Левченко: Нові матеріяли Теперь щобъ тобі про себе сказати. А то що я отеє недавно тілько поправився одъ свої тяжкоі болізні, а то тяжко слабий бувъ такъ слабий що и світъ мені бувъ опротивівъ и я не мавши на чимъ збувати свою муку, гризъ на чімъ світъ нещасного Олександра, въ которого доволі було и своеі муки. Теперь запевне мені ажъ дивно самому якъ я мігъ злиться на тихъ що мене такъ щиро доглядали за моі слабості — а тогді підижъ — якъ проженешь кого або полаешь то ажъ лекше стане. Нехай вибачає що попавъ підъ такеє время. Теперь я дуже якось ставъ мило дивиться на людей — бо й мені якось зробилось лучше. Кінчилось уже (незнаю тілько чи на довго) ‘) моє тридцятилітнє голодуваня. Добився я таки экономіі Воронцова и окрімъ свого жалуваня (200) маю іще въ рікъ 300 карбованцівъ и того 500 и я вже зможу каждый день свій обідъ маты. И тілько то що обідъ — а вечери іще за сії гроші мати не зможу — оттакая то проклятая Ялта. Ні, не проклята, хороша вона псяюха та дорого житы. Теперь у насъ царівъ царівъ выдымо не видимо. Найстаршого ждемо и тішымось різными вогнями, стрільбою та музыкою. Звісно великая ра ­ дість. Будь здоровъ твій братъ Степанъ. Подав Микола Хращевський. МИКОЛА ЛЕВЧЕНКО. Нові матеріяли про перебування Ст. В. Руданського в Ялті з рр. 1866 — 1869 2 ). У цінному, невичерпному архіві акад. А. Б. Кримського ми маємо скількись документів, що освітлюють ялтинське перебування Ст. Рудан ­ ського в другій половині 1860-х рр. і обмальовують нам Руданського не тільки в приватних відносинах з людьми, ба й як громадського діяча. Попереду подам тут документи характеру суто-приватного. 1. Лист з Ялти 1867 року від Степана Руданського до його шваґра, о. Ст. Комарницького в с. Хомутинці. Про адресата, подільського священика Степана Васильовича Ко ­ марницького, ми знаходимо потрібні для нас звістки, приміром, у листі о. Миколи Сімашкевича до проф. А. Б. Кримського 1906 року. Микола Сімашкевич сповіщає проф. Кримського, що в кінці 1870-х рр. його дядько Митрофан їздив був до Хомутинець, сподіваючися там, на батьківщині Степана Руданського, розпитати дещо про поета. — „Але — додає Сімашкевич — тогді там на приході були вже не батьки Рудан- ) Кінець 3 стор. 2 ) Друк, в «Зап. Іст.-Філ. Віда.», кн. XXIII (1929), ст. 239 — 245. ,Микола Левченко: Лист Руданського до шваґра 1867 р. 35 ського, а їх зять, о. Степан Комарницький. Він, після смерти старого Руданського, заняв парахвію в Хомутинцях, а через скільки років перей ­ шов в с. Кутищі, де жив і до сеї пори [М. Л.: тоб-то 1906 року]”. Того-ж самого 1906 р. ще й о. Василь Боржковський з Мізякова писав до проф. Кримського, сповіщаючи його, що незабаром має він поїхати (тоді-ж таки 1906 р.) з м. Мізякова в село Малі Кутища до священика Комар- ницького, одруженого з рідною сестрою Ст. Руданського. Як видко з того листу, що ми подаємо, Ст. Руданський листувався із своїм шваґром постійно. Ясно, що цей лист 1867 р. — то тільки одна з ланок їхнього листування. Дорогий братіку Степане Василевиче! Четверо було у Васъ и Вы четверо поховали, — тяжко воно було родити тяжко и ховати, но не Вамъ приходиться сее первымъ и не Вамъ посліднімъ. Такъ уже заведено въ чоловічімъ бытю, що въ кажнімъ царстві повинно померты стільки-то чоловіка и меньше не може буть (се все відомо намъ изъ Статистики); — и отъ на Вашу долю прийшлося одбуть здоровля чужихъ дітей; — Ваші діти, — то жертва викупная. Вы іхъ оддалы, — все одно що крепакъ оддає дітей своіхъ у війско и теперь можна буть и Вамъ скільки небудь спокійними, Со Вы вже чужую общую біду окупилы своею бідою. Не знаю одъ чого тіі діти Ваші померли, знаю тільки, що Нионила померла съ конвульсіями. У мене дві сестры Люба и Надя померли тожъ-само въ конвульсіяхъ: одна здається годъ чи 7 місяцівъ а другая іще раньше (близнята були); вони тожъ само викупляли смертність другихъ собою, — выкуплялы просто тимъ що въ селахъ нема ніякої помочі дітямъ и болящая дитина, та тільки може жить, що сама собою безъ усякои помочі пересилить свою смерть. — А помічь-то дітямъ пуста и проста (хочь правда можуть діти и при такій помочі вмыраты, а все жь таки іхъ буде меньше якъ безъ неи). Всі діты кажный разъ (а більше усього колы ріжуться зубы) бідкують або головою, або грудьмы, або животомъ — огульне лікарство въ такихъ разахъ Гуффеландовый дытячій порошокъ, по чайній ложечці на тощака. Его дають въ аптекахъ безъ рецепта напишіть тільки Pulveris puerorum Huffelandin на 25 коп. то-й-дадуть. Коли у дитини голова горяча и воно дуже кричить, жахається и ки ­ дається у сні, — то значиться приливъ крові до голови (и уже близько до конвульсій а може и до смерты) тогді удвоіть ему дитячій порошокъ себъ-то давать дитині поки у ёго сее пе пройде по дві чайныхъ ложки на тощака зъ молокомъ. Дуже хороше при тімъ ставить на-нічь ноги ди ­ тині въ горщокъ, де на 2 кварты хороше теплої води розмішано по пів- кватырки солі, золи и гірчиці (гірчиці, а не перчиці) ставить такъ на минутъ 5 — 10 и такъ робыть (коли дитя не дуже слабе) каждый день, поки воно не перестане очей підкочувать підъ лобъ, — або тяжко горіть головою, — Коли дитину крепко слабыть, воно худіе и трудно іі вдержать, — купать іі въ теплыхъ вываркахъ зъ высівокъ и різноі мяты, два разы въ неділю, класти ноги въ той горщокъ, що я сказавъ, кажный вечіръ и робыть теплій сухій припарки до живота; а якъ се не помагає п ди- тына крепко уже извелася, то зарізать вівцю, розрізать живітъ и заразъ миже кишки положить дитыну на 10 минутъ; потому вийняти и положить іі спаты. — Такую штуку можно ще разъ зробить — черезъ неділю, и третій разъ зробить черезъ неділю… ,36 М. Левченко: Подання Руданського 1866 р. до управи Воронцівських маєтків Рідко діты вмирають, коли батьки за ныхъ дбають и самі дещо зна ­ ють. Не мамки а батьки та матері каждую минуту повинні дивиться за дітьми. Коли дитина крепко захрипить — разомъ ні съ сёго ні съ того, — дайте іі вырвать (Рвотне майте у себе дома на всякій случай; спитайте въ аптеці рвотне для дітей и якъ его давать — то воны й скажуть). Коли вона хрипить уже и кашляє неділями; — тогді давайте рыбячій жиръ по чайній ложці ранкомъ; втирайте разъ-два въ день рвотную мазь (Ungu. Tartari emetic!) въ переднюю часть груди поки не выйдутъ прищі и по ­ просите въ аптекѣ поровну: Vini Ipecacuanhae, Vini Stibiati ana uncias semis, — и давайте ребенку черезъ 2 — 3 часа по 3 — 4 — 5 капель. — Но простіть мене; я заговорився. Дай Боже дитину, а корова буде! VIII 18 ~22~ 67 Вашъ рідній Степанъ Руданскій. Р. S. Одъ золотушного высипу на голові або и на всімъ тілі у ді ­ тей, — коли воно сухими струпами, то мастіть струпи рибячимъ жиромъ (01. Jecoris asseli) себъ-то трономъ (Thran); а коли мокрыми ранами — присипайте іхъ сіркою (Flores sulphuris — Сѣрный цвѣтъ) вимивайте підъ- часъ лугомъ, дьогтярнымъ мыломъ (въ аптеці: Sapo nigrum, S. piceum), а коли заструплятся, мастіть рыбячимъ жиромъ, — поки не очистятся. Счасти Вамъ Боже! и Божая Маты новую хату на новеє щастя будувати. — II. Чорновик прохання Ст. Руданського до Головної Управи кримських маєтків кн. Воронцова. (1866). Другого документа написав Ст. Руданський рік перед тим (ще 1866). Це — чорновик власноручного прохання „врача” Ст. Руданського до Управи Воронцівських маєтків, щоб йому трохи прибільшили аж надто недостатню платню. Документ у певній мірі пояснює нам декотрі причини перма ­ нентно-скрутного матеріяльного стану Ст. Руданського в Ялті, а разом з тим обмальовує деякі побутові боки його ялтинського життя: йому на службі у кн. Воронцових не можна було сидіти на місці в Ялті, а доводилося звідти разів п ’ ядесятьна рік їздити з лікарськими візитами то в Масан- дру, то в Алупку, вбиваючи на поїздку до Алупки цілу робочу днину. Чи подав Руданський оте своє прохання „Главному Управленію Крымскихъ имѣній”, чи через відому поетову скромність воно в нього так і залишилось у чорновику, нікуди не подане — цього я ще не вияснив. Въ Главное Управленіе Крымскихъ Имѣній Его свѣтлости Князя Воронцова. Состоя три года экономическимъ врачемъ Крымскихъ имѣній Его свѣтлости и по словесному договору получая ЗОО рублей въ годъ съ тѣмъ, чтобы я для леченія экономическихъ больныхъ ѣздилъ въ Алупку, Массандру, и Айданиль на свой собственный счетъ, — я въ про ­ долженіи трехлѣтней моей службы положительно убѣдился, что усло ­ віе это не можетъ вознаградить врача ни за его трудъ ни за поте- ,Мик. Левченко: Подання Руданського 1866 р. до управи Воронцівських маєтків 37 рянное время. Въ теченіи трехъ лѣтъ мнѣ приходилось ежегодно проѣз ­ жать не менѣе 50 разъ въ Алупку и не менѣе 50 разъ въ Массандру (съ Айданилемъ). Изъ Ялты въ Массандру и обратно 8 верстъ, изъ Ялты въ Алупку и обратно 32 версты. Поѣздка въ Массандру требуетъ не менѣе двухъ часовъ времени, поѣздка въ Алупку не менѣе 8. Каждый визитъ среднимъ числомъ требуетъ проѣзду 20 верстъ и траты времени 5 часовъ. Полагая самую невзыскательную плату за проѣздъ 20 верстъ и потерю времени 5 часовъ 3 р., все таки 100 поѣздокъ или же проѣздъ 2000 верстъ и потеря времени 500 часовъ будетъ стоить 300 р. Это плата за трудъ и потерянное время; теперь посмотримъ стоимость поѣздокъ. Счи ­ тая проѣздъ на почтовыхъ лошадяхъ какъ самый дешевый и удобный съ платою ямщикамъ туда и обратно мы получимъ слѣдующія цыфры: а) Поѣздка въ одинъ разъ: Переклади. Ямщикъ Итого Обратно Всею 1. Въ Массандру до Айданиля …. 2. Въ Алупку до Ми- 67 к. 8 к. 75 к. 75 к. 1 р. 50 к. схора …… 72 к. 10 к. 82 к. 82 к. 1 р. 64 г. Отъ Мисхора до Алупки …………… 87 к. 6 к. 93 к. 93 к. 1 р. 86 к. Итого въ Алупку 1 р. 59 ) . 16 к. 1 р. 75 к. 1 р. 75 к. 3 р. 50 к. 6) поѣздки во весь годъ: 1. — 50 поѣздокъ въ Массандру … 1р. 50 к. х 50 = 75 руб. 2 — 50 поѣздокъ въ Алупку …. 3 р. 50 к. X 50 = 175 руб. Итого на поѣздки во весь годъ 250 руб. Выходитъ, чго на одни проѣзды, если бы ихъ постоянно произво ­ дилъ врачъ на свой счетъ, онъ долженъ потерять въ годъ 250 р. слѣдо ­ вательно если врачъ получаетъ только 300 р. въ годъ и на свой счетъ совершаетъ поѣздки, то ему ежегодно остается только чистаго доходу 50 р. за 100 поѣздокъ; или другими словами: за проѣздъ 20 верстъ и потерю времени 5 часовъ — 50 коп ; за проѣздъ 2000 верстъ въ теченіи года и п >терю 500 часовъ — 50 р.; за проѣздъ 6000 верстъ въ теченіи 3-хъ лѣтъ и потерю 1500 час. — 150 р. Плата болѣе, чѣмъ не утѣшительная. Правда условіе ѣзіигь врачу на его собственный счетъ не всегда сохранялось свято и ненарушимо. Бтагодаря снисхожденію ихъ свѣтлостей и г. Управ ­ ляющаго изъ Ялты въ Массандру и изъ Алупки на Мисхорскую станцію я большею частію п>оѣз/калъ на экономическихъ лошадяхъ, и мнѣ изъ прогонныхъ денегъ изъ Ялты въ Массандру (75 руб.) оставалось по край ­ ней мѣрѣ около 40 р. въ годъ, а изъ прогонныхъ денегъ изъ Ялты въ Алупку (175 р.) по крайней мѣрѣ около 10 р. и такимъ образомъ вмѣсто 50 рублей мнѣ приходилось чистыхъ денегъ 100 р. за 100 по ­ ѣздокъ; — но очень понятно, что и 100 р. за поѣздку 2000 верстъ въ те ­ ченіи года и потерю времени 500 часовъ, ниже самой невзыскательной платы. Таковой результатъ условія заключеннаго мною три года тому на ­ задъ, конечно упущенъ былъ изъ виду и Управленіемъ и мною; въ на- ,38 Мик. Левченко: Промова Руданського 1869 р. стоящее же время обративъ на него вниманіе и выяснивъ его для себя честь имѣю представить все это на благоусмотрѣніе Главнаго Управленія Крым­ скихъ Имѣній Его свѣтлости кн. Воронцова. Ялта 1-е августа 1866 г. 111. Промова Ст. Руданського 1869, мабуть, в Городському Упрощеному Управлінні м. Ялти. (1869). Третій документ (1869 р.), який ми подаємо — про збудування нового базару в Ялті, одразу-таки свідчить своїм зовнішнім недбалим виглядом, що це лиш чорнетка. Багато реченнів — геть поперекреслювані, позаміню ­ вані иншими, а ті знов бувають поперероблювані. Загальний тон показує, що це мав бути не „папір”, не листовне подання, а усна промова, звер ­ нена до слухачів. Де-ж її мав виголосити Руданський? А мабуть у засі ­ данні „Упрощенною Городского Управленія”, що до його складу Рудан ­ ський, як „городовий врач”, очевидячки повинен був увіходити. Експертизу в справі будування базару доручив одначе Руданському Таврійський гу ­ бернатор, а не Ялтинське „Упрощ. Гор. Управленіе”: це Руданський сам зазначає в перших-таки рядках, і це видко й з того іронічного тону, з якам він балакає про давній проект, уже поданий до Городського Управління. Базар, що про нього трактує промова — це безперечно той самий, який ми тепер знаємо в Ялті коло устя річки Салгира, недалеко мор ­ ського молу. „Г. Начальникъ губерніи въ бытность свою въ Ялтѣ 8 сего марта по ­ ручилъ мнѣ составить уставъ компаніи акціонеровъ на постройку въ городѣ Ялтѣ на руслѣ рѣчки новаго базара по проэкту имъ самимъ предло ­ женному. Справившись въ Упрощенномъ Городскомъ Управленіи я нашелъ, что таковой уставъ уже составленъ и при томъ такъ ясно и подробно, — что составленіе другаго устава совершенно излишне. Но позвольте г. граждане спросить Васъ: ьто составлялъ для Васъ этотъ уставъ? Мнѣ никакъ не вѣрится, чтобы гражданинъ г. Ялты, гражданинъ которому Ялта даетъ пріютъ, даетъ занятіе и хлѣбъ[,] гражданинъ, благосо­ стояніе котораго и не мыслимо безъ благосостоянія всего городскаго хо ­ зяйства, могъ поднять руку на городъ и самую живую самую доходную отрасль городскаго хозяйства — предложить продать спекулянтамъ на цѣ ­ лыхъ 15 лѣтъ за ежегодную и то сомнительную плату 500 р. — Нѣтъ, мнѣ никакъ не вѣрится, что бы это былъ Ялтинскій гражданинъ. Обращаюсь къ вамъ истиннымъ гражданамъ города Ялты. Знаете ли вы граждане что такое ваша общественная доходная статья? Обсудите что такое есть ваша общественная доходная статья. Каждая ваша общественная доход ­ ная статья — это есть громоводъ отъ вашего имущества отъ вашихъ до ­ мовъ, какъ только ваша общественно доходная статья усиливается и приращается, такъ тотчасъ же налогъ на ваше имущество уменьшается, ,Мик. Левченко: Промова Гуданського 1869 р. 39 но какъ только ваша доходная статья уменьшается и изсякаетъ, такъ тотъ часъ налогъ возрастаетъ и на васъ и на дома ваши. Значитъ всякій кто только имѣетъ домъ или жительствуетъ въ Ялтѣ онъ долженъ всѣми усиліями стараться каждую общественную статью дохода поддерживать и развивать, — потому что иначе онъ станетъ налагать налогъ и на себя и на другихъ. Но что же сдѣлали составители устава? А вотъ что: У насъ, такъ написали составители устава[.] можетъ набраться денегъ тысячъ 5. Деньги эти мы собрали здѣсь же въ городѣ у ялтинскихъ гражданъ и вотъ какую выгоду сдѣлаемъ для города: на эти 5 тысячъ мы выстроимъ ве ­ ликолѣпный базаръ на руслѣ рѣчки и цѣлыхъ 15 лѣтъ будемъ эти лавки отдавать въ наемъ по такой цѣнѣ, по какой сами захотимъ[,] а чтобы намъ можно брать такую цѣну какую сами захотимъ такъ вы ужъ граждане пожалуйста того… дайте намъ подписку на 15 лѣтъ, что вы ужъ нигдѣ и никому не позволите торговать, кромѣ нашихъ лавочекъ. А мы ужъ за это и васъ не забудемъ[,] мы вамъ за это цѣлыхъ три года будемъ пла ­ тить по 500 рублей, а тамъ ужъ тоже по 500 и даже менѣе, смотря по тому какъ мнѣ заблагоразсудится, а по истеченіи же 15 лѣтъ когда зданіе захочетъ упасть мы отъ себя не станемъ отдавать его подъ наемъ мы не хотимъ быть виновниками скоропостижной смерти лавочниковъ, Богъ съ ними, мы всѣ лавки передали городу, пускай ихъ какъ знаютъ такъ и дѣ­ лаютъ. А съ насъ довольно, — Правда хорошо? Вы граждане быть можетъ не вѣрите ушамъ Вашимъ, что бы предлагали такую сдѣлку? — прочитайте уставъ и вы все это увидите на первыхъ двухъ страницахъ. Знаю граждане что вы думаете какъ тутъ быть и что дѣлать. Вѣдь наша теперишняя базарная площадь ни къ чему не годится, что базаръ на рѣчкѣ все таки надо строить, что коли другіе берутся его строить значитъ тутъ есть выгода, — отъ чего бы[,] думаете[,] самому городу не устроить ее, коли это выгода, — да вотъ бѣда гдѣ денегъ взять? и это одно „гдѣ денегъ взять?” такъ васъ смущаетъ, что вы снова готовы со ­ гласиться съ составителемъ устава. Но позвольте граждане. Отдавши акціонерамъ базаръ на 15 лѣтъ вы на цѣлыхъ 15 лѣтъ лишаетесь возможности усилить самую живую Вашу доходную статью, а тѣмъ самимъ цѣлыхъ 15 лѣтъ вы должны будете без ­ возвратно приплачиваться налогами на ваше имущество. Не лучше ли Вамъ г. Граждане поступить такъ какъ предлагаютъ вамъ г. старосты ваши: а они вотъ что предлагаютъ: „Устройство базара по проэкту предложенному г. Начальникомъ гу ­ берніи принять на счетъ города и такъ какъ городъ для сего предмета собственныхъ своихъ средствъ не имѣетъ, то просить ходатайства г. На ­ чальника губерніи о займѣ городу потребной для сего суммы 5,000 рублей изъ Херсонскаго Земскаго Банка, или откуда возможно въ виду того, что капиталъ съ процентами можетъ быть пополненъ въ теченіи 7 лѣтъ слѣдующимъ порядкомъ: Ожидаемаго дохода отъ найма лавочекъ (20 ла- воч. по 50 кажд.) примѣрно полагать 1.000 р. но по разсчетамъ еже ­ годно увеличивающейся торговли в г. Ялтѣ вѣрно можно надѣяться на полученіе ежегоднаго дохода до 1500 р. Изъ этой суммы дохода отчисляя на городскія надобности по 500 р. а 1000 р. употребляя на погашеніе капитала и процентовъ, въ теченіи 7 лѣтъ уплатится процентовъ 1654 р. и капиталу 5.000 всего 6654 р. Затѣмъ по истеченіи 7 лѣтъ городу остается окупленное зданіе новаго базара и чистый отъ онаго доходъ. — Къ этому честному предложенію г. старостъ я съ своей стороны могу прибавить только то, что для города было бы еще выгоднѣе, если бы городъ могъ еще ранѣе 7-ми лѣтъ выплатить заемную сумму, а если бы онъ принялъ и на себя небольшой налогъ а для этого слѣдуетъ только городу ,40 Мик. Левченко: «Высочайшая награда» Рудаиському 1869 принять хоть на одинъ или на два процента [болѣе] въ теченіи двухъ трехъ лѣтъ — и зданіе новаго базара будетъ окуплено не въ 7 а въ 3-4 года. Подумайте граждане что для васъ лучше приплачиваться ли цѣ ­ лыхъ 15 лѣтъ и въ награду получить одни развалины базара, или при ­ плачиваться только 2 — 3 года и черезъ 3-4 года имѣть собственное крѣпкое зданіе приносящее для города чистаго годоваго доходу не менѣе полторы тысячи рублей? Ялта 1869 года 16 марта. IV. .Высочайшая награда” (1869) Четвертий документ, теж 1869 року, по суті й не потрібував-би коментарів. Він свідчить тільки, що й Ст. Руданський, як і кожен ро­ сійський „чиновникъ”, після декількох літ „безпорочной” служби був „представленъ къ ордену”. Як відомо, надача орденів становила в цар ­ ській Росії не незначну статтю державного прибутку, бо за орден вирахову ­ валася з „награжденныхъ” порядна сума грошей. Отже перехід Рудан ­ ського в „кавалеры Императорскаго и Царскаго ордена св. Станислава третьей степени” повинен був лиш погіршити матеріальне становище дуже незаможного „Нашего титулярнаго совѣтника, ялтинскаго городо ­ вого врача, почетнаго мирового судьи”. „Божіею милостію Мы. Александръ Вторый, Императоръ и Са ­ модержецъ Всероссійскій, Царь Польскій, Великій Князь Финлянд ­ скій, и прочая, и прочая, и прочая. Нашему Титулярному Совѣтику, Ялтинскому Городовому врачу, Почетному Мировому Судьѣ, Сте ­ пану Руданскому. Въ воздаяніе отлично-усердной и ревностной службы вашей Начальствомъ засвидѣтельствованной, Всемилостивѣйше пожаловали Мы васъ Указомъ, въ 7 день Октября 1869 года Капитулу даннымъ, Кавалеромъ Императорскаго и Царскаго Ордена Нашего Святаго Станислава третьей степени. Грамоту сію во свидѣтельство подписать, Орденскою печатью укрѣпить и знаки Орденскіе пре ­ проводить къ вамъ Повелѣли Мы Капитулу Россійскихъ Император ­ скихъ и Царскихъ Орденовъ. Дана въ Санктпетербургѣ въ 3 день Ноября 1869 года. Члены (два підписи). Присутствующій Церемоніймейстеръ (графъ Тендряковъ) No 7209. Тут цікавий життєписний факт: Руданський був почесний мировий суддя м. Ялти. Подав Микола Левченко. ,М. Левченко: Дорожні замітки Руданського 1862 р. 41 V. Дорожні замітки. (1862) Те, mo тут подається, я витяг з невеличкого, аж мініатюрного зши ­ точка, що Руданський пописав своєю власною рукою (21 сторінки іп-32). Сюди він заносив усякі українські простонародні анекдоти та фабльо ’ ). На ст. 4-й бачимо внизу дату: „Ялта. 11 Октября. 1862 року”. Таку саму дату читаємо і внизу сторінки 8-ої; а заразісінько після того на ст. 9 — 12 Руданський уписав цілу низку нотаток, здебільша лаконічних, що носять характер, здається мені, спеціяльних заміток про шлях-дорогу між Гурзуфом та Алупкою, або й дорожніх-таки заміток. Хронологічно ці замітки я повинен був-би вмістити на найпершому місці серед инших ялтинських документів. Тільки-ж вони такі уривкові, що я навмисне не захотів їх пустити на найперше місце, а подаю аж наприкінці. У мене є вражіння, що ці коротенькі нотатки могли-б повстати одним з двох способів. Міг їх записати Руданський до своєї книжечкп чи не після приятельської інтимної розмови із своїм щирим приятелем П. Ф. Падалкою, гострим на язик ялтинським поштмайстром, що добре знав усяку підоплічку надбережного кримського життя, великих крим ­ ських магнатів особливо; і могли в тій розмові брати участь ще й инші ближчі приятелі — тісної кумпанії Падалки та Руданського 2 ). Або міг Руданський’почути це все, їдучи кіньми з Ялти до Воронцівської Алупки, чи з Алупки до Ялти, з уст якогось словоохочого попутчика (Свириденка?); чув, може, навіть од візника: з простими людьми Руданський любив за ­ ходити в розмову. Та здогади — здогадами. Але що всі почуті подробиці великопанської самовлади та грабіжництва, особливо з діяльности недавнього царя і бога над Кримом та Кавказом „свѣтлѣйшаго” князя Воронцова (помер 1856), вразили Руданського надто сильно, це видко з того, що йому зараз-таки заманулося внести їх на пам’ять собі до тієї самої книжечки, куди він заносив усякі етнографічні матеріяли. Оце ті замітки: Мордвиновъ — адмиралъ Чорноморського флота пры Екате ­ ринѣ — Имѣніе Байдарска долына 3 ). ’) Видрукуються вони, Д ’ сь, у III вип. моєї збірки: „Казки та оповідання з Поділля 1850-1860 рр. * . 2 ) Про ту кумпанію див. у Одесита (1886) — „Знадоби * І, ст. 26. В листі до Грицька 1867 р. зве Степан ІІадалку .дядько Петро Хведоровичь Падалка * („Нові знадоби”, ст. 23). 3 ) Руданський (як видко з загального жовчного тону всіх його заміток) хоче ска ­ зати, що граф Ник. Сем. Мордвинов (1754-1845), який з 1792 р. був головою Чорномор ­ ської Адміралтійської Управи, загарбав собі шмат землі в Байдарській долині. — Як відомо, граф Мордвинов здобув собі в Росії велику славу державного діяча, вкупі з Сперанським, своїми ніби-ліберальними думками про визволення еелян (хоч і без землі); Рилєєв оспівав Мордвинова в своїй поезії: „Гражданское мужество”. М. Л. Руданський 4 ,42 М. Левченко: Дорожні замітки Руданського 1862 р. Воронцовъ — въ 1823 году 1 ) испросилъ позволеніе раздавать землю безплатно; а потомъ онъ перекупалъ. ‘) „Свстлейший ” князь Мих. Сем. Воронцов (1782 — 1856) 7 травня 1523 року був призначений па Новоросійського Генерал-губернатора і близько взяв до серця долю Крима. М. Л. ’ ) Мабуть, Руданський хоче сказати, що Гурзуф, якого собі взяв, після здобуття Крима, попереду кн. Потьомкін, перейшов потім до герцога Рішельс, а од Рішельс — до Воронцова. М. Л. 3 ) П. Ф. Падалка, ялтинський поштмайстер, як ми вже нагадували, сильно при ­ ятелював з Рудапським. М. Л. 4 ) „Верхняя дорога ” — це тая, що йде подовж морського берега вище од Сімеїза, Алупки, Місхора; а „нижняя дорога” йде ближче до моря, вже нижче од Алупки, Місхора. М. Л. 6 ) Тут, у правому нижньому кутку, картка нашого зшиточка чимсь була обіллята, і літери порозпливалися. Прочитати не можна. Рік 1837-ий — пам ’ ятний для Ялти тим, що тоді в ній запроваджено „городское управленіе ” . М. Л. •) „Набережная”… — кінець речення геть розплився. М Л. ’ ) Це заголовок. Тут картка сильно потерлася. Може бути, було написано: [Отъ ялт]инскаго жителя Свириденка. НІ. Л. 5 ) Очевидячки, 1855 року. И. Л. 9 ) Зиферопуло — „ісправник” в Ялті. М. Л. Решилье — Урзуфъ 2 ). Дорога [.] 1830 году Падалка 3 ) ихавъ верхомъ по ныжв[ей] дорогѣ, а верхняя въ это время дѣлалась 4 ). Кінчана около 40 годовъ изъ татарскаго збора, врученнаго] генерал- губерн. для усовершен ­ ствованія] края. Молъ въ Ялтѣ — по распоряженію] Воронцова строилъДне- читпко] овъ. Израсходовали 100.000, но молъ разбитъ 1837 года осенью. Волнорѣзы — плоты на свайныхъ опорахъ — строены по рас ­ поряженію] Воронцова инженеромъ] . .. при Николаѣ I въ 1842 г. . . . Ялта …. 1837 году . . . , но въ 1838 году 5 ) ………….. Н а б е ре ж н а я 6 ) ………….. — инскаго . . . .жителя — Свириденка 7 ): Уральцы. Подъ командою барона Врангеля находились подъ Евпаторіею уральцы, донцы, пѣхотинцы, артилеристи 8 ). Къ нимъ ѣхалъ маркитантъ съ припасами кацапъ съ хлопчы[комъ]. Уральцы 3-ры чоловіка їхавши въ розъіздъ зустрілы его въ долынці давай гроші, нема грошей] и схватылы старого зарі[за]лы, а хлопець по- бігъ — треба було хлопця доганяты, а воны давай с по рыты за діліжъ. На горі хлопець попавъ до войська. Войско піймало іхъ, передали на военный судъ. Судъ пытае: За що зарізалы? — Хотілы піджи[ви]тись. — Это грѣхъ лишать жизни! — какой грѣхъ все равно теперь ли ему умереть или послѣ. ( Да лі — розляпано водою). Москалі дуже гніты[лы] жите[лівъ], Свирид[енко] не дававъ москаля[мъ] квитанціи (въ непритѣсненіи жител[ей] деревень). Москалі пожалувались Врангелю; а той губернаторові Адлербергоьі — а сей каже такъ чы иначе а я знаю що онъ не помыреться и я перевожу его въ другой уѣздъ и перевівъ его въ Ялту безъ копійкы. Эникале пароходъ Зиферопуло 9 ). Диклейзъ(?) и Щерб[ачевъ?] Эническій провіантскій магазинъ. ,Руданський, як археолог 43 Меньшиковъ и г е н е р а л ы — байдарлавська (sic) долина ’ ). Пикетъ — Ризо и Пушкинъ. Галаховъ. Эшлимана. Шишко. [А/. Л.: инженеръ-капитанъ, див. ст. 65]. Визинъ и Дерекойскіе мѣщане. Подов Микола Левченко. X. Руданський, як археолог. Що Руданський дуже любив студіювати й збирати всяку старовину, про це ми знаємо із споминів Одесита-Комара (1886) 2 ), почасти і з спо ­ минів поетової небоги М. Г. Кмити 3 ). Ці його інтереси дуже добре були звісні одеським науковим колам, і відомий автор „Черноморья” про ­ фесор Новоросійського університету Ф. К. Брун, коли не сам, то через спільних знайомих, давав Руданському деякі археологічні доручення. Про це Руданський у січневому листі 1870 р. до В. В. Ковальова згадує такими словами: „Скажу Вамъ іще про одно діло. Одинъ мій знакомий, Милеантъ, виславъ мені въ январі списокъ деревень, которі въ старину належали до Судацького генуэзского округа, писаный рукою професора Бруна, съ тимъ, чи не можу я приурочить іхъ до теперешнихъ містъ. Скільки я мігъ, на стільки и приурочивъ, — жду тільки, щобъ мені карту зробили” 4 ). Иноді ж сам Руданський, коли траплялася якась археологічна зна ­ хідка, вдавався до археологів Одеси, пересилаючи їм звістки про те, що знайдено, та свої власноручні знимки (як відомо, він умів добре малю ­ вати). Чи багато разів таке траплялося, ми поки-що не знаємо, але в уся ­ кім разі в листі до того самого В. В. Ковальова з 15 квітня 1869 р. ми читаємо от що: „А у насъ підъ Медведь-горою (Аю-дагомъ) въ имѣніи Раевского въ Партенитѣ 5 ) найдено еврейское кладбище (гробівъ до 40) при рытьѣ плантажа для виноградника. Пять плитъ найдено съ рисун ­ ками и еврейскими надписями. Я поснималъ съ нихъ снимки, и когда Бухштабъ послѣ праздниковъ поѣдетъ въ Одессу, я черезъ него перешлю ихъ Вамъ, и надіюсь, что Вы зробите зъ ними усе що слідує 1 * 6 ). Якимсь роком пізніш, 24 липня 1870 р., Руданський цікавиться у В. В. Кова ­ льова, що зроблено з його знимками: „А буввани жидівські? Чи іхъ про ­ читавъ хто, чи ні ще й досі?” 7 ) *) Меншиков — „главнокомандующій” у Кримській кампанії з жовтил 1854 р. до лютого 1855 р. М. Л. 2 ) Диви „Знадоби” І, ст. 28. 3 ) „Нові знадоби” ст. 31 ■*) „Знадоби” І, ст. 33. 5 ) Галицька „Зоря” не вчитала цього слова і видрукувала: „въ Портшитѣ”. ®) „Знадоби” І, ст. 31. 7 ) „Знадоби” І, ст. 34. Найточнішу звістку про те, що сталося з присланими од Рудан ­ ського до Одеси матеріялами, подає нам Е. Оксман у своїй замітці: „Но- ,44 Емануіл Оксман вознайдепий лист С. В. Руданського”, надрукований у „Записках Іст,- Філ. Відд. УАН” кн. XV (1927 р.). Той лист, що його опублікував Е. Оксман, заадресовано до В. В. Ковальова, як до посередника, — щоб Ковальов передав його одеським археологам. Адреса на нім російська: „Его Высокоблагородію Виктору Васильевичу Ковалеву въ Одессѣ”, і не тільки адресу, ба й цілого листа писано мовою не українською, а росій ­ ською; ба навіть титулує Руданський свого адресата по російському-офі- ційному: „Милостивый Государь”, дарма що в рівночасно-таки писаних до Ковальова інтимніїпих листах він держиться мови української та й инакіпе його не зве, як „щирий земляче-добродію” ’ ). Ясно: офіційною російщиною скомпонував Руданський листа до свого приятеля навмисне тому, що того листа, вкупі з археологічними знимками, Ковальов мав пе ­ редати в офіційну наукову установу. Ред. ЕМАНУІЛ ОКСМАН. Новознайдений лист С. В. Руданського. В архіві „Одесскаго Общества Исторіи и Древностей”, що перехо ­ вується в Одеському Історично-Археологічному музеї, ми натрапили на ось якого листа Руданського: Милостивый Государь Викторъ Васильевичъ! Препровождая къ Вамъ при этомъ снимки съ еврейскихъ па ­ мятниковъ, о которыхъ я имѣлъ честь писать къ Вамъ, покорнѣйше, прошу Васъ распорядиться ими по Вашему усмотрѣнію. Вашъ покорнѣйшій слуга, Степанъ Руданскій. Его Высокоблагородію Виктору Васильевичу Ковалеву въ Одессѣ * 2 ). ’ ) „Знадоби” І, ст. 31 (15 квітня 1869 р.); ст. 32 (близько січня 1870 р.) і ст. 33 (24 липня 1870 р ) Ред. 2 ) Ковальов — шкільний товариш Рудавсьйого, агроном. Е. О. [Чи ця звістка про Ковальова точно перевірена? Peel.]. Ялта 7 мая 1869 года. Лист писано на аркуші паперу (26 — 20 мм ) тільки з одного боку. На ньому є дві помітки, зроблені рукою тодішнього секретаря „Обще ­ ства” проф. Н. Н. Мурзакевича. Помітки тії зроблено одну атраментом: „23 іюля 1869″, а другу — олівцем: „дѣйствительному] ч[лену] Голден- блуму на разсмотрѣніе”. Знімків з написів, про які згадано в супровід ­ ному Руданського листі, або замітки про них — в архіві „Общества Исторіи и Древностей” нема. Тимчасом вони були за предмет для обговорення в засіданнях „Об ­ щества”. В протоколі від 12/ХІ 1869 р. § VI читаємо: „Слушали письмо ,Новознайдений лист С. В. Руданського 45 г. Руданскаго (изъ Ялты) съ препровожденіемъ краткой замѣтки и 5 ри ­ сунковъ съ еврейскихъ надгробій, найденныхъ па южномъ берегу Крыма около сел. Парѳенита”. Ухвалили: „Замѣтку и рисунки передать на раз ­ смотрѣніе д. ч. Голденблуму”. — В протоколі-ж од 23/ІІІ 1870 р.: „Слу ­ шали замѣтку о еврейскихъ надписяхъ, найденныхъ въ селѣ Парѳенитѣ — д. ч. Голденблума”. Ухвалили: „Передать въ издательный комитетъ”. Дальша доля малюнків та замітки нам не відома тому, що статтю Ґолденблума не було надруковано, а рукопису його в архіві нема. Року 1884 виходить праця проф. Д. А. Хвольсона: „Сборникъ еврей ­ скихъ надписей, содержащій надгробныя надписи изъ Крыма”. На стор. 138, під No 190 — 192, зазначено надгробні написи з Партеніту: „Около конца шестидесятыхъ годовъ, въ имѣніи г. М. Н. Раевскаго, близъ деревни Пар- тенитъ, при подошвѣ Аюдага, недалеко отъ Ялты, были найдены, между прочимъ, четыре еврейскихъ надгробныхъ камня, изъ которыхъ три имѣютъ на себѣ еврейскія надписи”. Ніяких указівок на Руданського або Ґолден ­ блума Хвольсон не робить. Але безперечно, це ті самі написи, про які писав Руданський у листі від 15/IV р. 1869. Подав Емануіл Оксман. ,46 XL МИКОЛА ЛЕВЧЕНКО. Руданський і Костомаров. В листі до свого одеського приятеля В. В. Ковальова, писаному з Ялти 24 липня 1870 р., Руданський оповідав: „Неділі дві тому назадъ бувъ у насъ нашъ дідъ Николай Ивановичъ Костомарівъ зъ жінкою Ва ­ силя Михайловича Білозерського, но тільки Лазаревський та я счасливі були его бачить. Вінъ простувавъ на Одессу, пытавъ про одеськыхъ зем- ляківъ, и я говоривъ ему про Васъ, про Б-го и про другихъ; не знаю тільки, якъ Одесса его стрітила и приймила; я Б-го звістивъ телеграм ­ мою на его телеграмму, и думаю, що Ваша Одесса далеко лучше его прийняла, якъ наша убоголюдная Ялта. Читавъ я ему частину Ільяди — похваливъ, спасибі, і казавъ діла не покидати” ’ ). Про цю зустріч Руданського з Костомаровим ми маємо згадку де ­ в ’ ятьма роками пізніш у листі М. І. Костомарова до 0. Я. Кониського. Кониський в кінці 1878 року вдався до Костомарова з проханням по ­ дати звістки про декількох українських письменників: Боровиковського, Тополю, Стецька Шереперю (Писаревського), проф. Метлинського та ип. Про це прохав Кониського Гнат Онишкевич з Чернівців, а може й сам Кониський уже й тоді підготовляв свої статті про історію українського письменства, які роком пізніш він і друкувати почав у львівському ча ­ сописі Івана Франка „Сьвіт “ (під псевдонімом „Кошовий”). Костомаров одписав Кониському лист у січні 1879 року, і того листа Кониський потім подав у фельєтонах львівського „Діла” 1885 р. (а саме в ч. 52), у своїх „Споминках” про Костомарова. Та в „Ділі” подано того листа не по російськи, як він був писаний, а в українському перекладі. Російський текст опублікував М. Возняк аж 1925 р. в „Україні” 2 ). Оце він: 2 ) „Україна” 1925, кн. III, ст. 76 — 77. 22 генв. С. П. Бургъ. Многоуважаемый Александръ Яковлевичъ! Тополи я лично не зналъ и никогда его не видѣлъ, но слыхалъ о немъ: былъ въ Казанскомъ университетѣ на медицинскомъ факуль ­ тетѣ, выпущенъ куда-то медикомъ, — говорятъ, — былъ онъ подвер ­ женъ чрезмѣрному употребленію горячихъ напитковъ. Слыхалъ я о немъ, во первыхъ, отъ одного медика, его товарища, бывшаю потомъ въ Московской Шереметевской больницѣ: во вторыхт, отъ покойнаго Виктора Ив. Григоровича. Его „Чары” печатались заглазно и потому вышли съ большими ошибками. Живъ ли онъ — не знаю. Стецько Шереперя — псевдонимъ. Это священникъ Писаревскій, бывшій въ одномъ сельскомъ приходѣ въ Харьковской губерніи, не помню, Зміевскаго или Купянскаго уѣзда. Онъ началъ писать еще очень давно, и одна изъ его пѣсенъ „За Нѣманъ иду” сдѣлалась популярною до такой степени, что Максимовичъ, въ первомъ изданіи пѣсенъ 1828 года, помѣстилъ ее въ числѣ чисто народныхъ. Извѣстно его комическое сочиненіе къ товарищу, уже получившему священни- ‘) „Знадоби” I, ст. 31. ,Руданський і Костомаров 47 ческое мѣсто въ то время, когда авторъ продолжалъ еще учиться въ Харьковскомъ колегіумѣ. Его драматическое произведеніе „Ку ­ пала на Ивана” вышло въ началѣ сороковыхъ годовъ, отличается большимъ знаніемъ народнаго быта, написано хорошимъ языкомъ, не безъ дарованія, но не представляетъ большаго таланта и потому мало пріобрѣло въ свое время популярности. Живъ-ли онъ, не знаю, но если живъ, то долженъ быть очень глубокій старикъ. Въ началѣ сороковыхъ годовъ я былъ знакомъ съ его сыномъ, студентомъ Харь ­ ковскаго университета, также какъ и отецъ горячимъ любителемъ народности и писаьшимъ стихотворенія, которыя печатались въ сбор ­ никѣ Корсупа подъ названіемъ „Снщъ ’ . Метлияскій Андрей Лукьяновичъ 1 ), былъ со мною очень коротко и даже дружески знакомъ. Онъ былъ профессоромъ словесности въ Харьковѣ, потомъ въ Кіевѣ, а потомъ снова въ Харьковѣ. До ­ стигши старости, впрочемъ, не глубокой (ему было между 60 и 70 го ­ дами), онъ проживалъ то въ Швейцаріи, то въ Крыму, въ Ялтѣ, а въ 1870 году въ іюнѣ, въ припадкѣ меланхоліи, застрѣлился. Я случайно тогда былъ въ Крыму и, узнавши о такой катастрофѣ съ нимъ, хотѣлъ его видѣть, но меня не допустили до него. Онъ, послѣ выстрѣла, жилъ недѣли двѣ и умеръ въ неописанныхъ стра ­ даніяхъ. Былъ въ Ялтѣ докторъ Руданскгй, страстный любитель малорусскаго языка, переведшій съ греческаго по малорусски, всю Иллгаду ( любопытно знать, куда послѣ его смерти дѣлся этотъ переводъ, который, повидимому, былъ недуренъ, такъ какъ авторъ, лично мнѣ хорошо извѣстный, былъ замѣчательно талантливый человѣкъ 11 ). Этотъ Руданскій съ другимъ какимъ-то докторомъ вскрывалъ трупъ Метлинскаго; нашли въ немъ мозговое поврежде ­ ніе. — Въ молодыхъ лѣтахъ, когда я его [ІИ. Л.: Метлинського] зналъ, онъ отличался меланхоличностію, а по временамъ сильною раздра ­ жительностію, которая нерѣдко дѣлала его нестерпимымъ. Впрочемъ, былъ онъ человѣкъ добрый и готовый на всякую услугу. Родомъ онъ былъ изъ города Гадяча, сынъ какого-то бѣднаго дворянина. ‘) Навряд, щоб Костомаров назвав Метлинського „Андрей”, коли всім відомо, що він звавсь Амгросій. 71/. Л. 2 ) Зараз текст цього перекладу Суданського вберегаеться в Відд. рукописів Все- народньої Бібліотеки України, No 626. /Грим. ред. „України” [А в світ видав Ів. Франко в VI-VII томиках „Творів” Руданського, Львів 1903 М. Л.}. Сообщая Вамъ объ этихъ лицахъ, прошу вѣрить глубокому ува ­ женію и преданности. Н. Костомаровъ. Костомарова рекомендація, що Руданський був „замѣчательно талант ­ ливый человѣкъ”, щось аж надто різко не збігається з Кулішевою заявою (в листі до II. Ф. Глібової, у нас ст. 17), ніби й Костомаров купно со Кулішем „забраковалъ” ті Руданського вірші, які поет 1861 року вмістив у петербурзькій „Основі”. Не завадить завважити, що й 1871 року, даючи для збірки Гербеля „Поэзія славянъ” свою замітку: „Малорусская лите ­ ратура” (ст. 157-163) і торкнувшись журнала „Основа”, М. Костомаров написав: „Журналъ этотъ вызвалъ къ литературной дѣятельности нѣ ­ сколько даровитыхъ писателей, какъ напримѣръ: Глѣбова, Чайку, Нечуй- вітра, Олексу Стороженка, Руданскаго, Кулика, Кухаренка, Мордовцева, Номиса, Носа, Олельковича и др. “ . Микола Левченко. ,48 ХГІ. Акад. АГ AT АНГЕЛ КРИМСЬКИЙ. Про спомини Софії Руданської. Серед инших джерел для життєпису Суданського спомини його бра ­ тової, Софії Хомични Руданської, про поетове перебування в Криму стоять осторонь-собі. Записані півстоліттям пізніш од того перебування, вже аж 1920 року, ті припізнені спомини семидесятилітньої людини дуже не збігаються з усіма иншими джерелами про поетове життя. Листи са ­ мого Руданського та давні свідчення знайомих з ним людей виразно ка ­ жуть, що жив Руданський у Ялті в не-аби-якій матеріяльній скруті; — а С. Суданська запевняє, що поет заробляв багато грошей, жив у роз ­ кішному приміщенні, ніколи не бідував. Багато людей, що близько знали Руданського й любили його, з сумом оповідають, що поет топив своє лихо-горе в горілці чи вині; — -а С. Суданська намагається вмовити нас, що Степан Васильович нічого п ’ яного навіть у рот не брав. З листів Ру ­ данського та із згадок родичів дуже точно знаємо ми сумний факт, що між поетом і його батьком не було лагоди; — а С. Руданська повідає, що поет дуже батька любив і що-року до нього їздив у гості із Ялти на Поділля; стареча пам ’ ять нашої оповідачки забула, що тоді Степанового батька вже й на світі не було. І по-при все те, аж ніяк не можна геть-зовсім одкидати всього того, що записано од старенької С. X. Руданської. Коли ставитися до її переказів з належною критикою, коли їх переціжувати крізь суворе ре ­ шето обережного скептицизму, то з-поміж них виринають деякі безпе ­ речно цікаві й важливі подробиці, може й гіднії нашої довіри. От, питання: Ст. Руданський оселившись у Ялті — чи зовсім навіки покинув Поділля? чи мав він змогу знову бувати на рідній Україні? Або, може, покинувши Україну, обертався він уже тільки серед тих українців, котрі в Ялті перебували? Инші джерела про це не кажуть точно, або мовчать, — а біограф Одесит (1886) виразнісінько каже: „Виїздити з Ялти не доводилося йому: ніяково було покинути всіх слабих, що лікувалися в нього” 1 ). На цій підставі дослідник смів би не вагаючися зробити висновок, що ді- ’ ) Див. „Знадоби” І, ст. 29. Що з 1861 до 1870 р. не доводилося Руданському ви ­ їздити з Ялти, це ми знаємо документально з його листа 1867 р. до брата Грицька („Нові знадоби”, ст. 23) та з формулярного списку 1870 р. („Въ отпускахъ не бывалъ”, — див. нижче, ст. 69). Залишаються рр. 1871-1873. ,Акад. А. Кримський: Про спомини Софії Руданської 49 ставшись до Ялти Руданський більше до рідного краю не вертавсь, од рідного сільського ґрунту зовсім одірвавсь. На підпору такому висновкові начебто могла прийти й діялектологічна аналіза писаннів Руданського з ялтинської доби. В листах, з Ялти надісланих до родичів, що зали ­ шилися на Поділлі, Степан густо-часто пише не зовсім так, як звик із ними змалку говорити: прим., пише „од “ замість свого рідного поділь ­ ського „від,” пише „пересилать”, „хтіли бачиться”, а не „пересилати”, „хтіли бачитися”. Такі самі не-подільські (в кожнім разі, не-хомути- нецькі) діялектологічні особливості трапляються у Руданського і в ялтин ­ ській його опереті „Чумак”, і в його ялтинськім перекладі „Омирової Ільйонянки”. Виходило б, що обертаючися в ялтинському товаристві Сер ­ дюкова (як на прізвище — то полтавця) та инших людей з Лівобережжя, Руданський почав одбиватися од своєї подільської говірки, і це можна було б пояснити тим, що з Поділлям він навіки розлучився. А отже од С. X. Руданської ми чуємо, що Степан кожного літа бу ­ вав вдома: їздив до батька. Видющу помилку її старечої пам ’ яти, що їздив він до покійника-б ать к а (той помер 8/1 1861 р.), а не до матери та сестри, — ми, звичайно, повинні одразу одкинути. Можемо ми не ва ­ гаючись одкинути, як очевидну пересаду, і иншу подробицю в оповіданні С. X. Руданської, ніби приїздив Степан на Поділля з Ялти „що-літа”. Навряд, щоб мав він і змогу, городовий лікар курортового міста, їздити додому таки „що літа” (за сугубо-лічничого літнього сезону!): певно, поки- дав-би Ялту рідше, та й то, мабуть, уже тоді, як ялтинський „сезон” одхо ­ див або як ще не починавсь. Та й документально ми знаємо, що 1861- 1870 рр. сидів Руданський в Ялті безвиїздно, „въ отпускахъ не бывалъ”. Але чи не повірити Софії Руданській так, що поет хоч-раз додому їздив, коли не до батька, то до матери, та заїздив ще й у Балту погостювати в брата-Грицька та його жінки? Нехай і це річ непевна, — Софія Руданська стверджує свої слова не тільки своїм оповіданням, ба ще й провінціяльною фотографічною групою, де перед нами Степан Руданський зфотографований з братом і сестрою. Якщо це фотографія не 1861 року, не пер ед-ялтинська, а таки 1870-х рр., то не одірвавсь і в Ялті поет од рідного ґрунту. А коли, бачимо ми, схилявсь він у своїй літературній мові до мови Наддніпрянщини, то можна думати, робив це навіть і свідомо, наближаючись до єдиного все ­ українського літературного типу. Деякі легенькі одхилення од подільського типу можна помітити вже й у петербурських писаннях Руданського близько 1860-1861 року. Спомини С. X. Руданської ми маємо в двох записаних версіях. Один запис — коротший, що його зробив Сергій Якимбвич і надрукував у кам ’ янецькім часописі „Наш Шлях” з 21 червня 1920 року. Це велика бібліографічна рідкість. Другий запис — Володимира Тераси менка, ширший; — надруковано його в „Записках Іст.-Філ. Відділу”, кн. V (1925). Подаємо тут обидві версії, од себе додаючи до них лиш найпотрібніїш уваги. Акад. Агатангел Кримський. ,50 XIII. СЕРГІИ ЯКИМОВІІЧ. Причинки до біографії Степана Руданського. (Спомини його братової). 1920 Трохи чи не зовсім випадково довелося довідатися, що в Кам ’ янці ще й досі живе жінка Григорія Руданського (брата Степана Ру ­ данського) — Софія Хомична Руданська. З великим зацікавленням до тих живих свідків, що хоронять у своїй пам ’ яті образи минулого й живі спо ­ мини про видатнішого нашого письменника та й з деякою надією, що, може, пощастить дістати біографічного матеріялу, я й пішов до С. Руданської. Знайти С. Руданську в Кам ’ янці досить легко: Пушкинська, будинок No 14 — старий, покривлений будинок, як і його господиня досить літня, поважна бабуся. С. Руданська має ще тверду пам ’ ять і з великою охотою, навіть із гордощами, починає розповідати про Ст. Руданського, та й увесь час називає його „Стьопою”. Але все оте, що вона каже, минуле й сучасне, у неї так переплуталося одно з другим, що доводиться просити С. Ру ­ данську що-разу переказувати те саме знову й вже звідти занотовувати, що має значіння, щоб звести потім все докупи. Зовсім несподівано при ­ ходять на поміч унуки С. Руданської — гімназисти української гімназії ім. Ст. Руданського; вони ввесь час виправляють оповідання старенької і кажуть: „Бабусю! а ви казали раніш так, а зараз по другому!” — . І ось спільними силами (а також за допомогою „подворной книги” ‘) щастить нам установлювати факти і хронологічний їх порядок. І таким чином з ’ ясовується більш-менш загальна картина знайомости С. Руданської з С. Руданським. С. Руданська народилася в 1853 році. В 1870 році вийшла вона за ­ між у Кам ’ янці за Григора Руданського, що був акцизним урядовцем 2 ). Ще перед тим часом [себто до 1870 р. Ред.]. про Ст. Руданського вона чула, що він лікар, лічить царя, пише щось по-українськи і живе в Ялті. Після шлюбу молоді Руданські, Григор та Софія, вирішили по ­ їхати до Ялти до Ст. Руданського, тим більш, що він сам не раз викли- вав їх своїми листами, бо хтів подивитися на молоде подружжя. Як каже ‘) В подворній книзі е дати народження С. X. Руданської, а сама вона свої роки забула. С Я. 2 ) Пор. лист Ст. Руданського 1870 р. — „Знадоби” І, ст. 33. Ред. ,Спомини С. X. Суданської (1920) 51 С. Руданська, її чоловік Григор був дуже „акуратний”, встиг щось скла ­ сти грошей, і на ці гроші дешево купив, за порадою Ст. Руданського, будинок в Ялті по Церковній вулиці, де тоді [себ-то 1870 року. Ред.) і жив Ст. Руданський. Весною 1870 року С. Руданська з чоловіком про ­ жила в Ялті в свому власному домі коло місяця. Будинок був гарний, увесь в зелені, шість кімнат, і дуже гарно обмебльований. Ст. Руданський завжди був дуже занятий, і тільки один раз перебув з ними весь день, — коли вони приїхали, — а потім уже з дру- гого-таки дня вони бачилися з ним лиш за обідом та за вечерою, коли Руданський був вільний од пацієнтів і од візит до хворих. Софія Ру ­ данська каже, що в той час Ст. Руданський був дуже веселий, любив добре одягнутися, любив балакати по-українськи не тільки з ними, але й зо всіма, що були коло нього. Ст. Руданський мав надзвичайну попу ­ лярність в Ялті: увесь час у приймальному його покої сиділи пацієнти, а під ворітьми стояли завжди парні фаєтони, що приїздили по Ст. Ру ­ данського. Як лікар, Ст. Руданський мав від своїх хворих добрі гроші, гарну мав одежу, мав золотого годинника й золоті перстені. Ці дрібниці твердо пам ’ ятає С. Руданська ’ ). Крім того С. X. Руданська з великим захопленням починає розпо­ відати, як Ст. Руданський лікував самого царя Олександра II, чи не три тижні; — за це він мав добрі гроші й золоті перстені. А одного перс- теня Ст. Руданський одержав від Олександра II за те, що, підчас замаху злочинців вбити Олександра II в Ялті, цар забіг до Ст. Руданського і деякий час пересидів у його хаті 2 ). Сам Ст. Руданський частенько бував у царському палаці, але й там не ламав своєї натури і балакав по- українськи. Цар тільки сміявся, погрожував йому пальцем. Ст. Рудан ­ ський мав також знайомості з великими й сановними людьми, як князь Воронцов, Мордвинов, які просто заїздили до нього. Князь Во- ронцов не раз казав Ст. Руданському: „Щоб ти подох з своїм українським язиком!”. На ці слова Ст. Руданський тільки усміхався й казав, що він так звик говорити. С. Руданська бачила теж і економку Ст. Руданського — Широ ­ кую, жінку салдата, яку Ст. Руданський відкупив від її чоловіка, од­ крито жив з нею і мав від неї двох дітей. Широкая, каже С. Руданська, була дуже гарна й вродлива, що таких, як вона — каже — „і баринь мало буває”. В Ялті молоді Руданські перебули з місяць і потім повернулися до Кам ’ янця, і з тої пори вона його, Степана, більше не бачила 3 ). Знає та ­ кож, з слів чоловіка, що Ст. Руданський дуже любив свого батька, що ­ літа їздив до нього, але гостей не любив: ішов до лісу в свому селі Хо ­ мутинцях і там читав і писав. Після смерти Степана Руданського (1873) її чоловік Григор їздив до Ялти, щоб ліквідувати всі діла Ст. Руданського. Але все добро за- *) Пор. у Хращевського — ивше, ст. 29 — 31. Ред. 2 ) Видюща легенда. Ред. °) Вол. Герасименкові (див. нижче ст. 54) вона повідала, що після того бачилася із Степаном ще два рази: раз — знову в Ялті, а раз — у Балті. Ред. ,52 Володимир Герасименко брала Широкая, а бумаги й книжки взяв, як каже Софія Хомична, А й в аз о в с ь к и й, — художник, з яким Сг. Руданський приятелював. Ча ­ стину книжок, паперів та листів Григор Руданський привіз до Кам ’ янця, і це лишалося в них до смерти Григора Руданського ’ ), а тоді частина цього перейшла до сестри Ст. Руданського, Ольги Комарницької, що жила недалеко коло Хомутинець, а також до його родича, пан-отця Новицького з с. Гузоватки коло Балти. Все, що лишилося потім, позабирали її сини, Олександер і Микола Руданські, що служили в Сибіру — в Хабаровському й Микольсько-Усірійському. Це — все, що знає й що переказала С. Руданська. Правда, тут не ба ­ гато фактичного матеріалу, але є деякі дрібниці, що можуть бути ко ­ рисними для прийдешнього дослідника над творами й біографією Сте ­ пана Руданського. Подав С. Якимович. XIV. ВОЛОДИМИР ГЕРАСИМЕНКО. Нові матеріяли до біографії Ст. Вас. Руданського. (1923) Цікаво ознайомитися з тими відомостями й споминами, які є у дру ­ жини Грицька Васильовича Руданського (Гр. Руданський — старший брат Степанів) — Софії Хомични. Вона тепер проживав в Кам ’ янці, на Поль ­ ських Фільварках, по Пушкинській вулиці. їй тепер буде років 70. По ­ ходить вона з польської родини Цєслєвських. Тепер Софія Хомична, завдяки матеріяльній скруті, страшенно підупала й живе мало не жебрущим життям. На початку цієї весни (1923) до qe ’ i приїхав був із Сибіру її син, удівець Микола Григорович Руданський, 47 років, який скінчив колись Кам ’ янецьку міську школу. Дядька свого, звичайно, він не знає. До сього часу, видко, й гадки не мав, що з його дядька Степана — видатний український поет. Та все-ж, за його допомогою, можна дещо перевірити з тих повідомлень, що подає його старенька мати Софія Хомична. Запис од Софії Хомични ми зробили аж тричі. Вести запис од неї в її власній хаті було важко, бо вона вдома заклопотана господарством, а тепер ще й доглядом за трьома маленькими внучатами. Через те я вдався до завідувателя Кам ’ янецькою Трудшколою ім. Ст. Руданського — Євгена Яковлевича Козинця, щоби він допоміг мені зібрати од Софії Хомични всі відомості за Степана Руданського. А треба сказати, що коли Є. Я. Ко ­ зинець приїхав був до Кам ’ янця і тут довідався, що ще проживає бра ­ това С. Руданського, він із нею познайомився і нераз мав розмову за С. Ру ­ данського. На моє прохання — допомогти мені зібрати біографічні відомості від Софії Хомични, Є. Я. Козинець охоче згодивсь, і я, перші два рази, переводив запис у нього на кватирі, куди запрошено і С. X. Руданську. *) В оригіналі, через кричущу помилку, надруковано; „до смерти Ст. Руданського (1873) “ . Ред. ,Спомини С. X. Руданської (1923) 53 Перший раз я переводив запис, ставлячи запитання. Правда, в деяких відповідях почувалась непевність, але Є. Я. Козинець мене заспокоїв, що і кілька років тому вона говорила те-ж саме. Коли, хутко по цьому, до Кам ’ янця приїхав її син — Микола Григо ­ рович, я вдався й до нього. На велике моє здивування, він категорично заявив, що в дядька Степана зовсім не було дітей; тимчасом Софія Хо- мична, як і всі біографи, зазначала, що в нього було двойко дітей. Це мене примусило наново перевірити всі повідомлення Софії Хомични. Другим разом я вже не ставив їй запитань, як це було уперше, а повів справу цілком инакше. Приймаючи на увагу ту психо-фізіоло- гічну засаду, що старі люди краще пам ’ ятають своє давнє минуле життя, аніж теперішнє, я вдруге повів так справу, що Софія Хомична почала мені оповідати про своє життя, починаючи з моменту виходу заміж за Грицька Руданського. Підчас її оповідання, я обережно вставляв свої за ­ питання і направляв її розмову в потрібний для мене бік. Такий підхід до С-ії Х-ни був несподівано гарний. На методі запису ми через те довше зупинилися, що, коли нам дове ­ лося оголосити перший запис при Кам ’ янецькій Науково-Дослідчій ка- тедрі, то дехто з присутніх зауважив, що на повідомлення С-ії Х-ни по ­ кладатись не .молена, бо в 1920 р. од неї переводив записи С. Якимович, і вона часом одмовляла подавати відомості за Ст. Руданського, — коли ж він обіщовав їй яку-небудь допомогу, вона охоче з ним починала розмову. Це привело до думки, чи не вигадує більше С. X. Руданська, коли їй іцо-небудь пообіцяти, аніж в дійсності вона знає про С. Руданського. Проти цього повстав Є. Я. Козинець. Він зауважив, що те, що він чув сам скількись разів од С-ії Х-ни, і те, що записав С. Якимович, і те, що ми записали — все воно цілком збігається. І ми з цим ЦІЛКОМ ПОГОДЖї ємось. Зазначені вище припущення неможливі вже хоч-би тому, що С. X. Ру ­ данська вже занадто стара, щоб вона могла так гнучко вигадувати про Ст. Руданського, а коли-б вона почала вигадувати, то напевне дійшла-б у своїх вигадках до неймовірної фантазії, і це було-би зразу помітне. Тому треба визнати, що Софія Хомична просто передає звичайну правду свого родинного життя і життя Ст. Руданського. Після перших двох записів, нам пощастило відшукати в Кам ’ янець- кому Г. П. У. газету „Наш Шлях” від 25 червня 1920 р„ яку було кон ­ фісковано з Кам ’ янецького І. Н. О. — разом з иншими часописами й жур ­ налами. В цій газеті й було видруковано запис С. Якимовича під заго ­ ловком: „Причинки до біографії Степана Руданського”. Наперед треба зазначити, що розходжень між моїми записами і за ­ писом С. Якимовича немає. У Якимовича лиш не зібрані всі відомості. Щоб наново перевірити запис С. Якимовича, а разом з тим і свої попе ­ редні, я втретє вдався до Софії Хомични, що з нею вже був добре знайомий. Справді, С. X. Руданська уперше познайомилася з Степаном вже після свого одруження в 1870 р., коли вона разом із своїм чоловіком по- ,54 Володимир Герасименко їхала до нього в Ялту. Підчас розмови з нею виявилося ‘), що вона була з чоловіком в Ялті ще й у друге, коли її чоловік був за доглядача Балт- ської лікарні. В останній (третій) раз Софія Хомична бачилася з Степаном у Балті. В Балту він заїхав до свого брата Грицька по дорозі, коли їздив одвідувати слабу матір, що жила тоді в дочки Ольги Комарницької в селі Кутищах, недалечко од Вінниці. З слів братової видно, що С. Руданський, крім князя Воронцова й Мордвинова, був дуже добре знайомий, навіть був у приятельстві, з графом Шу валовим. З котрим-саме з Шувалових, встановити не пощастило. Поет частенько бував у його й навпаки. Говорили вони між собою по-українськи й звертались один до одного на „ти”. В таких-же добрих відносинах С. Руданський був і з княгинею Во ­ ронцовой) (дружиною вищезгаданого Воронцова), — і ця теж, як пере ­ казує С. X., розмовляла з С. Руданським по-українському. Крім знайомства С. Руданського з малярем-артистом Айвазов- ським, він також був у приятельстві з лікарем Тондєєвим 2 ), що його дача була сумежна з тією, в якій жив 0. Руданський. С. X. Рудан ­ ська говорить, що з Тондєєва теж був письменник. Степан Руданський любив частенько бувати у Тондєєвих. В родині Тондєєвих з Руданським розмовляли по-українськи, особливо дочка лікарева 3 ). Одного разу, коли Степан повернувся з вечірки й був веселий, він повинився братовій, що кохає дочку Тондєєва і хотів-би її засватати. Коли-ж Софія Хомична запитала, а як-же буде з Широкою, він махнув рукою й сказав, що Ши ­ рока не жінка йому. За инших знайомих Руданського вона не знає. Софія Хомична мені оповіла, що цар Олександер II подарував Степанові перстень з діямантом. Коли ми почали перевіряти запис С. Яки- мовича про відносини Руданського до Олександра II, то С-ія Х-на ти ­ хенько попередила, що тепер небезпечно говорити про царів. Тоді я зро ­ зумів, чого С-ія Х-на так побіжно зазначила мені про царський перстень. Мені вона спростувала, що цар не переховувався у Степана. Але справді коли С. Руданський їхав разом з Олександром II, якийсь студент кинув у царя бомбу, та тільки-ж бомба тая не потрапила в карету, а вдарилася в стіну сада Мордвинова. Про те, як тримав себе С. Руданський у царя, їй нічого не відомо. У царя Руданський бував як лікар, часто подоро ­ жував з ним по Чорному морю. В одну із таких поїздок у Степана навіть була кровотока з горла 1 ). ’ ) всупереч тому, що вона казала була С. Якимовичеві (ст. 51). Ред. 2 ) Коли читати „Тандєев”, то це вийде розповсюджене прізвище вірменське (інакше — „Тандян”). Айвазовський теж був вірменин. Ред. 3 ) Її мати могла бути українка. Ред. ‘ ) Відомості про замах на Олександра П-го (та й узагалі про стосунки з царем Руданського) — звичайно, родинна легенда, бо історія не зберегла нам ніяких звісток про той замах. Ред. ,Спомкпи О. X. Руданської (1923) 55 Про С. Руданського, як про поета, Софія Хомична дуже мало знає. Але їй було відомо, що з нього був поет. Близькі знайомі С. Руданського не раз запитували у нього про його писання, але Степан Васильович не любив про це говорити. Часами про його писання любив розпитувати артист-маляр Айвазовський, а С. Руданський нд те відповідав: „Та от там щось ляпаю”. — Із біографії С. Руданського видко, що він цікавився народньою творчістю. Крім тих етнографічних записів, що вміщені віт. (Львів 1912) його творів, а також і тих, що вміщені в одному із збірників Драгома- нова ’ ), єсть іще видрукувані його приказки і в збірникові Номиса 2 ). Між иншим Номис у передмові зазначає, що в його було цілих 298 приказок із записів Руданського. Братова каже, що Степан дуже любив розмовляти з простими татарами. У Криму він вивчивсь татарської мови й цікаві розмови з татарами занотовував. Таким чином, дійсно, з С. Руданського був не тільки поет, а неаби-який етнограф. ‘ 1 М. Драгоманов: „Малорусскія народныя преданія и разсказы ” . Київ 1876. В. Г. -) М. Номис: „Українські приказки, прислів ’ я и таке инше “ . С.ІІ.Б. 1864. В. Г. “ ) Пор. до цього інакші відомості, на ст. 29 — 31. Ред. 4 ) Степан, медиком ставишся, уже не бачив батька. Отже батько міг, хіба, казати, що, як Степан приїде, то він-священик йому руку не подаватиме. Ред. “ ) Клировая вѣдомость 1861. Новозапис. лѣтопись 1898. В. Г. В кабінеті, де поет працював, була сила книжок, що були скрізь порозкидувані, лежали навіть і на підлозі. В Ялті С. В. Руданський завсіди од 11 до’ 2-ої і від 4 год. аж до пізнього вечора був запнятпй лікарською практикою. З боку мат epi ­ fl льного в Ялті йому жилося добре 3 4 ). У батьків погане життя для Степана почалося ще з юнацького віку. Батько поетів, Василь Руданський, як зазначає С-ія Х-на на під ­ ставі слів Степанових та її чоловіка Грицька, був просто помішаний на тому, щоб його сини були священиками; а вони йшли проти волі батько ­ вої. Старий В. Руданський був настроєний проти Степана ще й через те, що він-батько якось дуже чудно розумів лікарську справу: він просто гидував нею. Нераз потім брати — Степан та Грицько — згадували, як покійний батько, коли зустрічався з своїм сином Степаном, вже медиком казав: „Іди, ти трупом смердиш”, або не хтів йому руки подавати через те, що він (батько) бере до рук „святеє таїнство”, а Степан бере до рук „смердючого трупа” ‘ ). Взагалі, в споминах братів, батько їхній завсіди виступав людиною роздратованою, з примхами якимись.. Що-ж торкається того, що у С. Якимовича записано, ніби Степан дуже любив батька і що-літа їздив до нього, то це, видко, просто не було критично перевірено Якимовичем. Можлива річ, що С. Якимович любов сина переніс на батька. Батько Ст. Руданського помер 8 січня 1861 р. 5 ), тоб-то того самого року, як закінчив Степан Медичну Академію, а це й був саме той період, коли батько і син були в надзвичайно прикрих ,56 Володимир Герасименко стосунках ’ ). * В цей час Степан зовсім не їздив додому, а лишався на літні вакації у Петербурзі й жив з репетиторства * 2 ). *) Див. лист Руданського до брата Грицька від 5 — VII 1859 з Петербурга. В. І’. [ = „Знадоби”, ст. 15 — 18]. 2 ) Твори С. Руданського, т. II. Львів 1896, стор. 9 — 11. В. Г. [= „Знадоіи”, ст. 169]. Мати поетова була жінка проста, доброго й чутливого серця. Дітей своїх дуже любила. Коли Степан бідував у Петербурзі, а суворий старий В. Руданський одмовив йому допомоги, мати, часто нишком од батька, посилала Степанові до Петербургу грошей. Коли Степан Руданський став лікарем, він поїхав був до слабої матери, щоб підтримати її здо- ровля; та даремне: незабаром після його одвідування вона померла. Особисте родинне життя С. Руданського було дуже нещасливе. С. Ру ­ данський жив з жінкою салдата Широкого — Яв дохою. Що за людина, якого походження була Широка, Софія Хомична не знає. Софія Хомична каже, ніби Степан познайомився з Широкою в домі гр. Шувалова. Чи мала Широка яку освіту — теж не тямить, але їй відомо, що Явдоха Широка вміла читати й писати. Степан її вивчив по-українському й часто давав їй читати всякі книжки. Чоловік Широкої був п ’ яниця. Він дуже часто голодний, п ’ яний і обдертий з ’ являвся в дім Руданського. С. Ру ­ данський давав йому грошей, часами взував і одягав; тоді Широкий зникав на деякий час, а потім знову приходив. Таким-же бачив Широкого пізніше і М. Г. Руданський (син Софії Хомични). Про надзвичайну красу Широкої Софія Хомична оповіла мені, як і С. Якимовичеві; але ще додала вона, що в Широкої був чудовий голос, і вона не раз співала разом з Ст. Руданським. В розмові з Степаном — Широка вдавалась до нього на „ви”. С. Ру ­ данський ніколи з нею не виходив „у люди”: — коли він ішов до театру або до якоїсь иншої публічної установи, то Широка лишалась удома; також вона ніколи не виходила й до гостей Руданського. Отже Широка була у С. Руданського за економку; але все-ж, як це признає Софія Хо- •мична, Степан жив із нею, — що також записано й у С. Якимовича. Широка, як каже С-ія Х-на, поводилася непристойно, „була худого поведенія”, часами зникала на кілька день; „вона-ж Степана й звела у могилу”. У всіх біографіях С. Руданського, в тому числі й у Якимовича, го ­ вориться, що у С. Руданського було двоє дітей. До того часу, аж поки я мав розмову з Миколою Руданським, Софія Хомична і мені була казала, що у Степана було двоє дітей. Коли-ж М. Г. Руданський заявив, що то були діти не дядькові Степанові, а Широкого, я знову звернувся до Софії Хомични, і вона признала, що справді то були діти не Степанові, а Ши ­ рокого. 1 тут-таки вона завважила, що, якби то діти були його, то він їх був-би всиновив, бо „діти тут не причому”, а вони всенький час жили під прізвищем Широких. Правда, досить дивно, але Софія Хомична про ,Спомини С. X. Руданської (1923) 57 це не говорила тому, щоб не усугубляти і так багато неприємного для небіжчика Степана. Діти були Христя й Вася. Христя побралася з учителем, а Вася, після ялтинської школи, був відданий у науку до Київа. Після того, як каже Софія Хомична, Вася пішов „в театри” і десь зовсім зник. Таким чином, С. Руданський, що-до Христі й Васі, був лиш їхнім, так-би мовити, опікуном, виховальником. Цікаво тут зупинитися й на тому, що Петров, розбираючи творчість С. Руданського, каже: „Стихотвореніе «Пьяныця», имѣющее отношеніе къ печальной страсти самого автора”, нагадує своїм складом і змістом вірші Кольцова. Як бачимо, Петров’) визнає за С. Руданським „страсть” до алко ­ голю. Чи справді-ж поет мав таку „страсть”? З таким запитанням я пі ­ дійшов і до С. X. Руданської. Вона в категоричній формі заперечує цьому. Навпаки, каже, що Степан не любив уживати алкоголю, а коли йому де-небудь у гостях і доводилося випити одну, дві чарки, то це дуже часто кінчалося ригачкою. С. Руданський не міг пити ще й тому, що з нього в Ялті був дуже популярний лікар, йому доводилося часто бувати в аристократичних домах, у самого царя. Не можна припустити, щоб він піячив і бувши студентом, коли саме й написав свого нещасливого „П ’ яницю” (1860), бо не до горілки йому було, коли він часом і шматка хліба не мав та про ­ сиджував по місяцеві й більше без гарячої страви. Отже визначення С. Руданського, як алкоголика, з боку Петрова єсть вигадка, яку було зроблено згори, на підставі одного віршу, не пе ­ ревіривши: чи дійсно-ж воно так було, чи ні?! а ). В одній галицькій біографії С. Руданського 3 ) говориться, що він спромігся собі покупити „ґрунтець” в Ялті, а будинків збудувати не мав змоги, за браком коштів, бо з нього був лікар „безсребренник”. Як каже С. X. Руданська, ялтинська земля належала не Степанові, а її чо ­ ловікові Грицькові. Цю землю, з невеличким будинком (3 — 4 кімнаті й кухня), Степан покупив у княгині Воронцової на власні кошти Грицька Руданського. Правда, Софія Хомична не одкидає того, що, при купівлі цієї землі, можливо Степан доклав і своїх грошей; але все-ж садиба ра ­ хувалася за Грицьком Руданським. Степан, як каже С-ія Х-на, не хотів обзаводитися нерухомою власністю не через брак грошей у нього, а просто тому, що його серце не лежало до того 4 ). Тут треба внести поправку, що С. Руданський жив не в братовому будинкові, як це записано у Якимовича, а він жив на дачі Мордвинова, де займав 6 — 7 гарно умебльованих кімнат. *) Петровъ: Очеркъ истор. укр. лит. XIX ст., стор. 444. В. Г. [ = „Знадоби”, ст. 91Ѵ 2 ) На жаль, див. „Знадоби” І, ст. 21-23. Ред. 3 ) Твори С. Руданського. Львів 1912, І т. В. Г. *) Проти цього пор. те, що у Хращевського, ст. (SO — 31. Ред, Руданський 0 ,58 В. Герасименко: Спомини С. X. Руданської (1923) До запису С. Якимовича про тих осіб, що ніби-то порозбирали книги й папери С. Руданського, треба поставитися критично. Так, коли я про ­ вадив розмову з Софією Хомичною Руданською перший раз, а її сина Миколи ще не було в Кам ’ янці, вона і мені оповіла, що Микола забрав багато паперів з собою, а в тому числі якісь папери й Степанові. Через кілька тижнів після цього, коли Микола Руданський приїхав із Н.-Усу- рійську, виявилося, що він забрав був з собою лиш свої власні документи, а паперів дядькових у нього ніколи не було. В. Герасименко, (до ст. 49′. Грицько та Степан Руданські та їхня сестра Ольга (коли фотографія не з 1861 р., то з 1870-1873 р. Ред). ,XV. МИКОЛА ХРАЩЕВСЬКИЙ. Ще нові дані до ялтинської біографії Руданського. Подані отут матеріали до ялтинської біографії Ст. Руданського одержано з Нікольсько-Усурійська на Далекому Сході від поетового пле ­ мінника Олександра Григоровича Руданського. Цей старший поетів пле ­ мінник опинився в Сибіру, відбуваючи там військову службу. Після при ­ звів він не повернув на батьківщину, а залишився на Далекому Сході, улаштувавшися на службі в Нікольську-Усурійську. Працюючи тут спо ­ чатку в одного мандарина при розробленні порцелянової глини, потім беручи участь в концесіях на брукування вулиць, Олександер Григоро ­ вич невдовзі розжився, цілком там заакліматизувався і — таким чином — назавсіди залишив Поділля. Пізніш він улаштувався в Нікольську-Усу ­ рійську на посаді скарбника Державного банку. 1905 року він приїздив на Поділля, тільки щоб побачитися із своєю родиною. Мати його, Софія Хомична, жила тоді в Кам ’ янці в будинку, що його перейняла в спад ­ щину від своїх батьків Цєслєвських. Тоді ж у Кам ’ янці, з поради матери, 0. Г. Руданський і одружився, з дочкою полковника Лепського, і неба ­ вом знову виїхав до Нікольсько-Усурійська, налагодивши господарство й узагалі матеріяльне становище матери в Кам ’ янці (відремонтував бу ­ динок, то-що). От у цей свій приїзд 0. Г. Руданський і вивіз із собою дещо з дядь ­ кових паперів, що зберегалися були в родині Григора Васильовича по ліквідадації Степанової спадщини ’ ). Папери ті хоронилися в Софії Хо ­ мични в старій канапі вкупі з іншими родинними реліквіями, до яких рідко-хто з родини й доступа мав. З цього родинного архіву Ол. Гр. Ру ­ данський, збираючися „додому”, тоб-то на Далекий Схід, і вибрав чимало паперів, а в тім числі — й дядькових Степанових документів, про які Як повідає його сестра Марія Григорівна, по смерті їх батька, Григора Ва ­ сильовича, право на спадщину Ст. Руданського перейшло до Комарницького, чоло ­ віка сестри поетової Ольги. Комарницький продав це поетове майно в Ялті, сплативши Софії Хомичні дві тисячі карб. — її частку. Софія Хомична поділилася грішми, викли ­ кавши цим незадоволення свої родичів, з Явд. Широкою, давши їй одну тисячу. На свою ж тисячу С. X. Руданська відремонтувала будинок у Кам ’ янці, куди й перешла на життя. А ті гроші, що за продане Степанове добро здобули Комарницькі, пропали — в Скопцц- ському банку, що збанкротував. ,60 Микола Хращевськпй висловився тоді, як пам ’ ятає Марія Григорівна, що вони „колись при ­ годяться”. От яким побутом документи Ст. Руданського опинилися на Дале ­ кому Сході. Як розумів Ол. Григ. Руданський це „пригодяться”, не відомо Певно ж тільки одно: документи С. Руданського довго ще були-б вилежу ­ валися серед паперів „далекосхіднього” племінника, якби про них не поінформувала пас Степанова племінниця Марія Григорівна з роду Ру ­ данська, за чоловіком Кмита. Щиро допомагаючи „Кабінетові виучування Поділля” збирати матеріяли про поета ’ ), М. Гр. Кмита дала адресу Ол. Гр. Руданського та ласкаво підтримала всі наші заходи здобути ці документи, щоб їх опублікувати для вивчення життя і творчости свого дядька. Отже правдиво завважив В. Герасименко 2 ), що Микола Григорович — молодший племінник поетів — не брав із собою жадних Степанових паперів; їх бо взяв Олександер, про що Микола міг і не знати. Взагалі ж добитися від Миколи яких відомостей про дядька Степана В. Герасимен-. кові і неможна було, коли зважити (а про це розповідає Марія Григо ­ рівна) те безпорадне становище, що в ньому перебував Микола Григоро ­ вич у свій приїзд до Кам ’ янця 1923 року. Микола, як бухгальтер Військо ­ вого Інтендантства, багато перетерпів був підчас громадянської війни. По- збувшися свого добра, він, без копійки грошей з великою родиною, зму ­ шений був виїхати з Сибіру на Поділля. Підчас довгої подорожи в нього захворіли і дружина і діти. Дружина його так і не доїхала жива до Кам ’ янця: він її привіз мертву з Проскурова. В Кам ’ янці 1923 р. він опинився з голодними дітьми без усяких засобів до життя; мати його Софія Хомична сама ясила тоді напів жебрущим життям 3 ). Усе це (ма- теріяльна скрута, дружини смерть), каже Марія Григорівна, так вплинуло на нього, що він навіть з виду змінився (весь спух, і очі хоробливо вп ­ равилися), і його впізнати не можна було; а що вже казати за духовно- моральний стан його тодішній! Годі ж було від Миколи добитися тоді яких відомостей за матеріяли про Ст. Руданського. Подаємо тут короткий зміст і опис документів, що наводимо їх нижче в повній основі. 1. Свідоцтво No 192, видане 18/VI — 1861 р. від Конференції Санкт- Петербурзької Медично-Хірургічної Академії про надання лікареві Ст. Ру- данському, після відповідного іспиту, звання повітового лікаря. Переданого від М. Гр. Кмити листа поетового з 1863 р. надруковано в ХХШ кн. „Зап. Істор.-Філолог, відділу” ( = Нові знадоби”, ст. 33-34). Спогади Марії Григорівни про С. Руданського використано в моїй замітці, уже зовсім виготованій до друку: .Руданський у переказах своїх родичів і близьких людей”. Узагалі Марія Григорівна щиро відгукнулася на прохання збирати матеріяли про Ст. Руданського й багато при ­ служилася вже до докладнішого висвітлення поетової біографії, за що висловлюємо їй найщирішу подяку. а ) „Нові знадоби”, ст. 58, s ) В. Герасименко — „Нові знадоби”, ст. 52, ,Ще нові дані до ялтинської біографії Руданського 6Ї Друковане на александрійському папері розміром 34X51 снт.; Президента Академії П. Дубовецького та ученого Секретаря Зинина власноручні підписи. Печатку Академії, витиснену на папері, ледве помітно. Свідоцтво згорнено у восьмеро; в заломах папір потертий і іноді пірваний ’ ). 2. Купча No 7 (копія) з 3/П 1865 р. на купівлю братами Судан ­ ськими Степаном і Григором у кн. Семена Михайловича Воронцова з його Масандрівської дачі 1571 саж. землі за 1377 карб, готівкою. Писана на аркуші звичайного писального паперу; 3 ’ / 2 стор. письма. Письмо розбірне, хоч скорописне. Аркуш пімнятий у зало ­ мах, а надто краями, й у жовтих плямах. 3. Копія „вводнаго” (ув ’ язчого) листа No 8 з 20/ПІ 1865 р. про „вводъ” Степана і Григора Суданських у володіння купленою в кн. Воронцова землею. Писана на гербовому папері (цѣна 20 коп. сер.); 4 стор. письма. Власноручний підпис ялтинського справника, Зифиропуло, і пе ­ чатка — з мастики — Ялтинського Земського Суду. Письмо добре виразне й старанне. 4. Умова з 15/Ѵ 1868 р. між братами Суданськими про те, що Григор поступається Степанові своїми правами на спільно придбану в кн. Во ­ ронцова землю, якщо Степан сплатить йому на протязі 4 років чотирма наворотами 1500 карб. Писана на гербовому папері (цѣна 20 коп. сер.); 2’/ 2 стор. письма. Письмо дрібне, але виразне. За свідченням Марії Григорівни, це „так ніби рука батькова” (Григора Васильовича). Папір у заломі подертий, у великих жовтих плямах. 5. Проект умови з 5/ѴП 1869 р„ що Ст. Суданський відступає для м. Ялти на перехресті Поштової та Дерекойської доріг, а так само поблизу дороги до церкви, 20 кв. саж. своєї землі на збудування громадського фонтана з резервуарами для нього. Писаний на аркуші звичайного писального паперу; 1’/ 2 стор. письма. Писано читко й гарно — від тої самої руки, що й копію „вводнаго” листа. Є додатки (незначні) й виправки іншою рукою. Вла ­ сноручні підписи: С. Суданського, міського старости X. Лебеші й геб- райськими (караїмськими) буквами Бабакай Ілік. На початку проекта, в горі аркуша, від руки С. Суданського олівцем написано: „пере ­ писать”, а в кінці проєкта, при дрібній зміні: — „поправка Шишка”. 6. Формулярний список (чернетка) ялтинського міського лікаря С. Су ­ данського, складений 21/VII 1870 р. для подачі в Лікарський відділ. Це звичайний друкований формулярний бланк (зо вшитим в нього, обрізаним в частині друкованого тексту, другим аркушем), заповнений від руки Ст. Суданського. В графах VII, 1 ѴШ та IX є за ­ креслення та виправки, теж самого Суданського. ’ ) Свідоцтво з Медично-хірургічної Академії, як належне до перед-ялтинської доби, публікується (факсимільно) в першій половині „Нових знадоб ” , ст. 21. Ред. ,62 Микола Хращѳвсі.кий 7. Поручний лист з 29/IX 1872 р. шістьох ялтинських землевласни ­ ків: С. М. Богословської, художника І. М. Ніколаєва, купця X. К. Лебеші, швайцарського підданого Лярґів, М. Муравйова та корнета Абдраманчпкова на позику Степанові і Григорові Руданським з Таврійського Банку 1500 крб. для впорядкування їхнього маєтку. Писаний на гербовому папері (цѣна 1 рб. сер.); З стор. Письмо виразне. Власноручні підписи всіх шістьох землевласників, нотаря Фієрфора та предводителя дворянстваРевелліотті. Печатки — нотарева з мастики та предводителева сургучева — покришилися. 8. Заповіт (проект) з 1873 р., що в ньому С. Руданський записує по ­ вітовому Ялтинському земству весь свій земельний участок (за винятком 20 кв. саж., відступлених місту під фонтан) з умовою, щоб земство спла ­ тило 3800 карб, боргів за землю, взяло на себе виховання дітей Я. Ши ­ рокої, та передало згодом, від експлоатації цього участка, 25 тис. карб, громадам с.с. Хомутинець, Писарівки й Голяк на купівлю землі для них. Писаний на звичайному папері, 2 ’ / 2 лист.; половина другого піваркуша віддерта, але так-наче не помітно, щоб там було ще щось написане. Письмо тої ж самої руки, що від неї і купчу писано. Усі ці документи матимуть велику вагу в дальшому дослідженні біографії Ст. Руданського, головним чином ялтинської доби. Один з них (свідоцтво на звання повітового лікаря) стверджує відомі вже дані з біо ­ графії поетової, другі (формулярний список, проект заповіту)деталізуюсь та коригують деякі питання ’ ), треті (земельні документи) дають нове освітлення визнаним уже фактам у ялтинськім житті поетовім, інші ж (заповіт, проект умови з містом на відступлення землі під фонтани) вно ­ сять нові риси до відомого досі образу поетового. Порушуючи багацько питань, ці папери вимагають, щоб дослідники життя Ст. Руданського детально вивчили кожен документ, розшукали чимало ще додаткових матеріялів (документів), звязаних із порушеними тут питаннями, дослідили реальні наслідки впливу кожного з них на життя С. Руданського, і т. и. Зокрема за допомогою архівів різних кримських установ варто б до ­ слідити долю земельної спадщини Руданських у Криму, добиваючися правдиво розвязати поставлену навколо цього питання дилему: чи ку ­ півлею, чи в подарунок здобув Степан землю в Ялті 2 )? І знов таки: коли *) Приміром, питання про дітей Явдохи Широкої потрібуе тепер, на підставі за ­ повіту Степанового, тої корективи, що в Широкої було не двоє дітей, а троє: Яків, Ва ­ силь і Христя. а ) М. Григ. Кмита, поетова племінниця, каже, що Ст. Руданський дістав кавалок землі в подарунок від кн. Воронцова. (Докладніше про це див. у М. Хращевського, „За ­ писки” кн. XXIII = „Нові знадоби”, ст. ЗО). Про купчу вона говорить, що це документ фіктивний, про людське око складений, аби закріпити землю за Суданськими від зася ­ гань на ню Ворояцівських нащадків. Чи не могла б промовляти на користь свідчення М. Гр. Кмити і тая непогодженість у документах, — що в купчій значиться одержання за землю всіх грошей повністю, а в заповіті своєму Степан визнає за собою борг Во ­ ронцову за ту ж землю 300 карб.? — За невеличкий ґрунт на Кутузівській вулиці, як за подарунок Суданському від Воронцова, згадує і П. Горянський („Нові знадоби”, ст. 26). ,Ще нові дані до ялтинської біографії Руданського 63 це була купівля за готові гроші, то яку участь своїми грішми брав у ній фактично Степан? Які в нього були рахунки з братом Грицьком? Для чого треба було братам складати умову, що Грицько поступається Сте ­ панові на певних умовах своєю частиною землі, хоч бн про це й не знай ­ дено юридично оформленого .документа? Чому в передсмертному проекті свого заповіту визнає Степан свій борг Грицькові в 1’00 карб., коли за землю, як подає це купча, вони вдвох заплатили Воронцову тільки-но 1377 карб.? Ну, а позики на впорядкування господарства, пороблені в Тав ­ рійському банку (1500 карб.) та в Ялтинському Т-ві взаємного Кредиту (500 карб. ’ ) — на що їх використано? на збудування хати, чи на які інші витрати, може, навіть і не звязані з земельним участком? Далі: чи той факт, що в Ст. Руданського був земельний участок у Ялті, свідчить про його грошову спроможність, про певний матеріяльний добробут, запере ­ чуючи цим усі дотеперішні наші уявлення про матеріяльний поетів скрут у Ялті? а чи, може, навпаки саме оця земельна власність і спричинилася найголовніше до матеріальних поетових злиднів у ялтинську добу його життя? (Можлива річ, всі оці фінансово-земельні справи в Ялті провадив сам Гриць, а Степан був тільки жертвою невдалих братових комерційних операцій та невдалих його планів розжитися). Чи мав які реальні на ­ слідки проект Сгепанового заповіту? а чи, може, — що певніше, — він і залишився самим проектом * 2 )? Тоді — що стало на перешкоді Степанові юридично оформити цей заповітовий проект, щоб можна було його зреа ­ лізувати по смерті поетовій? незабарна смерть? Або, може, ялтинське земство на умови Степанові не пристало? ’ ) Див. заповіт — список боргів за землю, ст. 71. ! ) Принаймні наші заходи дізнатися, чи здобули сільські громади сіл Хомутинецъ, Писарівки та Голяк яку спадщину по С. Руданському, не дали поки-що позитивних наслідків. 3 ) Що Руданський був почесним мировим судією, це засвідчено й тим „награднымъ” документом, якого видав М. Левченко („Нові знадоби”, ст. 40). Ред. Нарешті той факт, що С. Руданський подарував (окрім проекта умови з 1869 р. за це свідчить і заповіт з 1873 р.) частину своєї землі під гро ­ мадський фонтан у Ялті, а також формулярні дані про обрання його за почесного мирового суддю Симферопільсько-Ялтинського участка — хіба ж не вносять дечого нового в питання популярности С. Руданського в Криму 3 )? Тоді чому-ж так мало віддано уваги з боку культурно-освітніх і гро ­ мадських установ Криму, щоб спопуляризувати ім ’ я свого ялтинського городянина? А виявлене в заповіті (хай це буде і не здійснений заповіт) Рудан ­ ського бажання допомогти громадам трьох сіл на Вінниччині — Хомути- нець, Писарівки й Голяк — в їхньому економічному скруті-безземеллі! Чи-ж воно не відкриває нам, що Ст. Руданський і в Криму, перед смертю, зоставався близький до інтересів селян, отих наймитів-Вакулів і Фотіїв, що серед них він зріс і виховавсь? ,*64 Микола Хращевський От, хоча-б, такі про біографію Ст. Руданського повстають питання, коли перечитувати оці пожовклі й понівечені від часу далекомандрівні поетові папери. а) Купча No 7 з З/ІІ 1865 р. на купівлю братами Рулан ­ ськими Степаном і Григором у кн. Воронцова 1571 с. землі за 137 7 крб. (Копія, без печатки). КУПЧАЯ. Лѣта 1865 г. Февраля въ 3-й день, отставной поручикъ Гвардіи Максимъ Андреевъ Лазаревъ на основаніи довѣренности, данной мнѣ Генералъ-Адъютантомъ Княземъ Семеномъ Михайловичемъ Воронцо ­ вымъ 23 Іюля 1864 г. въ Ялтинскомъ Уѣздномъ Судѣ засвидѣтель ­ ствованной, продалъ я Ялтинскому Городовому врачу Степану Ва ­ сильевичу Руданскому и Коллежскому Секретарю Григорію Василь ­ евичу Руданскому, въ вѣчное и потомственное и безповоротное ихъ владѣніе изъ дачи вѣрителя моего, состоящей вблизи г. Ялты, удобной земли 1377 саж., подъ кладбищемъ 67 * / 2 саж., и подъ дорогами 126’/2 саж., а всего удобной и неудобной земли тысяча пятьсотъ семьдесятъ одинъ сажень, доставшейся вѣрителю моему по наслѣд ­ ству отъ покойнаго отца его, Князя Михаила Семеновича Воронцова, значащейся на Генеральномъ планѣ съ межевою книгою межеванія 1830 года. Проданная земля граничитъ со сторонъ: 1. Участкомъ Инженеръ-Капитана Шишко. 2. Землею вѣрителя моего дачи Ма- сандры, 3. Землею г. Ялты и 4-й землями: Графа Мордвинова и Иностранца Ларгье. А взялъ я Максимъ Лазаревъ у нихъ Степана и Григорія Руданскихъ за ту проданную имъ землю денегъ тысячу триста семьдесятъ семь рублей. Напредъ же сего оная земля ни отъ меня ни отъ вѣрителя моего никому другому не продана, не зало ­ жена, ни за что не отписана и къ отпискѣ не слѣдуетъ. О написа ­ ніи же въ купчей крѣпости договорной цѣны безъ утайки — 803[-ая] ст[атья] X. т. 1 части свод. з[ак]. граж. изд. 1857 года съ примѣчаніемъ къ ней мнѣ извѣстна. Къ сей купчей крѣпости, что я вышеписанное имѣніе вѣрителя моего на изъясненномъ основаніи продалъ Ялтин ­ скому Город, врачу Степану и Коллежскому Секретарю Григорію Васильевичу сыновьямъ Руданскимъ, цѣною за 1377 р. сер., и эти деньги сполна получилъ, въ томъ при ниже подписавшихся свидѣ ­ теляхъ руку приложилъ. Отставной Гвардіи Поручикъ Максимъ Андреевъ Лазаревъ. У сей купчей свидѣтелемъ былъ и руку приложилъ Губернскій Секретарь Джанъ-Арсланъ Булгаковъ. У сей купчей крѣпости сви ­ дѣтелемъ былъ и руку приложилъ Титулярный Совѣтникъ Остапъ Затакаевъ. У сей купчей крѣпости свидѣтелемъ былъ и руку при ­ ложилъ Коллежскій Ассесоръ Архиповъ. Сія купчая крѣпость у крѣ ­ постныхъ дѣлъ Таврической Палаты Гражданскаго Суда писана въ книгу подлинникомъ подъ No 7 записана, запрещеній нѣтъ, съ оной 4°/ 0 пошлины 55 р. 8 коп. за актъ, канцелярскіе три рубля и для сенатскихъ типографій 3 р., всего 61 р. 8 коп. взнесены въ Таврическое Губернское Казначейство, въ чемъ имѣются квитанціи его отъ 19 января 1865 года за NoNo 343, 341, 345 и 346. Сію же купчую крѣпость на актовомъ листѣ 3 р. 50 к. цѣны писалъ и со ­ вершалъ въ д. Надсмотрщика Губернскій Секретарь Савицкій. Фев- ,Ще нові дані до ялтинської біографії Руданського 65 раля въ третій день. Купчая эта для выполненія обряда для ввода во владѣніе въ Ялтинскій Уѣздный Судъ Докторомъ Руданскимъ предъявлена. Февраля 1865 г. Судья А. Бѣлокриницкій, Дворянства Засѣдатель С. Васильевъ, Г. Секретарь Гадза и Надсмотрщикъ Пащенко. (М. П.) Гофмейстеръ ’ ) Антонинъ Дмитріевичъ сынъ Княжевичъ. б) Копія ув ’ язчого листа.Я» 8 з 20/ІІІ 1865 р. про „вводъ” Степана і Григора Руданських у володіння купленою землею. Копія 1865 года Марта 20 дня. По указу Его Императорскаго Величества изъ Временнаго Отдѣ ­ ленія Ялтинскаго Уѣзднаго Полицейскаго Управленія, Ялтинскому Городовому Врачу Степану Васильеву Руданскому и Коллежскому Секретарю Григорію Васильеву Руданскому ВВОДНЫЙ ЛИСТЪ По Указу Его Императорскаго Величества, Временное Отдѣленіе Ялтинскаго Уѣзднаго Полицейскаго Управленія, прибывъ въ дачу Масандра, открывъ свое присутствіе, слушали отношеніе Ялтинскаго Уѣзднаго Полицейскаго Управленія отъ 6 сего марта за No 752, основанное на таковомъ же Ялтинскаго Уѣзднаго Суда отъ 4 того же Марта за No 172, переданное въ сіе Отдѣленіе Г. Ялтинскимъ уѣзд ­ нымъ Исправникомъ, при которомъ, препровождая купчую крѣпость на купленное Ялтинскимъ Городовымъ Врачемъ Руданскимъ и Кол ­ лежскимъ Секретаремъ Руданскимъ у повѣреннаго Князя Воронцова, поручика Лазарева, имѣніе, проситъ ввести пріобрѣтателя во вла ­ дѣніе буде на то спора и иска ни отъ кого предъявлено не будетъ, подлинный вводный листъ прислать въ Уѣздный Судъ, а копію съ онаго съ купчею крѣпостію выдать Руданскому. Приложенная купчая крѣпость слѣдующаго содержанія: Лѣта тысяча восемь сотъ шестьдесятъ пятаго, февраля въ третій день, Отставной Поручикъ Гвардіи Максимъ Андреевъ Лазаревъ на основаніи довѣренности, данной ему Генералъ-Адъютантомъ Княземъ Семеномъ Михайлови ­ чемъ Воронцовымъ 23 Іюля 1864 года въ Ялтинскомъ Уѣздномъ Судѣ засвидѣтельствованной, продалъ Ялтинскому Городовому Врачу Сте ­ пану Васильеву Руданскому и Коллежскому Секретарю Григорію Васильеву Руданскому въ вѣчно потомственное и безповоротное ихъ владѣніе, изъ дачи вѣрителя его, состоящей въблизи г. Ялты, удобной земли 1377 саж., подъ кладбищемъ 67 ’ / 2 саж. и подъ доро ­ гами 126’/ 2 саж., а всего удобной и неудобной земли тысяча пять ­ сотъ семдесятъ одинъ сажень, доставшейся вѣрителю его по на ­ слѣдству отъ покойнаго отца еґо Князя Михаила Семеновича Ворон ­ цова, значащейся на Генеральномъ планѣ съ межевою книгою меже ­ ванія 1830 года. Проданная земля граничитъ со сторонъ: 1-й — участкомъ Инженеръ-Капитана Шишко, 2-й — землею ьѣрителя его дачи Масандра, 3-й — землею г. Ялты и 4-й — землями: Графа Морд ­ винова и иностранца Ларг[ь]е. А взялъ онъ Максимъ Лазаревъ у нихъ, Степана и Григорія Руданскихъ, за ту проданную имъ землю ‘) Писар скопіював: Геормейстеръ. ,66 Микола Хращевський денегъ тысячу триста семдесятъ семь руб. Напредъ же сего оная земля ни отъ него ни отъ вѣрителя его никому другому не продана, не заложена, ни за что не отписана и къ отпискѣ не слѣдуетъ. О на ­ писаніи же въ купчей крѣпости договоренной цѣны безъ утайки 803 ст. X т. I част. св. зак. граж. изданія 1857 года съ примѣчаніемъ къ ней мнѣ извѣстны. Въ слѣдствіе сего Временное Отдѣленіе, объ ­ ѣхавъ границы прописанной земли, причемъ спора и иска никто не предъявилъ, опредѣлили: На основаніи 929 ст. X тома I части св. Закон, гражд, изданія 1857 года ввести пріобрѣтателей Степана и Григорія Руданскихъ въ безспорное владѣніе прописанною землею. О чемъ составя вводный листъ, отослать таковой въ Ялтинское уѣздное Полицейское Управленіе, а копію съ онаго вмѣстѣ съ куп ­ чею крѣпостію выдать за роспискою Степану Руданскому и затѣмъ, закрывъ Временное Отдѣленіе, членамъ онаго отправиться къ мѣстамъ службы. Подлинный подписали смѣжные владѣльцы: Повѣренный графа Мордвинова Людвигъ Ларг[ь]е и землевладѣ ­ лецъ Коллежскій Ассесоръ Платонъ Семеновъ сынъ Дьяченко, Ялтин ­ скій 2 гильдіи Купецъ Константинъ Лебеши, по татарски 2 гильдіи купецъ Асанъ Османъ-оглу и Землевладѣлецъ Турецкоподданный Георгій Іосифъ. Безспорный вводъ чинили: Ялтинскій Уѣздный Исправникъ Зифиропуло, Уѣздный Стряпчій Пестржецкій и Приставъ 1-го стана Заатъ Анаевъ. No 9-й Что копія сія съ подлиннымъ вводнымъ листомъ оказалась во всемъ вѣрна, въ томъ подписомъ съ приложеніемъ казенной печати удостовѣряю. Марта 20 дня 1865 года. Ялтинскій Уѣздный Исправникъ Зифирипуло. М. П. в) Умова з 15/Ѵ 1868 р. між братами Р уланським и, що Григорпоступається Степанові своїми правами на спіль ­ но придбану в кн. Воронцова землю. УСЛОВІЕ. 1868 года 15 мая мы нижеподписавшіеся родные Коллежскій Секретарь Григорій Васильевичъ и Ялтинскій городовой врачъ Сте ­ панъ Васильевъ, сыновья Руданского, заключили между собою условіе въ слѣдующемъ: 1. Я, Григорій Руданскій, уступаю брату моему Степану Ру ­ данскому полное право собственности на участокъ земли, приобрѣ- тенный съобща нами въ масандрской дачѣ у князя Воронцова въ ко ­ личествѣ удобной и неудобной земли тысячу пять сотъ семидесяти одной сажени за тысячу триста семдесятъ семь рублей по купчей крѣпости, совершенной въ Таврической Палатѣ Гражданскаго суда 3 февраля 1865 года и записанной въ книгу крѣпостныхъ дѣлъ того же чесла и года подъ No 7-мъ на имя обоихъ насъ. 2. Я, Степанъ Руданскій, объязуюсь за эту уступку уплатить ему, брату моему Григорію Руданскому, или кому онъ прикажетъ, въ теченіи четырехлѣтняго срока, считая съ 1-го Генваря 1869 года ,Ще нові дані до ялтинської біографії Руданського 67 по 1-е Генваря 1873 года, тысячу пятьсотъ рублей, уплачивая еже ­ годно къ 1-го Генваря слѣдующаго года отъ 350 до 400 рублей такъ, чтобы къ упомянутому сроку была уплачена вся сумма сполна. 3. Въ обезпеченіе окружной уплаты упомянутыхъ ежегодныхъ срочныхъ платежей, въ случаѣ неуплаты мною срочной суммы къ ка ­ кому-нибудь изъ упомянутыхъ сроковъ, объязуюсь къ слѣдующему сроку уплатить просроченную сумму вмѣстѣ со срочной и кромѣ того уплатить за первую т. е. просроченную по шести процентовъ. Если же въ теченіи двухъ сроковъ, рядомъ слѣдующихъ одинъ за другимъ, не будутъ уплачены обѣ срочныя суммы съ процентами за просрочен ­ ную, то я объязанъ въ теченіи четырехъ м-цовъ со дня вторичной просрочки заложить или продать не болѣе половины участка и изъ вырученной суммы удовлетворить брата моего Григорія Руданскаго. Если же въ случаѣ подобной же неакуратности, случившейся въ пер ­ выя два срока и въ послѣднія два срока, примѣняется все выше сказанное въ этомъ пунктѣ, при чемъ, при неимѣніи другихъ источ ­ никовъ, конечнымъ удовлетвореніемъ долженъ также служить залогъ, или продажа остающагося участка въ четырехмѣсячный срокъ. 4. По окончаніи полнаго расчета между нами, я Григорій Ру- данскій объязываюсь выдать ему Степану Руданскому законный до ­ кументъ на владѣніе ему одному вышеозначенною землею. До того же времени оставляю у него Степана Руданского на сохраненіи упомя ­ нутую въ первомъ пунктѣ сего условія купчую крѣпость и вводный листъ отъ 20 марта 1865 за No 8-мъ въ копіи. Условіе это съ обѣихъ сторонъ должно быть хранимо свято и не- порушимо, въ чемъ подписываемся. (Обидва підписи — однією рукою). Коллежскій Секретарь Григорій Васильевичъ Руданскій Ялтинскій Городовой врачъ Степанъ Васильевичъ Руданскій г) Проект умови з 5/VIII p., що С. Руданський відступає під фонтан із резервуарами 20 кв. саж. своєї землі. 1869. ПРОЭКТЪ УСЛОВІЯ 1869 года Іюля 5 дня, Мы нижеподписавшіеся Титулярный Со ­ вѣтникъ лекарь Степанъ Васильевъ сынъ Руданскій и Ялтинскіе городскіе Старосты купцы Христофоръ Константиновъ сынъ Ле- беши и Бабакай Пликъ, совмѣстно съ Инженеръ-Подполковникомъ Шишко заключили сіе условіе о ниже слѣдующемъ: 1. Я, Степанъ Руданскій, изъ участка своего земли погранич ­ наго съ городомъ отчуждаю отъ себя, наслѣдниковъ и будущихъ владѣльцевъ моихъ на вѣчныя времена: а) часть земли въ томъ мѣ ­ стѣ, гдѣ изъ почтовой дороги выдѣляется дерекойская и церковная дорога по прилагаемому при семъ плану въ количествѣ шестьнад- цати квадр. саженей подъ главный общественный фонтанъ, съ тѣмъ, чтобы кромѣ фонтана ничего другаго на этой части землѣ устраи ­ ваемо не было; б) Часть земли на верху пограничной линіи съ горо ­ домъ и пѣшеходною дорогою въ церковь, въ количествѣ четырехъ квадр. саженей — подъ резервуаръ для предполагаемыхъ фонтановъ на почтовой и базарной улицахъ съ тѣмъ, чтобы кромѣ подземнаго резервуара ничего другаго па этомъ мѣстѣ устраеваемо не было, за исключеніемъ, если когда понадобится, фонтана. ,68 Микола Хращевський 2. Въ замѣнъ дѣлаемой мною уступки земли, всего двадцать квадр. сажен. для вышеозначенныхъ надобностей: — а) въ резервуарѣ, предполагаемомъ на верхней части моей земли для фонтановъ на почтовой и базарной улицахъ, должна быть вставлена трубка съ кра ­ номъ, посредствомъ которой я Руданскій, равно какъ и мои наслѣд ­ ники, или будущіе владѣльцы, имѣли-бы правовѣчное пользованіе во ­ дою, излишнею отъ необходимой для дѣйствія этихъ двухъ устраи ­ ваемыхъ въ настоящее время фонтановъ съ ихъ водопроводами; а чтобы не могло при этомъ послѣдовать какихъ либо недоразумѣ ­ ній, то трубка, отдѣляющая для меня Руданскаго воду, должна быть вставлена на такой высотѣ, чтобы нижняя ея часть была на одномъ уровнѣ съ верхнею частью водопроводовъ къ фонтанамъ [дещо пере ­ креслено], б) Предоставить мнѣ Руданскому право городской водопро ­ водъ, прорѣзывающій въ настоящее время мой участокъ земли, пере ­ нести на мой собственный счетъ на окраину моего-же участка вдоль дороги, ведущей изъ города въ церковь. Титулярный Совѣтникъ Степанъ Васильевъ сынъ Руданскій Городской Староста X. Лебешп. Підпис караїмським письмом: Бабакай Ілік. д) ФОРМУЛЯРНЫЙ СПИСОК!) (власноручний) Ялтинскаго городоваго врача Степана Руд ’ анскаго. Составленъ 1870 г. Поданъ Врач. отдѣленію 21-го Іюля 1870 г. I. Чинъ, имя, отчество, фамилія, должность, лѣта отъ роду, вѣроиспо ­ вѣданіе, знаки отличія и получаемое содержаніе. Колл. ассесоръ Степанъ Васильевъ сынъ Руданскій. Ялт. город, врачъ, 37-ми лѣтъ. Вѣроисповѣданія православнаго. Имѣетъ орденъ Станислава 3-й степени. Содержанія получаетъ а) отъ города (съ 1869-го года) 360 рублей и б) отъ штемпельнаго сбора 200 р. II. Изъ какого званія происходитъ? Сынъ священника Подольской губерніи Винницкаго уѣзда села Хомутынецъ Василія Иванова сына Руданскаго. III. Есть ли имѣніе родовое — у него самаго и у родителей? Не имѣлось и не имѣется. IV. Есть ли имѣніе благопріобрѣтенное — у него самаго и у родителей? Около V * десятины пустопорожней земли. Ѵ-ѴІ. Есть ли имѣніе у жены, буде женатъ, родовое, благопріобрѣ ­ тенное? Не имѣетъ. ѴП-ІХ. Гдѣ получилъ воспитаніе и окончилъ ли въ заведеніи пол ­ ный курсъ наукъ; когда въ службу вступилъ, какими чипами, въ какихъ должностяхъ и гдѣ проходилъ оную; не было ль какихъ особенныхъ по службѣ дѣяній или отличій, не былъ ли особенно, кромѣ чиновъ, чѣмъ награждаемъ и въ какое время; сверхъ того, если находясь подъ судомъ или слѣдствіемъ былъ ,Ще нові дані до ялтинської біографії Руданського 69 оправданъ и признанъ невиннымъ, то когда и за что именно былъ преданъ суду и чѣмъ дѣло кончено? Годы. Мѣсяцы и числа. Окончивъ курсъ медицинскихъ наукъ и выдержавъ испы ­ таніе на степень лекаря и званіе уѣзднаго врача, въ Император ­ ской С.-Петербургской Медико-хирургической Академіи 18 іюля 1861 г., согласно ходатайству той-же Академіи по причинѣ стра ­ данія грудныхъ органовъ назначенъ Медицинскимъ Департамен ­ томъ М. В. Д. городовымъ врачемъ въ г. Ялту 1861 г. Августа 1-го. По распоряженію Губ. начальства нѣсколько разъ исправ ­ лялъ должность Ялтинскаго уѣзднаго врача, а именно: съ 22 апр. 1863 года — 7 дней съ 25 окт. 1865 „ — 3 мѣсяца съ 4 янв. 1868 „ — 3 мѣсяца СЪ 12 апр. 1869 „ — 28 дней всего 7 мѣсяцевъ и нѣсколько дней. По распоряженію Г. Начальника Губерній исправлялъ долж ­ ность карантиннаго лекаря Заставъ и Селеній Южнаго берега Крыма съ 15 сент. 1864 года болѣе двухъ лѣтъ. Съ 23-го же Іюля 1867 г. исполняетъ карантинныя обязан ­ ности въ одномъ Ялтинскомъ портѣ въ отсутствіи или же по требованію отряднаго офицера пограничной стражи. Указомъ Правительствующаго Сената отъ 8 апрѣля 1868 года No 73, распубликованнымъ въ С.-Петербургскихъ Сенатскихъ вѣдомостяхъ 12-го числа того же Апрѣля No 30, произведенъ въ чинъ Титулярнаго Совѣтника за выслугу лѣтъ со старшин ­ ствомъ съ 1-го августа 1861 года. По единогласному избранію утвержденъ почетнымъ миро ­ вымъ судьею Симферопольско-Ялтинскаго Мироваго Округа 1869 г. Апрѣля 2. Во время пребыванія Высочайшихъ Особъ на южномъ бе ­ регу Крыма въ 1869 г. нѣсколько мѣсяцевъ исполнялъ полную должность карантиннаго агента въ Ялтинскомъ портѣ. Всемилостивѣйше награжденъ орденомъ Св. Станислава третьей степени 1869 года Октября 7 дня. Указомъ Правительствующаго Сената отъ 11 Сентября 1869 г. No 145, распубликованнымъ въ Сенатскихъ вѣдомостяхъ 19-го того же Сентября въ No 75, произведенъ за выслугу лѣтъ въ кол ­ лежскіе Ассесоры со старшинствомъ съ 1-го Августа 1864 года. X. Былъ ли въ походахъ противъ непріятеля, и въ самыхъ сраже ­ ніяхъ, и когда именно? Не бывалъ. XI. Былъ ли въ штрафахъ; подъ слѣдствіемъ и судомъ; когда и за что именно преданъ суду; когда и чѣмъ дѣло кончено? Не бывалъ. XII. Былъ ли въ отпускахъ, когда и на сколько именно времени; являлся ли на срокъ и, если просрочилъ, то когда именно явился, и была ли причина просрочки признана уважительною? Не бывалъ. XIII. Былъ ли въ отставкѣ съ награжденіемъ чина, или безъ онаго, когда и съ котораго по какое именно время? Не бывалъ. ,70 Микола Хращевський XIV. Холостъ или женатъ, на комъ, имѣетъ ли дѣтей, кого именно; годъ, мѣсяцъ и число рожденія дѣтей; гдѣ они находятся и ка ­ кого вѣроисповѣданія? Не женатъ. е) Поручний лист 3 29/IX 1872 р. шістьох ялтинських землевласників на позику Степанові і Григорові Рудан ­ ським з Таврійського Банку 1500 крб. для впорядкування їхнього маєтку. Тысяча восемьсотъ семьдесятъ втораго года Сентября 29 дня, мы нижеподписавшіеся даемъ сію поручительную подписку Госпо ­ дамъ Попечителямъ Таврическаго капитала Сельской промышлен ­ ности въ томъ, что если Коллежскому Ассесору Степану и Коллеж ­ скому Секретарю Григорію Руданскимъ будетъ выдано изъ капитала Сельской промышленности въ ссуду на пять лѣтъ одна тысяча пятьсотъ руб. для хозяйственныхъ улучшеній принадлежащаго имъ имѣнія, состоящаго близъ города Ялты, доставшагося имъ по купчей крѣпости, совершенной въ бывшей Таврической Палатѣ Граж ­ данскаго Суда третьяго Февраля тысяча восемьсотъ Шестьдесятъ пя ­ таго года за No седьмымъ, заключающаго въ себѣ пространства земли тысяча пятьсотъ семьдесятъ одинъ сажень, и въ срокъ Руданскіе тѣхъ денегъ не уплотятъ, а упомянутый участокъ земли будетъ проданъ и не вынесетъ долга капиталу съ процентами, то мы не ­ достающее количество денегъ, сколько причтется по день уплаты, обязываемся пополнить своею собственностью, безъ всякихъ судебныхъ процесовъ. Срокъ поручительной подпискѣ опредѣляемъ семь лѣтъ, СЧИТ;іЯ съ вышеписаннаго числа. Въ чемъ и подписуемся: Землевладѣлица жена чиновника VIII класса Софія Михайловна Богословская. Землевладѣлецъ Художникъ Иванъ Николаевичъ Николаевъ. Ялтинскій 2 гильдіи купецъ Христофоръ Константиновъ Лебеши. Землевладѣлецъ Швейцарскій Гражданинъ Луи Давидовъ сынъ Ларгье. Землевладѣлецъ Ялтинскаго и Симферопольскаго уѣздовъ Ми ­ хаилъ Муравьевъ. Землевладѣлецъ Корнетъ Бектемиръ Мемедеминовъ Абдраман- чиковъ. Я, нижеподписавшійся, удостовѣряю, что подписи на этой по ­ ручительной подпискѣ сдѣланы собственноручно въ присутствіи моемъ, Георгія Павловича Фьерфора, Ялтинскаго Нотаріуса, въ кон ­ торѣ моей, находящейся въ домѣ маіора Рыльскаго, землевладѣлицею женою VIII класса Софіею Михайловною Богословскою, землевла ­ дѣльцемъ Художникомъ Иваномъ Николаевичемъ Николаевымъ, Ял ­ тинскимъ 2-й гильдіи купцомъ Христофоромъ Константиновичемъ Лебеши, Землевладѣльцемъ Швейцарскимъ Гражданиномъ Луи Да ­ видовымъ сыномъ Ларгье, землевладѣльцемъ Ялтинскаго и Симфе ­ ропольскаго Уѣздовъ Михаиломъ Муравьевымъ и землевладѣльцемъ Корнетомъ Бектемиръ-Мемедеминовымъ Абдраманчиковымъ, жи- ,Ще нові дані до ялтинської біографії Руданського 71 тельствующими: Богословская, Лебеши и Абдраманчиковъ въ городѣ Ялтѣ, а Николаевъ, Ларгье и Муравьевъ близъ города Ялты въ соб ­ ственныхъ домахъ, лично мнѣ извѣстными, 1872 года Сентября 30 дня. По реестру No 617. Нотаріусъ Георгій Фьерфоръ No 128. Что лица, подписавшія эту оцѣнку, благонадежныя и до­ вѣрія заслуживаютъ, въ томъ подписомъ и приложеніемъ ка ­ зенной печати свидѣтельствую. (М. Н.) Октября 17 дня, 1872 года. Ялтинскій Уѣздный предводитель Дворянства Ревелліотти. ж) ПЕРЕДСМЕРТНИЙ ПРОЄКТ ЗАПОВІТУ. (Документ з 1873 р., що в ньому С. Руданський записує повітовому Ялтинському Земству ввесь свій земельний у ч а с т о к). ( не автограф ). 1. Участокъ земли, находящійся при городѣ Ялтѣ, обозначен ­ ный подробно въ купчей крѣпости, совершенной въ бывшей Таври ­ ческой Палатѣ Гражданскаго Суда 3 февраля 1865 года No 7, и на ­ ходящейся нынѣ вмѣстѣ съ вводнымъ во владѣніе листомъ въ Таври ­ ческомъ капиталѣ сельской промышленности. 2. Изъ этаго участка часть земли въ количествѣ 16 квадратныхъ саженей уступлена мною городу для устройства на оной фонтана по особому условію, заключенному мною съ городомъ, 5 іюля 1869 г. На основаніи того же условія уступлено мною городу еще 4 квад ­ ратныхъ сажени земли, для устройства резервуара для фонтановъ по почтовой и базарной улицахъ. За уступку означенныхъ 20 квадр. саженей земли городомъ предоставлено мнѣ право провести изъ общаго резервуара воду на принадлежащую мнѣ землю. 3. На означенномъ участкѣ земли числятся слѣдующіе долги: а) 300 р. Конторѣ Свѣтлѣйшаго Князя Семена Михайловича Ворон ­ цова; б) 1500 р. родному моему брату Коллежскому Секретарю Гри ­ горію Васильевичу Руданскому, в) 500 р. Ялтинскому Обществу взаимнаго кредита и г) 1500 р. въ Таврическій капиталъ сельской промышленности, взятыя подъ залогъ означеннаго участка земли 26 января 1873 г. срокомъ на 5 лѣтъ, а всего долговъ 3800 руб. Означенный участокъ земли завѣщаю Ялтинскому уѣздному Земству на слѣдующихъ условіяхъ: 1. Уплату показанныхъ долговъ въ количествѣ 3800 р. Земство принимаетъ на себя. 2. Земство обязуется воспитать на свой счетъ малолѣтнихъ дѣтей Ялтинской мѣшанки Авдотіи Широковой, сыновей Якова и Ва ­ силія и дочь Хрисію [sic], давъ первымъ двумъ образованіе по соб ­ ственному усмотрѣнію, преимущественно реальное, а послѣдней — акушерское; Матери же ихъ Широкой выдаетъ единовременно 200 руб. ,72 Микола Хращевський 3. Изъ получаемыхъ изъ означеннаго участка земли доходовъ Земство до застройки всего участка отчисляетъ у 5 часть, а по со ­ вершенной застройкѣ отчисляетъ не менѣе 3 / 5 части изъ означенныхъ доходовъ впредь до образованія капитала въ 25.000 р., по образованіи коего всѣ обязательства Земства къ Завѣщателю прекращаются. 4. По образованіи капитала въ 25.000 р., Земство передаетъ та ­ ковой полностію Обществу с. Хомутинецъ, Писаривки и Голяки Винницкаго Уѣзда, Каменецъ-Подольской губерніи. и 5. Означенное Общество упомянутыхъ селъ обязуется употре ­ бить весь этотъ капиталъ въ 25.000 р. исключительно на покупку земли, которая и должна находиться на вѣчныя времена въ обще ­ ственномъ владѣніи упомянутаго Общества, включая въ оное и цер ­ ковный причтъ. Як ми вище зазначили, писано цей заповітовий проект од тієї самої руки, що написала й копію з купчої 1865 року * ). Подав Микола Хращевський. ‘) Деякі особливості письма (прим, типове написання букви „я” на галицький лад) казаліі-б, що писав цього документа подоляк. Ред. ,73 ВАЛЕНТИН ОТАМАНОВС Ь КИ Й . ДОДАТОК І. До питання про рід поета Степана Руданського. З побіжних нотаток підчас архівальних студій 1927 року 1 ). Працюючи влітку 1927 року в київському Центральному Архіві дав ­ ніх актів над вінницькими ґродськими книгами, я випадково зустрів у за- писовій актовій книзі 1782 р. деякі відомості про рід Руданських. Відомості оці дав вшитий до акт. книги автентичний витяг з мет ­ ричних книг Калинівської церкви св. Параскеви Вінницького деканату, зроблений р. 1782, як зазначено в польському титулі запису — „діялектом руським”. Витяг подав в хронологічному порядкові записи про охрещення, які переводив з 5. „февруарія” р. 1764 до 28. „януарія” р. 1778 „іерей Стефанъ Руданскій, парохъ Калиновскій”, а від 28. січня 1778 р. й аж до 1782 р. — і другий парох калинівський Василь Руданський, хоч цього часу теж зрідка трапляються записи про охрещення Степаном Руданським ’ ). Спадкування парафій поміж близькими родичами — перехід парафії до сина або до зятя як посаг за дочкою — є річ звичайна на цілій пра- воб. Україні в XIX ст. Отаке спадкування парафій було без сумніву дуже поширене теж і серед уніятського духівництва на Поділлі в середині XVIII ст. Так нпр. 5. травня 1769 р. висвячено було на священика Льва Костецького, й зараз-же після цього молодий священик став у с. Митківцях (поміж Проскуровом та Лятичевом) при своєму батькові парохові співпрацівником з правом спадкування * 2 ). Отже найімовірніше припускати, що калинівський парох Василь Руданський є син калинів- ського пароха Степана Руданського XVIII в. *) Друк, в „Зап. “ кн. XXV. ‘) Акт. книга No 4691, іі. 560 — 572, акт 123. 2 ) Др. О. Макару шка „Слово Климента Костецького ” . Бібліотека Записок чину св. Василія Великого. Жовква, 1927,1 — 2. а ) „Нові знадоби”, ст. 11-13. Руданський. в. А що батьківщина нашого поета с. Хомутинці є теж Калинівського району, то оцей збіг прізвищ та імень мимохіть викликає здогад, що обидва згадані греко-католицьких парохи були близькими родичами поета; як ми це побачимо нижче, пароха Степана Руданського XVIII в. можна з цілко ­ витою ймовірністю вважати за поетового предка — прапрадіда. Зіставляючи наведений витяг з метричними книгами с. Хомутинецъ рр. 1777 — 1826, що переховуються у Вінницьким Окр-архіві, ми робимо спробу скласти наведений нижче родовід поета, поширюючи інтересні матеріяли В. Герасименка про рід поета до середини XIX в. 3 ) На підставі всіх зазначених матеріялів родовід поетів мав би вигля ­ дати так: Калинівський парох Степан Руданський. Стрижавський парох Петро Руданський. Калинівський нарох Василь Руданський. Іван Руданський та Ганна Баран(о)евичівна. Василь Руданський та Феодора Добротворська. поет Степан Руданський. ,74 Валентин Отамановський Пояснюватиму тепер свої висновки що-до окремих ланок родоводу. Насамперед необхідно зазначити, що подану в В. Герасименка на підставі клірових відомостей з Хомутинецької церкви в архіві кол. Кам ’ я ­ нецької Духовної Консисторії дату народження поета — 25. XII. 1833 р. стверджує й автентичний запис у метр, книзі Хомутинецької церкви ’ ). Зіставляючи спогади поетової небоги Марії Руданської-Кмити 2 ) та оцей запис, бачимо, що матір ’ ю поета була Феодора Добротворська, а „молит ­ вовалъ и имя нарекъ” поетові рідний дід його по матері — свящ. Порфи ­ рій Добротворський. Батько поетів Василь Руданський народився 2. січня 1799 р. в с. Хо- мутинцях. Василя батько — Іван Руданський — жив під той час у свого тестя, Хомутинецького настоятеля Василя Барановича (чи „Бараневича”; актова транскрипція: „Бараніевѣча” або „Барановѣча), що з донькою його Ганною він одружився 24. січня 1798 р. Коли вводили в хрест поетового батька, за кума був настоятель калинівський свящ. Василь Руданський 3 ). Тесть Івана Руданського Василь Баранович був на парафії від 29. червня 1779 р. і вмер 22. лютого 1799 р. на 51 році життя, а з 23 грудня 1805 в. Хомутинецька парафія перейшла до Івана Руданського 4 ). Іван Руданський (акт. транскрипція: „Іоанъ Руданскій”, частіше однак „Руданьскій”, инколи — „Иоанъ Руданьскій”), окрім старшого сина Василя й меншого Григора, мав також три дочки — Марію, Єфросину та Фев- ронію. Умер він 7. квітня 1828 р. на 57-ім році життя, а вдова по ньому Ганна Барановичівна-Руданська вмерла 4 листопада 1830 р. на 53 році життя 5 ). Після смерти Івана Руданського й аж до 24 червня 1830 — дати вступу на Хомутинецьку парафію Василя Руданського, Хомутин, парафія вийшла була з роду Руданських і перебувала під доглядом сусідніх священиків 7 ). Як це видно з шлюбного запису 24 січня 1798 р. Івана Руданського з Ганною Барановичівною, прадід поетів Петро Руданський був того часу настоятелем м-ка Стрижавки (7 клм. од Вінниці) 7 ); це — все, що ми могли відшукати про поетового прадіда в згаданих актових записах. Калинівського пароха Степана Руданського можна з цілко ­ витою ймовірністю вважати за прапрадіда поетового. Це припущення стверджують такі міркування: а) Згадана небога поетова Марія Руданська, хоч і сильно плутає в своїх спогадах послідовність давніх ланок свого родоводу, але виводить рід Руданських од калинівського священика. *) М< книга Хомутин, церкви рр. 1808 — 1826, f. 18. 2 ) Спогади М. Руданської-Кмити (доньки старшого брата поетовою Григора) пе ­ реховуються в Кабінеті виуч. Поділля Вінн. Філії Всенар. Бібліотеки. [ГІор. ст. 77. Ред.]. 3 ) Метр. Книга Хомутин, церкви рр. 1796 — 1807 її. 8 v. ЗО. 4 ) І. с. ff. 5, 23, 50, 57 V. і далі; В. Герасименко (Нові зн., ст. 11) неправильно по ­ дає, що І. Руданський був на Хомутин, парафії з 1808 р. 6 ) Метр. Книга Хомутин, церкви рр. 1808 — 1826 f. f.: 2,20, 113 v, 120; метр, книга рр. 1796-1807 ї. 27 V. 6 ) Метр. Книга рр. 1808 — 1826 f. f. 2–8. ’ ) Метр. Книга рр. 1797 — 1807, f. ЗО. ,До питання про рід поета Степана Руданського 75 б) Близьке споріднення калинівських Руданських із хомутинець- кими виявляє й те, що за кума підчас охрещення первака в родині Івана Руданського — Василя — запрошено було як раз калин, настоятеля Василя Руданського. в) Як про це свідчать до певної міри архівальні студії над родом Руданських, а також ствердила мені в окремому лидті Марія Руданська, наводячи багато фактів, в роду Руданських був звичай, уживаний у де ­ яких родинах духівництва Правоб. України та в багатьох країнах Зах. Европи — давати дітям імена на честь найближчих старших родичів. Близьке споріднення та ймовірний вік калин, пароха Василя Рудан- ськ о го ’ ) підчас хрестин (2. І. 1799) дають нам підставу вважати його за рідного брата Стрижавського пароха Петра Руданського; отже з цілко ­ витою ймовірністю можна прийняти, що Калин, парох Степан Руданський був прапрадід поета. Скільки можна спостерегати з зацитованих актових джерел, родові Руданських властива була кастова замкненість та намагання, одірвавшись од українських народніх мас, наблизитися до пануючої верстви пануючої народности. Либонь отакі риси були взагалі властиві чималій частині тодішнього подільського духівництва. Кастову замкненість роду Руданських характеризують шлюби ви ­ ключно між родинами духівництва та те, що навіть за кумів завсіди виступають близькі родичі з духівництва. У-згаданих метричних книгах зустрічаємо одним-однісінький випадок, що, як схрещувано в родині Івана Руданського сина Григора (8. XI. 1807), за кума була особа не з духівництва, та й то „шляхетно урожоний Михайло Ословський” а ) — шляхтич-поляк 3 ). Певні ознаки намагання одірватися од українських народніх мас і, так-би мовити, пристати до пануючої народности й верстви спостере- гаємо ми в роду Руданських ще в другій половині XVIII ст. Уже в ци ­ тованому витягові з метр, книг калинівської церкви рр. 1764 — 1782, хоч сам витяг писано кирилівським письмом, молодий калинівський священик Василь Руданський підписується однак по-польському як „Bazyli Rudari- ski “ . Є то загальний вплив польщизни на тодішнє духівництво Брацлав- щини; польська мова стає в другій половині XVIII ст. звичайною в його офіційних зносинах та почасти і в актах 4 ), а мати за кума поляка-шлях- тича ще навіть р. 1807 вважалося за честь у родині Івана Руданського. Не диво, що отакі „національні бастарди” з подільського духів ­ ництва взагалі й з роду Руданських зокрема, втративши раз берега на користь офіційної польської народности й культури, після російської окупації Поділля дуже легко ставали палкими адептами російської офі ­ ційної народности та культури. ’ ) В. Руданський з’являється на парафії з 1778 р. Припускаючи, що його висвячено на священника 25 — 30 років, йому могло бути р. 1799 не більш як 46 —51 рік. 2 ) Метр, книга рр. 1796 — 1807 f. 27 v. 3 ) Herbarz Polski К. Niesiecklego wyd. przez J. Bobrowicza, Ляйпціг 1841. VII. 145 — 146. 4 ) Hanp. 21. II. 1790 ген. візитатор робить свій висновок у метр, книзі Хомутин, церкви рр. 1777 — 1795 польською мовою. ,76 В. Отамановський: Про рід Руданських До наведеної групи духівництва належав і батько письменника Василь Руданський. Як видко з цитованих метричних записів, В. Руданський слідом за своїм дідом у перших, що підписувавсь як „Bazyli Rudariski”, пристосовуючись, очевидячки, до духу часу, инакше вже себе не іменує як „Василій Ивановъ Руданскій”. Та виключну своєю силою характеристику цього „національного бастарда”, що, як уза ­ галі національні бастарди всіх часів та народів, ненавидів питомі ознаки своєї народности як „мужичі”, подає сам поет у листі до брата Григора з 5.ѴП. 1859 і * ). *) „Знадоби до життєпису Степана Руданського” І, ст. 16 — 18. ’ ) Метр. Книга рр. 1808 —1826 f. 44. v. ’ ) Спогади Марії Руданської-Кмити. 4 ) Акт. кн. київськ. Центр. Арх. давніх актів 4613 f. 846 нр, 546 а 1728 р. Наведена характеристика батька поетового дозволяв зробити висно ­ вок, що Василь Руданський був тільки найтиповішим представником кастово замкненого та відірваного від українських народніх мас роду Руданських. Отже за причину довголітньої боротьби між поетом та його батьком не можна вважати лиш індивідуальні особливості поганої вдачі Василя Руданського, як це роблять деякі дослідники. Ні, народолюбство поетове та його національна свідомість, ламаючи всі попередні традиції роду Руданських, мусіли були стати джерелом неминучого конфлікта поміж поетом та його батьком ще за молодих літ Ст. Руданського. Між иншим, коли охрещувано сестру поетову Олександру (I. VIII. 1840), за кума був рідний брат поетової матери, „Волинської Духовної Семинарії професор, магістр Амвросій Порфірієв Добротворський * а ). Либонь оця persona grata в родині Руданських і спричинилася до повстання родинної легенди про те, що за куратора Петербурзької шкільної округи за студентських років Ст. Руданського був рідний дядько поетів Пор ­ фирій Добротворський, який, казала М. Руданська, неприхильно ставився до поета за його народолюбство й відмовився йому чим-будь допомогти в Петербурзі 3 ). Наприкінці оцієї нашої аж надто побіжної нотатки з архівальних студій завважуємо до відома дослідників поетового життя, що доповнення поданих відомостів про рід Руданських з доби ХѴІП ст. треба шукати: а) В архіві львівського епіскопа XVIII в., бо йому на початку 2 чверти XVIII ст. підлягав Вінницький деканат 4 ). б) У т. зв. „архіві западнорусскіх уніятських мітрополітів”. Принагідно хочемо взагалі звернути увагу на долю архіва уніят ­ ських мітрополітів, бо є він, на нашу думку, неоціненним джерелом XV — 1. полов. XIX ст., і належало-б ужити відповідних заходів, щоб здобути цей архів для України. Валентин Отамановський. ,77 М . ХРА Щ ЕВСЬКИЙ. ДОДАТОК II. Ст. Руданський у оповіданнях своїх родичів та инших людей * ). У Ст. Руданського було багато родичів, і дарма що над родом Ру ­ данських тяжіла спадкова хороба — сухоти, з-поміж них чимало-хто ще й тепер живий. Тимчасом у дослідах над життям і творчістю Руданського досі помітно було чудне явище — трохи чи не цілковита відсутність роди ­ чевих спогадів та переказів про нього ‘). Останніми часами хіба В. Ге ­ расименко своєю розвідкою „Нові матеріяли до біографії Руданського” 2 ) зробив був наче почин для використання спогадів братової поета, дру ­ жини поетового брата Грицька, Софії Хомични. Але окрім неї можна ви ­ користати ще й инших. „Кабінетові для вивчення Поділля при Вінницькій Філії Всенарод- ньої Бібліотеки при ВУАН “ пощастило звязатися з племінницями С. Руданського (од двох його братів): 1) дочкою Григора Васильовича і Софії Хомични — Марією Григорівною Руданською, за чоловіком Кми- товою (в Вінницькій окрузі), 2) Вірою Юхимівною Руданською, за чоло ­ віком Томасевичевою (в Вінниці), 3) третьою племінницею поетовою, доч ­ кою його сестри Ольги Комарницької, Лисаветою Степанівною Кремін- ською (с. Микулинці на Літинщині), 4) до якоїсь міри — листовно звя ­ затися з племінником поетовим Олекс. Григор. Руданським (на Далекому Сході — Зелений Клин). Марія Григорівна Кмита, на прохання Кабінета, написала свої спогади про Степана Руданського й запрезентувала Філії неопублікова- ного ще листа поетового до батька її, Григора Васильовича. Лист ми опублікували 3 ). Що-ж до спогадів Марії Григорівни про Хомутинецькі роки Руданського, то хоч вони по суті не вносять багато нового до того мінімума, який нам уже відомий з ранньої доби життя поетового, а все-ж дещо вносять. От, із слів цієї племінниці можна доповнити невеличку звістку Б. Познанського 1886 р. 4 ) про хист у Руданського до малювання. За свідченням цієї його племінниці, коли в Хомутинцях відбувалися округові з ’ їзди священиків чи приїзди благочинного й архиєрея, а Степан бував удома, то він малював карикатури на гостей і їх підписував віршами. Одного разу батькові поетовому була за це велика прикрість од на ­ чальства, бо поголоска про Степанові карикатури поширилася була по селу та й дійшла до відома благочинного. Переказували в родині Гри ­ гора Васильовича, що така Степанова поведінка відбилася до певної міри, навіті, і на кар ’ єрі старого Руданського, бо начеб-то це стало йому на перешкоді до того, щоб його настановили благочинним. *) „Зап.” кн. XXV. ’ ) На ст. 1-11 подаємо спогади, записані ще 1906 р. Ред. s ) Вони передруковані тут на ст. 52-58. Ред. 8 ) Див. стор. 33-34. 4 ) „Знадоби” І, с.-ор. 14. ,78 Микола Хращевський . Торкаються спомини М. Г. Руданської-Кмити і родинного особистого життя Ст. Руданського. Інтимне його життя — це може чи не найбільша з таємниць, якими оповита вся біографія та творчість великого поета на віддалі по-над 50 років із дня його смерти. Нема документних даних, що освітлю- вали-б цей бік життя: поет не прохопився і словом у своїх листах, відо ­ мих нам, ні до Ковальова, ні до брата Грицька, що міг претендувати на найінтимнішого вірника поетового ’ ). Через усе це ми документально не знаємо: коли побрався поет з Явдохою Широкою? чи дівчина вона була, чи вдова, чи салдатка? А після того, що записав В. Герасименко од С. X. Руданської 2 ), повстало навіть питання, чи були в Ст. Рудан ­ ського діти. II. Горянський (1925) у своєму дописі з Ялти, де він мав нагоду користати з спогадів сучасників поетових (напр. нотаря Ю. Фієрфора), згадує за одну-однісіньку, а не за дві дитини в С. Руданського: „Рудан- ськйй лишив (нешлюбну) жінку, походженням росіянку, просту, неосві- чену людину, і одну дитину” 3 ). Після всього І. Лизанівський 1927 р., вважає за можливе уже категорично завважувати, що дітей у Руданського не було, бо діти Христя й Вася це мали бути діти Широкої від її першого чоловіка 4 ). Коли так стоїть справа з оцим неабияким питанням у життєписі поетовому, то що вже після цього казати за такі його деталі, як от: щасливий чи нещасливий був С. Руданський в одружінні? і т. и. Що ж каже Марія Григорівна? Вона каже, що С. Руданський начеб-то побрався був уперше не з Явдохою, а ще з наймичкою своїх батьків х о м у т и н е ц ь к о ю дівчиною X р и с т е ю, і від неї мав сина Пла ­ тона. Христя — каже — від пологів умерла, засмутивши надовго своєю смертю Степана. Степан її дуже любив і по смерті довго згадував. Ди- тину-сина взяв Григор Васильович і опікував його до 16-ьох років, коли той хлопець Платой умер від сухіт. Було це за останніх років пере ­ бування Степанового в кам ’ янецькій семінарії, чи не перед самим від ’ їздом його до Петербургу 5 ). В Ялті Явдоха — то була вже друг о ю в Степана дружиною. Вона була лікувалася у дядька в Ялті — і так він з нею по ­ знайомився. Від Явдохи в Степана було двоє дітей: син Василь і дочка Христя. Син учився десь у ремісничій школі, а дочка, скінчивши гімна ­ зію, одружилася з графом Мордвиновим, який вивіз її кудись за кордон лікувати від хворости на легені. Що до Явдошиної вдачі, то Явдоха була добра та сумирна; дядько жив з нею у злагоді. Він не дозволяв її вдя ­ гати иншого, крім простого українського, вбрання, і це спричинилося до того, що в Ялті Явдоху вважали за служницю або ключницю, а не за *) Допіро оце опубліковано сторінку із його власноручного щоденника 1861 р. („Нові знадоби” ст. 19-20). Ред. 2 ) „Нові знадоби”, ст. 56. л 3 ) П. Горянський: Біля могили Ст. Руданського, „Нові знадоби”, ст. 27. 4 ) Див. І. Лизанівський. Передмова до вид. С. Руданського „Співомовки” — Книго- спілка 1927, ст. XIX. в ) себто тоді, коли Степан кохав і панночку Княгницьку? Ред. ,Ст. Руданський у оповіданнях своїх родичів та инших людей 79 дружину такого відомого лікаря ‘). Багато тут важило й те, що Степан не брав із нею шлюбу. Таке повідає Марія Григорівна. Друга племінниця поетова, Віра Юхимівна, про хомутинецьку Христю, взагалі про подібний факт із життя Степанового, або другого брата, нічого не чула. І звичайно, що цю звістку про наймичку Христю не можна прийняти цілком, в усіх її де ­ талях. Занадто бо це все несподіване, коли порівняємо до того, що нам досі відомо було про життя Ст. Руданського. Грицько, брат Степанів, оцей невдаха в життю, якого ввесь час за свого перебування в Поті Степан намагається влаштувати де-небудь на посаді й нарешті в ітовує за смотрителя балтинської лікарні — чи міг-би цей Грицько „ .римувати й опікувати поетового сина цілих 16 літ?! * 2 ) Де є хоч-яка згадка, хоч який-наймеиший натяк на це в рукописній спадщині поетовій, у спо ­ гадах про нього його сучасників та родичів? Чому про це і словом не прохопилася В. Герасименкові Софія Хомична? А вже-ж їй, дружині Гри- гора Васильовича, належало-б за це найбільше знати! Зерно правди тут може бути, хіба, в тім, що яка-небудь хомутинецька дівчина-Христя, ймовірно батькова наймичка, дійсно могла відограти деяку ролю в життю молодого Степана Руданського. Роман поповича з сільською дівчиною наймичкою, що кінчається на гірший випадок родинним „скандалом”, — річ дуже звичайна. Можливо, що при засвідченій демократичності Сте- пановій ми тут маємо щось серйозніше од звичайного флірту з наймич ­ кою; але чи дійшло до Степанового одруження з цією Христею, до сина Платона, опікуваного Грицьком? — за це, поки-що, за відсутністю доку- ментних даних, нічого певного сказати не можна буде. Поки-що, маємо тільки певну звістку про неприязні взаємийи батька з сином, — і до них міг-би спричинитися між иншим і „скандал” із дівчиною. І чи не в па ­ м ’ ять отієї хомутинецької Христі назвав Степан свою дочку від Явдохи (як-що взагалі Христя та Василь були діти самого Руданського, а не Широкого). : ) Порівн. инакші відомості про Широку в становищі Степанової економки у В. Ге- расименка, із слів С. X. Руданської („Нові знадоби”, ст. 56-57). Ред. 2 ) більше-менше до 1870 р., тоб-то мало не до смерти Степанової!. Ред. 3 ) Див. „Знадоби” І, стор. 25. Коли Віра Юхимівна нічого не знає за Христю, так за те вона розповідає дещо нове про той випадок із життя Степанового, що його ставлять дослідники Руданського у звязок із деякими його поезіями („Повій вітре на Вкраїну”), а саме — про нещасливе поетове кохання, ще за часів семінарських, до одної панночки. Коротку Одеситову звістку про нещасливу любов Руданського до „кам ’ янецької — як кажуть — дуже вродливої, але характером зовсім ледачої панночки, К-ої” 3 ) В. Гераси ­ менко коментує так: „Про невдале кохання Руданського серед Поділь ­ ського духовенства (старої генерації) існують усні перекази і тепер, а саме, що він був закоханий у вихованку Нігинського священика (с. Ні- гин в ЗО-ти вер. від Кам ’ янця Под.), який був проти того, щоб його ви- ,80 Микола Хращевський хованка вийшла заміж за Руданського, яку потім через наговори на Ру ­ данського одвернули од нього і видали за свящ. Стрельбицького” * ). А Віра Юхимівна каже, що поет закоханий був в одній із сестер Княгницьких, що мати їхня була матушка-проскурниця. Руданський не побрався з нею тільки тому, що вона, на вимогу своєї матері, коли Степан поїхав до Пе ­ тербургу, віддалася за другого. Ця зрада вразила дуже Степана, і він за ­ лишився неодружений на все життя. Докладніших звісток про це Віра Юхимівна не знала, а дала мені пораду вдатися до Євгени Івановни ПІероцької (з роду Квартировичів, матері відомого українського-куль- турного діяча покійного проф. К. Шероцького). Те, що од неї я про це по ­ чув, подаю тут трохи чи не дослівно: ‘) В. Герасименко, передмова до вибірок з Руданського („Книгоспілка ” 1927) стор. XIV. = „Нові знадоби ” , ст. 19. „Коли мій покійний батько ІванКвартирович у 1850-их роках учився в Подільській духовній семінарії, то жив на квартирі у вдови- матушки Елизавети Княгницької, що в неї було три доньки. Між ними середуща, М ар і я (звали її „Маньою”), була надзвичайної краси, з карими очима, і до того добре вихована та й найдобріша душею і сер ­ цем. Тому не дивно, що семінаристи, котрі жили в матушки Княгниць ­ кої, роєм звивалися коло цієї панночки. У Княгницької деякий час жив і Ст. Руданський, що, вчившись у семінарії, готувавсь до університету. І Квартирович і Руданський обидва залицялися до Мані, претендуючи на одруження з нею. Руданський, як скінчив семінарію, поїхав до Петер ­ бургу, заручившися згодою в Мані на одруження з нею. Тимчасом матушка Княгницька 1855 року виїхала з Кам ’ янця. Вона поїхала вс. Струньків на Гайсинщині, де її покійний чоловік, пан-отець Василь, був за свя ­ щеника. Тут у Струнькові вона мала власну садибу, з хатою, і сюди її запросили за проскурницю при парафіяльній церкві. Ст. Руданський вчився в Петербурзі й листувався із своєю нареченою, в повній надії на одруження. Але скрутний матеріяльний стан Княгницьких примусив бідну вдову згодитися на сватання богослова Івана Квартировича, що саме тоді скінчив богословію й одержав парафію свого батька в с. Куравці на Проскурівщині. У ті часи закони „Домостроя” мали повну силу, — бідолашна Маня не перечила матері і віддалася за Йвана Квартировича; і мати поїхала жити до зятя. Студент Руданський у Петербурзі дуже жалкував за Манею і біль свого серця висловлював у своїх листах до матушки Княгницької, а з досади почав сатирично писати про духо ­ венство. Мати Княгницька вмерла скоро, в с. Куравці (старша ж сестра одружилася з свящ. Мих. Ровинським, а наймолодша Елизавета вийшла за вчителя у Вінниці Василя Харченка). Незабаром о. Ів. Квартирович перейшов на парафію в м. Межирів, і був там довгий час за благочин ­ ного. — В пан-отця Ів. Квартировича й Марії Василівни Княгницької було три доньки: Ганна (була за свящ. Баржицьким), Олександра (вона вдова свящ. Садкевича) та наймолодшая (од якої й ідуть спомини) — то я, Євгена ,Ст. Руданський у оповіданнях своїх родичів та инших людей 81 Іванівна Шероцька, що можу пишатися пам ’ яттю свого сина, відомого українського вченого й професора кол. Кам ’ янець-Подільського Універси ­ тету Костя Виталіевича Шероцького, що. передчасно вмер у Білоусівці Зі серпня 1919 року ** . ’ ) Тимчасом трохи чи не всі біографії С. Руданського підкреслюють, що батько Степанів конечне хотів, щоб Степан ішов у попи. Це неймовірно, бо, наскільки нам відомо це з побуту Подільського духівництва, жадати синові попівської долі батько міг-би ти тільки тоді, як-би не було перед ним кращої перспективи, а саме, коли-б не відправляли сива до Ду». Академії. Коли ж якогось попа син учивсь у семі ­ нарії добре і його відряджали до Академії, то кожен найубогіший батько, кожна мати- вдова, очевидячки завсіди погоджувалися на це, ба й пишалися сином-академистою і цілком правильно .сподівалися тоді від нього кращих матеріяльних перспектив. ’ ) Найправдивіші звістки про це (записані ще 1906 р.) маємо ми од старих свя ­ щеників Володимира Сімашкевича та Василя Боржковського, що були свідками того мо ­ менту, як виряджали Руданського до Духовної Академії („Нові звадоби”, ст. 5, ст. 7-8’. Ред- Отже з певністю встановлено, що „панночка”, в якій_був закоха ­ ний семінарист Ст. Руданський, то була Марія Вас. Княгницька: вона, зрадивши Степана, коли він учився в Петербурзі, віддалася за Ів. Квар- тировича. Чому саме до Петербургу поїхав поет здобувати вищу освіту? Адже багато зручніше було б Руданському вчитися в Київі чи в Харкові, де були гарні університети з чотирма, на вибір, факультетами, ніж у далекому „Петрополі” 2 ). Марія Григорівна з ’ ясовує це так: „Ст. Рудащ ський скінчив семінарію першим учнем, і тому його призначили на кан ­ дидата в петербурзьку Духовну Академію. Батько, думаючи, що син їде в Духовну-таки Академію, охоче дав йому грошей на дорогу, бо хотів, щоб він був архиреєм ’ ). Але Стеїїан, прибувши в Петербург, вступив за ­ мість Академії Духовної в Академію Медичну. Сталося це так: на вступ ­ ному до Духовної Академії іспиті Степан удавав із себе недоумкуватого, говорив „рифмами” (віршами) й узагалі строїв дурника та умисне відповідав недоладу, щоб його не прийняли до Духовної Академії. І він досяг цього, справивши вражіння настільки безглуздого парубка, що його, звичайно, до Духовної Академії не прийняли та й написали навіть до Поділь ­ ської семінарії, щоб удруге не відряджала сюди таких недоумкуватих сту ­ дентів. Тимчасом Руданський, користуючись із близького знайомства з ді ­ ловодом Духовної Академії, відібрав звідти свої документи й подав їх до Медично-хірургічної Академії, куди й склав блискуче вступні іспити. Недоладні відповіді Ст. Руданського в петербурській Духовній Академії правили довгий час за об ’ єкт для жартівливих анекдот серед академічної професури, яка, довідавшися згодом, що Руданський вступив до Академії ведичної та ще й добре там учиться, була дуже здивована з такої мета ­ морфози недорікуватого студента. Про справжній Степанів намір — їдучи до Петербургу, вступити до Академії Медичної, а не Духовної — знав тільки Григор Васильович. Батьки й усі родичі вважали Степана за божевіль ­ ного і відцуралися його, коли дізналися згодом, що він — в Академії, але не в тій. Батька Степанового це просто вбило 2 ). ,82 Микола Хращевський Коли із слів М. Гр. виходить, що Ст. Руданський, аби дістати в батька грошей на дорогу до Петербургу, таївся із своїми планами про Медичну Академію (про це знав тільки брат Григор), то за відомостями другої племінниці, Віри Юхимівни, в їхній родині факт цей переказували так: „Дядько Степан, скінчивши Подільську семінарію першим учнем, мав відрядження до петербурзької Духовної Академії, куди видали йому й казенні прогони. Діставшися до Петербургу, він справді вступив був до Духовної Академії та й перебув там деякий час, поки заручився згодою начальника Академії Медичної, що приймуть його туди, до ме ­ дичної науки. Тоді дядько Степан зробив так, щоб його виключили з петербурзької Духовної Академії. Він надягнув велику кольорову кра ­ ватку, закурив папиросу й отак демонстративно пройшовся по коридорах перед академічним начальством. За це його записали до штрафного жур ­ налу, а після ще якоїсь навмисної провини — зовсім виключили з Духов ­ ної Академії. От тоді дядько й перейшов до Академії Медичної. Як виклю ­ чили Степана з Духовної Академії, то батькові Сгепановому довелося, через благочинного, повертати гроші, що їх видали були синові на про ­ гони до Петербургу” ’ ). Обидві ці звістки, походячи з різних джерел (Віра Юхимівна, можна сказати, не знайома з Марією Григорівною, і бачилася з нею тільки-но не ­ довгий час 1900 року), зовсім не заперечують одна одну * 2 ). В цьому разі нас навіть мало обходить питання, чи був Руданський якусь пору сту ­ дентом у петербурзькій Духовній Академії, чи відразу він вступив до> Ака ­ демії Медичної. Важить тут одноголосне свідчення: про відрядження Сте ­ пана до Духовної Академії через те, що він закінчив семінарію першим учнем 3 ). В цьому – відповідь на поставлене вище питання, чому саме в Петербурзі, а не в Київі чи Харкові, опинивсь поет, коли задумав учитися у вищій школі 4 ). *) Про оплату цих прогонів є згадка в листі Степана до Григора З 1839 р. в та ­ ких виразах: „а то, що батько заплатив за прогони, він .положив би і так на мою ви ­ праву ” . (Див. „Знадоби” І, стор. 18). 2 ) але обидві чисто анекдотичні. Ре&. 3 ) Що Руданський закінчив семінарію „по першому розряду” і що на представ ­ лення од семінарського правління призначйв його архиреи до петербурзької Дух. Ака ­ демії, про це говорить і В. Герасименко на підставі писаного „атестата* Руданського. — Див. його передмову до вибірок з поезій Руданського; вид. „Книгоспілки ” 1927, ст. XIV. 4 ) Такі ж самі відомості про С. Руданського подає і Лисавета Степанівна (третя племінниця поетова, дочка Ольги Комарницької) в таких словах: „Поет Руданський пер ­ шим закінчив Подільську Духовну семінарію й був висланий на „казьонний счет “ в Пе ­ тербурзьку Духовну Академію. З Академії, без батькової на то ! згоди, -Нін перевівся до МедиЧно-хірургічнбї Академії, де й учився на свої кошти, заробляючи з канцелярської праці”. ‘ ; ~ …….. ………. В подробицях — цікавіше і навіть імовірніше було б свідчення Віри Юхимівни. Дібравшися на. казенні кошти до столиці-Петербургу, Ст. Руданський, пам ’ ятаючи домашні сільські злидні та батькові мрії про архирейську кар ’ єру для сина, справді, міг би на первах і задовольнятися ,Ст. Руданський у оповіданнях своїх родичів та питих людей 83 Духовною Академією. Але з семінарського вже досвіду знає він ціну її схо ­ ластичної науки. Кар ’ єра ж „академіста”, така приваблива для сільського, без закінченої навіть семінарської освіти, священика, яким був батько, для Степана то була дурниця, — і Руданський замість академічно-богослов ­ ської науки мусів би задуматися і про иншу справжню науку. Чому він зупинився на Медичній Академії? Мабуть тому, що вона тоді пережи ­ вала добу свого розквіту ‘) і приваблювала всіх, хто шукав у столиці справжньої науки. Мала ця Академія, перевагу перед іншими тодішніми вищими школами столиці ще й своїм вільнолюбним духом, розвиненим громадським життям студентським * 2 ). *) Див. Эвцикл. Словарь Брокгауза та Ефрона, т. I (1886), стор. 260, під словом „Академія”. Там подано таке; „Блискучий розквіт Мед.-х. Академії — за президентуванвя Дубовицького (1855-1867 рр.). Було відряджено за кордон багато юнаків у пауку, які по ­ вернулися на початку 1860 років та, діставши професуру, надали Академії небувалого блиску й слави. В числі цих молодих учених були: Боткін, Сеченов, Овсяніков, Юнґе, Неммерг. Разом із цим повстали й дістали кошти для свого розвитку численні інсти ­ тути Академії, як от хімічний, що ним завідував видатний хімік Н. Зімін, та багато- инших”. 2 ) Цей бік петербурської Медичної Академії, правда вже з періоду кількома ро ­ ками пізнішого (1865), відомий український діяч І. Шраг у своїй автобіографії так характеризує: В Академії було дуже розвинене громадське студентське життя: студенти мали в самому академічному будинкові бібліотеку і читальню, мали свою касу, збиралися на сходки, „на яких обирали депутатів од кожного курсу”, бібліотекаря, скарбничого, обговорювали всякі студентські справи. Инші обставини були в петербурському Універ ­ ситеті: „сходки” заборонялися, студентів вважали „за отдѣльныхъ посѣтителей Универ ­ ситета”. Див. С. Єфремов: „Нам ’ яти І. Л. Шрага “ — Наше Минуле, 1919, чч. 1 — 2, стор. 127. 3 ) Обмірковуючи ці пізні анекдоти, записані з уст молодших людей, котрі ніколи Степана Руданського й не бачили та й не могли бачити, треба очевидячки дуже їх по ­ годжувати із свідченнями Степанових сучасників (прим. Волод. Сімашкевича та Вас. Борж ­ ковського). Тільки ж коли ці всі анекдоти і не історичні, вони все ж тим цінні, що пока ­ зують нам, як собі уявляли Степанову вдачу та настрої родичі його. Ред. Отже, певна річ, що Ст. Руданський, коли й вступив студентом до Академії Духовної, зразу ж став перед спокусою: як би його туди — в Медичну Академію попасти! Самому звільнитися з Духовної? Це ж було б божевілля в очах батькових — міняти „архирея” на „лікаря”! Ні, хай краще його звільнять, тоді буде скузування перед батьками, — мовляв: Що ж?! хотів учитися, але звільнили, то й мусів „добру” школу міняти на „будь-яку”. І, отак, могло б статися, що Степан, правильно розраху ­ вавши на ефект кольорової краватки й папироси в очах начальства, вилетів з Академії Духовної та й опинився в Академії Медично-Хірур ­ гічній 3 ). Ми зазначили, що не між попівством та Медичною Академією змушений був вибирати Степан, скінчивши курс семінарії, а межи Духов ­ ною та Медичною академіями. І коли ми бачимо Руданського бідним, голодним студентом медицини, то не майбутню долю звичайного небага ­ того сільського священика проміняв він на медицину,- — ні, він сите життя в бурсі Духовної Академії з перспективою привабливої ви- ,84 М. Хращевський: Руданський в оповіданнях родичів сокої духовної кар ’ єри занехав — за-для освіти в Медичній Академії 1 ). У цьому — вся мужність і сила поетового духу, в цьому — „божевільство” Сгепанове, що щастя було в його руках, а він узяв і виміняв його на „смердючого трупа”! От тут, на нашу думку, і заховано найголовнішу причину роздратування поетового батька проти сина, цим головне й можна з ’ ясувати батькове гидування лікарською справою, оте презирливе в нього до сина: „Іди! ти трупом смердиш”, то-що “ 2 ). Трагедія старого панотця Руданського зрозуміла: замість позбутися з пліч одного сина й дожида ­ тися, що за чотирі роки він у поміч старому батькові стане, а там ще й архирєем буде, суши тепер голову, як далі в Медичній Академії його утримувати 3 ). Турботи про матеріяльне синове становище важили тут чимало, бо хоч би в яких непривабливих рисах і малювати старого пан ­ отця Руданського, не треба все ж таки забувати в ньому батька. Адже, як бачимо із Степанового листа до Гриця („Знадоби” І, ст. 16), батько йому не відмовляв матеріальної підтримки протягом двох років, та і на третій 15 карбованців післав. Отже дізвавшися, що Степан не в Ду ­ ховній Академії, де він повинен був би бути на казенному кошті, а в Ме ­ дичній, батько добре зрозумів, шо кінець-кінцем синове виховання і в Пе ­ тербурзі впаде на його плечі. Коли ще до цього додати цілком несподі ­ вану сплату „прогонів” та ще і? ту неславу, якої довелося старому пан ­ отцеві зазнати серед околишнього духівництва через те, що з Академії сина виключили, то батькове роздратування й обурення проти Степана стає аж надто зрозумілим. м. Хращевський. ‘) ІЦо Ст. Руданського очікувала, ніби, перспектива попівства, про це пишуть, посилаючися на лист його до Грицька з 1859 р., а саме на таке місце в листі: „А то, що батько заплатив за прогони, він положив-би й так на мою виправу”. („Знадоби” І, стор. 18). Але на нашу думку під словом „виправа” не можна розуміти того, що криється в ро ­ сійському „посвящение в духовный сан “ , „рукоположение * . М. Хр. [Звичайно, що слово „виправа” не може значити „висвячення” або „хіротонія”. Під „виправою” Руданський безперечно розумів тую матеріяльну допомогу (одежею, хатнім начинням), яку батьки дають дітям, виправляючи їх на життя своїм власним дімком, своєю власною сім ’ єю, своїм власним хазяйством. Ред.]. 2 ) „Нові знадоби, ст. 55, — запис од С. X. Руданської [анахроністичний, апокри ­ фічний. Ред.]. 3 ) „Духовна Академія” й „архирейство” завсіди в духовних родинах асоціювалися, дарма що не завсіди кар ’ єра академіста закінчувалася „архиєрейством”. М. Хр. [Але чи справді мав таку асоціяцію ідей і Степанів батько? Мріяти, що з сина буде архи- єрей, могли батьки лиш тоді, коли бачили в сині який-такий нахил до життя чернечого, без жінки, без сім ’ ї, або коли принаймні бачили в сині лицемірний хист удавати з себе перед людськими очима аскета, а тихцем провадити нечернече життя так, щоб усе виходило шито-крито. Не віриться одначе, щоб Степанів батько міг добачати в жвавому Степані щось чернече, особливо коли правдива — звістка, що саме перед синовим закін ­ ченням семінарського курсу батько мав уже на очах Степанів надібок дуже не архи- ерейського тина – — „незаконного” хлопчика-Платона од невінчаної Христі. От. Василь повинен був мати стільки здорового, тверезого розуму, щоб, глядячи на несподіваного „самосійного” внучка, не гадати про те, що батько тієї дитини має покликання готува ­ тися до архиєрейства, до високочернечого сану. Певне, що від сина-академіста повинен був чекати о. Василь кар ’ єри таки не аби-якої, тільки-ж не високочернечої, а попросту попівства на добрій, ситій парахвії, з протоєрейським саном у перспективі. Ред.]. ,85 Де що є: Передмова від редакції …………………………………………………………….. ІП-ІѴ І. М. Левченко. Спомини про С. Руданського, записані 1906 р. 1-11 Листи до проф. А. Е. Кримського від о. М. В. Сімашкевича (ст. 1-7). Листи до нього ж від о. В. Г. Боржковського (ст. 7-9). Лист Олекс. Рудан ­ ського кінця 1870-их рр. до о. С. В. Комарницького про поетові рукописи (ст. 9-11). II. В. Герасименко. Нові матеріяли (архівні) до ранньої біогра ­ фії С. Руданського ………………………………………………………… 11-14 III. М. Левченко. Руданський і Куліш (1861) …………………………. 15-18 IV. „ „ Уривок із поетового щоденника (1861) …. 18-20 V. М. Хращевський. Свідоцтво петербурзької Медично-хірургіч ­ ної Академії 1861 р. про закінчення іспитів Ст. Рудан ­ ського …………………………………………………………………………….. 21 VI. В. Герасименко. Степанів лист із Ялти до брата Грицька (1867) про приїзд „високих гостей” … ……………………… 22-23 VII. П. Горянський. Біля могили Ст. Руданського та спомини ялтинського нотаря Ф ’ ерфора (1917) . ………… 24-27 VIII. М. Хращевський. З ялтинського побуту С. Руданського (із приводу поетового листа 1863 до брата-Грицька) . . . 28-34 IX. М. Левченко. Власноручні скрипти С. Руданського з часів його перебування в Ялті (з рр. 1862-1869) …………….. ’ . 33-43 Лист С. Руданського (1867 р.) до його шваґра С. Комарницького в Хомутинцях (ст. 34-36). — Чорновик прохання С. Руданського до Голов ­ ної Управи кримських маєтків кн. Воронцова 1866 р. (ст. 36-38). — Про ­ мова Руданського 1869, мабуть у Городському Упрощеному Управлінні м. Ялти (ст. 38-40). — „Высочайшая награда” 1869 (ст. 40). — Дорожні замітки Ст. Руданського 1862 (ст. 41-43). X. Руданський як археолог (з додатком Е. Оксмана: Лист Ру ­ данського 1869 в Одесу до В. В. Ковальова) . 43-45 XI. М. Левченко. Руданський і Костомаров (1870) …………………… 46-47 XII. Акад. А. Кримський. Про спомини Софії Руданської: чи можна їх одкидати? …………………………………….. 48-49 XIII. С. Якимович. Спомини Софії Руданської, Степанової брато ­ вої (1920) …………………………………………………………. 50-52 XIV. В. Герасименко. Спомини С. X. Руданської (1923) ……………… 52-58 ,86 XV. М. Хращевський. Ще нові документальні дані до ялтинської біографії С. Руданського ……………………………… 59-72 Огляд документів (ст. 59-64). — Купча 1865 р. на землю, покуплену в Ялті (ст. 64-65). — Ув ’ язчий лист на тую землю (ст. 65-66). — Умова 1868 р. між братами Руданськими про ялтинський ґрунт (ст. 66-67). — Умова 1869 р. Руданського з ялтинськими старостами про міський фонтан на його землі (ст. 67-68). — Формуляр Руданського 1870-го р. (ст. 68-70). — Ііоручний лист 1872 р. ялтинських землевласників на позику грошей бра ­ там Руданським (ст. 70-71). — Заповіт Руданського (ст. 71-72). Додатки. XVI. В. Отамановський. Рід Руданських XVIII в. (за матеріялами київського Центрального Архіву давніх актів) …. 73-76 XVII. М. Хращевський. Перекази про Руданського серед його ро ­ дичів, записані 1928 р ………………………………………….. 77-84